Характер Бога – це тема, яка здається всім дуже абстрактною і, що більше, її нікому не легко прийняти, адже Його характер не схожий на особистість людини. У Бога теж є Свої власні емоції радості, гніву, смутку та щастя, але ці емоції відрізняються від людських. Бог є Тим, Ким Він є, і Він має те, що Він має. Усе, що Він висловлює й розкриває, є відображеннями Його сутності та Його ідентичності. Те, Ким Він є, і те, що Він має, а також Його сутність та ідентичність – це те, що не може замінити жодна людина. Його характер охоплює Його любов до людства, втіху для людства, ненависть до людства і навіть більше – глибинне розуміння людства. Людська особистість, однак, може бути оптимістичною, жвавою або байдужою. Характер Бога – це характер, який належить Володарю всіх речей та живих істот, Господу всього створеного. Його характер уособлює честь, владу, шляхетність, велич і, передусім, верховенство. Його характер – це символ влади, символ усього праведного, символ усього прекрасного і доброго. Більш того, це символ Того, Кого не може здолати чи захопити темрява або будь-яка ворожа сила, а також символ Того, Кого не може образити (як і Він не потерпить образи) жодна створена істота. Його характер – це символ найвищої влади. Жодна людина чи люди не можуть завадити Його роботі або характеру. Але людська особистість – це не більш ніж простий символ незначної переваги людини над твариною. Людина сама по собі не має ні влади, ні автономії, ані здатності вийти за межі самої себе, але за своєю сутністю є такою, хто боїться, перебуваючи під владою різних людей, подій та речей. Радість Божа пов’язана з існуванням та появою праведності і світла через знищення темряви та зла. Він радіє з того, що несе світло й хороше життя людству; Його радість – це праведна радість, символ існування всього позитивного і, навіть більше, – символ благодаті. Гнів Божий викликаний шкодою, яку заподіює Його людству існування і втручання несправедливості завдяки існуванню зла й темряви, завдяки існуванню речей, які витісняють істину, і, навіть більше, завдяки існуванню речей, які протистоять тому, що є добрим та прекрасним. Його гнів – це символ того, що все негативне більше не існує, і, навіть більше, це символ Його святості. Його смуток спричинений людством, на яке Він покладає надії, але яке поринуло в темряву, тому що робота, яку Він вершить над людиною, не виправдовує Його очікувань, і тому що людство, яке Він любить, не може все жити у світлі. Він сумує за невинним людством, за чесною, але неосвіченою людиною, і за людиною, яка є доброю, але не має власних поглядів. Його смуток – це символ Його доброти й милосердя, символ краси та доброти. Його щастя, звичайно, полягає в перемозі над Його ворогами і здобутті доброї волі людини. Більше того, воно постає з вигнання та знищення всіх ворожих сил, а також завдяки тому, що людство отримує хороше та мирне життя. Щастя Бога не схоже на радість людини; це радше почуття від збирання добрих плодів, почуття, яке навіть більше за радість. Його щастя – це символ того, що людство з цього часу звільняється від страждань, і символ того, що людство входить у світ світла. Натомість всі емоції людей виникають заради їхніх власних інтересів, а не заради праведності, світла чи всього прекрасного, а найменше заради благодаті, дарованої Небесами. Емоції людей є егоїстичними й належать світу темряви. Вони існують не заради волі й тим більше не заради Божого плану, і тому людину й Бога не можна ставити в один ряд. Бог одвічно верховний і вічно почесний, тоді як людина є вічно ницою, одвічно нікчемною. Це тому, що Бог завжди жертвує і присвячує Себе людству; людина ж завжди бере і дбає тільки про себе. Бог завжди з усіх сил дбає про виживання людства, але людина ніколи не привносить нічого заради світла чи праведності. Навіть якщо людина якийсь час докладає зусиль, вони не витримують жодного удару, тому що зусилля людини завжди заради неї самої, а не заради інших. Людина завжди егоїстична, тоді як Бог одвічно безкорисливий. Бог – це джерело всього справедливого, доброго і прекрасного, а людина – наслідує та робить явним усе потворне й зле. Бог ніколи не змінить Своєї сутності праведності й краси, але людина цілковито здатна в будь-який час і в будь-якій ситуації зрадити праведність і далеко відійти від Бога.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Надзвичайно важливо розуміти Божий характер»