Раніше ми вже поспілкувалися про перший ключовий аспект прагнення до істини – відпускання. У плані відпускання ми побесідували про перший аспект практики – відпускання різноманітних негативних емоцій. Ціль нашого спілкування про різноманітні негативні людські емоції та їх розбору полягає здебільшого в тому, щоб розглянути неправильні та хибні ідеї й погляди, приховані під цими негативними емоціями. Чи не так? (Так.) Тобто, долаючи негативні емоції в серцях людей, ми прагнемо побороти негативні ідеї й погляди щодо різноманітних людей, подій і речей глибоко в їхніх серцях. Звісно, викриття й розбір різноманітних негативних емоцій і забезпечення людей правильними думками, поглядами та розумінням також дають змогу долати різноманітні негативні емоції людей. Це робиться для того, щоб помилкові й хибні ідеї та погляди не турбували й не зв’язували людей, коли з ними щось трапляється чи то в повсякденному житті, чи то на життєвому шляху, і щоб натомість люди зустрічали кожен день, а також людей, події й речі, з якими стикаються протягом кожного дня, з позитивними, правильними ідеями й поглядами, які узгоджуються з істиною. Тоді, стикаючись із людьми, подіями та речами в реальному житті, люди не реагуватимуть на них гарячково, а житимуть у світі нормальної людської совісті й розуму та зможуть підходити до кожної ситуації, з якою стикаються чи яку переживають у житті та на своєму життєвому шляху, і давати їй раду раціонально, використовуючи точні та правильні шляхи, яких їх навчив Бог. Один з аспектів того, для чого це робиться, – щоб люди жили під проводом і впливом правильних ідей та поглядів. Інший аспект полягає в тому, щоб люди правильно давали раду кожній ситуації під проводом і впливом цих позитивних ідей та поглядів. Звісно, уміння правильно давати раду будь-якій ситуації – це не кінцева ціль. Кінцева ціль – це досягти того, чого мусять досягти віруючі в Бога, а саме: мати благоговіння перед Богом і триматися подалі від зла, підкорятися Богові, Його впорядкуванням і влаштуванням, усім середовищам, які Він створив, і, звісно, людській долі, над якою Він володарює, і раціонально жити серед усіх людей, подій і речей у кожному середовищі. Загалом усе те, про що ми спілкуємось і що розбираємо: чи негативні емоції людей, чи негативні ідеї та погляди, – стосується шляху, яким мусить іти створіння, життєвого шляху, якого Бог вимагає від нормальної людини. І, звісно, це також стосується принципів, які мусить мати створіння з точки зору того, як воно дивиться на людей і речі, поводиться й діє. Суть відпускання різноманітних негативних емоцій – це нібито подолання негативних емоцій людей і боротьба з негативними й помилковими ідеями та поглядами, прихованими під цими негативними емоціями. Але насправді також можна сказати, що, по суті, ідеться про те, щоб скеровувати людей, забезпечувати їх і допомагати їм, або ж про те, щоб навчати людей, як поводитись і бути справжньою нормальною людиною, раціональною людиною, такою, як вимагає Бог, яку Він любить і яка догоджає Богові, коли стикається з різноманітними середовищами, людьми, подіями та речами. Це те саме, що й інші аспекти істини-принципів, у тому сенсі, що всі вони стосуються поведінки людини. На перший погляд, тема відпускання різноманітних негативних емоцій начебто стосується цілком приземлених емоцій або стану, у якому людина наразі живе. Але в реальності ці емоції та прості стани пов’язані зі шляхом, яким іде людина, і принципами, за якими вона поводиться. З точки зору людини, вони можуть здаватися незначними й не вартими згадки. Однак, оскільки вони стосуються поглядів, яких дотримуються люди, а також точок зору й позицій, які люди приймають при зустрічі з різноманітними людьми, подіями й речами, то вони стосуються поведінки людини. Точніше кажучи, ці емоції та стани пов’язані з тим, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. А раз вони пов’язані з тим, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, то ці негативні емоції, ідеї та погляди потрібно постійно досліджувати й обмірковувати в повсякденному житті. Звісно, також необхідно, щоб люди вміли швидко виправлятися, коли в процесі розмірковувань виявляють у себе негативні емоції чи негативні та помилкові ідеї й погляди, і швидко замінювати ці негативні емоції та помилкові ідеї й погляди на позитивні, правильні думки та погляди, які узгоджуються з істиною-принципами. Це дає змогу дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, маючи Божі слова за фундамент, а істину за критерій. Ще це шлях до такого перетворення людських характерів, щоб вони почали узгоджуватися з Богом, а людина досягла благоговіння перед Богом і стала триматися подалі від зла. Те, про що ми спілкувалися вище, – це, по суті, ключові деталі першого аспекту теми «Як прагнути до істини», а саме відпускання. Звісно, серед різноманітних людських емоцій є і якісь специфічні, дрібні негативні речі та певні особливі негативні емоції, які геть не репрезентативні й також пов’язані з певними негативними чи помилковими думками та поглядами. Можна сказати, що ці негативні емоції та помилкові думки й погляди мають на людей мінімальний вплив, тому ми не станемо детальніше спілкуватися про них окремо.

Усі негативні емоції, про які ми спілкувалися раніше, по суті, можуть відображати проблеми, які існують у реальному житті людей або на їхньому життєвому шляху. Ці емоції стосуються різноманітних поглядів на те, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. Ці різноманітні негативні думки й погляди щодо того, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, пов’язані із ширшими напрямками, ключовими принципами та прагненням людей до істини. Отже, людям треба відпустити всі ці речі та дати їм раду у своїх думках і поглядах. Залишаються якісь окремі нерепрезентативні чи більш особисті питання, як-от їжа, одяг, особисте життя тощо, але вони не стосуються ключових принципів того, як людина дивиться на людей і речі, поводиться й діє, і можна сказати, що вони не стосуються розрізнення між позитивним і негативним. Тому вони не входять у межі теми, на яку ми спілкуємося. Наприклад, коли хтось каже: «Мені подобаються речі чорного кольору», – це його свобода, його особистий смак і вподобання. Чи стосується це якихось принципів? (Ні.) Це не стосується того, як людина дивиться на людей і речі, не кажучи вже про те, як вона поводиться й діє. Скажімо, людина, яка носить окуляри від короткозорості, говорить: «Мені подобаються оправи із золотим обідком». А хтось інший каже: «Золота оправа – це так старомодно. Я віддаю перевагу окулярам без оправи». Чи стосується це принципів того, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти? (Ні.) Це не стосується принципів того, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. Інші кажуть: «У мене негативні почуття щодо повсякденних домашніх справ і прибирання. Я постійно відчуваю, що ці справи клопітні та роблять моє життя виснажливим. Навіть їда – це клопіт. Приготування їжі займає більше години, а після їжі мені ще треба помити столовий посуд і каструлі, прибрати на кухні, і все це теж дуже сильно дратує». Ще хтось каже: «Життя таке клопітне. Щосезону мені потрібно міняти одяг, і все ж улітку занадто спекотно, наскільки б мій одяг не був легким, а взимку занадто холодно, яким би він не був цупким. Це фізичне тіло – така морока!». Коли в такої людини брудниться волосся, вона не хоче його мити, проте коли вона не миє голову, у неї починається сверблячка. Від таких людей віє млявістю й неохайністю. Вони не можуть обійтися без миття голови, але коли миють її, то дратуються, думаючи: «Якби в мене взагалі не було волосся, хіба це не було б чудово? Коли його доводиться постійно стригти й мити, це так дратує!». Це негативні емоції? (Так.) Чи потрібно долати ці негативні емоції? Чи належать вони до тих різноманітних негативних емоцій, які треба відпускати? (Ні.) Чому не належать? (Це просто певні звички та проблеми, пов’язані з фізичним життям тіла.) Жінки, особливо дорослі, можуть упоратися з такими повсякденними дрібничками, як миття, наведення ладу та прибирання за собою. Чоловікам це вдається трохи гірше. Вони схильні вважати приготування їжі, прання та домашні справи клопітними. Особливо важко їм дається прання. Чи треба їм попрати певну річ? Їм не хочеться. Чи, може, не варто прати? Але річ занадто брудна, і такий чоловік непокоїться, що з нього сміятимуться, тому він просто швиденько полоще її у воді. У чоловіків і жінок дещо різні підходи та ставлення до того, як давати раду цим повсякденним дрібничкам. Жінки зазвичай педантичніші та прискіпливіші, звертають увагу на чистоту й зовнішній вигляд, тоді як чоловіки в цих справах можуть бути відносно недбалими. Але в цьому немає нічого поганого. Бути занадто неохайним – це недобре, особливо коли ти живеш з іншими людьми; тоді ти виявлятимеш забагато своїх недоліків, і через це інші тебе не любитимуть. Ці недоліки – дефекти твоєї людськості, і ти маєш перемогти ті з них, які потрібно перемогти, і подолати ті, які потрібно подолати. Будь трохи стараннішим, упорядковуй речі у своєму житловому просторі, складай одяг і ковдри як слід, прибирай і організуй своє робоче місце через день або раз на кілька днів, щоб не заважати іншим, ось і все. Це дуже просто. На це не треба дивитися як на проблему, чи не так? (Так.) Що ж до того, як часто ти особисто миєшся чи перевдягаєшся, то роби як хочеш, поки це не впливає на настрій інших. Це і є стандарт. Якщо ти довго не миєшся, не миєш голову та не перевдягаєшся, від тебе починає пахнути й ніхто не хоче бути поруч із тобою, то це ненормально. Треба помитись і привести себе до ладу хоча б настільки, щоб не псувати настрій іншим. Не можна змушувати їх соромитися тебе та прикривати ніс або рот, розмовляючи з тобою. Якщо інші так до тебе ставляться, а ти не звертаєш на це уваги чи не переймаєшся, то можеш жити так і далі. Ніхто не ставить до тебе надмірних вимог. Якщо для тебе це прийнятно, то хай так і буде. Але якщо тобі соромно, постарайся як слід стежити за своїм особистим життєвим середовищем і гігієною, щоб не турбувати інших. Ціль тут полягає в тому, щоб не додавати собі зайвого тягаря та стресу в житті та щоб зважати на чужі почуття. Не треба тиснути на інших і щось їм нав’язувати. Це мінімальна вимога до нормальної людської совісті й розуму. Якщо в тебе навіть цього немає, як ти можеш поводитися пристойно? Тому ці речі, досягти яких має бути в змозі кожен із нормальною людськістю, не потребують особливих пояснень. Божий дім не мусить давати тобі конкретних завдань і наказів. Ти повинен уміти самостійно розбиратись із цими питаннями. Особисті справи, про які Я згадував вище, не стосуються принципів і критеріїв того, як треба дивитися на людей і речі, поводитись і діяти. Тому, даючи раду цим питанням, можна покладатися на найбазовішу людську совість і розум. Людина з нормальною людською совістю й розумом повинна мати такий рівень інтелекту. Не треба робити із цього велику проблему – ба більше, не треба ставитися до цих дрібниць як до питань, які необхідно розуміти чи долати за допомогою прагнення до істини, бо це речі, на які здатна будь-яка людина з нормальною людськістю. Навіть маленький собака розуміє, що значить бути пристойним. Якщо людина цього не розуміє, то вона не дотягує до стандартів того, що значить бути людиною, чи не так? (Так.) У мене є собака. Він дуже красивий, з великими очима, широкою пащею й гарною формою носа. Якось він побився за їжу з власним цуценям, і воно вкусило його за ніс. Посередині носа залишилася невелика ранка, яка псувала зовнішній вигляд собаки. Я швидко обробив рану ліками та сказав: «Що ж тепер робити? Якщо такий гарний собака залишиться зі шрамом, яке це буде сумне видовище!». Я сказав йому: «Відтепер не ходи за нами, коли ми виходимо на вулицю. Якщо люди побачать шрам у тебе на морді, то подумають, що ти виглядаєш потворно». Почувши це, пес видав такий звук, наче погодився, на мить втупився в мене, а потім зробив великі очі. Я продовжив: «Ти поранений. У тебе на носі така велика рана, що люди можуть посміятися з тебе, якщо її побачать. Тобі треба відпочити й видужати. Тобі не можна ходити з нами на вулицю, поки рана повністю не загоїться». Почувши Мої слова, собака більше не видав жодного звуку й не просився на вулицю. Я подумав, що навіть собака знає, що до чого. За деякий час рана затягнулася, її стан помітно покращився, і Я вивів собаку на вулицю. Одна сестра побачила цього маленького песика та спитала: «Ой, що це в тебе з носом?». Почувши це, песик відвернувся й побіг, не озираючись, просто до машини. Він ніяк не хотів повертатися. Коли сестра почала з ним розмовляти, він поводився добре, пив воду, коли вона пропонувала. Він не тікав. Але щойно вона спитала: «Що це в тебе з носом?» – песик відвернувся й побіг не озираючись. Коли ми повернулися додому, Я спитав у нього: «У тебе на носі була рана. Чому ти втік, коли сестра тебе про неї спитала? Ти соромишся?». Він поглянув на Мене зі зніяковілим виразом, постійно опускаючи голову та соромлячись на Мене дивитися. Він примостився в Мене на руках, дозволяючи тримати та гладити його. Я сказав йому: «Тобі більше не можна битися зі своїм цуценям. Якщо ти поранишся й після цього в тебе знову залишаться шрами, ти можеш стати потворним. Люди з тебе сміятимуться. Де ти ховатимеш свою морду?». Бачте, навіть маленький п’ятирічний песик знає, що таке соромитися. Він знає, що треба ховатися від людей, бо його мордочка поранена й він боїться, що з нього сміятимуться. Якщо в маленького собачки такий рівень інтелекту, то хіба його не має бути й у людей? (Має.) Він має бути в людей, тобто це має бути щось таке, чим людина володіє в межах свого розуму. Що значить бути пристойним? Що значить стати напоумленим і не викликати в інших неприязні чи відрази? Ти мусиш мати в собі цей стандарт. Це найпростіше питання в повсякденному житті, і з нормальною людською совістю й розумом ти зможеш правильно давати раду різним справам, не потребуючи спілкування про такі істини, як подолання розбещених людських характерів або негативних емоцій. Звісно, якщо ти живеш у власному будинку, то можеш дозволити собі певний безлад: тут стандарти не такі суворі. Однак якщо ти живеш разом із братами й сестрами, то маєш дбати про належне підтримання своєї нормальної людськості. Хоча в нас немає щодо цього якихось конкретних вимог або суворих стандартів, однак, будучи нормальною людиною, ти мусиш мати уявлення про ці речі. Це те, що мусять робити й чим мають володіти люди з нормальною людськістю. Воно не стосується ні думок, поглядів, точок зору й позицій щодо того, як треба дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, ні, звісно, ширшого життєвого шляху, напрямку чи цілі. Отже, для тебе найкраще було б вирішувати ці питання згідно з вимогами нормальної людської совісті й розуму, щоб інші не пліткували через такі речі та не відчували до тебе огиди. Що ж до особистих звичок і відмінностей, хобі та рішень у питаннях, не пов’язаних із принципами, тобто речей, які не стосуються думок і поглядів, то тут ти вільний вибирати й діяти відповідно до власних звичок і особливостей. Божий дім у це не втручатиметься. Бог дав людям свободу волі, базову совість і розум, дозволивши вибирати власні інтереси, хобі та звички, а також спосіб життя, який відповідає особистості людини. Ніхто не має права тебе контролювати, обмежувати чи звинувачувати. У питаннях, які не стосуються істини-принципів і Божих вимог у Його словах, зокрема того, як треба дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, людина має право вільно вибирати власний спосіб життя без жодного втручання з боку інших. Якщо керівник, голова групи чи куратор втручається в твої особисті справи або критикує тебе щодо них, ти маєш право відмовитися слухати. Підсумовуючи, можна сказати, що ці питання звичайної людськості не мають нічого спільного з вимогами Божих слів та істиною-принципами. Якщо ти почуваєшся комфортно та вважаєш, що виглядаєш доречно, а твоя поведінка не впливає на інших і не заважає їм, то все гаразд. Наприклад, якщо тобі подобається гарно вдягатися та бути охайним і це не зачіпає інших, то це не проблема. Але якщо вже пізній вечір, іншим треба лягати спати об одинадцятій, а ти досі займаєшся пранням або прибиранням, це неприйнятно. Якщо ти в себе вдома та не впливаєш на життя інших людей, то можеш не спати всю ніч, хоч до четвертої чи п’ятої ранку. Це твоя свобода. Однак тепер, коли ти живеш разом із братами й сестрами, твої дії зачіпатимуть їхні плани та розпорядок дня. А це недобре. Такі дії не є правильним користуванням твоїми правами та свободою; натомість ти поводишся свавільно, що називається браком людськості. Заради власної свободи та задоволення вподобань і бажань власної плоті ти порушуєш життя інших людей і навіть жертвуєш їхнім часом на відпочинок. Така поведінка не узгоджується з нормальною людською совістю й розумом. Її потрібно змінювати. Це стосується принципів того, як ти поводишся. Тут річ не в тім, що з твоїм особистим стилем життя чи звичками щодо підтримання чистоти нібито щось не так. Тут ідеться про проблему з принципами, за якими ти поводишся. Ти не рахуєшся з почуттями, настроєм та інтересами інших. Ти захищаєш і бережеш власні інтереси за рахунок чужих. Така поведінка не відповідає ні Божим вимогам, ні принципам поведінки. Тому в нормальної людськості всі вподобання, інтереси, рішення щодо способу життя, звички, свободи, права тощо мусять залишатись у межах совісті й розуму людини, щоб це вважалося нормальною людськістю. Якщо вони виходять за межі нормальної людської совісті й розуму, то це вже не нормальна людськість, чи не так? (Так.) У межах нормальної людської совісті й розуму ти поводишся як нормальна людина. Якщо ти виходиш за межі нормальної людської совісті й розуму, але все одно наголошуєш на своїй свободі, то ти не поводишся як нормальна людина; ти – недолюдина. Це треба змінити – це має бути ясно. Що має бути ясно? Має бути ясно, що ці особисті справи треба вирішувати в межах нормальної людської совісті й розуму та що це принцип того, як тобі треба поводитися. Твої особисті звички, вимоги, рішення щодо способу життя тощо – це твоя особиста справа, якщо вони не виходять за межі нормальної людської совісті й розуму. Жодних конкретних вимог щодо цих питань не існує.

У першому розділі теми «Як прагнути до істини», а саме «Відпускання», ідеться про те, як відпускати різноманітні негативні емоції, як-от меншовартість, ненависть, злість, депресію, муку, занепокоєння, тривогу, пригніченість. Це, по суті, ключові питання щодо напрямків і принципів, про які нам потрібно поспілкуватися. Що ж до другорядних, побічних питань, які не стосуються принципів і напрямків, то раніше ми вже повністю їх розглянули. А якщо говорити про твоє небажання, незадоволення, невдоволення й інші почуття щодо твоїх особистих проблем, то це твої власні особисті справи, поки вони не стосуються справжніх думок і поглядів і не зачіпають твої погляди на людей і речі, твою поведінку та дії. Ти маєш адаптуватись і вирішувати ці питання в межах своєї совісті й розуму. Скажімо, ти голодний і не хочеш готувати, але не можеш працювати на голодний шлунок, бо тобі бракує сил, а коли таки берешся готувати, то дратуєшся. Ти можеш подумати: «Це негативна емоція?». Це не негативна емоція, а твоя фізична лінь і нелюбов до готування їжі. Це справа твоєї розбещеної плоті. Якщо тобі дозволяє твоє матеріальне становище, можеш найняти когось, хто тобі готуватиме. Якщо ти не маєш таких фінансових можливостей, то можеш вирішити це питання лише самостійно. Інші не зобов’язані розв’язувати ці життєві проблеми за тебе; це твоя власна відповідальність. Ці буденні завдання – їсти, одягатися, чистити зуби, митися – є частиною людського життя. Вони невід’ємні від людського існування. Люди не такі, як коти й собаки. Коли ти береш собі кошеня чи цуценя, то приймаєш на себе відповідальність за його їжу та питво. Коли воно голодне, ти мусиш його нагодувати. Але з людьми таке не працює; люди мусять самі піклуватися про ці аспекти життя та брати їх на себе. Це не тягар; люди з нормальною людськістю можуть навчитися як слід давати раду цим речам. Просто певні люди часом думають, що ніколи не робили такого раніше, – особливо деякі чоловіки, чиї батьки або члени сім’ї допомагали їм бути організованими й настільки їх балували, що вони так і не навчилися готувати, прати одяг і давати раду справам у своєму житті. Це результат сімейного середовища. Однак коли ці люди з’їжджають від батьків і починають жити самостійно, вони таки можуть робити все самі, зокрема й прати одяг і заправляти ліжко. Власне, нормальна людськість може всього цього досягти. Для будь-якої дорослої людини ці завдання не складні й точно не непосильні. Ці проблеми легко розв’язати. Якщо в тебе вищі стандарти якості життя, можеш управлятись із цими питаннями краще. Якщо твої очікування щодо якості життя нижчі або менш суворі, можеш ставитися до цих справ простіше. Усе це питання, які не стосуються принципів.

Якщо говорити про першу ключову тему в питанні того, як прагнути до істини, а саме тему відпускання різноманітних негативних емоцій, то на цьому закінчімо нашу розмову, бо вона, по суті, завершена. Крім негативних емоцій, далі в процесі прагнення до істини також слід відпускати особисті прагнення, ідеали й бажання. Це другий ключовий аспект відпускання в практиці того, як прагнути до істини, про який ми сьогодні поспілкуємося: відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань. Розумієте? (Так, розуміємо.) Щойно Я згадав об’єкти цієї конкретної практики відпускання, і ви також узяли їх до уваги. Тепер розгляньмо цю тему. Що вам спадає на думку, коли ми говоримо про відпускання особистих прагнень, ідеалів і бажань? Які приклади цього ви можете пригадати? (Я можу пригадати людські ідеали, про які Бог спілкувався раніше, як-от коли люди з певним талантом, як-от акторським, пориваються стати знаменитостями чи суперзірками. Інші, маючи здібності до письма та трохи літературного таланту, сподіваються виконувати в Божому домі обов’язки, пов’язані з текстами, і стати письменниками. Оце такі приклади ідеалів, що виникають у людей.) Щось іще? (Люди прагнуть до успіху, власних перспектив і сподівань, а також бажають отримувати благословення.) Подумайте ще. Що далі? На чому тут має бути акцент? На прагненнях, ідеалах і бажаннях, які люди повинні відпустити. Що ще стосується прагнень, ідеалів і бажань, які люди повинні відпустити в контексті свого реального життя, у необхідних обставинах людського існування, крім помпезних бажань і надій, які люди покладають на свої перспективи й долю? Які важливі питання в житті можуть уплинути на твою віру в Бога та прагнення до істини? (Досягнувши шлюбного віку, люди часом опиняються скутими шлюбом. Іще буває, що кар’єра людини перешкоджає її вірі в Бога, і людина вибирає прагнути до власної кар’єри. Це два аспекти, які теж потрібно відпустити.) Добре сказано. За останні кілька років ваша віра в Бога принесла вам результати й визнання. Ви правильно згадали два важливі аспекти: шлюб і кар’єру. Ці два ключові пункти належать до питань, що стосуються пожиттєвих справ на шляху людського життя. Шлюб – це важливе питання для кожного, і твоя кар’єра – це теж ключова, неминуча й невідворотна проблема. Чи є, крім цих двох, іще якісь ключові питання? (Є також аспект стосунків із родиною, батьками й дітьми. Коли ці питання перешкоджають вірі в Бога та прагненню до істини, людям стає важко їх відпустити.) Коли ви говорите узагальнено, не варто використовувати такі довгі речення. Раніше ми згадували про шлюб і кар’єру. Як же назвати цю тему? (Сім’я.) Правильно, сім’я – це теж ключовий аспект. Він стосується кожної людини? (Так.) Він стосується кожної людини, і він досить конкретний і репрезентативний. Шлюб, сім’я, кар’єра – усе це ключові питання, які стосуються головної теми: особистих прагнень, ідеалів і бажань. Усього є чотири ключові питання, пов’язані з відпусканням особистих прагнень, ідеалів і бажань. Ви правильно визначили три з них, і це чудово. Схоже, це питання потребує детальнішого спілкування: воно вже присутнє у вашій свідомості й досить тісно пов’язане з вашим життям або духовним станом і досвідом. Є й іще одне питання, яке насправді досить просте. Яке воно? Це інтереси й хобі людини. Хіба не просте? (Просте.) Чому Я кажу про інтереси й хобі людини? Придивіться до цього питання та погляньте, чи пов’язані інтереси й хобі з особистими прагненнями, ідеалами та бажаннями, які нам треба обговорити. (Пов’язані.) Чи пов’язаний із ними шлюб? (Так.) Чи пов’язана з ними сім’я? (Так.) Чи пов’язана з ними кар’єра? Теж пов’язана. Кожен із цих чотирьох аспектів пов’язаний із прагненнями, ідеалами та бажаннями людини. Кожен аспект стосується фантазій і конкретних вимог щодо нього глибоко в серці людини, а також того, що вона хоче отримати в плоті й емоціях. Кожен аспект має конкретні компоненти та прагнення, а також включає зусилля, яких докладає людина, і ціну, яку вона за них платить. Кожен аспект стосується думок і поглядів людини протягом усього її життя, впливає на них і може позначатися на її прагненні до правильних цілей. Звісно, ці аспекти впливають і на те, як людина дивиться на інших людей і речі, поводиться й діє. Якби Я говорив у загальних рисах, Мої слова могли б здатися вам неясними та складними для розуміння. Тож поспілкуймося про кожен аспект по черзі, уважно дослідімо їх, і, можливо, ви поступово здобудете чітке розуміння цих питань. Коли вони проясняться, люди зможуть шукати тут принципи, які треба впроваджувати та яких слід дотримуватися.

Спочатку поговорімо про інтереси й хобі. Ці поняття, звісно, не стосуються того, чим люди час від часу займаються заради розваги, їхніх тимчасових захоплень та інтересів у навчанні: інтереси й хобі не мають нічого спільного з тимчасовим. Тут слова «інтереси й хобі» стосуються справжніх жаги та прагнення, що живуть у духовній істоті людини, у глибині її душі. Люди навіть уживають заходів і будують плани щодо цих речей, ба більше – докладають до них конкретних зусиль і стараються задовольнити чи додатково розвинути ці інтереси й хобі або ж намагаються займатися роботою, яка з ними узгоджується. У цьому контексті слова «інтереси й хобі» означають, що люди визначили для себе якісь цілі й ідеали та навіть заплатили певну ціну, витратили сили чи вжили конкретних заходів – наприклад, заради своїх інтересів і хобі взяли та й здобули відповідні знання: витрачали на опанування цих знань більшу частину повсякденного життя, отримували практичний досвід і вчилися застосовувати їх на практиці. Скажімо, у деяких людей, зокрема, є такий інтерес і хобі, як малювання, причому не просто малювання портретів або пейзажів. Воно виходить за рамки цих простих інтересів і хобі: людина опановує різноманітні техніки живопису, як-от малювання ескізів, пейзажів і портретів, а хтось навіть вивчає олійний і тушевий живопис. Причина, з якої люди всього цього вчаться, – не лише їхні інтереси й хобі, а радше спричинені інтересом до живопису бажання й ідеали, які розвинулись і визначились у цих людей. Вони навіть бажають присвятити живопису всі життєві сили, стати вправними художниками та прагнуть зробити живопис своєю професією. Щоб почати займатися цією професією, необхідна ретельна підготовка та планування, як-от відвідування спеціалізованих закладів освіти для підвищення кваліфікації, вивчення різноманітних аспектів живопису, виконання натурних ескізів, консультації з експертами й майстрами, участь у конкурсах тощо. Уся ця діяльність обертається навколо прагнень, ідеалів і бажань таких людей. Звісно, усі ці прагнення, ідеали й бажання ґрунтуються на їхніх інтересах і хобі. Саме через ці інтереси й хобі в людей сформувалися їхні прагнення, ідеали й бажання всього життя. Деякі люди – великі ентузіасти вивчення історії, зокрема давньої й сучасної, вітчизняної та зарубіжної. У міру того, як їхній інтерес стає сильнішим, вони починають бачити себе людьми з талантом у цій галузі та відчувають необорне прагнення зробити пов’язану з нею кар’єру. Вони продовжують учитись і отримувати додаткову освіту. Звісно, під час цього процесу їхні прагнення, ідеали й бажання продовжують формуватись і зміцнюватися, і зрештою такі люди сподіваються стати істориками. Перш ніж стати істориком, людина віддає більшу частину часу й сил цьому інтересу та хобі. Є й такі люди, що мають особливий інтерес до економіки: їм подобається працювати із цифрами й вивчати питання, пов’язані зі сферою економіки. Вони сподіваються колись стати видатними чи успішними діячами у фінансовій галузі. Словом, у них теж розвивається прагнення, що ґрунтується на їхньому інтересі та хобі, а також ідеали й бажання, пов’язані із цим інтересом і хобі. Водночас такі люди вкладають свій час, уживають заходів, платять ціну та витрачають сили, навчаючись, досліджуючи, продовжуючи освіту та здобуваючи всебічні знання, пов’язані зі своїми інтересами та хобі. Ще в когось є пристрасть до мистецтва, як-от театру, танців, співу чи режисури. Коли в людини розвиваються такі інтереси й хобі, під їхньою спонукою поступово формуються та зміцнюються ідеали й бажання. Поступово ідеали й бажання стають життєвими цілями, і люди також спрямовують свої зусилля, труд і дії на прагнення до цих цілей. Деякі люди люблять працювати в галузі освіти. Вони вивчають різноманітні аспекти освіти, як-от психологію й інші відповідні знання, бо прагнуть зробити кар’єру, пов’язану зі своїми інтересами та хобі. Хтось захоплюється дизайном, інженерією, технологіями, електронікою, вивченням комах і мікроорганізмів, а також дослідженнями походження, різноманітних форм поведінки та способів виживання тварин тощо. Деяким людям подобається робота в медіа, і вони сподіваються працювати в медіаіндустрії ведучими передач або новин, репортерами тощо. Керуючись своїми різноманітними інтересами та хобі, люди продовжують учитися, вести поглиблені дослідження та поступово здобувають розуміння. Їхні прагнення, ідеали й бажання поглиблюються в їхніх серцях і продовжують формуватися. Звісно, у процесі поступового формування своїх прагнень, ідеалів і бажань люди також пориваються й рухаються до своїх ідеалів і бажань. З кожною своєю конкретною дією вони вкладають у ці речі свої сили, час, молодість і навіть емоції та зусилля.

До якої б сфери чи галузі не належали інтереси й хобі людини, якої б категорії вони не стосувалися, але коли вони запалюють у людині прагнення та формують відповідні ідеали й бажання, її життєві цілі та спрямованість теж стають фіксованими. Коли ідеали й бажання стають життєвими цілями людини, її майбутній шлях у цьому світі фактично визначений. Чому Я кажу, що він визначений? Яке питання Я тут розглядаю? Таке, що, визначившись з ідеалами та бажаннями, які випливають із твоїх інтересів і хобі, ти мусиш також пориватись і боротись у цьому напрямку – аж настільки, що твій дух і настрій будуть непохитними та рішучими, і ти будеш готовий заплатити за це силами, часом і ціною всього свого життя. Твоє життя, доля, перспективи та навіть кінцеве місце призначення неминуче залежатимуть від життєвих цілей, які ти вже визначив, а то й будуть пов’язані з ними. На якому ключовому моменті Я хочу тут наголосити? Щойно людина визначиться зі своїми прагненнями, ідеалами та бажаннями на основі певного інтересу чи хобі, вона вже не сидітиме склавши руки й нічого не робитиме. Через конкретні інтереси й хобі починають формуватися конкретні дії. Водночас під проводом цих конкретних дій ти визначаєш свої ідеали й бажання. Далі твоє серце вже не зупинятиметься, а ноги не стоятимуть на місці. Ти приречений прожити своє життя заради цих ідеалів і бажань. Ти ніколи не задовольнишся тим, що просто здобудеш трохи знань і на цьому поставиш крапку. У тебе ж такі таланти, такий потенціал і дари, а значить, ти неодмінно шукатимеш посаду, яка тобі підходить, або без жодного жалю докладатимеш невтомних зусиль, щоб злетіти високо, стати неординарним у цьому світі й виділитися серед натовпу. Ти прагнутимеш до своїх ідеалів і бажань із непохитною вірою в перемогу й навіть будеш готовий заплатити будь-яку ціну, зіткнутися з будь-якими труднощами, небезпеками та стражданнями, щоб досягти цих ідеалів і бажань. Чому люди на це здатні? Чому вони можуть так поводитися, коли на основі їхніх інтересів і хобі в них розвинулись ідеали й бажання? (Вони це роблять, щоб реалізувати свої ідеали, прагнути до вищого, бути на голову вищими за інших. Тож вони не відступають перед жодними труднощами, а продовжують прагнути до своїх ідеалів і бажань.) У людей є вроджений інстинкт. Якщо вони так і не дізнаються, у чому полягають їхні сильні сторони, які їхні інтереси й хобі, то почуватимуться так, наче вони нікчемні та в них немає свого місця, і будуть не в змозі ні усвідомити, ні продемонструвати власну цінність. Однак щойно людина відкриває для себе власні інтереси й хобі, вона перетворює їх на міст або трамплін для усвідомлення того, чого вона варта. Вона готова платити ціну за те, щоб прагнути до своїх ідеалів, жити ціннішим життям, виділятися з натовпу, бути поміченою, стати корисною особистістю й неординарною людиною, щоб нею захоплювалися, щоб її визнавали й поважали. Так вона зможе самореалізуватись у житті, зробити в цьому світі успішну кар’єру, реалізувати свої ідеали й бажання, тобто жити цінним життям. Дивлячись на метушливий натовп, вона бачить лише кількох людей, які мають такі самі природні здібності, що й у неї, ставили перед собою високі ідеали й бажання та зрештою досягли їх завдяки невпинним зусиллям. Ці люди побудували кар’єру, займаючись улюбленою справою, досягли бажаної слави, наживи та престижу, продемонстрували свою цінність і усвідомили, чого вони варті. Ось до чого прагнуть люди. Кожна людина має власні прагнення, ідеали й бажання, визначені її специфічними інтересами та хобі. Звісно, дехто визначається з власними прагненнями, ідеалами й бажаннями, однак не може досягти цих ідеалів і бажань. Проте якщо людина визначилася зі своїми ідеалами та бажаннями, якщо в неї виникли ці прагнення, вона вже точно не дозволить собі залишатися звичайною людиною. Як то кажуть, усі люблять хизуватися: кожен хоче, щоб інші вважали його непересічним. Ніхто не хоче бути звичайним і говорити: «Ось таким буде моє життя. Я можу бути пастухом, фермером, звичайним муляром або прибиральником. Я міг би бути навіть кур’єром або водієм у сервісі доставки їжі». Таких ідеалів немає ні в кого. Припустімо, ти скажеш: «Бути щасливим кур’єром – це якийсь ідеал?». Кожен відповість: «Ні, це зовсім не ідеал! А от стати власником компанії з доставки, всесвітньовідомим начальником – це ідеал і бажання!». Ніхто не приймає свою роль звичайної людини добровільно. Щойно в людини з’явиться хоча б найменший натяк на інтерес або хобі, хоч один шанс на мільйон стати видатною фігурою в суспільстві чи досягти якогось скромного успіху, вона вже не здасться. Вона викладатиметься на всі 120% і платитиме за це будь-яку ціну, чи не так? (Так.) Люди ніколи не здаються.

Яка природа ідеалів і бажань, що породжуються інтересами й хобі людей? Тут ми викриваємо не людські інтереси й хобі – то що ж ми насправді викриваємо та розбираємо? Хіба не прагнення, ідеали й бажання, які породжуються певними інтересами й хобі людей? (Так і є.) Хіба ми викриваємо не різноманітні форми поведінки, які виявляють люди, і не шляхи, які вони обирають унаслідок своїх прагнень, ідеалів і бажань? Хіба не це сутність того, що ми викриваємо? (Так і є.) То які шляхи люди вибирають заради своїх прагнень, ідеалів і бажань? На який шлях будь-яку людину ведуть її прагнення, ідеали й бажання? Яких цілей вона досягає? Реалізуючи свої прагнення, ідеали й бажання, люди вкладають у це сили й час, вимушено займаються всіляким фізичним трудом, терплять багато болю, втоми, стресу й інших подібних тягот – але який шлях вони вибирають? Ось що найголовніше. Тобто коли людина прагне до реалізації власних прагнень, ідеалів і бажань, який шлях вона мусить для цього вибрати? Перш за все, що людина передусім мусить вивчити, щоб реалізувати власні прагнення, ідеали й бажання в цьому світі? (Усілякі знання.) Правильно, вона мусить вивчитись усіляким знанням і спорядитися ними. Що більшими, всебічнішими та глибшими будуть її знання, то більше вона наблизиться до своїх прагнень, ідеалів і бажань. Що всебічнішими, більшими та глибшими будуть її знання, то вища ймовірність того, що цю людину визнають досвідченою, і то вищий статус вона матиме в суспільстві. Водночас що більші, глибші та всебічніші в людини знання, то більше часу й сил у це потрібно вкладати. Це якщо говорити з точки зору фізичних сил. Крім того, здобувши фундамент знань, людина стає на крок ближчою до реалізації своїх прагнень, ідеалів і бажань. Наявність достатнього обсягу знань – це лише перший крок, нижній фундамент. Після цього людині потрібно зануритись у суспільство, у маси, у величезний фарбувальний чан – або, ще можна сказати, м’ясорубку – галузі, пов’язаної з ідеалами та бажаннями цієї людини, і змагатися, боротись і конкурувати з різними силами з усіх боків, беручи участь у різноманітних конкурсах, змаганнях і семінарах. Щоб досягти реалізації своїх прагнень, ідеалів і бажань, людям треба не тільки витрачати багато сил, а й пристосовуватися до різних ситуацій і середовищ. Водночас людям у цьому величезному фарбувальному чані доводиться пристосовуватися до мас, суспільних механізмів і правил гри, покладаючись на свої знання, а ще більше – на те, чого вони навчилися від мас, і методи, філософію та правила виживання, якими ці люди вже володіють. За допомогою цього процесу вони поступово наближаються до цілей своїх прагнень, ідеалів і бажань. Переживши стільки випробувань, стільки перипетій, який кінцевий результат вони отримують? Переможці – вінець, а переможені – нічого. Зрештою завдяки цьому результату вони досягають своїх життєвих прагнень, ідеалів і бажань, реалізуючи власні життєві цілі та здобуваючи міцні позиції у своїй галузі. Люди зазвичай приходять до цього вже в середньому чи похилому віці, а хтось і старим, підсліпуватим, лисим, з поганим слухом і випадінням зубів. На цьому етапі людина хоч і досягла своїх ідеалів і бажань, але й наробила багато шкідливих речей. Вона поклала на цю справу все своє життя. Протягом нього вона заради реалізації своїх ідеалів і бажань говорила багато такого, чого не хотіла казати, коїла чимало такого, що йшло проти етики й совісті та переходило певні межі, і навіть удавалася до багатьох безсовісних, аморальних учинків. Ця людина не раз обманювала інших і ставала жертвою обману, перемагала інших і опинялася переможеною. Їй пощастило вижити та здобути певну опору для подальшого поступу, і її життя здається досконалим – таким, наче вона прожила його недаремно й усвідомила, чого варта. Вона все життя боролася за свої ідеали й бажання та начебто прожила цінне, осмислене життя. Але вона не розгледіла шляху власної поведінки, яким мала б піти, не керується в житті жодним гаслом і все життя боролася виключно заради реалізації власних ідеалів і бажань, воюючи з людськістю, суспільством і навіть самою собою. Вона втратила совість, межі та принципи, необхідні для власної поведінки. Хоча вона реалізувала свої ідеали й бажання та після численних перипетій досягла життєвих цілей, які ставила собі на кожному етапі, проте в душі вона неспокійна й не почувається самореалізованою. Якщо говорити прямо, то прагнення, ідеали й бажання, які ця людина визначила для себе заради власних інтересів і хобі, зрештою приводять її на шлях прагнення до слави та наживи. Хоча людині може здаватися, що, досягнувши своїх кінцевих цілей, вона усвідомила, чого варта, набула певної імпозантності, отримала славу та наживу, але така людина залишається в невіданні щодо майбутнього, свого місця призначення та цінності людського існування, яку людям треба по-справжньому розуміти. Старіючи, вона дедалі гостріше відчуває, що все, до чого вона прагнула в житті, страшенно невловиме та пусте. Ця пустота й невловимість приносять із собою хвилі порожнечі та побоювання. Лише в старості люди усвідомлюють, що ідеали й бажання, до яких вони прагнули, слугували тільки для задоволення їхнього марнославства та здобуття тимчасової слави й наживи, які є просто скороминущою розрадою, не більше. Така розрада швидко перетворюється на своєрідний неспокій і побоювання, бо коли людина досягає старості, вона стає схильнішою до роздумів про своє майбутнє й те, що з нею станеться та що їй буде після смерті, і коли всі ці запитання залишаються без відповіді й у неї немає правильних думок і поглядів щодо цього, вона починає побоюватись і непокоїтися. Ці неспокій і побоювання залишаються з людиною, поки вона не заплющить очі й не піде із життя. Радість від слави та наживи швидко зникає з людського серця, і хай навіть людина старається вхопити й утримати її – що більше вона це робить, то легше це почуття радості тане та перетворюється на неспокій і страх. Отже, якими б не були ідеали та бажання, породжені різноманітними інтересами й хобі людей, зрештою вони ведуть на шлях прагнення до слави та наживи, і кінцева досягнута ціль – те, що від цього здобувають люди, – це не що інше, як слава та нажива. Ці слава й нажива дають лише тимчасову розраду та миттєве задоволення плотського марнославства. Коли людина не розуміє істини, їй здається, що її прагнення, ідеали й бажання реальні, допомагають їй почуватися розважливою та що з ними їй буде легше знайти своє місце у світі, контролювати напрямок свого життя та тримати його в руках, керувати власною долею. Однак коли ідеали й бажання такої людини реалізуються, вона нарешті переживає пробудження. Яка причина цього пробудження? Це усвідомлення того, що річ, якій людина присвятила всі життєві сили, пуста й що її не можна ні вхопити руками, ні відчути серцем. Що більше людина намагається вхопити й утримати цю річ, то більше та вислизає, залишаючи по собі гостре відчуття втрати й порожнечі – і, звісно, ще сильніші почуття страху й жалю. Оскільки в людей є інтереси й хобі, то в них розвиваються ідеали й бажання, що створюють ілюзію, через яку люди вірять у свою здатність контролювати власне життя, керувати своїм життєвим шляхом, визначати спосіб і цілі свого існування. В основі цієї ілюзії лежить той факт, що люди не прагнуть до істини й не тягнуться до неї, і, звісно, можна сказати, що ця ілюзія породжується людським нерозумінням істини. Коли люди не розуміють істини, вони часто інстинктивно прагнуть того, що може задовольнити їхню плоть або дух. Наскільки б ці речі не були далекими від людини, але якщо вона вважає, що зможе досягти їх і оволодіти ними, то буде готова заплатити ціну та навіть витратити на них усі життєві сили й час. Оскільки люди не розуміють істини, вони легко помиляються, сприймаючи свої інтереси й хобі як наріжний камінь, своєрідну кваліфікацію чи капітал для прагнення до своїх життєвих цілей, і за це вони готові платити будь-яку ціну. Ти не усвідомлюєш, що, заплативши цю ціну та вирушивши цим шляхом, ти приречений іти шляхом, який контролюється сатаною, віяннями світу та правилами гри. Водночас ти приречений мимоволі зануритись у фарбувальний чан, у м’ясорубку суспільства. У який би колір суспільство тебе не фарбувало, на що б не перемелювало, наскільки б не спотворювалася твоя людськість, ти втішаєш себе, кажучи: «Я мушу терпіти заради реалізації моїх ідеалів і бажань, заради мого майбутнього!». Ще ти постійно кажеш собі: «Я мушу адаптуватися до цього суспільства. У який би колір мене не пофарбували, я повинен прийняти його та пристосуватися до нього». Пристосовуючись до всіх цих різноманітних середовищ, ти пристосовуєшся й до різноманітних кольорів, у які тебе фарбують, і постійно приймаєш різні версії себе з різними стилями та натурами. Так люди, самі того не усвідомлюючи, стають дедалі заціпенілішими й безсоромнішими, а їхні совість і розум дедалі більше втрачають здатність скеровувати й контролювати їхні думки, бажання та рішення. Зрештою більшість людей тією чи іншою мірою досягає ідеалів і бажань, до яких прагне. Звісно, є й такі нечисленні особи, кому ніяк не вдається реалізувати свої ідеали й бажання, як би вони не прагнули, скільки б зусиль не докладали, скільки б тягот не переносили. Незалежно від кінцевого результату, що люди здобувають? Хто досягає успіху, той здобуває славу й наживу, а хто зазнає невдачі, у тих часом не виходить здобути цю славу й наживу, але вони все одно отримують те саме, що й успішні люди: усіляку шкоду й негативні думки, пройняті сатаною, цією лихою людськістю, усім соціальним механізмом і лихим впливом суспільства. Чому б інакше люди часто вживали такі вирази, як «бувалий», «підступний старий лис», «досвідчений хитрий змій», «пережив багато бур» тощо? Причина в тому, що, прагнучи до своїх ідеалів і бажань, ти при цьому багато чого «вчишся» в цьому величезному фарбувальному чані та м’ясорубці суспільства. Ти «вчишся» того, чого не існує у твоїх фізичних інстинктах, – термін «учишся» тут варто взяти в лапки. Що значить «учитися»? Це значить, що суспільство, сатана й лихе людство нав’язують тобі різноманітні думки, які йдуть проти нормальної людської совісті й розуму, і через це ти поступово втрачаєш совість, розум, сором і дедалі більше зневажаєш нормальних людей і тих, хто йде правильним шляхом. Який найгірший результат при цьому може бути? Мало того, що ти дедалі зверхніше дивитимешся на людей із нормальною людськістю, совістю й розумом: водночас ти заздритимеш ницим учинкам тих, хто зраджує свою совість і моральність, і захоплюватимешся цими вчинками; ти заздритимеш великим матеріальним або економічним вигодам, які ті люди отримують від своїх ницих дій і поганої поведінки. Хіба не таким буде наслідок? (Таким.) Це ще страшніший наслідок, який полягає в тому, що в міру прагнення до реалізації своїх ідеалів і бажань обличчя людини стає дедалі похмурішим і жахливішим, вона поступово втрачає совість і розум, а її поведінка й моральна та життєва позиція стають дедалі нечестивішими, потворнішими, ницішими й мерзеннішими.

Протягом процесу, що відбувається з моменту, коли в людини розвиваються інтереси й хобі, і до реалізації її ідеалів і бажань, шлях, яким іде людина, і діяльність, якою вона займається, тобто вся її поточна життєва ситуація – це, можна сказати, життєва ситуація, затиснута в лещатах суспільства та лихих віянь. Насправді це ще й процес, під час якого люди, прагнучи до реалізації своїх ідеалів і бажань, добровільно приймають сатанинські маніпуляції, попрання й експлуатацію. Звісно, це також процес, під час якого сатана в усьому розбещує людей дедалі більше й конкретніше. У кожній ситуації, з якою ти стикаєшся, сатана постійно вселяє тобі думку, що для досягнення своїх цілей ти мусиш використовувати всі можливі засоби, відмовляючись від того, що є позитивним і чого має дотримуватися нормальна людськість, як-от від людської гідності, особистої доброчесності, моральних меж, власної совісті та критеріїв того, як ти поводишся. Вводячи тебе в оману та змушуючи поступово відмовлятися від цих речей, сатана також кидає виклик твоїй совісті, розуму, моральним межам і тій крихті сорому, яка в тебе ще залишилася. Закінчивши кидати виклик цим речам, сатана веде тебе до постійних компромісів посеред обману, спокус, контролю й попрання лихими тенденціями. Постійно йдучи на компроміси, у процесі ти вирішуєш прийняти прищеплені сатаною думки й погляди щодо того, як треба дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, і активно практикуєш передані тобі сатаною думки й погляди, а також способи та методи поведінки й дій. Ти береш участь у всьому цьому неохоче й мимоволі, але водночас заради досягнення своїх ідеалів і бажань ти робиш усе це охоче й активно, зі ставленням людини, яка залюбки готова підлаштовуватися. Словом, під час цього процесу люди залишаються пасивними, але, з іншої точки зору, вони активно підкоряються сатанинському контролю й розбещенню. Прагнучи до реалізації своїх ідеалів і бажань, люди постійно живуть у величезному фарбувальному чані та лещатах лихих віянь суспільства. Так само вони живуть зі складною й суперечливою установкою, де готовність поєднується з неготовністю, а також у складному, суперечливому реальному середовищі. У міру того, як люди наближаються до своїх ідеалів, бажань і життєвих цілей, до яких прагнуть, цей процес робить їх дедалі менш схожими на людей, їхня совість стає дедалі заціпенілішою, а розум слабшає. Проте в глибині душі люди вірять, що в них є ідеали й бажання, а деякі навіть кажуть, що їхні ідеали й бажання – це їхні переконання, що мати переконання в серці значить вірити в щось і що в житті необхідно в щось вірити. Вони вважають, що вони нормальні люди, бо в щось вірять, і що тому їм треба й далі прагнути за своїми старими методами та законами виживання, і поки це дає добрі результати й наближає їх до їхніх життєвих ідеалів і цілей, за це варто платити будь-яку ціну – навіть якщо їм доведеться втратити все. Отже, коли в людини є суперечлива установка, де готовність поєднується з неготовністю, ця людина й далі прийматиме від сатани контроль, думки, маніпуляції й обман. Навіть коли люди добре усвідомлюють, що розбещені суспільством і лихими віяннями, за таких обставин вони все одно й далі невпинно прагнутимуть до реалізації своїх ідеалів і досягнення своїх життєвих цілей. Вони можуть навіть вітати себе з тим, що здатні вдаватися до всіх можливих засобів і ніколи не здаються, та радіти, що змогли й досі не опустити руки. Якщо подивитися на форми поведінки, які виявляють люди, що прагнуть до своїх ідеалів і бажань, а також на шляхи, якими вони йдуть, і на різноманітні перетворення цих людей, то який він – шлях прагнення до реалізації ідеалів і бажань людини? (Це шлях, що веде до загибелі.) Це шлях без вороття, і що далі людина ним іде, то більше вона віддаляється від Бога. Ще можна сказати, що це шлях загибелі. Біля життєвих цілей, до яких ведуть визначені людьми для себе ідеали й бажання, на них чекає сатана. А те, що супроводжує людей і слідує за ними на шляху до цих життєвих цілей, – не істина й не Божі слова. А хто ж це тоді? (Це сатана разом із його лихими віяннями та всілякими мирськими філософіями.) Людей супроводжує сатана, його контроль, розбещення, обман і постійні спокуси. Це шлях без вороття, шлях загибелі, чи не так? (Так.) Адже, прагнучи до своїх ідеалів і бажань, насправді людина не прагне до їх реалізації як до самоцілі, а використовує прагнення до цих речей як рушійну силу й фундамент для здобуття слави та наживи. Ось яка вона – сутність цього питання та правда про нього. Цей шлях лише змушує людей дедалі більше жадати слави й наживи, лихих віянь світу. Цей шлях лише веде до того, що люди загрузають дедалі глибше, робить їх дедалі розтліннішими та дедалі більше позбавляє їх раціональності й совісті, віддаляючи від позитивного. Водночас він відводить людей іще далі від практичніших способів життя й життєвих цілей, які належить мати людині з нормальною людськістю. Цей шлях може тільки глибше вкоренити в людині її розбещені характери та ще більше віддалити її від володарювання та влаштувань Бога. Звісно, він також дедалі більше ускладнює для людей розрізнення позитивного й негативного. Це факт. То як же ми можемо подолати ці проблеми? Тепер, коли ми зрозуміли сутність людських прагнень, ідеалів і бажань, про що нам слід поспілкуватися далі? Про те, як відпускати людські прагнення, ідеали й бажання, чи не так? (Так.)

Ми щойно спілкувалися про те, що прагнення до реалізації власних ідеалів і бажань – це шлях без вороття, дорога, що веде до загибелі. То чи варто людям відмовитися від такого способу життя? (Так.) Треба відпустити та змінити цей спосіб життя: це неправильний підхід і неправильний шлях у житті. А раз він неправильний, то треба його відпустити, змінити спосіб життя та прийняти правильний підхід до життя й існування. Звісно, треба почати правильно підходити до ставлення до людських інтересів і хобі, прагнень, ідеалів і бажань. Таланти й дари людини разом із цими інтересами й хобі дають їй змогу визначитися зі своїми прагненнями, ідеалами й бажаннями та водночас із цілями, до яких вона прагне. Такі цілі неправильні й ведуть людей на шлях без вороття, віддаляючи їх від Бога та зрештою приводячи до загибелі. Але якщо вони неправильні, то який же курс дій правильний? Спочатку подивімося, чи правильно це, коли в людей є інтереси й хобі, тобто чи можна зарахувати інтереси й хобі до категорії негативного? (Ні, не можна.) За своєю суттю людські інтереси й хобі – це не щось погане, і їх точно не можна назвати чимось негативним. Їх не слід засуджувати та критикувати. Мати інтереси, хобі й таланти в певних сферах – це частина нормальної людськості: вони є в кожної людини. Хтось любить танцювати, комусь подобається співати, малювати, виступати на сцені, займатися механікою, економікою, інженерією, медициною, сільським господарством, вітрильним спортом або іншими видами спорту, ще комусь подобається вивчати географію, геологію чи авіацію, а комусь іншому, звісно, може подобатися вивчення навіть рідкісніших дисциплін. Якими б не були інтереси й хобі людини, усі вони – частина людськості й нормального людського життя. Їх не варто очорнювати, подаючи як щось негативне, і не варто критикувати й тим більше забороняти. Тобто всі твої інтереси й хобі правомірні. А раз усі інтереси й хобі правомірні та мають право на існування, то як слід ставитися до пов’язаних із ними ідеалів і бажань? Наприклад, деякі люди люблять музику. Вони кажуть: «Я хочу стати музикантом або диригентом», – а потім, знехтувавши всім іншим, ідуть учитись і вдосконалюватись у музиці, визначаючи собі за життєві цілі та напрямок зайняття місця музиканта. Чи правильно це? (Неправильно.) Якщо ти не віриш у Бога, якщо ти належиш до світу та присвячуєш життя реалізації ідеалів і бажань, визначених твоїми власними інтересами й хобі, то нам немає чого про це сказати. Отже, якщо ти, віруючий у Бога, маєш такі інтереси й хобі та хочеш присвятити реалізації визначених ними ідеалів і бажань усе своє життя, заплативши за це ціну всього життя, то цей шлях добрий чи поганий? Чи варто його пропагувати? (Не варто.) Не станемо поки що говорити про те, варто його пропагувати чи ні; кожне питання треба опрацьовувати серйозно. То що ж нам зробити, щоб визначити, правильно це чи неправильно? Потрібно подумати, чи пов’язані визначені тобою прагнення, ідеали й бажання з Божим ученням і Його спасінням, з Його очікуваннями щодо тебе, з Божою волею спасти людство, з твоєю місією й обов’язком; чи допоможуть ці прагнення, ідеали та бажання ефективніше виконувати твою місію й обов’язок, чи збільшать вони твої шанси на спасіння та чи допоможуть досягти задоволення Божої волі. Ти звичайна людина й тому маєш право прагнути до своїх ідеалів і бажань, але чи реалізація власних ідеалів і бажань та прагнення до цього шляху приведуть тебе на шлях спасіння? Чи приведуть вони тебе на шлях страху Божого й утечі від злого? Чи вони зрештою приведуть тебе до такого результату, як абсолютне підкорення Богові та поклоніння Йому? (Не приведуть.) Це точно. А раз не приведуть, то скажи мені як віруюча в Бога людина: ці ідеали й бажання, визначені твоїми інтересами, хобі та навіть талантами й дарами, – вони позитивні чи негативні? Тобі слід їх мати чи ні? (Вони негативні; нам не слід їх мати.) Вам не слід їх мати. Отже, якою ж стає природа ідеалів і бажань людини? Чимось позитивним чи негативним? Правом, яке тобі належить, чи тим, чого тобі не слід мати? (Чимось негативним, чого мені не слід мати.) Вони стають чимось таким, чого тобі не слід мати. Дехто каже: «Раз мені не слід їх мати, значить, Ти відбираєш у мене мої права!». Я не відбираю твоїх прав, а говорю про те, яким шляхом людям слід іти та як прагнути до істини. Я не відбираю твоїх прав; у тебе є свобода вибору, ти маєш право вибирати. Але коли йдеться про те, яка природа цього питання та як слід його судити, ми маємо основу для своїх аргументів і не говоримо навмання. Якщо взяти за основу Божі слова та говорити з погляду істини, то ідеали й бажання людини – це не щось позитивне. Звісно, якщо точніше, то коли ти, віруюча в Бога людина, хочеш прагнути до істини й досягти спасіння та страху Божого, тікати від злого й підкорятися Богу, то в тебе не має бути таких самих ідеалів і бажань, як у мирських людей. Інакше кажучи, якщо ти хочеш прагнути до істини й досягти спасіння, то мусиш відпустити власні прагнення, ідеали й бажання. Якщо перефразувати, то коли ти хочеш прагнути до істини й досягти спасіння, тобі не можна прагнути до власних ідеалів і бажань і тим більше не можна використовувати прагнення до них для здобуття слави й наживи. Чи можна так сказати? (Так.) Тепер усе прояснилося. Якщо ти, віруюча в Бога людина, хочеш прагнути до істини й бажаєш досягти спасіння, ти мусиш відпустити свої прагнення, ідеали й бажання, відмовитися від цього шляху, тобто шляху пошуку слави й наживи, і відпустити ці ідеали та бажання. Тобі не можна робити реалізацію власних ідеалів і бажань своєю життєвою ціллю; натомість тобі слід поставити за ціль прагнення до істини й досягнення спасіння.

Дехто питає: «Раз мені не можна реалізувати свої прагнення, ідеали й бажання та я вже відпустив їх усі, то що ж мені робити з моїми інтересами й хобі?». Це твоя особиста справа. Тобі можна мати інтереси й хобі, але тільки якщо вони не заважають твоїм нормальним прагненням, не перешкоджають виконанню твого обов’язку й місії та не впливають на твої життєві цілі та шлях, яким ти йдеш. Звісно, це можна розуміти й так: раз ці інтереси й хобі – частина твоєї людськості, то можна також сказати, що вони дані тобі Богом. Усі аспекти на кшталт зовнішності людини, її сім’ї, походження й середовища існування наперед визначені Богом. Тому ми не можемо заперечувати, що твої інтереси й хобі теж дані Богом. Цей факт не можна заперечувати; він безсумнівний. Наприклад, деякі люди добре знають мови, вправно малюють або займаються музикою, відмінно розрізняють звуки, кольори тощо. Незалежно від того, чи це твої особливі вміння, а чи інтереси й хобі, можна сказати, що всі вони – частина людськості. Чому Бог дає людям певні інтереси й хобі? Для того, щоб зробити твоє людське життя трохи насиченішим і барвистішим, щоб у твоєму житті були певні елементи розваг і відпочинку, які б не заважали тобі йти правильним життєвим шляхом, і щоб твоє життя було менш сухим, нудним і одноманітним. Наприклад, коли на зібраннях настає час співати гімни, людина, яка вміє грати на музичному інструменті, може супроводжувати спів грою на піаніно чи гітарі. Якби ніхто в групі не вмів грати, то всі були б позбавлені цієї насолоди. Якщо ж на зібранні є кому акомпанувати, то результат буде набагато кращим, ніж спів без акомпанементу, і всі отримають задоволення. Водночас від цього кругозір людей розширюється, досвід збагачується, життя набуває більшого змісту та здається людям красивішим, і їхній настрій стає бадьорішим. Це благотворно впливає як на їхню нормальну людськість, так і на шлях, яким вони йдуть у вірі в Бога. Наприклад, якщо ти любиш малювати, то коли життя братів і сестер стає одноманітним, ти можеш намалювати щось смішне, як-от дотепні жартівливі комікси про негативні вирази, обличчя й висловлювання певних людей, а потім зробити з малюнків брошурку й показати всім, зокрема й тим негативним нитикам. Коли вони її побачать і скажуть: «Ой, це що, мене намалювали?» – вони посміються, порадуються та перестануть бути негативно налаштованими. Хіба це не добре? Це було б нескладно, але допомогло б їм досить легко вийти зі стану негативу. Якщо у вільний час люди займаються малюванням, грою на музичних інструментах, дискусіями про мистецтво, вивченням акторської майстерності та виконанням різноманітних ролей, зокрема зображають усіляких негативно налаштованих або пихатих людей чи різноманітні прояви антихристів, які діють свавільно, то це може допомогти людям стати розбірливішими та розширити свій кругозір. Хіба це не добре? Хіба ці інтереси й хобі не корисні? Вони благотворні для людей. Проте якщо твої інтереси й хобі породжують ідеали та бажання, які ведуть тебе до шляху без вороття, то вони для тебе шкідливі. Але якщо ти застосовуєш свої інтереси й хобі в житті так, щоб зробити свою людськість проникливішою, життя – багатшим і барвистішим, а себе самого – дотепним і веселим, щоб отримувати кращу поживу й жити вільно та розкуто, тоді твої інтереси й хобі матимуть позитивний ефект, приноситимуть усім користь і забезпечуватимуть тобі повчання, але при цьому не впливатимуть на виконання твого обов’язку та місії. Звісно, певною мірою вони допомагатимуть тобі у виконанні твого обов’язку. Коли ти почуваєшся пригнічено чи зневірено, то можеш підняти собі настрій, заспівавши пісню, зігравши на музичному інструменті чи послухавши жваву ритмічну музику, і це допоможе тобі прийти до Бога в молитві. Тоді ти вже не таїтимеш негативу, не нарікатимеш і не хотітимеш усе покинути. Водночас ти відкриєш для себе власні слабкості й недоліки, усвідомиш, що занадто слабосилий і не здатен витримувати загартування й невдачі. Гра на інструменті допоможе тобі покращити настрій; це й називається вмінням жити. Хіба ці інтереси й хобі не дали позитивного ефекту? (Дали.) Інтереси й хобі можна розглядати як інструменти, які при належному використанні можуть змінювати твій настрій і давати тобі змогу жити нормальнішим, раціональнішим життям. Певною мірою вони можуть прискорити чи полегшити твоє входження в істину-реальність і надати додатковий інструмент, який допоможе тобі виконувати свої обов’язки. Звісно, у декого людськість погана та нечестива; такі люди завжди амбітні та мають характер антихриста чи є антихристами. Для такої людини мати інтереси й хобі часом проблемно, оскільки вона може використовувати їх як капітал і дуже високо себе носити, що, безсумнівно, живитиме її агресію й зухвалість при скоєнні нечестивих учинків. Отже, інтереси й хобі самі по собі не є чимось поганим або негативним. Добрі, нормальні люди використовують їх для позитивного, а погані, нечестиві й негативно налаштовані – щоб робити лихі та погані вчинки. Отже, інтереси й хобі можуть зробити тебе або кращим, або гіршим, чи не так? (Так.) Повернімося до теми того, як відпустити свої прагнення, ідеали й бажання. Людям, які зрозуміли сутність інтересів і хобі, не можна дивитися на чужі інтереси та хобі крізь кольорові окуляри й точно не можна відкидати людей із якимись інтересами чи хобі. Інтереси й хобі – це частина нормальної людськості, і до них треба ставитися правильно. Але якщо твої інтереси й хобі починають упливати на життя інших людей, завдавати їм дискомфорту чи ти відстоюєш свої інтереси й хобі за рахунок того, що непокоїш інших людей або заважаєш їм, то так не годиться. Проте якщо такого не відбувається, твої інтереси й хобі правомірні, і є надія, що люди зможуть правильно до них ставитися та розумно їх використовувати й застосовувати. Звісно, найкращий і найправильніший спосіб використання твоїх інтересів і хобі – такий, коли б вони найбільше впливали на роботу й обов’язки, які ти виконуєш, а ти використовував би їх повною мірою, щоб вони не пропадали даремно. Дехто каже: «Мої інтереси й хобі можуть відігравати значну роль у виконанні моїх обов’язків, але я відчуваю, що наразі мої знання в цій сфері замалі та недостатньо ґрунтовні. Я хочу розвиватися та краще, систематичніше вивчати предмети, пов’язані із цією сферою, а потім застосовувати їх у своїх обов’язках. Можна?». Можна. Божий дім регулярно заохочує вас постійно вчитися. Знання – це інструмент, і якщо в них немає нічого, що б роз’їдало чи розмивало думки, ти можеш вивчати їх і поглиблювати їх розуміння. Ти можеш використовувати їх як позитивний і благотворний інструмент для виконання своїх обов’язків, і тоді твої знання будуть ефективними та даватимуть якийсь результат. Хіба це не добре? Хіба це не належний підхід? (Так і є.) Звісно, такий метод практики – це ще й належний спосіб поводження зі своїми інтересами та хобі й водночас правильний спосіб відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань. Ти правильно використовуєш і застосовуєш свої інтереси й хобі, якщо не вдаєшся до них для досягнення особистих цілей або задоволення особистих амбіцій і потягів. Отже, цей спосіб практики правомірний, точний і, звісно, правильний і позитивний. Ба більше, він також виступає конкретним шляхом відпускання прагнень, ідеалів і бажань.

Отже, ми розібралися, як правильно ставитися до інтересів і хобі; а що ж таке справжнє відпускання? Ми не критикуємо й не засуджуємо інтереси та хобі, а розбираємо прагнення, ідеали й бажання, які люди визначають для себе, використовуючи інтереси й хобі як фундамент і капітал. Отже, по-справжньому відпускати потрібно саме ці прагнення, ідеали й бажання. Раніше ми вже спілкувалися про те, що дозволити своїм інтересам і хобі відігравати позитивну роль і давати позитивний ефект – це активний метод практики відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань. З іншого боку, людям не слід прагнути до власних ідеалів і бажань лише тому, що в них є інтереси й хобі: це практичніша форма відпускання. Інакше кажучи, один аспект полягає в тому, щоб добре використовувати свої інтереси й хобі, а інший – у тому, що не можна прагнути до ідеалів і бажань, які виникли через твої інтереси й хобі, тобто до життєвих цілей, обумовлених цими інтересами й хобі. Як же з’ясувати, чи ти нормально використовуєш свої інтереси й хобі, а не прагнеш до ідеалів і бажань? Якщо в тебе є інтерес або хобі й ти правильно застосовуєш його в роботі, виконанні обов’язків і власному повсякденному житті, якщо ціль твого прагнення – не хизування, самореклама чи тим більше підвищення власної популярності або здобуття пошани, схвалення й захоплення з боку інших, а особливо, звісно, не те, щоб завдяки своїм інтересам і хобі посісти певне місце в серцях людей і тим самим утвердитися та змусити їх піти за тобою, то в такому разі ти застосовуєш свої інтереси й хобі позитивно, належно, доречно та раціонально, згідно з істиною-принципами, і це узгоджується з нормальною людськістю й відповідає Божій волі. Але якщо при використанні чи застосуванні своїх інтересів і хобі ти примушуєш інших захоплюватися тобою та приймати тебе, якщо твоя провідна мета – показати себе, якщо ти безсовісно, безсоромно й силоміць змушуєш інших слухати та приймати тебе, задовольняючи своє марнославство, отримуване від демонстрації своїх інтересів і хобі, як би при цьому не почувались інші люди, і зрештою використовуєш свої інтереси й хобі як капітал, щоб контролювати інших, здобувати місце в їхніх серцях і набувати престижу серед людей, а кінець кінцем завдяки своїм інтересам і хобі досягаєш слави й наживи, то таке використання інтересів і хобі неправомірне й ненормальне. Такі дії слід засуджувати, інші повинні розпізнавати їх і відкидати, і, звісно, їх треба відпускати. Коли ти використовуєш нагоди для виконання своїх обов’язків або прикриваєшся тим, що ти керівник, начальник або людина з винятковими здібностями, щоб показати іншим, що в тебе є певні таланти й навички, а твої інтереси та здібності вищі за їхні, то такий спосіб дій недоречний. Він передбачає використання своїх інтересів і хобі як привід для утвердження власного престижу серед людей і задоволення власних амбітних бажань. Точніше кажучи, цей процес або курс дій – те саме, що використовувати свої інтереси й хобі та людське захоплення ними для реалізації власних прагнень, ідеалів і бажань. Оце й треба відпустити. Дехто каже: «Я все вислухав, але досі не знаю, як їх відпустити». Чи легко відпускати щось у реальності? Якщо ти маєш певні особливі інтереси й хобі, але нічого з ними не робиш, ці інтереси й хобі залишаються в межах твоєї людськості й не мають нічого спільного з тим, який шлях ти обираєш. Однак коли ти постійно демонструєш свої інтереси й хобі, намагаєшся здобути славу серед людей або збільшити свою популярність і привернути до себе більше уваги, щоб про тебе дізналося більше людей, цей процес і курс дій – не просто способи ведення справ. Коли всі ці дії та форми поведінки поєднуються, вони утворюють шлях, яким іде людина. Отже, що ж це за шлях? Це намагання прагнути до реалізації своїх ідеалів і бажань у Божому домі, до захоплення з боку інших і задоволення власних амбітних бажань. Щойно ти починаєш до цього прагнути, твій шлях стає шляхом без вороття, що веде до загибелі. Хіба в такому разі не варто швидко виправитися самому, виправити ці дії й відпустити їх разом з амбітними бажаннями? Хтось може сказати: «Я досі не знаю, як їх відпускати». Тоді не роби цього. Що значить «не робити цього»? Це значить, що ти маєш приховувати свої інтереси й хобі та щосили намагатися не виставляти їх напоказ. Хтось може спитати: «Але якщо вони потрібні для виконання моїх обов’язків, чи треба їх показувати?». Коли треба й необхідно, то показуй – тут якраз час. Однак якщо зараз ти на шляху прагнення до своїх ідеалів і бажань, то не виявляй їх. Коли ж ти відчуваєш бажання похвалитися ними, то помолися Богові, прийми тверде рішення, стримай ці бажання та водночас прийми Божий нагляд і дисципліну, візьми своє серце під контроль, заглуши свої амбітні бажання в корені, щоб вони зникли, і не дай їм стати реальністю. Це добре? (Добре.) Це легко зробити? Нелегко, чи не так? Хто, маючи трохи таланту, не захоче його показати? Я вже не кажу про тих, хто має якісь особливі навички. Деякі люди, що вміють готувати їжу, усюди хочуть показати себе та навіть називають себе «богинею тофу» чи «королевою локшини». Чи варті ці незначні навички того, щоб їх демонструвати? Якби такі люди володіли винятковими дарами, наскільки надмірною стала б їхня пиха? Вони, безсумнівно, опинилися б на шляху, з якого немає вороття. Звісно, крім людей, які через свої інтереси й хобі стають на хибний шлях, – шлях без вороття, – більшість із них у вірі в Бога через свої інтереси й хобі часто має активні думки. Вірячи в Бога та виконуючи свої обов’язки, вони постійно прокручують у голові свої ідеали й бажання або нагадують собі про ці нереалізовані ідеали й бажання, у душі постійно кажучи собі, що в них досі є ці ідеали й бажання, які так і не збулися. Хоча ці люди й ніколи не платили за них якоїсь конкретної ціни та не вдавалися до якоїсь конкретної практики, ці ідеали й бажання пустили коріння глибоко в їхніх серцях, і ці люди так їх і не відпустили.

Раніше ми вже побесідували й розібрали, що прагнення до реалізації ідеалів і бажань, а також слідування шляхом цього світу – це шлях без вороття, дорога, яка веде до загибелі. Цей шлях і прагнення до істини – як дві паралельні лінії: ніколи не буде такої точки, де ці лінії схрестяться, і, звісно, вони ніколи не перетнуться між собою. Якщо ти віриш у Бога й бажаєш прагнути до істини та досягти спасіння, то мусиш повністю відпустити всі ідеали й бажання, які раніше носив у своєму серці. Не бережи й не плекай їх; їх слід відкинути. Прагнення до здійснення твоїх ідеалів і бажань та прагнення до істини подібні до шляхів з олії та води. Якщо ти маєш ідеали й бажання та прагнеш їх реалізувати, то не зможеш прагнути до істини. Якщо ж ти, маючи розуміння істини та стільки років досвіду, хочеш поставити собі за мету розважливо прагнути до істини, ти мусиш відмовитися від своїх колишніх ідеалів і бажань, повністю прибравши їх зі своєї свідомості та глибин душі. Якщо ти хочеш прагнути до істини, твої ідеали й бажання ніколи не здійсняться. Натомість вони перериватимуть твоє прагнення до істини та входження в істину-реальність, тягнутимуть тебе вниз і робитимуть твій шлях прагнення до істини важким і складним. А раз ти знаєш, що не зможеш реалізувати свої ідеали й бажання, то краще рішуче порвати з ними, повністю їх відпустити, більше не думати про них і не плекати щодо них жодних ілюзій. Якщо ти кажеш: «Мене досі не дуже цікавить шлях прагнення до істини й досягнення спасіння. Я досі не знаю, чи можу я прагнути до істини, чи така я людина. Мені досі неясний цей шлях досягнення спасіння. І навпаки, мій шлях прагнення до світських ідеалів і бажань цілковито конкретний, і тут у мене є абсолютно конкретний план і стратегія», – то раз так, можеш відпустити шлях прагнення до істини й виконання своїх обов’язків і піти реалізовувати свої ідеали й бажання. Звісно, якщо ти не впевнений, до чого тобі прагнути: чи до власних ідеалів і бажань, чи до істини, – то раджу тобі певний час побути в спокої. Можливо, залишись у Божому домі ще на рік-два: що більше ти їстимеш і питимеш Божих слів, що більше середовищ переживеш, то зрілішою стане твоя точка зору та підхід щодо поглядів на речі, а твій настрій і стан покращаться, що, безсумнівно, буде для тебе величезним благословенням. Можливо, за пару років ти прийдеш до усвідомлення певних істин, здобудеш глибоке розуміння світу й людськості та тоді зможеш повністю відпустити свої ідеали й бажання та добровільно слідувати за Богом до кінця життя, приймаючи Його влаштування. Наскільки б великими не були тяготи, з якими ти можеш зіткнутись у Божому домі, ти зумієш наполегливо виконати свої обов’язки й завершити свою місію. А головне – ти рішуче подолаєш свої старі ідеали й бажання та вирішиш від них відмовитися, що дасть тобі змогу прагнути до істини розважливо й без вагань. Однак якщо наразі ти не можеш визначитись і хочеш за рік-два знову подумати, чи можеш ти прагнути до істини, Божий дім ні до чого тебе не силуватиме й не казатиме: «Ти неуважний і нестійкий». За рік-два, коли ти прочитаєш більше Божих слів, послухаєш більше проповідей, зрозумієш трохи істини, а твоя людськість стане зрілішою, у тебе зміниться і точка зору, з якої ти дивишся на речі, і твій погляд на життя, і твій світогляд. Тоді твій вибір буде дещо точнішим, ніж зараз, – або, кажучи словами безбожників, до того часу ти зрозумієш, що потрібно тобі самому, яким шляхом ти маєш іти та якою людиною бути. Це перший аспект. Припустімо, що тобі щиро нецікаво вірити в Бога, і ти ввірував лише тому, що батьки чи колеги по роботі розповіли тобі про Євангеліє, а ти прийняв його з увічливості чи заради збереження обличчя; ти неохоче відвідуєш зібрання й виконуєш свої обов’язки в Божому домі, думаючи собі, що брати й сестри в церкві непогані та хоча б нікого не цькують, а Божий дім – це місце розуму, де влада належить істині, а людей ніхто не утискає й не цькує, і ти відчуваєш, що Божий дім кращий за світ безбожників; але твої ідеали й бажання не змінилися, і ти так їх і не відпустив: навпаки, ці твої старі ідеали й бажання в глибині твого серця, розуму й духу стають дедалі сильнішими та яснішими; і в міру того, як вони стають виразнішими, ти помічаєш, що коли йдеться про віру в Бога, то істина, про яку ведеться спілкування, і щоденні слова, вчинки, спосіб життя тощо стають для тебе дедалі нуднішими й сухішими; ти почуваєшся некомфортно, а про прагнення до істини не може бути й мови – у тебе немає до нього жодного інтересу, а в голові жодної доброї думки про те, як іти в житті правильним шляхом, як належно поводитись і що таке позитивне. Якщо ти така людина, то кажу тобі: хутчіш іди прагни до власних ідеалів і бажань! У цьому світі є місце для тебе – місце серед складних і хаотичних потоків зла. Ти, безсумнівно, реалізуєш свої ідеали й бажання, як і сподівався, і отримаєш бажане. Тобі не годиться залишатись у Божому домі, це не твоє ідеальне місце, і, звісно, шлях прагнення до істини – це не те, що ти хочеш, і тим більше не те, що тобі потрібно. Скористайся цією нагодою просто зараз, поки твої ідеали й бажання тільки формуються, поки ти ще молодий і маєш сили чи ресурси, щоб іти змагатись у світі: хутчіше покинь Божий дім і йди реалізовувати свої ідеали й бажання. Божий дім тебе не триматиме. Не чекай того дня, коли ти втратиш надію отримати благословення й тобі не буде чого сказати щодо свідчення про свій досвід, коли ти не закінчиш виконувати свої обов’язки як слід і зрештою прокинешся в п’ятдесят, шістдесят, сімдесят або вісімдесят років із бажанням прагнути до істини – тоді вже буде пізно. Якщо ти не захочеш залишатись у Божому домі, то віддаси себе на загибель. Таким людям, як ти, немає потреби йти проти власної волі та відпускати свої прагнення, ідеали й бажання. Адже передумова для відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань, про яку Я говорив, полягає в тому, щоб бути людиною, яка прагне істини, – або хоч поставити собі за мету стати такою людиною, якщо зараз ти ще не почав прагнути до істини, – і не покидати Божого дому, досягнеш ти спасіння чи ні, житимеш ти чи помреш. Я звертаюся саме до таких людей. Звісно, тут треба додати застереження: коли Я сьогодні спілкувався на тему відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань, Я виходив із того, що люди готові прагнути до істини й досягти спасіння. Мою бесіду призначено саме для тих, хто готовий прагнути до істини й досягти спасіння. Усім іншим: тим, кого не цікавлять шлях і напрямок прагнення до істини та досягнення спасіння, готовність і рішучість це робити, – їм не треба слухати сьогоднішню тему. Ось Моє застереження; воно необхідне, чи не так? (Так.) Ми даруємо людям свободу – ми нікого не силуємо. Усі істина-принципи, вчення, забезпечення, підтримка й допомога даються людям на основі раціональності й за умови, що вони цього бажають. Якщо ти не бажаєш слухати, можеш закрити вуха й не слухати, не приймати Моїх слів або й піти – і те, і інше прийнятне. У Божому домі нікого не силують приймати наше спілкування про істину. Бог дарує людям свободу й нікого не примушує. Скажіть Мені, чи це добре? (Так.) Чи треба когось силувати? (Ні.) Не треба нікого силувати. Істина несе життя – вічне життя. Якщо ти бажатимеш її отримати, прийматимеш її й підкорятимешся їй, ти її отримаєш. Якщо ти її не прийматимеш, а відкидатимеш її й опиратимешся їй, ти її не набудеш. Незалежно від того, зможеш ти її набути чи ні, ти мусиш прийняти відповідні наслідки. Хіба не так? (Так.)

Причина нашого спілкування про те, що при прагненні до істини необхідно відпускати певні речі, полягає в тому, що прагнення до істини й досягнення спасіння подібні до участі в марафоні. Учасникам марафону не треба ні надзвичайної фізичної сили, ні виняткових навичок, але від них вимагається певна витривалість і наполегливість, а також віра й рішучість рухатися далі. Звісно, крім цих духовних елементів, у процесі участі в марафоні від людей також вимагається поступово відпускати певні тягарі, щоб досягти місця призначення легше, вільніше чи в спосіб, який більше відповідає їхнім бажанням. У марафоні як виді спорту важливий не рейтинг учасників, які досягли місця призначення, а радше те, як люди показують себе впродовж заходу, їхня наполегливість, витривалість і все, через що вони проходять у процесі. Хіба не так? (Так.) Коли йдеться про віру в Бога, то прагнути до істини та зрештою досягти спасіння – це як пробігти марафон: це дуже довгий процес, і для нього теж вимагається відпускати багато речей, не пов’язаних із прагненням до істини. Ці речі не просто не пов’язані з істиною – що важливіше, вони можуть перешкоджати твоєму прагненню до істини. Отже, у процесі відпускання й подолання цих речей людина неминуче переживатиме певний біль, муситиме відмовлятися від певних речей і робити правильний вибір. Прагнення до істини вимагає від людини відпускати багато речей, бо вони відхиляються від шляху прагнення до істини та суперечать правильним життєвим цілям і напрямку, у якому Бог скеровує людину. Усе, що суперечить істині й заважає людині прагнути до істини та йти в житті правильним шляхом, – це негативні речі, потрібні лише заради прагнення до слави й наживи чи досягнення таких результатів, як великі статки та гроші. Цей шлях прагнення до реалізації власних ідеалів і бажань спирається на здібності людей, а також на їхні знання, помилкові думки й погляди, різноманітні мирські філософії, методи, хитрощі й інтриги. Що більше людина прагне до реалізації власних ідеалів і бажань, то більше віддаляється від істини, Божих слів і правильного шляху, який їй указав Бог. Так звані ідеали й бажання в серці насправді пусті: вони не можуть навчити тебе того, як треба поводитися, як поклонятися Богу та розуміти Його, як підкорятися Богові, Божій волі та Володареві, а також іншим подібним позитивним речам. Прагнучи до своїх ідеалів і бажань, ти не здобудеш нічого із цих позитивних і цінних речей, які узгоджуються з істиною. Усі життєві шляхи, орієнтовані на людські прагнення, ідеали й бажання, мають ту саму кінцеву ціль, сутність і природу: усі вони йдуть проти істини. Однак шлях прагнення до істини інакший. Він правильно скеровуватиме твій життєвий шлях – хоча це дещо широке формулювання. Якщо конкретніше, він викриватиме твої неправильні, помилкові думки й погляди щодо того, як ти ставишся до різноманітних людей, подій і речей. Водночас він інформуватиме тебе, скеровуватиме, забезпечуватиме й учитиме правильних, точних думок і поглядів. Звісно, він також підказуватиме тобі, які думки й погляди треба мати, дивлячись на людей і речі, поводячись і діючи. Цей шлях прагнення до істини підказує тобі, як поводитися, жити в межах нормальної людськості й поводитися згідно з істиною-принципами. Тобі як мінімум не можна опускатися нижче стандарту совісті й розуму: ти мусиш жити по-людськи та як людина. Крім того, цей шлях конкретніше інформує тебе про думки, погляди, точки зору й позиції, які тобі треба мати в усіх справах і поглядах на всі питання. Ці правильні думки, погляди, точки зору й позиції водночас є правильними критеріями та принципами поведінки й дій, яких людям треба дотримуватися. Коли людина досягає реальності того, щоб у всьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій, або входить у цю реальність, вона стає спасенною. Коли людина спасеться та здобуде істину, її точка зору на речі повністю зміниться та стане ідеально узгоджуватися з Божими словами й відповідати Богу. Коли людина досягне цієї стадії, вона вже не бунтуватиме проти Бога, а Бог її більше не каратиме, не судитиме й не гидуватиме нею. Причина в тому, що така людина вже не Божий ворог, не протистоїть Богу, і Він воістину, по праву став Творцем Своїх створінь. Люди повернулися під Божу владу, і Бог тішиться поклонінням, покірністю та благоговінням, які люди мають Йому офірувати. Усе природно стає на свої місця. Усе суще, створене Богом, призначене для людства, а людство, у свою чергу, управляє всім сущим під Божим володарюванням. Усе суще перебуває під управлінням людства та слідує правилам і законам, установленим Богом, організовано прогресуючи та рухаючись уперед. Людство тішиться всім сущим, створеним Богом, а все суще організовано існує під управлінням людства. Усе суще – для людства, і людство – для всього сущого. Усе це настільки гармонійно й організовано; усе це – результат Божого володарювання та Його спасіння людства. Це справді напрочуд дивовижно. Це одне з найголовніших значень відпускання прагнень, ідеалів і бажань. Бач, хоча зараз ти відпускаєш свої тимчасові ідеали й бажання, кінець кінцем ти здобуваєш істину та життя: це найцінніше, що тільки може бути. Порівняно з тими нікчемними ідеалами й бажаннями, які ти відпускаєш, істина та життя цінніші хтозна в скільки тисяч, а то й десятків тисяч разів. Вони практично непорівнянні. Хіба не так? (Так.) Звісно, тут треба роз’яснити одну річ: люди мусять розуміти, що прагнення до ідеалів і бажань ніколи не навчить тебе, як треба поводитися. Від самого твого народження батьки тобі говорили: «Тобі треба навчитися брехати, захищати себе й не дозволяти іншим тебе цькувати. Якщо хтось тебе цькуватиме, будь жорстким, не проявляй слабкості, не дозволяй іншим думати, що тебе можна так легко зацькувати. Крім того, ти мусиш здобувати знання та ставати сильнішим, щоб твердо стояти на ногах у суспільстві. Ти мусиш прагнути до слави й наживи. Жінки мають бути незалежними, а чоловіки – нести тягар світу». Твої батьки змалку виховували тебе саме так, начебто навчаючи тебе, як треба поводитися; але насправді вони старались і робили все можливе, навіть нібито ставили на карту своє життя, щоб виштовхнути тебе в цей світ, у цей лихий приплив, аби ти не тямив, що позитивне, а що негативне, як розрізнити позитивне й негативне, як відрізнити справедливість від зла. Водночас батьки також учили тебе: «Не будь перебірливим у методах і занадто ввічливим з іншими. Бути терпимим до інших – значить бути жорстоким до себе». Ось так вони тебе виховували, щойно ти почав щось розуміти, а потім і в школі, і в суспільстві всі вчать тебе того ж самого. Вони тебе цього вчать не для того, щоб ти поводився як людина, а для того, щоб ти став демоном, брехав, коїв зло та загинув. Лише повіривши в Бога, ти дізнаєшся, що треба поводитися як чесна людина та говорити правду й факти. Ти набираєшся відваги й нарешті наважуєшся сказати правду, ти тримаєшся за свою совість і моральні межі, щоб разок сказати правду, але суспільство тебе зневажає, сім’я звинувачує, навіть друзі висміюють, і що кінець кінцем відбувається? Це сильно б’є по тобі, ти не можеш цього витримати й уже не знаєш, як поводитися. Ти відчуваєш, що поводитися як людина занадто складно, а бути демоном легше. Просто будь демоном і слідуй за лихим припливом цього суспільства, і тобі ніхто нічого не скаже. Ніхто в усьому людстві не вчить тебе, як треба поводитися. Повіривши в Бога, ти чуєш, що кожне слово, яке Бог говорить, і все, що Він робить, покликані навчити тебе правильно поводитися та практикувати істину, щоб ти зміг стати справжньою людиною. Тільки в Божих словах можна знайти правильну відповідь на те, що таке справжнє людське життя. Отже, треба в усьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти на основі Божих слів, маючи істину за критерій. Це й називається «діяти як людина». Коли ти зрозумієш основу того, як треба поводитися згідно з Божими словами, осягнеш істину-принципи та ввійдеш у них, тоді ти дізнаєшся, як треба поводитися, і станеш справжньою людиною. Це фундамент поведінки, і тільки людина з такою поведінкою має вартісне життя, заслуговує жити й не має вмерти. І навпаки: ті, хто поводиться як демони, ті ходячі трупи в людській шкірі – ті люди не заслуговують на життя. Чому? Тому що все, що створив Бог, приготоване для людства, для Божих створінь, а не для демонічного роду. То чого ж тоді сьогодні ті люди досі здатні залишатись у живих? Хіба вони не ділять блага з тими людьми, яких Бог мав намір спасти? Якби не Божа робота спасіння на цій стадії, використання дияволів і сатани для відбування служби, дана Божим обранцям можливість розпізнавати негативне й бачити наскрізь сутність дияволів, то Бог давно б їх знищив, бо ці люди не гідні тішитись усім тим, що створив Бог, і розтринькують та руйнують створене Богом. Як ти думаєш, що Бог відчує, коли це побачить? Він буде в доброму гуморі? (Ні.) Тому Бог нагально хоче спасти громаду людей із нормальною людськістю, справжніх людей, і навчити їх, як треба поводитися. Коли ці люди досягнуть спасіння, стануть гідними залишитись і не бути знищеними, тоді велику Божу роботу буде звершено. Тобто коли їхні закони виживання, погляди на життя, шляхи, якими вони йдуть, а також їхні прагнення та ставлення до Бога, істини й позитивного хоча б не йтимуть проти істини й, безперечно, не заходитимуть настільки далеко, щоб ображати Божий характер, і коли ці люди не будуть знищені, бо зуміють виявляти базову покірність Богові, – незалежно від того, досягнуть ці речі рівня точності та правильності чи ні, – тоді велику Божу роботу буде звершено. Що це значить – що цю велику роботу буде звершено? Це значить, що спасенні Богом зможуть існувати вічно – вони здобудуть вічне життя. Якщо говорити людською мовою, то це значить, що в цього людського роду будуть наступники, у предків людей, створених Богом, будуть наступники, і будуть люди, здатні управляти всім сущим. І тоді Бог відчує спокій, тоді Він спочине, і Йому більше не потрібно буде турбуватися про всякі речі. В усього сущого є власні правила та закони, уже встановлені Богом, і Богу не потрібно згадувати їх у жодній думці, ідеї чи проєкті. Усе суще існує в межах власних правил і законів, а людям треба лише підтримувати їх і управляти ними. Як ти думаєш, чи Богу досі треба буде непокоїтися, маючи такий людський рід? Чи досі Йому треба буде клопотатися? Бог спочине, а коли Він спочине, настане час для звершення Його великої роботи. Звісно, для людей це буде ще й час святкування, тобто вони зрештою досягнуть спасіння на фундаменті шляху прагнення до істини й більше не кидатимуть виклик Богові, а узгоджуватимуться з Божою волею. Люди будуть здобуті Богом, і їм більше не доведеться відчути смак смерті – на той час вони вже отримають спасіння. Хіба це не варте святкування? (Варте.) Отже, раз тоді будуть такі величезні блага, – а ви знаєте, що Божі наміри саме такі, – то хіба людям не варто відпустити ті свої старі, дрібні ідеали й бажання? (Варто.) Це доречно, як не оцінюй. А раз це доречно, то хіба не слід відпустити ті ідеали й бажання? (Слід.) У теорії всі знають, що слід, але як конкретно це робиться? Насправді це дуже просто. «Відпустити» значить більше не робити заради своїх ідеалів і бажань жодних дій, не докладати жодних зусиль і не платити жодної ціни. Більше не дозволяй їм займати твої думки та не йди заради них на жертви. Натомість повернися до Бога, відпусти свої особисті бажання й ідеали, перестань зациклюватися на них і навіть бачити їх уві сні. Натомість потроху зсувай напрямок і нахил у своєму серці до шляху прагнення до істини та досягнення спасіння. День за днем усе, що ти робиш, твої думки, сили та ціна, яку ти платиш, мають бути спрямовані на прагнення до істини та досягнення спасіння. Ось так ти поступово й відпустиш свої ідеали та бажання.

Щодо сьогоднішнього спілкування на тему «Відпускання людських прагнень, ідеалів і бажань», то чи всебічно Я її розглянув? Чи вмієте ви відпускати? Хтось може сказати: «Ой, та я вже відпускав усякі речі ще до того, як Ти про це заговорив». Але це не обов’язково так. Насправді тільки через процес прагнення до істини люди можуть поступово розгледіти лихий приплив світу й так само поступово розгледіти та відпустити шлях прагнення до слави й наживи, яким ідуть безбожники. Якщо ти ще не прагнеш до істини, а просто в душі задумуєшся про відпускання, то це геть не те саме, що справжнє відпускання. Готуватися відпустити та відпустити по-справжньому – це дві різні речі, між ними все ж є відмінність. Тому найважливіше – це почати прагнути до істини, і не можна, щоб це колись змінилося: це найважливіше. Щойно ти починаєш прагнути до істини, відпускати ідеали й бажання стає легше. Якщо ти не приймаєш істину, але кажеш: «Я дуже хочу відпустити ці ідеали й бажання. Я не хочу, щоб мене фарбували у величезному фарбувальному чані чи перемелювали в м’ясорубці», – і все одно хочеш вижити, то Я скажу тобі, що це неможливо. Це виключено, не буде тобі такої вигідної угоди! Якщо ти не бажаєш прагнути до істини, але все одно хочеш відпустити свої ідеали й бажання, то це неможливо. Ідеали й бажання є в усіх нормальних людей, особливо тих, хто має якісь дари чи таланти. Де така людина, яка щаслива бути самотньою та добровільно змирилася з буденним життям? Ніде немає такої людини. Кожен хоче виділитися, чогось досягти, справити певне враження, зробити своє життя комфортнішим. Якщо ти хочеш відпустити особисті ідеали й бажання, досягти спасіння та жити осмисленим життям, ти повинен прийняти істину, прагнути до неї та підкоритися Божій роботі: тоді в тебе з’явиться надія. Слухати Божі слова та слідувати за Богом – це єдиний шлях. Тому, незважаючи на всі видимі зміни, одне залишається, по суті, незмінним – це прагнення до істини. Це найважливіша тема, чи не так? (Так.) Гаразд, на цьому закінчімо сьогоднішнє спілкування на нашу тему. До побачення!

17 грудня 2022 року