У цьому сезоні головною темою нашого спілкування було «Як прагнути до істини». Раніше ми узагальнено сформулювали два принципи практики прагнення до істини. У чому полягає перший принцип? (Перший принцип – це відпускання, а другий – самовіддача.) Перший принцип – це відпускання, а другий – самовіддача. Ми ще не закінчили спілкування на тему відпускання. Яке перше питання в темі відпускання? (Відпускання різноманітних негативних емоцій.) Про що ми здебільшого спілкувались у плані відпускання різноманітних негативних емоцій? Здебільшого ми розкривали негативні емоції, які переживають люди, тобто ми спілкувалися про те, які типи негативних емоцій часто супроводжують людину в її повсякденному житті та на життєвому шляху, а також як їх відпускати. Ці негативні емоції проявляються як певні почуття в людині, але насправді вони спричинені різноманітними помилковими думками та переконаннями, яких вона дотримується. Різноманітні негативні емоції спричиняються різними думками й поглядами в людях, виявляються та демонструються в них. Виходячи з питань негативних емоцій, про які ми бесідували раніше, а також різноманітних форм поведінки, думок і поглядів людей, які проблеми ви бачите? Інакше кажучи, ви можете побачити якусь глибинну сутність думок людей, розбираючи зовнішні прояви різноманітних негативних емоцій? Коли в людині проявляються негативні емоції, то якщо заглибитись у них і уважно їх розібрати, можна побачити її різноманітні неправильні погляди, точки зору, ставлення до інших людей, подій і речей, приховані в цих негативних емоціях, і навіть внутрішні підходи цієї людини до розгляду різноманітних людей, справ і речей та вирішення питань щодо них, чи не так? (Так.) Отже, виходячи з наших різноманітних бесід із розборами цих негативних емоцій, чи можемо ми сказати, що в негативних емоціях людей приховано їхні різноманітні помилкові, хибні, упереджені, негативні й несприятливі думки та погляди? Чи можемо ми так сказати? (Так, можемо.) Що Я щойно сказав? (Бог щойно сказав, що в негативних емоціях людей приховано їхні різноманітні помилкові, хибні, упереджені, негативні й несприятливі думки та погляди.) Ти чітко Мене зрозумів? (Так, я Тебе зрозумів.) Якщо ми не спілкуватимемося про ці негативні емоції, люди можуть не звертати особливої уваги на тимчасові чи тривалі негативні емоції, які виходять назовні. Однак чи визнають люди цей факт, розібравши різноманітні думки та погляди, приховані в негативних емоціях? У різних негативних емоціях людини приховано різноманітні негативні думки та погляди. Інакше кажучи, коли людина переживає негативні емоції, зовні це може виглядати як певні почуття. Людина може давати волю емоціям, говорити депресивні речі, заражати інших млявістю та призводити до певних негативних результатів або робити відносно крайні речі. Це те, що проявляється зовні. Але за цими проявами негативних емоцій і крайніх форм поведінки насправді стоять різноманітні негативні думки та погляди людей. Тож хоча протягом цього періоду ми обговорюємо негативні емоції, але насправді, викриваючи й розбираючи різні негативні емоції людей, ми розбираємо їхні різноманітні негативні думки та погляди. Чому ми викриваємо ці думки та погляди? Чи ці негативні думки та погляди впливають лише на емоції людини? Чи причина лише в тому, що вони викликають у людей негативні емоції? Ні. Ці помилкові думки та погляди впливають не лише на емоції та прагнення людини; утім, її емоції та зовнішні форми поведінки – це те, що люди бачать і сприймають. Тому ми використовуємо простий і зручний метод розбору негативних емоцій, щоб викривати різноманітні негативні, несприятливі й недоречні думки та погляди людей. Ми викриваємо ці думки, погляди й негативні емоції, бо вони пов’язані з точкою зору та позицією людини щодо того, як вона дивиться на людей і речі, поводиться й діє в реальному житті. Крім того, вони стосуються цілей і напрямку виживання людей, а також, природно, їхніх поглядів на життя. Тому ми й провели це викриття певних негативних емоцій. Хай там що, основна мета спілкування про різноманітні негативні емоції – це викриття, розбір і подолання різноманітних помилкових, негативних, несприятливих думок і поглядів людей. Завдяки тому, що ми викриваємо ці негативні думки та погляди, люди зможуть чітко усвідомити неправильні погляди, ставлення й точки зору щодо різноманітних людей, подій і речей, які існують у їхніх думках. Це допомагає подолати різноманітні негативні емоції, викликані цими помилковими думками й поглядами, і так дає людині змогу розпізнати й розгледіти ці помилкові думки та погляди, після чого вона зможе відпустити їх, повністю відмовитися від них і почати шукати правильний шлях. Кінцева ціль – це розвинути здатність реагувати на різноманітних людей, події й речі, з якими людина стикається в повсякденному житті чи протягом життя, підходити до них, розглядати їх і вирішувати питання щодо них із правильними думками й поглядами. Якщо підбити підсумки, яким є бажаний результат? Він полягає в тому, щоб дати людям можливість розпізнавати й бачити присутні в них різноманітні негативні думки, а після їх розпізнавання постійно змінювати та виправляти ці помилкові думки й погляди у своєму житті та на життєвому шляху, шукати та приймати правильні думки й погляди, які узгоджуються з істиною, або підкорятися їм і зрештою жити й поводитися з правильними думками та поглядами. Це і є мета. Ви із цим згодні? (Так.) На перший погляд, ми викриваємо негативні емоції людей, але насправді ми викриваємо їхні помилкові думки та погляди на різних людей, події й речі. Це спрямовано на те, щоб при зустрічі з різноманітними людьми, подіями та речами людина змогла вдаватися до правильних думок і поглядів, реагуючи на цих людей, події та речі й розглядаючи їх, і кінець кінцем діяти відповідно до істини-принципів, коли дивиться на людей і речі, поводиться й діє. Хіба це не повертає нас до теми «Як прагнути до істини»? (Повертає.)

Бесіда про відпускання різноманітних негативних емоцій кінець кінцем усе одно повертається до ширшого питання «Як прагнути до істини», не відхиляючись від основної теми, чи не так? (Так.) Спочатку дехто може подумати: «Відпускання різноманітних негативних емоцій наче не особливо стосується прагнення до істини. Негативні емоції – це лише тимчасовий настрій або миттєві думки й ідеї». Якщо це миттєва думка чи тимчасовий настрій, вони не входять у рамки негативних емоцій, про які ми спілкуємося. Ці негативні емоції стосуються принципових, суттєвих питань, пов’язаних із тим, як люди ставляться до інших людей і речей, поводяться й діють. Ці негативні емоції стосуються правильних поглядів, позицій і принципів, яких люди мусять дотримуватись у житті, а також їхніх поглядів на життя та способів життя. Кінцева мета спілкування на ці теми полягає в тому, щоб люди, стикаючись у житті з різноманітними питаннями, могли займатися ними вже не зі своєю природністю чи гарячковістю й мати з ними справу не за допомогою своїх розбещених характерів. Звісно, це також значить, що тоді люди не займатимуться цими проблемами на основі різноманітних сатанинських філософій, прищеплених їм суспільством. Натомість люди підходитимуть до таких проблем правильно, із совістю й розумом, що мусять бути в людини, принаймні коли вона має справу з проблемами, з якими стикається в житті. Крім того, за базових умов наявності нормальної людської совісті та розуму люди поводитимуться з різноманітними людьми, подіями та речами, які трапляються їм у житті й існуванні та стосуються їх, відповідно до Божих слів, істини та різноманітних принципів, яких навчає Бог. Спілкування щодо різноманітних негативних емоцій і їх розбір призначені для досягнення цієї цілі. Розумієш? (Так, розумію.) Розкажи, що ти розумієш. (Ціль, з якою Бог спілкується про ці негативні емоції та розбирає їх, полягає в тому, щоб дати людині можливість розпізнавати та змінювати помилкові думки й погляди, що містяться в її негативних емоціях, і тим самим відпускати ці негативні емоції й, покладаючись на совість і розум, правильно мати справу та розбиратися з різноманітними людьми, подіями й речами, з якими людина стикається в житті, відповідно до Божих слів та істини-принципів. Це дає людині змогу поступово змінювати свій погляд на життя, дивитися на інших людей і речі на основі істини, поводитись і діяти відповідно до істини та втілювати в життя свою нормальну людськість.) Якби Я не спілкувався про ці негативні емоції й не розбирав їх, якби Я не викривав різноманітні негативні думки та погляди людей і не бесідував про них, то, стикаючись із проблемами в повсякденному житті, люди часто вибирали б неправильну позицію й точку зору та реагували б на ці питання, розглядали й вирішували їх із помилковими думками та поглядами. Так люди часто були б значною мірою скуті та зв’язані цими негативними думками, перебували б під їхнім контролем і не могли б розглядати різноманітні проблеми в житті згідно з Божими вимогами чи принципами та методами, відкритими в Божих словах. Звісно, якщо людина має правильні думки та погляди на різноманітних людей, події й речі, а також правильну точку зору й позицію, то при зустрічі із цими людьми, подіями та речами це дуже допоможе їй розглядати їх із правильної точки зору чи принаймні в межах нормальної людської совісті й розуму, а також не займатися різноманітними питаннями гарячково чи відповідно до своїх розбещених характерів, що могло б призвести до непотрібних неприємностей і небажаних наслідків. Наприклад, те, як людина підходить до майбутнього, хвороб, сім’ї, шлюбу, почуттів, грошей, стосунків між людьми, власних талантів, а також свого соціального статусу та цінності й інших подібних питань, ґрунтується на тому, що вона почула та дізналась у сім’ї чи суспільстві або що там вплинуло на неї й позначилося на ній, перш ніж вона прийшла до розуміння істини, не кажучи вже про певний досвід або методи, до яких вона дійшла сама. У кожної людини власний унікальний спосіб підходу до речей, і, вирішуючи питання, кожна людина робить акцент на певному ставленні. Звісно, у різноманітних підходах людей до речей є спільний фактор: усі вони перебувають під домінуванням і керуванням негативних, несприятливих, помилкових або упереджених думок і поглядів. Кінцева ціль людей – здобути собі славу, багатство й задовольнити особисті інтереси. Якщо конкретніше, ці думки та погляди походять від навіювання та вчення сатани. Ще можна сказати, що вони постають із різноманітних помилкових думок і поглядів, які сатана поширює, пропагує та плекає серед людства. Під керівництвом цих помилкових думок і поглядів люди несвідомо вдаються до них, аби захистити себе й забезпечити максимальне задоволення власних інтересів. Люди з усіх сил намагаються використати ці різноманітні думки й погляди, які походять від суспільства та світу, щоб захистити себе й отримати максимальну вигоду для себе з метою задоволення власних інтересів. Звісно, цей пошук задоволення інтересів не зупиняється ні перед чим і виходить за моральні рамки та межі совісті й розуму. Тому під керівництвом цих негативних емоцій, думок і поглядів кінцевий результат того, як люди дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють, може призвести лише до взаємної експлуатації, обману, шкоди та конфліктів між людьми. Кінець кінцем під керівництвом, путами чи спокусою різноманітних негативних думок і поглядів люди дедалі більше віддалятимуться від Божих вимог або навіть від принципів того, як поводитись і діяти згідно з тим, чого навчає Бог. Іще можна сказати, що під керівництвом і спокусою різноманітних негативних думок люди ніколи не зможуть по-справжньому здобути істину чи ввійти в реальність практикування істини, як того вимагає Бог. Їм також стає важко дотримуватися принципу «засновувати свої погляди на людей і речі, свою поведінку та дії на Божих словах, маючи істину за критерій». Тож у міру того, як люди долають власні негативні емоції, насправді від них також вимагається відпускати різноманітні негативні думки та погляди. Людина може відпустити всі види негативних емоцій тільки тоді, коли розпізнає в собі різноманітні помилкові думки та погляди. Звісно, коли люди відпускають різноманітні негативні думки та погляди, їхні негативні емоції теж значною мірою долаються. Для прикладу візьмімо депресивні емоції, про які ми бесідували раніше. Простими словами, якщо людина породжує ці негативні емоції через те, що постійно вважає, ніби її доля погана, то коли вона тримається за думки та погляди про те, що її доля погана, вона несвідомо занурюється в емоцію депресії. До того ж суб’єктивна свідомість людини дедалі більше підкріплює переконання, що її доля погана. Щоразу, стикаючись із чимось трохи складним або проблематичним, людина думає: «Ой, моя доля погана». Вона приписує це своїй поганій долі. Як наслідок, вона живе в негативних емоціях відчаю, відмови від себе та депресії. Якщо люди можуть правильно реагувати на різноманітні труднощі, з якими стикаються в житті, або шукати істину, коли в них виникають негативні думки та погляди, реагувати на них, покладаючись на Божі слова, усвідомлювати, у чому суть людського жереба, і вірити, що їхня доля в Божих руках і що це Він усім керує, то люди можуть і правильно підходити до цих негараздів, викликів, перешкод і труднощів у житті чи правильно розуміти ці потуги. Чи змінюються якось при цьому думка й погляд людини щодо того, ніби в неї погана доля? Чи здобуває вона водночас правильну позицію, щоб реагувати на ці проблеми? (Так.) Коли, протидіючи їм, людина займає правильну позицію, її почуття депресії поступово послаблюються, переходячи з важкого стану в помірний, з помірного – у легкий, а далі ця легка депресія повністю розсіюється та зникає з її істоти. Отже, її почуття депресії перестають існувати. Чому це відбувається? Тому що попередня думка й погляд людини «моя доля погана» зазнають трансформації. Після їх виправлення людина вже не дивиться на свою долю з почуттям депресії, а підходить до вирішення питань з ініціативним, оптимістичним ставленням, методами Божого вчення й точкою зору сутності долі, які Бог відкрив людству. Отже, стикаючись із тією ж проблемою, що й раніше, людина більше не дивиться на свою долю крізь призму думок і поглядів про те, що в неї погана доля, і більше не чинить із приводу цих проблем опору й бунту з почуттями депресії. Хоча спочатку людина може ігнорувати їх або ставитися до них байдуже, із часом, коли вона заглиблюється в прагнення до істини, її духовний стан зростає, а точка зору й позиція в погляді на людей і речі стають дедалі правильнішими, у неї не тільки зникають почуття депресії – людина також стає ініціативнішою й оптимістичнішою. Кінець кінцем вона здобуває повне розуміння й чітке уявлення щодо природи людської долі. Вона може правильно займатися цими питаннями й підходити до них зі ставленням або реальністю покірності Божому влаштуванню. На цьому етапі людина вже повністю відпускає свої почуття депресії. Відпускання негативних емоцій – це такий процес, це важлива тема в житті. Загалом, коли негативна емоція вкорінюється глибоко в серці людини чи впливає на те, як вона дивиться на людей і речі, поводиться й діє, це, без сумніву, більше за просту негативну емоцію. За цим криється неправильна думка чи погляд щодо того чи іншого питання. У таких випадках тобі потрібно не лише проаналізувати джерело своїх негативних емоцій, а й, що важливіше, дослідити прихованого вбивцю всередині твоїх негативних емоцій. Цей прихований елемент – негативна думка чи погляд, які за тривалий час глибоко вкоренились у твоєму серці, неправильна або помилкова думка чи погляд на те, як мати справу з різними речами. З точки зору помилкових і негативних аспектів ця думка чи погляд однозначно суперечить і протистоїть істині. На цьому етапі твоє завдання полягає не лише в тому, щоб просто обдумати цю думку чи погляд, розібрати їх і ознайомитися з ними, а в тому, щоб глибоко усвідомити шкоду, якої вони тобі завдають, їхній контроль над тобою, пута на тобі та негативний вплив, який вони мають на твоє прагнення до істини. Тому тобі потрібно викривати, розбирати й розпізнавати різноманітні негативні думки та погляди; водночас ти мусиш шукати Божі слова, щоб розпізнати й розгледіти ці думки та погляди згідно з істиною-принципами, про які бесідував Бог, замінити свої помилкові чи негативні думки та погляди істиною й повністю подолати негативні емоції, які тебе обплутують. Це і є шлях до подолання негативних емоцій.

Дехто каже: «Я поки що не помічав у собі жодних негативних емоцій». Не хвилюйся: рано чи пізно ці негативні емоції природним чином з’являться у відповідний час, у відповідному середовищі або коли ти досягнеш відповідного віку чи у твоєму житті настане особливий, значущий переломний момент. Тобі не треба свідомо шукати ці емоції й докопуватися до них; певною мірою вони більш-менш існують у серці кожного. Це відбувається тому, що люди живуть у людському світі й ніхто не підходить до жодних питань як комп’ютер, без урахування власних думок і поглядів. А думки людей активні: вони подібні до контейнера, здатного приймати як позитивне, так і негативне. На жаль, задовго до того, як людина почала приймати позитивні думки та погляди, вона вже прийняла всілякі помилкові й неправильні думки та погляди від сатани, суспільства й розбещеного людства. Ці помилкові думки та погляди заповнили глибини людських душ, сильно впливаючи на їхнє повсякденне життя й життєвий шлях і втручаючись у них. Тому водночас із тим, як різноманітні негативні думки та погляди супроводжують життя й існування людей, різноманітні негативні емоції теж супроводжують їхнє життя та шлях їхнього існування. Отже, незалежно від особистості, одного дня ти виявиш, що в тебе не просто кілька тимчасових негативних емоцій – у тебе їх багато. У тобі існує не лише одна негативна думка чи погляд, а численні негативні думки й погляди водночас. І хоча вони ще не виявилися, це лише через відсутність відповідного середовища, належного часу чи тригера, через які ти міг би розкрити свої помилкові думки та погляди чи виплеснути й виявити свої негативні емоції, або ж це середовище чи час іще не приспіли. Якщо один із цих факторів почне діяти, він спрацює як запал для твоїх негативних емоцій, думок і поглядів, так що вони вибухнуть. Ти мимоволі опинишся під їхнім впливом і контролем та в їхніх путах. Вони можуть навіть стати для тебе перешкодою та впливати на те, що ти вибираєш. Це лише питання часу. Причина в тому, що різноманітні негативні емоції, про які ми спілкувалися, – це проблеми, які можуть траплятись у житті людей або на шляху їхнього існування, і це реалістичні проблеми, з якими у своєму житті чи існуванні стикається кожна людина. Вони не пусті, а конкретні. Оскільки ці негативні емоції безпосередньо стосуються принципів, яких людина повинна дотримуватися, і поглядів на виживання, які вона повинна мати, нам необхідно ретельно заглибитись у ці питання та розібрати їх.

Раніше ми спілкувалися про негативну емоцію під назвою «пригніченість». Скільки разів ми спілкувалися щодо проблеми пригніченості? (Двічі.) Про що ми спілкувались у перший раз? (У перший раз ми спілкувалися про те, що люди часто не можуть робити як заманеться, і це породжує негативні емоції пригніченості. Другого разу ми спілкувалися про те, що люди не можуть використовувати свої професійні знання та часто живуть у стані пригнічених негативних емоцій.) Ми бесідували про ці два аспекти. Виходячи з них, чи можемо ми сказати, що за цими двома типами пригніченості стоять схожі приховані думки та погляди щодо того, як люди підходять до життя? Які думки чи погляди представляє перший тип пригніченості, який випливає з неможливості робити як заманеться? Це установка на те, щоб постійно хотіти бути свавільним і безвідповідальним, чинити відповідно до імпульсів, настрою, почуттів та інтересів, не розуміючи необхідності брати на себе відповідальність. Хіба це не певне ставлення людей до життя? (Так і є.) А ще це метод виживання. Хіба ці ставлення та метод виживання позитивні? (Ні.) Вони не позитивні. Люди вічно хочуть жити як заманеться та чинити свавільно, відповідно до своїх настроїв, інтересів і захоплень. Це неправильний спосіб життя; він негативний, і його потрібно подолати. Звісно, негативні емоції, що виникають унаслідок такого негативного ставлення та методу виживання, потрібно подолати ще більше. Інший тип – це негативні емоції пригніченості, які виникають через нездатність використовувати власні професійні знання. Коли людина не може продемонструвати свої професійні знання й особисту цінність, виставити себе напоказ, отримати схвалення від інших або задовольнити власні вподобання, вона почувається нещасною, меланхолійною та пригніченою. Хіба це правильний метод і точка зору існування? (Ні.) Треба змінювати неправильні речі й шукати істину, щоб подолати їх і замінити правильним шляхом, який узгоджується з істиною та нормальною людськістю. Раніше ми спілкувалися про ці дві причини виникнення гнітючих емоцій, а саме про неможливість робити як заманеться та неможливість використовувати свої професійні знання. Існує ще одна причина виникнення гнітючих емоцій – можете додуматися, яка саме? Які ще речі, пов’язані з власним екзистенційним поглядом людини, можуть викликати в неї почуття пригніченості? Що, не можете сказати напевно? Ще одна причина – це коли людина почувається пригнічено та породжує негативні емоції пригніченості, бо не може реалізувати свої ідеали й бажання. Трохи подумайте над цим: чи існує проблема пригніченості? Для людей це реальна проблема? (Так.) Люди, про яких ми говорили раніше та які бажають робити як заманеться, зазвичай досить егоцентричні та свавільні. Їхнє ставлення до життя характеризується тим, що вони чинять відповідно до своїх імпульсів і роблять що заманеться. Вони воліють високо себе носити й не пристосовані до життя в громаді. Їхній метод виживання полягає в тому, щоб змушувати всіх інших крутитися навколо них; вони егоїстичні та не здатні жити в гармонії й гармонійно співпрацювати з іншими. Другий тип людей, які породжують пригніченість, – це ті, хто вічно хоче похизуватись і виставити себе напоказ, думає, що він пуп землі, і ніколи не дає іншим місця для існування. Якщо в такої людини є трохи професійних знань або таланту, вона обов’язково захоче продемонструвати їх незалежно від того, чи підходить для цього її середовище, чи цінні її професійні знання та чи можна їх використати в Божому домі. Такі люди ще й схильні робити акцент на індивідуалізмі, чи не так? Чи пов’язано все це з методами виживання людей? (Так.) Обидва ці методи життя й виживання неправильні. А тепер повернімося до негативних емоцій пригніченості, про які ми говорили раніше, – емоцій, що виникають через неможливість реалізувати свої ідеали й бажання. Незалежно від нагоди, середовища, періоду та роботи, якою займаються такі люди, вони постійно концентруються на цілі «реалізувати власні ідеали й бажання» та роблять її своїм стандартом. Якщо вони не можуть реалізувати цю мету чи досягти її, то почуваються пригніченими й засмученими. Це також метод виживання певного типу людей, хіба не так? (Так.) Для певних людей це також метод виживання. Отже, яка основна думка чи погляд тих, хто живе за таким методом виживання? Вона полягає в тому, що де б не була така людина, що б вона не робила, але поки в неї є власні ідеали й бажання, її мета – реалізувати їх. Це її метод виживання та ціль. Яку б ціну іншим не доводилося платити, на які б жертви не доводилось іти, скільки б людей не мусило нести тягар або жертвувати власними особистими інтересами заради ідеалів і бажань цієї людини, вона невідступно прагнутиме до цілі їх реалізувати. Для цього вона готова навіть без вагань встати на плечі інших або пожертвувати чужими інтересами. Якщо їй не вдається досягти цієї цілі, вона почувається пригнічено. Чи правильні такі думки й погляди? (Ні.) Що з ними не так? (Це занадто егоїстично!) Термін «егоїстично» позитивний чи негативний? (Негативний.) Це негативна та несприятлива річ, тому її треба долати на основі істини.

Як долати ці пригнічені емоції, що виникають через неможливість реалізувати свої ідеали й бажання? Спочатку розгляньмо, які різноманітні ідеали й бажання бувають у людей. Як щодо того, щоб почати нашу бесіду саме із цього? (Гаразд.) Якщо ми почнемо нашу бесіду з того, які бувають ідеали й бажання, людям буде легше зрозуміти питання та слідувати чіткому ходу думок. Отже, спочатку подивімося на ідеали й бажання, які бувають у людей. Деякі ідеали й бажання реалістичні, а інші – ні. У деяких людей ідеалістичні ідеали, а в інших – реалістичні. Про які ідеали нам варто поспілкуватися спочатку – про ідеали ідеалістів або реалістів? (Про реалістичні.) Про реалістичні. А як щодо нереалістичних ідеалів? Нам варто про них спілкуватися чи ні? Якщо ми не станемо про них бесідувати, чи знатимуть про них люди? (Ні.) Якщо без спілкування люди про них не знатимуть, то нам справді потрібно про них побесідувати. Часто люди здатні розгледіти ідеали реалістів навіть без спілкування. Ці речі існують у думках і свідомості кожного. Деякі ідеали й бажання залишаються незмінними з дитинства до дорослого життя незалежно від того, реалізуються вони чи ні, а інші змінюються з віком. У міру того, як людина дорослішає, а її знання, кругозір і досвід розширюються, її ідеали й бажання постійно змінюються. Вони стають реалістичнішими, ближчими до реального життя й конкретнішими. Наприклад, хтось у молодості хотів стати співаком, але, вирісши, зрозумів, що не може співати чисто й для нього нереалістично стати співаком. Далі людина задумалася про те, щоб стати актором. За кілька років вона подивилась у дзеркало та зрозуміла, що не дуже приваблива. Хоча вона була трохи вищою, але грала недобре, і її міміка виглядала не дуже природно. Стати актором теж виявилося нереалістично. Тож людина подумала стати режисером, щоб знімати фільми й керувати акторами. Коли їй виповнилося двадцять і треба було вибирати спеціальність у закладі вищої освіти, її ідеал змінився на те, щоб займатися режисурою. Закінчивши навчання, отримавши диплом режисера та ввійшовши в реальний світ, людина збагнула, що професія режисера вимагає слави, престижу, кваліфікації та фінансових ресурсів, і всього цього їй бракувало. Ніхто не взяв би її на роботу режисером. Тож людині довелося задовольнятися меншим і шукати свій шлях у кіноіндустрії – можливо, на посаді помічника режисера зі сценарію чи координатора виробництва. Згодом вона подумала: «Можливо, мені підійде робота продюсера. Мені подобається активно працювати й залучати гроші, я вмію гарно говорити, непогано виглядаю, не дратую людей, умію добре з ними спілкуватись і завойовувати їхню прихильність. Продюсування може мені підійти». Бач, ідеал цієї людини поступово змінився. Чому він змінився? Спочатку тому, що її думки поступово стали зрілішими, а сприйняття речей – точнішим, об’єктивнішим і практичнішим. Потім, коли людина пожила в реальному світі, її реальне середовище поступово змінило її попередні ідеали відповідно до нього самого та практичних потреб і тиску життя. Опинившись у глухому куті й не маючи змоги стати режисером, людина вирішила стати продюсером. Але чи справді їй удалося реалізувати свої ідеали, ставши продюсером? Та людина й сама не дуже зрозуміла. Хай там як, ставши продюсером, вона пропрацювала ним близько десяти років або й до виходу на пенсію. Оце загальний огляд ідеалів реалістів.

Щойно ми розглядали те, що ідеали людей можна розділити на дві категорії: ідеали ідеалістів і реалістів. Поговорімо про ідеали ідеалістів. Ідеали реалістів має бути легко розпізнати. З іншого боку, ідеали ідеалістів не дуже конкретні й дещо далекі від реального життя. Також вони сильно віддалені від практичних питань, пов’язаних із виживанням людини, як-от щоденних потреб. Ці ідеали мають конкретні концепції, але їм бракує визначеної посадочної точки. Можна сказати, що ці ідеали та бажання – фантазії, відносно пусті й відірвані від людської природи. Деякі з них можна вважати абстрактними, а деякі ідеали й бажання навіть виникають із фрагментованої особистості. Якими є ідеали ідеалістів? Слово «ідеалізм» має бути просто зрозуміти. Це повітряні замки, фантазія, не пов’язана з практичними питаннями повсякденних потреб у реальному житті. Наприклад, бути поетом, безсмертним поетом, і мандрувати землею; або бути мечником, мандрівним лицарем, і теж мандрувати землею, залишаючись неодруженим і бездітним, вільним від тенет життєвих дрібниць і переживань про повсякденні потреби, жити легко й невимушено, блукаючи туди-сюди, вічно пориваючись стати безсмертним і втекти від реального життя. Це ідеал ідеаліста? (Так.) Чи є в когось із вас такі думки? (Ні.) А як щодо тих відомих поетів із минувшини Китаю, які напивались і писали вірші? Вони були ідеалістами чи реалістами? (Ідеалістами.) Ідеї, які вони відстоювали, були фантазіями та повітряними замками ідеалістів. Ті люди вічно блукали туди-сюди, говорили туманними й невизначеними словами, уявляючи, який світ прекрасний, яким людство може бути мирним, як люди можуть співіснувати в гармонії. Ті поети відірвалися від совісті, розуму й життєвих потреб нормальної людськості. Вони відсторонилися від цих реальних життєвих проблем і уявили собі утопічний або фантазійний світ, повністю відірваний від реальності. Вони уявляли себе істотами з того світу, що жили в тому місці. Хіба це не ідеал ідеаліста? Є один вірш із минувшини з таким рядком: «Хотів би я осідлати вітер і полетіти додому». Як називався той вірш? («Мелодія води».) Зачитайте рядки цього вірша. («Хотів би я осідлати вітер і полетіти додому. Та боюся, у небі захолодно, бо нефритовий палац зависоко. Танцюючи до своєї тіні, я більше не відчуваю смертних пут».) Що він має на увазі під висловом «Танцюючи до своєї тіні, я більше не відчуваю смертних пут»? Ці два рядки передають гнітючі, обурені емоції ідеаліста, якому не вдалося досягти своїх ідеалів і реалізувати їх? Ці слова сказані під тією гнітючою емоцією? На чому тут акцентується увага? Яке речення вказує на середовище та контекст, у яких опинився поет? Це слова «та боюся, у небі захолодно»? (Так.) Той поет викривав темряву та зло офіціозу, розбещеного місця. Він хотів уподібнитися безсмертному, вирватися з такого середовища й ситуації. Хіба йому було б недостатньо просто перестати бути чиновником? Можливо, він хотів змінити це середовище? Він був незадоволений таким середовищем, відчував, що воно не відповідає середовищу ідеального життя, яке він собі уявляв, і в глибині душі почувався пригніченим. Це той тип ідеалів, які бувають в ідеалістів. Такі ідеали здебільшого тяжіють до фантазій, вони нереалістичні й абстрактні, відірвані від реального життя. Ідеалісти ніби живуть в іншому світі, поза матеріальним миром, у незалежному, індивідуальному просторі, віддаючись фантазіям і відриваючись від реальності. Так само й деякі люди, що живуть у сучасному суспільстві, постійно хочуть убиратись у старовинний одяг, зачісуватися по-старовинному й розмовляти стародавньою мовою. Вони думають: «Ах, ну яке ж чудове таке життя! Блукати й мандрувати, як безсмертному, вільному від турбот фізичного тіла та всіляких тягот реального життя. У такому життєвому середовищі немає ні гноблення, ні експлуатації, ні переживань. Там люди рівні, допомагають одне одному та живуть у гармонії одне з одним. Які ж прекрасні та бажані такі ідеальні умови життя!». Серед безбожників є деякі люди, що до цього прагнуть. Хтось співає подібні пісні, хтось пише подібні вірші, хтось ставить подібні вистави. У результаті люди ще більше жадають того іншого світу, про який мріють ідеалісти. І коли деякі люди співають ці пісні чи ставлять ці вистави, то що більше вони співають, то меланхолійнішим стає їхній настрій і то більше вони тужать за тим ідеальним світом і чіпляються за нього. Чим усе це закінчується? Деякі люди, поспівавши отак тривалий час, відчувають, що не можуть утекти від своїх переживань. Скільки б вони не співали, вони все одно не можуть відчути тепла людського світу. Скільки б вони не співали, їм усе одно здається, що уявний світ їхнього ідеалізму кращий. Вони розчаровуються у світі, не бажаючи більше жити в цьому людському мирі, і врешті-решт приймають тверде рішення піти в той ідеальний світ власним шляхом. Хтось ковтає отруту, хтось стрибає з будівель, хтось душить себе власними лосинами, а хтось стає монахом і займається духовною практикою. За словами таких людей, вони наскрізь побачили ілюзію земних прив’язаностей. Насправді для того, щоб подолати розчарування у світі, немає потреби вдаватися до таких крайніх заходів і методів. Існує багато способів подолання подібних проблем і труднощів, але через нерозуміння глибинної сутності цих проблем люди зрештою обирають крайні методи подолання цих труднощів і втечі від них із метою реалізувати свої ідеали. Усе це репрезентує деяких ідеалістів, що живуть серед безбожників і їхніх проблем.

Чи є в Божому домі, у церкві, люди з подібними ідеалами? Безперечно: ви просто їх іще не розгледіли, тож Я про них розповім. Деякі люди в мирському світі, так само як ідеалісти серед безбожників, жадають ідеального суспільства, де панують мир, гармонія, спокій і рівність для всіх. Це ідеальне суспільство подібне до утопій, змальованих деякими поетами й письменниками, хоча, звісно, частіше воно схоже на певні місця, способи життя чи життєві середовища, які існують в ідеальних світах людей. Ці люди, спонукувані такими потребами й ідеалами, несвідомо шукають собі власну віру, щоб реалізувати свої ідеали. У процесі пошуку вони відкривають для себе, що віра в Бога – це добрий шлях і прекрасний вибір віри. Вони приходять у Божий дім, несучи із собою свої ідеали та сподіваючись, що тут вони відчують тепло й турботу, люди ними дорожитимуть і піклуватимуться про них, – і, звісно, ще більше такі люди сподіваються відчути велику Божу любов і захист. Вони входять у Божий дім зі своїми ідеалами, і незалежно від того, виконують ці люди свої обов’язки чи ні, їхні ідеали в будь-якому разі залишаються незмінними: такі люди постійно носять і зберігають їх у собі. Від початку до кінця їхні ідеали можна описати так: увійшовши в Божий дім, такі люди сподіваються, що в цьому місці вони зможуть відчути тепло й потішитися теплом, щастям і благополуччям. Вони сподіваються, що в цьому місці немає ні ворожнечі, ні підозр, ні цькувань, ні обману, ні кривди, ні дискримінації й відчуження між людьми. Оце, власне, і є ті ідеали, що живуть у головах таких ідеалістів. Тобто вони уявляють собі місце, де люди ставляться одне до одного як машини, позбавлені життя й усяких думок: посміхаються, кивають і механічно кланяються при зустрічі, щоб показати дружелюбність і відсутність ворожнечі. У цьому ідеальному місці між людьми панує велика любов, і вони можуть піклуватись одне про одного, дорожити одне одним, доглядати одне за одним, допомагати одне одному, розуміти одне одного, пристосовуватись одне до одного й навіть захищати та прикривати одне одного. Усе це – деякі з тих речей, про які мріють ідеалісти та які вони ідеалізують. Наприклад, коли ідеалісти входять у Божий дім, їхній ідеал і надія – що тут молодші поважатимуть старших, дорожитимуть ними, піклуватимуться про них, приділятимуть їм пильну увагу й турботу. Крім поваги, ці ідеалісти також сподіваються на те, що тут люди використовуватимуть шанобливі звертання: для братів – «старший дядько такий-то», «дядько такий-то» чи «дядько той-то», а для сестер – «бабуся така-то», «тітонька така-то» чи «сестра така-то», – тобто, по суті, що до кожного звертатимуться якось по-особливому. Такі ідеалісти сподіваються, що тут люди зовні будуть особливо сердечними, гармонійними й увічливими одне з одним і що ні в кого ні на позір, ні в глибині серця не буде недоброзичливості й чогось поганого та злого. Вони сподіваються, що коли хтось помилиться чи зіткнеться з труднощами, кожен зможе простягнути йому руку допомоги, ба більше – ще й забезпечити його глибокою турботою та терпимістю. А особливо коли йдеться про слабких, відносно безхитрісних людей, яких інші у світі легко цькують і гноблять, ті ідеалісти ще більше сподіваються, що коли такі люди прийдуть у церкву, у Божий дім, то зможуть отримати пильну турботу, увагу й особливе ставлення до себе. Як кажуть ці ідеалісти: мовляв, коли вони прийшли в Божий дім, то хотіли, щоб усі жили щасливо та благополучно, і сподівалися, що раз тут усі вірять у Бога, то тут брати й сестри будуть укупі, як велика родина. Ці ідеалісти вважають, що не повинно бути ніяких цькувань, покарань і кривди. Вони вірять, що коли виникає якась проблема, людям не можна сперечатись і гніватись одне на одного, а натомість усім треба ставитись одне до одного спокійно, з великим терпінням і готовністю допомогти, що треба завжди робити так, щоб іншим було комфортно, і кожна людина має показувати іншим тільки свою найкращу, найдобрішу сторону, а лиху чи погану мусить тримати при собі. Ці ідеалісти вважають, що люди повинні ставитись одне до одного як машини, що їм не можна мати жодних негативних поглядів і думок щодо інших людей і тим більше не можна робити одне одному щось негативне; вони думають, що люди повинні мати щодо інших добрі наміри та що прислів’я «Добрі люди мають мирне життя» вдало це виражає. Вони думають, що тільки це і є справжній Божий дім і справжня церква. Однак ідеали цих ідеалістів іще не справдилися. Натомість Божий дім концентрується на принципах, наголошуючи на взаємодопомозі та підтримці між людьми й вимагаючи від кожного ставитися до всіх сортів людей на основі істини-принципів і Божих слів. Божий дім навіть висунув деякі «недбайливі» щодо людей вимоги, як-от розмежовувати різні типи людей і ставитися до них по-різному. Божий дім також вимагає, щоб люди сміливо викривали всіх, за ким помітять шкоду інтересам Божого дому, порушення принципів або впорядкувань роботи, і розбиралися з такими людьми, щоб інтереси Божого дому були захищені. Крім того, Божий дім не дозволяє людям вигороджувати та прикривати когось через особисті почуття. Звісно, також у Божому домі встановлено різні рівні керівництва. З одного боку, Божий дім вимагає, щоб керівники на всіх рівнях дбали про повсякденну роботу церкви. З іншого боку, він вимагає від них суворо наглядати за виконанням різноманітних завдань, управляти ним і контролювати його, а також постійно бути в курсі стану та церковного життя різноманітних сортів людей, розуміти їх і приділяти їм увагу, спостерігати за ставленням і тенденціями, які ці люди виявляють під час виконання своїх обов’язків, і за потреби вносити розумні, доречні корективи. Звісно, Божий дім також вимагає від керівників і працівників проводити суворий розбір і обтинання кожного, за ким вони помітять порушення принципів або впорядкувань роботи в Божому домі, порушення та переривання роботи церкви, і виносити попередження за незначні проступки та належно реагувати на серйозніші випадки. У зв’язку із цим деяких людей було прибрано, деяких – виключено, а імена деяких – викреслено. Звісно, коли люди приходять у Божий дім, щоб виконувати різноманітні обов’язки та займатися різноманітними завданнями, багато з них чує, бачить або відчуває на собі кару й суд, що походять від Божих слів; крім того, ці люди переживають розбір і обтинання від керівників різних рангів. Ці різноманітні середовища та питання, з якими люди стикаються в Божому домі, повністю відрізняються від ідеального Божого дому та церкви з уявлень ідеалістів – настільки, що це дуже сильно виходить за рамки їхніх очікувань і змушує їх відчувати в глибині серця значний тиск. З одного боку, ці ідеалісти вважають немислимими різноманітні випадки, що трапляються в церкві, або церковні методи та принципи розв’язання проблем. З іншого боку, у глибині сердець таких ідеалістів виникають гнітючі емоції, пов’язані з їхніми ідеалами та хибними уявленнями про позитивне, церкву й Божий дім. Після виникнення цих гнітючих емоцій такі ідеалісти не квапляться виправити свої помилкові думки та погляди або розгледіти й чітко визнати проблеми зі своїми ідеалами, і в результаті в них починає з’являтися багато уявлень. Крім того, оскільки такий ідеаліст не здатен зрозуміти істину й використати її для подолання цих уявлень, вони починають укорінюватися глибоко в його думках або душі, через що його гнітючі емоції постійно посилюються та стають дедалі тяжчими. У реальності Бог, Божий дім, церква, віруючі, християни – усе це несумісне з ідилічним раєм, небом або утопією, які ці ідеалісти уявляють у своїх ідеалах. Як наслідок, пригніченість, яка таїться глибоко в їхніх серцях, продовжує постійно накопичуватися, і вони ніяк не можуть від неї звільнитися. Чи є в церкві такі люди? (Так.)

Дехто каже: «Ой, та чого це Божий дім постійно говорить, що треба приймати суд і кару? Як це віруючі в Бога все одно стикаються з розбором і обтинанням? Ой, та чого це Божий дім проганяє людей? У ньому зовсім немає любові! Як таке може відбуватись у “раю на землі”? Як у церкві можуть з’являтись антихристи? Як може відбуватися таке, щоб антихристи гнобили й карали інших? Як у церкві, Божому домі, люди можуть викривати й аналізувати одне одного? Як тут можуть виникати суперечки? Як можуть виникати заздрість і конфлікти? Та що ж це відбувається? Раз ми прийшли в Божий дім, між нами має бути любов, і всі ми мусимо вміти допомагати одне одному. Чого ж таке все одно відбувається?». Чи в багатьох людей є такі ідеї? Багато людей дивиться на Божий дім крізь призму своєї уяви. А тепер скажіть Мені, чи об’єктивні ці фантазії та тлумачення? (Ні, не об’єктивні.) Де їм бракує об’єктивності? (Людськість глибоко розбещена, і всі ті, кого спасає Бог, мають розбещені характери, тому у взаємодії з іншими вони неминуче виявлятимуть розбещеність. Буде і заздрість, і конфлікти, і випадки цькування й утисків. Усе це не може не траплятися. Того, що уявляють такі ідеалісти, не існує. Ба більше, аби захистити церковне життя й роботу, церква обов’язково проводитиме розбір і обтинання людей на основі істини-принципів, переводитиме й замінюватиме декого, усуватиме та проганятиме лихих і невіруючих людей: усе це відповідає принципам. Причина в тому, що коли люди діють відповідно до своїх розбещених характерів, вони порушують роботу церкви та заважають їй. Якби церква не вживала заходів на кшталт розбору, обтинання, заміни чи видалення таких людей, це було б нереалістично.) Це нереалістично, і тому ідеї таких людей – це ідеали ідеалістів. Жодна з них не є реалістичною – усі вони пусті й вигадані, чи не так? Навіть зараз такі люди досі не розуміють, навіщо їм вірити в Бога. Дехто каже: «Вірити в Бога – це добре. Вірити в Бога – значить робити добрі справи й бути доброю людиною». Чи правильне це твердження? (Неправильне.) «Віруючі в Бога повинні мати в серці добрі наміри». Чи правильне це твердження? (Неправильне.) Мати в серці добрі наміри – що це за твердження? Чи матимеш ти добрі наміри, якщо просто цього захочеш? Чи маєш ти добрі наміри? Чи є наявність добрих намірів у серці принципом людської поведінки? Це просто гасло, доктрина. Це пусті слова. Коли справа не стосується твоїх власних інтересів, ти можеш дуже гарно про це говорити, думаючи: «У мене в серці добрі наміри, я нікого не цькую, не кривджу, не обманюю й не використовую у власних інтересах». Але коли справа зачіпає твої власні інтереси, статус і гордість, чи зможе тебе стримати твердження про те, що треба «мати в серці добрі наміри»? Чи зможе воно подолати твій розбещений характер? (Ні, не зможе.) Тому це твердження пусте й не є істиною. Істина здатна викрити сутність твого розбещеного характеру; вона може викрити й розібрати сутність і справжню природу того сорту речей, які ти робиш, і визначити й засудити сутність цих речей і характеру, який ти виявляєш. Далі вона дає тобі належний шлях і принципи, щоб ти змінив спосіб життя, поведінки та дій. Так можна подолати розбещені характери людини, якщо вона зможе прийняти істину та змінити свій спосіб життя; не заклики до людей мати в серці добрі наміри можуть це зробити, а тільки істина. Вона долає розбещені характери людини тим, що дає не гасла, доктрини чи норми та правила, а принципи, критерії та вказівки, як треба поводитися. Істина використовує ці принципи, критерії та вказівки, щоб витіснити й замінити розбещений характер людини. Коли принципи, критерії та вказівки, якими людина керується у своїй поведінці, змінюються й виправляються, усі різноманітні помилкові ідеї та неправильні думки в її свідомості теж природно змінюються. Коли людина розуміє та здобуває істину, її думки змінюються відповідно. Тут питання не в добрих намірах у серці людини, а в зміні її характеру, сутності та джерела думок. Те, що виявляє й утілює в життя така людина, стає позитивним. Напрямок, манера та джерело того, як вона поводиться, – усе це зазнає змін. Мова й дії такої людини мають за основу та критерій Божі слова, і вона може втілювати в життя нормальну людськість. То що, чи потрібно просто казати людям, щоб вони «мали в серці добрі наміри»? Чи це корисно? Це твердження пусте, воно не може розв’язати жодної проблеми. Коли ідеалісти приходять у Божий дім, у церкву, реалізація їхніх ідеалів усе одно виявляється неможливою, і через це такі люди відчувають у серці пригніченість. Деякі ідеалісти подібним чином заглиблюються в уряд або суспільство, а потім виявляють, що їхні ідеали не можна ні реалізувати, ні справдити. У результаті вони часто відчувають зневіру. Ставши чиновниками або імператорами, деякі люди відчувають велике задоволення собою та стають пихатими до глибини душі, точно як у рядку з того вірша: «Сильний вітер здіймається – хмари розметано». А як звучить наступний рядок? («Тепер, коли моя міць править усім між морів, я повертаюся на батьківщину».) Бачиш, їхні слова звучать дивно. У них є такі емоції, які важко зрозуміти людям із нормальною людськістю й розумом. Ці ідеалісти вічно говорять піднесеним тоном. Що значить говорити піднесеним тоном? Це значить, що вони в жодних своїх справах не стикаються з реальністю й не розв’язують реальних проблем. Вони не розуміють, що таке реальність, і завжди керуються емоціями. Коли такі люди приходять у Божий дім, то не розуміють, що значить вірити в Бога та яке значення має віра в Бога, скільки б істини вони не почули. Вони не розуміють цінності істини, не кажучи вже про цінність прагнення до неї. До чого вони вічно прагнуть, то це до ідеалів ідеалістів. Вони мріють, щоб Божий дім колись став таким, яким вони його уявляють: місцем, де люди ставляться одне до одного з повагою, гармонійно живуть укупі, дуже добре ладнають одне з одним, дорожать одне одним, піклуються одне про одного, плекають одне одного, допомагають і дякують одне одному, говорять одне одному приємні речі та слова благословення; місцем, де не лунає ні неприємних і образливих слів, ні якихось суперечок, ні слів, які викривають розбещену сутність людей; місцем, де люди не викривають одне одного та не розбираються одне з одним. Скільки б істини не почули такі ідеалісти, вони все одно не розуміють, який смисл віри в Бога, які вимоги Бог висуває та якими хоче бачити людей. Ті ідеалісти не тільки цього не розуміють, а й дедалі більше сподіваються, що одного дня вони зможуть потішитись ідеалістичним ставленням до себе, якого вони бажають від Божого дому. Якщо вони не отримують такого ставлення, їм здається, що в Божому домі немає ні місця, ні можливості для реалізації їхніх ідеалів. Тому деякі люди, коли почуваються пригнічено, часто думають, чи не покинути їм усе це, мовляв: «Вірити в Бога – це нудно та пусто. Віруючі в Бога не допомагають одне одному, не плекають і не поважають одне одного так, як буддисти. А ще віруючі в Бога постійно обговорюють істину та принципи, часто говорять про розрізнення в міжособистісних стосунках, час від часу викривають і критикують одне одного та навіть нерідко стикаються з розбором і обтинанням. Не такого життя я хочу». Якби не їхні ідеали й ниточка надії потрапити на небо, такі ідеалісти могли б у будь-який момент покинути церкву та знайти інший шлях. То скажи Мені: це люди Божого дому? Чи годяться вони залишатись у Божому домі? (Ні.) Куди, на вашу думку, їм слід податися? (Вони годяться для чернечого життя.) Вони могли б піти в буддійський або даоський храм – згодилося б і те, і інше. У мирському світі вони не почуваються пригніченими, а в Божому домі дуже гнітяться й відчувають, що не мають ні можливості реалізувати свої ідеали, ні місця для їх застосування. Тому таким людям дуже підходять місця, де в’ється дим і безперервно палять ладан. Там тихо, там не вчать, як треба поводитися. Там не викривають усілякі твої помилкові думки й погляди та твій розбещений характер, не розбираються з ним. Там між людьми є дистанція й повага. Там немає жодних суперечок, а люди перекидаються максимум кількома словами на день. Ніхто за тобою не наглядає й не регламентує твої дії. Там ти житимеш самодостатнім життям і весь рік майже не зустрічатимеш незнайомців. Тобі не доведеться перейматися через повсякденні справи. Якщо знадобиться щось для фізичного прожитку, можна взяти миску для жебрацтва чи якусь малу мисочку, піти просити в людей милостиню й отримати трохи їжі, навіть не заробляючи грошей. У тих місцях зникають усі земні негаразди. Люди ставляться одне до одного дуже доброзичливо, і ніхто ні з ким не сперечається. Якщо там і є якісь розбіжності, вони залишаються в серцях людей. Там дні проходять у легкості й комфорті. Це називають землею неймовірної радості – це місце ідеалів ідеалістів, де такі люди можуть реалізувати свої ідеали. Ці ідеалісти мають жити в місці зі своїх фантазій, а не в церкві. Для таких людей у церкві забагато справ. Щодня треба читати Божі слова, відвідувати зібрання, вивчати кожен принцип, постійно спілкуватися про істину та розуміння власних розбещених характерів; деякі люди, що діють відповідно до своїх розбещених характерів і порушують принципи, зазнають розбору й обтинання, а окремі з таких людей – ще й часто. Ці люди почуваються тут особливо пригніченими й нещасними. Церква – не їхнє ідеальне середовище. Вони вважають, що замість витрачати свій час або марнувати свою молодість у цьому місці, їм краще було б трохи раніше піти жити в місце, яке їм подобається. Вони вважають, що немає потреби витрачати тут свій час, постійно почуваючись пригніченими та ведучи некомфортне, безрадісне й нещасливе життя. Це єдиний типовий прояв ідеалів ідеалістів, який ми розглянемо. Про цих людей особливо немає чого сказати. Про скільки б істини ви з ними не спілкувалися, вони не слухатимуть. Цілими днями вони віддаються фантазіям, і все те, про що вони думають, дуже нереалістичне, невизначене, та й просто занадто віддалене від нормальної людськості. Вони цілими днями думають про такі речі й не можуть спілкуватися з нормальними людьми. Нормальні люди теж не можуть зрозуміти, із чого зліплено світ ідеалістів. Тож якими б не були думки та погляди цих людей, їхні ідеали пусті. А раз їхні ідеали пусті, то їхні думки та погляди, природно, теж пусті й не варті того, щоб розбирати їх або сильно в них заглиблюватися. Раз вони пусті, то хай такими й залишаються. Ці люди можуть іти куди хочуть, і Божий дім їм не заважатиме. Якщо вони захочуть залишитись у Божому домі й виконувати трохи обов’язків або прислужуватися, якщо вони не коїтимуть порушень і зла, то ми підемо їм назустріч і дамо можливість покаятися. Словом, поки вони залишаються доброзичливими до братів і сестер, до Божого дому та церкви, нам немає необхідності займатися такими людьми, якщо тільки вони самі не виразять бажання піти. А якщо вони так і зроблять, то привітаймо це рішення з розпростертими обіймами, гаразд? (Гаразд.) Значить, вирішено.

Ідеали ідеалістів зазвичай пусті, тоді як ідеали реалістів набагато практичніші й тісніше узгоджені із життям і реальним середовищем людей. Звісно, вони також конкретніше стосуються питань людського життя й існування, зокрема й питань того, як завести господарство та почати життя. Ці два питання пов’язані з навичками, здібностями й талантами, яких набувають люди, різноманітними типами освіти, яку вони отримують, а також із їхніми дарами, можливостями та професійними знаннями. Ідеали реалістів охоплюють саме ці аспекти. У сфері ідеалів реалістів, на що б вони не були спрямовані: чи на покращення умов життя, чи на задоволення власного духовного світу, – ці ідеали проявляються конкретно, у реальному житті людей. Наприклад, деякі люди мають лідерські здібності й люблять бути в центрі уваги. Вони можуть бути дуже вправними в ораторському мистецтві чи словесній комунікації або ж тонко розуміти людей і вміти використовувати їхні можливості, що можна точніше описати як «помикати людьми». Як наслідок, такі люди особливо полюбляють обіймати високі посади, брати на себе керівні ролі чи займатися кадровими питаннями. Усвідомивши свої здібності в цих сферах, вони починають прагнути стати керівниками чи організаторами серед людей, контролювати виконання завдань і труд робітників або навіть керувати певним завданням. Їхній основний ідеал – стати керівниками. Звісно, у суспільстві вони поводяться саме так. Коли вони входять у Божий дім, то сприймають його як релігійну організацію, причому унікальну. Після вступу до церкви їхні ідеали залишаються незмінними. Зміни в середовищі й контексті життя таких людей не впливають на ці ідеали. Такі люди приносять із собою в Божий дім той самий ідеал керівництва. Їхнє бажання – займати керівні посади в Божому домі, наприклад очолювати церкву, відповідати за певний рівень або керувати групою. Це їхній ідеал. Однак оскільки в упорядкуваннях роботи в Божому домі визначено принципи та норми відбору керівників і працівників, а ці люди не мають необхідних кваліфікацій, то навіть якщо вони час від часу виступають кандидатами в процесі відбору керівників на певний рівень, зрештою вони не можуть досягти свого ідеалу та стати керівниками, як прагнуть. Що довше їм не вдається досягти керівної посади чи зайнятися своєю ідеальною роботою, то більше в них роз’ятрюються їхні ідеали, посилюючи їхнє жадання керувати. Як наслідок, такі люди докладають великих зусиль у різноманітних починаннях, – чи то серед братів і сестер, чи перед керівниками вищого рівня, – щоб показати себе, виглядати видатними й винятковими та зробити так, щоб інші визнали їхні таланти. Вони можуть навіть іти на компроміс із власною совістю, щоб задовольнити вподобання братів і сестер, і робити чи казати певні речі та навмисно проявляти певні форми поведінки, щоб відповідати вимогам до керівництва, встановленим в упорядкуваннях роботи Божого дому. Однак, незважаючи на наполегливі зусилля таких людей, їм усе одно не вдається досягти своїх ідеалів і стати керівниками. Є й такі люди, що зневірюються, розгублюються та втрачають контакт із собою. Негативні емоції пригніченості, які ці люди відчували раніше, посилюються, коли вони вірять у Бога, але не можуть прийняти істину чи знайти розв’язання своїх проблем. Вони завжди жадали займати високі посади й бути керівниками, і ці ідеали проросли в їхніх серцях іще до того, як ці люди ввірували в Бога. Оскільки їм не вдавалося реалізувати свої ідеали, у глибині їхніх душ завжди жило невидиме відчуття пригніченості. Навіть після входження в Божий дім, де їхні ідеали все одно не можна реалізувати, почуття пригніченості в цих людях стають сильнішими й тяжчими. Ці люди починають обурюватися, бо їхні керівницькі здібності не використовуються, і почуваються безталанними, розчарованими та пригніченими, бо їхніх ідеалів не можна досягти. Оскільки їхні ідеали так і не здійснилися, у душі ці люди відчувають несправедливість. Оскільки в них немає виходу для їхніх здібностей, вони зневірюються в житті та подальшому шляху. Як наслідок, у повсякденному житті, виконуючи різноманітні завдання, вони часто несуть у собі почуття пригніченості. Деяким людям навіть після багатьох зусиль і спроб так і не вдається стати керівниками чи досягти свого ідеалу. У таких ситуаціях вони починають удаватися до різноманітних засобів, щоб виплеснути емоції й вивільнити чи виразити свою пригніченість. Звісно, деякі з тих, хто вірить у Бога, але досі тримається за свій ідеал високої посади, справджують своє сердечне бажання та стають керівниками в церкві. Однак вони не здатні виконувати свої обов’язки керівника згідно з Божими вимогами й упорядкуваннями Божого дому. Водночас вони помічають, що в рамках вимог і нагляду Божого дому та братів і сестер вони неохоче виконують ці керівницькі ролі. Хоча вони досягли своїх ідеалів і роблять те, чим хотіли б займатися в ідеалі, вони все одно почуваються пригніченими. Це відбувається тому, що вони керують на фундаменті реалізації своїх особистих ідеалів, і хоча може здаватися, що зовні чи поверхово ці люди виконують завдання, яких вимагає Божий дім, але ідеали таких людей виходять далеко за межі цих повинностей. Їхні амбіції, ідеали, бажання та бачення виходять далеко за рамки їхніх поточних ролей. Їхні дії й думки, плани та наміри зв’язані й обмежені через упорядкування роботи в Божому домі та Божі вимоги. Тож навіть обійнявши керівні посади, такі люди однаково почуваються пригніченими. У чому ж причина цих проблем? У тому, що хоча така людина й стала керівником, вона й далі прагне до реалізації власних ідеалів і обітниць, які дала в рамках цих ідеалів. Однак служба керівником у Божому домі чи церкві не дає змоги реалізувати ідеали й бажання такої людини, а її почуття стають двоїстими та суперечать одне одному. Через ці конфлікти й нездатність відпустити власні ідеали та прагнення людина в глибині душі часто почувається пригніченою та не може знайти полегшення. Це один тип людей. У Божому домі серед цих ідеалістів є ті, хто бореться за свої ідеали, але все одно не може їх досягти, а є й ті, хто бореться за свої ідеали та зрештою реалізує їх, але однаково почувається пригнічено. У якій би ситуації не опинилися такі люди, вони не покинули своїх ідеалів і досі продовжують їх прагнути паралельно з виконанням своїх обов’язків і життям у Божому домі.

Є й інші люди, які мають талант до письма, словесної комунікації та літератури. Вони сподіваються, що за допомогою своїх літературних навичок зможуть висловлювати власні думки й водночас демонструвати ці навички, щоб інші помітили їхні здібності, цінність і внесок у Божий дім. Ідеал таких людей – прагнути стати видатними, кваліфікованими письменниками й інтелектуалами. Коли вони входять у Божий дім і починають виконувати обов’язки, пов’язані з текстами, то відчувають, що знайшли місце для застосування своїх здібностей. Вони охоче демонструють свої сильні сторони й таланти, щоб реалізувати свій ідеал стати письменниками й інтелектуалами. Хоча вони продовжують виконувати свої обов’язки, але не покидають власні ідеали. Можна сказати, що виконання обов’язків для них на 80–90 відсотків ґрунтується на їхніх ідеалах – інакше кажучи, їхня мотивація виконувати свої обов’язки походить від прагнення до цих ідеалів і надії на них. Отже, у таких людей багато чого домішано до виконання обов’язків, через що їм складно дотримуватися стандартів виконання обов’язків згідно з істиною-принципами й обов’язковими Божими стандартами. Ці люди приходять у Божий дім не виключно для того, щоб виконувати свої обов’язки: навпаки, вони сподіваються скористатися цією можливістю, щоб проявити власні таланти. Вони жадають виставити свої таланти напоказ і так досягти власних ідеалів та продемонструвати свою цінність. Тому для них найбільша перешкода, що заважає виконувати обов’язки відповідно до стандарту, – це їхні ідеали, тобто в процес виконання обов’язків такі люди вплутують особисті вподобання, думки й точки зору на різноманітних людей, події та речі. Деякі люди мають розуміння певних професійних навичок або якийсь талант – наприклад, хтось розуміється на комп’ютерних технологіях і любить працювати комп’ютерним інженером. Такі люди носять окуляри, професійно вдягаються та, що найхарактерніше, носять із собою якісь особливі чи рідкісні моделі ноутбуків. Куди б вони не пішли, вони вічно сидять за своїми ноутбуками, дивлячись якусь інформацію на різних сайтах, розв’язуючи всілякі комп’ютерні проблеми та подаючи себе як професіоналів. Словом, професійний погляд, постава, мова й манера поведінки – це те, чого вони вимагають від себе та чим хизуються перед іншими, пориваючись стати професіоналами в галузі комп’ютерної інженерії. Увійшовши в Божий дім, ці люди нарешті реалізують свій ідеал і починають виконувати завдання, пов’язані з комп’ютерними технологіями. Вони постійно вивчають технології та вдосконалюють свої навички, старанно виявляють і розв’язують різноманітні проблеми, щоб не відставати від тенденцій, нових публікацій і того, що просувається в галузі. Такі люди особливо цікавляться якоюсь конкретною професійною навичкою та глибоко на ній знаються, що робить їх професіоналами й експертами. Отже, їхній ідеал – стати професіоналами, і вони сподіваються, що Божий дім поставить їх на важливу посаду, шануватиме їх і покладатиметься на них. Звісно, зараз у Божому домі більшість таких людей справді змогла використати свої сильні сторони й досягти своїх ідеалів. Однак, реалізуючи свої ідеали, чи замислювалися ці люди під час роботи, чим вони займаються – чи виконують свої обов’язки, а чи прагнуть до власних ідеалів? Це не зовсім зрозуміло, чи не так? Робота, якою вони займаються, спеціалізована, складна та кропітка. Однак навички, якими вони володіють, геть не дотягують до вимог Божого дому щодо цієї роботи. Тому, прагнучи до власних ідеалів і виконуючи свої обов’язки, ці люди відчувають певні обмеження та контроль над собою. Через ідеали у своєму серці такі люди часом відчувають певний рівень пригніченості, коли стикаються з різноманітними істинами віри в Бога та принципами виконання обов’язків. Частина людей саме така.

Є ще одна група людей, які беруть участь у поширенні Євангелія. Вони воліють стати керівниками з євангелізації, бути першими, керувати й бути успішними в будь-якій церкві, куди входять, і вони завжди незадоволені, якщо залишаються позаду. Хоча вони й виконують свої обов’язки та роботу, але при цьому прагнуть до власних ідеалів і цілей, які планують і уявляють собі та які не мають нічого спільного з вірою в Бога й істиною. Коли хтось викриває й таврує їхні цілі та ідеали чи такі люди стикаються з певними перешкодами й усвідомлюють, що не можуть реалізувати свої ідеали та продемонструвати свою цінність, вони почуваються особливо пригніченими й незадоволеними. Багато з них, прагнучи до своїх ідеалів, бажає отримувати підтвердження та схвалення. Коли ж вони цього не отримують або вкладені зусилля не приносять негайної віддачі, такі люди відчувають, що воно того не варте, що це несправедливо, і тому почуваються пригнічено. Хіба вони не демонструють такі форми поведінки? (Демонструють.) Серед тих, хто займається поширенням Євангелія, є люди, які завжди хотіли бути кваліфікованими та зразковими проповідниками чи євангелістами. Коли вони чують про такого-то, відомого євангеліста й проповідника, їх охоплює заздрість і надія, що колись і вони стануть такими, щоб їх ушановували та хвалили майбутні покоління, щоб їх пам’ятав Бог. Вони вічно хочуть проповідувати у власний ідеалізований спосіб, беручи свій ідеал за ціль і мотивацію для початку проповідницької діяльності та здобуття слави чи для того, щоб майбутні покоління в Божому домі їх пам’ятали. Отакий у них ідеал. Однак у Божому домі для всіх завдань існують суворі вимоги, а також принципи, якими Бог сказав людям керуватись у виконанні цих завдань. Як наслідок, ті люди почуваються пригнічено, бо не можуть стати такими євангелізаторами, як у своїх ідеалах: за ними часто наглядають і регламентують їхні дії, а керівники та працівники стежать за виконанням їхньої роботи й розпитують про нього. Є й такі люди, хто після приходу в Божий дім продовжує прагнути до своїх ідеалів, бо має особливі навички чи таланти. Наприклад, серед акторів є ті, хто вміє грати й має базові знання прийомів акторської майстерності. Вони пориваються стати ідеальними акторами, сподіваючись, що колись будуть як ті відомі актори, популярні серед безбожників: важливі персони, зірки, наче ті королі й королеви. Однак у Божому домі характер і прояви розбещеності в цьому плані завжди викриваються, і до акторів висуваються конкретні вимоги та принципи. Навіть здобувши певну популярність як актори, вони все одно не можуть стати знаменитостями, яких люди обожнюють і за якими слідують, і тому вони почуваються пригнічено. Вони кажуть: «Божий дім клопітний. Тут людей вічно в усьому обмежують. Що поганого в тому, щоб наслідувати приклад знаменитостей? Що поганого в тому, щоб одягатися по-особливому, дещо по-своєму та вимогливо?». Через вимоги до костюмів акторів і конкретних виступів у Божому домі таким людям вічно ввижається конфлікт і несумісність між цими вимогами та їхнім ідеалом – стати знаменитостями й важливими персонами. Як наслідок, у серці вони глибоко засмучуються, думаючи: «Чому реалізувати мої ідеали так важко? Чому в Божому домі я на кожному кроці стикаюся з перешкодами?». Коли в них виникають такі думки чи не виправдовуються ці очікування, такі люди почуваються пригнічено. За цим почуттям пригніченості стоїть їхня віра в те, що їхні ідеали правомірні та мають цінність. Вони також вважають, ніби в тому, щоб прагнути до своїх ідеалів, немає нічого поганого, що це їхнє право, і, як наслідок, у них починають зароджуватися гнітючі емоції. Наприклад, деякі режисери вважають, що здобули чималий досвід, знявши кілька фільмів. Вони вірять, що їхні фільми гідні показу, а вони тепер стали краще керувати операторською роботою, монтажем, грою акторів і всілякими подібними питаннями. Коли вони отримують указівки Вишнього, їхні фільми нарешті починають відповідати належним стандартам і випускаються вчасно. Це начебто підтверджує, що прагнення цих людей стати кваліфікованими режисерами – належне, правомірне та необхідне стремління. Однак поки вони прагнуть до цілі стати кваліфікованими режисерами, деякі з їхніх безпринципних ідей, поглядів і дій часто відкидаються, спростовуються чи залишаються невизнаними. Ці люди навіть можуть часто стикатися з обтинанням і розбором. Через це глибоко в їхніх серцях з’являється відчуття пригніченості, і вони кажуть: «Чому в Божому домі так важко бути режисером? Подивіться на тих режисерів у світі безбожників – он які вони гламурні. У них є спеціальні люди, які подають їм чай, наливають напої, навіть ноги миють. У Божому домі бути режисером – це не статусно й не пафосно, ніхто нас не поважає й не захоплюється нами. Чому нас завжди обтинають і розбираються з нами? Що б ми не робили, усе вічно не так. Як це гнітить! У нас є власні ідеї, погляди, професійні здібності – то чому з нами постійно розбираються? Хіба прагнути до власних ідеалів – це неправильно? А може, прагнути до наших ідеалів – це неправомірно? Чому нам так складно реалізувати свої ідеали? Це так гнітить!». Як би такі люди про це не думали, вони все одно почуваються пригнічено. Є й деякі співаки, що кажуть: «У Божому домі я не прагну ні до чого, крім того, щоб бути кваліфікованим співаком, добре співати, демонструвати власний стиль і мати любов усіх, хто мене слухає». Однак у Божому домі часто висувають різноманітні вимоги та принципи в питанні виконання гімнів, і за часте порушення цих вимог таких співаків нерідко обтинають і розбираються з ними. Коли з ними не розбираються, вони вважають, що можуть безперешкодно реалізувати свої ідеали. Але коли вони зазнають розбору та кількох невдач, їм здається, що їхні зусилля й досягнення за той період тепер знецінено та вони повернулися туди, звідки починали. Це породжує в глибині їхніх сердець почуття пригніченості, і вони кажуть: «Ах, як же важко реалізувати мої ідеали! Світ широкий, але для мене в ньому, здається, немає місця. І в Божому домі так само. Чому прагнути до власної кар’єри так важко? Чому так важко робити те, що я хочу? Ніхто не дає мені добро, на кожному кроці я стикаюся з перешкодами, мене постійно обтинають і розбираються зі мною. Усе це настільки проблемно та гнітюче! У світі безбожників вічно плетуть інтриги й воюють одне з одним, там повсюди кар’єрні перешкоди, тож почуватися пригнічено – це нормально. Але чому я все одно почуваюся пригнічено, коли приходжу зі своїми ідеалами в Божий дім?». Ті, хто виконує в Божому домі різноманітні завдання, у прагненні до своїх ідеалів часто стикаються з невдачами, зазнають знецінення, обтинання й розбору, не отримують визнання. Пасивно переживаючи все це, вони несвідомо занепадають духом і почуваються так, наче їхнє життя, вважай, скінчилося та реалізувати їхні ідеали неможливо. До приходу в Божий дім вони думали: «Я несу в собі власні ідеали та стремління. У мене є власні бажання, а в Божому домі – безмежні можливості. Я можу стати кваліфікованим режисером, актором, письменником або навіть кваліфікованим танцівником, співаком чи музикантом». Вони не могли продемонструвати свої таланти й досягти своїх ідеалів, але вірили, що Божий дім забезпечить їх власною сценою, величезним простором, де їхні ідеали, мрії та стремління змогли б здійснитися. Вони відчували, що сцена в Божому домі особливо велика. Однак відтоді минуло стільки років, і тепер вони вдаються в питання: «Чому я почуваюся так, наче сцена в мене під ногами зменшується? Чому мій світ зменшується? Шанс на реалізацію моїх ідеалів здається дедалі віддаленішим, навіть неможливим. Та що ж відбувається?». На цьому етапі такі люди досі не покидають свої ідеали та не ставлять під сумнів правильність цих ідеалів і бажань. Вони досі привносять ці ідеали й бажання у виконання своїх обов’язків. Як наслідок, гнітючі емоції цих людей супроводжують їх скрізь: і в прагненні до їхніх ідеалів і бажань, і під час виконання їхніх реальних обов’язків. Для тих, хто носить у собі гнітючі емоції чи не може їх відпустити, суперечність між цими двома речами неподоланна. Ці люди привносять відчуття пригніченості і в прагнення до своїх ідеалів і бажань, і у виконання своїх обов’язків. Тож, виконуючи свої обов’язки, люди постійно підлаштовуються та прагнуть до своїх ідеалів і мрій, хай там що. Також можна сказати, що люди виконують свої обов’язки із суперечливим ставленням, повсякчас відчуваючи пригніченість і неохоту. Але в них немає іншого вибору: щоб реалізувати свої ідеали й бажання, продемонструвати свою цінність і прагнути до цих ідеалів і бажань, їм доводиться виконувати свої обов’язки. Вони не знають точно, навіщо це роблять, що хочуть здобути та якою є мета, що її вони намагаються досягти чи реалізувати або до якої стараються прагнути. Це питання стає для них дедалі неяснішим, а дорога попереду видається дедалі туманнішою. Хіба в такому стані їм не важко відпускати й долати свої гнітючі емоції? (Так і є.)

Тепер, коли наше спілкування дійшло до цього моменту, побесідуймо далі на тему того, як людям слід розуміти та сприймати зв’язок між своїми ідеалами й бажаннями та своїми обов’язками. Спочатку поговорімо про ідеали, а саме про ідеали тих людей, яких ми згадували раніше. Чи доречно людям прагнути до реалізації власних ідеалів у Божому домі? (Ні, недоречно.) У чому природа цієї проблеми? Чому це недоречно? (Якщо людина прагне до реалізації власних ідеалів під час виконання своїх обов’язків, то так вона виставляє себе напоказ і будує власну кар’єру, а не прагне виконувати свої обов’язки створіння.) Скажіть Мені: прагнути до реалізації власних ідеалів і бажань – це неналежно? (Так, неналежно.) Якщо ви кажете, що це неналежно, то чи позбавляє це людину її людських прав? (Ні.) То в чому ж тоді проблема? (Вірячи в Бога, люди мусять прагнути до істини та слідувати шляхом, на який їм указують Божі слова. Якщо ж вони прагнуть лише до власних бажань та ідеалів, то вони прагнуть до того, чого бажає їхня плоть, а це ідеологія, прищеплена сатаною.) У світі вважається належним прагнути до реалізації власних ідеалів. Які б вони не були, це прагнення нормальне, якщо ці ідеали не порушують закону й не виходять за жодні моральні рамки. Ніхто ні про що не питає, і ти не зациклюєшся на тому, що правильно, а що ні. Ти прагнеш до того, що подобається тобі особисто, і якщо ти досягаєш цього й реалізуєш свою ціль, значить, ти успішний; але якщо ти промахуєшся та зазнаєш невдачі, то це твоя особиста справа. Однак коли ти входиш у Божий дім, особливе місце, то мусиш відпустити всі свої ідеали й бажання, які б вони не були. Чому? Чого б конкретно ти не прагнув, – поговорімо просто про саме прагнення загалом, – але весь хід і шлях прагнення до ідеалів і бажань обертаються навколо егоїзму, власних інтересів, статусу та репутації. Ці речі – усе, навколо чого обертається таке прагнення. Інакше кажучи, коли людина прагне до реалізації своїх ідеалів, єдиний бенефіціар цього – вона сама. Чи праведно це, коли людина прагне до реалізації своїх ідеалів заради статусу, репутації, марнославства й фізичних інтересів? (Ні.) Якщо йдеться про особисті та приватні ідеали, думки й бажання, то методи та підходи, до яких удається людина, завжди егоцентричні й зосереджені на особистій вигоді. Якщо оцінювати їх із точки зору істини, то вони не є ні праведними, ні правомірними. Безперечно, людям слід відпустити їх, чи не так? (Так.) Їм слід відпустити і егоїзм, і особисті ідеали й бажання. Це видно з точки зору сутності шляхів, якими йдуть люди: прагнення до реалізації власних ідеалів і бажань – не щось позитивне, воно було відкинуте. Це один аспект. Тепер обговорімо інший аспект: що це за заклад – Божий дім, церква, як би вона не називалася? Що це за місце? Яка сутність церкви, Божого дому? По-перше, з теоретичної точки зору це не світ, не суспільство, не якась людська корпорація чи організація в суспільстві. Церква не належить ні світові, ні людству. Чому її було створено? Яка причина її появи й існування? Ця причина – Бог і Його робота, чи не так? (Так.) Церква, Божий дім, існує завдяки Божій присутності та Його роботі. Отже, церква, Божий дім, – це те місце, де можна виставляти напоказ особисті таланти й реалізувати особисті ідеали, стремління та бажання? (Ні.) Ясно, що ні. Церква, Божий дім, існує завдяки Божій присутності та присутності Його роботи. Отже, це не місце для демонстрації особистих талантів і реалізації особистих ідеалів, стремлінь і бажань. Вона не обертається навколо життя в плоті, плотських перспектив, слави й багатства, статусу, репутації тощо – вона не для цього працює, і вона виникла й існує не через матеріальну славу, статус, утіху чи перспективи людей. То що ж це тоді за місце? Раз церква, Божий дім, була створена через присутність Бога та Його роботи, то хіба вона не покликана виконувати Божу волю, проголошувати Його слова та свідчити про Нього? (Так і є.) Хіба це не істина? (Істина.) Церква, Божий дім, існує через присутність Бога та Його роботи, тому вона може лише виконувати Божу волю, проголошувати Його слова та свідчити про Нього. Це не має нічого спільного з особистим статусом, славою, перспективами чи якимись іншими інтересами. Принципи, якими церква, Божий дім, керується в усій своїй роботі, мають засновуватися на Божих словах, вимогах і вченні. У широкому розумінні можна сказати, що робота церкви обертається навколо Божої волі та Його роботи, а саме навколо поширення Євангелія Царства, проголошення Його слова та свідчення про нього. Правильно? (Так.) Чи є для церкви, Божого дому, щось навіть важливіше за виконання Божої волі, проголошення Його слів і свідчення про Нього? (Це місце, де Божі обранці переживають Його роботу й отримують очищення та спасіння.) У яблучко. Церква, Божий дім, – це місце, де виконується Божа воля та проголошується Його слово, де про Нього свідчать, а головне – це місце, де люди можуть отримати спасіння. Ти це запам’ятав? (Так.) Зачитай. (Церква, Божий дім, – це місце, де виконується Божа воля та проголошується Його слово, де про Нього свідчать, а Божі обранці отримують очищення та спасіння.) Церква, Божий дім, – це місце, де виконується Божа воля та проголошується Його слово, де про Нього свідчать, а Його обранці отримують очищення та спасіння. Ось таке це місце. Чи може бути в такому місці якесь – будь-яке – завдання чи проєкт, роботу над яким можна було б поєднати з реалізацією особистих ідеалів і бажань? У церкві немає такої роботи чи проєкту, що слугували б меті реалізації особистих ідеалів і бажань, і жодний аспект церковної роботи та проєктів не призначено для реалізації особистих ідеалів і бажань. Отже, чи мають особисті ідеали й бажання існувати в Божому домі? (Ні.) Не мають, бо особисті ідеали й бажання суперечать усій роботі, яку Бог бажає виконувати в церкві. Особисті ідеали й бажання суперечать усій роботі, яка виконується в церкві. Вони суперечать істині, відхиляються від Божої волі, від проголошення Його слів, свідчення про Нього й роботи очищення та спасіння Божих обранців. Якими б не були ідеали людини, але якщо це її особисті ідеали й бажання, вони заважатимуть людям слідувати Божій волі та впливатимуть на проголошення Його слів і свідчення про Нього чи перешкоджатимуть цій роботі. Звісно, якщо це особисті ідеали й бажання, вони не дадуть людям отримати очищення та спасіння. Річ не просто в розбіжності між цими двома сторонами: вони фундаментально суперечать одна одній. Прагнучи до власних ідеалів і бажань, ти перешкоджаєш виконанню Божої волі, роботі проголошення Його слів і свідчення про Нього, а також спасінню людей і, звісно, власному спасінню. Словом, якими б не були ідеали людей, вони не призначені для виконання Божої волі та не можуть дати реального результату, який полягає в абсолютній покірності Богові. Коли люди прагнуть до своїх ідеалів і бажань, їхня кінцева мета – не зрозуміти істину чи те, як їм слід поводитися, здійснювати Божу волю, добре виконувати свої обов’язки та грати свою роль створінь. Мета цього прагнення людей – не досягти істинного страху перед Богом і покірності Йому. Навпаки, що більше людина реалізує свої ідеали й бажання, то більше вона віддаляється від Бога та наближається до сатани. Подібним чином, що більше людина прагне до своїх ідеалів і досягає їх, то більше її серце бунтує проти Бога, то більше вона віддаляється від Бога, і кінець кінцем, коли їй удається здійснити свої ідеали, як вона хотіла, реалізувати й задовольнити свої бажання, вона починає дедалі більше зневажати Бога, Його володарювання й усе, що з Ним пов’язане. Вона може навіть піти шляхом зречення Бога, опору та протистояння Йому. Це і є остаточний результат.

Зрозумівши, що таке Божий дім, церква, люди мусять зрозуміти й те, яке ставлення та позицію вони повинні займати, живучи та виживаючи в Божому домі як його члени. Дехто казав: «Ти не дозволяєш нам прагнути до здійснення наших власних ідеалів і реалізувати наші власні бажання». Я не обмежую вас у прагненні до власних ідеалів; Я кажу, як належно жити в Божому домі, займати правильну позицію та виконувати свої обов’язки створіння в Божому домі. Якщо ти наполягаєш на тому, щоб прагнути до реалізації власних ідеалів, то Я можу прямо тобі сказати: Прошу, іди звідси! Церква – не місце для того, щоб прагнути до реалізації твоїх ідеалів. Поза Божим домом ти можеш робити щодо своїх ідеалів усе, що хочеш, і прагнути до власних ідеалів і стремлінь. Тобі достатньо просто піти з Божого дому, і ніхто не заважатиме тобі займатися своїми справами. Однак церква, Божий дім, – це не те місце, де годиться прагнути до реалізації своїх ідеалів. Точніше кажучи, у цьому місці неможливо прагнути до власних ідеалів і бажань. Якщо ти хоч на день залишишся в Божому домі, церкві, то навіть не думай про те, щоб реалізувати власні ідеали чи прагнути до них. Якби ти сказав: «Я відмовляюся від власних ідеалів. Я готовий виконувати свої обов’язки згідно з Божими вимогами та стати компетентним створінням», – то це було б прийнятно. Ти міг би виконувати обов’язки відповідно до свого місця та правил у Божому домі. Але якщо ти наполягаєш на тому, щоб прагнути до власних ідеалів і реалізувати їх, а твоя ціль – не прожити життя даремно, то можеш покинути свої обов’язки й Божий дім. Або можеш написати таку заяву: «Я добровільно виходжу із Церкви Всемогутнього Бога, щоб прагнути до реалізації власних ідеалів і бажань. Світ широкий, і в ньому має бути місце для мене. Прощавайте». Так ти підеш належно, як годиться, і зможеш прагнути до власних ідеалів. Але якщо ти скажеш: «Я краще покину власні ідеали та стану виконувати свої обов’язки в Божому домі, буду компетентним створінням і прагнутиму до спасіння», – то ми зможемо знайти якусь спільну мову. Якщо ти хочеш мирно залишатися членом Божого дому, то спершу навчися бути добрим створінням і виконувати обов’язки відповідно до свого місця. Тоді ти станеш у Божому домі створінням, гідним свого імені. Створіння – це твоя зовнішня ідентичність і звання, і в нього мають бути конкретні прояви та сутність. Тут треба не просто мати це звання: раз ти створіння, то маєш виконувати обов’язки створіння. Раз ти створіння, то маєш виконувати повинності створіння. Отже, які ж вони, обов’язки та повинності створіння? У Божому слові чітко викладено обов’язки, зобов’язання та повинності створінь, чи не так? Відсьогодні ти справжній член Божого дому, тобто визнаєш себе одним із Божих створінь. Отже, відсьогодні ти мусиш переглянути свої життєві плани. Тобі не слід більше прагнути до ідеалів, бажань і цілей, які ти раніше ставив у житті: натомість ти мусиш їх відпустити та змінити свою ідентичність і точку зору, щоб запланувати для себе життєві цілі та напрямок, належні створінню. Передусім твої цілі та напрямок мають полягати не в тому, щоб стати керівником, бути лідером або експертом у якійсь галузі чи стати відомим діячем, що виконує якесь завдання чи опановує певну навичку. Твоєю ціллю має бути прийняти від Бога свій обов’язок, тобто знати, над чим тобі слід працювати зараз, у цей момент, і розуміти, який обов’язок тобі треба виконувати. Треба спитати, чого Бог від тебе вимагає та який обов’язок тобі призначено в Його домі. Тобі слід зрозуміти та прояснити для себе ті принципи, що їх треба усвідомити, засвоїти й дотримуватися при виконанні цього обов’язку. Якщо в тебе не виходить їх запам’ятати, можеш записати їх на папері чи на комп’ютері. Не кваплячись, повтори їх і поміркуй над ними. Оскільки ти частина творіння, твоя головна життєва ціль має полягати в тому, щоб виконувати свій обов’язок створіння та бути компетентним створінням. Це найфундаментальніша життєва ціль, яка в тебе має бути. Друге, конкретніше, – це те, як виконувати свій обов’язок створіння й бути компетентним створінням. Звісно, тобі слід відмовитися від усіх цілей і напрямків, пов’язаних із твоєю репутацією, статусом, марнославством, майбутнім тощо. Хтось може спитати: «Чому ми маємо від них відмовитися?». Усе просто. Гонитва за славою, багатством і статусом перешкоджатиме виконанню Божої волі, порушуватиме певну роботу в Божому домі чи церкві та навіть підриватиме певну роботу церкви. Це вплине на поширення Божого слова, свідчення про Бога та, що найсерйозніше, на людей, які отримують спасіння. Щоб компетентно виконувати свій обов’язок і стати компетентним створінням, ти можеш ставити перед собою цілі й узагальнювати свій досвід як хочеш, але тобі не можна прагнути до реалізації власних ідеалів. Не можна домішувати свої ідеали до жодних принципів і підходів, які ти застосовуєш у виконанні свого обов’язку. Щоб компетентно виконувати свій обов’язок і стати компетентним створінням, треба шукати принципи в Божих словах і точніший шлях практики, а не узагальнювати власні ідеї та можливості поза Божими словами. Ці принципи практики кінець кінцем обертаються навколо того, як бути компетентним створінням і виконувати свій обов’язок. У центрі всього – розуміння істини, виконання свого обов’язку створіння та зрештою усвідомлення принципів, яких слід дотримуватися, коли ти стикаєшся з різноманітними людьми, подіями й речами при виконанні свого обов’язку чи в повсякденному житті. Це зрозуміло? (Так.) Звісно, якщо ти виконуватимеш свій обов’язок згідно з вимогами та принципами Божого дому й старатимешся бути компетентним створінням, то зможеш досягти цих результатів. Однак якщо ти прагнутимеш до реалізації власних ідеалів, то ніколи не отримаєш Божого схвалення.

Якщо люди наполегливо прагнуть до реалізації власних ідеалів, але не слідують шляхом прагнення до істини, то зрештою вони стануть пихатішими, егоїстичнішими, агресивнішими, лютішими та жадібнішими. Що ще? Також вони ставатимуть дедалі надутішими й самовдоволенішими. Однак коли люди покинуть прагнути до реалізації власних ідеалів і бажань, а натомість прагнутимуть до розуміння різноманітних істин, аспектів Божих слів і критеріїв істини щодо того, як дивитися на людей і речі, поводитись і діяти, тоді вони житимуть із більшою людською подобою. Виконуючи різноманітні завдання й перебуваючи в різних середовищах, вони вже не почуватимуться розгублено та спантеличено, як раніше. Ба більше, вони перестануть часто потрапляти в пастку негативних емоцій, з якої не могли звільнитися, скуті та зв’язані негативними думками й емоціями, що зрештою призводило до того, що їх контролювали й охоплювали різноманітні негативні емоції. Прагнення до реалізації власних ідеалів і бажань лише віддаляє людей від принципів як Божих слів, так і того, як стати справді компетентними створіннями. Люди не усвідомлюють, як треба підкорятися Божим упорядкуванням і влаштуванням, і не розуміють, у чому суть людського життя, старіння, хвороб і смерті. Вони не знають, як дати раду ненависті та як мати справу з різноманітними негативними емоціями. Звісно, вони гадки не мають і про те, як орієнтуватись у людях, подіях і речах, що приходять у їхнє життя. Коли вони стикаються з різноманітними людьми, подіями та речами, то опиняються безпорадними, спантеличеними та сповненими розгубленості. Кінець кінцем такі люди можуть лише дозволити негативним емоціям, думкам і поглядам поширюватись і розвиватись у їхніх серцях, даючи їм контролювати та зв’язувати себе. Ба більше, керуючись цими негативними емоціями чи думками та поглядами, люди також можуть удаватися до крайніх форм поведінки чи робити речі, які шкодять іншим і їм самим, призводячи до немислимих наслідків. Такі дії заважають правомірним прагненням людей і завдають шкоди совісті й розуму, які треба мати людям. Тому зараз найважливіше – це щоб люди дослідили глибини своїх сердець і виявили, чого вони досі жадають і що із цього належить плоті, світові й інтересам плоті, як-от слава, престиж, репутація, статус, багатство тощо. Чого із цього люди досі потребують і не можуть розгледіти? Що із цього часто їх зв’язує та спокушає? Вони навіть можуть бути глибоко в пастці цих речей або глибоко ними захоплюватись і, трошки оступившись, будь-де та будь-коли легко потрапляють у їхній полон. У такому разі ці речі – їхні ідеали. Щойно люди досягають цих ідеалів, ті стають причиною їхнього падіння та джерелом їхньої загибелі. Як ви дивитеся на це питання? (Люди мусять дослідити глибини своїх сердець і виявити, чого вони досі жадають. Вони мусять розгледіти такі речі, як плотська й мирська слава, престиж, репутація, статус, багатство тощо, інакше вони можуть легко потрапити в їхній полон.) Ці речі можуть полонити людей, чи не так? Отже, ці плотські речі дуже небезпечні. Якщо ти не зможеш їх розгледіти, то завжди будеш у небезпеці потрапити під їхній вплив або навіть у їхній полон. Отже, найважливіше, що вам треба зробити зараз, – це розібрати та зрозуміти ці плотські речі, які Я згадував раніше, на основі Божих слів та істини. Щойно ви зможете їх відкопати й розпізнати, відпустіть їх і вкладіть своє тіло, розум і сили в те, щоб стати звичайними створіннями, а також у свої поточні обов’язки й роботу. Перестань вважати себе особливим, непереможним або людиною з надзвичайними талантами чи здібностями. Ти просто незначна особа. Наскільки незначна? Серед усіх створінь і речей, створених Богом, ти лише один із них, найзвичайнісінький. Наскільки ти звичайний? Настільки ж, наскільки й будь-яка травинка, дерево, гора, крапля води чи навіть піщинка на березі. Тобі немає чим хвалитися, у тобі немає чим захоплюватися – ось наскільки ти звичайний. Ба більше, якщо в глибині твого серця досі є певні речі, яким ти заздриш, або гордо стоять образи кумирів, великих постатей, знаменитостей, видатних людей, ти повинен прибрати їх і відпустити. Тобі слід розгледіти їхню природу-сутність і повернутися на шлях звичайного створіння. Бути звичайним створінням і виконувати свої обов’язки – це найфундаментальніше, що тобі треба робити. Далі тобі слід повернутися до цієї теми прагнення до істини й докласти до істини більше зусиль. Намагайся мінімально слухати, читати й дивитися зовнішні новини, інформацію, відомості про події та публікації про знаменитостей. Краще уникати всього, що може знову розпалити бажання реалізувати твої власні ідеали. Зараз тобі потрібно дистанціюватися від негативних людей, подій і речей, які не приносять тобі користі. Ізолюй себе від них і намагайся триматися подалі від усього в цьому складному, хаотичному світі. Навіть якщо якісь речі не становлять для тебе жодної загрози чи спокуси, тобі все ж слід від них дистанціюватися, подібно до того, як Мойсей жив у пустелі сорок років, – він усе одно жив добре, хіба ні? Кінець кінцем Бог обрав Мойсея, незважаючи на його кепські ораторські здібності, і це була найпочесніша річ у його житті. У цьому не було нічого поганого. Тож насамперед тобі потрібно в глибині думок оздоровити своє серце й мати установку на те, аби бути голодним і спраглим до праведності, що у твоїй вірі прагне до істини. Ось такий план, волю й бажання тобі треба мати замість того, щоб постійно зациклюватися на своїх ідеалах або безперервно докладати зусиль і роздумувати щодо того, зможеш ти їх досягти чи ні. Тобі треба повністю відсікти свою прив’язаність до колишніх ідеалів і бажань та постаратися бути компетентним звичайним створінням. Бути частиною звичайного творіння – це не погано. Чому Я так кажу? Насправді це добре. Це значить, що з моменту, коли ти починаєш відпускати свої плотські ідеали й бажання та приймаєш непохитне рішення бути звичайним створінням без жодного особливого статусу, положення та вартості, у тебе є готовність і рішучість повністю віддати себе під владу Бога, Творця, і дозволити Богу розпоряджатися та правити твоїм життям. У тебе є готовність послухатися, покинути й відкинути особисті ідеали та бажання, дозволити Богові бути твоїм Господом і правити твоєю долею, стати компетентним створінням із саме такою установкою та добре виконувати свій обов’язок із такою установкою та ставленням. Ось такий життєвий світогляд тобі треба мати. Це правильно? Це істина? (Так.) На чому сконцентровано твої життєві цілі та напрямок твого життя? (На виконанні обов’язків створіння.) Це найбазовіше. А ще на чому? (На прагненні стати звичайним створінням.) На чому ще? (На прагненні до істини й досягненні спасіння.) Це ще одне. А ще на чому? (На тому, щоб концентруватися на Божих словах і докладати до істини більше зусиль.) Це вже трохи конкретніше, чи не так? Усі твої життєві цілі й напрямок твого життя мають обертатися навколо Божих слів, і ти повинен докладати до істини більше зусиль. Візьми той ентузіазм, з яким ти раніше прагнув до невизначених ідеалів, переспрямуй його на читання Божих слів і роздуми про істину та подивися, чи досягнеш ти прогресу на шляху до істини. Якщо ти справді просунешся до істини, то помітиш у собі конкретні прояви. Тобто, стикаючись із різноманітними людьми, подіями та речами, які стосуються принципів і людських думок та поглядів, ти вже не почуватимешся розгублено, спантеличено, здивовано чи збентежено. Натомість ти молитимешся Богові, керуватимешся Його словами та знатимеш, як діяти так, щоб підкорятися Богові й виконувати Його волю, а твоє серце буде спокійним і непохитним. Ось тоді ти вже справді будеш на правильному шляху в житті. Багато людей прогресує в житті повільно, бо при виконанні обов’язків вони вічно прагнуть до власних ідеалів, слави, статусу, життєвих цілей, які вони собі уявляють, і хочуть отримати благословення, задовольняючи при цьому свої плотські бажання. Як наслідок, такі люди не можуть виконувати свої обов’язки розважливо та не переживають справжнього входження в життя. Від початку й до кінця вони не здатні поділитися справжнім досвідним свідченням. Отже, як би довго вони не виконували свої обов’язки, їхній прогрес у входженні в життя й істину залишається мінімальним, і вони приносять мало результатів. Якби ти справді присвятив себе виконанню своїх обов’язків, вклав усі свої сили в прагнення до істини й наполегливо працював на шляху до неї, ви не опинилися б у тому становищі, положенні та духовному стані, що зараз. А все тому, що люди зазвичай концентруються лише на буденних справах, професійній роботі, поточних завданнях, а глибинна сутність усієї цієї діяльності полягає в задоволенні особистих бажань і стремлінь паралельно з реалізацією власних ідеалів. У чому ж полягають ці ідеали? А в тому, що людина вічно хоче знайти себе у своїй роботі, і, здобувши певні досягнення, отримавши певні результати й визнання інших, водночас вона вічно хоче реалізувати свої мрії та цілі, до яких прагне, щоб продемонструвати власну цінність. Тоді вона відчуває, що самореалізувалася. Однак це не прагнення до істини, а лише заповнення порожнечі всередині себе й використання роботи для збагачення свого життя. Хіба не так? (Так.) Тож скільки б людина не трудилася, скільки б роботи не виконала, усе це ніяк не стосується істини. Ця людина все одно не розуміє істини й далека від того, щоб до неї прагнути. З точки зору принципів, пов’язаних із їхніми робочими повинностями, люди досі не мають ні входження, ні розуміння. Як наслідок, ви почуваєтеся виснаженими й ставите собі питання: «Чому з нами постійно розбираються? Ми доклали багато зусиль, витерпіли багато тягот і заплатили високу ціну. То чому ж із нами досі розбираються?». Тому що ти не розумієш принципів. Ти ніколи не розумів і не усвідомлював принципів, не докладав до них жодних зусиль. Інакше кажучи, ти не докладав зусиль до істини, до Божих слів. Ти просто дотримуєшся кількох правил і дієш відповідно до власної уяви. Ти постійно живеш у світі власних ідеалів і уявлень, і все, що ти робиш, ніяк не стосується істини. Ти прагнеш до власної кар’єри, а не виконуєш Божу волю. Тож ти досі не розумієш принципів, закладених у Божих словах, і кінець кінцем когось маркують як прислужника, а хтось почувається скривдженим. Чому люди почуваються скривдженими? Тому що думають, ніби їхні страждання та заплачена ціна – це те саме, що й практикування істини. Насправді ж їхні страждання та заплачена ціна – це просто перенесення певних тягот. Це не практикування істини й не слідування Божим шляхом. Точніше, це не має нічого спільного з практикуванням істини; це просто докладання зусиль і виконання роботи. Чи можна вважати просте докладання зусиль і виконання роботи компетентним виконанням своїх обов’язків? Чи можна вважати, що той, хто так робить, – компетентне створіння? (Ні.) Між цими двома поняттями відстань і прірва.

Що ж до теми відпускання негативних емоцій пригніченості, то на сьогодні припинімо на цьому наше спілкування. Ви ясно бачите ці проблеми, що виникають у людей, які почуваються пригнічено, бо не можуть досягти власних ідеалів і бажань? (Так, усе ясно.) Що ясно? Трохи підсумуймо. Спочатку поговорімо про те, що таке ідеали. Ідеали, які ми тут розбираємо, не правомірні й не позитивні, а негативні. Що таке ідеали? Точно сформулюйте визначення цього поняття. (Це пусті думки, які люди вигадують для себе. Ці думки відхиляються від нормальної людської совісті й розуму та не узгоджуються з реальністю. Вони не реальні.) Те, про що ти згадав, – це ідеали ідеалістів. А як би ти визначив ідеали взагалі? Ви можете їх визначити? Їх важко визначити? Які цілі люди у своїх прагненнях ставлять перед собою заради власного статусу, репутації та перспектив? (Цілі, які люди у своїх прагненнях ставлять перед собою заради власного статусу, репутації та перспектив, – це ідеали.) Чи правильне це визначення? (Так.) Цілі, які люди у своїх прагненнях ставлять перед собою заради власного статусу, репутації, перспектив та інтересів, – це ідеали й бажання. Це можна вважати широким визначенням ідеалів, про які говорять безбожники? Ми ж визначаємо це поняття, виходячи з його глибинної сутності, чи не так? (Так.) Незалежно від конкретного типу ідеалів, – чи вони високі, чи низькі, чи середні, – усі вони є цілями, які люди у своїх прагненнях ставлять перед собою заради власних інтересів. Ці цілі і є їхніми ідеалами або бажаннями. Хіба це не ідеал тих, про кого ми спілкувались і кого розбирали в попередніх прикладах? Цілі, які люди у своїх прагненнях ставлять перед собою заради власного статусу, репутації, перспектив, інтересів тощо, – це і є ідеали й бажання. Якщо людина прагне до певних ідеалів і бажань, але не може їх реалізувати, у церкві вона часто почувається пригнічено. Такі люди почуваються пригнічено. Задумайся на хвилину: чи ти теж перебуваєш у такому стані й ситуації? Чи часто ти теж живеш у такому становищі, з такими емоціями? Якщо в тебе є такі емоції, до чого ти пориваєшся? До власного статусу, репутації, перспектив, інтересів. Істина й позитивне часто обмежують ідеали та цілі, які ти ставиш перед собою у своїх прагненнях, і заважають їм – реалізувати їх неможливо. Як наслідок, ти почуваєшся нещасним і живеш з емоціями пригніченості. Хіба не так? (Так.) Це проблема людських ідеалів. Спочатку ми розбирали людські ідеали, а потім про що ми спілкувалися? Ми спілкувалися про те, що церква, Божий дім, – це не те місце, де людям можна реалізувати свої ідеали. Потім ми спілкувалися про те, до яких правильних цілей людям треба прагнути у своїй вірі в Бога, як бути компетентним створінням і як виконувати обов’язки створіння. Хіба не так? (Так.) Основна мета спілкування про ці речі – донести до людей, який вибір їм слід робити та як ставитися до своїх ідеалів і обов’язків. Людям слід відмовитися від неналежних ідеалів, тоді як їхні обов’язки – це те, за що вони повинні платити в цьому житті й чому мають присвятити все життя. Обов’язки створіння – це позитивне, а людські ідеали – ні, і треба не триматися за них, а відмовитися від них. Те, за що люди мають триматись і чого мусять прагнути, – це стати компетентним створінням і виконувати відповідні обов’язки. Отже, що люди повинні робити, коли їхні ідеали суперечать їхнім обов’язкам? (Відпустити власні ідеали й відмовитися від них.) Вони повинні відмовитися від своїх ідеалів і триматися за свої обов’язки. Незалежно від того, коли й до якого віку житимуть люди, те, що їм слід робити й чого прагнути, мусить обертатися навколо того, як виконати обов’язки створіння й досягти покірності Богові, Його словам та істині. Тільки через таку практику можна прожити осмислене та цінне життя, чи не так? (Так.) Гаразд, на цьому завершімо наше сьогоднішнє спілкування. До побачення!

10 грудня 2022 року