Покора, якої Він вимагає від людей під час Його перебування в плоті, не передбачає утримання від осуду або опору, як вони собі це уявляють; Він радше вимагає, щоб люди використовували Його слова як принцип життя й основу свого виживання, щоб вони повністю втілювали суть Його слів у життя, і щоб вони повністю Йому догоджали. Один із аспектів вимоги до людей підкоритися втіленому Богу стосується втілення Його слів у життя, тоді як інший аспект стосується здатності підкорятися Його нормальності та практичності. Ці два аспекти мають бути безумовними. Ті, хто може досягти обох цих аспектів, – це всі ті, хто плекає справжню любов до Бога у своїх серцях. Усі вони – люди, здобуті Богом, і всі вони люблять Бога так само, як своє власне життя. Утілений Бог носить нормальну й практичну людську сутність у Своїй роботі. Отже, Його зовнішня оболонка, що являє собою як нормальну, так і практичну людську сутність, стає величезним випробуванням для людей; вона стає для них найбільшою складністю. Однак Божої нормальності й практичності уникнути неможливо. Він випробував усе, щоб знайти рішення, але врешті-решт не зміг позбутися зовнішньої оболонки Своєї нормальної людської сутності. Це сталося тому, що, зрештою, Він – Бог, який став плоттю, а не Бог Духа на небесах. Він – не той Бог, якого люди не можуть бачити, але Бог, що носить оболонку одного з творінь. Отже, позбутися оболонки Своєї нормальної людської сутності Йому в жодному разі було б нелегко. Тому, попри все, Він однаково виконує ту роботу, яку хоче виконувати з точки зору плоті. Ця робота є проявом нормального й практичного Бога, тож як може непокора з боку людей бути прийнятною? Що взагалі люди здатні зробити з діями Бога? Він робить усе, що хоче; усе є таким, як Він бажає. Якщо люди не підкоряються, то які ще розсудливі плани в них можуть бути? Досі тільки покора могла спасати людей; ні в кого не було жодних інших блискучих ідей. Якщо Бог хоче випробувати людей, що вони можуть із цим удіяти? Однак усе це не було придумано Богом на небі; це було придумано втіленим Богом. Він хоче це зробити, тому жодна людина не може цього змінити. Бог на небі не втручається в те, що робить втілений Бог, тож чи не є це ще вагомішою причиною для людей скоритися Йому? Хоча Він практичний і нормальний, Він цілком є Богом, який став плоттю. Виходячи зі Своїх власних ідей, Він робить усе, що хоче. Бог на небесах передав Йому всі завдання; ти мусиш коритися всьому, що Він робить. Хоча в Нього є людська сутність і Він дуже нормальний, Він навмисно влаштував усе це, тож як можуть люди дивитися на Нього широко розплющеними від несхвалення очима? Він хоче бути нормальним, тому Він нормальний. Він хоче жити в людській сутності, тому Він живе в людській сутності. Він хоче жити в божественності, тому Він живе в божественності. Люди можуть сприймати це так, як забажають, але Бог завжди буде Богом, а люди завжди будуть людьми. Його сутність не можна заперечити через якусь незначну деталь, як не можна й витіснити Його за межі «особи» Бога через одну дрібницю. Люди мають свободу людських істот, а Бог має гідність Бога; вони не заважають одне одному. Хіба люди не можуть дати Богу трохи свободи? Невже вони не можуть змиритися з тим, що Бог поводиться трохи більш невимушено? Не будьте такими суворими до Бога! Усім слід проявляти терпимість одне до одного; хіба тоді все не було б улагоджено? Чи існувало б досі якесь відчуження? Якщо хтось не може миритися з таким несуттєвим питанням, то як він узагалі може казати щось на кшталт: «Серце головного служителя таке велике, що в ньому можна плисти човном»? Як він може бути справжньою людиною? Не Бог створює труднощі для людей, а люди створюють труднощі для Бога. Вони завжди вирішують справи, роблячи з мухи слона. Вони дійсно створюють проблему на рівному місці, і це настільки зайве! Коли Бог працює в нормальній і практичній людській сутності, те, що Він виконує, – це не робота людини, а робота Бога. Однак люди не бачать сутності Його роботи; вони завжди бачать лише зовнішню оболонку Його людської сутності. Вони не бачили такої величної роботи, і все ж вони наполягають на тому, щоб бачити Його звичайну та нормальну людську сутність, і не відступаються від цього. Як це можна назвати покірністю перед Богом? Бог на небі тепер «перетворився» на Бога на землі, а Бог на землі тепер є Богом на небі. Не має значення, чи однакова Їхня зовнішність, і не має значення, як саме Вони працюють. Зрештою, той, хто виконує власну роботу Бога, – це Сам Бог. Ти мусиш підкоритися, хочеш ти цього чи ні; це не те питання, в якому в тебе є право вибору! Люди мають слухатися Бога, і люди мають цілковито коритися Богу без будь-якого удавання.

Група людей, яких утілений Бог хоче здобути сьогодні, – це ті, хто відповідає Його волі. Їм потрібно лише підкоритися Його роботі й перестати постійно перейматися ідеями Бога на небесах, живучи в невизначеності й ускладнюючи життя Богові в плоті. Ті, хто здатний слухатися Його, – це ті, хто повністю прислухається до Його слів і підкоряється Його влаштуванням. Такі люди взагалі не звертають уваги на те, яким насправді може бути Бог на небесах або яку роботу Бог на небесах може наразі виконувати серед людства; вони повністю віддають свої серця Богові на землі та приносять Йому все своє єство. Вони ніколи не піклуються про власну безпеку й ніколи не здіймають галасу через нормальність і практичність Бога в плоті. Ті, хто кориться Богу в плоті, можуть бути вдосконалені Ним. Ті, хто вірить у Бога на небі, не здобудуть нічого. Це тому, що не Бог на небі, а Бог на землі дарує людям обітниці та благословення. Людям не слід завжди звеличувати Бога на небесах, а Бога на землі вважати звичайною людиною; це несправедливо. Бог на небі величний і чудовий, наділений дивовижною мудрістю, але цього взагалі не існує; Бог на Землі дуже посередній і неістотний, а також дуже нормальний. Він не має надзвичайного розуму й не здійснює надзвичайних вчинків; Він просто працює й говорить у дуже нормальний і практичний спосіб. Хоча Він не говорить через грім і не викликає вітер і дощ, Він справді є втіленням Бога на небі, і Він дійсно є Богом, який живе серед людей. Люди не мусять звеличувати того, кого вони здатні розуміти й хто відповідає їхнім власним уявленням про Бога, разом із тим сприймаючи нікчемним того, кого вони не можуть прийняти й кого вони цілковито не можуть собі уявити. Причиною усього цього є непокірність людей; усе це є джерелом опору людства Богові.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Ті, хто по-справжньому любить Бога, – це ті, хто може цілковито підкоритися Його практичності»