Людина дещо розуміє про роботу сьогодення й роботу майбутнього, та вона не розуміє, у яке місце призначення ввійде людський рід. Будучи творінням, людина мусить виконувати обов’язок творіння: слідувати за Богом у всьому, що Він робить; ви мусите діяти так, як Я вам кажу. Ти не можеш сам нічим управляти і навіть над собою не пануєш; усе потрібно залишати на Божу милість, і все лежить у Його долонях. Якби Божа робота заздалегідь забезпечувала людині кінець, чудове місце призначення, і якби Бог так заманював людину слідувати за Ним – якби Він уклав із людиною угоду – то це не було б ні завоюванням, ні роботою над людським життям. Якби Бог керував людиною та здобував її серце за допомогою її місця призначення, то Він би в цьому не вдосконалював людину і не міг би її здобути, а натомість використовував би місце призначення людини, щоб керувати нею. Людину не хвилює ніщо, крім майбутнього кінця, остаточного місця призначення, і того, чи можна сподіватися на щось добре, чи ні. Якби під час роботи завоювання людині було дано прекрасну надію та якби до завоювання людини їй було дано належне місце призначення, якого б вона шукала, то не лише завоювання людини не дало б результату, а й результат роботи завоювання теж постраждав би. Точніше кажучи, робота завоювання досягає результату, відбираючи у людини долю та перспективи, судячи й караючи бунтівничий характер людини. Цей результат досягається не тим, що з людиною укладається угода, тобто людині даються благословення та благодать, а тим, що в людини відбирається її «свобода» та знищуються перспективи, і так виявляється вірність людини. Така сутність роботи завоювання. Якби людині на самому початку було дано прекрасну надію, а робота кари й суду робилася б уже після того, то людина прийняла б цю кару й суд на підставі того, що мала б перспективи, і зрештою не було б досягнуто безумовного послуху та поклоніння Творцю з боку всіх Його створінь; натомість був би лише сліпий несвідомий послух або ж людина б сліпо висувала Богу вимоги, і було б неможливо повністю завоювати людське серце. Отже, така робота завоювання не змогла б здобути людину і більше того – свідчити про Бога. Такі створіння не змогли б виконувати свій обов’язок і лише укладали б із Богом угоди; це було б не завоювання, а милість і благословення. Найбільша проблема людей – у тому, що вони думають лише про свою долю й перспективи та боготворять їх. Людина шукає Бога заради своєї долі й перспектив; вона поклоняється Богу не тому, що любить Його. Тож у завоюванні людини потрібно розібратися з людським себелюбством, жадібністю й усім, що найбільше заважає людині поклонятися Богові, і так відсіяти ці якості. Таким чином буде досягнуто результат завоювання людини. Унаслідок цього на перших стадіях завоювання людини необхідно очистити її від шалених амбіцій і найфатальніших слабкостей, щоб завдяки цьому відкрити любов людини до Бога та змінити її знання про людське життя, її погляди на Бога та значення її існування. Так любов людини до Бога очищується, себто її серце завойовується. Але ставлення Бога до всіх створінь таке, що Він не завойовує лише заради завоювання; натомість Бог завойовує, щоб здобути людину, заради Своєї власної слави та щоб відновити найпершу, початкову людську подобу. Якби Він завойовував лише заради завоювання, то значення роботи завоювання було б утрачене. Тобто якби після завоювання людини Бог умив Свої руки та більше не зважав на її життя і смерть, це не було б управлінням людським родом, а завоювання людини було б не заради її спасіння. Лише здобуття людини після її завоювання та зрештою її прибуття в чудове місце призначення є в серці всієї роботи спасіння, і тільки так можна досягти мети спасіння людини. Інакше кажучи, прибуття людини в прекрасне місце призначення та її входження у відпочинок – єдині перспективи, які повинні бути в усіх створінь, і саме та робота, яку має робити Творець. Якби цю роботу робили люди, вона була б занадто обмежена: вона могла б довести людину до певної точки, та не змогла б привести людину у вічне місце призначення. Людина не здатна вирішувати людську долю, і тим паче вона не може забезпечити людські перспективи та подальше місце призначення. Однак робота, виконувана Богом, інакша. Він створив людину, тож Він її й веде; Він спасає людину, тож Він спасе її до кінця та повністю її здобуде; Він веде людину, тож Він і приведе її до належного місця призначення; і Він створив людину й керує нею, тож Він і мусить узяти на Себе відповідальність за людську долю й перспективи. Оце і є робота, яку виконує Творець. Хоча робота завоювання здійснюється через очищення людини від її перспектив, та зрештою людина мусить бути приведена до належного місця призначення, яке Бог для неї приготував. Саме тому, що Бог працює над людиною, вона й має місце призначення, а доля людини певна. Належне місце призначення, про яке тут ідеться, – це не сподівання та перспективи людини, вичищені в минулому; то дві різні речі. Те, на що людина сподівається й чого шукає, – це прагнення, що виникають через її гонитву за надмірними бажаннями плоті, а не за місцем призначення, належним людині. Тим часом те, що Бог приготував для людини, – це благословення й обіцянки, які належить отримати людині, коли вона буде очищена; Бог приготував їх для людини після створення світу, і вони не заплямовані виборами, переконаннями, уявленнями чи плоттю людини. Це місце призначення приготовано не для окремих людей – то місце відпочинку для всього людства. Тож це місце призначення найбільш підходяще для людського роду.

Творець має намір керувати всіма створеними істотами. Ти не повинен відкидати або не слухатися нічого з того, що Він робить, або бунтувати проти Нього. Коли Його робота зрештою досягне Його цілей, у цьому Він здобуде славу. Чому сьогодні не кажуть, що ти нащадок Моава чи виплід великого червоного дракона? Чому немає розмов про обраний народ, а є тільки розмови про створених істот? Спершу люди звалися саме так – створеними істотами, і саме це є їхньою вродженою ідентичністю. Назви відрізняються лише тому, що доби й періоди роботи теж різні; насправді людина є звичайним створінням. Усі створіння, чи найрозбещеніші, чи найсвятіші, мусять виконувати обов’язок створених істот. Коли Бог вершить роботу завоювання, Він не керує тобою за допомогою твоїх перспектив, долі чи місця призначення. Насправді немає потреби працювати таким чином. Мета роботи завоювання – змусити людину виконувати обов’язок створеної істоти, змусити її поклонятися Творцю; тільки після цього людина зможе ввійти в чудове місце призначення. Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: хоча людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба ти все ще був би створеною істотою? Словом, як би Бог не працював, уся Його робота – заради людства. Візьмімо хоча б небо, землю і все суще, створене Богом, щоб служити людині: місяць, сонце та зорі, які Він створив для людини, тварини й рослини, весна, літо, осінь і зима тощо – усе це створено заради людського буття. Тож як би Бог не карав і не судив людину, усе це заради її спасіння. Навіть хоча Він відбирає в людини її плотські сподівання, це заради її очищення, а очищення людини виконується, щоб вона могла вижити. Місце призначення людини – у руках Творця, тож як би людина могла собою керувати?

Щойно роботу завоювання буде завершено, людину буде приведено в прекрасний світ. Звісно, це життя й надалі буде на землі, але воно буде зовсім не таке, як сьогоднішнє життя людини. Це буде життя, яке людство матиме після того, як буде завойовано весь людський рід, це буде новий початок для людини на землі, і коли в людства буде таке життя, це стане доказом, що людський рід увійшов у новий прекрасний світ. Це буде початок життя людини й Бога на землі. Та для такого прекрасного життя потрібно, щоб очищена та завойована людина підкорилася Творцю. Тож робота завоювання – це остання стадія Божої роботи перед тим, як людство ввійде в чудове місце призначення. Таке життя – це майбутнє життя людини на землі, найпрекрасніше життя на землі, саме таке життя, якого людина прагне, але ніколи не могла досягти за всю світову історію. Це остаточний результат 6 000 років роботи управління; це те, чого найбільше прагне людський рід, і це також Божа обіцянка людям. Але ця обіцянка не може збутися негайно: людина ввійде в майбутнє місце призначення лише тоді, коли роботу останніх днів буде завершено, а людину – повністю завойовано, себто коли сатана буде розбитий вщент. Після того як людину буде очищено, у неї вже не буде грішної натури, адже Бог переможе сатану, тобто вже не буде зазіхань ворожих сил, та й самих таких сил, які могли б уражати людську плоть. Тож людина буде вільною та святою – вона ввійде у вічність. Людина буде вільною, куди б вона не йшла, лише якщо тримати ворожі сили темряви в путах, і тоді в неї не буде бунтарства й опору. Сатану лише треба тримати в путах, і з людиною все буде добре; зараз усе так, як воно є, тому що сатана досі збурює лихо по всій землі, а вся робота Божого управління ще не добігла кінця. Щойно сатану буде розбито, людина буде повністю звільнена; коли людина здобуде Бога та вийде з-під влади сатани, вона узрить Сонце праведності. Життя, належне нормальній людині, буде відновлено; усе, що мусить мати нормальна людина – як-от здатність відрізняти добре від лихого, розуміння того, як їсти й одягатися, спроможність жити нормально, – усе це буде відновлено. Якби Єву не спокусив змій, людина мала б таке нормальне життя після того, як її було створено на початку. Вона мала б їсти, вдягатися та жити нормальним людським життям на землі. Та після того як людина стала порочною, це життя перетворилося на недосяжну ілюзію, і навіть сьогодні людина не насмілюється таке уявляти. Насправді це прекрасне життя, якого прагне людина, є необхідністю. Якби в людини не було такого місця призначення, то її порочне життя на землі ніколи б не припинилося, і якби такого прекрасного життя не існувало, то не було б кінця ні долі сатани, ні періоду, у який сатана тримає владу над землею. Людина має прийти у світ, недосяжний для сил темряви, і коли так і станеться, це буде доказом, що сатану розбито. Таким чином, коли сатана вже не чинитиме перешкод, Сам Бог керуватиме людством, і Він керуватиме й розпоряджатиметься всім життям людини; тільки тоді сатану буде насправді розбито. Сьогодні людське життя – це переважно життя в бруді; це досі життя в стражданнях і бідах. Таке не можна назвати перемогою над сатаною; людина ще не втекла від моря бід, ще не втекла від тягот людського життя та впливу сатани, і вона досі нескінченно мало знає про Бога. Усі людські тяготи створено сатаною; це сатана приніс страждання в людське життя, і лише після того, як сатану буде взято в пута, людина зможе остаточно втекти від моря бід. Але щоб узяти в пута сатану, потрібно завоювати та здобути людське серце, зробивши людину трофеєм у битві із сатаною.

Сьогодні людське прагнення стати переможцем і бути вдосконаленим – це те, чого людина шукає, перш ніж отримає нормальне людське життя на землі, і це цілі, яких хоче досягти людина, перш ніж сатану буде взято в пута. По суті, людина прагне стати переможцем і бути вдосконаленою або добре використаною, щоб утекти з-під впливу сатани: прагнення людини – стати переможцем, але остаточним результатом буде її втеча з-під впливу сатани. Лише втікши з-під впливу сатани, людина зможе вести на землі нормальне людське життя – життя в поклонінні Богу. Сьогодні людське прагнення стати переможцем і бути вдосконаленим – це те, чого людина шукає, перш ніж отримає нормальне людське життя на землі. Цього потрібно шукати переважно для того, щоб бути очищеним і втілювати істину в життя, і для поклоніння Творцю. Якщо людина має нормальне людське життя на землі, життя без тягот і бід, то людина не шукатиме того, щоб стати переможцем. «Стати переможцем» і «бути вдосконаленим» – це цілі, які Бог дає людині, щоб вона до них прагнула та щоб через пошук цих цілей втілювала істину в життя й жила змістовним життям. Ціль – довершити та здобути людину, а прагнення стати переможцем і бути вдосконаленим – це лише засіб. Якщо в майбутньому людина ввійде в чудове місце призначення, то не буде вже згадок про те, щоб стати переможцем і бути вдосконаленим; а буде так, що кожна створена істота лише виконуватиме свій обов’язок. Сьогодні людину змушують прагнути такого, просто щоб окреслити для неї межі, аби людський пошук був більш цілеспрямованим і практичним. Інакше людина б жила поміж невизначених абстракцій і шукала входження у вічне життя, і хіба б тоді людина не була навіть жалюгіднішою? Шукати отак, без цілей і принципів, – хіба це не самообман? Зрештою цей пошук природним чином би виявився безплідним; кінець кінцем людина й надалі жила б під владою сатани та була б нездатна з-під неї визволитися. Навіщо піддавати себе таким безцільним пошукам? Коли людина ввійде у вічне місце призначення, вона поклонятиметься Творцю, і оскільки людина здобуде спасіння й увійде у вічність, вона вже не шукатиме жодних цілей і тим паче не муситиме хвилюватися, що сатана її обложить. У той час людина дізнається своє місце та виконуватиме свій обов’язок, і навіть якщо її не каратимуть і не судитимуть, кожна людина виконуватиме свій обов’язок. У той час людина буде створінням і за ідентичністю, і за статусом. Люди більше не ділитимуться на малих і великих; усі просто виконуватимуть різні функції. Та людина все одно житиме в упорядкованому місці призначення, придатному для людства; людина виконуватиме свій обов’язок заради поклоніння Творцю, і саме таке людство стане людством вічності. У той час людина здобуде життя, освітлене Богом, життя під Його опікою та захистом, життя разом із Богом. Людство житиме нормальним життям на землі, і всі люди ступлять на правильний шлях. За 6 000-річним планом управління сатану буде розбито вщент, тобто Бог відновить первісний образ, який людина мала після свого створення, і, таким чином, первісний намір Бога буде здійснено. На початку, перш ніж людство було розбещено сатаною, воно вело нормальне життя на землі. Пізніше, коли сатана розбестив людину, вона втратила це нормальне життя, тож почалася робота Божого управління й битва із сатаною за відновлення нормального життя людини. Лише коли закінчиться 6 000-річна робота Божого управління, на землі офіційно почнеться життя всього людства; лише тоді людина матиме чудове життя, а Бог відновить ту ціль, з якою створив людину на самому початку, а також первісну людську подобу. Тож щойно в людей буде нормальне людське життя на землі, вони вже не прагнутимуть стати переможцями чи бути вдосконаленими, бо люди будуть святі. «Переможці» та «вдосконалення», про які говорять люди, – то цілі, які дано людині, щоб вона шукала їх досягнення під час битви між Богом і сатаною, і вони існують лише тому, що людину було розбещено. Сатану буде розбито саме тим, що тобі дається ціль і спонука до неї йти. Коли тебе просять стати переможцем, або бути вдосконаленим, або бути використаним, для цього потрібно, щоб ти давав свідчення для осоромлення сатани. Зрештою людина житиме нормальним людським життям на землі, і людина буде святою; коли це станеться, хіба люди досі прагнутимуть стати переможцями? Хіба вони всі не створені істоти? Коли говориться про те, щоб бути переможцем і вдосконаленим, то ці слова спрямовано на сатану та на людську скверну. Хіба саме слово «переможець» не вказує на перемогу над сатаною та ворожими силами? Коли ти кажеш, що тебе вдосконалено, то що в тобі вдосконалено? Хіба не те, що ти позбувся свого розбещеного сатанинського характеру, щоб зуміти досягти найвищої любові до Бога? Таке говориться про брудне в людині та про сатану; а про Бога таке не говориться.

Якщо ти зараз не прагнутимеш стати переможцем і бути вдосконаленим, то в майбутньому, коли людство житиме нормальним життям на землі, для такого пошуку вже не буде нагоди. У той час буде відкрито кінець людей усякого сорту. У той час стане ясно, якого сорту ти сам, і якщо ти захочеш стати переможцем або бути вдосконаленим, то це буде неможливо. Після викриття людина через своє бунтарство зможе бути тільки покарана. У той час люди вже не прагнутимуть того, щоб посісти вищу позицію, ніж в інших, щоб хтось став переможцем, а хтось був удосконалений, або щоб котрісь стали перворідними синами Божими, а котрісь – Божими синами; уже ніхто такого не прагнутиме. Усі будуть створіннями Божими, усі житимуть на землі, і всі житимуть на землі разом із Богом. Зараз час битви між Богом і сатаною, час, коли ця битва ще не завершилася, час, коли людину ще не здобуто до кінця; це перехідний період. Тож від людини вимагається шукати того, щоб стати або переможцем, або одним із Божих людей. Сьогодні є різниця у статусі, та коли настане час, такої різниці вже не буде: статус в усіх переможних буде однаковим, усі вони будуть повноправними членами людства та однаково житимуть на землі, тобто всі вони будуть повноправними створеними істотами, і всі отримають одне і те ж. Періоди й об’єкти Божої роботи різні, тож якщо ця робота виконується у вас, то ви придатні стати переможцями та бути вдосконаленими; якби вона виконувалася в інших країнах, то тамтешні люди були б придатні стати першою громадою людей на завоювання та вдосконалення. Сьогодні ця робота не виконується в інших країнах, тож тамтешні люди не придатні стати переможцями й бути вдосконаленими, і вони не можуть стати першою громадою. Об’єкт Божої роботи інший, період Божої роботи інший і об’єм її теж інший, тому є перша громада – тобто є переможці, – і буде й друга громада людей, яких буде вдосконалено. Щойно першу громаду буде вдосконалено, вона стане зразком і взірцем, тож у майбутньому будуть друга та третя громади вдосконалених, але у вічності вони всі будуть однакові, і поділу на статуси вже не буде. Вони всі будуть удосконалені, просто в різний час, і різних статусів уже не буде. Щойно прийде час, коли кожного буде довершено й закінчиться робота над усім світом, відмінностей у статусі більше не буде, і в усіх статус буде однаковий. Сьогодні ця робота виконується поміж вас, щоб ви стали переможцями. Якби вона виконувалася в Британії, то й перша громада була б із Британії, так само, як ви станете першою громадою. Ви просто особливо благословенні благодаттю в тому, що сьогодні робота вершиться у вас, і якби вона виконувалася не у вас, то ви були б другою громадою, або третьою, або четвертою, або п’ятою. Річ лише в різниці в порядку роботи; якщо одна громада перша, а інша друга, то це не значить, що одна вища чи нижча за іншу, а просто вказує на порядок удосконалення цих людей. Сьогодні ці слова доносяться до вас, але чому вам не сказали раніше? А тому, що без визначеного ходу дій люди часто кидаються в крайнощі. Наприклад, у Свій час Ісус сказав: «Я прийду так само, як пішов». Сьогодні багато хто одержимий цими словами й хоче лише носити біле вбрання та чекати на захоплення, що піднесе їх на небо. Тож є багато слів, які не можна говорити зарано; якби вони були сказані зарано, то люди б кидались у крайнощі. Духовний стан людини замалий, і вона не здатна розпізнати правду в цих словах.