Віра в долю не може замінити знання про володарювання Творця

Після стількох років слідування за Богом, чи є суттєва різниця між вашим знанням долі й знанням долі мирських людей? Чи дійсно ви зрозуміли визначення наперед від Творця та по-справжньому пізнали Його володарювання? У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»