Коли Бог приходить на землю, Він виконує лише Свою роботу у межах божественної сутності, тобто те, що небесний Дух доручив утіленому Богу. Коли Він приходить, Він лише говорить по всій землі, озвучуючи Свої вислови різними способами і з різних позицій. Своїми цілями та принципом роботи Він вважає, насамперед, забезпечення людини та навчання людини, і Його не хвилюють такі речі, як міжособистісні стосунки або подробиці життя людей. Його основне служіння – говорити від імені Духа. Тобто, коли Дух Божий постає відчутним у плоті, Він лише забезпечує життя людини і розкриває істину. Він не залучає Себе до людської роботи, тобто Він не бере участі у роботі людської сутності. Люди не здатні виконувати божественну роботу, і Бог не бере участі у людській роботі. За всі роки, що минули відтоді, як Бог прийшов на цю землю виконувати Свою роботу, Він завжди робив це через людей. Однак ці люди не можуть вважатися втіленням Бога, а лише тими, кого Бог використовує. Тим часом Бог сьогоднішнього дня може говорити безпосередньо з позиції божественності, посилаючи голос Духа і діючи від імені Духа. Усі ті, кого Бог використовував упродовж століть, також є прикладом Духа Божого, який діє у плотському тілі, – то чому ж вони не можуть називатися Богом? Але сьогоднішній Бог також є Божим Духом, який діє безпосередньо у плоті, й Ісус також був Божим Духом, який діє у плоті; обидва Вони називаються Богом. То в чому ж різниця? Люди, яких Бог використовував упродовж століть, усі були здатні до нормального мислення та розважливості. Усі вони розуміли принципи людської поведінки. У них були звичайні людські ідеї, і вони володіли всім тим, чим повинні володіти нормальні люди. Більшість із них мала виняткові таланти і вроджений інтелект. Працюючи над цими людьми, Дух Божий приборкує їхні таланти, які є їхніми Богом даними дарами. Дух Божий приводить їхні таланти у дію, використовуючи їхні сильні сторони у служінні Богу. Однак сутність Бога позбавлена ідей або думок, не осквернена людськими намірами, і їй навіть бракує того, що мають звичайні люди. Тобто Він не обізнаний навіть із принципами людської поведінки. Ось як воно є, коли Бог сьогодення приходить на землю. Його робота і Його слова не осквернені людськими намірами або людськими думками, натомість вони є безпосереднім проявом намірів Духа, і Він діє безпосередньо від імені Бога. Це означає, що Дух говорить безпосередньо, тобто божественність безпосередньо виконує роботу без домішки навіть краплини людських намірів. Іншими словами, втілений Бог уособлює божественність безпосередньо, без людських думок або ідей, і не розуміє принципів людської поведінки. Якби діяла лише божественність (тобто, якби діяв лише Сам Бог), то не було б можливості для виконання Божої роботи на землі. Тому, коли Бог приходить на землю, Йому потрібна невелика кількість людей, яких Він використовує для роботи в межах людської сутності у поєднанні з роботою, яку Бог здійснює у сутності божественній. Іншими словами, Він використовує людську роботу для підтримання Своєї божественної роботи. В іншому разі людина не мала б можливості безпосередньо брати участь у божественній роботі. Так було з Ісусом та Його учнями. Під час Свого перебування у цьому світі Ісус скасував старі закони та встановив нові заповіді. Він також промовив багато слів. Уся ця робота була виконана у божественній сутності. Усі інші, як-от Петро, Павло та Іван, у своїй подальшій роботі спиралися на фундамент Ісусових слів. Це означає, що Бог розпочав Свою роботу в той період, започаткувавши період Благодаті; тобто Він прочинив двері у нову епоху, скасувавши стару, а також справдивши слова: «Бог є Початок і Кінець». Іншими словами, людина повинна виконувати людську роботу на основі божественної роботи. Щойно Ісус сказав усе, що Йому потрібно було сказати, і завершив Свою роботу на землі, Він залишив людей. Після цього всі люди, працюючи, робили це згідно з принципами, вираженими у Його словах, і практикували відповідно до істин, про які Він говорив. Усі ці люди працювали на Ісуса. Якби роботу виконував тільки Ісус, скільки б слів Він не сказав, у людей не було б можливості сприймати Його слова, тому що Він працював у божественності і міг говорити тільки слова божественності, і Він не міг би пояснити все так, щоб звичайні люди могли зрозуміти Його слова. І тому Йому були потрібні апостоли і пророки, які прийшли за Ним доповнити Його роботу. Це принцип, згідно з яким утілений Бог виконує Свою роботу: використовуючи втілену плоть, щоб говорити і працювати, аби завершити роботу божественності, а потім використовуючи кілька або, можливо, й більше людей по серцю Богові, щоб доповнити Його роботу. Тобто Бог використовує людей по Своєму серцю, щоб виконувати роботу пастирства і поливу серед людей, аби обраний Богом народ міг увійти в реальність істини.

Якби, коли Він прийшов у плоті, Бог виконував тільки божественну роботу, і не було б людей по Його серцю, які б працювали з Ним у згоді, тоді людина була б нездатною зрозуміти Божу волю або взаємодіяти з Богом. Бог мусить використовувати звичайних людей, які Йому по серцю, щоб завершити цю роботу, наглядати за церквами і пасти їх, щоб досягти рівня, який здатна уявити людина, її мозок, у своїх пізнавальних процесах. Іншими словами, Бог використовує невелику кількість людей, які Йому по серцю, щоб «витлумачити» роботу, яку Він виконує у Своїй божественній сутності, аби вона могла бути відкрита – перетворити божественну мову на мову людську, аби люди могли зрозуміти та осягнути її. Якби Бог цього не робив, ніхто не зміг би зрозуміти божественну мову Бога, тому що люди, які по серцю Богові, зрештою, становлять нечисленну меншість, а здатність людини до розуміння слабка. Ось чому Бог обирає цей підхід лише тоді, коли діє у втіленій плоті. Якби існувала тільки божественна робота, то людина не мала б можливості пізнати Бога або спілкуватися з Ним, адже людина не розуміє Божої мови. Людина здатна зрозуміти цю мову лише через посередництво людей по серцю Богові, які роз’яснюють Його слова. Однак, якби в людській сутності працювали лише такі особистості, це могло б лише підтримати звичайне людське життя; це не могло б змінити характер людини. Божа робота не могла б мати нову відправну точку; були б лише ті самі старі пісні, ті самі заяложені фрази. Тільки через посередництво втіленого Бога, який говорить усе, що потрібно сказати, і робить усе, що потрібно зробити в період Свого втілення, після чого люди працюють і пізнають відповідно до Його слів, тільки так їхній життєвий характер буде здатний змінитися, і тільки так вони зможуть крокувати в ногу з часом. Той, хто працює в божественній сутності, представляє Бога, тоді як ті, хто працює у людській сутності, є людьми, яких використовує Бог. Тобто втілений Бог суттєво відрізняється від людей, яких Бог використовує. Утілений Бог здатний виконувати роботу божественної сутності, тоді як люди, яких використовує Бог, на це не здатні. На початку кожного періоду Дух Божий промовляє особисто і започатковує нову епоху, щоб привести людину до нового початку. Коли Він закінчує говорити, це означає, що Божу роботу у Його божественній сутності завершено. Після цього всі люди наслідують приклад тих, кого використовує Бог, щоб увійти у свій життєвий досвід. Так само на цьому етапі Бог також вводить людину в новий період і дає людям нову точку відліку – в цей час Божа робота у плоті завершується.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Суттєва різниця між утіленим Богом і людьми, яких використовує Бог»