I

Відхилившись від забезпечення життям, яке надає Всемогутній, людство не знає мети існування, а втім боїться смерті. Вони без допомоги чи опори, проте все одно не хочуть заплющувати очі та змушують себе підперти свої мішки плоті, позбавлені будь-якого духовного почуття, і тягнуть негідне животіння в цьому світі. Так ти живеш, без надії, як і інші, без цілі. Тільки Святий із легенди порятує людей, які стогнуть від страждання, відчайдушно жадаючи Його приходу. Така віра довго залишалася нереалізованою в тих, кому бракує свідомості. Проте вони й далі так цього жадають.

II

Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждають; водночас Він відчуває відразу до цих людей, у яких немає жодної свідомості, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче шукати, шукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти прокинувся й далі не мав спраги й голоду. Коли ти стомився й трохи відчуваєш запустіння цього світу, не губися, не плач. Всемогутній Бог, Сторож, обійме твій прихід у будь-який момент. Він пильнує поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам'ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти втратив свій напрям, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав «батька»; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав там на твоє повернення. Він відчайдушно, палко сподівався, чекаючи відклику без жодної відповіді. Його пильнування неоціненне; воно є заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування нескінченне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш знати, де саме нині твоє серце та твій дух.

зі «Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього»