Джерелом для виявлення зіпсованого характеру людини є не що інше, як притуплена совість людини, її злісна природа та її нездорова розсудливість. Якщо совість та розсудливість людини зможуть знову стати нормальними, тоді й людина стане придатною до використання перед Богом. Так є тому, що совість людини завжди була онімілою, а її розсудливість, яка ніколи не була здоровою, дедалі тупіє, чим більше людина бунтується проти Бога, – настільки, що людина навіть прибила Ісуса до хреста і не дає Божому втіленню в останні дні увійти до свого дому, засуджує Божу плоть та вважає Божу плоть чимось низьким. Якби людина мала хоч трохи людяності, вона не ставилася б із такою жорстокістю до Божої втіленої плоті; якби у неї було хоч трохи розсудливості, то вона не була б такою злісною у своєму ставленні до плоті втіленого Бога; якби у неї було хоч трохи сумління, то вона б так не «дякувала» втіленому Богові. Людина живе в епоху, коли Бог став плоттю; але вона неспроможна дякувати Богові за те, що Він дав їй таку можливість, і натомість проклинає Божий прихід або повністю нехтує фактом Божого втілення; здається, вона проти нього або цей факт її втомлює. Та як би людина не ставилася до Божого приходу, Бог, якщо коротко, завжди терпляче продовжував Свою працю, хоча людина анітрохи Його не вітала і лише сліпо щось у Нього просить. Характер людини став украй злісним, її розсудливість украй притупилася, її совість, повністю розтоптана лукавим, давно вже перестала бути первісною людською совістю. Людина не лише невдячна втіленому Богові за щедре обдарування людства життям та благодаттю – вона ще й обурюється на Бога за те, що Він дає їй істину. Через те, що людина не має анінайменшої зацікавленості в істині, вона стала обуреною на Бога. Людина не лише не здатна покласти своє життя за втіленого Бога – вона ще й намагається домогтися від Нього якихось ласк та претендує на вигоду, що в десятки разів перевищує те, що Богові дала вона. Люди з такою совістю та з такою розсудливістю думають, що це не якась суттєва справа, вони досі вважають, що дуже багато витратили себе для Бога, а Бог дав їм занадто мало. Є люди, які, давши Мені кухоль води, простягають руку та вимагають, щоб Я заплатив їм за два кухлі молока, або, давши мені кімнату на одну ніч, вимагають, щоб я заплатив за кілька. Із такою людяністю і з такою совістю як ви можете й далі бажати здобути життя? Які ж ви мерзенні негідники! Через таку людяність та таку совість в людині втілений Бог змушений поневірятися по землі, не маючи для Себе притулку. Ті, хто дійсно має сумління та людяність, повинні поклонятися та всім серцем служити втіленому Богові – і не через те, як багато Він здійснив, а навіть у тім разі, якби Він і не робив нічого взагалі. Ось що мусять робити ті, хто має здорову розсудливість; це обов’язок людини. Більшість людей говорять навіть про якісь умови їхнього служіння Богові. Їм байдуже, Бог Він чи людина, вони говорять лише про свої власні умови та прагнуть лише задоволення власних бажань. Коли ви готуєте для Мене, ви вимагаєте платні за службу; коли ви біжите для Мене, ви просите платні за біг; коли ви працюєте для Мене, ви вимагаєте платні за працю; коли ви перете Мою одежу, ви вимагаєте платні за прання; коли забезпечуєте церкву потрібним, ви вимагаєте відшкодування витрат; коли звертаєтеся зі словом, ви вимагаєте платні за виступ; коли роздаєте книги, ви вимагаєте платні за розповсюдження матеріалів; а коли пишете, вимагаєте платні за авторство. Ті, з ким Я мав справу, навіть вимагають від Мене відплати, а ті, кого Я відправив додому, вимагають відшкодування за збитки, заподіяні їхньому імені; ті, хто не в шлюбі, вимагають приданого або відшкодувань за втрачену молодість; ті, хто зарізав курку, вимагають, щоб їм було заплачено, немов м’ясникові; хто смажить їжу, вимагають платні за смаження, а хто готує суп, теж вимагають за це платні… Ось ваша висока і могутня людяність, ось дії, продиктовані вашим теплим сумлінням. Де ваша розсудливість? Де ваша людяність? Я вам скажу! Якщо ви так продовжуватимете далі, то Я перестану серед вас працювати. Я не буду працювати серед зграї звірів у людському вбранні, Я так не страждатиму за таке збіговисько людей, які під личиною своїх гарних облич приховують здичавілі серця, Я не буду терпіти за таку зграю тварин, які не мають анінайменшої можливості спасіння. День, коли Я відвернуся від вас – це день, коли ви помрете, це день, коли зійде на вас пітьма, і день, коли світло вас покине. Я вам скажу! Я ніколи не буду доброзичливим до такого збіговиська, як ви – до групи, нижчої навіть за тварин! Моїм словам і діям є межі, і з такою людяністю та совістю, як у вас, Я не чинитиму більше праці, бо вам занадто бракує совісті, ви завдали Мені забагато болю, а ваша мерзенна поведінка викликає у Мене завелику огиду. Люди, яким так бракує людяності та совісті, ніколи не матимуть шансу на спасіння, Я ніколи не спас би таких безсердечних і невдячних людей. Коли прийде Мій день, Я всю вічність зливатиму Мій палючий вогонь на дітей непослуху, які колись викликали Мій лютий гнів, Я накладу вічну кару на тих тварин, які зводили на Мене гану та покинули Мене, Я повсякчас палитиму вогнем Свого гніву синів непослуху, які колись зі Мною їли і зі Мною жили, але у Мене не вірили, які ображали і зраджували Мене. Я піддам покаранню всіх тих, хто викликав Мій гнів, Я зливатиму повноту Свого гніву на тих тварин, які колись хотіли стати біля Мене як рівня Мені, але не поклонялися і не корилися Мені; палиця, якою Я б’ю людину, вдарить по тих звірах, які колись користали з Моєї турботи та насолоджувалися таємницями, які Я промовляв, і які колись пробували отримати від Мене матеріальні насолоди. Я не прощатиму жодній людині, яка намагається захопити Моє місце, Я не пошкодую нікого з тих, хто намагається вирвати в Мене їжу та одежу. Поки що ви залишаєтеся неушкодженими і продовжуєте виходити за всякі межі у своїх вимогах до Мене. Коли прийде день гніву, тоді ви нічого від Мене не вимагатимете; Я тоді дозволю вам «насолодитися» досхочу, Я втопчу ваше обличчя в землю, і ви ніколи не зможете підвестися! Рано чи пізно Я «відплачу» вам цей борг – і сподіваюся, що ви терпляче чекаєте на прихід того дня.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»