Бог мусить знищити Содом (Вибрані уривки)

Буття 18:26: «І сказав Єгова: якщо Я знайду в Содомі п'ятдесят праведників у межах міста, то Я пощаджу все це місце заради них».

Буття 18:29: «І промовив до Нього він ще, та й сказав: Може сорок там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:30: «І сказав Авраам… Може тридцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:31: «І сказав Авраам… Може двадцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:32: «І сказав Авраам… Може хоч десять там знайдеться? А Господь відказав: Не знищу…».

Бог опікується лише тими, хто здатен слухатися Його слів і виконувати Його накази

Наведені вище уривки містять кілька ключових слів, а саме числа. Спершу Єгова сказав, що якщо Він знайде в місті п'ятдесят праведників, то пощадить усе місто, тобто не знищить його. То чи було насправді в Содомі п'ятдесят праведників? Не було. Що Авраам невдовзі після цього сказав Богові? Він сказав: «Може сорок там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю й ради сорока!». Далі Авраам сказав: «Може тридцять там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю, коли й тридцять знайду там!» – «Може двадцять там знайдеться?» – «Не зроблю й ради двадцяти!» – «Може хоч десять там знайдеться?» – «Не знищу й ради десятьох!». Чи було насправді в тому місті десять праведників? Десяти не було – але був один. Хто ж був цей один праведник? То був Лот. У той час у Содомі був один-єдиний праведник, але чи був Бог дуже суворим або вимогливим, коли дійшло до такого числа? Ні, не був! Тож коли людина раз за разом питала: «Може, сорок?». «Може, тридцять?» – аж поки не дійшла до: «Може, десять?» – Бог зрештою мовив: «Навіть якби їх було тільки десять, Я не знищив би місто, а пощадив би його та пробачив решту людей, що не входили в цей десяток». Якби їх було тільки десять, то це вже було б жалюгідно, але виявилося, що насправді в Содомі не було навіть стількох праведників. Тож ви бачите, що в Божих очах гріх і зло мешканців міста були такими, що в Бога не було іншого виходу, крім як знищити їх. Що Бог мав на увазі, коли сказав, що не знищить місто, якщо в ньому знайдеться п'ятдесят праведників? Для Бога ці числа не були важливими. Важливим було те, чи є в місті праведники, яких Він бажав. Якби в місті була хоч одна праведна людина, Бог не допустив би, щоб вона постраждала через знищення Ним міста. Це означає, що незалежно від того, чи збирався Бог знищити місто та скільки в ньому було праведників, для Бога це грішне місто було прокляте, огидне та мало бути знищене, зникнути з очей Божих, тоді як праведники мали залишитися. Незалежно від епохи, незалежно від стадії розвитку людства ставлення Бога не змінюється: Він ненавидить зло та дбає про тих, хто праведний у Його очах. Це чітке ставлення Бога також є істинним виявленням сутності Бога. Оскільки в місті знайшлася тільки одна-єдина праведна людина, Бог більше не вагався. Кінцевим результатом стало те, що Содом підлягав неминучому знищенню. Що ви в цьому бачите? У той період Бог не знищив би місто, якби в ньому знайшлося п'ятдесят праведників або й десять, і це означає, що завдяки кільком людям, здатним шанувати Бога та поклонятися Йому, Бог вирішив би пробачити людству та бути до нього терпимим або ж виконав би роботу наставництва. Бог надає великого значення праведним учинкам людини, Він надає великого значення тим, хто здатен Йому поклонятися, і Він надає великого значення тим, хто здатен творити перед Ним добрі вчинки.

Чи читали ви десь у Біблії, щоб Бог колись, від найдавніших часів і до сьогодні, доносив до когось істину чи говорив комусь про Божий шлях? Ні, такого ніколи не було. Слова Бога до людини, про які ми читали, говорили людям тільки те, що їм робити. Хтось узяв і зробив, як сказано, а хтось ні; хтось повірив, а хтось ні. Ось і все. Тож праведники того періоду – праведники в Божих очах – були просто людьми, які були здатні чути Божі слова та виконувати Божі накази. Вони були служителями, які виконували Божі слова серед людей. Чи можна було назвати їх людьми, які знали Бога? Чи можна було назвати їх людьми, які були вдосконалені Богом? Ні, не можна. Тож, незалежно від їхнього числа, чи були в Божих очах ці праведники гідні називатися Божими наперсниками? Чи можна було назвати їх свідками Бога? Аж ніяк! Безперечно, вони були не варті називатися Божими наперсниками та свідками. То як же Бог називав таких людей? У Старому Заповіті Біблії трапляється багато випадків, коли Бог називає їх «Мій раб». Тобто в той час у Божих очах ці праведники були Божими рабами, людьми, які служили Йому на землі. А як Бог дійшов до такого звертання? Чому Він їх так називав? Чи є в серці Бога стандарти для звертань, якими Він називає людей? Безумовно, вони є. У Бога є стандарти, незалежно від того, як Він називає людей: праведними, досконалими, справедливими чи рабами. Коли Він називає когось Своїм рабом, Він твердо переконаний, що ця людина здатна прийняти Його посланців, здатна слідувати Його наказам і здатна виконати те, що наказано посланцями. Що виконує ця людина? Вона виконує те, що Бог наказує людині зробити й виконати на землі. Чи можна було назвати Божим шляхом те, що Бог у ті часи просив людей робити й виконувати на землі? Ні, не можна. Бо в ті часи Бог просив від людей лише зробити кілька простих речей; Він виголошував кілька нескладних наказів, говорячи людині, щоб вона просто зробила те чи інше, і не більше того. Бог працював за Своїм планом. Оскільки тоді багатьох умов іще не було, час іще не настав, і людству було важко взяти на себе Божий шлях, тому Божий шлях іще не почав виходити з Божого серця. Бог бачив праведників, про яких Він говорив і яких ми бачимо тут, – чи то тридцять, чи то двадцять, – як Своїх рабів. Коли Божі посланці приходили до цих рабів, ті були спроможні прийняти їх, слідувати їхнім наказам і діяти згідно з їхніми словами. Саме це мусили зробити й набути ті, хто в Божих очах був рабом. Бог розсудливий у Своїх звертаннях до людей. Він називав їх Своїми рабами не тому, що вони були такими, як ви зараз, – не тому, що вони чули багато проповідей, знали, що збирався зробити Бог, розуміли багато з Божої волі й усвідомлювали Його план управління, – а тому, що вони були чесними у своїй людській сутності й були здатні виконувати Божі слова; коли Бог наказував їм, вони були здатні відкласти те, що робили, і виконати те, що наказав Бог. Тож для Бога інший пласт значення у званні раба полягає в тому, що ці люди сприяли Його роботі на землі, і хоча вони не були посланцями Бога, але вони були виконавцями й утілювачами Божих слів на землі. Отже, ви бачите, що ці раби, або праведники, мали в Божому серці велику вагу. Робота, яку Бог мав розпочати на землі, не могла обійтися без людей, які б із Ним співпрацювали, і ту роль, яку взяли на себе Божі раби, не могли б замінити Божі посланці. Кожне завдання, яке Бог доручав цим рабам, було для Нього дуже важливим, і тому Він не міг їх утратити. Без співпраці цих рабів із Богом Його робота серед людства зайшла б у глухий кут, унаслідок чого Божий план управління та Божі надії зійшли б нанівець.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

A portion of the Ukrainian Bible verses in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.