Під час будування церкви Бог майже не згадував про будування Царства. Навіть коли Він говорив про нього, Він робив це мовою того часу. Як тільки настав період Царства, Бог одним розчерком списав із рахунків деякі методи та проблеми часу будування церкви і більше ніколи не промовляв про них жодного слова. Саме в цьому полягає засадниче значення «Самого Бога», Який завжди новий і ніколи не старий. Як би не були здійснені справи в минулому, вони, врешті-решт, є частиною ери, що минула, тому Бог класифікує такі минулі події як такі, що відбулися за часів до Христа, тоді як теперішній час відомий як час після Христа. Із цього видно, що будування церкви було необхідною умовою для будування Царства; воно заклало основу для того, щоб Бог міг реалізувати свою суверенну владу в Царстві. Будування церкви – це зріз сьогодення; Божа робота на землі в першу чергу зосереджена на цій частині, яка є будуванням Царства. Перш ніж закінчити будування церкви, Він уже підготувався до всієї майбутньої роботи, і коли прийшов час, Він офіційно розпочав Свою роботу. Ось чому Бог сказав: «Зрештою, період Царства відрізняється від минулих часів. Він не стосується того, як діє людство; радше, Я зійшов на землю, щоб особисто виконати Свою роботу, яку люди не можуть ні зрозуміти, ні виконати». Дійсно, ця робота повинна бути виконана особисто Богом – жодна людина не може здійснити таку роботу; люди просто нездатні на це. Хто, окрім Бога, міг би виконати таку велику роботу серед людства? Хто ще здатний «замучити» все людство до напівсмерті? Чи можуть люди організувати таку роботу? Чому він каже: «Я зійшов на землю, щоб особисто виконати Свою роботу»? Чи міг Божий Дух дійсно зникнути з усього простору? Фраза «Я зійшов на землю, щоб особисто виконати Свою роботу» відноситься як до того факту, що Божий Дух утілився в плоті для виконання роботи, так і до того факту, що Божий Дух явно діє через людство. Особисто виконуючи Свою роботу, Він дозволяє багатьом людям побачити Самого Бога неозброєним оком; їм немає необхідності ретельно шукати Його в своєму власному дусі. Більш того, Він дозволяє всім людям побачити дії Духа їхніми власними очима, показуючи їм, що існує суттєва різниця між плоттю людини й плоттю Бога. У той же час у всьому просторі, у всесвіті працює Дух Божий. Увесь освітлений народ Божий, прийнявши ім’я Боже, бачить, як діє Дух Божий, і, отже, ще ближче знайомиться з утіленим Богом. Таким чином, тільки в тому випадку, якщо Божа божественна природа діє безпосередньо, тобто тільки тоді, коли Божий Дух здатний діяти без найменшого втручання, людство може познайомитися з Самим практичним Богом. У цьому суть будування Царства.

Скільки разів Бог втілювався у плоті? Чи може бути, що кілька разів? Чому ж тоді Бог неодноразово відзначав: «Одного разу Я зійшов у світ людей, відчув на Собі й спостерігав їхні страждання, але робив це, не виконавши значення Мого втілення»? Невже Бог втілювався кілька разів, але жодного разу не був пізнаний людством? Це не те, що мається на увазі під цим твердженням. Коли Бог утілився вперше, Його метою насправді було не те, щоб люди пізнали Його; радше, Він виконав Свою роботу, а потім зник, і ніхто цього не помітив і навіть не мав можливості пізнати Його. Він не дозволив людям повністю пізнати Себе, і при цьому Він не володів у повній мірі значенням втілення; тому не можна сказати, що Він був повністю втілений. У першому втіленні Бог просто використовував для виконання тієї роботи фізичне тіло, вільне від гріховної природи; після того, як вона була завершена, не було необхідності в подальшому згадуванні. Що стосується тих людей, яких Бог використовував протягом століть, то такі випадки ще менш гідні називатися «втіленнями». Тільки Сам практичний Бог сьогодення, який знаходиться під покровом нормальної людської сутності та який володіє внутрішньою, повною божественністю, і чия мета полягає в тому, щоб дозволити людству пізнати Його, може бути повністю названий «втіленням». Значення першого візиту Бога в цей світ є одним із аспектів значення того, що сьогодні називається втіленням, але цей візит у жодному разі не охоплює повний смисл того, що зараз відоме як утілення. Ось чому Бог сказав: «Не виконавши значення Мого втілення». Переживання і спостереження людських страждань, як говориться в Божих словах, стосуються Божого Духа й двох утілень. Із цієї причини Бог сказав: «Як тільки почалося будування Царства, Моя втілена плоть офіційно почала виконувати Моє служіння; тобто Владика Царства офіційно прийняв Свою суверенну владу». Хоча будування церкви було свідченням про ім’я Боже, формально ця робота ще не розпочалася; тільки сьогодні можна сказати, що це є будуванням Царства. Усе, що було зроблено раніше, було просто передчуттям; воно не було реальним. Незважаючи на те, що було сказано, що Царство почалося, у ньому ще не було зроблено жодної роботи. Тільки сьогодні, тепер, коли та робота здійснюється в Божій божественній сутності й Бог офіційно почав свою роботу, людство, нарешті, увійшло в Царство. Таким чином, «сходження Царства в людський світ є далеко не просто буквальним проявом, а проявом фактичної реальності; це один із аспектів значення “реальності практики”». Цей уривок є доречним підсумком вищезгаданого роз’яснення. Давши цей опис, Бог переходить до характеристики загального стану людства, залишаючи людей у стані постійної зайнятості. «У всьому світі кожен існує в межах Моєї милості й люблячої доброти, але так само й усе людство знаходиться під Моїм судом і також піддається Моїм випробуванням». Людське життя управляється відповідно до певних принципів і правил, установлених Богом, і вони такі: будуть часи щастя, моменти розчарування і, більше того, часи рафінування через труднощі, які необхідно пережити. Таким чином, ніхто не буде жити життям тільки щастя або тільки страждання; у кожному житті будуть свої злети й падіння. У всьому людстві очевидні не тільки Божа милість і любляча доброта, але і Його суд і весь Його характер. Можна сказати, що всі люди існують серед Божих випробувань, чи не так? У всьому цьому широкому світі всі люди зайняті пошуком виходу для самих себе. Вони не впевнені, яку роль вони відіграють, а деякі навіть завдають шкоди своєму життю чи жертвують ним заради долі. Навіть Йов не був винятком із цього правила: хоча він теж зазнавав Божих випробувань, він усе ж шукав вихід для себе. Ніхто ніколи не був у змозі вистояти в Божих випробуваннях. Через людську жадібність і природу ніхто повністю не задоволений своїм нинішнім станом і ніхто не витримує стійко випробування; усі падають, перебуваючи під Божим судом. Якби Бог поводився серйозно стосовно людства, і якби Він і досі ставив перед людьми такі суворі вимоги, тоді все було б так, як Він сказав: «Уся людська раса впала б під Моїм палаючим поглядом».

Незважаючи на те, що будування Царства офіційно почалося, вітання Царству ще офіційно не прозвучало; зараз це всього лише пророцтво про те, що має статися. Коли всі люди стануть довершеними й усі народи землі стануть Царством Христа, тоді настане час, коли прогуркочуть сім громів. Теперішній день – це великий крок до цієї стадії; поштовх у напрямку цього дня вже відбувся. Це – Божий план, і в найближчому майбутньому його буде реалізовано. Однак Бог уже зробив усе, що Він промовив. Таким чином, зрозуміло, що народи землі – це лише замки на піску, що тремтять з наближенням припливу: останній день неминучий, і великий червоний дракон буде повалений Божим словом. Щоб забезпечити успішне здійснення Його плану, небесні ангели спустилися на землю, роблячи все можливе, щоб задовольнити Бога. Сам утілений Бог вийшов на поле битви, щоб вести війну з ворогом. Де б не з’являлося втілення, це – місце, із якого знищується ворог. Китай буде першим, кого буде знищено; він буде спустошений рукою Бога. Бог не дасть там абсолютно жодної пощади. Доказ прогресуючого краху великого червоного дракона можна побачити в триваючому дозріванні людей; це очевидно й помітно будь-кому. Дозрівання народу – це ознака загибелі ворога. Це невелике пояснення того, що мається на увазі під терміном «змагатися». Таким чином, Бог неодноразово нагадував людям про необхідність давати Йому красиві свідчення, щоб скасувати в серцях людей статус, займаний уявленнями, які є потворністю великого червоного дракона. Бог використовує такі нагадування, щоб оживити віру людей, і, чинячи так, досягає успіхів у Своїй роботі. Це тому, що Бог сказав: «На що саме здатні люди? Чи не краще Мені зробити це Самому?». Усі люди такі; вони не тільки нездатні, але й легко впадають у зневіру й розчаровуються. Із цієї причини вони не можуть пізнати Бога. Бог не тільки відроджує віру людства; Він також таємно й постійно наповнює людей силою.

Далі Бог почав говорити до всього всесвіту. Бог почав Свою нову роботу не тільки в Китаї, але й у всьому всесвіті, Він почав виконувати нову роботу сьогодення. На цій стадії роботи, оскільки Бог бажає виявити всі Свої вчинки по всьому світу, щоб усі люди, які зрадили Його, знову прийшли, щоб підкоритися перед Його престолом, Божий суд усе одно буде сповнений Його милосердя й люблячої доброти. Бог використовує поточні події у всьому світі як можливість викликати в людей почуття паніки, спонукаючи їх шукати Бога, щоб вони могли повернутися і постати перед Ним. Тож Бог каже: «Це – один зі способів, у який Я працюю, і, без сумніву, це – акт спасіння людства, і те, що Я даю їм, усе ж є свого роду любов’ю». Тут Бог розкриває справжню природу людства з точністю, яка є проникливою, безпрецедентною і невимушеною. Це змушує людей ховати свої обличчя від сорому, будучи повністю приниженими. Кожен раз, коли Бог говорить, Йому якимось чином завжди вдається вказати на якийсь аспект ганебної поведінки людства, щоб, перебуваючи в спокої, люди не забували пізнавати самих себе й не думали про пізнання себе як про старе завдання. З огляду на природу людей, якщо Бог хоча б на мить перестане вказувати на їхні недоліки, вони можуть стати розпусними й зарозумілими. Саме тому Бог знову каже сьогодні: «Людство далеке від того, щоб дорожити званнями, які Я їм присвоїв, тож багато з них через звання “прислужник” виношують образу в своїх серцях, і так багато через звання “Мій народ” плекають любов до Мене в своїх серцях. Нікому не слід намагатися обманути Мене; Мої очі бачать усе!». Як тільки люди читають це твердження, вони відразу ж почуваються незручно. Вони відчувають, що їхні минулі дії були занадто незрілими – саме таким видом брудних справ, який ображає Бога. Нещодавно вони захотіли задовольнити Бога, але, хоча вони були б раді, їм не вистачає сил для цього, і вони не знають, що їм слід робити. Самі того не відаючи, вони сповнюються обновленої рішучості. Таким є ефект від читання цих слів після того, як людина почала відчувати спокій.

З одного боку, Бог говорить, що сатана навіжений до крайності, у той час як із іншого боку Він вказує, що стара природа, яка притаманна більшості людей, не змінилася. Із цього зрозуміло, що дії сатани проявляються через людство. Тому Бог часто нагадує людям не бути розпусними, щоб їх не пожер сатана. Це не тільки пророчить про те, що деякі люди збунтуються, це ще й тривожний дзвіночок, що попереджає всіх людей поспішно відкинути минуле й шукати сьогодення. Ніхто не хоче бути одержимим демонами або переможеним злими духами, тому слова Бога тим паче є для них попередженням і застереженням. Однак, коли більшість людей впадає в протилежну крайність, надаючи великого значення буквально кожному слову Бога, Бог, у свою чергу, говорить: «Більшість людей чекають, що Я відкрию їм іще більше таємниць, щоб потішити їхній погляд. Однак, навіть якщо б ти зрозумів усі таємниці небес, що саме ти міг би зробити з таким знанням? Чи збільшило б це твою любов до Мене? Чи пробудило б це твою любов до Мене?». Із цього очевидно, що люди використовують Боже слово не для того, щоб пізнати Бога й любити Бога, а радше для того, щоб збільшити запаси своєї «маленької комірки». Таким чином, Бог використовує фразу «потішити їхній погляд», щоб описати крайність людства, яка відображає те, що любов людей до Бога все ще не цілковито чиста. Якби Бог не відкрив таємниць, люди не надавали б великого значення Його словам, а, ймовірніше, просто кидали б на них побіжний погляд, мигцем окидаючи їх оком, так, ніби милуються квітами, проїжджаючи повз верхи на коні. Вони не стали б витрачати час на те, щоб по-справжньому поміркувати над Божими висловлюваннями або обдумати їх. Більшість людей не цінують по-справжньому Його слово. Вони не докладають особливих зусиль, щоб їсти й пити Його слова; натомість вони просто поверхово переглядають їх. Чому Бог говорить зараз інакше, ніж у минулі часи? Чому всі його слова такі незбагненні? Ось деякі приклади: слово «вінчати» у фразі «Я ніколи так недбало не вінчав би їх такими ярликами», «найчистіше золото» у реченні «Чи є хто-небудь, хто може прийняти найчистіше золото, із якого зроблені Мої слова», Його попередня згадка про «обробку» у висловлюванні «без будь-якої обробки сатаною» й інші подібні фрази. Люди не розуміють, чому Бог говорить таким чином; вони не можуть збагнути, чому Він говорить у такій жартівливій, гумористичній і провокаційній манері. Саме такими є прояви мети Божої мови. Від самого початку люди завжди були нездатні зрозуміти слово Боже, і здавалося, що Його висловлювання дійсно досить серйозні й суворі. Додаючи найменшу нотку гумору, – подекуди додаючи кілька дотепів, – Він здатний підняти настрій Своїм словом і дозволити людям трохи розслабити їхні м’язи. Так чинячи, Він здатний досягти ще більшого ефекту, змушуючи кожну людину задуматися над словом Божим.