Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в розумі людини не залишилося достатньо місця для того, щоб поклонятися Богові, і вже немає таких умов, які б цьому сприяли. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. А коли в серці немає Бога, то внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі з усякими теоріями постали багато істориків, політиків і вчених, що займаються суспільними науками. Ці теорії про устрій суспільства, еволюцію людини та інші речі покликані заповнити людські серця та розуми, однак вони заперечують ту істину, що Бог створив людину. Тому ще менше людей нині вірять, що Бог створив усе суще, і ще більше вірять у теорію еволюції людини. Дедалі більше людей вважають свідчення про Божу працю та Його слово в добу Старого Заповіту лише міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до переконання, що Бог є та панує над усім сущим. Такій людині вже не важливо, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він вибирає людське призначення та впорядковує його. І так, без відома людини, людська цивілізація дедалі менше здатна прислухатися до бажань людини, і багато людей навіть відчувають, що, живучи в такому світі, вони менш щасливі, ніж ті, хто вже пішов із життя. На таке жаліються навіть люди в країнах, що колись були найбільш цивілізованими. Бо скільки б правителі та соціологи не ламали голови над збереженням людської цивілізації, без Божого проводу все марне. Ніхто не може заповнити порожнечу в людському серці, бо ніхто не може стати людині за життя, і ніяка теорія про устрій суспільства не звільнить людину від порожнечі, від якої вона потерпає. Наука, знання, свобода, демократія, дозвілля, втіхи – усе це приносить людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і нарікає на несправедливість суспільства. Усе це не здатне втишити людську жагу та прагнення пошуку. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді пошуки та жертви призводять лише до більшого горя, так що людина існує в постійному страху, не знаючи, як зустріти майбутнє роду людського чи поглянути на шлях, що лежить попереду. Людина навіть починає боятися знання та науки ще більше, ніж відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання шукати долі, таємниць і призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того дивного відчуття порожнечі. Ці явища не чужі жодній людині, і соціологи дали їм назву «соціальних явищ», та жодна видатна людина не може придумати, як дати їм раду. Адже людина є людина, і жодна людина не може зайняти положення Бога та дати життя, що йде від Бога. Людству потрібне не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людству потрібне Боже спасіння та життя, що Він дає. Тільки коли людина отримує Боже спасіння, коли Бог надає їй життя, тоді її потреби, її жага досліджень і духовна порожнеча можуть бути задоволені. Коли люди певної країни чи народу не можуть отримати спасіння й опіку Божу, то така країна чи народ ступають на шлях занепаду, що веде до темряви, і зрештою будуть знищені Богом.

Можливо, твоя країна зараз і процвітає, та якщо ти даси своїм людям заблудити від Бога, то вона буде все більше втрачати Божі благословення. І цивілізацію її дедалі більше топтатимуть, і невдовзі люди постануть проти Бога та проклянуть Небо. І так, без людського відома, доля країни буде зруйнована. Бог підійме могутні країни проти тих, що прокляв, і може навіть стерти їх із лиця землі. Підійметься країна чи народ або паде, залежить від того, чи вклоняються Богові її правителі та чи ведуть вони своїх людей до того, щоб ті наблизилися до Бога та вклонялися Йому. Однак у цю останню добу тих, хто справді шукає Бога та вклоняється йому, дедалі менше, тож Бог дарує особливу прихильність країнам, де християнство – державна релігія. Він збирає їх докупи, до відносно праведного табору, тоді як країни безбожників і тих, хто не поклоняється правдивому Богові, стають противниками табору праведників. Так Бог має місце поміж роду людського, щоб вершити Свою роботу, і до того ж здобуває країни, що можуть вершити праведну владу, дозволяючи накладати санкції й обмеження на країни, що Йому опираються. Та навіть незважаючи на це, люди досі не поспішають поклонятися Богові, бо людина задалеко від Нього заблукала й задовго про Нього не пам’ятала. На землі залишаються тільки країни, що чинять праведно й опираються неправедності. Та це далеко від Божих бажань, адже в жодній країні правителі не дадуть Богу правити їхніми людьми, і жодна політична партія не збере своїх людей, щоб разом поклонитися Богові; Бог утратив Своє законне місце в серцях кожної країни, народу, правлячої партії та навіть у серцях усіх людей. Є в цьому світі й праведні сили, та крихке те правління, за якого Бог не має місця в серці людини. Без Божого благословення політична арена впаде в розбрат і не зможе витримати навіть єдиного удару. Для роду людського бути без Божого благословення – що бути без сонця. Як би ревно правителі не дбали про своїх людей, скільки б праведних зібрань не влаштовувало людство, ніщо з цього не переломить стану речей і не змінить долі роду людського. Людина думає, що країна, де всі нагодовані, зодягнуті та мирно живуть разом, – це добра країна з добрими керівниками. Та це проти помислів Бога, бо Він так вважає: коли в країні Йому ніхто не вклоняється, то Він її знищить. Людські помисли занадто суперечать Божим. Тож якщо голова країни не вклоняється Богові, то не буде в цієї країни місця призначення, і на таку країну чекає трагічна доля.

Бог не втручається в людську політику, та це Він визначає долю всіх країн і народів. Бог керує цим світом і всією світобудовою. Доля людини та Божий план глибоко пов’язані, і жодна людина, країна чи народ не вільні від Божого всевладдя. Якщо людина бажає знати свою долю, вона має прийти до Бога. Тим, хто за Ним слідує та вклоняється Йому, Бог дасть процвітання, а тим, хто опирається й відвертається від Нього, пошле занепад і вгасання.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»