Минулого разу ми спілкувалися про «відпускання» – один із принципів практики того, як прагнути до істини. Перший складник «відпускання» – це відпускання всіх негативних емоцій. Ми вже кілька разів спілкувалися на цю тему. Минулого разу ми бесідували про негативну емоцію пригніченості? (Так.) Про що ми розмовляли у зв’язку із цим? Чому люди почуваються пригніченими? (Бог спілкувався про те, що під час виконання своїх обов’язків люди чинять як заманеться, не бажають дотримуватися церковних правил, норм і коритись обмеженням. Через своє свавілля й те, що люди не діють згідно з принципами, вони не можуть добре виконувати свої обов’язки та тому часто зазнають обтинання й розбору. Якщо вони не обмірковують власні вчинки й не розв’язують свої проблеми за допомогою пошуку істини, то почуваються пригніченими.) Минулого разу ми спілкувалися про один із типів ситуацій, у яких люди відчувають негативну емоцію пригніченості, а саме про ті ситуації, у яких основна причина пригніченості – те, що люди не можуть чинити як заманеться. Та бесіда насамперед стосувалася ситуацій, коли люди не можуть чинити як заманеться, речей, які люди хочуть робити як їм заманеться, і типових форм поведінки, притаманних людям, які віддаються емоції пригніченості. Потім ми побесідували про шлях, яким треба йти для подолання цієї емоції. Чи зробили ви для себе якісь висновки після прослуханих бесід про відпускання негативних емоцій, які розкривали прояви негативних людських емоцій і підказували людям шлях до їхнього відпускання? На що спрямована ця практика відпускання негативних емоцій? Чи обдумали ви це після того, як прослухали ті бесіди? (Боже, я так розумію, що ця практика спрямована на погляди людей на речі.) Так, це один із її аспектів. Вона стосується поглядів людей на речі. Ці погляди передусім стосуються різних ідей і поглядів, за які людина чіпляється перед лицем різних людей, питань і речей, і спрямовані здебільшого на різні проблеми, з якими людина стикається у своєму нормальному людському житті й існуванні. Наприклад: як взаємодіяти з іншими, як розряджати ворожнечу, як ставитися до шлюбу, сім’ї, роботи, своїх перспектив, хвороб, старіння, смерті та незначних життєвих питань. Серед іншого це питання також торкається того, як людина мусить реагувати на своє середовище, на обов’язок, який має виконувати, тощо. Хіба воно не торкається цих речей? (Торкається.) Що ж до всіх основних проблем і принципових питань, які стосуються нормального людського життя й існування, то якщо в людини правильні ідеї, погляди та ставлення, її людськість буде відносно нормальною. Під «нормальною» Я маю на увазі наявність здорового глузду, нормальної точки зору й позиції щодо різних речей. Тільки ті, хто має правильні ідеї та погляди, зможуть легко розуміти істину та входити в неї, коли прагнуть до істини. Це означає, що тільки людина з нормальними ідеями, поглядами, точками зору та позиціями щодо людей і речей зможе досягти певних результатів у своєму прагненні до істини. Якщо ж точка зору й позиція людини щодо інших людей і речей, її ідеї, погляди та ставлення не узгоджуються із совістю й раціональністю нормальної людськості, є негативними, радикальними, впертими й нечистими – словом, якщо всі вони негативні, несприятливі й депресивні, – якщо людина з такими негативними ідеями й поглядами прагне до істини, чи легко їй буде розуміти та практикувати істину? (Ні.) З теоретичної точки зору вам досить легко так говорити, але насправді ви цього не розумієте. Простіше кажучи, якщо говорити про різні негативні емоції, щодо яких ми спілкуємося, то якщо в людини негативна й неправильна точка зору та позиція щодо різних людей, питань і речей, з якими вона стикається в житті та на своєму життєвому шляху, чи зможе ця людина досягти розуміння істини? (Ні.) Якщо вона постійно віддається негативним емоціям, чи зможе вона досягти чистого розуміння Божих слів? (Ні.) Якщо людина постійно перебуватиме під домінуванням, контролем і впливом думок і поглядів, породжених негативними емоціями, хіба її точка зору й позиція щодо всього та погляд на речі, які з нею відбуваються, не будуть негативними? (Будуть.) Що тут мається на увазі під «негативними»? По-перше, чи можемо ми сказати, що негативне суперечить фактам і об’єктивним законам? Чи йде воно проти законів природи, яким людина повинна підкорятися, а також проти факту Божого володарювання? (Так.) Якщо люди несуть із собою ці негативні ідеї та погляди, коли слухають і читають Божі слова, то чи можуть вони по-справжньому прийняти Його слова та підкоритися їм? Чи можуть вони досягти покірності Богу та сумісності з Ним? (Ні.) Наведіть приклад, який це ілюструє, щоб Я подивився, чи зрозуміли ви. Знайдіть приклад, коли людина має справу з важливими питаннями свого життя й виживання, як-от питаннями шлюбу, сім’ї, дітей або хвороб, свого майбутнього, долі, цінності, соціального статусу, особистих інтересів, того, чи гладко йде її життя, тощо. (Я пам’ятаю, що минулого разу Бог бесідував про те, як люди, зіткнувшись із хворобою, віддаються таким негативним емоціям, як мука, тривога, занепокоєння, а також надзвичайно бояться смерті. Це впливає на їхню здатність виконувати свої обов’язки й жити нормальним життям, а також робить їх неспроможними підкорятись об’єктивним законам. У реальності життя і смерть людей, те, коли вони починають хворіти й наскільки сильно страждають, – усе це наперед визначено Богом. Люди мусять реагувати на ці ситуації й переживати їх із належним, позитивним ставленням. Їм слід звернутися по необхідне лікування та виконувати обов’язок, який їм належить, тобто зберігати позитивний стан буття, а не бути в пастці своєї хвороби. Але коли людина віддається негативним емоціям, вона не вірить у Боже володарювання й у те, що Бог наперед визначив її життя і смерть. Вона просто непокоїться, боїться та тривожиться через свою хворобу. Вона стає дедалі занепокоєнішою й наляканішою: нею не керує істина про те, що Бог володарює над людською долею, і Бог відсутній у її серці.) Це чудовий приклад. Чи стосується це питання про те, як люди мають дивитися на значущу справу життя і смерті? (Так.) Чи знаєте ви всі щось про цю тему? Це питання того, як реагувати на власне життя і смерть. Чи стосується це проблем у межах нормальної людськості? (Так.) Це серйозне питання, з яким мусить зіткнутися кожен. Навіть якщо ти молодий або здоровий і не мав справи з питаннями життя і смерті чи в тебе немає такого досвіду, неминуче настане день, коли тобі доведеться з ними зіткнутися: цього не уникне жодна людина. Незалежно від того, зачіпає це тебе особисто чи ти від цього далекий, це в будь-якому разі найбільш значуща проблема, з якою ти, будучи нормальною людиною, зіткнешся в житті. Тож коли люди стикаються з таким значущим питанням, як смерть, хіба їм не слід обдумати, як мати з ним справу? Хіба вони не вдадуться до якихось людських методів, аби розібратись із цим питанням? За які погляди людям слід чіплятися? Хіба це не практичне питання? (Так і є.) Якщо люди віддаватимуться негативним емоціям, що вони думатимуть? Ми про це вже спілкувалися: якщо людина живе думками й поглядами негативних емоцій, то чи відповідають істині її дії й висловлювання? Чи узгоджуються вони з мисленням нормальної людськості? (Ні.) Вони не узгоджуються з мисленням нормальної людськості й тим більше не відповідають істині. Вони не узгоджуються з об’єктивними фактами, об’єктивними законами та, звісно, Божим володарюванням.

Яким є кінцевий результат нашого спілкування про відпускання різних негативних емоцій? Як конкретно реалізувати та практикувати «відпускання», щоб мати мислення й розум нормальної людськості – інакше кажучи, думки, точки зору та погляди, належні людині з нормальною людськістю й розумом? Які конкретні кроки чи шляхи практики пов’язані з «відпусканням»? Хіба перший крок – не усвідомити те, чи правильні твої погляди на питання, з якими ти стикаєшся, і чи не несуть вони в собі негативних емоцій? Це і є перший крок. Скажімо, якщо взяти приклад про те, як мати справу з хворобами й смертю, який ми наводили раніше, то спочатку слід розібрати свої погляди на ці питання: чи немає в них негативних емоцій, як-от чи не відчуваєш ти якихось мук, занепокоєння або тривоги щодо цих питань і як виникають ці муки, занепокоєння та тривога. Далі треба заглибитись у першопричину цих проблем. Після цього продовжуй розбиратися, і ти виявиш, що не до кінця зрозумів ці питання. Ти ще чітко не усвідомив, що все людське перебуває в Божих руках і під Його володарюванням. Навіть коли люди хворіють або стоять перед обличчям смерті, їм не можна потрапляти в пастку цих речей. Натомість потрібно підкоритися Божим упорядкуванням і влаштуванням, не лякаючись хвороби та смерті й не даючи їм приголомшити себе. Не можна боятися цих речей і дозволяти їм впливати на своє нормальне життя й виконання обов’язків. З одного боку, слід активно переживати та цінувати Боже володарювання, підкорятися Божим улаштуванням і впорядкуванням під час хвороби, а в разі потреби – звертатися по лікування. Тобто слід активно зустрічати, переживати та цінувати цей процес. З іншого боку, треба розвинути в серці правильне розуміння цих питань і вірити, що все в руках Божих. Людина може зробити лише те, що від неї залежить, а в усьому іншому вона мусить коритися волі Неба. Адже все в руках Божих, а життя і смерть людей визначені Богом наперед. Навіть якщо люди роблять те, що їм належить робити, то кінцевий результат усього цього не змінюється від їхньої волі й не визначається людьми, чи не так? (Так.) Коли ти стикаєшся з хворобою, насамперед слід дослідити власне серце й виявити присутні в ньому негативні емоції. Потрібно оцінити, як ти розумієш суть справи, яких поглядів дотримуєшся в душі, чи перебуваєш під контролем або в путах негативних емоцій і як виникли ці негативні емоції. Ти мусиш розібратись у тому, що тебе непокоїть, чого ти боїшся, де почуваєшся невпевнено, що саме не можеш відпустити через свою хворобу тощо. Далі досліди причину речей, які змушують тебе непокоїтися, боятись і лякатися, і поступово подолай їх усі, одну за одною. Спочатку слід розібрати й дослідити, чи існують ці негативні елементи в тобі самому, і якщо так, то розібрати та з’ясувати, чи правильні вони, чи в тобі є елементи, які не збігаються з істиною. Якщо ти знайдеш елементи, які не збігаються з істиною, пошукай відповіді в Божих словах і поступово шукай істину, щоб подолати ці елементи. Треба прагнути досягти такого стану, щоб ці негативні елементи не турбували й не зв’язували тебе, не впливали на тебе та не позначалися на твоєму нормальному житті, роботі й виконанні твоїх обов’язків, не порушували порядок твого життя та, звісно, не впливали на твою віру в Бога й слідування за Ним. Загалом твоя ціль – кінець кінцем отримати змогу реагувати на подібні проблеми, з якими ти стикаєшся чи стикатимешся, розумно, коректно, об’єктивно й точно. Це і є процес відпускання, хіба ні? (Так і є.) Це конкретний шлях практики. Можете підсумувати, у чому полягає конкретний шлях практики? (Перш за все потрібно зрозуміти питання, з яким ти зіткнувся, розібрати, чи не виникає в тебе негативних емоцій під час цього процесу, потім пошукати відповіді в Божих словах, пошукати істину, щоб подолати ці негативні емоції, і не дозволяти їм турбувати тебе, впливати на твоє життя й виконання твоїх обов’язків. Крім того, треба вірити, що питання, з якими ти стикаєшся, виникають за Божим упорядкуванням і володарюванням. З таким розумінням люди зможуть зрештою досягти покірності й виконувати позитивну, ініціативну практику.) Скажи Мені: якщо людина живе в негативних емоціях, то як вона зазвичай поводиться, коли стикається з хворобою? Як зрозуміти, що в тебе негативні емоції? (По-перше, ми багато боїмося, і до нас приходять спонтанні думки на кшталт: «Що це за хвороба? Чи сильно я від неї страждатиму, якщо не зможу вилікуватися? Чи не призведе вона кінець кінцем до смерті? Чи зможу я потім виконувати свій обов’язок?». Ми думаємо про ці речі, непокоїмося через них і боїмося. Деякі люди починають приділяти більше уваги своєму здоров’ю, уже не бажають платити ціну при виконанні своїх обов’язків і думають, що коли вони платитимуть меншу ціну, то, може, їхня хвороба полегшиться. Усе це негативні емоції.) Негативні емоції можна прощупувати у двох аспектах. Перший із них такий: потрібно пізнати думки у власній свідомості. Захворівши, ти можеш подумати: «О ні, звідки в мене ця хвороба? Це мене хтось заразив? Чи це тому, що я перевтомився? Якщо я й далі так утомлюватимуся, чи не погіршиться моя хвороба? Чи не стане вона болючішою?». Це один аспект: роздивися, що у твоїх думках. Інший аспект такий: коли в тебе виникають ці думки, як вони проявляються у твоїй поведінці? Коли люди щось думають, це відповідно впливає на їхні вчинки. Різноманітні думки керують і діями, і поведінкою, і методами людей. Коли в людей бувають ці негативні емоції, вони породжують різні думки, і під керуванням цих думок ставлення людей або їхні методи виконання своїх обов’язків зазнають трансформації. Наприклад, раніше людина, бувало, бралася за свої обов’язки, щойно прокинувшись. Але тепер, коли настає час вставати з ліжка, вона починає роздумувати: «Чи не може ця хвороба бути наслідком перевтоми? Може, мені варто поспати трохи довше? Раніше я забагато страждав і перевтомлювався. Тепер мені потрібно зосередитися на турботі про своє тіло, щоб хвороба не погіршилася». Керуючись цими активними думками, людина зрештою встає пізніше, ніж зазвичай. Коли йдеться про їжу, вона роздумує: «Моя хвороба може бути пов’язана з недостатнім харчуванням. Раніше я міг їсти що завгодно, а тепер мушу вибирати, що споживати. Мені треба їсти більше яєць і м’яса, щоб моє харчування відповідало моїм потребам і моє тіло окріпло: тоді мені більше не доведеться страждати від своєї хвороби». Коли доходить до виконання обов’язків, така людина теж постійно думає, як би подбати про своє тіло. Раніше вона, пропрацювавши без перерви годину-дві, щонайбільше потягувалася чи вставала й рухалася. Але тепер вона бере собі за правило рухатися кожні пів години, щоб не перевтомлюватися. Спілкуючись на зібраннях, вона намагається говорити якомога менше, бо думає: «Мені потрібно навчитися піклуватися про своє тіло». Раніше вона без вагань відповідала, що б і коли в неї не питали. Але тепер вона хоче говорити менше, берегти сили, а якщо хтось ставить забагато запитань, вона каже: «Мені треба відпочити». Бач, ця людина стала особливо турбуватися про своє фізичне тіло так, як не турбувалася раніше. Часто такі люди ще й постійно приділяють увагу прийому харчових добавок, споживанню фруктів і регулярним фізичним вправам. Вони думають: «Раніше я був занадто дурним, нетямущим і не знав, як піклуватися про своє тіло. Я йшов на поводу у свого апетиту й віддавався обжерливості. Тепер, коли в мого тіла виникли проблеми, чи отримаю я благословення, якщо не зосереджуся на своєму здоров’ї, моя хвороба стане важкою та я не зможу виконувати свій обов’язок? Надалі мені треба ретельно дбати про своє тіло й не допускати виникнення жодних недуг». Тож людина починає ретельно дбати про здоров’я та вже не виконує свої обов’язки з повною самовіддачею. Вона навіть шкодує й відчуває незадоволення з приводу того, яких страждань зазнала та яку ціну заплатила при виконанні своїх обов’язків. Хіба ці думки й поведінка не перебувають під впливом негативних емоцій і не породжуються ними? Ці думки та поведінка дійсно викликані тими негативними емоціями. То чи можуть ці думки й поведінка разом із негативними емоціями допомогти людині мати більше віри в Бога та бути відданішою виконанню своїх обов’язків? Однозначно ні. Яким же буде кінцевий результат? Людина виконуватиме свої обов’язки поверхово, без відданості. Чи зможе вона, виконуючи свої обов’язки, шукати істину та діяти згідно з істиною-принципами? (Ні.) Вона робитиме що заманеться, керуючись цими негативними емоціями, відсуваючи істину, не дорожачи нею й не втілюючи її в життя. Усе, що робитиме та втілюватиме в життя ця людина, обертатиметься навколо думок, породжених її власними негативними емоціями. Чи може така людина досягти прагнення до істини? (Не може.) То хіба це такі думки, які слід мати людям із нормальною людськістю? (Ні.) Раз це не такі думки, які слід мати людям із нормальною людськістю, то в чому, на вашу думку, помиляється ця людина? (Люди нітрохи не розуміють Божого володарювання та впорядкувань. Насправді всі хвороби – у руках Божих. Те, скільки страждань людина мусить витерпіти, теж визначено та впорядковано Богом. Однак коли людина живе в негативних емоціях, вона схильна вдаватися до інтриг і керуватися помилковими думками та поглядами. Вона покладається на людські методи та плекає власне фізичне тіло.) Чи правильно людині так плекати своє фізичне тіло? Коли людина надмірно піклується про своє фізичне тіло, тримає його ситим, здоровим і міцним, яку цінність це для неї має? Який сенс у такому житті? У чому цінність життя людини? Чи тільки в тому, щоб віддаватися таким плотським утіхам, як їда, пиття й розваги? (Ні.) То в чому ж тоді? Поділіться своїми думками. (У тому, щоб виконувати обов’язок створіння: це мінімум того, чого людина мусить досягти в житті.) Правильно. Скажіть Мені: якщо щоденні дії й думки людини все її життя зосереджено виключно на тому, щоб уникати хвороб і смерті, берегти тілесне здоров’я й запобігати хворобам, прагнути до довголіття, то хіба це і є та цінність, яку мусить мати життя людини? (Ні.) Це не та цінність, яку мусить мати життя людини. То яку ж цінність тоді мусить мати життя людини? Щойно хтось згадав про виконання обов’язку створіння – це один із конкретних аспектів. А є ще якісь? Скажіть Мені, які стремління у вас зазвичай виникають, коли ви молитеся чи приймаєте якесь рішення. (Підкорятися Божим упорядкуванням і влаштуванням щодо нас.) (Добре грати роль, яку Бог нам призначив, і виконувати свою місію та повинність.) Що ще? З одного боку, це виконувати обов’язок створіння. З іншого – це якнайкраще робити все, що у твоїх силах і можливостях, і принаймні досягти такого стану, коли совість тебе не звинувачує, ти з нею в мирі й точно прийнятний у чужих очах. Якщо піти далі, то впродовж усього життя ти повинен мати певне розуміння принципів, які люди мусять осягнути в житті, незалежно від того, у якій сім’ї ти народився, яку освіту здобув і які твої особисті якості. Наприклад, те, яким шляхом має йти людина, як вона мусить жити, як жити осмислено – треба хоч трохи дослідити, яка справжня цінність життя. Це життя не можна прожити даремно, і на цю землю не можна приходити даремно. З іншого боку, протягом життя ти мусиш виконати свою місію – це найважливіше. Ми не говоримо про виконання якоїсь великої місії, обов’язку чи повинності, але ти мусиш як мінімум зробити хоч щось. Наприклад, у церкві деякі люди докладають усіх зусиль до роботи поширення Євангелія, присвячуючи цьому всі життєві сили, платячи велику ціну, здобуваючи багато людей. Завдяки цьому вони відчувають, що їхнє життя прожите недаремно, що в ньому є цінність і втіха. Перед обличчям хвороби чи смерті, підсумовуючи все своє життя й згадуючи все зроблене та пройдений шлях, такі люди знаходять у серці розраду. Вони ні в чому себе не звинувачують і ні про що не жаліють. Дехто не шкодує зусиль, керуючи церквою чи відповідаючи за певний аспект роботи. Такі люди розкривають увесь свій потенціал, віддаючи всі сили, витрачаючи всю енергію та платячи ціну за роботу, яку виконують. Своїм поливом, керівництвом, допомогою й підтримкою вони допомагають багатьом людям стати сильними та бути непохитними серед власних слабкостей і негативу – не замикатись у собі, а, навпаки, повернутись у присутність Бога та навіть нарешті засвідчити про Нього. Крім того, за час свого керівництва такі люди виконують багато значущих завдань, усувають чимало лихих людей, захищають багатьох Божих обранців, відшкодовують ряд значних утрат. Усі ці досягнення здобуваються під час їхнього керівництва. Озираючись на пройдений шлях і згадуючи, яку роботу вони виконали та яку ціну заплатили за ці роки, такі люди ні про що не жаліють і ні в чому себе не звинувачують. Вони вірять, що не зробили нічого такого, у чому слід каятися, і живуть із відчуттям цінності, врівноваженості та втіхи в серці. Як це чудово! Хіба не такий результат вони отримують? (Такий.) Це відчуття врівноваженості та втіхи, відсутність жалю – результат прагнення до позитивного й істини та нагорода за це. Не ставмо для людей високих стандартів. Розгляньмо ситуацію, коли перед людиною постає завдання, яке вона мусить або хоче виконати за життя. Знайшовши своє місце, вона непохитно стоїть на цій позиції, утримує її, докладає великих зусиль, платить ціну та віддає всі сили, щоб здійснити й завершити те, над чим мусить працювати й що має виконати. Коли зрештою вона постає перед Богом, щоб відзвітувати, то почувається відносно вдоволеною, і в серці вона ні в чому себе не звинувачує та ні про що не жаліє. У неї є відчуття втіхи й нагороди – відчуття, що вона прожила цінне життя. Хіба це не значуща ціль? Скажіть Мені, чи вона практична, незалежно від її масштабу? (Практична.) Чи вона конкретна? Досить конкретна, досить практична й досить реалістична. Отже, як ти думаєш, чи варто фізичному тілу людини трохи постраждати й заплатити певну ціну, щоб прожити цінне життя та зрештою досягти такої нагороди, навіть якщо при цьому людина проходить через виснаження та фізичні хвороби? (Варто.) Людина приходить у цей світ не лише заради плотських утіх і не виключно заради їди, питва та розваг. Не можна жити лише заради цих речей; цінність людського життя та правильний шлях полягають не в тому. Цінність людського життя та правильний шлях передбачають досягнення чогось цінного й виконання однієї чи кількох цінних робіт. Це називається не кар’єрою, а правильним шляхом, а також належним завданням. Скажіть Мені, чи варто людині платити ціну за те, щоб виконувати якусь цінну роботу, жити осмисленим і цінним життям, прагнути до істини й досягати її? Якщо ти справді бажаєш прагнути до істини та розуміти її, вирушити правильним життєвим шляхом, добре виконувати свій обов’язок, жити цінним і осмисленим життям, то ти мусиш без вагань віддати всі свої сили, заплатити ціну, віддати весь свій час і всі відпущені тобі дні. Якщо в цей період ти прихворієш, це не матиме значення та не зламає тебе. Хіба це не набагато краще, ніж прожити все життя легко й безтурботно, плекаючи фізичне тіло так, щоб воно було ситим і здоровим, і зрештою досягти довголіття? (Краще.) Який із цих двох варіантів більше допомагає прожити цінне життя? Який із них може принести людині втіху та допомогти їй ні про що не жаліти, коли кінець кінцем вона зустрінеться зі смертю? (Осмислене життя.) Жити осмисленим життям означає відчувати результати й утіху в серці. А як щодо тих, хто ситий і до самої смерті залишається рум’яним? Вони не прагнуть до осмисленого життя – то що ж вони відчувають, коли помирають? (Що прожили життя даремно.) Ці три слова «прожили життя даремно» дуже влучні. Що означає «прожити життя даремно»? (Змарнувати життя.) Прожити життя даремно, змарнувати життя – що лежить в основі цих двох висловів? (Наприкінці життя людина розуміє, що нічого не здобула.) А що ж має здобути людина? (Вона має здобути істину або зробити в житті щось цінне й осмислене. Вона мусить виконати свій обов’язок створіння. Якщо вона не зробить усього цього й житиме лише заради свого фізичного тіла, то наприкінці життя відчуватиме, що змарнувала його та прожила життя даремно.) Перед лицем смерті вона задумається над тим, що зробила за життя. Вона скаже: «Ой, я щодня думав лише про їду, пиття й розваги. Моє здоров’я було міцним, і я навіть не хворів. Усе моє життя було спокійним. Але тепер я старію та скоро помру – куди я потраплю після смерті? У пекло чи в рай? Як Бог упорядкує мій кінець? Яким буде місце призначення, до якого я потраплю?». Цій людині буде неспокійно. Вона все життя нічого не усвідомлювала, насолоджуючись фізичними втіхами, але тепер їй неспокійно через наближення смерті. Хіба через цей неспокій вона не почне думати про те, щоб виправити ситуацію? Чи тоді буде ще час виправити ситуацію? (Не буде.) Ця людина вже не має сил ні бігати, ні говорити. Навіть якщо вона захоче заплатити якусь маленьку ціну чи витерпіти невеликі тяготи, її фізичних сил для цього забракне. Навіть якщо така людина захоче піти проповідувати Євангеліє, вона буде не в тому фізичному стані. Ба більше, вона не розуміє нітрохи істини й не може поспілкуватися навіть про дрібку істини. У неї більше немає часу на те, щоб виправити ситуацію. Скажімо, така людина захотіла послухати гімни. Слухаючи, вона засинає. Скажімо, вона захотіла послухати проповідь. Слухаючи, вона починає куняти. У неї більше немає сил, і вона не може зосередитися. Вона думає про те, що робила всі ці роки й на що витрачала сили. Тепер вона вже в літах і хоче займатися належною їй роботою, але її тіло їй не дозволяє, бо воно вже відмовляє. У таких людей уже просто немає сил, вони реагують повільно й не можуть нічому навчитися, навіть якщо хочуть. Вони не в змозі зрозуміти багато істин, а коли намагаються спілкуватися з іншими, то всі завжди зайняті й не мають на них часу. У таких людей немає принципів і шляху ні в чому, що вони роблять. Що ж кінець кінцем із ними стається? Що більше вони роздумують, то неспокійніше їм стає. Що більше вони роздумують, то більше каються. Що більше вони роздумують, то більше жалю відчувають. Кінець кінцем їм залишається тільки чекати смерті. Їхнє життя скінчилося, і вони ніяк не можуть виправити ситуацію. Чи каються вони? (Так.) Запізно! Часу вже не залишилося. Перед лицем смерті такі люди усвідомлюють, що насолода від життя у фізичних утіхах геть пуста. Вони все розгледіли та хочуть повернутися до того, щоб прагнути до істини, виконувати свій обов’язок і робити щось добре, але вже геть не можуть чогось досягати й до чогось тягнутися. Це життя вже майже скінчилося, і воно завершується жалем, несучи із собою каяття й неспокій. Яким буде кінцевий результат для таких людей, коли вони зустрінуться зі смертю? Вони зможуть лише померти в жалю, каятті й неспокої. Таке життя прожите даремно! Їхні фізичні тіла не зазнали жодних тягот. Ці люди насолоджувалися лише втіхами, їх не били вітер і сонце, вони нічим не ризикували. Вони не заплатили жодної ціни. Вони жили в доброму здоров’ї, рідко хворіли, навіть майже не застуджувалися. Вони добре дбали про свої фізичні тіла, але, на жаль, не виконували жодних обов’язків і не здобули жодної істини. Вони відчувають жаль тільки в момент смерті. Але що з того? Це називається стражданням унаслідок власних дій!

Якщо людина хоче прожити цінне й осмислене життя, вона мусить прагнути до істини. Передусім вона повинна мати правильну точку зору на життя, а також правильні думки й погляди на різні великі та малі справи, з якими стикається в житті та на своєму життєвому шляху. Вона також мусить дивитися на всі ці питання з правильної точки зору та позиції, а не підходити до різних проблем, з якими стикається протягом життя або в повсякденному житті, спираючись на крайні чи радикальні думки й погляди. Звісно, їй також не можна дивитися на ці речі з мирської точки зору – натомість потрібно відпускати такі негативні, неправильні думки й погляди. Якщо ти хочеш цього досягти, спочатку розбери, викрий і розпізнай різні негативні думки, які таять люди, а потім навчися змінювати й виправляти всілякі свої негативні емоції, відпускати їх і досягати правильних, позитивних думок і поглядів, а також правильних точок зору й позицій, з яких слід дивитися на людей і речі. Так ти матимеш совість і розум, необхідні для прагнення до істини. Звісно, можна було б сказати, що коли в людини є правильні погляди, точки зору й позиції, з яких вона дивиться на людей і речі, то саме це конкретно й значить мати нормальну людськість. Якщо в людини така нормальна людськість і такі правильні думки й погляди, їй стає набагато легше та простіше прагнути до істини. Це як коли людина хоче досягти певного місця призначення: якщо вона на правильному шляху та рухається в правильному напрямку, то зрештою досягне того місця незалежно від своєї швидкості. Проте якщо людина рухається в протилежному напрямку від місця призначення, то лише віддалятиметься від своєї мети, наскільки б швидко чи повільно вона не рухалася. Як там говориться в тій приказці? «Намагатися дістатися на південь, їдучи на північ». Так само й деякі люди вірять у Бога та жадають спасіння, але при цьому прагнуть до слави, прибутку та статусу, а це означає, що вони ніяк не можуть досягти спасіння. Яким буде їхній кінцевий результат? Безумовно, це буде покарання. Для прикладу, скажімо, людина захворіла на рак і боїться померти. Вона відмовляється прийняти смерть і постійно молиться, щоб Бог захистив її від смерті та дав пожити ще кілька років. День за днем ця людина несе в собі негативні емоції муки, занепокоєння та тривоги, хоча їй і вдається протягнути ще кілька років, досягти своєї цілі та відчути щастя від того, що вона уникнула смерті. Вона відчуває, що їй поталанило, і вірить, що Бог дуже добрий і воістину величний. Завдяки власним зусиллям, постійним благанням, любові до себе й турботі про себе вона уникає смерті та зрештою живе далі, як і хотіла. Вона висловлює Богові вдячність за збереження, благодать, любов і милосердя. Щодня вона дякує Богові та приходить до Нього, щоб принести за це хвалу. Вона часто плаче, співаючи гімни й роздумуючи над Божими словами, і думає про те, який Бог чудовий: «Бог воістину контролює життя і смерть; Він дозволив мені жити». Щодня виконуючи свій обов’язок, вона часто думає, як поставити страждання на перше місце, а задоволення – на останнє, як робити все краще за інших, щоб зберегти своє життя й уникнути смерті – і в результаті живе ще кілька років, почуваючись цілком задоволеною та щасливою. Але одного дня її хвороба загострюється, і лікар дає їй останнє попередження, кажучи, щоб ця людина готувалася до кінця. Тепер вона стоїть перед лицем смерті; вона справді на порозі смерті. Як вона відреагує? До неї прийшов її найбільший страх; те, про що вона найбільше непокоїлася, нарешті стало реальністю. Настав день, якого вона найбільше не хотіла побачити й пережити. В одну мить її серце завмирає, а настрій падає на дно. Вона більше не налаштована виконувати свій обов’язок, і в неї не залишається слів для молитви Богу. Вона більше не хоче хвалити Бога, не хоче слухати, як Він промовляє якісь слова чи постачає якісь істини. Вона більше не вірить, що Бог є любов, праведність, милосердя й доброта. Водночас ця людина відчуває жаль: «Усі ці роки я забував про те, щоб їсти більше доброї їжі та ходити розважатись у вільний час. А тепер у мене вже немає такої можливості». Розум цієї людини сповнюють образи й голосіння, а серце – біль, скарги, обурення та відречення від Бога. Далі вона із жалем покидає цей світ. Але чи залишався Бог у її серці перед тим, як вона відійшла? Чи досі вона вірила в існування Бога? (Уже ні.) Як дійшло до такого результату? Хіба все почалося не з помилкових поглядів на життя і смерть, яких людина дотримувалась із самого початку? (Так і є.) Мало того, що в неї від самого початку були неправильні думки й погляди: що навіть серйозніше, у своєму подальшому прагненні вона слідувала власним думкам і поглядам та дотримувалася їх. Вона так і не відмовилася від них, а гнала вперед і мчала хибним шляхом, не озираючись. Як наслідок, вона кінець кінцем утратила віру в Бога – так закінчився шлях її віри, і так завершилося її життя. Чи досягла вона істини? Чи здобув її Бог? (Ні.) Коли вона врешті-решт помирала, чи змінилися її ставлення до смерті й точка зору на неї, за які чіплялася ця людина? (Ні.) Як вона померла: з утіхою, радістю, миром – чи із жалем, неохотою й гіркотою? (З неохотою й гіркотою.) Вона геть нічого не здобула. Вона не досягла істини, і Бог теж не здобув цієї людини. То чи можна сказати, що така людина досягла спасіння? (Ні.) Вона не спаслася. Перед смертю вона багато метушилась і багато присвячувала себе Богові, хіба ні? (Так і було.) Як і інші люди, вона вірила в Бога, виконувала свій обов’язок і на перший погляд нічим не відрізнялася від усіх інших. Коли її спіткала хвороба та смерть, ця людина молилася Богу й однаково не відмовлялася від свого обов’язку. Вона продовжувала працювати, і навіть на тому ж рівні, що й раніше. Однак людям треба зрозуміти й розгледіти одну річ: усі думки та погляди, які таїла ця людина, були негативними й помилковими. Скільки б вона не вистраждала та яку б ціну не заплатила, виконуючи свій обов’язок, у своєму прагненні вона однаково плекала ці помилкові думки та погляди. Вона постійно керувалася ними та привносила у свій обов’язок власні негативні емоції, прагнучи запропонувати Богу виконання цього обов’язку в обмін на власне виживання, щоб досягти своєї мети. Ціллю її прагнення було не зрозуміти чи здобути істину, не підкоритись усім Божим улаштуванням і впорядкуванням. Ціль її прагнення була абсолютно протилежною. Ця людина хотіла жити згідно з власною волею та вимогами, отримуючи те, чого бажала прагнути. Вона хотіла впорядковувати й улаштовувати власну долю, навіть власне життя і смерть. І ось наприкінці дороги результатом стало те, що ця людина геть нічого не здобула. Вона не набула істини та зрештою зреклася Бога й утратила віру в Нього. Навіть із наближенням смерті ця людина так і не змогла зрозуміти, як людям слід жити та як створіння мусить ставитися до влаштувань і впорядкувань Творця. Це найжалюгідніше та найтрагічніше в тій людині. Навіть на порозі смерті вона так і не зрозуміла, що протягом життя людини все перебуває під володарюванням Творця та підлягає Його впорядкуванню. Якщо Творець хоче, щоб ти жив, то ти не помреш, навіть якщо тебе мучить смертельна хвороба. Якщо Творець хоче, щоб ти помер, то ти мусиш померти, коли прийде твій час, навіть якщо ти молодий, здоровий і сильний. Усе перебуває під володарюванням Бога та підлягає Його впорядкуванню – це Божа влада, і ніхто не може над нею піднятися. Та людина не змогла збагнути такого простого факту – хіба це не жалюгідно? (Жалюгідно.) Хоча вона вірила в Бога, ходила на зібрання, слухала проповіді, виконувала свій обов’язок, вірила в існування Бога, проте вона неодноразово відмовлялася визнати, що людська доля, зокрема й життя і смерть, перебуває в руках Бога, а не залежить від людської волі. Ніхто не помирає лише тому, що хоче цього, і ніхто не виживає лише тому, що хоче жити й боїться смерті. Та людина не змогла збагнути настільки простого факту, не зуміла його розгледіти навіть перед лицем неминучої смерті, і вона так і не дізналася, що життя і смерть людини не визначаються нею самою, а залежать від того, що Творець визначив наперед. Хіба це не трагічно? (Трагічно.) Тож хоча різні негативні емоції можуть здаватися людям незначними, усі вони пов’язані зі ставленням, з яким людина дивиться на людей і речі в рамках нормальної людськості. Якщо людина може позитивно підходити до всього, що відбувається в нормальному людському житті й існуванні, то в неї буде відносно мало негативних емоцій. Ще можна сказати, що її совість і розум будуть відносно нормальними – це полегшить їй прагнення до істини та входження в реальність, а також зменшить труднощі й перешкоди, з якими вона стикатиметься. Якщо ж серце людини повне всіляких негативних емоцій, тобто у своєму підході до проблем життя й існування вона переповнена різними негативними думками, то у своєму прагненні до істини ця людина стикатиметься з додатковими перешкодами та труднощами. Якщо в неї немає великого запалу, сильної волі прагнути до істини та величезного жадання Бога, то труднощі й перешкоди, з якими ця людина стикатиметься у своєму прагненні до істини, будуть значущими. Що це означає? Це означає, що людині буде важко ввійти в істину-реальність. Якщо не брати до уваги тяжкість її розбещеного характеру, ці негативні емоції самі по собі зв’язуватимуть її, роблячи кожен крок важким. Коли деякі люди стикаються з ненавистю, гнівом, різного роду болем або іншими проблемами, то в них виникають усілякі негативні думки – тобто коли такі люди мають справу майже з будь-яким питанням, у їхньому стані, по суті, постійно домінують негативні емоції. Якщо тобі бракує необхідної рішучості та наполегливості, щоб подолати ці негативні емоції й вийти із цього стану негативних емоцій, тобі буде надзвичайно складно ввійти в істину-реальність. Це буде нелегко. Це означає, що перш ніж увійти в реальність прагнення до істини, люди повинні спочатку оволодіти найфундаментальнішими правильними думками, поглядами та позиціями щодо кожної проблеми, яка стосується нормальної людськості. Тільки тоді вони зможуть зрозуміти та прийняти істину й поступово ввійти в істину-реальність. Перш ніж формально почати прагнути до істини, потрібно спочатку подолати всілякі свої негативні емоції та пройти цю стадію. Коли людина пройде цю стадію та всі її думки й погляди на різні питання, а також точка зору й позиція, з якої вона дивиться на інших людей і речі, стануть правильними, цій людині буде легше прагнути до істини та входити в реальність.

Минулого разу ми спілкувалися про одну з причин, з яких у людей виникає негативна емоція пригніченості. Це відбувається, бо вони не можуть чинити як заманеться. Сьогодні ми продовжимо спілкуватися про іншу причину виникнення цієї негативної емоції пригніченості, а саме про те, що люди часто живуть у цій гнітючій емоції, бо не можуть застосувати свої професійні знання. Хіба це не ще одна причина? (Так і є.) Минулого разу ми говорили про те, що деякі люди в церкві чи в повсякденному житті часто прагнуть робити що заманеться, байдикують і не виконують належну їм роботу, тож коли їхні бажання залишаються нездійсненими, такі люди відчувають пригніченість. Цього разу ми поспілкуємося щодо проявів іншої групи людей. Ці люди мають певні дари, сильні сторони, професійні навички та вміння або ж опанували певну технічну професію тощо, але не можуть нормально використовувати в церкві свої дари, сильні сторони та професійні навички, і в результаті вони часто перебувають у пригніченому настрої, відчуваючи, що життя в цьому середовищі некомфортне та нещасливе, що вони позбавлені радості. Якщо коротко, то слово, яке описує це відчуття, – пригніченість. Як у світському суспільстві називають таких людей? Професіоналами, технічними експертами, фахівцями – словом, експертами. Які характеристики притаманні експертам? У них високе чоло та ясні очі, вони носять окуляри, високо тримають голову, квапливо ходять, рішуче й ефективно дають лад справам. Найпомітніша їхня риса – це те, що вони завжди носять із собою сумку з ноутбуком. По них одразу видно, що вони професіонали й технічні експерти. Словом, такі люди мають певні професійні здібності чи відносно добре знаються на певній технології. Вони отримали професійну освіту й навчання, пройшли професійний інструктаж і підготовку, а деякі з них, може, і не отримували професійного навчання та підготовки, а просто народилися з певними талантами та якостями. Таких людей називають професіоналами й технічними експертами. Коли такі люди приєднуються до церкви, вони, як і в суспільстві, часто носять із собою ноутбуки й хочуть, щоб їх визнавали за професіоналів і технічних експертів, де б вони не працювали. Їх тішить, коли їх називають експертами, і вони навіть воліють, щоб до їхніх прізвищ додавали слово «професор» тощо; їм подобається, коли до них так ставляться та звертаються. Однак церква – це особливе місце, місце особливої роботи. Вона відрізняється від усіх груп, організацій та інституцій у світському суспільстві. Що тут зазвичай обговорюють? Істину, принципи, правила й упорядкування роботи, а також захист інтересів Божого дому та свідчення про Бога. Звісно, якщо говорити конкретніше, то від людей також вимагається практикувати істину й підкорятися Божим словам, істині-принципам, упорядкуванням Божого дому та принципам, які він доносить, тощо. Коли просуваються ці чіткі правила й від людей вимагається практикувати та дотримуватися їх, ці експерти, що приєдналися до церкви, відразу відчувають якусь образу. У церкві набуті ними навички чи знання в певних сферах часто залишаються незатребуваними. Таких експертів зазвичай не призначають на важливі посади, не дуже високо цінують і часто відсувають на другий план. Природно, що цим людям часто здається, що вони бездіяльні, а їхні здібності не використовуються. Що думають такі експерти? «Ой, це точно як у тому вислові: “Якщо тигр спуститься на рівнину, собаки його ображатимуть”! Як же славно було, коли я працював у такій-то державній або іноземній компанії! Мені навіть не треба було самому носити свою сумку: за мене організовували всі аспекти мого повсякденного життя й роботи. Мені не потрібно було ні про що непокоїтися. Я був експертом високого рівня, майстром-технологом, тож у компанії я був великою шишкою. Що означає бути великою шишкою? Це означає, що без мене компанія не змогла б функціонувати, не зуміла б отримати жодного замовлення, і всім її працівникам довелося б піти у відпустку – компанія ризикувала б збанкрутувати, вона не змогла б обійтися без мене. Це був мій зоряний час – тоді я дійсно відчував, що мене помічають!». Тепер ця людина вірить у Бога, але однаково хоче тішитися такою ж славою. Вона собі думає: «З моїми здібностями я мусив би мати ще більше можливостей виділитись у Божому домі. Чому ж мене не використовують? Чому керівники, брати й сестри в церкві ніколи мене не помічають? Чого мені бракує порівняно з іншими? На зовнішність я вдатний, з точки зору темпераменту – не гірший за інших, з репутацією та престижем у мене жодних проблем, а з точки зору технічних знань я першокласний фахівець. То чому ж на мене ніхто не звертає уваги? Чому ніхто не прислухається до моїх слів і пропозицій? Чому мене недобре приймають у Божому домі? Може, Божому дому не потрібен такий експерт, як я? Як так сталося, що після приходу сюди мені ніде застосувати свої навички? Якийсь аспект роботи Божого дому має потребувати технічних навичок, які я опанував. Тут мусять цінувати мої професійні знання! Я професіонал, я маю бути керівником команди, куратором, керівником – я маю вести за собою інших людей. Чому ж я вічно простий підлеглий? Ніхто не звертає на мене уваги, ніхто мене не поважає. Та що ж це таке? Невже зі мною так треба поводитися, якщо я не розумію істини?». Такі люди раз за разом питають себе про це, але ніяк не можуть знайти відповідей і тому впадають у пригніченість.

Якось хористи вийшли на сцену заспівати та спитали в Мене про свої зачіски. Я відповів: «Сестри можуть зав’язувати волосся у хвіст або стригтися до вух чи плечей. Звісно, можна носити й пучок або високу зачіску. Брати можуть стригтися під бокс або носити волосся на проділ. Не потрібно ніяких прикрас і укладок: просто стежте, щоб волосся було чистим і виглядало добре, охайно та природно. Словом, якщо ти виглядаєш пристойно й гідно, як християнин, то все нормально. Головне – добре заспівати й виконати програму». Чи чітко Я висловився? Чи легко було зрозуміти Мої слова? (Так.) Я пояснив, які зачіски слід носити що чоловікам, що жінкам. За якими принципами треба вибирати зачіски? Брати можуть носити волосся на проділ або стригтися під бокс, а в сестер може бути як коротке волосся, так і довге. Якщо воно довге, його можна зав’язувати у хвіст, а якщо коротке, треба просто стежити, щоб воно було не надто коротким. Це перший принцип. Другий принцип – це чистота й охайність, позитивний і гідний зовнішній вигляд, позитивна вдача. Ми не прагнемо стати знаменитостями чи прославитись у суспільстві. Нам потрібен не гламурний імідж, а просто пристойний, гідний вигляд. Словом, треба виглядати чисто, охайно, пристойно та гідно. Я ясно висловився? Чи легко зрозуміти ці два принципи й дотримуватися їх? (Легко.) Почувши їх, людина ясно розуміє їх у серці, і повторювати їх немає потреби. Їх ну дуже легко досягти. Трохи більше ніж за десять днів Мені надіслали відео. Переглянувши його, Я побачив три чи чотири ряди сестер. У першому ряду всі сестри були з укладеним волоссям, причому кожна з різною зачіскою. Усі виглядали по-різному, кожна зачіска була дивною, і деякі двадцятирічні сестри виглядали на тридцять або сорок, а деякі були схожі на стареньких бабусь. Словом, геть у всіх були різні зачіски. Людина, яка надіслала Мені відео, сказала: «Ми зробили багато різних зачісок, щоб Ти міг вибрати будь-яку з них, а надалі ми її й робитимемо. Нам це нескладно! Коли вибереш, просто скажи нам, і ми все зробимо, без проблем!». Як ви думаєте, що Я відчув після перегляду цього відео? Спочатку мені стало трохи огидно, а потім, придивившись, Я роздратувався. Коли Я згадав принципи, які їм пояснював, то зрештою втратив дар мови. Я не знав, що сказати. Я подумав: «А, ці люди не розуміють людської мови». Я замислився над словами, які їм сказав, і над принципами, які до них доніс; Я подумав, що все це може зрозуміти й осмислити будь-яка людина. Це були прості речі, нескладні для людей, їх можна було зробити – то чому ж ті люди надіслали Мені таке відео? Дослідивши, Я зрозумів: річ не в тім, що Я неясно розтлумачив їм Свою думку, і тим більше не в тім, що Я сказав їм робити різні зачіски. У такої поведінки є дві причини. Одна з них полягає в тому, що ті люди не спромоглися зрозуміти Мої слова. Інша – у тому, що, тільки навчившись щось робити, зрозумівши щось, оволодівши певними навичками та прийомами, люди вже забувають своє місце в усесвіті. Вони нікого не поважають і постійно хочуть показати себе. Вони стають пихатими до крайності. Навіть якщо вони розуміють Мої слова, то не приймають їх і не втілюють у життя. Вони не приймають Моїх слів близько до серця, не вважають їх важливими й елементарно ігнорують те, що Я говорю. Вони просто не цікавляться ні тим, чого Я від них прошу, ні тим, що Мені потрібно. Коли вони запитували Мене про принципи, насправді вони вже визначили, що та як збираються робити. Той факт, що вони Мене спитали, був просто одним з етапів цього їхнього процесу. Коли вони про це питають, хіба це не свого роду знущання? (Так і є.) Отак познущавшись, вони зрештою роблять як хочуть, геть не дотримуючись Моїх слів, що б Я не казав. Вони такі свавільні! Що вони собі думають? «Ти нас недооцінюєш. Ми професійні технічні спеціалісти. Ми спілкуємося з впливовими в суспільстві людьми. У нас є ці навички та професійні знання, і куди б ми не подалися, ми зможемо жити добре, а люди нас поважатимуть. Ми стаємо прислужниками, тільки коли приходимо в Божий дім, і тут на нас постійно дивляться зверхньо. У нас є навички – ми експерти, а не звичайні люди. У Божому домі мусять нас поважати. Ти не можеш так придушувати наші таланти. Ми використовуємо в Божому домі наші професійні знання, а Ти мусиш нас підтримувати й виступати за нас». Хіба це не грубо й нерозумно? (Так і є.) Чи є в цьому якась нормальна людськість? (Ні.) Коли Я це побачив, то подумав: «А, цих людей ні в чому не переконаєш!». Розповідаючи їм про принципи, Я ще й не раз питав їх: «Ви все зрозуміли? Ви це запам’ятаєте?». Мені в обличчя вони клялися й божилися, але тільки-но відвернувшись, одразу ж відмовилися від своїх слів. Вони говорили такі красиві слова: «Я тут, щоб виконувати свій обов’язок, я тут, щоб догоджати Богові». І оце ти називаєш виконанням свого обов’язку? Оце ти справді догоджаєш Богові? Ти догоджаєш власній плоті й репутації. Ти тут для того, щоб робити кар’єру, а не виконувати свій обов’язок. Інакше кажучи, ти прийшов до Божого дому, щоб сіяти хаос. Скажи Мені, хто має вирішальне слово щодо принципів, яких люди повинні дотримуватися в усіх аспектах роботи Божого дому? Ти чи Бог? (Останнє слово за Богом.) Чиї слова є істиною – твої чи Божі? (Божі слова – істина.) Усе, що ви говорите, – свого роду доктрина. Якщо ця доктрина не узгоджується з істиною, вона стає хибним переконанням. Якщо ви визнаєте, що Мої слова – істина, то чому не можете її прийняти? Чому, коли Я до вас промовляю, це не має ніякого ефекту? Мені в обличчя ви говорите красиво, але за Моєю спиною ви не практикуєте істину. Що тут відбувається? Коли розбещені люди мають хоч трохи таланту, професійних знань або ідей, вони стають пихатими, зарозумілими й відмовляються комусь підкорятися. Такі люди не слухають, що їм кажуть. Хіба це не занадто ірраціонально? Якщо ви вважаєте, що робите правильно, то чому звертаєтеся до Мене по перевірку? Коли Я вказую вам на ваші недоліки й викриваю ваші помилки, чому ви не можете цього прийняти? Ви не розумієте істину, але Я можу з вами про неї спілкуватися. Я знаю, як діяти згідно з істиною, принципами та пристойністю святих. Я знаю, як діяти так, щоб це було повчально для інших. А ви знаєте? Якщо ви навіть цього не знаєте, чому ж ви досі не можете прийняти істину? Чому ви не робите так, як Я кажу?

Деякі люди дуже добре пишуть; вони від природи обдаровані вмінням складати слова в речення та доносити ідеї. Вони також можуть володіти певним рівнем літературної компетентності й використовувати в описах певні техніки та стилі. Але чи означає наявність цих якостей, що такі люди розуміють істину? (Ні.) Це лише один з аспектів знання, одна з граней дарів і талантів людини. Це означає, що ти маєш певний талант, добре вмієш писати й доносити ідеї за допомогою мови, знаєшся на роботі зі словом. Через такі свої вміння деякі люди думають: «У Божому домі я орудую пером; я маю займатися роботою з текстами». Це добре, коли текстовою роботою займається більше людей; Божий дім цього потребує. Але Божому дому потрібне не лише те, що ти добре вмієш, і не лише твої професійні здібності. Твої професійні навички та знання – це лише інструменти в роботі, якою ти займаєшся. Незалежно від твоїх професійних здібностей і рівня майстерності ти мусиш дотримуватися принципів і досягати бажаних результатів і цілей, які ставить перед тобою Божий дім. Для цих результатів і цілей у ньому діють обов’язкові стандарти й відповідні принципи; Божий дім не дозволяє чинити на основі твого власного смаку чи вподобань. Наприклад, деякі люди добре пишуть, тож вони створюють сценарії зі складною мовою й ефектною структурою сюжету. Але чи досягає це бажаного результату? Такі сценарії не тільки не досягають ефекту свідчення про Бога, але й просто не витримують критики. Однак ці сценаристи високо про себе думають і почуваються задоволеними й упевненими у своєму вмінні писати вигадливою мовою. Вони не розуміють, що сценарій має досягати ефекту свідчення про Бога, поширення Божого слова. Це і є ціль. Коли Божому дому потрібен сценарій, то він має показувати Божі слова, які читає герой, і щире розуміння, яке герой здобуває, переживаючи та практикуючи Божі слова під проводом Божої роботи. З одного боку, сценарій має служити свідченням про Бога, а з іншого – поширювати Його слово. Тільки тоді сценарій досягає бажаного результату. У Божого дому саме такі вимоги. Як ви думаєте, для людей вони важкі? (Ні.) Ні, це робота Божого дому. Але ці сценаристи не хочуть робити саме так. Їхнє ставлення таке: «Те, що я написав, уже досконале й достатньо конкретне. Якщо ти попросиш мене додати цей матеріал, це суперечитиме моїм намірам. Мені це не подобається, я не хочу так писати». Хоча пізніше сценарист неохоче додає цей матеріал, його емоції вже значно змінилися. Дехто каже: «Виконувати свій обов’язок у Божому домі – це так гнітюче. Люди вічно влаштовують нам розбори та прискіпуються до нас. Я почуваюся відверто загнаним у кут – тут, як то кажуть, вибирати не доводиться. Якби тільки останнє слово було за мною, щоб я міг писати як мені подобається, як би це було чудово! Коли ми виконуємо свій обов’язок у Божому домі, то вічно мусимо слухати інших і приймати обтинання й розбір. Це занадто гнітюче!». Це правильне ставлення? Що це за характер? Це занадто пихатий і самовдоволений характер! Є й такі люди, що виконують свій обов’язок, наносячи макіяж хористам. Їм подобаються зачіски безбожників, але кінцевий результат цих зачісок відкидається. Чому? Тому що Божому дому не потрібні демонічні зачіски; йому потрібні нормальні, гідні, пристойні зачіски. Якщо ти вмієш робити якісь зачіски, іди демонструй свої вміння у світі безбожників. Їм такі експерти потрібні, а Божому дому – ні. Деякі люди кажуть, що готові працювати в Божому домі безкоштовно, але їхня праця не вважається ні необхідною, ні цінною; на неї огидно дивитися. Божий дім вимагає, щоб ви виглядали гідно та пристойно, як порядні люди. Йому не потрібно, щоб ви були елегантними й виглядали подібно до придворної шляхти, і йому точно не потрібно, щоб ви скидалися на багатих молодих панів і вельмож, принцес і високородних пані. Ми звичайні люди без жодного статусу, становища й цінності – ми просто максимально нормальні, нічим не примітні люди. Це найкраще – бути звичайною людиною, неблагородною й невишуканою, носити звичайний одяг і виглядати звичайно: не прикидатися, а тішитися тим, що ти вмієш робити, і задовольнятися життям звичайної людини без амбіцій і бажань. Це найкраще: це життя людини з нормальною людськістю. Ти просто звичайна людина, але вічно намагаєшся поводитися як шляхетна особа. Хіба це не огидно? (Огидно.) У Божому домі ти вічно хизуєшся та намагаєшся показати свої професійні знання. Ось що Я тобі скажу: чи є цінність у тому, щоб виставляти напоказ свої професійні знання? Якщо вони справді мають цінність, то це прийнятно. Але якщо вони не мають жодної цінності, а, навпаки, приносять порушення та нещастя, то ти просто показуєш свою бридку природу та небажані якості. Чи знаєш ти, до яких наслідків може призвести те, що ти виявлятимеш такі речі? Якщо не знаєш, то, будь ласка, не виявляй їх. Твої вміння, технічні навички, особливі таланти від природи – ніщо із цього не вважається шляхетним; ти просто звичайна людина. Деякі люди кажуть: «Я володію кількома мовами». То йди працювати перекладачем і добре виконуй свою перекладацьку роботу; тоді тебе можна буде вважати доброю людиною. Деякі люди кажуть: «Я можу переказати напам’ять увесь словник ієрогліфів». Ну й що з того, що ти запам’ятав увесь словник ієрогліфів? Це допомагає тобі поширювати Євангеліє? Це допомагає тобі свідчити про Бога? Деякі люди кажуть: «Я можу одним поглядом прочитати десять рядків. Я можу прочитати сто сторінок Божого слова за день. Подивіться на це моє вміння – хіба воно не вражає?». Ти можеш прочитати сто сторінок книги «Слово являється у плоті» за один день, але що ти із цього зрозумієш? Який аспект істини? Чи зможеш утілювати його в життя? Деякі люди кажуть: «Я вундеркінд. Я вже в п’ять років співав і писав вірші». Це корисно? Безбожники можуть тобою захоплюватися, але Божому дому від тебе немає користі. Припустімо, Я попрошу тебе просто зараз написати пісню, яка б хвалила Бога. Зможеш? Якщо ні, значить, ти не розумієш жодного аспекту істини. Якщо в тебе просто є якісь дари, у цьому немає нічого особливого. Якщо ти не розумієш істини, то не зможеш нічого досягти. Якими б дарами, вміннями чи талантами людина не володіла, насправді це лише інструменти. Якщо їх можна використати для чогось позитивного й вони мають позитивний вплив, то можна сказати, що в них є певна цінність. Якщо ж їх не можна використати для чогось позитивного чи вони не мають позитивного впливу, то й цінності в них немає, і опановувати їх марно й обтяжливо. Якщо ти можеш застосовувати свої професійні навички чи таланти у виконанні свого обов’язку й виконувати завдання в Божому домі відповідно до істини-принципів, то можна сказати, що твої професійні навички й таланти використовуються в належному місці та служать певній меті – це і є їхня цінність. З іншого боку, якщо ти взагалі не можеш застосовувати їх у виконанні своїх обов’язків, то твої професійні навички й таланти не мають жодної цінності та нічого не варті для Мене. Наприклад, деякі люди від природи красномовні й гарно говорять, вправно володіють кількома мовами та гнучко мислять. Це можна вважати талантом. У мирському світі таким людям є де застосувати свої таланти, якщо вони займаються публічними виступами, піаром, переговорами чи працюють суддями, адвокатами тощо. Однак якщо ти володієш таким талантом, але не розумієш жодного аспекту істини, не маєш навіть базового розуміння істини видінь і не можеш проголошувати Євангеліє чи свідчити про Бога, то цінність твого дару чи таланту для Божого дому мала. Якщо ти постійно заробляєш своїм даром на життя, усюди виставляючи свій талант напоказ, вихваляючись і проповідуючи слова доктрини, то станеш людям бридким, бо кожне твоє слово викликатиме нудоту, а кожна думка чи погляд, які ти висловлюєш, стануть надокучливими. У такому разі тобі краще буде мовчати. Що більше ти намагатимешся показати себе й виступити, то осоружнішим ставатимеш. Люди казатимуть: «Закрий свого брудного рота! Ти патякаєш про саму лише доктрину, але її вже всі розуміють! Скільки років ти проповідуєш? Твої слова нічим не відрізняються від слів фарисеїв, повних пустих теорій, які забруднюють церковне середовище. Ніхто не хоче цього слухати!». Бач, це викликає гнів і відштовхує людей. Тому тобі краще приділяти істині більше уваги й шукати більшого розуміння істини, а це вже справжня здібність. Що більше Я про це говорю, то пригніченішими почуваються ці «здібні» й «експертні» люди. Вони думають: «Це кінець, виходу немає. Я завжди думав, що я талановитий, дуже вправний, і куди б я не подався, мене завжди призначають на ключові посади. Хіба не кажуть: “Якщо золото щире, то рано чи пізно воно засяє”? Але в Божому домі я несподівано зайшов у глухий кут. Це гнітить мене, дуже гнітить! Як же я до такого дійшов?». Віра в Бога – це добре, то чому ж такі надзвичайно талановиті, передові експерти, прийшовши в Божий дім, почуваються пригніченими? Вони пригнічені вже стільки років, що страждають на депресію. Вони вже навіть не знають, як говорити й діяти. Зрештою деякі з них кажуть: «Те, що зі мною постійно розбираються, так гнітить. Тепер я набагато краще поводжусь і погоджуюся з усім, що кажуть церковні керівники та керівники груп. Я завжди відповідаю їм “так” або “добре”». На перший погляд вони начебто навчилися підкорятись і слухатися, але вони досі не розуміють ні принципів, ні того, як належно виконувати свої обов’язки. Вони несуть із собою це відчуття пригніченості й почуваються обуреними та недооціненими. Коли в них питають про їхній рівень освіти, одні кажуть: «Я отримав ступінь бакалавра», – інші: «У мене ступінь магістра», – треті: «У мене ступінь доктора філософії», – або: «Я закінчив медичний університет», «Я вивчав фінанси», «Я вивчав менеджмент», – а четверті за освітою програмісти чи інженери. Або перед їхнім ім’ям уже стоїть «доктор», або вони мають якесь інше формальне звання. У Божому домі до цих людей так не звертаються й не ставляться до них із якоюсь великою повагою. Вони часто почуваються пригніченими та втрачають почуття ідентичності. У церкві є всілякі експерти, зокрема музиканти, танцівники, кінорежисери, техніки, бізнесмени, економісти й навіть політики. Серед братів і сестер ці люди часто говорять: «Я шанований керівник на державному підприємстві. Я старший виконавчий директор багатонаціональної корпорації. Я генеральний директор. Кого я колись боявся? Кому я колись підкорявся? Я народився з управлінськими навичками, і куди б я не подався, я маю бути на керівній посаді, я маю бути головним, щоб я завжди керував іншими, а мною ніхто не керував. Отже, у Божому домі я маю бути щонайменше керівником групи чи начальником!». Невдовзі всім стає зрозуміло, що такі люди не мають істини-реальності, не здатні виконати жодного завдання та дуже пихаті й зарозумілі. Вони жодного обов’язку не виконують як слід, і зрештою виявляється, що деяким із них можна доручати лише фізичну працю, тоді як інші ніяк не бажають підкорятися, постійно намагаються показати свої здібності й безчинствують. Як наслідок, вони завдають забагато клопоту, гнівають громаду, і зрештою їх усувають. Хіба ці люди не почуватимуться пригніченими? Кінець кінцем вони підсумовують свій досвід таким твердженням: «Божий дім – не місце для таких талановитих людей, як ми. Ми подібні до породистих коней, але в Божому домі немає розбірливого судді. Ті, хто вірить у Бога, нетямущі й мало що знають, особливо керівники на різних рівнях. Хоча вони й розуміють істину, але не бачать, що ми наче ті породисті коні. Треба нам піти пошукати того, хто побачить наші таланти». Зрештою вони приходять саме до такого висновку. Є й інші, які кажуть: «У Божому домі для нас замало місця. Усі ми – важливі фігури, тоді як ті, хто вірить у Бога, – це скромні люди з нижчих верств суспільства: фермери, вуличні торговці, дрібні підприємці. Серед них немає топекспертів. Хоча церква маленька, але світ великий, і в такому широкому світі має знайтися місце й для нас. Ми, талановиті, із часом знайдемо тих, хто нас оцінить!». Побажаймо цим людям удачі в пошуках тих, хто їх оцінить, так? (Так.) У день, коли вони знайдуть те, що шукають, і попрощаються з нами, влаштуймо їм прощальну вечерю та сподіваймося, що вони знайдуть собі належне місце, де не відчуватимуть жодних емоцій пригніченості. Нехай вони живуть мирно та краще за нас. Якщо ми так їм скажемо, чи відчують ці люди з пригніченими емоціями хоч трохи полегшення? Чи зникнуть у них відчуття, що в них давить у грудях, мозок набряк, на серці важко, що їм неспокійно та фізично дискомфортно? Я сподіваюся, що їхні бажання здійсняться, що вони більше не почуватимуться пригніченими та зможуть жити щасливо й вільно.

Скажіть Мені, чи вважаєте ви, що Божий дім навмисно ускладнює життя цим талановитим людям? (Ні.) Аж ніяк. То чому ж різні принципи, упорядкування роботи й вимоги до кожного завдання в Божому домі викликають у таких людей гнітючі емоції? Чому в Божому домі ці талановиті люди потрапляють у пастку гнітючих емоцій? Може, Божий дім припустився якоїсь помилки? Чи він навмисно ускладнює цим людям життя? (Ні те, ні інше.) З точки зору доктрини всі ви розумієте, що обидва ці пояснення абсолютно неправильні. То чому ж таке відбувається? (Тому що люди, виконуючи свої обов’язки, ставлять свої особисті вподобання чи професійні знання, здобуті в мирському світі, вище за принципи й вимоги Божого дому.) Але чи дозволяє Божий дім ставити ці речі вище за свої вимоги та принципи? Аж ніяк. Оскільки Божий дім цього не дозволяє, деякі люди почуваються пригніченими. Як ви думаєте, що їм слід зробити із цього приводу? (Перш ніж братися за обов’язок, потрібно спочатку розібратись у вимогах і принципах Божого дому щодо цього обов’язку. Точно зрозумівши ці принципи, людина зможе розумно застосовувати професійні знання, якими оволоділа.) Цей принцип правильний. А тепер скажіть Мені: постійне бажання демонструвати свої професійні знання та хизуватися своїми здібностями в Божому домі – це правильна відправна точка? (Неправильна.) У чому? Поясніть, чому вона неправильна. (Намір таких людей полягає в тому, щоб показати себе й виділитися: вони прагнуть зробити кар’єру. Вони не думають про те, як їм добре виконувати свої обов’язки чи діяти з користю для роботи Божого дому. Натомість вони хочуть діяти як їм подобається, не захищаючи інтереси Божого дому й не шукаючи істини-принципів.) Як на це дивляться інші? (Постійно хизуватися, що б не сталося, – це сатанинський характер. Такі люди не думають, як виконувати свої обов’язки та свідчити про Бога: вони вічно хочуть свідчити про себе, а цей шлях хибний за своєю суттю.) Ця відправна точка неправильна за своєю суттю, це безперечно. То в чому ж вона неправильна? Це питання, яке всі ви не в змозі спростувати. Складається враження, що всі ви почуваєтеся пригніченими та хочете продемонструвати свої професійні знання, щоб виставити свої здібності напоказ. Хіба не так? У безбожників є один вислів – як там кажуть? «Стара жінка фарбується помадою, щоб тобі було на що подивитися». Хіба виставляти свої здібності напоказ – не те саме? (Так і є.) Виставляти свої здібності напоказ означає жадати продемонструвати свої можливості, похизуватися, здобути престиж, статус і високу думку інших. Це як мінімум означає жадати скористатися нагодою виставити свої здібності напоказ, аби повідомити та сповістити інших, що, мовляв: «У мене є справжні навички, я не звичайна людина, не дивіться на мене зверхньо, я талановитий». Принаймні саме такий сенс за цим стоїть. Отже, коли людина має такі наміри й вічно хоче виставляти свої здібності напоказ, яка в цього природа? Така людина прагне зробити кар’єру, керувати власним статусом, здобути авторитет і престиж серед інших. Ось і все. Людина це робить не заради Божого дому та виконання свого обов’язку, і вона не шукає істину й не діє згідно з принципами та вимогами Божого дому. Вона робить це для себе, щоб стати відомішою, підняти свою вартість і репутацію; вона це робить для того, щоб люди обрали її куратором або керівником. Коли її оберуть керівником або працівником, хіба вона не здобуде статус? Хіба вона не буде в центрі уваги? Це і є її прагнення. Її відправна точка дуже проста: це не що інше, як прагнення до статусу. Людина цілеспрямовано женеться за статусом, а не захищає роботу чи інтереси Божого дому.

Як практикувати людям із дарами й талантами, щоб не почуватися пригніченими? Чи легко цього досягти? (Легко.) Отже, як можна подолати негативні емоції пригніченості, які виникають через неможливість використати свої професійні знання? Перш за все потрібно зрозуміти, що таке технічні навички й інші таланти та професійні знання, які люди вивчають і опановують. Вони – саме життя? (Ні.) Чи можна їх віднести до позитивних речей? (Ні.) Їх не можна віднести до позитивних речей; це максимум своєрідний інструмент. У суспільстві, у мирському світі це не більше ніж здібності, які дають людям можливість виживати й адекватно забезпечувати себе. Але в очах Божого дому ти просто здобув певну технічну навичку; це просто різновид знання – простого та чистого. Воно аж ніяк не свідчить про шляхетність або низькість: не можна сказати, що людина шляхетніша за інших тільки тому, що володіє певними професійними знаннями чи навичками. То як же побачити, шляхетна людина чи низька? Для цього треба дивитися на її людськість, прагнення та шлях, яким вона слідує. Технічні навички та професійні знання відображають лише те, які конкретні навички чи знання ти опанував, наскільки глибоко чи поверхово їх розумієш і якого рівня майстерності в них досяг. Про ці технічні навички та професійні знання можна говорити лише з точки зору майстерності, кількості, глибини й того, великий досвід людина має в цій сфері чи просто поверхово з нею знайома. Технічні навички та професійні знання не можна використовувати для оцінки якості людськості людини, її прагнень і шляху, яким вона йде. Вони є суто різновидом знань або інструментів. Таке знання чи інструмент може дати тобі змогу виконувати якісь відповідні завдання чи зробити тебе компетентнішим у певному виді робіт, але воно лише гарантує тобі роботу й засоби до існування, ось і все. Хай там як, Божий дім дивиться на твої технічні навички та професійні знання саме так, незалежно від того, як на них дивиться суспільство. Божий дім ніколи не ставиться ні до кого по-особливому, не робить винятків для просування окремих людей, ба більше – не звільняє їх від жодних форм обтинання, розбору, кари та суду лише тому, що людина володіє якимись особливими навичками. Які б технічні навички чи професійні знання вона не мала, у неї все одно є розбещений характер, і вона все одно розбещена людина. Дари, таланти й технічні навички людини існують окремо від її розбещеного характеру та не пов’язані з ним, а також не мають нічого спільного з її людськістю й натурою. Деякі люди мають дещо вищий духовний рівень, інтелект або кмітливість і сприйняття, завдяки чому, опановуючи певні технічні навички, вони здобувають дещо глибші знання. Досягнення й результати таких людей дещо кращі, і коли такі люди виконують роботу, яка стосується відповідної професії, то отримують більші результати й досягнення. У суспільстві це може приносити їм дещо більші й вищі фінансові прибутки, дещо вищий статус, старшинство, престиж у своїй сфері. Ось і все. Проте ніщо із цього не вказує на шлях, яким ідуть такі люди, на їхні прагнення та ставлення до життя й існування. Технічні навички та професійні знання – це щось із чистої сфери знань, і вони не мають нічого спільного з думками людини, її поглядами, точкою зору та позицією щодо різних речей. Технічні навички та професійні знання ніяк цього не стосуються. Звісно, ідеї, які просуваються в деяких галузях знань, – це єресі й помилки, які вводять людей в оману щодо розуміння істини та розпізнавання позитивного, але це вже зовсім інша справа. Зараз ми говоримо про чисті знання й технічні навички, які не забезпечують розбещеним характерам людей і нормальній людськості жодної позитивної чи активної підтримки й виправлення. Чисті знання та технічні навички також не здатні стримувати й обмежувати розбещений характер людини. Це їхня природа. Незалежно від галузі й того, чим людина займається: чи літературою, чи музикою, чи будь-яким іншим видом мистецтва, чи природничими науками, чи біологією, чи хімією, чи дизайном, чи архітектурою, чи торгівлею, чи навіть ремеслом, – природа її технічних знань саме така. Це їхня сутність. Як ви думаєте, Я точно висловився? (Так.) У якій би сфері ти не працював, які б технічні навички не опановував, це не вказує на твою шляхетність або низькість, навіть якщо ти від природи вправний у якійсь професії. Наприклад, деякі думають про тих, хто займається в суспільстві бізнесом і економікою, – особливо про еліти, – що в них шляхетна натура, а оскільки здобуті ними професії та знання високо цінуються людьми й особливо високо оплачуються, то в таких людей високий соціальний статус. Однак у Божому домі такої думки не буває, і Божий дім оцінює цих людей не так. Оскільки принципи та стандарти, за якими такі люди оцінюють це питання, є не істиною, а людськими розуміннями, що належать до людського знання, то в Божому домі такі погляди неприйнятні. Наведу інший приклад: деякі люди в суспільстві працюють рибалками, вуличними торговцями чи ремісниками; вони вважаються людьми низького статусу, і в суспільстві їх ніхто не поважає. Але в Божому домі всі Божі обранці рівні. Перед істиною всі рівні, і між шляхетними та низькими людьми немає жодної різниці. Тебе не вважатимуть благородним за те, що в суспільстві ти маєш високий статус або займаєшся шляхетною професією, і не вважатимуть низьким за те, що в суспільстві ти виконуєш низькостатусну роботу. Тож те, високі чи низькі твоя ідентичність, цінність і статус у Божому домі та в Божих очах, ніяк не пов’язане з твоїми професійними здібностями та знаннями, а також технічними навичками. Дехто каже: «Я був командиром, генералом, маршалом в армії». Я їм кажу: «Піди стань осторонь». Чому ти мусиш стати осторонь? Тому що твій сатанинський характер занадто тяжкий, і Мені огидно на тебе дивитися. Спочатку певний час почитай Божі слова, зрозумій якісь істини, втіль у життя трохи людської подоби, а тоді вже повертайся, і після цього всі зможуть тебе прийняти. У Божому домі тебе не цінуватимуть за те, що ти виконував у суспільстві роботу, яку люди вважають шляхетною, і не дивитимуться на тебе зверхньо за те, що ти колись мав у суспільстві низький статус. Стандарти та принципи, за якими в Божому домі оцінюють людей, засновані виключно на критеріях істини. Які ж вони – критерії істини? У них є конкретні аспекти. По-перше, людей оцінюють за якістю їхньої людськості, за тим, чи є в них совість і розум, добре серце та почуття справедливості; по-друге, людей оцінюють за тим, чи люблять вони істину та яким шляхом ідуть: чи вони прагнуть до істини, люблять позитивне та Божу справедливість і праведність, а чи вони не прагнуть до істини, відчувають нудоту від істини й позитивного, постійно займаються особистими справами тощо. Тож у Божому домі до тебе ставитимуться справедливо незалежно від того, володієш ти якимись професійними знаннями й технічними навичками чи ні. У Божому домі завжди так було, є і буде. Ці принципи та стандарти ніколи не зміняться. Отже, що має змінитися, то це ті, хто почувається пригніченим, бо не може використовувати свої професійні знання. Якщо ти справді віриш, що Бог праведний, а в Божому домі править істина та є справедливість і праведність, то Я прошу тебе хутчіш відпустити свої неправильні погляди й думки щодо технічних навичок і професійних знань. Не думай, що володіння кількома дарами чи крихтою професійних знань робить тебе вищим. Хоча ти можеш володіти технічними навичками чи професійними знаннями, яких іншим бракує, твоя людськість і розбещений характер точно такі, як і в інших. В очах Бога ти лише звичайна людина, і в тобі немає нічого особливого. Ти можеш сказати: «Я був високопоставленим чиновником», – ну то й що? Ти все одно звичайна людина. Ти можеш сказати: «Я мав великі досягнення», – ну то й що? Ти все одно звичайна людина. Ти можеш сказати: «Я був героєм», – але яким би героєм чи знаменитістю ти не був, це не має жодного значення. З Божої точки зору ти все одно лише звичайна людина. Це один з аспектів істини та принципів щодо технічних навичок і деяких видів професійних знань, які люди мусять розуміти. Інший аспект – як підходити до цих професійних навичок і знань – це конкретний шлях практики, який люди мусять розуміти. Передусім тобі слід чітко знати в думках і свідомості: якими б професійними навичками чи знаннями ти не володів, ти прийшов до Божого дому не для того, щоб виконувати якісь завдання, демонструвати, чого ти вартий, отримувати зарплату чи заробляти на прожиття. Ти тут, щоб виконувати свій обов’язок. Твоя єдина ідентичність у Божому домі – це ідентичність брата чи сестри. Інакше кажучи, твоя ідентичність – це ідентичність створіння в Божих очах. Іншої в тебе немає. У Божих очах створіння – це не тварина, не рослина й не диявол. Це людина, і, будучи людиною, ти мусиш виконувати свій обов’язок. Виконання свого людського обов’язку має бути найбазовішою ціллю твого приходу в Божий дім і твоїм найфундаментальнішим поглядом. Ти мусиш говорити: «Я людина. Я маю нормальну людськість, совість і розум. Я мушу виконувати свій обов’язок». З точки зору теорії люди передусім повинні мати саме таку думку й погляд. Далі йде те, як ти мусиш виконувати свій обов’язок. Кого треба слухати – себе чи Бога? (Бога.) Правильно. А чому треба слухати Бога? Загалом у теорії люди знають, що мусять слухати Бога, що Бог є істина й останнє слово за Ним. Це погляд, який людина мусить мати з точки зору теорії. Насправді ж ти виконуєш цей обов’язок не для себе, не для своєї сім’ї, свого щоденного існування, особистої кар’єри чи починань, а для Божої роботи, для Божого управління заради спасіння людства. Це ніяк не стосується твоїх особистих справ. Ти мусиш розуміти й мати цей погляд. Далі треба зрозуміти, що раз ти виконуєш свій обов’язок не заради себе, а заради Божої роботи, то слід молитися Богу й шукати в Нього, як тобі виконувати цей обов’язок і які принципи та вимоги діють у Божому домі. Виконуй свій обов’язок так, як скаже тобі Бог, і роби все, що Він попросить, ніяк це не коментуючи, не вагаючись і не відмовляючись. Це абсолют. Оскільки це Божий дім, то буде лише правильно та пристойно, якщо люди виконуватимуть тут належні їм обов’язки. Але люди роблять це не заради себе, свого щоденного існування, життя, сім’ї чи кар’єри. А заради чого ж тоді? Заради Божої роботи й Божого управління. Про яку б конкретну професію чи вид роботи не йшлося: чи то про таку дрібницю, як розділовий знак або стиль форматування, чи то про щось значуще, на кшталт певного завдання, – усе це входить у сферу Божої роботи. Тож якщо ти маєш розум, спочатку спитай у себе: «Як мені слід виконувати цю роботу? Якими є Божі вимоги? Які принципи встановив Божий дім?». Далі перерахуй відповідні принципи один за одним і дій у суворій відповідності до кожного правила та принципу. Поки те, що ти робиш, відповідає принципам і не виходить за їхні межі, воно буде належним, і Бог розглядатиме та класифікуватиме твої дії як виконання твого обов’язку. Хіба це не те, що людям треба розуміти? (Так і є.) Якщо ти це розумієш, не варто постійно роздумувати, що ти хочеш зробити та як. Думати й діяти саме так – це нерозумно. Чи варто робити щось нерозумне? Ні. Якщо ти хочеш зробити щось таке, що із цим слід удіяти? (Зректися себе.) Треба зректись і відпустити себе, поставивши на перше місце свій обов’язок, а також вимоги та принципи Божого дому. Якщо тобі не по собі й у вільний час ти задовольняєш свої інтереси та хобі, то Божий дім не стане цьому перешкоджати. Це один з аспектів того, що тобі слід розуміти, а саме те, який твій обов’язок і як тобі слід його виконувати. Інший аспект стосується питання професійних знань і навичок людей. Як треба підходити до питання професійних навичок і знань? Якщо Божий дім потребує від тебе професійних знань і навичок, якими ти дуже добре володієш або які вже опанував, як ти маєш до цього поставитися? Ти мусиш задовольнити цей запит без застережень, дозволивши своїм знанням і навичкам виконати свою функцію та максимально можливою мірою показати їхню цінність для твого обов’язку. Не можна їх марнувати; раз ти можеш їх застосовувати, розумієш і опанував їх, значить, треба, щоб вони використовувалися. Який принцип їхнього використання? Він полягає в тому, що треба застосовувати ці навички стримано та зважено, чого б не потребував Божий дім, скільки та якою мірою. Застосовуй свої технічні навички та професійні знання при виконанні свого обов’язку, даючи їм виконувати свою функцію, а собі – досягати кращих результатів у виконанні обов’язку. Тоді вийде так, що ти не без причини опановував ті професійні навички та знання, хіба ні? Хіба тоді вони не матимуть цінності? Хіба так ти не зробиш свій внесок? (Усе так.) Ви готові отак зробити свій внесок? (Так.) Це добре. Що ж до навичок і професійних знань, які не приносять Божому дому жодної користі, то в Божому домі їх просто не вимагають і не заохочують, а якщо людина володіє такими навичками чи професійними знаннями, їй не можна користуватися ними самовільно. Як тобі слід розуміти це питання? (Треба відмовитися від цих навичок.) Саме так, найпростіший підхід – відмовитися від них і поводитися так, ніби ти їх навіть і не опановував. Скажи Мені: якщо ти добровільно їх відпустиш, хіба вони все одно згадуватимуться й заважатимуть тобі, коли ти виконуватимеш свій обов’язок? Ні, такого не буде. Хіба це не твоє власне рішення? Ці навички – просто дрібка знання. Скільки неприємностей, наскільки великий ефект вони можуть спричинити? Просто стався до них так, ніби ти ними не володієш і навіть не опановував їх. Хіба тоді питання не буде вирішено? Ти мусиш правильно з ним розібратися. Якщо твої навички – не те, чого від тебе вимагає Божий дім, то не треба безцеремонно виставляти їх напоказ, аби похизуватися, задовольнити власні інтереси чи продемонструвати всім, що ти вмієш кілька фокусів. Це неправильно. Це не виконання обов’язку, і Бог цього не запам’ятає. Я тобі скажу так: це не тільки не запам’ятається, а й буде засуджено, бо ти не виконуєш свій обов’язок, а займаєшся особистими справами. Це дуже серйозно! Чому це серйозно? Тому що за своєю природою це переривання й порушення! У Божому домі тобі не раз говорили, що не можна чинити так, робити те, використовувати такий метод, – але ж ти не слухаєш. Ти продовжуєш це робити, ти постійно відмовляєшся відпустити це та продовжуєш у тому ж дусі. Хіба це не порушення? Хіба ти це робиш не спеціально? Ти добре знаєш, що Божому дому це не потрібно, але навмисно продовжуєш це робити. Ти ж просто отримуєш задоволення від хизування, хіба ні? Якщо створені тобою відео чи програми принижуватимуть Бога, то наслідки цього будуть такими, що годі й уявити, а твій переступ буде великим. Ти ж це розумієш, правда? (Так.) Тож якщо тобі особисто щось приносить задоволення, якщо ти володієш певними професійними навичками, які тобі подобаються та цікавлять тебе, якщо ти ними дорожиш, то займайся цим приватно: удома це можна. Але не демонструй їх публічно. Якщо ти хочеш демонструвати щось публічно, то мусиш уміти робити це відповідно до високого стандарту, не принижуючи Бога й не дискредитуючи Його дім. Тут ідеться не лише про те, чи є в тебе проникливість і наскільки добре ти володієш певними професійними навичками. Усе не так просто. У принципів і стандартів, дотримання яких Божий дім вимагає в усіх ваших роботах, а також у напрямку та цілей, які скеровують вашу роботу на кожній стадії, є певна основа. Усі вони покликані захищати роботу й інтереси Божого дому, а не переривати, порушувати, дискредитувати чи знищувати їх. Якщо ваш особистий духовний рівень, проникливість, досвід і смак не відповідають цим вимогам або не дотягують до них, тоді спілкуйтеся наодинці та просіть проводу й допомоги в тих, хто розуміє ці вимоги та може їм відповідати. Не можна опиратись і постійно таїти в собі негативні емоції лише тому, що вам не дозволено робити певні речі. Ваші кілька фокусів для цього просто не годяться. Чому Я кажу, що ви для цього не годитеся? Тому що ваші думки й погляди занадто викривлені. Мало того, що ваш смак, проникливість, судження й досвід неадекватні та незадовільні: ви ще й таїте багато старих релігійних уявлень. У вас їх забагато, і ці релігійні уявлення вкорінені заглибоко. Сильно застарілі думки й уявлення є навіть у деяких молодих людей за двадцять. Хоча ви люди сучасного періоду, опановуєте сучасні технічні навички, володієте певними професійними знаннями, але ви не розумієте істини, і тому всі ваші думки та точки зору, погляди й позиції щодо різних питань застарілі. Отже, скільки б професійних навичок ви не опанували, ваші думки лишаються застарілими. Тобі потрібно розуміти цю проблему та цю реальну ситуацію. Отже, тобі слід відпустити те, що Божий дім наказує усунути чи заборонити або що не дозволяє використовувати. Треба навчитися слухатися. Якщо ти не розумієш глибинних причин таких наказів, то принаймні мусиш мати достатньо розуму, щоб навчитися слухатися, і маєш діяти передусім на основі вимог Божого дому. Не опирайся – спершу навчися підкорятися.

Отже, ми поспілкувалися про те, як людям правильно ставитися до своїх професійних навичок. Що вам ще потрібно розуміти? Якщо при виконанні своїх обов’язків ти погано застосовуєш певні технічні навички чи професійні знання, у результаті зазнаєш невдачі, це призводить до порушень і втрат у роботі церкви й ти стикаєшся з обтинанням і розбором, що тобі слід робити? Із цим легко впоратися. Хутко виправся та покайся, і Божий дім дасть тобі шанс виправити свої помилки. Адже ніхто не досконалий, кожен робить помилки та в певні моменти губиться. Помилки – це не страшно. А от якщо ти й далі знов і знов робитимеш ті ж помилки, постійно хибитимеш так само й не звертатимеш із цієї дороги, поки не впрешся в глухий кут, то це вже викликатиме занепокоєння. Якщо ти усвідомлюєш свої помилки, то виправляй їх. Це ж не так складно, правда? Усі колись помилялися, тож нікому не можна висміювати інших. Якщо ти здатен визнати зроблені помилки, винести з них урок і виправитися, ти досягнеш прогресу. Крім того, якщо проблема виникла через твою недостатню компетентність у роботі, можна повчитися ще, оволодіти необхідними навичками й так розв’язати проблему. Якщо ти зможеш запобігти подальшим таким помилкам, то хіба на тому питання не буде вирішено? Це ж так просто! Не треба гнітитися лише тому, що через неправильне застосування своїх професійних навичок ти постійно робиш помилки й тому стикаєшся з обтинанням і розбором. Навіщо тут гнітитися? Чому ти такий чутливий? Усі люди незалежно від ситуації й робочого середовища часом роблять помилки, а в деяких сферах їхні якості, розуміння й точки зору не дотягують до потрібного рівня. Це нормально, і тобі потрібно навчитися правильно із цим справлятися. У будь-якому разі незалежно від твоєї практики треба правильно й активно реагувати на це питання та розбиратися з ним. Коли ти стикаєшся з невеликими труднощами, не депресуй, не відчувай негативу та пригніченості й не впадай у негативні емоції. У всьому цьому немає жодної потреби: не роби із цього питання велику проблему. Що тобі варто зробити, то це відразу поміркувати над собою й визначити, чи немає з твоїми професійними навичками або намірами якихось проблем. Досліди, чи немає у твоїх діях якихось нечистот і чи не полягає проблема в певних уявленнях. Поміркуй над усіма аспектами. Якщо проблема у твоїй недостатній компетентності, можна повчитися ще, пошукати різні рішення разом із кимось іншим або проконсультуватися з людьми, які працюють у тій самій сфері. Якщо ж річ ще й у хибних намірах, пов’язаних із проблемою, яку можна подолати за допомогою істини, то можна звернутися по консультацію та спілкування до церковних керівників або когось, хто розуміє істину. Поговори з ними про свій стан, і хай вони допоможуть тобі його подолати. Якщо проблема пов’язана з твоїми уявленнями, то спочатку досліди їх і усвідом, далі розбери та зрозумій їх, а потім відвернися від них і зречися їх. На тому й усе, хіба ні? На тебе ще чекають дні попереду, завтра знову зійде сонце, і тобі треба жити далі. Раз ти живий, раз ти людина, то ти мусиш виконувати свій обов’язок далі. Поки ти живий і маєш думки, ти мусиш старатися працювати над своїм обов’язком і зрештою виконати його. Це та ціль, яка мусить залишатися незмінною все життя людини. Які б труднощі тобі не траплялися, коли б це не відбувалося, із чим би ти не стикався, тобі не можна гнітитися. Якщо ти гнітитимешся, на тебе чекає застій і поразка. Які люди постійно гнітяться? Слабкі й дурні. Але ж у тебе є і серце, і думки – то чому ж ти гнітишся? Просто наразі твої технічні навички чи професійні знання не використовуються нормально. Що значить «використовуватися нормально»? Це коли ти робиш те, чого від тебе вимагає Божий дім, і застосовуєш опановані технічні навички, щоб відповідати обов’язковим стандартам Божого дому. Хіба цього не достатньо? Хіба не це називається нормальним використанням? Божий дім не забороняє тобі використовувати свої здібності. Він просто бажає, щоб ти використовував їх не нерозважливо, а цілеспрямовано, помірковано, відповідно до стандартів і принципів. У всьому іншому Божий дім не втручається у твоє особисте життя й у справи, які не стосуються виконання твоїх обов’язків. Божий дім висуває суворі правила й обов’язкові стандарти лише в питаннях, що стосуються виконання обов’язків. Отже, коли йдеться про те, що ти робиш зі своїми професійними навичками та знаннями, твої руки-ноги не зв’язані, і твої думки ніхто не контролює. Твої думки вільні, твої руки-ноги вільні, і твоє серце теж вільне. Просто коли ти відчуваєш негативні емоції, то вибираєш відступити, впасти в депресію, відмовитись і вчинити опір. Але якщо ти вибереш позитивно реагувати на речі, уважно слухати та слідувати принципам, правилам і вимогам Божого дому, то в тебе буде що робити та яким шляхом слідувати. Ти не слабак і не дурень, від тебе є користь. Бог дав тобі свободу волі, нормальне мислення й нормальну людськість. Тому в тебе є обов’язок, який тобі слід виконувати, і ти мусиш виконувати власний обов’язок. Крім того, ти володієш професійними навичками та знаннями, а отже, в Божому домі ти корисна людина. Якщо ти зможеш як слід використати свої професійні знання в певних аспектах роботи Божого дому, що вимагають професійних навичок і знань, то знайдеш своє місце та виконаєш обов’язок створіння. Поки ти непохитно стоїш на своєму місці, виконуєш свій обов’язок і добре працюєш, ти не нікчемний – ти корисний. Якщо ти можеш виконувати свій обов’язок, думати та компетентно працювати, з якими б труднощами ти не стикався, тобі не слід гнітитися, відступати, відмовлятись і ухилятися. Зараз, у цей момент, тобі слід не занурюватися в негативні емоції так, що з них годі вибратися. Тобі не слід скаржитися, як скандальній тітці, що Божий дім несправедливий, брати й сестри дивляться на тебе зверхньо чи Божий дім не цінує тебе й не дає тобі можливостей. Насправді Божий дім дав тобі можливості й доручив обов’язок, який тобі слід виконувати, але ти впорався з ним не найкраще. Ти все одно дотримувався власного вибору та вимог, не слухав Божих слів вдумливо й не звертав уваги на принципи, що стосуються твоєї роботи, про які тобі говорив Божий дім. Ти занадто свавільний. Тож якщо ти потрапив у пастку негативної емоції пригніченості, ніхто інший за це не відповідає. Це не Божий дім тебе підвів, і це тим більше сталося не тому, що тебе тут не можуть терпіти. Причина в тому, що ти не повністю використав власні здібності при виконанні свого обов’язку. Ти не так застосовував свою технічну професію та професійні знання чи неправильно працював із ними. Ти не підійшов до справи раціонально, а імпульсивно виступив проти неї з негативними емоціями. Це твоя помилка. Якщо ти відпустиш свої негативні емоції й вийдеш із цього стану пригніченості, то зрозумієш, що є багато завдань, які ти можеш і мусиш виконувати. Якщо ти зможеш вийти із цих негативних емоцій і позитивно поставитися до свого обов’язку, то побачиш, що дорога попереду світла, а не темна. Ніхто не затуляє тобі огляд і не заважає крокувати – просто ти сам не хочеш рухатись уперед. Твоїм крокам заважають твої вподобання, бажання й особисті плани. Відклади все це, відпусти й навчися пристосовуватися до робочого середовища в Божому домі, до підтримки та допомоги братів і сестер, до методу виконання свого обов’язку та роботи в Божому домі. Потроху відпускай свої вподобання, бажання та нереалістичні, вигадливі ідеї. Поступово ти природно вийдеш із цих негативних емоцій пригніченості. І тобі треба зрозуміти ще одне: наскільки б передовими не були твої професійні навички та знання, вони не відображають твоє життя. Вони не свідчать ні про твою життєву зрілість, ні про те, що ти вже отримав спасіння. Якщо ти виконуєш свій обов’язок у Божому домі нормально та слухняно, згідно з істиною-принципами, використовуючи свої професійні навички та знання, то ти добре справляєшся, і ти справжній член Божого дому. Однак під приводом виконання свого обов’язку ти постійно використовуєш у власних інтересах можливість його виконувати й нагоди, які тобі дає Божий дім, тримаєшся за свої вподобання, амбіції та бажання повною мірою використовувати свої професійні знання, застосовуючи це для власної кар’єри й особистих починань, і в результаті заходиш у глухий кут і почуваєшся пригнічено. Хто спричинив цю пригніченість? Ти сам і спричинив. Якщо ти й далі займатимешся особистими справами під час виконання свого обов’язку в Божому домі, це тут не спрацює, бо ти прийшов не в те місце. Те, що обговорюється в Божому домі, від початку й до кінця є істиною, Божими вимогами та Його словами. Крім цього, більше немає про що говорити. Тож які б вимоги Божий дім не висував до людей щодо будь-якого аспекту їхньої роботи чи професії, які б особливі впорядкування роботи тут не діяли, вони не націлені на якусь конкретну людину та не мають на меті придушити когось або розтоптати чийсь ентузіазм чи гордість. Вони потрібні виключно для Божої роботи, свідчення про Бога, поширення Його слова та для того, щоб приводити в Його присутність більше людей. Звісно, вони призначені й для того, щоб кожен із вас, присутніх тут, якнайшвидше вирушив шляхом прагнення до істини й увійшов в істину-реальність. Розумієте? Якщо приклади, наведені сьогодні, стосуються певних осіб, не опускайте руки. Якщо ти погоджуєшся з тим, що Я говорю, прийми це. Якщо не погоджуєшся, але все одно гнітишся, то продовжуй віддаватися пригніченості. Подивімося, наскільки пригніченими можуть почуватися такі люди та скільки вони протримаються в Божому домі, несучи в собі такі негативні емоції, не виправляючись і не прагнучи до істини.

Якщо ті, хто живе в негативній емоції пригніченості, не відпускають її, вони стикаються з іншою завадою. Щойно їм трапляється така нагода, вони хапаються за роботу, беручи все під контроль і нехтуючи всіма вимогами, правилами та принципами Божого дому, діючи нерозважливо та в усьому потураючи власним бажанням. Коли вони роблять свій хід, його наслідки годі й уявити. Меншою мірою вони можуть завдати Божому дому фінансових збитків, а більшою – порушити роботу церкви. Якщо ці керівники та куратори ухилятимуться від своєї відповідальності й не розв’язуватимуть проблеми, це вплине ще й на роботу з поширення Євангелія Божого дому, що передбачає опір Богові. Якщо з такими людьми траплятимуться подібні випадки й наслідки, цим людям настане кінець. Замість передбачень їхнього майбутнього їм краще б раніше відпустити пригніченість і змінити те, як вони повсякчас ставляться до технічних навичок і професійних знань та як думають про них – а саме вважають їх важливими та переоцінюють їх. Важливо, щоб ці люди змінили свої погляди та перестали ними дорожити. Причина, чому ними не слід дорожити, полягає не в тому, що технічні навички та професійні знання не мають принципового значення в Божому домі, і не в Моєму судженні чи негативній думці щодо цих речей. Причина в тому, що технічні навички та професійні знання – це, по суті, свого роду інструмент. Вони не відображають ні істину, ні життя. Коли неба й землі не стане, усі технічні навички та професійні знання теж загинуть – тоді як позитивні речі й істини, набуті людьми, не тільки не загинуть, а й ніколи не зникнуть. Якими б глибокими, великими чи незамінними не були твої технічні навички чи спеціальні професійні знання, вони не можуть змінити ні людство, ні світ, ні навіть одну-єдину мізерну людську думку чи погляд. Ці речі не можуть змінити навіть одненької мізерної думки чи погляду – то що вже говорити про розбещений характер людей: його вони тим більше не змінять. Вони не здатні змінити ні людство, ні світ. Вони не здатні визначати ні теперішнє, ні прийдешні дні, ні майбутнє людства, і вони аж ніяк не здатні визначати долю людства. Це просто факт. Якщо ти не віриш Мені, просто почекай і побачиш. Якщо ти не віриш Моїм словам і продовжуєш дорожити такими речами, як знання, технічні навички та професійний досвід, то коли ти дорожитимеш ними до кінця, ти побачиш, що ти від них здобудеш і хто зазнає затримок. Деякі люди висококваліфіковані й обізнані в комп’ютерних технологіях – у цій сфері вони дуже вправні та перевершують пересічних людей. Вони старші технічні спеціалісти й дуже високо себе носять, куди б не пішли. Вони проголошують: «Я дуже добре знаюся на комп’ютерах, я комп’ютерний інженер!». Якщо ти й далі так триматимешся, подивімося, чи далеко ти насправді дійдеш і де опинишся. Тобі слід відкинути це звання й переосмислити себе. Ти звичайна людина. Зрозумій, що технічні навички та професійні знання походять від людей. Вони обмежені розумовими здібностями й думками людей та максимум захльостують нейрони в людському мозку, залишаючи в пам’яті враження та сліди. Однак ці речі не мають жодного позитивного впливу на характер життя людини та її майбутній шлях. Вони не дають жодних реальних переваг. Якщо ти продовжуєш чіплятися за опановані технічні навички чи професійні знання й не бажаєш їх відпустити, бо вічно думаєш, ніби вони дорогоцінні та гідні любові, і віриш, що володіння ними робить тебе кращим, на голову вищим за інших і вартим пошани, то я скажу, що ти дурний. Ці речі геть нічого не варті! Сподіваюся, ти зможеш спробувати відпустити їх, звільнитися від звання технічного спеціаліста чи професіонала, вийти з технічної та професійної сфер і навчитися завжди говорити, чинити та поводитися з усім і всіма тверезо. Не віддавайся вигадливим ідеям і не витай у хмарах. Натомість ти мусиш твердо стояти ногами на землі, робити справи приземлено та поводитися практично. Ти мусиш навчитися говорити чесно, щиро й реалістично, плекати правильні думки та погляди, точки зору й позиції щодо людей і речей. Це фундаментальні вимоги. Це означає, що ти відпускаєш і прибираєш технічні навички та професійні знання, які тримав у серці багато років і які займали твоє серце й думки, і що ти можеш навчитися фундаментальним речам: як поводитися, як говорити, як дивитися на людей і речі, як виконувати свій обов’язок відповідно до Божих слів і вимог тощо. Усе це стосується шляхів, якими йдуть люди, їхнього існування й майбутнього. Ці речі, що стосуються людського майбутнього та шляхів, можуть змінити твою долю, визначити її та спасти тебе. Технічні навички та професійні знання ж, навпаки, не можуть змінити ні твою долю, ні твоє майбутнє. Вони не можуть нічого визначати. Якщо ти використовуєш ці навички та професійні знання для роботи в суспільстві, вони можуть лише допомогти тобі заробляти на життя чи певною мірою поліпшити його. Але ось що Я тобі скажу: коли ти приходиш у Божий дім, ці речі нічого не визначають. Навпаки, вони можуть стати перешкодою для виконання твого обов’язку й завадити тобі бути звичайною, нормальною людиною. Тож хай там що, тобі передусім треба мати правильне розуміння й точку зору щодо цих речей. Не думай про себе як про особливий талант і не вважай, що в Божому домі ти надзвичайний, вищий або особливіший за інших. Ти геть не особливий, принаймні в Моїх очах. У тебе є якісь особливі здібності чи знання та вміння, яких інші не мають, але, крім цього, ти нічим від них не відрізняєшся. Твої слова, вчинки, поводження, думки й погляди наповнені токсинами сатани, помилковими й негативними думками та поглядами. Є багато речей, які тобі потрібно змінити й виправити. Якщо ти залишаєшся в пастці самозаспокоєння, самовдоволення й самозамилування, значить, ти занадто дурний і переоцінюєш себе. Навіть якщо завдяки своїм професійним навичкам і знанням ти колись зробив якийсь внесок для Божого дому, не варто й далі дорожити цими речами. Жодні професійні навички та знання не варті того, щоб присвячувати їм усе життя й навіть ставити під загрозу своє майбутнє та прекрасне місце призначення заради того, щоб дорожити цими речами, підтримувати й захищати їх, триматися за них і навіть заходити настільки далеко, щоб жити й помирати заради цих речей. Звісно, також не можна дозволяти їхньому існуванню якось впливати на твої думки й емоції, і тим більше не можна гнітитися через свої професійні навички та знання чи те, що ти їх утратив або їх ніхто не визнає. Це був би дурний, ірраціональний підхід. Прямо кажучи, ці речі подібні до одягу: їх можна будь-коли відкинути, а можна дістати й одягнути. У них немає нічого видатного. Коли вони тобі потрібні, ти їх одягаєш, а коли не потрібні, можеш зняти їх і десь кинути. Ти мусиш бути до них байдужим; саме таке ставлення й погляд тобі треба мати з приводу будь-якого знання, вміння чи професійного досвіду. Тобі не слід дорожити ними, вважати їх своїм життям, знаходити в них радість або щастя, жити й помирати заради них. У цьому немає потреби. До них треба підходити раціонально. Звісно, якщо через них ти потрапляєш у пастку негативних емоцій пригніченості, які впливають на виконання твоїх обов’язків і найважливішу справу твого життя, тобто прагнення до істини, то це тим більше неприпустимо. Оскільки ці речі – лише інструмент, який можна будь-коли використати чи відкинути, вони не мають викликати в тебе жодних сентиментів і прив’язаності. Отже, у тебе не має бути жодних власних думок щодо набутих тобою професійних навичок або знань незалежно від того, як до них ставиться Божий дім: чи схвалює їх, чи просить від них відмовитися, чи навіть засуджує та критикує. Ти мусиш прийняти від Бога це питання, раціонально відреагувати на ці речі та поставитися до них із правильних позицій і точок зору. Якщо Божий дім використовує твої навички, але вважає їх недостатніми, учись і вдосконалюй їх. Якщо ж Божий дім їх не використовує, ти мусиш без вагань, без жодних турбот і труднощів відпустити їх – ось і все. Той факт, що Божий дім не потребує твоїх професійних навичок і знань, не спрямований проти тебе особисто й не позбавляє тебе права виконувати свій обов’язок. Якщо ти його не виконуєш, то через власний непослух. Якщо ти кажеш: «Божий дім зверхньо дивиться на мене, на мої таланти та знання й не ставиться до мене як до талановитої особистості. Значить, я більше не виконуватиму свій обов’язок!» – то невиконання обов’язку є твоїм особистим вибором. Це не Божий дім відмовив тобі в можливості виконувати свій обов’язок або відібрав твоє право на це. Якщо ти не виконуєш свій обов’язок, це рівнозначно відмові від твого шансу на спасіння. Ти ставиш на перше місце підтримання своїх професійних навичок, знань і особистої гідності й тому відмовляєшся від виконання свого обов’язку та надії отримати спасіння. Скажи Мені, це раціонально чи ірраціонально? (Ірраціонально.) Це нерозумно чи мудро? (Нерозумно.) Отже, чи є тут шлях для належного вибору? (Так.) Шлях є. То що, ти досі почуваєшся пригніченим? (Ні.) Ти більше не почуваєшся пригніченим, чи не так? Люди з гнітючими емоціями та люди без них абсолютно по-різному ставляться до виконання своїх обов’язків і роблять справи. Пригнічена людина ніколи не буває щасливою й не відчуває ні спокою, ні радості, ні насолоди й розради, які приносить виконання своїх обов’язків. Звісно, звільнившись від цієї негативної емоції пригніченості, люди відчують щастя, втіху та насолоду від виконання своїх обов’язків у Божому домі. Далі деяким людям слід докласти зусиль до свого прагнення до істини – у таких людей майбутнє буде світлим. Проте якщо ти постійно почуваєшся пригніченим і не шукаєш істини, щоб звільнитися, то що ж, уперед: гнітися собі далі та подивися, скільки ти так протримаєшся. Якщо ти залишатимешся в цьому стані пригніченості, твоє майбутнє буде похмурим, темним як ніч, так що ти нічого не побачиш і в тебе не буде шляху вперед. Ти проживатимеш кожен день у заціпенінні – яким же ти будеш невігласом! Насправді це тривіальна річ, просто дрібничка, але люди не можуть від неї звільнитися, відпустити її чи виправити. Якби вони могли її виправити, то їхні установки, сердечні стремління та прагнення були б іншими. Гаразд, на цьому ми закінчимо наше сьогоднішнє спілкування. Сподіваюся, незабаром ви звільнитеся від негативної емоції пригніченості!

19 листопада 2022 року