У людській уяві Бог є Бог, а люди є люди. Бог не говорить мовою людей, і вони не можуть говорити мовою Бога. Для Бога задоволення вимог людства до Нього – дуже легка справа; виконувати їх одну за одною дуже просто, тоді як вимоги Бога до людства є недосяжними й немислимими для людей. Однак насправді все навпаки: Бог вимагає від людей тільки «0,1 відсотка». Це не тільки дивує людей, а й викликає в них почуття великого здивування, неначе всі вони перебувають у морі. Лише завдяки Божому просвітлінню та милості люди трохи дізналися про Божу волю. Однак 1 березня всі люди знову були спантеличені й чухали потилицю; Бог просив, щоб Його люди були як блискучий сніг, а не як хмари, що пливуть за вітром. То що ж означає цей «сніг»? І на що вказують «хмари, що пливуть за вітром»? У цей момент Бог свідомо не розкриває глибокого сенсу цих слів. Це збиває людей з пантелику й тим самим посилює їхню віру, коли вони прагнуть до пізнання – адже це конкретна вимога, що пред’являється до Божого народу, і ніщо інше, тому всі люди виявляють, що мимоволі проводять більше часу, розмірковуючи над цими незбагненними словами. У результаті в їхньому мозку виникають різні ідеї, перед очима мерехтять сніжинки, а в думках одразу ж з’являються хмари, що біжать по небу. Чому Бог просить, щоб Його народ був як сніг, а не як хмари, що пливуть? У чому тут істинний сенс? Що конкретно означають ці слова? «Сніг» не тільки надає природі чудового вигляду, але й корисний для сільськогосподарських угідь; він сприяє знищенню бактерій. Після рясного снігопаду всі бактерії покриваються блискучим снігом, і вся місцевість негайно сповнюється життя. Подібно до цього, Божий народ має не тільки знати Бога втіленого, а й дисциплінувати себе фактом Божого втілення; таким чином вони втілюватимуть у життя нормальну людську сутність. Так сніг надає природі гарного вигляду; в кінцевому підсумку, зрілість Божого народу покінчить із великим червоним драконом, встановить Боже Царство на землі, поширить і прославить святе ім’я Боже так, що все Царство на землі наповниться Божою праведністю, засяє Його сяйвом та заіскриться Його славою. Повсюди будуть картини миру й достатку, щастя й наповненості, а також краси, що постійно оновлюється. Різноманітні лиха, що існують нині, – порочні сатанинські характери, як-от неправедність, криводушність і брехливість, порочні прагнення тощо, – усе це буде викорінено, і таким чином небо й земля будуть оновлені. Це є справжнім значенням виразу «після рясного снігопаду». Ті, хто як хмари, що пливуть, схожі на людей, які йдуть за стадом, згаданим Богом; якщо виникають якісь спокуси від сатани або випробування від Бога, вони тут же пливуть геть, припиняючи існування. Навіть сама їхня сутність не збережеться, давно зникнувши. Якщо люди як хмари, що пливуть, то вони не тільки не здатні втілювати в життя образ Божий, а й ганьблять Його ім’я, тому що такі люди наражаються на небезпеку бути вихопленими в будь-який час і в будь-якому місці; вони є їжею, якою живиться сатана, – і коли сатана візьме їх у полон, вони зрадять Бога й служитимуть сатані. Це, безсумнівно, ганьбить ім’я Бога, і саме це обурює Бога найбільше; такі люди є ворогами Бога. Отже, вони одночасно і не мають сутності нормальних людей, і не мають жодної практичної цінності. Саме тому Бог висуває такі вимоги до Свого народу. Однак, зрозумівши щось із цих слів, люди почуваються розгубленими щодо того, що робити далі, адже темою Божих слів став Сам Бог, і це ставить їх у скрутне становище: «Тому що Я прийшов зі святої землі, Я не схожий на лотос, який має тільки ім’я, але не має сутності, бо він прийшов із болота, а не зі святої землі». Чому після слів про Його вимоги до Свого народу Бог описує Своє власне народження? Чи може бути так, що між цими двома явищами є зв’язок? Дійсно, між ними існує внутрішній зв’язок; якби це було не так, Бог не став би казати такого людям. Серед зеленого листя лотос коливається вперед і назад під подихом легкого вітерця. Він милує око й дуже високо цінується. Люди просто не можуть намилуватися ним і так і хочуть зайти у воду, щоб зірвати квітку лотоса й роздивитися її ближче. Однак Бог каже, що лотос походить із трясовини та має тільки ім’я, але не сутність; виявляється, що Бог не надає лотосам жодного значення, і з Його слів зрозуміло, що Він відчуває до них певну відразу. Протягом століть багато людей звеличували лотоси за те, що вони виходять незаплямованими з бруду, і навіть, здається, мали на увазі, що лотоси є незрівнянними та невимовно прекрасними. Однак в очах Бога лотоси нічого не варті – у цьому якраз і полягає відмінність між Богом і людьми. Таким чином видно, що різниця між Богом і людьми настільки ж величезна, як відстань між небесним склепінням та основою землі. Оскільки лотос виростає з болота, всі поживні речовини, які йому необхідні, теж надходять звідти. Просто лотос уміє маскуватися й таким чином влаштовувати справжнє свято для очей. Багато людей бачать тільки зовнішню красу лотоса, але ніхто не помічає, що життя, сховане всередині, брудне та нечисте. Тому Бог каже, що лотос має тільки ім’я, але не сутність, – що є абсолютно вірним та істинним. Хіба не саме таким сьогодні є Божий народ? Їхня покірність і віра в Бога лише поверхова. Перед Богом вони вислужуються й виставляють себе напоказ, щоб Він був задоволений ними; всередині ж вони сповнені розбещеного, сатанинського характеру, а їхні черева наповнені нечистотами. Ось чому Бог ставить людям запитання, запитуючи, чи заплямована їхня вірність Богові брудом, а чи вона є чистою й щирою. Багато людей, коли вони були прислужниками, на словах вихваляли Бога, але в серцях своїх проклинали Його. На словах вони корилися Богові, але в серцях своїх не слухалися Його. Їхні вуста промовляли негативні слова, а в серцях вони відчували спротив Богові. Були навіть такі, чиї дії були узгодженими: вони вигукували непристойності ротом і жестикулювали руками, абсолютно безпутні, і були яскравим і реалістичним вираженням істинного обличчя великого червоного дракона. Такі люди справді гідні називатися кодлом великого червоного дракона. Однак сьогодні вони стоять на місці вірних прислужників і вдають, буцімто вони є вірними Божими людьми – яка ж безсоромність! Утім, це не дивно: вони вийшли з трясовини та просто не можуть не проявляти свого справжнього обличчя. Оскільки Бог є святим і чистим, реальним і фактичним, Його плоть походить від Духа. Це визначено й незаперечно. Не тільки здатність свідчити про Самого Бога, а й здатність цілковито присвятити Себе виконанню Божої волі являє собою один бік Божої сутності. Те, що плоть походить від Духа, що має образ, означає, що плоть, у яку зодягається Дух, істотно відрізняється від плоті людей, і ця відмінність полягає насамперед в їхньому дусі. Під «Духом, що має образ» мається на увазі те, що будучи зодягнутою в нормальну людську сутність, божественність може нормально здійснювати роботу зсередини. Це ані найменшою мірою не є чимось надприродним і не обмежене людською сутністю. «Образ Духа» означає довершену божественність і не обмежується людською сутністю. Отже, притаманні Богові характер та істинний образ можуть бути повністю реалізовані у втіленій плоті, яка не тільки є нормальною й стійкою, а й володіє величчю й гнівом. Перша втілена плоть могла представляти тільки того Бога, про якого люди могли скласти собі уявлення; тобто Він був здатний тільки творити знамення й чудеса та промовляти пророцтва. Отже, Він не повністю втілював реальність Бога, і тому не був втіленням Духа, що має образ; Він був лише безпосереднім проявом божественності. Більше того, оскільки Він вийшов за межі нормальної людської сутності, Його не називали довершеним практичним Богом, але в Ньому було трохи від невизначеного Бога на небесах; Він був Богом людських уявлень. У цьому полягає істотна відмінність між двома втіленнями у плоті.

З найвищої точки у всесвіті Бог стежить за кожним кроком людства й за всім, що люди говорять і роблять. Він навіть стежить за всіма їхніми найсокровеннішими думками з абсолютною ясністю, ніколи не випускаючи їх із поля зору; тому Його слова врізаються прямо в серця людей, уражаючи кожну їхню думку, і Божі слова є проникливими та непомильними. «Хоча люди “знають” Мій Дух, вони все одно ображають Мій Дух. Мої слова виявляють потворні обличчя всіх людей, а також їхні найпотаємніші думки, і змушують усіх на землі впасти ниць під Моїм пильним поглядом». З цього очевидно, що хоча вимоги Бога до людства не надто суворі, люди все одно не в змозі витримати ретельної перевірки Божого Духа. «Однак, незважаючи на падіння, серця їхні не сміють відходити від Мене далеко. Хто з об’єктів творіння не полюбив Мене в результаті Моїх вчинків?» Це ще більше вказує на цілковиту мудрість і всемогутність Бога і, таким чином, розкриває все, про що думав Божий народ, коли перебував у становищі прислужників: після «торгівлі», що закінчилася невдачею, «сотні тисяч» або «мільйони» в їхніх головах обернулися на ніщо. Однак завдяки Божим адміністративним постановам, завдяки Божій величі та гніву, – навіть попри те, що вони похнюпили голови в журбі, – вони продовжували служити Богові з негативним настроєм, і вся їхня минула практика перетворилася тільки на порожні балачки та була цілковито забута. Замість цього, щоб розважити себе, згаяти або вбити час, вони свавільно робили те, що давало задоволення їм і всім іншим. … Ось що насправді відбувалося серед людей. Отже, Бог відкривається людству та каже: «Хто не жадає Мене в результаті Моїх слів? У кого не народжуються почуття прихильності в результаті Моєї любові?» Чесно кажучи, всі люди готові прийняти слова Бога, і серед них немає жодного, кому б не подобалося читати слова Бога; просто люди не здатні втілити слова Бога на практиці, тому що їм заважає їхня природа. Прочитавши Божі слова, чимало людей не можуть винести розлуки з ними, і в них розгорається любов до Бога. Отже, Бог знову проклинає сатану, вкотре викриваючи його потворне обличчя. «Ця епоха, коли сатана свавільно бунтує і є несамовито деспотичним» – це також та сама епоха, коли Бог розпочинає Свою офіційну велику роботу на землі. Далі Він розпочинає роботу зі знищення світу. Іншими словами, що більше сатана безчинствує, то швидше настане Божий день. Отже, чим більше Бог промовляє про безчинства сатани, тим ближчим є день, коли Бог знищить світ. Ось що Бог проголошує сатані.

Чому Бог неодноразово казав: «…більше того, за Моєю спиною вони займаються всіма тими “похвальними” брудними справами. Невже ти гадаєш, що плоть, у яку Я зодягаю Себе, нічого не знає про твої вчинки, поведінку й слова?» Він не просто промовив такі слова один чи два рази. Чому? Щойно люди отримують розраду від Бога та усвідомлюють, що Бог сумує за людством, їм стає легко забути минуле і рухатися вперед. Проте Бог не виявляє ані найменшої поблажливості до людей: він продовжує націлюватися на їхні думки. Отже, Він знову і знову каже людям, щоб вони пізнали себе, припинили розпусту, більше не займалися такими похвальними брудними справами й ніколи більше не обманювали Бога у плоті. Хоча природа людей не змінюється, є користь у тому, щоб нагадати їм про це кілька разів. Після цього Бог промовляє з людського погляду, щоб розкрити таємниці в їхніх серцях: «Багато років Я терпів вітер і дощ, зазнав і гіркоти людського світу; однак, при уважному розгляді, жодні страждання не можуть змусити плотське людство втратити надію на Мене, і тим більше жодна солодкість не може змусити людей із плоті стати холодними, розчарованими або зневажливими по відношенню до Мене. Невже їхня любов до Мене насправді зводиться або до відсутності страждань, або до відсутності солодкості?» «Усе, що під сонцем, – порожнє» – ці слова справді мають внутрішній сенс. Таким чином Бог каже, що ніщо не може змусити людей втратити надію на Нього чи охолонути до Нього. Якщо люди не люблять Бога, то вони з таким же успіхом можуть бути мертвими; якщо вони не люблять Бога, то їхні страждання марні, а щастя, яким вони насолоджуються, порожнє й додається до їхніх гріхів. Оскільки жодна людина не любить Бога по-справжньому, Він каже: «Невже їхня любов до Мене насправді зводиться або до відсутності страждань, або до відсутності солодкості?» Як у людському світі хтось може існувати без страждань чи солодкості? Знову і знову Бог каже: «Жодна людина ніколи по-справжньому не бачила Мого обличчя й не чула Мого голосу, тому що люди не знають Мене по-справжньому». Бог каже, що люди не знають Його по-справжньому, але чому Він вимагає, щоб люди знали Його? Хіба це не суперечність? Кожне з Божих слів має певну мету. Оскільки люди заціпеніли, Бог використовує принцип, за яким Він робить 100 % Своєї роботи через людей, щоби зрештою здобути 0,1 % кожного з їхніх сердець. Таким є метод, яким діє Бог, і Бог має діяти таким чином, щоб досягти Своїх цілей. Саме в цьому й полягає мудрість Божих слів. Чи осягнули ви це?

Бог каже: «Коли Я розкриваю Свої таємниці прямо й оголошую Свою волю у плоті, ви не звертаєте уваги; ви слухаєте звуки, але не розумієте їхнього значення. Я сповнений смутку. Хоча Я у плоті, Я не можу виконувати роботу служіння плоті». В одному відношенні, ці слова змушують людей, через їхню заціпенілість, узяти на себе ініціативу зі співпраці з Богом; в іншому відношенні, Бог відкриває істинне обличчя Своєї божественності у плотському втіленні. Оскільки люди надто слабкі у своєму духовному стані, одкровення божественності в період, коли Бог у плоті, приходить тільки в міру їхньої здатності прийняти його. Під час цього етапу роботи більшість людей залишається нездатною повністю прийняти його, що достатньою мірою показує, наскільки вони несприйнятливі. Отже, під час цієї роботи божественність не виконує всієї своєї первісної функції; вона виконує лише малу її частину. Це показує, що в подальшій роботі божественність буде поступово розкриватися залежно від стану зцілення людства. Однак божественність не зростає поступово; навпаки, це те, чим втілений Бог володіє сутнісно, і вона не схожа на духовний стан людей.

У створенні Богом людей були мета й сенс, тому Він сказав: «Якби все людство було знищене Моїм гнівом, яке значення мало б Моє створення небес і землі?» Після того, як люди були зіпсовані, Бог планував набути частину з них для Своєї втіхи; у Його наміри не входило, щоб усіх людей було знищено або щоб їх було викорінено за найменшого порушення Божих адміністративних постанов. Не такою є воля Божа; як сказав Бог, це було б безглуздим. Саме завдяки цій «безглуздості» Божа мудрість стає очевидною. Хіба немає ще більшого сенсу в тому, що Бог промовляє й діє через безліч засобів, щоб карати, судити й уражати всіх людей, у кінцевому підсумку відбираючи тільки тих, хто по-справжньому любить Його? Саме в цьому й проявляються Божі вчинки, і тому створення людей стає ще більш значущим. Отже, більшість Божих слів промовляється тільки для того, щоб пройти повз вуха людей; це робиться для досягнення мети, і саме такою є реальність певної частини Його слів.