Знання стародавньої культури й історії, що охоплює кілька тисячоліть, настільки щільно закрило мислення й уявлення людини, а також її ментальний кругозір, що зробило їх непроникними та небіорозкладаними. Люди живуть у вісімнадцятому колі пекла, де ніколи не видно світла, ніби їх було вигнано Богом у підземелля. Феодальне мислення настільки пригнічує людей, що вони ледве можуть дихати й задихаються. У них немає анінайменшої сили чинити опір; вони лише терплять і терплять мовчки… Ніколи ніхто не наважувався боротися або відстоювати праведність і правосуддя; люди просто живуть гіршим життям, ніж тварини, під ударами та зловживаннями феодальної етики день за днем і рік за роком. Вони ніколи не думали шукати Бога, щоб насолоджуватися щастям у людському світі. Схоже, ніби людей побили до такої міри, що вони стали схожими на опале осіннє листя, зів'ялими, висушеними й жовто-коричневими. Люди давно втратили пам'ять; вони безпорадно живуть у пеклі, яке називається людським світом, чекаючи настання останнього дня, коли вони зможуть загинути разом із цим пеклом, ніби останній день, якого вони жадають, – це день, коли людина буде насолоджуватися тихим спокоєм. Феодальна етика перенесла життя людини в «підземне царство», ще більше послабивши здатність людини чинити опір. Усілякі утиски крок за кроком штовхають людину до все глибшого занурення в підземне царство, усе далі й далі від Бога, аж доки сьогодні вона не стала абсолютно чужою Богу й поспішно уникає Його при зустрічі. Людина не звертає на Нього уваги й залишає Його самотньо стояти осторонь, неначе людина ніколи не знала Його, ніколи не бачила Його раніше. І все ж Бог чекав на людину протягом усього довгого шляху людського життя, ніколи не обрушуючи на неї Свою нестримну лють, просто спокійно, без єдиного слова, чекав, коли людина покається й почне все заново. Бог давним-давно прийшов у людський світ, щоб розділити з людиною страждання людського світу. За всі роки, що Він прожив із людиною, ніхто не виявив Його існування. Бог тільки мовчки переносить страждання від убогості в людському світі, виконуючи роботу, яку Він приніс особисто. Він продовжує терпіти заради волі Бога Отця й заради потреб людства, зазнаючи страждань, яких людина ніколи раніше не переживала. У присутності людини Він спокійно чекав на неї, і в присутності людини Він упокорив себе заради волі Бога Отця, а також заради потреб людства. Знання стародавньої культури таємно викрали людину з присутності Бога й передали її цареві дияволів та його нащадкам. Чотири Книги й П'ять Канонів перенесли мислення й уявлення людини в інший період бунту, змушуючи її ще більше, ніж раніше, схилитися перед тими, хто уклав Книгу/Канон, і зрештою ще більше вкорінити її уявлення про Бога. Непомітно для людини цар дияволів безсердечно вигнав Бога з її серця, а потім із переможною радістю зайняв його сам. Із тих пір людина почала мати потворну й нечестиву душу та обличчя царя дияволів. Ненависть до Бога наповнила її груди, і зловтішна злоба царя дияволів поширювалася в людині день за днем, доки не поглинула її повністю. У людини більше не було анінайменшої свободи, і в неї не було можливості вирватися із сильця царя дияволів. У неї не було іншого вибору, окрім як бути взятою в полон на місці, здатися й упасти ниць у його присутності. Давним-давно, коли серце й душа людини були ще на стадії раннього розвитку, цар дияволів посіяв у них насіння пухлини атеїзму, навчивши її таким помилковим твердженням, як-от: «вивчайте науку й техніку; реалізуйте Чотири Модернізації; і у світі немає такої речі, як Бог». Мало того, за кожної нагоди він кричить: «Покладімося на нашу старанну працю, щоб побудувати прекрасну батьківщину», і просить кожну людину з дитинства бути готовою до вірного служіння своїй країні. Людина, сама того не відаючи, була приведена в його присутність, де він без вагань привласнив собі всі заслуги (мається на увазі заслуги, що належать Богу за те, що Він тримає все людство у Своїх руках). У нього ніколи не виникало жодного почуття сорому. Більше того, він безсоромно схопив Божий народ і затягнув його назад до свого будинку, де вистрибнув, як миша, на стіл і змусив людей поклонятися йому, як Богові. Який шибайголова! Він вигукує скандальні, шокуючі речі, як-от: «У світі немає такої речі, як Бог. Вітер виникає внаслідок перетворень відповідно до законів природи; дощ іде, коли водяна пара, зустрічаючись із низькими температурами, конденсується в краплі, які падають на землю; землетрус – це струс поверхні землі через геологічні зміни; посуха відбувається через сухість повітря, викликану нуклонним порушенням на поверхні сонця. Це – природні явища. Де в усьому цьому є Божа дія?» Є навіть ті, хто вигукує такі заяви, заяви, які не слід озвучувати: «Людина пішла від мавпи в стародавньому минулому, і сучасний світ є наслідком низки примітивних суспільств, починаючи з невизначено великої кількості років тому. Те, чи процвітає країна чи занепадає, повністю залежить від її народу». На задньому плані це змушує людину повісити його на стіну або поставити на стіл, щоб віддавати данину поваги й робити йому жертвоприношення. У той же час, коли він кричить: «Бога немає», він видає себе за Бога, з неприкритою грубістю виштовхуючи Бога за межі землі, одночасно займаючи місце Бога й перебираючи на себе роль царя дияволів. Наскільки це безрозсудно! Це змушує ненавидіти його до мозку кісток. Здається, що Бог і він – закляті вороги, і вони не можуть співіснувати. Він замишляє прогнати Бога, поки сам бродить на волі, поза досяжністю закону. Ось такий цей король дияволів! Як можна миритися з його існуванням? Він не заспокоїться, доки не зіпсує Божу роботу та не залишить усе в повному безладі, ніби він хоче протистояти Богу до переможного кінця, доки або риба не помре, або сітка не порветься, навмисно виступаючи проти Бога й чинячи дедалі сильніший тиск. Його огидне обличчя вже давно повністю викрито, тепер воно в синцях і побоях і в жалюгідному стані, але все ж він не пом'якшиться у своїй ненависті до Бога, неначе тільки проковтнувши Бога одним ковтком, він зможе вивільнити ненависть, що накопичилася в його серці. Як ми можемо його терпіти, цього ворога Божого! Тільки його викорінення й повне знищення призведе до здійснення бажання нашого життя. Як можна допустити, щоб він продовжував набирати силу? Він розбестив людину до такої міри, що людина не знає небесного сонця й стала омертвілою та позбавленою почуттів. Людина втратила нормальну людську розважливість. Чому б не пожертвувати всім своїм єством, щоб знищити його й спалити дотла, щоб усунути всі турботи про майбутнє й дозволити роботі Божій швидше досягти небувалої величі? Ця банда негідників прийшла у світ людей і перетворила його на безлад. Вони підвели все людство до краю прірви, таємно плануючи зіштовхнути його вниз, щоб люди розбилися на шматки, а вони потім пожерли їхні трупи. Вони марно сподіваються зруйнувати Божий план і вступити з Ним у поєдинок, поставивши все на один кидок костей. Це зовсім не легко! Зрештою, хрест був приготований для царя дияволів, який винен у найогидніших злочинах. Бог не належить хресту. Він уже відкинув його вбік для диявола. Бог уже давно вийшов переможцем і більше не має смутку з приводу гріхів людства, а натомість принесе спасіння всьому людству.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Робота та входження (7)»