Божі слова на кожен день. Уривок 120

Розуміння Божої влади в макро- та мікроперспективі

Божа влада унікальна. Вона є характерним проявом і особливою сутністю ідентичності Самого Бога, якою не володіє жодна створена або нестворена істота; тільки Творець володіє такого роду владою. Тобто тільки Творець – Бог Унікальний – має такий вияв і володіє такою сутністю. Отже, для чого нам говорити про Божу владу? Чим влада Самого Бога відрізняється від «влади», якою її уявляє собі людина у своєму розумі? Що в ній особливого? Чому так важливо говорити про це тут? Кожен із вас повинен ретельно обміркувати це питання. Для більшості людей «Божа влада» – це невизначена ідея, для розуміння якої потрібно багато зусиль, і будь-яке її обговорення, найімовірніше, буде абстрактним. Отже, неминуче буде існувати розрив між знанням Божої влади, яким здатна володіти людина, і сутністю Божої влади. Щоб подолати цей розрив, кожен має пізнати Божу владу через людей, події, об’єкти та різні явища, які знаходяться в межах досяжності людей і в межах їхньої здатності до розуміння у своєму реальному житті. Хоча фраза «Божа влада» може здатися незбагненною, Божа влада зовсім не абстрактна. Бог присутній із людиною кожну хвилину її життя, проводячи її через кожен день. Отже, в реальному житті кожна людина обов’язково побачить і відчує на собі найбільш відчутний аспект Божої влади. Цей відчутний аспект є достатнім доказом того, що Божа влада дійсно існує, і він повністю дозволяє людині визнати й осягнути той факт, що Бог володіє такою владою.

Бог створив усе, і, створивши все, Він панує над усім. Окрім того, що Він панує над усім, Він контролює все. Що означає ця ідея про те, що «Бог контролює все»? Як її можна пояснити? Як вона застосовується до реального життя? Як розуміння того факту, що Бог контролює все, може привести до розуміння Його влади? Із самої фрази «Бог контролює все» ми маємо бачити, що Бог контролює не частину планет і не частину творіння, і тим більше не частину людства, але все: від велетенського до мікроскопічного, від видимого до невидимого, від зірок космосу до живих істот на землі, а також мікроорганізмів, які не можна побачити неозброєним оком, та істот, що існують в інших формах. Це – точне визначення «всього», що Бог «контролює»; це – сфера Його влади, обсяг Його володарювання й правління.

До того, як з’явилося це людство, космос – усі планети й усі зірки на небесах – уже існував. На макрорівні ці небесні тіла регулярно оберталися по орбіті під Божим контролем протягом усього свого існування, скільки б років це не було. Яка планета рухається, куди та в який конкретний час; яка планета виконує те чи інше завдання й коли; яка планета обертається по тій чи іншій орбіті й коли вона зникає або замінюється, – усе це відбувається без найменшої помилки. Положення планет і відстані між всіма ними відповідають точним закономірностям, які можна описати за допомогою точних даних; шляхи, якими вони рухаються, швидкість і характер їхніх орбіт, час, коли вони бувають у різних положеннях, – усе це може бути точно визначено кількісно й описано за допомогою спеціальних законів. Протягом невизначено довгого часу планети слідували цим законам без найменших відхилень. Жодна сила не може змінити або порушити їхні орбіти або закономірності, яких вони дотримуються. Оскільки особливі закони, які керують їхнім рухом, і точні дані, які їх описують, зумовлені владою Творця, вони добровільно підкоряються цим законам, перебуваючи під володарюванням і контролем Творця. На макрорівні людині неважко виявити деякі закономірності, деякі дані та деякі дивні й непояснимі закони або явища. Хоча людство не визнає, що Бог існує, і не приймає той факт, що Творець створив усе й панує над ним, і, більше того, не визнає існування авторитету Творця, а втім, людські вчені, астрономи й фізики дедалі більше переконуються в тому, що існування всіх речей у всесвіті, а також принципів і закономірностей, які диктують їхній рух, – усе керується величезною й невидимою темною енергією. Цей факт змушує людину насмілитися й визнати, що посеред цих закономірностей руху є Могутній, Який керує всім. Його сила надзвичайна, і хоча ніхто не може бачити Його справжнє обличчя, Він керує всім і контролює все в кожен момент. Жодна людина або сила не можуть вийти за межі Його володарювання. Зіткнувшись із цим фактом, людина мусить визнати, що закони, які керують існуванням усього сущого, не можуть контролюватися людьми, не можуть бути змінені ніким; вона також мусить визнати, що люди не можуть повністю зрозуміти ці закони, і вони не є природними, а диктуються Володарем. Усе це – прояви влади Бога, які людство може сприймати на макрорівні.

На мікрорівні всі гори, річки, озера, моря й масиви суходолу, які людина може споглядати на землі, усі пори року, які вона переживає, усе, що населяє землю, включно з рослинами, тваринами, мікроорганізмами й людьми, підкоряються Божому володарюванню й контролю. Під Божим володарюванням і контролем усе виникає або зникає відповідно до Його думок; постають закони, які керують їхнім існуванням, і вони ростуть та множаться, дотримуючись їх. Жодна людська істота або річ не стоїть вище цих законів. Чому це так? Єдина відповідь така: завдяки Божій владі. Або, іншими словами, це відбувається через Божі думки та Божі слова; через особисті дії Самого Бога. Це означає, що саме Божа влада й Божий розум породжують ці закони, які рухаються й змінюються відповідно до Його думок, і всі ці зрушення й зміни настають або зникають заради Його плану. Візьміть, наприклад, епідемії. Вони спалахують без попередження. Ніхто не знає їхнє походження або точні причини, з яких вони відбуваються, і коли епідемія досягає певного місця, приречені особи не можуть уникнути лиха. Людська наука розуміє, що до епідемій призводить поширення злісних або шкідливих мікробів, і їхня швидкість, діапазон та спосіб передачі не можуть бути передбачені або контрольовані людською наукою. Хоча люди протистоять епідеміям усіма можливими засобами, вони не можуть впливати на те, які люди або тварини неминуче страждають, коли спалахують епідемії. Єдине, що люди можуть зробити, – це спробувати запобігти їм, протистояти їм і досліджувати їх. Але ніхто не знає корінних причин, які пояснюють початок або закінчення будь-якої окремо взятої епідемії, і ніхто не може їх контролювати. Зіткнувшись зі зростанням і поширенням епідемії, люди в першу чергу розробляють вакцину, але часто епідемія минає сама по собі до того, як з’являється готова вакцина. Чому епідемії припиняють своє існування? Дехто каже, що мікроби взято під контроль, у той час як інші кажуть, що епідемії затухають через зміну пір року… Що стосується того, чи є ці дикі припущення обґрунтованими, наука не може запропонувати жодного пояснення й не може дати точної відповіді. Людство має рахуватися не тільки з цими припущеннями, але й із неповним розумінням людського роду про епідемії та його страхом перед ними. Зрештою, ніхто не знає, чому починаються епідемії та чому вони закінчуються. Оскільки людство вірить тільки в науку, повністю покладається на неї й не визнає влади Творця або не приймає Його володарювання, воно ніколи не отримає відповіді.

Під Божим володарюванням усе суще народжується, живе та гине завдяки Його владі та Його управлінню. Деякі речі приходять і йдуть непомітно, і людина не може сказати, звідки вони прийшли, або вловити закономірності, яким вони слідують, не кажучи вже про те, щоб зрозуміти причини, із яких вони з’являються й зникають. Хоча людина може бачити своїми очима все, що відбувається серед усього, і може чути це своїми вухами, і може відчути це своїм тілом; хоча все це чинить вплив на людину, і хоча людина підсвідомо вловлює відносну незвичайність, регулярність або навіть дивність різних явищ, вона все одно нічого не знає про те, що ховається за ними, тобто про волю й розум Творця. За цими явищами криється багато історій, багато прихованих істин. Оскільки людина далеко пішла від Творця й оскільки вона не приймає той факт, що влада Творця керує всім, вона ніколи не дізнається й не зрозуміє всього, що відбувається в рамках незалежності влади Творця. Божий контроль і володарювання здебільшого виходять за межі людської уяви, людського знання, людського розуміння й того, чого може досягти людська наука; вони виходять за межі пізнання створеного людства. Деякі люди кажуть: «Оскільки ти сам не був свідком Божого володарювання, як ти можеш вірити, що все підкоряється Його владі?». Бачити – це не завжди вірити, і не завжди це означає розпізнавати й розуміти. Отже, звідки виникає віра? Я можу з упевненістю сказати, що віра виникає зі ступеня й глибини розуміння, а також переживання людьми реальності й першопричин речей. Якщо ти віриш, що Бог існує, але не можеш визнати, а тим більше сприйняти факт Божого контролю й Божого володарювання над усіма речами, тоді у своєму серці ти ніколи не визнаєш, що Бог володіє такого роду владою та що Божа влада – унікальна. Ти ніколи по-справжньому не приймеш Творця як свого Господа та як свого Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 121

Доля людства й доля всесвіту невіддільні від володарювання Творця

Ви всі – дорослі люди. Дехто з вас – середнього віку; дехто вступив у похилий вік. Ви пройшли шлях від невіри в Бога до віри в Нього, і від початку віри в Бога до прийняття Його слова й переживання Його роботи. Наскільки ви обізнані про Боже володарювання? Яке розуміння людської долі ви отримали? Чи може людина досягти всього, чого вона бажає в житті? Скільки справ за кілька десятиліть вашого існування ви змогли зробити так, як того хотіли? Скільки сталося такого, чого ви ніколи не очікували? Скільки речей стають приємними сюрпризами? На скільки речей люди все ще чекають, сподіваючись, що вони принесуть плоди, несвідомо чекаючи слушного моменту, очікуючи на волю Небес? Скільки всього змушує людей почуватися безпорадними й оточеними перепонами? Сповнений сподівань стосовно власної долі, кожен очікує, що все в його житті піде так, як він того хоче, що він не матиме потреби в харчах або одязі, що його статки стрімко зростуть. Ніхто не хоче бідного й пригнобленого життя, повного поневірянь та охопленого лихами. Але люди не можуть передбачити або контролювати такі речі. Можливо, для деяких минуле – це просто мішанина переживань; вони ніколи не дізнаються, у чому полягає воля Небес, і їм усе одно, якою вона є. Вони бездумно проживають своє життя, як тварини, день за днем, не переймаючись ні долею людства, ні тим, чому люди живі або як вони мають жити. Такі люди досягають старості, так і не зрозумівши людської долі, і до самої смерті вони поняття не мають, у чому полягає суть життя. Такі люди мертві; вони – істоти без духу; вони – звірина. Хоча люди живуть у рамках творіння й отримують задоволення безліччю способів, якими світ задовольняє їхні матеріальні потреби, і хоча вони бачать, що цей матеріальний світ постійно розвивається, все ж їхній власний досвід – те, що відчувають і переживають їхні серця та їхній дух, – не має нічого спільного з матеріальними речами, і ніщо матеріальне не може замінити досвід. Досвід – це визнання глибоко у своєму серці, щось таке, що не можна побачити неозброєним оком. Це визнання полягає в розумінні й сприйнятті людського життя й людської долі. І це часто приводить до розуміння, що невидимий Господар усе влаштовує, організовує все для людини. Посеред усього цього людина не може не прийняти влаштування та організацію долі; вона не може не прийняти майбутній шлях, прокладений Творцем, володарювання Творця над її долею. Це – незаперечний факт. Незалежно від того, яке розуміння й ставлення людина має до долі, ніхто не може змінити цей факт.

Куди ви ходитимете щодня, що будете робитимете, із ким або чим стикатиметеся, що казатимете, що з вами станеться – чи можна передбачити будь-що з цього? Люди не можуть передбачити всі ці події, не кажучи вже про те, щоб контролювати розвиток цих ситуацій. У житті ці непередбачені події відбуваються постійно; вони є повсякденним явищем. Ці щоденні перипетії й те, як вони розгортаються, або закономірності, якими вони керуються, є постійним нагадуванням людству про те, що ніщо не відбувається випадково, що процес виникнення кожної події, невідворотна природа кожної події не може бути змінена людською волею. Кожна подія передає людству застереження від Творця, а також посилає повідомлення про те, що люди не можуть контролювати свої власні долі. Кожна подія – це спростування диких, марних амбіцій людства та його бажання взяти свою долю у свої руки. Вони подібні до потужних ляпасів людству, один за одним, що змушує людей переосмислити, хто, зрештою, керує їхньою долею та контролює її. І оскільки їхні амбіції й бажання постійно наштовхуються на перешкоди й розбиваються вщент, люди природним чином приходять до несвідомого прийняття того, що вготовано долею, – прийняття реальності, волі Небес і володарювання Творця. Від цих щоденних перипетій до доль цілих людських життів немає нічого, що не відкривало б плани Творця та Його володарювання; немає нічого, що не наштовхувало б на думку про те, що «влада Творця не може бути перевершена», що не передає цю вічну істину про те, що «влада Творця є верховною».

Долі людства та всесвіту тісно вплетені у володарювання Творця, нерозривно пов’язані з керівництвом Творця; зрештою, вони невіддільні від влади Творця. У законах усього сущого людина приходить до розуміння керівництва Творця та Його володарювання; у правилах виживання всього сущого вона приходить до розуміння управління Творця; у долях усього сущого вона приходить до висновку про те, як Творець реалізує Своє володарювання й контроль над ними; і в життєвих циклах людських істот і всього сущого людина направду відчуває на власному досвіді організацію та влаштування Творця для всіх речей і живих істот, щоб стати свідком того, як ці організація та влаштування замінюють собою всі земні закони, правила й інститути, усі інші джерела влади й сили. Таким чином, людство змушене визнати, що володарювання Творця не може бути порушене жодною створеною істотою, що жодна сила не може узурпувати або змінити події й об’єкти, наперед визначені Творцем. Саме за цими божественними законами й правилами люди й усе суще живуть і розмножуються покоління за поколінням. Хіба це не справжнє втілення влади Творця? Хоча людина бачить в об’єктивних законах володарювання Творця та Його приписи для всіх подій і всіх об’єктів, скільки людей здатні зрозуміти принцип володарювання Творця над всесвітом? Скільки людей можуть по-справжньому знати, визнавати і приймати володарювання Творця та влаштування їхньої власної долі й підкорятися їм? Хто, повіривши у факт володарювання Творця над усім сущим, дійсно повірить і визнає, що Творець також диктує долі життів людей? Хто може по-справжньому усвідомити той факт, що доля людини знаходиться на долоні Творця? Яке ставлення слід мати людству до володарювання Творця, коли воно стикається з тим фактом, що Він керує долею людства? Це – рішення, яке кожна людина, яка зараз стикається з цим фактом, мусить прийняти для себе.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 122

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Протягом свого життя кожна людина доходить до низки критичних моментів. Це найфундаментальніші й найважливіші етапи, які визначають життєву долю людини. Далі подано короткий опис цих віх, які кожна людина мусить пройти протягом свого життя.

Перший вирішальний момент: народження

Де народилася людина, у якій сім’ї вона народилася, її стать, зовнішність і час народження – ось деталі першого моменту людського життя.

Ніхто не може обирати певні деталі цього моменту; усі вони задовго визначені наперед Творцем. На них ніяк не впливає зовнішнє середовище, і жодні спричинені людиною фактори не можуть змінити ці факти, зумовлені Творцем. Народження людини означає, що Творець уже виконав перший етап долі, яку Він приготував цій людині. Оскільки задовго до цього Він наперед визначив усі ці деталі, ніхто не в силах змінити жодну з них. Незалежно від подальшої долі людини, умови її народження визначені наперед та залишаються такими, якими вони є; на них жодним чином не впливає її доля в житті, і вони жодним чином не впливають на володарювання Творця над її долею в житті.

1. Нове життя народжується з планів Творця

Які деталі першого моменту – місце свого народження, свою сім’ю, свою стать, свою зовнішність, час свого народження – людина може обрати? Очевидно, що народження – це пасивна подія. Людина мимоволі народжується в певному місці, у певний час, у певній сім’ї, з певною фізичною зовнішністю; вона мимоволі стає членом певного домогосподарства, гілкою певного генеалогічного дерева. У цей перший момент життя в людини немає вибору, натомість, вона народжується в середовищі, встановленому відповідно до планів Творця, у певній сім’ї, із певною статтю й зовнішністю, і в певний час, що тісно пов’язано з ходом життя людини. Що може зробити людина в цей критичний момент? Загалом, у людини немає вибору щодо будь-якої з цих деталей, що стосуються її народження. Якби не зумовлення Творцем і Його спрямування, новонароджене в цей світ життя не знало б, куди йти та де залишатися, не мало б жодних відносин, йому ніде не було б місця й воно не мало б справжнього дому. Але завдяки ретельному влаштуванню Творця в цього нового життя є місце для проживання, батьки, місце, якому воно належить, і родичі, і, отже, це життя вирушає в подорож. Протягом усього цього процесу матеріалізація цього нового життя визначається планами Творця, і все, чим воно буде володіти, дарується йому Творцем. Із вільно плаваючого тіла, що не має нічого за своїм ім’ям, воно поступово перетворюється на видиму й відчутну людську істоту з плоті й крові, одне з Божих творінь, яке думає, дихає та відчуває тепло й холод; яке може брати участь у всіх звичайних діях створеної істоти в матеріальному світі; і яке переживе все те, що створена людська істота має пережити в житті. Визначення наперед народження людини Творцем означає, що Він наділить цю людину всім необхідним для виживання; і, аналогічно, той факт, що людина народжується, означає, що вона отримає все необхідне для виживання від Творця, і з того моменту вона буде жити в іншій формі, забезпеченій Творцем, та під володарюванням Творця.

2. Чому різні люди народжуються за різних обставин

Людям часто подобається уявляти, що, якби вони народилися повторно, то потрапили б у знамениту сім’ю; якби вони були жінками, то виглядали б як Білосніжка та їх би всі любили, а якби вони були чоловіками, то були б прекрасними принцами, ні в чому не маючи потреби, і весь світ був би в них на службі. Часто є ті, хто працює в багатьох ілюзіях щодо свого народження й дуже незадоволений ним, обурюючись із приводу своєї сім’ї, своєї зовнішності, своєї статі, навіть часу свого народження. Втім, люди ніколи не розуміють, чому вони народжуються в певній сім’ї або чому вони мають ту чи іншу зовнішність. Вони не знають, що, незалежно від того, де вони народилися або як виглядають, вони відіграватимуть різні ролі й виконуватимуть різні місії в управлінні Творця, і ця мета ніколи не зміниться. В очах Творця місце народження людини, її стать і фізична зовнішність – усе це тимчасові речі. Вони являють собою серію крихітних йот, дрібних символів у кожній фазі Його управління всім людством. І справжнє призначення й результат людини визначаються не її народженням у якійсь конкретній фазі, а місією, яку вона виконує у своєму житті, і судом Творця щодо неї, коли Його план управління буде завершений.

Кажуть, що в кожного наслідку є причина, і що жоден наслідок не буває без причини. Таким чином, народження людини обов’язково пов’язане як із її нинішнім життям, так і з її попереднім життям. Якщо смерть людини завершує її поточний термін життя, то народження людини є початком нового циклу; якщо старий цикл представляє попереднє життя людини, то новий цикл, звісно ж, є її теперішнім життям. Оскільки народження людини пов’язане як із її минулим життям, так і з теперішнім життям, із цього випливає, що місцезнаходження, сім’я, стать, зовнішність та інші подібні фактори, пов’язані з її народженням, обов’язково пов’язані з її минулим і теперішнім життями. Це означає, що на фактори народження людини впливає не тільки її попереднє життя, але їх визначає також її доля в нинішньому житті, що пояснює багатоманітність різних обставин, у яких народжуються люди: одні народжуються в бідних сім’ях, інші – у багатих. Деякі з них мають звичайне походження, у той час як інші мають видатні родоводи. Одні народжуються на півдні, інші – на півночі. Одні народжуються в пустелі, інші – на зелених землях. Народження деяких людей супроводжується радісними вигуками, сміхом і святкуваннями; інші ж приносять сльози, лихо й горе. Одні народжуються для того, щоб ними дорожили, інші – щоб їх відкидали, як бур’ян. Дехто народжується з тонкими рисами обличчя, інші – з викривленими. На одних приємно дивитися, інші ж – потворні. Одні народжуються опівночі, інші – під палючим полуденним сонцем. … Народження людей усіх мастей визначається долями, приготовленими їм Творцем; їхнє народження визначає їхні долі в їхньому теперішньому житті, а також ролі, які вони гратимуть, і місії, які вони виконуватимуть. Усе це підпорядковується володарюванню Творця, будучи зумовленим Ним; ніхто не може уникнути своєї наперед визначеної долі, ніхто не може змінити своє народження, і ніхто не може обрати свою долю.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 123

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Другий вирішальний момент: дорослішання

Залежно від того, у якій сім’ї вони народилися, люди ростуть у різних домашніх умовах й отримують різні уроки від своїх батьків. Ці фактори визначають умови, у яких людина досягає повноліття, і дорослішання є другим переломним моментом у житті людини. Зайве говорити, що в цьому моменті в людей теж немає вибору. Він теж є фіксованим і заздалегідь підготовленим.

1. Творець запланував фіксовані умови для досягнення повноліття кожною людиною

Людина не може обирати людей, події або об’єкти, які наставлятимуть її та впливатимуть на неї в міру її дорослішання. Людина не може вибирати, які знання або навички вона набуває, які звички формує. Людина не має права голосу в тому, хто її батьки й родичі, у якому середовищі вона зростає. Її стосунки з людьми, події та об’єкти в її оточенні, а також те, як вони впливають на її розвиток, знаходяться поза її контролем. Тоді хто ж усе це вирішує? Хто це організовує? Оскільки в людей немає вибору в цьому питанні, оскільки вони не можуть вирішити ці речі самі за себе, і оскільки вони, очевидно, не формуються природним чином, само собою зрозуміло, що формування всіх цих людей, подій і об’єктів знаходиться в руках Творця. Звичайно, точно так, як Творець влаштовує конкретні обставини народження кожної людини, Він також влаштовує конкретні обставини, за яких людина зростає. Якщо народження людини призводить до змін у людях, подіях і об’єктах навколо них, то зростання й розвиток цієї людини також обов’язково вплине на них. Наприклад, деякі люди народжуються в бідних сім’ях, але зростають у середовищі заможності; інші народжуються в багатих сім’ях, але спричиняють погіршення матеріального стану своїх сімей, тож вони зростають в умовах бідності. Народження жодної людини не регулюється фіксованим правилом, і ніхто не росте за неминучого, фіксованого набору обставин. Це не те, що людина може уявити або контролювати; це продукт її долі, визначений її долею. Звичайно, у своїй основі ці речі визначаються долею, яку Творець установлює наперед для кожної людини; вони визначаються володарюванням Творця над долею людини та Його планами щодо її долі.

2. Різні обставини, за яких люди зростають, породжують різні ролі

Обставини народження людини визначають середовище й обставини, у яких вона зростає, на базовому рівні, а обставини, у яких зростає людина, також є наслідком обставин її народження. Протягом цього часу людина починає вивчати мову, і її розум починає стикатися з багатьма новими речами й засвоювати їх – процес, під час якого вона постійно зростає. Те, що людина чує вухами, бачить очима та вбирає розумом, поступово наповнює й оживляє її внутрішній світ. Люди, події та об’єкти, з якими людина вступає в контакт; здоровий глузд, знання та навички, які вона набуває; і способи мислення, які впливають на неї, які їй прищеплюються або яких її навчають, – усе це буде спрямовувати долю людини в житті та впливати на неї. Мова, яку людина вивчає в міру дорослішання, і її спосіб мислення невіддільні від середовища, в якому вона проводить свою юність, і це середовище складається з батьків, братів і сестер, а також інших людей, подій та об’єктів довкола неї. Отже, хід розвитку людини визначається середовищем, у якому вона зростає, а також залежить від людей, подій та об’єктів, із якими вона стикається протягом цього періоду часу. Оскільки умови, в яких людина росте, визначені задовго до цього, середовище, в якому вона живе під час цього процесу, також, само собою, визначене наперед. Це вирішується не на підставі вибору й уподобань людини, а відповідно до планів Творця, що визначаються ретельними приготуваннями Творця та Його володарюванням над долею людини в житті. Отже, люди, з якими стикається будь-яка особа в процесі дорослішання, і об’єкти, з якими вона стикається, – усе це природним чином пов’язано з організацією та приготуваннями Творця. Люди не можуть передбачити такі види складних взаємозв’язків, а також не можуть контролювати або осягнути їх. Безліч різних речей і людей впливають на середовище, в якому зростає людина, і жодна людська істота не здатна влаштувати чи організувати таку велику мережу зв’язків. Жодна людина або річ, окрім Творця, не може контролювати появу всіх людей, об’єктів і подій, а також не може підтримувати їх або контролювати їхнє зникнення, і це така широка мережа зв’язків, яка формує розвиток людини відповідно до наперед визначеного Творцем і створює різні середовища, в яких люди зростають. Саме це створює різні ролі, необхідні для виконуваної Творцем роботи управління, закладаючи міцну основу для успішного виконання людьми їхніх місій.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 124

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Третій вирішальний момент: незалежність

Після того, як людина пройшла через дитинство та юність і поступово й неминуче досягла зрілості, наступний крок для неї – повністю розлучитися зі своєю юністю, попрощатися зі своїми батьками та як незалежний дорослий стати лицем до майбутнього шляху. На цьому етапі вони повинні зустріти всіх людей, події й об’єкти, з якими доводиться стикатися дорослим, зустрітися віч-на-віч з усіма частинами своєї долі, які скоро дадуть про себе знати. Це – третій вирішальний момент, через який має пройти людина.

1. Ставши незалежною, людина починає відчувати володарювання Творця

Якщо народження й дорослішання людини – це «період підготовки» до її подорожі в житті, що закладає наріжний камінь долі людини, то незалежність людини – це вступний монолог до її долі в житті. Якщо народження й дорослішання людини – це багатство, яке вона накопичила, готуючись до своєї долі в житті, то незалежність людини – це час, коли вона починає витрачати або примножувати це багатство. Коли людина залишає своїх батьків і стає незалежною, соціальні умови, з якими вона стикається, а також вид доступної їй роботи та кар’єри зумовлені долею й не мають жодного відношення до її батьків. Деякі люди вибирають хорошу спеціальність у коледжі та в кінцевому підсумку знаходять задовільну роботу після закінчення навчання, роблячи тріумфальний перший крок у своїй життєвій подорожі. Деякі люди вивчають та опановують безліч різних навичок, але все ж ніколи не знаходять роботу, що підходить їм, або ніколи не знаходять свою посаду, не кажучи вже про кар’єру; на початку свого життєвого шляху вони стикаються з перешкодами на кожному кроці, їх оточують неприємності, їхні перспективи похмурі, а їхнє життя невизначене. Деякі люди старанно займаються навчанням, але втрачають усі шанси отримати вищу освіту за крок до завершення; здається, їм ніколи не судилося домогтися успіху, їхнє найперше прагнення в життєвій подорожі розчинилося в повітрі. Не знаючи, рівний чи кам’янистий шлях чекає на них попереду, вони вперше відчувають, наскільки людська доля сповнена змінними факторами, і тому ставляться до життя зі сподіваннями і страхом. Деякі люди пишуть книги й досягають певного рівня популярності, незважаючи на те, що вони не дуже освічені; дехто заробляє гроші в бізнесі, хоча й майже повністю неграмотний, і може утримувати себе в такий спосіб… Яку професію людина обирає, як вона заробляє на життя: чи є у людей якийсь контроль над тим, чи роблять вони хороший, а чи поганий вибір у цих питаннях? Чи узгоджується це з бажаннями й рішеннями людей? У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть досягти стану приємності чи задоволення. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя й скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем.

2. Людина залишає своїх батьків і починає всерйоз відігравати свою роль у театрі життя

Коли людина досягає зрілості, вона здатна залишити своїх батьків і діяти самостійно, і саме в цей момент вона по-справжньому починає грати свою власну роль, туман розсіюється, і поступово з’ясовується її місія в житті. Номінально людина все ще залишається тісно пов’язаною зі своїми батьками, але оскільки її місія й роль, яку вона відіграє в житті, не мають нічого спільного з матір’ю й батьком, по суті, цей тісний зв’язок руйнується в міру того, як людина поступово стає незалежною. Із біологічної точки зору люди не можуть не залежати від своїх батьків підсвідомо, але об’єктивно кажучи, як тільки вони повністю виростають, вони мають абсолютно окреме життя від своїх батьків і виконуватимуть ролі, які вони беруть на себе самостійно. Крім народження й виховання, відповідальність батьків у житті їхніх дітей полягає просто в тому, щоб забезпечувати їм формальне середовище для дорослішання, бо ніщо, крім визначення Творцем наперед, не впливає на долю людини. Ніхто не може контролювати, яке майбутнє людина матиме; воно вже давно визначене наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, і в кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини не можуть відвернути її долю в житті або спричинити бодай найменший вплив на ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що сім’я, в якій людині судилося народитися, і навколишнє середовище, в якому вона росте, є не більше ніж передумовами для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй прийняти свою роль у житті. Те, як людина виконує свою місію та в якому життєвому середовищі вона виконує свою роль, повністю визначається її долею в житті. Іншими словами, жодні інші об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, наперед визначену Творцем. Усі люди досягають зрілості в тому конкретному середовищі, в якому вони ростуть; потім поступово, крок за кроком, вони вирушають своїми власними дорогами в житті й виконують долі, призначені їм Творцем. Звісно ж, мимоволі вони входять у широке море людства й займають свої власні позиції в житті, де починають виконувати свої обов’язки як створені істоти заради попереднього визначення від Творця, заради Його володарювання.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 125

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Четвертий вирішальний момент: шлюб

У міру того як людина стає старшою й дорослішає, вона дедалі більше віддаляється від своїх батьків і навколишнього середовища, в якому вона народилася й виросла, і натомість починає шукати напрямок у житті й переслідувати свої власні життєві цілі в стилі, відмінному від стилю своїх батьків. У цей час людині більше потрібні не батьки, а радше партнер, з яким вона може провести своє життя, тобто подружжя, людина, з якою її доля тісно переплетена. Отже, перша важлива життєва подія після здобуття незалежності – це шлюб, четвертий вирішальний момент, через який потрібно пройти.

1. Індивідуальний вибір не веде до вступу в шлюб

Шлюб – це ключова подія в житті будь-якої людини; це час, коли людина починає по-справжньому брати на себе різні види зобов’язань і поступово виконувати різні місії. Люди плекають багато ілюзій щодо шлюбу до того, як випробують його на власному досвіді, і всі ці ілюзії досить прекрасні. Жінки уявляють, що їхні другі половинки будуть прекрасними принцами, а чоловіки уявляють, що вони одружаться на Білосніжці. Ці фантазії показують, що в кожної людини є певні вимоги до шлюбу, свій власний набір необхідних умов і стандартів. Хоча в цей злий період людей постійно бомбардують спотвореними ідеями про шлюб, які створюють ще більше додаткових вимог і дають людям усілякий багаж і дивне ставлення, будь-яка людина, яка має досвід шлюбу, знає, що незалежно від того, як вона його розуміє, незалежно від того, як вона до нього ставиться, шлюб – це не питання індивідуального вибору.

У своєму житті людина стикається з багатьма людьми, але ніхто не знає, хто стане його партнером у шлюбі. Хоча в кожного є свої власні ідеї й особисті позиції з приводу шлюбу, ніхто не може передбачити, хто дійсно, врешті-решт, стане його другою половиною, і власні ідеї з цього питання мало що значать. Після зустрічі з кимось, хто тобі подобається, ти можеш намагатися привернути до себе цю людину, але чи зацікавлена вона в тобі, чи здатна вони стати твоїм партнером – це не тобі вирішувати. Об’єкт твоєї прихильності не обов’язково є людиною, з якою ти зможеш розділити своє життя; а тим часом хтось, кого ти ніколи не очікував, може непомітно ввійти в твоє життя й стати твоїм партнером, найважливішою складовою в твоїй долі, твоєю другою половиною, з якою твоя доля нерозривно пов’язана. І тому, хоча в світі існують мільйони шлюбів, кожен із них індивідуальний: так багато шлюбів незадовільні, так багато – щасливі; так багато охоплює схід і захід, так багато – північ і південь; так багато ідеальних пар, так багато людей однакового соціального становища; так багато щасливих і гармонійних, так багато болісних і сумних; так багато викликає заздрість інших, так багато незрозумілих і засуджуваних; так багато сповнених радості, так багато заливаються сльозами й приносять відчай… У цих незліченних типах шлюбу люди виявляють вірність і пожиттєву відданість шлюбу; вони виявляють любов, прихильність і нероздільність або приреченість і нерозуміння. Деякі зраджують свій шлюб або навіть відчувають до нього ненависть. Незалежно від того, чи приносить сам шлюб щастя або біль, місія кожного в шлюбі наперед визначена Творцем і не зміниться; ця місія – те, що кожен повинен виконати. Доля кожної людини, що стоїть за кожним шлюбом, незмінна, вона задовго наперед визначена Творцем.

2. Шлюб народжується з доль обох партнерів

Шлюб – це важливий вирішальний момент у житті людини. Він є продуктом долі людини та найважливішою ланкою в її долі; він не ґрунтується на індивідуальній волі або вподобаннях будь-якої людини й не залежить від будь-яких зовнішніх факторів, але цілковито визначається долями двох сторін, влаштуваннями Творця та наперед заданим визначенням долі обох членів пари. На перший погляд, мета шлюбу – продовження роду людського, але насправді шлюб – це не що інше, як ритуал, який людина проходить у процесі виконання своєї місії. У шлюбі люди не просто грають роль щодо виховання наступного покоління; вони беруть на себе всі різні ролі, пов’язані з підтриманням шлюбу, а також місії, виконання яких вимагається від людини відповідно до цих ролей. Оскільки народження людини впливає на зміни, яких зазнають оточуючі її люди, події й об’єкти, її шлюб також неминуче вплине на цих людей, події та об’єкти та, більше того, змінить їх усіх різними способами.

Коли людина стає незалежною, вона починає свою власну життєву подорож, яка крок за кроком веде її до людей, подій та об’єктів, що мають зв’язок із її шлюбом. У той же час інша людина, яка буде партнером у цьому шлюбі, крок за кроком наближається до тих самих людей, подій і об’єктів. Під володарюванням Творця дві не пов’язані між собою людини зі спорідненими долями поступово вступають в єдиний шлюб і чудесним чином стають сім’єю: «Дві сарани, що тримаються за одну мотузку». Отже, коли людина вступає в шлюб, її життєва подорож буде впливати й зачіпати її другу половину, і точно так само життєвий шлях партнера буде впливати й зачіпати її власну долю в житті. Іншими словами, людські долі взаємопов’язані, і ніхто не може завершити свою місію в житті або виконати свою роль у повній незалежності від інших. Народження людини впливає на величезний ланцюжок стосунків; дорослішання також включає в себе складний ланцюжок стосунків; і точно так само шлюб неминуче існує й підтримується в рамках великої і складної мережі людських зв’язків, залучаючи кожного члена цієї мережі й впливаючи на долю кожного, хто є частиною цієї мережі. Шлюб не є результатом сімей обох членів, обставин, за яких вони виросли, їхньої зовнішності, їхнього віку, їхніх якостей, їхніх талантів або будь-яких інших факторів; радше він виникає на ґрунті спільної місії та спорідненої долі. Таким є походження шлюбу, продукту людської долі, організованого та влаштованого Творцем.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 126

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

П’ятий вирішальний момент: нащадки

Вступивши в шлюб, людина починає виховувати наступне покоління. Ніхто не може сказати, скільки та яких дітей у нього буде; це теж зумовлюється долею людини, наперед визначеною Творцем. Це п’ятий вирішальний момент, через який має пройти людина.

Якщо людина народжується для того, щоб виконувати роль чиєїсь дитини, тоді вона виховує наступне покоління, щоб виконувати роль чийогось батька або чиєїсь матері. Ця зміна ролей змушує людину переживати різні фази життя з різних точок зору. Це також дає людині різні набори життєвого досвіду, через який вона приходить до пізнання володарювання Творця, яке завжди впроваджується одним і тим же чином, і через яке вона стикається з тим фактом, що ніхто не може переступити або змінити наперед визначене Творцем.

1. Людина не має жодного контролю над тим, що стається з її потомством

Народження, дорослішання й шлюб – усе це приносить розчарування різного роду й різною мірою. Деякі люди незадоволені своїми сім’ями або власною зовнішністю; дехто не любить своїх батьків; дехто обурюється або скаржиться на середовище, в якому він виріс. І для більшості людей серед усіх цих розчарувань шлюб є найбільш незадовільним. Незалежно від того, наскільки людина незадоволена своїм народженням, дорослішанням або шлюбом, кожен, хто пройшов через ці етапи, знає, що людина не може обирати, де й коли народитися, яку зовнішність мати, якими є її батьки та ким є її подружжя, а повинна просто прийняти волю Небес. І все ж, коли людям прийде час виховувати наступне покоління, вони будуть проектувати всі бажання, які їм не вдалося реалізувати в першій половині свого життя, на своїх нащадків, сподіваючись, що їхнє потомство компенсує всі розчарування першої половини їхнього власного життя. Тому люди віддаються всіляким фантазіям про своїх дітей: що їхні дочки виростуть карколомними красунями, а сини – хвацькими джентльменами; що їхні дочки будуть культурними й талановитими, а сини – блискучими студентами й зірковими спортсменами; що їхні дочки будуть ніжними, доброчесними й розсудливими, а їхні сини – розумними, здібними та чутливими. Вони сподіваються, що їхні нащадки – чи дочки, чи сини – будуть поважати старших, будуть уважними до своїх батьків, їх усі будуть любити та хвалити… У цей момент знову проростають надії на життя, і в серцях людей спалахують нові пристрасті. Люди знають, що вони безсилі та безнадійні в цьому житті, що в них не буде іншого шансу або іншої надії виділитися з натовпу, і що в них немає іншого вибору, окрім як прийняти свою долю. І тому вони проектують усі свої надії, свої нереалізовані бажання й ідеали на наступне покоління, сподіваючись, що їхні нащадки допоможуть їм здійснити їхні мрії й реалізувати їхні бажання; що їхні дочки й сини принесуть славу їхньому прізвищу, стануть важливими, багатими або знаменитими. Коротше кажучи, вони хочуть, щоб становище їхніх дітей було дуже високим. Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво? Люди підуть на все заради свого потомства, але, врешті-решт, плани й бажання людини не можуть диктувати, скільки у неї буде дітей або якими вони будуть. Деякі люди без копійки в кишені, але народжують багато дітей; деякі люди багаті, але у них немає жодної дитини. Дехто хоче дочку, але йому відмовлено в цьому бажанні; дехто хоче сина, але не може привести на світ дитину чоловічої статі. Для одних діти – це благословення, для інших – прокляття. Деякі пари розумні, але народжують нетямких дітей; деякі батьки працьовиті й чесні, але діти, яких вони ростять, – ліниві. Деякі батьки добрі й чесні, але їхні діти виявляються хитрими й розпутними. Деякі батьки здорові фізично й розумово, але народжують дітей з інвалідністю. Деякі батьки звичайні й неуспішні, але у них є діти, які досягають великих успіхів. Деякі батьки мають низький статус, але у них є діти, які досягають видатного становища. …

2. Виховавши наступне покоління, люди здобувають нове розуміння долі

Більшість людей, що вступають у шлюб, робить це у віці близько тридцяти років, у той період у житті, коли в людини ще немає жодного розуміння людської долі. Але коли люди починають ростити дітей, і в міру того, як їхні нащадки ростуть, вони спостерігають, як нове покоління повторює життя й увесь досвід попереднього покоління, і, бачачи відображення в них свого власного минулого, вони розуміють, що шлях, пройдений молодим поколінням, точно так само, як і їхній власний, не може бути спланований і обраний. Зіткнувшись з цим фактом, у них немає іншого вибору, окрім як визнати, що доля кожної людини визначена наперед, і, не повністю усвідомлюючи, вони поступово відмовляються від своїх власних бажань, а пристрасті в їхніх серцях тьмяніють і гаснуть… У цей період, по суті пройшовши важливі життєві віхи, люди досягли нового розуміння життя, сформували нове ставлення. Наскільки багато може очікувати людина цього віку від майбутнього й на які перспективи вона може розраховувати? Яка п’ятдесятирічна жінка все ще мріє про прекрасного принца? Який п’ятдесятирічний чоловік усе ще шукає свою Білосніжку? Яка жінка середніх років досі сподівається перетворитися з гидкого каченяти на лебедя? Чи є в більшості літніх чоловіків таке ж прагнення до розвитку кар’єри, як у молодих? Загалом, незалежно від того, чоловік це чи жінка, будь-яка людина, що доживає до цього віку, найімовірніше, матиме відносно раціональне, практичне ставлення до шлюбу, сім’ї та дітей. У такої людини, по суті, не залишається вибору, немає пориву кидати виклик долі. Що стосується людського досвіду, щойно людина досягає цього віку, у неї природним чином виробляється таке ставлення: «Людина повинна прийняти долю; у дітей своя власна доля; людська доля визначена Небом». Більшість людей, які не розуміють істини, переживши всі перипетії, розчарування й тяготи цього світу, резюмує своє розуміння людського життя двома словами: «Це – доля!». Хоча ця фраза містить у собі усвідомлення мирськими людьми людської долі й висновок, якого вони дійшли, і хоча вона висловлює безпорадність людства й може бути описана як прониклива й точна, вона далека від розуміння володарювання Творця й просто не може замінити знання про владу Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 127

Віра в долю не може замінити знання про володарювання Творця

Після стількох років слідування за Богом, чи є суттєва різниця між вашим знанням долі й знанням долі мирських людей? Чи дійсно ви зрозуміли визначення наперед від Творця та по-справжньому пізнали Його володарювання? У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 128

Тільки ті, хто підкоряється володарюванню Творця, можуть досягти істинної свободи

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в’їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини знаходиться в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не бажають цього робити. Тим, хто не бажає, не вистачає для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 129

Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Шостий вирішальний момент: смерть

Після такої великої штовханини й метушні, стількох розчарувань і крахів, після стількох радощів і печалей, злетів і падінь, після стількох незабутніх років, після неодноразового споглядання змін пір року, людина незчулася, як пройшла важливі життєві віхи та в одну мить опиняється на схилі своїх років. Сліди часу відбилися на всьому тілі людини: вона більше не може стояти прямо, її темне волосся біліє, а очі, колись яскраві та ясні, стають тьмяними й каламутними, і гладка еластична шкіра покривається зморшками та плямами. У людини слабшає слух, зуби розхитуються й випадають, реакції стають млявими, рухи – сповільненими… У цей момент людина остаточно прощається з пристрасними роками своєї юності та вступає в сутінки свого життя: старість. Потім людина зіткнеться віч-на-віч зі смертю, останнім вирішальним моментом у людському житті.

1. Тільки Творець має владу над життям і смертю людини

Якщо народження людини було зумовлено її попереднім життям, то її смерть знаменує кінець тієї долі. Якщо народження людини – це початок її місії в цьому житті, то її смерть знаменує кінець цієї місії. Оскільки Творець визначив фіксований набір обставин для народження людини, само собою зрозуміло, що Він також влаштував фіксований набір обставин і для її смерті. Іншими словами, ніхто не народжується випадково, нічия смерть не настає раптово, і як народження, так і смерть людини обов’язково пов’язані з її попереднім і поточним життями. Обставини народження та смерті людини визначені Творцем наперед; це – доля людини, талан людини. Оскільки існує безліч пояснень народження людини, вірно й те, що смерть людини відбудеться природним чином за свого власного, особливого набору різних обставин. У цьому причина різної тривалості життя людей, а також різних способів і часу їхньої смерті. Деякі люди сильні й здорові, але вмирають молодими; інші слабкі й хворобливі, але доживають до старості й мирно йдуть із життя. Деякі люди гинуть від неприродних причин, інші вмирають природною смертю. Деякі люди закінчують своє життя далеко від дому, інші в останній раз закривають очі, коли поруч із ними знаходяться ті, кого вони люблять. Деякі люди вмирають у повітрі, інші – під землею. Деякі тонуть під водою, інші гинуть у катастрофах. Одні вмирають вранці, інші вночі. … Кожен хоче видатного народження, блискучого життя та славної смерті, але ніхто не може перевершити свою власну долю, ніхто не може уникнути володарювання Творця. Такою є людська доля. Людина може будувати всілякі плани на своє майбутнє, але ніхто не може спланувати спосіб і час свого народження й відходу зі світу. Хоча люди роблять усе можливе, щоб уникнути приходу смерті й чинити цьому опір, все ж, без їхнього відома, смерть тихо наближається. Ніхто не знає, коли він загине та як, а тим більше, де це станеться. Очевидно, що не людство має владу над життям і смертю, не якась істота в природному світі, а Творець, Чия влада унікальна. Життя та смерть людства – це не результат якогось закону природного світу, а наслідок незалежності влади Творця.

2. Того, хто не знає володарювання Творця, буде переслідувати страх смерті

Коли людина вступає в похилий вік, проблема, з якою вона стикається, полягає не в тому, щоб забезпечити сім’ю або реалізувати свої грандіозні амбіції в житті, а в тому, як попрощатися зі своїм життям, як зустріти кінець свого життя, як поставити крапку в кінці речення свого життя. Хоча на перший погляд здається, що люди приділяють смерті мало уваги, ніхто не може уникнути вивчення цієї теми, оскільки ніхто не знає, чи лежить по той бік смерті інший світ, світ, який люди не можуть сприймати або відчувати, про який вони нічого не знають. Це змушує людей боятися зустрітися віч-на-віч зі смертю, боятися поглянути їй у вічі так, як вони повинні; натомість вони роблять усе можливе, щоб уникати цієї теми. І таким чином це наповнює кожну людину страхом перед смертю й додає завісу таємниці до цього неуникного факту життя, кидаючи стійку тінь на серце кожної людини.

Коли людина відчуває, що стан її тіла погіршується, коли вона усвідомлює, що наближається до смерті, вона відчуває невизначений жах, невимовний страх. Страх смерті змушує людину відчувати себе ще більш самотньою й безпорадною, і в цей момент вона запитує себе: звідки взялася людина? Куди людина йде? Невже так помирає людина, коли її життя стрімко проноситься повз неї? Чи є цей період кінцем людського життя? У чому, врешті-решт, сенс життя? Зрештою, чого варте життя? Чи головні в ньому слава й багатство? Чи головним у житті є виховання сім’ї? … Незалежно від того, чи замислювалася людина над цими конкретними запитаннями, незалежно від того, наскільки сильно вона боїться смерті, у глибині серця кожної людини завжди є бажання проникнути в таємниці, почуття нерозуміння життя, і до цього домішується сентиментальність щодо світу, небажання покидати його. Здається, ніхто не може чітко сформулювати, чого людина боїться, чого прагне, щодо чого вона почувається сентиментальною та що вона не бажає залишати позаду…

Оскільки люди бояться смерті, у них так багато хвилювань; оскільки люди бояться смерті, у них так багато всього, що вони не можуть відпустити. Коли люди стоять на порозі смерті, дехто бентежиться з приводу того чи іншого; вони турбуються про своїх дітей, своїх близьких, своє багатство так, ніби, турбуючись, вони можуть стерти страждання й жах, які приносить смерть, неначе, підтримуючи свого роду близькість із живими, вони можуть уникнути безпорадності й самотності, які супроводжують смерть. У глибині людського серця таїться невизначений страх, боязнь розлуки зі своїми близькими, страх ніколи більше не побачити блакитне небо, ніколи більше не поглянути на матеріальний світ. Самотня душа, яка звикла до компанії своїх близьких, не хоче відпустити свою хватку та в повній самоті відійти в невідомий і незнайомий світ.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 130

Життя, проведене в пошуках слави й багатства, залишає людину в розгубленості перед обличчям смерті

Завдяки володарюванню Творця та Його попередньому визначенню самотня душа, яка на початку не мала нічого, отримує батьків і сім’ю, шанс стати членом людської раси, нагоду випробувати на собі людське життя й побачити світ. Ця душа також отримує шанс відчути володарювання Творця, пізнати чудесність творіння Творця і, більше того, пізнати владу Творця та підкоритися їй. Тим не менш, більшість людей насправді не користується цією рідкісною й швидкоплинною можливістю. Людина витрачає енергію всього свого життя на боротьбу з долею, витрачає весь свій час на метушню, намагаючись прогодувати свою сім’ю й кидаючись у різні боки, розриваючись між багатством і статусом. Те, чим люди дорожать, – це сім’я, гроші й слава, і вони розглядають їх як найвищі цінності в житті. Усі люди скаржаться на свою долю, однак вони відсувають на задній план питання, які найбільш важливо дослідити й зрозуміти: чому людина жива, як їй слід жити, у чому цінність і сенс життя. Вони проводять усе своє життя, як би довго воно не тривало, просто метушачись у пошуках слави й багатства, доки їхня молодість не випарується, і вони не стануть сивими й зморшкуватими. Так вони живуть, доки не побачать, що слава й багатство не можуть зупинити їхнє сповзання у старість, що гроші не можуть заповнити порожнечу серця, що ніхто не звільнений від законів народження, старіння, хвороб і смерті; що ніхто не може уникнути того, що уготовано долею. Тільки коли вони змушені зіткнутися з останнім вирішальним моментом життя, вони по-справжньому розуміють, що навіть якщо хтось володіє величезним багатством і значними активами, навіть якщо він має привілеї та високе положення, він усе одно не може уникнути смерті й повинен повернутися до свого первісного стану: самотня душа, яка не має ніякої власності. Коли в людей є батьки, вони вірять, що їхні батьки – це все; коли в людей є власність, вони думають, що гроші – це опора людини, що це – засіб до життя, коли в людей є статус, вони міцно чіпляються за нього й готові ризикувати своїм життям заради нього. Тільки тоді, коли люди мають от-от відпустити цей світ, вони розуміють, що те, на що вони витратили своє життя, – це не що інше, як швидкоплинні хмари, ні за що з того вони не можуть триматися, нічого з того вони не можуть забрати з собою, ніщо з того не може звільнити їх від смерті, ніщо з того не може скласти компанію або дати розраду самотній душі на її зворотному шляху; і тим паче ніщо з того не може спасти людину й дати їй змогу подолати смерть. Слава й багатство, які людина набуває в матеріальному світі, дають тимчасове задоволення, швидкоплинну насолоду, помилкове відчуття легкості; поступово вони змушують її збитися зі шляху. І ось людей, які борсаються в безмежному морі людства, спраглих миру, комфорту й душевного спокою, поглинає хвиля за хвилею. Коли людям ще тільки належить розібратися в питаннях, які найбільш важливі для розуміння, – звідки вони взялися, чому вони живі, куди вони йдуть і так далі, – вони спокушаються славою й багатством, вводяться ними в оману й контролюються ними, і безповоротно губляться. Час летить; роки пролітають в одну мить, і людина незчулась, як уже попрощалась із найкращими роками свого життя. Коли людині скоро належить покинути цей світ, вона поступово приходить до усвідомлення того, що все у світі спливає, що вона більше не може триматися за те, що спочатку їй належало; тоді вона дійсно відчуває, що подібна до плачучого немовляти, яке щойно з’явилося на світ, у якого ще геть нічого немає. У цей момент людина змушена задуматися над тим, що вона зробила в житті, чого вартує бути живим, що це означає, навіщо вона прийшла в цей світ. І саме в цей момент людина все більше хоче знати, чи дійсно існує наступне життя, чи дійсно існують Небеса, чи дійсно є відплата… Чим ближче людина наближається до смерті, тим більше вона хоче зрозуміти, що насправді є суттю життя; чим ближче людина наближається до смерті, тим пустішим здається її серце; чим ближче людина наближається до смерті, тим безпораднішою вона себе почуває; і тому її страх смерті зростає з кожним днем. Є дві причини, через які такі почуття проявляються в людей, коли вони наближаються до смерті: по-перше, вони ось-ось втратять славу й багатство, від яких залежало їхнє життя, ось-ось залишать позаду все, що бачить око у світі; і по-друге, вони ось-ось зіткнуться в повній самоті з незнайомим світом, таємничим, невідомим світом, куди вони бояться ступити, де в них немає близьких і засобів до існування. Із цих двох причин кожен, хто стикається зі смертю, почувається ніяково, відчуває паніку й безпорадність, яких він ніколи раніше не відчував. Тільки коли хтось дійсно приходить до цього моменту, він розуміє, що, коли людина ступає на цю землю, перше, що вона повинна зрозуміти, – це звідки беруться люди, чому люди живі, хто диктує людську долю та хто забезпечує людське існування та володарює над ним. Саме це знання є справжнім засобом, за допомогою якого людина живе, найважливішою основою людського виживання, а не те, як навчитися забезпечувати свою сім’ю або досягати слави й багатства, як навчитися виділятися з натовпу або жити більш заможним життям, не кажучи вже про те, щоб навчитися відзначатися та успішно конкурувати з іншими. Хоча різні навички виживання, на оволодіння якими люди витрачають своє життя, можуть запропонувати велику кількість матеріальних зручностей, вони ніколи не приносять справжнього миру й розради серцю, а натомість змушують людей постійно втрачати напрямок, зазнавати труднощів із самоконтролем і губити кожну можливість пізнати сенс життя; ці навички виживання створюють приховане занепокоєння про те, як правильно зустріти смерть. Таким чином руйнуються життя людей. Творець ставиться до всіх справедливо, впродовж життя даючи кожному можливості випробувати й пізнати Його володарювання, але тільки коли наближається смерть, коли нависає її тінь, людина починає бачити світло – і тоді вже стає надто пізно!

Люди проводять своє життя в гонитві за статками й славою; вони хапаються за ці соломинки, думаючи, що це їхній єдиний засіб підтримки, ніби, маючи їх, вони могли б жити далі, звільнившись від смерті. Але тільки коли вони стоять на порозі смерті, вони усвідомлюють, наскільки далекі від них ці речі, наскільки вони слабкі перед лицем смерті, як легко вони руйнуються, наскільки вони самотні й безпорадні, і їм нікуди бігти. Вони розуміють, що життя не можна купити за гроші або славу, що, якою б багатою не була людина, яким би високим не було її становище, усі однаково бідні й мізерні перед лицем смерті. Вони розуміють, що за гроші не можна купити життя, що слава не може стерти смерть, що ні гроші, ні слава не можуть продовжити життя людини ні на хвилину, ні на секунду. Чим більше люди так вважають, тим більше вони прагнуть продовжувати жити; чим більше люди так вважають, тим більше вони бояться наближення смерті. Тільки в цей момент вони по-справжньому усвідомлюють, що їхнє життя їм не належить, вони не можуть його контролювати, і що ніхто не має права вирішувати, жити йому або померти – що все це знаходиться поза їхнім контролем.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 131

Упокоріться пануванню Творця й дивіться на смерть спокійно

У момент народження людини одна самотня душа починає свій досвід життя на землі, досвід відчуття на собі влади Творця, який Творець влаштував для неї. Зайве говорити, що для людини – душі – це відмінна можливість здобути знання про володарювання Творця, пізнати Його владу й відчути її на особистому досвіді. Люди живуть своїм життям у рамках законів долі, установлених для них Творцем, і будь-якій розумній совісній людині нескладно примиритися з володарюванням Творця й пізнати Його владу протягом десятиліть свого життя. Тому кожній людині має бути дуже легко усвідомити завдяки своєму власному життєвому досвіду, отриманому за кілька десятиліть, що всі людські долі визначені наперед, і має бути легко зрозуміти або узагальнити, що означає бути живим. Засвоївши ці життєві уроки, людина поступово прийде до розуміння того, звідки береться життя, до усвідомлення того, що дійсно потрібно серцю, що приведе її на істинний шлях життя та в чому повинна полягати місія й мета людського життя. Людина поступово усвідомить, що якщо вона не поклонятиметься Творцеві, якщо вона не підкориться Його пануванню, то, коли прийде час зустрітися віч-на-віч зі смертю – коли її душа ось-ось знову постане перед Творцем, – її серце наповниться безмежним страхом і сум’яттям. Якщо людина живе у світі вже кілька десятиліть, але досі не зрозуміла, звідки береться людське життя, і не усвідомила, в чиїх долонях знаходиться людська доля, то не дивно, що вона не зможе спокійно поглянути смерті у вічі. Людина, яка за десятиліття свого досвіду людського життя набула знання про володарювання Творця, – це людина з правильним розумінням сенсу й цінності життя. Така людина володіє глибоким знанням мети життя, реальним досвідом і розумінням володарювання Творця, і, крім того, здатна підкоритися владі Творця. Така людина розуміє сенс створення Богом людства, розуміє, що людина повинна поклонятися Творцеві, що все, чим володіє людина, походить від Творця й одного дня в недалекому майбутньому повернеться до Нього. Така людина розуміє, що Творець влаштовує народження людини й володарює над смертю людини, і що як життя, так і смерть наперед визначені владою Творця. Отже, коли людина по-справжньому збагне ці речі, вона, само собою, зможе спокійно постати перед смертю, спокійно відкласти в сторону все своє мирське майно, прийняти та з радістю підкоритися всьому, що станеться потім, і вітати останній вирішальний життєвий момент, влаштований, як він є, Творцем, замість того, щоб сліпо боятися його та боротися проти нього. Якщо людина розглядає життя як можливість пережити володарювання Творця й пізнати Його владу, якщо вона розглядає своє життя як рідкісний шанс виконати свій обов’язок як створена людська істота й завершити свою місію, тоді в неї, безсумнівно, буде правильний погляд на життя, вона неодмінно житиме життям, благословенним і спрямованим Творцем, обов’язково ходитиме в світлі Творця, обов’язково пізнає володарювання Творця, обов’язково підкориться Його владі й обов’язково стане свідком Його чудових вчинків, свідком Його влади. Зайве говорити, що таку людину, безсумнівно, любитиме та прийме Творець, і тільки така людина може спокійно ставитися до смерті та з радістю вітати заключний вирішальний момент життя. Однією людиною, яка, очевидно, дотримувалася такого ставлення до смерті, був Йов. Йов був у такому становищі, в якому він зміг щасливо прийняти останній вирішальний момент життя, і, благополучно завершивши подорож свого життя й виконавши свою місію в житті, він повернувся, щоб бути поруч із Творцем.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 132

Прагнення й життєві досягнення Йова дозволили йому спокійно дивитися у вічі смерті

У Писанні написано про Йова: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Це означає, що коли Йов помер, він ні за чим не жалкував і не відчував болю, а природним чином відійшов із цього світу. Як усім відомо, Йов був людиною, яка за життя боялася Бога, а від злого втікала. Його дії були схвалені Богом і увічнені іншими, і можна сказати, що його життя мало цінність і значення, що перевершують цінність і значення усіх інших. Йов насолоджувався Божими благословеннями та був названий Ним праведником на землі, а також був перевірений Богом і випробуваний сатаною. Він свідчив про Бога й заслуговував на те, щоб Бог назвав його праведником. Протягом десятиліть після Божих випробувань він жив життям, яке було ще більш цінним, осмисленим, обґрунтованим і мирним, ніж раніше. Через його праведні вчинки Бог випробував його, а також через його праведні вчинки Бог з’явився йому та говорив із ним безпосередньо. Отже, у роки після своїх випробувань Йов чіткіше зрозумів і належним чином сприйняв цінність життя, досяг більш глибокого розуміння володарювання Творця та здобув більш точне й чітке знання про те, як Творець дає й забирає Свої благословення. У Книзі Йова записано, що Бог Єгова дарував Йову ще більші благословення, ніж раніше, поставивши Йова в іще вигідніше становище для того, щоб пізнати володарювання Творця та спокійно поглянути смерті у вічі. Тож коли Йов постарів і зустрівся віч-на-віч зі смертю, він однозначно не турбувався б про свою власність. У нього не було жодних турбот, не було про що шкодувати, і, звичайно ж, він не боявся смерті, тому що все своє життя він ішов шляхом, на якому він боявся Бога, а від злого втікав. У нього не було причин турбуватися про свій кінець. Скільки людей сьогодні могли б діяти так само, як Йов, коли він постав віч-на-віч зі своєю власною смертю? Чому ніхто не здатний дотримуватися такої простої поведінки? Є тільки одна причина: Йов прожив своє життя в суб’єктивному пошукові віри, визнання й підпорядкування Божому володарюванню, і саме з цією вірою, визнанням і підпорядкуванням він пройшов через важливі життєві моменти, прожив свої останні роки й зустрів заключний вирішальний момент свого життя. Що б не відчував Йов, його прагнення й цілі в житті були не болісними, а щасливими. Він був щасливий не тільки через благословення або похвали, даровані йому Творцем, але, що більш важливо, завдяки своїм прагненням і життєвим цілям, завдяки все глибшому знанню й істинному розумінню володарювання Творця, якого він досяг, боячись Бога, а від злого втікаючи, і, більше того, завдяки його особистому досвіду як об’єкта володарювання Творця, чудесних діянь Бога й ніжних, але незабутніх переживань і спогадів про співіснування людини й Бога, а також знайомства та взаєморозуміння. Йов був щасливий через втіху й радість, які прийшли від знання волі Творця, а також завдяки благоговінню, що виникло після того, як Йов побачив, що Він – великий, чудовий, гідний любові та вірний. Йов зміг зустріти смерть без будь-яких страждань, тому що знав, що вмираючи він повернеться, щоб бути поряд із Творцем. Саме його прагнення й життєві досягнення дозволили йому спокійно зустріти смерть, дозволили йому спокійно зустріти перспективу того, що Творець забере його життя, і, більше того, дозволили йому постати незаплямованим і вільним від турбот перед Творцем. Чи можуть люди в наші дні досягти такого щастя, яким володів Йов? Чи є у вас умови, необхідні для цього? Оскільки в наші дні в людей дійсно є такі умови, чому вони не можуть жити так щасливо, як Йов? Чому вони не можуть уникнути страждання від страху смерті? Перед лицем смерті деякі люди потерпають від неконтрольованого сечовипускання; інші тремтять, непритомніють, нападають як на Небо, так і на людей; деякі навіть стогнуть і ридають. Це в жодному разі не є природними реакціями, які виникають раптово, коли наближається смерть. Люди поводяться у такий ніяковий спосіб головним чином тому, що в глибині свого серця вони бояться смерті, тому що в них немає чіткого знання й розуміння Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше істинного підпорядкування їм. Люди реагують таким чином, тому що вони нічого не хочуть, окрім як самим усе влаштовувати й усім керувати, контролювати свої власні долі, свої власні життя та смерть. Тому не дивно, що люди ніколи не можуть позбутися страху смерті.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 133

Тільки прийнявши володарювання Творця, людина може повернутися й бути поруч із Ним

Коли в людини немає чіткого знання й досвіду щодо Божого володарювання та Його влаштувань, її знання про долю й смерть неминуче будуть непослідовними. Люди не можуть чітко бачити, що все знаходиться в Божій долоні, не усвідомлюють, що все підпорядковано Божому контролю й володарюванню, не визнають, що людина не може відкинути таке володарювання або уникнути його. Саме тому, коли приходить їхній час зустрітися віч-на-віч зі смертю, їхнім останнім словам, тривогам і жалкуванню немає кінця. Вони обтяжені такою великою ношею, таким великим небажанням, такою великою розгубленістю. Це змушує їх боятися смерті. Для будь-якої людини, народженої в цей світ, народження є необхідним, а смерть – неминучою; ніхто не може піднятися над цим ходом речей. Якщо хтось хоче безболісно покинути цей світ, якщо він хоче мати можливість зустріти останній вирішальний життєвий момент без небажання або занепокоєння, єдиний спосіб – не залишати жодного жалкування. І єдиний спосіб піти без жалкування – це пізнати володарювання Творця, пізнати Його владу та підкоритися їм. Тільки так можна залишатися далеко від людських чвар, від зла, від кабали сатани, і тільки так можна жити життям, подібним до життя Йова, скерованим й благословенним Творцем, життям вільним і звільненим, життям із цінністю й змістом, життям, яке є чесним і щиросердим. Тільки так можна підкоритися, подібно до Йова, випробуванням і втратам, посланим Творцем, Його керівництву й улаштуванням. Тільки так можна поклонятися Творцеві все своє життя й здобути Його похвалу, як це зробив Йов, і почути Його голос, побачити Його явлення. Тільки так можна жити й померти щасливо, як Йов, без болю, без занепокоєння, без жалю. Тільки так можна жити у світлі, як Йов, і проходити всі вирішальні життєві моменти у світлі, благополучно завершити свою подорож у світлі, успішно виконати свою місію – випробувати на собі, навчитися й пізнати володарювання Творця як створена істота – і піти у світлі, і завжди перебувати поруч із Творцем як створена людська істота, яка отримала від нього похвалу.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 134

Не пропустіть можливість пізнати володарювання Творця

Кілька десятиліть, що складають людське життя, не є ані довгими, ані короткими. Двадцять із лишком років між народженням і повноліттям проходять в одну мить, і хоча на цьому етапі життя людина вважається дорослою, люди в цій віковій групі майже нічого не знають про людське життя й людську долю. Здобуваючи досвід, вони поступово вступають у середній вік. Люди у віці тридцяти-сорока років набувають початки досвіду життя й долі, але їхні бачення цих речей усе ще дуже невизначені. Тільки у віці сорока років деякі люди починають розуміти людство та всесвіт, які створив Бог, і осягати, якою є суть людського життя, якою є суть людської долі. Хоча деякі люди довгий час були послідовниками Бога та тепер досягли середнього віку, вони досі не можуть володіти точним знанням і визначенням Божого володарювання, не кажучи вже про справжнє впокорення. Деяких людей не хвилює нічого, окрім прагнення отримати благословення, і хоча вони прожили багато років, вони анінайменшою мірою не знають і не розуміють факту володарювання Творця над людською долею й не зробили анінайменшого кроку до отримання практичного уроку щодо підпорядкування себе Божим керівництву й улаштуванням. Такі люди абсолютно дурні, і їхні життя прожиті марно.

Якщо періоди людського життя розділити відповідно до ступеня життєвого досвіду людей і знання людської долі, то їх можна приблизно віднести до трьох фаз. Перша фаза – це молодість, тобто роки між народженням і середнім віком, або від народження до тридцятиріччя. Друга фаза – це дозрівання, від середнього віку до старості, або від тридцяти до шістдесяти. І третя фаза – це період зрілості людини, який триває з початку старості, починаючи з шістдесяти років, аж до відходу людини зі світу. Іншими словами, у період від народження до середнього віку знання більшості людей про долю й життя обмежені наслідуванням ідей інших і майже не мають реального практичного змісту. У цей період погляди людини на життя й на те, як вона прокладає свій шлях у світі, досить поверхові й наївні. Це період юності. Тільки після того, як людина скуштувала всі радощі й печалі життя, вона набуває справжнього розуміння долі та – підсвідомо, глибоко в своєму серці – поступово приходить до розуміння незворотності долі й повільно усвідомлює, що володарювання Творця над людською долею дійсно існує. Це період дорослішання людини. Людина вступає у свій зрілий період, коли перестає боротися з долею й коли більше не бажає бути втягнутою в боротьбу, а замість цього знає свою долю в житті, підкоряється волі Небес, підбиває підсумки своїх досягнень і помилок у житті й чекає суду Творця над своїм життям. Враховуючи різний досвід і надбання, які люди отримують протягом цих трьох періодів, за нормальних обставин вікно можливостей пізнати володарювання Творця не дуже велике. Якщо людина доживає до шістдесяти років, у неї є всього приблизно тридцять років, щоб пізнати Боже володарювання; якщо вона хоче більш тривалого періоду часу, це можливо тільки в тому випадку, якщо її життя триває достатньо довго, якщо вона може прожити століття. Тому Я кажу, що згідно з нормальними законами людського існування, хоча це дуже довгий процес – з моменту, коли людина вперше стикається з предметом пізнання володарювання Творця, до того моменту, коли вона здатна визнати факт цього володарювання, і від того часу до моменту, коли вона здатна підкоритися йому, – якщо дійсно підраховувати роки, залишається не більше тридцяти або сорока, протягом яких у неї є шанс здобути ці нагороди. І часто люди так захоплюються своїми бажаннями й амбіціями щодо отримання благословень, що не можуть розрізнити, в чому полягає суть людського життя, і не розуміють важливості пізнання володарювання Творця. Такі люди не дорожать цією цінною можливістю ввійти в людський світ, щоб відчути на собі людське життя й володарювання Творця, і вони не розуміють, наскільки цінним для створеної істоти є бути особисто керованою Творцем. Тому Я кажу, що ті люди, які хочуть, щоб Божа робота швидко закінчилася, які бажають, щоб Бог влаштував кінець людини якомога швидше, щоб вони могли негайно побачити Його справжню особу та якомога швидше отримати благословення, – вони винні в найгіршому виді непослуху, і вони вкрай немудрі. Тим часом, мудрі люди, які володіють граничною гостротою розуму, – це ті, хто бажає протягом свого обмеженого часу скористатися цією унікальною можливістю пізнати володарювання Творця. Ці два різних бажання викривають два абсолютно різних світогляди й прагнення: ті, хто шукає благословень, – самолюбні й ниці та не виказують жодної поваги до Божої волі, ніколи не прагнуть пізнати володарювання Бога, ніколи не бажають підкорятися йому, а просто хочуть жити так, як їм заманеться. Вони – безпечні виродженці, і саме ця категорія людей буде знищена. Ті, хто прагне пізнати Бога, здатні відкласти в сторону свої бажання, готові підкоритися Божому володарюванню й Божому устрою, і вони намагаються бути такими людьми, які покірні Божій владі та задовольняють Боже бажання. Такі люди живуть у світлі та серед Божих благословень, і вони, безсумнівно, отримають похвалу від Бога. Незважаючи ні на що, людський вибір марний, і люди не мають права голосу в тому, скільки часу займе Божа робота. Для людей краще віддати себе на милість Бога й підкоритися Його володарюванню. Якщо ти не віддаси себе на Його милість, що ти можеш зробити? Чи зазнає Бог внаслідок цього будь-яких втрат? Якщо ти не віддаєш себе на Його милість, а замість цього намагаєшся перебрати відповідальність на себе, то ти робиш нерозумний вибір, і в кінцевому підсумку тільки ти зазнаєш втрати. Тільки якщо люди будуть співпрацювати з Богом якомога скоріше, тільки якщо вони поспішать прийняти Його керівництво, пізнають Його владу й зрозуміють усе, що Він зробив для них, тоді в них з’явиться надія. Тільки так їхнє життя не буде прожите марно, і вони отримають спасіння.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 135

Ніхто не може змінити той факт, що Бог володарює над людською долею

Під владою Бога кожна людина активно або пасивно приймає Його володарювання та Його влаштування, і незалежно від того, як вона бореться протягом свого життя, незалежно від того, скільки викривлених шляхів вона проходить, зрештою вона повернеться на орбіту долі, яку окреслив для неї Творець. Це – непереборність влади Творця й те, яким чином Його влада контролює всесвіт та керує ним. Саме ця непереборність, ця форма контролю й керівництва і відповідає за закони, що визначають життя всього сущого, що дозволяють людям перевтілюватися знову й знову без перешкод, що змушують світ регулярно обертатися й рухатися вперед, день за днем, рік за роком. Ви були свідками всіх цих фактів, і ви розумієте їх, поверхово або глибоко, і глибина вашого розуміння залежить від вашого досвіду й знання істини, а також від вашого знання Бога. Наскільки добре ти знаєш реальність істини, наскільки ти випробував Божі слова, наскільки добре ти знаєш Божу сутність і характер – усе це відображає глибину твого розуміння Божих володарювання й улаштувань. Чи залежить існування Божого володарювання й улаштувань від того, чи підкоряються їм люди? Чи визначається той факт, що Бог має цю владу, тим, чи підпорядковується їй людство? Божа влада існує незалежно від обставин. У всіх ситуаціях Бог диктує та влаштовує кожну людську долю та все суще відповідно до Своїх думок і бажань. Це не зміниться в результаті людських змін; це не залежить від волі людини, не може бути підправлено жодними змінами в часі, просторі й географії, бо влада Бога – це сама Його сутність. Чи здатна людина пізнати й прийняти Боже володарювання, і чи здатна людина підкоритися йому – жодне з цих міркувань анінайменшою мірою не змінює факт Божого володарювання над людською долею. Тобто незалежно від того, яке ставлення має людина до Божого володарювання, вона просто не може змінити той факт, що Бог володарює над людською долею й над усім сущим. Навіть якщо ти не підкоряєшся Божому володарюванню, Він однаково розпоряджається твоєю долею; навіть якщо ти не можеш пізнати Його володарювання, Його влада все ж існує. Божа влада й факт Божого володарювання над людською долею не залежать від людської волі й не змінюються відповідно до вподобань і вибору людини. Божа влада є всюди, у кожну годину, у кожну мить. Небо й земля зникнуть, але Його влада ніколи не зникне, бо Він – Сам Бог, Він володіє унікальною владою, і Його влада не звужена й не обмежена людьми, подіями або об’єктами, простором чи географією. У всі часи Бог володіє Своєю владою, проявляє Свою могутність, продовжує Свою роботу управління, як Він завжди це робив; повсякчасно Він керує всім, забезпечує все, організовує все – точно так, як Він завжди це робив. Ніхто не може цього змінити. Це факт; це залишається незмінною істиною з незапам’ятних часів!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 136

Правильне ставлення й практика для того, хто хоче підкоритися Божій владі

Із яким ставленням людина повинна тепер знати й розглядати Божу владу та факт Божого володарювання над людською долею? Це – реальна проблема, яка стоїть перед кожною людиною. Коли ти стикаєшся з проблемами реального життя, як ти повинен знати й розуміти Божу владу та Його володарювання? Коли ти стикаєшся з цими проблемами й не знаєш, як зрозуміти їх, впоратися з ними й пережити їх, яку позицію ти повинен зайняти, щоб продемонструвати свій намір підкоритися, своє бажання підкоритися та реальність свого підкорення Божому володарюванню й улаштуванням? Спочатку ти повинен навчитися чекати; потім ти повинен навчитися шукати; потім ти повинен навчитися підкорятися. «Чекати» означає чекати на Божий час, очікувати людей, події й об’єкти, які Він влаштував для тебе, чекати того, що Його воля поступово відкриється тобі. «Шукати» означає спостерігати й розуміти чуйні наміри Бога щодо тебе через людей, події й об’єкти, які Він спланував, розуміти істину через них, розуміти, чого повинні досягти люди та яких шляхів вони повинні триматися, розуміти, яких результатів Бог хоче досягти в людях і які досягнення Він має намір забезпечити в них. «Підкорятися», звичайно, стосується прийняття людей, подій та об’єктів, які організував Бог, прийняття Його володарювання, і через це пізнання того, як Творець диктує долю людини, як Він забезпечує людину Своїм життям, як Він працює над істиною всередині людини. Усе, що знаходиться під Божим устроєм та володарюванням, підкоряється природним законам, і якщо ти вирішиш дозволити Богу все влаштувати й диктувати для тебе, тобі варто навчитися чекати, варто навчитися шукати і варто навчитися підкорятися. Це позиція, яку повинна зайняти кожна людина, яка бажає підкоритися Божій владі, основна якість, якою повинна володіти кожна людина, яка бажає прийняти Божі володарювання й улаштування. Щоб мати таку позицію, володіти такою якістю, ти повинен працювати старанніше. Це єдиний спосіб, у який ти можеш увійти в справжню реальність.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 137

Прийняття Бога як свого унікального Володаря – це перший крок до досягнення спасіння

Істини, що стосуються Божої влади, – це істини, до яких кожна людина повинна ставитися серйозно, повинна пережити їх на власному досвіді й зрозуміти своїм серцем; адже ці істини чинять вплив на життя кожної людини; на минуле, сьогодення й майбутнє кожної людини; на вирішальні моменти, через які кожна людина повинна пройти в житті; на знання людиною Божого володарювання й ставлення, із яким людина повинна поставати перед Божою владою; і, само собою зрозуміло, на кінцеве місце кожної людини. Отже, пізнання та розуміння цих істин потребує енергії цілого життя. Коли ти прямо дивишся на Божу владу, коли ти приймаєш Його володарювання, ти поступово прийдеш до усвідомлення й розуміння істини про існування Божої влади. Але якщо ти ніколи не визнаєш Божу владу й ніколи не приймеш Його володарювання, то незалежно від того, скільки років ти проживеш, ти не отримаєш анінайменшого знання про Боже володарювання. Якщо ти не знаєш і не розумієш насправді Божу владу, тоді, коли ти досягнеш кінця шляху, навіть якщо ти вірив у Бога десятиліттями, тобі не буде чим звітувати про своє життя, і звісно ж, ти не матимеш анінайменшого уявлення про Боже володарювання над людською долею. Хіба це не дуже сумно? Отже, незалежно від того, наскільки далеко ти пройшов по життю, незалежно від того, скільки тобі зараз років, незалежно від того, наскільки довгою може бути решта твоєї подорожі, спершу ти повинен визнати Божу владу й поставитися до неї серйозно, а також прийняти той факт, що Бог – твій унікальний Володар. Досягнення чіткого, точного знання й розуміння цих істин, що стосуються Божого володарювання над людською долею, є обов’язковим уроком для кожного; це ключ до пізнання людського життя й осягнення істини. Таким є життя пізнання Бога, його основний курс навчання, з яким кожен повинен стикатися щодня, і від якого ніхто не може ухилитися. Якщо хтось хоче піти навпростець задля досягнення цієї мети, то Я кажу тобі зараз, що це неможливо! Якщо ти хочеш уникнути Божого володарювання, це тим паче неможливо! Бог – єдиний Господь людини, Бог – єдиний Володар людської долі, і тому людина не може диктувати свою власну долю, вона не може вийти за її межі. Якими б величними не були здібності людини, вона не може впливати на долі інших людей, а тим більше організовувати, улаштовувати, контролювати або змінювати їх. Тільки Сам Бог, унікальний, диктує все для людини. Бо тільки Сам Бог, унікальний, володіє унікальною владою, що володарює над людською долею, тільки Творець є унікальним Володарем людини. Божа влада володарює не тільки над створеним людством, а й над нествореними істотами, яких не може бачити жодна людина, над зірками, над космосом. Це незаперечний факт, факт, який дійсно існує, і який жодна людина або річ не можуть змінити. Якщо один із вас досі незадоволений тим, як ідуть справи, вважаючи, що у нього є якась особлива навичка або здатність, і досі гадаючи, що за певної удачі він може змінити свої нинішні обставини або іншим чином уникнути їх; якщо ти намагаєшся змінити свою власну долю за допомогою людських зусиль і тим самим вирізнитися з-поміж рівних тобі й завоювати славу та багатство, тоді Я кажу тобі, що ти ускладнюєш собі життя, ти тільки напрошуєшся на неприємності, ти копаєш собі могилу! Одного разу, рано чи пізно, ти виявиш, що зробив неправильний вибір і твої зусилля були змарновані. Твої амбіції, твоє бажання боротися з долею й твоя власна кричуща поведінка вестимуть тебе дорогою, з якої немає вороття, і за це ти заплатиш гірку ціну. Хоча зараз ти не бачиш серйозності наслідків, продовжуючи відчувати на власному досвіді й глибше цінувати істину про те, що Бог є Володарем людської долі, ти повільно прийдеш до розуміння того, про що Я говорю сьогодні, і його реальних наслідків. Чи дійсно у тебе є серце й дух і чи є ти людиною, яка любить істину, залежить від того, яку позицію ти займаєш щодо Божого володарювання та щодо істини. Само собою зрозуміло, це визначає, чи ти дійсно можеш знати й розуміти Божу владу. Якщо ти ніколи в своєму житті не відчував Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше не визнавав і не приймав Божу владу, тоді ти будеш абсолютно нікчемним і, без сумніву, будеш зненавиджений та відкинений Богом через шлях, який ти обрав, та вибір, який ти зробив. Але ті, хто в Божій роботі може прийняти Його випробування, прийняти Його володарювання, підкоритися Його владі й поступово отримати реальний досвід Його слів, досягнуть реального знання Божої влади, реального розуміння Його володарювання; вони дійсно стануть підлеглими Творцеві. Тільки такі люди будуть по-справжньому спасенні. Оскільки вони пізнали Боже володарювання, оскільки вони прийняли його, їхнє правильне розуміння факту Божого володарювання над людською долею, їхнє підпорядкування йому є реальним і точним. Коли вони поглянуть у вічі смерті, у них, подібно до Йова, буде розум, не наляканий смертю, і вони будуть підкорятися Божому керівництву та влаштуванням у всьому, не маючи свого індивідуального вибору, не маючи свого індивідуального бажання. Тільки така людина зможе повернутися, щоб бути поруч із Творцем як істинна створена людська істота.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»

Божі слова на кожен день. Уривок 138

Веління Бога Єгови людині

Буття 2:15–17: «І взяв Бог Єгова людину й поселив її в саду едемському, щоб вона обробляла його й доглядала за ним. І наказав Бог Єгова людині, кажучи: від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш».

Зваблення жінки змієм

Буття 3:1–5: «Та змій був хитрішим за будь-якого польового звіра, якого створив Бог Єгова. І він сказав жінці: Так, хіба Бог сказав: “Не їж від кожного дерева в саду”? І відповіла жінка змієві: З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти. І сказав змій до жінки: Умерти не вмрете! Бо знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте від нього, ваші очі будуть розкриті, і ви станете, як Бог, знаючи добро й зло».

Ці два уривки взято з Книги Буття в Біблії. Чи всім вам знайомі ці два уривки? Вони розповідають про події, які відбулися з самого початку, коли людство було тільки-но створено; ці події відбулися насправді. Спершу подивімося, яке веління Бог Єгова дав Адаму та Єві; зміст цього веління є дуже важливим для нашої сьогоднішньої теми. «І наказав Бог Єгова людині, кажучи: від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш». Яким є смисл Божого веління, даного людині в цьому уривку? По-перше, Бог говорить людині, що вона може їсти, а саме: плоди багатьох видів дерев. У цьому не криється жодної небезпеки, там немає отрути; усе можна їсти та вживати вільно, як забажає людина, без занепокоєння й сумнівів. Це одна частина Божого веління. Інша частина – це попередження. У цьому попередженні Бог говорить людині, що вона не повинна їсти плід із дерева пізнання добра та зла. Що станеться, якщо вона з’їсть від цього дерева? Бог сказав людині: «Якщо ти з’їси від нього, ти обов’язково помреш». Хіба це не прямолінійні слова? Якби Бог сказав це тобі, але ти не розумів чому, чи ти поставився б до Його слів як до правила або наказу, якому потрібно коритися? Таким словам слід коритися. Але незалежно від того, здатна людина коритися чи ні, Божі слова недвозначні. Бог дуже ясно сказав людині, що їй можна їсти, а чого не можна, і що станеться, якщо вона з’їсть те, що їй їсти заборонено. Чи можеш ти побачити що-небудь стосовно Божого характеру в цих коротких словах, які промовив Бог? Чи істинні ці слова Бога? Чи є в них якийсь обман? Чи є якась брехня? Чи є якесь залякування? (Ні.) Бог чесно, істинно та щиро сказав людині, що вона може їсти, а чого не може. Бог говорив чітко й зрозуміло. Чи є в цих словах якесь приховане значення? Хіба це не прямолінійні слова? Чи є якась необхідність у здогадах? Немає необхідності робити припущення. Значення цих слів очевидне з першого погляду. Прочитавши їх, людина абсолютно чітко розуміє їхнє значення. Тобто те, що Бог хоче сказати та що Він хоче висловити, виходить із Його серця. Те, що висловлює Бог, є чистим, прямолінійним і чітким. Тут немає ні таємних мотивів, ні будь-яких прихованих смислів. Він говорить із людиною прямо, кажучи їй, що їй можна їсти, а що ні. Тобто через ці слова Бога людина може побачити, що серце Бога прозоре й правдиве. Тут немає й сліду брехні; це не той випадок, коли тобі кажуть, що ти не можеш їсти те, що їстівне, або кажуть тобі: «З’їж і побачиш, що трапиться» стосовно того, що неможливо їсти. Це не те, що має на увазі Бог. Що Бог думає у Своєму серці, те Він і говорить. Якщо Я скажу, що Бог святий, тому що Він показує та виявляє Себе в цих словах таким чином, ви можете вважати, що Я зробив із мухи слона або що Я трохи перегнув палицю. Якщо це так, не хвилюйтеся; ми ще не закінчили.

Поговорімо тепер про «Зваблення жінки змієм». Хто такий змій? Сатана. Він відіграє роль тла в Божому шеститисячолітньому плані управління, і це та роль, яку ми маємо згадати, коли спілкуємося про святість Бога. Чому Я це кажу? Якщо ти не знаєш зла й розбещеності сатани, якщо ти не знаєш природи сатани, у тебе немає способу визнати святість, і ти також не можеш знати, що таке святість насправді. Будучи заплутаними, люди вірять, що те, що робить сатана, є правильним, тому що вони живуть у межах такого розбещеного характеру. Без тла, без точки порівняння неможливо знати, що таке святість. Ось чому тут необхідно згадати сатану. Така згадка – не пусті балачки. Через слова та вчинки сатани ми побачимо, як діє сатана, як сатана розбещує людство, і якими є його природа й вигляд. Тож що сказала жінка змію? Жінка переказала змію те, що сказав їй Бог Єгова. Коли вона промовляла ці слова, чи була вона впевнена, що сказане їй Богом було правдою? Вона не могла бути впевнена. Будучи щойно створеною людиною, вона не мала здатності відрізняти добро від зла, як не було в неї й жодного пізнання про будь-що довкола неї. Судячи зі слів, які вона сказала змію, у глибині душі вона не була впевнена, що слова Бога були правдивими; таким було її ставлення. Отже, коли змій побачив, що в жінки було невпевнене ставлення до Божих слів, він сказав: «Умерти не вмрете! Бо знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте від нього, ваші очі будуть розкриті, і ви станете, як Бог, знаючи добро й зло». Чи в цих словах є щось проблематичне? Коли ви читаєте це речення, чи отримуєте ви уявлення про наміри змія? Якими є ті наміри? Він хотів спокусити жінку, щоб припинити її прислухання до Божих слів. Але він не говорив про це прямо. Тож ми можемо сказати, що він дуже хитрий. Він висловлює те, що має на увазі, у хитрий та ухильний спосіб, щоб досягти поставленої мети, яку він приховує в своєму розумі, ховаючи її від людини – такою є хитрість змія. Спосіб сатани говорити й діяти був таким завжди. Він каже «умерти не вмрете», не підтверджуючи ні того, ні іншого. Але, почувши це, серце цієї необізнаної жінки було зворушене. Змій був задоволений, тому що його слова мали бажаний ефект – таким був підступний намір змія. Більш того, обіцяючи результат, який видається бажаним для людей, він спокусив її, сказавши: «Коли ви з’їсте від нього, ваші очі будуть розкриті». Тому вона розмірковує: «Те, що мої очі розкриються, – це добре!». І потім він сказав щось ще більш привабливе, слова, які ніколи раніше не були відомі людині, слова, які мають величезну силу спокуси над тими, хто їх чує: «І ви станете, як Бог, знаючи добро й зло». Хіба ці слова не несуть у собі потужну спокусу для людини? Це так, ніби хтось скаже тобі: «У тебе чудова форма обличчя, хіба що перенісся трохи закоротке. Якщо ти його виправиш, то станеш красунею світового масштабу!». Чи зворушили б ці слова серце того, хто раніше ніколи не відчував бажання зробити косметичну операцію? Хіба ці слова не спокусливі? Хіба ця спокуса не зваблива для тебе? І хіба це не спокуса? (Так.) Чи говорить Бог подібне? Чи був якийсь натяк на це в словах Бога, які ми щойно прочитали? Чи говорить Бог те, що Він думає у Своєму серці? Чи може людина побачити серце Бога завдяки Його словам? (Так.) Але коли змій говорив ті слова жінці, чи міг ти побачити його серце? Ні. І через людське невігластво людина була легко спокушена словами змія й без труднощів обдурена. Отже, чи зміг ти побачити наміри сатани? Чи зміг ти побачити мету, яка стоїть за тим, що сказав сатана? Чи зміг ти побачити змови й виверти сатани? (Ні.) Який характер представлений манерою мовлення сатани? Яку сутність ти побачив у сатані завдяки цим словам? Хіба вона не підступна? Можливо, зовні він посміхається тобі або, можливо, він взагалі нічого не виявляє. Але у своєму серці він прораховує, як досягти своєї мети, і саме цю мету ти не можеш побачити. Усі обіцянки, які він тобі дає, усі переваги, які він описує, є маскою, за якою ховається його спокуса. Ти вважаєш ці речі хорошими, тому ти гадаєш, що те, що він каже, є кориснішим, істотнішим, ніж те, що говорить Бог. Коли так відбувається, чи не стає людина покірним бранцем? Хіба ця стратегія, яку використав сатана, не диявольська? Ти допускаєш своє подальше виродження. Сатані не потрібно й пальцем рухати, варто просто промовити ці два речення, і ти радо слідуватимеш за сатаною, підкоряючись йому. Отже, мета сатани досягнута. Хіба цей намір не зловісний? Хіба це не найбільш первісний вигляд сатани? Зі слів сатани людина може бачити його зловісні мотиви, бачити його огидне лице та його сутність. Хіба це не так? Можливо, порівнюючи ці речення без аналізу, ти вважаєш, що слова Бога Єгови нудні, пересічні та банальні, що вони не виправдовують піднесеної похвали на славу Божої чесності. Однак, коли ми сприймаємо слова сатани та його огидну фізіономію як тло, хіба ці слова Бога не мають значної ваги для людей сьогодення? (Так.) Завдяки цьому порівнянню людина може відчути чисту бездоганність Бога. Кожне слово, промовлене сатаною, а також мотиви, наміри й те, як він говорить, – усе підроблено. У чому головна особливість манери мовлення сатани? Сатана використовує двозначність, щоб спокусити тебе, не дозволяючи тобі побачити його лукавство, а також заважаючи тобі розпізнати його мету; сатана дозволяє тобі заковтнути наживку, проте ти також маєш вихваляти й оспівувати його заслуги. Чи не є цей виверт методом, до якого зазвичай вдається сатана? (Так.)

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Божі слова на кожен день. Уривок 139

Діалог між сатаною та Богом Єговою (Вибрані уривки)

Йов 1:6–11: «І сталося так, що одного дня поприходили Божі сини, щоб стати перед Єговою; і прийшов серед них і сатана. І сказав Єгова сатані: Звідки ти йдеш? Тоді сатана відповів Єгові та сказав: ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній. І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Йов 2:1–5: «І сталося так, що одного дня поприходили Божі сини, щоб стати перед Єговою: і прийшов також сатана серед них, щоб стати перед Єговою. І сказав Єгова сатані: Звідки ти йдеш? І сатана відповів Єгові та сказав: ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній. І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини. А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Ці два уривки повністю складаються з діалогу між Богом і сатаною; у них записано те, що сказав Бог, і те, що сказав сатана. Бог говорив небагато, і Він говорив дуже просто. Чи можемо ми побачити святість Бога в Його простих словах? Дехто скаже, що це нелегко зробити. Отже, чи можемо ми побачити огидність сатани в його відповідях? Подивімося спочатку на те, яке запитання Бог Єгова поставив сатані. «Звідки ти йдеш?» Хіба це не пряме запитання? Чи є в ньому якесь приховане значення? Ні, це просто пряме питання. Якби Я запитав вас: «Звідки ви йдете?», як би ви тоді відповіли? Чи важко відповісти на це запитання? Чи могли б ви сказати: «Ми мандрували по землі та й перейшли її»? (Ні.) Ви б так не відповіли. Отже, що ж тоді ви відчуваєте, коли бачите, як сатана відповідає в такий спосіб? (Ми відчуваємо, що сатана поводиться абсурдно, але в той же час і облудно.) Чи можете ви сказати, що Я відчуваю? Щоразу, коли Я бачу ці слова сатани, Я відчуваю огиду, тому що сатана говорить, але в його словах немає сенсу. Чи відповів сатана на поставлене Богом запитання? Ні, слова, промовлені сатаною, не були відповіддю, вони нічого не дали. Вони не були відповіддю на запитання Бога. «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній». Як ти розумієш ці слова? Тож звідки йшов сатана? Чи отримали ви відповідь на це питання? (Ні.) У цьому полягає «геніальність» хитрих задумів сатани – не дозволяти нікому дізнатися, що він насправді говорить. Почувши ці слова, ти все ще не можеш розпізнати, що він сказав, навіть попри те, що він закінчив відповідати. І все ж сатана вірить, що дав досконалу відповідь. Як у такому разі ти почуваєшся? Відчуваєш огиду? (Так.) Тепер ти починаєш відчувати огиду у відповідь на ці слова. Слова сатани мають одну характерну рису: те, що говорить сатана, збиває тебе з пантелику, і ти не здатен сприйняти джерело його слів. Іноді в сатани є мотиви, і він говорить навмисно, а іноді, відповідно до його природи, такі слова виникають спонтанно й виходять прямо з вуст сатани. Сатана не витрачає багато часу на зважування таких слів; радше він каже їх, не замислюючись. Коли Бог запитав, звідки він ішов, сатана відповів кількома нечіткими словами. Ти почуваєшся дуже спантеличеним, ніколи точно не знаючи, звідки прийшов сатана. Чи є серед вас ті, хто говорить так само? Що це за манера говорити? (Вона двозначна й не дає точної відповіді.) Які слова ми маємо використовувати, щоб описати цей спосіб висловлювання? Він відволікаючий і оманливий. Припустимо, що хтось не бажає, щоб інші знали, що він робив учора. Ти запитуєш його: «Я бачив тебе вчора. Куди ти прямував?». Він не каже тобі відкрито, куди він ішов. Натомість він каже: «Що за день був вчора. Я так стомився!». Чи він відповів на твоє запитання? Він сказав щось у відповідь, однак не дав відповідь, яку ти хотів. Це і є «геніальність» в хитрощах людської мови. Тобі ніколи не вдасться дізнатися, що людина має на увазі, ані зрозуміти джерело чи намір її слів. Ти не знаєш, чого вона намагається уникнути, тому що в глибині душі в неї є своя історія, і це підступно. Чи є серед вас той, хто також часто говорить так само? (Так.) Із якою ж тоді метою ви це робите? Іноді це задля захисту ваших власних інтересів, іноді – задля збереження вашої пихи, становища та іміджу, для захисту секретів із вашого особистого життя? Якою б не була мета, вона невіддільна від ваших інтересів, вона пов’язана з вашими інтересами. Хіба це не природа людини? Усі, хто має таку природу, тісно пов’язані із сатаною, або взагалі є членами його родини. Ми можемо сформулювати це так, хіба ні? Загалом, такий прояв є ненависним і мерзенним. Ви теж зараз відчуваєте огиду, чи не так? (Так.)

Подивімося на наступні вірші. Сатана знову відповідає на запитання Єгови, кажучи: «Чи Йов без причини боїться Бога?». Сатана починає атаку на оцінку Єговою Йова, і ця атака має ознаки ворожості. «Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його?» Такими є розуміння й оцінка сатаною роботи Єгови над Йовом. Сатана оцінює це так, кажучи: «Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?». Сатана завжди говорить неоднозначно, але тут він говорить певними термінами. Однак ці слова, хоча вони й промовлені з використанням певних термінів, є нападом, богохульством і актом непокори Богу Єгові, Самому Богу. Що ви відчуваєте, коли ви чуєте ці слова? Чи відчуваєте ви відразу? Чи здатні ви розгадати наміри сатани? Перш за все, сатана відкидає оцінку Єговою Йова – людини, яка боїться Бога, а від злого втікає. Тоді сатана відкидає все, що говорить і робить Йов, тобто відкидає його страх перед Єговою. Хіба це не обвинувачення? Сатана звинувачує, а також відкидає і ставить під сумнів усе, що робить і говорить Єгова. Він не вірить, кажучи: «Якщо Ти кажеш, що все так, то як же так вийшло, що я цього не побачив? Ти дарував йому так багато благословень, тож як він може не боятися Тебе?». Хіба це не заперечення всього, що робить Бог? Звинувачення, заперечення, богохульство – хіба слова сатани не є нападом? Хіба вони не є справжнім проявом того, що сатана думає у своєму серці? Ці слова, звичайно, не такі ж, як слова, які ми щойно прочитали: «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній». Вони цілковито інші. Цими словами сатана повністю оголює те, що в нього в серці, – його ставлення до Бога та його огиду до страху Божого, який мав Йов. Коли це відбувається, його злостивість і лиха природа повністю виставляються напоказ. Він ненавидить тих, хто боїться Бога, ненавидить тих, хто втікає від зла, і ще більше ненавидить Єгову за те, що Той дарує благословення людині. Він хоче використати цю можливість, щоб знищити Йова, якого Бог підніс Своєю власною рукою, погубити його, кажучи: «Ти говориш, що Йов боїться Тебе, а від злого втікає. Я бачу це по-іншому». Він використовує різні способи, щоб спровокувати й спокусити Єгову, і вдається до різних хитрощів, щоб Бог Єгова передав Йова сатані для вчинення над ним безглуздих маніпуляцій, заподіяння йому шкоди та жорстокого поводження з ним. Він хоче скористатися цією нагодою, щоб знищити цього чоловіка, який є праведним і досконалим у очах Бога. Невже це просто миттєвий порив, через який сатана має таке ставлення? Ні, це не так. Цей план визрівав довгий час. Коли Бог працює, опікується людиною і дивиться на цю людину, і коли Він прихильний до цієї людини і схвалює її, сатана відразу слідує позаду, намагаючись обдурити людину й довести її до біди. Якщо Бог бажає здобути цю людину, то сатана робитиме все, що тільки може, аби перешкодити Богу, використовуючи різноманітні злі хитрощі, щоб спокусити людину, завадити Божій праці та зіпсувати її, аби досягти своєї прихованої мети. Що то за мета? Він не хоче, щоб Бог когось здобув; сатана хоче захопити собі тих, кого Бог бажає здобути, він хоче керувати ними й заволодіти ними, щоб вони вклонялися сатані, щоб разом із ним чинили злі дії й чинили опір Богу. Хіба то не зловісний мотив сатани? Ви часто кажете, що сатана такий злий, такий поганий, та чи ви його бачили? Ви бачите, наскільки поганим є людство; ви не бачили, наскільки поганим є справжній сатана. Однак у випадку з Йовом ви чітко побачили, наскільки злим є сатана. Ця справа дуже явно показала, які огидні лик і єство сатани. Воюючи з Богом і слідуючи позаду Нього, сатана має на меті зруйнувати всю працю, яку хоче звершити Бог, зайняти тих, кого хоче здобути Бог, керувати ними та повністю знищити тих, кого Бог хоче здобути. Якщо вони не будуть знищені, то сатана ними заволодіє, щоб їх використовувати, – така його ціль. А що робить Бог? Бог говорить лише просте речення в цьому уривку; немає жодних записів про будь-які інші дії Бога, але ми бачимо, що є ще багато записів про те, що робить і говорить сатана. У наступному уривку Святого Письма Єгова запитує сатану: «Звідки ти йдеш?». Якою є відповідь сатани? (Вона й досі така: «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній».) Це знову те ж саме речення. Це стало девізом сатани, його візитівкою. Як же це так? Хіба сатана не ненависний? Звичайно, досить вимовити це огидне речення всього лиш один раз. Чому сатана продовжує його повторювати? Це доводить одне: природа сатани незмінна. Сатана не може вдаватися до прикидання, щоб приховати своє потворне лице. Бог ставить йому запитання, і ось як він відповідає. Оскільки це так, уявіть собі, яким є його ставлення до людей! Сатана не боїться Бога, не має страху Божого й не кориться Богу. Тому він наважується бути до безглуздості безцеремонним перед Богом, використовувати ті самі слова, ухилятися від відповіді на запитання Бога, неодноразово давати однакову відповідь на запитання Бога, намагатися використовувати цю відповідь, щоб сплутати Бога, – таким є потворне обличчя сатани. Він не вірить у всемогутність Бога, не вірить у владу Бога і, звичайно ж, не бажає підкорятися пануванню Бога. Він постійно протистоїть Богу, постійно нападає на все, що робить Бог, намагається зруйнувати все, що робить Бог, – у цьому полягає його лиха мета.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Божі слова на кожен день. Уривок 140

Діалог між сатаною та Богом Єговою (Вибрані уривки)

Йов 1:6–11: «І сталося так, що одного дня поприходили Божі сини, щоб стати перед Єговою; і прийшов серед них і сатана. І сказав Єгова сатані: Звідки ти йдеш? Тоді сатана відповів Єгові та сказав: ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній. І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Йов 2:1–5: «І сталося так, що одного дня поприходили Божі сини, щоб стати перед Єговою: і прийшов також сатана серед них, щоб стати перед Єговою. І сказав Єгова сатані: Звідки ти йдеш? І сатана відповів Єгові та сказав: ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній. І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини. А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Як записано в Книзі Йова, ці два уривки промови, виголошені сатаною, і те, що сатана зробив, є характерним виявом його опору Богу в Його шеститисячолітньому плані управління – тут розкривається справжнє обличчя сатани. Чи ти бачив слова та вчинки сатани в реальному житті? Коли ти дійсно бачиш їх, ти можеш не подумати, що це було сказано сатаною, але натомість вважати, що це сказала людина. Що представляють такі слова, сказані людиною? Вони представляють сатану. Навіть якщо ти це визнаєш, ти все одно не можеш зрозуміти, що це дійсно говорить сатана. Але тут і зараз ти недвозначно побачив те, що сказав сам сатана. Тепер у тебе є недвозначне, кришталево чисте розуміння огидного вигляду й лиходійства сатани. Отже, чи є ці два уривки, сказані сатаною, цінними для того, щоб допомогти людям сьогодні отримати знання про його природу? Чи варто дбайливо зберігати ці два уривки, щоб людство сьогодення змогло розпізнати огидне лице сатани, розпізнати первісне, справжнє лице сатани? Хоча це може здатися недоречним, тим не менш, ці слова, виражені в такий спосіб, можна вважати точними. Дійсно, це єдиний спосіб, у який Я можу висловити цю ідею, і якщо ви можете її зрозуміти, то цього достатньо. Знову й знову сатана нападає на те, що робить Єгова, висуваючи звинувачення стосовно страху Йова перед Богом Єговою. Сатана намагається спровокувати Єгову різними методами, силкуючись змусити Єгову потурати спокушуванню ним Йова. Тому його слова мають надзвичайно провокаційний характер. Отже, скажіть Мені, чи може Бог чітко побачити, що хоче зробити сатана, щойно той промовив ці слова? (Так.) У Божому серці цей чоловік, Йов, на якого дивиться Бог, цей слуга Божий, якого Бог вважає праведником, досконалою людиною, чи може він протистояти такого роду спокусі? (Так.) Чому Бог так у цьому впевнений? Чи завжди Бог досліджує серце людини? (Так.) Тож чи здатний сатана дослідити серце людини? Сатана не може цього зробити. Навіть якби сатана міг бачити твоє серце, його зла природа ніколи не дозволила б йому повірити, що святість є святістю або гидота – гидотою. Злий сатана ніколи не зможе дорожити нічим святим, праведним або світлим. Сатана не може не діяти невпинно відповідно до своєї природи, свого зла та за допомогою своїх звичних методів. Навіть ціною того, що Бог покарає або знищить його самого, він, не вагаючись, уперто протистоїть Богу; це зло, такою є природа сатани. Отже, у цьому уривку сатана говорить: «Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?». Сатана думає, що Божий страх людини пояснюється тим, що людина отримала так багато благ від Бога. Людина отримує блага від Бога, тому вона говорить, що Бог добрий. Але людина може мати такий страх Божий не тому, що Бог добрий, а тільки тому, що вона отримує так багато благ. Як тільки Бог позбавляє її цих благ, вона відступається від Бога. Через свою злу природу сатана не вірить, що серце людини може по-справжньому боятися Бога. Через свою злу природу він не знає, що таке святість, не кажучи вже про те, що таке тремтливе благоговіння. Він не знає, що означає коритися Богу або що означає боятися Бога. Оскільки він не відає цього, він думає, що людина теж не може боятися Бога. Скажи мені, хіба сатана не злий? За винятком нашої церкви, жодна з тих різних релігій і деномінацій або релігійних і соціальних груп не вірить у існування Бога, і тим більше вони не вірять, що Бог став плоттю й здійснює роботу суду, тому вони думають, що те, у що віриш ти, не є Богом. Нерозбірлива в статевих зв’язках людина озирається навколо й бачить всіх інших такими ж нерозбірливими в статевих зв’язках, як вона сама. Брехлива людина дивиться навколо та бачить тільки нечесність і брехню. Зла людина бачить у всіх інших зло й хоче битися з усіма, кого бачить. Ті, у кого є певна частка чесності, вважають всіх інших чесними, тому їх завжди обманюють, завжди обводять навколо пальця, і вони нічого не можуть із цим вдіяти. Я наводжу ці кілька прикладів, щоб зміцнити вас у вашому переконанні: зла природа сатани не є швидкоплинним поривом і не визначається обставинами; і це не тимчасовий прояв, що виникає з будь-якої причини або під дією контекстуальних чинників. Зовсім ні! Сатана просто не може не бути таким! Він не може зробити нічого хорошого. Навіть коли він говорить щось приємне для слуху, це лише для того, щоб спокусити тебе. Що приємніші, що тактовніші, що ніжніші його слова, то лихіші зловісні наміри, які ховаються за цими словами. Яке обличчя, яку природу показує сатана в цих двох уривках? (Підступний, зловмисний і лихий.) Основна характеристика сатани – це зло; понад усе, сатана лихий і зловмисний.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Божі слова на кожен день. Уривок 141

Бог створив людину й відтоді завжди керує життям людства. Він дарує людству благословення, створює закони й заповіді для людей або визначає різні правила для життя – а чи знаєте ви, якою є задумана мета Бога в здійсненні цього? По-перше, чи можете ви з упевненістю сказати, що все, що робить Бог, робиться на благо людства? Ці слова можуть здатися вам величними та пустими, але хіба уважний розгляд внутрішньої суті подробиць не показує, що все, що робить Бог, призначене для спрямування та проводу людини до нормального життя? Що стосується примушування людини чи то дотримуватися Його правил, чи то виконувати Його закони, Божа мета полягає в тому, щоб людина не впала в поклоніння сатані й не постраждала від нього; це найбільш засаднича справа, і це те, що було зроблено від самого початку. Від самого початку, коли людина не розуміла Божої волі, Бог створив кілька простих законів і правил та видав норми, які охоплювали всі можливі питання. Ці правила прості, однак у них міститься Божа воля. Бог дорожить людством, плекає й ніжно любить його. Тож чи можемо ми сказати, що Його серце святе? Чи можемо ми сказати, що Його серце чисте? (Так.) Чи є в Бога якісь додаткові мотиви? (Ні.) Отже, чи є ця Його мета правильною й позитивною? У ході Божої роботи всі встановлені Ним правила чинять позитивний вплив на людину, вказуючи їй шлях. Отже, чи є якісь корисливі думки в розумі Бога? Чи є в Бога якісь додаткові цілі в тому, що стосується людини? Чи хоче Бог у якийсь спосіб скористатися людиною? Аніскілечки. Бог робить те, що Він говорить, і Його слова й дії відповідають думкам у Його серці. У Нього немає нечистої мети, немає корисливих думок. Він нічого не робить для Себе; усе, що Він робить, Він робить для людини, без будь-яких особистих цілей. Хоча в Нього є плани й наміри, які Він покладає на людину, жоден із них не призначений для Нього Самого. Усе, що Він робить, спрямоване виключно на людство, щоб захистити людство й не дати йому збитися зі шляху. Тож хіба Його серце не дорогоцінне? Чи ти можеш розгледіти хоча б найменшу ознаку такого дорогоцінного серця в сатані? Ти не можеш побачити анінайменшого натяку на це в сатані, цього взагалі не можна в ньому побачити. Усе, що робить Бог, виявляється природним чином. Тепер давайте подивимося на те, як Бог працює; як Він виконує свою роботу? Чи Бог бере ці закони та Свої слова й міцно обв’язує ними голову кожної людини, подібно до чарівного обруча,^[a] нав’язуючи їх кожній людині? Чи Він працює в такий спосіб? (Ні.) Тож як Бог здійснює Свою роботу? Чи Він погрожує? Чи говорить Він манівцями, коли звертається до вас? (Ні.) Коли ти не розумієш істину, як Бог тебе направляє? Він проливає світло на тебе, чітко кажучи, що це не відповідає істині, а потім Він говорить, що тобі слід робити. Виходячи зі способів, у які працює Бог, які, на твою думку, у тебе з Богом відносини? Чи ти відчуваєш, що Бог знаходиться поза досяжністю? (Ні.) Отже, що ти відчуваєш, коли бачиш ці способи, у які діє Бог? Слова Бога особливо реальні, а Його відносини з людиною особливо нормальні. Бог виключно близький до тебе; між тобою та Богом не існує відстані. Коли Бог веде тебе, коли Він забезпечує тебе, допомагає тобі й підтримує тебе, ти відчуваєш, наскільки люб’язний Бог, яке благоговіння Він викликає; ти відчуваєш, наскільки Він є любим, ти відчуваєш Його тепло. Але коли Бог дорікає тобі в розбещенні або коли він судить і дисциплінує тебе за те, що ти бунтуєш проти Нього, який метод Він використовує? Чи Він дорікає тобі словами? Чи дисциплінує Він тебе через твоє оточення й через людей, справи й об’єкти? (Так.) Якою мірою Бог дисциплінує тебе? Чи Бог дисциплінує людину тією мірою, якою сатана шкодить людині? (Ні, Бог дисциплінує людину тільки тією мірою, яку людина здатна витримати.) Бог діє м’яко, делікатно, із любов’ю й турботою, надзвичайно розмірено й правильно. Його спосіб не викликає інтенсивних емоційних реакцій з твого боку, як-от: «Бог повинен дозволити мені це» або «Бог повинен дозволити мені те». Бог ніколи не створює тобі такої розумової або емоційної напруги, яка робить усе нестерпним. Хіба це не так? Навіть коли ти приймаєш Божі слова суду й кари, як ти тоді почуваєшся? Коли ти відчуваєш владу й могутність Бога, як ти тоді почуваєшся? Чи ти відчуваєш, що Бог святий і непохитний? Чи ти відчуваєш у таких випадках дистанцію між собою й Богом? Чи ти відчуваєш страх перед Богом? Ні, радше ти відчуваєш тремтливе благоговіння перед Богом. Хіба люди відчувають усе це не завдяки Божій роботі? Чи мали б вони такі почуття, якби працював сатана? Зовсім ні. Бог використовує Свої слова, Свою істину й Своє життя, щоб постійно забезпечувати та підтримувати людину. Коли людина слабка, коли людина відчуває себе пригніченою, Бог, звичайно, не говорить різко, кажучи: «Не будь пригніченим. Через що тут засмучуватися? Чому ти слабкий? Яка є причина на те, щоб бути слабким? Ти завжди такий слабкий, і ти завжди так негативно налаштований! Яка користь від того, що ти живий? Просто помри й покінчи з цим!». Хіба Бог працює в такий спосіб? (Ні.) Чи є в Бога влада так діяти? Так, є. Однак Бог діє не так. Причина, з якої Бог не діє так, полягає в Його сутності, сутності святості Бога. Його любов до людини, Його дбайливість і цінування в ставленні до людини не можна чітко виразити всього лиш одним або двома реченнями. Це не щось викликане людськими хвастощами, але те, що Бог виконує на практиці; це одкровення сутності Бога. Чи можуть усі ці способи, у які діє Бог, змусити людину побачити Його святість? У всіх цих способах, у які діє Бог, включно з добрими намірами Бога, включно з впливом, який Бог бажає здійснювати на людину, включно з різними способами, які Бог використовує для впливу на людину, ту роботу, яку Він виконує, те, що Він хоче, щоб людина зрозуміла, – чи ти бачив у благих намірах Бога будь-яке зло або обман? (Ні.) Отже, у всьому, що Бог робить, у всьому, що Бог говорить, у всьому, що Він думає у Своєму серці, а також у всій сутності Бога, яку Він виявляє, – чи можемо ми назвати Бога святим? (Так.) Чи бачив хто-небудь коли-небудь цю святість у світі або всередині себе? Крім Бога, чи ти бачив її коли-небудь у будь-якій людській істоті або в сатані? (Ні.) Виходячи з нашої дискусії станом на цей момент, чи ми можемо назвати Бога унікальним, святим Самим Богом? (Так.) Усе, що Бог дає людині, включаючи слова Божі, різні способи, у які Бог працює над людиною, те, що Бог говорить людині, те, про що Бог нагадує людині, що Він радить і заохочує, – усе це походить з однієї сутності: святості Бога. Якби не було такого святого Бога, жодна людина не змогла б бути замість Нього, щоб виконувати ту роботу, яку Він виконує. Чи замислювалися ви коли-небудь про те, у якому стані всі ви були б сьогодні, якби Бог повністю передав цих людей сатані? Чи сиділи б ви всі тут, цілі й неушкоджені? Чи ви також сказали б: «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній»? Чи були б ви настільки нахабні, так самовпевнені й повні чванства, щоб говорити такі слова й хвалитися без сорому перед Богом? Ви б неодмінно це робили, без тіні сумніву! Ставлення сатани до людини дозволяє людині побачити, що природа й сутність сатани абсолютно відрізняються від природи й сутності Бога. Що такого є в суті сатани, що протилежне святості Бога? (Зло сатани.) Зла природа сатани протилежна святості Бога. Причина, з якої більшість людей не визнає це одкровення Боже й цю сутність Божої святості, полягає в тому, що вони живуть у полі діяльності сатани, у розбещенні сатани та в життєвому просторі сатани. Вони не знають, що таке святість або як визначити святість. Навіть коли ти сприймаєш святість Бога, ти все одно не можеш дати їй визначення як святості Бога бодай із якоюсь впевненістю. Це розрив у людському знанні святості Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Примітка:

a. «Чарівний обруч» – це металевий обруч, який монах Сюаньцзан одягнув на голову Королю мавп Свень Вукону в класичному китайському романі «Подорож на Захід». Варто було Сюаньцзану прочитати мантру, як обруч починав стискатися, завдаючи Свень Вукону різкого болю. Так монах зміг контролювати Короля мавп. Образ мантри для стискання чарівного обруча став метафорою для опису чогось, що зв’язує людину.

Божі слова на кожен день. Уривок 142

Що характеризує роботу сатани над людиною? Ви маєте бути здатними дізнатися про це, спираючись на ваш власний досвід – це одвічна риса сатани, те, що він постійно робить, те, що він намагається зробити з кожною людиною. Можливо, ви не можете бачити цю особливість, тому ви не відчуваєте, що сатана настільки страхітливий і ненависний. Хто-небудь знає, що це за особливість? (Він зводить, заманює та спокушає людину.) Так, правильно; це ті кілька способів, у які проявляється ця його особливість. Сатана також вводить людину в оману, нападає на неї та звинувачує її, і все це є проявами особливості. Чи є ще якісь? (Він говорить неправду.) Обман і брехня найбільш природно притаманні сатані. Він часто таким займається. Також він попихає людьми, підбурює їх і примушує до дій, розпоряджається й насильно заволодіває ними. Зараз Я опишу вам дещо, від чого у вас волосся стане дибки, але Я роблю це не для того, щоб налякати вас. Бог працює над людиною й плекає її як у Своєму ставленні до неї, так і у Своєму серці. Сатана, з іншого боку, зовсім не дбає про людину, і весь свій час він витрачає на роздуми про те, як нашкодити людині. Хіба це не так? Коли він думає про заподіяння шкоди людині, чи перебуває його розум у стані гострої потреби? (Так.) Отже, що стосується роботи сатани над людиною, у Мене є дві фрази, які можуть повністю описати злість і злий умисел Сатани та які дійсно можуть допомогти вам пізнати ненависть сатани: у своєму підході до людини сатана завжди хоче насильно зайняти й заволодіти людиною, кожною з них, настільки, наскільки він може отримати повний контроль над людиною і завдати їй болісної шкоди, щоб змогти досягти своєї мети й задовольнити свої дикі амбіції. Що означає «насильно зайняти»? Це щось, що відбувається за твоєї згоди чи без неї? Чи відбувається це з твого відома чи без нього? Відповідь така: це відбувається абсолютно без твого відома! Це відбувається в ситуаціях, коли ти цього не підозрюєш; можливо, він навіть нічого не каже чи не робить тобі, без передумови, без контексту; сатана знаходиться там, він кружляє довкола тебе, оточуючи тебе. Він шукає можливість для експлуатації, а потім насильно займає тебе, оволодіває тобою, досягаючи своєї мети, яка полягає в отриманні повного контролю над тобою та заподіянні тобі шкоди. Це найбільш типовий намір і поведінка сатани, коли він щосили намагається відірвати людство від Бога. Що ви відчуваєте, коли це чуєте? (Жах і боязнь у наших серцях.) Ви відчуваєте огиду? (Так.) Оскільки ви відчуваєте цю огиду, чи вважаєте ви, що сатана безсоромний? Коли ви думаєте, що сатана безсоромний, чи відчуваєте ви тоді огиду до тих людей навколо вас, які завжди хочуть контролювати вас, до тих, у кого дикі амбіції щодо статусу та інтересів? (Так.) Отже, які методи використовує сатана, щоб насильно оволодіти людиною й зайняти її? Чи вам це зрозуміло? Коли ви чуєте ці два терміни «примусове зайняття» й «оволодіння», ви відчуваєте огиду й можете відчути зло, укладене в цих словах. Без твоїх згоди або відома сатана оволодіває тобою, насильно займає та розбещує тебе. Що ти можеш відчувати у своєму серці? Чи ти відчуваєш ненависть і огиду? (Так.) Коли ти відчуваєш ненависть і огиду до цих звичок сатани, які почуття ти маєш до Бога? (Вдячність.) Вдячність Богу за твоє спасіння. Отже, зараз, у цей момент, чи є в тебе бажання або воля дозволити Богу перебрати на Себе владу й контролювати все, ким ти є та чим ти володієш? (Так.) У якому контексті ти відповідаєш таким способом? Чи ти кажеш «так», бо боїшся бути насильно захопленим і одержимим сатаною? (Так.) У тебе не повинно бути такого умонастрою; він неправильний. Не бійся, адже Бог тут. Тут немає чого боятися. Як тільки ти зрозумієш злу сутність сатани, у тебе має з’явитися точніше розуміння Божої любові, Божих благих намірів, Божого співчуття й терпимості до людини та Його праведного характеру або глибше цінування цих речей. Сатана такий ненависний, але якщо це й досі не надихає твою любов до Бога та твоє покладання на Бога й твою впевненість у Ньому, тоді що ти за людина? Ти готовий дозволити сатані заподіяти тобі такої шкоди? Побачивши зло й бридкість сатани, ми повертаємося й дивимося на Бога. Чи твоє знання Бога зараз зазнало будь-яких змін? Чи можемо ми сказати, що Бог святий? Чи можемо ми сказати, що Бог бездоганний? «Бог – це унікальна святість» – чи може Бог відповідати цьому визначенню? (Так.) Отже, у світі й серед усього сущого, хіба ж не правда, що тільки Сам Бог може відповідати цьому розумінню Бога, яке є в людини? (Так.) Тож що саме Бог дає людині? Чи Він дає тобі тільки трохи турботи, занепокоєння й уваги без твого усвідомлення цього? Що Бог дав людині? Бог дав людині життя, дав людині все, і дарує все це людині беззастережно, нічого не вимагаючи, без будь-яких прихованих мотивів. Він використовує істину, Свої слова й Своє життя, щоб вести та направляти людину, відводячи її від шкоди сатани, від сатанинських спокус і спонукань, дозволяючи людині чітко бачити злу природу сатани та його огидне обличчя. Чи Божа любов і турбота про людство є істинними? Чи це те, що кожен із вас може відчути на собі? (Так.)

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Божі слова на кожен день. Уривок 143

Озирніться на свої життя аж до цього моменту, на всю роботу, яку Бог виконав над вами за всі роки вашої віри. Незалежно від того, чи почуття, які це викликає в тобі, глибокі або поверхові, хіба це не те, що для тебе було найбільш необхідним? Хіба це не те, що тобі найбільше потрібно було отримати? (Так.) Хіба це не істина? Хіба це не життя? (Так.) Чи Бог коли-небудь дарував тобі просвітління, а потім просив тебе дати Йому що-небудь взамін за все, що Він дав тобі? (Ні.) Тож у чому полягає Божа мета? Навіщо Бог це робить? Чи є в Бога мета зайняти тебе? (Ні.) Чи хоче Бог зійти на Свій престол у серці людини? (Так.) Тоді в чому різниця між сходженням Бога на Свій престол і насильницьким зайняттям сатаною? Бог хоче здобути серце людини, Він хоче зайняти серце людини – що це означає? Чи означає це, що Бог хоче, щоб люди стали Його маріонетками, Його машинами? (Ні.) Тож у чому полягає Божа мета? Чи є різниця між бажанням Бога зайняти серце людини й насильницьким зайняттям та заволодінням людиною, яке вчиняє сатана? (Так.) У чому полягає різниця? Ви можете сказати Мені чітко? (Сатана робить це силою, тоді як Бог дозволяє людині вирішувати добровільно.) Чи в цьому різниця? Яка користь Богу від твого серця? І яка користь Богу від того, що Він займає тебе? Як у ваших серцях ви розумієте фразу «Бог займає серце людини»? Ми маємо бути справедливими в тому, як ми говоримо тут про Бога, інакше люди завжди будуть неправильно розуміти й думати: «Бог завжди хоче зайняти мене. Для чого Він хоче зайняти мене? Я не хочу бути зайнятим, я просто хочу бути сам собі господарем. Ви кажете, що сатана займає людей, але Бог також займає людей. Хіба це не одне й те ж у кожному з цих випадків? Я не хочу дозволяти нікому зайняти мене. Я є собою!». У чому тут різниця? Пороздумуйте над цим. Я запитую вас, чи є фраза «Бог займає людину» пустою? Чи означає те, що Бог займає людину, що Він живе у твоєму серці й контролює кожне твоє слово й кожен твій рух? Якщо Він скаже тобі сісти, ти не наважишся стояти? Якщо Він скаже йти на схід, ти не наважишся йти на захід? Чи відноситься це «зайняття» до чогось подібного? (Ні, не відноситься. Бог хоче, щоб людина жила тим, Хто є Бог і чим Він володіє.) Протягом усіх років, коли Бог управляв людиною, у Своїй роботі над нею аж до сьогоднішнього дня на цій останній стадії, яким був запланований вплив усіх сказаних Ним слів на людину? Невже людина живе тим, Хто є Бог і чим володіє? Якщо розглядати буквальне значення виразу «Бог займає серце людини», здається, що Бог бере серце людини й займає його, живе в ньому й більше не виходить; Він стає господарем людини та здатний панувати над серцем людини й маніпулювати ним, як Сам того забажає, так що людина повинна робити все, що Бог велить їй робити. У цьому смислі здавалося б, що кожна людина може стати Богом і володіти Його сутністю й характером. Отже, чи може в цьому випадку людина також звершувати вчинки Бога? Чи можна в такий спосіб пояснити «зайняття»? (Ні.) Отже, що це? Я запитаю вас ось про що: чи є всі слова й істина, які Бог надав людині, одкровенням щодо сутності Бога, а також того, Хто є Бог і чим володіє? (Так.) Це, безумовно, правда. Але чи так важливо, щоб сам Бог практикував і володів усіма словами, які Він дає людині? Пороздумуйте дещо над цим. Коли Бог судить людину, чому Він судить? Як почали існувати ці слова? Який зміст цих слів, які промовляє Бог, коли судить людину? На чому вони ґрунтуються? Невже вони ґрунтуються на зіпсованому характері людини? (Так.) Отже, чи ефект, досягнутий Божим судом над людиною, ґрунтується на сутності Бога? (Так.) Тож чи є фраза «зайняття людини» Богом пустою? Звісно, що ні. Отже, чому Бог говорить ці слова людині? Із якою метою Він промовляє ці слова? Чи Він хоче використати ці слова так, щоб вони слугували життям людини? (Так.) Бог хоче використати всю цю істину, яку Він прорік у цих словах, як таку, що діє як життя людини. Коли людина бере всю цю істину й слово Боже й перетворює їх у своє власне життя, чи може тоді людина коритися Богу? Чи може людина тоді боятися Бога? Чи може людина тоді втікати від злого? Коли людина досягне цієї точки, чи зможе вона підкоритися Божому володарюванню та устрою? У такому випадку, чи здатна людина підкоритися владі Бога? Коли люди, подібні до Йова або Петра, досягають кінця свого шляху, коли можна вважати, що їхнє життя досягло зрілості, коли в них є справжнє розуміння Бога, – чи може сатана все ще звести їх зі шляху? Чи може сатана все ще зайняти їх? Чи може сатана все ще насильно оволодіти ними? (Ні.) Отже, яка це людина? Чи є це хтось, кого повністю здобув Бог? (Так.) На цьому смисловому рівні, як ви бачите таку людину, яка була повністю здобута Богом? Із точки зору Бога, за таких обставин Він уже зайняв серце цієї людини. Але що відчуває ця людина? Чи це означає, що слово Боже, Божа влада й Божий шлях стали життям всередині людини, що це життя потім займає всю природу людини, роблячи те, чим вона живе, а також її сутність адекватними для задоволення Бога? Із точки зору Бога, чи зайняте Ним серце людства в цей самий момент? (Так.) Як ви розумієте цей смисловий рівень зараз? Тебе займає Божий Дух? (Ні, нас займає слово Боже.) Саме шлях Божий і слово Боже стали твоїм життям, і саме істина стала твоїм життям. У цей час людина володіє життям, яке походить від Бога, але ми не можемо сказати, що це життя є життям Бога. Іншими словами, ми не можемо сказати, що життя, яке людина повинна черпати зі слова Божого, – це життя Бога. Тому незалежно від того, як довго людина слідує за Богом, незалежно від того, скільки слів людина отримує від Бога, людина ніколи не зможе стати Богом. Навіть якби одного разу Бог сказав: «Я зайняв твоє серце, тепер ти володієш Моїм життям», чи ти відчув би тоді, що ти – Бог? (Ні.) Ким би ти тоді став? Хіба в тебе не було б абсолютного послуху Богу? Хіба твоє серце не було б наповнене життям, яке Бог дарував тобі? Це був би досить нормальний прояв того, що відбувається, коли Бог займає серце людини. Це факт. Отже, якщо подивитися на це питання з такої точки зору, чи може людина стати Богом? Коли людина здатна втілювати в життя реальність слів Бога та стає тим, хто боїться Бога, а від злого втікає, чи може тоді людина володіти життєвою сутністю та святістю Бога? Зовсім ні. Що б не трапилося, людина в кінцевому підсумку залишається людиною. Ти є створеною істотою; коли ти отримав слово Боже від Бога й прийняв Божий шлях, ти володієш тільки тим життям, яке походить від слів Божих, ти стаєш тим, кого хвалить Бог, але ти ніколи не володітимеш життєвою сутністю Бога, не кажучи вже про святість Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний IV»

Божі слова на кожен день. Уривок 144

Сатанинська спокуса (Вибрані уривки)

Матвія 4:1–4: «Потому Ісус був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушав. І постив Він сорок день і сорок ночей, а вкінці зголоднів. І ось приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами! А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих».

Це слова, якими диявол уперше намагався спокусити Господа Ісуса. У чому полягає зміст сказаного дияволом? («Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!») Ці слова, промовлені дияволом, досить прості, але чи є з їхньою сутністю якась проблема? Диявол сказав «Коли Ти Син Божий», але він знав чи не знав у своєму серці, що Ісус був Сином Божим? Він знав чи не знав, що Ісус був Христом? (Знав.) То чому ж він сказав «Коли Ти»? (Він намагався спокусити Бога.) Але з якою метою він це робив? Він сказав «Коли Ти Син Божий». У своєму серці він знав, що Ісус Христос – Син Божий, його серце дуже ясно це розуміло, але, знаючи це, чи він підкорився Йому й поклонився Йому? (Ні.) Що він хотів зробити? Він хотів у цей спосіб і цими словами розгнівати Господа Ісуса, а потім обманом змусити Його діяти відповідно до своїх намірів. Хіба не таким був підтекст слів диявола? У своєму серці сатана добре знав, що перед ним Господь Ісус Христос, але все одно сказав ці слова. Хіба це не натура сатани? Яка вона – натура сатани? (Бути хитрим, злим і не шанувати Бога.) Які наслідки були б у непошани до Бога? Хіба не через неї диявол захотів накинутися на Бога? Він хотів у такий спосіб напасти на Бога, тож він сказав: «Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами!»; хіба це не лихий намір сатани? Що він насправді намагався зробити? Його мета цілком очевидна: у такий спосіб він намагався заперечити становище й ідентичність Господа Ісуса Христа. Під своїми словами сатана мав на увазі: «Якщо Ти Син Божий, перетвори це каміння на хліб. Якщо Ти так не можеш, то Ти не Син Божий, тож Тобі годі виконувати далі Свою роботу». Хіба це не так? Він хотів у цей спосіб накинутися на Бога, хотів зруйнувати та знищити Божу роботу; це злостивість сатани. Його злостивість – природний прояв його натури. Навіть знаючи, що Господь Ісус Христос є Сином Божим, утіленням Самого Бога, він не міг не робити такого – наступати Богові на п’яти, настирливо кидатися на Нього й докладати великих зусиль, щоб порушити й підірвати Божу роботу.

А тепер проаналізуймо фразу, промовлену сатаною: «Скажи, щоб каміння це стало хлібами!». Перетворити каміння на хліб – це щось означає? Якщо їжа є, чому її не з’їсти? Навіщо потрібно перетворювати каміння на хліб? Чи можна сказати, що в цьому немає смислу? Хоч у той час Господь Ісус і постив, Він, певно, усе одно мав що поїсти? (Так, мав.) Отже, тут ми бачимо всю безглуздість слів сатани. Попри всю підступність і злобу сатани, ми все ж бачимо його безглуздість і абсурдність. Сатана коїть численні речі, у яких ти можеш побачити його зловмисну натуру; ти можеш побачити, як він коїть речі, що підривають Божу роботу, і, бачачи це, ти відчуваєш, що він сповнений ненависті й викликає обурення. Але, з іншого боку, хіба ти не бачиш за його словами та вчинками дитячу, сміховинну натуру? Це одкровення про натуру сатани; у нього така натура, тож він коїть такі речі. Для людей сьогодення ці слова сатани абсурдні та сміховинні. Але сатана справді здатен таке сказати. Чи можна сказати, що він безглуздий невіглас? Зло сатани скрізь, і воно виявляється повсякчас. А як Господь Ісус відповів сатані? («Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих».) Чи мають ці слова якусь силу? (Так.) Чому ми кажемо, що вони мають силу? Причина в тому, що ці слова – істина. Отже, чи людина живе самим хлібом? Господь Ісус постив сорок днів і ночей. Хіба Він помер від голоду? Він не помер від голоду, тож сатана приступив до Нього, намовляючи Його перетворити каміння на їжу такими словами: «Якщо Ти перетвориш каміння на їжу, хіба в Тебе тоді не буде що поїсти? Тобі ж тоді більше не доведеться постити й голодувати?». Але Господь Ісус сказав: «Не хлібом самим буде жити людина», – і це означає, що, хоча людина живе у фізичному тілі, це не їжа дає її фізичному тілу змогу жити й дихати, а всі до єдиного слова, вимовлені з Божих уст. З одного боку, ці слова – істина; вони дають людям віру й відчуття того, що вони можуть покластися на Бога, що Він є істина. З іншого боку, чи є в цих словах практичний аспект? Хіба Господь Ісус не стояв на ногах, не був живий навіть після того, як постив сорок днів і ночей? Хіба це не реальний приклад? Сорок днів і ночей Він нічого не їв, і все ж Він залишився живий. Це вагомий доказ, який підтверджує правдивість Його слів. Ці слова прості, але якщо говорити про Господа Ісуса, то Він їх сказав лише тоді, коли Його спокушав сатана, чи вони вже від природи були Його частиною? Інакше кажучи, Бог є істина й Бог є життя, але чи Божа істина й життя додалися пізніше? Чи були вони породжені пізнішим досвідом? Ні: вони були притаманні Богу від самого початку. Тобто правда й життя – це Божа сутність. Що б із Ним не сталося, Він відкриває тільки істину. Ця істина, ці слова – чи довга Його мова, чи коротка – можуть зробити людину здатною жити й дати людині життя; вони можуть дати людям змогу здобути істину та ясність щодо шляху людського життя, зробити їх здатними вірити в Бога. Інакше кажучи, джерело Божого використання цих слів є позитивним. То чи можна сказати, що це позитивне є святим? (Так.) Ті слова сатани походять від натури сатани. Сатана виявляє свою лиху, зловмисну натуру скрізь і повсякчас. Отже, чи природно це для сатани – так виявляти свою натуру? Чи хтось указує йому так робити? Чи хтось йому допомагає? Чи хтось його змушує? Ні. Він так виявляє свою натуру виключно за власним бажанням. Така вона – зла натура сатани. Що би Бог не робив і як би Він це не робив, сатана слідує за Ним по п’ятах. Сутність та істинна натура того, що говорить і робить сатана, є сутністю сатани – сутністю злою та зловмисною.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 145

Сатанинська спокуса (Вибрані уривки)

Матвія 4:5–7: «Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на наріжника храму, та й каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бож написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги. Ісус відказав йому: Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!».

Спершу подивімося, які слова тут сказав сатана. Він сказав: «Коли Ти Син Божий, то кинься додолу», – а потім процитував Святе Письмо: «Він накаже про Тебе Своїм Анголам, і вони на руках понесуть Тебе, щоб об камінь коли не спіткнув Ти Своєї ноги». Як ти почуваєшся, коли чуєш слова сатани? Хіба вони не дуже дитячі? Вони дитячі, абсурдні й огидні. Чому Я це кажу? Сатана часто робить дурниці, а сам вважає, ніби дуже розумний. Він часто цитує Святе Письмо – навіть слова, сказані Самим Богом, – намагаючись обернути ці слова проти Бога, щоб напасти на Нього та спокусити Його в спробі досягти своєї мети – підірвати Божий план роботи. Чи здатен ти побачити щось у цих словах, сказаних сатаною? (Сатана таїть злі наміри.) У всьому, що робить сатана, він завжди прагнув спокусити людство. Сатана говорить не прямо, а манівцями, використовуючи спокушання, обман і зваблення. Сатана підходить до спокушання Бога так, наче Він – звичайна людина: він вважає, що Бог також нетямущий, нерозумний і не здатний чітко розпізнавати істинну форму речей, так само як на це не здатна людина. Сатана думає, що і Бог, і людина не здатні розгледіти його сутність, його хитрощі та зловісний намір. Хіба не в цьому полягає дурість сатани? Більше того, сатана відкрито цитує Святе Письмо, вважаючи, що це додає йому авторитету й що ти будеш не здатен знайти в його словах якісь хиби чи не дати йому себе обдурити. Хіба це не абсурдність і дитячість сатани? Так само буває, і коли люди поширюють Євангеліє та свідчать про Бога: хіба невіруючі часом не говорять щось подібне до сказаного сатаною? Ви чули, як люди говорять щось подібне? Як ти почуваєшся, коли таке чуєш? Тобі огидно? (Так.) Ти відчуваєш разом з огидою ще й відразу та ненависть? Коли ти так почуваєшся, чи здатен ти зрозуміти, що сатана та розбещений характер, який сатана творить у людині, є нечестивими? Чи ти колись усвідомлюєш у своєму серці таке: «Коли говорить сатана, він так нападає та спокушає; слова сатани абсурдні, сміховинні, дитячі й огидні; однак Бог ніколи не став би так говорити чи працювати, і Він справді ніколи так не робив»? Звісно, у такій ситуації люди здатні лише слабко це відчувати й залишаються нездатними усвідомити Божу святість. З огляду на ваш поточний духовний стан ви відчуваєте лише таке: «Усе, що каже Бог, є істиною та несе нам користь, тож ми повинні все це приймати». Незалежно від того, здатні ви це прийняти чи ні, усі ви без винятку говорите, що слово Боже є істина та що Бог є істина, але ви не знаєте, що сама істина свята й що Бог святий.

То якою ж була відповідь Ісуса на ці слова сатани? Ісус сказав йому: «Ще написано: Не спокушуй Господа Бога свого!». Чи є істина в цих словах, сказаних Ісусом? Безсумнівно, у них є істина. На перший погляд, ці слова – заповідь, якій мають слідувати люди, проста фраза, і все ж як людина, так і сатана часто порушують ці слова. Отже, Господь Ісус сказав сатані: «Не спокушуй Господа Бога свого!», – бо саме так часто робив сатана, докладаючи до цього великих зусиль. Можна було б сказати, що сатана робив це зухвало та безсоромно. Не боятися Бога та не мати в серці шани до Бога – це в природі й сутності сатани. Навіть коли сатана стояв поруч із Богом і бачив Його, він не міг не спокушати Бога. Тому Господь Ісус сказав сатані: «Не спокушуй Господа Бога свого!». Це слова, які Бог часто говорив сатані. Тож чи доречно вживати цей вислів сьогодні? (Так, адже ми теж часто спокушаємо Бога.) Чому люди часто спокушають Бога? Може, тому, що люди сповнені розбещеного сатанинського характеру? (Так.) То чи люди часто кажуть те саме, що й сатана в наведених вище словах? І в яких ситуаціях люди кажуть такі слова? Можна сказати, що люди говорили таке незалежно від часу й місця. Це доводить, що характер людей нічим не відрізняється від розбещеного характеру сатани. Господь Ісус сказав кілька простих слів – слів, які виражають істину, слів, потрібних людям. Однак чи в цій ситуації Господь Ісус говорив так, щоб посперечатись із сатаною? Чи було в тому, що Він сказав сатані, щось агресивне? (Ні.) Які почуття спокуса сатани викликала в серці Господа Ісуса? Чи відчув Він огиду й відразу? Господь Ісус відчув огиду й відразу, і все ж Він не став ні сперечатись із сатаною, ні тим паче говорити про якісь піднесені принципи. Чому саме? (Бо сатана такий завжди; він не здатен змінитися.) Чи можна сказати, що сатана глухий до розсудливості? (Так.) Чи може сатана усвідомити, що Бог є істина? Сатана ніколи не усвідомить, що Бог є істина, і ніколи не визнає, що Бог є істина; така його натура. У натурі сатани є ще один аспект, що викликає відразу. Який? Намагаючись спокусити Господа Ісуса, сатана думав, що спробує це зробити, навіть якщо йому нічого не вдасться. Він усе одно вирішив спробувати це зробити навіть попри невідворотну кару. Незважаючи на те, що він не отримав би від цього жодних переваг, він усе одно вирішив спробувати, і він настійливо продовжував свої потуги та виступав проти Бога до самого кінця. Що це за натура? Хіба вона не зла? Якщо людина при згадці про Бога лютує та впадає в гнів, то чи бачила вона Бога? Чи знає вона, хто такий Бог? Вона не знає, хто такий Бог, не вірить у Нього, і Бог із нею не говорив. Бог ніколи не завдавав їй лиха, то чому б їй гніватися? Чи можемо ми сказати, що така людина зла? Мирські віяння, їда, пиття, пошук задоволень, гонитва за знаменитостями – ніщо із цього не збентежило б таку людину. Однак при самій згадці слова «Бог» або істини Божих слів вона впадає в гнів. Хіба це не означає, що в неї зла натура? Цього достатньо, аби довести, що це зла людська натура. А тепер, якщо говорити про вас: чи бувають випадки, коли згадується істина, Божі випробування людства чи слова Божого суду над людиною, а вам від цього бридко, ви відчуваєте відразу й не хочете такого чути? У серці ви можете думати: «Хіба всі люди не кажуть, що Бог є істина? Деякі із цих слів – не істина! Очевидно, що це просто застережні слова Бога до людини!». Дехто навіть може відчути в серці сильну гидливість і подумати: «Про це говориться кожний день: про Його випробування, Його суд. Коли це закінчиться? Коли ми отримаємо добре місце призначення?». Хтозна, звідки походить ця безпідставна злість. Що це за натура? (Зла натура.) Її направляє та веде зла натура сатани. З точки зору Бога, зважаючи на злу натуру сатани та розбещений характер людини, Він ніколи не сперечається й не тримає зла на людей, і Він ніколи не свариться, коли люди чинять нерозумно. Ви ніколи не побачите, щоб Бог дивився на речі так, як люди, і ви тим більше не побачите, щоб Він використовував людські погляди, знання, науку, філософію чи уяву для вирішення якихось питань. Навпаки: усе, що робить Бог, і все, що Він відкриває, споріднено з істиною. Тобто кожне сказане Ним слово й кожна виконана Ним дія зв’язані з істиною. Ця істина – не плід якоїсь безпідставної фантазії; Бог висловлює цю істину й ці слова в силу Своєї сутності та Свого життя. Оскільки ці слова та сутність усього, що зробив Бог, є істиною, ми можемо сказати, що сутність Бога є святою. Інакше кажучи, усе, що Бог говорить і робить, приносить людям життєву силу та світло, дає людям можливість бачити позитивне та реальність цього позитивного й указує людству шлях, щоб воно могло йти правильною дорогою. Усе це визначається Божою сутністю та сутністю Його святості.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 146

Сатанинська спокуса (Вибрані уривки)

Матвія 4:8–11: «Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому».

Зазнавши невдачі у двох своїх попередніх підступах, диявол-сатана спробував ще один: Він показав Господу Ісусу всі царства світу та їхню славу й зажадав, щоб Він йому поклонився. Що із цієї ситуації можна зрозуміти про істинні якості диявола? Хіба диявол-сатана не повністю безсоромний? (Так.) У чому виявляється його безсоромність? Усе суще було створено Богом, і все ж Сатана взяв та й показав усе це Богові зі словами: «Поглянь на багатство та славу всіх цих царств. Якщо Ти мені поклонишся, я все це Тобі віддам». Хіба це не повна підміна ролей? Хіба сатана не безсоромний? Бог створив усе суще, але хіба Він створив усе суще заради Своєї власної втіхи? Бог усе віддав людству, але сатана захотів усе це захопити, а захопивши все це, сказав Богу: «Поклонися мені! Поклонися мені, і я все це віддам Тобі». Це і є потворне обличчя сатани; він повністю безсоромний! Сатана не знає навіть значення слова «сором». Це тільки ще один приклад його зла. Він навіть не знає, що таке сором. Сатана чітко знає, що Бог створив усе суще, що Він управляє всім сущим і панує над ним. Усе суще належить не людині й тим паче не сатані, а Богові, і все ж диявол-сатана зухвало заявив, ніби дасть усе суще Богові. Хіба це не черговий приклад того, як сатана вкотре чинить абсурдно та безсоромно? Через це Бог ненавидить сатану ще більше, чи не так? Але що б не пробував сатана, чи зумів він обдурити Господа Ісуса? Що казав Господь Ісус? («Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!») Чи є в цих слів практичне значення? (Так.) Яке це практичне значення? З мови сатани ми бачимо його зло та безсоромність. Тож якби людина поклонялася сатані, який би в цього був результат? Чи набула б вона багатство та славу всіх царств? (Ні.) Що б вона набула? Чи стало б людство таким же безсоромним і сміховинним, як сатана? (Так.) Люди б тоді нічим не відрізнялися від сатани. Тому Господь Ісус сказав ці слова, важливі для всіх людей без винятку: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!». Це означає, що якби ти служив іншому, крім Господа, крім Самого Бога, якби ти поклонявся дияволу-сатані, то ти б борсався в тому ж бруді, що й сатана. Тоді ти ділив би із сатаною його безсоромність і зло, і ти так само, як сатана, спокушав би Бога й накидався б на Бога. Який би тоді для тебе був результат? Бог погидував би тобою, і вразив би тебе, і знищив би тебе. Після того як сатана кілька разів безуспішно спокушав Господа Ісуса, чи зробив він ще одну спробу? Сатана не зробив нової спроби, а тоді пішов. Що це доводить? Це доводить, що перед обличчям Бога лиха натура сатани, його злостивість, його абсурдність і безглуздість не варті й згадки. Господь Ісус переміг сатану лише трьома реченнями, після чого той побіг геть, підібгавши хвоста й соромлячись показати своє обличчя, і більше ніколи не спокушав Господа Ісуса. Оскільки Господь Ісус переміг цю спокусу сатани, то тепер Він міг спокійно продовжувати ту роботу, яку мав виконати, і ті завдання, які перед Ним стояли. Чи мало б усе, що робив і говорив Господь Ісус у цій ситуації, якесь практичне значення для всіх людей без винятку, якби застосувати це до сьогодення? (Так.) Яке це практичне значення? Чи легко перемогти сатану? Чи повинні люди чітко розуміти злу натуру сатани? Чи повинні люди точно розуміти спокуси сатани? (Так.) Якби ти зміг наскрізь побачити злу сатанинську натуру, коли переживаєш сатанинські спокуси у власному житті, то хіба ти не зміг би її перемогти? Якби ти знав про абсурдність і безглуздість дій сатани, хіба ти все одно був би на боці сатани й накидався б на Бога? Якби ти розумів, як у тобі виявляються сатанинська злостивість і безсоромність – якби ти ясно усвідомлював і розумів ці речі, – невже б ти й далі так накидався на Бога та спокушав Його? (Ні, ми б такого не робили.) А що б ви робили? (Ми збунтувалися би проти сатани та відкинули б його.) Це легко зробити? Це нелегко. Для цього люди повинні часто молитися, повинні часто ставати перед Богом і заглядати в себе. І вони повинні дозволити, щоб на них зійшли Божа дисципліна, Його суд і кара. Тільки так люди поступово вивільняться із сатанинського обману й контролю.

А зараз розгляньмо всі ці слова, сказані сатаною, і підсумуймо, із чого складається сутність сатани. По-перше, загалом можна сказати, що сутність сатани є злою, на противагу святості Бога. Чому Я кажу, що сутність сатани зла? Щоб відповісти на це запитання, треба ретельно вивчити наслідки того, що сатана робить із людьми. Сатана розбещує та контролює людину, і людина діє під впливом розбещеного характеру сатани та живе у світі людей, розбещених сатаною. Людство мимоволі опинилось у владі сатани й було ним поглинуте; тому людина має розбещений характер сатани, який є сатанинською натурою. Чи побачили ви пиху сатани в усьому тому, що він говорив і робив? Чи побачили ви його хитрощі та злостивість? У чому насамперед проявляється пиха сатани? Чи постійно сатана таїть бажання зайняти місце Бога? Сатана постійно хоче зруйнувати Божу роботу й місце Бога та забрати його собі, щоб люди слідували за сатаною, підтримували його й поклонялися йому; такою є бундючна сатанинська натура. Коли сатана розбещує людей, хіба він прямо говорить їм, що вони повинні робити? Коли сатана спокушає Бога, хіба він бере й каже: «Я Тебе спокушаю, Я на Тебе зараз накинуся»? Безперечно, що ні. То який же метод використовує сатана? Він зваблює, спокушає, накидається, розставляє пастки та навіть цитує Святе Письмо. Щоб досягти своїх зловісних цілей і реалізувати свої наміри, сатана говорить і діє різними способами. Після того як сатана це зробив, що можна побачити з того, що проявляється в людині? Хіба люди так само не стають бундючними? Людина тисячоліттями страждала від сатанинського розбещення, і тому людина стала бундючною, підступною, зловмисною й нерозсудливою. До всього цього призводить сатанинська натура. Оскільки натура сатани зла, він передав людині цю злу натуру та приніс людині цей злий, розбещений характер. Тому людина живе під впливом розбещеного сатанинського характеру та, як і сатана, опирається Богові, накидається на Бога та спокушає Його, так що людина не може поклонятися Богові й не має в серці шани до Нього.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 147

Як сатана розбещує людину за допомогою знання

Чи є знання чимось таким, що всі вважають позитивним? Принаймні люди думають, що слово «знання» має позитивний підтекст, а не негативний. То чому ж ми тут згадуємо, що за допомогою знання сатана розбещує людину? Хіба теорія еволюції – не один з аспектів знання? Хіба наукові закони Ньютона – не складник знання? Гравітаційне тяжіння Землі – це теж складник знання, чи не так? (Так.) То чому ж знання входить у перелік речей, які сатана використовує для розбещення людства? Що ви думаєте із цього приводу? Чи є в знанні хоч крихта істини? (Ні.) То в чому ж полягає сутність знання? Звідки взялося все знання, якого набуває людина? Може, воно ґрунтується на теорії еволюції? Хіба знання, які людина здобула шляхом дослідження й узагальнення, не ґрунтуються на атеїзмі? Хіба хоч щось із цих знань пов’язано з Богом? Чи пов’язані вони з поклонінням Богу? Чи пов’язані вони з істиною? (Ні.) То як же сатана розбещує людину за допомогою знання? Я щойно сказав, що ні крихти цього знання не пов’язано з поклонінням Богу чи з істиною. Дехто думає про це так: «Може, знання й не має нічого спільного з істиною, але воно все одно не розбещує людей». Що ви думаєте із цього приводу? Чи вчило тебе знання, що людина повинна творити своє щастя власними руками? Чи вчило тебе знання, що доля людини – у її власних руках? (Так.) Що це за розмови? (Це диявольські розмови.) Саме так! Це диявольські розмови! Знання – це складний предмет для обговорення. Можна просто сказати, що область знань – це не більше ніж знання. Це область знань, які набуваються на основі непоклоніння Богу й нерозуміння того, що Бог створив усе суще. Коли люди опановують знання такого роду, вони не бачать, що Бог володарює над усім сущим; вони не бачать, що Бог головує над усім сущим і керує ним. Натомість вони лише нескінченно досліджують і вивчають цю сферу знань, шукаючи відповіді, засновані на знанні. Проте хіба не правда, що люди, які не вірять у Бога, а натомість займаються лише дослідженнями, ніколи не знайдуть істинних відповідей? Усе, що знання може тобі дати, – це прожиток, роботу й дохід, щоб ти не голодував; але воно ніколи не змусить тебе поклонятися Богу й ніколи не віддалить тебе від зла. Що більше люди вивчають знання, то більше в них бажання бунтувати проти Бога, піддавати Бога своїм дослідженням, спокушати Бога й опиратися Богові. Отже, як ми зараз бачимо, чого знання вчить людей? Усе це філософія сатани. Чи філософії та правила виживання, які сатана поширює серед розбещених людей, хоч якось стосуються істини? Вони не мають з істиною нічого спільного – фактично, вони є протилежністю істини. Люди часто кажуть: «Життя – це рух», «Хліб – усьому голова»; що це за вислови? Це помилкові думки, і їх огидно чути. Сатана вклав у так зване людське знання чимало свого мислення й філософії життя. І, роблячи це, сатана дає людині змогу перейняти його мислення, філософію, погляди, щоб людина заперечувала існування Бога, заперечувала Боже панування над усім сущим і над людською долею. Отже, у міру того як дослідження людини просуваються вперед і вона здобуває більше знання, їй починає здаватися, що існування Бога невизначене, і вона може навіть більше не вважати, що Бог існує. Оскільки сатана прищепив людині певні думки, погляди й уявлення, то хіба ж він не обдурив і не розбестив людину, вливши в неї цю отруту? Як би ви сказали, чим живуть люди сьогодення? Хіба вони живуть не знанням і думками, прищепленими сатаною? А те, що приховано в цьому знанні й думках, – хіба це не філософії й не отрута сатани? Людина живе філософіями й отрутою сатани. А що лежить в основі сатанинського розбещення людини? Сатана хоче, щоб людина заперечувала Бога, опиралася Йому й виступала проти Бога, як це робить він сам; це мета, з якою сатана розбещує людину, а також засіб, за допомогою якого сатана розбещує людину.

Почнімо з розгляду найбільш поверхового аспекту знання. Чи здатні слова та граматика мов розбещувати людей? Чи можуть слова псувати людей? Слова не розбещують людей; це знаряддя, за допомогою якого люди говорять, а також знаряддя, за допомогою якого люди спілкуються з Богом, не кажучи вже про те, що зараз мова та слова – це те, як Бог спілкується з людьми. Слова – це знаряддя й необхідність. Один плюс один дорівнює два, а двічі по два – це чотири; хіба це не знання? Але чи може воно тебе розбестити? Це загальновідоме знання – аксіома, – і тому воно не може розбещувати людей. То яке ж знання справді розбещує людей? Розбещувальне знання – це знання, перемішане з поглядами й думками сатани. Ці погляди й думки сатана прагне прищепити людству через посередництво знань. Наприклад, якщо взяти якусь статтю, то в її писаних словах самих по собі немає нічого поганого. Проблемними є погляди та намір автора під час написання статті, а також зміст його думок. Це духовні речі, і саме вони здатні розбещувати людей. Наприклад, якби ти дивився телепередачу, що саме в ній могло б змінити думку людей? Чи здатне було б розбестити людей те, що говорять учасники передачі, – слова самі по собі? (Ні.) А що могло б розбестити людей? Основні думки та зміст передачі, які представляли б погляди режисера. Інформація в цих поглядах могла би вплинути на серця й уми людей. Хіба це не так? Тепер ви знаєте, що Я маю на увазі, коли говорю про те, як сатана використовує знання для розбещення людей. Ви ж не зрозумієте Мене неправильно, чи не так? Тож наступного разу, коли ти читатимеш роман або статтю, чи зможеш ти оцінити, що роблять висловлені писаними словами думки: розбещують людство чи допомагають йому? (Так, трохи.) Це потрібно вивчати й переживати в повільному темпі, і це не можна так легко зрозуміти відразу. Наприклад, при дослідженні або вивченні певної сфери знань деякі позитивні аспекти цих знань можуть допомогти тобі зрозуміти певні загальні знання про цю область, водночас даючи тобі змогу дізнатися, чого людям слід уникати. Наприклад, якщо взяти електрику, то це ж область знань, чи не так? Якби ти не знав, що електричний струм може вдарити та травмувати людину, хіба ти не був би невігласом? Але щойно ти зрозумієш цю область знань, то не станеш необережно торкатися предметів з електричним струмом і вже знатимеш, як користуватись електрикою. І те, і друге позитивне. Тепер вам зрозуміло, про що ми говорили з точки зору того, як знання розбещує людей? У світі вивчається багато різних родів знань, і ви повинні не кваплячись розмежовувати їх для себе.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 148

Як сатана розбещує людину за допомогою науки

Що таке наука? Хіба всі люди без винятку не думають, що наука має високий престиж, і не вважають її глибокою? Хіба в людей при згадці про науку не виникають такі відчуття: «Це щось недосяжне для звичайних людей; це тема, якої можуть торкатися лише наукові дослідники чи експерти; нас, простих людей, це ніяк не стосується»? Наука якось стосується звичайних людей? (Так.) Як сатана розбещує людей за допомогою науки? Тут, у нашому обговоренні, ми розмовлятимемо лише про ті речі, з якими люди часто стикаються у власному житті, і не братимемо до уваги інші питання. Є таке слово «гени». Ви його чули? Цей термін усім вам знайомий. Хіба гени було відкрито не за допомогою науки? Що саме гени означають для людей? Чи не створюють вони в людей відчуття, що тіло – це щось загадкове? Коли люди знайомляться із цією темою, хіба не знаходяться деякі люди, особливо допитливі, що хочуть дізнатися більше та хочуть більше подробиць? Такі допитливі люди зосереджують на цьому предметі свою енергію, і коли в них немає інших справ, вони шукають інформацію в книгах та Інтернеті, щоб дізнатися більше про це питання. Що таке наука? Якщо говорити просто, наука – це думки й теорії про речі, які цікавлять людину, про те, що їй невідомо та не сказано Богом; наука – це думки й теорії про таємниці, які людина хоче дослідити. Яка сфера застосування науки? Можна сказати, що вона досить широка; людина досліджує й вивчає все, що її цікавить. Наука передбачає дослідження деталей і законів цих речей, а потім висунення правдоподібних теорій, які змушують усіх замислитися: «Ці науковці справді неймовірні! Вони стільки знають – достатньо, щоб таке розуміти!». Люди так сильно захоплюються науковцями, правда? Люди, які займаються науковими дослідженнями, – яких поглядів вони дотримуються? Хіба вони не хочуть дослідити всесвіт, дослідити таємниці у сфері своїх інтересів? А який у цього кінцевий результат? У деяких науках люди роблять висновки на основі здогадок, а в інших – на основі людського досвіду. Ще в інших галузях науки люди роблять висновки на основі історичних і контекстуальних спостережень. Хіба це не так? Як же наука допомагає людям? Наука лише дає людям змогу побачити об’єкти фізичного світу й задовольнити людську допитливість, але вона не може дати людині змогу побачити закони, за якими Бог панує над усім сущим. Людина начебто знаходить у науці відповіді, але ці відповіді спантеличують і приносять лише тимчасове вдоволення – вдоволення, яке служить тільки для того, щоб прикувати серце людини до матеріального світу. Людині здається, що вона отримала від науки відповіді, тому яке б питання не виникало, вона використовує свої наукові погляди як основу для того, аби довести та прийняти це питання. Наука спокушає серце людини й оволодіває ним настільки, що людина вже не має бажання пізнавати Бога, поклонятися Богу й вірити, що все суще походить від Бога та що людина повинна шукати в Нього відповіді на свої питання. Хіба це не так? Що більше людина вірить у науку, то абсурднішою вона стає, вважаючи, ніби все має наукове рішення, ніби дослідженнями можна вирішити що завгодно. Вона не шукає Бога та не вірить, що Він існує. Є навіть багато людей, що довго вірять у Бога, але, зіткнувшись із будь-якою проблемою, сідають за комп’ютер для пошуку інформації та відповідей; вони вірять тільки в наукові знання. Вони не вірять, що Божі слова є істиною, вони не вірять, що Божі слова можуть вирішити всі проблеми людства, вони не дивляться на незліченні проблеми людства з точки зору істини. З якою би проблемою вони не зіткнулися, вони ніколи не моляться Богу та не намагаються її вирішити за допомогою пошуку істини в Божих словах. У багатьох питаннях їм хотілося б вірити, що проблему можна вирішити за допомогою знання; для них наука є остаточною відповіддю. У серцях таких людей зовсім немає Бога. Вони невіруючі, і їхні погляди на віру в Бога нічим не відрізняються від поглядів багатьох поважних академіків і вчених, які постійно намагаються дослідити Бога науковими методами. Наприклад, є багато релігієзнавців, які побували на горі, де спинився ковчег, і так довели існування ковчега. Але в появі ковчега вони не вбачають існування Бога. Вони вірять лише в оповіді й історію; це результат їхніх наукових досліджень і вивчення матеріального світу. Якщо ти досліджуєш матеріальне – хоч мікробіологію, хоч астрономію, хоч географію, – ти ніколи не дійдеш до результату, який би визначав, що Бог існує чи що Він володарює над усім сущим. Що ж наука робить для людини? Хіба вона не віддаляє людину від Бога? Хіба вона не призводить до того, що люди піддають Бога дослідженням? Хіба вона не змушує людей ще більше сумніватися в існуванні Бога та Його володарюванні, а отже, заперечувати й зраджувати Бога? Це її наслідки. Отже, якої мети намагається досягти сатана, розбещуючи людину за допомогою науки? Він хоче науковими висновками обдурити людей і зробити їх заціпенілими, а неоднозначними відповідями утримувати серця людей, щоб вони не шукали Бога й не вірили в Його існування. Отже, саме тому Я й кажу, що наука – один зі способів, якими сатана розбещує людей.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 149

Як сатана розбещує людину за допомогою традиційної культури

Є на світі багато речей, які вважаються частиною традиційної культури, чи немає? (Є.) Що означає цей вираз «традиційна культура»? Хтось каже, що вона передається від предків, – це один аспект. З давніх-давен уклади життя, звичаї, приказки та правила передавались у сім’ях, етнічних групах і навіть усьому людському роді, вкорінювались у думках людей. Люди вважають їх невід’ємною частиною свого життя та ставляться до них як до правил, дотримуючись їх так, нібито вони – саме життя. Власне, люди в жодному разі не хочуть змінювати ці речі або відмовлятися від них, бо вони передані від предків. Є й інші аспекти традиційної культури, які вкоренилися в самих кістках людей – наприклад, передане від Конфуція та Мен-цзи, а також те, чого навчили людей китайський даосизм і конфуціанство. Хіба це не так? Що саме включає традиційна культура? Чи включає вона свята, які відзначають люди? Наприклад, Китайський Новий рік, Свято ліхтарів, День прибирання могил, Свято човнів-драконів, а також Фестиваль голодних духів і Свято середини осені. У деяких сім’ях навіть святкують, коли старші родичі досягають певного віку чи коли дітям виповнюється місяць або сто днів. І так далі. Усе це традиційні свята. Хіба в основі цих свят лежить не традиційна культура? У чому полягає суть традиційної культури? Вона якось стосується поклоніння Богу? Вона якось стосується того, щоб закликати людей практикувати істину? Чи є свята, на які люди мають приносити Богу жертву, йти до Божого вівтаря й отримувати Його вчення? Чи є такі свята? (Ні.) Що люди роблять на всі ці свята? У наш час люди бачать у них привід поїсти, випити й повеселитися. Яке джерело лежить в основі традиційної культури? Від кого походить традиційна культура? Від сатани. За лаштунками цих традиційних свят сатана прищеплює людині певні речі. Що це за речі? Турбота про те, щоб люди пам’ятали своїх предків, – це одна з них? Наприклад, під час Дня прибирання могил люди приводять могили до ладу та приносять жертви своїм предкам, щоб не забувати їх. Також сатана стежить за тим, щоб люди не забували про патріотизм, прикладом чого є Свято човнів-драконів. А як щодо Свята середини осені? (Сімейні зустрічі.) Які передумови сімейних зустрічей? Яка в них причина? Вони проводяться, щоб спілкуватися та підтримувати емоційний зв’язок. Звичайно, чи то святкування Нового року за місячним календарем, чи то Свято ліхтарів, є багато способів описати причини, що стоять за цими святкуваннями. Але як не описуй ці причини, кожна з них є способом сатани прищепити людям свою філософію та своє мислення, щоб вони відступили від Бога й не знали, що Бог є, і приносили жертви чи своїм предкам, чи сатані, або їли, пили й розважалися заради бажань плоті. Коли відзначається кожне із цих свят, думки й погляди сатани без відома людей насаджуються глибоко в їхню свідомість. Коли людям виповнюється сорок років, п’ятдесят і навіть більше, ці думки й погляди сатани вже глибоко вкорінені в їхніх серцях. Ба більше, люди роблять усе можливе, щоб ці ідеї, правильні чи неправильні, передавалися наступному поколінню без розбору та без застережень. Хіба це не так? (Так.) Як традиційна культура та ці свята розбещують людей? Ви знаєте? (Правила цих традицій сковують і зв’язують людей, так що в них не залишається ні часу, ні сил шукати Бога.) Це один з аспектів. Наприклад, усі святкують Новий рік за місячним календарем, – якби ти його не святкував, хіба тобі не було б сумно? Чи живуть у твоєму серці якісь забобони? Може, тобі спадає на думку: «Я не святкував Новий рік, і оскільки Новий рік за місячним календарем був поганим днем, то чи не буде весь наступний рік також поганим»? Хіба від такого не було б не по собі та трохи страшно? Бувають навіть такі люди, що роками не приносили жертв своїм предкам, і раптом їм сниться сон, у якому небіжчик просить у них грошей. Що вони після цього подумають? «Як сумно, що цій людині, якої вже немає, потрібні гроші на витрати! Я спалю для неї трохи купюр. Якщо цього не зробити, то буде якось неправильно. Це може принести лихо нам, живим: хто знає, коли спіткає нещастя?» Такі люди завжди носять у серцях цю маленьку хмаринку страху та тривоги. Хто вселяє в них цю тривогу? Джерело цієї тривоги – сатана. Хіба це не один зі способів, у які сатана розбещує людину? Він використовує різні засоби та приводи, щоб контролювати тебе, погрожувати тобі та сковувати тебе, аби ти впав у заціпеніння й підкорився йому; ось так сатана й розбещує людину. Часто, коли люди слабкі чи не повністю усвідомлюють ситуацію, вони можуть ненароком зробити щось бездумно; тобто вони ненароком потрапляють до рук сатани й часом діють несвідомо, роблять усілякі речі, не розуміючи, що саме вони роблять. У такий спосіб сатана й розбещує людину. Зараз навіть є чимало людей, які не бажають розлучатися з глибоко вкоріненою традиційною культурою, які просто не можуть від неї відмовитися. Саме тоді, коли вони слабкі й пасивні, вони особливо бажають відзначати такі свята, бажають зустрітись із сатаною та знову догодити сатані, принести розраду своїм серцям. Яка передісторія традиційної культури? Чи це чорна рука сатани смикає за ниточки за лаштунками? Чи є зла натура сатани маніпулятивною та деспотичною? Чи сатана має владу над усім цим? (Так.) Коли люди живуть у традиційній культурі та відзначають такі традиційні свята, чи можемо ми сказати, що це середовище, у якому їх дурить і розбещує сатана, ба більше – що їм подобається, коли сатана дурить їх і розбещує? (Так.) Це те, що ви всі визнаєте, що вам відомо.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 150

Як сатана розбещує людину за допомогою забобонів

Як сатана розбещує людину за допомогою забобонів? Усі люди хочуть знати свою долю, і сатана, користуючись їхньою цікавістю, заманює їх. Люди вдаються до ворожіння, гадання й читання з обличчя, щоб дізнатися, що станеться з ними в майбутньому та яка дорога перед ними лежить. Але зрештою в чиїх руках доля й перспективи, якими так переймаються люди? (У Божих руках.) Усе це – у Божих руках. Що сатана хоче дати людям зрозуміти, коли використовує ці методи? За допомогою гадання та читання з обличчя сатана хоче сказати людям, що знає їхню подальшу долю, і не просто знає, а контролює її. Сатана хоче скористатися цією нагодою та контролювати людей цими методами, щоб люди йому сліпо вірили та підкорялися кожному його слову. Наприклад, якщо ти підеш до ворожбита, який читає з обличчя, а він закриє очі та точнісінько перекаже тобі все, що з тобою сталося в останні кілька десятиліть, як ти почуватимешся? Ти відразу подумаєш: «Як він усе знає! Я нікому раніше ніколи не розповідав про своє минуле – звідки він про нього дізнався? Я в повному захваті від цього ворожбита!». Хіба для сатани не надто легко дізнатися про твоє минуле? Бог привів тебе туди, де ти є сьогодні, і весь цей час сатана розбещував людей і слідував за тобою. Для сатани прожиті десятиліття твого життя – це ніщо, і сатані неважко про таке дізнатися. Коли ти дізнаєшся, що все, що говорить сатана, правдиве, хіба ти не віддаєш йому своє серце? Хіба ти не розраховуєш на те, що він візьме під свій контроль твоє майбутнє та твою долю? Твоє серце моментально відчує до нього певну повагу чи благоговіння, а у когось він на той момент уже міг викрасти душу. І ти відразу ж запитаєш у ворожбита: «Що мені робити далі? Чого мені уникати в наступному році? Чого мені не варто робити?». А він тоді скаже: «Не ходи туди, не роби це, не носи одяг такого кольору, менше ходи в певні місця, більше роби певні речі…». Хіба ти негайно не візьмеш до серця все, що він скаже? Ти б запам’ятав його слова швидше, ніж слова Бога. Чому ти так швидко запам’ятав би їх? Бо тобі захотілося б покластися на сатану, щоб він приніс тобі удачу. Хіба не в цей момент він захоплює твоє серце? Коли його передбачення збулися б одне за одним, хіба тобі не захотілося б повернутися до нього, щоб дізнатися, яку долю принесе наступний рік? (Так.) Ти зробив би все, що тобі сказав би сатана, і ти уникав би того, що сказав би сатана. Хіба так ти не слухаєшся всього, що він каже? Дуже швидко ти потрапиш у його лапи, будеш обманутий і підпадеш під його контроль. Таке відбувається тому, що ти віриш, ніби слова сатани – істина, і віриш, що він знає про твої минулі життя, твоє життя зараз і те, що тобі принесе майбутнє. Це спосіб, у який сатана контролює людей. А в реальності хто все контролює? Сам Бог, а не сатана. У цьому разі сатана лише хитрими підступами дурить невігласів, дурить людей, які бачать тільки матеріальний світ, змушуючи їх вірити йому та покладатися на нього. А далі вони потрапляють у лапи сатани та слухаються кожного його слова. Але хіба сатана колись послаблює свою хватку, якщо люди хочуть вірити в Бога та слідувати за Ним? Ні, сатана такого не робить. У такій ситуації люди справді потрапляють у лапи сатани? (Так.) Чи можемо ми сказати, що поведінка сатани в цьому плані безсоромна? (Так.) Чому ми так сказали б? Тому що це шахрайські та підступні прийоми. Сатана безсоромний і обманом змушує людей думати, ніби він контролює все, що їх стосується, і саму їхню долю. Через це нетямущі люди в усьому його слухаються. Їх можна обманути лише кількома словами. Заморочені люди схиляються перед ним. Отже, що за методи використовує сатана, що він каже, щоб ти йому повірив? Наприклад, ти міг не говорити сатані, скільки людей у твоїй сім’ї, але, можливо, він усе одно скаже тобі, скільки в ній людей і скільки років твоїм батькам і дітям. Хоча, може, до цього ти мав певні підозри та сумнівався в сатані, але якби ти почув від нього ці слова, хіба тобі не здалося б, що він вартий трохи більшої довіри? Тоді сатана міг би сказати, як тобі останнім часом важко працюється та що начальство не відзначає тебе належним чином, постійно тебе підсиджує тощо. Почувши це, ти б подумав: «Усе так і є! З роботою не все йде гладко». І ти повірив би сатані ще трохи більше. А він тоді сказав би щось іще, аби обдурити тебе та викликати ще більшу довіру до себе. Потроху виявилося б, що ти вже не можеш опиратися йому чи сумніватись у ньому. Сатана просто вдається до кількох дрібних, навіть дріб’язкових, хитрощів і так збиває тебе з пантелику. Спантеличившись, ти не зможеш зорієнтуватися, не знатимеш, що робити, і почнеш слідувати словам сатани. Ось це і є «геніальний» метод, який використовує сатана для розбещення людини й через який ти мимоволі потрапляєш у його пастку та спокушаєшся. Сатана каже тобі кілька речей, які люди вважають добрими, а потім говорить тобі, що робити, а чого уникати. Ось так ти мимоволі опиняєшся обдуреним. Піддавшись на це, ти потрапиш у халепу; ти постійно думатимеш про те, що сатана сказав і що він наказав тобі зробити, і несвідомо підпадеш під його владу. Чому так? Причина в тому, що людству бракує істини, тому воно нездатне бути непохитним і опиратися сатанинському звабленню та спокусі. Перед обличчям сатанинського зла, його хитрощів, підступності та злостивості людство таке нетямуще, незріле та слабке, чи не так? Хіба це не один зі способів, у які сатана розбещує людину? (Так.) Усілякими своїми методами сатана потроху обманює й обдурює людину без її відома, бо їй бракує здатності розрізняти позитивне й негативне. Їй бракує цього духовного стану та здатності здолати сатану.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 151

Як сатана розбещує людину за допомогою соціальних віянь

Коли виникли соціальні віяння? Чи вони з’явилися тільки в наш час? Можна сказати, що соціальні віяння виникли тоді, коли сатана почав розбещувати людей. Що включають у себе соціальні віяння? (Стилі одягу та макіяжу.) Це те, із чим часто стикаються люди. Стилі одягу, мода, тренди – усе це лише один маленький аспект соціальних віянь. Що ще до них належить? Популярні вислови, які часто бовкають люди, – це теж віяння? Стилі життя, яких прагнуть люди, – це теж віяння? А музичні зірки, знаменитості, журнали та романи, що подобаються людям, – це теж віяння? (Так.) Як ви собі уявляєте, який аспект соціальних віянь здатен розбещувати людину? Котрі із цих віянь найбільше вас ваблять? Деякі люди кажуть: «Усі ми досягли певного віку, нам по п’ятдесят-шістдесят, по сімдесят-вісімдесят, і ми вже не можемо підлаштовуватися під ці віяння, і вони не дуже привертають нашу увагу». Це так і є? Інші кажуть: «Ми не стежимо за знаменитостями, цим займається двадцятирічна молодь; ми також не носимо модний одяг, цим займаються люди, які стежать за своїм іміджем». То котрі ж із цих віянь можуть вас розбестити? (Популярні вислови.) Чи можуть такі вислови розбещувати людей? Я наведу вам приклад, а ви зможете побачити, розбещує це людей чи ні: «Гроші правлять світом». Це віяння? Якщо порівнювати з модними та гастрономічними віяннями, які ви згадували, хіба це не набагато гірше? «Гроші правлять світом» – це філософія сатани. Вона торжествує серед усього людства, у кожному людському суспільстві; можна сказати, що це віяння. Це пов’язано з тим, що його було вкорінено в серці кожної людини, яка спочатку не приймала цей вислів, але потім, коли зіткнулася з реальним життям, мовчазно погодилася з ним, і їй почало здаватися, що насправді ці слова істинні. Хіба це не процес розбещення людини сатаною? Можливо, люди розуміють цей вислів не однаковою мірою, але кожен різною мірою тлумачить і приймає ці слова, виходячи з того, що відбувалося навколо нього, і з власного особистого досвіду. Хіба це не так? Незалежно від того, скільки досвіду людина має із цим висловом, який негативний вплив він може справити на людське серце? Є щось, що виявляється через людський характер людей у цьому світі, зокрема й кожного з вас. Що це? Це поклоніння грошам. Чи важко його викорінити з людського серця? Дуже важко! Схоже, сатана справді глибоко розбестив людину! Сатана спокушає грошима людей і розбещує їх, щоб вони поклонялися грошам і благоговіли перед матеріальним. А як це поклоніння грошам проявляється в людях? Чи вважаєте ви, що без грошей не змогли б вижити в цьому світі, що без грошей не можна пробути навіть одного дня? Статус людей і повага, яку вони викликають, ґрунтуються на тому, скільки вони мають грошей. Спини бідних зігнуті від сорому, а багаті втішаються своїм високим статусом. Вони тримаються гордо й упевнено, говорять голосно та живуть бундючно. Що приносить людям цей вислів і віяння? Хіба не правда, що в гонитві за грошима багато людей іде на будь-які жертви? Хіба чимало людей не втрачає свою гідність і порядність у гонитві за більшими грошима? Хіба чимало людей заради грошей не втрачає нагоду виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом? Хіба втрата шансу здобути істину та бути спасенним не є для людей найбільшою з усіх утрат? Хіба сатана не зловісний, що використовує цей метод і цей вислів, аби настільки розбещувати людину? Хіба це не зловмисний підступ? У міру того, як ти просуваєшся від заперечення цього популярного вислову до того, щоб урешті-решт прийняти його як істину, твоє серце повністю потрапляє в лапи сатани, і тому ти мимоволі починаєш жити за цим висловом. Наскільки цей вислів на тебе вплинув? Ти можеш знати істинний шлях, ти можеш знати істину, але ти безсилий її шукати. Ти можеш чітко знати, що Божі слова є істиною, але ти не хочеш заради здобуття істини заплатити її ціну чи витерпіти страждання. Натомість ти волієш пожертвувати власним майбутнім і долею, щоб опиратися Богові до самого кінця. Що б Бог не говорив, що б Бог не робив, незалежно від того, чи розумієш ти, наскільки глибока та наскільки велика Божа любов до тебе, ти вперто наполягав би на своєму та платив ціну за цей вислів. Тобто цей вислів уже ошукав твої думки й узяв їх під контроль, уже керує твоєю поведінкою, і ти радше дозволив би йому правити твоєю долею, ніж відмовився б від своєї гонитви за багатством. Те, що люди можуть так діяти, що слова сатани можуть контролювати їх і маніпулювати ними, – хіба це не означає, що люди були ошукані й розбещені сатаною? Хіба сатанинські філософія та світогляд, характер сатани не вкоренились у твоєму серці? Коли ти сліпо гонишся за багатством і полишаєш пошуки істини, хіба сатана не досяг своєї мети – ошукати тебе? Саме так воно і є. То чи можеш ти відчути, як тебе ошукує й розбещує сатана? Ні, не можеш. Якщо ти не можеш побачити сатану, коли він стоїть просто перед тобою, або відчути, що це сатана орудує в тіні, хіба зумів би ти побачити нечестя сатани? Чи міг ти знати, як сатана розбещує людство? Сатана розбещує людину скрізь і повсякчас. Сатана робить так, що людина ніяк не може захиститися від цього розбещення та безпомічна перед ним. Сатана змушує тебе прийняти його думки, його погляди й те зло, яке від нього йде, у ситуаціях, коли ти не знаєш і не усвідомлюєш, що з тобою відбувається. І люди приймають усе це не противлячись. Вони цінують ці речі та тримаються за них, як за скарб, вони дозволяють цим речам маніпулювати ними та гратися з ними; так люди живуть під владою сатани, і несвідомо слухаються сатани, і сатанинське розбещення людини стає дедалі глибшим.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 152

Сатана використовує ці кілька методів для розбещення людини. У людини є знання й розуміння деяких наукових принципів, людина живе під впливом традиційної культури, і кожна людина є спадкоємцем і передавачем традиційної культури. Людина не може не бути носієм традиційної культури, даної сатаною, і людина також підкоряється соціальним віянням, які сатана дає людству. Людина невіддільна від сатани, повсякчас підкоряється всьому, що робить сатана, та приймає його зло, підступи, злостивість і пиху. Відколи людина стала мати ці характери сатани, як їй жилося серед цього розбещеного людства – щасливо чи скорботно? (Скорботно.) Чому ви так кажете? (Через те, що всі ці розбещені речі зв’язали людину та контролюють її, вона живе в гріху й поглинута тяжкою боротьбою.) Деякі люди носять окуляри та виглядають дуже інтелігентно; вони можуть говорити дуже поважно, красномовно та розважливо, і вони бувають дуже досвідченими й витонченими, оскільки багато чого пройшли. Вони можуть у деталях говорити про великі й малі питання; вони також можуть визначати автентичність та причину певних речей. Хтось може подивитися на поведінку й зовнішній вигляд цих людей, а також на їхній характер, людяність, поведінку тощо, і не знайти в них жодної вади. Такі люди особливо здатні адаптуватися до поточних соціальних віянь. Хоча ці люди часом і старші за віком, вони ніколи не відстають від сучасних віянь і ніколи не застарі для того, щоб учитися. На перший погляд ніхто не може знайти в таких людях жодної вади, проте вони цілком і повністю розбещені сатаною аж до самої своєї внутрішньої сутності. Хоч у цих людях не можна знайти жодної зовнішньої вади, хоча на перший погляд вони лагідні, витончені, мають знання, певну мораль, порядність і хоча за знаннями вони нічим не поступаються молоді, але за своєю природою й сутністю такі люди є повним і живим зразком сатани, вони – вилитий сатана. Це «плід» розбещення людини сатаною. Сказане Мною може бути для вас болючим, але все це правда. Знання, які людина вивчає, наука, яку вона осягає, і засоби, які вона обирає, щоб підлаштовуватися під соціальні віяння, – усе це без винятку є знаряддями розбещення людини сатаною. Це абсолютна правда. Отже, людина живе в характері, повністю розбещеному сатаною, і людина не має можливості пізнати, що таке Божа святість і в чому полягає Божа сутність. Причина в тому, що в способах, у які сатана розбещує людину, на перший погляд немає нічого поганого; з поведінки людини не можна сказати, що з нею щось не так. Усі нормально займаються своєю роботою та живуть нормальним життям; вони нормально читають книги й газети, нормально вчаться та розмовляють. Деякі люди вивчили трохи етичних норм і вміють красномовно розмовляти, чуйні та доброзичливі, послужливі та милосердні, не влаштовують дріб’язкових сварок і не використовують людей у своїх інтересах. Проте глибоко в них укорінено їхній розбещений сатанинський характер, і цю сутність неможливо змінити, покладаючись на зовнішні зусилля. Через цю сутність людина не здатна пізнати Божу святість, і хоча людині відкривається сутність Божої святості, людина не сприймає її серйозно. Причина в тому, що за допомогою різних засобів сатана вже повністю заволодів почуттями, ідеями, поглядами та думками людини. Це володіння та розбещення не тимчасові й не випадкові, а присутні скрізь і повсякчас. Тому дуже багато людей, які вже вірять у Бога три-чотири роки, а то й п’ять-шість, усе одно вважають за скарби ті злі думки, погляди, логіку й філософії, які їм прищепив сатана, і не можуть із ними розпрощатися. Через те, що людина прийняла все те зле, пихате та зловмисне, що походить від природи сатани, у міжособистісних стосунках людини неминуче виникають часті конфлікти, суперечки та несумісність, які є наслідком бундючної сатанинської натури. Якби сатана давав людству позитивне – наприклад, якби конфуціанство й даосизм, складники прийнятої людиною традиційної культури, були чимось добрим, – то після прийняття цих речей люди подібних типів повинні були б уживатись одне з одним. То чому ж між людьми, які прийняли ті самі речі, є такий великий розкол? Чому так вийшло? Причина в тому, що ці речі походять від сатани, а сатана створює розкол між людьми. Речі від сатани, якими б гідними чи великими вони не здавалися на перший погляд, приносять людині та виявляють у її житті лише зарозумілість і не що інше, як підступ сатанинської злої натури. Хіба це не так? Тому, хто вміє маскуватися, хто володіє великими знаннями чи має гарне виховання, усе одно було б важко приховати свій розбещений сатанинський характер. Тобто незалежно від того, скількома способами маскувалася ця людина, чи вважав ти її святою, чи вважав ти її досконалою, чи вважав ти її ангелом або наскільки чистою ти її вважав, яким є її реальне життя за лаштунками? Яку сутність ти побачив би у виявленні її характеру? Безсумнівно, ти побачив би злу натуру сатани. Чи припустимо так говорити? (Так.) Наприклад, припустімо, що в тебе є хтось близький, кого ти вважав хорошою людиною, а може, і своїм кумиром. Що ти про нього думаєш з огляду на твій поточний духовний стан? По-перше, ти оцінюєш, чи є в такій людині людяність, чи вона чесна, чи є в ній справжня любов до людей, чи її слова та вчинки приносять користь і допомагають іншим. (Ні.) Які вони – так звані доброта, любов і доброчесність, які виявляють ці люди? Усе це фальшивка та видимість. За цією видимістю криється прихована зла мета – зробити так, щоб цю людину обожнювали й боготворили. Чи ви ясно це бачите? (Так.)

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 153

Що приносять людству методи, які сатана використовує для розбещення людей? Чи приносять вони щось позитивне? По-перше, чи може людина відрізнити добре від злого? Чи сказав би ти, що в цьому світі люди за точними стандартами судять про те, що є добром або злом, правильним або неправильним, чи то йдеться про якусь відому або велику людину, чи якийсь журнал, чи інше видання? Чи справедливо люди оцінюють події й інших людей? Чи містять ці оцінки істину? Чи оцінює цей світ, це людство позитивне і негативне за стандартом істини? (Ні.) Чому в людей немає такої здатності? Люди вивчили стільки знань і так багато знають про науку, а значить, у них великі здібності, чи не так? То чому ж вони не здатні відрізнити позитивне від негативного? Чому так? (Тому що в людей немає істини; наука й знання – це не істина.) Усе, що сатана несе людству, зле, розбещене й позбавлене істини, життя та шляху. З огляду на те зло й розбещення, яке сатана несе людині, чи можеш ти сказати, що сатана має любов? Чи можеш ти сказати, що людина має любов? Деякі люди можуть сказати: «Ти неправий; по всьому світу є багато людей, які допомагають біднякам і безхатькам. Хіба ці люди не добрі? А ще є благодійні організації, які роблять добрі справи; хіба їхня робота не добра?». Що б ти на це відповів? Сатана використовує для розбещення людини багато різних методів і теорій; чи є це розбещення людини невизначеним поняттям? Ні, воно не невизначене. Сатана також робить і щось практичне, і він також просуває в цьому світі й суспільстві певний погляд або теорію. За кожної династії й кожної епохи він просуває певну теорію та вкладає думки в уми людей. Ці думки та теорії поступово вкорінюються в серцях людей, а потім люди починають ними жити. Коли вони починають цим жити, хіба вони мимоволі не стають сатаною? Хіба люди тоді не стають одним цілим із сатаною? Коли люди стали одним цілим із сатаною, як вони зрештою ставляться до Бога? Хіба не так само, як до Бога ставиться сатана? Ніхто не наважується це визнати, чи не так? Як жахливо! Чому Я кажу, що натура сатани зла? Я не кажу це безпідставно; навпаки, природа сатани визначається й аналізується на основі того, що він зробив і що виявив. Якби Я просто сказав, що сатана злий, що б ви подумали? Ви подумали б: «Ну звісно, що сатана злий». Тож Я тебе питаю: «Які аспекти сатани злі?». Якби ти сказав: «Опір сатани Богові – це зло», – ти все одно говорив би неясно. Тепер, коли Я поговорив про конкретні аспекти в такому ключі, чи є у вас розуміння конкретного змісту сутності сатанинського зла? (Так.) Якщо ви здатні ясно побачити злу натуру сатани, то побачите й свої власні умови. Чи є між цими двома речами якийсь зв’язок? Це корисно для вас чи ні? (Так.) Коли Я спілкуюся про сутність Божої святості, чи потрібно, щоб Я спілкувався про злу сутність сатани? Що ви думаєте із цього приводу? (Так, потрібно.) Чому? (Сатанинське зло відтіняє Божу святість.) Справді? Частково це правда, у тому сенсі, що без сатанинського зла люди не знали б, що Бог святий; казати так правильно. Однак якщо ти скажеш, що Божа святість існує лише завдяки контрасту зі злом сатани, хіба це правильно? Таке діалектичне мислення хибне. Божа святість є притаманною Богові сутністю; навіть коли Бог відкриває її через Свої вчинки, це все одно природне виявлення Божої сутності, і це все одно притаманна Богові сутність; вона існувала завжди, і вона природна для Самого Бога та властива Йому, хоча людина не може її бачити. Причина в тому, що людина живе серед розбещеного характеру сатани та під впливом сатани, не знаючи про святість, а тим більше про конкретний зміст Божої святості. То чи необхідно нам спочатку поспілкуватися про злу сутність сатани? (Так.) Дехто може висловлювати певні сумніви: «Ти спілкуєшся про Самого Бога, то чому ж Ти весь час говориш про те, як сатана розбещує людей і що натура сатани зла?». Тепер ви відкинули ці сумніви, чи не так? Коли люди вміють відрізняти сатанинське зло та знають його точне визначення, коли люди можуть чітко бачити конкретний зміст і прояви зла, джерело та сутність зла, тільки тоді, завдяки обговоренню Божої святості, люди можуть чітко усвідомити чи розпізнати, що таке Божа святість, що таке святість. Якщо Я не говоритиму про зло сатани, деякі люди помилково вважатимуть, що певні речі, які люди роблять у суспільстві та серед людей – або певні речі, які існують у цьому світі, – можуть бути якось пов’язані зі святістю. Хіба це не хибний погляд? (Так.)

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний V»

Божі слова на кожен день. Уривок 154

Сатана розбещує людину за допомогою знання й контролює її, використовуючи славу та вигоду (Вибраний уривок)

Із п’яти способів, у які сатана розбещує людину, перший, про який ми згадали, – це знання, тому розглянемо знання як першу тему нашого спілкування. Сатана використовує знання як приманку. Слухайте уважно: знання – це всього лише певна приманка. Людей заманюють до того, щоб старанно вчитися та щоденно вдосконалюватися, перетворювати знання на зброю та озброюватися ними, а потім застосовувати знання, щоб відкрити ворота в науку; інакше кажучи, що більше знань ти здобудеш, то більше ти зрозумієш. Сатана розповідає людям усе це; він говорить людям, щоб вони виховували високі ідеали, коли вони засвоюють знання, навчаючи їх розвивати амбіції та прагнення. Непомітно для людини сатана передає безліч подібних послань, змушуючи людей підсвідомо відчувати, що ці речі правильні або корисні. Самі того не знаючи, люди стають на цей шлях, не відаючи, що їх ведуть уперед їхні власні ідеали й амбіції. Крок за кроком, на основі знань, даних сатаною, вони мимоволі вчаться тому, як мислять великі чи відомі люди. Вони також пізнають дещо зі вчинків людей, яких вважають героями. Що сатана відстоює для людини в учинках цих героїв? Що він хоче прищепити людині? Те, що людина має бути патріотом, мати національну цілісність та бути героїчною духом. Чого людина вчиться з історичних оповідань або біографій героїчних особистостей? Мати почуття особистої відданості, бути готовим на все заради своїх друзів і братів. У рамках цього знання сатани людина несвідомо вчиться багато чому, що взагалі не є позитивним. У контексті людської необізнаності підготовлене сатаною насіння саджається в незрілі уми людей. Це насіння змушує їх вважати, що вони мусять бути великими людьми, мусять бути відомими, мусять бути героями, патріотами, людьми, які люблять свої сім’ї, а також людьми, які зроблять усе для друга й мають почуття особистої відданості. Спокушені сатаною, вони, самі того не знаючи, йдуть шляхом, який він їм приготував. Коли вони йдуть цим шляхом, вони змушені приймати правила життя сатани. Цілком несвідомо вони виробляють свої власні правила, за якими живуть, але це не що інше, як правила сатани, які він насильно прищепив їм. Сатана змушує їх у процесі навчання формувати власні задачі та визначати власні життєві цілі, правила життя і напрямок у житті, увесь час прищеплюючи їм сатанинське, використовуючи історії, біографії та всі інші можливі засоби, щоб потроху спокушати людей, доки вони не заковтнуть приманку. У такий спосіб у процесі навчання одні віддають перевагу літературі, інші – економіці, треті – астрономії або географії. Окрім того, є ті, кому починає подобатися політика; комусь подобається фізика, комусь – хімія, і навіть є ті, хто все ж віддає перевагу теології. Усе це – частини більшого цілого, чим є знання. У глибині душі кожен із вас знає справжню суть усього цього; кожен із вас стикався із цим раніше. Кожен із вас здатний нескінченно говорити про ту чи іншу із цих галузей знання. І тому зрозуміло, наскільки глибоко це знання ввійшло в розум людей; чітко видно, яке місце займає це знання у свідомості людей і який глибокий вплив воно на них чинить. Як тільки хтось розвиває інтерес до будь-якого аспекту знань, коли людина глибоко закохується в нього, у неї несвідомо розвиваються амбіції: деякі люди хочуть бути письменниками, деякі хочуть бути авторами літературних творів, деякі хочуть зробити кар’єру в політиці, а деякі хочуть займатися економікою і стати підприємцями. Крім того, є певна частка людей, які хочуть бути героями, бути великими або знаменитими. Незалежно від того, якою людиною хтось хоче бути, його мета полягає в тому, щоб прийняти цей метод отримання знань і використовувати його для власних цілей, для реалізації власних бажань, власних амбіцій. Як би добре це не звучало – чи хочуть вони здійснити свої мрії, не змарнувати своє життя або побудувати певну кар’єру – вони плекають ці високі ідеали й амбіції, але для чого, по суті, усе це? Ви коли-небудь раніше роздумували над цим питанням? Чому сатана так діє? Із якою метою сатана навіює це людині? Ваші серця мають чітко розуміти це питання.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 155

Сатана розбещує людину за допомогою знання й контролює її, використовуючи славу та вигоду (Вибрані уривки)

У процесі засвоєння людиною знань сатана використовує всілякі методи, будь то розповідання історій, просто надання їй якогось окремого знання або надання їй можливості задовольняти свої бажання чи амбіції. Яким шляхом сатана хоче повести тебе? Люди думають, що в засвоєнні знань немає нічого поганого, що це цілком природно. Висловлюючись так, щоб це звучало привабливо, плекати високі ідеали або мати амбіції – значить мати стимул, і це мусить бути правильним шляхом у житті. Хіба спосіб життя людей, за якого вони можуть реалізувати свої власні ідеали або успішно побудувати кар’єру, не більш славний? Чинячи так, людина може не тільки вшанувати своїх предків, але й має нагоду залишити свій слід в історії – хіба це не добре? Це добре в очах мирських людей, і для них це має бути правильним і позитивним. Однак, чи сатана зі своїми зловісними мотивами просто виводить людей на такий шлях і на цьому все? Звичайно, що ні. Насправді, якими б високими не були ідеали людини, якими реалістичними або наскільки правильними не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для життя кожної людини, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це «слава» й «вигода». Сатана використовує дуже підступний метод, метод, що значною мірою відповідає уявленням людей, який зовсім не є радикальним, за допомогою якого він змушує людей несвідомо приймати його спосіб життя, його правила, за якими вони мають жити, і встановлювати життєві цілі та свій напрямок у житті; і коли люди так чинять, у них, без їхнього відома, з’являються амбіції в житті. Якими б грандіозними не здавалися ці життєві амбіції, вони нерозривно пов’язані зі «славою» й «вигодою». Усе, за чим слідує в житті будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, усі люди – стосується лише цих двох слів: «слава» та «вигода». Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, надалі вони зможуть отримати з них зиск, щоб користуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що слава й вигода – це певний капітал, який вони можуть використовувати задля здобуття життя, повного задоволень і безвідповідальної насолоди плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких так жадає людство, люди охоче, хоча й несвідомо, віддають сатані свої тіла, розум, усе, що в них є, своє майбутнє і свої долі. Вони роблять це без найменших вагань, ніколи не знаючи про необхідність повернути все, що вони віддали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, якщо вони в такий спосіб знайшли прихисток у сатані та стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, праведного, або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що спокуслива влада, яку слава й вигода мають над людьми, занадто велика; вони стають тим, до чого люди прагнуть упродовж усього свого життя і навіть нескінченно впродовж усієї вічності. Хіба це не правда? Деякі люди скажуть, що засвоєння знань – це всього лише читання книг або вивчення чогось такого, чого вони ще не знають, із тим щоб не відставати від часу й не бути залишеними світом позаду. Знання здобуваються тільки для того, щоб людина могла заробляти на життя, для свого власного майбутнього або для забезпечення базових потреб. Чи є людина, яка витримала б десятиліття наполегливого навчання лише заради забезпечення базових потреб, лише для того, щоб вирішити питання з харчуванням? Ні, таких людей немає. Тож чому людина терпить ці труднощі всі ці роки? Заради слави й вигоди. Слава та вигода чекають на них у далечині, ваблять їх, і вони вірять, що тільки завдяки власній старанності, подоланню труднощів і боротьбі вони зможуть іти дорогою, яка приведе їх до досягнення слави й вигоди. Така людина мусить зазнати цих труднощів заради свого власного майбутнього шляху, заради свого майбутнього задоволення і для того, щоб здобути краще життя. Що ж це за знання – чи ви можете Мені сказати? Хіба це не ті правила й філософії життя, які сатана прищеплює людині, як-от: «Люби партію, люби країну та люби свою релігію» та «мудра людина підкоряється обставинам»? Хіба це не «високі ідеали життя», прищеплені людині сатаною? Візьмемо, наприклад, ідеї великих людей, чесність відомих осіб чи хоробрий дух героїчних діячів, або візьмемо лицарську гідність і доброту головних героїв та фехтувальників у романах про бойові мистецтва – чи все це не є способами, у які сатана насаджує ці ідеали? Ці ідеї впливають на покоління за поколінням, і люди кожного покоління схиляються до прийняття цих ідей. Вони постійно борються, линучи за «високими ідеалами», заради яких вони готові навіть пожертвувати своїм життям. Це засіб і підхід, за допомогою якого сатана використовує знання, щоб розбещувати людей. Отже, після того, як сатана виводить людей на цей шлях, чи вони здатні підкорятися та поклонятися Богу? І чи здатні вони приймати Божі слова й шукати істину? Категорично ні, адже сатана ввів їх в оману. Розгляньмо ще раз знання, думки та точки зору, прищеплені людям сатаною: чи вони містять істини послуху Богу та поклоніння Богу? Чи є в них істини про те, щоб Бога боятися, а від злого втікати? Чи є в них якісь слова Бога? Чи є в них щось, що стосується істини? Зовсім ні – цього там узагалі немає. Чи ви можете бути впевнені, що те, що сатана прищепив людям, не містить істини? Ви не наважуєтеся на таке, але це неважливо. Якщо ти визнаєш, що «слава» та «вигода» – це два ключові слова, які сатана використовує, щоб заманити людей на шлях зла, тоді цього достатньо.

Давайте коротко підсумуємо те, що ми вже обговорили: що використовує сатана, щоб міцно тримати людину під своїм контролем? (Славу й вигоду.) Отже, сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людей, аж доки слава й вигода не стануть єдиним, про що люди можуть думати. Вони змагаються за славу й вигоду, зносять труднощі заради слави й вигоди, терплять приниження заради слави й вигоди, жертвують усім, що в них є, заради слави й вигоди, і висловлять будь-яке судження або приймуть будь-яке рішення заради слави й вигоди. Так сатана сковує людей невидимими кайданами, і в них немає ні сил, ні мужності, щоб скинути їх. Вони несвідомо несуть ці кайдани та з великими труднощами просуваються вперед. Заради цієї слави й вигоди людство уникає Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так серед сатанинської слави й вигоди знищується покоління за поколінням. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його зловісні мотиви абсолютно огидними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти зловісні мотиви сатани, тому що думаєте, що людина не може жити без слави й вигоди. Ви думаєте, що якщо люди залишать славу й вигоду позаду, вони більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, а їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного разу усвідомите, що слава й вигода – це потворні кайдани, які сатана використовує, щоб скувати людину. Коли цей день настане, ти будеш твердо протистояти контролю сатани й кайданам, які він використовує, щоб скувати тебе. Коли прийде час, коли ти захочеш відкинути все те, що сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в людства з’явиться справжня любов і прагнення до Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 156

Сатана розбещує людину за допомогою науки

Сатана використовує ім’я науки, щоб задовольнити людську цікавість, бажання людини досліджувати науку й проникати в таємниці. В ім’я науки сатана задовольняє матеріальні потреби людини та її запит на постійне покращення якості її життя. Отже, саме під цим приводом сатана використовує науку, щоб розбестити людину. Використовуючи науку в такий спосіб, хіба сатана розбещує тільки людське мислення або людський розум? Із-поміж людей, подій і об’єктів у нашому оточенні, які ми можемо бачити та з якими контактуємо, що ще сатана розбещує за допомогою науки? (Природне середовище.) Правильно. Схоже, цим вас було глибоко поранено й це залишило на вас значний відбиток. Окрім використання всіх різних відкриттів та висновків науки задля обману людини, сатана також застосовує науку як засіб для безглуздого знищення та експлуатації життєвого середовища, даного людині Богом. Він робить це під приводом того, що якщо людина проводить наукові дослідження, то середовище та якість життя людини постійно поліпшуватимуться, і, більше того, метою наукового розвитку є задоволення щоденно зростаючих матеріальних потреб людей і їхня потреба постійно покращувати якість свого життя. Це теоретична основа розвитку сатаною науки. Однак що наука принесла людству? Хіба наше життєве середовище – і життєве середовище всього людства – не було опоганене? Хіба повітря, яким дихає людина, не було опоганене? Хіба вода, яку ми п’ємо, не була опоганена? Чи залишається їжа, яку ми їмо, й досі органічною та натуральною? Більшість зернових і овочів генетично модифіковані, їх вирощують із використанням добрив, а деякі є варіантами, створеними за допомогою науки. Овочі та фрукти, які ми їмо, більше не є натуральними. Навіть натуральні яйця тепер нелегко знайти, і смак яєць уже не той, що був раніше, оскільки вони вже були оброблені так званою наукою сатани. Якщо дивитися на загальну картину, то вся атмосфера була зруйнована та забруднена; гори, озера, ліси, річки, океани та все, що знаходиться над землею і під нею, було зруйновано так званими науковими досягненнями. Коротше кажучи, усе природне середовище, життєве середовище, дане людству Богом, було зруйноване й занапащене так званою наукою. Хоча є багато людей, які отримали те, на що вони завжди сподівалися з погляду якості життя, до якого вони прагнуть, задовольняючи як свої бажання, так і свою плоть, навколишнє середовище, у якому живе людина, по суті, було зруйноване й занапащене різними «досягненнями», принесеними наукою. Тепер ми вже не маємо права на хоча б один ковток чистого повітря. Хіба це не горе людства? Чи є ще якесь щастя, про яке можна говорити стосовно людини, коли їй доводиться жити в такому просторі? Цей простір і життєвє середовище, у якому живе людина, були створені Богом для людини від самого початку. Вод а, яку п’ють люди, повітря, яким вони дихають, різні продукти, якими харчуються люди, а також рослини та живі істоти, і навіть гори, озера та океани – кожна частина цього середовища існування була дана людині Богом; усе це є природним, воно діє відповідно до природного закону, закладеного Богом. Без науки люди й досі дотримувалися б методів, дарованих їм Богом, вони могли б насолоджуватися всім, що є первозданним і природним, і вони були б щасливі. Однак тепер усе це було зруйновано й занапащено сатаною; основний життєвий простір людини вже не є первозданним. Але ніхто не спроможний розпізнати, що стало причиною цього або як це трапилося, і набагато більше людей звертаються до науки та розуміють її через ідеї, прищеплені їм сатаною. Хіба це не цілковито огидно й плачевно? Тепер, коли сатана захопив простір, у якому існують люди, а також їхнє життєве середовище, і розбестив їх до такого стану, і коли людство продовжує розвиватися в цей спосіб, чи є будь-яка необхідність у тому, щоб Бог особисто знищив цих людей? Якщо люди продовжуватимуть розвиватися так, то в якому напрямку вони рухатимуться? (Вони будуть знищені.) Як вони будуть знищені? На додаток до жадібного прагнення до слави й вигоди, люди постійно проводять наукову розвідку й глибоко занурюються в дослідження, а потім безперервно діють так, щоб задовольнити свої власні матеріальні потреби й бажання; які ж тоді наслідки цього для людини? Перш за все, порушується екологічний баланс, і коли це відбувається, тіла людей, їхні внутрішні органи псуються і пошкоджуються під впливом цього незбалансованого середовища, і в усьому світі поширюються різні інфекційні захворювання та епідемії. Хіба це не правда, що зараз має місце ситуація, яку людина не може контролювати? Тепер, коли ви розумієте це, якщо людство не слідує за Богом, але завжди слідує за сатаною в такий спосіб – використовуючи знання, щоб постійно збагачуватися, використовуючи науку, щоб безперервно досліджувати майбутнє людського життя, використовуючи такий метод, щоб жити далі, – чи ви можете зрозуміти, чим це закінчиться для людства? Людство вимре природним чином: крок за кроком людство рухається до руйнування, до свого власного знищення! Хіба це не спричинення саморуйнування? І хіба це не наслідок наукового прогресу? Тепер здається, що наука – це своєрідне чарівне зілля, яке сатана приготував для людини, так що коли ви намагаєтеся щось розпізнати, ви робите це затуманеним розумом; як би ви не старалися, ви не можете бачити чітко, і як би сильно ви не намагалися, ви не можете розібратися. Сатана, однак, використовує ім’я науки, щоб розпалити твій апетит і крок за кроком вести тебе за носа до прірви й смерті. І в такому разі люди чітко побачать, що насправді знищення людини скоєно рукою сатани – сатана є ватажком.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 157

Сатана розбещує людину за допомогою традиційної культури

Сатана використовує традиційну культуру з метою розбещення людини. Між традиційною культурою та забобонами є багато подібного, але різниця полягає в тому, що в традиційній культурі є певні історії, символічні посилання та джерела. Сатана сфабрикував і винайшов багато народних оповідей або оповідей, які з’являються в історичних книгах, залишаючи в людях глибокі враження про постаті в контексті традиційної культури чи забобонів. Наприклад, у Китаї є «Вісім Безсмертних, що перетинають море», «Подорож на захід», «Нефритовий імператор», «Тріумф принца Нечжа над царем-драконом» та «Інвеститура богів». Хіба вони не вкоренилися глибоко в умах людей? Навіть якщо деякі з вас не знають усіх деталей, ви все ж знаєте ці історії загалом, і саме цей загальний зміст закарбовується у вашому серці та розумі, так що ви не можете їх забути. Це різні ідеї або легенди, які сатана підготував для людини давним-давно та які були поширені в різний час. Вони безпосередньо шкодять душам людей та руйнують їх, накликаючи на них закляття за закляттям. Тобто, після того, як ти прийняв такі традиційні культуру, історії або забобони, щойно вони утвердилися у твоєму розумі та щойно вони засіли у твоєму серці, ти стаєш ніби зачарований – ці культурні сильця, ці ідеї й традиційні історії обплутують тебе й чинять на тебе вплив. Вони впливають на твоє життя, на твої погляди на життя і на твої судження про те чи інше. Ще більше вони впливають на твій пошук істинного шляху життя: це дійсно злісне закляття. Як би ти не намагався, ти не можеш позбутися їх; ти рубаєш їх, але не можеш відрубати; ти б’єш їх, проте не можеш їх відбити. Ба більше, після того, як люди несвідомо потрапляють під таке закляття, вони несвідомо починають поклонятися сатані, зміцнюючи образ сатани у своїх серцях. Інакше кажучи, вони роблять сатану своїм ідолом, об’єктом поклоніння та поваги, навіть доходячи до того, що вважають його Богом. Це знаходиться в серцях людей без їхнього відома; воно керує їхніми словами та вчинками. Більше того, ти спершу вважаєш ці історії та легенди неправдивими, але потім несвідомо визнаєш їхнє існування, роблячи з них реальні образи й перетворюючи їх на реальні, існуючі об’єкти. Сам того не відаючи, ти підсвідомо приймаєш ці ідеї та існування цього. Окрім того, ти підсвідомо приймаєш дияволів, сатану та ідолів у свій власний дім і у своє власне серце – це справді закляття. Чи ці слова знаходять відклик у вас? (Так.) Чи є серед вас хтось, хто кадив фіміам і поклонявся Будді? (Так.) Тож у чому полягала мета кадіння фіміаму й поклоніння Будді? (Молитва за мир.) Якщо подумати про це зараз, чи не безглуздо молитися сатані за мир? Чи приносить сатана мир? (Ні.) Хіба ти не бачиш, яким необізнаним ти тоді був? Така поведінка абсурдна, необізнана й наївна, чи не так? Сатану турбує лише те, як тебе розбестити. Сатана жодним чином не може дати тобі мир, тільки тимчасовий перепочинок. Але щоб отримати цей перепочинок, ти мусиш дати обітницю, і якщо ти порушиш свою обітницю або клятву, дану сатані, тоді побачиш, як він тебе мучитиме. Змушуючи тебе скласти присягу, він насправді хоче контролювати тебе. Коли ви молилися за мир, ви його здобули? (Ні.) Ви не здобули мир, але, навпаки, ваші зусилля принесли нещастя і нескінченні лиха – воістину безмежний океан гіркоти. Мир не знаходиться у володінні сатани, і це правда. Це наслідок того, що феодальні забобони й традиційна культура принесли людству.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 158

Сатана розбещує людину за допомогою соціальних віянь

Сатана розбещує та контролює людину за допомогою суспільних тенденцій. Суспільні тенденції охоплюють безліч аспектів, включно з різними сферами, такими як поклоніння відомим і величним постатям, а також кумирам зі світу кіно й музики, поклоніння знаменитостям, онлайн-ігри тощо – усе це є частиною суспільних тенденцій, і тут немає необхідності вдаватися в подробиці. Ми поговоримо тільки про ідеї, які суспільні тенденції викликають у людей, про те, як вони змушують людей поводитися у світі, а також про життєві цілі та світогляд, які вони формують у людях. Ці аспекти дуже важливі; вони можуть контролювати думки та точки зору людей і впливати на них. Ці тенденції виникають одна за одною, і всі вони чинять злий вплив, який постійно принижує людство, змушуючи людей втрачати совість, людську сутність і розум, дедалі більше послаблюючи їхні якості характеру й мораль до такої міри, що ми можемо навіть сказати, що у більшості людей зараз немає доброчесності, немає людської сутності, і при цьому у них немає ні совісті, ні тим паче будь-якої розсудливості. Отже, якими є ці суспільні тенденції? Це тенденції, які не можна побачити неозброєним оком. Коли нова тенденція несеться світом, можливо, лише невелика кількість людей знаходиться на її вістрі, виступаючи в ролі законодавців моди. Вони починають робити щось нове, потім приймають якусь ідею або якусь точку зору. Більшість людей, однак, буде постійно підхоплювати це, долучатися та асимілюватися завдяки цій тенденції в стані відсутності усвідомлення, аж доки всі вони несвідомо й мимоволі не приймуть її, не зануряться в неї і не перебуватимуть під її контролем. Наслідком таких тенденцій є те, що люди, які не мають здорових глузду й тіла, не знають, що таке істина, і не можуть відрізнити позитивне від негативного, із радістю приймають їх одна за одною разом із життєвими поглядами й цінностями, які походять від сатани. Вони приймають і те, що сатана говорить їм щодо підходу до життя, і «подарований» їм сатаною спосіб життя, і вони не мають ні сил, ні здатності, ні, тим паче, свідомості, щоб чинити опір. Отже, як розпізнати такі тенденції? Я вибрав простий приклад, який ви, можливо, поступово зрозумієте. Наприклад, люди в минулому вели свою справу так, що нікого не обдурювали; вони продавали товари за однією ціною незалежно від того, хто їх купував. Хіба в цьому не помітний якийсь елемент доброї совісті й людської сутності? Коли люди вели свої справи так, добросовісно, видно, що в той час у них ще залишалася якась совість і людська сутність. Але з постійно зростаючим попитом людини на гроші люди несвідомо стали дедалі більше любити гроші, вигоду й задоволення. Хіба люди не ставлять гроші на перше місце більше, ніж раніше? Коли люди вважають гроші дуже важливими, вони несвідомо починають надавати менше значення своїй репутації, своїй популярності, своєму доброму імені та своїй доброчесності, чи не так? Коли ти займаєшся бізнесом, ти бачиш, як інші багатіють, обманюючи людей. Хоча такі гроші зароблені нечесним шляхом, ті люди стають дедалі багатшими. Коли ти бачиш усе, чим насолоджується їхня сім’я, ти засмучуєшся: «Ми обидва займаємося бізнесом, але вони розбагатіли. Чому у мене не виходить заробити багато грошей? Я так більше не можу, я мушу знайти спосіб заробити більше грошей». Після цього ти тільки й думаєш про те, як заробити своє багатство. Щойно ти відмовишся від переконання, що «гроші потрібно заробляти з совістю, нікого не обманюючи», тоді, керуючись власними інтересами, твій спосіб мислення поступово зміниться, як і принципи, що лежать в основі твоїх дій. Коли ти вперше обманюєш когось, ти відчуваєш докори сумління, і твоє серце каже тобі: «Щойно я це вчиню, це буде востаннє, коли я обдурю когось. Якщо завжди обманювати людей, прийде відплата!». Це функція людської совісті – змушувати тебе відчувати докори сумління і дорікати тобі, щоб обманювати когось тобі здавалося неприродним. Але після того, як ти успішно обманув когось, ти бачиш, що тепер у тебе є більше грошей, ніж було до того, і ти думаєш, що цей метод може бути для тебе дуже вигідним. Незважаючи на тупий біль у твоєму серці, тобі однаково хочеться привітати себе з успіхом, і ти почуваєшся деякою мірою задоволеним собою. Уперше ти схвалюєш свою власну поведінку, свої власні оманливі шляхи. Коли людина заражається цим шахрайством, це подібно до того, хто захоплюється азартними іграми і стає азартним гравцем. У своєму невіданні ти схвалюєш власну шахрайську поведінку та приймаєш її. Сам того не усвідомлюючи, ти приймаєш шахрайство як законну комерційну поведінку та найкорисніший засіб твого виживання та здобуття засобів до існування; ти думаєш, що, чинячи так, ти можеш швидко збагатитися. Це процес: спочатку люди не можуть прийняти такий тип поведінки та практику і зверхньо дивляться на нього. Потім вони самі починають експериментувати із цією поведінкою, пробуючи її по-своєму, і їхні серця починають поступово перетворюватися. Що це за перетворення? Це схвалення і визнання цієї тенденції, цієї ідеї, прищепленої тобі суспільною тенденцією. Не усвідомлюючи цього, якщо ти не обманюєш людей, ведучи з ними справи, ти відчуваєш, що тобі гірше; якщо ти не обманюєш людей, ти відчуваєш, ніби щось утратив. Без твого усвідомлення, такий обман стає твоєю душею, твоєю опорою і незамінним типом поведінки, що є принципом у твоєму житті. Після того, як людина прийняла таку поведінку й таке мислення, хіба це не призвело до змін у її серці? Твоє серце змінилося, тож чи змінилася й доброчесність? Чи змінилася твоя людська сутність? Чи змінилася твоя совість? Усе твоє єство, від твого серця до твоїх думок, зсередини й назовні, змінилося, і це якісна зміна. Ця зміна віддаляє тебе дедалі більше від Бога, і ти стаєш усе тісніше пов’язаним із сатаною; ти стаєш дедалі більше схожим на сатану, у результаті чого розбещення сатаною робить тебе демоном.

Дивлячись на ці суспільні тенденції, чи ти сказав би, що вони чинять великий вплив на людей? Чи вони мають глибокий шкідливий вплив на людей? Вони дійсно мають дуже глибокий шкідливий вплив на людей. Для розбещення яких аспектів людини сатана використовує кожну із цих тенденцій? Сатана головним чином розбещує людську совість, розсудливість, людську сутність, мораль і життєві перспективи. І хіба ці суспільні тенденції поступово не деградують і не розбещують людей? Сатана використовує ці суспільні тенденції, щоб крок за кроком заманювати людей у диявольське гніздо, щоб люди, потрапивши в полон суспільних тенденцій, несвідомо пропагували гроші й матеріальні бажання, нечестивість і насильство. Коли це проникає в серце людини, ким тоді така людина стає? Людина стає дияволом, сатаною! Чому? Тому що, яка психологічна схильність існує в серці людини? Що людина шанує? Людина починає насолоджуватися злостивістю та насильством, не проявляючи любові до краси чи добра, не кажучи вже про мир. Люди не бажають жити простим життям нормальної людської сутності, але натомість бажають насолоджуватися високим статусом і великим багатством, упиватися плотськими втіхами, не шкодуючи зусиль, щоб задовольнити власну плоть, без обмежень, без зобов’язань, які б утримували їх; інакше кажучи, робити все, що вони бажають. Отже, коли ти занурюєшся в подібні тенденції, чи можуть засвоєні тобою знання допомогти тобі звільнитися? Чи може твоє розуміння традиційної культури та забобонів допомогти тобі вийти із цього жахливого становища? Чи можуть традиційні норми моралі та церемонії, відомі людині, допомогти людям проявляти стриманість? Візьмемо, наприклад, «Бесіди й судження» та «Дао де цзін». Чи можуть вони допомогти людям витягнути ноги з трясовини цих злих тенденцій? Однозначно ні. Отже, людина стає дедалі злішою, гордовитішою, чванливішою, егоїстичнішою та зловмиснішою. Більше немає жодної прихильності між людьми, більше немає жодної любові між членами сім’ї, більше немає ніякого порозуміння між родичами й друзями; характерною рисою людських стосунків стало насильство. Кожна людина прагне використовувати насильницькі методи, живучи серед своїх побратимів; вони добувають свій щоденний хліб за допомогою насильства; вони завойовують свої посади й здобувають свої прибутки за допомогою насильства, і вони вдаються до насильницьких і злих методів, щоб робити все, чого вони бажають. Хіба така людська сутність не жахає? Це дійсно так: вони не тільки розіп’яли Бога, а й убили б усіх, хто слідує за Ним, бо людина надто нечестива. Почувши все, про що Я щойно говорив, чи не здається вам жахливим жити в цьому середовищі, у цьому світі та серед таких людей, посеред яких сатана розбещує людство? (Так.) Отже, ви коли-небудь відчували себе жалюгідними? Ви, мабуть, трохи маєте таке відчуття прямо зараз, чи не так? (Так.) Із вашої інтонації здається, що ви думаєте: «У сатани є так багато різних способів розбестити людину. Він використовує будь-яку можливість і знаходиться скрізь, куди б ми не подалися. Чи може й досі людина бути спасенною?». Чи може й досі людина бути спасенною? Чи може людина спасти саму себе? (Ні.) Чи може Нефритовий імператор спасати людей? Чи може Конфуцій спасати людей? Чи може Бодхісаттва Гуаньінь спасати людей? (Ні.) Тож хто може спасати людей? (Бог.) Деякі люди, однак, матимуть у своїх серцях такі запитання, як-от: «Сатана шкодить нам так дико, з такою шаленою несамовитістю, що в нас немає ні надії, ні будь-якої впевненості в тому, щоб прожити життя. Ми всі живемо в середовищі розбещення, і кожна окрема людина так чи інакше чинить опір Богу, і тепер наші серця впали так низько, як тільки можна. То де ж Бог у той час, коли сатана нас розбещує? Що робить Бог? Що б Бог не робив для нас, ми ніколи цього не відчуваємо!». Деякі люди неминуче відчувають себе пригніченими й дещо засмученими. Для вас це почуття дуже глибоке, тому що все, що Я говорив, мало на меті дати людям можливість поступово прийти до розуміння, дедалі більше відчувати, що в них немає надії, дедалі більше відчувати, що вони були залишені Богом. Але не турбуйтеся. Тема нашого сьогоднішнього спілкування «зло сатани» не є насправді нашою темою. Однак, щоб поговорити про сутність святості Божої, ми маємо спершу обговорити, як сатана розбещує людину, і зло сатани, щоб людям стало зрозуміліше, в якому стані зараз знаходиться людина. Одна із цілей такої розмови – дозволити людям пізнати зло сатани, а інша – дати їм можливість глибше зрозуміти, що таке справжня святість.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 159

Усвідомлення Божої святості на прикладі того, що Він робить із людиною (Вибраний уривок)

Щоразу, коли сатана розбещує людину або завдає їй непомірної шкоди, Бог не залишається осторонь, і Він також не відмахується і не закриває очі на тих, кого Він обрав. Бог із досконалою чіткістю розуміє все, що робить сатана. Що б не робив сатана, якій би тенденції він не давав поштовх, Бог знає все, що намагається зробити сатана, і Бог не відмовляється від тих, кого Він обрав. Натомість, не привертаючи жодної уваги, – таємно, безмовно, – Бог робить усе необхідне. Коли Бог починає працювати над кимось, коли Він когось обрав, Він нікому не оголошує цю звістку, зокрема й сатані, не кажучи вже про те, щоб робити будь-які широкі жести. Він просто дуже спокійно, дуже природно робить те, що необхідно. По-перше, Він вибирає для тебе сім’ю; твоє сімейне походження, твої батьки, твої предки – усе це Бог вирішує заздалегідь. Інакше кажучи, Бог не приймає цих рішень за примхою; радше Він розпочав цю роботу давно. Щойно Бог обрав для тебе сім’ю, Він обирає дату твого народження. Потім Бог спостерігає, як ти народжуєшся і з плачем з’являєшся на світ. Він спостерігає за твоїм народженням, спостерігає, як ти промовляєш свої перші слова, спостерігає, як ти спотикаєшся й дибаєш свої перші кроки, коли вчишся ходити. Спершу ти ступаєш один крок, потім інший – а тепер ти можеш бігати, стрибати, говорити й висловлювати свої почуття… У міру дорослішання людей погляд сатани залишається прикутим до кожного з них, неначе погляд тигра до його здобичі. Але, виконуючи Свою роботу, Бог ніколи не зазнавав жодних обмежень, спричинених людьми, подіями чи об’єктами, простором чи часом; Він робить те, що Йому слід робити, і те, що Він мусить. У процесі дорослішання ти можеш стикнутися з багатьма речами, які тобі не до душі, такими як хвороби й розчарування. Але коли ти йдеш цим шляхом, твоє життя і твоє майбутнє знаходяться цілком під Божою опікою. Бог дає тобі справжню гарантію на все твоє життя, бо Він прямо тут, поруч із тобою, охороняє тебе й піклується про тебе. Ти виростаєш, не підозрюючи цього. Ти починаєш контактувати з новим і пізнавати цей світ і це людство. Усе є свіжим і новим для тебе. Є дещо, чим тобі подобається займатися. Ти живеш у своїй власній людській сутності, ти живеш у власному просторі, і ти не маєш анінайменшого уявлення про існування Бога. Але Бог спостерігає за тобою на кожному кроці твого зростання, і спостерігає за тобою, коли ти робиш кожен великий крок уперед. Навіть коли ти набуваєш знання або вивчаєш науку, Бог ніколи не залишає тебе ні на крок. Ти нічим не відрізняєшся від інших людей у тому, що в процесі пізнання світу та взаємодії з ним ти встановив свої власні ідеали, у тебе є свої власні захоплення, інтереси, і ти також таїш високі амбіції. Ти часто розмірковуєш про своє власне майбутнє, часто створюючи ескізи того, як має виглядати твоє майбутнє. Однак що б не траплялося на цьому шляху, Бог чітко бачить, як усе воно відбувається. Можливо, ти сам забув своє власне минуле, але для Бога немає нікого, хто міг би зрозуміти тебе краще, ніж Він Сам. Ти живеш під пильним поглядом Бога, ростеш, дорослішаєш. У цей період найважливіше завдання Бога – це те, чого ніхто ніколи не бачить, те, чого ніхто не знає. Бог, звичайно ж, нікому про це не говорить. Отже, що ж це за найважливіша річ? Можна сказати, що це гарантія того, що Бог спасе людину. Це означає, що якщо Бог хоче спасти цю людину, Він має це зробити. Це завдання життєво важливе як для людини, так і для Бога. Ви знаєте, що це? Здається, у вас немає жодних відчуттів щодо цього завдання чи будь-якого уявлення про нього, тому Я розповім вам. Із моменту твого народження і до теперішнього часу Бог виконав над тобою велику роботу, але Він не дає тобі вичерпного звіту про все, що Він зробив. Бог не дав тобі про це дізнатися, і Сам також не розповів тобі. Однак для людства важливе все, що Він робить. Що стосується Бога, то це те, що Він мусить зробити. У Його серці є щось важливе, що Йому потрібно зробити, що набагато перевершує будь-що з цього. Тобто з моменту народження людини й до сьогоднішнього дня Бог мусить гарантувати її безпеку. Коли ви чуєте ці слова, вам може здатися, що ви їх не повністю розумієте. Ви можете запитати: «Чи є ця безпека настільки важливою?». Тож яким є буквальне значення слова «безпека»? Можливо, у вашому розумінні воно означає спокій або, можливо, у вашому розумінні воно означає ніколи не зазнавати жодного лиха чи катастрофи, жити добре, жити нормальним життям. Але у своїх серцях ви мусите знати, що це не так просто. Отже, чим саме є те, про що Я говорив, що Бог мусить робити? Що безпека означає для Бога? Чи справді це гарантія нормального значення слова «безпека»? Ні. То що ж саме робить Бог? Ця «безпека» означає, що тебе не поглине сатана. Це важливо? Не бути поглинутим сатаною – це стосується твоєї безпеки чи ні? Так, це стосується твоєї особистої безпеки, і не може бути нічого важливішого. Коли тебе поглинув сатана, твоя душа й твоя плоть більше не належать Богу. Бог більше не буде тебе спасати. Бог залишає душі й людей, яких поглинув сатана. Тому Я кажу, що найважливіше, що мусить робити Бог, – це гарантувати твою безпеку, гарантувати, що тебе не поглине сатана. Це дуже важливо, чи не так? Тож чому ви не можете відповісти? Здається, ніби ви не здатні відчути велику доброту Бога!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 160

Усвідомлення Божої святості на прикладі того, що Він робить із людиною (Вибраний уривок)

Бог робить набагато більше, окрім гарантування безпеки людей, гарантування того, що їх не поглине сатана. Він також робить велику підготовчу роботу, перш ніж обрати та спасти когось. По-перше, Бог проводить ретельну підготовку стосовно того, який у тебе буде характер, у якій сім’ї ти народишся, ким будуть твої батьки, скільки в тебе буде братів і сестер, і якими будуть ситуація, економічний стан і умови сім’ї, у якій ти народишся. Чи знаєте ви, у яких сім’ях народжується більшість обраних Богом людей? Чи це видатні сім’ї? Ми не можемо з упевненістю сказати, що серед них немає жодного, хто народився у видатних сім’ях. Можливо, деякі є, але їх дуже мало. Чи вони народжуються в сім’ях, які володіють винятковим багатством, у сім’ях мільярдерів або мультимільйонерів? Ні, вони майже ніколи не народжуються в таких сім’ях. Отже, яку сім’ю Бог влаштовує для більшості із цих людей? (Звичайні сім’ї.) Тож які сім’ї можна вважати «звичайними сім’ями»? До них належать сім’ї працівників, тобто ті, прожиток яких залежить від заробітної плати, які можуть дозволити собі предмети першої необхідності й не є надмірно забезпеченими; до них також належать фермерські сім’ї. Фермери покладаються на посів сільськогосподарських культур для забезпечення харчування, у них є збіжжя та одяг, і вони не голодують і не мерзнуть. Крім того, є сім’ї, які мають свою невелику справу, і є сім’ї, де батьки – інтелектуали, і їх також можна вважати звичайними сім’ями. Окрім того, деякі батьки є офісними працівниками або дрібними державними чиновниками, і їх також не можна вважати такими, що належать до видатних сімей. Більшість із них народжується у звичайних сім’ях, і все це влаштовано Богом. Тобто, перш за все, це середовище, у якому ти живеш, не є сім’єю зі значними статками, як люди можуть собі уявити, і ця сім’я обрана тобі Богом, і більшість людей житиме в рамках такої сім’ї. А як щодо соціального стану? Економічні умови більшості батьків є середніми, і вони не мають високого соціального статусу: для них добре вже просто мати роботу. Чи є серед них губернатори? Або президенти країн? Ні, правда ж? У кращому випадку це такі люди, як керівники або власники малого бізнесу. Їхній соціальний статус посередній, а їхні економічні умови середні. Іншим фактором є середовище проживання сім’ї. Перш за все, серед цих сімей немає батьків, які б явно вплинули на те, щоб їхні діти ступили на шлях ворожіння та віщування; дуже мало хто займається таким. Більшість батьків – цілком нормальні люди. Водночас, коли Бог обирає людей, Він створює для них таке середовище, яке дуже корисне для Його роботи спасіння людей. На перший погляд здається, що Бог не зробив для людини нічого особливо приголомшливого; Він просто тихо й таємно продовжує робити все те, що Він робить, смиренно й безмовно. Але насправді все, що робить Бог, Він робить для того, щоб закласти основу для твого спасіння, підготувати дорогу попереду й усі необхідні умови для твого спасіння. Потім Бог повертає кожну людину до Себе, кожного в певний час: саме тоді ти чуєш голос Бога; саме тоді ти постаєш перед Ним. На той час, коли це відбувається, деякі люди вже самі стали батьками, а інші все ще є чиїмись дітьми. Інакше кажучи, деякі люди одружилися й народили дітей, а деякі досі самотні та ще не створили власних сімей. Але незалежно від ситуації людини, Бог уже встановив час, коли тебе буде обрано й коли Його Євангеліє та слова досягнуть тебе. Бог установив обставини, визначив певну людину або певний контекст, через який Євангеліє буде передано тобі, щоб ти міг почути слова Божі. Бог уже приготував для тебе всі необхідні умови. У такий спосіб, хоча людина й не усвідомлює, що це відбувається, вона постає перед Ним і повертається в Божу сім’ю. Людина також несвідомо йде за Богом і входить у кожен етап Його роботи, входячи в кожен етап Божого способу роботи, який Він приготував для людини. Які способи Бог використовує, коли Він щось робить для людини в цей час? По-перше, абсолютний мінімум – це турбота й захист, якими користується людина. Окрім цього, Бог організовує різних людей, події та об’єкти так, щоб через них людина могла бачити Його існування і Його вчинки. Наприклад, деякі люди вірять у Бога, тому що хтось у їхній родині хворий. Коли інші проповідують їм Євангеліє, вони починають вірити в Бога, і ця віра в Бога виникає через ситуацію, що склалася. Тож хто влаштував цю ситуацію? (Бог.) Через цю хворобу є сім’ї, де всі віруючі, у той час як є інші, де вірять лише кілька членів родини. На перший погляд може здатися, що хтось у вашій сім’ї хворий, але насправді цей стан даровано тобі для того, щоб ти міг постати перед Богом, це Божа доброта. Оскільки сімейне життя для деяких людей важке, і вони не можуть знайти спокій, може з’явитися випадкова можливість: хтось сповіщає їм Євангеліє й каже: «Вір у Господа Ісуса, і матимеш мир». Отож, самі того не підозрюючи, вони приходять до віри в Бога за абсолютно природних обставин, тож хіба це не свого роду умова? І чи є милістю, дарованою їм Богом, той факт, що в їхній родині немає миру? Є також дехто, хто приходить до віри в Бога з інших причин. Існують різні причини та різні способи приходу до віри, але незалежно від того, з якої причини ви починаєте вірити в Нього, усе це насправді влаштовано й скеровано Богом. Спочатку Бог використовує різні способи, щоб обрати тебе й привести тебе у Свою сім’ю. Це благодать, яку Бог дарує абсолютно кожній людині.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 161

Усвідомлення Божої святості на прикладі того, що Він робить із людиною (Вибраний уривок)

На нинішній стадії Божої роботи в ці останні дні Він уже не просто дарує людині благодать і благословення, як робив це раніше, і не вмовляє людину рухатися вперед. Що побачила людина на цій стадії роботи з усіх аспектів Божої роботи, які вона пережила на власному досвіді? Людина побачила Божу любов, Божий суд і кару. Протягом цього періоду часу Бог забезпечує, підтримує, освітлює і спрямовує людину, тому людина поступово приходить до розуміння Його намірів, до розуміння слів, які Він говорить, та істини, яку Він дарує людині. Коли людина буде слабкою, коли вона буде пригніченою, коли їй буде нікуди звернутися, Бог використовуватиме Свої слова, щоб втішати, давати поради й підбадьорювати людину, щоб її слабкий духовний стан міг поступово міцнішати, ставати більш позитивно налаштованим і готовим до співпраці з Богом. Але коли людина не підкоряється Богу або чинить Йому опір, або коли людина розкриває свою зіпсованість, Бог не проявить милосердя, караючи й дисциплінуючи людину. Однак Бог виявить толерантність і терпіння до людської дурості, необізнаності, слабкості та незрілості. Отже, завдяки всій роботі, яку Бог робить для людини, людина поступово дозріває, зростає та приходить до розуміння Божих намірів, приходить до пізнання певних істин, до знання того, що є позитивним, а що негативним, до знання того, що таке зло й темрява. Бог не дотримується єдиного підходу – завжди карати й дисциплінувати людину, але й не завжди проявляє терпимість і терпіння. Радше Він забезпечує кожну людину по-різному на різних етапах її життя та відповідно до її духовного стану й духовного рівня. Він багато робить для людини, та ще й дорогою ціною; людина нічого не бачить ні з того, що Він робить, ні ціни, але на практиці все, що Він робить, справді здійснюється для кожної окремої людини. Божа любов практична: завдяки Божій благодаті людина уникає однієї катастрофи за іншою, і весь час Бог знову й знову виявляє толерантність до людських слабкостей. Суд і кара Божі дають людям можливість поступово пізнати зіпсованість і сатанинську сутність людства. Те, що дає Бог, Його просвітління людини і Його керівництво – усе це дозволяє людству дедалі більше пізнавати суть істини й дедалі більше розуміти, що потрібно людям, якою дорогою їм варто йти, заради чого вони живуть, у чому цінність і сенс їхнього життя і як іти дорогою вперед. Усе це, що робить Бог, є невіддільним від Його єдиної початкової мети. У чому ж тоді полягає ця мета? Чому Бог використовує ці методи для виконання Своєї роботи над людиною? Якого результату Він хоче досягти? Інакше кажучи, що Він хоче бачити в людині? Що Він хоче здобути від людини? Бог хоче бачити, що серце людини може бути відроджене. Ці методи, які Він використовує для роботи з людиною, є постійним зусиллям пробудити серце людини, пробудити дух людини, дати людині можливість зрозуміти, звідки вона походить, хто направляє, підтримує та забезпечує її, і хто дає людині можливість жити аж до сьогоднішнього дня; ці методи становлять засіб, що дозволяє людині зрозуміти, хто є Творець, кому їй слід поклонятися, яким шляхом вона мусить іти та яким чином людина має постати перед Богом; це засіб для поступового оживлення серця людини, щоб людина пізнала серце Бога, розуміла серце Бога, а також осягнула велику турботу та думку, що лежать в основі роботи Бога, спрямованої на спасіння людини. Коли серце людини відроджується, людина більше не бажає жити з виродженим, зіпсованим характером, а натомість бажає шукати істину, щоб задовольнити Бога. Коли серце людини пробуджене, тоді людина здатна повністю відірватися від сатани. Сатана більше не завдасть їй шкоди, він більше не контролюватиме та не обдурюватиме її. Натомість людина може активно співпрацювати в Божій роботі та Його словах, щоб задовольнити серце Бога, у такий спосіб досягаючи страху Божого та втікаючи від злого. Це початкова мета Божої роботи.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 162

Усвідомлення Божої святості на прикладі того, що Він робить із людиною (Вибраний уривок)

Дискусія про зло сатани, яку ми щойно провели, змушує всіх вважати, ніби людина живе серед великого нещастя і ніби життя людини оточене негараздами. Але тепер, коли Я говорю про святість Бога й роботу, яку Він виконує над людиною, як це змушує вас почуватися? (Дуже щасливими.) Тепер ми можемо бачити: усе, що робить Бог, усе, що Він копітко влаштовує для людини, є бездоганним. Усе, що робить Бог, є безпомилковим, а це означає, що воно бездоганне й не потребує виправлення, поради чи будь-яких коректив із чийогось боку. Усе, що Бог робить для кожної людини, не підлягає сумніву; Він веде кожного за руку, піклується про тебе кожної миті, що минає, і жодного разу не покидав тебе. Оскільки люди зростають у такому середовищі та з такими передумовами, чи могли б ми сказати, що люди насправді ростуть на долоні Божій? (Так.) Отже, чи у вас і зараз досі є відчуття втрати? Чи хтось досі відчуває себе пригніченим? Чи відчуває хто-небудь, що Бог полишив людство? (Ні.) То що ж саме тоді робить Бог? (Він продовжує охороняти людство.) Величні намір і турбота, які Бог вкладає у все, що Він робить, не підлягають сумніву. Більше того, виконуючи Свою роботу, Він завжди робить це беззастережно. Він ніколи не вимагав, щоб будь-хто з вас знав ціну, яку Він платить за тебе, щоб ти відчував глибоку вдячність Йому. Чи вимагав Бог коли-небудь цього від тебе? (Ні.) Протягом довгого людського життя майже кожна людина потрапляє в багато небезпечних ситуацій і стикається з багатьма спокусами. Це тому, що сатана стоїть поруч із тобою, його погляд постійно спрямований на тебе. Коли з тобою трапляється лихо, сатана цим насолоджується; коли в тебе стаються нещастя, коли в тебе все йде не так, коли ти заплутуєшся в павутині сатани, він отримує від цього величезне задоволення. Що ж до того, що робить Бог, то Він захищає тебе кожної миті, що минає, відводячи тебе від одного нещастя за іншим і від одного лиха за іншим. Ось чому я кажу, що все, що в людини є: мир і радість, благословення та особиста безпека, насправді знаходиться під контролем Бога; Він керує долею кожної людини та вирішує її. Але чи є у Бога завищене уявлення про Своє становище, як кажуть деякі люди? Чи Бог проголошує тобі: «Я – найвеличніший з усіх. Саме Я керую вами. Ви маєте благати Мене про милість, а непослух буде покараний смертю»? Чи Бог коли-небудь погрожував людству в такий спосіб? (Ні.) Чи говорив Він коли-небудь: «Людство розбещене, тому не має значення, як Я до нього ставлюся, і з ним можна поводитися як завгодно; Мені не потрібно вживати задля нього жодних розумних заходів»? Чи думає Бог отак? Чи діяв Бог коли-небудь у такий спосіб? (Ні.) Навпаки, Боже ставлення до кожної людини є серйозним і відповідальним. Він ставиться до тебе навіть більш відповідально, ніж ти сам ставишся до себе. Хіба це не так? Бог не говорить даремно; і Він також не хизується Своїм високим становищем та не вдається до легковажного обману людей. Натомість Він чесно й безмовно робить те, що Йому Самому потрібно робити. Це приносить людині благословення, мир і радість. Це мирно та щасливо приводить людину перед Божі очі та в Його сім’ю; потім людина живе перед Богом і приймає Боже спасіння з нормальним розумом і мисленням. Отже, чи був Бог коли-небудь дволиким стосовно людини у Своїй роботі? Чи виявляв Він коли-небудь неправдиву доброту, спочатку обдуривши людину кількома приємностями, а потім повернувшись до неї спиною? (Ні.) Чи говорив Бог коли-небудь одне, а потім робив інше? Чи давав Бог коли-небудь порожні обіцянки та хвалився, кажучи людям, що Він може щось зробити для них чи допомогти зробити для них щось інше, а потім зникав? (Ні.) У Бозі немає обману, немає неправди. Бог вірний, і Він істинний у всьому, що Він робить. Він єдиний, на кого люди можуть розраховувати; Він Бог, якому люди можуть довірити своє життя і все, що вони мають. Оскільки в Бозі немає обману, чи можемо ми сказати, що Бог найщиріший? (Так.) Звичайно, що можемо! Хоча слово «щирий» занадто слабке, занадто людське у разі його застосування до Бога, яке ще слово ми можемо використати? Це межі людської мови. Хоча дещо недоречно називати Бога «щирим», проте ми поки що використовуватимемо це слово. Бог вірний і щирий. Отже, коли ми говоримо про ці аспекти, що ми маємо на увазі? Чи маємо ми на увазі відмінності між Богом і людиною та відмінності між Богом і сатаною? Так, ми могли б так сказати. Це тому, що людина не може побачити анінайменшого сліду зіпсованого характеру сатани в Бозі. Чи маю Я рацію, коли це кажу? Амінь? (Амінь!) Ніщо зі злого характеру сатани не виявляється в Бозі. Усе, що Бог робить і виявляє, є цілковито сприятливим і допомагає людині, цілком робиться для того, щоб забезпечити людину, є сповненим життя і дає людині дорогу, якою слід іти, і напрямок, який потрібно вибрати. Бог не зіпсований, і, більше того, дивлячись зараз на все, що робить Бог, чи ми можемо сказати, що Бог святий? Оскільки Бог не має ні розбещеного характеру людства, ні чогось подібного до сатанинської сутності розбещеного людства, із цієї точки зору ми повністю можемо сказати, що Бог святий. Бог не проявляє жодної зіпсованості, і водночас, коли Бог діє, Він відкриває Свою власну сутність, що повністю підтверджує, що Сам Бог Святий. Ви це бачите? Щоб пізнати святу сутність Бога, наразі розгляньмо ці два аспекти: по-перше, у Бозі немає й сліду зіпсованого характеру, а по-друге, суть Божої роботи над людиною дає людині можливість побачити власну сутність Бога, і ця сутність цілковито позитивна. Бо все, що приносить людині кожна частина Божої роботи, є позитивним. Передусім Бог вимагає, щоб людина була чесною – хіба це не щось позитивне? Бог дає людині мудрість – хіба це не щось позитивне? Бог робить людину здатною розрізняти добро й зло – хіба це не щось позитивне? Він дає людині можливість зрозуміти сенс і цінність людського життя – хіба це не щось позитивне? Він дозволяє людині бачити суть людей, подій і об’єктів відповідно до істини – хіба це не щось позитивне? Так і є. І наслідком усього цього є те, що людина більше не обдурена сатаною, більше не зазнає постійної шкоди чи контролю з боку сатани. Інакше кажучи, це дозволяє людям повністю звільнитися від розбещення сатани, а отже, поступово йти шляхом страху Бога й утікання від злого.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 163

Шість основних хитрощів, які сатана використовує, щоб розбещувати людину

Перша – це контроль і примус. Тобто сатана зробить усе можливе, щоб установити контроль над твоїм серцем. Що означає «примус»? Це означає використання тактики погроз та силового впливу, щоб змусити тебе підкоритися йому, примушуючи тебе думати про наслідки в разі твоєї непокори. Ти боїшся й не наважуєшся кинути йому виклик, тому коришся йому.

Друга – це обман і крутійство. Що передбачає «обман і крутійство»? Сатана придумує якісь історії та бреше, обманом змушуючи тебе повірити в них. Він ніколи не говорить тобі, що людину створив Бог, але й не говорить прямо, що тебе не створив Бог. Він взагалі не використовує слово «Бог», а натомість вживає щось інше, щоб у такий спосіб обдурити тебе, щоб ти в принципі не мав уявлення про існування Бога. Звичайно, ця «хитрість» включає в себе не лише цей аспект, а й багато інших.

Третя – це насильницьке прищеплення вчення. Яке вчення насильно прищеплюють людям? Чи здійснюється насильницьке прищеплення вчення за вибором людини? Чи робиться це за згодою людини? Однозначно ні. Навіть якщо ти не даєш свою згоду, ти нічого не можеш із цим вдіяти. Коли ти не усвідомлюєш цього, сатана вселяє в тебе вчення, прищеплюючи тобі своє мислення, свої правила життя й свою сутність.

Четверта – це залякування та розважання. Тобто сатана використовує різні хитрощі, щоб змусити тебе прийняти його, слідувати за ним і працювати, прислужуючи йому. Він зробить усе, щоб досягти своїх цілей. Іноді він робить тобі невеликі послуги, у той же час спокушаючи тебе на вчинення гріха. Якщо ти не слідуватимеш за ним, він змусить тебе страждати й покарає тебе, а також використовуватиме різні способи для нападу та вчинення змови проти тебе.

П’ята – це введення в оману й параліч. «Введення в оману й параліч» – це коли сатана вселяє людям якісь солодкі слова та ідеї, які узгоджуються з їхніми уявленнями й здаються правдоподібними, щоб створити враження, ніби він піклується про плотське становище людей, про їхнє життя та майбутнє, коли насправді його єдина мета – обдурити тебе. Потім він паралізує тебе так, що ти не знаєш, що правильно, а що неправильно, тож ти мимоволі піддаєшся на обман і в такий спосіб потрапляєш під його контроль.

Шоста – це руйнування тіла й розуму. Яку частину людини знищує сатана? Сатана знищує твій розум, роблячи тебе безсилим чинити опір, а це означає, що поступово твоє серце повертається до сатани всупереч тобі самому. Він прищеплює тобі це щодня, кожного дня використовуючи ці ідеї та культури, щоб впливати на тебе й виховувати тебе, поступово підриваючи твою волю, так що в кінцевому підсумку ти більше не хочеш бути хорошою людиною, ти більше не бажаєш відстоювати те, що ти називаєш «праведністю». Без твого відома в тебе більше немає сили волі, щоб плисти проти течії, натомість ти пливеш за нею. «Руйнування» означає, що сатана мучить людей так сильно, що вони стають тінями самих себе, більше не будучи людьми. Саме тоді сатана завдає удару, захоплюючи й пожираючи їх.

Кожна із цих хитрощів, які сатана використовує, щоб розбещувати людину, робить людину безсилою чинити опір; будь-яка з них може бути смертельною для людини. Інакше кажучи, будь-що, що робить сатана, і будь-які хитрощі, які він використовує, можуть спричинити твоє виродження, привести тебе під контроль сатани й занапастити тебе в трясовині зла й гріха. Такими є хитрощі, які використовує сатана, щоб розбестити людину.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 164

Наразі вашому розумінню сутності Бога, що ґрунтується на сприйнятті, досі потрібен тривалий період часу, щоб дізнатися, підтвердити, відчути й пережити її на власному досвіді, доки одного разу ви не знатимете в самому своєму серці, що «святість Бога» означає, що Божа сутність досконала, що Божа любов безкорислива, усе, що Бог дає людині, безкорисливе, і ви дізнаєтеся, що Божа святість незаплямована й бездоганна. Ці аспекти Божої сутності – не просто слова, які Він використовує, щоб хизуватися Своїм статусом, радше Бог використовує Свою сутність, щоб ставитися до кожної людини з тихою щирістю. Інакше кажучи, сутність Бога не порожня; вона не є теоретичною чи заснованою на вченні, і, звичайно ж, вона не є своєрідним знанням. Це не своєрідна освіта для людини; натомість це справжнє одкровення про власні дії Бога й розкрита сутність того, Хто є Бог і чим Він володіє. Людина мусить знати цю сутність і осягати її, тому що все, що робить Бог, і кожне сказане Ним слово має величезну цінність і величезне значення для кожної окремої людини. Коли ти прийдеш до розуміння святості Бога, тоді ти зможеш дійсно повірити в Бога; коли ти прийдеш до розуміння святості Бога, ти зможеш дійсно усвідомити справжнє значення слів «Сам Бог, унікальний». Ти більше не будеш фантазувати, думаючи, що є інші шляхи, які ти міг би обрати, окрім цього, і ти більше не будеш готовий зрадити все, що Бог влаштував для тебе. Оскільки сутність Бога свята, це означає, що тільки через Бога ти можеш іти по житті праведним шляхом світла; тільки через Бога ти можеш пізнати сенс життя; тільки через Бога ти можеш утілювати справжню людську сутність у життя й одночасно володіти істиною та знати її. Тільки через Бога ти можеш отримати життя від істини. Тільки Сам Бог може допомогти тобі втікати від злого й визволити тебе від шкоди й контролю з боку сатани. Окрім Бога, ніхто й ніщо не може спасти тебе від моря страждань, щоб ти більше не страждав. Це визначається сутністю Бога. Тільки Сам Бог спасає тебе так самовіддано; тільки Бог у кінцевому підсумку несе відповідальність за твоє майбутнє, за твою долю й за твоє життя, і Він усе влаштовує для тебе. Це те, чого не може досягти ніщо створене або нестворене. Оскільки ніщо створене чи нестворене не має сутності, подібної до сутності Бога, жодна людина чи об’єкт не здатні спасти або вести тебе. У цьому важливість Божої сутності для людини. Можливо, ви відчуваєте, що ці слова, які Я сказав, у принципі, можуть трохи допомогти. Але якщо ти шукаєш істину, якщо ти любиш істину, тоді ти відчуєш на власному досвіді, як ці слова не тільки змінять твою долю, але, окрім того, вони виведуть тебе на правильний шлях людського життя. Ти це розумієш, чи не так?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»

Божі слова на кожен день. Уривок 165

Я хотів би поговорити з вами про те, що ви зробили на початку нашого сьогоднішнього зібрання, що Мене здивувало. Можливо, дехто з вас плекав почуття вдячності, можливо, ви відчували вдячність, і тому ваша емоція викликала відповідну дію. Те, що ви зробили, не є чимось, за що потрібно дорікати; воно ані правильне, ані неправильне. Але Я хотів би, щоб ви дещо зрозуміли. Що саме Я хочу, щоб ви зрозуміли? По-перше, я хотів би запитати вас про те, що ви щойно зробили. Чи було це падінням ниць або схилянням колін із метою поклоніння? Хтось може мені сказати? (Ми вважаємо, що це було падіння ниць.) Ви гадаєте, що це було падіння ниць, тож яким тоді є значення падіння ниць? (Поклоніння.) Тоді що таке схиляння колін задля поклоніння? Я не спілкувався з вами про це раніше, але сьогодні я відчуваю, що це потрібно зробити. Чи падаєте ви ниць на своїх звичайних зібраннях? (Ні.) Чи падаєте ви ниць, коли вимовляєте свої молитви? (Так.) Чи падаєте ви ниць кожен раз, коли молитеся, якщо дозволяє ситуація? (Так.) Це добре. Але Я хотів би, щоб ви зрозуміли сьогодні, що Бог приймає колінопреклоніння лише двох типів людей. Нам не потрібно звірятися з Біблією або вчинками й поведінкою будь-яких духовних діячів. Натомість, тут і зараз, Я скажу вам дещо правдиве. По-перше, падіння ниць і схиляння колін для поклоніння – це не одне й те ж. Чому Бог приймає колінопреклоніння тих, хто падає ниць? Тому що Бог кличе когось до Себе й закликає цю людину прийняти Боже доручення, тому Бог дозволяє їй упасти ниць перед Ним. Це перший тип людей. Другий тип – це схиляння колін задля поклоніння того, хто боїться Бога та втікає від злого. Є тільки ці два типи людей. Отже, до якого типу належите ви? Чи ви можете сказати? Це істина, хоча це може трохи зачепити ваші почуття. Про те, що люди стають на коліна під час молитви нічого говорити – це правильно й так має бути, тому що, коли люди моляться, вони в основному моляться про щось, відкриваючи свої серця Богу й зустрічаючись із Ним віч-на-віч. Це спілкування й щиросердий діалог із Богом. Поклоніння навколішки має бути не простою формальністю. Я не маю на меті дорікнути вам за те, що ви зробили сьогодні. Я просто хочу пояснити це вам, щоб ви розуміли цей принцип – ви це знаєте, чи не так? (Так, знаємо.) Я кажу вам це для того, щоб це більше не повторилося. Отже, чи є в людей можливість упасти ниць і стати на коліна перед обличчям Бога? Справа не в тому, що такої можливості ніколи не буде. Рано чи пізно цей день прийде, але ще не час. Розумієте? Це вас засмучує? (Ні.) Добре. Можливо, ці слова мотивуватимуть або надихатимуть вас до того, щоб ви могли знати у своїх серцях нинішнє неприємне становище між Богом і людиною та які стосунки існують зараз між Богом і людиною. Хоча ми нещодавно ще трохи поговорили й мали діалог, людське розуміння Бога все ще далеке від достатнього. Людині ще належить пройти довгий шлях пошуку пізнання Бога. Мої наміри не полягають у тому, щоб змусити вас робити це терміново або поспішати висловлювати подібні прагнення чи почуття. Те, що ви зробили сьогодні, може виявити й показати ваші справжні почуття, і Я відчув їх. Отже, коли ви це робили, Я просто хотів встати й передати вам Свої найкращі побажання, тому що Я бажаю, щоб усім вам велося добре. Отже, у кожному Моєму слові та кожній дії Я роблю все можливе, щоб допомагати вам, направляти вас, щоб ви могли мати правильне розуміння та правильний погляд на все суще. Ви можете це зрозуміти, чи не так? (Так.) Це добре. Хоча люди мають певне розуміння різних Божих характерів, аспектів того, Хто є Бог і чим Він володіє, і роботи, яку виконує Бог, більша частка цього розуміння не виходить за межі читання слів на сторінці, або розуміння їх у принципі, або просто роздумів про них. Людям найбільше не вистачає справжнього розуміння та проникливості, які ґрунтуються на реальному досвіді. Незважаючи на те, що Бог використовує різні методи, щоб пробудити серця людей, для досягнення цього ще потрібно пройти довгий шлях. Я не хочу, щоб хто-небудь почувався так, ніби Бог залишив його наодинці, ніби Бог покинув його або повернувся до нього спиною. Усе, що Я хочу бачити, – це як кожен іде шляхом пошуку істини та прагнення зрозуміти Бога, сміливо рухаючись уперед із непохитною рішучістю, вільний від будь-яких побоювань чи тягарів. Незалежно від того, які проступки ти скоїв, незалежно від того, наскільки далеко ти заблукав або наскільки серйозним був твій переступ, не дозволяй цьому стати тягарем або зайвим багажем, який ти мусиш нести під час свого пошуку розуміння Бога. Продовжуй упевнено йти вперед. Бог завжди зберігає спасіння людини у Своєму серці; це ніколи не змінюється. Це найцінніша частина сутності Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний VI»