Бог мовчазний і ніколи нам не являвся, однак Його робота ніколи не припинялась. Він оглядає всю землю та керує всім сущим і бачить усі слова й вчинки людини. Він здійснює своє управління зваженими кроками та у відповідності до Свого плану, тихо й без театральних ефектів, і водночас крок за кроком наближається до людства, а Його престол судження зі швидкістю блискавки розташовується у всесвіті, після чого Його трон негайно сходить поміж нас. Яка велична сцена, яка урочиста та вражаюча картина! Неначе голуб і неначе ревучий лев Дух приходить поміж нас. Він – мудрість, Він – праведність, Він – величність, і Він приходить потай поміж нас, наділений владою та сповнений любові й співчуття. Ніхто не знає про Його пришестя, ніхто не вітає Його пришестя і, більше того, ніхто не знає всього, що Він зробить. Життя людини триває, як і раніше, в її серці нічого не змінюється, а дні минають, як завжди. Бог живе серед нас як звичайна людина, як один із найнепримітніших послідовників, як звичайний віруючий. Він має Свої власні прагнення, Свої власні цілі та, більше того, Він має божественну сутність, якої немає у звичайних людей. Ніхто не помітив присутності Його божественності, й ніхто не усвідомив різниці між Його сутністю та сутністю людини. Ми живемо разом із Ним без примусу та страху, бо в наших очах Він всього лише непоказний віруючий. Він спостерігає за кожним нашим рухом, і всі наші думки та погляди в Нього як на долоні. Ніхто не виявляє інтерес до Його існування, ніхто й уявлення не має про Його функцію. Більше того, ніхто не має й найменшої підозри про Його ідентичність. Ми тільки й робимо, що продовжуємо свої пошуки, так наче Він не має до нас жодного відношення…

Святий Дух наче ненароком виражає слова «через» Нього, і хоча це здається дуже неочікуваним, ми, втім, визнаємо їх як слово, що походить від Бога, і з готовністю приймаємо його від Бога. Це тому, що незалежно від того, хто висловлює ці слова, якщо вони походять від Святого Духа, ми повинні приймати їх і не можемо їх заперечувати. Наступне висловлювання може прийти через мене, чи через тебе, чи через когось іншого. Від кого б воно не прийшло, все це Божа благодать. Однак ким би не була та людина, ми не повинні поклонятися їй, оскільки в жодному разі неможливо, щоб ця людина була Богом, і ми в жодному разі не повинні обирати таку звичайну людину, як ця, своїм Богом. Наш Бог такий великий і високоповажний, як могла б така незначуща людина зайняти Його місце? Більше того, ми очікуємо, що Бог прийде та забере нас назад у Царство Небесне, тож як би міг хтось настільки незначний впоратися з такою важливою та складною задачею? Якщо Господь прийде знову, то Він має прийти на білій хмарі, щоб усі натовпи могли це бачити. Як же це буде славно! Як може бути, щоб Він ховався потай серед групи звичайних людей?

І все ж саме звичайна, прихована серед інших людина виконує нову роботу з нашого порятунку. Він не дає нам ніякого пояснення та не говорить нам, чому Він прийшов, а просто здійснює роботу, яку має намір виконати зважено та згідно зі Своїм планом. Його слова та висловлювання звучать все частіше. Від розради, напучування, нагадування та застереження до осуду і дисциплінування, від м’якого і доброго тону до слів лютих і величних – усе це дарує людині милість і вселяє в неї трепет. Все, що Він каже, влучає в точку – у приховані глибоко всередині нас таємниці. Його слова жалять наші серця, жалять наш дух і наповнюють нас почуттям нестерпного сорому, так що ми не знаємо, куди нам сховатися. Ми починаємо задумуватися, чи дійсно Бог, присутній у серці цієї людини, любить нас, і що саме Він замишляє. Можливо, ми можемо бути обраними лише зазнавши таких страждань? У себе в голові ми намагаємося вирахувати… майбутнє місце призначення та свою майбутню долю. І все-таки, як і раніше, ніхто з нас не вірить, що Бог уже здобув плоть, щоб виконувати роботу серед нас. Навіть незважаючи на те, що Він з нами вже давно, навіть незважаючи на те, що Він уже сказав так багато слів нам у вічі, ми, як і раніше, не бажаємо прийняти таку непримітну людину як Бога свого майбутнього, і тим більше ми не бажаємо довірити контроль над нашим майбутнім та долею настільки непримітній особі. Від Нього ми з радістю приймаємо невичерпне джерело живої води, і завдяки Йому ми живемо віч-на-віч із Богом. Але ми вдячні за благодать лише від Господа Ісуса на небесах і ніколи не звертали жодної уваги на почуття цієї звичайної людини, яка має божественність. І все ж Він, як і раніше, виконує Свою роботу, смиренно схований у плоті, висловлюючи глибини Свого серця, начебто байдужий до неприйняття Його людством, начебто нескінченно великодушний до людської незрілості та невігластва й вічно терпимий до людської зневажливості щодо Нього.

Без нашого відома ця непримітна людина вела нас від одного етапу Божої роботи до іншого. Ми зазнаємо незліченних випробувань, піддаємось численним виправленням і проходимо випробування смертю. Ми дізнаємося про праведний і величний характер Бога й також насолоджуємося Його любов’ю та милосердям, починаємо цінувати велику силу та мудрість Бога, стаємо свідками Божої краси та споглядаємо пристрасне бажання Бога врятувати людину. Через слова цієї звичайної людини ми приходимо до пізнання характеру та сутності Бога, розуміння Божої волі, пізнання природи та сутності людини і бачимо шлях до спасіння та вдосконалення. Його слова змушують нас «померти» і вони змушують нас «відродитися». Його слова несуть нам втіху, але в той же час викликають у нас спустошення через відчуття провини й заборгованості. Його слова несуть нам радість і спокій, але й безмежний біль. Іноді ми подібні до агнців, приготованих на заклання в Його руках; іноді ми ніби зіниця Його ока та насолоджуємося Його ніжною любов’ю; іноді ми подібні до Його ворогів і під Його пильним поглядом перетворюємося на порох від Його гніву. Ми – врятований Ним рід людський, в Його очах ми гробаки, і ми ж заблукалі агнці, яких Він день і ніч жадає віднайти. Він милосердний до нас, Він зневажає нас, Він підносить нас, Він втішає та напучує нас, Він веде нас, Він просвітлює нас, Він виправляє і дисциплінує нас, і Він навіть нас проклинає. День і ніч Він невпинно турбується про нас, день і ніч оберігає нас і піклується про нас, не покидаючи нас ні на секунду, але проливає кров Свого серця заради нас і платить за нас будь-яку ціну. Завдяки висловлюванням цього маленького та звичайного тіла з плоті ми насолоджувалися цілісністю Бога й узріли місце призначення, дароване нам Богом. Та попри те марнославство продовжує розбурхувати наші серця, і ми, як і раніше, не бажаємо активно прийняти таку людину, як цю, як свого Бога. Незважаючи на те, що Він дав нам так багато манни, так багато для радості, ніщо з цього не може посісти місце Господа в наших серцях. Ми вшановуємо особливу особистість і статус цієї людини, але з великою неохотою. Поки Він не відкриє уста, щоб попросити нас визнати, що Він є Бог, ми ніколи не наважимося визнати Його Богом, який незабаром прийде та в той же час давно трудиться серед нас.

Бог продовжує мовити, вдаючись до різноманітних методів і способів, щоб напучувати нас про те, що нам слід робити, та одночасно висловлюючи те, що в Нього на серці. У Його словах – сила життя, вони вказують нам шлях, яким нам слід іти, і дають нам можливість зрозуміти, що є істина. Його слова починають захоплювати нас, ми починаємо концентруватися на тоні та на манері Його мови і підсвідомо починаємо перейматися інтересом до найпотаємніших почуттів цієї непримітної людини. Він докладає неабияких зусиль, працюючи заради нас, втрачає через нас сон і апетит, ридає через нас, зітхає через нас, стогне, хворіючи через нас, принижується заради місця нашого призначення та спасіння, а наша байдужість і бунтарство змушують Його серце кровоточити й обливатися сльозами. Такий спосіб буття та володіння не притаманний звичайній людині, і ніхто з розбещених людей не може мати або досягти його. Він демонструє стійкість і терпіння, яких не має жодна звичайна людина, і жодна створена істота не наділена Його любов’ю. Ніхто, крім Нього, не може знати всі наші думки, осягнути нашу природу та сутність з такою ясністю і повнотою, судити бунтарство та розбещеність людства, говорити з нами і працювати над нами, як це відбувається від імені Бога на небі. Ніхто, крім Нього, не наділений владою, мудрістю та гідністю Бога. Характер Бога, як і те, хто Він є та чим Він володіє, явлені в Ньому у всій своїй повноті. Ніхто, крім Нього, не може показати нам шлях і принести нам світло. Ніхто, крім Нього, не може відкрити таємниці, які Бог не відкривав від часу сотворіння до сьогодні. Ніхто, крім Нього, не може врятувати нас від сатанинської кабали та нашого розбещеного характеру. Він представляє Бога. Він висловлює те потаємне, що в серці Бога, настанови Божі та слова Божого суду над усім людством. Він почав новий період, нову еру, сповістив нові небеса та землю й нову роботу, і Він приніс нам надію, поклавши кінець нашому життю в невизначеності та давши нам можливість усією своєю істотою з повною ясністю узріти шлях до спасіння. Він повністю завоював нас і здобув наші серця. Починаючи з цього моменту, наші уми набули свідомості, а наш дух, здається, відродився. Ця звичайна, непомітна людина, яка живе серед нас і яку ми тривалий час відкидали – хіба Він не Господь Ісус, який завжди в наших думках, уві сні та наяву, і якого ми прагнемо день і ніч? Це Він! Це справді Він! Він – наш Бог! Він є істина, дорога і життя! Він дав нам можливість знову жити і бачити світло та припинив блукання наших сердець. Ми повернулися в дім Божий, ми повернулися перед Його престолом, ми знаходимося з Ним віч-на-віч, ми стали свідками Його славного лику і побачили шлях, що лежить перед нами. На той час Він повністю завоював наші серця; ми більше не сумніваємося в тому, хто Він, і більше не опираємося Його роботі та Його слову, і ми падаємо ниць перед Ним. Ми не бажаємо нічого іншого, крім як йти слідами Бога до кінця нашого життя, крім як бути вдосконаленими Ним і відплатити за Його благодать, відплатити за Його любов до нас, підкоритися Його керівництву та розпорядженням, приєднатися до Його роботи та робити все, що в наших силах, щоб завершити те, що Він нам довіряє.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 4. Узріти появу Бога в Його суді та карі»