Ті з братів і сестер, хто постійно дає вихід своєму негативу, є приспішниками сатани, і вони перешкоджають роботі церкви. Одного дня слід прогнати таких людей, вигнати їх. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають серця благоговіння перед Богом, не мають серця послуху перед Богом, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, стануть тими, хто заважає Його роботі та кидає Йому виклик. Вірити в Бога, але не підкорятися Йому, не благоговіти перед Ним, а натомість противитися Йому, – це найбільша ганьба для віруючого. Якщо віруючі такі ж недбалі та нестримані в своїх висловлюваннях і поведінці, як і безбожники, то вони є ще більшим злом, ніж безбожники; вони типові біси. Тих, хто дає волю своїм отруйним, злим язикам у церкві, хто поширює чутки, розпалює розбрат і створює кліки серед братів і сестер, – тих слід було вигнати з церкви. Але оскільки нині інша епоха Божої роботи, ці люди обмежені, бо їх безсумнівно слід вигнати. Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані схильності. У деяких тільки й є, що зіпсовані схильності, а інші відрізняються: вони мають не лише зіпсовані сатанинські схильності, а й надзвичайно злісну природу. Мало того, що їхні слова і вчинки виявляють їхні зіпсовані сатанинські схильності, ці люди, крім того, є справжнім дияволом сатаною. Їхня поведінка перериває і порушує Божу працю, заважає входженню братів і сестер у життя та перешкоджає нормальному життю церкви. Рано чи пізно ці вовки в овечій шкурі мають бути вигнані. До цих приспішників сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною. Люди, які щиро вірять в Бога, завжди мають Його в своєму серці, їхнє серце завжди богобоязливе і боголюбиве. Ті, хто вірить у Бога, мають діяти обережно та розважливо, і все, що вони роблять, повинно відповідати Божим вимогам і бути здатним догодити Його серцю. Вони не повинні бути свавільними та робити те, що їм заманеться; це не личить праведній добропорядності. Люди не повинні бігати повсюди, розмахуючи прапором Бога, і в той же час вихвалятися та вдаватися до шахрайства. Це найбільш крамольна поведінка з усіх можливих. Сім’ї мають свої правила, а країни мають свої закони, то хіба це не стосується Божого дому ще більшою мірою? Хіба він не має ще суворіші стандарти? Хіба в ньому не є ще більше адміністративних постанов? Люди вільні робити те, що вони хочуть, але постанови Бога не можна змінювати за бажанням. Бог – це Той, Хто не терпить образ від людей; Він – Бог, який карає людей смертю. Невже люди цього ще не знають?

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Застереження для тих, хто не втілює істину в життя»