Притчі Господа Ісуса

Притча про сіяча (Матвія 13:1–9)

Притча про кукіль (Матвія 13:24–30)

Притча про гірчичне зерно (Матвія 13:31–32)

Притча про закваску (Матвія 13:33)

Пояснення притчі про кукіль (Матвія 13:36–43)

Притча про скарб (Матвія 13:44)

Притча про перлину (Матвія 13:45–46)

Притча про невід (Матвія 13:47–50)

Перша – це притча про сіяча. Це дуже цікава притча; посів насіння – звичайна подія в житті людей. Друга – це притча про кукіль. Що таке «кукіль», знає кожен, хто сіяв зерно, і, безумовно, усі дорослі люди. Третя – це притча про гірчичне зерно. Усі ви знаєте, що таке гірчиця, чи не так? Якщо ні, можете подивитись у Біблії. Четверта – це притча про закваску. Власне, більшість людей знає, що закваска використовується для зброджування та що люди послуговуються нею в повсякденному житті. Усі наступні притчі – включно із шостою, про скарб, сьомою, про перлину, і восьмою, про невід, – були взяті з реального життя людей. Яку картину малюють ці притчі? Це картина того, як Бог стає звичайною людиною та живе поруч із людством, використовуючи мову життя, людську мову, щоб спілкуватися з людьми та забезпечувати їх тим, чого вони потребують. Коли Бог став плоттю й довго жив серед людства, переживши та побачивши різні способи життя людей, цей досвід став для Нього навчальним матеріалом, за допомогою якого Він перетворив Свою божественну мову на людську. Звісно, те, що Він бачив і чув у житті, також збагатило людський досвід Сина Людського. Коли Він хотів, щоб люди усвідомили якісь істини, зрозуміли певні Божі наміри, Він міг удаватися до притч, подібних до наведених вище, щоб розповісти людям про Божі наміри та Його вимоги до людського роду. Усі ці притчі були пов'язані із життям людей; поміж них не було жодної, яка б не мала стосунку до людського життя. Коли Господь Ісус жив із людьми, Він бачив, як хлібороби обробляють свої поля, і Він знав, що таке кукіль і що таке закваска; Він розумів, що люди люблять скарби, тому використовував образи скарбу та перлини як метафори. У житті Він часто бачив, як рибалки закидають неводи; Господь Ісус бачив ці й інші роботи, пов'язані з людським життям, і Він Сам теж пожив таким життям. Як і будь-яка інша звичайна людина, Він мав досвід щоденних людських справ і споживання їжі тричі за день. Він особисто пожив життям пересічної людини та спостерігав за життями інших. Коли Він спостерігав і особисто переживав усе це, Він думав не про те, як Він міг би жити добре, вільніше та комфортніше. Натомість на своєму досвіді справжнього людського життя Господь Ісус побачив страждання в житті людей. Він побачив страждання, убогість і журбу людей, які жили під владою сатани та жили гріховним життям під сатанинським розбещенням. Переживаючи людське життя особисто, Він також відчув на Своєму досвіді, наскільки безпорадними були люди, що жили серед розбещеності, побачив і пережив жалюгідні умови людей, які жили в гріху й утратили будь-який напрям серед тортур, яким їх піддавали сатана та гріх. Коли Господь Ісус бачив усе це, як Він це бачив: Своєю божественністю чи людськістю? Його людська сутність справді існувала та була дійсно жива; Він міг усе це бачити й переживати. Але, звісно, Він також бачив ці речі Своєю сутністю, тобто Своєю божественністю. Тобто Сам Христос, Господь Ісус, який був людиною, бачив це, і все, що Він бачив, змушувало Його відчувати важливість і необхідність роботи, яку Він взяв на себе в той час, коли жив у плоті. І хоча Він Сам знав, що відповідальність, яку Йому потрібно було взяти на себе в плоті, настільки величезна, і знав, наскільки жорстоким буде біль, з яким Він зіткнеться, але коли Він бачив людство безпорадним у гріху, коли Він бачив убогість їхнього життя та їхню немічну боротьбу під законом, Він відчував дедалі більшу скорботу й дедалі більше жадав спасти людство від гріха. З якими б труднощами Він не зіткнувся, якого б болю не зазнав, Він ставав дедалі рішучішим у своєму прагненні відкупити людство, яке жило в гріху. Можна сказати, що під час цього процесу Господь Ісус почав дедалі чіткіше розуміти, яку роботу Йому потрібно виконати й що Йому доручено. Він також дедалі більше прагнув завершити роботу, яку мав узяти на себе: узяти на себе всі гріхи людства та спокутувати їх, щоб люди більше не жили в гріху, а Бог водночас завдяки жертві за гріх не згадав би гріхи людей, що дало б Йому змогу й далі розвивати Свою роботу спасіння людства. Можна сказати, що в серці Господа Ісуса була готовність віддати Себе за людство, принести Себе в жертву. Він також був готовий стати жертвою за гріх, бути прибитим до хреста, і Він дійсно прагнув завершити цю роботу. Побачивши жалюгідні умови людського життя, Він іще більше захотів виконати Свою місію якнайшвидше, не затримуючись ні на хвилину, ні навіть на секунду. Відчуваючи таку нагальність, Він не думав про те, наскільки великим буде Його власний біль, і не мав жодних побоювань щодо того, скільки принижень Йому доведеться витерпіти. У Його серці було тільки одне переконання: якщо Він принесе Себе в жертву, якщо Він буде прибитий до хреста як жертва за гріх, то Божа воля буде виконана, і Бог зможе розпочати нову роботу. Життя людства та його стан існування в гріху повністю зміняться. Його переконання й те, що Він був сповнений рішучості зробити, були пов'язані зі спасінням людини, і Він мав лише одну мету – слідувати Божій волі, щоб Бог міг успішно розпочати наступну стадію Своєї роботи. Ось що тоді було в Господа Ісуса на думці.

Живучи в плоті, втілений Бог мав нормальну людськість; у Нього були почуття та раціональність звичайної людини. Він знав, що таке щастя, що таке біль, і коли Він бачив, що людство живе таким життям, Він глибоко відчував, що просто дати людям якісь вчення, забезпечити їх чимось або навчити чогось було б недостатньо, щоб вивести їх із гріха. І якби Він просто зробив так, щоб вони дотримувалися заповідей, це теж не відкупило б їх від гріха: лише коли Він узяв на Себе гріх людства та став подобою гріховної плоті, Він зміг вибороти свободу людства та взамін отримати для нього Боже прощення. Тож після того, як Господь Ісус став свідком життя людей у гріху та пізнав його на власному досвіді, у Його серці проявилося сильне бажання: дати людям звільнитися від їхнього тяжкого життя в гріху. Це бажання дедалі більше змушувало Його відчувати, що Він повинен піти на хрест і взяти на себе гріхи людства якнайраніше та якнайшвидше. Такими були думки Господа Ісуса в той час, після того як Він пожив із людьми та побачив, почув і відчув страждання їхнього життя в гріху. Те, що втілений Бог міг мати такий намір щодо людства, що Він міг показати й виявити такий характер, – хіба таке може бути в пересічній людині? Що побачила б пересічна людина, живучи в такому середовищі? Що б вона думала? Якби пересічна людина зіткнулася з усім цим, чи подивилася б вона на проблеми з піднесеної точки зору? Точно ні! Хоча зовнішній вигляд утіленого Бога точно такий, як у людини, і хоча Він засвоює людські знання та розмовляє людською мовою, а іноді навіть висловлює Свої ідеї людськими методами чи цитуючи людські вислови, однак те, як Він бачить людей і сутність речей, зовсім не таке, як їх бачать розбещені люди. Його точка зору та висота, на якій Він стоїть, недосяжні для жодної розбещеної людини. Причина в тому, що Бог є істина, а плоть, у яку Він убраний, також має сутність Бога, і Його думки й те, що виявляється Його людською сутністю, також є істиною. Для розбещених людей те, що Він висловлює в плоті, є забезпеченням істини й життя. Це забезпечення призначено не для якоїсь однієї людини, а для всього людства. У серці будь-якої розбещеної людини є лише ті кілька людей, які з нею пов'язані. Вона дбає й турбується лише про цю жменьку людей. Коли на горизонті назріває лихо, вони в першу чергу думають про власних дітей, подружжя чи батьків. У найкращому випадку хтось більш співчутливий іще згадає якогось родича чи доброго друга, але чи простягаються думки навіть такої співчутливої людини далі того? Ні, ніколи! Адже, зрештою, люди є люди, і вони можуть дивитися на все тільки з висоти й точки зору людини. Однак утілений Бог абсолютно не схожий на розбещену людину. Якою б звичайною, якою б нормальною, якою б смиренною не була втілена плоть Бога та наскільки б люди не дивилися на Нього з презирством, Його думки та Його ставлення до людства – це те, чого не може бути в жодної людини, чого не може наслідувати жодна людина. Він завжди спостерігатиме за людством із точки зору божественності, з висоти Свого становища як Творця. Він завжди бачитиме людство крізь сутність і світогляд Бога. Він абсолютно не бачитиме людство ні з висоти пересічної людини, ні з точки зору розбещеної людини. Люди дивляться на людство з людським баченням, і вони використовують як мірило такі речі, як людські знання, людські правила та теорії. Це перебуває в рамках того, що люди можуть бачити своїми очима, і в рамках того, що досяжне для розбещених людей. Коли Бог дивиться на людину, Він дивиться божественним баченням, і мірилом для Нього слугує Його сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Ці рамки включають те, що люди бачити не можуть, і саме в цьому втілений Бог і розбещені люди є абсолютно різними. Ця різниця визначається різними сутностями людей і Бога – саме ці різні сутності визначають їхню ідентичність і становище, а також точку зору й висоту, з якої вони бачать речі. Чи бачите ви в Господі Ісусі прояв і виявлення Самого Бога? Можна сказати, що все, що робив і говорив Господь Ісус, було пов'язано з Його служінням і з власною Божою роботою управління, що все це було проявом і виявленням Божої сутності. Хоча Він справді мав людську подобу, Його божественна сутність і виявлення Його божественності незаперечні. Чи була ця людська подоба справді проявом людської сутності? Його людська подоба за самою своєю сутністю була абсолютно іншою, ніж людська подоба розбещених людей. Господь Ісус був утіленим Богом. Якби Він справді був одним зі звичайних розбещених людей, хіба Він міг би бачити життя людства в гріху з божественної точки зору? Категорично ні! У цьому й полягає відмінність Сина Людського від звичайних людей. Усі розбещені люди живуть у гріху, і коли хтось із них бачить гріх, то не відчуває із цього приводу нічого особливого; усі вони однакові, наче свиня, яка живе в багнюці й зовсім не думає, що це неприємно чи брудно, – навпаки, вона добре їсть і міцно спить. А якщо хтось прибере у свинарнику, то свині ще й буде незатишно, і вона недовго залишатиметься чистою. Незабаром вона знову валятиметься в багнюці, і їй буде цілком приємно, бо вона – брудна істота. Люди вважають свиней брудними, але якщо ти прибереш там, де живе свиня, їй не стане краще: тому ніхто й не тримає свиней у себе в хаті. Те, як люди дивляться на свиней, завжди відрізнятиметься від того, як почуваються самі свині, бо люди та свині різного роду. І оскільки втілений Син Людський – іншого роду, ніж розбещені люди, то тільки втілений Бог може стояти на висоті Божій, звідки Він бачить людину й усе суще з божественної точки зору.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»