Із тієї миті, як ти з’явився з плачем на цей світ, ти почав виконувати свій обов’язок. Згідно з Божим планом та Його замислом, ти виконуєш свою роль і розпочинаєш свій життєвий шлях. Яким би не було твоє походження, який би шлях не лежав перед тобою, ніхто не може уникнути того, що заплановано та приготовано на Небесах, і ніхто не може управляти своєю долею, адже лише Той, хто керує усім сущим, здатен на таку роботу. З того дня, як людина з’явилась на цей світ, Бог повсякчас діяв саме так, управляючи всесвітом, визначаючи правила перетворень для всього сущого та траєкторії його руху. Подібно до всього сущого, людина тихо й несвідомо живиться солодкістю, дощем і росою від Бога; подібно до всього сущого, людина несвідомо живе згідно з керівництвом руки Божої. Серце і дух людини Бог тримає у Своїй руці; усе, з чого складається її життя, Бог споглядає Своїми очима. Незалежно від того, віриш ти у це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде змінюватись, перетворюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. У такий спосіб Бог панує над усім сущим.

Коли ніч тихо наближається, людина про це не відає, адже серце людське не здатне осягнути ані того, як наближається ніч, ані звідки вона приходить. Коли ніч тихо відступає, людина радіє світлу дня, але про те, звідки прийшло це світло та яким чином розігнало темряву ночі, людина знає ще менше і ще менше свідома цього. Ці повторювані чергування дня і ночі переносять людину з одного періоду в інший, з одного історичного контексту в наступний, водночас гарантуючи здійснення Божої роботи у кожний історичний період та Його плану для кожної доби. Людина проходить через ці періоди разом із Богом, але не відає ані про те, що Бог управляє долею усіх речей і живих істот, ані про те, яким чином Бог влаштовує та спрямовує все суще. Це знання залишається для людини невловимим від незапам’ятних часів й до сьогодні. Так стається не тому, що вчинки Божі є занадто прихованими, не тому, що план Божий ще не здійснений, а тому, що серце й дух людини занадто віддалені від Бога, до такої міри, що людина залишається на службі сатани, навіть коли слідує за Богом, – і однаково не здогадується про це. Ніхто активно не шукає Божих слідів і явлення Бога, і ніхто не прагне існувати під Божою опікою і турботою. Натомість вони хочуть покладатися на розбещеність сатани, лукавого, аби пристосуватись до цього світу та до правил існування, яких дотримується нечестиве людство. У цей момент серце і дух людини стають людською даниною сатані та перетворюються на поживу сатани. Ба більше, людське серце і дух стають тим місцем, де сатана може оселитись, його зручним ігровим майданчиком. Отже, людина несвідомо втрачає розуміння принципів людського буття, а також цінності та сенсу людського існування. Божі закони й заповіт між Богом і людиною поступово згасають у людському серці, і вона перестає шукати Бога та прислухатися до Нього. Із плином часу людина перестає розуміти, навіщо Бог її створив, як не розуміє вона і слів із вуст Божих, і всього, що походить від Бога. А потім людина починає опиратися законам і настановам Бога, і її серце та дух мертвіють… Бог втрачає людину, яку Він первісно створив, а людина втрачає коріння, яке вона первісно мала: у цьому скорбота людського роду. По суті, від самого початку й до сьогодні Бог розігрує для людства трагедію, в якій людина є водночас і головним героєм, і жертвою. І ніхто не може дати відповідь, хто ж є режисером цієї трагедії.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Бог – джерело людського життя»