Поки Петро слідував за Ісусом, у нього склалося багато переконань про Ісуса, і він завжди судив Його з особистої точки зору. Хоча Петро певною мірою розумів Духа, та його розуміння було дещо неясне, і це тому він сказав: «Я мушу йти за посланцем Небесного Отця. Я мушу визнати обранця Святого Духа». Він не розумів тих речей, які робив Ісус, і йому бракувало ясності про них. За деякий час після того, як Петро став слідувати за Ісусом, він почав цікавитися Його словами, ділами та Самим Ісусом. Він відчув, що Ісус викликав і любов, і повагу; Петру подобалося спілкуватися з Ним та бути поруч із Ним, а коли Петро слухав Ісусові слова, то вони живили його й допомагали йому. Слідуючи за Ісусом, Петро спостерігав за всім у Його житті: Його словами, діями, рухами, виразами – і глибоко цим проймався. Він здобув глибоке розуміння того, що Ісус був не такий, як звичайні люди. Хоча Його людська зовнішність була вкрай нормальна, та Він був повен любові, милосердя й терпимості до людей. Усе, що Він говорив і робив, дуже допомагало іншим, і Петро побачив і здобув від Нього таке, чого раніше ніколи не бачив і не мав. Він побачив, що хоч Ісус не мав величавої статури та був людиною, як усі, але було в Ньому щось справді незвичне та надзвичайне. Хоча Петро не міг повністю цього пояснити, та він бачив, що Ісус поводився не так, як усі інші, бо діла, які Він робив, дуже відрізнялися від діл звичайних людей. Поки Петро був поруч з Ісусом, він побачив, що Він і характером відрізнявся від звичайних людей. Він завжди поводився впевнено та ніколи не квапився, не перебільшував і не применшував жодного питання, і те, як Він жив, виявляло характер і нормальний, і водночас гідний захоплення. У розмові Ісус говорив просто й великодушно, завжди спілкуючись у веселій, але безтурботній манері, – однак, роблячи Свою роботу, Він ніколи не втрачав гідності. Петро побачив, що часом Ісус бував мовчазний, а часом говорив не спиняючись. Часом Він бував такий щасливий, що скидався на голуба, який грайливо пурхає в небі, а часом – такий сумний, що зовсім не говорив і виглядав обтяженим горем, наче виснажена, стомлена мати. Часом Він бував сповнений гніву, наче хоробрий воїн, що кидається вбити ворога, а в деяких випадках Він навіть скидався на лева ричучого. Іноді Він сміявся, іноді – молився та ридав. Та як би Ісус не поводився, Петрова любов і повага до Нього розрослися до безмежності. Сміх Ісуса сповнював його щастям, журба Ісуса ввергала його в горе, гнів Ісуса його лякав, а милосердя Ісуса, прощення та жорсткі вимоги, які Він ставив людям, змусили Петра щиро полюбити Ісуса та зародили в ньому справжню жагу і пошану до Нього. Звісно, Петро поступово зрозумів усе це лише після того, як кілька років пожив поруч з Ісусом.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Як Петро пізнав Ісуса»