Усе в цьому світі стрімко змінюється з думками Всемогутнього та під Його поглядом. Раптом з’являється те, про що людство не чуло ніколи, а те, що людство давно мало, не усвідомлюючи цього, непомітно зникає. Ніхто не здатен збагнути, де є Всемогутній, а тим більше – відчути позамежність і велич життєвої сили Всемогутнього. Його позамежність полягає в тому, що Він може осягати те, чого не можуть люди. Велич Його в тому, що Він – Той, кого людство покинуло, і попри все рятує людство. Він знає сенс життя та смерті, ба більше – Він знає закони існування, яких створене людство має дотримуватися. Він – основа людського існування, Він – Спокутник, який воскрешає людство наново. Він обтяжує щасливі серця горем і підносить згорьовані серця щастям – усе заради Своєї роботи та заради Свого плану.

Відступившись від наданого Всемогутнім життя, людство не знає сенсу існування, а втім боїться смерті. Вони без допомоги чи підтримки, та й далі не хочуть заплющувати очі та вигартовують себе, щоб тягти негідне животіння в цьому світі – мішки плоті, що не відчувають власних душ. Так ти живеш, без надії, як і інші, без цілі. Тільки Святий із легенди порятує людей, які стогнуть від страждання, відчайдушно жадаючи Його приходу. Досі така віра не здійснилася в тих, кому бракує свідомості. Втім, люди й далі цього прагнуть. Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждали; водночас йому обридли ці люди, яким бракує свідомості, бо ж Він мусив чекати на відповідь від людства надто довго. Він бажає знайти, відшукати твоє серце і твій дух, принести тобі воду та їжу й пробудити тебе, щоб ти більше ніколи не потерпав від спраги й голоду. Коли ти стомився та коли починаєш відчувати похмуру пустку цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Хранитель, вітатиме твій прихід у будь-який момент. Він насторожі поряд із тобою, чекає, коли ти повернешся. Він чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, що невідь-коли ти загубився, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли надбав собі «батька»; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав на твоє повернення. Він пильнував у відчайдушній тузі, чекаючи й не отримуючи відповіді. Його пильнування та чекання дорожчі за всяку ціну; Він робить це заради людського серця і людського духу. Можливо, це пильнування й чекання безмежні, а можливо, вже добігають кінця. Але ти маєш точно знати, де нині твоє серце та твій дух.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Зітхання Всемогутнього»