Отримуючи кару від Бога, Петро молився: «О Боже! Моя плоть непокірна, і Ти караєш мене та судиш мене. Я радію Твоїй карі та суду, і навіть якщо Ти мене не хочеш, у Твоєму суді я бачу Твій святий і праведний характер. Коли Ти судиш мене, щоб інші могли побачити у Твоєму суді Твій праведний характер, я відчуваю вдоволення. Якщо це може виявити Твій характер, і дозволити всім творінням побачити Твій праведний характер, і зробити мою любов до Тебе чистішою, щоб я міг набути подоби праведного, то Твій суд добрий, бо така Твоя милостива воля. Я знаю, що в мені ще багато бунтівничого та що я ще не гідний постати перед Тобою. Я хочу, щоб Ти ще більше мене судив, чи то через вороже оточення, чи то через великі нещастя; що б Ти не робив, для мене все це дорогоцінне. Твоя любов така глибока, і я готовий віддати себе на Твою милість без найменших нарікань». Таким є знання Петра після того, як він пережив Божу роботу, і це також свідчення його любові до Бога. Сьогодні ви вже завойовані – але як це завоювання виявляється у вас? Дехто каже: «Моє завоювання – це найвища благодать і піднесення Бога. Лише тепер я розумію, що життя людини пусте й не має значення. Людина проводить життя в метушні, народжуючи та виховуючи дітей покоління за поколінням, і врешті-решт залишається ні з чим. Сьогодні, тільки після того, як я був завойований Богом, я побачив, що в такому житті немає жодної цінності; це справді беззмістовне життя. З тим же успіхом я можу просто померти й покінчити із цим!» Чи можуть такі завойовані люди бути здобутими Богом? Чи можуть вони стати зразками та взірцями? Такі люди – зразок пасивності; вони ні до чого не прагнуть і не намагаються самовдосконалюватися. Хоча вони й вважаються завойованими, такі пасивні люди не здатні бути вдосконаленими. Наприкінці життя, коли Петра вже було вдосконалено, він сказав: «О Боже! Якби мені судилося прожити ще кілька років, я побажав би досягти ще чистішої та глибшої любові до Тебе». Коли його ось-ось мали прибити до хреста, у серці Петро молився: «О Боже! Твій час настав; час, який Ти приготував для мене, настав. Я повинен бути розіпнутим за Тебе, я повинен свідчити про Тебе, і я сподіваюся, що моя любов зможе задовольнити Твої вимоги та стати чистішою. Сьогодні те, що я маю можливість померти за Тебе, бути прибитим до хреста за Тебе, утішає мене й заспокоює, бо для мене немає нічого приємнішого, ніж мати можливість бути розіпнутим за Тебе, і виконати Твої бажання, і віддати себе Тобі, віддати Тобі своє життя. О Боже! Ти такий любий! Якби Ти дозволив мені жити, я ще більше хотів би Тебе любити. Поки я живий, я Тебе любитиму. Я хочу Тебе любити ще глибше. Ти судиш мене, і караєш мене, і випробовуєш мене, бо я не праведний, бо я грішив. І Твій праведний характер стає для мене ще очевиднішим. Це для мене благословення, бо я маю змогу любити Тебе ще глибше, і я готовий так Тебе любити, навіть якщо Ти не любиш мене. Я готовий споглядати Твій праведний характер, бо це дає мені більше змоги жити змістовним життям. Я відчуваю, що тепер моє життя стало змістовнішим, бо мене розпинають за Тебе, і в тому, щоб померти за Тебе, є зміст. І все ж я не почуваюся задоволеним, бо знаю Тебе замало, знаю, що не можу повністю виконати Твоїх бажань і замало Тобі віддячив. У своєму житті я був неспроможний повернути Тобі всього себе; мені до цього далеко. Озираючись на цю мить, я відчуваю себе в такому боргу перед Тобою, і в мене є лише ця мить, щоб спокутувати всі свої помилки й усю любов, за яку я Тобі не віддячив».

Людина повинна прагнути жити змістовним життям, а не задовольнятися поточними обставинами. Щоб утілити образ Петра в життя, людина мусить мати знання й досвід Петра. Вона має шукати вищого та глибшого. Вона має шукати глибшої, чистішої любові до Бога та прагнути життя, яке мало б цінність і зміст. Лише це і є справжнім життям; лише тоді людина буде такою, як Петро. Ти повинен зосередитися на тому, щоб бути ініціативним у своєму входженні на позитивну сторону, і не повинен покірно дозволяти собі відступати заради миттєвого полегшення, ігноруючи при цьому глибші, конкретніші та практичніші істини. Твоя любов повинна бути практичною, і ти повинен знайти способи звільнитися від цього порочного, безтурботного життя, яке нічим не відрізняється від тваринного. Ти повинен жити змістовним життям, життям, яке має цінність, і ти не повинен обманювати себе чи ставитися до свого життя як до іграшки. Для кожного, хто прагне любити Бога, немає недосяжних істин і немає справедливості, за яку він не міг би стояти непохитно. Як ти мусиш прожити своє життя? Як ти мусиш любити Бога та цією любов’ю виконувати Його бажання? У твоєму житті немає більшої справи. Ти передусім повинен мати такі прагнення й наполегливість, а не бути таким, як безхребетні та слабаки. Ти маєш навчитися переживати змістовне життя та переживати змістовні істини, а не ставитися до себе так поверхово. Ти й не помітиш, як твоє життя пройде повз тебе; чи буде в тебе після цього ще одна можливість полюбити Бога? Чи може людина любити Бога після того, як помре? Ти мусиш мати такі ж прагнення й совість, що й Петро; твоє життя мусить бути змістовним, і ти не повинен себе обманювати. Будучи людиною й тим, хто шукає Бога, ти мусиш бути здатним ретельно обдумати, як ти ставишся до свого життя, як ти повинен віддавати себе Богові, як ти повинен мати змістовнішу віру в Бога та як, оскільки ти любиш Бога, ти повинен любити Його чистіше, красивіше й добріше. Сьогодні ти не можеш вдовольнятися лише тим, що ти завойований, а мусиш також обдумати, яким шляхом ти крокуватимеш у майбутньому. Ти мусиш мати прагнення та сміливість бути вдосконаленим, і ти не маєш постійно думати, ніби ти на це не здатен. Хіба в істини є улюбленці? Чи може істина свідомо протистояти людям? Якщо ти шукаєш істину, чи може вона тебе поглинути? Якщо ти непохитно стоїш за справедливість, хіба вона тебе повалить? Якщо ти справді прагнеш шукати життя, чи може життя від тебе вислизнути? Якщо в тебе немає істини, то не тому, що істина тебе ігнорує, а тому, що ти тримаєшся від істини осторонь; якщо ти не можеш відстояти справедливість, то не тому, що зі справедливістю щось не так, а тому, що ти вважаєш, ніби вона не відповідає фактам; якщо ти не здобув життя після того, як шукав його багато років, то не тому, що життя з тобою несумлінне, а тому, що ти несумлінний із життям і відштовхнув його від себе; якщо ти живеш у світлі, але не спромігся його здобути, то не тому, що світло не здатне тебе освітити, а тому, що ти не звертав уваги на його існування, і тому світло непомітно пішло від тебе. Якщо ти нічого не шукаєш, то можна лише сказати, що ти нікчемне сміття, у твоєму житті немає сміливості, а в тебе – духу протистояти силам темряви. Ти заслабкий! Ти не здатен утекти від сил сатани, які взяли тебе в облогу, і хочеш лише жити таким безпечним, спокійним життям і померти в невігластві. Те, чого ти повинен досягти, – це твоє прагнення бути завойованим; це твій прямий обов’язок. Якщо ти вдовольняєшся тим, що завойований, то відштовхуєш існування світла. Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш віддавати себе істині, ти мусиш терпіти приниження за істину, і щоб здобути більше істини, ти мусиш переносити більше страждань. Ось що ти маєш робити. Ти мусиш не відкидати істину заради спокійного сімейного життя, і ти мусиш не втрачати свою життєву гідність і доброчесність заради миттєвої втіхи. Ти маєш шукати всього прекрасного та доброго, і ти маєш шукати змістовніший життєвий шлях. Якщо ти ведеш таке вульгарне життя й не переслідуєш ніяких цілей, хіба ти не марнуєш своє життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Люди, що так роблять, не мають ні доброчесності, ні гідності; у їхньому існуванні немає змісту!

Бог карає та судить людину, бо цього вимагає Його робота, ба більше – бо це потрібно людині. Людині потрібні кара та суд: лише тоді вона зможе здобути любов до Бога. Сьогодні ви повністю переконані, але за найменшої невдачі ви опиняєтесь у халепі; ваш духовний стан досі замалий, і вам досі потрібно пережити більше такої кари та суду, щоб досягти глибшого знання. Сьогодні ви маєте до Бога певну шану, і ви боїтеся Бога, і ви знаєте, що Він – істинний Бог, але ви не маєте до Нього великої любові й тим паче не досягли чистої любові; ваші знання занадто поверхові, а ваш духовний стан досі недостатній. Коли ви по-справжньому стикаєтеся з певним середовищем, ви ще не засвідчили, у вашому входженні замало ініціативності, і ви не маєте жодного уявлення про те, як практикувати. Більшість людей пасивні та бездіяльні; вони лише таємно люблять Бога у своєму серці, але не знають, як практикувати, і не мають чіткого уявлення про власні цілі. Удосконалені мають не тільки нормальну людську сутність, а й істини, які перевищують міри совісті, які вищі за стандарти совісті; вони не лише відплачують за Божу любов за допомогою своєї совісті – більше того, вони пізнали Бога й побачили, що Бог любий і гідний людської любові та що в Бозі є так багато вартого любові; людина не може Його не любити! Любов удосконалених до Бога має на меті реалізувати їхні особисті прагнення. Їхня любов спонтанна, нічого не просить взамін і не є угодою. Вони люблять Бога просто тому, що знають Його. Таким людям байдуже, чи дарує Бог їм милості, і вони задовольняються лише тим, щоб догоджати Богові. Вони не укладають із Богом угод і не вимірюють свою любов до Бога совістю: «Ти мені щось дав, тож я люблю Тебе взамін; якщо Ти мені нічого не даєш, то і я нічого не маю для Тебе взамін». Удосконалені завжди вірять у таке: «Бог – Творець, і Він виконує над нами Свою роботу. Оскільки в мене є ця нагода, стан і якості, потрібні, щоб бути вдосконаленим, я маю прагнути жити змістовним життям, і я маю догодити Йому». Таке саме пережив і Петро. Коли він був найдужче знесилений, він помолився до Бога та сказав: «О Боже! Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я завжди пам’ятаю про Тебе. Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я хочу любити Тебе, але мій духовний стан замалий, я занадто слабкий і безсилий, моя любов занадто обмежена, а моя щирість до Тебе занадто мізерна. Порівняно з Твоєю любов’ю я просто не гідний жити. Я бажаю лише, щоб моє життя не було марним і щоб я міг не тільки відплатити Тобі за Твою любов, але, більше того, присвятити Тобі все, що маю. Якщо я зможу Тобі догодити, то мені, як творінню, буде спокійно на серці, і я ні про що більше не проситиму. Хоча зараз я слабкий і безсилий, я не забуду Твоїх закликів і не забуду Твоєї любові. Зараз Я просто відплачую Тобі за любов, не більше. О Боже, як мені тяжко! Як віддати Тобі любов у моєму серці, як зробити все, що в моїх силах, і зуміти виконати Твої бажання, і зуміти віддати Тобі все, що я маю? Ти знаєш людську слабкість; як я можу бути гідним Твоєї любові? О Боже! Ти знаєш, що мій духовний стан малий, а любов занадто мізерна. Як мені в таких обставинах зробити все, що в моїх силах? Я знаю, що мушу відплатити Тобі за любов, я знаю, що мушу віддати Тобі все, що маю, та сьогодні мій духовний стан замалий. Я прошу Тебе: дай мені силу й упевненість, щоб у мене було більше змоги мати чисту любов, аби присвятити її Тобі, і щоб у мене було більше змоги віддати Тобі все, що я маю; тоді я не тільки зможу відплатити Тобі за любов, а й матиму більше змоги переживати Твої кару, суд, випробування та навіть тяжчі прокляття. Ти дозволив мені побачити Твою любов, і я не можу Тебе не любити, і хоча сьогодні я слабкий і безсилий, як я можу Тебе забути? Твоя любов, кара й суд – усе це привело мене до пізнання Тебе, але я також відчуваю себе нездатним виправдати Твою любов, бо Ти такий великий. Як я можу присвятити Творцю все, що маю?» Таким було прохання Петра, але його духовний стан був занадто недостатній. У ту мить він почувався так, ніби в його серце встромили ножа та провернули. Він тяжко мучився; він не знав, що робити в таких умовах. Але він усе одно продовжував молитися: «О Боже! Духовний стан людини такий, наче в дитини, людська совість квола, і єдине, чого я можу досягти, – це відплатити Тобі за Твою любов. Сьогодні я не знаю, як виконати Твої бажання, і хочу лише зробити все, що можу, віддати все, що маю, і присвятити Тобі все, що маю. Як би Ти мене не судив, як би Ти мене не карав, що б Ти мені не посилав, що б Ти в мене не забирав, звільни мене від найменшої скарги на Тебе. Багато разів, коли Ти карав і судив мене, я нарікав собі під ніс і був нездатний ні досягти чистоти, ні виконати Твої бажання. Моя відплата за Твою любов народилася з примусу, і в цю мить я ще більше себе ненавиджу». Петро так молився, бо шукав чистішої любові до Бога. Він і шукав, і благав, і, більше того, докоряв собі та сповідував свої гріхи перед Богом. Він почувався в боргу перед Богом і ненавидів себе, але він також був дещо смутний і пасивний. Він завжди почувався саме так – ніби він не відповідав Божим бажанням і був нездатний зробити все, що в його силах. Але й у цих умовах Петро шукав такої віри, як у Йова. Він бачив, якою великою була віра Йова, бо Йов розумів: усе, що він мав, було дароване Богом, і для Бога природно було забрати в нього все, що він мав, і Бог обдаровував кого хотів, – такий був праведний характер Бога. Йов не скаржився й усе одно міг хвалити Бога. Петро також знав себе, і в серці він молився: «Сьогодні я не повинен задовольнятися тим, що відплачую за Твою любов своєю совістю й тим, що віддаю Тобі взамін свою любов, скільки б її не було, бо мої думки занадто розбещені, і я не здатний бачити Тебе як Творця. Оскільки я досі не гідний любити Тебе, я повинен розвивати в собі здатність присвятити все, що я маю, Тобі, що я залюбки й зробив би. Я повинен знати все, що Ти зробив, і не маю вибору, і я повинен бачити Твою любов і мати змогу звеличувати Тебе та прославляти Твоє святе ім’я, щоб Ти здобув через мене велику славу. Я готовий бути непохитним у цьому свідченні про Тебе. О Боже! Твоя любов така дорогоцінна та прекрасна; як би я міг бажати жити в руках лукавого? Хіба не Ти мене створив? Як би я міг жити під владою сатани? Я волів би, щоб усе моє єство жило серед Твоїх кар. Я не хочу жити під владою лукавого. Якщо мене можна очистити, якщо я можу присвятити Тобі всього себе, то я готовий віддати своє тіло й розум на Твій суд і кару, бо я зневажаю сатану та не хочу жити під його владою. Через Твій суд наді мною Ти показуєш Свій праведний характер; я щасливий і не маю ні найменших нарікань. Якщо я здатен виконувати обов’язок творіння, то я готовий, щоб усе моє життя супроводжував Твій суд, через який я пізнаю Твій праведний характер і позбудуся впливу лукавого». Петро завжди так молився, завжди цього шукав, і він досяг, умовно кажучи, високого світу. Він не лише зумів відплатити Богу за любов, але й, що більш важливо, виконав свій обов’язок творіння. Він не лише не мучився докорами совісті, але й зміг вийти за рамки стандартів совісті. Його молитви продовжували підноситися до Бога, так що його прагнення ставали дедалі вищими, а любов до Бога – дедалі більшою. Хоча він терпів нелюдський біль, він усе одно не забував любити Бога та прагнув набути здатності розуміти Божу волю. У своїх молитвах він вимовляв такі слова: «Я досягнув лише того, що відплатив Тобі за любов, не більше. Я не засвідчив про Тебе перед сатаною, не звільнився від впливу сатани, і я досі живу посеред плоті. Я бажаю своєю любов’ю перемогти сатану, осоромити його й так виконати Твоє бажання. Я хочу віддати всього себе Тобі й ні дрібки не віддавати сатані, бо сатана – Твій ворог». Що більше він шукав у цьому напрямку, то глибше він зворушувався й то більшим ставало його знання про ці питання. Сам того не помітивши, він усвідомив, що повинен звільнитися від впливу сатани й повністю повернутися до Бога. Таким був світ, якого він набув. Він переступав вплив сатани, звільнявся від плотських задоволень і втіх та був готовий глибше переживати як Божу кару, так і Його суд. Він сказав: «Хоч я й живу серед Твоєї кари та суду, хоч би які тяготи вони мені не несли, я все одно не хочу жити під владою сатани, усе одно не хочу терпіти підступи сатани. Я тішуся, коли живу серед Твоїх проклять, і мучуся, коли живу серед благословень сатани. Я виявляю свою любов до Тебе тим, що живу серед Твого суду, і це приносить мені велику радість. Твої кара й суд праведні та святі; вони призначені очистити мене, ба більше – спасти мене. Я волів би провести все життя серед Твого суду, щоб бути під Твоєю опікою. Я не хочу жити під владою сатани жодної миті; я бажаю, щоб Ти мене очистив; навіть якщо я терпітиму труднощі, я не хочу, щоб сатана мене використовував і обманював. Це Ти маєш використовувати мене, Твоє творіння, і володіти мною, і судити мене, і карати мене. Ти маєш навіть проклинати мене. Коли Ти хочеш благословити мене, моє серце радіє, бо я бачив Твою любов. Ти – Творець, а я – творіння: я не маю зраджувати Тебе та жити під владою сатани, і я не маю допускати, щоб сатана мене використовував. Замість того щоб жити заради сатани, я маю бути Твоїм конем або волом. Я волів би жити серед Твоєї кари, без фізичного блаженства, і це приносило б мені втіху, навіть якби я втратив Твою благодать. Хоча Твоя благодать не зі мною, мене тішить, коли Ти мене караєш і судиш; це Твоє найкраще благословення, Твоя найбільша благодать. Хоча Ти завжди величний і розгніваний на мене, усе ж я не можу покинути Тебе, і все ж я не можу любити Тебе достатньо. Я волів би жити у Твоєму домі, я волів би, щоб Ти мене проклинав, карав і вражав, і я не хочу ні жити під владою сатани, ні метушитися та клопотатися лише заради плоті, і ще менше я хочу жити заради плоті». Любов Петра була чистою. Таким є досвід Божого вдосконалення, і таким є його найвищий світ; не буває життя, змістовнішого за таке. Петро прийняв Божу кару та суд, дорожив праведним Божим характером, і не було в Петрі нічого дорогоціннішого. Він сказав: «Сатана дає мені матеріальні втіхи, та я ними не дорожу. На мене зійшли Божа кара та суд – у цьому моя благодать, у цьому моя втіха, у цьому моє благословення. Якби не Божий суд, я ніколи не полюбив би Бога, досі жив би під владою сатани, і сатана досі контролював би мене та наказував мені. Якби це було так, я ніколи не став би справжньою людиною, бо не зміг би догодити Богу й не присвятив би Богові всього себе. Навіть якщо Бог не благословляє мене, залишаючи мене без внутрішньої розради, ніби в мені палає вогонь, і без миру та радості, і навіть якщо Божа кара й дисципліна ніколи не полишають мене, у Божій карі та суді я можу бачити Його праведний характер. Я цим тішуся; у житті немає нічого ціннішого та змістовнішого. Хоча Його захист і опіка стали нещадною карою, судом, прокляттями й бичуванням, усе ж я тішуся ними, бо вони можуть краще очистити та змінити мене, наблизити мене до Бога, зробити мене спроможнішим любити Бога, а мою любов до Бога зробити чистішою. Це дає мені змогу виконувати свій обов’язок творіння, забирає з-під впливу сатани та приводить до Бога, щоб я більше не служив сатані. Коли я більше не житиму під владою сатани та зможу присвятити Богові все, що маю, і все, що можу зробити, нічого від Нього не приховуючи, – ось тоді я буду повністю задоволений. Це Божа кара та суд мене спасли, і моє життя невіддільне від Божої кари та суду. Моє життя на землі перебуває під владою сатани, і якби не опіка та захист Божої кари й суду, я б завжди жив під владою сатани, ба більше – я не мав би ні змоги, ні засобів жити змістовним життям. Я зможу бути очищеним Богом, лише якщо Божа кара та суд ніколи мене не покинуть. Тільки завдяки суворим Божим словам, праведному характеру та величному Божому суду я здобув найвищий захист, прийшов до життя у світлі та здобув Божі благословення. Можливість бути очищеним, звільнитися від сатани та жити під владою Бога – це сьогодні найбільше благословення в моєму житті». Таким є найвищий світ, досвід якого отримав Петро.

Саме цього стану має набути людина після того, як буде вдосконалена. Якщо ти не можеш досягти хоч такого, то не можеш і жити змістовним життям. Людина живе серед плоті, а це означає, що вона живе в людському пеклі, і без Божого суду й кари людина така ж нечиста, як і сатана. Як людина могла б стати святою? Петро вірив, що Божа кара й суд – найкращий захист і найбільша благодать для людини. Тільки завдяки Божій карі й суду людина могла б пробудитись і зненавидіти плоть, зненавидіти сатану. Сувора Божа дисципліна звільняє людину від впливу сатани, звільняє її від її власного маленького світу й дозволяє жити у світлі Божої присутності. Немає кращого спасіння, ніж кара й суд! Петро молився: «О Боже! Доки Ти мене каратимеш і судитимеш, я знатиму, що Ти мене не покинув. Доки Ти не покинеш мене, моє серце буде спокійне, навіть якщо Ти не даси мені ні радості, ні миру, і змусиш мене жити в стражданнях, і піддаси мене незліченним виправленням. Сьогодні Твої кара й суд стали для мене найкращим захистом і найбільшим благословенням. Благодать, яку Ти даєш мені, захищає мене. Благодать, яку Ти даруєш мені сьогодні, є проявом Твого праведного характеру, карою й судом; більше того, вона є випробуванням, а ще більше – життям у стражданнях». Петро зміг відкинути плотські втіхи й шукати глибшої любові та більшого захисту, бо він здобув стільки благодаті від Божих кари та суду. Якщо людина бажає очиститись і досягти змін у своєму характері, якщо вона бажає жити змістовним життям і виконувати свій обов’язок як творіння, то у своєму житті вона повинна прийняти Божі кару та суд, і вона має не допускати, щоб Божа дисципліна й Божі удари відійшли від неї, бо так людина зможе звільнитися від маніпуляцій і впливу сатани та жити у світлі Божому. Знай, що Божі кара й суд – це світло, і світло спасіння людини, і що для людини немає кращого благословення, благодаті й захисту. Людина живе під впливом сатани й існує в плоті; якщо людина не очиститься та не отримає Божого захисту, то ставатиме дедалі порочнішою. Якщо вона хоче любити Бога, то потребує очищення та спасіння. Петро молився: «Боже, коли Ти обходишся зі мною милостиво, я тішусь і відчуваю розраду; коли ж Ти караєш мене, я відчуваю ще більшу розраду й радість. Незважаючи на те, що я слабкий і терплю невимовні страждання, незважаючи на мої сльози та смуток, Ти знаєш, що цей смуток – від мого непослуху й від моєї слабкості. Я ридаю, бо не можу вдовольнити Твоїх бажань, я сумую та шкодую, бо я недостатній для Твоїх вимог, але я готовий досягти цього світу, я готовий зробити все, що в моїх силах, щоб Тобі догодити. Твоя кара принесла мені захист і дала найкраще спасіння; Твій суд затьмарює Твою терпимість і терпіння. Без Твоїх кари та суду я не втішався би Твоєю милістю й люблячою добротою. Сьогодні я ще краще бачу, що Твоя любов перевершила небо й піднеслася над усім іншим. Твоя любов – це не просто милість і любляча доброта; навіть більше, це кара й суд. Твої кара й суд стільки мені дали. Без Твоїх кари й суду жодна людина не очистилася б, і жодна людина не змогла б відчути любов Творця. Хоча я витерпів сотні випробувань, нещасть і навіть був близький до смерті, вони дали мені змогу по-справжньому пізнати Тебе та здобути найвище спасіння. Якби Твої кара, суд і дисциплінування покинули мене, то я жив би в темряві, під владою сатани. Які переваги в людської плоті? Якби Твої кара й суд мене покинули, то це було б те саме, ніби Твій Дух відвернувся б від мене й Тебе більше не було зі мною. Якби так сталося, як би я міг жити далі? Якщо Ти даси мені хворобу й забереш мою свободу, я зможу жити й надалі, але якби мене коли-небудь покинули Твої кара й суд, я б і гадки не мав, як жити далі. Якби я залишився без Твоїх кари й суду, то втратив би Твою любов – любов таку глибоку, що я не можу передати її словами. Без Твоєї любові я жив би під владою сатани й не зміг би бачити Твого славного обличчя. Як би я міг жити далі? Я не зміг би витримати такої темряви, такого життя. Мати Тебе поруч – це все одно, що бачити Тебе, тож як я можу Тебе покинути? Молю Тебе, благаю Тебе: не забирай у мене мою найбільшу розраду, навіть якщо це лише кілька слів заспокоєння. Я втішався Твоєю любов’ю, і сьогодні я не можу розлучитися з Тобою; як же я міг би не любити Тебе? Через Твою любов я пролив багато сліз смутку, але я завжди відчував, що таке життя змістовніше, більш здатне збагатити мене, більш здатне змінити мене й більш здатне дати мені змогу набути істину, якою повинні володіти творіння».