Уривок 30

Що таке обов’язок? Доручення, покладене Богом на людину, – це обов’язок, який вона повинна виконати. Усе, що Він доручає тобі, є обов’язком, який ти повинен виконати. Щоб виконувати свій обов’язок, ти маєш навчитися стояти обома ногами на землі й не тягнутися до того, що перебуває за межами твоєї досяжності. Не думай завжди, що в сусіда й трава зеленіша, і не наполягай на виконанні того, що тобі не підходить. Деякі люди годяться приймати гостей, проте наполягають на тому, щоб бути керівниками; інші підходять для акторства, але хочуть бути режисерами. Не годиться завжди прагнути вищих посад. Кожен має знайти й визначити свою роль і позицію – це те, що робить розсудлива людина. Опісля вона має добре виконувати свій обов’язок із твердою позицією, щоб віддячити за Божу любов і догодити Богу. Якщо під час виконання свого обов’язку людина має таке ставлення, її серце буде стійким і спокійним, вона зможе прийняти істину у своєму обов’язку й поступово прийде до його виконання відповідно до Божих вимог. Вона зможе відкинути свій розбещений характер, підкоритися всім Божим розпорядженням і гідно виконувати свій обов’язок. Це шлях до здобуття Божого схвалення. Якщо ти дійсно можеш повністю присвятити себе Богові й виконувати свій обов’язок із правильним умонастроєм, умонастроєм любові до Бога й догоджання Йому, ти керуватимешся й направлятимешся роботою Святого Духа, будеш готовий практикувати істину й діяти відповідно до принципів під час виконання свого обов’язку. Ти станеш людиною, яка Бога боїться, а від злого втікає. У такий спосіб ти повністю втілюватимеш істинну людську подобу в життя. Життя людей поступово зростає в міру того, як вони виконують свої обов’язки. Той, хто не виконує обов’язків, не може здобути істину й життя, хай би скільки років вірував, бо йому бракує Божого благословення. Бог благословляє лише тих, хто повністю присвячує себе Богові й виконує свої обов’язки якнайкраще. Хай би який обов’язок ти виконував, хай би що ти міг зробити, вважай це своєю відповідальністю й своїм обов’язком, прийми його й виконуй добре. Як робити це добре? Треба робити саме так, як вимагає Бог, – усім своїм серцем, усім розумом і всіма силами. Подумай над цими словами й обміркуй, як ти можеш виконати свій обов’язок усім серцем. Наприклад, якщо ти бачиш, як хтось виконує свій обов’язок без принципів, недбало й за власним бажанням, а ти думаєш: «Мені байдуже, це не моє зобов’язання», – чи є це виконанням твого обов’язку від усього серця? Ні, це безвідповідальність. Якщо ти є відповідальною особою, то коли з тобою трапиться така ситуація, ти скажеш: «Так не годиться. Можливо, це не входить до сфери мого нагляду, але я можу повідомити про цю проблему керівникові, щоб він розв’язав її відповідно до принципів». Після цього всі побачать, що це було правильно, твоє серце буде спокійним, і ти виконаєш своє зобов’язання. Відтак ти виконаєш свій обов’язок від усього серця. Якщо, незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш, ти завжди неуважний і говориш: «Якщо я зроблю цю роботу просто й побіжно, то зможу впоратися з нею, працюючи абияк. Адже ніхто цього не перевірятиме. Я зробив усе, що міг, з усіма своїми обмеженими можливостями та професійними навичками. Цього достатньо, щоб упоратися. До того ж, ніхто не буде про це питати або вимогливо ставитися до мене – це не так важливо». Чи означають такий намір і такий умонастрій виконання свого обов’язку всім серцем? Ні, це недбалість і легковажність, і це є викриттям твого сатанинського, розбещеного характеру. Чи можеш ти виконувати свій обов’язок усім серцем, покладаючись на свій сатанинський характер? Ні, це було б неможливо. Отже, що означає виконувати свій обов’язок усім серцем? Ти скажеш: «Хоча Вишній і не запитував про це завдання, і воно не здається дуже важливим серед усієї роботи Божого дому, я однаково зроблю його добре – це мій обов’язок. Важливість завдання – це одне, а те, чи можу я його виконати добре, чи ні – це вже інше». Що ж важливо? Чи можеш ти виконувати свій обов’язок добре й від усього серця й чи можеш ти дотримуватися принципів та практикувати відповідно до істини. Ось що важливо. Якщо ти можеш практикувати істину й чинити відповідно до принципів, тоді ти дійсно виконуєш свій обов’язок усім серцем. Якщо ти добре виконав один вид обов’язку, але все ще незадоволений і бажаєш виконати ще важливіший вид обов’язку, і ти здатний виконати його добре, то це буде виконанням твого обов’язку від усього серця ще більшою мірою. Отже, якщо ти здатний виконувати свій обов’язок від усього серця, що це означає? З одного боку, це означає, що ти виконуєш свій обов’язок відповідно до принципів Божих слів. З іншого боку, це означає, що ти прийняв уважне Боже дослідження й маєш Бога у своєму серці; це означає, що ти виконуєш свій обов’язок не просто напоказ, або як тобі заманеться, або відповідно до власних уподобань, – натомість ти розглядаєш його як доручення, покладене на тебе Богом, і виконуєш його з відповідальністю й серцем, не як тобі заманеться, а повністю відповідно до Божих вимог. Ти вкладаєш усе своє серце у свій обов’язок – це означає, що ти виконуєш свій обов’язок усім серцем. Деякі люди не розуміють істин щодо виконання обов’язків. Коли їх спіткає якась біда, вони скаржаться й завжди здіймають галас про свої особисті інтереси, здобутки та втрати. Вони думають: «Якщо я добре виконаю роботу, яку мені доручив керівник, це принесе йому честь і славу, але хто згадає про мене? Ніхто не дізнається, що я виконав роботу, а керівник отримає за неї всі лаври. Хіба виконання мого обов’язку в такий спосіб не є служінням іншим?». Що ж це за характер? Це бунтарство – ці люди абсурдні особи. Вони неправильно розуміють Боже доручення. Вони завжди хочуть бути на керівних посадах, брати на себе відповідальність та отримувати винагороду, а також виставляти себе у вигідному світлі. Чому вони завжди орієнтуються на престиж і вигоду? Це свідчить про те, що їхнє прагнення до престижу й вигоди занадто сильне й вони не розуміють, що виконання обов’язку – це догоджання Богу й Бог уважно досліджує глибину серця кожної людини. Цим людям бракує істинної віри в Бога, тому вони складають судження на основі фактів, які бачать на власні очі, що призводить до формування хибних поглядів. Як наслідок, вони стають негативними й пасивними у своїй роботі, нездатними виконувати свої обов’язки з усім серцем і всіма силами. Оскільки їм бракує істинної віри й вони не знають, що Бог уважно досліджує глибину людських сердець, вони зосереджуються на виконанні своїх обов’язків напоказ, на тому, щоб про страждання й труднощі, які вони терплять, стало відомо іншим, і на тому, щоб отримати похвалу й схвалення від керівників і працівників. Вони вважають, що виконання обов’язку є цінним лише тоді, коли вони так його виконують, і славним лише тоді, коли всі бачать його виконання ними. Хіба це не огидно? Вони вірять у Бога, але не тільки не мають віри, а й жодною мірою не приймають і не розуміють істини. Як такі люди можуть добре виконувати свій обов’язок? Чи немає в них проблеми з характером? Якщо ти намагаєшся спілкуватися з ними про істину, а вони однаково не приймають її, то це означає, що вони мають лихий характер. Вони не здатні займатися належними зобов’язаннями й не дотримуються своїх обов’язків. Рано чи пізно їх треба вигнати. Ті, хто виконує обов’язки, мають бути людьми з нормальною людськістю. Вони мусять мати здоровий глузд і вміти підкорятися всім Божим розпорядженням та влаштуванням. Бог обдаровує різних людей різними духовними рівнями й дарами, і різні люди найкраще підходять для виконання різних обов’язків. Ти не маєш бути перебірливим і обирати обов’язки на основі своїх уподобань, обираючи лише зручні, легкі обов’язки, які відповідають твоїм власним бажанням. Це неправильно. Це не є виконанням тобою обов’язку від усього серця, і це взагалі не є виконанням обов’язку. Щоб виконати свій обов’язок, насамперед потрібно вкласти в нього все своє серце. Далі, незалежно від того, що ти робиш, – велике завдання чи мале, брудне чи втомливе, завдання, яке виконується перед іншими людьми чи поза їхніми очима, важливе завдання чи неважливе, – ти повинен вважати все це своїм обов’язком і дотримуватися принципу його виконання з усім серцем, усім розумом і всіма силами. Якщо після виконання свого обов’язку ти відчуваєш, що твоя совість не зовсім чиста щодо якоїсь виконаної тобою роботи і що, хоча ти вклав у неї все своє серце, частина твоєї роботи була виконана не дуже добре, а результати твоїх зусиль не дуже гарні, що ти мусиш зробити? Деякі люди думають: «Ну, я вклав усе своє серце у свій обов’язок, але результати були не дуже хорошими. Це не моя проблема. Тепер це в руках Божих». Що це за думка? Чи правильний це погляд? Вони дійсно не присвячують себе повністю Богові, бо не бажають шукати істину, щоб розв’язати проблеми; вони не бажають догоджати Богу й все ще мають недбалий і поверховий погляд на свій обов’язок. Здається, у таких людей немає серця. Коли ми говоримо про виконання обов’язку всім серцем, це означає, що потрібно задіяти все своє серце – не можна виконувати свій обов’язок наполовину, потрібно присвятити себе, виконувати свій обов’язок уважно, виявляти свою лояльність, відповідально ставитися до належного виконання завдань, досягаючи необхідних результатів. Лише тоді це можна назвати виконанням обов’язку від усього серця. Якщо ти бачиш, що результати твоєї роботи не такі вже й хороші, і думаєш: «Я зробив усе, що міг. Я жертвував сном, пропускав прийоми їжі, засиджувався допізна, іноді залишаючись на роботі, поки інші йшли розслабитися й прогулятися. Я переносив труднощі й не був жадібним до втіх плоті. Це означає, що я виконав свій обов’язок від усього серця». Чи правильна ця думка? Ти вкладав свій час і працював. На перший погляд здається, що ти формально працював, але результати, які ти отримав, не є добрими, і ти не береш на себе за це відповідальність, тобі байдуже. Хіба це виконання свого обов’язку від усього серця? (Ні.) Це не є виконанням свого обов’язку від усього серця. Коли Бог визначає, чи робить людина щось від усього серця, на що Він дивиться? З одного боку, Він дивиться на те, чи ти підходиш до цієї справи сумлінно й відповідально. З іншого боку, Він дивиться на те, про що ти думаєш під час роботи, чи уважно ти виконуєш належний тобі обов’язок і чи послідовно ти виконуєш його відповідно до істини-принципів, і, коли тебе спіткають труднощі, чи ретельно ти шукаєш істину, щоб розв’язати проблеми й добре виконати свій обов’язок. Коли люди щось роблять, Бог спостерігає за ними й уважно досліджує їх. Він увесь час заглядає в їхні серця. Хоча люди не знають про це, вони іноді відчувають Його уважне дослідження. Деякі люди завжди недбало й поверхово ставляться до своїх обов’язків, і врешті-решт Бог упорядковує середовище для їхнього викриття. У цей момент вони відчувають, що Бог їх покинув, і всі бачать, що вони не схожі на віруючих, – вони схожі на безбожників, дияволів і сатану. Таких людей виганяють під час виконання ними своїх обов’язків. Деякі люди часто розмірковують про себе під час виконання обов’язків. Іноді результати, які вони отримують, не є гарними або виникає проблема, вони відчувають це у своєму серці й думають: «Невже я знову став недбалим і легковажним?». Вони відчувають докір. Як це відбувається? Це спричинено Богом, це просвітління від Святого Духа. Отже, чому Бог просвіщає тебе? На якій підставі Він це робить? У якому контексті Він докоряє тобі? Ти мусиш мати правильний умонастрій і сказати: «Я повинен виконувати свій обов’язок усім серцем, а це означає виконувати його відповідно до істини. Чи справді я виконав свій обов’язок від усього серця?». Якщо ти завжди міркуватимеш над цим, Бог просвітить тебе й дасть тобі зрозуміти: «Я не робив це завдання від усього серця. Я вважав, що я досить добре справляюся, я б поставив собі 99 балів зі 100. Але тепер я бачу, що це не зовсім так, – насправді я був ледь компетентним». Тільки тоді ти дізнаєшся, що не догодив Богу. Це Бог просвіщає тебе й дозволяє тобі зрозуміти, наскільки добре ти насправді виконуєш свій обов’язок і наскільки ти ще далекий від Його вимог. Якщо хтось опускається набагато нижче мінімальних стандартів у виконанні свого обов’язку, чи Бог однаково просвітить його? Мабуть, ні. Кого Бог просвіщає? По-перше, тих, хто любить істину; по-друге, тих, хто налаштований на послух; по-третє, тих, хто прагне до істини; по-четверте, тих, хто зусібіч досліджує й аналізує себе. Саме такі люди можуть здобути Боже просвітління. Якщо ти це так практикуватимеш і переживатимеш, твій особистий досвід виконання обов’язку від усього серця – цей аспект практики істини й цей аспект реальності – зростатиме дедалі більше. Поступово тобі стане зрозуміло, які люди виконують свої обов’язки від усього серця, а які ні, а також якими є ставлення й поведінка різних людей щодо виконання обов’язків. Коли ти пізнаєш себе, ти зможеш розпізнати інших і ставатимеш дедалі ретельнішим у виконанні свого обов’язку. Найменший випадок недбалості чи легковажності не залишиться поза твоєю увагою, і ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Під час виконання свого обов’язку ти зможеш чинити відповідно до принципів, ти дедалі більше практикуватимеш істину, а твоє серце буде стійким і спокійним. Якщо одного разу ти в глибині душі зрозумієш, що не виконав свій обов’язок належним чином, що ти маєш зробити? Ти маєш роздумувати над цим, шукати інформацію й звертатися за порадою до інших, і тоді ти сам не помітиш, як здобудеш розуміння цього питання. Хіба це не допоможе тобі у виконанні твого обов’язку? (Авжеж.) Це буде корисно. Так буде щоразу, хай би який обов’язок ти не виконував. Якщо люди виконуватимуть свої обов’язки від усього серця, шукатимуть істину-принципи й наполегливо докладатимуть зусиль, урешті-решт вони досягнуть результатів.

Уривок 34

Є люди, які взагалі не бажають страждати при виконанні своїх обов’язків, завжди скаржаться, коли стикаються з проблемою, і відмовляються платити ціну. Що ж це за ставлення? Воно поверхове й недбале. Якщо ти виконуєш свій обов’язок поверхово й недбало, ставишся до нього з неповагою, яким буде результат? Ти будеш виконувати свій обов’язок погано, хоча здатен виконувати його добре – твоя продуктивність не відповідатиме стандартам, і Бог буде дуже невдоволений твоїм ставленням до свого обов’язку. Якби ти міг молитися Богу, шукати істину, вкладати в це все своє серце й розум, якби ти міг так співпрацювати, то Бог приготував би для тебе все заздалегідь, щоб, коли ти займешся справами, усе стало на свої місця й ти отримав гарні результати. Тобі не довелось би докладати величезних зусиль; якби ти зробив усе можливе для співпраці, Бог уже все влаштував би для тебе. Якщо ти слизький, байдикуєш, не виконуєш свій обов’язок належним чином і завжди йдеш неправильним шляхом, то Бог не впливатиме на тебе; ти втратиш цю можливість, і Бог скаже: «Ти не придатний, Я не можу тебе використовувати. Відійди вбік. Тобі подобається бути хитрим і байдикувати, чи не так? Ти любиш лінуватися й не брати нічого до голови, правда? Ну що ж, тоді не бери цього більше до голови ніколи». Бог дасть цю благодать і можливість комусь іншому. Як ти скажеш: це втрата чи перемога? (Втрата.) Це величезна втрата!

Бог удосконалює тих, хто справді любить Його, і всіх тих, хто прагне до істини, у різних середовищах. Він дає людям можливість пережити Його слова в різних середовищах чи крізь різні випробування і в такий спосіб здобути розуміння істини, правдиве знання про Нього та врешті-решт здобути істину. Якщо ти переживатимеш Божу роботу в такий спосіб, твоя життєва позиція зміниться, і ти зможеш здобути істину й життя. Як багато ви здобули за ці роки досвіду? (Чимало.) Тож, хіба не варто перетерпіти трохи страждань і заплатити певну ціну під час виконання свого обов’язку? Що ти отримав натомість? Скільки істини ти зрозумів? Це безцінний скарб! Що люди хочуть здобути через віру в Бога? Хіба не здобути істину й життя? Чи ти вважаєш, що можеш здобути істину, не переживши досвід цих середовищ? У жодному разі не можеш. Якщо, коли тебе спіткають якісь особливі труднощі або ти стикаєшся з певними середовищами, ти завжди уникаєш їх або тікаєш від них, відчайдушно намагаєшся відкинути й позбутися їх; якщо ти не хочеш віддати себе на милість Божих улаштувань, не бажаєш підкорятися Його влаштуванням і розпорядженням, і не хочеш дозволити істині керувати тобою; якщо ти завжди хочеш бути головним і контролювати все, що стосується тебе, відповідно до свого сатанинського характеру, то це призведе до того, що рано чи пізно Бог неодмінно відсторонить тебе або віддасть сатані. Якщо люди розуміють це питання, вони мусять швидко повернути назад і йти своєю дорогою в житті згідно з правильним шляхом, якого вимагає Бог. Це правильний шлях, а коли він правильний, це означає, що напрямок правильний. У цей період на дорозі можуть бути вибоїни й труднощі, люди можуть спіткнутися або іноді бути трохи незадоволеними й ставати негативними на кілька днів. Поки вони зможуть наполегливо виконувати свої обов’язки й не зволікати, усі ці проблеми будуть несуттєвими, але вони мають негайно замислитися над собою, шукати істину для вирішення цих питань, і вони абсолютно не повинні зволікати, здаватися або відмовлятися від своїх обов’язків. Це дуже важливо. Якщо ти думаєш про себе: «Бути негативним і слабким – це не страшно, це внутрішня справа. Бог про це не знає. І, з огляду на мої минулі страждання й заплачену мною ціну, Він, безсумнівно, буде поблажливим до мене», і якщо ця слабкість та негатив триватимуть, і ти не шукатимеш істину або не засвоюватимеш уроки в середовищі, яке Бог улаштував для тебе, ти втрачатимеш свої шанси знову і знову, і, як наслідок, ти пропустиш, зірвеш і зруйнуєш усі можливості, в яких Бог мав намір тебе вдосконалити. До чого це призведе? Твоє серце ставатиме дедалі темнішим, ти більше не відчуватимеш Бога у своїх молитвах, і ти станеш негативним до такої міри, що твої думки будуть сповнені злом і зрадою. Тоді ти опинишся в пастці безмежного страждання, відчуваючи повне безсилля й глибоке засмучення. Ти відчуєш, що в тебе немає шляху й напрямку, що ти не бачиш світла й не знаходиш надії. Чи не втомлює таке життя? (Безумовно, саме так.) Ті, хто не йде світлим шляхом прагнення до істини, вічно житимуть під владою сатани у вічному гріху й темряві, без надії. Чи можете ви зрозуміти значення цих слів? (Я повинен прагнути до істини й виконувати свій обов’язок усім серцем і розумом.) Коли тобі випадає обов’язок, і його доручено тобі, не думай про те, як уникнути зустрічі з труднощами; якщо із чимось складно впоратися, не відкладай його вбік і не ігноруй. Ти маєш відкрито протистояти труднощам. Ти завжди мусиш пам’ятати, що Бог із людьми і їм потрібно тільки молитися й звертатися до Нього, якщо в них є якісь труднощі, і що з Богом немає нічого тяжкого. Ти мусиш мати цю віру. Якщо ти віриш, що Бог – Володар усього сущого, чому ти досі відчуваєш страх, коли з тобою щось трапляється, і боїшся, що не маєш нічого, на що можна покластися? Це доводить, що ти не покладаєшся на Бога. Якщо ти не приймаєш Його як свою підтримку та як свого Бога, то Він не є твоїм Богом. У реальному житті, незалежно від того, із якими ситуаціями ти стикаєшся, ти повинен часто приходити до Бога, щоб молитися й шукати істину. Навіть якщо ти зрозумієш істину й щодня здобуватимеш щось одне, це не буде марно витраченим часом! Скільки часу на день ви можете приділяти Богові зараз? Скільки разів на день ви приходите до Бога? Чи досягли ви якихось результатів? Якщо людина рідко приходитиме до Бога, її дух буде висохлим і дуже темним. Коли все добре, люди віддаляються від Бога та ігнорують Його, шукаючи Його лише тоді, коли виникають труднощі. Хіба це віра в Бога? Чи є це переживанням роботи Бога? Це прояви невіруючих. З такою вірою в Бога неможливо здобути істину й життя.

Коли люди не розуміють і не практикують істину, вони часто живуть серед розбещених характерів сатани. Вони живуть у різних сатанинських пастках, думаючи про власне майбутнє, гордість, статус та інші інтереси й ламаючи голову над цими речами. Але якщо ти застосовуєш це ставлення до свого обов’язку, до пошуку й прагнення до істини, тоді ти можеш здобути істину. Наприклад, ти ламаєш собі голову заради дріб’язкової особистої вигоди, ретельно й скрупульозно все обмірковуєш, досконало все плануєш, вкладаєш у це багато думок та енергії. Якби ти вкладав таку ж енергію у виконання свого обов’язку й пошук істини для вирішення проблем, ти б побачив, що Бог має інше ставлення до тебе. Люди постійно скаржаться на Бога: «Чому Він добрий до інших, але не до мене? Чому Він ніколи не просвіщає мене? Чому я завжди слабкий? Чому я не такий хороший, як вони?». Чому це так? Бог не виявляє фаворитизму. Якщо ти не приходитимеш до Бога й завжди хотітимеш розв’язати те, що тебе спіткало, на власний розсуд, Він не просвітить тебе. Він чекатиме, поки ти прийдеш молитися й благати Його, і тоді Він дасть це тобі. Яких людей любить Бог? Якого прохання Бог очікує від людей? Невже Він хоче, щоб вони просили грошей, комфорту, престижу, вигоди й задоволення, як ті безсоромні люди? Бог не любить, коли люди просять Його про таке. Ті, хто просить цього від Бога, безсоромні, вони найнижчі з усіх людей, і Бог їх не хоче. Він хоче людей, які здатні пробудитися від гріха, шукати й приймати істину від Нього – саме таких людей Він вважає прийнятними. Ти маєш молитися так: «О Боже, я був глибоко зіпсований сатаною, і я часто живу під владою свого розбещеного характеру. Я не годен подолати різні спокуси репутації та статусу й не знаю, як із ними впоратися. Мені бракує розуміння істини-принципів. Благаю Тебе просвітити й направити мене» і «Я готовий виконати свій обов’язок, але відчуваю, що не підходжу для нього – з одного боку, мій духовний стан занадто малий, а з іншого – мені бракує розуміння цієї сфери. Я хвилююся, що не зможу зробити все добре. Благаю Тебе про Твій провід і допомогу». Бог чекає, щоб ти прийшов і шукав істину. Коли ти прийдеш до Бога, шукаючи із чесним серцем, Він просвітить і освітить тебе, і тоді ти матимеш шлях і знатимеш, як виконати свій обов’язок. Якщо ти завжди докладатимеш зусиль щодо істини, приноситимеш свій справжній стан до Бога в молитві й проситимеш Божого керівництва та благодаті, то в такий спосіб поступово прийдеш до розуміння й практики істини, і те, чим ти житимеш, матиме людську подобу, нормальну людськість та істину-реальність. Якщо ти не зважаєш на Божу волю й не прагнеш до істини, а часто плануєш і обмірковуєш різні свої інтереси, вкладаєш у них свої думки й важку працю та навіть віддаєш за них своє життя, роблячи для них усе необхідне, то ти можеш здобути повагу людей, а також різні блага й форми гордості, але що важливіше – ці речі чи істина? (Істина.) Люди розуміють цю доктрину, але не прагнуть до істини, вони цінують власні інтереси й статус. Тож чи дійсно вони це розуміють, чи це хибне розуміння? (Це хибне розуміння.) Вони насправді нерозумні. Вони не мають чіткого розуміння цього питання. Коли вони зможуть це ясно усвідомити, то здобудуть трохи духовного стану. Це вимагає від них прагнення до істини, витрачання зусиль на слово Боже; вони не можуть бути розгубленими й недбалими. Якщо ти не прагнутимеш до істини й настане день, коли Бог скаже: «Бог закінчив говорити Свої слова, Він не бажає більше нічого промовляти цьому людству й нічого більше робити, прийшов час перевірити людську роботу», – тоді тобі судилося бути вигнаним. Незалежно від того, наскільки великими є твої покровителі, якими дарами й талантами ти володієш, наскільки ти освічений, наскільки ти престижний, наскільки в тебе видатне становище в цьому світі, ніщо із цього не принесе тобі жодної користі. Тоді ти усвідомиш цінність і важливість істини, зрозумієш, що якщо ти не здобув істину, ти не маєш нічого спільного з Богом, і зрозумієш, наскільки жалюгідно й трагічно вірити в Бога, не здобуваючи істини. Сьогодні багато людей уже має слабке відчуття цього у своєму серці, проте це відчуття ще не пробудило в них рішучості прагнути до істини. Вони не відчули дорогоцінність і важливість істини в глибині свого серця. Недостатньо просто усвідомлювати, треба дійсно чітко розуміти сутність цього питання. Коли ти це зробиш, то знатимеш, який аспект істини використовувати для розв’язання цієї проблеми. Тільки істина може долати різні труднощі, із якими стикаються люди, і виправляти їхні різні помилкові думки, обмежені погляди, розпусні характери, а також різні проблеми, пов’язані з розбещеністю. Просто прагнучи до істини й постійно використовуючи її для розв’язання проблем, ви зможете позбутися своїх розбещених характерів і досягти покірності Богові. Якщо ви покладаєтеся лише на людські методи й людську стриманість у розв’язанні будь-яких проблем, які вас спіткають, ви ніколи не зможете подолати ці труднощі й розбещені характери. Деякі люди кажуть: «Якщо я більше читатиму Божі слова, витрачаючи на це по кілька годин щодня, чи точно я зможу досягти змін у своєму характері?». Це залежить від того, як ти читаєш Божі слова, і чи можеш ти зрозуміти істину й застосувати її на практиці. Якщо ти просто автоматично читаєш Його слова й не прагнеш до істини, то ти не здобудеш істини, а якщо ти не здобудеш істини, то твій життєвий характер абсолютно не зміниться. Підсумовуючи, можна сказати, що потрібно обов’язково прагнути до істини, потрібно прагнути до істини й практикувати її для того, щоб досягти змін у характері. Просте читання Божих слів без застосування їх на практиці ніколи не допоможе. Бути подібними до фарисеїв, які займалися проповідуванням слова Божого іншим і розповідали їм, як застосовувати його на практиці, але самі цього не робили, – це неправильний шлях. Бог вимагає, щоб люди більше читали Його слово, аби розуміти істину, практикувати істину й жити істиною-реальністю. Бог просить людей увійти в істину-реальність, іти Його дорогою та йти правильним життєвим шляхом прагнення до істини, що безпосередньо пов’язано з Його вимогою до людей практикувати, віддаючи все своє серце й сили при виконанні своїх обов’язків. Слідуючи за Богом, люди мають відчути Його роботу через виконання своїх обов’язків, щоб здобути спасіння й досягти досконалості.