Петро був Божим зразком для людства, світилом, яке знали всі. Чому ж така непримітна людина була піднесена Богом як взірець і звеличена наступними поколіннями? Само собою зрозуміло, що це невіддільне від виявлення Петрової любові до Бога та рішучості любити Бога. Що ж до того, як любов до Бога проявлялась у серці Петра та яким насправді був його життєвий досвід, то ми повинні повернутися до періоду Благодаті, щоб іще раз поглянути на звичаї того часу й поспостерігати за Петром того періоду.

Петро народився у звичайній юдейській родині землеробів. Його батьки утримували всю сім’ю, займаючись сільським господарством, і він був найстаршим із дітей і мав чотирьох братів і сестер. Це, звісно, не головна частина нашої розповіді; наш центральний персонаж – це Петро. Коли йому виповнилося п’ять років, батьки Петра почали вчити його читати. У той час єврейський народ був досить ученим і особливо прогресивним у таких сферах, як сільське господарство, промисловість і торгівля. Завдяки своєму соціальному оточенню обоє батьків Петра отримали вищу освіту. Хоча вони й були вихідцями із села, але мали добру освіту – на рівні пересічних студентів сучасних університетів. Очевидно, Петро був благословенний народитись у таких сприятливих соціальних умовах. Розумний і кмітливий, він охоче засвоював нові ідеї. Коли він почав навчання, виявилося, що він дуже легко розбирається в матеріалі під час уроків. Його батьки пишалися, що мають такого здібного сина, і докладали всіх зусиль, аби дати йому змогу ходити до школи, бо сподівалися, що він зможе відзначитись і зайняти в суспільстві якусь офіційну посаду. Сам того не усвідомлюючи, Петро зацікавився Богом, і в результаті в чотирнадцять років, у старших класах, йому набридла програма з давньогрецької культури, яку він тоді проходив, а особливо те, що стосувалося вигаданих людей і подій із давньогрецької історії. Відтоді Петро, який щойно вступив у весняну пору своєї юності, почав намагатися дізнатися більше про людське життя та зовнішній світ. Його совість не говорила йому відплатити за труди батьків, бо він ясно бачив, що всі люди жили безглуздим життям у стані самообману, руйнуючи власні життя в боротьбі за багатство та визнання. Його прозріння багато в чому було зумовлене соціальним середовищем, у якому він перебував. Що більше знань мають люди, то складніші їхні міжособистісні стосунки та внутрішній світ, а отже, то більше вони існують у порожнечі. За таких обставин Петро проводив свій вільний час, відвідуючи найрізноманітніших людей, більшість із яких була релігійними діячами. У його серці маячіло невизначене відчуття, що релігія може пояснити все незрозуміле в людському світі, і тому він часто ходив на богослужіння до найближчої синагоги. Його батьки про це не знали, і незабаром Петро, який завжди відрізнявся добрим характером і прекрасними успіхами в навчанні, зненавидів школу. Під наглядом батьків він ледве закінчив старшу школу. Випливши на берег з океану знань, він глибоко зітхнув; відтоді ніхто більше його не вчив і не обмежував.

Закінчивши школу, Петро почав читати всілякі книги, але у свої сімнадцять років він іще не мав великого досвіду пізнання зовнішнього світу. Після закінчення школи він заробляв собі на життя землеробством, приділяючи якомога більше часу читанню книг і відвідуванню богослужінь. Батьки, які покладали на нього великі надії, часто проклинали Небо за свого «бунтівничого сина», але навіть це не могло стати на заваді його голоду та жадобі до праведності. Петро пережив чимало невдач, але його серце було пожадливим, і він ріс, як трава після дощу. Незабаром йому «пощастило» познайомитися з деякими високопоставленими діячами релігійного світу, і оскільки його прагнення було таким сильним, він почав дедалі частіше спілкуватися з ними, аж поки не став проводити з ними майже весь свій час. Поринувши в стан щастя й задоволення, він раптом зрозумів, що більшість цих людей вірила устами, не віддаючи вірі свого серця. Як Петро, чия душа була праведною й чистою, міг стерпіти такий удар? Він зрозумів, що майже всі люди, з якими він спілкувався, були звірами в людському одязі – тваринами з людським обличчям. У той час Петро був дуже наївним, тому кілька разів від щирого серця звертався до них із мольбами. Але хіба могли ті лукаві, підступні релігійні діячі прислухатися до благань цього палкого юнака? Саме тоді Петро відчув справжню порожнечу людського життя: при першому ж кроці на сцену життя він зазнав невдачі… За рік він відійшов від синагоги та почав жити самостійно.

Невдача зробила 18-річного Петра набагато зрілішим і досвідченішим. Від його юнацької наївності вже не залишилось і сліду; невинність і простодушність молодості були безсердечно задавлені його невдачею, і він почав життя рибалки. Після того часом можна було побачити, як люди слухали проповіді, що їх Петро читав із човна. Заробляючи на життя риболовлею, він поширював свою звістку, куди б не йшов, і всі, кому він проповідував, були заворожені його проповідями, бо те, про що він говорив, відгукувалось у серцях простих людей, і всіх їх глибоко зворушувала його чесність. Він часто вчив людей підходити до ближніх зі щирим серцем, звертатися до Володаря неба, землі та всього сущого, не нехтувати своєю совістю, не робити ганебного та в усьому догоджати Богу, якого вони любили у своїх серцях… Його проповіді часто глибоко проймали людей; усіх, хто його слухав, Петро надихав і нерідко зворушував до сліз. Тоді він викликав велике захоплення в усіх своїх послідовників, які всі були нужденними та, природно, дуже нечисленними з огляду на те, яким було суспільство в той час. Петра також переслідували релігійні діячі тогочасного суспільства. Через усе це він два роки блукав із місця на місце, живучи усамітненим життям. За ці два роки надзвичайних переживань він здобув багато прозрінь і довідався багато нового щодо такого, про що раніше нічого не знав, так що він став невпізнанним порівняно із 14-річним собою, з яким тепер наче не мав нічого спільного. За ці два роки він зустрів найрізноманітніших людей і узрів усілякі істини про суспільство, унаслідок чого поступово почав позбавлятись усіляких ритуалів із релігійного світу. На нього також глибоко вплинув поступ тогочасної роботи Святого Духа; на той час Ісус працював уже багато років, тому тогочасна робота Святого Духа впливала й на роботу Петра, хоча він іще не зустрів Ісуса. Ось чому, проповідуючи, Петро здобув багато такого, чого не мали попередні покоління святих. Звісно, тоді він трохи знав про Ісуса, але ще не мав нагоди зустріти Його віч-на-віч. Він лише сподівався та прагнув побачити цю небесну постать, народжену від Святого Духа.

Одного вечора в сутінках Петро ловив рибу зі свого човна (біля берега водойми, що тоді називалася Галілейським морем). У руках у нього була вудка, але на думці було інше. Під світлом призахідного сонця поверхня води виглядала наче широкий океан крові. Світло відбивалося на молодому, але спокійному й урівноваженому обличчі Петра; здавалося, він був глибоко задуманий. У той момент здійнявся вітерець, і Петро, раптом відчувши самотність свого життя, відразу ж похмурнішав. Океанські хвилі виблискували на світлі, і було ясно, що він не в настрої ловити рибу. Заглиблений у роздуми, він раптом почув, як хтось за спиною в нього промовив: «Симоне, сину Йонин, юдею, дні твого життя самотні. Чи підеш ти за Мною?» Від несподіванки Петро моментально впустив із рук вудку, і вона відразу ж пішла на дно моря. Петро поспішно обернувся й побачив чоловіка, який стояв у його човні. Петро зміряв Його оком: волосся чоловіка спадало на плечі та золотилось у сонячних променях, Він був у сірому одязі, середнього зросту, з ніг до голови убраний як юдейський чоловік. У згасаючому світлі сірий одяг чоловіка здавався чорнуватим, а Його обличчя наче злегка сяяло. Багато разів Петро намагався зустрітися з Ісусом, але це йому ніколи не вдавалося. У той момент у глибині душі Петро повірив, що цей чоловік має бути святим його серця, і тому він простерся в рибальському човні та мовив: «Чи не Ти є Господь, що прийшов проповідувати Євангеліє Царства Небесного? Я чув про те, що Ти пережив, але ніколи Тебе не бачив. Я хотів слідувати за Тобою, але не міг знайти Тебе». Тоді Ісус уже перейшов до каюти в човні та спокійно сидів там. «Підведись і сядь поруч зі Мною! – сказав Він. – Я тут, щоб шукати тих, хто по-справжньому Мене любить. Я прийшов спеціально для того, щоб поширювати Євангеліє Царства Небесного, і Я мандруватиму по всіх краях і шукатиму тих, хто однодумний зі Мною. Ти цього хочеш?» Петро відповів: «Я мушу йти за посланцем Небесного Отця. Я мушу визнати обранця Святого Духа. Раз я люблю Небесного Отця, то як же я можу не хотіти піти за Тобою?» Хоча слова Петра повнилися релігійними уявленнями, Ісус посміхнувся й задоволено кивнув. У той момент у Ньому зросло почуття батьківської любові до Петра.

Петро слідував за Ісусом кілька років і побачив у Ньому багато такого, чого не було в інших людях. Після того як він рік ішов за Ісусом, Петро був обраний із-поміж дванадцяти учнів. (Звісно, Ісус не говорив про це вголос, тож інші про це взагалі не знали.) У житті Петро міряв себе за всім, що робив Ісус. Найголовніше, що звістки, які проповідував Ісус, закарбувались у його серці. Він був абсолютно відданий і вірний Ісусу та ніколи на Нього не нарікав. Як наслідок, він став вірним супутником Ісуса та слідував за Ним, куди б Він не йшов. Петро спостерігав за лагідними словами Ісуса, за тим, що Він мав за їжу, Його одягом і тим, як Ісус учив людей, де Він зупинявся та як мандрував. Петро в усьому наслідував Ісуса. Він ніколи не був самовдоволеним, але відкинув усе віджиле, наслідуючи приклад Ісуса і словом, і ділом. Саме тоді Петро відчув, що небо, земля і все суще перебувають у руках Всемогутнього та що тому в нього немає особистого вибору. Петро також засвоїв усі риси Ісуса та використовував їх як приклад. Життя Ісуса показує, що Він не був самовдоволеним у тому, що робив; замість хвалитися Собою, Він зворушував людей любов’ю. Те, яким був Ісус, проявлялось у різних речах, і тому Петро наслідував усе, що Його стосувалося. Пережите Петром давало йому дедалі більше відчуття того, наскільки Ісус був гідний любові, і він казав, наприклад, таке: «Я шукав Всемогутнього по цілому всесвіті, і я бачив чудеса неба, землі та всього сущого, і так я глибоко відчув, наскільки Всемогутній гідний любові. Однак я ніколи не мав у серці щирої любові та ніколи не бачив краси Всемогутнього на власні очі. Сьогодні, коли Всемогутній подивився на мене з прихильністю в очах, я нарешті відчув, наскільки Бог гідний любові. Я нарешті відкрив для себе, що людство любить Його не тільки тому, що Бог створив усе суще; у своєму повсякденному житті я знайшов Його безмежну красу. Як би вона могла обмежуватися тим, що можна побачити просто зараз?» З плином часу в Петрові теж відкрилося багато гідного любові. Він став дуже слухняним Ісусу, і, звісно, він також зазнав чимало невдач. Коли Ісус брав його проповідувати в різні місця, Петро завжди впокорявся та слухав проповіді Ісуса. Він багато років слідував за Ісусом, але це не зробило його бундючним. Коли Ісус сказав Петру, що прийшов для того, аби бути розіп’ятим і так завершити Свою роботу, Петро часто відчував у серці муку й таємно ридав на самоті. Проте цей «нещасний» день нарешті настав. Коли Ісуса заарештували, Петро ридав на самоті у своєму рибальському човні й багато молився із цього приводу. Але в серці він знав, що такою була воля Бога Отця, і ніхто не був у силах її змінити. Петро мучився та плакав тільки через свою любов. Це, звісно, людська слабкість. Тож коли він дізнався, що Ісуса приб’ють до хреста, він спитав в Ісуса: «Коли Ти підеш, чи повернешся Ти, щоб бути серед нас і пильнувати нас? Чи зможемо ми ще Тебе побачити?» Хоча ці слова були дуже наївними та сповненими людських уявлень, Ісус знав гіркоту страждань Петра, тому через Свою любов зважив на його слабкість: «Петре, Я тебе любив. Ти це знаєш? Хоча ти говориш нерозважливо, але Отець обіцяв, що після Мого воскресіння Я явлюся людям на 40 днів. Хіба ти не віриш, що Мій Дух часто обдаровуватиме вас усіх благодаттю?» І хоча Петра це дещо розрадило, він усе ж відчував, що йому чогось бракує, і тому, воскреснувши, Ісус уперше відкрито йому явився. Та щоб не дати Петру й надалі чіплятися за свої уявлення, Ісус відмовився від щедрої трапези, яку Петро для Нього приготував, і зник в одну мить. Із того моменту Петро нарешті глибше зрозумів Господа Ісуса та ще більше полюбив Його. Після Свого воскресіння Ісус часто являвся Петру. Він являвся Петру ще тричі після того, як минули сорок днів і Він вознісся на небо. Кожне явлення відбувалося саме тоді, коли стара робота Святого Духа закінчувалась і починалася нова.

Усе своє життя Петро ловив рибу, щоб прогодуватися, але, більше того, він жив для того, щоб проповідувати. В останні роки життя він написав своє перше та друге послання, а також кілька листів до тогочасної церкви Філадельфії. Він глибоко проймав людей того періоду. Замість повчати людей, використовуючи власні повноваження, він забезпечував їх належним постачанням життя. Він ніколи не забував, чого вчив Ісус до того, як піти, і надихався цим протягом усього свого життя. Слідуючи за Ісусом, він вирішив наслідувати Його приклад у всьому й відплатити за любов Господа своєю смертю. Ісус на це погодився, і коли Петру було 53 роки (через понад 20 років після відходу Ісуса), Ісус явився йому, щоб допомогти здійснити його прагнення. Наступні сім років свого життя Петро присвятив самопізнанню. Одного дня, наприкінці тих семи років, він був розіп’ятий униз головою, так завершивши своє надзвичайне життя.