Бог сотворив цей світ і привів у нього людину, живу істоту, якій Він дарував життя. Потім у людини з’явились батьки та родичі, і вона більше не була сама-одна. Відтоді як людина вперше побачила цей матеріальний світ, їй судилося існувати в межах Божого провидіння. Подих життя, що походить від Бога, підтримує кожну живу істоту до останньої впродовж її зростання й дорослішання. Упродовж цього процесу ніхто не вважає, що людина зростає під Божою опікою; радше вони переконані, що людина зростає завдяки любові й піклуванню своїх батьків, і що процес її дорослішання спрямовується її власним життєвим інстинктом. Так стається тому, що людина не відає, хто дарував їй життя або звідки воно прийшло, і тим більше не знає, у який спосіб інстинкт життя творить дива. Їй відомо лише, що їжа – це основа, без якої її життя не може тривати, що наполегливість – це джерело її існування, і що переконання, які існують в її свідомості, – це той капітал, від якого залежить її виживання. Про Божу благодать і турботу людина абсолютно нічого не знає, а тому марнує життя, дароване їй Богом… Жоден із цих людей, про яких Бог дбає день і ніч, не завдає собі клопоту вклонятися Йому. Бог лише продовжує працювати над людиною, від якої Він нічого не очікує, як Він планував. Він робить це у сподіванні, що одного дня людина прокинеться зі свого сну й раптом усвідомить цінність та сенс життя, ту ціну, яку Бог сплатив за все, що Він дав людині, і те нетерпіння й турботу, з якими Бог чекає, коли ж людина повернеться до Нього. Ніхто ніколи не зазирав у таємниці, які визначають походження та перебіг життя людини. Лише Бог, який розуміє усе це, мовчки зносить образи й ті удари, що їх завдає Йому людина, яка одержала від Бога все, але залишається невдячною. Людина насолоджується усім, що приносить із собою життя, як чимось природним, само собою зрозумілим, і так само «природно» людина зраджує Бога, забуває Його та щось вимагає від Нього. Чи можливо, що Божий план насправді має таку вагу? Чи можливо, що людина, ця жива істота, що вийшла з рук Божих, насправді має таке значення? Божий план, поза сумнівом, важливий, однак ця жива істота, створена Божою рукою, існує заради Його плану. А отже, Бог не може змарнувати Свій план через ненависть до людського роду. Саме заради Свого плану та заради того подиху, який Він видихнув, Бог терпить усі страждання – не заради плоті людини, але заради її життя. Він робить це, щоб повернути не плоть людську, а життя, яке Він вдихнув у неї. Такий Його план.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»