Неозброєному оку людини видається, що за цей період у Божих висловлюваннях не відбулося жодних змін, – це тому, що люди не здатні осягнути закони, за якими промовляє Бог, і не розуміють контексту Його слів. Прочитавши Божі слова, люди не вірять, що в цих словах є якісь нові таємниці, тому вони не здатні вести життя, сповнене надзвичайної свіжості, а натомість їхнє життя сповнене застою та млявості. Але у висловлюваннях Бога ми бачимо глибший рівень сенсу, який є водночас незбагненним і недосяжним для людини. Сьогодні вже те, що людині пощастило читати такі слова Бога, є найбільшим з усіх благословень. Якби не було нікого, хто прочитав ці слова, людина назавжди залишилася б зарозумілою, самовдоволеною, такою, що не знає себе та не усвідомлює, як же багато вона має недоліків. Прочитавши глибокі, незбагненні слова Бога, люди потай захоплюються ними, і в їхніх серцях з’являється справжня переконаність, не заплямована фальшивістю; їхні серця стають справжніми, а не підробкою. Ось що насправді відбувається в серцях людей. Кожен у своєму серці має свою історію. Люди ніби кажуть собі: «Найімовірніше, це сказав Сам Бог – якщо не Бог, то хто ще міг промовити такі слова? Чому я не можу їх сказати? Чому я не здатний здійснити таку роботу? Схоже, що втілений Бог, про якого каже Бог, воістину реальний і є Самим Богом! Більше я не буду сумніватися. Інакше може статися так, що коли прийде рука Божа, шкодувати буде вже запізно! …». Саме так думає більшість людей у своїх серцях. Правильним буде сказати, що відтоді, як Бог почав промовляти, і до сьогоднішнього дня всі люди відпали би без підтримки Божих слів. Чому сказано, що всю цю роботу здійснює Сам Бог, а не людина? Якби Бог не використовував слова для підтримання життя церкви, усі б зникли, не залишивши по собі й сліду. Хіба це не сила Божа? Хіба насправді це красномовство людини? Хіба це виняткові таланти людини? Абсолютно ні! Без аналізу ніхто не знав би, кров якої групи тече по його венах, не знав би, скільки має сердець або скільки мізків, і всі люди вважали б, що вони знають Бога. Хіба вони не знають, що в їхніх знаннях досі міститься протидія? Не дивно, що Бог каже: «Кожна особа в людстві має прийняти те, що її уважно вивчає Мій Дух, має ретельно перевіряти кожне своє слово та дію і, більше того, має вдивлятися в Мої дивовижні діяння». З цього видно, що слова Бога не є безцільними та безпідставними. Бог ніколи не чинив несправедливо з жодною людиною; навіть Йов, за всієї його віри, не був відпущений без покарання – його було також проаналізовано, і він не мав куди сховатися від свого сорому. Про сучасних людей вже годі й казати. Отже, Бог одразу ж запитує: «Що ви відчуваєте під час приходу Царства на землю?». Боже запитання не таке вже й важливе, але воно викликає в людей збентеження: «Що ми відчуваємо? Ми досі не знаємо, коли прийде Царство, то як же ми можемо говорити про відчуття? Більше того, ми не маємо ані найменшого поняття про це. Якби я мав щось відчувати, то це було б “здивування” й нічого більше». Насправді, це питання не є метою Божих слів. Перш за все, це єдине речення – «Коли Мої сини й народ стікаються до Мого престолу, Я офіційно розпочинаю суд перед великим білим престолом» – підсумовує події всього духовного світу. Ніхто не знає, що Бог хоче зробити в духовному світі в цей час, і тільки після того, як Бог промовляє ці слова, в людях відбувається певне незначне пробудження. Оскільки в Божій роботі є різні етапи, Божа робота в усьому всесвіті також різниться. Протягом цього часу Бог спасає головним чином синів і народ Бога, тобто під пастирством ангелів сини та народ Божий починають приймати те, що з ними розбираються й ламають їх, вони офіційно починають відкидати свої думки й уявлення та прощатися з будь-якими слідами цього світу; іншими словами, офіційно розпочинається «суд перед великим білим престолом», про який казав Бог. Оскільки це суд Божий, Бог має промовляти Своїм голосом, і хоча зміст слів різний, мета завжди одна й та сама. Сьогодні, судячи з тону, яким промовляє Бог, здається, що Його слова звернені до певної групи людей. Насправді ж ці слова насамперед звернені до природи всього людства. Вони проникають у людину до мозку кісток, вони не щадять її почуттів, вони розкривають усю її сутність, нічого не залишаючи осторонь, нічого не пропускаючи. Починаючи від сьогоднішнього дня, Бог офіційно відкриває справжнє обличчя людини й тим самим «вивільняє голос Мого Духа на увесь всесвіт». Ефект, який зрештою досягається, є таким: «Через Мої слова Я омию дочиста всіх людей і все суще серед усього, що є на небі й на землі, так що земля перестане бути нечистою й розпусною, а стане святим Царством». У цих словах представлено майбутнє Царство, яке є повнотою Царства Христового, точно за словом Божим: «Усі – добрий плід, усі є трудящі хлібороби». Природно, це відбудеться по всьому всесвіту, а не обмежиться тільки Китаєм.

Тільки коли Бог починає промовляти та діяти, у людських уявленнях з’являється незначне знання про Нього. Спочатку це знання існує тільки в їхніх уявленнях, але з часом людські думки стають все більше марними й непридатними для використання людиною; отже, люди починають вірити у все, що каже Бог, до такої міри, що «створюють у своїй свідомості місце для практичного Бога». Тільки у своїй свідомості люди мають місце для практичного Бога. Однак у реальності вони не знають Бога та не говорять нічого, крім порожніх слів. І все ж порівняно з минулим вони досягли величезного поступу, хоча до Самого практичного Бога їм ще дуже далеко. Чому Бог завжди каже: «Щодня Я проходжу серед нескінченного потоку людей, і щодня Я дію всередині кожної людини»? Що більше Бог каже подібне, то більше людей може порівняти це з діями Самого практичного Бога сьогоднішнього дня, а отже може краще пізнати практичного Бога в реальності. Оскільки Божі слова сказані з позиції плоті та промовлені людською мовою, люди здатні оцінити Божі слова, зіставляючи їх із матеріальними речами, і таким чином досягається більший ефект. Крім того, Бог знову і знову говорить про образ «Мене» в серцях людей і про «Мене» в реальності, що змушує людей з більшою готовністю очищати образ Бога у своїх серцях, а отже, бажати пізнати Самого практичного Бога та взаємодіяти з Ним. У цьому полягає мудрість Божих слів. Що більше Бог говорить подібне, то більша користь для пізнання людьми Бога, і тому Бог каже: «Якби Я не став плоттю, людина ніколи б не пізнала Мене, та навіть якби вона пізнала Мене, хіба таке пізнання все одно не було б лиш уявленням?». Справді, якби людям було необхідно пізнавати Бога за своїми власними уявленнями, то для них це було б легко; вони були б розслабленими та щасливими, і, таким чином, Бог назавжди залишився би невизначеним і непрактичним у серцях людей, що доводило би, що сатана, а не Бог, панує над усім всесвітом; отже, слова Бога про те, що «Я повернув Собі Свою владу», назавжди лишились би порожніми.

Коли божественність починає діяти безпосередньо, це також і час, коли Царство офіційно сходить у світ людей. Але тут сказано про те, що Царство сходить у світ людей, а не про те, що Царство приймає форму серед людей, і тому те, про що йдеться сьогодні, – це побудова Царства, а не те, як воно знаходить форму. Чому Бог завжди каже: «Усе суще змовкає»? Чи може бути так, що все суще зупиняється й завмирає? Чи може бути так, що великі гори справді замовкають? Чому ж люди не відчувають цього? Чи може бути так, щоб Боже слово було невірним? Чи Бог перебільшує? Оскільки все, що робить Бог, відбувається в певному середовищі, ніхто не знає про це й не здатен сприйняти це на власні очі, і все, що можуть робити люди, – це слухати, як Бог промовляє. Через велич, з якою діє Бог, коли Бог приходить, на небі й на землі наче відбуваються величезні зміни, і Богові видається, що всі спостерігають за цим моментом. Сьогодні факти поки що не явлено. Люди лише дізналися трохи з частини буквального змісту Божих слів. Справжній же зміст чекає того часу, коли люди очистяться від своїх уявлень; тільки тоді вони зрозуміють, що втілений Бог робить сьогодні на землі й на небі. У Божому народі в Китаї є не тільки отрута великого червоного дракона. У цьому народі також повніше й ясніше проявляється природа великого червоного дракона. Але Бог не говорить про це прямо, а просто згадує коротко про отруту великого червоного дракона. Таким чином, Він не оголює шрами людини напряму, що є кориснішим для її поступу. Кодлу великого червоного дракона не подобається, коли їх називають нащадками великого червоного дракона перед іншими. Начебто слова «великий червоний дракон» накликають на них ганьбу; ніхто з них не бажає говорити про ці слова, і тому Бог тільки каже: «Ця стадія Моєї роботи насамперед спрямована на вас, і це один значущий аспект Мого втілення в Китаї». Точніше, Бог прийшов насамперед підкорити одвічних представників кодла великого червоного дракона, що і є значущістю втілення Бога в Китаї.

«Коли Я особисто приходжу серед людей, ангели в той же час розпочинають роботу пастирства». Насправді, не слід розуміти буквально, що Божий Дух приходить у світ людей тільки тоді, коли ангели починають свою роботу серед усіх народів. Натомість ці дві частини роботи – робота божественності та пастирство ангелів – відбуваються одночасно. Далі Бог трохи говорить про пастирство ангелів. Коли Він каже, що «всі сини та люди не лише отримують випробування та пастирство, а й мають змогу на власні очі спостерігати виникнення різного роду видінь», у більшості людей виникають численні фантазії з приводу слова «видіння». Під видіннями маються на увазі надприродні події, що відбуваються в уяві людей. Але зміст роботи залишається знанням Самого практичного Бога. Видіння – це засоби, за допомогою яких здійснюють роботу ангели. Вони можуть приносити людям відчуття або сни, даючи їм змогу сприймати існування ангелів. Але ангели залишаються невидимими для людини. Метод, за допомогою якого вони працюють серед синів і народу Божого, полягає в безпосередньому просвіщенні й освітленні, до яких додається розбір з ними та враження їх. Вони рідко виголошують проповіді. Природно, спілкування між людьми є винятком; саме це відбувається в країнах за межами Китаю. У Божих словах міститься одкровення про життєві обставини всього людства – само собою зрозуміло, насамперед це одкровення спрямоване на кодло великого червоного дракона. З різних станів усього людства Бог обирає ті, що є показовими та можуть слугувати взірцем для наслідування. Таким чином, Божі слова оголюють людей, і вони не знають сорому, або ж вони не мають часу сховатися від сяючого світла та стають переможеними у своїй власній грі. Різноманіття людських звичаїв – це безліч образів, які Бог змальовував від давніх часів до сьогодення, і які Він змальовуватиме від сьогодення до завтрашнього дня. Усе, що Він змальовує, – це потворність людини: хтось плаче в темряві, певно, сумуючи за втраченим зором своїх очей, хтось сміється, когось накривають величезні хвилі, хтось іде нерівними гірськими шляхами, хтось шукає посеред безкрайньої пустелі, тремтячи зі страху, наче птах, наляканий самим лише звуком тятиви, глибоко боячись бути з’їденим дикими тваринами в горах. У Божих руках усі ці потворні манери перетворюються на зворушливі, реалістичні картини, більшість із яких надто жахливі, щоб на них дивитися, або достатні для того, щоб у людей волосся ставало дибки, і люди дивувалися та розгублювалися. В очах Бога все, що проявляється в людині, є не чим іншим, як потворністю, і навіть якщо воно може викликати співчуття, то все одно залишається потворністю. Відмінність людини від Бога полягає в тому, що слабкість людини коріниться в її схильності виявляти доброзичливість до інших. Бог же завжди був однаковим для людини, що означає, що Він завжди мав одне й те саме ставлення. Він не завжди такий добрий, як це видається людям, подібно до досвідченої матері, для якої діти завжди на першому місці. Насправді якби Бог не хотів використовувати безліч методів, щоб підкорити великого червоного дракона, Він нізащо не пішов би на таке приниження, дозволивши підпорядкувати Себе обмеженням людини. Згідно з Божим характером, усе, що люди роблять і кажуть, викликає Божий гнів, і вони мають бути покарані. В очах Бога ніхто з людей не відповідає стандартам, і всі вони мають бути вражені Богом. Через принципи роботи Бога в Китаї та, більше того, через природу великого червоного дракона, до якої додається той факт, що Китай – країна великого червоного дракона й земля, у якій перебуває втілений Бог, Бог має упокорити Свій гнів і підкорити все кодло великого червоного дракона; але Він завжди відчуватиме відразу до кодла великого червоного дракона, – тобто Він завжди відчуватиме огиду до всього, що походить від великого червоного дракона, – і це ніколи не зміниться.

Ніхто ніколи не знав про будь-які з дій Бога, і ніщо ніколи не бачило Його дій. Наприклад, коли Бог повернувся до Сіону, хто знав про це? Отже, такі слова, як «Я тихо приходжу до людей, а потім зникаю. Чи бачив хтось коли-небудь Мене?» – показують, що людині справді бракує здібностей, щоб сприймати події духовного світу. У минулому Бог сказав, що коли Він повертається до Сіону, «сонце вогняне, а місяць сліпучий». Оскільки люди досі переймаються поверненням Бога до Сіону – тому що вони ще не облишили цього – Бог прямо промовляє слова «сонце вогняне, а місяць сліпучий», щоб відповідати уявленням людей. У результаті, коли уявлення людей уражаються словами Бога, вони бачать, що дії Бога надзвичайно дивовижні, і бачать, що Його слова для всіх є глибокими, незбагненними й такими, які ніхто не може розшифрувати; таким чином вони повністю відсторонюються від цього питання й відчувають певну ясність у своєму дусі, так наче Бог уже повернувся до Сіону, і тому люди не звертають великої уваги на це питання. З цього моменту вони приймають слова Бога єдиним серцем і єдиним розумом, і більше не турбуються про те, що після повернення Бога до Сіону вибухне катастрофа. Тільки тоді людям легко прийняти Божі слова, зосередивши всю повноту своєї уваги на Божих словах, не відчуваючи бажання розглядати будь-що іще.