Протягом цього періоду ми поспілкувалися про перший аспект того, як прагнути до істини, а саме про відкидання певних речей. Здебільшого ми говорили про першу частину цієї теми – відкидання різних негативних емоцій. Скільки разів ми обговорювали тему відкидання негативних емоцій? (Чотири рази.) Чи є у вас якісь шляхи відкидання негативних емоцій? Різноманітні негативні емоції, про які ми спілкувались і які аналізували, на перший погляд здаються певними різновидами емоцій або думок, але насправді у своїй основі вони походять від помилкових людських систем цінностей і поглядів на життя, від хибних людських думок і точок зору. Звісно, різноманітні розбещені характери людей призводять до виникнення різних помилкових думок і точок зору, які зі свого боку породжують різні негативні емоції. Тому виникнення таких негативних емоцій має своє походження та причини. Негативні емоції, які ми обговорювали, – це не миттєві чи імпульсивні думки, не швидкоплинні настрої та не думки й точки зору в простому розумінні цих слів. Ці емоції мають здатність упливати на спосіб життя людей, на те, що вони практикують, на їхні думки й точки зору, а також на погляди та ставлення, що визначають, як люди дивляться на інших людей і речі. Ці негативні емоції приховані глибоко в серці та свідомості людей, постійно супроводжують їх у повсякденному житті та впливають на погляди й позиції, що визначають, як люди дивляться на інших людей, події та речі. Ці негативні емоції мають значний негативний вплив на повсякденне життя людей, їхню поведінку та життєві шляхи, які вони обирають. Негативні емоції непомітно призводять до різних поганих наслідків для людей. Тому люди мають поволі усвідомити й подолати ці негативні емоції за допомогою прагнення до істини та поступово відкинути їх. Відкинути такі негативні емоції – це не те саме, що викинути якийсь матеріальний предмет, так що ти про нього більше не думатимеш і він над тобою вже не домінуватиме; це не те саме, що підняти якусь річ і просто буквально відкинути її. Що ж у цьому контексті означає «відкинути»? Передусім те, що потрібно викривати й аналізувати свої неправильні думки та точки зору, а також неправильні погляди й ставлення, що визначають, як ти дивишся на людей і речі, аж поки ти не зрозумієш істину. Тоді ти зможеш по-справжньому відмовитися від своїх негативних емоцій. Які б негативні емоції в тебе не виникали, долай їх, шукаючи відповідні істини, доки не набудеш принципів і шляхів практикування істини. Тільки тоді ти зможеш повністю звільнитися від мук, пут і впливу негативних емоцій та зрештою набути здатності підкорятись істині й середовищам, улаштованим Богом, і так бути непохитним у своєму свідченні. Ти мусиш дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Тільки так ти зможеш повністю відкинути свої негативні емоції та неправильні думки й точки зору. Чому для того, щоб повністю їх відкинути, потрібен такий складний процес? Причина в тому, що ці негативні емоції – не щось матеріальне. Це не емоції, які тимчасово оволодівають розумом або непокоять його. Це усталені, вже існуючі або навіть глибоко вкорінені думки й точки зору, які формуються в людині, і їхній вплив на людей винятково серйозний. Тому для того, щоб відкинути ці негативні емоції, необхідні різні методи й заходи. Цей процес відкидання – теж процес прагнення до істини, чи не так? (Так.) Процес відкидання цих негативних емоцій – це справді процес прагнення до істини. Отже, єдиний спосіб реагувати на негативні емоції – це шукати істину та долати їх на основі Божих слів. Чи розумієте ви сенс цього твердження? (Так.)

Коли ми тільки починали спілкуватися про негативні емоції, то різні істини, про які ми розмовляли раніше, загалом не торкалися цієї теми, тому для всіх вас вона була геть незнайома. Люди думають, що мати негативні емоції – це нормально та що це щось не пов’язане з розбещеними характерами; люди вважають, що негативні емоції – це не розбещені характери та між ними немає нічого спільного. Це неправильно. Деякі люди вірять, що негативні емоції – це лише тимчасові думки чи ідеї, які не мають на людину жодного впливу, і тому вважають, що не має значення, відкидають вони їх чи ні. Тепер, завдяки численним сеансам спілкування й аналізу, було доведено, що негативні емоції справді справляють на людей реальний вплив. Раніше ми завжди спілкувалися про розуміння та розбір розбещених характерів; тему негативних емоцій ми лише злегка зачіпали, викриваючи розбещені характери, але не спілкувалися про неї особливо детально. Тепер, після кількох конкретних обговорень, Я сподіваюся, що ви зможете зосередитися на цій темі й почати вчитись аналізувати й розуміти ці негативні емоції у своєму повсякденному житті. Коли ви зрозумієте їхню сутність, то зможете відкинути їх, відвернутися від них і поступово їх відпустити. Лише відкинувши ці негативні емоції, ви зможете стати на правильний шлях прагнення до істини та вирушити ним. Це етапи, які ви повинні пройти. Зрозуміло? (Так.) Хоча в питаннях людського життя, існування та шляхів, якими йдуть люди, негативні емоції можуть не володіти ними й не контролювати їх настільки ж, як розбещені характери, проте ці негативні емоції теж неминучі. У питаннях зв’язування людських думок, впливу на прийняття людьми істини й на те, правильним шляхом вони йдуть чи ні, негативні емоції в певних ситуаціях і до певної міри справляють не менш значущий негативний вплив, ніж розбещені людські характери. Ви поступово почнете відчувати це у своїх подальших прагненнях, досвіді та практиці. Зараз, коли ви тільки-но зіткнулись із цією темою, дехто з вас не має про неї жодного уявлення, знань і тим більше не відчуває її значущості. Надалі, отримавши досвід із цієї теми, ти осягнеш, що негативні емоції – це не так просто, як здається. Вони займають значне місце та простір у думках людей, глибинах їхніх сердець і навіть у підсвідомості. Можна сказати, що ці негативні емоції значною мірою підживлюють і спонукають людей до дій відповідно до їхніх розбещених характерів і що ці ж емоції підживлюють і спонукають поневолення людей та контроль, який розбещені характери мають над людьми. Через ці негативні емоції люди вперто дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють згідно зі своїми розбещеними характерами, тому не варто недооцінювати негативні емоції. Насправді, з одного боку, у таких емоціях приховано багато негативних думок і точок зору, а з іншого боку, різноманітні негативні емоції різною мірою приховано в розбещених характерах людей. Словом, ці негативні емоції оволодівають людськими серцями та мають ту саму сутність, що й розбещені людські характери. І те, і інше – різні грані негативу, щось негативне. Що тут означає слово «негативне»? Чого воно стосується? Один з аспектів полягає в тому, що ці негативні емоції не відіграють позитивної ролі у входженні людей у життя. Вони не можуть ні скерувати тебе, ні допомогти тобі прийти до Бога, активно пошукати Його волі й далі досягти послуху Йому. Коли в людях приховано ці негативні емоції, людські серця далекі від Бога, вони стережуться й уникають Його та часом навіть таємно, непомітно, мимоволі відрікаються від Бога, підозрюють і судять Його. Якщо говорити із цієї точки зору, чи є ці негативні емоції чимось позитивним? (Ні.) Це перший аспект. З іншого боку, ці негативні емоції ведуть людей не до Бога й підкорення істині, а в таких напрямках, до таких шляхів і цілей, що суперечать істині та йдуть проти неї. Це безсумнівно. Функція, яку ці негативні емоції виконують у людях, – спонукати людину захищати себе, відстоювати інтереси своєї плоті, потакати своєму марнославству, гордості та статусу. Негативні емоції постійно контролюють і зв’язують тебе, не даючи слухати Божі слова, бути чесною людиною та практикувати істину. Вони змушують тебе вірити, що, практикуючи істину, ти залишишся в програші, утратиш обличчя та статус, інші з тебе сміятимуться, а світові буде розкрито твою справжню сутність. Ці негативні емоції контролюють людей, домінують над їхніми думками та змушують їх розмірковувати лише про ці негативні речі. Тож чи суперечить істині сутність цих негативних речей? (Так.) Отже, хоча негативні емоції невпинно тобі про все це нагадують, водночас вони ще й постійно заважають тобі практикувати істину та прагнути до неї. Вони – наче стіни на шляху твого прагнення до істини, наче камені спотикання на твоїй дорозі до входження в реальність істини. Щоразу, коли ти хочеш практикувати істину, говорити чесно, підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, діяти згідно з принципами чи щиро й повністю присвячувати себе Богові, платити ціну та виявляти свою вірність Богові, ці негативні емоції негайно вириваються назовні й заважають тобі практикувати істину. Вони постійно виникають і проносяться у твоїх думках, кажучи тобі, що ти втратиш, якщо так діятимеш, яким буде твій кінець, якими будуть наслідки та що ти зможеш здобути. Ці негативні емоції раз у раз нагадують тобі й застерігають тебе щодо всього цього, не даючи ні прийняти істину, ні практикувати її, ні підкорятися Богові. Натомість вони змушують тебе думати про себе, зважати на власні інтереси, і в результаті ти не можеш ні практикувати істину, ні просто коритися Богові. Ці негативні емоції вмить зв’язують твої думки та починають контролювати їх. Хоча спершу ти бажаєш практикувати істину, готовий коритися Богові та хочеш догоджати Йому, але коли в тобі зринають негативні емоції, ти мимоволі слідуєш за ними й опиняєшся під їхнім контролем. Вони запечатують твої вуста, зв’язують руки й ноги та заважають тобі робити й говорити те, що ти мусиш. Натомість ти зрештою вимовляєш неправдиві, оманливі, осудливі слова та робиш учинки, які йдуть проти істини. Твоє серце негайно затьмарюється й потрапляє в пастку мук. Спершу ти плекаєш добрі плани й ідеї: ти хочеш практикувати істину та принести Богові свою відданість, щоб добре виконувати свій обов’язок, і в тебе є жага, бажання й готовність практикувати істину. Але в критичні моменти ці негативні емоції беруть над тобою гору. Ти не здатен ні відвернутися від них, ні відкинути їх і кінець кінцем можеш тільки піддатися цим негативним емоціям. Коли вони переслідують і непокоять людей, контролюють їхні думки й не дають практикувати істину, люди видаються такими безсилими, безпорадними й жалюгідними. Коли в них не виникає якихось серйозних проблем і поточні питання не стосуються принципів, люди думають, що безмежно сильні, міцні в рішучості й вірі, і відчувають, ніби вкрай умотивовані. Вони вважають, що як би сильно не любили Бога, цього все одно буде замало; вони думають, що мають у серці страх Божий і не можуть зробити нічого поганого, що не здатні чинити порушення, переривання й тим більше навмисно коїти зло. Але чому вони не можуть контролювати свою реакцію, коли щось трапляється? Дії таких людей мимовільні, не заплановані й не відповідають їхнім бажанням, але вони все одно відбуваються та стають реальністю, хоча й далекі від того, як ці люди хотіли б діяти. Треба сказати, що причина виникнення й неодноразового повторення таких явищ – це негативні емоції. Очевидно, що вплив негативних емоцій і їхній контроль над людьми не такий примітивний, як люди собі уявляють, їх не так легко подолати й точно не так легко відкинути чи зректися. Як би голосно люди зазвичай не вигукували свої гасла та якою б їхня рішучість не була сильною, їхні стремління – високими, їхня любов до Бога та віра в Нього – великими, проте чому ця рішучість і віра, ці стремління й ідеали не дають жодного результату, коли стикаються з реальністю? Як скороминущі негативні емоції впливають на них і пригнічують їх? Із цього очевидно, що негативні емоції вкоренились у житті людей; вони співіснують із розбещеними характерами людей і здатні впливати на людські думки й точки зору та контролювати їх, так само як і розбещені характери. Водночас, що навіть серйозніше, вони контролюють слова та дії людей і, ба більше, кожну їхню думку й ідею, кожну дію та форму поведінки в будь-яких ситуаціях. Тож хіба долати ці негативні емоції не вкрай важливо? (Так і є.) Негативні емоції – це не щось позитивне, і це можна проілюструвати двома способами. По-перше, негативні емоції не здатні зробити так, щоб людина з власної ініціативи прийшла до Бога; по-друге, вони не можуть дати людині можливість успішно практикувати істину перед обличчям реальності та входити в істину, як людині б хотілося. Негативні емоції – це камінь спотикання на шляху прагнення до істини, вони заважають людям шукати та практикувати її. Тому негативні емоції треба долати. Якщо подивитися на ефект і сутність негативних емоцій, можна побачити, що вони – не щось позитивне. Ба більше, можна сказати, що за своєю сутністю вони певною мірою ще більше здатні неволити та контролювати людей, ніж розбещені характери. Отже, чи сказали б ви, що існування цих негативних емоцій – серйозна проблема? (Так.) Якщо не подолати ці негативні емоції, яких наслідків можна чекати? Можна бути певними, що через ці емоції людина дуже довго житиме в негативі, і вони ще більше здатні неволити та зв’язувати людей, заважаючи їм прагнути до істини. Чи треба розв’язувати таку серйозну проблему? Так, її треба розв’язувати. Водночас із подоланням своїх розбещених характерів люди мусять долати й свої негативні емоції. Якщо люди здолають і те, і інше, їм буде набагато легше прагнути до істини, і на шляху до неї не буде жодних суттєвих перешкод.

Розбещені характери приховано в деяких поверхових виливах і підходах людей, а також у певних станах. То як же їх розпізнати? Як відрізнити негативні емоції від розбещених характерів? Ви колись над цим замислювалися? (Ні.) Характери й емоції – це дві різні речі. Якщо говорити лише про характери й емоції, чи легко розрізнити буквальні значення цих слів? Характери – це те, що виплескується з природи та сутності людини, тоді як емоції – це, по суті, різновиди психологічних станів, у яких людина перебуває, коли щось робить. У будь-якому разі, як би ми не тлумачили ці терміни буквально, емоції людей – особливо негативні – містять багато негативних думок. Коли людина таїть такі негативні емоції, це може призвести до того, що вона житиме в негативному стані, під домінуванням різноманітних неправильних думок і точок зору, чи не так? (Так.) Ці негативні емоції можуть довго залишатися прихованими в людських серцях, і якщо людина не розуміє істини, то ніколи не усвідомить і не відчує присутності цих емоцій; вони супроводжують людей постійно, як і розбещені характери. Часто ці негативні емоції приховано в різних неправильних людських думках і точках зору, що змушують людей сумніватись у Бозі, втрачати щиру віру й здоровий глузд, навіть висувати до Бога всілякі нерозумні вимоги. Ці негативні емоції ховаються в розбещених характерах людей, у їхніх різноманітних неправильних думках і точках зору, під обгорткою різних аргументів, думок і точок зору, повністю відображаючи сутність природи людини. Розбещені характери проявляються в різних станах, які розкриваються через поведінку та дії людей: ці різні стани несуть у собі розбещені людські характери. Хоча негативні емоції та розбещені характери – це різні речі, у певних аспектах між ними неминуче існує зв’язок, і вони можуть навіть переплітатися та ставати невіддільними одне від одного. У певних аспектах вони можуть підкріплювати й підживлювати одне одного, залежати одне від одного та співіснувати. Наприклад, мука, неспокій і тривога, про які ми спілкувалися минулого разу, – це один із різновидів негативних емоцій. Саме такі негативні емоції змушують людей жити в муках, неспокої, тривозі. Коли людина потрапляє в пастку цих емоцій, у неї природно формуються певні думки та точки зору, що призводять до сумнівів, безпідставних припущень, настороженості, непорозумінь щодо Бога, навіть осуду й нападів на Нього. Ще така людина може висувати до Бога нерозсудливі вимоги виду «Ти – мені, я – Тобі». На цьому етапі такі негативні емоції вже переросли в розбещений характер. Отже, що ви зрозуміли із цього прикладу? Чи можете ви відрізнити негативні емоції від розбещених характерів? Скажіть-но Мені. (Негативні емоції породжують певні неправильні думки й точки зору, тоді як розбещені характери мають глибше коріння та призводять до того, що людина неправильно розуміє Бога й ставиться до Нього насторожено.) Наведу приклад. Візьмімо такі негативні емоції, як мука, неспокій, тривога. Скажімо, певна людина захворіла. Думаючи про свою хворобу, вона переживає муку, неспокій, тривогу. Ці речі контролюють її серце та змушують боятися серйозного погіршення хвороби й різних наслідків смерті. Далі людина починає страшитися смерті, відкидати її й бажати від неї втекти. Так недуга людини породжує цю низку думок та ідей. У контексті цієї недуги в людини виникає багато активних думок. Джерелом цих активних думок є інтереси плоті, а явно не істина чи той факт, що Бог керує всім сущим. Ось чому ми класифікуємо їх як негативні емоції. Через хворобу людині з нашого прикладу погано, але ж вона вже хвора й не може від цього втекти. Вона мусить якось реагувати на свою хворобу, тож вона думає: «О ні, що ж мені робити з моєю хворобою? Лікуватися чи ні? Що станеться, якщо я не пролікуюся? А якщо пролікуюся, то що буде?». Отак вона думає й думає, і від цього вона починає мучитися. Через різноманітні думки й точки зору на свою недугу людина потрапляє в пастку муки, неспокою та тривоги. Хіба тут уже не почала діяти ця негативна емоція? (Почала.) Відчувши перші симптоми недуги, людина вирішує спробувати полікуватися, але потім їй здається, що це недоречно, і далі людина покладає собі натомість жити за вірою, нормально виконуючи свій обов’язок, – але при цьому досі непокоїться, що її недуга стане серйознішою. Як правильно вирішити це питання? Людині з нашого прикладу бракує шляху. Під домінуванням своїх негативних емоцій вона постійно відчуває із цього приводу муку, неспокій і тривогу, і коли вони в ній зринають, людина не може їх відкинути. Її мучать думки про її хворобу та про те, що з нею робити. Спершу людина думає: «Не страшно, я вірю в Бога. Бог мене зцілить. У мене є віра». Однак згодом їй не стає краще, і Бог її не зцілює. Людина продовжує відчувати із цього приводу муку, неспокій і тривогу, мовляв: «То Бог мене зцілить чи ні? Треба просто почекати, і Бог мене зцілить. У мене є віра». На словах людина каже, що має віру, але насправді в глибині душі живе у своїх негативних емоціях, думаючи: «А що, як Бог не зцілить мене, і я серйозно захворію й помру? Невже я даремно виконував свій обов’язок? Невже я не зможу отримати жодних благословень? Треба попросити Бога, щоб Він мене зцілив». І тоді людина береться молитися Богу такими словами: «Боже, я ж стільки років виконував свій обов’язок – хіба Ти не можеш забрати мою хворобу?». Роздумуючи далі, вона усвідомлює: «Це неправильно, що я прошу Бога про таке. Мені не можна висувати до Бога такі надмірні вимоги. Треба мати віру». Коли людина вірує, то справді ніби нездужає трохи менше, але за деякий час вона починає думати: «Щось не схоже, що мені дійсно поліпшало. Власне, мені наче стало ще гірше. Що ж мені робити? Треба більше старатись і докладати більше зусиль при виконанні свого обов’язку, терпіти більше страждань, платити більшу ціну й намагатися зробити так, щоб Бог мене зцілив. Я покажу Богові свою вірність і віру, покажу, що можу прийняти це випробування». Але за деякий час стан людини не просто не покращується, а й погіршується, вона журиться дедалі тяжче й думає собі: «Бог мене не зцілив. Що ж мені робити? То Бог мене зцілить чи ні?». Її мука, неспокій і тривога посилюються. У цьому контексті людина постійно живе серед таких негативних емоцій, як мука, неспокій і тривога через свою недугу. Час від часу в людини з’являється певна «віра» в Бога, і періодично людина офірує Йому трохи вірності й рішучості. Але що б вона не робила, який би підхід не вибрала, у будь-якому разі вона постійно перебуває в пастці емоцій муки, неспокою та тривоги. Вона міцно зв’язана своєю недугою, і всі дії людини спрямовані на те, щоб поліпшити свій стан і вилікуватися, щоб звільнитися від хвороби. Коли людина живе серед таких негативних емоцій, вона думає про свою хворобу не якось побіжно: навпаки, під домінуванням цих негативних емоцій мислення людини часто дуже активне. Коли ці активні думки не можна реалізувати чи реальність не збігається з бажаннями людини, час від часу в її свідомості проти її волі виникають численні ідеї чи навіть підходи, мовляв: «Якщо Бог мене не зцілить, я все одно виконуватиму свій обов’язок, але якщо Бог справді мене не зцілить, то моя віра в Нього марна, і мені доведеться лікуватися самостійно». Бач, такі люди міркують собі: «Якщо Бог мене не зцілить, я все одно добре виконуватиму свій обов’язок: це Бог мене випробовує», – але водночас думають: «Якщо Бог справді не зцілить мене, доведеться мені лікуватися самостійно. А якщо я лікуватимуся самотужки, то не виконуватиму свого обов’язку. Якщо моя віра в Бога не приносить мені навіть одужання, то нащо мені вірити в Бога? Чому інших Бог зцілює, а мене ні?». Вони постійно обплутані своїми негативними емоціями. Такі люди не просто не можуть змінити чи трансформувати свої неправильні думки й точки зору: ці негативні емоції призводять до того, що в процесі переживання недуги в людей поступово з’являються непорозуміння про Бога, нарікання на Нього та сумніви в Ньому. Це процес поступової трансформації їхніх негативних емоцій і входження в дії згідно з розбещеним характером. Щойно діями людини починає керувати розбещений характер, у неї є вже не просто негативні емоції, а й певні думки, точки зору, судження й рішення, що призводять до певних дій. Коли певний різновид емоції перетворюється на певний різновид стану, тут уже йдеться не просто про негативні емоції, роздуми про щось або життя в певному стані: річ у тім, шо цей стан продукує думки, точки зору, рішення, рух і дії. Що ж домінує в цих думках, точках зору, рухах і діях? Розбещений характер. Хіба зараз цей процес трансформації не проходить абсолютно гладко? (Так і є.) Спочатку люди продукують у певному контексті негативні емоції: лише кілька простих думок, точок зору й ідей, але всі ці ідеї негативні. Вони застоюються в емоціях людей і далі призводять до виникнення різноманітних неправильних станів. Коли людина, живучи в неправильному стані, вирішує, що та як робити, які підходи застосовувати, у неї формуються хибні точки зору та теорії, і тоді це стосується її розбещеного характеру, тільки й усього. Тепер зрозуміло? (Так, зрозуміло.) То розкажіть Мені, що ви зрозуміли. (У деяких контекстах у людей виникають певні негативні емоції. Спочатку вони не йдуть далі кількох негативних думок. Коли ці негативні ідеї породжують різноманітні неправильні стани й люди беруться вирішувати, що робити, і застосовувати певні підходи, над цими людьми починають домінувати певні думки й теорії. Тоді це вже стосується розбещеного характеру.) Вдумайтесь у це та поміркуйте, чи ви це розумієте. Хіба це не просто? (Просто.) Це звучить просто, але чи можете ви відрізнити негативні емоції від розбещених характерів? У будь-якому разі, чи зрозуміли ви різницю між негативними емоціями й розбещеними характерами, незалежно від того, легко їх розрізнити в теорії чи ні? (Зрозуміли.)

Якщо у ваших серцях є різноманітні негативні емоції, про які ми спілкувалися, чи вмієте ви їх розпізнавати й розбирати? (Певною мірою.) Якщо вони у вас є, ви мусите вміти їх розпізнавати. Мета розпізнавання негативних емоцій полягає не в тому, щоб лише отримати про них загальне теоретичне уявлення чи зрозуміти їхнє значення. Ця мета – звільнитися від мук, викликаних негативними емоціями, здобувши практичне вміння їх розпізнавати, і відкинути ці різноманітні негативні емоції, яких у людях не має бути, подібно до негативних емоцій, про які ми спілкувалися раніше. Тепер, виходячи з різниці між негативними емоціями й розбещеними характерами, про яку ми щойно спілкувалися, чи можемо ми сказати, що негативні емоції – це першопричина або контекст, який призводить до того, що люди виявляють свої розбещені характери? Наприклад, якщо ти захворів, але це не призводить до таких негативних емоцій, як мука, неспокій і тривога, це доводить, що в тебе є знання й досвід у цьому питанні, правильні думки й точки зору, а також щирий послух. Отже, твої думки й дії із цього приводу мають узгоджуватися з істиною. І навпаки, якщо ти постійно відчуваєш через якесь питання негативні емоції й тому постійно перебуваєш у їхній пастці, то природно, що через ці негативні емоції в тебе виникатимуть різні негативні стани. Поки ти перебуваєш у цих неправильних станах, вони змушуватимуть тебе природним чином виявляти свій розбещений характер. Тоді ти діятимеш на основі сатанинських філософій, в усіх аспектах порушуватимеш істину та житимеш за своїм розбещеним характером. Тож незалежно від того, як ми розрізняємо негативні емоції та розбещені характери, у підсумку ці дві речі пов’язані між собою та нероздільні. Зокрема, їхня спільна сутність полягає в тому, що як негативні емоції, так і розбещені характери – це щось негативне: у них однакова сутність, і в їхній основі лежать однакові думки та точки зору. Усі думки й точки зору, які призводять до виникнення негативних емоцій, негативні та є сатанинськими філософіями, і ці негативні речі призводять до того, що люди виявляють свої розбещені характери, поводяться й діють на основі своїх розбещених характерів. Хіба не так? (Так.)

Минулого разу ми спілкувалися про такі негативні емоції, як мука, неспокій і тривога. Сьогодні ми побесідуємо про ще один аспект негативних емоцій, який за своєю сутністю майже не відрізняється від муки, неспокою та тривоги, але ще негативніший за своєю природою. Що ж це за емоція? Це той стан душі, з яким люди найчастіше стикаються в повсякденному житті: пригніченість. Ви ж усі чули термін «пригніченість»? (Так.) Тоді, будь ласка, придумайте речення чи наведіть приклад зі словом «пригніченість». Я почну. Дехто каже: «Ой, виконуючи свій обов’язок, я часто відчуваю пригніченість і не можу від неї звільнитися». Чи правильно побудоване це речення? (Так.) Тепер ваша черга. (Коли зі мною щось трапляється, я завжди виявляю розбещеність, і мені постійно доводиться розмірковувати й намагатися пізнати себе, тому я почуваюся пригніченим.) Ти почуваєшся пригніченим, бо забагато намагаєшся пізнати себе. Який контекст цієї пригніченості? Що її спричинює? Може, те, що ви знаєте: ви – ніщо, – і вам здається, ніби на вас не чекає жодних перспектив і місця призначення, ніби у вас немає надії колись спастися, і тому ви почуваєтеся пригніченими. Хто ще хоче висловитися? (У країні великого червоного дракона віра в Бога викликає в людей пригніченість.) Це відчуття пригніченості через середовище. (Коли я виконую свій обов’язок, постійний нагляд мого керівника викликає в мене пригніченість.) Добре сказано: це дуже конкретно виражає емоцію пригніченості. (Виконуючи свій обов’язок, я постійно стикаюся з невдачами та провалами, і це викликає в мене пригніченість.) Від невдач і провалів ви почуваєтеся пригніченими, наче у вас ніколи нічого не вийде. Коли ваша робота просувається повільно, ви почуваєтеся пригніченими? (Так.) У цьому є трохи позитивного підтексту. Розкажіть докладніше. (Я відчуваю пригніченість, коли виконую свій обов’язок, а зі мною постійно розбираються й обтинають мене.) Це реальність, чи не так? (Я відчуваю пригніченість, коли виконання мого обов’язку не приносить добрих результатів.) Яка причина цієї пригніченості? Чи справді те, що ти не досяг добрих результатів? Хіба ти не боїшся, що тобі змінять обов’язок, а то й виженуть тебе? (Боюся.) Це конкретні причини твоєї пригніченості. Хтось іще відчуває якусь пригніченість? Розкажіть Мені. (Усі мої напарники кращі за мене, тому я відчуваю пригніченість.) Ця проблема – пригніченість, спричинена заздрістю. У когось іще є проблеми з пригніченістю? (Я відчуваю пригніченість, бо на моєму напрямку роботи вже довго немає прогресу.) Це тиск чи пригніченість? Це певний тиск. Тож якщо цей тиск присутній, це добре. Хіба не варто просто зробити цей тиск твоєю мотивацією? Коли обов’язки членів кожної команди постійно змінюються, хіба ви не почуваєтеся пригніченими? (Так і є.) У таких випадках ви теж почуваєтеся пригніченими. Зі сказаних вами речень видається, що всі ви відчуваєте емоцію пригніченості. Схоже, внутрішнє «я» людей дуже бентежне, постійно неспокійне, перебуває під якимось невидимим тиском, і тому в людях виникає негативна емоція пригніченості, а далі вони живуть у цій емоції. Це добре? (Ні, не добре.) Це не добре. Хіба в такому разі це не варто долати? Раз це недобре, це треба долати. Коли люди постійно живуть у негативній емоції, яка б вона не була, на нижчому рівні це може мати негативний вплив на їхнє тіло й розум, не даючи жити здоровим життям і рости сильними. На вищому рівні вплив різних негативних емоцій на людей не обмежується базовими потребами повсякденного життя, як-от їжею, одягом, житлом, транспортом. Що важливіше, ці емоції впливають на те, як люди дивляться на інших людей і речі, поводяться й діють. Якщо конкретніше, це впливає на ефективність, прогрес і результативність виконання їхніх обов’язків. Ще важливіше, звісно, що ці емоції впливають на те, що люди отримують від виконання своїх обов’язків і що мали б здобувати від своєї віри в Бога. Людський розум постійно мучиться від цих негативних емоцій і зв’язаний ними, а серце часто неспокійне, і люди нерідко бувають охоплені такими почуттями, як неспокій, сум’яття й імпульсивність. Коли люди потрапляють у пастку цих почуттів, їхні нормальні совість, розум, життя й виконання обов’язків порушуються, страждають і руйнуються. Тому слід негайно долати ці негативні емоції й не допускати, щоб вони ще більше впливали на ваше нормальне життя й роботу. Поняття пригніченості, яке ми сьогодні розглядали, за своєю сутністю таке саме, як і різні негативні емоції, про які ми говорили раніше. Люди часто непокояться та побоюються з дуже багатьох приводів або таять у глибині серця багато сум’яття, тому почуваються пригніченими. Якщо ця емоція пригніченості довго залишатиметься неподоланою, у глибині сердець люди ставатимуть дедалі неспокійнішими та схвильованішими. Щоб подолати таку ситуацію, у певних конкретних середовищах і контекстах люди можуть навіть вирватися з-під контролю совісті та розуму людської сутності й піти на певні крайні підходи. Це відбувається тому, що в інстинктивної здатності людського тіла протистояти певним негативним емоціям є межа. Коли людина досягає цієї межі й піка, вона виривається з обмежень розуму людської сутності й іде на певні крайні підходи, щоб дати волю емоціям і всіляким ірраціональним ідеям, що таяться глибоко в її серці.

У сказаних вами реченнях ви щойно висловили деякі з різноманітних причин, чому люди почуваються пригніченими. Сьогодні ми здебільшого спілкуватимемося про три причини та приводи, чому в людей виникає ця негативна емоція пригніченості. По-перше, у повсякденному житті чи в процесі виконання обов’язків багато людей відчуває, що вони не можуть робити те, що їм хочеться. Це перша причина: неможливість робити що хочеш. Що це означає – «неможливість робити що хочеш»? Це значить, що людина не може здійснювати будь-яку забаганку, що спаде їй на думку. Можливість робити що хочеться, коли хочеться та як хочеться – це вимога, яку такі люди ставлять до своєї роботи й життя. Проте люди неспроможні діяти як їм бажається чи фантазується: на те є різні причини, включно із законами, життєвими середовищами, правилами, системами, приписами та дисциплінарними стягненнями, що діють у певній групі, тощо. Як наслідок, у глибині душі люди почуваються пригніченими. Якщо говорити прямо, до цієї пригніченості призводить те, що люди почуваються скривдженими, а хтось навіть ображеним. Відверто кажучи, неможливість робити що хочеш означає неможливість діяти за власною волею – і це значить, що через різноманітні причини й обмеження різних об’єктивних середовищ і умов людина не може чинити свавільно чи дозволяти собі що забажає. Наприклад, деякі люди в усьому поверхові та знаходять способи виконувати свої обов’язки абияк. Іноді церковна робота потребує термінового виконання, але такі люди просто хочуть робити як заманеться. Якщо вони не дуже добре почуваються фізично чи пару днів були в поганому настрої й занепали духом, то вони не захочуть терпіти тяготи та платити ціну заради виконання церковної роботи. Вони вкрай ліниві та прагнуть комфорту. Коли таким людям бракує мотивації, вони не хочуть рухатися, і їхні тіла стають млявими, але оскільки ці люди бояться, що керівники з ними розберуться, а брати й сестри назвуть ледачими, їм залишається тільки неохоче виконувати роботу разом з усіма іншими. Однак при цьому вони працюють дуже неохоче, невдоволено й без готовності. Вони почуваються ображеними, скривдженими, роздратованими та виснаженими. Такі люди жадають діяти за власною волею, але не наважуються ні піти проти вимог і приписів Божого дому, ні відкинути їх. Як наслідок, із часом у таких людях починає зароджуватися емоція пригніченості. Щойно вона в них укоріниться, ці люди поступово почнуть виглядати млявими та слабкими. Вони більше не матимуть чіткого розуміння того, що роблять, але все одно щодня виконуватимуть усе, що їм скажуть, і так, як їм скажуть, наче машини. Хоча на позір такі люди й надалі виконуватимуть свої завдання без перерв і зупинок, не покидаючи середовища виконання своїх обов’язків, але в глибині душі вони почуватимуться пригніченими та вважатимуть, що їхнє життя виснажливе й сповнене образ. Зараз найбільше бажання таких людей – одного дня звільнитися від чужого контролю, від обмежень, що їх накладають приписи Божого дому, і його розпоряджень. Такі люди хочуть робити що заманеться й коли заманеться: якщо їм добре, вони трошки попрацюють, а якщо ні, то ні. Вони воліють, щоб їх ніколи ні в чому не звинувачували, не обтинали й не розбиралися з ними, щоб ніхто за ними не наглядав, не контролював їх і не керував ними. Вони думають, що коли такий день настане, це буде чудовий день, і вони відчують велику свободу й розкутість. Однак вони все одно не бажають ні піти із церкви, ні покинути свої обов’язки; вони бояться, що коли не виконуватимуть свої обов’язки, а справді робитимуть що заманеться й одного дня здобудуть бажану свободу й розкутість, то природним чином відійдуть від Бога, а якщо Богу вони більше не будуть потрібні, то не зможуть здобути жодних благословень. Деякі люди опиняються перед дилемою. Якщо вони спробують поремствувати братам і сестрам, то їм буде важко виговоритися. Якщо вони звернуться до Бога з молитвою, то не зможуть відкрити рота. Якщо вони почнуть нарікати, то відчують, що самі ж і винні. Якщо вони не нарікатимуть, їм буде не по собі. Такі люди все гадають собі, чому їхнє життя видається їм настільки виснажливим і сповненим образ, чому вони живуть настільки всупереч власній волі. Вони не хочуть так жити, не хочуть бути в злагоді з усіма іншими, а прагнуть робити що заманеться та як заманеться, і вони все дивуються, чому в них так не виходить. Раніше вони відчували тільки фізичне виснаження, а тепер і душевну втому. Вони не розуміють, що з ними відбувається. Скажіть Мені, хіба це не наслідок гнітючих емоцій? (Так і є.)

Дехто каже: «Усі говорять, що віруючі люди вільні й розкуті, а їхнє життя дуже щасливе, мирне й радісне. Чому ж я не можу жити так само щасливо та мирно, як інші? Чому мені нітрохи не радісно? Чому я почуваюся таким пригніченим і виснаженим? Як це так, що інші живуть таким щасливим життям, а моє життя настільки нещасливе?». Скажіть Мені, у чому тут причина? Що пригнічує таких людей? (Їхні фізичні тіла не отримали задоволення, їхня плоть зазнала страждань.) Якщо фізичне тіло людини страждає й вона відчуває, що йому завдали якоїсь кривди, але може прийняти це серцем і розумом, то хіба їй не здаватиметься, що її фізичні страждання вже не такі й великі? Якщо в серці й розумі людина знайде розраду, мир і радість, хіба вона й надалі почуватиметься пригніченою? (Ні.) Тож казати, що причина пригніченості – фізичні страждання, необґрунтовано. Якщо до пригніченості призводять надмірні фізичні страждання, то хіба ви самі не страждаєте? Чи ви самі пригнічені, бо не можете робити що хочете? Чи потрапляєте ви в пастку гнітючих емоцій через те, що не можете робити що хочете? (Ні.) У вас багато повсякденної роботи? (Вистачає.) У вас усіх чимало повсякденної роботи – ви працюєте з ранку до вечора. Коли ви не спите й не їсте, то майже весь день проводите за комп’ютером, що втомлює ваші очі та мозок, виснажує тіло, – але чи почуваєшся ти пригніченим? Чи пригнічує тебе ця твоя втома? (Ні.) Що викликає в людей пригніченість? Аж ніяк не фізична втома – але яка ж тоді справжня причина? Якщо людина постійно шукає фізичного комфорту та щастя, постійно прагне до них і не бажає страждати, то коли вона фізично страждає навіть трішечки або ж дещо більше за інших, коли вона перевантажена роботою хоч трохи більше, ніж зазвичай, вона почувається пригніченою. Це одна з причин пригніченості. Якщо ж людина вважає, що трохи фізичних страждань – це не така вже й велика проблема, і прагне не до фізичного комфорту, а до істини, якщо така людина намагається виконувати свої обов’язки, щоб догодити Богові, то часто вона й не відчуває фізичного страждання. Хай час від часу вона почувається трохи заклопотаною, втомленою чи виснаженою, проте коли вона поспить, їй уже краще, і вона знову береться за роботу. Такі люди концентруються на своїх обов’язках і роботі; вони не бачать у невеликій фізичній втомі суттєвої проблеми. Проте коли в людському мисленні виникає проблема й людина постійно прагне до фізичного комфорту, то щоразу, коли її фізичне тіло зазнає невеликої кривди чи не може отримати задоволення, у людині виникають певні негативні емоції. Чому ж такі люди, що постійно хочуть робити як заманеться, потурати своїй плоті й насолоджуватися життям, часто опиняються в пастці цієї негативної емоції пригніченості, коли вони незадоволені? (Тому що вони прагнуть до комфорту й фізичної насолоди.) У деяких випадках так і є. Проте існує й інший сорт людей, які не прагнуть до фізичного комфорту. Вони хочуть чинити за власними забаганками та слідувати власним настроям. Коли вони щасливі, то здатні витримати більше страждань і можуть безупинно працювати весь день, а якщо спитати їх, чи вони не втомилися, вони скажуть: «Звісно, що ні! Чого б це я втомився від виконання власного обов’язку!». Але часом таким людям буває нерадісно, і тоді вони обурюються, навіть коли ти просиш їх просто приділити якійсь справі зайву хвилинку, а якщо ти зробиш їм невелике зауваження, вони скажуть: «Ой, облиш мене! Я пригнічений. Якщо ти мені щось тут виговорюватимеш, через тебе я не виконаю свій обов’язок. Якщо в майбутньому я не отримаю благословення, це буде на твоїй совісті, і тільки ти один за це відповідатимеш!». Коли люди перебувають у ненормальному стані, вони непостійні. Іноді вони здатні страждати та платити ціну – а іноді нарікають на дріб’язкові страждання та засмучуються навіть від незначних проблем. Коли в них поганий настрій, вони вже не бажають виконувати свої обов’язки, читати Божі слова, співати гімни, ходити на зібрання та слухати проповіді: вони просто хочуть певний час побути на самоті, і тут ніхто не в силах ні допомогти їм, ні підтримати їх. Часом такий стан минає за кілька днів, і людині стає краще. Усе, що її не задовольняє, робить її пригніченою. Хіба такі люди не вкрай свавільні? (Так і є.) Вони вкрай свавільні. Наприклад, коли їм конче хочеться спати, то хай там що, а вони ляжуть спати, мовляв: «Я втомився й хочу лягти спати просто зараз. Коли я геть виснажений, треба лягати спати!». Якщо хтось скаже такій людині: «Хіба ти не можеш потерпіти ще десять хвилин? Це завдання майже готове: залишилося доробити зовсім трохи, і тоді всі ми зможемо відпочити. Згоден?», – вона відповість: «Ні, я лягаю зараз, та й годі!». Якщо хтось таки переконає її трохи потерпіти, вона буде пригніченою, роздратованою та працюватиме неохоче. Такі люди часто почуваються пригніченими через подібні речі та не бажають приймати ні допомогу від братів і сестер, ні нагляд керівників. Якщо вони припускаються помилки, то не дозволяють іншим ні розібратися з ними, ні обітнути їх. Вони не бажають, щоб їх у чомусь стримували. Вони вважають так: «Я вірю в Бога, щоб знайти щастя, то навіщо ж мені ускладнювати собі життя? Чому воно має бути таким виснажливим? Люди мають жити щасливо. Не треба приділяти всяким нормам і системам стільки уваги. Яка користь від того, щоб постійно їх дотримуватися? От я зараз візьму та й зроблю що захочу, а вам усім зась мені за це дорікати». Такі люди особливо свавільні й розпущені: вони не дозволяють собі терпіти жодних обмежень і не бажають почуватися скутими в жодному робочому середовищі. Вони не бажають дотримуватися норм і принципів Божого дому, не готові приймати принципи, яким люди повинні слідувати у своїй поведінці, і не бажають навіть робити так, як їм підказують совість і розум. Вони хочуть чинити як заманеться та робити те, що приносить їм радість, користь і комфорт. Вони вважають, що якби вони жили під обмеженнями, це йшло б проти їхньої волі та було б таким собі насильством над собою, що тоді вони ставилися б до себе занадто суворо та що людям не слід так жити. Вони думають, що люди повинні жити вільно й розкуто, беззастережно потураючи своїй плоті й хотінням, ідеалам і бажанням. Такі люди вважають, що треба дозволяти собі реалізувати будь-які свої ідеї, говорити й робити що хочеться, іти куди заманеться, не думаючи ні про наслідки, ні про почуття інших людей, ні тим більше про власні повинності й зобов’язання, про обов’язки, які повинні виконувати віруючі, про реалії істини, яких віряни мусять дотримуватись і які повинні втілювати в життя, і про життєвий шлях, яким вони мають слідувати. І в суспільстві, і серед інших люди такого сорту хочуть завжди робити як їм заманеться, але куди б вони не подалися, вони ніколи не зможуть цього досягти. Вони вірять, що Божий дім наголошує на правах людини, дає їй повну свободу, турбується про людство, дбає про терпимість і довготерпіння в ставленні до людей. Вони думають, що раз вони прийшли до Божого дому, у них має бути можливість вільно потурати своїй плоті й бажанням, – але оскільки в Божому домі існують адміністративні постанови та норми, таким людям зрештою все одно не можна робити що заманеться. Тому цю їхню негативну гнітючу емоцію не можна подолати навіть після того, як така людина приєдналася до Божого дому. Вона живе не для того, щоб виконувати якісь повинності чи доручення, і не для того, щоб стати справжньою людиною. Мета її віри в Бога полягає не в тому, щоб виконати обов’язок створіння, завершити своє доручення й досягти спасіння. Серед яких би людей і в якому б середовищі не опинилася така людина, за якою б професією не працювала, її кінцева мета – знайти й задовольнити себе. Цілі всього, що вона робить, обертаються навколо цього, і самозадоволення – це мета її прагнення та бажання всього її життя.

Дехто з вас відповідає за те, щоб тимчасово розміщувати в себе на проживання братів і сестер та готувати для них їжу. У такому разі треба дізнаватись у братів і сестер, яку їжу вони люблять, питати самого себе, які принципи та вимоги із цього приводу висуває Божий дім, а далі приймати братів і сестер на основі цих двох типів принципів. Якщо ти приймаєш гостей із Північного Китаю, готуй більше страв із пшеничної муки: парових булочок, «квіткових рулетів» і булочок із начинкою. Іноді можна приготувати й рис або рисову локшину, яку їдять люди з Південного Китаю: усе це прийнятно. Припустімо, більшість людей, яких ти приймаєш у себе в гостях, приїжджає з Південного Китаю. Вони не люблять страви з пшеничної муки та віддають перевагу рису, і якщо на столі не було рису, то вони наче й не поїли. Якщо ти приймаєш саме таких гостей, частіше готуй рис і стеж, щоб твої страви були до смаку людям із Південного Китаю. Якщо ти приймаєш людей як із Південного Китаю, так і з Північного, то можна готувати страви двох типів, аби гості могли вільно вибрати їжу, яка їм до вподоби. Якщо ти прийматимеш братів і сестер саме так, це відповідатиме принципам. Це питання дуже просте: поки більшість людей задоволена, усе в порядку. Якщо серед них буде якась жменька невдоволених, можеш через це не перейматися. Однак якщо людина, відповідальна за тимчасове розміщення братів і сестер, не розуміє істини, не знає, як робити справи згідно з принципами, і діє тільки на основі власних уподобань, тобто готує що хоче й не задумується, чи смакуватимуть ці страви її гостям, то що це за проблема? Це проблема надмірного свавілля й егоїзму. Деякі господарі самі родом із Південного Китаю, а приймають у гостях здебільшого людей із півночі. Вони щодня готують рис, не думаючи про те, чи звикли гості таке їсти, а коли ти намагаєшся з ними розібратися та щось порадити, у них здіймаються певні емоції: їхні серця починають опиратися, стають неслухняними та сповнюються обурення, і такі господарі кажуть: «Готувати в Божому домі нелегко. Служити цим людям так важко. Я тяжко працюю від зорі до зорі, готуючи вам, а ви все одно гребуєте моїми стравами. Що вам не так із рисом? Ми на півдні їмо рис тричі на день – що, не правда? І нам таки непогано живеться, хіба ні? Ми дужчі й енергійніші за тих, хто з півночі. Чого вам так смакує постійно їсти локшину та парові булочки? Хіба таким можна наїстися? Чому це мені ось локшина несмачна, і я нею не наїдаюся? Ну, я тут нічого не вдію – видно, щоб виконувати свій обов’язок у Божому домі, доведеться мені терпіти та стримуватися, інакше мене можуть замінити чи вигнати. Значить, доведеться мені готувати локшину та парові булочки!». І далі такий господар, готуючи, щодня з обуренням думає: «Я навіть рису поїсти не можу. Я просто хочу все їсти з рисом – як без нього взагалі прожити? Хочу рису!». Хоча такий господар щодня неохоче готує локшину та парові булочки, але сам він геть невеселий. Чому він такий засмучений? Тому що почувається пригніченим. Він собі думає: «Я, значить, повинен вам прислужуватись і готувати те, що подобається вам, а не мені. Чого це я завжди мушу догоджати вам, а не собі?». Він почувається скривдженим, пригніченим і вважає, що його життя виснажливе. Він відмовляється виконувати навіть дрібку зайвої роботи, а коли й береться за неї, то робить її поверхово; він боїться, що коли він не працюватиме, його замінять або усунуть. Отже, єдине, що він тут може зробити, – це діяти й виконувати свій обов’язок отак неохоче, без усякого бажання, без жодних моментів радості, свободи чи розкутості. Люди питають у такого господаря: «Як ти ставишся до того, щоб приймати братів і сестер, готувати їжу?». А він відповідає: «Це не надто тяжко, але гнітюче». Люди кажуть: «Чому це тебе гнітить? У тебе є рис, борошно, овочі: усе, що треба, – і ти навіть не купуєш їх за власні гроші. Тобі просто треба час від часу приморитись і потрудитися трохи більше за інших. Хіба це не твоя повинність? Віра в Бога та виконання свого обов’язку – це відрадна, добровільна справа. То чого ж ти пригнічений?». А такий господар відповідає: «Хоча я все це роблю добровільно, мені нечасто вдається поїсти рису, і я не можу робити що хочу та їсти те, що мені подобається й смакує. А якщо я спробую приготувати для себе щось смачненьке й інші це побачать, я боюся, що вони мене розкритикують. Тому я пригнічений і постійно сумний». Такі люди живуть у гнітючих емоціях, бо не можуть задовольнити свою жадобу до їжі.

Деякі люди займаються тим, що вирощують овочі на церковних фермах. Як їм слід до цього підходити? Те, які овочі садити, слід вирішувати відповідно до пори року, клімату, температури та кількості людей, яких потрібно прогодувати. У Божому домі є норми щодо вирощування різних овочів, які для багатьох можуть бути обтяжливими. Деякі овочі люди готові їсти хоч щодня, а деякі не люблять узагалі. Для деяких овочів кількість регламентована, а інші споживаються сезонно. Ось так і виходить, що брати й сестри не можуть їсти овочі досхочу. Був такий випадок, коли брати й сестри в певному місці подумали: «Ех, у нас ніколи не виходить наїстись овочами від душі. Ми наче зовсім трошки вкусили, а вже все й поїли. Щось у нас небагато овочів! Узяти хоч помідори чері: нам щоразу дістається лише маленька жменька, і не встигнемо ми їх розпробувати, як вони вже й закінчилися. От було б добре, якби ми могли їсти їх цілими мисками!». Тож у тому місці жило з десяток людей, а посадили вони двісті кущів помідорів чері. Люди їли ті помідори цілими мисками, з ранку до ночі. Вони так раділи, їдячи повні миски тих помідорів чері та звичайних помідорів, споживаючи огірки цілими кошиками. У ті дні ці люди були щасливі та просто раювали. Такі люди у своїх діях не можуть ні слідувати приписам Божого дому, ні дотримуватися принципів науки. Вони відмовляються дослухатися хоч до когось, ставлять на перше місце власні інтереси, в усьому думають тільки про себе та роблять як заманеться. У результаті під контролем, наглядом і управлінням Божого дому на цих людей, які хотіли їсти городину досхочу, було накладено обмеження, а з деякими із цих людей розібрались і обітнули їх. Скажіть-но Мені: як ви думаєте, що вони зараз відчувають? Хіба вони не вкрай розчаровані? Хіба їм не здається, що світ безрадісний і в Божому домі немає ні любові, ні тепла? Хіба вони не почуваються неймовірно пригніченими? (Так і є.) Вони постійно думають: «Що поганого в тому, що я роблю що хочу? Мені що, уже й просто посмакувати овочами не можна? Мені тут навіть не дозволяють їсти помідори чері мисками. Які ж тутешні люди скупі! Божий дім не дає людям свободи. Якщо ми хочемо їсти помідори чері, нас змушують садити їх відповідно до кількості людей, яких потрібно прогодувати. Що поганого, якщо я посаджу більше – двісті чи триста кущів? А якщо ми не зможемо з’їсти їх усі, то просто згодуємо залишки тваринам». Чи доречно тобі їсти цілими мисками? Хіба не слід харчуватися помірно, дотримуючись певних меж? Пропорції, у яких люди споживають різні створені Богом продукти харчування, мають засновуватися на врожайності та сезонній доступності культур. Найврожайніші культури мають бути основними, а якщо рослина не врожайна чи маловрожайна, недовго плодоносить або росте, то її плоди слід споживати менше: подекуди люди взагалі не їдять таких овочів або фруктів, і нічого страшного з ними не стається. Це розумно. Люди завжди плекають якісь бажання й постійно хочуть потурати своїм апетитам. Чи це доречно? Постійно плекати якісь бажання й апетити – це недоречно. У Божому домі є власні правила. Для всіх аспектів роботи в Божому домі діють певні норми, управління та належні системи. Якщо ти хочеш стати членом Божого дому, то мусиш суворо дотримуватися його норм. Тут не можна бути нахабним: навчися підкорятись і чинити так, щоб усі вважали твої дії задовільними. Це узгоджується зі стандартами совісті та розуму. Кожну норму в Божому домі встановлено не задля користі якоїсь однієї людини, а заради всіх у Божому домі. Такі норми покликані захищати роботу й інтереси Божого дому. Ці норми й системи розумні, і люди із совістю й розумом повинні їм слідувати. Отже, що б ти не робив, з одного боку, при цьому треба дотримуватися норм і систем Божого дому, а з іншого боку, ти також несеш повинність і зобов’язання виконувати їх усі, а не діяти виключно на основі власних особистих інтересів і точки зору. Хіба не так? (Так.) Якщо, живучи та працюючи в Божому домі, ти почуваєшся вкрай пригніченим, то проблема не в якихось нормах, системах або методах управління в Божому домі, а радше в тобі самому. Припустімо, що в Божому домі ти постійно прагнеш до самозадоволення та здійснення власних бажань і постійно почуваєшся неймовірно пригніченим, під’яремним і скутим, позбавленим усякого миру й радості. Уявімо, що ти постійно почуваєшся скривдженим, і тобі некомфортно, що ти ніколи не можеш робити як хочеш: ні їсти чи вдягатися так, як бажаєш, ні вбиратися модно чи спокусливо, – і через усе це ти день у день почуваєшся нещасним і не у своїй тарілці. Припустімо, що тобі постійно некомфортно мати справу з братами й сестрами, і ти думаєш: «Ці люди постійно спілкуються зі мною про істину – яка ж це морока! Не хочу я так поводитися. Я просто хочу жити щасливо, задоволено й вільно. Бачу, віра в Бога не дала мені того щастя й свободи, на які я сподівався. Я не хочу, щоб мене хтось сковував. А тут хтось постійно мною управляє, сковує мене, і це мене гнітить». Люди цього сорту не люблять такі життєві середовища та відчувають до них відразу. Однак вони хочуть отримати благословення, тож їм залишається тільки погодитися на такі умови. Їм ніде виплеснути роздратування, вони не наважуються поскаржитися вголос і часто почуваються пригніченими. Коли йдеться про таких людей, єдине рішення та найкращий метод – сказати їм: «Ти можеш просто залишити церкву. Іди собі геть і їж що хочеш, носи що хочеш, живи як хочеш, роби що хочеш, роби кар’єру, яку хочеш, прагни до тих цілей, які тобі до душі, і йди в напрямку, у якому бажаєш. Божий дім тебе не тримає. Твої руки й ноги вільні та нічим не зв’язані, як і твоє серце. Тебе ніхто не силує. Ти присвятив себе Божому дому, щоб досягти певної цілі. Крім цього, ніхто не нав’язував тобі ніяких норм і не казав, що ти повинен, мусиш і зобов’язаний залишатись у Божому домі, інакше тобі щось зроблять». Правду тобі кажу: Божий дім нічого тобі не зробить. Хочеш піти – іди коли завгодно. Просто поверни церкві книги з Божими словами та здай усю роботу, над якою працював. Ти можеш будь-коли залишити церкву за власним бажанням. Божий дім тебе не обмежує: це не в’язниця й не тюрма. Божий дім – це вільне місце, і його двері широко відкриті. Якщо ти почуваєшся пригніченим, причина в тому, що ти не можеш робити що хочеш, а значить, це місце тобі не підходить. Це не той щасливий дім, який ти шукаєш, і не те місце, де тобі варто залишатися. Якщо те, як ти живеш, настільки суперечить твоїй волі, то йди собі. Розумієш? Божий дім ніколи ні до чого не силує ні невіруючих, ні тих, хто не прагне до істини. Якщо ти хочеш займатися бізнесом, розбагатіти, зробити кар’єру чи прославитись і побачити світ, то це твоє особисте прагнення, і тобі слід повернутись у мирський світ. Божий дім ніколи не обмежує свободу людей. Його двері відкриті навстіж. Невіруючі й ті, хто не прагне до істини, можуть будь-коли залишити Божий дім і піти із церкви.

Деякі люди просто не бажають виконувати свої обов’язки та спілкуватися про істину, та й годі. Вони не призвичаїлись і не можуть призвичаїтися до церковного життя, і вони постійно почуваються вкрай нещасливими й безпорадними. Так от, Я б сказав таким людям: Іди собі. Хутчіш іди в мирський світ, шукай власні цілі та напрямок, живи як тобі треба. У Божому домі нікого не силують. Жодні церковні норми, системи й адміністративні постанови не спрямовані на тебе особисто. Якщо вони здаються тобі обтяжливими, ти не можеш їх дотримуватись і почуваєшся вкрай нещасливим і пригніченим, то можеш просто піти. У церкві годиться залишатися тим, хто здатен прийняти істину та дотримуватися принципів. Звісно, якщо ти відчуваєш, що не годишся залишатись у Божому домі, чи знайдеться для тебе якесь інше підхоже місце? Так, світ величезний, і для тебе теж знайдеться підхоже місце. Словом, якщо ти почуваєшся тут пригніченим, не можеш знайти свободи, часто хочеш виплеснути емоції, а твоя природа постійно норовить вирватися назовні, значить, ти в небезпеці і та не годишся залишатись у Божому домі. Світ величезний, і для тебе завжди знайдеться підхоже місце. Не квапся в цьому питанні – знайди своє місце сам. Хіба не так належить вирішувати цю справу? Хіба це не раціонально? (Так і є.) Якщо цим людям так некомфортно, а ти все одно хочеш їх тут удержувати, хіба це не дурість? Даймо їм піти й побажаймо їм успіхів у здійсненні їхніх мрій, гаразд? Що це за мрії? (Їсти помідори чері цілими мисками.) А ще день у день їсти рис і рибу на сніданок, обід і вечерю. Про що ще мріють такі люди? Щодня прокидатися коли хочеться, а не за будильником, і працювати тоді, коли є бажання, а як його немає, то щоб ніхто ними не керував і не наглядав за ними. Хіба не про це вони мріють? (Про це.) Яка ж це велична мрія! Яка піднесена! Скажіть Мені, чи добрі перспективи в таких людей? Чи займаються вони дорученою їм роботою? (Ні.) Якщо підсумувати, такі люди постійно почуваються пригніченими. Простіше кажучи, вони хочуть потурати власній плоті й задовольняти свої бажання. Вони занадто егоїстичні, хочуть у всьому чинити за власними примхами та як їм заманеться, нехтують правилами, діють на основі власних інтересів і роблять справи, керуючись не принципами, а лише власними почуттями, вподобаннями та бажаннями. Таким людям бракує нормальної людської сутності. Вони не займаються дорученою їм роботою й тому завжди почуваються пригніченими, куди б вони не подалися та чим би не займалися. Навіть якби вони жили самі, то почувалися б пригніченими. М’яко кажучи, ці люди неперспективні та не займаються дорученою їм роботою. А якщо казати точніше, їхня людська сутність ненормальна, і вони трохи простакуваті. Які ж ті люди, що займаються дорученою їм роботою? Це люди, не прискіпливі до своїх базових потреб, як-от їжі, одягу, житла та транспорту. Таким людям буде достатньо, якщо все це відповідатиме нормальному стандарту. Їх більше хвилює їхній життєвий шлях, їхня місія як людей, їхній життєвий світогляд і цінності. А безперспективні люди – про що вони думають цілими днями? Вони постійно вигадують способи виконати роботу абияк, викрутитись і уникнути своїх повинностей, смачно поїсти й розважитися, жити у фізичному комфорті й легкості, а над важливими питаннями такі люди не замислюються. Тому в обстановці й середовищі виконання своїх обов’язків у Божому домі вони почуваються пригніченими. Божий дім вимагає від людей засвоювати певні загальні та професійні знання, які стосуються їхніх обов’язків, щоб брати й сестри могли краще їх виконувати. Божий дім вимагає, щоб люди часто їли й пили Божі слова, аби здобути краще розуміння істини, ввійти в її реальність і дізнатися належні принципи кожної дії. Усе те, про що спілкуються та що згадують у Божому домі, стосується тем, практичних справ та інших питань у межах людського життя й виконання людських обов’язків, і все воно покликане допомагати людям займатися дорученою їм роботою та йти правильним шляхом. Особи, що не займаються дорученою їм роботою й чинять як заманеться, не бажають робити ці належні речі. Коли вони роблять що заманеться, їхня кінцева мета – це фізичний комфорт, задоволення й легкість, а також відсутність усяких обмежень і образ. Мета таких людей – їсти що й скільки хочеться та чинити як заманеться. Саме через якість своєї людської сутності та свої внутрішні прагнення вони часто й почуваються пригніченими. Скільки ти з ними не спілкуйся про істину, а вони не зміняться, і їхня пригніченість не минеться. Ось що воно таке – людина, яка не займається дорученою їй роботою. Хоча на перший погляд здається, ніби такі люди непогані й не накоїли великого зла, що вони просто не дотримуються належних принципів і норм, але насправді сутність їхньої природи полягає в тому, що вони не займаються дорученою їм роботою й не слідують правильним шляхом. Таким людям бракує совісті й розуму, притаманних нормальній людській сутності, і вони не можуть досягти властивого їй інтелекту. Вони не замислюються над цілями, до яких мусять прагнути люди з нормальною людською сутністю, і над життєвими установками та способами існування, що їм мають слідувати такі люди; вони про все це не думають, і вони до такого не прагнуть. Щодня вони зайняті думками про пошук фізичної легкості й задоволення. Однак у церковному життєвому середовищі вони не можуть задовольнити свої фізичні вподобання й тому відчувають дискомфорт і пригніченість. Ось так і виникають ці їхні емоції. Скажіть-но Мені, хіба життя таких людей не виснажливе? (Виснажливе.) Чи жалюгідне їхнє життя? (Ні, не жалюгідне.) Саме так, воно не жалюгідне. М’яко кажучи, це той сорт людей, які не займаються дорученою їм роботою. А хто вони в суспільстві – люди, які не займаються дорученою їм роботою? Це нероби, дурні, ледарі, хулігани, розбишаки, лобурі – ось такі люди. Вони не бажають опановувати жодних нових навичок і вмінь, не хочуть робити серйозну кар’єру, не збираються шукати роботу, яка б їх прогодувала. У суспільстві вони нероби й лобурі. Вони проникають у церкву, а потім хочуть отримати щось на дурняк, набути свою частку благословень. Вони опортуністи. Ці опортуністи ніколи не хочуть виконувати свої обов’язки. Коли щось іде хоч трохи не так, як їм бажається, вони почуваються пригніченими. Вони хочуть завжди жити вільно, не виконуючи жодної роботи, але при цьому добре їсти й гарно вдягатися, ласувати чим заманеться та спати коли захочеться. Вони впевнені, що коли для них нарешті настане таке життя, воно буде чудовим. Вони не хочуть терпіти навіть найменших тягот і бажають жити в розкошах. Ці люди навіть вважають життя виснажливим; вони зв’язані негативними емоціями. Оскільки вони не можуть чинити як заманеться, то часто відчувають утому й розгубленість. Вони не хочуть ні займатися дорученою їм роботою, ні виконувати належні справи. Вони не хочуть добросовісно виконувати завдання від початку й до кінця, ставлячись до них як до власної професії й обов’язку, як до свого зобов’язання та повинності; вони не хочуть доводити роботу до кінця, досягати бажаних результатів і працювати відповідно до найвищого стандарту. Їхнє мислення завжди було зовсім іншим. Вони просто хочуть діяти поверхово й використовувати свій обов’язок як засіб для заробітку. Коли вони стикаються навіть із невеликим тиском або якимось контролем, коли від них вимагають відповідати трохи вищим стандартам або покладають на них якусь невелику повинність, такі люди відчувають дискомфорт і пригніченість. У них виникають оці негативні емоції, життя здається їм виснажливим, і вони почуваються нещасними. Одна з фундаментальних причин, чому життя здається їм виснажливим, полягає в тому, що таким людям бракує розуму. Вони мислять із певними порушеннями: цілими днями віддаються фантазіям, живуть у мріях, у хмарах, завжди уявляють собі вкрай дивні речі. Тому їхню пригніченість дуже важко подолати. Істина їх не цікавить, вони невіруючі. Тут ми можемо зробити лише одне: запропонувати їм піти з Божого дому, повернутись у мирський світ і знайти собі місце, де їм буде легко й комфортно.

Ті, хто по-справжньому вірить у Бога, – це завжди люди, які займаються дорученою їм роботою, готові виконувати свої обов’язки, здатні взяти на себе певну частину роботи та зробити її добре, відповідно до свого духовного рівня та норм Божого дому. Звісно, спершу призвичаїтися до такого життя може бути нелегко. Ти можеш почуватися фізично й морально виснаженим. Однак якщо ти справді рішуче налаштований на співпрацю, бажаєш стати нормальною доброю людиною та досягти спасіння, ти повинен заплатити певну ціну й дозволити Богові дисциплінувати тебе. Коли в тебе виникає бажання бути свавільним, відвертайся від нього та відкидай його: так ти поступово стишиш своє свавілля й егоїстичні бажання. У вирішальні моменти, у вирішальних питаннях і завданнях шукай Божої допомоги. Якщо ти налаштований рішуче, то проси Бога, щоб Він виправив, дисциплінував і просвітив тебе, аби ти зрозумів істину, і так ти зможеш досягти кращих результатів. Якщо ти справді налаштований рішуче, молишся Богу в Його присутності та благаєш Його, то дії Бога змінять твій стан і думки. Якщо Святий Дух трохи попрацює, трохи зворушить і просвітить тебе, то твоє ставлення зміниться, і твій стан трансформується. Тоді ти відчуєш, що твій новий спосіб життя не гнітючий. Твій пригнічений стан і емоції трансформуються, полегшаться та зміняться. Ти відчуєш, що таке життя не втомлює. Ти знаходитимеш утіху у виконанні свого обов’язку в Божому домі. Ти відчуєш, що жити, поводитись і виконувати свій обов’язок саме так, терпіти тяготи та платити ціну, дотримуватися правил і чинити на основі принципів – це добре. Ти відчуєш, що саме таким життям повинні жити нормальні люди. Коли ти почнеш жити за істиною й добре виконувати свій обов’язок, то відчуєш, що на серці в тебе спокійно та мирно, а твоє життя змістовне. Ти подумаєш: «Чому я не знав про це раніше? Чому я був таким свавільним? Раніше я жив згідно з філософіями й характером сатани, – не як людина й не як привид, – і що довше я жив, то боліснішим було моє життя. Тепер, коли я зрозумів істину, я можу відкинути частину свого розбещеного характеру та відчути справжній мир і радість життя, що проходить у виконанні свого обов’язку та практикуванні істини!». Хіба після цього твій настрій не зміниться? (Зміниться.) Щойно ти усвідомиш, чому раніше твоє життя здавалося гнітючим і нещасливим, щойно знайдеш першопричину своїх страждань і подолаєш цю проблему, у тебе з’явиться надія на зміну. Якщо ти тягнутимешся до істини, докладатимеш більше зусиль до Божих слів, більше спілкуватимешся про істину, а також слухатимеш досвідні свідчення братів і сестер, твій шлях стане яснішим, і хіба тоді твій стан не покращиться? А коли він покращиться, твої гнітючі емоції поступово ослабнуть і більше тебе не обплутуватимуть. Звісно, в особливих обставинах або контекстах у тебе, може, часом і виникатимуть почуття пригніченості й болю, але якщо ти шукатимеш істину, щоб їх подолати, ці гнітючі емоції минатимуть. Виконуючи свій обов’язок, ти зможеш офірувати Богу свою щирість, відданість і працювати в повну силу, і в тебе буде надія на спасіння. Якщо ти здатен пройти таку трансформацію, тобі не потрібно залишати Божий дім. Твоя здатність на таку трансформацію доведе, що в тебе досі є надія – надія на зміну та спасіння. Вона доведе, що ти досі член Божого дому – просто ти задовго перебував під заглибоким впливом різних егоїстичних мотивів і особистих міркувань або ж різних поганих звичок та ідей, через що твоя совість заніміла й заціпеніла, мислення стало працювати з порушеннями, а почуття сорому підточилося. Якщо ти зумієш пройти таку трансформацію, то Божий дім радо запросить тебе залишитися виконувати свій обов’язок і місію, щоб ти повністю завершив свою поточну роботу. Звісно, якщо в людини є такі негативні емоції, їй можна допомогти лише з люблячим серцем. Якщо людина послідовно відмовляється прийняти істину та не кається навіть після неодноразових напучувань, то з нею необхідно попрощатися. Але якщо вона дійсно готова змінитися, виправитися, змінити напрямок свого руху на протилежний, ми радо запрошуємо її залишитися. Якщо людина щиро бажає залишитися та змінити свої попередні підходи й спосіб життя, якщо при виконанні свого обов’язку вона здатна поступово трансформуватися й із часом виконує його дедалі краще, таких людей ми запрошуємо залишитися з нами та сподіваємося, що вони й надалі ставатимуть ліпшими. Ми також висловлюємо їм дуже важливе побажання: хай вони зринуть зі своїх негативних емоцій, щоб ті більше не обплутували цих людей і не огортали їх своєю тінню; хай ці люди натомість займаються дорученою їм роботою й не пливуть за течією, а йдуть правильним шляхом, діючи так, як належить нормальним людям згідно з Його вимогами, втілюючи в життя те, чого Бог вимагає від нормальних людей, і неухильно виконуючи свої обов’язки в Божому домі згідно з Його вимогами. Ми бажаємо таким людям багатообіцяючого майбутнього, щоб вони більше не робили що заманеться, не думали тільки про пошук задоволень і фізичну насолоду, а натомість більше дбали про питання, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків, про свій шлях у житті та втілення в життя нормальної людської сутності. Ми щиро бажаємо, щоб ці люди щасливо, вільно й розкуто жили в Божому домі, по всі дні відчуваючи мир і радість, і щоб їм було тепло та приємно тут жити. Хіба це не найважливіше побажання? (Так і є.) Я закінчив Своє побажання та запрошую вас усіх висловити власні сердечні побажання таким людям. (Наше сердечне побажання – щоб вони щасливо, вільно й розкуто жили в Божому домі, по всі дні відчуваючи мир і радість, і щоб їм було тепло та приємно тут жити.) Що ще? Як щодо того, щоб від усього серця побажати, аби вони більше не жили в пазурах гнітючих емоцій? (І це теж.) Це Моє побажання. А у вас є ще щось побажати таким людям? (Моє сердечне побажання – щоб вони могли займатися дорученою їм роботою, постійно вдосконалюючись у виконанні своїх обов’язків.) Це гарне побажання? (Так.) У кого є ще якісь побажання? (Моє сердечне побажання – щоб незабаром вони змогли почали втілювати в життя нормальну людську сутність.) Це побажання, може, і не дуже піднесене, але Я думаю, що воно практичне. Люди мають утілювати в життя нормальну людську сутність і не почуватися пригніченими. Чому ми не здатні витерпіти певні тяготи, а інші – здатні? Якщо в людини є совість, розум і почуття сорому, притаманні нормальній людській сутності, а також прагнення, методи існування та правильні цілі прагнень, які належить мати нормальним людям, то вона не почуватиметься пригніченою. Хіба це не досить гарне побажання? (Гарне.) Щось іще? (Моє сердечне побажання – щоб такі люди гармонійно співпрацювали зі своїми братами й сестрами, відчували Божу любов у Його домі й діяли згідно з принципами Божого дому.) Чи піднесена ця вимога? (Ні.) Оскільки вона не піднесена, чи легко її виконати? Відчувати любов Божого дому – це цілком відповідає реальності, і саме цього такі люди й потребують, хіба ні? (Так.) Вимоги до таких людей невисокі. Передусім ці люди повинні мати совість і розум, притаманні нормальній людській сутності. Їм не можна байдикувати чи плисти за течією; вони мусять навчитися жити, займатися дорученою їм роботою, виконувати свої повинності й обов’язки. Далі їм слід навчитися, як жити, втілювати в життя нормальну людську сутність, добре виконувати свої повинності й обов’язки. У цьому такі люди зможуть знайти розраду, мир і радість від перебування в Божому домі, і в них виникне бажання жити тут і виконувати свої обов’язки. Звільнившись від гнітючих, негативних емоцій, вони потроху спроможуться прагнути до істини та гармонійно співпрацювати з іншими. Ось які вимоги висуваються до таких людей, якого б віку вони не були. У нас немає до них якихось грандіозних побажань чи піднесених вимог: лише оці, про які ми щойно говорили. Передусім такі люди повинні навчитися займатися дорученою їм роботою, брати на себе повинності й зобов’язання нормальної дорослої людини, а далі – призвичаїтися до виконання правил, прийняти управління, нагляд, обтинання й розбір від Божого дому та добре виконувати свої обов’язки. Це і є правильне ставлення, яке належить мати людині із совістю й розумом. По-друге, такі люди повинні мати правильне розуміння та знання повинностей, зобов’язань, думок і точок зору, що стосуються совісті й розуму нормальної людської сутності. Ти маєш позбутися своїх негативних емоцій і пригніченості, а також правильно реагувати на різні труднощі, що виникають у твоєму житті. Для тебе вони – не щось зайве, не тягар, не пута: навпаки, це те, що ти маєш нести, будучи нормальною дорослою людиною. Це означає, що кожен дорослий незалежно від статі, духовного рівня, компетентності й талантів повинен узяти на плечі все те, що належить нести дорослим, а саме: життєві середовища, до яких мусять пристосовуватися дорослі; повинності, зобов’язання та місії, які слід на себе брати; роботу, яку потрібно виконувати. Насамперед ти маєш приймати ці речі позитивно, а не чекати, що інші тебе вдягнуть і нагодують, і не виживати за рахунок плодів чужої праці. Крім того, ти повинен навчитися підлаштовуватися під різного роду правила, норми й управління, приймати їх і адміністративні постанови Божого дому, а також привчитись адаптуватися до існування й життя серед інших. Ти повинен мати совість і розум нормальної людської сутності, правильно підходити до людей, подій і речей навколо тебе, правильно займатися різними проблемами, з якими стикаєшся, і правильно їх розв’язувати. Усе це – те, із чим мусить мати справу людина з нормальною людською сутністю; ще можна сказати, що дорослій людині належить зіткнутися саме з таким життям і життєвим середовищем. Наприклад, щоб утримувати й годувати свою сім’ю, дорослі мають покладатися на власні сили, яким би важким не було їхнє життя. Це ті тяготи, які ти мусиш терпіти, та повинність, яку ти мусиш нести, і зобов’язання, яке ти мусиш виконувати. Ти мусиш брати на себе повинності дорослої людини. Скільки б страждань ти не зазнав, яку б велику ціну не заплатив, як би тобі не було сумно, проковтни свої образи й не дозволяй собі ні негативних емоцій, ні скарг на когось, бо це той тягар, який належить нести дорослим людям. Будучи дорослим, ти повинен нести на плечах цей тягар без скарг, опору й тим більше без ухилянь або спроб його відкинути. Пливти за течією, байдикувати, робити що заманеться, бути свавільним чи вередливим, робити що хочеться й не робити того, що тобі не подобається, – це не та життєва позиція, яку належить мати дорослому. Кожна доросла людина повинна нести повинності дорослого, з яким би сильним тиском вона не стикалася – чи з тяготами, чи з хворобами, чи навіть різними труднощами: усе це ті речі, які має пережити й перенести кожна людина. Це частина життя нормальної людини. Якщо ти не можеш витримувати тиск або терпіти страждання, це означає, що ти занадто кволий і нікудишній. Кожна жива людина мусить терпіти ці страждання, і ніхто не в силах цього уникнути – що в суспільстві, що в Божому домі. Це однаково справедливо для всіх. Це повинність, яку ти мусиш виконувати, важкий тягар, який повинна нести доросла людина, те, що вона має взяти собі на плечі, і тобі не можна від цього ухилятися. Якщо ти постійно намагатимешся уникнути всього цього чи скинути цей тягар, твої гнітючі емоції виходитимуть назовні й постійно тебе обплутуватимуть. Однак якщо ти зможеш правильно осмислити все це, прийняти й побачити, що це неминуча частина твого життя й існування, то ці питання вже не повинні будуть викликати в тебе негативні емоції. З одного боку, ти повинен навчитися нести повинності й зобов’язання дорослих людей. З іншого боку, ти маєш призвичаїтися до гармонійного співіснування на основі нормальної людської сутності з іншими людьми у своєму життєвому та робочому середовищі. Тобі не можна просто робити що заманеться. Яка мета гармонійного співіснування? Краще виконувати роботу, зобов’язання та повинності, за які ти відповідаєш, будучи дорослою людиною, аби проблеми у твоїй роботі приносили якомога менше втрат, а сама робота була максимально ефективною й результативною. Ось чого ти повинен досягти. Якщо в тебе нормальна людська сутність, ти маєш добитися цього, працюючи серед людей. Що ж до тиску в роботі, – чи від Вишнього, чи від Божого дому, чи від братів і сестер, – то його просто потрібно терпіти. Не можна казати: «Я цього не робитиму, це завеликий тиск. Виконуючи свій обов’язок і працюючи в Божому домі, я просто шукаю відпочинку, легкості, щастя й комфорту». Воно так не працює; така думка не гідна нормальної дорослої людини, і Божий дім – не те місце, де можна тішитися комфортом. У своєму житті та роботі кожна людина зазнає певного тиску та ризику. У будь-якій роботі, особливо при виконанні свого обов’язку в Божому домі, слід прагнути до оптимального результату. На вищому рівні це вчення й вимога Бога. На нижчому рівні це ставлення, точка зору, стандарт і принцип, згідно з якими належить поводитись і діяти кожній людині. Виконуючи певний обов’язок у Божому домі, ти мусиш навчитися дотримуватися норм і систем Божого дому, вивчити правила, підкорятися та поводитися добре. Це ключова частина поведінки людини. Не можна витрачати весь час замість роботи на потурання собі, ні над чим не замислюватись усерйоз, байдикувати цілими днями, чинити неправильно та жити по-своєму, як безбожники. Не можна викликати в інших зневагу, ставати для них головним болем або скалкою в оці, змушувати всіх цуратися чи відкидати тебе; не можна перешкоджати іншим у жодній роботі чи ставати для них каменем спотикання. Це совість і розум, які мусить мати нормальна доросла людина, а також повинність, яку належить виконувати кожній нормальній дорослій людині. Це частина того, що ти маєш робити, щоб нести цю повинність. Ви це розумієте? (Так.)

Якщо ти рішучий і зможеш ставитися до повинностей і зобов’язань, які мають виконувати люди, до того, що має досягти кожен із нормальною людською сутністю та чого мусить добитися доросла людина, як до цілей і завдань твого прагнення, якщо ти зможеш нести тягар своїх обов’язків, то не нарікатимеш, яку б ціну ти не платив і який би біль не терпів, а поки ти бачитимеш у всьому цьому Божі вимоги та волю, то зможеш витримувати будь-які страждання й добре виконувати свій обов’язок. Яким тоді буде твій душевний стан? Він буде іншим; на серці в тебе буде мирно, спокійно, і ти відчуватимеш утіху. Бач, люди тішаться, і на серці в них мирно та радісно, уже коли вони просто стараються втілювати в життя нормальну людську сутність і виконують повинності, зобов’язання та місію, належні людям із нормальною людською сутністю. Вони ще навіть не навчилися робити справи згідно з принципами й не почали набувати істину, але вже зазнали певних змін. Такі люди мають совість і розум; це праведні люди, здатні подолати будь-які труднощі та взятися за будь-яке завдання. Це добрі воїни Христові, вони пройшли навчання, і жодні труднощі їх не зламають. Скажіть Мені, що ви думаєте про таку поведінку? Хіба в таких людей немає сили духу? (Є.) У них є сила духу, й інші ними захоплюються. Чи почувалися б такі люди пригніченими? (Ні.) Як же тоді вони змінили в собі ці гнітючі емоції? З якої причини ці емоції пригніченості оминають і не турбують їх? (Тому що такі люди люблять позитивне та несуть тягар у своїх обов’язках.) Правильно: тут річ у тому, що вони займаються дорученою їм роботою. Коли людина зосереджена на правильних справах, а совість і розум нормальної людської сутності, відчуття повинності й місії цієї людини теж відіграють свою роль, то з людиною все буде добре, де б вона не опинилася. Вона зможе досягти успіху в будь-якій справі й не відчуватиме жодної пригніченості, муки чи депресії. Як ти думаєш, чи благословляє Бог таких людей? Чи люди з такою совістю, розумом і нормальною людською сутністю стикатимуться з труднощами в прагненні до істини? (Ні.) Якщо брати за основу прагнення, точки зору та способи існування нормальної людської сутності, то таким людям буде не дуже складно прагнути до істини. На цьому етапі люди вже недалеко від того, щоб розуміти та практикувати істину, діяти згідно з її принципами й увійти в реальність істини. Що тут означає «недалеко»? Це означає, що вибраний ними спосіб існування та їхній погляд на свою поведінку цілком позитивні й ініціативні – по суті, вони узгоджуються з нормальною людською сутністю, якої вимагає Бог. Це означає, що такі люди досягли стандартів, установлених Богом, і тому вже здатні розуміти почуту істину, а практикувати її для них геть не так складно. Їм буде легко ввійти в реальність істини й діяти згідно з принципами істини. Скільки загалом є аспектів того, що повинні робити люди з нормальною людською сутністю? Десь три. Які саме? Скажіть Мені. (Перший – навчитися виконувати повинності й зобов’язання, належні дорослій людині. Другий – призвичаїтися до гармонійного співіснування на основі нормальної людської сутності з іншими людьми у своєму життєвому та робочому середовищі, а не робити що заманеться. І третій – навчитися дотримуватися Божого вчення в межах розуму нормальної людської сутності, а також додержуватися позицій, точок зору, стандартів і принципів, згідно з якими слід поводитися людині, тобто слідувати правилам.) Саме ці три аспекти мають бути в людей із нормальною людською сутністю. Якщо люди візьмуться думати про них, зосередяться на цих аспектах і наполегливо працюватимуть над їх досягненням, то вони почнуть займатися дорученою їм роботою – і хіба вони тоді й далі відчуватимуть негативні емоції? Хіба вони й далі почуватимуться пригніченими? Коли ти займатимешся дорученою тобі роботою та правильними справами, виконуватимеш повинності та зобов’язання, належні дорослим людям, у тебе буде стільки всього, чим треба буде зайнятись і про що слід подумати, що ти будеш украй заклопотаний. Візьмімо зокрема тих, хто зараз виконує свої обов’язки в Божому домі: чи є в них час почуватися пригніченими? У них немає на таке часу. То в чому ж проблема з тими, хто почувається пригніченим, занепадає духом, упадає в поганий настрій або депресію, коли стикається з якоюсь неприємною дрібничкою? Річ у тім, що вони не займаються правильними справами, а байдикують. Річ у тім, що вони не займаються дорученою їм роботою, не бачать, що їм слід робити, їхній розум стає бездіяльним, і вони починають думати про що попало. Вони все думають і думають, а шляху не мають, і тому вони почуваються пригніченими. Що більше вони думають, то більше почуваються скривдженими й безпорадними, і то менше в них шляху; що більше вони думають, то більше їм здається, ніби їхнє життя того не варте, що вони нещасливі, і то сумніше їм стає. Вони безсилі від цього звільнитися, і зрештою вони потрапляють у пастку цих емоцій пригніченості. Хіба не так? (Так.) Насправді цю проблему легко подолати, бо ж є стільки всього, що тобі слід робити, стільки питань, які тобі справді належить обдумувати та зважувати, що в тебе не буде часу думати про всі ті марні речі та заняття, спрямовані на отримання задоволення. Коли розум людини настільки бездіяльний, що вона про все це думає, вона воліє відпочивати, а не працювати: вона зажерливий лобур і не займається дорученою їй роботою. Хто так робить, той часто опиняється в пастці гнітючих емоцій. Є купа важливих справ, що потребують уваги, але такі люди не думають про них, не займаються ними та натомість витрачають свій час не на те. Вони знаходять час літати в хмарах, скаржитися та нити про свої фізичні тіла, хвилюватися про своє майбутнє, пережитий біль і заплачену ціну. Коли вони не можуть ні подолати все це, ні витримати свою досаду, ні якось виплеснути її, то почуваються пригніченими. Коли вони думають про те, щоб піти з Божого дому, то бояться втратити благословення; вони бояться потрапити в пекло, якщо коїтимуть зло, але при цьому не бажають ні прагнути до істини, ні належно виконувати свої обов’язки. Як наслідок, вони почуваються пригніченими. Хіба не так? (Так.) Саме так воно й відбувається. Якщо людина займається дорученою їй роботою та слідує правильним шляхом, у неї не виникатиме таких емоцій. Навіть якщо через тимчасові особливі обставини вона час від часу відчуватиме гнітючі емоції, то це буде лише скороминущий настрій, бо в людей із правильним способом життя й поглядом на існування ці негативні емоції швидко відходять на задній план. Як наслідок, ти рідко опинятимешся в пастці емоцій пригніченості, тобто вони тебе не турбуватимуть. Періодично ти, може, певний час і буватимеш у поганому настрої, але він не буде для тебе пасткою. Це підкреслює важливість прагнення до істини. Якщо ти стараєшся займатися дорученою тобі роботою, виконуєш повинності, належні дорослим людям, і прагнеш до нормального, доброго, позитивного й ініціативного способу існування, то ці негативні емоції в тобі не виникатимуть. Ці гнітючі емоції оминатимуть тебе й не липнутимуть до тебе.

Отже, ми завершили спілкування щодо проблеми та складності подолання пригніченості, що включає в себе три згадані вище аспекти. Ми від усього серця бажаємо, щоб люди, які зараз обплутані емоціями пригніченості чи опинилися в пастці таких емоцій, але бажають від них звільнитися, більше не були під їхнім контролем. Ми сподіваємося, що незабаром ці люди зможуть зринути з негативних емоцій пригніченості, прийняти нормальний, належний спосіб існування й почати втілювати в життя подобу нормальної людини. Це гарне побажання? (Так.) Тоді ви теж його висловіть. (Ми бажаємо, щоб люди, які зараз обплутані емоціями пригніченості чи опинилися в пастці таких емоцій, але бажають від них звільнитися, більше не були під їхнім контролем. Ми сподіваємося, що незабаром ці люди зможуть зринути з негативних емоцій пригніченості, прийняти нормальний, належний спосіб існування й почати втілювати в життя подобу нормальної людини.) Це побажання реалістичне. Тепер, коли ми висловили свої побажання, те, чи зможуть такі люди звільнитися від емоцій пригніченості, зрештою залежить від їхнього особистого вибору. У цьому питанні не має бути нічого складного. Власне, це має бути притаманно всім із нормальною людською сутністю. Якщо в людини достатньо рішучості й готовності прагнути до істини та позитивного, то їй буде легко звільнитися від емоцій пригніченості. Для неї це буде нескладне завдання. Якщо ж людині не подобається прагнути до істини й позитивного, якщо вона не любить позитивне, то хай собі залишається в пастці емоцій пригніченості. Облиште її. Таким людям ми вже не маємо висловлювати жодних побажань, гаразд? (Гаразд.) Це ще один варіант вирішення такої ситуації. У кожної проблеми є певне рішення: усе можна розв’язати й подолати на основі принципів істини та фактичних обставин людей. На цьому наші побажання на сьогодні закінчено, і ми детально поспілкувалися про кілька різних ситуацій. Ми сказали про людей такого сорту все, що треба, тож на цьому й завершімо наше обговорення.

12 листопада 2022 року