Різноманітні теми, на які ми спілкуємося, стосуються практичних питань повсякденного життя. Після того, як ви прослухали цю інформацію, чи не здається вам, що істина не пуста, що це не гасло, не якась теорія й, тим більше, не якесь знання? Із чим пов’язана істина? (Вона пов’язана з нашим реальним життям.) Істина пов’язана з реальним життям, із різними подіями, які стаються в реальному житті. Вона стосується всіх аспектів людського життя, різних питань, з якими люди стикаються в повсякденному житті, а особливо вона пов’язана із цілями, які переслідують люди, і зі шляхами, які вони обирають. Жодна із цих істин не є пустою й тим більше необов’язковою; усі вони необхідні людям. Якщо в повсякденному житті, коли справа стосується певних практичних питань, ти можеш підійти до них, розв’язати їх і розібратися з ними, застосовуючи істину-принципи, про які ми спілкуємося, тоді ти входиш в істину-реальність. Якщо ж у повсякденному житті ти залишаєшся вірним своїм початковим думкам і поглядам у цих питаннях, що стосуються істини, і не змінюєш їх, якщо ти підходиш до цих питань зі своєї людської точки зору, а принципи та засади твого сприйняття цих речей не мають нічого спільного з істиною, то, очевидно, ти не той, хто входить в істину-реальність, і не той, хто прагне до істини. Про який би аспект істини ми не спілкувались, усі порушені теми стосуються виправлення та докорінної зміни хибних людських думок, поглядів, переконань і уявлень із різних питань, щоб люди могли мати правильні думки та погляди на різні питання, з якими стикаються в повсякденному житті, і щоб вони могли сприймати те, що відбувається в реальному житті, з правильних точок зору й позицій, а потім використовувати істину як критерій, щоб розв’язати ці питання та розібратися з ними. Слухати проповіді потрібно не для того, щоб озброїтися доктриною чи знанням, не для того, щоб розширити свій кругозір чи здобути розуміння. Це потрібно для того, щоб зрозуміти істину. Люди мають розуміти істину не для збагачення своїх думок чи духу, не для збагачення своєї людськості, а для того, щоб не відриватися від реального життя на шляху віри в Бога, і щоб, стикаючись із різними речами в повсякденному житті, вони керувалися Божим словом як основою, а істиною – як критерієм у своєму сприйнятті людей і речей, у своїй поведінці та діях. Якщо упродовж цих багатьох років ти слухав проповіді й досяг прогресу у сферах доктрини та знань, почуваєшся духовно збагаченим, а твої думки стали піднесенішими, але, стикаючись із багатьма питаннями повсякденного життя, ти досі не можеш розглядати їх із правильної точки зору, не можеш наполегливо практикувати й керуватися істиною-принципами у своєму сприйнятті людей і речей, у поведінці та діях, то, очевидно, ти не той, хто прагне до істини, і не той, хто входить в істину-реальність. Якщо говорити серйозно, то ти ще не досяг точки підкорення істині, підкорення Богу або страху Божого. Звичайно, це однозначно свідчить про те, що ти не став на шлях до спасіння. Чи не так? (Так.)

Враховуючи ваш реальний духовний стан і ваші поточні обставини, у яких аспектах, на вашу думку, ви ввійшли в істину-реальність? В яких аспектах ви маєте надію на спасіння? В яких сферах ви ще не ввійшли в істину-реальність та надто сильно не дотягуєте до стандарту для спасіння? Чи можна це виміряти? (У ситуаціях, коли антихристи та лихі люди заважають роботі церкви, завдаючи шкоди інтересам Божого дому, мені бракує почуття справедливості та справжньої відданості Богові. Я не можу стати на захист інтересів Божого дому й не маю свідчення в цих важливих питаннях. У цьому відношенні я явно не дотягую до стандарту для спасіння.) Це справжня проблема. Нехай кожен обговорить її далі. Окрім усвідомлення свого духовного стану в питаннях розпізнання й відкидання антихристів, у іншому що з того, із чим ви стикалися у своєму повсякденному житті, змушує вас відчути, що ви не ввійшли в реальність, що ви не можете практикувати згідно з істиною-принципами та що хоча ви розумієте доктрину, вам досі бракує ясності в істині та чіткого шляху й ви не знаєте, як діяти у відповідності до Божої волі або як дотримуватися принципів? (Після того, як я так багато років виконував свій обов’язок, я думав, що можу залишити свою сім’ю, відмовитися від кар’єри й певною мірою відпустити свої емоції до батьків і родичів. Однак час від часу я стикався з певними життєвими ситуаціями, які змусили мене усвідомити, що мої емоції нікуди не ділись, і що я хочу бути біля своїх батьків, піклуватися про них і бути їм сином. Якщо я не можу цього робити, то я відчуваю, що я перед ними в боргу. Слухаючи нещодавнє Боже спілкування про те, що батьки нам не кредитори, я усвідомив, що не розумію цього аспекту істини та не підкорився ні істині, ні Богу.) Хто ще хотів би продовжити? Хіба ви не стикаєтеся з труднощами в повсякденному житті? Чи ви живете у вакуумі та ніколи не стикаєтесь із жодними проблемами? Чи виникають у вас труднощі при виконанні ваших обов’язків? Чи буваєте ви часом поверховими? (Так.) Чи потураєте ви часом зручності та комфорту плоті? Чи працюєте ви заради слави та статусу? Чи часто ви хвилюєтесь або тривожитеся через свої перспективи й альтернативи? (Так.) Тоді як ви справляєтеся із цими ситуаціями, коли вони виникають? Чи здатні ви використовувати істину, щоб розібратися з ними? Коли вас підвищують, ви дотримуєтеся запасного плану, а коли вас звільняють із посади, ви переймаєтеся своїми перспективами й місцем призначення, неправильно розумієте та звинувачуєте Бога або хизуєтеся своєю кваліфікацією – чи є у вас такі проблеми? (Так.) Опинившись у таких ситуаціях, як ви їх вирішуєте та справляєтеся з ними? Ви слідуєте своїм егоїстичним бажанням чи здатні відстоювати істину-принципи й зректися плоті та свого розбещеного характеру, щоб утілювати істину в життя? (Боже, щоразу, опиняючись у таких ситуаціях, я згідно з доктриною розумію, що мені не слід діяти відповідно до вподобань моєї плоті або мого розбещеного характеру. Часом моя совість прокидається, і я відчуваю її докори; тоді я трохи змінюю свою поведінку, але це не означає, що мої погляди на ці питання змінилися або я здатний утілювати істину в життя. Іноді, коли мої егоїстичні бажання відносно сильні й мені стає дуже складно, я все одно не можу втілювати істину в життя, навіть якщо відчуваю приплив наснаги. Тоді я слідуватиму своєму розбещеному характеру, і навіть від показної доброї поведінки не залишається й сліда.) Що це за ситуація? У кінцевому підсумку ви втілюєте істину в життя та зберігаєте непохитність у своєму свідченні чи зазнаєте невдачі? (Я зазнаю невдачі.) Чи роздумуєте ви після того, чи відчуваєте докори сумління? Чи можете ви якось покращити ситуацію, якщо подібне станеться знову? (Після невдачі я відчуваю легкі докори сумління, і коли я їм і п’ю Божі слова, я можу приміряти їх до себе, але коли я наступного разу опиняюсь у таких ситуаціях, той самий розбещений характер усе одно проявляє себе. У цьому аспекті в мене відносно малий прогрес.) Хіба більшість людей не опиняється в такому стані? Як ви ставитеся до цього питання? Щоразу, коли люди опиняються в подібних ситуаціях, те, як вони з ними справляються, те, як вони практикують, не має нічого спільного з істиною, окрім того, що їхня поведінка покращується під впливом їхнього сумління або часом вони поводяться відносно шляхетно, а часом відносно підло, у залежності від їхніх ситуацій і станів на той час, а також в залежності від зміни їхнього настрою. У чому тут проблема? Чи відображає це духовний стан людини? Який це духовний стан? Чи це малий духовний стан, чи слабкість і дефіцит людськості, чи вияв того, що людина не втілює істину в життя? Що це таке? (Малий духовний стан.) Коли духовний стан людини малий, вона не може втілювати істину в життя, а оскільки вона не може втілювати істину в життя, то її духовний стан малий. Що означає малий духовний стан? Це означає, що ти ще не здобув істину в цьому питанні. Що означає, що ти ще не здобув істину? Це означає, що Божі слова ще не стали твоїм життям; Божі слова досі залишаються для тебе якимось текстом, доктриною чи аргументом. Вони ще не знайшли в тобі вираження й не стали твоїм життям. Отже, ці так звані істини, які ти розумієш, – це всього лише якась доктрина чи гасло. Чому я так кажу? Тому що ти не можеш перетворити цю доктрину на свою реальність. Коли щось відбувається з тобою в повсякденному житті, ти не розбираєшся із цим згідно з істиною; ти досі розбираєшся із цим згідно із сатанинським розбещеним характером і під впливом совісті. Тож очевидно, що ти, як мінімум, не маєш істини в цьому питанні, і ти не здобув життя. Не здобути життя означає не мати життя; не мати життя означає, що в цьому питанні ти взагалі не був спасенний і досі живеш під владою сатани. Те, що практикується під впливом совісті, – чи то добра поведінка, чи своєрідний прояв, – не уособлює життя; це лише прояв нормальної людськості. Якщо цей прояв відбувається під впливом совісті, то, у кращому випадку, це свого роду добра поведінка. Якщо ж головним фактором є не совість, а розбещений характер, то таку поведінку не можна вважати доброю; це виявлення розбещеного характеру. Отже, у яких питаннях ви вже зробили істину реальністю та здобули життя? В яких питаннях ви ще не здобули істину та не зробили її своїм життям, своєю реальністю? Іншими словами, у яких питаннях ти живеш Божими словами та приймаєш їх за критерії, а в яких ти ще цього не зробив? Порахуй, скільки їх є. Якщо ти порахував усі, але, на жаль, не виявив жодного питання, у якому б ти діяв або жив згідно з Божими словами, а натомість ти керувався своєю гарячковістю, своїми переконаннями, уподобаннями, бажаннями плоті чи своїм розбещеним характером, то яким буде кінцевий результат? Результат буде поганим, чи не так? (Так.) На сьогоднішній день ви вже багато років слухаєте проповіді, зрікаючись сім’ї, відмовляючись від кар’єри, зносячи труднощі та йдучи на жертви. Якщо таким є результат, то чи варто йому радіти та святкувати, а чи варто сумувати та турбуватися? (Сумувати та турбуватися.) Людина, яка не робить істину реальністю, яка не робить Божі слова своїм життям, – що це за людина? Хіба це не людина, яка живе під повним контролем сатанинського розбещеного характеру, яка нездатна побачити надію на спасіння? (Так.) Чи замислювалися ви коли-небудь над цими питаннями, коли зазвичай читаєте Божі слова та досліджуєте себе? Більшість людей не замислювалася, чи не так? Більшість людей просто думає: «Я почав вірити в Бога в сімнадцять років, а зараз мені сорок сім. Я вірю в Бога вже стільки років, і на мене кілька разів полювали, але Бог уберіг мене та допоміг втекти. Я жив у печерах і трав’яних халупах, днями і ночами не їв і проводив багато годин без сну. Я переніс стільки страждань і пробіг стільки кілометрів, і все заради того, щоб здійснити свій обов’язок, виконати свою роботу та завершити своє призначення. Моя надія на спасіння така велика, я вже почав іти шляхом спасіння. Як мені пощастило! Щира подяка Богу. Це Його благодать! Я був нікчемним в очах світського суспільства, ніхто не думав про мене, і я ніколи не вважав себе кимось особливим, але завдяки Божому піднесенню, завдяки тому, що Він підняв мене, нужденного, з купи гною, я став на шлях спасіння, і Він вшанував мене можливістю виконати свій обов’язок у Його домі. Він підніс мене, і Він любить мене! Тепер я розумію так багато істини та працюю вже стільки років. Отримання моєї винагороди в майбутньому – це визначений факт. Хто міг би її забрати?». Якби це було єдине, про що ви могли б думати, досліджуючи себе, чи не було б це обтяжливо? (Так.) Скажіть Мені, ви вірите в Бога вже стільки років, ви так багато страждали, так далеко подорожували, виконали так багато роботи. Чому, маючи таку віру, деякі люди перейшли до групи Б? Чому багатьом керівникам і працівникам тепер доводиться виплачувати приношення та нести тягар боргів? Що відбувається? Хіба вони вже не були спасенні? Хіба вони вже не мають істину та не здобули життя? Деякі люди вважали себе стовпами й наріжними каменями Божого дому, його рідкісними талантами. А зараз яка ситуація? Якби внаслідок цих довгих років страждань і жертв люди отримали життя та здобули істину-реальність, підкорилися Божим словам, відчули справжню пошану до Бога та сумлінно виконували свої обов’язки, чи були б ці люди звільнені або переведені в групу Б? Чи були б вони обтяжені боргами або отримали велику догану? Чи виникли б ці проблеми? Це доволі ніяково, чи не так? (Так.) Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, у чому тут проблема? Кількість страждань, які може витримати людина, або ціна, яку вона може заплатити за свою віру в Бога, не є ознакою спасіння або входження в істину-реальність, не є ознакою того, що вона має життя. То що ж тоді є ознакою наявності життя та істини-реальності? Загалом це те, чи може людина втілювати істину в життя та вирішувати справи згідно з принципами, зокрема, чи може вона у своєму сприйнятті людей та речей, у своїй поведінці та діях керуватись істиною-принципами, чи може вона діяти згідно з істиною-принципами. Якщо у виконанні своїх обов’язків ти можеш здолати своє «я», витримати страждання, заплатити ціну за все, що ти робиш, але, на жаль, не можеш досягти найголовнішого, тобто не можеш дотримуватися істини-принципів; якщо, що б ти не робив, ти завжди думаєш про власні інтереси, завжди шукаєш для себе вихід, завжди хочеш уберегти себе; якщо ти ніколи не дотримуєшся істини-принципів, а Божі слова для тебе – лише доктрина, то навіть не заводь мову про те, чи маєш ти цінність і чи має цінність твоє життя, бо, по суті, у тебе немає життя. Людина без життя – найжалюгідніша. Вірити в Бога, але не ввійти в істину-реальність, не здобути життя – це найжалюгідніше для людини, і це найприкріша ситуація. Хіба не так? (Так.) Я не прошу, щоб ви в усьому були здатні діяти згідно з істиною-принципами, але принаймні у виконанні твоїх важливих обов’язків та у важливих справах твого повсякденного життя, пов’язаних із принципами, ти маєш бути здатним діяти згідно з істиною-принципами. Ти мусиш хоча б досягти цього стандарту, щоб побачити для себе надію на спасіння. Але на даний час ви не піднялися навіть до найфундаментальнішої вимоги, не досягли нічого із цього. Це дуже прикра ситуація, що викликає глибоке занепокоєння.

Повіривши в Бога, люди перші три роки почуваються радісними та щасливими. Вони щодня думають про те, як отримають благословення та матимуть чудове місце призначення. Вони вірять, що добре поводитися напоказ, – як от страждати за Бога, більше клопотатися та допомагати іншим, робити більше добрих учинків і жертвувати більше грошей, – це те, що повинні робити віруючі в Бога. Люди, які вірять у Бога протягом трьох-п’яти років, хоч і розуміють деякі доктрини, але досі вірять у Бога згідно зі своїми переконаннями та уявленнями. Вони живуть згідно з доброю поведінкою, своїм сумлінням і доброю людськістю замість того, щоб жити за істиною-принципами або зробити Божі слова своїм життям і критерієм поведінки, дій та сприйняття людей і речей. Яким шляхом слідують такі люди? Хіба це не той шлях, яким слідував Павло? (Так.) Хіба ви не перебуваєте зараз у такому стані? Якщо ви перебуваєте в такому стані переважну більшість часу, то чи є якась користь із того, що ви слухаєте так багато проповідей? Які б проповіді ти не слухав, ти робиш це не для того, щоб зрозуміти істину, не для того, щоб у своєму повсякденному житті сприймати людей і речі, поводитися та діяти згідно з істиною-принципами, а для того, щоб збагатити свій духовний світ і свій людський досвід. Якщо це так, тоді тобі не потрібно їх слухати, хіба ні? Хтось каже: «Не слухати проповіді не допоможе. Якщо я не слухаю проповіді, мені бракує ентузіазму в моїй вірі в Бога, і я не маю ентузіазму чи мотивації, коли справа доходить до виконання мого обов’язку. Якщо я час від часу слухаю проповіді, у мене з’являється трохи ентузіазму в моїй вірі, я почуваюсь більш наповненим і збагаченим, і тоді, стикаючись із труднощами або негативом у своєму обов’язку, я маю певну мотивацію та здебільшого не стаю негативним». Хіба проповіді слухають заради досягнення цього ефекту? Більшість людей, які слухали проповіді протягом багатьох років, не залишають церкву, як би їх не критикували, не дисциплінували чи не карали. Певною мірою цей ефект пов’язаний зі слуханням проповідей, але Мені мало бачити, як після прослуховування кожної проповіді ледь жевріючий вогонь у вашому серці розгоряється знову. Справа не тільки в цьому. Із самого лише ентузіазму зиску мало. Ентузіазм не слід використовувати для того, щоб чинити зло або порушувати істину-принципи. Ентузіазм має змусити тебе прагнути до істини з метою та напрямком – тобі слід прагнути до істини-принципів і втілювати їх у життя. Тож чи можна досягти такого ефекту, слухаючи проповіді? Після кожної проповіді у твоєму серці ніби спалахує вогонь, тебе ніби зарядили електричним струмом або накачали повітрям. Ти знову сповнений ентузіазму, знаєш, у якій сфері тобі потрібно рухатися далі, ніколи не байдикуєш, не почуваєшся негативно налаштованим і рідко проявляєш слабкість. Однак ці прояви не є умовами для досягнення спасіння. Для досягнення спасіння є кілька умов. По-перше, ти мусиш мати бажання читати Божі слова та слухати проповіді; по-друге, – і це також найважливіша умова, – з якими б великими чи малими проблемами ти не стикався у своєму повсякденному житті, особливо у справах, пов’язаних із виконанням твого обов’язку та з основною роботою Божого дому, ти мусиш уміти шукати істину-принципи, а не керуватись у своїх діях власними уявленнями, не робити все, що заманеться, і не бути свавільним і безвідповідальним. Я невтомно спілкуюсь із вами про істину та пояснюю принципи різних питань не для того, щоб змусити вас зробити неможливе або змусити вас перевершити ваші можливості, і не тільки для того, щоб викликати у вас ентузіазм. Радше це робиться для того, щоб ви точніше зрозуміли Божу волю, зрозуміли принципи та підстави, якими слід керуватись у своїх учинках, і те, як людям слід діяти в певних питаннях, щоб задовольнити Божу волю, не вдаючись до своїх розбещених характерів, думок, поглядів і знань, а замінюючи їх на істину-принципи. Це один із головних способів, якими Бог спасає людей. Він полягає в тому, що ти можеш брати Божі слова за основу та принципи в усьому, із чим ти стикаєшся, так щоб Його слова панували в кожній справі. Іншими словами, щоб ти міг розглянути та розв’язати кожне питання на основі Божих слів, а не покладався на людський розум і вподобання та не підходив до цих питань відповідно до людських смаків, амбіцій і бажань. Завдяки такій манері проповідування та спілкування про істину Божі слова та істина знаходять в людях вираження й істина стає реальністю в їхньому житті. Це знак спасіння. Із чим би ти не зіткнувся, тобі слід докладати більше зусиль до істини-принципів і Божих слів. Саме така людина прагне спасіння і є мудрою. Ті ж, хто завжди вкладає сили в показну поведінку, формальності, доктрини та гасла, – це нерозумні люди. Це не ті, хто прагне спасіння. Ви ніколи раніше не замислювалися над цим, а якщо замислювались, то рідко, тому коли справа стосується втілення істини-принципів у життя, у вас у голові пустота. Ви не вважаєте це питання важливим, тож щоразу, коли ви стикаєтеся із ситуаціями, які стосуються істини-принципів, особливо коли це певні серйозні ситуації, коли ви стикаєтеся з антихристами або лихими людьми, які порушують роботу церкви та заважають їй, ви завжди дуже пасивні. Ви не знаєте, як вирішувати ці питання, і підходите до них, керуючись власними егоїстичними мотивами та почуттями. Ви нездатні стати на захист роботи церкви, і зрештою ви завжди зазнаєте поразки, недбало й поспішно згортаючи справу. Якщо ці справи не будуть розслідуватися, тобі вдасться виплутатися. Якщо ж буде проведене розслідування, щоб з’ясувати, хто винен, тебе можуть зняти з посади, або тобі можуть призначити інший обов’язок, або, ще гірше, тебе можуть розжалувати до групи Б, а декого можуть навіть усунути. Чи такого розвитку подій ви хочете? (Ні.) Якщо одного дня вас справді звільнять із посади, або змусять припинити виконувати ваш обов’язок, або, у гіршому випадку, відправлять у звичайну церкву або до групи Б, чи замислитеся ви над своєю поведінкою? «Хіба я вірив у Бога тільки для того, щоб закінчити ось так? Хіба я відмовився від роботи, планів на майбутнє й сім’ї та зрікся багатьох речей лише для того, щоб мене перевели в групу Б або усунули? Хіба я вірив у Бога для того, щоб протистояти Йому? Напевно це не повинно бути метою моєї віри в Бога? Для чого тоді я вірю в Бога? Хіба не слід мені над цим задуматися? Відклавши поки що віру в Бога для того, щоб догодити Йому, я принаймні маю здобути життя й увійти в істину-реальність. Я принаймні маю бути здатним відчути, який аспект Божих слів та істини став моїм життям. Я маю бути здатним покладатися на істину, щоб жити та тріумфувати над сатаною й своїм власним розбещеним характером, і я маю бути здатним зректися своєї плоті й відмовитися від своїх переконань. Коли щось зі мною трапляється, я маю обов’язково дотримуватись істини-принципів. Я не повинен діяти згідно зі своїм розбещеним характером, я маю вміти плавно та природно діяти згідно з Божими словами, без жодних труднощів чи перешкод. Я маю відчути в глибині душі, що Божі слова та істина вже знайшли в мені вираження, стали моїм життям і частиною моєї людськості. Це досить приємно, і це варто відсвяткувати». Чи почуваєтеся ви при цьому нормально? Коли ви тверезо оціните страждання, які ви знесли, і жертви, на які ви йшли у своїй вірі в Бога протягом багатьох років, ви відчуєте радість на серці, відчуєте, що у вас є надія на спасіння та що ви скуштували солодкість розуміння істини й повного присвячення себе Богові. Чи доводилося вам відчувати чи переживати щось подібне? Якщо ні, то що вам слід зробити? (Почати відтепер серйозно прагнути до істини.) Почати відтепер серйозно прагнути до істини – але як вам слід прагнути до неї? Вам слід задуматися над тими питаннями, у яких ви часто бунтуєте проти Бога. Бог знову і знову влаштовує для тебе обставини, щоб дати тобі урок, щоб змінити тебе через ці питання, щоб виконати в тобі роботу Своїми словами, щоб змусити тебе ввійти в аспект реальності істини та щоб завадити тобі жити згідно із сатанинським розбещеним характером у цих питаннях, аби натомість ти жив згідно з Божими словами, щоб Його слова знайшли в тобі вираження та стали твоїм життям. Але ти часто бунтуєш проти Бога в цих питаннях, не підкоряючись Богові й не приймаючи істину, не сприймаючи Його слова як принципи, яким ти маєш слідувати, і не живучи Його словами. Це ранить Бога, і ти вкотре втрачаєш свою можливість на спасіння. Тож як тобі слід змінитися? Починаючи із сьогоднішнього дня, у тих питаннях, які ти можеш розпізнати через роздуми та ясний розум, тобі слід підкоритися Божому влаштуванню, прийняти Його слова як істину-реальність, прийняти Його слова як життя та змінити спосіб свого життя. Коли ти стикаєшся з такими ситуаціями, тобі слід зректися своєї плоті та своїх уподобань і діяти згідно з істиною-принципами. Хіба це не шлях практики? (Так.) Якщо ти просто маєш намір щиро прагнути в майбутньому, але не маєш конкретного шляху практики, це погано. Якщо ти маєш цей конкретний шлях практики та готовий зректися своєї плоті й почати наново, то для тебе ще є надія. Якщо ж ти не бажаєш практикувати в такий спосіб і натомість дотримуєшся тих самих старих шляхів і старих ідей та живеш своїм розбещеним характером, то тут немає більше про що говорити. Якщо тобі достатньо бути прислужником, то що тут ще можна сказати? Справа спасіння ніяк тебе не стосується, і ти в ній не зацікавлений, тож тут немає що обговорювати. Якщо ти дійсно бажаєш прагнути до істини та спасіння, то насамперед маєш почати позбуватися свого розбещеного характеру, різних хибних думок, переконань і вчинків. Прийми оточення, які Бог улаштував для тебе у твоєму повсякденному житті, прийми Його уважне дослідження, випробування, кару та суд. Коли з тобою щось трапляється, намагайся поступово практикувати згідно з істиною-принципами й неухильно перетворюй Божі слова на принципи та критерій своєї поведінки та дій у повсякденному житті, а також на своє життя. Це те, що має проявлятися в шукачі істини, і це те, що має проявлятися в людині, яка прагне до спасіння. Звучить легко, прості кроки, жодних довгих пояснень, але втілити це в життя не так уже й просто. Це тому, що в людях дуже багато розбещеного: їхня дріб’язковість, маленькі інтриги, себелюбство та ницість, розбещений характер і всілякі хитрощі. Крім того, деякі люди володіють знаннями, вони засвоїли певні маніпулятивні тактики та філософії життя в суспільстві, а їхня людськість має певні недоліки та вади. Наприклад, одні люди ненажерливі й ліниві, інші – гострі на язик, у одних вкрай підла натура, а інші – марнославні або ж безрозсудні та імпульсивні у своїх вчинках, не кажучи вже про інші вади. Існує багато недоліків і проблем, які пов’язані з людськістю і які людям потрібно подолати. Однак якщо ти хочеш досягти спасіння, якщо ти хочеш практикувати та переживати Божі слова, здобути істину й життя, ти мусиш більше читати Божі слова, здобути розуміння істини, уміти практикувати Його слова та підкорятися їм і почати з утілення істини в життя та дотримання істини-принципів. Це лише кілька простих речень, але люди не знають, як втілювати їх у життя чи переживати на власному досвіді. У будь-якому разі, незалежно від твого духовного рівня чи освіти, незалежно від твого віку або років віри, якщо ти на правильному шляху практики істини, з правильними цілями та напрямком, і якщо те, чого ти прагнеш та у що вкладаєш сили, – це все заради втілення істини в життя, то те, що ти зрештою здобудеш, безсумнівно, буде істиною-реальністю, і Божі слова стануть твоїм життям. Спочатку визначте свою мету, потім поступово практикуйте відповідно до цього шляху, і врешті-решт ви неодмінно щось здобудете. Ви в це вірите? (Так.)

На цьому етапі ми спілкуємося про те, як відпустити свої прагнення, ідеали та бажання. На наших минулих зборах ми спілкувалися про те, як відпускати деякі тягарі, які походять із сім’ї. Щодо теми тягарів, які походять із сім’ї, ми спершу спілкувалися про очікування, які плекають батьки, а потім про очікування батьків стосовно своїх нащадків. Усе це те, що людям слід відпустити в процесі прагнення до істини, чи не так? (Так.) Що стосується необхідності відпустити свої прагнення, ідеали та бажання, то ми налічили загалом чотири пункти. Перший пункт – це інтереси та захоплення, другий – шлюб, а третій – це сім’я. Про ці три пункти ми вже поспілкувалися. Який же останній? (Кар’єра.) Четвертий пункт – це кар’єра. Нам слід поспілкуватися про цей пункт. Чи роздумував хтось із вас раніше на цю тему? Якщо так, ви можете висловитися про це першими. (Раніше я вважав, що чийсь успіх або невдача в кар’єрі є відображенням його успіху або невдачі як особистості. Я думав, що якщо комусь не вистачає самовіддачі в кар’єрі або він псує свою кар’єру, це означає, що він зазнав невдачі як особистість.) Тепер, коли мова заходить про те, щоб відпустити кар’єру, що саме слід відпустити? (Людям слід відпустити свої амбіції та бажання, пов’язані з кар’єрою.) Це одна точка зору. Що ще можна відпустити, коли йдеться про «кар’єру» в контексті необхідності відпустити свої прагнення, ідеали та бажання? Хіба в процесі прагнення до істини вам не слід розв’язувати різні проблеми, які приносить кар’єра? (У минулому, коли я жив у світському суспільстві, я вважав, що маю досягти успіху в кар’єрі, що мені потрібно здобути певне визнання. У результаті я відчайдушно гнався за кар’єрою, бажаючи виділитися. Навіть повіривши в Бога, я все одно хотів виділитися в Божому домі, щоб інші захоплювалися мною. Ця проблема стала значною перешкодою для мого входження в життя.) Те, що ви називаєте кар’єрою, по суті, є індивідуальним прагненням; вона також стосується шляху, який обирає людина. Тому в нашому спілкуванні про кар’єру в рамках теми про необхідність відпустити свої прагнення, ідеали та бажання я поки що не торкатимусь нічого, що стосується людських прагнень. Насамперед ми говоритимемо про буквальне значення слова «кар’єра». Що означає «кар’єра»? Це робота або праця, яку виконують люди, поки живуть у цьому світі, щоб забезпечити свою сім’ю. Цей аспект теми, на яку ми хочемо поспілкуватися, стосується необхідності відпустити свої прагнення, ідеали та бажання в сфері кар’єри. Йдеться про рамки та принципи, за якими слід виконувати роботу, щоб забезпечити сім’ю, і обирати професію в суспільстві з вірою в Бога та з прагненням до істини. Природно, що більшою чи меншою мірою це торкнеться тієї частини інформації, яка стосується людських прагнень, а також Божих вимог до роботи, якою займається віруючий. Можна також сказати, що це стосується думок і поглядів, які слід мати віруючому стосовно різних видів роботи та кар’єри у світі. Теми, які стосуються кар’єри, досить обширні; ми розділимо їх на категорії й так допоможемо людям зрозуміти, які стандарти та вимоги ставить Бог до кар’єри віруючих і шукачів істини, а також яких думок і поглядів Бог вимагає від віруючих і шукачів істини, коли вони займаються або збираються зайнятись якоюсь професійною діяльністю. Так люди зможуть відпустити пов’язані з кар’єрою прагнення та бажання, які існують в їхніх переконаннях і мріях. Водночас це також виправить хибні погляди людей на професійну діяльність, якою вони займаються, чи на кар’єру, якої вони прагнуть у цьому світі. Ми розділимо інформацію про кар’єру, яку людям слід відпустити, на чотири великі пункти. Перший пункт, який людям слід зрозуміти, – не займатися благодійністю; другий пункт – задовольнятися лише їжею та одягом; третій пункт – триматися подалі від різних суспільних сил; четвертий пункт – триматися подалі від політики. Ми спілкуватимемося про питання, пов’язані з необхідністю відпустити кар’єру, на основі змісту цих чотирьох пунктів. Подумайте, чи має зміст цих чотирьох пунктів якийсь стосунок до того, про що ви спілкувалися? (Ні, не має.) Про що ви спілкувалися? (Про особисті прагнення.) Те, про що ви спілкувалися, не стосується істини-принципів, а стосується лише невеликих, особистих прагнень. Ці чотири пункти, про які ми спілкуємося, стосуються різних принципів, пов’язаних із темою кар’єри. Якщо люди зрозуміють ці різні принципи, то в процесі прагнення до істини їм буде легко відпустити те, що їм слід відпустити, коли справа стосується кар’єри. Їм буде легко це відпустити, бо вони розуміють ці аспекти істини. Але якщо ти не розумієш цих істин, тобі буде дуже важко це відпустити. Поспілкуймося один за одним про ці чотири принципи про необхідність відпустити кар’єру.

По-перше, не займайтеся благодійністю. Що означає не займатися благодійністю? Буквальне значення цих слів легко зрозуміти. Ви всі більш-менш маєте певне уявлення про благодійність, адже так? Наприклад, сиротинці, притулки, різноманітні благодійні організації в суспільстві – усе це організації та назви, пов’язані з благодійною діяльністю. Отже, коли йдеться про кар’єру людей, то перша вимога Бога – щоб вони не займалися благодійністю. Що це означає? Це означає, що людям не слід робити нічого, пов’язаного з благодійністю, або бути задіяними в будь-якій галузі, пов’язаній із благодійністю. Хіба це не легко зрозуміти? Як людина, яка вірить у Бога, живе у фізичному тілі, має сім’ю й життя та потребує грошей, щоб утримувати себе та свою сім’ю, ти маєш десь працювати. Ким би ти не працював, перша вимога Бога до людей – не займатися благодійністю. Не слід займатися благодійністю лише тому, що ти віриш у Бога, або заради власного фізичного прожитку. Це не та робота, якою тобі слід займатися. Це не заняття, доручене тобі Богом, і, звичайно, це не обов’язок, доручений тобі Богом. Такі речі, як благодійність, не стосуються віруючих у Бога або тих, хто прагне до істини. Навпаки, можна сказати, що якщо ти займаєшся благодійністю, Бог цього не відзначить. Навіть якщо ти робиш це добре, із задоволенням, і отримуєш визнання суспільства й навіть братів і сестер, Бог не визнає це та не відзначить. Бог не відзначить тебе та зрештою не благословить, не зробить для тебе виняток і не дозволить тобі досягти спасіння, не дасть тобі чудового місця призначення лише тому, що колись ти займався благодійністю, був видатним благодійником, допоміг багатьом людям, зробив безліч добрих вчинків, приніс багатьом користь або навіть врятував багато життів. Тобто заняття благодійністю – це не обов’язкова умова спасіння. Що ж тоді можна віднести до благодійних справ? Насправді кожен тією чи іншою мірою може навести один-два приклади, які однозначно можна вважати різновидом благодійності. Наприклад, прилаштування безпритульних собак. Через те, що в деяких країнах погані економічні умови або відсутній суворий контроль за домашніми тваринами, ви часто бачите на вулицях або в певних районах безпритульних собак. Що мається на увазі під «безпритульними собаками»? Це означає, що деякі люди більше не можуть або не хочуть утримувати своїх собак, тому вони викидають їх, або, можливо, собаки з якихось причин загубилися й тепер блукають вулицями. Ти можеш подумати: «Я вірю в Бога, тому мені слід прихистити цих тварин, тому що добрі вчинки робляться з Божої волі; це те, що приносить славу Божому імені, і це відповідальність, яку мають взяти на себе віруючі в Бога. Це зобов’язання, від якого неможливо ухилитися». Тож коли ти бачиш безпритульних собак чи котів, ти береш їх додому та прихищаєш, заощаджуючи, щоб купувати їм їжу. Деякі люди навіть витрачають на це свою зарплату та гроші на проживання, і зрештою вони прихищають все більше й більше собак і котів і змушені винаймати будинок. При цьому їм перестає вистачати грошей на власне життя, а зарплата вже не покриває їхні витрати, тому в них не залишається іншого виходу, окрім як позичати гроші. Але як би важко їм не було, вони вважають, що це їхній обов’язок, від якого вони не можуть ухилитися, відповідальність, від якої вони не можуть відмовитись, і що це слід вважати добрим вчинком і діяти відповідно. Вони думають, що вони втілюють істину в життя та відстоюють принципи. Щоб займатися благодійністю, вони витрачають багато грошей, наснаги та часу на прилаштування цих безпритульних котів і собак, а в душі почуваються дуже спокійними та реалізованими, дуже задоволеними собою, а дехто навіть думає: «Це славлення Бога, я прихищаю істот, яких створив Бог, – це безмірно добрий вчинок, і Бог обов’язково його відзначить». Чи правильні ці думки? (Вони неправильні.) Бог не доручав тобі це завдання. Це не твій обов’язок і не твоя відповідальність. Якщо ти зустрічаєш безпритульних котів чи собак і вони тобі подобаються, ти можеш взяти додому одного чи двох. Однак якщо ти ставишся до прилаштування безпритульних тварин як до форми благодійності, вважаючи, що благодійність – це те, чим повинен займатися віруючий у Бога, то ти глибоко помиляєшся. Це облудне розуміння й осмислення.

Є також люди, які вірять у власну здатність до виживання та використовують ті невеликі додаткові гроші, які в них є, щоб допомогти бідним навколо. Вони пропонують їм одяг, їжу, предмети щоденного вжитку й навіть гроші, вважаючи це своєрідним зобов’язанням, яке їм слід виконати. Вони навіть можуть привести якихось бідних людей до себе додому, поширити їм Євангеліє й запропонувати гроші на витрати. Після того, як ці бідні люди погоджуються повірити в Бога, вони забезпечують їх їжею та житлом, вважаючи, що виконують свій обов’язок і зобов’язання. Є також люди, які звертають увагу, що в суспільстві ще є невсиновлені сироти. У них є трохи зайвих грошей на поточні витрати, тож вони йдуть і допомагають цим сиротам, створюючи будинки благодійності та сиротинці, а також усиновляючи сиріт. Усиновивши їх, вони забезпечують їх їжею, житлом та освітою й навіть виховують їх до дорослого віку. Вони не тільки продовжують це робити, але й передають це наступному поколінню, вважаючи, що це незмірно добрий учинок, який заслуговує благословення, і дія, гідна Божого відзначення. Навіть у періоди поширення Євангелія деякі люди бачать у бідних районах потенційних одержувачів Євангелія, які мають релігійні переконання, і вважають себе зобов’язаними допомогти їм і дати милостиню. Але поширення Євангелія – це поширення Євангелія; це не благодійність і не надання допомоги. Мета поширення Євангелія – привести тих, хто здатен зрозуміти Божі слова та прийняти істину, тобто Божих овець, у Його дім, у Його присутність, і дати їм можливість спастися. Вона не пов’язана з допомогою бідним людям, щоб вони мали їжу та одяг, щоб вони мали життя нормальної людини й не голодували. Тому з будь-якої точки зору та в будь-якому відношенні, – чи то допомога домашнім улюбленцям або тваринам, чи то допомога бідним людям або тим, хто не може задовольнити свої базові потреби, – заняття благодійністю не є тим, що Бог вимагає від людини в рамках її відповідальності, виконання нею свого обов’язку чи зобов’язання. Це не стосується людей, які вірять у Бога та втілюють істину в життя. Якщо люди мають добре серце й готові цим займатися, або якщо вони час від часу стикаються з конкретними людьми, які потребують допомоги, вони можуть це робити, якщо в них є така можливість. Однак не слід вважати, що це завдання, доручене тобі Богом. Якщо ти маєш можливість і умови, то можеш допомагати при нагоді, але при цьому ти представляєш суто себе особисто, а не Божий дім і, звісно, не Божі вимоги. І, звичайно, коли ти це робиш, це не означає, що ти задовольняєш Бога, і це точно не означає, що ти втілюєш істину в життя. Це просто відображення твоєї особистої поведінки. Якщо ти робиш це час від часу, Бог не засудить тебе за це, але й не відзначить – ось і все. Якщо ти перетворюєш це на кар’єру, відкриваючи будинки для людей похилого віку, будинки благодійності, сиротинці, притулки для тварин, або навіть викликаєшся під час стихійного лиха збирати кошти в братів і сестер у церкві або в громаді, щоб пожертвувати їх постраждалим від стихійного лиха територіям або людям, – як добре, на твою думку, ти справляєшся? Більше того, коли в певних місцях стаються землетруси, повені чи інші природні або техногенні катастрофи, деякі люди звертаються до церкви з проханням про пожертви від братів і сестер. Гірше того, дехто навіть використовує пожертви, щоб допомогти цим постраждалим від стихійного лиха місцям і людям. Вони вважають, що це зобов’язання кожного віруючого, зобов’язання, яке церква, як соціальна громадська організація, має виконати. Вони вважають це праведною справою й не просто вимагають від братів і сестер внесків, але й закликають церкву виділяти пожертви на допомогу цим територіям, що постраждали від стихійного лиха. Що ви про це думаєте? (Це погано.) Просто погано? Обговоріть природу цього питання. (Пожертви призначені для поширення Євангелія, для розповсюдження роботи Євангелія. Вони не призначені для ліквідації наслідків стихійних лих чи допомоги бідним.) (Допомога при стихійних лихах не стосується істини; її надання не означає, що істина втілюється в життя, і, звичайно ж, не свідчить про зміну характеру.) Деякі люди вважають, що оскільки всі живуть на одній планеті, то мешканці Землі утворюють одну велику родину, і коли одна її частина потрапляє в біду, іншим слід згуртуватися, щоб надати підтримку. Вони вважають, що їм слід зробити все можливе, щоб люди в зоні лиха відчули тепло своїх ближніх, відчули тепло й допомогу з боку церкви. На їхню думку, це незмірно добрий учинок, акт вшанування Бога й чудова можливість свідчити про Бога. Коли ти вимагаєш від людей дотримуватися принципів при виконанні обов’язків і узгоджувати їхню практику з Божими словами та робочими впорядкуваннями, деякі з них почуваються позбавленими ентузіазму та мотивації. Вони не роздумують над цим у своєму серці. Але коли мова заходить про присвячення пожертв на допомогу людям із бідних чи відсталих народів, купівлю їм обладнання для виконання обов’язків, допомогу в забезпеченні їх достатньою кількістю їжі та одягу, вони сповнюються особливого ентузіазму та з готовністю беруться до справи; їм хочеться робити все більше та більше. Чому вони відчувають такий ентузіазм? Тому що хочуть стати видатними благодійниками. Щойно згадується якийсь видатний благодійник, вони починають почуватися особливо шляхетними. Для них особлива честь жертвувати своїми зусиллями заради життя цих бідних людей і дарувати їм своє світло й тепло. Вони відчувають від цього надзвичайне піднесення, і тому деякі люди з особливою охотою долучаються до цієї діяльності. Але яка мета криється за цією дивовижною готовністю робити подібне? Чи справді це для того, щоб вшанувати Бога? Чи потрібна Богові така пошана? Чи потрібне Богові таке свідчення? Чи може так статися, що Боже ім’я зазнає приниження, якщо ти не даси грошей або не надасти допомоги? Чи втратить Бог Свою славу? Чи можливо, що Бог буде прославлений, коли ти це зробиш? Чи буде Він задоволений? Чи так це? (Ні, не так.) Тоді в чому справа? Чому ці люди так хочуть це робити? Їхній намір у тому, щоб задовольнити власне марнославство? (Так.) Вони хочуть отримати схвалення від тих, кому вони допомогли, похвалу за свою щедрість, великодушність і заможність. Деякі люди завжди мають героїчний дух, вони хочуть бути рятівниками. Чому ти не рятуєш себе? Чи знаєш ти, що ти таке? Якщо ти маєш здатність рятувати інших, чому не можеш врятувати себе? Якщо ти такий щедрий, чому б тобі не продати себе й не віддати гроші тим людям, щоб допомогти їм? Навіщо використовувати пожертви? Якщо ти маєш таку здатність, тобі слід перестати їсти й пити, або їсти лише раз на день, а заощаджені гроші віддавати на допомогу тим людям, щоб вони могли добре їсти та тепло вдягатися. Чому ти зловживаєш Божими пожертвами? Хіба це не щедрість за рахунок Божого дому? (Так.) Бути щедрим за рахунок Божого дому, заслужити від інших звання «видатного благодійника», задовольнити власне марнославне бажання бути потрібним іншим – хіба це не безсоромно? (Так.) Оскільки ця справа безсоромна, то чи слід нею займатися? (Не слід.) Природа Божого дому, який поширює Євангеліє, полягає не в тому, щоб займатися благодійністю, а в тому, щоб шукати овець, які можуть розуміти Божі слова, повертати цих людей до Божої присутності, приймати Божі кару й суд та отримувати Боже спасіння. Вона полягає в тому, щоб співпрацювати з Божим планом управління заради спасіння людства, не займатися благодійністю, не пропонувати допомогу та не проповідувати Євангеліє скрізь, де є бідність. Тобто заняття благодійною діяльністю під виглядом поширення Євангелія, щоб упевнитися, що ці люди добре нагодовані й добре одягнені, користуються сучасними технологіями та насолоджуються сучасним життям, – чи можуть ці дії спасти людей? Такими діями не досягти мети поширення Євангелія та спасіння людей. Поширення Євангелія – це не заняття благодійністю; це завоювання сердець, приведення людей до Бога, надання їм можливості прийняти істину та Боже спасіння; це ніяк не стосується надання допомоги. Через необхідність працювати в церкві деякі люди залишають свою роботу та сім’ю, щоб повністю зосередитися на своїх обов’язках, а Божий дім покриває їхні витрати на життя. Але це не допомога, і це не участь у благодійній роботі. Коли Божий дім поширює Євангеліє й засновує церкву, він не створює благодійних установ чи притулків. Він не використовує ці вигоди чи кошти для того, щоб підкупити людей чи впустити їх у Божий дім аби вони їли й пили за чужий кошт. Божий дім не підтримує дармоїдів чи жебраків, не надає притулок волоцюгам чи сиротам, не допомагає людям, яким нічого їсти. Якщо хтось не може дозволити собі їжу, то це тому, що він ледачий або нездатний. Це його власна провина, і це ніяк не стосується того, що ми поширюємо Євангеліє. Ми поширюємо Євангеліє для того, щоб схиляти на свою сторону людей, схиляти до себе тих, хто може зрозуміти Божі слова та прийняти істину, а не для того, щоб побачити, хто бідний, хто жалюгідний, хто пригноблений і хто не має до кого звернутися, щоб ми могли їх прийняти або допомогти їм. У поширенні Євангелія є свої принципи та стандарти, а також є вимоги та стандарти до потенційних одержувачів Євангелія. Це не пов’язано з пошуком жебраків. Тож якщо ти вважаєш поширення Євангелія благодійністю, ти помиляєшся. Або якщо ти вважаєш, що виконуючи свій обов’язок з поширення Євангелія та беручи участь у цій роботі, ти займаєшся благодійністю, то ти ще більше помиляєшся. Цей напрямок, як і ця відправна точка, за своєю суттю хибні. Якщо хтось дотримується такої точки зору або застосовує такий напрямок у своїх діях, йому слід швидко виправити та змінити свою точку зору. Бог ніколи не жаліє бідних чи пригноблених, які опинилися на дні суспільства. До кого ж Бог має співчуття? Як мінімум, це має бути хтось, хто вірить у Бога, хтось, хто може прийняти істину. Якщо ти не слідуєш за Богом, чиниш Йому опір і хулиш Його, чи буде Бог до тебе милосердним? Це неможливо. Тому не слід помилково думати: «Бог є милосердним Богом. Він жаліє пригноблених, непопулярних, принижених, маргіналізованих і тих, кому немає до кого звернутися в суспільстві. Бог усіх їх жаліє, і Бог впускає їх у свій дім». Це неправильно! Це твоє переконання та фантазія. Бог ніколи не говорив і не робив нічого подібного. Це просто твоя спроба видати бажане за дійсне, твої ідеї про людську доброту, які не мають нічого спільного з істиною. Подивися на людей, яких Бог обрав і привів у Свій дім. Яким би не був їхній соціальний статус, хіба Бог когось із них пожалів, хіба засмутився через те, що їм нічого їсти, і привів їх у свій дім? Нікого з них. Навпаки, серед тих людей, які були обрані Богом, незалежно від їхнього соціального статусу, – навіть якщо вони були фермерами, – серед них немає жодного, кому нічого було їсти, і серед них немає жебраків. Це свідчення Божого благословення. Якщо Бог обрав тебе, і ти один із Божих обранців, Він не дозволить тобі стати настільки злиденним, що ти не зможеш дозволити собі їжу або дійдеш до того, що тобі доведеться її випрошувати. Навпаки, Бог забезпечить тебе одягом і їжею в достатку. Деякі люди, які вірять у Бога, завжди несуть у собі певні хибні уявлення. Що вони думають? «Більшість віруючих у Бога походить із найнижчих шарів суспільства, а деякі навіть можуть бути жебраками». Чи так це насправді? (Ні, це не так.) Є навіть люди, які поширюють чутки, що Я раніше був жебраком. Я сказав: «Ну-ну, хіба Я колись ходив у мішковині чи із ціпком? Якщо ви стверджуєте, що Я був жебраком, то чому Мені про це нічого не відомо?». Ми говоримо про Мене, але навіть Мені це не відомо; це повна нісенітниця! Бог сказав: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити». Що це означає? Хіба Бог каже, що Він став жебраком? Хіба Він каже, що не мав підтримки й не міг дозволити собі їжу? (Ні, Він цього не каже.) Він цього не каже. Тоді що означає це твердження? Воно означає, що світ і людство покинули Бога; воно показує, що для Бога не було місця, і Бог прийшов, щоб врятувати людей, але вони не прийняли Його. Ніхто не захотів прийняти Бога. Цей вислів вказує на потворний бік розбещеного людства й відображає страждання, яких зазнав у людському світі втілений Бог. Коли Бог говорить це, деякі люди думають: «Бог любить жебраків, а ми живемо набагато краще, ніж жебраки, тому ми маємо вищий статус в Божих очах». Унаслідок вони готові допомагати жебракам. Це повне нерозуміння з боку людей, воно спровоковане їхніми помилковими думками та поглядами. Воно не має жодного стосунку до Божої сутності, Його характеру, Його милосердя й любові.

Хтось каже: «Ти говориш про те, щоб відпустити “кар’єру” в контексті необхідності відпустити людські прагнення, ідеали та бажання, а також Ти кажеш, що не треба займатися благодійністю. Але чому Ти завжди підкреслюєш, що слід добре ставитися до тварин і не завдавати їм шкоди? Який у цьому сенс? Собак та котів навіть тримають у Божому домі, і людям не дозволяється їх кривдити». Скажіть Мені, чи є різниця між цим і благодійністю? А чи це одне й те ж саме? (Ні, не одне й те ж саме.) Що тут відбувається? (Не завдавати шкоди різним видам тварин – це прояв нормальної людськості.) Це прояв нормальної людськості. Тоді якими мають бути практика та прояв нормальної людськості? (Коли хтось вирішує завести домашніх тварин, він має взяти на себе цю відповідальність.) Взяти на себе відповідальність – що конкретно це означає? (Що треба піклуватися про них.) Це конкретна дія. Яких принципів слід дотримуватися? Це стосується істини. Дозвольте Мені пояснити, а ви послухайте та подумайте, чи стосується це істини. Турбота про створених Богом істот є проявом нормальної людськості. Конкретніше це означає брати на себе відповідальність за них і добре про них піклуватися. Якщо ти вирішив завести домашню тварину, ти мусиш взяти на себе відповідальність. Домашнім тваринам потрібні догляд і турбота людей. Вони не схожі на диких тварин, про яких тобі не треба піклуватися. Найбільша повага і турбота, яку ти можеш виявити до диких тварин, – це уникати навмисного знищення їхнього середовища існування, не полювати на них і не вбивати. Що стосується домашньої птиці, худоби або домашніх улюбленців, яких люди можуть тримати вдома, то якщо ти вирішив їх завести, тобі слід взяти на себе відповідальність. Тобто, залежно від обставин, присвячуй їм певний час, коли ти вільний, а якщо ти зайнятий, просто подбай про те, щоб вони були нагодовані та почувалися комфортно. По суті, тобі слід плекати їх. Що означає «плекати їх»? Поважати життя, створене Богом, і піклуватися про створених Ним істот. Плекати їх, піклуватися про них – це не благодійність, це належне ставлення до них. Чи можна назвати це принципом? (Так.) Це не заняття благодійністю. Що мається на увазі під благодійністю? Зовсім не виконання зобов’язань і не цінування життя, а вихід за межі своїх можливостей і наснаги та перетворення цієї справи на кар’єру. Благодійність не має нічого спільного з доглядом за домашніми тваринами. Якщо хтось не в змозі забезпечити своїм домашнім тваринам навіть елементарну любов чи взяти за них відповідальність, то що це за людина? Чи має вона людськість? (Вона не має людськості.) Щонайменше цій людині бракує людськості. Насправді собакам і котам від людей небагато потрібно. Незалежно від того, як сильно ти їх любиш, незалежно від того, подобаються вони тобі чи ні, ти принаймні маєш взяти відповідальність за турботу про них, вчасно їх годувати та не поводитися з ними погано. Цього достатньо. Залежно від твоєї фінансової ситуації, ти маєш забезпечити їм їжу та умови для проживання, які ти можеш собі дозволити. Це все. Для їхнього виживання багато не треба. Просто утримуйся від жорстокого поводження з ними. Якщо люди не можуть забезпечити навіть цю маленьку частинку любові, це показує, наскільки їм бракує людськості. Що означає жорстоке поводження? Бити та лаяти тварин без причини, не годувати їх, коли вони потребують їжі, не вигулювати їх, коли вони потребують прогулянки, не піклуватися про них, коли вони хворіють. Якщо ти незадоволений або маєш поганий настрій, ти зганяєш на них свою злість, б’єш їх і лаєш. Ти поводишся з ними не по-людськи. Це і є жорстоке поводження. Якщо ти уникаєш жорстокого поводження й можеш просто виконувати свої зобов’язання, цього достатньо. Якщо ж ти не маєш навіть краплі співчуття, щоб виконати це зобов’язання, тоді тобі не слід тримати домашню тварину. Тобі слід відпустити її, знайти когось, кому вона сподобається, і дозволити цій людині піклуватися про неї, дати їй шанс на життя. Деякі люди, які тримають собак, навіть не можуть утриматися від жорстокого поводження з ними. Вони тримають їх лише для того, щоб зганяти на них своє розчарування, використовуючи цих собак як віддушину, коли у них поганий настрій, або коли вони занепали духом, або коли їм потрібно випустити пару. Вони не наважуються вдарити або вилаяти іншу людину, бо бояться наслідків і відповідальності, яку їм доведеться нести. У них вдома є домашня тварина, собака, і вони виливають свої розчарування на нього, адже він нічого не розуміє й не наважиться чинити опір. Таким людям бракує людськості. Є також люди, які тримають собак і котів, але не можуть виконувати свої зобов’язання. Якщо ти не любиш домашніх тварин, то не тримай їх. Але якщо ти вирішив залишити тварину, то маєш виконувати свої зобов’язання. Вона має власне життя та емоційні потреби. Їй потрібна вода, коли вона хоче пити, і їжа, коли вона голодна. Їй також потрібно бути поруч із людьми та отримувати від них розраду. Якщо в тебе поганий настрій і ти кажеш «Я не маю на тебе часу, іди звідси!», – це погане ставлення до домашньої тварини. Чи є в цьому совість або розсудливість? (Ні.) Хтось каже: «Як давно ти востаннє купав свого собаку чи кота? Вони такі брудні!». «Гм, купати їх? Цікаво, хто б мене скупав. Я сам востаннє купався кілька днів тому, але, здається, нікому немає до цього діла!». Чи гуманно це, чи відображає якусь людську чутливість? (Ні.) В якому б настрої не була людина, у доброму чи поганому, коли кіт чи собака треться об неї та пеститься до неї, вона просто відштовхує його ногою, кажучи: «Іди геть, набрида! Ти як той колектор – коли ти поруч, від тебе самі неприємності. Ти хочеш тільки їсти чи пити. Я не в настрої з тобою гратися!». Якщо в тебе немає ні краплини співчуття, тоді тобі не варто тримати домашніх тварин. Тобі слід негайно їх відпустити. Цей кіт чи собака страждає через тебе! Ти занадто егоїстичний та не заслуговуєш на домашніх тварин. Щоразу, коли ти заводиш кота чи собаку, те, що вони будуть їсти та пити, залежить від твоєї турботи. Тобі слід зрозуміти цей принцип. Навіщо ти конкуруєш із тваринами? Ти кажеш: «Мене нікому купати, хто мене скупає?». А хто має тебе купати? Ти ж людина. Ти маєш купатися сам. Ти можеш сам про себе подбати, але котам і собакам потрібна твоя турбота, тому що ти за ними доглядаєш, а оскільки ти за ними доглядаєш, ти зобов’язаний піклуватися про них. Якщо ти навіть не можеш виконати це зобов’язання, то ти не заслуговуєш на те, щоб їх утримувати. Навіщо тобі суперничати з ними? Ти навіть кажеш: «Я дбаю про тебе, а хто подбає про мене? Коли в тебе поганий настрій, ти приходиш до мене за втіхою. Коли я почуваюся пригніченим, хто втішить мене?». Хіба ти не людина? Люди мають бути здатними до саморегуляції та самоналаштування. З котами та собаками все набагато простіше: вони нездатні до саморегуляції, тому їм потрібна людина, яка їх заспокоїть. У цьому полягає різниця між твоїм ставленням до тварин і заняттям благодійністю. Яким принципом ти керуєшся у своєму ставленні до тварин? Дорожити життям, поважати життя й не поводитися з ними погано. Маючи справу з усім сущим, створеним Богом, дотримуйся його природних законів, поводься з різними істотами, створеними Богом, правильно, відповідно до встановлених Ним законів, підтримуй належні стосунки з усіма видами створінь, не руйнуй і не розбазарюй їхнє природне середовище. Це принципи поваги та бережливого ставлення до життя. Однак принципи поваги та бережливого ставлення до життя не стосуються благодійності. Це принцип із низки універсальних законів, встановлених Богом, яких повинна дотримуватися кожна створена істота. Але дотримання цього принципу не рівнозначне здійсненню благодійних справ.

Та дехто запитує: «Чому, коли йдеться про кар’єру, Бог не дозволяє нам займатися благодійністю? Якщо Він не дозволяє нам займатися благодійністю, то як бути з тими людьми чи живими істотами в суспільстві, яким потрібна підтримка? Хто прийде їм на допомогу?». Чи має до тебе якийсь стосунок те, хто приходить їм на допомогу? (Це ніяк нас не стосується.) Хіба ти не представник людства? Чи має це до тебе якийсь стосунок? (Ні, це не місія людей.) Саме так, це не твоя місія й не те, що Бог тобі доручив. У чому полягає твоя місія? Виконувати обов’язок створеної істоти, слухати Божі слова, підкорятися Божим словам, приймати істину, щоб здобути спасіння, робити те, що велить тобі Бог, і триматися подалі від того, що Бог не велить тобі робити. Хто ж займеться питаннями, пов’язаними з благодійністю? Хто ними займеться – це не твоя турбота. У будь-якому разі від тебе не вимагають займатися чи перейматися ними. Хто б не займався питаннями благодійності, – чи то уряд, чи то різні громадські організації, – це не предмет нашої турботи. Коротко кажучи, тим, хто вірить у Бога та прагне до істини, слід зробити слідування Божим шляхом та виконання Його волі своїм критерієм, метою практики та напрямом. Це те, що людям слід зрозуміти, і це вічна істина, яка ніколи не зміниться. Звичайно, якщо ти час від часу робиш щось, щоб допомогти іншим, – це не кар’єра; це епізодична дія, і в цьому Бог не звинувачує тебе. Хтось запитує: «Хіба Бог не відзначає такі речі?». Бог їх не відзначає. Припустімо, ти колись дав гроші жебраку чи людині, якій не вистачало на проїзд додому, або допоміг бездомному; якщо ти робив щось подібне періодично або всього кілька разів у житті, то чи відзначає це Бог у Своїх очах? Ні, Бог це не відзначає. Як тоді Бог оцінює ці дії? Бог не відзначає й не засуджує їх – Він їх не оцінює. Чому? Тому що вони не стосуються прагнення до істини. Це особисті дії, які ніяк не стосуються слідування Божим шляхом або виконання Його волі. Якщо ти особисто хочеш їх робити, якщо ти робиш щось добре через миттєвий прояв доброї волі чи тимчасовий докір сумління, або якщо ти робиш щось добре в мить натхнення або пориву незалежно від того, пошкодуєш ти потім про це чи ні, отримаєш винагороду чи ні, це не має жодного стосунку до слідування Божим шляхом чи виконання Його волі. Бог це не відзначає й не засуджує тебе за це. Що означає, що Бог це не відзначає? Це означає, що Бог не звільнить тебе від Своєї кари та суду в процесі твого спасіння лише тому, що ти якось раз це зробив, а також не зробить винятку й не дозволить тобі спастися через те, що ти робив якісь добрі чи благодійні вчинки. Що означає те, що Бог тебе за це не засуджує? Це означає, що добрі вчинки, які ти зробив, не мають нічого спільного з істиною. Вони лише відображають твою власну добру поведінку, не суперечать Божим адміністративним постановам і не зачіпають нічиїх інтересів. Звичайно, вони також не принижують Боже ім’я, не кажучи вже про те, щоб його прославляти. Вони не порушують Божих вимог, не передбачають виступ проти Божої волі та, звичайно ж, бунту проти Бога. Отже, Бог тебе за них не засудить; вони просто уособлюють своєрідний особистий добрий учинок. Хоча такими добрими вчинками можна здобути похвалу від світу та визнання суспільства, у Божих очах вони не пов’язані з істиною. Бог не відзначає їх і нікого за них не засуджує, а це означає, що перед Богом ці вчинки нічого не варті. Однак є одна ймовірність: якби ти спас когось і надав йому фінансову чи іншу матеріальну допомогу або навіть запропонував емоційну підтримку, завдяки чому ця лиха людина досягла б успіху у своїх зусиллях та змогла б скоїти ще більше злочинів і стала б загрозою для суспільства та людства, що призвело б до певних утрат, то це була б зовсім інша справа. Якщо це звичайний благодійний вчинок, то Боже ставлення таке, що Він не відзначає й не засуджує його. Але той факт, що Він не відзначає й не засуджує його, не означає, що Бог тебе підтримує або заохочує займатися благодійністю. Як би там не було, усе ще залишається надія, що ти не витрачатимеш свої гроші, час і наснагу на справи, ніяк не пов’язані зі спасінням чи з практикою істини та з виконанням твого обов’язку, тому що в тебе є важливіші справи. Твої час, наснага й життя не призначені для благодійної роботи, і вони не призначені для того, щоб ти виставляв напоказ свій особистий характер і харизму через кар’єру в благодійності. Особливо це стосується тих, хто відкриває фабрики, керує школами або веде бізнес, щоб забезпечити базові потреби бідніших людей або допомогти їм реалізувати їхні ідеали; вони роблять це для того, щоб допомогти бідним. Якщо ти вирішиш допомагати бідним такими методами, це, безсумнівно, поглине значну частину твого часу та наснаги. Зрештою ти витратиш та змарнуєш на цю справу значну частину часу та наснаги у своєму житті та, як наслідок, у тебе залишиться мало часу на прагнення до істини. Можливо, у тебе навіть не буде часу прагнути до істини, і, звичайно, ти не матимеш можливості виконати свій власний обов’язок. Натомість ти розтринькуватимеш свою наснагу на людей, події та речі, які не пов’язані з істиною чи роботою церкви. Це безглузда поведінка. Ця безглузда поведінка зводиться до того, що деякі люди завжди хочуть змінити людську долю та світ за допомогою своїх добрих намірів і деяких обмежених здібностей. Вони хочуть змінити людську долю власними зусиллями та доброю волею. Це безглузда затія. Оскільки ця затія безглузда, не берися за неї. Звичайно, передумовою для того, щоб за неї не братися, є те, що ти – людина, яка прагне до істини, що ти бажаєш прагнути до істини та спасіння. Якщо ж ти кажеш: «Спасіння мене не цікавить, а прагнення до істини для мене не настільки важливе», тоді ти можеш чинити так, як тобі заманеться. Що стосується благодійності, то якщо це твій ідеал і прагнення, якщо ти вважаєш, що саме так виражається твоя цінність, що благодійність – це єдине, що може передати цінність твого життя, то обов’язково продовжуй далі. Ти можеш використовувати будь-які свої навички та здібності, ніхто тебе не обмежує. Передумова для того, щоб не займатися благодійними справами, про яку ми тут спілкуємося, полягає в тому, що оскільки ти хочеш прагнути до істини та спасіння, тобі слід відпустити ідеал і бажання займатися благодійністю. Не прагни до благодійності як до ідеалу й бажання свого життя. Не займайся цією справою особисто, і Божий дім також нею не займатиметься. Звичайно, у Божому домі є одна ситуація, а саме: піклування про домашнє життя деяких зубожілих братів і сестер. Вона має передумову. Я думаю, що ви всі знаєте цю передумову: це не благодійність, це робоче розпорядження всередині Божого дому щодо життя братів і сестер. Воно не пов’язане із заняттям благодійністю. У Божому домі не тільки не займаються благодійністю, але й не беруть участі в жодній соціальній благодійній діяльності. Так, наприклад, Божий дім не будує шкіл, не відкриває заводів, не веде бізнес. Якщо хтось відкриває заводи, будує школи, веде бізнес або бере участь у будь-якій комерційній діяльності з метою забезпечення економічних ресурсів для нормального функціонування церковної роботи, то це все суперечить адміністративним постановам Божого дому й має припинитися. То з якого джерела фінансується функціонування роботи Божого дому? Чи знаєте ви? Це пожертви братів і сестер, приношення для підтримки нормального функціонування роботи. Що тут мається на увазі? Гроші, пожертвувані братами та сестрами, їхні пожертви Богу – це приношення, а яка користь від приношення? Воно забезпечує нормальне функціонування церковної роботи. Звичайно, із цим нормальним функціонуванням пов’язані різні витрати, і цими витратами слід управляти відповідно до принципів, і вони не повинні порушувати ці принципи. Отже, коли робота церкви пов’язана з фінансовими питаннями, а деякі керівники та працівники розтринькуватимуть приношення та завдаватимуть суттєвих збитків цим приношенням, Божий дім накладе на них суворе покарання. Чому їм буде суворе покарання? Чому нікому з тих, хто розтринькує приношення, це не сходить із рук? (Тому що брати й сестри роблять приношення саме Богу, і тільки Бог може насолоджуватися ними. З іншого боку, ці приношення призначені для підтримки належного функціонування роботи Божого дому. Якщо керівники або працівники розтринькуватимуть приношення, це безпосередньо призведе до того, що робота Божого дому постраждає й зазнає збитків. Це порушує роботу Божого дому та заважає їй, тож Божий дім змушений накласти суворе покарання.) Скажи Мені, чи слід Божому дому накласти суворе покарання? (Так.) Чому йому слід це зробити? Чому він повинен накласти суворе покарання? (Розтринькування приношень – це поведінка, притаманна антихристам. Ставлення людини до приношень відображає її ставлення до Бога. Якщо людина може розтринькати приношення, це свідчить про те, що в її серці повністю відсутнє благоговіння перед Богом.) Те, що ви сказали, – це лише один аспект. Поспілкуймося сьогодні трохи про те, чому люди, які розтринькують приношення, заслуговують на суворе покарання.

Чому люди, які розтринькують приношення, мають бути суворо покарані? По-перше, поговорімо про те, звідки беруться приношення. Приношення дають брати та сестри. Згідно з біблійними уставами люди мають віддавати десяту частину свого заробітку, хоча, звичайно, багато хто в наш час жертвує більше, а деякі заможні люди дають більше десятої частини. Крім того, звідки беруть гроші деякі зубожілі брати та сестри, які віддають десятину? Багато людей відкладає гроші, живучи ощадливо. Наприклад, у селі та в сільській місцевості дехто віддає десяту частину свого заробітку від продажу зерна, дехто – від продажу курячих яєць, а дехто – від продажу кіз і курей. Багато людей веде ощадливе життя, щоб віддавати десятину або й більше – ось звідки беруться ці гроші. Більшість людей знає, що ці гроші важко даються. Чому ж тоді брати та сестри жертвують? Хіба це вимога Божого дому? Чи без пожертви спасіння неможливе? Чи це для того, щоб дотримуватися біблійних уставів? Або для того, щоб підтримати Божий дім у його роботі, бо вони переконані, що робота дому Божого важлива й не може виконуватись без фінансування, а отже, треба давати більше? Чи це єдина їхня причина? (Ні.) Тоді чому брати та сестри жертвують? Може, вони наївні? Або в них є зайві гроші? Або ж вони жертвують додаткові гроші чи гроші, які не змогли витратити? Кому віддають ці пожертви? (Богові.) Чому люди жертвують? Забудьте про все інше; найголовніша причина, з якої багато людей жертвує гроші, полягає в тому, що вони визнають Божу роботу. Бог говорить і виконує роботу, щоб вільно дарувати людям життя й істину та вести їх за Собою. Тому людям слід жертвувати десяту частину того, що вони заробляють. Це і є приношення. Упродовж усієї історії Бог благословляв людей їжею, водою та прожитком, і Він усе для них приготував. Коли люди можуть усім цим насолоджуватися, їм слід приносити назад на вівтар десяту частину того, що дав їм Бог, це представляє частку, яку люди повертають Богу, і дозволяє Йому насолодитися їхнім урожаєм. Це знак прихильності, який людям, як створеним істотам, слід мати та приносити в жертву. Крім цього аспекту, є ще один. Деякі люди кажуть: «Божа робота така велика, я мало що можу зробити сам, тому я дам приношення, свою частину». Так вони показують, що підтримують роботу Божого дому, та виступають у ролі спонсорів. Незалежно від джерела чи розміру цих пожертв серед цих людей не бракує тих, хто накопичив гроші завдяки ощадливому життю. Коротко кажучи, якби не Бог і Його робота, якби була тільки церква та ці людські організації й об’єднання, то пожертви людей не мали б ніякої цінності чи значення, тому що без Божої роботи та Його слів із них не було б жодної користі. Але коли Бог говорить і виконує роботу, коли просувається Божа робота зі спасіння людства, ці пожертви та приношення стають особливо важливими. Причина такої особливої важливості полягає в тому, що ці пожертвувані гроші використовуються для роботи церкви, і ті, хто має злочинні наміри, не повинні їх розтрачувати, привласнювати, розкрадати чи навіть розтринькувати. Чи не так? (Так.) Оскільки це дуже важливо, кожна копійка має бути використана в ключових сферах; ніщо не повинно бути розтриньканим або безвідповідально витраченим. Отже, до тих, хто розтринькує, привласнює, розкрадає або розтрачує пожертви та приношення, мусить бути особливе ставлення, і ми мусимо їх суворо карати. Враховуючи критичну важливість цих пожертв і приношень для Божої роботи та мету, з якою брати й сестри дають ці гроші та приношення, ці пожертви слід спрямовувати на найважливіші сфери. Кожна копійка має бути використана згідно з принципами та приносити результати; вона не повинна бути розтринькана і, звичайно, не повинна потрапити до рук нечестивих осіб. Це один аспект. Крім того, якою б не була пожертва, – великою чи малою, – вона походить від пожертв братів і сестер. Джерелом цих грошей не є комерційна діяльність церкви. Церква не відкриває бізнеси й не керує заводами, щоб отримувати прибуток від суспільства. Ці кошти походять не від дивідендів, отриманих від якогось виробництва, не від дивідендів чи доходів церкви, а від пожертв людей. Простіше кажучи, пожертва – це щось, дане Богу братами та сестрами; гроші, дані Богу, мають належати Богу. Для чого використовуються Божі гроші? Дехто каже: «Божі гроші та приношення використовуються для Божої насолоди». Невже це все для Божої насолоди? Якою часткою цього може насолодитися Бог? Досить обмеженою, чи не так? Коли Бог стає плоттю, Він має звичайні їжу, одяг, житло, потреби та триразове харчування, а Його втіхи обмежені. Звичайно, це цілком нормально. Основне призначення пожертв і приношень від братів і сестер – підтримувати нормальне функціонування роботи церкви, а не задовольняти прагнення певних людей до витрат. Приношення призначені не для того, щоб люди їх витрачали, і не для того, щоб люди їх використовували. Не слід думати, що той, хто розпоряджається фінансами, має пріоритет у використанні цих грошей, або що будь-який керівник має особливі повноваження розподіляти кошти. Хто б не використовував пожертви, вони мають використовуватися згідно з принципами, встановленими Божим домом. Це і є принцип. Отже, яка природа того, хто порушує цей принцип? Хіба він не вчинив переступ проти адміністративних постанов? (Вчинив.) Чому кажуть, що він учинив переступ проти адміністративних постанов? Приношення, які люди дають Богу, призначені для Божої насолоди. Як же Бог їх використовує? Бог використовує їх для роботи церкви, для підтримання нормального функціонування її роботи. Це принцип, за яким Бог використовує приношення. Однак антихристи та нечестиві люди не використовують приношення в такий спосіб. Вони розтринькують їх, марнують або бездумно жертвують, відкрито порушуючи цей принцип, щоб використати приношення. Хіба це не переступ проти адміністративних постанов? Хіба Бог дозволив тобі так їх використовувати? Хіба Він дав тобі право так їх використовувати? Хіба Він сказав тобі так їх використовувати? Він цього не робив, чи не так? Тоді чому ти використовуєш їх у такий спосіб, так нерозважливо й марнотратно? Це переступ проти принципу! Цей принцип – не звичайний, він пов’язаний з адміністративними постановами. Оскільки ці приношення не зароблені шляхом ведення бізнесу чи комерційної діяльності, а є пожертвами, які брати та сестри приносять Богу, то, відповідно, кожна витрата має бути під пильним контролем і суворим управлінням. Жодне розтринькування чи марнотратство неприпустиме. Марнотратство чи розтринькування будь-якої суми грошей не тільки призводить до значних утрат у роботі Божого дому, але й становить значні фінансові збитки для Божого дому. Розтринькування приношень – це не просто розтринькування приношень; воно також свідчить про брак відповідальності стосовно любові, яку виявляють брати та сестри, роблячи пожертви. Тому ті, хто розтринькує приношення, мусять бути суворо покарані. Тим, хто скоїв легші проступки, слід винести догану та водночас витребувати з них відшкодування. Що ж до тих, хто скоїв серйозніші проступки, необхідно стягнути з них відшкодування та усунути їх або прогнати. Є ще одна основна причина, чому слід суворо карати тих, хто розтринькує приношення. Церква відрізняється від будь-якої соціальної організації. Вона ізольована посеред будь-якої країни та будь-якого соціального середовища, покинута світом і людством. Церква не тільки не може отримати підтримку чи захист від жодної країни; вона водночас не може отримати жодної допомоги чи матеріального забезпечення від держави. У кращому разі після реєстрації та заснування церкви в західних країнах пожертви для церкви звільняються від особистого оподаткування або ж пожертвувані матеріали можуть бути використані для отримання певних податкових відрахувань. За винятком цього, церква не може отримувати жодної матеріальної допомоги чи підтримки від жодної країни й за жодного соціального устрою. Якщо паства церкви стане малою й церква не зможе більше функціонувати, держава не прийде їй на допомогу. Натомість вона радше дасть їй зачахнути самій по собі, адже церква не приносить жодного доходу й не може платити державі жодних податків. Отже, для держави не має значення, існує церква чи ні. Церква змушена ось так виживати за будь-якого суспільного устрою. Скажіть Мені, хіба це легко? (Нелегко.) Дійсно, нелегко. Суспільство та людство відкидають церкву; вона не отримує жодного визнання чи співчуття, не кажучи вже про підтримку, від жодного суспільного устрою. Ось у таких умовах виживання існує церква. Якщо хтось досі здатен розтринькувати приношення, досі здатен бути безсердечним, викидати гроші на вітер, не брати на себе жодної відповідальності, проїдати 100 000 юанів за мить, витрачати 1 000 000 юанів, наче це просто цифра, не моргнувши оком, не відчувши жодного докору, то хіба в такої людини є людськість, як ти гадаєш? Хіба такі люди не заслуговують на прокляття? (Так.) Підсумуємо різні перелічені вище обставини. Тих, хто розтринькує приношення, хто марнує їх або навіть плекає злі наміри щодо приношень, бажаючи привласнити їх або, не наважуючись привласнити, натомість їх розтринькує, – усіх їх слід суворо покарати, до них не слід проявляти жодної терпимості. Скажіть Мені, чи це правильний підхід? (Так.) Тоді, якщо в майбутньому вам випаде можливість мати владу над приношеннями, як ви поводитиметеся? Якщо ви не зможете себе контролювати, якщо ви розтринькуватимете приношення, то коли прийде час і церква вас суворо покарає, чи матимете ви якісь скарги або претензії? (Ні.) Це добре, що ви не матимете ніяких претензій, бо це буде те, на що ви заслуговуватимете!

Що стосується тих людей, які розтринькують приношення, хіба ви їх не ненавидите? Хіба ви на них не злитесь? Чи здатен ти проконтролювати їх або зупинити? Це виводить ситуацію на новий рівень – настав час для твого випробування. Якщо у твоєму оточенні є хтось, хто розтринькує підношення й наполягає на тому, щоб витратити 20 000 юанів на машину, яку можна було б купити за 2 000 юанів, – хто хоче купити найкращу, найякіснішу, найсучаснішу та наймоднішу машину, хто хоче витратити гроші на найдорожчу машину лише тому, що ці гроші не з його власної кишені, а належать Божому дому, – чи здатен ти його зупинити? Якщо ти не можеш його зупинити, чи можеш ти зробити йому попередження? Чи можеш ти повідомити про нього вищому керівництву? Якщо ти відповідальний за управління приношеннями, чи можеш ти відмовитися поставити свій підпис у такій ситуації? Якщо ви нічого із цього не можете, то вас також слід суворо покарати. Ви також розтринькуєте приношення; ви заодно із цією злою людиною, ви її спільники, і вас обох слід суворо покарати. Яке ставлення має людина до Бога, якщо вона може розтринькувати приношення та ставитись до них безвідповідально? Чи є Бог у її серці? (Немає.) На Мою думку, такі люди ставляться до Бога так само, як і сатана. Деякі люди кажуть: «Усе, що пов’язане з Богом, із Божим ім’ям, Його приношеннями, Його свідченням, мене не стосується. Який стосунок мають до мене ті люди, що розтринькують приношення?». Що це за люди? Є певні керівники та куратори, які підписуються під усім, що церква хоче придбати. Вони ніколи не ставлять під сумнів заявки, не вивчають їх уважно, не перевіряють їх на наявність проблем. Кожну заявку на придбання товарів – незалежно від того, дорогі вони чи дешеві, практичні чи непрактичні, потрібні чи непотрібні, – кожну вони схвалюють своїм підписом. Що таке твоє схвалення? Хіба це просто підпис? На Мою думку, це твоє ставлення до Бога. Твоє ставлення до Божих приношень – це твоє ставлення до Бога. Кожен розчерк твого пера, кожен раз, коли ти пишеш своє ім’я, є свідченням твого гріха хули й неповаги до Бога. Чому б тих, хто так хулить Бога та не шанує Його, не покарати суворо? Вони мусять бути суворо покарані! Бог дає тобі істину, життя, усе, що ти маєш, а ти підходиш до Нього й до того, що Йому належить, із таким ставленням. Що ж ти таке? Кожен підпис на рахунку – це свідчення твого гріха богохульства та твого нешанобливого ставлення до Бога; це найпереконливіший доказ. Які б матеріали не купувались, якою б не була сума, ти навіть не перевіряєш формуляр затвердження, а просто підписуєш його одним розчерком пера. Ти готовий довільно підписувати покупки на 100 000 чи 200 000 юанів. Одного разу тобі доведеться заплатити ціну за свій підпис – відповідальність несе той, хто підписує! Оскільки ти так поводишся, оскільки ти можеш підписувати навмання, навіть не переглядаючи спершу заявки, і довільно розтринькувати приношення, тобі слід нести відповідальність і платити ціну за власні дії. Якщо ти не боїшся відповідати за наслідки, тоді вперед – став своє ім’я. Твій підпис відображає твоє ставлення до Бога. Якщо ти можеш так діяти навіть щодо Бога, ставитися до Нього так відкрито та безсоромно, то якого ставлення ти очікуєш від Бога? Бог уже був до тебе досить терплячим, Він дав тобі дихання й дозволив тобі дожити до цього часу. Замість того, щоб продовжувати поводитися з Богом так само та з таким же ставленням, тобі слід сповідатися й покаятися перед Богом і змінити своє ставлення. Не продовжуй сліпо суперничати з Богом. Якщо ти продовжуватимеш поводитися з Богом у такий же спосіб і з таким же ставленням, то ти знаєш, якими будуть наслідки. Якщо ти не зможеш отримати Боже прощення, то твоя віра буде марною. Яка тоді буде користь від твоєї віри? Ти віриш у Бога, але розтринькуєш Його довіру до тебе й доручення, яке Він тобі дав. Скажи Мені, що ти таке? Деякі люди діють як керівники або куратори в Божому домі. Вони виконують свої обов’язки вже багато років, і можна сказати, що Я багато років взаємодіяв із ними. Зрештою Я дійшов висновку про них: ці люди гірші за собак. Їхні вчинки не тільки розбивають серце, ба більше, вони огидні. Мені подобається виховувати собак і спілкуватися з ними. Усі собаки, яких Я виростив за ці роки, виявилися досить хорошими. Собаки, які мені подобаються, зазвичай не ворогують із людьми навмисно. Якщо ти проявиш до собаки трохи доброти, він поверне її в десятикратному розмірі. Якщо твоє ставлення до нього по-справжньому добре, то навіть якщо ти кинеш на подвір’ї газету або пару взуття, він ляже біля них та охоронятиме їх для тебе. Іноді, якщо ти викинеш якусь непотрібну річ, собака подумає, що ти її загубив, і охоронятиме її для тебе, не відходячи далеко. Через деякий час Я підсумував те, що дізнався, і сказав: «Люди гірші за собак!». Собаки охороняють будинки – вони використовують свої здібності та навички, щоб охороняти твій будинок ціною власного життя. Люди навіть не мають серця, не кажучи вже про те, щоб охороняти речі ціною власного життя. Вони навіть слова не скажуть, щоб захистити роботу церкви. Вони гірші за сторожового пса! Це та різниця, яку Я провів між людьми й собаками. Ці люди, які розтринькують приношення, гірші за сторожових псів. Чи згоден ти з тим, що їх слід суворо покарати? (Так.) Бог довіряє людям і доручає їм роботу та обов’язки. Саме так Бог їх підносить і добре про них думає. Це не означає, що вони заслуговують на цю роботу, або що вони мають добрий духовний рівень та людськість, або що вони відповідають вимогам до цієї роботи. І все ж люди не розпізнають виявленої до них ласки, вони завжди вважають, що здатні виконувати церковну роботу, що вони заслужили це власною тяжкою працею та витратами. Усе, що вони мають, їм дав Бог. Що вони заробили? Чи спочивають вони на лаврах? Бог підносить людей, щоб вони виконували свої обов’язки, але вони не визнають виявленої до них ласки та не розуміють, що для них добре. Вони не виправдовують Його довіри та Його піднесення. Вони марно розтрачують Божу довіру та Його піднесення. Шкода, але в таких випадках вони мають бути суворо покарані. Бог дає людям можливості, але люди не знають, що для них добре, вони не вміють цінувати можливості, які дає їм Бог. Він дає їм шанс, але вони його не хочуть. Вони думають, що Богом легко попихати, що Він великодушний, що Він не бачитиме й не знатиме, що відбувається. Тому вони наважуються безпринципно розтринькувати приношення, зраджуючи Божу довіру, не маючи навіть найелементарнішого людського характеру та совісті. Для чого вони досі вірять? Їм не слід перейматися вірою, вони повинні просто йти поклонятися сатані. Богу не потрібне їхнє поклоніння. Вони не гідні!

Хіба ми не поспілкувалися більш-менш достатньо на першу тему про необхідність відпустити кар’єру – не займатися благодійністю? Чи зрозуміли ви істину-принципи, які охоплює ця тема? Що це за принципи? (Ці принципи полягають у тому, що заняття благодійністю – це не місія, дана людям Богом. Воно взагалі ніяк не стосується втілення істини в життя або прагнення до спасіння. Коли людина робить кілька добрих учинків, вони є лише відображенням її індивідуальної поведінки.) Заняття благодійністю не пов’язане з прагненням до істини. Не слід помилково вважати, що займаючись благодійністю, ти втілюєш істину в життя або стаєш тим, хто досягнув спасіння. Це величезна омана. Утілення істини в життя не включає в себе ні благодійності, ні заняття благодійною роботою. Мета віри в Бога – досягнення спасіння. Віра в Бога – це не накопичення заслуг і не здійснення добрих учинків, не насолода від вчинення добрих справ, не філантропія, не заняття благодійністю. Віра в Бога не має нічого спільного із заняттям благодійністю; вона полягає в прагненні до істини та прийнятті Божого спасіння. Отже, уявлення людей про те, що віра в Бога – це благодійність чи заняття благодійною роботою, або що благодійність еквівалентна вірі в Бога та догоджанню Йому, жахливо оманливі. Якою б благодійністю ти не займався та що б пов’язаного з благодійністю не робив, це просто представляє тебе особисто. Чи то випадкові дії, чи те, чим ти займаєшся в якості кар’єри, – це просто відображення твоєї власної доброї поведінки. Ця поведінка може бути пов’язана з релігією, соціальною поведінкою або моральними критеріями, але вона жодним чином не стосується віри в Бога, прагнення до істини або слідування Божим шляхом і не має абсолютно нічого спільного з Його вимогами. Але, з іншого боку, чому б людині не займатися благодійністю? Бог – це Бог, який співчуває людям, який має милосердя й любов. Він жаліє людство, то чому ж Бог не відзначає благодійні вчинки людей? Чому благодійність не заслуговує на Божу відзнаку? Хіба це не проблема? Хіба вимога до людей не займатися благодійністю не свідчить про те, що Бог не любить людство? Хіба це не суперечить жалості, яку Бог має до людства? (Ні.) Чому ні? (Тому що існують принципи Божого милосердя й любові. Божі милосердя й любов спрямовані на конкретних людей, і Він обдаровує ними тих, хто приймає істину, утілює її в життя та щиро кається. Що ж до тих невіруючих, які не можуть прийняти істину, то це не ті люди, кого Бог має намір спасти.) У Божих милосердя й любові є принципи, і Його милосердя й любов спрямовані на конкретних людей. Продовжуйте, що ще? Чи існує зв’язок між заняттям благодійною роботою та вірою в Бога? (Ні.) То чи суперечить заняття благодійністю вірі в Бога? Хіба, беручи участь у будь-якій формі благодійної роботи, людям не потрібно вкладати час, наснагу й навіть гроші? Коли ти займаєшся благодійною роботою, ти не можеш просто говорити про неї на словах, не обмірковуючи її й не розглядаючи як роботу. Якщо ти справді ставишся до неї як до професії, тобі неодмінно доведеться вкладати час, наснагу й навіть значні суми грошей. Після того, як ти вклав час, наснагу й гроші, чи не опинишся ти в пастці й під контролем благодійної роботи, яку виконуєш? Чи залишиться в тебе наснага, щоб прагнути до істини? Чи залишиться в тебе наснага, щоб виконувати свій обов’язок? (Ні.) Коли ти прагнеш до будь-якої кар’єри в житті, то якою б кар’єрою ти не займався, якщо ти робитимеш це повний робочий день, ти неминуче витрачатимеш і приноситимеш у жертву свою життєву наснагу та все своє життя. Це коштуватиме тобі твого дому, твоїх почуттів, твоїх плотських задоволень і твого часу. Так само, якщо ти дійсно ставитимешся до благодійності як до професії та займатимешся нею у відповідний спосіб, ти витратиш на неї весь свій час і наснагу. Людина має обмежену кількість наснаги. Якщо ти став підконтрольним благодійній роботі й хочеш приділяти однакову та збалансовану увагу як благодійності, так і своїй вірі в Бога, і до того ж однаково добре справлятись і з тим, і з іншим, це буде нелегко. Якщо ти хочеш водночас збалансувати ці дві справи, але тобі це не вдається, то доведеться зробити вибір. Якщо тобі доведеться обирати, що залишити, а що відкинути, яким буде твоє рішення? Хіба не слід обрати для виконання найбільш значущу та цінну справу? Тож якщо віра в Бога та заняття благодійністю з’являються у твоєму житті одночасно, який вибір тобі слід зробити? (Мені слід вибрати віру в Бога.) Хіба більшість людей не вибирає віру в Бога? Бачачи, що ви всі зробили цей вибір, хіба не цілком нормально, що Бог не дозволяє людям займатися благодійністю? (Так.) Заняття благодійністю допомогло багатьом живим істотам і забезпечило прожиток багатьом людям, але що ти зрештою з нього здобудеш? Ти задовольниш своє марнославство. Чи справді ти щось здобуваєш, і чи це те, що тобі слід здобути? Ти реалізуєш свій ідеал і продемонструєш власну цінність – ось і все, але чи той це шлях, яким тобі слід іти в житті? (Ні.) Що ти зрештою здобудеш від цього? (Порожнечу.) Ти взагалі нічого не здобудеш. Ти тимчасово задовольниш своє марнославство, отримаєш трохи похвали від інших або медалі й почесті в суспільстві, але на тому все, і вся твоя наснага й час будуть витрачені. Що ти здобудеш? Пошана, добра репутація, визнання – це все пусте. Однак істини, які люди мають осягнути, і життєві шляхи, якими їм слід іти в цьому житті, неможливо зрозуміти або здобути, просто займаючись благодійністю. Віра в Бога – це інша справа. Якщо ти щиро та повністю присвячуєш себе Богові й прагнеш до істини, то твої витрати часу та наснаги принесуть добрі й позитивні результати. Якщо ти знаєш і розумієш те, що людям слід розуміти найкраще, – як їм слід жити, як їм слід поклонятися Богу, яке їхнє ставлення до різних питань, яких точок зору й позицій їм слід дотримуватися під час дій, який спосіб поведінки найправильніший і як поводитися так, щоб Творець це відзначив, так, щоб це означало, що людина йде належним шляхом, – тоді це правильний шлях, і ти дійсно щось здобуваєш. За своє життя ти здобудеш багато такого, чого безбожники не можуть навчитися, такого, чим має володіти кожен, хто має людськість. Це походить від Бога та від істини, і це стане твоїм життям. Із цієї миті ти перетворишся на людину, яка приймає істину як своє життя; твоє життя більше не буде пустим, і ти більше не будеш розгубленим чи нерішучим. Хіба це не вищі, не цінніші здобутки? Хіба вони не цінніші за виконання якоїсь благодійної роботи заради миттєвого задоволення твого марнославства? (Так.) Ці здобутки, пов’язані з істиною та шляхом, яким людям слід іти, подарують тобі нове життя. Ніщо в людському світі не може зрівнятись із цим новим життям, і ніщо не може його замінити. Звичайно, це нове життя безцінне та вічне. Це те, чого ти досягаєш після того, як присвятив свій час, наснагу та молодість, після того, як заплатив певну ціну та приніс певні жертви. Хіба воно того не варте? Безумовно, воно того варте. Але що ти здобудеш, займаючись благодійністю? Ти не здобудеш нічого. Ті почесті та медалі – це не здобуток. Схвалення й запевнення інших, слова інших людей про те, що ти добра людина або видатний філантроп – чи можна це вважати здобутком? (Ні.) Усе це тимчасове, і з часом воно зникне. Коли ти більше не зможеш міцно це тримати, коли ти більше не зможеш це відчути, ти сповнишся жалю та скажеш: «Що я робив у своєму житті? Я попіклувався про кількох котів і собак, усиновив кількох сиріт, допоміг кільком бідним людям, щоб вони мали добре життя, їли добру їжу й мали гарний одяг, але як щодо мене самого? Для чого я жив? Чи може бути таке, що я жив тільки для них? Хіба це моя місія? Хіба це відповідальність, яку доручило мені Небо? Хіба це обов’язок, який дало мені Небо? Безсумнівно, ні. Тоді для чого людина живе в цьому житті? Звідки людина приходить і куди вона йде в майбутньому? Я не розумію цих найфундаментальніших питань». І ось, дійшовши до цього етапу, ти усвідомиш, що ці почесті – не здобуток, що вони показні. Це тому, що не займайся ти благодійністю, ти залишився б тією ж самою людиною, як якби займався нею аж до цього дня, отримуючи всі ці похвали й відзнаки, – так чи інакше, твоє внутрішнє життя не змінилося б. Те, чого ти не розумієш, залишиться для тебе невідомим; ти досі будеш збентеженим і приголомшеним. І в цей час ти не лише будеш іще більше збентеженим і приголомшеним, але й відчуватимеш ще більший неспокій. На цьому етапі вже буде запізно жалкувати. Твоє життя мине, найкращі часи залишаться позаду, і ти обереш хибний шлях. Тому якщо ти ще не ухвалив рішення зайнятися благодійною роботою або якщо ти тільки починаєш займатися благодійністю, тобі слід відпустити такі думки, якщо ти хочеш прагнути до істини й досягти спасіння. Звичайно, тобі також слід відпустити всі справи, пов’язані із цією роботою, і всім серцем кинутися на шлях віри в Бога й прагнення до спасіння. Зрештою, навіть якщо те, що ти отримаєш і здобудеш, буде не таким великим і відчутним, як ти спочатку уявляв, ти принаймні не сповнишся жалю. Як би мало ти не отримав, це все одно буде більше, ніж отримають ті, хто провів усе своє життя в релігії, вірячи в Господа. Це факт. Тому, обираючи кар’єру, людям, з одного боку, потрібно відпустити свої ідеї та плани займатися благодійністю, а з іншого – їм також слід скорегувати переконання, які вони мають у своїх думках. Їм не потрібно заздрити тим у суспільстві, хто займається благодійністю, або думати, які вони альтруїстичні, видатні, шляхетні й самовіддані, кажучи: «Подивіться, як шляхетно та самовіддано вони діють, допомагаючи іншим. Чому ми не можемо бути самовідданими? Чому ми не можемо цього досягти?». По-перше, не потрібно їм заздрити. По-друге, не потрібно собі докоряти. Якщо Бог їх не вибрав, то вони мають свої власні місії та прагнення. До чого б вони не прагнули, – чи то до слави та прибутку, чи до реалізації власних ідеалів і бажань, – це не повинно тебе хвилювати. Що тебе має хвилювати – то це те, чого тобі слід прагнути і яким шляхом тобі слід іти. Найпрактичніше питання полягає в тому, що, оскільки Бог обрав тебе, і ти прийшов у Божий дім, і ти є членом церкви і, більше того, оскільки ти перебуваєш у рядах тих, хто виконує свої обов’язки, тобі слід замислитися над тим, як стати на шлях спасіння, виконуючи свій обов’язок, як утілювати істину в життя, як увійти в істину-реальність і досягти того етапу, на якому Божі слова закарбовані у твоєму нутрі й стають твоїм життям через твої прагнення та різні жертви, на які ти йдеш. У недалекому майбутньому, озираючись назад на той стан, у якому ти був, коли вперше повірив у Бога, ти побачиш, що твоє внутрішнє життя змінилося. Ти більше не будеш людиною, життя якої ґрунтується на її розбещеному характері. Ти більше не будеш тією бундючною, неосвіченою, агресивною й нерозумною людиною, яка вважає себе неперевершеною і якою ти колись був. Натомість слово Боже стане твоїм новим життям. Ти знатимеш, як слідувати Божим шляхом, і знатимеш, як справлятися з усім, що трапляється в житті, згідно з Божою волею й відповідно до істини-принципів. Так ґрунтовно ти проводитимеш кожен день і матимеш точну мету й напрямок у всьому, що ти робиш. Ти знатимеш, що тобі слід і чого не слід робити. Усе це ти бачитимеш у своїй свідомості чітко, як у дзеркалі. Твоє повсякденне життя не буде заплутаним, виснажливим чи депресивним. Натомість воно буде сповнене світлом, матиме мету й напрямок. Водночас ти відчуєш стимул у своєму серці. Ти відчуєш, що змінився, здобув нове життя та став людиною, яка зробила Божі слова своїм життям. Хіба це не добре? (Добре.) Ми завершимо наше спілкування на тому, що не слід займатися благодійністю, – це перший принцип в темі про необхідність відпустити кар’єру.

Який другий принцип теми про необхідність відпустити кар’єру? Задовольнятися їжею та одягом. Щоб вижити в суспільстві, люди виконують самі різні види роботи чи підробітку, аби забезпечити собі прожиток і бути впевненими, що в них є гарантоване джерело щоденного харчування та побутових витрат. Отже, належать люди до нижчих класів чи до дещо вищого рівня, вони забезпечують собі прожиток, займаючись різною діяльністю. Оскільки їхня мета полягає в забезпеченні прожитку, вона досить проста: мати житло, триразове харчування та дохід, мати можливість дозволити собі м’ясо (якщо вони хочуть їсти м’ясо), регулярно ходити на роботу, не ходити в лахмітті й мати змогу отримати достатньо їжі – цього цілком досить. Це базові життєві потреби людей. Коли ці базові потреби задоволені, здобути їжу й тепло відносно легко, чи не так? Хіба це не в межах людських можливостей? (Так.) Тож якщо природа кар’єри пов’язана виключно з їжею й теплом, із прожитком, то яка б це не була кар’єра, якщо вона легальна, вона, як правило, відповідатиме стандартам людськості. Чому Я кажу, що вона відповідає стандартам людськості? Тому що мотив, намір і ціль, з якими ти займаєшся цією професійною діяльністю, не мають нічого спільного з будь-яким іншим питанням чи ідеєю, окрім як забезпечення прожитку. Це робиться виключно заради того, щоб мати достатньо їжі й теплого одягу та мати можливість утримувати свою сім’ю. Хіба це не так? (Так.) Це базові потреби. Коли ці базові потреби забезпечені, люди можуть насолоджуватися базовою якістю життя. Коли їм вдається цього досягти, вони можуть підтримувати нормальне існування. Хіба цього недостатньо для того, щоб людина могла підтримувати нормальне існування? Хіба це не те, чого людям слід досягти в межах людськості? (Так.) Ти несеш відповідальність за власне життя, несеш її на своїх плечах – це необхідний прояв нормальної людськості. Досягти цього достатньо й доречно. Однак якщо тебе це не влаштовує, то тоді як нормальна людина може їсти м’ясо один-два рази на тиждень, ти наполягаєш на тому, щоб їсти його щодня та ще й із надлишком. Наприклад, якщо ти споживаєш щодня сто або двісті грам м’яса, тоді як для підтримання належного фізичного здоров’я достатньо лише 85 грам, таке переїдання може призвести до хвороби. Що спричиняє такі захворювання, як жирова дистрофія печінки, високий кров’яний тиск і високий рівень холестерину? (Вживання надмірної кількості м’яса.) У чому проблема з вживанням надмірної кількості м’яса? Хіба не у відсутності контролю над харчуванням? Хіба не в ненажерливості? (Так.) Звідки береться ця ненажерливість? Хіба не від надмірного апетиту? Чи узгоджується надмірний апетит і ненажерливість із потребами нормальної людськості? (Ні.) Вони перевищують потреби нормальної людськості. Якщо ти постійно хочеш перевищити потреби нормальної людськості, це означає, що тобі доведеться більше трудитися, заробляти більше грошей і працювати в багато разів більше, ніж звичайні люди. Працюючи понаднормово чи на кількох роботах, ти будеш змушений більше заробляти, щоб дозволити собі їсти м’ясо тричі на день і коли заманеться. Хіба це не вихід за рамки нормальної людськості? Хіба це добре – виходити за рамки нормальної людськості? (Ні.) Чому це не добре? (З одного боку, людські тіла схильні до хвороб; з іншого боку, щоб задовольнити свої бажання та апетити, люди повинні вкладати у свою роботу більше часу, наснаги та коштів. Це забирає час і наснагу, які вони могли б використати для прагнення до істини та виконання своїх обов’язків, і впливає на те, як вони йдуть шляхом віри в Бога та прагнення до істини.) Людям слід задовольнятися тим, що вони мають саме необхідне, не відчувають голод чи холод, отримують їжу й тепло, обов’язкові для нормальної людськості. Тобі слід заробляти достатньо грошей, щоб забезпечити нормальну потребу організму в їжі. Цього достатньо, це те життя, яке слід мати людям із нормальною людськістю. Якщо ж ти постійно прагнеш плотських насолод і задовольняєш свій плотський апетит, не думаючи про своє фізичне здоров’я й нехтуючи правильним шляхом; якщо ти завжди хочеш їсти добру їжу, насолоджуватися добрими речами, мати добрі життєві умови й високу якість життя, їсти рідкісні делікатеси, носити брендовий одяг і золоті та срібні прикраси, жити в маєтках і їздити на розкішних автомобілях, – якщо ти постійно до цього прагнеш, то яку професію тобі потрібно мати? Якщо ти берешся за звичайну роботу, яка тільки закриває твої базові потреби в їжі та теплі, чи може вона задовольнити всі ці бажання? (Не може.) Безсумнівно, ні. Наприклад, якщо ти хочеш займатися бізнесом, і малий бізнес з одним кіоском може забезпечити всю твою сім’ю достатньою кількістю їжі й тепла, то, можливо, ти матимеш менше, ніж ті, хто стоїть над тобою, але набагато більше, ніж ті, хто стоїть нижче. Ти можеш іноді їсти м’ясо, і вся твоя сім’я може пристойно вдягатися. Час, що залишився, ти можеш використати для віри в Бога, відвідування зібрань і виконання твоїх обов’язків, і в тебе ще залишиться наснага для прагнення до істини. Цього цілком достатньо. Тому що оскільки ця робота дає тобі впевненість у твоєму житті, ти зможеш вивільнити час та наснагу для прагнення до віри в Бога та до істини. Це відповідає Божій волі. Однак якщо ти ніколи не задоволений, ти завжди думатимеш: «Цей бізнес має потенціал. Я можу заробляти стільки-то грошей на місяць, маючи лише один кіоск, і забезпечити свою сім’ю їжею й теплом. Якщо у мене буде два кіоски, то я зможу подвоїти свій заробіток. Моя сім’я не тільки зможе мати їжу й тепло, ми також зможемо трохи заощадити. Ми зможемо їсти все, що заманеться, і навіть подорожувати та купувати деякі предмети розкоші. Ми зможемо їсти й насолоджуватися тим, що більшості людей недоступно. Це було б чудово. Ану ж бо я додам ще один кіоск!». Додавши ще один кіоск, ти стаєш заможнішим; ти відчуваєш смак переваг і думаєш: «Здається, цей ринок досить великий. Я можу додати ще один кіоск, розширити свій бізнес і привозити різні товари, щоб розширити його ще більше. Я можу не тільки заощадити гроші, але й купити машину та переїхати в більший будинок. Уся моя сім’я зможе подорожувати як по країні, так і за кордон!». Що більше ти обмірковуєш цю думку, то привабливішою вона стає. На цьому етапі ти вирішуєш додати ще один кіоск. Бізнес стає все більшим і більшим, ти заробляєш усе більше та більше грошей, твоє задоволення зростає, але ти все рідше й рідше ходиш на зібрання – уже не щотижня, а два рази в місяць або раз на місяць, і зрештою – лише раз на пів року. У глибині душі ти думаєш: «Мій бізнес виріс, я заробив багато грошей, я підтримую роботу Божого дому й роблю велике приношення». Ти їздиш на кабріолеті, твоя дружина та діти прикрашені золотими й діамантовими коштовностями, з голови до ніг одягнені в брендовий одяг, і ви навіть побували за кордоном. Ти думаєш: «Як чудово мати гроші! Якби я знав, що заробляти гроші так легко, я почав би раніше! Мати гроші – це так чудово! Дні заможної людини проходять в такому комфорті й легкості! Коли я їм смачну їжу, її смак незрівнянний. Коли я одягаю дизайнерські бренди, я почуваюсь піднесено, і куди б я не пішов, я ловлю заздрісні та ревниві погляди інших людей. Я здобув повагу й захоплення людей, і я почуваюсь іншим, моя спина ніби трохи випросталася». Бажання твоєї плоті були задоволені, як і твоє марнославство. Але шар пилу на обкладинці Божих слів стає все товщим і товщим, ти вже давно їх не читав, а твої молитви до Бога стали коротшими. Зібрання переїхали в інше місце, і ти навіть не знаєш, де вони тепер проводяться. Ти не з’являєшся в церкві навіть зрідка. Скажи Мені, це наближає тебе до спасіння чи віддаляє від нього? (Віддаляє.) Якість твого життя покращується, твоє тіло вгодоване, і ти став перебірливішим. У минулому ти не ходив на медичний огляд навіть раз на вісім-десять років, але тепер, коли ти заможній, ти ходиш на огляд кожні шість місяців, щоб перевірити, чи немає в тебе високого кров’яного тиску, високого рівня цукру чи холестерину в крові. Ти кажеш: «Про своє тіло слід дбати. Як говориться в прислів’ї: “Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим”». Твої думки та погляди змінилися, чи не так? Тепер, коли ти багата й більше не пересічна людина, ти відчуваєш свою цінність, відчуваєш, що твоя особистість гідна поваги, і ти ще більше бережеш своє тіло. Змінилось і твоє ставлення до життя. Раніше ти не переймався медичними оглядами, думаючи: «Нам, біднякам, не варто цим перейматися. Навіщо мені обстежуватися? Навіть якщо я серйозно хворий, я все одно не можу дозволити собі лікування. Я просто сидітиму й терпітиму, а якщо не зможу, то, мабуть, ця плоть просто візьме та помре. Нічого страшного». Але зараз все по-іншому. Ти кажеш: «Людям не слід жити із хворобою. Якщо вони захворіють, хто витрачатиме зароблені ними гроші? Вони не зможуть насолоджуватися життям. Життя коротке!». Тепер усе по-іншому, чи не так? Твоє ставлення до грошей, до життя плоті й насолод змінилося. Так само у своєму ставленні до віри в Бога, спасіння та прагнення до істини ти також стаєш дедалі байдужішим.

Щойно людина перестане бути задоволеною їжею й одягом, вона прагнутиме вищої якості життя та насолоди кращими речами. Це ознака небезпеки, це впадіння в спокусу, це спричинить неприємності, і це погана прикмета. Щойно відчувши смак багатства й насолодившись ним, людина починає хвилюватися, що одного дня вона втратить свої гроші та стане бідною. Як наслідок, вона особливо цінує ті дні, коли в неї є гроші, і цінує стан та статус багатія. Ти часто чуєш, як безбожники кажуть: «Перейти від гіркого до солодкого легко, а від солодкого до гіркого – ні». Це означає, що коли в тебе нічого немає, ти не проти, коли тебе просять щось відпустити; ти можеш зробити це в мить ока, тому що в тебе немає нічого, за що варто триматися. Ці грошові й матеріальні цінності не стають для тебе перешкодою, і тобі легко їх відпустити. Але коли ти володієш цими речами, тобі стає важко їх відпустити; важче, ніж піднятися на небо. Якщо ти бідний, то коли прийде час залишити свій дім і виконати свої обов’язки, ти підеш із готовністю. Однак якщо ти заможне цабе, тій розум сповнюється думками, і ти кажеш: «Ох, мій будинок коштує два мільйони юанів, моя машина коштує п’ятсот тисяч юанів. А ще є основні активи, банківські заощадження, акції, фонди, інвестиції та інше на загальну суму приблизно десять мільйонів юанів. Якщо я поїду, як я заберу це все із собою?». Тобі нелегко розлучитися із цими матеріальними благами. Ти думаєш: «Якщо я відмовлюся від цього й покину цей дім і мою нинішню сім’ю, чи будуть у тому місці, де я житиму в майбутньому, такі ж умови? Чи зміг би я витерпіти життя в глиняній халупі або в будинку із соломи? Чи зміг би я витримати сморід хліву? Зараз я можу щодня приймати гарячий душ. Чи зміг би я витримати в місці, де немає можливості прийняти гарячий душ навіть раз на рік?». Твої думки множаться, і ти не можеш цього витримати. Поки в тебе є гроші, ти жменями витягаєш готівку на купівлю речей, без роздумів купуючи все, що заманеться; ти особливо щедрий, і гроші тебе ніколи не підводили. Але якби ти відмовився від усього цього, то щоразу ліз би у свій гаманець зі збентеженням, гадаючи, що станеться, якщо там нічого немає. Якби ти захотів з’їсти миску гарячої локшини, тобі довелося б вираховувати, який ресторан найдешевший і скільки страв ти можеш з’їсти на ті гроші, які в тебе залишилися. Тобі довелося б дотримуватися суворого бюджету, вести життя бідняка. Чи зміг би ти це витримати? Раніше, якби ти двічі виправ річ і вона втратила б форму, так що її соромно носити, ти б викинув її та купив нову. Тепер ти переш і носиш одну й ту саму футболку знову і знову, і навіть якщо комір рветься, ти не можеш її викинути. Ти зашиваєш її та продовжуєш носити. Чи зміг би ти таке терпіти? Куди б ти не пішов, люди бачили б, що ти бідний, і не хотіли б із тобою спілкуватися. Коли в магазині ти запитав би ціну, ніхто не звернув би на тебе уваги. Чи зміг би ти це знести? Це нелегке відчуття, чи не так? Але якби у тебе не було цих грошових і матеріальних цінностей, тобі не потрібно було б їх відпускати, і тобі не довелося б стикатися із цим викликом. Тобі було б набагато легше покинути все та прагнути до істини. Тому Бог здавна говорив людям, що їм слід задовольнятися їжею та одягом. Якою б не була твоя професія, не стався до неї як до кар’єри, не розглядай її як трамплін чи засіб для того, щоб зайняти видне становище або накопичити багатство для безбідного життя. Якою б не була твоя робота чи професія, достатньо розглядати її виключно як засіб для забезпечення прожитку. Якщо вона може забезпечити твій прожиток, тобі слід знати, коли зупинитися, і більше не гнатися за багатством. Якщо заробітку в дві тисячі юанів на місяць вистачає на триразове харчування й основні життєві потреби, то варто на цьому зупинитися й не намагатися розширювати масштаби своєї роботи. Якщо в тебе є особливі потреби, ти можеш взяти додаткові робочі зміни або тимчасову роботу, щоб звести кінці з кінцями; це прийнятно. Божа вимога до людей така: незалежно від того, яка твоя професія, незалежно від того, чи вимагає вона знань або якихось технічних навичок і чи вимагає вона фізичної праці, якщо вона путня й законна, відповідає твоїм здібностям і може забезпечити твій прожиток, то цього достатньо. Не перетворюй свою професію на засіб для реалізації власних ідеалів і бажань заради задоволення свого життя у плоті, бо тим самим ти дозволяєш собі піддатися спокусі, або впасти в трясовину, або стати на шлях, з якого немає вороття. Якщо заробітку в дві тисячі юанів на місяць достатньо для підтримки твого особистого життя або життя твоєї сім’ї, то тобі слід триматися цієї роботи, а час, що залишився, використати для практики віри в Бога, відвідування зібрань, виконання своїх обов’язків і прагнення до істини. Це твоя місія, цінність і сенс життя віруючої людини. І будь-яка професійна діяльність, якою ти займаєшся, призначена просто для підтримки основних фізичних потреб нормального людського життя. Бог не вимагатиме від тебе, щоб ти досяг успіху, став видатним чи прославив себе у своїй професії. Якщо твоя професія пов’язана з науковими дослідженнями, вона вимагатиме значної частини твоєї наснаги, але принцип практики залишається незмінним – задовольнятися їжею та одягом. Якщо твоя професія пропонує тобі можливості для просування по службі та значний дохід відповідно до твоїх здібностей, і цей дохід виходить за рамки задоволення їжею та одягом, що тобі слід зробити? (Відмовитися від пропозиції.) Принцип, якому тобі слід підкоритися, – це принцип, про який тебе напучує Бог: задовольнятися їжею та одягом. Якою б професійною діяльністю ти не займався, якщо вона не обмежується рамками задоволення їжею та одягом, ти неминуче вкладатимеш наснагу, час або кошти, виходячи за межі базових потреб, щоб заробити цей додатковий дохід. Наприклад, на даний час ти можеш бути молодшим працівником, який заробляє достатньо для підтримання своїх базових потреб, але через твої успіхи в роботі керівництво хоче підвищити тебе до керівної посади або зробити тебе таким-то вищим керівником зі збільшенням зарплати в декілька разів. Хіба цей дохід зароблений даремно? Коли твій дохід зростає, то зростає й відповідна кількість праці, яку ти вкладаєш. Хіба докладання зусиль не вимагає наснаги та часу? Іншими словами, можна сказати, що ти отримав зароблені гроші в обмін на велику частку твоєї енергії та часу. Щоб заробляти більше грошей, тобі потрібно інвестувати більше свого часу та наснаги. Коли ти заробляєш більше грошей, це займає велику частину твого часу та наснаги, при цьому час, який ти приділяєш вірі в Бога, відвідуванню зібрань, виконанню обов’язків та прагненню до істини, пропорційно зменшується. Це очевидний факт. Коли ти присвячуєш свою наснагу та час накопиченню багатства, ти втрачаєш винагороди від своєї віри в Бога. Бог не буде до тебе прихильним, і Його дім не компенсує тобі те, що ти втратив, тільки тому, що тебе підвищили й тепер велика кількість твого часу й наснаги зайняті, через що в тебе немає часу виконувати свої обов’язки або відвідувати зібрання в Божому домі. Чи трапляється таке? (Ні.) Божий дім не прийме тебе, не дасть тобі особливого ставлення, і Бог не ставитиметься до тебе через це прихильно. Коротше кажучи, якщо ти хочеш отримати винагороди за свою віру в Бога, якщо ти хочеш здобути істину, то це залежить від того, яких зусиль ти докладаєш, аби забезпечити собі час і наснагу. Це питання вибору. Бог не забороняє тобі підтримувати нормальний спосіб життя. Твого доходу вистачає на їжу й тепло, на підтримку твого фізичного виживання й життєдіяльності. Цього достатньо, щоб підтримувати твоє подальше існування. Але ти не задоволений; ти завжди хочеш заробляти більше. Тоді ця сума грошей позбавить тебе твоєї наснаги й часу. Заради чого ти будеш їх позбавлений? Заради покращення якості твого матеріального життя. Коли ти покращуєш якість свого матеріального життя, ти менше здобуваєш від віри в Бога, і твій час для виконання обов’язків зникає, він зайнятий. Що його займає? Його займає прагнення до доброго фізичного життя, фізична насолода. Чи варте воно того? (Ні.) Якщо ти вмієш добре зважувати всі «за» і «проти», то ти розумієш, що воно того не варте. Ти отримуєш задоволення від свого фізичного життя, їси кращу їжу та зберігаєш ситість у шлунку; ти добре вдягаєшся – стильно й комфортно. Ти купуєш іще кілька дизайнерських речей і предметів розкоші, але твоя робота виснажлива, важча й забирає твій час і наснагу. Як віруючий, ти не маєш часу відвідувати зібрання чи слухати проповіді. Тобі також бракує часу на роздуми над істиною й Божими словами. Ти досі не розумієш і не можеш розпізнати значну частину істини, але тобі бракує часу й наснаги, щоб роздумувати та шукати її. Твоє матеріальне життя покращується, але духовне життя не зростає, а занепадає. Це здобуток чи втрата? (Утрата.) Ця втрата занадто велика! Ти маєш зважити всі «за» і «проти»! Якщо ти розумна людина, яка щиро любить істину, тобі слід зважити обидві сторони й побачити, що для тебе найбільш цінне та значуще. Якщо тебе просувають по службі й у тебе з’являється можливість заробити більше грошей і забезпечити собі краще матеріальне життя, що тобі слід обрати? Якщо ти хочеш прагнути до істини й рішуче налаштований прагнути до істини, то тобі слід утриматися від таких можливостей. Наприклад, уяви, що хтось у твоїй компанії каже: «Ти працюєш на цій роботі вже десять років. Більшості людей в компанії підвищують зарплату, і через три-п’ять років їх просувають по службі. Але ти отримуєш ту саму заробітну платню, що й раніше. Чому ти не показуєш хороші результати? Чому ти не покращуєш свою продуктивність? Подивися на таку-то, вона працює тут три роки, а вже їздить на кабріолеті й живе в більшому будинку: вона змінила будинок з однією спальнею та вітальнею на інший, із трьома спальнями та двома вітальнями. Коли вона приїхала, то була просто бідною студенткою. Тепер вона заможна жінка, одягнена з голови до ніг у дизайнерський одяг, зупиняється в розкішних готелях, живе в маєтку та їздить на розкішному автомобілі». Якби ти побачив, яка вона заможна, хіба не почали б у тебе на душі шкребти коти? Хіба не стало б тобі погано? Хіба зміг би ти встояти перед такими спокусами? Хіба залишився б при своєму первісному намірі? Хіба дотримувався б принципів? Якщо ти щиро любитимеш істину, будеш готовий прагнути до неї та віритимеш, що здобути щось в істині – це найважливіше, найцінніше у твоєму житті, і що ти обрав те, що найважливіше й найцінніше у твоєму житті, то ти не пошкодуєш про це, і такі речі, як просування по службі, тебе не похитнуть. Ти будеш невідступний, кажучи: «Я задовольняюся їжею й одягом; за яку б роботу я не брався, я роблю це заради їжі й тепла, щоб моє тіло продовжувало жити, а не заради тілесної насолоди та, звичайно, не заради здобуття видного становища. Я не прагну просування по службі чи високої зарплати; я використаю свій обмежений життєвий час, щоб прагнути до істини». Якщо ти матимеш таку рішучість, то не вагатимешся, і в тебе на душі не шкребтимуть коти. Коли ти бачитимеш, що інші отримують просування по службі та більшу зарплату, носять золоті та срібні прикраси та брендовий одяг, насолоджуються кращою якістю життя й перевершують тебе за стилем, ти не відчуватимеш заздрості. Чи не так? (Так.) Однак якщо ти не любиш істину й не прагнеш до неї, ти не зможеш стриматись і надовго тебе не вистачить. У такій ситуації й у такому середовищі, якщо людям бракуватиме істини, як їхнього життя, якщо їм бракуватиме трохи рішучості, якщо їм бракуватиме справжнього розуміння, вони часто коливатимуться туди-сюди й почуватимуться слабкими. Протримавшись деякий час, вони навіть впадуть у депресію, думаючи: «Коли ж ці дні закінчаться? Якщо Божий день не настане, як довго я залишатимуся лакеєм у цій компанії? Інші заробляють більше за мене. Чому ж я здатен тільки забезпечити себе елементарними їжею й теплом? Бог не каже мені заробляти більше грошей». Хто не дає тобі заробляти більше грошей? Якщо у тебе є можливість, ти можеш заробляти більше. Якщо ти вирішив заробляти більше грошей, вести заможний спосіб життя й насолоджуватися марнотратством – це чудово; ніхто тобі не заважає. Однак ти маєш нести відповідальність за свій вибір. Зрештою, якщо ти не досягнеш істини, якщо Божі слова не стануть у тобі життям, ти будеш єдиними, хто про це пошкодує. Ти маєш нести відповідальність за свої вчинки та вибір. Ніхто не може сплатити за тебе рахунок або взяти на себе відповідальність замість тебе. Якщо ти вже обрав вірити в Бога, іти шляхом спасіння й прагнути до істини, не шкодуй про це. Оскільки це те, що ти обрав, тобі не слід сприймати це як правило чи заповідь, якої слід дотримуватися; радше тобі слід зрозуміти, що твоя наполегливість і вибір мають сенс і цінність. Зрештою, те, що ти здобуваєш – це істина й життя, а не просто правило. Якщо через свою наполегливість і вибір ти почуваєшся особливо ніяково та незатишно й не можеш дивитися в очі оточуючим, тоді не продовжуй наполягати. Навіщо ускладнювати собі життя? Чого б ти не бажав у душі, чого б ти не хотів, прагни до цього – ніхто тебе не зупиняє. Зараз, спілкуючись у такий спосіб, ми просто даємо тобі принцип. Кожна професійна діяльність, якою займаються люди у світі, пов’язана зі славою, прибутком і фізичним задоволенням. Люди заробляють більше грошей не для того, щоб досягти певного числа, а щоб підвищити своє фізичне задоволення за рахунок цих зароблених грошей, а також стати заможними людьми, відомими широкому загалу. Так вони матимуть славу, прибуток і становище, які виходять за рамки базових потреб. Люди платять за фізичну насолоду будь-яку ціну; усе це не має сенсу, усе це порожнє, як сон. Те, що вони отримують у результаті, – сама лише порожнеча. Сьогодні ти можеш їсти пельмені та вважати їх смачними, але після ретельних роздумів усвідомлюєш, що нічого не здобув. Якщо ти їси їх щодня, то вони можуть тобі набриднути, ти перестанеш їх їсти й перейдеш на щось інше, як-от кукурудзяні булочки, рис або млинці. Так ти пристосовуєшся, і твоє фізичне тіло стає здоровішим. Якщо ти їси жирну їжу щодня, твоє фізичне тіло може стати нездоровим, чи не так?

Задовольнятися їжею й одягом – чи правильний це шлях? (Правильний.) Чому він правильний? Хіба цінність людського життя в їжі та одязі? (Ні.) Якщо цінність життя людини не в їжі та одязі, не в насолоді в плоті, тоді професійна діяльність, якою вона займається, має задовольняти лише потребу в їжі та одязі, вона не повинна виходити за ці рамки. Для чого потрібні їжа та одяг? Щоб забезпечити нормальне виживання тіла. Яка мета виживання? Не плотська насолода, не насолода плином життя та, звичайно, не насолода всім тим, що з людиною відбувається в житті. Усе це неважливо. То що ж тоді найважливіше? Що найціннішого має зробити людина? (Іти шляхом віри в Бога та прагнення до істини, а потім виконувати свої обов’язки.) Якою б людиною ти не був, – ти створена істота. Створеним істотам слід робити те, для чого вони призначені – ось що має цінність. Отже, що з того, що роблять створені істоти, має цінність? Кожна створена істота має місію, доручену їй Творцем, місію, яку вона повинна виконати. Бог визначив життєву долю кожної людини. Якою б не була її життєва доля, це те, що їй слід робити. Якщо ти робиш це добре, то коли ти постанеш перед Богом, щоб звітувати Йому, Бог дасть тобі відповідь, яка тебе вдовольнить. Він скаже, що ти мав цінне та плідне життя, що ти перетворив Божі слова на своє життя та що ти компетентна створена істота. Однак якщо твоє життя – це просто життя, боротьба та витрати заради їжі, одягу, задоволення та щастя, то коли ти нарешті постанеш перед Богом, Він запитає: «Наскільки ти виконав це життєве завдання та місію, які Я тобі дав?». Ти все підрахуєш і побачиш, що наснага та час твого життя були витрачені на їжу, одяг і розваги. Здається, що ти мало що зробив зі своєю вірою в Бога, не виконав свій обов’язок, не вистояв до кінця та не втілив у життя свою відданість. Що стосується прагнення до істини, то хоча ти й мав певне бажання прагнути до неї, ти не заплатив велику ціну та нічого не здобув. У кінцевому підсумку Божі слова не стали твоїм життям, і ти досі той самий старий сатана. Твої методи сприйняття та дій ґрунтуються на людських переконаннях і фантазіях, а також на розбещеному сатанинському характері. Ти досі повністю настроєний проти Бога та несумісний із Ним. У такому випадку ти станеш непотрібним, і Бог більше тебе не захоче. Із цієї миті ти більше не будеш Божим створінням. Це жалюгідно! Тому якою б професійною діяльністю ти не займався, якщо вона легальна, значить вона впорядкована й наперед визначена Богом. Але це не означає, що Бог підтримує тебе чи заохочує заробляти більше грошей або досягати висот у кар’єрі, яку ти обрав. Бог цього не схвалює, і Він ніколи цього від тебе не вимагав. Більше того, Бог ніколи не використає професійну діяльність, якою ти займаєшся, щоб підштовхнути тебе до світу та віддати сатані або щоб дозволити тобі свідомо прагнути до слави та прибутку. Натомість через професію, якою ти займаєшся, Бог дозволяє тобі задовольняти свої потреби в їжі та теплі – ось і все. Крім того, у Своїх словах Бог розповів тобі про те, який твій обов’язок, яка твоя місія, до чого тобі слід прагнути та чим тобі слід жити. Це цінності, якими тобі слід жити, і шлях, яким тобі слід іти упродовж усього твого життя. Після того, як Бог заговорив і ти зрозумів, що Він сказав, що тобі слід зробити? Якщо трьох робочих днів на тиждень достатньо, щоб задовольнити твої потреби в їжі та теплі, але ти все одно вирішуєш працювати в інші дні, то ти не можеш виконати свій обов’язок. Коли обов’язок вимагає твоєї співпраці, ти кажеш: «Я на роботі, я на своєму посту», а коли хтось намагається зв’язатися з тобою, ти завжди заявляєш, що не маєш часу. А коли ж ти маєш час? Лише після 20:00, коли ти виснажений, утомлений і спустошений, коли в тебе є бажання, але немає сил. Ти працюєш шість днів на тиждень, і коли хтось намагається зв’язатися з тобою по телефону, ти завжди заявляєш, що в тебе немає часу. Тільки в неділю в тебе є час, і навіть тоді тобі потрібно присвятити його сім’ї та дітям, зайнятися домашніми справами, підзарядитися та трохи відпочити. Дехто навіть вирушає у відпустку, присвячує час дозвіллю, витрачає гроші та купує речі. Дехто будує свої стосунки з колегами, налагоджує зв’язки з керівниками та вищим керівництвом. Що це за віра? Це наскрізь невіруюча людина; який сенс займатися формальностями? Не кажи, що ти віриш у Бога; ти не маєш жодних відносин із віруючими в Бога. Ти не належиш до церкви; у кращому разі ти просто друг церкви. Божому дому потрібен хтось, хто б займався зовнішніми справами, і ти можеш погодитися допомогти, але робиш це лише для того, щоб не відмовлятися. Чи зможеш ти зайняти свою посаду та коли ти зможеш її зайняти – невідомо. А після того, як ти прибув на посаду, неясно, чи можеш ти віддавати їй увесь свій час, усе своє серце й сили, – це все невідомо. Ніхто не знає, коли ти можеш виявитися надто зайнятим роботою або поїхати у відрядження та безслідно зникнути на два тижні чи на місяць – ніхто не може з тобою зв’язатися. Це вже не справжня віра, а проста формальність. Що стосується таких людей, то в них слід забрати книги Божого слова, а потім їх слід усунути та сказати: «Якщо ти не зможеш відпустити роботу, не матимеш часу на зібрання й не зможеш виконувати свій обов’язок, Божий дім тебе не примушуватиме. На цьому наші шляхи розходяться. Коли ти зможеш задовольнятися лише їжею та одягом, відмовишся від своїх вимог високоякісного життя та приділятимеш більше часу виконанню свого обов’язку, тоді ми офіційно приймемо тебе у своє лоно й вважатимемо тебе членом церкви. Якщо ти не можеш цього досягти, а просто відчитуєшся, допомагаєш і будуєш неміцні відносини з братами та сестрами у свій вільний час, це не вважається виконанням твого обов’язку як створеної істоти й тим більше не кваліфікується як офіційна віра в Бога». Як ми називаємо таких людей? (Друзі церкви.) Друзі церкви, добрі друзі церкви. «Хто не супроти нас, той за нас» (Марка 9:40). Тому таких людей називають друзями церкви. Якщо когось називають другом церкви, це означає, що за ним ще досі спостерігають, він ще не є формально віруючим у Бога, не зарахований до членів церкви, ще не вважається людиною, яка виконує свій обов’язок; щонайбільше, за ним ще треба спостерігати, оскільки досі незрозуміло, чи може він виконати свій обов’язок. Однак через обмеження, накладені сімейним оточенням або умовами, деякі люди змушені працювати кілька днів на тиждень, щоб заробляти на життя й утримувати своїх дітей. Ми не ставитимемо до них жодних категоричних вимог. Якщо вони можуть виконувати свої обов’язки в той час, що залишився, то вони вважаються членами Божого дому, офіційно віруючими в Бога, тому що вони вже виконали основну умову – задовольнятися їжею й одягом. У них є об’єктивні труднощі, і якщо не дати їм працювати, то вся їхня сім’я залишиться без прожитку, і вони страждатимуть від холоду та голоду. Якщо не дозволити їм працювати, хто утримуватиме їхню сім’ю? Може, ти їх утримуватимеш? Тому церковні керівники, куратори та всі, хто має до них стосунок, не мають права вимагати, щоб вони покинули роботу та не турбувалися про свою сім’ю. Цього не слід робити. Це означало б вимагати від людей неможливого; їм слід дати засоби для життя. Люди не живуть у вакуумі, вони не машини. Їм потрібно виживати, забезпечувати прожиток. Як ми обговорювали раніше, якщо в тебе є діти та сім’я, то тобі як опорі або члену сім’ї слід взяти на себе відповідальність утримувати свою сім’ю. Принцип виконання цього зобов’язання – роздобути їжу та тепло, ось у чому полягає цей принцип. Для деяких людей це стан, у якому вони зараз перебувають, і вони нічого не можуть із цим вдіяти. Виконавши свої зобов’язання перед сім’єю, вони підлаштовують свій графік, щоб виконати свій обов’язок. Божий дім це дозволяє й допускає; не можна вимагати від людей неможливого. Це принцип? (Так.) Ніхто не має права вимагати від тих, хто нещодавно увірував у Бога та ще не вкоренився, щоб вони кидали роботу, залишали сім’ю, розлучалися, нехтували своїми дітьми чи відкидали батьків. Нічого із цього не потрібно. Божі слова вимагають від людей слідувати принципам істини, і ці принципи охоплюють різні ситуації й умови. Виходячи із цих різних ситуацій та умов, вимоги й заходи мають відповідати принципам істини; тільки так правильно. Тому в питаннях кар’єри дуже важливо задовольнятися їжею й одягом. Якщо ти чітко цього не розумієш, то можеш утратити свій обов’язок і поставити під загрозу свої шанси на спасіння.

Останні дні – це також особливий час. З одного боку, робота церкви складна й насичена; з іншого боку, у цю мить поширення Євангелія Царства Божого потрібно, щоб більше людей присвячувало свій час і наснагу, докладало зусиль і виконувало свої обов’язки, аби задовольнити потреби різних проектів у Божому домі. Тому чим би ти не займався, якщо поза задоволенням своїх основних життєвих потреб ти можеш присвятити свій час та наснагу виконанню свого обов’язку в Божому домі, співпрацюючи в різних проектах, тоді в очах Бога це не тільки бажано, але й особливо цінно. Це варто Божої відзнаки і, звісно, варто того, щоб люди так само вкладались і витрачались. Справа в тому, що хоча ти й пожертвував задоволеннями плоті, ти здобуваєш безцінне життя Божих слів, вічне життя, безцінний скарб, який не можна обміняти ні на що у світі, ні на гроші, ні на будь що інше. І цей неоціненний скарб, те, що ти здобуваєш, вкладаючи час і наснагу, через власні зусилля та прагнення, – це особлива ласка й те, що тобі пощастило отримати, чи не так? Божі слова та істина стають життям людини: це безцінний скарб, у обмін на який людям слід пожертвувати всім. Отже, виходячи з того, що твоя професія дозволяє тобі мати їжу й одяг, якщо ти здатний заплатити ціну та вкласти час і енергію в прагнення до істини, – якщо ти обираєш цей шлях, – то це хороша подія, яку варто відсвяткувати. Тобі не слід почуватися через це засмученим або збентеженим; ти маєш бути впевненим, що зробив правильний вибір. Нехай ти впустив можливість просування по службі, підвищення зарплати й вищого доходу, більшої насолоди від життя у плоті або заможного життя, але ти скористався можливістю спасіння. Той факт, що ти втратив або відпустив ці речі, означає, що твій вибір приніс тобі надію й життєву силу для спасіння. Ти нічого не втратив. І навпаки, якщо, маючи їжу та одяг, ти витрачаєш більше часу та наснаги, заробляєш більше грошей, отримуєш більше матеріальних задоволень, і твоя плоть задоволена, але при цьому ти знищив надію на власне спасіння, то це, безсумнівно, для тебе не добре. Тобі слід почуватися через це засмученим і стривоженим; тобі слід скоригувати свою роботу або своє ставлення до життя й вимоги до якості фізичного життя; тобі слід відпустити певні бажання, плани та програми для життя в плоті, які не узгоджуються з дійсністю. Ти маєш помолитися Богу, прийти в Його присутність і набратись рішучості виконати свій обов’язок, кинувши свій розум і тіло на виконання різних задач у Божому домі, прагнучи, щоб у майбутньому, у день завершення Божої роботи, коли Бог перевірятиме роботу кожної людини та вимірюватиме духовний стан усіх класів людей, ти був їх частиною. Коли велика Божа робота буде завершена, коли Євангеліє Царства Божого пошириться по всьому всесвіту, коли розгорнеться ця радісна сцена, там буде і твоя праця, і твій внесок, і твоя жертва. Коли Бог отримає славу, коли Його робота пошириться по всьому всесвіту, коли всі святкуватимуть успішне завершення великої Божої роботи, у цю радісну мить ти будеш тим, хто причетний до цієї радості. Ти будеш співучасником цієї радості, а не тим, хто ридатиме та скреготатиме зубами, хто битиме себе в груди та колотитиме по спині, тоді як всі інші кричатимуть і стрибатимуть від радості; не тим, хто отримає суворе покарання, хто буде глибоко зневажений і вигнаний Богом. Звичайно, ще краще те, що коли велика Божа робота завершиться, ти володітимеш Божими словами як життям. Ти будеш спасенною людиною, яка більше не бунтує проти Бога, не порушує принципів, а сумісна з Богом. Водночас ти радітимеш, що від самого початку відмовився від усього: від високої зарплати, від плотських насолод, від хорошого матеріального забезпечення, від чудових житлових умов, а також від вдячності, просування по службі та піднесення, яке дають тобі керівники. Ти не шкодуватимеш про те, що відмовився від можливостей просування по службі, відмовився від можливостей збільшити свою зарплату та розбагатіти чи від шансу пожити розкішним життям. Коротше кажучи, вимоги та стандарти, що застосовуються до професійної діяльності, якою займається людина, а також принципи практики, яких їй слід дотримуватися, підсумовані в цьому вислові: «Задовольняйся їжею й одягом». Прагнути до істини, щоб здобути життя, – ось чого слід дотримуватися людям. Їм не слід зрікатися істини та правильного шляху заради насолод і задоволення своїх плотських бажань. Це другий принцип стосовно кар’єри, якого людям слід дотримуватися.

Щодо теми про необхідність відпустити кар’єру, то сьогодні ми обговорили два принципи. Чи зрозуміли ви ці два принципи? (Так.) Коли принципи зрозумілі, наступний крок – оцінити, виходячи із цих принципів, як утілити їх у життя. Зрештою ті, хто може дотримуватися цих принципів, – це ті, хто слідує шляхом Бога, а ті, хто не може дотримуватися принципів, відхиляються від Божого шляху. Це дуже просто. Якщо ти зможеш дотримуватися принципів, то досягнеш істини; якщо ж ти не зможеш дотримуватися принципів, то втратиш істину. Досягнення істини дає надію на спасіння; нездатність досягти істини призведе до втрати надії на спасіння – ось як це відбувається. Гаразд, на сьогодні завершімо наше спілкування. До побачення!

10 червня 2023 року