На нашому попередньому зібранні ми спілкувалися про велику тему – як прагнути до істини. Як ми спілкувалися про це питання? (Бог поспілкувався про два аспекти: перший – «відпускання», другий – «самовіддача». Бесідуючи про відпускання, Бог говорив про негативні емоції, які існують у людині. Зокрема, Бог поспілкувався про конкретні результати та наслідки, до яких призводять негативні почуття меншовартості, злості та ненависті при виконанні нашого обов’язку. Спілкування Бога дало нам інше розуміння того, як прагнути до істини. Ми побачили, що часто не помічаємо негативних емоцій, які виявляємо щодня, і зазвичай не розрізняємо та не розуміємо свої негативні емоції. Ми виносимо однобоке судження, що ми просто такі люди, та й годі. Ми привносимо ці негативні емоції у виконання нашого обов’язку, і це безпосередньо впливає на його результати. Це також впливає на те, як ми дивимося на людей і речі та як розв’язуємо проблеми в нашому житті. Через це нам украй тяжко йти шляхом прагнення до істини.) На нашому останньому зібранні Я спілкувався про те, як прагнути до істини. Коли справа доходить до практики, є два її основні шляхи: відпускання та самовіддача. Минулого разу ми в загальних рисах розглянули основні питання, пов’язані з першим аспектом цього першого шляху – «відпускання», тобто необхідності відпускати різного роду емоції. Переважно це негативні емоції – ненормальні, ірраціональні, такі, що не узгоджуються із совістю та розумом. Зокрема, у нашому спілкуванні ми зосередилися на таких негативних емоціях, як меншовартість, злість і ненависть, на деяких формах поведінки, які виникають через життя в цих негативних емоціях, а також на різних негативних емоціях, що з’являються внаслідок певних обставин або умов, у яких росла людина, чи відображаються в ненормальній натурі. Чому ці негативні емоції потрібно відпускати? Тому що ці емоції, об’єктивно кажучи, породжують у людині негативні установки й точки зору, що впливають на позицію, яку людина займає, коли стикається з іншими людьми, подіями чи об’єктами. Отже, перший аспект цього шляху практики – відпускання – вимагає, щоб люди відпускали всілякі негативні емоції. Минулого разу ми трохи поспілкувалися про ці негативні емоції. Але, звісно, крім меншовартості, злості та ненависті, про які ми вже бесідували, є й ціла низка емоцій, які можуть впливати на погляди нормальної людськості. Ці емоції заважають совісті, розуму, мисленню та судженням нормальної людськості й можуть впливати на результати прагнення людини до істини. Це означає, що такі негативні емоції – перше, що людськість повинна відпустити у своєму прагненні до істини. Під час нашої сьогоднішньої бесіди ми продовжимо поточну тему того, як відпускати різні негативні емоції. Спочатку ми поспілкуємося про різні прояви негативних емоцій, і з Мого спілкування про ці прояви люди зможуть здобути знання про негативні емоції, зіставити себе з тим, що дізналися, а потім почати долати такі свої емоції одну за одною у своєму повсякденному житті. Людина зможе почати долати їх за допомогою пошуку та розуміння істини, пізнання й аналізу негативних думок і поглядів, а також ненормальних точок зору й позицій, які в ній породжують ці негативні емоції.

Минулого разу ми говорили про таку негативну емоцію, як депресія. Передусім чи відчуває депресію більшість людей? Чи можете ви зрозуміти, що це за почуття й настрій – депресія, які в неї прояви? (Так.) Це легко зрозуміти. Ми не говоритимемо про депресію занадто детально, а просто опишемо прояви, які емоція депресії викликає в тих, хто вірить у Бога та слідує за Ним. Що означає слово «депресія»? Це означає, що людина поникла, почувається недобре, не відчуває інтересу до того, що робить, не має енергії й мотивації, досить негативно та пасивно ставиться до того, що робить, і не виявляє жодної ініціативності, завзяття й рішучості. Що ж є першопричиною цих проявів? Це головне питання, яке треба проаналізувати. Зрозумівши, які бувають різні прояви депресії та які різноманітні стани свідомості, думки й ставлення до справ викликає ця негативна емоція, далі треба усвідомити, що є причиною цих негативних почуттів, тобто які першопричини лежать в основі цих негативних почуттів і викликають їх у людей. Чому люди впадають у депресію? Чому вони не відчувають мотивації щось робити? Чому вони постійно такі пасивні, нерішучі та негативно налаштовані, коли щось роблять? Очевидно, що в цього є якась причина. Наприклад, ти бачиш людину, яка постійно пригнічена та пасивна, коли щось робить, не може знайти в собі сили, її емоції та ставлення не дуже позитивні й оптимістичні, і вона постійно виявляє дуже негативне, звинувачувальне та зневірене ставлення. Ти даєш їй поради, але вона до них ніколи не дослухається, і хоча вона визнає, що шлях, який ти їй указав, правильний, а твої міркування дуже слушні, та все ж, роблячи щось, вона не може набратися сил і залишається пасивною, негативно налаштованою. У серйозних випадках із рухів тіла, постаті, манери ходити, тону розмови та слів людини видно, що її емоції дуже сильно пригнічені депресією, що вона все робить мляво та схожа на розчавлений плід, і це впливатиме на кожного, хто проводитиме із цією людиною багато часу. Що все це означає? Різноманітні форми поведінки, вирази обличчя, тон розмови та навіть думки й точки зору людей, які живуть у депресії, мають негативні якості. Яка ж причина цих негативних явищ? У чому їхній корінь? Звісно, першопричина виникнення негативної емоції депресії в кожного своя. У певних людей почуття депресії може виникати через постійну віру у власну жахливу долю. Хіба це не одна з причин? (Так і є.) У молодості вони жили в селі чи бідному регіоні, їхні сім’ї були незаможними, і в них не було нічого особливо цінного, крім якихось простих предметів обстави. Вони мали хіба що один-два комплекти одягу, який мусили носити, навіть якщо він був із дірками, і в них ніколи не було можливості постійно харчуватися якісною їжею – натомість вони мусили чекати на Новий рік або свята, щоб поїсти м’яса. Часом вони голодували й мерзли, бо не мали достатньо одягу, щоб зігрітися, а велика миска, повна м’яса, була їхньою нездійсненною мрією, і їм було складно розжитися навіть шматочком якогось фрукта. Живучи в такому середовищі, вони почувалися відмінними від інших людей, які жили у великому місті, мали заможних батьків, могли їсти й носити все, що хотіли, отримували все, що хотіли, просто тут і зараз, і були обізнані про різні речі. А наша людина із села все думала: «У них така добра доля. Чому моя доля настільки погана?». Така людина постійно хоче виділитися з натовпу та змінити свій талан. Але це не так легко – змінити свій талан. Коли людина народжується в такій ситуації, то наскільки вона може змінити й поліпшити свою долю, хоч би й старалася? Коли вона виростає, то куди б вона не поткнулась у суспільстві, її зупиняють перешкоди, її всюди цькують, і тому вона постійно почувається дуже невезучою. Вона думає: «Що ж мені так не щастить? Чому мені постійно трапляються недобрі люди? У моєму дитинстві життя було важким – просто так воно склалося. Але тепер я виріс, і мені досі живеться так погано. Я постійно хочу показати, на що я здатен, але мені ніколи не трапляється такої нагоди. Якщо мені її ніколи не випаде – що ж, так тому й бути. Я просто хочу багато працювати та заробляти достатньо грошей, щоб жити добре. Чому мені навіть цього не вдається? Як таке може бути, що жити добре – це настільки складно? Мені не обов’язково жити набагато краще за інших. Я хочу жити хоча б життям городянина, щоб на мене не дивилися зверхньо, щоб я не був громадянином другого чи третього сорту. Щоб люди, кличучи мене, принаймні не кричали: “Гей, ти, іди сюди!” – а називали мене на ім’я та зверталися з повагою. Але в мене немає навіть цієї маленької радості, і до мене звертаються без поваги. Чому моя доля така жорстока? Коли ж усе це закінчиться?». Коли така людина не вірила в Бога, то вважала свою долю жорстокою. Почавши вірити в Бога й побачивши, що це істинний шлях, така людина думає: «Усі мої минулі страждання були того варті. Усе це було влаштовано та зроблено Богом, і Бог зробив добре. Якби я так не страждав, я б не прийшов до віри в Бога. А тепер, коли я вірю в Бога, мій талан має змінитися на краще, якщо я зможу прийняти істину. Тепер я можу жити в церкві на рівних із братами й сестрами, а люди називають мене “братом” або “сестрою” та звертаються до мене з повагою. Тепер я відчуваю, що інші мене поважають, і це так приємно». Талан такої людини начебто змінився, вона ніби більше не страждає й не має поганої долі. Почавши вірити в Бога, вона покладає собі добре виконувати свій обов’язок у Божому домі, стає спроможною переносити тяготи й важко працювати, здатна в будь-якій справі витримати більше за будь-кого іншого та старається завоювати схвалення й повагу більшості людей. Вона думає, що її навіть можуть обрати керівником церкви, начальником або керівником команди, і хіба тоді вона не вшанує цим своїх предків і сім’ю? Хіба тоді вона не змінить свій талан? Однак реальність не зовсім відповідає її бажанням, і людина поникає, думаючи: «Я вірю в Бога вже кілька років і дуже добре ладнаю з братами й сестрами, але чому, коли приходить час обирати керівника, начальника чи керівника команди, моя черга ніколи не приходить? Це тому, що я такий непоказний, чи тому, що я недостатньо добре себе проявив і мене ніхто не помітив? Під час кожного голосування в мене з’являється маленька надія, і я був би щасливий, навіть якби мене обрали керівником команди. Я сповнений ентузіазму та прагну віддячити Богові, але щоразу, коли відбувається голосування, мене обходять, і я тільки залишаюся розчарованим. Та що ж таке? Невже я справді здатен бути лише звичайною, посередньою людиною, яка все життя проживе нічим не примітною? Коли я озираюся на своє дитинство, юність і середній вік, то бачу, що пройдений мною шлях завжди був дуже посереднім, і я не зробив нічого вартого уваги. Мені не те щоб бракує амбіцій або духовного рівня, і я не те щоб недостатньо стараюся чи не вмію переносити тяготи. У мене є стремління та цілі, і навіть можна сказати, що я маю амбіції. То чому ж мені ніколи не вдається виділитися? Якщо оцінити все це й підбити підсумки, то в мене просто погана доля, я приречений на страждання, і Бог улаштував мені все саме так». Що більше людина зациклюється на цьому, то гіршою їй здається її доля. Коли під час звичайної роботи над своїми обов’язками вона вносить якісь пропозиції чи висловлює певні погляди, а їх завжди відкидають і її ніхто не слухає та не сприймає всерйоз, то людина впадає в іще сильнішу депресію та думає: «Ой, моя доля така погана! У якій би групі я не був, там завжди знайдеться якась недобра людина, що гнобить мене та не дає рухатись уперед. Ніхто ніколи не сприймає мене всерйоз, і я все ніяк не можу виділитися. Кінець кінцем я щоразу бачу, що в мене просто погана доля!». Що б не трапилося з такою людиною, вона завжди пояснює це тим, що в неї погана доля; вона постійно витрачає сили на цю ідею про свою погану долю, прагне глибше її зрозуміти й оцінити, і коли людина прокручує все це в себе в голові, її емоціями дедалі більше оволодіває депресія. Коли така людина, виконуючи свій обов’язок, робить незначну помилку, вона думає: «Ой, та як же я можу добре виконувати свій обов’язок, коли в мене така погана доля?». На зібраннях брати й сестри спілкуються, а вона все обдумує й обдумує підняті питання, але нічого не розуміє й вирішує: «Ой, та як я можу зрозуміти якісь питання, коли в мене така погана доля?». Щоразу, бачачи когось, хто говорить краще за неї та пояснює своє розуміння ясніше й освітленіше, людина впадає в іще більшу депресію. Бачачи когось, хто може переносити тяготи та платити ціну, результативно виконує свій обов’язок, отримує схвалення братів і сестер та йде на підвищення, людина в глибині душі почувається нещасною. Коли вона бачить, що хтось став керівником або працівником, то ще глибше впадає в депресію; навіть коли вона бачить когось, хто співає й танцює краще за неї, то почувається гіршою за нього та впадає в депресію. Які б люди, події чи речі не траплялися такій людині, у яких би ситуаціях вона не опинялася, вона завжди реагує на них цими депресивними почуттями. Навіть коли вона бачить когось із трохи кращим одягом або зачіскою, то завжди відчуває смуток, і в її серці зароджуються завидки й заздрість, аж поки вона зрештою не повертається до цієї емоції депресії. Які причини вона вигадує? Вона думає: «Ой, та хіба це не тому, що в мене погана доля? Якби я виглядав трохи краще, якби я був таким же гідним, як та людина, мав високий зріст і гарну фігуру, красивий одяг і великі гроші, добрих батьків, то хіба все не склалося б інакше? Хіба тоді люди не були б про мене високої думки, хіба б не заздрили й не завидували мені? Кінець кінцем у мене просто погана доля, і я не можу нікого в цьому звинувачувати. З такою поганою долею в мене нічого не складається, і я не можу ніде пройти, не перечепившись. Це просто моя погана доля, і я нічого не можу з нею вдіяти». Такі люди реагують подібними почуттями депресії й тоді, коли їх обтинають і розбираються з ними чи коли брати й сестри докоряють їм, критикують їх або щось їм пропонують. Так чи інакше, вони завжди реагують на все, що відбувається з ними самими та навколо них, різними негативними думками, поглядами, ставленням і позицією, що виникають із їхньої емоції депресії.

Такі люди, що постійно думають, ніби в них погана доля, безупинно почуваються так, наче їхні серця чавить велетенський камінь. Оскільки вони завжди вважають, що причина всього, що з ними відбувається, – їхня погана доля, то їм здається, ніби вони не можуть нічого змінити, що б не трапилося. То що ж вони роблять? Вони просто почуваються негативно налаштованими, змиряються зі своїми нещастями та починають ухилятися від праці. Що Я маю на увазі, коли кажу, що вони змиряються зі своїми нещастями? Вони думають: «Ой, просто доведеться мені якось так і прожити все життя!». Коли інших обтинають і розбираються з ними, ті люди здатні поміркувати про себе та сказати: «Чому мене обітнули й розібралися зі мною? Який із моїх учинків суперечить істині-принципам? Які розбещені характери я виявив? Чи достатньо моє розуміння глибоке й конкретне? Як мені зрозуміти й подолати ці проблеми?». Вони кажуть саме так, і це люди, які прагнуть до істини. Коли ж людину з так званою поганою долею обтинають і розбираються з нею, їй здається, ніби інші дивляться на неї зверхньо, а її доля погана й тому її ніхто не любить, і якщо хтось хоче з нею розібратися, то хай розбирається. Коли з нею ніхто не розбирається, її депресія трохи слабне, але щойно хтось починає розбиратися з такою людиною, ця депресія стає ще гіршою. Коли розбираються з іншими людьми, ті кілька днів можуть почуватися негативно. Вони читають Божі слова та з допомогою й підтримкою своїх братів і сестер стають спроможними прийняти істину, поступово змінюються та залишають цей негативний стан позаду. Ті ж, хто вважає, що в них погана доля, не тільки не залишають позаду цю негативну емоцію – навпаки, вони ще більше переконуються, що в них справді погана доля. Чому так відбувається? Вони приходять до Божого дому, вважаючи, що їхні вміння ніколи не використовуються повною мірою, що з ними постійно розбираються та роблять із них цапа-відбувайла. Такі люди думають: «Бачиш? Інші люди роблять те саме, і з ними ніхто не розбирається, то чому ж зі мною за таке розбираються? Це точно свідчить, що в мене погана доля!». І тому вони впадають у таку депресію та відчай. Як би інші люди не намагалися спілкуватися з ними про істину, до них не доходить, і вони кажуть: «З вами розбираються лише мить, але для мене все інакше. Я не здатен нічого зробити правильно, я народився терпіти те, що зі мною постійно розбираються. Я не можу нікого в цьому звинувачувати, просто в мене погана доля». Оскільки вони постійно думають, що в них погана доля й так буде до кінця їхнього життя, то як би Божий дім не говорив людям, як прагнути до істини та виконувати обов’язок створеної істоти відповідно до стандарту, до таких людей нічого не доходить. Оскільки вони безповоротно переконані, що їхня доля погана, то вважають, що ці прекрасні речі – прагнення до істини й досягнення спасіння – ніяк їх не стосуються, і тому не дуже сумлінно виконують свій обов’язок. У душі вони переконані: «Люди з поганою долею не можуть добре виконувати свій обов’язок; на це здатні тільки люди з доброю долею. Коли в тебе добра доля, ти подобаєшся іншим, куди б не пішов, і в тебе все йде як по маслу. У мене погана доля, і мені постійно трапляються недобрі люди, я ніколи не почуваюся добре, виконуючи свої обов’язки, – ці нещастя йдуть одне за одним!». Оскільки такі люди вважають, що в них погана доля, вони постійно почуваються пониклими й пригніченими. Вони завжди вважають, що прагнення до істини – це просто предмет для розмов, не більше, і люди з поганою долею, як вони, ніколи нічого не зможуть досягти прагненням до істини. Їм здається, ніби навіть якщо вони прагнутимуть до істини, то зрештою нічого не здобудуть, і вони постійно думають: «Як люди з поганою долею можуть увійти в Царство? Як люди з поганою долею можуть досягти спасіння?». Вони не наважуються в це повірити й тому постійно відмежовують себе, думаючи: «Оскільки моя доля погана та я народився, щоб страждати, то буде не так уже й погано, якщо я виживу та зрештою стану прислужником. Це б означало, що добрі вчинки моїх предків принесуть у мені плоди й предки благословлять мене удачею. Оскільки моя доля погана, я придатний лише для виконання якихось непримітних обов’язків, як-от готувати їжу, прибирати, глядіти дітей братів і сестер, виконувати якусь принагідну роботу тощо. Що ж до тієї роботи, яка допомагає виділитись у Божому домі, то мені до неї, мабуть, зась до кінця життя. Бач, я прийшов до Божого дому, сповнений ентузіазму, і що з того вийшло? Я просто готую їжу та займаюся фізичною працею. Ніхто не помічає, як я виснажуюся, як мені важко; ніхто цього не бачить, і нікого це не хвилює. Якщо це не тяжкий жереб, то я не знаю, що тоді тяжкий жереб! Інші люди грають головні ролі чи беруть участь у масовці, знімаючи фільм за фільмом, відео за відео, – як же це чудово! А мені так жодного разу й не вдалося виділитися. Який же це тяжкий жереб! Моя доля така погана! Хто ж винен у моїй поганій долі? Хіба не я сам? Я просто йтиму далі, поки не прийде час помирати». Вони дедалі глибше занурюються в цю негативну емоцію. Вони не тільки не здатні осмислити й пізнати власні негативні емоції, причини їх виникнення й те, чи все це якось пов’язано з доброю або поганою долею, і не шукають істини, щоб усе це зрозуміти, – вони також сліпо чіпляються за ідею, що всі їхні проблеми через погану долю. У результаті такі люди дедалі глибше занурюються в ці негативні емоції й не можуть із них вирватися. Зрештою через незмінну переконаність у тому, що в них погана доля, такі люди впадають у відчай, живуть без усякої реальної мети й тільки їдять і сплять, чекаючи смерті; у результаті вони стають дедалі менш зацікавленими в тому, щоб прагнути до істини, добре виконувати свої обов’язки, досягати спасіння й відповідати іншим подібним Божим вимогам – вони навіть дедалі більше відштовхують і відкидають усе це. Такі люди вважають свою погану долю причиною й підставою того, що вони не прагнуть до істини та не можуть досягнути спасіння, ніби це щось само собою зрозуміле. Коли вони стикаються з якимись ситуаціями, то не аналізують власні розбещені характери й негативні емоції, щоб так пізнати й подолати свої розбещені характери, а натомість у своїх реакціях на всіх людей, події й об’єкти, з якими вони стикаються та які переживають, вони керуються впевненістю у своїй поганій долі й унаслідок цього ще глибше занурюються в почуття депресії. Хіба не так? (Так.) Тож ця емоція депресії, через яку люди вважають, що в них погана доля, – вона правильна чи неправильна? (Неправильна.) У чому вона неправильна? (Я думаю, що ця емоція досить радикальна. Такі люди завжди згадують свою погану долю, коли пояснюють і розмежовують усе, що з ними відбувається. Коли з ними щось трапляється, вони не розмірковують про це й не приходять до висновку, чому виникла така проблема, не шукають і не роздумують. Це абсолютно радикальний, розмежувальний спосіб підходити до речей.) Як виникає такий радикальний і абсурдний підхід до речей? Яка першопричина цього почуття депресії? (Думаю, першопричина цієї емоції – те, що такі люди йдуть неправильним шляхом, і відправна точка їхнього прагнення неправильна. Вони мають якісь дикі бажання, завжди змагаються й порівнюють себе з іншими, і коли вони не можуть задовольнити свої дикі бажання, ця негативна емоція в них піднімає голову.) Ви не зовсім зрозуміли сутність цього питання – головне те, що їхній погляд на питання «долі» неточний. Вони постійно прагнуть до доброї долі чи хочуть такої долі, щоб усе йшло для них гладко й легко. Вони постійно дивляться на чужі долі, і коли вони починають за таким гнатися, що з ними відбувається? Вони дивляться на людей, які живуть у різних середовищах: що вони їдять, у що вдягаються, чим тішаться, – а потім порівнюють усе це зі своєю ситуацією, і їм здається, що вони в усьому гірші, що всі інші кращі за них, і тому вони вважають, що в них погана доля. Насправді вони не обов’язково найгірші, але вони завжди порівнюють себе з іншими й оцінюють себе за результатами таких порівнянь, завжди старанно роздумують над цим питанням «долі», ведуть спостереження, заглиблюються в його вивчення. Вони в будь-яких оцінках спираються на точку зору й погляд щодо поганої чи доброї долі, постійно оцінюючи все на світі, поки не заженуть себе в кут, не опиняться в безвихідному становищі та зрештою не зануряться в негатив. Вони постійно використовують погляд щодо поганої чи доброї долі, щоб оцінювати зовнішню сторону всього, що відбувається, замість того, щоб дивитися на сутність речей. Яку помилку вони тут роблять? Їхні думки та погляди хибні й абсурдні, а уявлення про долю неточні. Доля людини – це вкрай глибоке питання, яке ніхто не може чітко зрозуміти. На те, якою буде доля людини: доброю чи поганою, – указує не тільки дата й точний час народження. Доля людини – це таємниця.

Боже впорядкування того, якою має бути доля людини, – чи доброю, чи поганою, – не можна розглядати чи оцінювати очима людини або ворожбита, і його не можна оцінювати за тим, скільки багатства та слави людина має за життя, скільки страждань вона переживає й наскільки успішна в гонитві за перспективами, славою та багатством. Але саме в цьому полягає серйозна помилка тих, хто каже, що в них погана доля, а також те, як свою долю оцінює більшість людей. Як вони це роблять? Як мирські люди оцінюють, добра чиясь доля чи погана? Насамперед на основі того, чи гладко проходить життя цієї людини, чи може вона тішитися багатством і славою, чи може вести помітно кращий спосіб життя, ніж в інших, скільки їй протягом життя доводиться страждати, а скільки – тішитися, як довго вона живе, яку кар’єру має, яке її життя: сповнене труда чи комфортне й легке. Саме на все це й інші речі люди спираються, оцінюючи, добра в людини доля чи погана. Ви теж так оцінюєте свою долю, хіба ні? (Так.) Отже, коли більшість із вас стикається із чимось, що вам не до вподоби, коли настають важкі часи чи ви не можете тішитися дуже високим рівнем життя, то ви теж думаєте, що у вас погана доля, і занурюєтесь у депресію. Ті, хто каже, що в них погана доля, не обов’язково справді мають погану долю, так само як і ті, хто каже, що в них добра доля, не обов’язково мають добру долю. Як же саме оцінити, добра доля чи погана? Твоя доля добра, якщо ти віриш у Бога, і погана, якщо не віриш, – чи правильно так говорити? (Не обов’язково.) Ви кажете «не обов’язково», маючи на увазі, що є люди, які вірять у Бога, але дійсно мають погану долю, а є й люди з доброю долею. Якщо це так, то деякі люди, що не вірять у Бога, також мають добру долю, а деякі погану – чи правильно так говорити? (Ні, це неправильно.) Скажіть Мені, чому ви так говорите. Чому це неправильно? (Я не думаю, що доля людини якось стосується того, чи вірить вона в Бога.) Правильно: те, добра чи погана доля в людини, ніяк не стосується віри в Бога. А чого ж тоді це стосується? Може, шляху, яким люди йдуть, або їхніх прагнень? Може, у тих, хто прагне істини, добра доля, а хто не прагне, у того тяжкий жереб? Скажіть Мені, чи добра доля у вдови? Для мирських людей доля вдов погана. Якщо жінка овдовіла в тридцять-сорок років, то це справді погана доля, їй дуже важко! Але якщо вдова дуже страждає через те, що втратила чоловіка, і приходить до віри в Бога, то хіба її жереб тяжкий? (Ні.) Оскільки в тих, хто не овдовів, усе добре, їх багато підтримують, у них повно їжі й одягу, у сім’ї багато дітей та онуків, вони живуть щасливим життям, у комфорті, не відчуваючи жодних тягот і духовних жадань, то вони не вірять у Бога й не повірять у Нього, як би ти не намагався донести до них Євангеліє. То в кого ж добра доля? (У вдови, бо вона повірила в Бога.) Бач, оскільки мирські люди вважають, що вдова має погану долю, і вона дуже страждає, то далі вона змінює свій напрямок і починає слідувати іншим шляхом, вірить у Бога та слідує за Богом – хіба це не означає, що тепер вона має добру долю й живе щасливо? (Так і є.) Її погана доля змінилася на добру. Якщо ви кажете, що в неї погана доля, то її доля в житті мала б завжди бути поганою, і та жінка не змогла б її змінити; як же тоді її можна змінити? Чи змінилася доля тієї жінки, коли вона почала вірити в Бога? (Ні, це змінилися її погляди на речі.) Це змінилося її ставлення до речей. Чи змінився об’єктивний факт її власної долі? (Ні.) До того, як наша вдова повірила в Бога, вона заздрила жінкам, які не овдовіли, і думала: «Диви-но, у тієї жінки така добра доля. У неї є чоловік, дім, вона живе щасливим і вдоволеним життям. Вона не страждає від цього болю вдівства». Однак, повіривши в Бога, наша вдова думає: «Тепер я вірю в Бога: Бог обрав мене, щоб я слідувала за Ним, і я можу виконувати свій обов’язок і здобувати істину. У майбутньому я зможу досягти спасіння й увійти в Царство Боже. Яка ж це добра доля! Та жінка не овдовіла, але яка її доля? Вона постійно прагне тішитися життям, женеться за славою, багатством, статусом, старається досягти успіху в кар’єрі, тішитися процвітанням і статками, але згодом, після смерті, вона все одно потрапить до пекла. У неї погана доля. Моя доля краща за її!». Погляди нашої вдови змінилися, а об’єктивні факти – ні. Та, хто не вірить у Бога, усе одно продовжує думати: «Пхе! Моя доля краща за твою! Ти вдова, а я ні. Моє життя краще за твоє. У мене добра доля!». Однак в очах тієї, хто ввірував у Бога, та жінка не має доброї долі. Як відбулася ця зміна? Чи змінилось об’єктивне середовище вдови? (Ні.) Тоді як же змінилися її погляди? (Змінилися її критерії оцінки того, що добре, а що погано.) Так, змінилися її погляди на те, як оцінювати речі та ставитися до різних питань. Наша вдова перейшла від думки, що в іншої жінки, чоловік якої живий, добра доля, до думки, що її доля погана, і від думки, що в неї самої погана доля, до думки, що її власна доля насправді добра. Ці два погляди абсолютно інакші, ніж раніше, – вони радикально протилежні. Що тут відбувається? Об’єктивні факти й середовище не змінилися, тож як так вийшло, що змінилися погляди вдови на речі? (Прийнявши істину та позитивне, вона тепер застосовує правильні критерії у своїх поглядах щодо того, як оцінювати речі – як добрі чи погані.) Її погляди на речі змінилися, але чи змінилися реальні факти? (Ні.) Вдова досі залишається вдовою, а жінка, яка живе щасливо, досі живе щасливо – реальні факти не змінилися. То в кого ж зрештою добра доля, а в кого погана? Можете пояснити? Раніше вдова вважала, що в неї погана доля, і однією з причин цього була її об’єктивна життєва ситуація, а іншою – думки та погляди, викликані її об’єктивним середовищем. Коли вона починає вірувати в Бога, то береться читати Божі слова й розуміє деякі істини, а слідом за цим змінюються її думки, і її точка зору на речі стає іншою. Отже, прийшовши до віри в Бога, наша вдова вже вважає себе людиною з доброю долею, а не поганою, тому що їй випала нагода прийняти Божу роботу й вона може зрозуміти істину та досягти спасіння: це те, що наперед визначено Богом, і вона вельми благословенна. Увірувавши в Бога, вона концентрується виключно на прагненні до істини, що відрізняється від її попередніх цілей. Хоча її життєві умови й середовище, якість її життя залишилися точно такими ж і геть не змінилися, проте змінилися її погляди на речі. Чи справді вона отримала в реальності добру долю, бо повірила в Бога? Не обов’язково. Просто тепер вона вірить у Бога, у неї є надія, вона відчуває в серці певне вдоволення, цілі, до яких вона прагне, змінилися, її погляди стали іншими, і тому вона почувається у своєму теперішньому життєвому середовищі щасливою, вдоволеною, радісною та спокійною. Їй здається, що її доля зараз дуже добра – набагато краща, ніж у тієї жінки, яка не овдовіла. Тільки тепер наша вдова усвідомлює, що її попередній погляд – що в неї погана доля – був хибним. Що ви можете із цього винести? Чи бувають такі речі, як «добра доля» й «погана доля»? (Ні.) Ні, не бувають.

Бог давним-давно визначив долі людей наперед, і вони незмінні. У різних людей ці поняття про «добру долю» та «погану долю» теж різні, а ще вони залежать від середовища та почуттів і прагнень людини. Ось чому доля людини не добра й не погана. Ти можеш жити дуже важким життям, але при цьому думати: «Я не прагну жити на широку ногу. Я просто щасливий, що маю вдосталь їжі й одягу. Кожна людина протягом життя страждає. Мирські люди кажуть “Без дощу не побачиш веселки”, тож у стражданнях є своя цінність. Це не так уже й погано, і моя доля теж не погана. Небеса дали мені трохи болю, трохи випробувань і скорбот. Це тому, що Він про мене високої думки. Це добра доля!». Дехто думає, ніби страждання – це погано, ніби вони означають, що в нього погана доля, і тільки життя без страждань, у комфорті й легкості означає, що його доля добра. Безбожники називають це «справою смаку». Як віруючі в Бога ставляться до цього питання «долі»? Чи говоримо ми про «добру долю» або «погану долю»? (Ні.) Ми такого не говоримо. Скажімо, ти маєш добру долю, бо віриш у Бога, але якщо у своїй вірі ти не слідуєш правильним шляхом, якщо тебе карають, викривають, виганяють, то що це означає – що в тебе добра доля чи погана? Якщо ти не віриш у Бога, тебе не можна буде ні викрити, ні вигнати. Безбожники та релігійні особи не говорять ні про викриття й розпізнавання, ні про усування й вигнання людей. Це мало б означати, що в людей, здатних вірити в Бога, добра доля, але якщо їх кінець кінцем покарають, то чи означає це, що їхня доля погана? В одну хвилину їхня доля добра, у наступну погана – то яка ж вона? Те, добра в когось доля чи ні, – це не те, про що можна судити, і люди про таке судити не можуть. Це все робить Бог, а всі розпорядження Бога добрі. Просто в кожної людини своя траєкторія долі, середовище, люди, події та речі, з якими вона стикається, життєвий шлях, який вона проходить протягом життя; ці речі різні для кожної людини. І середовище, у якому живе кожна людина, і середовище, у якому вона зростає, упорядковані для неї Богом і різні для всіх людей. Речі, які кожна людина переживає протягом життя, теж різні. Немає так званої доброї чи поганої долі: усе впорядковує Бог, і все це зроблено Богом. Якщо дивитися на це питання з точки зору того, що все це зроблено Богом, то все, що Він робить, добре та правильне; просто з точки зору людських пристрастей, почуттів і вибору деякі люди обирають комфортне життя, славу й багатство, добру репутацію, процвітання у світі та проявляння себе. Вони вважають, що це означає, ніби в них добра доля, а все життя бути неуспішною посередністю й залишатися на дні суспільства – це погана доля. Так усе виглядає з точки зору безбожників і мирських людей, які женуться за мирським і прагнуть жити в мирському світі, і так виникає уявлення про добру й погану долю. Це уявлення породжується лише тим, що люди вузько розуміють і поверхово бачать долю, їхніми судженнями про те, скільки фізичних страждань вони терплять, скільки втіхи, слави, багатства здобувають тощо. Насправді, якщо ми подивимося на це питання з точки зору Божого розпорядження та володарювання над долею людства, то таких тлумачень доброї чи поганої долі не існує. Хіба не так? (Так.) Якщо ти дивишся на долю людини з точки зору Божого володарювання, то все, що робить Бог, добре й потрібне кожній людині. Це тому, що причина й наслідок відіграють певну роль у минулому та теперішньому життях, вони наперед визначені Богом, Він володарює над ними, планує й упорядковує їх – у людства тут немає вибору. Якщо ми подивимося на це з такої точки зору, то людям не слід судити про власну долю як про добру чи погану, так чи ні? Якщо люди так запросто виносять судження із цього приводу, хіба вони при цьому не коять страшної помилки? Хіба вони не коять помилки суду Божих планів, розпоряджень і володарювання? (Так і є.) І хіба ця помилка не серйозна? Хіба вона не вплине на шлях, яким вони йдуть у житті? (Вплине.) Тоді ця помилка приведе їх до загибелі.

Як людям слід реагувати на те, що Бог упорядковує їхні долі та володарює над ними? (Прийняти Боже влаштування й упорядкування.) Найперше ти маєш спробувати зрозуміти, чому Творець упорядкував для тебе саме таку долю та життєве оточення, чому Він змушує тебе зіткнутися з певними речами й пережити їх, і чому твоя доля така, якою вона є. Із цього ти маєш зрозуміти, чого жадає твоє серце та що йому потрібно, а також Боже володарювання й упорядкування. А коли ти це зрозумієш і пізнаєш, ти не повинен опиратися чи суперечити своїй долі, намагатися самостійно приймати рішення щодо неї, відкидати чи уникати її. І, звісно, не варто намагатися торгуватись із Богом. Натомість ти маєш підкоритися. Чому ти маєш підкоритися? Тому що ти створіння, ти не можеш влаштовувати свою долю й не володарюєш над нею. Твою долю визначає Бог. Коли йдеться про твою долю, твоя роль пасивна, у тебе немає вибору. Єдине, що тобі слід робити, – це підкорятися. Тобі не слід робити власний вибір щодо своєї долі або уникати її, не слід торгуватися з Богом і не слід іти врозріз зі своєю долею чи скаржитися. А особливо не варто говорити щось на кшталт: «Доля, яку впорядкував для мене Бог, погана. Вона жалюгідна та гірша, ніж доля інших», або «Моя доля погана, і я не можу насолоджуватися ні щастям, ні процвітанням. Бог погано все для мене впорядкував». Ці слова – це судження, і промовляючи їх, ти переходиш межі свого положення. Це не ті слова, які слід промовляти об’єкту творіння, і це не та точка зору чи ставлення, які слід мати об’єкту творіння. Натомість тобі слід позбутися цих різноманітних хибних уявлень, визначень, поглядів та осмислень долі. У той же час ти маєш бути в змозі продемонструвати правильну позицію, щоб підкоритися всьому, що відбуватиметься як частина долі, яку Бог для тебе впорядкував. Тобі не варто опиратися, і вже точно не варто впадати в депресію та скаржитися на несправедливість Небес, на те, що Бог погано впорядкував твою долю й не забезпечив тебе найкращим. Об’єкти творіння не мають права обирати свою долю. Бог не поклав на тебе такого обов’язку й не дарував тобі такого права. Тож ти не повинен намагатися зробити вибір, сперечатися з Богом або додатково від Нього чогось вимагати. Тобі слід підкоритися Божим упорядкуванням і прийняти їх, якими б вони не були. Тобі слід сміливо зустріти й спробувати пережити та оцінити все, що Бог упорядкував. Ти маєш повністю скоритися всьому, що тобі належить пережити завдяки Божим упорядкуванням. Ти маєш підкоритися долі, яку Бог для тебе впорядкував. Навіть якщо тобі щось не подобається або ти через це страждаєш, навіть якщо це ставить під загрозу твою гордість і гідність та пригнічує їх, якщо ти повинен це пережити, якщо це те, що влаштував та впорядкував для тебе Бог, ти маєш цьому підкоритися, і в тебе немає вибору. Оскільки Бог упорядковує долі людей і володарює над ними, люди не можуть домовлятися з Ним про свою долю. Тож якщо люди розумні та мають нормальну людську розсудливість, їм не слід скаржитися на те, що їхня доля погана або що те чи інше їм не підходить. Їм не слід ставитися до свого обов’язку, свого життя, дороги, якою вони йдуть у своїй вірі, ситуацій, які впорядкував Бог, або Його вимог із пригніченим настроєм лише тому, що їхня доля здається їм поганою. Така депресія – не просте чи миттєве бунтарство, не тимчасовий вилив розбещеного характеру або тим більше розбещеного стану. Це радше мовчазний опір Богові та незадоволений мовчазний опір долі, яку Бог для них упорядкував. Хоча це, може, і просто негативна емоція, проте наслідки, які вона приносить людям, серйозніші за наслідки від розбещеного характеру. Вона не тільки заважає тобі позитивно, правильно ставитися до обов’язку, який ти повинен виконувати, до власного повсякденного життя та життєвої подорожі, але й, що серйозніше, може призвести до загибелі від депресії. Тому розумним людям слід хутчіше змінити свої помилкові погляди, поміркувати над собою й пізнати себе у світлі Божих слів, подивитися, чому саме вони вважають, ніби в них погана доля; їм слід розгледіти, у які способи було ображено їхню гідність або поранено серце, від чого в них виникли негативні думки, як-от відчуття, що в них погана доля, через що людина впала в негативну емоцію депресії й так і не оговталася від неї аж до сьогодні. Це проблема, яку тобі слід обміркувати й дослідити. Можливо, якесь питання глибоко закарбувалось у твоєму серці або хтось сказав тобі щось нице, що зачепило твоє почуття самоповаги, і через це ти вирішив, що в тебе погана доля, і впав у депресію; або, можливо, у твоєму дорослому житті чи дитинстві виникла якась сатанинська чи мирська думка або погляд, які сформували в тебе це неправильне розуміння долі та зробили неймовірно чутливим до того, добра в тебе доля чи погана; або, можливо, переживши колись щось прикре, ти почав особливо серйозно ставитися до своєї долі та став дуже чутливим до неї, а потім – надзвичайно пристрасним і відданим у питанні зміни своєї долі. Усе це тобі потрібно дослідити. Проте як би ти не досліджував ці питання, зрештою ти маєш зрозуміти ось що: тобі не можна оцінювати власну долю, спираючись на думки й погляди про те, добра доля чи погана. Бог тримає долю людського життя у Своїх руках і розпорядився нею дуже давно; це не те, що людина може змінити. Однак те, яким шляхом людина йде протягом життя й чи може зробити своє життя цінним, – це вибір, який людина здатна зробити для себе сама. Ти можеш вибрати жити цінним життям і прожити його заради речей, які мають цінність, заради планів і управління Творця та праведної справи людства. Звісно, ти можеш вибрати жити й не заради позитивного, а в гонитві за славою та багатством, кар’єрою чиновника, статками й мирськими віяннями. Ти можеш вибрати життя, яке не має жодної цінності, і бути наче ті ходячі мерці. Усе це – твій вибір.

Після такого спілкування ви зрозуміли, правильні чи неправильні думки й погляди тих людей, які постійно говорять, що в них погана доля? (Неправильні.) Очевидно, що ці люди відчувають емоцію депресії, бо загрузли в крайнощах. Через цю крайню емоцію депресії, породжену крайнощами в думках і поглядах, вони не можуть правильно реагувати на те, що відбувається в житті, і нормально реалізовувати функції, належні людям; вони не можуть виконувати ні обов’язки, ні повинності, ні зобов’язання створінь. Тому ці люди такі ж, що й ті різні типи людей, які занурюються в негативні емоції та про яких ми говорили в нашій минулій бесіді. Ці люди, переконані у своїй поганій долі, хоч і вірять у Бога, здатні відмовлятися від певних речей, повністю присвячувати себе Богові та слідувати за Ним, але вони так само неспроможні виконувати свій обов’язок у Божому домі вільно, розкуто й невимушено. Чому вони на це неспроможні? Тому що вони таять у собі певну кількість крайніх, ненормальних думок і поглядів, які викликають у них емоційні крайнощі. Ці емоційні крайнощі призводять до того, що такі люди судять про речі, мислять і дивляться на речі в спосіб, зумовлений крайньою, неправильною й помилковою точкою зору. Вони розглядають різні питання та людей із цієї крайньої й неправильної точки зору, і тому вони постійно живуть, дивляться на людей і речі, поводяться й діють під ефектом і впливом цієї негативної емоції. Зрештою, як би вони не жили, вони видаються настільки втомленими, що не здатні знайти в собі нітрохи ентузіазму для віри в Бога та прагнення до істини. Яке б життя вони не вибрали, вони не можуть позитивно й активно виконувати свій обов’язок, і хоча вони вірять у Бога вже багато років, але ніколи не зосереджуються ні на виконанні свого обов’язку всім серцем і душею, ні на задовільному виконанні обов’язку, і тим більше вони, звісно, не прагнуть до істини й не практикують згідно з істиною-принципами. Чому так відбувається? Якщо оцінити все це й підбити підсумки, то причина в тому, що такі люди постійно думають, ніби в них погана доля, і це призводить до глибоко депресивних почуттів. Такі люди стають повністю зневіреними, безсилими, як ходячі трупи, не мають анітрохи життєвої енергії, не проявляють ніякої позитивної чи оптимістичної поведінки, не кажучи вже про хоч якусь рішучість або витривалість у тому, щоб присвячувати належну вірність своєму обов’язку, повинностям і зобов’язанням. Натомість такі люди проживають день за днем тяжко та неохоче, безцільно й безтолково, з недбалим ставленням, навіть несвідомо перебуваючи свої дні. Вони не мають жодного уявлення, як довго ще житимуть абияк. Кінець кінцем їм залишається тільки картати себе, кажучи: «Ой, просто житиму вже абияк, скільки вийде! Якщо одного дня я більше не зможу продовжувати в тому ж дусі та церква захоче мене виключити й вигнати, то хай просто вижене, та й годі. Це тому, що в мене погана доля!». Бачиш, навіть слова таких людей настільки безнадійні. Ця емоція депресії – не просто настрій: що важливіше, вона має руйнівний вплив на думки, серця та прагнення людей. Якщо ти не зможеш вчасно та швидко змінити свої депресивні почуття, вони не тільки вплинуть на все твоє життя, але й зруйнують його та приведуть тебе до загибелі. Навіть якщо ти справді віриш у Бога, ти не зможеш здобути істину й досягти спасіння та кінець кінцем загинеш. Ось чому ті, хто вважає свою долю поганою, мусять прокинутись уже зараз: постійно перевіряти, добра їхня доля чи погана, постійно прагнути до якоїсь долі, постійно перейматися своєю долею – це недобре. Якщо ти постійно ставишся до своєї долі дуже серйозно, то коли ти стикаєшся з невеликим порушенням чи розчаруванням або стаються провали, невдачі, конфузи, ти швидко приходиш до думки, що це через твою власну погану долю та невезіння. Отже, ти постійно нагадуєш собі, що в тебе погана доля, а не добра, як в інших, і раз за разом занурюєшся в депресію, оточений, зв’язаний і захоплений негативною емоцією депресії, не в змозі від неї втекти. Це дуже страшно та небезпечно. Хоча ця емоція депресії не обов’язково змусить тебе стати пихатішим або підступнішим, виявити нечестивість, непоступливість або інші подібні розбещені характери; хоча справа може й не зайти настільки далеко, що ти виявиш розбещений характер і кинеш виклик Богові чи порушиш істину-принципи, або спричиниш порушення та переривання, або накоїш лихих учинків, але якщо говорити про сутність, ця емоція депресії – украй серйозний прояв незадоволеності людей реальністю. За своєю сутністю цей прояв незадоволення реальністю – це ще й незадоволення Божим володарюванням і впорядкуваннями. А до яких наслідків призводить незадоволення Божим володарюванням і впорядкуваннями? Ці наслідки, безумовно, дуже серйозні та щонайменше призведуть до того, що ти збунтуєшся проти Бога й кинеш Йому виклик, а також не зумієш прийняти Божі висловлювання та забезпечення, не зможеш зрозуміти й не захочеш почути Божі повчання, заклики, нагадування та застереження. Через те, що ти сповнений емоції депресії, ти не можеш приймати поточні Божі висловлювання та не маєш можливості приймати реалістичну Божу роботу, а також просвітління, провід, допомогу, підтримку та забезпечення, які дає тобі Святий Дух. Хоча Бог і працює, ти не можеш цього відчути; хоча Бог та Святий Дух і працюють, ти не можеш цього прийняти. Ти не можеш прийняти ці позитивні речі, ці вимоги та забезпечення від Бога, твоє серце наповнене й зайняте самою лише емоцією депресії, і все, що робить Бог, не має на тебе ніякого впливу. Кінець кінцем ти пропустиш усі етапи Божої роботи, усі фази Його висловлювань і навіть Божої роботи та Його забезпечення для тебе. Коли всі Божі висловлювання й усі етапи Його роботи буде завершено, ти так і будеш не в змозі подолати свої депресивні почуття й залишити їх позаду – ти залишатимешся оточеним і наповненим емоцією депресії, і тоді ти повністю пропустиш Божу роботу. А коли ти повністю пропустиш Божу роботу, то зрештою зіткнешся з відкритим Божим судом і засудженням людства, і саме тоді Бог оголосить про кінець людства. Тільки тоді ти збагнеш: «Ой, мені треба поміркувати над собою, залишити ці депресивні почуття позаду й більше читати Божі слова, прийти до Бога шукати Його допомоги та підтримки, Його забезпечення й того, як прийняти Його кару та суд і очиститися, щоб зуміти підкоритися Його володарюванню та впорядкуванням». Запізно! Усе це вже позаду. Уже пізно прокидатися – і що ж на тебе чекає? Ти битимеш себе в груди та ридатимеш, сповнений жалю. Хоча депресія – це лише різновид емоцій, з огляду на її дуже серйозну природу й наслідки, до яких вона призводить, ти мусиш уважно дослідити себе та не дозволити цим почуттям депресії заволодіти тобою й контролювати твої думки та цілі, до яких ти прагнеш. Ти повинен подолати депресію й не дозволити їй стати каменем спотикання на твоєму шляху прагнення до істини або стіною, яка не дає тобі прийти до Бога. Якщо ти зможеш це чітко усвідомити або, дослідивши себе, знайдеш цю серйозну емоцію депресії, тобі треба негайно змінити курс, відпустити цю емоцію та залишити почуття депресії позаду. Не слід настирливо чіплятися за свій курс, уперто думаючи: «Що б Бог не говорив і не робив, я знаю, що моя доля погана. Раз у мене погана доля, мені й слід бути в депресії, мені треба просто змиритися та відмовитися від усякої надії». Реагувати на всі події з таким негативним ставленням – значить бути невідступно впертим. Якщо ти усвідомлюєш, що відчуваєш депресію, ти повинен змінити себе та якнайшвидше її подолати. Не чекай, поки вона повністю візьме тебе під контроль, бо якщо ти побачиш її аж тоді, буде вже запізно.

Скажіть Мені, віра в долю – це вираження прагнення до істини? (Ні.) То як же людям слід правильно ставитися до питання долі у своєму підході до нього? (Їм слід вірити в улаштування та впорядкування Бога й підкорятися їм.) Саме так. Якщо людина постійно концентрується на тому, добра її доля чи погана, яку проблему це може розв’язати? Визнавати, що твоя доля погана, але вірити, що ця погана доля влаштована та впорядкована Богом, і бути готовим підкоритися Божому володарюванню й упорядкуванням – це правильна точка зору чи ні? (Ні, вона неправильна.) Чому вона неправильна? (Тому що ця точка зору все одно базується на тлумаченні долі як доброї чи поганої.) Це таке правило? Яку істину люди тут мають розуміти? (Не можна казати, що доля добра чи погана. Усе, що наперед визначає Бог, добре, і люди мають підкорятись усім Божим улаштуванням.) Люди мають вірити, що доля повністю влаштована та впорядкована Богом, а раз так, то не можна говорити, що вона добра чи погана. Про те, добра вона чи погана, судять на основі людських точок зору, думок, пристрастей і почуттів, і це судження ґрунтується на людських фантазіях і поглядах та не узгоджується з істиною. Деякі люди кажуть: «У мене чудова доля, я народився у віруючій родині. На мене ніколи не впливало середовище мирського світу, я ніколи не піддавався впливу, спокусі й обману безбожницьких віянь. Хоча в мене теж є розбещені характери, але я виріс у церкві й ніколи не збивався зі шляху. У мене така добра доля!». Чи правильно те, що вони говорять? (Ні.) Чому? (Те, що вони народилися в сім’ях віруючих, було наперед визначено Богом – це прояв Божого володарювання та впорядкувань. Це ніяк не пов’язано з тим, що в них добра чи погана доля.) Правильно, у саму точку. Це був прояв Божого володарювання та впорядкувань. Це один зі способів, у які Бог упорядковує людські долі та володарює над ними, і це одна з форм, яку може прийняти доля. Судячи про це питання, людям не слід спиратися на те, добра їхня доля чи погана. Деякі люди кажуть, що їхня доля добра, бо вони народились у християнській сім’ї. Як би ви це спростували? Ви можете сказати: «Ти народився в християнській сім’ї й кажеш, що маєш добру долю, а значить, хто не народився в християнській сім’ї, у того доля погана. Ти хочеш сказати, що доля, яку Бог упорядкував для всіх цих людей, погана?». Чи правильно спростовувати їхні слова саме так? (Правильно.) Це правильно. Спростовуючи їхні слова саме так, ви показуєте: їхні слова про те, що люди, народжені в християнських сім’ях, мають добру долю, не витримують критики й не узгоджуються з істиною. Тепер ваша думка про добру та погану долю трохи точніша? (Так.) Якої точки зору слід дотримуватися людям у питанні віри в долю, щоб ця точка зору була максимально правильною та доречною й узгоджувалася з істиною? По-перше, не можна судити про долю як про добру чи погану з точки зору мирських людей. Крім того, треба вірити, що доля кожного з людського роду впорядкована Божою рукою. Дехто питає: «“Впорядкована Божою рукою” – це значить, що Бог Сам нею розпоряджається?». Ні. Існує безліч способів, засобів і шляхів, якими Бог упорядковує людські долі, і в цього є складні деталі в духовному світі, про які Я не стану тут говорити. Це дуже складна справа, але загалом усе це впорядковує Творець. Деякі із цих упорядкувань Бог Сам робить для різних типів людей, а деякі передбачають розподіл різних типів людей і груп людей за категоріями відповідно до встановлених Богом норм, адміністративних постанов, принципів і систем; долі людей упорядковуються й формулюються в духовному світі відповідно до категорій і траєкторій, визначених Богом, а потім люди народжуються. У цій справі багато деталей, але загалом Бог усе це впорядковує та володарює над ним. Боже володарювання та впорядкування мають власні принципи, закони та правила. Тут немає нічого доброго чи поганого: усе це для Бога природний хід речей, що передбачає певні причиново-наслідкові зв’язки. Що ж до ставлення людей до долі, то в них можуть бути добрі почуття й погані, у деяких долях усе йде гладко, деякі сповнені перешкод, деякі долі важкі, деякі нещасливі – але добрих і поганих доль не існує. Як люди мають ставитися до долі? Треба підкорятись упорядкуванням Творця, активно та напружено шукати мету й сенс Творця в тому, як Він усе це впорядкував, досягати розуміння істини, реалізовувати свої найголовніші функції в цьому житті, яке Бог для тебе впорядкував, виконувати обов’язки, повинності та зобов’язання створіння, робити своє життя осмисленішим і ціннішим, поки зрештою Творець не залишиться тобою задоволений і не запам’ятає тебе. Звісно, ще краще було б досягти спасіння завдяки твоїм пошукам і напруженим зусиллям – це був би найкращий результат. У будь-якому разі, коли йдеться про долю, створеному людству найдоречніше ставитися до неї без свавільних суджень і визначень та без використання крайніх методів реагування на неї. І, звісно, людям тим більше не можна намагатись опиратися долі, обирати чи змінювати її – натомість їм слід, дослухаючись до свого серця, оцінити власну долю, пошукати, розглянути й дотримуватися її, перш ніж позитивно на неї відреагувати. Нарешті, у життєвому середовищі та в подорожі, яку Бог визначив для тебе в житті, ти мусиш шукати той спосіб поводження, якого Бог тебе навчає, і той шлях, іти яким Бог від тебе вимагає, та переживати долю, яку Бог так для тебе впорядкував, і кінець кінцем ти будеш благословенний. Коли ти переживеш долю, яку Творець так для тебе впорядкував, то почнеш цінувати не лише смуток, печаль, сльози, біль, розчарування й невдачі – що важливіше, ти відчуєш радість, мир і розраду, а також освітлення та прозріння від істини, яку Бог тобі дарує. Більше того, коли ти заблудишся на своєму життєвому шляху, зіткнешся з розчаруваннями й невдачами та перед тобою постане вибір, ти відчуєш провід Творця, і кінець кінцем ти досягнеш розуміння, досвіду й цінування того, як прожити максимально осмислене життя. Тоді ти більше ніколи не загубишся в житті, не перебуватимеш у постійному стані тривоги та, звісно ж, ніколи не скаржитимешся на погану долю й тим більше не занурюватимешся в почуття депресії через те, що тобі здається, ніби твоя доля погана. Якщо ти так ставитимешся до долі, яку для тебе впорядкував Творець, і використовуватимеш цей метод, щоб на неї реагувати, то твоя людськість не тільки стане нормальнішою – у тебе з’явиться нормальна людськість, її мислення, погляди та принципи того, як дивитися на речі, але ти, звісно ж, прийдеш і до таких поглядів та розуміння сенсу життя, яких у безбожників ніколи не буде. Безбожники постійно кажуть: «Звідки ми прийшли? Куди ми йдемо? Чому ми живі?». Завжди є якась людина, що ставить ці запитання, і до яких відповідей вона зрештою додумується? Кінець кінцем у неї немає відповідей, а є самі лише знаки питання. Чому вона не може знайти відповіді на ці запитання? Навіть хоча деякі розумні люди вірять у долю, вони й гадки не мають, як підходити до питання долі та мати справу із численними труднощами, розчаруваннями, невдачами й журбою, що бувають у їхній долі; вони не знають і того, як реагувати на речі в їхній долі, що викликають у них радість і щастя: такі люди не знають, як дати їм раду. Однієї хвилини вони кажуть, що в них добра доля, а наступної – що погана; однієї хвилини вони кажуть, що в них щасливе життя, а наступної – що невезуче, і все це вони говорять тими самими вустами. Коли вони щасливі, то говорять одне, а коли нещасні – інше; коли в них усе йде гладко, вони говорять одне, а коли ні, то інше; вони кажуть, що вони невезучі, і вони ж кажуть, що їхня доля добра. Очевидно, що вони живуть без ясності й розуміння. Вони постійно блукають навпомацки в тумані, живуть у розгубленості, не маючи виходу. Тому люди мусять мати чітке розуміння та ясний шлях уперед щодо того, як слід правильно ставитися до долі, що потрібно робити та як реагувати на цю велику проблему в житті. Після розв’язання цієї проблеми людські ставлення й погляди щодо долі вже мають бути відносно правильними й узгоджуватися з істиною-принципами, і тоді люди ніколи не впадатимуть у крайнощі в цьому питанні.

Чи узгоджуються з істиною ті вислови про долю, про які Я щойно спілкувався? (Так.) Чи знаєте ви ознаки висловів, що узгоджуються з істиною? (Коли люди чують такі вислови, їм стає ясніше та легше.) (Вони досить практичні та містять шляхи практики.) Саме так, вони досить практичні; так говорити точніше. Але можна описати ці ознаки ще точніше. Хто скаже наступним? (Такі вислови можуть розв’язувати поточні проблеми людей.) Це наслідок їхньої практичності. Вони можуть розв’язувати проблеми, бо вони практичні. Люди вірять у долю, але їхній розум постійно обплутаний ідеєю про добрі й погані долі – тож скажіть Мені, у глибині серця люди розкуті й вільні чи зв’язані? (Зв’язані.) Якщо ти не розумієш істини, то будеш постійно зв’язаний цією ідеєю. А коли ти зрозумієш істину, що ще ти відчуватимеш, крім того, що вона практична й у тебе є шлях уперед? (Розкутість.) Саме так, ти почуватимешся вільним і розкутим. Коли ти матимеш шлях практики й більше не перебуватимеш у пастці, хіба твій дух не стане розкутим і вільним? Ті викривлені й абсурдні погляди не зможуть зв’язувати твої думки, твої руки й ноги; у тебе буде шлях, яким треба слідувати, і ці погляди більше тебе не контролюватимуть. Почувши спілкування Бога про людські долі, ти відчуєш вільність і розкутість та скажеш: «О, так ось воно як! Ого, та раніше моє розуміння долі було таким викривленим і крайнім! Тепер я розумію, і мене вже не турбує неправильне уявлення про те, що долі бувають добрими чи поганими. Воно мене більше не бентежить. Якби я цього не зрозумів, я б і далі в одну хвилину думав, що моя доля добра, а в іншу – що раптом погана, і гадав би, яка ж вона – добра чи погана! Я б постійно цим переймався». Зрозумівши цю істину, ти матимеш шлях, яким треба слідувати, точну думку із цього приводу й точний шлях практики – а це означає, що ти вільний і розкутий. Отже, щоб розпізнати, чи відповідають чиїсь слова істині-принципам і чи є вони істиною, прислухайся до того, практичні ці слова чи ні; водночас спостерігай, чи долаються твої труднощі та проблеми після того, як ти почув ці слова: якщо так, то ти почуватимешся вільним і розкутим, немов із тебе зняли важкий тягар. Отже, щоразу, коли ти приходитимеш до розуміння якогось істини-принципу, ти отримуватимеш змогу подолати деякі пов’язані з ним проблеми та втілити в життя певні істини, і це даватиме тобі відчуття розкутості й волі. Хіба не такий буде результат? (Такий.) Тепер ти розумієш, який саме ефект має істина? (Так.) Який ефект може мати істина? (Вона може давати людському духу відчуття волі й розкутості.) Хіба істина має тільки один цей ефект? Оце єдине відчуття? (Насамперед вона долає неправильні та радикальні погляди людей на речі. Щойно людина подивиться на речі чистим поглядом, який узгоджується з істиною, вона відчує вільність і розкутість духу, і негативні речі, які походять від сатани, більше не зв’язуватимуть і не турбуватимуть її.) Крім відчуття свободи й розкутості духу, найважливіше те, що це може дати тобі змогу ввійти в певну істину-реальність, так що ти більше не піддаватимешся впливу помилкових і викривлених думок та поглядів і не будеш ними зв’язаний. Їхнє місце займуть принципи практики істини, і тоді ти зможеш увійти в цю істину-реальність. На цьому Я закінчу спілкування щодо проявів людей, які відчувають депресію через те, що їм здається, ніби в них погана доля.

Ще одна причина, чому деякі люди впадають у депресію, полягає в тому, що хоча вони й не вважають свою долю такою вже поганою, але їм здається, ніби їм постійно не таланить і з ними ніколи не трапляється нічого доброго, точно як у тому безбожницькому вислові: «Бог удачі завжди проходить повз мене». Навіть хоча їм не здається, ніби їхні обставини такі вже й погані, навіть хоча такі люди високі, вродливі, освічені, талановиті та здібні працівники, вони все одно гадають, чому Бог удачі ніколи до них не прихильний. Це постійно викликає в них почуття незадоволення, і вони вічно вважають себе невезучими. Усе починається з року, коли така людина складає вступні іспити до вишу: її серце повне надії на вступ, але коли настає день іспитів, вона підхоплює грип, і в неї піднімається температура. Це впливає на результати іспитів, і людина не дотягує до вступу на два-три бали. Вона думає: «Як мені могло так не поталанити? Я добре вчусь і зазвичай дуже старанно працюю. Ну чому в мене піднялася температура саме в день вступних іспитів до вишу? Ой божечки! Перша важлива подія в моєму житті, і я зазнав невдачі. Що ж мені тепер робити? Сподіваюся, що в майбутньому мені таланитиме більше». Однак у подальшому житті ця людина стикається з усілякими труднощами та проблемами. Наприклад, якесь підприємство наймає нових співробітників, і вона тільки-но готується подати резюме, як дізнається, що всі вакансії закрито й підприємству вже не потрібні нові працівники. Вона гадає: «Як мені могло так не поталанити? Ну чому щоразу, коли трапляється щось добре, воно просто проходить повз мене? Як же мені не таланить!». І в перший же день, коли людина починає десь працювати, інших саме підвищують до керівника, заступника керівника й начальника відділу. Як би тяжко вона не працювала, усе марно; вона мусить чекати наступного разу, щоб її підвищили. Оскільки вона добре виконує свою роботу, а начальство досить добре до неї ставиться, вона думає, що наступного разу її підвищать, але кінець кінцем начальство призначає керівника з іншого відділення чи компанії, і ця людина знову залишається в програші. Вона думає: «Ой божечки! Здається, я таки справді невезучий. Мені ніколи не таланить – Бог удачі ніколи не виявляє до мене прихильності». Пізніше ця людина починає вірити в Бога, і оскільки їй подобається писати, вона сподівається, що зможе виконувати обов’язок, пов’язаний із текстами, але зрештою не дуже добре виконує тестове завдання й зазнає невдачі. Вона думає: «Зазвичай я пишу дуже добре, то чому ж я не зміг добре виконати тестове завдання? Бог не просвітив і не повів мене! Я думав, що, виконуючи обов’язок, пов’язаний із текстами, я зможу більше їсти й пити Божі слова та більше розуміти істину. Шкода, що мені не поталанило. Хоча мій план був добрий, але просто не склалося». Кінець кінцем вона вибирає якийсь із багатьох інших обов’язків, кажучи: «Я піду поширювати Євангеліє в євангельській команді». Спочатку справи в команді йдуть чудово, і людина відчуває, що цього разу вона знайшла своє місце, що вона може з користю застосовувати свої навички. Вона думає, що розумна, вона здібна до своєї роботи й готова виконувати практичну роботу. Вона старається, таки досягає певних результатів і стає куратором. Однак вона робить щось не так, і її керівник про це дізнається. Їй кажуть, що зроблене нею суперечить принципам і вплинуло на роботу церкви. Після розбору й обтинання всієї команди хтось каже цій людині: «У нас усе було чудово, поки ти не прийшов. А потім ти приєднався до команди, і ми вперше потрапили під розбір». І людина гадає: «Це ж знову мій поганий талан, хіба ні?». За деякий час людей перерозподіляють у зв’язку зі змінами в євангельській роботі, ця людина з куратора стає рядовим членом команди, і її відправляють у новий регіон поширювати Євангеліє. Вона думає: «О ні, я йду вниз, а не вгору. Поки я не вступив до команди, нікого не перерозподіляли, то чому ж цей великий перерозподіл відбувається саме після мого приєднання? Тепер, коли мене відправили сюди, мені годі сподіватися, що мене колись підвищать». У цьому новому регіоні мало і церков, і членів церков. Узявшись за роботу, людина стикається з труднощами, і в неї немає жодного досвіду. Їй доводиться певний час у всьому розбиратися, і до того ж у неї виникають мовні труднощі, то що ж їй робити? Вона хоче розвести руками й піти, але не наважується; вона хоче добре виконувати свої обов’язки, але це так важко й виснажливо, і вона думає: «Ой, це тому, що я такий невезучий! Як мені змінити свій талан?». Куди б вона не повернула, вона натикається на стіну, і їй постійно здається, ніби їй не таланить, ніби кожній її дії щось стає на заваді, і кожен крок дається їй дуже тяжко. Вона доклала багато зусиль, щоб досягти якихось результатів і здобути маленьку надію, а потім обставини змінилися, і надія зникла, і в цієї людини не залишилось іншого вибору, крім як почати все спочатку. Вона дедалі більше впадає в депресію, думаючи: «Чому мені так важко досягти якихось результатів і отримати схвалення людей? Чому так важко міцно закріпитись у групі людей? Чому так важко бути тим, кого люди схвалюють і люблять? Чому це так важко – щоб усе йшло добре та гладко? Чому стільки речей у моєму житті йде не так? Звідки стільки перешкод? Чому я вічно натикаюся на стіну, що б не робив?». Зокрема, деякі люди ніколи не виконують своїх обов’язків добре, куди б не подалися, і їх вічно замінюють і виганяють. Вони впадають у дуже сильну депресію та вічно вважають себе невезучими, думаючи: «Я наче прудкий кінь, якого ніколи не помічають. Як ото кажуть: “Прудких коней багато, але мало тих, хто може їх розпізнати”. Я наче той прудкий кінь, якого не розгледіли. Зрештою, я просто невезучий, і куди б я не подався, я в жодній сфері не можу бути успішним або чогось досягти. Мені ніколи не вдається ні використати свої сильні сторони, ні показати їх, ні отримати те, що я хочу. Ой, який же я невезучий! Та що ж це відбувається?». Таким людям постійно здається, ніби в них поганий талан, і вони проводять кожен день у хмарі тривоги, думаючи: «О ні! Будь ласка, нехай мене не переведуть виконувати інший обов’язок», – або: «О ні! Будь ласка, нехай не трапиться нічого поганого», – або: «О ні! Будь ласка, нехай нічого не поміняється», – або: «О ні! Будь ласка, нехай більше не виникає ніяких серйозних проблем». Вони не тільки впадають у депресію, а й почуваються неймовірно неспокійними, бентежними, дражливими та тривожними. Вони вічно думають, що в них поганий талан, тому відчувають неймовірну депресію, і ця депресія виникає через їхнє суб’єктивне відчуття, що їм не таланить. Вони вічно почуваються невезучими, їх ніколи не підвищують, вони ніколи не стають керівниками команд або кураторами й не отримують нагоди виділитися з натовпу. Ці добрі речі ніколи з ними не трапляються, і такі люди не можуть зрозуміти, чому ж це відбувається. Вони думають: «Я нічим не обділений, то чому ж я нікому не подобаюся, куди б не подався? Я нікого не ображав і не хотів завдавати нікому труднощів, то чому ж мені так не таланить?». Оскільки вони постійно чіпляються за такі почуття, ця емоція депресії постійно нагадує їм: «Ти невезучий, тож тобі не можна бути самовдоволеним, випендрюватись і постійно хотіти виділитися. Ти невезучий, тож навіть не думай про те, щоб стати керівником. Ти невезучий, тому тобі слід бути обережнішим у виконанні свого обов’язку та трохи стримуватися просто на випадок, якщо одного дня тебе викриють і замінять, або якщо хтось донесе на тебе за твоєю спиною та вхопиться за щось, аби нашкодити тобі, або якщо ти завжди братимеш ініціативу, а потім припустишся помилки та з тобою розберуться. Навіть якщо ти станеш керівником, ти все одно маєш постійно бути уважним і обережним, ніби ходиш по лезу ножа. Не будь пихатим – треба бути смиренним». Ця негативна емоція весь час нагадує таким людям, що треба бути смиренними, ходити крадькома, підібгавши хвоста, і більше ніколи не поводитися з якоюсь гідністю. Уявлення, думка, точка зору чи усвідомлення щодо їхнього поганого талану постійно нагадує таким людям, що не можна бути позитивними чи активними, не можна самостверджуватись і висовуватися. Натомість вони мусять і далі бути в депресії, не наважуючись жити перед іншими. Навіть якщо всі перебувають в одному будинку, така людина мусить знайти непомітне місце й сидіти там, щоб не дуже висовуватися. Їй не можна виглядати занадто пихатою, бо щойно вона виявить якусь пиху, її поганий талан її знайде. Оскільки емоція депресії постійно оточує таку людину й застерігає її про все це в глибині її серця, то ця людина боязка й обережна в усьому, що робить. У неї завжди неспокійно на серці, вона ніколи не може знайти своє місце та вкласти у виконання своїх повинностей і зобов’язань усе своє серце, розум і сили. Вона ніби остерігається чогось і чекає, коли щось станеться. Вона стережеться від того, що її наздожене поганий талан, від поганих речей і конфузів, які він їй принесе. Тому, крім мук у глибині серця, саме емоція депресії здебільшого домінує в способах і методах того, як така людина дивиться на інших людей і речі, поводиться й діє. Вона вічно спирається на категорії доброго й поганого талану, коли оцінює власну поведінку та визначає, чи правильно дивиться на людей і речі, поводиться й діє, і саме тому людина раз за разом занурюється в цю емоцію депресії й не може з неї вибратися; саме тому вона не може, спираючись на правильне мислення й погляди, реагувати на це так зване «невезіння» та мати справу з тим, що називає своїм жахливим таланом, і долати його. У такому порочному колі вона постійно перебуває під контролем і впливом цієї емоції депресії. З великими зусиллями їй удається відкрити серце й поспілкуватися про свій стан або уявлення з іншими, але потім, на зібраннях, слова, сказані братами й сестрами під час спілкування, навмисно чи ненавмисно зачіпають її стан і суть її проблеми, і через це така людина відчуває, що її гордість і гідність скривджено. Вона все одно вважає, що це прояв її власного поганого талану, і думає: «Бачиш? Мені було так важко говорити про те, що в мене на серці, а щойно я це зробив, хтось за це хапається та намагається мені нашкодити. Я такий невезучий!». Людина вважає, що це все через її поганий талан, а коли людина невезуча, абсолютно все проти неї.

У чому проблема людей, які вічно вважають себе невезучими? Вони постійно використовують талан як стандарт, оцінюючи, правильні їхні дії чи неправильні, і зважуючи, яким шляхом їм слід іти, що треба пережити, з якими проблемами вони стикаються. Це правильно чи неправильно? (Неправильно.) Вони описують погані речі як невезіння, а добрі – як удачу або вигоду. Така точка зору правильна чи неправильна? (Неправильна.) Оцінювати речі з такої точки зору неправильно. Це крайній, неправильний метод і стандарт оцінювання речей. Такий метод часто призводить до того, що люди занурюються в депресію, і це часто викликає в них неспокій і таке відчуття, ніби нічого ніколи не йде так, як їм треба, і вони ніколи не отримують того, чого хочуть. Зрештою через усе це вони починають відчувати постійну тривогу, дражливість і неспокій. Якщо не подолати ці негативні емоції, такі люди постійно занурюватимуться в депресію й думатимуть, що Бог до них неприхильний. Вони вважають, що Бог ставиться до інших із милістю, а до них – ні, що про інших Він піклується, а про них – ні, мовляв: «Чому мені завжди неспокійно та тривожно? Чому зі мною вічно трапляється погане? Чому зі мною ніколи не стається щось добре? Хоч би один разочок випало щось хороше, більшого я й не прошу!». Коли ти дивишся на речі з таким помилковим способом мислення й точкою зору, то потрапляєш у пастку доброго й поганого талану. Коли ти постійно потрапляєш у цю пастку, то постійно відчуваєш депресію. У цій депресії ти особливо чутливий до того, які події з тобою трапляються – щасливі чи нещасливі. Таке свідчить, що ця точка зору й уявлення про добрий і поганий талан узяли тебе під контроль. Коли тебе контролює така точка зору, твої погляди на людей, події, речі та твоє ставлення до них уже не перебувають у межах совісті й розуму нормальної людської сутності, а впали в певну крайність. Якщо ти впадеш у цю крайність, то не вийдеш із депресії. Ти впадатимеш у неї знов і знов, і навіть якщо зазвичай ти її не відчуваєш, але щойно щось піде не так і тобі здасться, ніби тобі в чомусь не поталанило, ти негайно зануришся в депресію. Ця депресія впливатиме на твої нормальні судження та прийняття рішень і навіть на твоє щастя, злість, смуток і радість. Коли вона зачіпатиме твоє щастя, злість, смуток і радість, вона порушуватиме й руйнуватиме роботу над твоїм обов’язком, а також твою волю та бажання слідувати за Богом. Коли ці позитивні речі знищуються, ті кілька істин, які ти зрозумів, випаровуються та геть тобі не допомагають. Ось чому, коли ти потрапляєш у це порочне коло, тобі важко практикувати ті кілька істини-принципів, які ти розумієш. Ти спроможний неохоче заплатити невелику ціну, витерпіти трохи тягот і проявити дрібку щирості, поки робиш те, що готовий робити, – але тільки поки вважаєш, що тобі таланить, і тебе не пригнічує депресія. Щойно тобі здається, що удача від тебе відвернулась і з тобою знову трапляються нещастя, твоя депресія невдовзі знову бере тебе під контроль, і твоя щирість, вірність і готовність переносити тяготи негайно тебе покидають. Тому люди, які вважають себе невезучими чи дуже серйозно ставляться до талану, дуже подібні до тих, хто вважає, що їхня доля погана. Вони часто впадають у дуже сильні емоційні крайнощі – зокрема, у такі негативні емоції, як депресія. Вони особливо слабкі й негативно налаштовані та навіть схильні до перепадів настрою. Коли вони думають, що їм таланить, то сповнені радості й буяють енергією, можуть переносити тяготи та платити ціну; вони спроможні менше спати вночі та менше їсти вдень, готові переносити будь-які тяготи, а якщо відчувають миттєвий ентузіазм, то щасливі віддати своє життя. Однак щойно вони відчувають, що останнім часом їм не таланить, і їм здається, ніби геть усе йде не так, як треба, їхнє серце негайно охоплює емоція депресії. Усі їхні попередні клятви й рішення відкидаються; такі люди раптом не можуть знайти в собі нітрохи енергії, наче той здутий м’яч, або не бажають узагалі нічого робити й говорити, ніби калюжа каші. Вони думають: «Істина-принципи, прагнення до істини, досягнення спасіння, послух Богові – усе це ніяк мене не стосується. Я невезучий, і скільки б істин я не практикував, яку б ціну не платив, у всьому цьому немає сенсу: я ніколи не досягну спасіння. Годі з мене. Я нещасливець, я наче приношу нещастя. Що ж, хай так, у будь-якому разі я невезучий!». Бачте, однієї хвилини вони як м’яч, настільки наповнений повітрям, що ось-ось лопне, а наступної хвилини вони здуваються. Хіба це не проблемно? Як виникає ця проблема? Яка її першопричина? Такі люди вічно стежать за власним таланом, наче за фондовим ринком, і дивляться, вгору він іде чи вниз, підвищується курс чи падає. Вони завжди невротичні, неймовірно чутливі до питання свого талану та неймовірно вперті. Цей тип людей, схильних до крайнощів, часто грузне в емоції депресії, тому що вони занадто переймаються власним таланом і живуть за настроєм. Якщо така людина зранку встала в поганому настрої, вона собі думає: «О ні! Б’юсь об заклад, що сьогодні мені не таланитиме. У мене вже кілька днів сіпається ліва повіка, язик не слухається, а мозок працює мляво. Я прикусив язика, коли їв, а минулої ночі мені наснився недобрий сон». Або людина думає: «Перші слова, які я сьогодні почув від когось іншого, звучать як поганий знак». Така людина постійно перебуває в параноїдальному стані, безугавно несе подібну нісенітницю й вивчає такі речі. Вона неймовірно переймається власним таланом, напрямком і настроєм кожного дня та періоду. Ще вона спостерігає за тим, як усі її брати й сестри в церкві позирають на неї, ставляться до неї та навіть яким тоном із нею говорять. Ці речі займають її серце, і тому вона постійно перебуває в депресії. Така людина знає, що вона в недоброму стані, але не молиться Богу, не шукає істини, щоб подолати цей стан, і які б розбещені характери вона не виявляла, вона не звертає на них уваги та не сприймає їх усерйоз. Хіба це не проблема? (Проблема.)

Ці люди, які вічно переймаються тим, добрий у них талан чи поганий, – чи правильно вони дивляться на речі? Чи існує добрий або поганий талан? (Ні.) На якій основі ви кажете, що його не існує? (Люди, яких ми зустрічаємо, і речі, які щодня з нами відбуваються, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями. Не існує такої речі, як добрий або поганий талан; усе відбувається з необхідності й має певний сенс.) Це правильно? (Правильно.) Цей погляд правильний, і це теоретична основа для слів про те, що талану не існує. Що б із тобою не трапилося: чи добре, чи погане, – усе це нормально, так само як і погода впродовж чотирьох пір року: не кожен день може бути сонячним. Не можна казати, що сонячні дні впорядковано Богом, а похмурі дні, дощ, вітер і бурі – ні. Усе визначається Божим володарюванням і впорядкуваннями та породжується природним середовищем. Це природне середовище виникає відповідно до законів і правил, які впорядкував і встановив Бог. Усе це необхідне й обов’язкове, тож якою б не була погода, вона породжена та зумовлена природними законами. У ній немає нічого поганого чи доброго – добрими та поганими бувають лише людські почуття щодо неї. Люди недобре почуваються, коли йде дощ або град, вітряно чи хмарно. Їм особливо не подобається, коли йде дощ і сиро; у них болять суглоби та з’являється слабкість. Ти можеш погано почуватись у дощові дні, але чи можна сказати, що такі дні нещасливі? Це лише почуття, яке погода викликає в людей: той факт, що йде дощ, ніяк не пов’язаний із таланом. Ти можеш сказати, що сонячні дні – це добре. Якщо три місяці стоїть сонячна погода без краплі дощу, люди почуваються добре. Вони щодня бачать сонце, на вулиці сухо й тепло, зрідка дме легенький вітерець, і вони можуть вийти на вулицю, коли захочуть. Але рослини не можуть цього винести, і посіви гинуть через посуху, тому такий рік неврожайний. Тож якщо ти почуваєшся добре, чи означає це, що все справді добре? Прийде осінь, і коли тобі не буде що їсти, ти скажеш: «Ой божечки, забагато сонячних днів – це теж недобре. Якщо немає дощу, посіви страждають і не родять, і люди голодують». І тут ти зрозумієш, що нескінченні сонячні дні – це теж недобре. Факт такий, що людина ставиться до речей добре чи погано на основі власних егоїстичних мотивів, бажань та інтересів, а не сутності самої речі. Отже, люди оцінюють, добра річ або погана, на неточній основі. А раз основа неточна, то й остаточні висновки людей теж. Повертаючись до теми доброго й поганого талану: тепер усі знають, що той вислів про удачу не витримує критики та що немає ні доброго талану, ні поганого. І добрі, і погані люди, події та речі, з якими ти стикаєшся, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями, тож на них слід належно реагувати. Приймай від Бога і добре, і погане. Не говори, що ти щасливчик, коли стається щось добре, і що ти невезучий, коли стається щось погане. Можна сказати лише ось що: з усіх таких речей люди можуть виносити певні уроки, тож не слід ні відкидати такі речі, ні уникати їх. Дякуй Богові за добре, але дякуй і за погане, бо всі ці речі впорядковані Ним. Добрі люди, події, речі й середовища дають уроки, які слід засвоїти, але ще більше можна навчитися від поганих людей, подій, речей і середовищ. Усе це досвід і епізоди, які мають бути частиною твого життя. Людям не можна оцінювати їх на основі уявлення про талан. Отже, якими є думки й точки зору людей, що спираються на талан, коли оцінюють, добре щось або погане? Якою є сутність таких людей? Чому вони приділяють стільки уваги доброму й поганому талану? Люди, які багато концентруються на талані, сподіваються, що в них добрий талан чи поганий? (Добрий.) Саме так. Насправді вони прагнуть до доброго талану й до того, щоб із ними траплялися добрі речі, а самі просто використовують такі речі у власних інтересах і отримують від них вигоду. Таким людям байдуже, скільки страждають інші, скільки тягот і труднощів іншим доводиться терпіти. Вони не хочуть, щоб із ними ставалося щось таке, що вони вважають невезінням. Інакше кажучи, вони не хочуть, щоб із ними траплялося щось погане: щоб у них були якісь невдачі, провали й конфузи, щоб із ними розбирались і обтинали їх, щоб вони щось утрачали, залишались у програші й опинялись обманутими. Якщо трапляється щось із цього, такі люди вважають це поганим таланом. Мовляв, якщо трапляються погані речі, то це невезіння, хто б їх не впорядкував. Такі люди сподіваються, що з ними траплятимуться всі добрі речі: від просування по службі, виділення з натовпу й отримання вигоди за рахунок інших і до отримання прибутку від чогось, заробляння великих грошей або досягнення високого становища на державній службі, – і вважають це добрим таланом. Вони завжди оцінюють людей, події та речі, з якими стикаються, на основі талану. Вони прагнуть до доброго талану, а не поганого. Щойно хоч якась дрібниця йде не так, вони зляться, дратуються та відчувають незадоволення. Прямо кажучи, такі люди егоїстичні. Вони прагнуть отримати вигоду за рахунок інших людей, забезпечити собі прибуток, узяти гору та виділитися з натовпу. Вони були б задоволені, якби все добре відбувалося тільки з ними. Це їхня природа-сутність; це їхнє справжнє обличчя.

Кожній людині в житті доводиться проходити через багато невдач і провалів. У кого життя наповнене лише задоволенням? Хто ніколи не переживає жодних провалів або невдач? Коли часом у тебе щось іде не так або ти стикаєшся з невдачами й провалами, це не поганий талан – це те, що ти мусиш пережити. Тут як із їжею: треба їсти і кисле, і солодке, і гірке, і гостре. Люди не можуть обійтися без солі та мусять їсти якусь солону їжу, але якщо ти з’їси забагато солі, це нашкодить твоїм ниркам. У певні пори року потрібно споживати якусь кислу їжу, але не годиться їсти її забагато, бо це шкідливо для зубів і шлунку. Усе треба їсти в міру. Ти їси кислу, солону й солодку їжу, і якусь гірку їжу теж треба споживати. Гірка їжа корисна для деяких внутрішніх органів, тому її теж треба трохи їсти. Життя людини таке саме. Більшість людей, подій і речей, з якими ти стикаєшся на кожному етапі свого життя, буде тобі не до вподоби. Чому? Тому що люди прагнуть до різних речей. Якщо ти прагнеш до слави й багатства, статусу та статків, вищості за інших, великого успіху тощо, то 99% речей будуть тобі не до вподоби, точно як у тому вислові – мовляв, це все поганий талан і нещастя. Однак якщо ти відмовишся від уявлення про те, наскільки тобі таланить або не таланить, і поставишся до цих речей спокійно та правильно, то побачиш, що більшість із них не така вже й несприятлива, і з ними не так складно мати справу. Коли ти відпустиш свої амбіції та бажання, коли перестанеш відкидати нещастя, з якими стикаєшся, і уникати їх, коли перестанеш оцінювати такі речі з точки зору того, наскільки тобі таланить або не таланить, то почнеш вважати добрим багато з того, що раніше бачив як щось нещасливе й погане, і так погане перетвориться на добре. Твої установки й те, як ти дивишся на речі, зміняться, що допоможе змінити твої почуття щодо твого життєвого досвіду й водночас отримати інші винагороди. Це надзвичайний досвід, який принесе тобі немислимі винагороди. Це добре, а не погано. Наприклад, деяких людей завжди цінують, підвищують, підносять і заохочують, їх часто схвалюють брати й сестри, і всі дивляться на таких людей із заздрістю. Чи це добре? Більшість думає, що цим людям просто таланить, мовляв: «Дивіться, у цього хлопця добрий духовний рівень, він народився щасливчиком і досяг успіху в житті – він отримує добрі можливості й підвищення. Йому просто дуже таланить!». Вони неймовірно заздрять цій людині. І все ж кінець кінцем за кілька років її знімають із посади, і той чоловік стає звичайним віруючим. Він плаче й намагається повіситися, і за кілька днів його усувають. Це добрий талан? Якщо дивитися на це питання саме так, тій людині відчайдушно не поталанило. Але чи справді це поганий талан? (Ні.) Насправді річ не в тім, що тому чоловіку не поталанило, а в тому, що він не слідував правильним шляхом. І через це, коли з ним траплялися речі, які люди сприймають як «везіння», вони ставали спокусою, пасткою, каталізатором, який прискорював його загибель. Чи добре це? Він постійно поривався до підвищення, хотів бути на голову вищим за інших і перебувати в центрі уваги, жадав, щоб усе йшло добре й так, як він хотів, але як воно зрештою вийшло? Хіба його не вигнали? Саме такий результат наступає, коли люди не слідують правильним шляхом. Прагнення до доброго талану саме по собі не є правильним шляхом. Люди, які прагнуть до талану, неминуче відкидають і оминають усе погане, усе те, що люди схильні вважати небажаним і що не відповідає їхнім настроям та плотським інтересам. Люди бояться таких подій, уникають і відкидають їх. Коли ж людям на долю випадає щось таке, вони описують його як «невезіння». Чи можуть вони шукати істину, коли вважають, що їм не таланить? (Ні.) Як ти вважаєш – чи можуть іти правильним шляхом люди, які не здатні шукати істину та вічно вважають, що їм не таланить? (Ні.) Безумовно, не можуть. Тому люди, які постійно прагнуть до талану й концентруються тільки на ньому, які розмірковують про свій талан, – це люди, які не слідують правильним шляхом. Такі люди не виконують належних їм обов’язків і не слідують правильним шляхом, тому вони постійно занурюються в депресію. Це їхня власна провина, і вони на це заслуговують! Причина в тому, що вони слідують хибним шляхом! Вони заслуговують зануритись у депресію. Чи легко вийти із цієї депресії? Насправді легко. Просто відпусти свої помилкові точки зору та не чекай, що все йтиме добре, гладко чи саме так, як ти хочеш. Не бійся, не опирайся та не відкидай того, що йде не так. Натомість відпусти свій опір, заспокойся, прийди до Бога з покірним ставленням і прийми все, що Він упорядковує. Не прагни до так званого «доброго талану» та не відкидай так званого «поганого талану». Віддай Богові своє серце та все своє єство, дозволь Йому діяти й керувати та підкорися Його керівництву й упорядкуванням. Бог дасть тобі те, чого ти потребуєш, справедливою мірою та саме тоді, коли ти цього потребуєш. Він улаштує середовища, людей, події та речі, які тобі необхідні, відповідно до твоїх потреб і недоліків, щоб із зіткнення з тими людьми, подіями та речами ти міг засвоїти належні тобі уроки. Звісно, передумова всього цього – установка на послух Божому керівництву й упорядкуванням. Отже, не прагни до досконалості; не відкидай і не бійся небажаних, соромних або несприятливих речей; не використовуй свою депресію, щоб внутрішньо опиратися, коли стається щось погане. Наприклад, якщо в співака одного дня заболіло горло й він погано виступив, то він думає: «Мені так не поталанило! Чому Бог не піклується про мій голос? Зазвичай я так добре співаю, коли я на самоті, але сьогодні мені було соромно співати перед усіма. Я не зміг узяти правильну висоту й уловити темп. Я пошився в такі дурні!». Пошитися в дурні – це добре. Це допомагає тобі побачити власні недоліки та свою любов до марнославства. Це показує, у чому твої проблеми, і допомагає чітко зрозуміти, що ти не ідеальна людина. Ідеальних людей не існує, тож пошитися в дурні – цілком нормально. У всіх людей бувають ситуації, коли вони виставляють себе дурнями або почуваються ніяково. Усі люди зазнають невдач, переживають поразки та мають недоліки. У тому, щоб пошитися в дурні, немає нічого поганого. Коли ти виставляєш себе дурнем, але глибоко в душі не почуваєшся збентеженим чи пригніченим, це не означає, що ти товстошкірий; це означає, що тобі все одно, чи вплине це на твою репутацію, і що твоє марнославство більше не займає твої думки. Це означає, що ти став зрілим у своїй людськості. Це дивовижно! Хіба це не добре? Це дуже добре. Не думай, що ти погано себе проявив чи що тобі не пощастило, і не шукай за цим об’єктивних причин. Це нормально. Ти можеш пошитись у дурні, інші можуть пошитись у дурні, кожен може пошитись у дурні – зрештою ти зрозумієш, що всі люди однакові: усі вони звичайні смертні люди, і ніхто з них не вищий і нічим не кращий за інших. Кожен іноді виставляє себе дурнем, тому нікому не слід сміятися з інших. Коли ти переживеш численні провали, твоя людськість поступово стане зрілою, і коли ти знову зіткнешся із цими речами, вони вже тебе не неволитимуть і не впливатимуть на нормальне виконання твого обов’язку. Твоя людськість буде нормальною, а значить, і твій розум теж.

Ті люди, що люблять гнатися за таланом, у цьому житті прагнуть до удачі та доводять речі до крайнощів. Те, до чого прагнуть ці люди, неправильно, і його треба відпустити. Ми щойно поспілкувалися про те, як мати справу із цими небажаними речами та як правильно до них підходити. Тепер ви це розумієте? Як ми про це спілкувалися? (Люди мусять підкорятись усьому, що влаштовує Бог. Їм не слід прагнути стати досконалими людьми, їм не треба боятися нічого соромного чи несприятливого, а коли такі речі трапляються, не можна опиратися їм за допомогою свого почуття депресії.) Заспокой свій розум і реагуй на все це з правильними установками. Коли з тобою трапляються погані речі, треба мати правильний шлях, щоб підійти до них і подолати їх, а навіть якщо ти не даси їм ладу, усе одно не слід занурюватись у депресію. Якщо ти провалишся, то зможеш спробувати ще раз; у найгіршому разі провал стане тобі уроком, і навіть провал усе одно кращий, ніж відраза, опір, відкидання та втеча. Отже, що б не сталося й із чим би тобі не довелося зіткнутись у майбутньому, ніколи не варто відкидати ці речі, намагатися від них утекти й тим більше оцінювати їх із точки зору того, поталанило тобі чи ні. Раз ти стверджуєш, що все влаштовано Божою рукою, то не оцінюй усе це з точки зору й установки про свій добрий або поганий талан і тим більше не відкидай те погане, що з тобою трапляється. Звісно, не варто підходити до таких речей і з емоцією депресії. Навпаки, тобі слід поставитися до них ініціативно та з позитивним настроєм, щоб зустрітись із цими речами, підійти до них і подивитися, які уроки можна з них винести й що зрозуміти – ось що тобі слід робити. Хіба тоді твої думки й погляди не будуть правильними? (Будуть.) А коли ти знову зіткнешся з якимись поганими чи нещасливими речами, то зможеш підійти до них згідно з Божими словами, у тебе будуть правильні думки й погляди, і так твоя людськість і розум стануть нормальними. Якщо так на це подивитися, то хіба мати правильну точку зору не дуже важливо? Хіба чітко розуміти питання долі згідно з Божими словами не вкрай важливо? (Так і є.) Тепер, коли ми майже закінчили бесіду щодо вислову про добрий і поганий талан, ви все розумієте? (Так.) Якщо ви зможете чітко зрозуміти сутність таких проблем, то матимете правильний погляд на питання долі.

Існує й інша причина, чому люди занурюються в емоцію депресії. До чи після дорослішання з ними трапляються певні речі: люди коять якісь переступи чи ідіотські речі, дурниці, невігластво, і через скоєне вони занурюються в депресію. Така депресія – це осуд самого себе, а також своєрідне визначення, що за людина той, хто на неї страждає. Такі переступи – це, звісно, не просто коли ти когось лаєш, трохи гудиш за спиною чи робиш ще щось таке дріб’язкове: це радше щось пов’язане із соромом, власною особистістю й гідністю та навіть законом. Оскільки людина постійно згадує цю подію, глибоко в її серці аж донині потроху накопичується емоція депресії. Про які переступи йдеться? Як Я щойно сказав, це ідіотські речі, дурниці й невігластво, які люди накоїли в дитинстві чи вже дорослими. Ви знаєте, що до них входить? Ідіотизм, дурниці, невігластво – це речі, які шкодять іншим, але приносять користь тобі, речі, за які тобі соромно та про які важко говорити. Це може бути щось брудне, нице, непристойне чи якесь неподобство, що занурює тебе в цю емоцію депресії. Ця депресія – не простий докір собі, а радше осуд самого себе. Зумієте назвати, що може входити в рамки, які Я окреслив? Наведіть якийсь приклад. (Розпуста.) Розпуста – це один із прикладів, так. Наприклад, хтось у думках або на ділі зрадив свого чоловіка чи дружину; хтось чинив перелюб, займався розпустою й досі від цього не відмовляється, постійно думаючи, з ким би вчинити перелюб; хтось обманом виманив в інших гроші – може, навіть багато; хтось украв чуже; хтось підставив іншу людину чи помстився їй. Дещо із цього майже доходить до порушення закону, а дещо таки справді його порушує; дещо стоїть на самій межі моральних кордонів, а дещо справді йде проти етики нормальної людськості. Ці речі поховані глибоко в пам’яті людських сердець, і час від часу ти їх згадуєш. Коли ти опиняєшся на самоті, коли не можеш заснути серед ночі, ти не в силах не думати про ці речі. Вони прокручуються в тебе перед очима, як фільм, сцена за сценою, і ти не в змозі ні стерти їх, ні позбутися. Щоразу, коли ти про них думаєш, ти відчуваєш депресію, твоє обличчя палає, серце тріпоче, тобі соромно, а твій дух сповнюється неспокоєм. Хоча ти віриш у Бога, тобі все одно здається, що все це сталося лише вчора. Ти не можеш утекти від цих речей, не можеш від них сховатись і гадки не маєш, як залишити їх позаду. Навіть якщо про те, що ти зробив, знає лише кілька людей або й геть ніхто не знає, на серці в тебе все одно трохи неспокійно. Цей неспокій породжує депресію, яка змушує тебе відчувати провину, поки ти слідуєш за Богом і виконуєш свій обов’язок. Ти не можеш напевно сказати, звідки походить це відчуття провини: чи від твоєї власної совісті, чи від закону, чи від твого почуття моралі й етики. У будь-якому разі люди, які таке вчинили, часто мимоволі відчувають неспокій, коли трапляється якась конкретна річ або вони опиняються в певному середовищі чи контексті. Це відчуття неспокою змушує їх несвідомо впадати в глибоку депресію, яка їх зв’язує й обмежує. Щоразу, коли такі люди слухають проповідь або спілкування про істину, ця депресія повільно закрадається в їхній розум і глибини серця, і вони допитують себе, мовляв: «Чи мені таке вдасться? Чи здатен я прагнути до істини? Чи здатен досягти спасіння? Що я за людина? Раніше я наробив отакого, я був отакою людиною. Може, мене вже й не спасти? Чи Бог усе ж мене спасе?». Деякі люди іноді можуть відпустити своє почуття депресії й залишити його позаду. Вони беруть свою щирість і всю енергію, яку тільки можуть у собі знайти, і докладають їх до виконання свого обов’язку, зобов’язань і повинностей; вони навіть можуть вкладати в прагнення до істини й роздуми над Божими словами все серце й розум, і вони докладають до Божих слів чимало зусиль. Однак щойно виникає якась особлива ситуація чи обставини, емоція депресії знов оволодіває ними та змушує відчувати в глибині серця провину. Вони собі думають: «Раніше ти наробив отакого, ти був отакою людиною. Чи можеш ти досягти спасіння? Чи є якийсь сенс практикувати істину? Що Бог думає про те, що ти зробив? Чи простить тобі Бог те, що ти накоїв? Якщо зараз ти так платитимеш ціну, чи може це спокутувати той переступ?». Вони часто докоряють собі й відчувають у глибині душі провину, постійно сумніваються й мучать себе питаннями. Вони ніяк не можуть залишити ці почуття депресії позаду, не можуть їх відкинути й відчувають постійний неспокій через свій ганебний учинок. Тож хоча вони й вірять у Бога вже стільки років, але немов ніколи не слухали та не розуміли жодного Божого слова. Вони ніби не знають, чи досягнення спасіння якось їх стосується, чи можуть вони отримати прощення й відкуплення, чи годяться прийняти Божий суд, кару та спасіння. Вони не мають про всі ці речі жодного уявлення. Оскільки вони не отримують жодних відповідей і точного вироку, у глибині душі вони відчувають постійну депресію. У глибині серця вони знов і знов згадують скоєне та прокручують його в голові, від початку й до кінця споминаючи, як усе почалось і закінчилося. Як би вони це не згадували, вони вічно почуваються грішними й тому роками постійно відчувають депресію із цього приводу. Навіть коли вони виконують свій обов’язок і керують виконанням певного завдання, їм усе одно здається, що в них немає надії на спасіння. Тому вони ніколи не дивляться в очі питанню прагнення до істини та не вважають його чимось найправильнішим і найважливішим. Така людина думає, що зроблена нею помилка чи скоєний колись учинок погано сприймаються більшістю людей або люди чи навіть Бог можуть засудити її, що люди можуть її зневажити. На якій би стадії не перебувала Божа робота, скільки б висловлювань Він не вимовляв, така людина ніколи не сприймає питання прагнення до істини правильно. Чому так відбувається? У неї не вистачає хоробрості залишити свою депресію позаду. Переживши подібні речі, люди цього типу роблять саме такий остаточний висновок – а оскільки він неправильний, то вони неспроможні залишити свою депресію позаду.

У світі неминуче знайдеться багато людей, які вчинили той чи інший переступ, великий або малий, – але, найімовірніше, буде дуже мало таких, хто скоїв серйозні переступи, що виходять за межі моралі. Ми не станемо тут говорити про тих, хто вчинив різні інші переступи, а просто поговоримо про те, що слід робити людям, які скоїли серйозні переступи й такі переступи, що виходять за межі моралі й етики. А якщо говорити про людей, які скоїли серйозні переступи, – і тут Я говорю про переступи, що виходять за межі моралі, – то це не включає образи Божого характеру й порушення Його адміністративних постанов. Розумієте? Я не говорю про переступи, які ображають Божий характер, Його сутність або ідентичність і статус, і Я не говорю про переступи, які становлять богохульство. Я говорю саме про переступи, які виходять за межі моралі. Варто також сказати про те, як люди, що скоїли такі переступи, можуть подолати свої почуття депресії. У таких людей є два шляхи, якими вони можуть піти, і це питання просте. По-перше, якщо ти відчуваєш у серці, що можеш відпустити скоєне, чи маєш можливість вибачитися перед скривдженою людиною й загладити свою провину, то піди вибачся й загладь скоєне, і до твого духу повернеться відчуття миру й легкості; якщо ж у тебе немає такої нагоди, якщо це неможливо, а в глибині серця ти справді пізнав власну проблему, усвідомив, наскільки серйозний переступ скоїв, і справді відчуваєш каяття, то прийди до Бога сповідатись і покаятися. Щоразу, коли ти думаєш про скоєне та відчуваєш провину, тобі саме час прийти до Бога сповідатись і покаятися, і в такі моменти тобі слід офірувати свою щирість і справжні почуття, щоб отримати Боже відпущення та прощення. Як же отримати від Бога відпущення та прощення? Це залежить від твого серця. Якщо ти по-справжньому сповідаєшся, по-справжньому визнаєш свою помилку й проблему та якщо незалежно від того, переступ ти скоїв чи гріх, ти поставишся до цього як до справжнього сповідання, відчуєш справжню ненависть до скоєного та дійсно змінишся, щоб більше ніколи не робити того хибного вчинку, то одного дня ти отримаєш Боже відпущення та прощення, тобто Бог більше не визначатиме твій кінець на основі невігластва, дурниць і бруду, які ти накоїв раніше. Коли ти досягнеш цього рівня, Бог повністю забуде про те питання; ти будеш точно таким, як інші нормальні люди, без найменших відмінностей. Однак необхідна передумова для цього – бути щирим і поставитися до справи зі справжнім покаянням, як Давид. Скільки сліз Давид пролив, оплакуючи скоєний ним переступ? Безліч. Скільки разів він плакав? Безліч. Сльози, які він проливав, можна описати такими словами: «Щоночі постелю свою обмиваю слізьми». Я не знаю, наскільки серйозний твій переступ. Якщо він дійсно серйозний, тобі, можливо, доведеться плакати, поки твоє ліжко не потоне у твоїх сльозах – можливо, перш ніж ти зможеш отримати Боже прощення, тобі доведеться сповідатись і каятися до цього рівня. Якщо ти цього не зробиш, то, боюся, у Божих очах твій переступ стане гріхом, і ти не отримаєш відпущення від нього. Тоді ти будеш у біді, і немає сенсу говорити про це далі. Тому перший крок до отримання Божого відпущення та прощення – бути щирим і вжити практичних заходів, аби по-справжньому сповідатись і покаятися. Дехто питає: «Чи потрібно всім про це розповідати?». Це не обов’язково: просто молися Богу наодинці. Щоразу, коли ти відчуваєш у серці неспокій і провину, негайно приходь до Бога, щоб помолитись і отримати Його прощення. Дехто питає: «Скільки мені потрібно молитися, перш ніж я зрозумію, що Бог мене простив?». Коли ти більше не відчуватимеш провини через ту справу, коли більше не скочуватимешся через неї в депресію, тоді ти й досягнеш результатів, і це показуватиме, що Бог відпустив тобі той переступ. Коли жодна людина, влада чи зовнішня сила не зможе тебе стурбувати, коли на тебе не впливатиме жодна людина, подія чи річ, тоді ти й досягнеш результатів. Це перший крок, який тобі потрібно зробити. Другий крок полягає в тому, що, постійно благаючи Бога про відпущення, ти мусиш водночас активно шукати принципи, якими слід керуватися, виконуючи свій обов’язок: тільки так ти зможеш виконувати його добре. Звісно, це ще й практичний захід, практичне виявлення та ставлення, які загладжують твій переступ і доводять, що ти розкаявся та змінився; тобі необхідно це робити. Наскільки добре ти виконуєш свій обов’язок, доручення, яке дає тобі Бог? Як ти до нього підходиш – з депресивним ставленням або з принципами, дотримання яких Бог від тебе вимагає? Чи офіруєш ти свою вірність? На якій підставі Бог має відпустити тобі той переступ? Чи виявив ти якесь покаяння? Що ти показуєш Богові? Якщо ти хочеш отримати Боже відпущення, то передусім мусиш бути щирим: з одного боку, ти повинен поставитися до сповідання серйозно, а з іншого – офірувати свою щирість і добре виконувати свій обов’язок. Інакше тут немає про що говорити. Якщо ти зможеш зробити ці дві речі, якщо зможеш зворушити Бога своєю щирістю й добросовісністю та Бог відпустить тобі твої гріхи, тоді ти будеш точно таким, як і інші люди. Бог дивитиметься на тебе так само, як і на інших, ставитиметься до тебе так само, як і до інших, і Він судитиме й каратиме, випробовуватиме та рафінуватиме тебе точно так само, як інших: Він ставитиметься до тебе й до них однаково. Так у тебе буде не тільки рішучість і бажання прагнути до істини: Бог ще й так само просвіщатиме, скеровуватиме та забезпечуватиме тебе в прагненні до істини. Звісно, оскільки тепер у тебе є щире, непідробне бажання та серйозне ставлення, Бог поводитиметься з тобою так само, як і з усіма іншими, і ти матимеш шанс досягти спасіння так само, як і вони. Ти ж це розумієш, так? (Так.) Скоєння серйозного переступу – це особливий випадок. Не можна сказати, що це не страшно: це дуже серйозна проблема. Це не те саме, що звичайний розбещений характер або якісь неправильні думки та погляди в когось. Це щось таке, що сталося насправді, стало фактом і тягне за собою серйозні наслідки. Саме тому до нього треба ставитися по-особливому. Проте незалежно від того, як до нього ставитися: чи по-особливому, чи по-звичайному, – завжди є шлях уперед і спосіб подолати проблему, і це залежить від того, чи зможеш ти практикувати згідно зі способами й методами, про які Я тобі розповідаю та до яких тебе скеровую. Якщо ти справді практикуватимеш саме так, то твої надії кінець кінцем досягти спасіння будуть такими ж, як і в інших людей. Звісно, подолання всього цього потрібне не лише для того, щоб люди могли залишити позаду свої почуття депресії. Кінцева мета полягає в тому, щоб, подолавши почуття депресії, люди змогли правильно підходити до всього цього в межах совісті й розуму нормальної людськості, коли стикаються з людьми, подіями та речами. Не можна впадати в крайнощі, і не можна бути впертим; потрібно йти далі в пошуках Божої волі й істини, виконувати повинності й обов’язки, належні створінню, поки людина зрештою не зуміє в усьому дивитися на людей і речі, поводитись і діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій. Увійшовши в цю реальність, людина поступово наближатиметься до шляху спасіння й так отримає надію досягнути спасіння. Вам тепер зрозумілий шлях подолання емоції депресії, яка виникає внаслідок серйозних переступів? (Так, зрозумілий.)

Чи складна це проблема – подолати емоцію депресії? Я думаю, що дуже складна, оскільки вона стосується важливих життєвих питань, шляху, яким люди йдуть у своїй вірі в Бога, і того, зможуть вони в майбутньому досягти спасіння чи вся їхня віра буде марною. Це серйозна проблема. На перший погляд, тут виявляється певна емоція, але насправді у виникнення цієї емоції є якісь причини. Я сьогодні чітко поспілкувався про ці причини й дав шлях до подолання відповідної проблеми, тож хіба тепер емоцію депресії не можна легко подолати? (Можна.) У теорії її вже подолано. Якщо ти отримаєш доктринальне розуміння, а потім порівняєш цю доктрину з тим, що скоїв у минулому, взявши її за основу для поступового подолання своїх труднощів у житті й мисленні, і неухильно слідуватимеш цим шляхом, то зможеш поступово вирушити шляхом прагнення до істини. Що ви думаєте про такий спосіб розв’язання цієї проблеми? (Він добрий.) Саме так людям і слід розв’язувати цю проблему. Якщо вони цього не робитимуть, то їх міцно зв’язуватимуть складні проблеми всередині них: проблеми в їхньому мисленні, серці, психіці, а також їхні розбещені характери. Так люди опиняються зв’язаними та потрапляють у пастку, постійно страждають і почуваються виснаженими, не знають, сміятися їм чи плакати, і ніяк не можуть знайти вихід. Коли ти закінчиш слухати сьогоднішню бесіду, ретельно обдумай її та прийди до її доктринального розуміння. Потім, у своєму практичному досвіді й особистих переживаннях у повсякденному житті, ти зможеш поступово вийти із цих негативних емоцій і різних станів своїх розбещених характерів. Залишивши їх позаду, ти не тільки ввійдеш в істину-реальність і станеш по-справжньому розкутим і вільним, але, що найважливіше, зрозумієш істину, здобудеш її та зможеш утілити в життя істину-реальність. Тоді від тебе буде велика користь, і ти житимеш життям, яке має цінність. Ви хочете так жити? (Так.) Більшість людей хоче зрозуміти істину й увійти в істину-реальність; вони не хочуть проводити життя в негативних емоціях і хтивих бажаннях плоті, мирських віяннях і розбещених характерах – таке життя занадто важке та виснажливе. Чи матиме твоє життя добрий результат, якщо ти житимеш у цих розбещених характерах і негативних емоціях? Жити в цих негативних емоціях – значить жити під владою сатани. Це як жити в м’ясорубці: рано чи пізно тебе розтовчуть, а вихід знайти важко. Однак якщо ти зможеш прийняти істину, то в тебе з’явиться надія залишити спантеличення й біль позаду, і ти зможеш уникнути болю від того, що заплутався в негативних емоціях і вони тебе спантеличують.

Спочатку Я планував сьогодні поспілкуватися на більш ніж одну тему, але кінець кінцем Я довго бесідував про депресію. Про будь-яке питання можна говорити багато; нічого не можна чітко пояснити лише кількома словами. Про що б Я не говорив, Я не можу просто пояснити доктрину питання й поставити на цьому крапку. Будь-яке питання зачіпає багато аспектів істини та реальності; усі питання стосуються думок і поглядів людей, способів і засобів їхнього поводження, шляху, яким люди йдуть, і все це пов’язано з досягненням вами спасіння. Спілкуючись про якусь істину чи тему, Я не можу бути недбалим, і саме тому Я намагаюсь усіма можливими способами знов і знов повторювати вам ці речі, наче та набридлива стара бабця. Не скаржтеся на те, що це клопітно чи занадто довго. Можливо, Я вже говорив на певну тему раніше, то навіщо ж говорити про неї знову? Якщо Я знову поговорю про певну тему, послухай іще раз і вважай це за повторення. Вас це влаштовує, чи не так? (Так.) Словом, ви повинні сумлінно, без недбалості підходити до питань, що стосуються істини та шляху, яким ідуть люди. Що більше Я заглиблююсь у деталі та що конкретніше висловлююся, то детальнішим і чіткішим стає ваше розуміння відношень між різними істинами, відмінностей і зв’язків у деталях між ними, а також інших аспектів. Якби Я говорив у загальних рисах і просто побіжно розповідав про певні речі, то вам було б важко зрозуміти їх і ввійти в них, і для вас було б виснажливо намагатися самостійно роздумувати про ці речі та розбиратись у них, чи не так? (Так.) Наприклад, наша сьогоднішня тема – доля, талан і негативні емоції, які виникають через певні переступи, скоєні людьми в минулому. Самі б ви не зуміли про це подумати, а якби й подумали, то не знайшли б виходу. Оскільки ти не розумієш істини в цих речах, то ніколи не зможеш знайти правильну відповідь на питання про певні переступи, які ти скоїв у минулому, і воно назавжди залишиться для тебе загадкою, яка вічно турбуватиме й обплутуватиме тебе, позбавляючи глибини твого серця миру, радості, свободи й розкутості. Або, можливо, оскільки ти не розібрався із цим питанням правильно та не слідував правильним шляхом, це вплинуло на досягнення тобою спасіння. Кінець кінцем деякі люди опинилися покинутими й вигнаними. Чому так сталося? Тому що в минулому вони зробили певні речі, про які годі й згадувати, а потім не змогли як слід із ними розібратись і отримати відпущення. Серця цих людей постійно були обплутані цими речами; ті люди не бажали прагнути до істини, виконували свій обов’язок недбало, не входили в істину-реальність, і їм здавалося, що прагнути до істини для них безнадійно. Вони пронесли цю негативну точку зору із собою до самого кінця, ніколи не говорили про досвідні свідчення та не здобули істину. Лише потім вони почали відчувати жаль, але було вже запізно. Тож чи всі ці питання стосуються істини та досягнення спасіння? (Усі.) Не думай, що їх не існує, тільки тому, що такого не сталося з тобою, з кимось іншим або з людьми навколо тебе. Я тобі скажу так: можливо, раніше ти коїв певні ганебні вчинки, що поки не призвели до якихось страшних наслідків, або загрузав у подібних негативних емоціях чи й грузнеш у них просто зараз, – тільки ти цього не помічав і не усвідомлював, – а потім одного дня трапляється щось реальне, і ця емоція сильно впливає на тебе та призводить до серйозних наслідків. Тільки глибоко дослідивши себе, ти відкриваєш, що, сам того не усвідомлюючи, грузнеш у цій негативній емоції вже багато років, а то й довше. Ось чому людям треба постійно обдумувати, обмірковувати, розуміти, цінувати й переживати ці речі, щоб поволі відкривати їх для себе. Звісно, коли ти нарешті відкриєш для себе ці речі, це буде для тебе надзвичайно гарною новиною та чудовою можливістю досягти спасіння. Саме тоді, коли ти таки їх відкриєш, у тебе й з’явиться шанс або надія залишити їх позаду, і тоді все, про що Я говорив сьогодні, буде сказано недаремно. Жодну істину, жодну тему, жодне слово не можна повністю зрозуміти й пережити за день-два. Оскільки тут ідеться про істину, то йдеться й про людськість, розбещені людські характери, шлях, яким люди йдуть, і досягнення ними спасіння. Тому тобі не можна оминати жодної істини, а слід сумлінно підходити до них усіх. Навіть якщо ти ще не дуже добре розумієш ці істини та не знаєш, як дослідити себе, щоб побачити, які в тебе є проблеми згідно із цими істинами, то, можливо, після того, як ти переживатимеш їх протягом кількох років, ці істини вирвуть тебе з лещат твоїх розбещених характерів і стануть дорогоцінними істинами, які тебе спасають. Коли це станеться, вони скерують тебе на правильний шлях крізь життя, і, можливо, приблизно за десять років ці слова й істини докорінно змінять твої думки та погляди, повністю перетворять твої цілі та напрямок у житті.

На цьому наше сьогоднішнє спілкування завершено. До побачення!

1 жовтня 2022 року