Відповідні слова Бога:

Перш за все, люди мають зрозуміти, звідки походить біль народження, старості, хвороби та смерті впродовж їхнього життя, і чому людина страждає від цих речей. Чи існували вони на момент створення людини? Звідки походять ці страждання? Ці страждання з’явилися після того, як людину спокусив сатана, і після того, як людина впала внаслідок розбещення сатаною. Біль людської плоті, проблеми, порожнеча та всі нещастя в людському світі – все це з’явилося після того, як сатана розбестив людину. Після того, як людину було розбещено сатаною, сатана почав терзати людину, і так людина падала дедалі нижче, її хвороба ставала дедалі серйознішою, її біль – дедалі сильнішим, і вона дедалі більше відчувала, що світ порожній і жалюгідний, що в цьому світі неможливо вижити, і що життя в цьому світі стає дедалі безнадійнішим. Отже, весь цей біль був принесений людині сатаною і падінням, спричиненим сатанинським розбещенням людини.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Значення того, що Бог спробував на смак земні страждання»

Відтоді як людство вигадало суспільні науки, знання та наука зайняли розум людини. Потім знання та наука стали інструментами для того, щоб правити людським родом, і в розумі людини не залишилося достатньо місця для того, щоб поклонятися Богові, і вже немає таких умов, які б цьому сприяли. У своєму серці людина нині ставить Бога дедалі нижче. А коли в серці немає Бога, то внутрішній світ людини темний, безнадійний і порожній. Далі з усякими теоріями постали багато істориків, політиків і вчених, що займаються суспільними науками. Ці теорії про устрій суспільства, еволюцію людини та інші речі покликані заповнити людські серця та розуми, однак вони заперечують ту істину, що Бог створив людину. Тому ще менше людей нині вірять, що Бог створив усе суще, і ще більше вірять у теорію еволюції людини. Дедалі більше людей вважають свідчення про Божу працю та Його слово в добу Старого Заповіту лише міфами й легендами. У своїх серцях люди стають байдужими до Божої гідності й величі, до переконання, що Бог є та панує над усім сущим. Такій людині вже не важливо, чи виживе рід людський і що станеться з країнами та народами, і вона живе в порожньому світі та думає тільки про їжу, питво та пошуки задоволення. … Мало людей беруть на себе сміливість шукати, де Бог сьогодні вершить Свою роботу або як Він вибирає людське призначення та впорядковує його. І так, без відома людини, людська цивілізація дедалі менше здатна прислухатися до бажань людини, і багато людей навіть відчувають, що, живучи в такому світі, вони менш щасливі, ніж ті, хто вже пішов із життя. На таке жаліються навіть люди в країнах, що колись були найбільш цивілізованими. Бо скільки б правителі та соціологи не ламали голови над збереженням людської цивілізації, без Божого проводу все марне. Ніхто не може заповнити порожнечу в людському серці, бо ніхто не може стати людині за життя, і ніяка теорія про устрій суспільства не звільнить людину від порожнечі, від якої вона потерпає. Наука, знання, свобода, демократія, дозвілля, втіхи – усе це приносить людині лише тимчасову розраду. Навіть маючи все це, людина все одно неминуче грішить і нарікає на несправедливість суспільства. Усе це не здатне втишити людську жагу та прагнення пошуку. А все тому, що людину створив Бог, і її безглузді пошуки та жертви призводять лише до більшого горя, так що людина існує в постійному страху, не знаючи, як зустріти майбутнє роду людського чи поглянути на шлях, що лежить попереду. Людина навіть починає боятися знання та науки ще більше, ніж відчуття порожнечі. У цьому світі ти аніскільки не здатен утекти від долі роду людського, хоч би в якій країні ти жив: чи то у вільній, чи то там, де прав людини немає. Незалежно від того, чи ти правиш, чи тобою правлять, ти аніскільки не здатен утекти від бажання шукати долі, таємниць і призначення роду людського, і ще менше ти здатен утекти від того дивного відчуття порожнечі. Ці явища не чужі жодній людині, і соціологи дали їм назву «соціальних явищ», та жодна видатна людина не може придумати, як дати їм раду. Адже людина є людина, і жодна людина не може зайняти положення Бога та дати життя, що йде від Бога. Людству потрібне не лише справедливе суспільство, де всі ситі, рівні та вільні; людству потрібне Боже спасіння та життя, що Він дає. Тільки коли людина отримує Боже спасіння, коли Бог надає їй життя, тоді її потреби, її жага досліджень і духовна порожнеча можуть бути задоволені. Коли люди певної країни чи народу не можуть отримати спасіння й опіку Божу, то така країна чи народ ступають на шлях занепаду, що веде до темряви, і зрештою будуть знищені Богом.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 2. Бог панує над долею всього роду людського»

У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в’їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини – в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не готові цього робити. Тим, хто не готовий, бракує для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»