Спільна проблема, що існує в усіх людях, полягає в тому, що вони розуміють істину, але їм не вдається втілити її на практиці. Відбувається це тому, що, з одного боку, вони не готові йти на жертви, а з іншого – через їхню надто слабку проникливість; вони неспроможні побачити численні труднощі щоденного життя такими, як вони є, і не знають, як втілювати істину в життя належним чином. Оскільки досвід людей надто поверховий, їхнє достоїнство надто недосконале, а рівень їхнього розуміння істини обмежений; вони не можуть впоратися з труднощами, з якими стикаються у щоденному житті. Вони вірять у Бога лише на словах і не здатні залучити Його до свого щоденного життя. Інакше кажучи, для них Бог – це Бог, а життя – це життя, тож люди наче не мають стосунків із Богом у своєму житті. Саме так думають усі люди. Коли люди вірять у Бога таким чином, то на практиці вони не будуть здобуті та вдосконалені Ним. Насправді це не слово Боже не виразилося уповні, а радше людська здатність сприймати Його слово просто є надто недостатньою. Можна сказати, що майже ніхто не діє згідно з Божими первинними намірами; натомість їхня віра в Бога відповідає їхнім власним намірам, релігійним ідеям, яких вони дотримувалися в минулому, та їхнім власним поглядам. Мало хто проходить перетворення внаслідок прийняття Божого слова та починає діяти згідно з Його волею. Натомість люди вперто продовжують дотримуватися своїх помилкових переконань. Коли люди починають вірити в Бога, вони роблять це на основі звичних релігійних норм і живуть та взаємодіють з іншими виключно на основі власних життєвих принципів. Можна сказати, що це стосується дев’яти з десяти людей. Дуже мало хто, повіривши в Бога, розробляє інший план і розпочинає все з нової сторінки. Людство не змогло прийняти слово Боже як істину, або, прийнявши його як істину, втілити в життя.

Візьмімо, до прикладу, віру в Ісуса. І ті люди, які лише щойно повірили, і ті, які вірять вже дуже довго, – всі вони просто скористалися своїми талантами та продемонстрували свої навички, хоч які вони є. Люди просто додали «віру в Бога», ці три слова, до свого звичного життя, однак нічого не змінили у своєму характері, і їхня віра в Бога анітрохи не зросла. Їхнє слідування не було ані гарячим, ані холодним. Вони не казали, що відмовляться від віри, але й не присвятили все Богові. Вони ніколи насправді не любили Бога та не корилися Йому. Їхня віра в Бога поєднувала в собі щирість і фальш, вони звернулися до неї з одним розплющеним оком і одним заплющеним і не поставилися серйозно до практичного втілення своєї віри. Вони й далі жили в дурмані, і зрештою померли недоладною смертю. У чому суть усього цього? Сьогодні для того, щоб вірити у практичного Бога, необхідно стати на правильний шлях. Якщо ти віриш у Бога, тобі слід не тільки шукати благословень, а й любити Бога та знати Його. Через Його просвітлення, через свій особистий пошук ти можеш їсти та пити Його слово, розвивати реальне розуміння Бога та мати справжню любов до Бога, що походить із глибини серця. Інакше кажучи, в час, коли твоя любов до Бога є найщирішою, і ніхто не може зруйнувати твою любов до Нього чи перешкодити їй, ти стоїш на правильному шляху в своїй вірі в Бога. Це доводить, що ти належиш Богові, бо твоїм серцем вже володіє Бог, і тому ніщо інше не може оволодіти тобою. Через твій досвід, через заплачену тобою ціну та через Божу роботу ти здатен мимоволі розвинути любов до Бога – і коли ти це зробиш, ти звільнишся від впливу сатани та почнеш жити у світлі Божого слова. Лише коли ти звільнився від впливу темряви, про тебе можна сказати, що ти здобув Бога. У своїй вірі в Бога ти маєш намагатися йти до цієї мети. Це обов’язок кожного з вас. Ніхто з вас не має задовольнятися поточним станом справ. До роботи Божої не можна ставитися двозначно чи легковажно. В усьому ти маєш думати про Бога та робити все заради Нього. І у всіх своїх словах та вчинках ти маєш на перше місце ставити інтереси дому Божого. Лише так ти можеш прихилити до себе Боже серце.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ти маєш жити заради істини, оскільки ти віриш у Бога»