Божі слова на кожен день. Уривок 83

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

Буття 1:3–5: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший».

Буття 1:6–7: «І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так».

Буття 1:9–11: «І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так».

Буття 1:14–15: «І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так».

Буття 1:20–21: «І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно».

Буття 1:24–25: «І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно».

Першого дня створені день і ніч людства, що міцно тримаються завдяки владі Бога

Подивімося на перший уривок: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший» (Буття 1:3–5). Цей уривок описує першу дію Бога на початку творіння й перший день, проведений Богом, у якому були вечір і ранок. Але це був незвичайний день: Бог почав готувати світло для всього сущого й, більше того, відокремив світло від темряви. Цього дня Бог почав говорити, і Його слова та влада співіснували одне з одним. Його влада почала проявлятися серед усього сущого, і Його сила поширилася серед усього сущого в результаті Його слів. Починаючи з цього дня, усе було сформоване й міцно трималося завдяки словам Бога, владі Бога й силі Бога, і все почало функціонувати завдяки словам Бога, владі Бога й силі Бога. Коли Бог сказав слова: «Хай станеться світло», виникло світло. Бог не розпочинав будь-яку програму робіт; світло з’явилося внаслідок Його слів. Це було світло, яке Бог назвав днем, і від якого й досі залежить існування людини. За Божим велінням суть і цінність світла ніколи не змінювалися, і воно ніколи не зникало. Його існування демонструє владу й могутність Бога та проголошує існування Творця. Воно знову й знову підтверджує ідентичність і статус Творця. Воно не є нематеріальним або ілюзорним; це справжнє світло, яке людина може бачити. Із того часу в цьому порожньому світі, у якому «земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею», був створений перший матеріальний об’єкт. Він виник від слів із вуст Божих і з’явився в першому акті створення всього сущого завдяки владі й висловлюванням Бога. Незабаром після цього Бог наказав світлу й темряві розділитися… Усе змінилося і було довершене завдяки словами Бога… І Бог назвав світло «днем», а темряву назвав «ніччю». У той час у світі, який Бог мав намір створити, було створено перший вечір і перший ранок, і Бог сказав, що це був перший день. Цей день був першим днем створення Творцем всього сущого, і був початком створення всього сущого, і був першим разом, коли влада й могутність Творця були виявлені в цьому світі, який Він створив.

Завдяки цим словам людина здатна узріти владу Бога й слова Бога, а також силу Бога. Оскільки тільки Бог володіє такою силою, тільки Бог має таку владу; оскільки Бог володіє такою владою, тільки Бог має таку силу. Чи може будь-яка людина або об’єкт володіти такою владою і силою? Чи є у ваших серцях відповідь? Окрім Бога, чи володіє будь-яка створена або нестворена істота такою владою? Ви коли-небудь бачили приклад такого в будь-якій книзі або публікації? Чи є будь-який запис про те, що хтось створив небеса, землю і все суще? Це не зустрічається в жодних інших книгах або записах; звичайно, єдино авторитетні й потужні слова про величне створення Богом світу записані в Біблії; ці слова говорять про унікальну владу й ідентичність Бога. Чи можна сказати, що така влада й могутність символізують унікальну ідентичність Бога? Чи можна сказати, що ними володіє Бог, і тільки Бог? Без сумніву, тільки Сам Бог володіє такою владою і силою! Цією владою і силою не може володіти жодна створена або нестворена істота, як не може ніхто їх замінити! Чи є це однією з характеристик унікального Самого Бога? Чи ви стали свідками цього? Ці слова дозволяють людям швидко та чітко зрозуміти той факт, що Бог володіє унікальною владою і силою, а також вищою ідентичністю і статусом. Виходячи з наведеного вище спілкування, чи можете ви сказати, що Бог, у якого ви вірите, – це унікальний Сам Бог?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 84

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

Другого дня Божа влада впорядковує води і створює твердь, з’являється простір для найелементарнішого людського виживання

«І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так» (Буття 1:6–7). Які зміни відбулися після того, як Бог сказав: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою»? У Писанні сказано: «І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона». Яким був наслідок цих слів та дій Бога? Відповідь криється в останній частині уривка: «І сталося так».

Ці два коротких речення описують величну подію й чудову картину – грандіозну справу, у контексті якої Бог керував водами й створив простір, у якому могла існувати людина…

У цій картині води й твердь постають перед очима Бога в одну мить, і вони були розділені владою Божих слів та поділені на «верхню» і «нижню» в спосіб, визначений Богом. Це означає, що створена Богом твердь не тільки покривала води внизу, але й підтримувала води зверху… Водночас людина не може не заглядатися, приголомшена, і не задихатися від захоплення міццю Його влади й величчю видовища, у якому Творець рухав водами й повелівав їм, а також створив твердь. Через слова Бога, силу Бога й авторитет Бога Бог здійснив ще один великий подвиг. Хіба це не сила влади Творця? Застосуємо Писання задля того, щоб пояснити Божі вчинки: Бог промовив Свої слова, і завдяки цим словам Божим посеред вод з’явилася твердь. У той же час завдяки цим словам Бога в цьому просторі відбулася величезна зміна, і це була не зміна у звичайному смислі цього слова, а така заміна, під час якої ніщо стало чимось. Воно було народжене з думок Творця й стало чимось із нічого завдяки словам, сказаним Творцем, і, більше того, із цього моменту воно буде існувати й міцно стояти в ім’я Творця, а також буде переміщуватися, змінюватися і оновлюватися відповідно до думок Творця. Цей уривок описує другу дію Творця у створенні Ним усього світу. Це був ще один прояв влади й сили Творця, ще одне новаторське починання Творця. Це був другий день, який пройшов Творець із моменту створення світу, і це був ще один чудовий день для Нього: Він ходив серед світла, Він створив твердь, Він улаштував води й керував ними, і Його вчинки, Його влада та Його сила були задіяні в роботі нового дня…

Чи існувала твердь посеред вод до того, як Бог прорік Свої слова? Звичайно, що ні! А що сталося після того, як Бог сказав: «Нехай станеться твердь посеред води»? З’явилося те, що було задумано Богом; посеред води постала твердь, і води розділилися, тому що Бог сказав: «Нехай відділяє вона між водою й водою». Так, згідно зі словами Бога, два нових об’єкти, дві новостворені речі з’явилися серед усього завдяки владі й силі Бога. Як ви ставитеся до появи цих двох нових об’єктів? Чи відчуваєте ви велич сили Творця? Чи відчуваєте ви унікальну й надзвичайну силу Творця? Велич такої сили та могутності обумовлена владою Бога, і ця влада є відображенням Самого Бога та унікальною характеристикою Самого Бога.

Чи допоміг цей уривок вам ще раз глибоко відчути унікальність Бога? Насправді, цього далеко недостатньо; влада й сила Творця виходять далеко за ці межі. Його унікальність полягає не тільки в тому, що Він володіє сутністю, несхожою на сутність будь-якої істоти, але також і в тому, що Його влада й сила надзвичайні, безмежні, найвеличніші для всіх і стоять вище всього, і, більше того, в тому, що Його влада й те, Хто Він є і чим володіє, може створювати життя, творити чудеса й створювати кожну захоплюючу та незвичайну хвилину й секунду. У той же час Він здатен керувати життям, яке Він створює, і володарювати над чудесами й кожною хвилиною та секундою, які Він створює.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 85

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

Третього дня слова Божі кладуть початок землі й морям, а влада Божа наповнює світ життєвою силою до країв

Прочитаймо перше речення з Книги Буття 1:9–11: «І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний». Які зміни відбулися після того, як Бог просто сказав: «Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний»? І що було в цьому просторі, окрім світла й тверді? У Писаннях сказано: «І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно». Це означає, що тепер в цьому просторі був суходіл і моря, і суходіл і моря були розділені. Ці нові об’єкти з’явилися згідно з велінням із вуст Божих: «І сталося так». Чи описує Писання, як Бог метався, коли робив це? Чи описує воно Його фізичну працю? Тож як Бог це зробив? Як Бог спричинив виникнення цих нових об’єктів? Само собою очевидно, що Бог використовував слова, щоб досягти всього цього, щоб створити все це цілком.

…

Перейдімо до заключного речення цього уривка: «І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так». Поки Бог говорив, усі ці об’єкти виникали, слідуючи думкам Бога, і в одну мить безліч тендітних маленьких форм життя невпевнено висувало свої голови з ґрунту, і перш ніж вони навіть струсили частинки бруду зі своїх тіл, вони радо махали одне одному, вітаючись, киваючи й посміхаючись усьому світу. Вони дякували Творцю за життя, яке Він дарував їм, і проголосили світові, що вони є частиною всього сущого та що кожен із них присвятить своє життя тому, щоб показати владу Творця. Коли Бог промовляв Свої слова, земля стала пишною і зеленою, усі види трав, якими могла насолоджуватися людина, проросли й пробилися крізь землю, а гори та рівнини густо заросли деревами й лісами… Цей безплідний світ, у якому не було ані сліду життєвої сили, швидко покрився розкішшю рослин, трав і дерев та заряснів зеленню… Пахощі трави й аромат ґрунту поширилися повітрям, і безліч рослин почали дихати в тандемі з циркуляцією повітря, і почався процес зростання. Одночасно, завдяки словам Бога та слідуючи думкам Бога, усі рослини почали вічні життєві цикли, в яких вони ростуть, цвітуть, плодоносять і розмножуються. Вони почали суворо дотримуватися відповідного ходу свого життя та виконувати свої відповідні ролі серед усього сущого… Усі вони народилися й жили завдяки словам Творця. Вони отримували безперервне забезпечення й живлення від Творця та завжди вперто виживали в кожному куточку землі, щоб являти владу й силу Творця, і завжди являти життєву силу, даровану їм Творцем…

Життя творця надзвичайне, Його думки надзвичайні, і Його влада надзвичайна; тому, коли Він промовив Свої слова, результатом цього було: «І сталося так». Безсумнівно, Богу не потрібно працювати руками, коли Він діє; Він просто використовує Свої думки, щоб веліти, і Свої слова, щоб наказувати, і в такий спосіб усе досягається. Того дня Бог зібрав води в одне місце та дозволив з’явитися суходолу, після чого Він змусив траву прорости із землі, і виросли трави, що дають насіння, і дерева, що приносять плоди, і Бог класифікував кожне за родом його, і зробив так, що кожне містить своє власне насіння. Усе це було здійснено відповідно до думок Бога й на підставі велінь Божих слів, і кожне з’явилося, одне за одним, у цьому новому світі.

Коли Бог ще не розпочав Свою роботу, у Нього в думках уже була картина того, чого Він мав намір досягти, і коли Бог розпочав впровадження цього, а також коли Бог відкрив Свої вуста, щоб сказати про зміст цієї картини, в усьому почали відбуватися зміни завдяки владі й силі Бога. Незалежно від того, як Бог це виконав або як Він застосував Свою владу, усе було досягнуто крок за кроком відповідно до Божого плану й завдяки словам Бога, і крок за кроком, завдяки словам і владі Бога, між небом і землею відбулися зміни. Усі ці зміни й події показали владу Творця, а також надзвичайність і велич сили життя Творця. Його думки – це не прості ідеї або пуста картина, а влада, що володіє життєвою силою й надзвичайною енергією, і вони є силою, що змушує все змінюватися, відроджуватися, оновлюватися і гинути. Через це все функціонує завдяки Його думкам і водночас усе стається завдяки словам із Його вуст…

До того, як усе явилося, в думках Бога давним-давно був сформований довершений план, і новий світ був давним-давно досягнутий. Хоча третього дня на землі з’явилися всілякі рослини, у Бога не було причин зупиняти кроки створення Ним цього світу; Він мав намір продовжувати промовляти Свої слова, продовжувати звершувати створення кожного нового об’єкта. Він говорив, висловлював Свої веління, застосовував Свою владу й демонстрував Свою силу, і Він підготував усе, що планував підготувати для всього сущого й для людства, яких Він мав намір створити…

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 86

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

Четвертого дня, коли Бог знову застосовує Свою владу, з’являються пори року, дні й роки людства

Творець використав Свої слова для впровадження Свого плану, і так Він провів перші три дні Свого плану. Протягом цих трьох днів не було видно, щоб Бог був зайнятий або виснажував Себе; навпаки, Він провів чудові перші три дні Свого плану й здійснив велике починання щодо радикального перетворення світу. Абсолютно новий світ з’явився перед Його очима, і, фрагмент за фрагментом, прекрасна картина, яка закарбувалася в Його думках, нарешті виявилася в словах Бога. Поява кожного нового об’єкта була схожа на народження немовляти, і Творець отримував задоволення від картини, яка свого часу була в Його думках, а нині втілилася в життя. У цей час у Його серці з’явилася краплинка задоволення, але Його план тільки розпочався. У мить ока настав новий день, і якою ж була наступна сторінка в плані Творця? Що Він промовив? Як Він застосував Свою владу? Тим часом, що нового з’явилося в цьому новому світі? Слідуючи проводу Творця, ми звертаємо свій погляд на четвертий день створення Богом усього сущого, день, який був іще одним новим початком. Звичайно, для Творця це, безсумнівно, був ще один чудовий день, і це був ще один надзвичайно важливий день для сучасного людства. Звісно ж, той день був неоціненним. Наскільки чудовим, наскільки важливим і неоціненним він був? Спершу послухаймо слова, сказані Творцем…

«І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею» (Буття 1:14–15). Це був ще один прояв Божої влади, продемонстрованої створіннями після того, як Він створив суходіл і рослин на ньому. Для Бога ця дія була настільки ж легкою, як і те, що Він уже зробив, тому що Бог володіє такою силою; Бог не кидає слів на вітер, і Його слово буде виконане. Бог наказав світилам з’явитися на небі, і ці світила не тільки сяяли в небі й над землею, але й стали знаками дня і ночі, пір року, днів і років. Отже, коли Бог промовляв Свої слова, кожна дія, якої Бог бажав досягти, виконувалася відповідно до Божого наміру та способом, призначеним Богом.

Світила в небі – це небесна матерія, яка може випромінювати світло; вони можуть освітлювати небо, землю і моря. Вони обертаються відповідно до ритму й частоти, установлених Богом, і світять на землі в різні часові проміжки, і отже, цикли обертання світил призводять до виникнення дня і ночі на сході й заході землі, і вони є не тільки знаками ночі та дня, але й завдяки цим різним циклам вони також позначають свята й різні особливі дні людства. Вони є ідеальним доповненням і супроводом до чотирьох пір року – весни, літа, осені та зими, – установлених Богом, разом із якими світила гармонійно служать постійними й точними знаками місячних періодів, днів і років людства. Хоча тільки після появи землеробства людство почало розуміти та використовувати поділ на місячні періоди, дні й роки, обумовлені створеними Богом світилами, насправді початок місячним періодам, дням і рокам, які людина розуміє сьогодні, було дано давним-давно, четвертого дня Божого створення всього сущого; так само й цикли весни, літа, осені та зими, що змінюють один одного та які переживає людина, почалися давним-давно, на четвертий день створення Богом усього сущого. Світила, створені Богом, дозволили людині регулярно, точно й чітко розрізняти ніч і день, рахувати дні та чітко відстежувати місячні періоди й роки. (День повного місяця був завершенням одного місяця, і на основі цього людина знала, що світіння світил починає новий цикл; день півмісяця був завершенням однієї половини місяця, що говорило людині про початок нового місячного періоду, з чого можна було зробити висновок, скільки днів і ночей було в місячному періоді, скільки місячних періодів було в порі року та скільки пір року було в році, і все це виявлялося регулярно.) Отже, людина могла легко відстежувати місячні періоди, дні й роки, позначені обертанням світил. Із цього моменту людство й усе суще несвідомо жило серед впорядкованого чергування дня і ночі та змін пір року, викликаних обертанням світил. Таким було значення створення Творцем світил четвертого дня. Подібно до цього цілі й значення цієї дії Творця були так само невіддільні від Його влади й сили. Отже, світила, створені Богом, і цінність, яку вони мали незабаром принести людині, були ще одним майстерним ходом у застосуванні Творцем Своєї влади.

У цьому новому світі, у якому людству ще тільки належало з’явитися, Творець приготував вечір і ранок, небесну твердь, суходіл і моря, зелень, різнотрав’я і різні види дерев, а також світила, пори року, дні й роки для нового життя, яке Він мав незабаром створити. Влада й сила Творця виражалися в кожній новій речі, яку Він створив, і Його слова та звершення були одночасними, без найменшої розбіжності й без найменшої перерви між ними. Поява й народження всього цього нового були доказом влади й сили Творця: Він не кидає слів на вітер, і Його слово буде виконане, а те, що Він звершує, триває вічно. Цей факт ніколи не змінюється: так було в минулому, так є сьогодні, і так буде повік. Коли ви ще раз дивитеся на ці слова з Писання, чи здаються вони Вам свіжими? Чи побачили ви новий зміст і чи зробили нові відкриття? Це тому, що вчинки Творця схвилювали ваші серця і визначили напрямок вашого пізнання Його влади й сили, а також відчинили двері до вашого розуміння Творця, а Його вчинки та влада дарували життя цим словам. Отже у цих словах людина побачила реальний, яскравий прояв влади Творця, дійсно стала свідком верховенства Творця та споглянула надзвичайність влади й сили Творця.

Влада й сила Творця чинять диво за дивом; Він привертає увагу людини, і людина, як зачарована, не може не прикипіти поглядом до вражаючих вчинків, народжених внаслідок застосування Ним Своєї влади. Його феноменальна сила приносить захоплення за захопленням, і людина, засліплена та в нестямі від радості, задихається від захвату, відчуваючи побожний трепет і втіху; більше того, людина явно зворушена, і в неї виникає повага, благоговіння і прихильність. Влада та вчинки Творця мають величезний вплив і очищувальну дію на дух людини і, більше того, вони насичують її дух. Кожна з Його думок, кожне з Його висловлювань і кожен вияв Його влади – це шедевр серед усього сущого й велика справа, найбільш гідна глибокого розуміння та знання з боку створеного людства.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 87

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

П’ятого дня життя в різноманітних і різновидних формах по-різному демонструє владу Творця

Писання говорить: «І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно» (Буття 1:20–21). Писання чітко говорить нам, що цього дня Бог створив істот у водах і птахів небесних, тобто Він створив різних риб і птахів і класифікував кожного з них за родом. Отже, земля, небеса й води були збагачені Божим творінням…

Коли Божі слова були вимовлені, свіжі нові життя, кожне з яких мало власну форму, миттєво з’явилися посеред слів Творця. Ті життя прийшли у світ, борючись за місце, стрибаючи, граючись від радості… Риби всіх форм і розмірів плавали у воді; молюски всіх видів виростали з піску; лускаті, покриті панциром і безхребетні істоти поспішно зростали в різних формах, великих або маленьких, довгих або коротких. Так само почали жваво рости різні види морських водоростей, погойдуючись у такт руху різних водних організмів, хитаючись хвилеподібно, розганяючи застояні води, ніби кажучи їм: «Ворушися! Приведи своїх друзів! Бо ти більше ніколи не будеш самотнім!». Із того моменту, коли різні живі істоти, створені Богом, з’явилися у воді, кожне наступне нове життя приносило життєву силу водам, які так довго були спокійними, і сповіщало про нову еру… Із того моменту вони тулилися один до одного, складали один одному компанію і не тримали дистанції між собою. Вода існувала задля істот у ній, живлячи кожне життя, яке мешкало в її обіймах, і кожне життя існувало заради води внаслідок її живлення. Кожне дарувало життя іншому, і в той же час кожне в однаковий спосіб свідчило про чудесність і велич творіння Творця, а також про неперевершену силу влади Творця…

Як море більше не було безмовним, так і небеса почали наповнюватися життям. Один за одним птахи, великі й малі, злітали в небо із землі. На відміну від морських істот, у них були крила й пір’я, що вкривало їхні стрункі й граційні тіла. Вони тріпотіли крилами, гордо й бундючно демонструючи свій чудовий пір’яний покрив і свої особливі функції і навички, даровані їм Творцем. Вони вільно ширяли й уміло переміщувалися між небом і землею, через луги й ліси… Вони були улюбленцями повітря, вони були улюбленцями всього сущого. От-от вони мали стати сполучною ланкою між небом і землею й передавати послання всьому сущому… Вони співали, вони радісно носилися довкола, вони приносили радісні вигуки, сміх і пожвавлення в цей колись порожній світ… Вони використовували свій чистий, мелодійний спів, використовували слова у своїх серцях, щоб вихваляти Творця за дароване їм життя. Вони весело танцювали, щоб продемонструвати досконалість і чудесність творіння Творця, і присвятили б усе своє життя тому, щоб свідчити про владу Творця через особливе життя, яке Він їм дарував…

Незалежно від того, чи були вони у воді або в небесах, за наказом Творця ця безліч живих істот існувала в різних конфігураціях життя, і за наказом Творця вони збиралися разом відповідно до своїх видів, і цей закон, це правило було незмінним для всіх творінь. Вони ніколи не наважувалися вийти за межі, встановлені для них Творцем, та й не були здатні на це. Як було визначено Творцем, вони жили й розмножувалися, і строго дотримувалися життєвого шляху й законів, установлених для них Творцем, і свідомо залишалися вірними Його невисловленим велінням та небесним указам і настановам, які Він дав їм, аж до сьогоднішнього дня. Вони розмовляли з Творцем своїм особливим способом і почали цінувати значення Творця та корилися Його велінням. Ніхто ніколи не порушував владу Творця, і Його царювання й керування ними здійснювалося в Його думках; жодного слова не було вимовлено, але влада, яка була унікальною для Творця, у тиші керувала всім сущим, яке не володіло мовною функцією та яке відрізнялося від людства. Таке особливе застосування Його влади змусило людину здобути нове знання та сформувати нове тлумачення унікальної влади Творця. Тут Я мушу сказати вам, що цього нового дня застосування влади Творця ще раз продемонструвало Його унікальність.

Далі погляньмо на останнє речення цього уривка з Писання: «Бог побачив, що добре воно». Що, на вашу думку, це означає? У ці слова вкладені емоції Бога. Бог спостерігав, як усе, що Він створив, виникло й міцно стояло завдяки Його словам, а також поступово почало змінюватися. Чи був у цей час Бог задоволений різними речами, які Він створив Своїми словами, і різними діями, які Він звершив? Відповідь така: «Бог побачив, що добре воно». Що ви тут бачите? Що означає те, що «Бог побачив, що добре воно»? Що воно символізує? Це означає, що в Бога були сила й мудрість, щоб здійснити те, що Він запланував і призначив, щоб досягти цілей, які Він поставив. Коли Бог виконав кожне завдання, чи відчував Він жаль? Відповідь досі така: «Бог побачив, що добре воно». Іншими словами, Він не тільки не пожалкував, але, навпаки, був задоволений. Що означає, що Він не жалкував? Це означає, що Божий план досконалий, що Його сила й мудрість досконалі, і що тільки завдяки Його владі можна досягти такої досконалості. Коли людина виконує завдання, чи може вона, подібно до Бога, бачити, що добре воно? Чи може все, що робить людина, досягти досконалості? Чи може людина завершити щось раз і назавжди? Так само, як людина каже: «Немає нічого досконалого, є тільки краще», ніщо з того, що робить людина, не може досягти досконалості. Коли Бог побачив, що все, що Він зробив і чого досяг, було добре, усе, створене Богом, було встановлено Його словами, тобто, коли «Бог побачив, що добре воно», усе, що Він створив, набуло постійної форми, було класифіковано за видом і отримало стале положення, мету й функцію раз і назавжди. Більше того, роль цих об’єктів серед усього сущого та шлях, який вони мають пройти під час Божого управління всім сущим, уже були визначені Богом і були незмінні. Це був небесний закон, даний Творцем усьому сущому.

«Бог побачив, що добре воно», – ці прості недооцінені слова, які так часто ігноруються, є словами небесного закону й небесного указу, даного Богом усім творінням. Вони є ще одним втіленням влади Творця, більш практичним і більш глибоким. Завдяки своїм словам Творець не тільки зміг здобути все, що Він мав намір здобути, і досягти всього, що Він мав намір досягти, але й зміг контролювати у Своїх руках усе, що Він створив, і управляти всім, що Він створив згідно зі Своєю владою, і, більше того, усе було систематичним і регулярним. Усе також розмножувалось, існувало й гинуло за Його словом і, більше того, завдяки Його владі воно існувало в середовищі встановленого Ним закону, і ніхто не був звільнений від його виконання! Цей закон набрав чинності в той самий момент, коли «Бог побачив, що добре воно», і він буде існувати, продовжуватися та функціонувати заради Божого плану управління аж до того дня, коли його скасує Творець! Унікальна влада Творця проявилася не тільки в Його здатності створити все суще й наказати всьому почати існувати, але й у Його здатності керувати всім і володарювати над усім, а також дарувати наснагу й життєву силу всьому і, більше того, у Його здатності спричинити раз і навіки появу й існування всього, що Він створив за Своїм планом, у створеному Ним світі в досконалій формі, з досконалою структурою життя й досконалою роллю. Його влада так само проявилася і в тому, що думки Творця не підпорядковувалися жодним обмеженням, не були обмежені часом, простором або географією. Як і Його влада, унікальна ідентичність Творця залишатиметься незмінною навіки-віків. Його влада завжди буде відображенням і символом Його унікальної ідентичності, і Його влада навіки існуватиме поряд із Його ідентичністю!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 88

Бог використовує слова, щоб створити все суще (Вибрані уривки)

Шостого дня Творець промовляє – і один за одним виникає кожен вид живої істоти, що був у Його думках

Непомітно робота Творця зі створення всього сущого тривала протягом п’яти днів, відразу після чого Творець привітав шостий день Свого створення всього сущого. Цей день був ще одним новим початком і ще одним надзвичайним днем. Яким був план Творця напередодні цього нового дня? Яких нових істот Він збирався створити? Слухайте, це голос Творця…

«І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно» (Буття 1:24–25). Які живі істоти ввійшли до переліку? У Писанні сказано: худоба, і плазуни, і земна звірина за родом її. Це означає, що цього дня на землі не тільки з’явилися всілякі живі істоти, але й усі вони були класифіковані відповідно до роду, і так само «Бог побачив, що добре воно».

Як і протягом попередніх п’яти днів, Творець говорив тим же тоном і дав наказ народитися тим живим істотам, яких Він бажав, і щоб вони з’явилися на землі кожна за її родом. Коли Творець застосовує Свою владу, жодне з Його слів не промовляється марно, і тому шостого дня кожна жива істота, яку Він мав намір створити, з’явилася в призначений час. Щойно Творець сказав: «Нехай видасть земля живу душу за родом її», земля відразу ж наповнилася життєвою силою, і на землі раптово з’явилося дихання всіляких живих істот… У трав’янистій зеленій незайманій місцевості одна за одною з’явилися огрядні корови, розмахуючи хвостами, бекаючі вівці збиралися в отари, а коні іржали й пускалися галопом… В одну мить безкраї простори безмовних лугів вибухнули життєвою силою… Поява цього різноманіття видів худоби була прекрасним видовищем на спокійних луках і принесла безмежну життєву силу… Вони стали супутниками лугів і господарями пасовиськ, і всі вони залежали один від одного; так само вони стали опікунами та хранителями цих земель, які були їхнім постійним середовищем проживання та забезпечували їх усім необхідним, ставши вічним джерелом живлення задля їхнього існування…

Того ж дня, коли з’явилися ці різні види худоби, по слову Творця на світ одна за одною з’явилася безліч комах. Незважаючи на те, що вони були найменшими з живих істот серед усіх створінь, їхня життєва сила однаково була чудовим творінням Творця, і вони не прибули запізно… Деякі тріпотіли своїми маленькими крильцями, а інші повільно повзали; деякі стрибали й підскакували, інші хиталися; деякі мчали вперед, а інші швидко задкували; деякі рухалися вбік, інші стрибали вгору та вниз… Усі були зайняті пошуками житла для себе: деякі пробиралися в траву, деякі рили нори в ґрунті, деякі злітали на дерева, ховалися в лісах… Незважаючи на невеликі розміри, вони не бажали терпіти муки порожнього шлунка й, знайшовши свої власні домівки, кинулися шукати їжу, щоб насититися. Деякі вилазили на траву, щоб поласувати її ніжними стеблинками, деякі набирали повні роти бруду й заковтували його в шлунок, поїдаючи з великим апетитом і задоволенням (для них навіть бруд – ласощі); деякі ховалися в лісах, але вони не зупинялися на відпочинок, тому що сік у блискучих темно-зелених листках був їм за соковиту їжу… Наситившись, комахи не припиняли своєї діяльності; незважаючи на невеликі розміри, вони володіли величезною енергією й необмеженою плідністю, і тому з усіх істот вони найактивніші та найпрацьовитіші. Вони ніколи не лінувалися і ніколи не втішалися відпочинком. Втамувавши голод, вони продовжували тяжко працювати заради свого майбутнього, завжди будучи зайнятими й піклуючись про свій завтрашній день, про своє виживання… Вони тихо дзижчали балади з різними мелодіями й ритмами, щоб підбадьорити й підстьобнути самих себе. Вони також додали радості траві, деревам і кожному клаптику ґрунту, зробивши кожен день і кожен рік унікальним… Своїми власними мовами та способами вони передавали інформацію всім живим істотам на землі. Використовуючи свій власний особливий життєвий шлях, вони позначали все, на чому залишали сліди… Вони були в тісних стосунках із ґрунтом, травою і лісами, і вони приносили енергію і життєву силу ґрунтові, траві й лісам. Вони доносили настанови й вітання Творця до всіх живих істот…

Погляд Творця ковзнув по всьому, що Він створив, і в цей момент Його очі зупинилися на лісах і горах, а Його увага перемкнулася. Коли Його слова були промовлені, у густих лісах і на горах з’явився тип істот, не схожих на жодну з тих, що виникли раніше: це були дикі тварини, промовлені вустами Бога. Давно очікувані, вони хитали головами й махали хвостами, кожен зі своєю унікальною мордою. У деяких було хутро, у деяких були панцирі, деякі оголювали ікла, у деяких був оскал, у деяких була довга шия, у деяких був короткий хвіст, у деяких були дикі очі, у деяких був боязкий погляд, деякі схилялися, щоб їсти траву, у деяких довкола рота була кров, деякі стрибали на двох ногах, деякі походжали на чотирьох копитах, деякі дивилися вдалину з верхівок дерев, деякі підстерігали в лісах, деякі шукали печери для відпочинку, деякі бігали й пустували на рівнинах, деякі рухалися крадькома лісами…; деякі ревіли, деякі вили, деякі гавкали, деякі кричали…; у деяких було сопрано, у деяких – баритон, деякі були повноголосими, деякі – дзвінкими й мелодійними…; деякі були похмурими, деякі були милими, деякі були огидними, деякі були чарівними, деякі були страшними, деякі були заворожливо наївними… Вони з’являлися одна за одною. Подивіться, які вони високі й могутні, вільні духом, безтурботно байдужі одна до одної, не обтяжують себе навіть тим, щоб глянути одна на одну… Кожна з них несла в собі особливе життя, дароване їй Творцем, і свою власну дикість і жорстокість; вони з’явилися в лісах і горах. Зневажаючи всіх, такі цілковито владні – зрештою, вони були справжніми господарями гір і лісів. Із того моменту, як їхня поява була визначена Творцем, вони «пред’явили права» на ліси й гори, бо Творець вже остаточно затвердив їхні межі та визначив ареал їхнього існування. Тільки вони були справжніми владиками гір і лісів, і саме тому вони були такими дикими, такими зневажливими. Їх названо «дикими тваринами» виключно тому, що з усіх істот саме вони були по-справжньому дикими, жорстокими й неприборканими. Їх не можна було приручити, тому їх не можна було розводити, і вони не могли жити в гармонії з людством або працювати на благо людства. Саме тому, що їх не можна було розводити, що вони не могли працювати на людство, їм доводилося жити на відстані від людства, і людина не могла до них наблизитися. У свою чергу, саме через те, що вони жили на відстані від людей і люди до них не могли наблизитися, вони змогли виконати зобов’язання, покладене на них Творцем: охороняти гори й ліси. Їхня дикість захищала гори та охороняла ліси й була найкращим захистом і гарантією їхнього існування та розмноження. У той же час їхня дикість підтримувала й забезпечувала баланс між усім сущим. Їхня поява дала підтримку й опору горам і лісам; їхня поява принесла безмежну енергію і життєву силу тихим і порожнім горам і лісам. Із цього моменту гори та ліси стали їхнім постійним природним середовищем, і вони ніколи не втрачали своїх осель, тому що саме для них з’явилися та існували гори й ліси; дикі тварини виконували свій обов’язок і робили все можливе, щоб охороняти їх. Так само дикі тварини суворо дотримувалися настанов Творця щодо того, щоб триматися своєї території, і продовжували використовувати свою звірину природу задля підтримки балансу всього сущого, встановленого Творцем, а також проголошувати владу й силу Творця!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 89

Під владою Творця все суще є досконалим

Усе суще, створене Богом, включно з тими, що могли рухатися, і тими, що не могли, такими як птахи й риби, такими як дерева й квіти, і включно з худобою, комахами та дикими тваринами, створеними шостого дня, – усі вони були добрі в очах Бога і, більше того, в очах Бога все це, згідно з Його планом, досягло вершини досконалості й стандартів, яких Бог бажав досягти. Крок за кроком Творець виконував ту роботу, яку мав намір виконати відповідно до Свого плану. Одна за одною з’являлися речі, які Він мав намір створити, і поява кожної була відображенням влади Творця, кристалізацією Його влади; завдяки цим кристалізаціям усі творіння не могли не бути вдячними за благодать і забезпечення, дані Творцем. У міру того, як проявлялися чудові вчинки Бога, цей світ, клаптик за клаптиком, наповнювався всім сущим, створеним Богом, і змінювався з хаосу й темряви на ясність та яскравість, із мертвої тиші на жвавість і безмежну життєву силу. Серед усіх творінь, від великого до малого, від малого до мікроскопічного, не було нічого, що не було б створене владою й силою Творця; кожне творіння відзначалося унікальною та невід’ємною необхідністю і цінністю існування. Незалежно від відмінностей у формі й структурі, вони просто повинні були бути створені Творцем, щоб існувати під владою Творця. Іноді люди бачать комаху, яка дуже потворна, і кажуть: «Ця комаха така жахлива, не може бути, щоб Бог створив таку потворну річ, Він нізащо у світі не створив би щось таке бридке». Яка нерозумна думка! Ось що їм слід казати: «Хоча ця комаха така потворна, вона була створена Богом, і тому в неї мусить бути своє унікальне призначення». У Своїх думках Бог мав намір надати різним живим істотам, яких Він створив, усіляку зовнішність без винятку, наділити їх усілякими функціями та призначеннями, і тому нічого з того, що створив Бог, не зроблене з одного тіста. Від їхнього зовнішнього вигляду до внутрішньої будови, від їхніх життєвих звичок до місця, яке вони займають, – усі вони різні. Корови мають вигляд корів, осли мають вигляд ослів, олені мають вигляд оленів, а слони мають вигляд слонів. Хіба можеш ти сказати, хто з них найкрасивіший, а хто найпотворніший? Хіба можеш ти сказати, хто з них найбільш корисний, а чиє існування – найменш необхідне? Декому подобаються на вигляд слони, але ніхто не використовує слонів для землеробства; деякі люди вподобали вигляд левів і тигрів, тому що їхня зовнішність є найбільш вражаючою серед усіх інших, але чи можна тримати їх як домашніх тварин? Коротше кажучи, коли мова заходить про незліченні творіння, людина повинна рахуватися з владою Творця, тобто рахуватися з порядком, встановленим Творцем для всього сущого; це наймудріше ставлення. Тільки позиція пошуку початкових намірів Творця й покори їм є істинним прийняттям і впевненістю у владі Творця. Це добре в очах Бога, тож яка в людини причина доскіпуватися?

Отже, усе суще під владою Творця має грати нову симфонію на честь володарювання Творця, розпочати блискучу прелюдію до Його роботи нового дня, і в цей момент Творець також відкриє нову сторінку в роботі Свого управління! Відповідно до закону, встановленого Творцем стосовно свіжих паростків навесні, дозрівання влітку, збирання врожаю восени та його зберігання взимку, усе суще буде суголосним із планом управління Творця, і все буде радо зустрічати свій власний новий день, новий початок і новий життєвий шлях. Воно буде жити й розмножуватися в нескінченній послідовності, щоб вітати кожен день під царюванням влади Творця…

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 90

Жодна зі створених і нестворених істот не може замінити собою ідентичність Творця

Із того моменту, як Бог розпочав творити все суще, почала виявлятися і відкриватися Його сила, бо Бог використовував слова, щоб створити все суще. Незалежно від того, у який спосіб Він створив його, незалежно від того, чому Він створив його, усе суще виникло, міцно трималося й існувало завдяки словам Бога; це унікальна влада Творця. За часів, що передували появі людства у світі, Творець використовував Свою силу та владу, щоб створити все для людства, і використовував Свої унікальні методи, щоб підготувати відповідне середовище проживання для людства. Усе, що Він робив, було підготовкою до людства, яке незабаром мало отримати Його подих. Це означає, що в часи, що передували створенню людства, влада Бога виявлялася у всіх створіннях, відмінних від людей, у таких великих речах, як небеса, світила, моря й суходіл, і в таких малих, як тварини й птахи, а також у різноманітних комахах і мікроорганізмах, включно з різними бактеріями, невидимими для неозброєного ока. Кожному було дане життя словами Творця, кожен розмножувався завдяки словам Творця і кожен жив під владою Творця завдяки Його словам. Хоча вони не отримали подиху Творця, вони все ж проявляли життєву силу, даровану їм Творцем, через свої різні форми й структури; хоча вони не отримали здатність говорити, дану людству Творцем, кожен із них отримав спосіб вираження свого життя, дарованого їм Творцем, який відрізнявся від мови людини. Влада Творця не тільки надає життєву силу на перший погляд статичним матеріальним об’єктам, щоб вони ніколи не зникли, але Він також дає інстинкт відтворення та розмноження всім живим істотам, щоб вони ніколи не зникли, і тому вони з покоління в покоління передаватимуть закони й принципи виживання, даровані їм Творцем. Спосіб, у який Творець застосовує Свою владу, не прив’язаний жорстко до макро-або мікроскопічної точки зору та не обмежений жодною формою; Він здатний керувати процесами всесвіту й володарювати над життям і смертю всього сущого і, більше того, Він здатний маневрувати всім сущим так, щоб воно служило Йому; Він може управляти всіма процесами в горах, річках і озерах та керувати всім сущим усередині них, і, крім цього, Він здатний забезпечити те, що необхідно всьому сущому. Це прояв унікальної влади Творця серед усього сущого, окрім людства. Такий прояв не тільки триває все життя; він ніколи не припиниться та не перестане існувати, і ніхто чи ніщо не може його змінити або зіпсувати, як і ніхто чи ніщо не може його розширити чи звузити, адже ніхто не може замінити ідентичність Творця, і, отже, влада Творця не може бути замінена жодною створеною істотою; вона недосяжна і для жодної нествореної істоти. Візьмемо, наприклад, Божих посланців і ангелів. Вони не володіють силою Бога, а тим більше владою Творця, і причина, з якої вони не володіють силою та владою Бога, полягає в тому, що вони не володіють сутністю Творця. Нестворені істоти, такі як Божі посланці й ангели, хоча й можуть виконувати певні речі від імені Бога, не можуть представляти Бога. Хоча вони володіють деякою силою, якою не володіє людина, вони не володіють владою Бога; вони не володіють владою Бога створювати все суще, наказувати всьому сущому й володарювати над усім сущим. Отже, унікальність Бога не може бути замінена жодною нествореною істотою, і так само жодна нестворена істота не може замінити владу й силу Бога. Чи ти читав у Біблії про будь-якого посланця Бога, який створив усе суще? Чому Бог не послав жодного зі Своїх посланців або ангелів, щоб створити все суще? Тому, що вони не мали влади Бога і, отже, не володіли здатністю застосовувати владу Бога. Так само, як і всі творіння, усі вони знаходяться під володарюванням Творця і під владою Творця, і так само Творець є їхнім Богом і їхнім Володарем. Серед усіх них без винятку – чи благородних чи тих, хто в скромному становищі, чи можновладних чи безвладних, – немає жодного, хто міг би перевершити владу Творця, і тому серед них немає нікого, хто міг би замінити ідентичність Творця. Вони ніколи не будуть називатися Богом і ніколи не зможуть стати Творцем. Це непорушні істини й факти!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 91

Бог використовує Свої слова, щоб укласти заповіт із людиною

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Після того, як Він створює все суще, влада Творця підтверджується та проявляється ще раз у заповіті веселки

Влада Творця завжди проявляється і застосовується серед усіх творінь, і Він не тільки керує долею всього, але й також керує людиною, особливою істотою, яку Він створив власноруч і яка володіє іншою структурою життя та існує в іншій формі життя. Створивши все суще, Творець не перестав виявляти Свою владу й силу; для Нього влада, із якою Він володарює над усім сущим і над долею всього людства, формально розпочалася тільки після того, як людство дійсно народилося від Його руки. Він мав намір керувати людством і правити людством; Він мав намір спасти людство й по-справжньому здобути людство, здобути людство, яке могло б керувати всім сущим; Він мав намір змусити таке людство жити під Його владою, а також знати Його владу й коритися їй. Отож, Бог почав офіційно виявляти Свою владу серед людей, використовуючи Свої слова, і почав використовувати Свою владу задля реалізації Своїх слів. Звичайно, Божа влада була продемонстрована у всіх місцях під час цього процесу; Я просто вибрав кілька конкретних, добре відомих прикладів, завдяки яким ви можете зрозуміти й пізнати унікальність Бога та Його унікальну владу.

Між уривком із Книги Буття 9:11–13 і наведеними вище уривками, що стосуються письмової згадки про створення Богом світу, існує схожість, але, разом із тим, є й різниця. У чому схожість? Схожість полягає в тому, що Бог використовує слова, щоб зробити те, що Він мав намір зробити, а різниця в тому, що цитовані тут уривки являють собою спілкування Бога з людиною, у контексті якого Він уклав заповіт із людиною та розповів людині про те, що містилося в цьому заповіті. Це застосування Божої влади відбулося під час Його діалогу з людиною, тобто до створення людства слова Бога були вказівками й наказами, даними творінням, яких Він мав намір створити. Але тепер був хтось, хто міг почути слова Бога, і тому Його слова були одночасно діалогом із людиною та пересторогою і настановою для людини. Більше того, Божі слова були заповідями, які містили в собі Його владу та які були виголошені всьому сущому.

Яку дію Бога описано в цьому уривку? У цьому уривку записаний заповіт, який Бог уклав із людиною після того, як знищив світ потопом; у ньому людині розповідається про те, що Бог більше не буде спричиняти такі руйнування у світі, і що на підтвердження цього Він створив знамення. Що це було за знамення? У Писанні сказано, що «Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею». Це первинні слова, сказані Творцем людству. Коли Він промовив ці слова, перед очима людини з’явилася веселка, і вона залишається аж до цього дня. Кожен бачив таку веселку, і коли ти її бачиш, чи ти знаєш, як вона з’являється? Наука не здатна ані довести це, ані визначити її джерело, ані встановити її місцезнаходження. Це тому, що веселка – це знамення заповіту, укладеного між Творцем і людиною; вона не вимагає наукового обґрунтування, вона не була створена людиною, і людина не здатна її змінити. Це продовження прояву влади Творця після того, як Він промовив Свої слова. Творець використав Свій власний особливий метод дотримання Свого заповіту з людиною і Своєї обіцянки, і тому використання Ним веселки як знамення заповіту, який Він уклав, є небесним указом і законом, який залишиться навіки незмінним, як відносно Творця, так і відносно створеного людства. Необхідно зазначити, що цей непорушний закон є ще одним істинним проявом влади Творця після створення Ним усього сущого, а також, що влада й сила Творця безмежні; використання Ним веселки як знамення є продовженням і розширенням влади Творця. Це була ще одна дія, виконана Богом за допомогою Його слів, а також знамення заповіту, який Бог уклав із людиною за допомогою слів. Він розповів людині про те, що Він вирішив здійснити, і в який спосіб це мало бути здійснено й досягнуто. У такий спосіб справа була звершена відповідно до слів із уст Бога. Тільки Бог володіє такою силою, і сьогодні, через кілька тисяч років після того, як Він промовив ці слова, людина все ще може дивитися на веселку, промовлену вустами Бога. Через ті слова, висловлені Богом, цей об’єкт залишається незмінним, таким самим аж до сьогодні. Ніхто не може прибрати цю веселку, ніхто не може змінити її закони, і вона існує виключно завдяки словам Бога. Це саме влада Божа. «Бог не кидає слів на вітер, і Його слово буде виконано, а те, що Він робить, триває вічно». Такі слова тут чітко проявлені, і це явна ознака й особливість влади й сили Божої. Такою ознакою або особливістю не володіє жодна зі створених істот, як не побачити її і в жодній із нестворених істот. Вона належить тільки унікальному Богові й відрізняє ідентичність і сутність, якими володіє тільки Творець, від ідентичності й сутності творінь. Водночас це ще й ознака та особливість, яку, окрім Самого Бога, ніколи не можуть перевершити жодні створені або нестворені істоти.

Укладання Богом Свого заповіту з людиною було надзвичайно важливим актом, який Він мав намір використовувати, щоб повідомити людині якийсь факт і розповісти їй Свою волю. Із цією метою Він застосував унікальний метод, використавши особливе знамення для встановлення заповіту з людиною, знамення, яке було обіцянкою заповіту, укладеного Ним із людиною. Отже, чи було укладання цього заповіту великою подією? Наскільки великою була ця подія? Саме в цьому полягає особливість заповіту: це не заповіт, укладений між окремими людьми або між групами людей, або між країнами; це заповіт, укладений між Творцем і всім людством, і він залишатиметься чинним до того дня, коли Творець знищить усе суще. Виконавець цього заповіту – Творець, який також є його хранителем. Коротше кажучи, увесь заповіт веселки, укладений із людством, був виконаний і досягнутий відповідно до діалогу між Творцем і людством та залишається таким аж до сьогоднішнього дня. Що ще можуть робити створіння, окрім як підкорятися, слухатися, вірити, цінувати, свідчити й хвалити владу Творця? Бо ніхто, окрім унікального Бога, не має сили, щоб укласти такий заповіт. Поява веселки вкотре є повідомленням людству й привертає його увагу до заповіту між Творцем і людством. У постійних явленнях заповіту між Творцем і людством людству демонструється не веселка або сам заповіт, а непорушна влада Творця. Повторювана поява веселки демонструє приголомшливі й чудесні вчинки Творця в прихованих місцях і одночасно є життєво важливим відображенням влади Творця, яка ніколи не зникне й ніколи не зміниться. Хіба це не вияв ще одного аспекту унікальної влади Творця?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 92

Благословення Божі

Буття 17:4–6: «Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів. І не буде вже кликатись ім’я твоє: Аврам, але буде ім’я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть».

Буття 18:18–19: «Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо Я його знаю, що він накаже своїм дітям і домашнім по собі, і вони дотримуватимуться шляху Єгови, щоб чинити справедливість і суд, аби Єгова навів на Авраама те, що Він про нього сказав».

Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Унікальний спосіб і характеристики висловлювань Творця є символом унікальної ідентичності та влади Творця (Вибрані уривки)

Багато хто бажає шукати й здобувати Божі благословення, але не кожен може їх здобути, бо в Бога Свої принципи, і Він благословляє людину по-своєму. Обітниці, які Бог дає людині, і кількість благодаті, яку Він їй дарує, розподіляються в залежності від думок і дій людини. Отже, про що свідчать Божі благословення? Що люди можуть побачити в них? На цьому етапі давайте відкладемо вбік обговорення того, яких людей благословляє Бог, і принципів Божого благословення людини. Натомість розгляньмо благословення Богом людини з метою пізнання влади Бога, з точки зору пізнання влади Бога.

Усі чотири наведені вище уривки зі Святого Письма – це записи про Боже благословення людини. Вони містять докладний опис одержувачів Божих благословень, таких як Авраам і Йов, а також причин, із яких Бог дарував Свої благословення, і того, що містилося в цих благословеннях. Тон і манера Божих висловлювань, а також точка зору й позиція, з якої Він говорив, дають людям можливість оцінити, що Той, хто дарує благословення, і одержувач таких благословень мають виразно різні ідентичність, статус і сутність. Тон і манера цих висловлювань, а також позиція, з якої вони були промовлені, унікальні для Бога, який володіє ідентичністю Творця. У Нього є влада й сила, а також честь Творця і велич, які не викликають сумнівів у жодної людини.

Спершу подивімося на Буття 17:4–6: «Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів. І не буде вже кликатись ім’я твоє: Аврам, але буде ім’я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть». Ці слова були заповітом, який Бог уклав із Авраамом, а також Божим благословенням для Авраама: Бог мав зробити Авраама батьком народів, надзвичайно плідним, і від нього мали вийти народи, а також царі. Чи ти бачиш владу Бога в цих словах? І як ти розглядаєш таку владу? Який аспект сутності Божої влади ти бачиш? Уважно прочитавши ці слова, неважко виявити, що влада й ідентичність Бога чітко розкриваються в формулюваннях Божих висловлювань. Наприклад, коли Бог говорить: «Мій заповіт із тобою, і станеш ти… вчинив Я тебе… вчиню Я тебе…», такі фрази, як «станеш ти» і «Я вчиню», формулювання яких несе в собі підтвердження ідентичності та влади Бога, з одного боку, є показником вірності Творця; з іншого боку, це особливі слова, використовувані Богом, який володіє ідентичністю Творця, а також слова, які є частиною загальноприйнятого словника. Якщо хтось каже, що він сподівається, що хтось інший буде надзвичайно плідним, що від нього вийдуть народи й царі, то це, безсумнівно, побажання, а не обіцянка чи благословення. Отже, люди не наважуються говорити: «Я зроблю тебе таким-то, ти зробиш те-то й те-то», тому що вони знають, що вони не мають такої сили; це не залежить від них, і навіть якщо вони казатимуть таке, їхні слова будуть пустою нісенітницею, що ґрунтується на їхніх амбіціях і бажанні. Чи наважиться будь-хто говорити таким пишномовним тоном, якщо він відчуває, що не може втілити в життя свої бажання? Кожен бажає добра своїм нащадкам і сподівається, що вони процвітатимуть і будуть насолоджуватися великим успіхом. «Яке велике щастя було б для одного з них стати імператором! Якби хтось став губернатором, це теж було б добре – головне, щоб він був кимось важливим!» Це все бажання людей, але люди можуть тільки бажати благословення своїм нащадкам і не можуть виконати чи здійснити жодну зі своїх обіцянок. У глибині душі кожен чітко знає, що він не володіє силою для досягнення таких цілей, бо все, що стосується їх самих, знаходиться поза їхнім контролем, і тому як вони можуть розпоряджатися долею інших? Бог може промовляти такі слова тому, що Він володіє такою владою та здатний виконати всі обіцянки, які Він дає людині, і втілити в життя всі благословення, які Він дарує людині. Людина була створена Богом, і для Бога зробити когось надзвичайно плідним було б дитячою забавкою; щоб зробити чиєсь потомство процвітаючим, Йому потрібно було б сказати всього лише одне слово. Йому ніколи не довелося б працювати до сьомого поту заради такої справи, або напружувати Свій розум, або витискати з Себе усі соки, щоб цього досягти; такою є сила Божа, сама влада Божа.

Прочитавши слова «Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі!» у Книзі Буття 18:18, чи ти можеш відчути владу Бога? Чи ти можеш відчути надзвичайність Творця? Чи ти можеш відчути вищість Творця? Слова Божі безсумнівні. Бог говорить такі слова не через Свою впевненість в успіху або щоб показати таку впевненість; натомість вони є доказом влади Божих висловлювань і є заповіддю, яка забезпечує виконання слів Бога. Тут є два вирази, на які вам слід звернути увагу. Коли Бог говорить: «Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі!», чи є в цих словах будь-який елемент двозначності? Чи є в них будь-який елемент занепокоєння? Чи є в них будь-який елемент страху? Завдяки словам «справді» та «стане» в Божих висловлюваннях ці елементи, які притаманні людині й часто проявляються в ній, ніколи не мали жодного відношення до Творця. Ніхто не наважився б використовувати такі слова, бажаючи іншим добра, ніхто не наважився б благословляти іншого з такою впевненістю, щоб подарувати йому велику й могутню націю або пообіцяти, що всі народи землі поблагословляться в ньому. Що достовірніші слова Бога, то більше вони щось доводять – а що саме? Вони доводять, що Бог володіє такою владою, що Його влада може такого досягнути, та що це досягнення неминуче. Бог був упевнений у Своєму серці, без найменших вагань, у всьому, чим Він благословив Авраама. Більше того, все сказане буде виконано згідно з Його словами, і жодна сила не зможе змінити його виконання, завадити йому, послабити його або стати йому на перешкоді. Незалежно від того, що ще сталося, ніщо не могло скасувати Божі слова або вплинути на їхнє виконання та впровадження. Це сама сила слів, промовлених вустами Творця, і влада Творця, яка не терпить заперечення людини! Прочитавши ці слова, чи ти все ще маєш сумніви? Ці слова були промовлені вустами Бога, і в словах Бога є сила, велич і влада. Така сила та влада, а також неминучість виконання того чи іншого факту, недосяжні й неперевершувані для будь-якої створеної або нествореної істоти. Тільки Творець може розмовляти з людством таким тоном і з такою інтонацією, і факти довели, що Його обіцянки – це не пусті слова й не даремні хвастощі, а прояв унікальної влади, яку не може перевершити жодна людина, подія або об’єкт.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 93

Благословення Божі

Буття 17:4–6: «Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів. І не буде вже кликатись ім’я твоє: Аврам, але буде ім’я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть».

Буття 18:18–19: «Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо Я його знаю, що він накаже своїм дітям і домашнім по собі, і вони дотримуватимуться шляху Єгови, щоб чинити справедливість і суд, аби Єгова навів на Авраама те, що Він про нього сказав».

Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Унікальний спосіб і характеристики висловлювань Творця є символом унікальної ідентичності та влади Творця (Вибраний уривок)

У чому різниця між словами, сказаними Богом, і словами, сказаними людиною? Коли ти читаєш ці слова, промовлені Богом, ти відчуваєш міць Божих слів і владу Бога. Що ти відчуваєш, коли чуєш, як люди говорять такі слова? Чи ти думаєш, що вони надзвичайно гордовиті й хвалькуваті – люди, які виставляють себе на показ? Бо в них немає цієї сили, вони не володіють такою владою, і тому вони абсолютно нездатні досягти такого. Те, що вони так упевнені в своїх обіцянках, тільки показує недбалість їхніх зауважень. Якщо хтось скаже такі слова, то він, безсумнівно, буде гордовитим і надміру впевненим, і проявить себе як класичний приклад характеру архангела. Ці слова вийшли з вуст Бога; чи ти відчуваєш тут будь-який елемент гордовитості? Чи ти вважаєш, що слова Бога – це просто жарт? Слова Бога – це влада, слова Бога – це факт, і до того, як слова виходять із Його вуст, тобто поки Він приймає рішення щось зробити, це щось уже відбулося. Можна сказати, що все, що Бог сказав Авраамові, було заповітом, який Бог уклав з Авраамом, і обітницею, даною Авраамові Богом. Ця обітниця була встановленим фактом, а також доконаним фактом, і ці факти поступово виконувалися в Божих думках відповідно до Божого плану. Отже, те, що Бог говорить такі слова, не означає, що в Нього гордовитий характер, адже Бог здатний досягти такого. Він володіє цією силою та владою і повністю здатний виконувати ці дії, і їхнє виконання повністю знаходиться в межах Його можливостей. Коли подібні слова промовляють уста Бога, вони є одкровенням і проявом істинного характеру Бога, досконалим одкровенням і виявом сутності та влади Бога, і немає нічого більш доречного й підхожого як доказ ідентичності Творця. Манера, тон і формулювання таких висловлювань є точною ознакою ідентичності Творця та ідеально відповідають прояву власної ідентичності Бога; у них відсутні удаваність і скверна; вони є повністю й беззастережно досконалою демонстрацією сутності та влади Творця. Що стосується творінь, то вони не володіють ані цією владою, ані цією сутністю, а тим паче силою, даною Богом. Якщо людина демонструє таку поведінку, то вона, безсумнівно, буде спалахом її зіпсованого характеру, і в її основі лежатиме перешкоджаючий вплив людської гордовитості й диких амбіцій, а також викриття зловмисних намірів не когось іншого, а самого диявола, сатани, який хоче обманути людей і спокусити їх зрадити Бога. Як Бог ставиться до того, що розкривається завдяки такій мові? Бог сказав би, що ти хочеш узурпувати Його місце й видати себе за Нього та замінити Його. Коли ти імітуєш тон Божих висловлювань, твій намір полягає в тому, щоб зайняти місце Бога в серцях людей, привласнити людство, яке по праву належить Богу. Це сатана в чистому вигляді; це дії нащадків архангела, нестерпні для Небес! Чи є серед вас хтось, хто коли-небудь у певний спосіб наслідував Бога, промовляючи кілька слів, з наміром ввести в оману людей і змусити їх думати, що слова й дії цієї людини сповнені влади й сили Бога, неначе сутність та ідентичність цієї людини унікальні, і навіть неначе тон слів цієї людини схожий на Божий? Ви коли-небудь робили щось подібне? Ви коли-небудь імітували тон Бога у своєму мовленні, використовуючи жести, які претендують на те, щоб представляти Божий характер, а також те, що ви вважаєте могутністю та владою? Чи часто більшість із вас діє або планує діяти в такий спосіб? Тепер, коли ви дійсно бачите, сприймаєте й знаєте владу Творця та озираєтеся на те, що ви робили раніше і що ви використовували, щоб розкрити себе, чи відчуваєте ви огиду? Чи визнаєте ви свої ницість і безсоромність? Проаналізувавши характер і сутність таких людей, чи можна сказати, що вони – прокляте кодло пекла? Чи можна сказати, що кожен, хто чинить таке, накликає на себе приниження? Чи ви визнаєте серйозність природи цього? Чи ви визнаєте, наскільки це серйозно? Намір людей, які так діють, полягає в тому, щоб наслідувати Бога. Вони хочуть бути Богом, щоб люди поклонялися їм як Богові. Вони хочуть знищити місце Бога в серцях людей і позбутися Бога, Який діє серед людей, і вони роблять це, щоб досягти мети контролювати людей, пожирати людей і заволодіти ними. У кожного є подібні підсвідомі бажання та амбіції, і кожен живе в такій зіпсованій сатанинській сутності, у сатанинській природі, у якій він ворогує з Богом, зраджує Бога й хоче сам стати Богом. Після Мого спілкування на тему Божої влади, чи ви досі хочете або прагнете видавати себе за Бога або наслідувати Його? Ви все ще бажаєте бути Богом? Ви все ще хочете стати Богом? Людина не може імітувати владу Бога, як не може вона уособити ідентичність і статус Бога. Хоча ти здатен імітувати тон, яким говорить Бог, ти не можеш імітувати сутність Бога. Хоча ти здатен стати на місце Бога й видавати себе за Бога, ти ніколи не зможеш робити те, що має намір робити Бог, і ніколи не зможеш правити й наказувати всьому сущому. В очах Бога ти назавжди залишишся маленьким творінням, і незалежно від того, наскільки чудові твої навички та здібності, незалежно від того, скількома дарами ти володієш, ти цілковито перебуваєш під пануванням Творця. Хоча ти здатен сказати кілька зухвалих слів, це не може ні показати, що ти володієш сутністю Творця, ні означати, що ти маєш владу Творця. Влада й сила Бога – це сутність Самого Бога. Вони не були засвоєні або додані ззовні, але є притаманною сутністю Самого Бога. І тому стосунки між Творцем і творіннями ніколи не можуть бути змінені. Як одне з творінь, людина мусить зберігати свою власну позицію та поводитися сумлінно. Старанно охороняй те, що тобі довірив Творець. Не поводься неналежно й не роби вчинків, що виходять за рамки твоїх можливостей або викликають огиду в Бога. Не намагайся бути великим, або стати надлюдиною, або перевершити інших, і не прагни стати Богом. Люди не мають бажати бути такими. Прагнення стати великим або надлюдиною абсурдне. Прагнення стати Богом ще більш ганебне; воно огидне й нікчемне. Що гідно похвали й чого творіння мусять прагнути більше всього на світі, так це стати істинним творінням; це єдина мета, до якої мають прагнути всі люди.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 94

Влада Творця не обмежена часом, простором або географічними рамками, і влада Творця не піддається обчисленню (Вибрані уривки)

Подивімося на Буття 22:17–18. Це ще один уривок, промовлений Богом Єговою, у якому Він сказав Аврааму: «То благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу». Бог Єгова багаторазово благословляв Авраама, щоб його нащадки розмножувалися, але до якої міри вони мали розмножитися? До тієї міри, про яку йдеться в Писанні: «немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря». Це означає, що Бог забажав дарувати Аврааму потомство настільки ж численне, як зірки небесні, і настільки ж рясне, як пісок на морському березі. Бог говорив, використовуючи образи, і з цих образів нескладно зрозуміти, що Бог збирався подарувати Аврааму не просто одного, двох або навіть просто тисячі нащадків, але незліченну кількість, достатню для того, щоб вони стали безліччю народів, бо Бог обіцяв Аврааму, що він буде батьком багатьох народів. Отже, це число було визначено людиною чи Богом? Чи може людина контролювати, скільки в неї буде нащадків? Чи це залежить від неї? Від людини навіть не залежить, чи буде в неї кілька нащадків, не кажучи вже про те, що їх буде стільки, «немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря». Хто не бажає, щоб його потомство було таким численним, як зірки? На жаль, не завжди все виходить так, як ти хочеш. Незалежно від того, наскільки майстерна або вміла людина, це не залежить від неї; ніхто не може стояти поза тим, що визначено Богом. Скільки Він дозволить тобі мати, саме стільки ти й матимеш: якщо Бог дає тобі небагато, то в тебе ніколи не буде багато, а якщо Бог дає тобі багато, марно обурюватися тим, як багато ти маєш. Хіба це не так? Усе це залежить від Бога, а не від людини! Людиною править Бог, і ніхто не є винятком!

Коли Бог сказав: «Розмножу потомство твоє», це був заповіт, який Бог уклав із Авраамом, і, як і заповіт веселки, він був укладений навіки, і він також був обіцянкою, даною Богом Аврааму. Тільки Бог компетентний і здатний втілити цю обіцянку в життя. Незалежно від того, вірить у це людина чи ні, незалежно від того, приймає це людина чи ні, і незалежно від того, як людина це оцінює та розглядає, усе буде виконано до найменшої деталі згідно зі словами, сказаними Богом. Слова Бога не будуть змінені через зміни у волі або уявленнях людини, а також через зміни в будь-якій людині, події або об’єкті. Усе може зникнути, але слова Божі залишаться навік. Насправді, день, коли усе зникне, – це саме той день, коли слова Бога повністю виконаються, бо Він – Творець, Він володіє владою Творця, силою Творця, і Він керує всім сущим й усією життєвою силою; Він здатний створити щось із нічого або перетворити щось на ніщо, і Він керує перетворенням усього сущого з живого на мертве; для Бога немає нічого простішого, ніж розмножити чиєсь сім’я. Для людини це звучить фантастично, як казка, але для Бога те, що Він вирішує і обіцяє зробити, не є ні фантастикою, ні казкою. Радше це факт, який Бог вже бачив і який обов’язково здійсниться. Ви розумієте це? Чи доводять факти, що нащадки Авраама були численними? Наскільки численними вони були? Чи були вони настільки ж численними, «немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря», як говорив Бог? Чи поширилися вони по всіх країнах і регіонах, у всі куточки світу? Завдяки чому звершився цей факт? Чи він звершився завдяки владі Божих слів? Протягом декількох сотень або тисяч років після того, як були промовлені слова Божі, вони продовжували виконуватися і постійно ставали фактами; у цьому полягає міць Божих слів і це є доказом влади Бога. Коли на початку Бог створив усе суще, Бог сказав: «Хай станеться світло», і сталося світло. Це сталося дуже швидко, було виконано за дуже короткий час, і не було жодної затримки в його втіленні та виконанні; наслідки Божих слів були негайними. І те, й інше було проявом Божої влади, але коли Бог благословив Авраама, Він дозволив людині побачити іншу сторону сутності Божої влади, а також той факт, що влада Творця не піддається обчисленню, і, більше того, Він дав людині можливість побачити більш реальну, більш вишукану сторону влади Творця.

Щойно слова Божі промовлено, влада Божа бере на себе управління цією роботою, і факт, обіцяний устами Бога, поступово починає ставати реальністю. Як наслідок, у всьому починають відбуватися зміни, дуже схожі на те, як із приходом весни зеленіє трава, розпускаються квіти, на деревах з’являються бруньки, птахи починають співати, гуси повертаються здалеку, а поля кишать людьми… Із приходом весни все омолоджується, і це – чудовий учинок Творця. Коли Бог виконує свої обітниці, все на небесах і на землі оновлюється і змінюється відповідно до думок Бога – ніхто й ніщо не є винятком. Коли вуста Бога промовляють зобов’язання або обіцянку, усе служить їхньому виконанню і все скеровується на їхнє виконання; усі створіння влаштовані й організовані під владою Творця, вони відіграють свою відповідну роль і виконують свою відповідну функцію. Це прояв влади Творця. Що ти бачиш тут? Як ти пізнаєш владу Бога? Чи має Божа влада радіус дії? Чи обмежена вона за часом? Чи можна сказати, що вона характеризується певною висотою чи певною довжиною? Чи можна сказати, що вона має певний розмір або певну силу? Чи можна її виміряти за допомогою людських мірил? Влада Бога не спалахує і не гасне, не приходить і не йде, і немає нікого, хто міг би виміряти, наскільки великою є Його влада. Незалежно від того, скільки часу минає, коли Бог благословляє людину, це благословення буде продовжуватися, і його продовження буде свідчити про неоціненну владу Бога та дозволить людству знову й знову споглядати повторну появу незгасимої життєвої сили Творця. Кожен прояв Його влади – це досконала демонстрація слів із Його вуст, які демонструються всьому сущому й людству. Більше того, усе, що досягається Його владою, є неперевершено вишуканим і абсолютно бездоганним. Можна сказати, що Його думки, Його слова, Його влада й уся виконувана Ним робота – усе це являє собою незрівнянно прекрасну картину, і з точки зору творінь її значення та цінність неможливо висловити людською мовою. Коли Бог дає обіцянку людині, Він знає про неї все, як свої п’ять пальців, – будь то місце, де вона живе, чи те, ким вона працює, її минуле до або після того, як їй було дано обіцянку, або наскільки великі були потрясіння в її життєвому середовищі. Незалежно від того, скільки часу проходить після того, як були сказані Божі слова, для Нього вони наче щойно були промовлені. Це означає, що Бог має таку силу й володіє такою владою, що може відстежувати, контролювати й виконувати кожну обіцянку, яку Він дає людству, і незалежно від того, у чому полягає обіцянка, незалежно від того, скільки часу потрібно для її повного виконання, і, більше того, незалежно від того, наскільки широка сфера, яку зачіпає її виконання, – наприклад, часові й географічні рамки, раса тощо – таку обіцянку буде виконано й реалізовано, і, більше того, її виконання і реалізація не вимагатиме від Нього анінайменших зусиль. Що це доводить? Це доводить, що широти Божої влади й сили достатньо, щоб контролювати весь всесвіт і все людство. Бог створив світло, але це не означає, що Бог управляє тільки світлом або що Він управляє тільки водою, тому, що Він створив воду, і що все інше не має стосунку до Бога. Чи не було б це неправильним розумінням? Хоча Боже благословення Авраама поступово стерлося з пам’яті людей через кілька століть, для Бога ця обітниця і надалі залишалася незмінною. Вона досі перебувала в процесі виконання, який ніколи не припинявся. Людина ніколи не знала й не чула, як Бог застосовував Свою владу, як усе було організовано та впорядковано, і скільки чудових історій сталося серед усього Божого творіння за цей час, але кожен чудовий прояв Божої влади й одкровення про Його вчинки передавалися та звеличувалися серед усього сущого, усе вголос проголошувало й розповідало про чудесні вчинки Творця, і кожна багаторазово розказана історія про володарювання Творця над усім сущим буде проголошуватися всім сущим віки вічні. Влада, якою Бог править над усім сущим, і сила Божа показують всьому сущому, що Бог присутній скрізь і в усі часи. Коли ти станеш свідком повсюдності влади й сили Бога, ти побачиш, що Бог присутній скрізь і в усі часи. Влада й сила Бога не обмежені часом, географічними рамками, простором або будь-якою людиною, подією чи об’єктом. Широта Божої влади й могутності перевершує людську уяву; вона незбагненна для людини, неймовірна для людини й ніколи не буде повністю пізнана людиною.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 95

Влада Творця не обмежена часом, простором або географічними рамками, і влада Творця не піддається обчисленню (Вибраний уривок)

Деяким людям подобається здогадуватися і уявляти, однак як далеко може сягнути людська уява? Чи може вона вийти за межі цього світу? Чи здатна людина припустити та уявити собі справжність і точність Божої влади? Чи можуть умовиводи й уява людини дозволити їй досягти пізнання Божої влади? Чи можуть вони змусити людину по-справжньому оцінити владу Бога й підкоритися їй? Факти доводять, що умовиводи й уява людини є лише продуктом людського інтелекту, з якого немає анінайменшої допомоги чи користі в пізнанні людиною влади Бога. Начитавшись наукової фантастики, дехто здатен уявити собі місяць або те, якими є зірки. Однак це не означає, що в людини є якесь розуміння влади Бога. Людська уява – ніщо інше, ніж уява. Щодо фактів у контексті цього, тобто щодо їхнього зв’язку з Божою владою, людина геть нічого не розуміє. Навіть якщо ти побував на місяці, що з того? Хіба це свідчить про те, що в тебе є багатовимірне розуміння Божої влади? Хіба це свідчить про те, що ти здатен уявити широту Божої влади й сили? Оскільки умовиводи й уява людини не можуть забезпечити їй можливість пізнати владу Бога, то що людина має робити? Наймудрішим варіантом було б не робити умовиводів і не уявляти, що означає, що людина ніколи не має покладатися на уяву й залежати від умовиводів, коли мова йде про пізнання влади Бога. Що Я хочу вам тут сказати? Знання Божої влади, Божої сили, власної ідентичності Бога й Божої сутності неможливо здобути, покладаючись на свою уяву. Оскільки ти не можеш покладатися на уяву, щоб пізнати владу Бога, то в який спосіб ти можеш отримати істинне знання про владу Бога? Спосіб отримання такого знання полягає в тому, щоб їсти й пити слова Бога, через спілкування та відчуття на власному досвіді слів Бога. Отже, у тебе поступово сформується досвід і підтвердження Божої влади, і ти поступово прийдеш до її розуміння й покрокового пізнання. Це єдиний спосіб досягти пізнання Божої влади; шляхів навпростець немає. Просити вас не використовувати уяву – це не те ж саме, що змушувати вас пасивно сидіти в очікуванні знищення або зупиняти виконання вами будь-якої роботи. Не використовувати свій мозок, щоб думати й уявляти, означає не застосовувати логіку для формування умовиводів, не використовувати знання для аналізу, не брати науку за основу, а натомість оцінювати, вивіряти й підтверджувати, що Бог, у Якого ти віриш, має владу, підтверджувати, що Він володарює над твоєю долею, і що через слова Божі, через істину, через усе, з чим ти стикаєшся в житті, Його сила повсякчас доводить, що Він – істинний Сам Бог. Це єдиний спосіб, у який кожен може досягти розуміння Бога. Дехто каже, що бажає знайти простий спосіб досягнення цієї мети, але чи ви можете придумати такий спосіб? Я кажу тобі, що думати не потрібно: інших способів немає! Єдиний спосіб – це свідомо й непохитно знати й вивіряти, Хто є Бог і чим володіє, через кожне слово, яке Він висловлює, і через усе, що Він робить. Це єдиний спосіб пізнати Бога. Бо те, Хто є Бог і чим володіє, і все, що від Бога, не пусте й не порожнє, а реальне.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 96

Факт контролю й панування Творця над усіма об’єктами й живими істотами вказує на дійсне існування влади Творця

Про благословення Єговою Йова записано в Книзі Йова. Що Бог дарував Йову? «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць» (Йов 42:12). Із точки зору людини, що за речі були дані Йову? Чи були вони людським майном? Володіючи цим майном, хіба Йов не був дуже багатим у той період? Тоді як же він здобув таке майно? Що зробило його заможним? Само собою зрозуміло – саме завдяки Божому благословенню Йов став власником того майна. Тут ми не будемо обговорювати, як Йов розглядав те майно та як він ставився до Божих благословень. Коли мова йде про Божі благословення, усі люди вдень і вночі жадають бути благословенними Богом, але людина не має жодного контролю над тим, скільки вона може здобути майна впродовж свого життя, або чи може вона отримати благословення від Бога – це незаперечний факт! У Бога є влада й сила наділяти людину будь-яким майном, дозволяти їй отримувати будь-які блага, і разом із тим Божі благословення ґрунтуються на певному принципі. Яких людей благословляє Бог? Звісно, Він благословляє людей, які Йому подобаються! Авраам і Йов обидва були благословенні Богом, але благословення, які вони отримали, не були однаковими. Бог благословив Авраама нащадками, такими ж численними, як пісок і зорі. Коли Бог благословив Авраама, Він зробив так, щоб нащадки однієї людини й одного народу стали могутніми й процвітаючими. У цьому влада Бога керувала людством, яке, з усіх об’єктів і живих істот, вдихнуло подих Бога. Перебуваючи під володарюванням Божої влади це людство розмножувалося та існувало зі швидкістю, визначеною Богом, і в межах, визначених Богом. Зокрема, життєздатність цього народу, темпи його зростання та очікувана тривалість життя були частиною Божих улаштувань, і принцип, що лежить в основі всього цього, цілковито ґрунтується на обітниці, даній Богом Аврааму. Це означає, що, незалежно від обставин, Божі обітниці здійснюватимуться безперешкодно й будуть реалізовані під провидінням Божої влади. Згідно з обітницею, яку Бог дав Аврааму, незалежно від світових потрясінь, незалежно від епохи, незалежно від катастроф, пережитих людством, нащадки Авраама не зіткнуться з ризиком знищення, і їхній народ не загине. Однак Боже благословення Йова зробило його надзвичайно багатим. Те, що Бог дав йому, було безліччю живих, дихаючих істот, особливості яких – їхню кількість, швидкість розмноження, виживаність, кількість жиру в їхніх тілах тощо – також контролював Бог. Хоча ці живі істоти не вміли говорити, вони теж були частиною влаштувань Творця, і принцип, що лежить у основі Божих улаштувань щодо них, був створений на основі благословень, які Бог пообіцяв Йову. У благословеннях, які Бог дав Авраамові та Йову, хоча те, що було обіцяно, відрізнялось, влада, з якою Творець керував усіма об’єктами й живими істотами, була однаковою. Кожна деталь Божої влади й сили виявляється в Його різних обітницях і благословеннях Аврааму та Йову й ще раз показує людству, що влада Бога виходить далеко за межі людської уяви. Ці подробиці ще раз говорять людству, що якщо воно хоче пізнати Божу владу, цього можна досягти тільки через Божі слова й через переживання Божої роботи на власному досвіді.

Божа влада над усім сущим дозволяє людині побачити той факт, що Божа влада втілена не тільки в словах «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло», і «Нехай станеться твердь, і сталася твердь», і «Нехай суходіл стане видний, і став видний суходіл», але, більше того, Його влада також утілена в тому, як Він змусив світло тривати, не дозволив тверді зникнути й назавжди відокремив суходіл від води, а також у деталях того, як Він правив та управляв створеними Ним об’єктами: світлом, твердю й суходолом. Що ще ви бачите в Божому благословенні людства? Очевидно, що після того, як Бог благословив Авраама та Йова, Божі кроки не вщухли, бо Він тільки почав застосовувати Свою владу, і Він мав намір втілити в життя кожне Своє слово й кожну деталь, про яку говорив; тому протягом багатьох наступних років Він продовжував робити все, що мав намір зробити. Оскільки в Бога є влада, можливо, людині здається, що Богу потрібно тільки щось промовити, навіть не поворухнувши пальцем, і все буде виконано. Такі фантазії просто сміховинні! Якщо твій погляд на укладання Богом заповіту з людиною за допомогою слів і на Боже звершення всього за допомогою слів є виключно однобічним, і ти не можеш побачити різні ознаки й факти того, що влада Бога панує над усім сущим, тоді твоє розуміння Божої влади таке пусте й безглузде! Якщо людина уявляє Бога таким, то слід відзначити, що людське знання про Бога докотилося до межі та зайшло в глухий кут, бо Бог, якого уявляє людина, є нічим іншим, як машиною, що віддає накази, а не Богом, який володіє владою. Що ти побачив на прикладах Авраама та Йова? Чи ти бачив реальну сторону Божої влади й сили? Після того, як Бог благословив Авраама та Йова, Він не залишився на тому місці, де перебував, і не спрямував Своїх посланців виконувати роботу, чекаючи, щоб побачити, яким буде її результат. Навпаки, щойно Бог промовив Свої слова, під керівництвом Божої влади все суще почало підкорюватися роботі, яку Бог мав намір виконати, і були підготовлені люди, речі й предмети, потрібні Богу. Це означає, що як тільки слова були промовлені вустами Бога, Божа влада почала діяти по всій землі, і Він взяв курс на втілення та виконання обіцянок, які Він дав Аврааму та Йову, а також склав усі відповідні плани й здійснив приготування для всього, що було потрібно для кожного етапу й кожної ключової стадії, які Він планував реалізувати. Протягом цього часу Бог керував не тільки своїми посланцями, але й усім, що Він створив. Це означає, що сфера, у якій була застосована Божа влада, охоплювала не тільки посланців, але й все те творіння, яким Бог керував відповідно до роботи, яку Він мав намір виконати; це були конкретні способи, у які застосовувалася Божа влада. Дехто з вас у своїй уяві може мати таке розуміння Божої влади: Бог має владу, і Бог має силу, і тому Бог повинен лише залишатися на третьому небі або в певному місці, і Йому не потрібно виконувати будь-яку конкретну роботу, і вся Божа робота виконується в Його думках. Дехто може також вважати, що, хоча Бог благословив Авраама, Богу не потрібно було нічого робити, і Йому достатньо було просто промовити Свої слова. Чи так сталося насправді? Звісно, що ні! Хоча Бог володіє владою й силою, Його влада істинна й реальна, а не пуста. Справжність і реальність Божої влади й сили поступово розкриваються і проявляються в створенні Ним усього сущого, у Його контролі над усім сущим і в процесі, за допомогою якого Він веде людство й управляє ним. Кожен метод, кожен аспект і кожна деталь Божого володарювання над людством і всім сущим, і вся робота, яку Він виконав, а також Його розуміння всього сущого, – усе це буквально доводить, що влада й сила Бога – не пусті слова. Його влада й сила проголошуються і проявляються постійно й у всьому. Ці прояви й одкровення говорять про реальне існування Божої влади, бо Він використовує Свою владу й силу, щоб продовжувати Свою роботу й керувати всім сущим, а також щомоментно управляти всім сущим; Його силу та владу не можуть замінити ні ангели, ні посланці Бога. Бог вирішив, які благословення Він дарує Аврааму та Йову – це було Боже рішення. Незважаючи на те, що посланці Бога особисто відвідали Авраама та Йова, їхні дії ґрунтувалися на заповідях Бога, а також виконувалися під владою Бога; так само й посланці перебували під володарюванням Бога. Хоча людина бачить, як посланці Бога відвідують Авраама, але не є свідком того, як Бог Єгова особисто робить що-небудь в біблійних записах; насправді, єдиний, хто дійсно проявляє силу та владу, – це Сам Бог, і це не викликає сумнівів у жодної людини! Хоча ти побачив, що ангели й посланці володіють великою силою і творять чудеса, або що вони виконують Божі доручення, їхні дії покликані тільки забезпечити виконання Божого доручення і в жодному разі не є проявом влади Бога – адже жодна людина або об’єкт не має влади Творця створювати все суще та правити над ним, і не володіє нею. Отже, жодна людина або об’єкт не може застосовувати або проявляти владу Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 97

Влада Творця незмінна й непорушна

1. Бог використовує слова, щоб створити все суще

Буття 1:3–5: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший».

Буття 1:6–7: «І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так».

Буття 1:9–11: «І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так. І назвав Бог суходіл: Земля, а місце зібрання води назвав: Море. І Бог побачив, що добре воно. І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі. І сталося так».

Буття 1:14–15: «І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так».

Буття 1:20–21: «І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю. І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно».

Буття 1:24–25: «І сказав Бог: Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її. І сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно».

2. Бог використовує Свої слова, щоб укласти заповіт із людиною

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

3. Благословення Божі

Буття 17:4–6: «Я, ось Мій заповіт із тобою, і станеш ти батьком багатьох народів. І не буде вже кликатись ім’я твоє: Аврам, але буде ім’я твоє: Авраам, бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів. І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть».

Буття 18:18–19: «Бо ж Авраам справді стане народом великим та дужим, і в ньому поблагословляться всі народи землі! Бо Я його знаю, що він накаже своїм дітям і домашнім по собі, і вони дотримуватимуться шляху Єгови, щоб чинити справедливість і суд, аби Єгова навів на Авраама те, що Він про нього сказав».

Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Що ви помітили в цих трьох частинах Святого Письма? Чи ви помітили, що існує принцип, на основі якого Бог застосовує Свою владу? Наприклад, Бог використав веселку, щоб укласти заповіт із людиною – Він помістив веселку в хмари, щоб сказати людині, що Він ніколи більше не буде використовувати потоп для знищення світу. Чи є веселка, яку люди бачать сьогодні, все тією ж, яка була висловлена вустами Бога? Чи змінились її природа та значення? Без сумніву, не змінилися. Бог використав Свою владу, щоб здійснити цю дію, і заповіт, який Він уклав із людиною, триває до сьогодні, і час, коли цей заповіт буде змінений, звичайно ж, буде визначений Богом. Після того, як Бог сказав: «Я веселку Свою дав у хмарі», Бог завжди дотримувався цього заповіту, аж до сьогоднішнього дня. Що ти бачиш у цьому? Хоча Бог володіє владою й силою, Він дуже суворий і принциповий у Своїх діях і залишається вірним Своєму слову. Його суворість і принципи Його дій показують непорушність Творця й непереборність влади Творця. Хоча Він володіє верховною владою, і все суще знаходиться під Його пануванням, і хоча в Нього є влада керувати всім, Бог ніколи не порушував і не підривав Свій власний план, і кожен раз, коли Він проявляє Свою владу, це відбувається в строгій відповідності з Його власними принципами та точно слідує тому, що промовили Його вуста, а також слідує етапам і цілям Його плану. Зайве говорити, що все суще, кероване Богом, також кориться принципам, на підставі яких здійснюється Божа влада, і жодна людина або об’єкт не звільнені від упорядкувань Його влади, як не можуть вони й змінити принципи, на основі яких здійснюється Його влада. В очах Бога ті, хто благословенний, отримують талан, принесений Його владою, а ті, хто проклятий, отримують своє покарання через Божу владу. Перебуваючи під володарюванням Божої влади, жодна людина або об’єкт не звільнені від застосування Його влади й не можуть змінити принципи, на основі яких здійснюється Його влада. Влада Творця не змінюється внаслідок зміни будь-якого фактора, і так само принципи, на основі яких здійснюється Його влада, не змінюються з жодної причини. Небо й земля можуть зазнати великих потрясінь, але влада Творця не зміниться; усе суще може зникнути, але влада Творця не зникне ніколи. У цьому полягає суть незмінної та непорушної влади Творця, і саме в цьому – унікальність Творця!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 98

Боже веління сатані

Йов 2:6: «І сказав Єгова до сатани: Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!».

Сатана ніколи не насмілювався переступати владу Творця, і завдяки цьому все суще живе в порядку

Це уривок із Книги Йова, і слово «він» у ньому позначає Йова. Хоча це речення й коротке, воно висвітлює багато питань. У ньому описується особливий діалог між Богом і сатаною в духовному світі й нам повідомляється, що об’єктом Божих слів був сатана. У ньому також записано те, що було сказано саме Богом. Божі слова були велінням і наказом сатані. Конкретні деталі цього наказу стосуються збереження життя Йова й того, де Бог провів межу в поводженні сатани з Йовом – сатана повинен був зберегти життя Йова. Перше, що ми дізнаємося з цього речення, – це те, що це були слова, сказані Богом сатані. Оригінальний текст Книги Йова подає нам передісторію таких слів: сатана хотів звинуватити Йова, і тому він мусив отримати згоду Бога, перш ніж міг спокушати його. Погоджуючись на прохання сатани щодо спокушання Йова, Бог висунув сатані таку умову: «Ось Йов у руці твоїй, тільки душу його бережи». Яка природа цих слів? Вони явно є велінням, наказом. Зрозумівши природу цих слів, ти, звичайно ж, маєш також зрозуміти, що Той, хто віддав цей наказ, був Богом, а той, хто отримав цей наказ і підкорився йому, був сатаною. Зайве говорити, що в контексті цього наказу відносини між Богом і сатаною очевидні для будь-кого, хто читає ці слова. Звичайно, станом на сьогодні на конкретному прикладі та на підставі текстового запису людина може дізнатися про відносини між Богом і сатаною в духовному світі та про різницю між ідентичністю і статусом Бога й сатани, представлену в записах про діалог між Богом і сатаною в Писанні, а також про чітку відмінність між ідентичністю і статусом Бога й сатани. Наразі Я мушу сказати, що запис цих слів є важливим документом у пізнанні людством ідентичності й статусу Бога, і він містить важливу інформацію для пізнання людством Бога. Завдяки цьому діалогу між Творцем і сатаною в духовному світі людина здатна зрозуміти ще один конкретний аспект влади Творця. Ці слова – ще одне свідчення унікальної влади Творця.

Зовні бачимо, що Бог Єгова вступає в діалог із сатаною. Що стосується сутності, то ставлення, з яким говорить Бог Єгова, і положення, у якому Він перебуває, вищі, ніж у сатани. Це означає, що Бог Єгова велить сатані наказовим тоном і говорить йому, що він мусить і чого не мусить робити, що Йов уже в його руках, і що він вільний поводитися з Йовом так, як забажає, але що він не може позбавити Йова життя. Підтекст полягає в тому, що хоча Йова було віддано в руки сатани, його життя не віддано сатані; ніхто не може забрати життя Йова з рук Бога, якщо Бог цього не дозволить. Ставлення Бога чітко сформульовано в цьому велінні до сатани, і це веління також виявляє й розкриває позицію, з якої Бог Єгова розмовляє із сатаною. З огляду на це Бог Єгова не тільки має статус Бога, який створив світло, повітря та всі об’єкти й живих істот, Бога, який володарює над усіма об’єктами й живими істотами, але й Бога, який керує людством і командує підземним царством, Бога, який контролює життя і смерть усього сущого. У духовному світі хто, крім Бога, наважився б віддати такий наказ сатані? І чому Бог особисто віддав Свій наказ сатані? Тому що життя людини, у тому числі життя Йова, контролює Бог. Бог не дозволив сатані заподіяти шкоду Йову або позбавити його життя, і навіть коли Бог дозволив сатані спокушати Йова, Бог однаково не забув спеціально дати такий наказ і ще раз повелів сатані не забирати життя Йова. Сатана ніколи не наважувався переступати владу Бога та, більше того, завжди уважно слухав і корився наказам і конкретним велінням Бога, ніколи не наважуючись зневажати їх і, звичайно ж, не осмілюючись вільно змінювати будь-які Божі накази. Такими є межі, які Бог установив для сатани, і, отже, сатана ніколи не насмілювався переступати ці межі. Хіба це не міць влади Бога? Хіба це не свідчення про владу Бога? Сатана набагато чіткіше, ніж людина, розуміє, як поводитися відносно Бога та як дивитися на Нього, і тому в духовному світі сатана дуже чітко бачить статус і владу Бога, а також глибоко цінує міць Божої влади й принципи, за якими Він застосовує Свою владу. Він взагалі не відважується ігнорувати їх, не сміє в будь-який спосіб порушувати їх або робити що-небудь, що йде проти влади Бога; він не сміє кидати виклик Божому гніву в будь-який спосіб. Незважаючи на те, що сатана злий і зарозумілий за своєю природою, він ніколи не наважувався перетинати кордони та межі, встановлені для нього Богом. Протягом мільйонів років він суворо дотримувався цих меж, виконував усі веління та розпорядження, дані йому Богом, і ніколи не наважувався переступити межу. Незважаючи на свою зловмисність, сатана набагато мудріший розбещеного людства; він знає ідентичність Творця та свої власні межі. Із «покірних» дій сатани видно, що влада й сила Бога – це непорушні небесні закони, які сатана не може переступити, і що саме завдяки унікальності й владі Бога все змінюється та поширюється у впорядкований спосіб, що людство може жити й розмножуватися в межах курсу, встановленого Богом, і жодна людина або об’єкт не здатні порушити цей порядок, як і жодна людина або об’єкт не здатні змінити цей закон, бо всі вони походять із рук Творця, а також за наказом і завдяки владі Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 99

Тільки Бог, що має ідентичність Творця, володіє унікальною владою (Вибраний уривок)

Особлива ідентичність сатани змушує багатьох людей плекати значний інтерес до його проявів у різних аспектах. Є навіть багато нерозумних людей, які вірять, що, як і Бог, сатана також має владу, оскільки сатана здатний показувати чудеса й робити речі, неможливі для людини. Отже, на додаток до поклоніння Богу, людство також залишає місце для сатани в своєму серці й навіть поклоняється йому як Богу. Ці люди й жалюгідні, й огидні. Вони жалюгідні через своє невігластво, а огидні через свою єресь і притаманну їм злу сутність. Наразі Я гадаю, що необхідно довести до вашого відома, що таке влада, що вона символізує та що вона представляє. Взагалі кажучи, Сам Бог є владою, Його влада символізує верховенство й сутність Бога, а влада Самого Бога представляє статус та ідентичність Бога. Оскільки це так, чи насмілюється сатана говорити, що він сам є Богом? Чи насмілюється сатана говорити, що він створив усе суще й володарює над усім сущим? Авжеж ні! Адже він не здатний створити все суще; до цього часу він ніколи не створював нічого, створеного Богом, і ніколи не створював нічого, що має життя. Оскільки в нього немає Божої влади, він ніколи не зможе володіти статусом й ідентичністю Бога, і це визначається його сутністю. Чи володіє він тією ж силою, що й Бог? Авжеж ні! Що ми називаємо діями сатани й чудесами, які показує сатана? Чи це сила? Чи можна це назвати владою? Звичайно, що ні! Сатана направляє потік зла й порушує, погіршує та перериває кожен аспект Божої роботи. За останні кілька тисяч років, окрім розбещення й знущань над людством, заманювання та обману людини задля вчинення нею розпусти й відкидання Бога, так що людина йде до долини смертної тіні, чи зробив сатана що-небудь, що заслуговує хоча б найменшої згадки, похвали або плекання з боку людини? Якби сатана володів владою і силою, хіба він розбестив би людство? Якби сатана володів владою і силою, хіба він нашкодив би людству? Якби сатана володів владою і силою, хіба людство полишило б Бога й повернулося б своїм обличчям до смерті? Оскільки в сатани немає влади або сили, який висновок нам слід зробити про суть усього, що він робить? Є люди, які визначають усе, що робить сатана, як простий обман, але Я вважаю, що таке визначення не зовсім доречне. Чи є злі вчинки розбещення ним людства усього лиш обманом? Зла сила, за допомогою якої сатана знущався над Йовом, і його запекле бажання поглумитися над ним і пожерти його ніяк не могли бути втілені завдяки простому обману. Озираючись назад, можна сказати, що в одну мить стада й отари Йова, розкидані всюди по пагорбах і горах, зникли; в одну мить зник величезний статок Йова. Чи можна було цього досягнути простим обманом? Природа всього, що робить сатана, відповідає таким негативним термінам, як «погіршувати», «переривати», «руйнувати», «заподіювати шкоду», «зло», «зловмисність» і темрява, і узгоджується з ними, і тому виникнення всього неправедного й злого нерозривно пов’язане з діями сатани та є невіддільним від лукавої сутності сатани. Незважаючи на те, наскільки «сильний» сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні гробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, працювати для людства й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки зловмисною є його природа та наскільки злою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію: прислужувати Богу й забезпечувати для Бога контрастне тло. Такими є сутність і положення сатани. Його сутність не пов’язана з життям, не пов’язана із силою, не пов’язана з владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, що служить Богу!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 100

Тільки Бог, що має ідентичність Творця, володіє унікальною владою (Вибрані уривки)

Саму владу можна пояснити як силу Божу. По-перше, можна з упевненістю сказати, що й влада, і сила є позитивними. Вони не мають жодного відношення до будь-чого негативного й не пов’язані з жодними створеними або нествореними істотами. Сила Божа здатна створювати об’єкти будь-якої форми, що мають життя та життєву силу, і це визначається життям Бога. Бог є життя, а отже, Він – джерело всіх живих істот. Більше того, влада Бога може змусити всіх живих істот коритися кожному слову Божому, тобто з’явитися на світ відповідно до слів із вуст Бога та жити й розмножуватися за Божим велінням, після чого Бог править і командує всіма живими істотами, і від цього ніколи не буде відхилення, навіки віків. Жодна людина або об’єкт не володіє цим; тільки Творець володіє такою силою й несе її в Собі, і тому вона називається владою. У цьому унікальність Творця. Отже, незалежно від того, чи це саме слово «влада» чи сутність цієї влади, і те, й інше може бути пов’язано тільки з Творцем, оскільки це є символом унікальної ідентичності й сутності Творця та представляє ідентичність і статус Творця; крім Творця, жодна особа або об’єкт не можуть бути пов’язані зі словом «влада». Це тлумачення унікальної влади Творця.

Хоча сатана дивився на Йова заздрими очима, без Божого дозволу він не наважився зачепити жодної волосини на тілі Йова. Хоча сатана за своєю суттю злий і жорстокий, після того, як Бог віддав йому Свій наказ, у нього не було іншого вибору, окрім як підкоритися Божому велінню. Отже, незважаючи на те, що сатана був такий оскаженілий, як вовк серед овець, коли він напав на Йова, він не наважився забути межі, установлені для нього Богом, не посмів порушити накази Бога, і в усьому, що він робив, сатана не наважувався відхилятися від принципів і рамок Божих слів – хіба це не факт? Із цього видно, що сатана не сміє суперечити жодному зі слів Бога Єгови. Для сатани кожне слово з вуст Божих – це наказ і небесний закон, прояв Божої влади, бо за кожним словом Божим стоїть покарання Богом тих, хто порушує Божі накази, і тих, хто не кориться небесним законам і виступає проти них. Сатана чітко знає, що якщо він порушує Божі накази, то він повинен прийняти наслідки порушення влади Бога та протидії небесним законам. Які ж ці наслідки? Зайве говорити, що вони є його покаранням від Бога. Дії сатани відносно Йова були всього лиш уособленням його розбещення людини, і коли сатана здійснював ці дії, обмеження, встановлені Богом, і накази, які Він віддавав сатані, були всього лиш уособленням принципів, що лежать у основі всього, що він робить. Окрім того, роль і положення сатани в цьому питанні були всього лиш уособленням його ролі й положення в роботі Божого управління, а повний послух сатани Богу під час спокушання ним Йова був усього лиш уособленням того, як сатана не наважився анінайменшою мірою протистояти Богу в роботі Божого управління. Яке попередження несуть у собі ці уособлення для вас? Серед усього сущого, включно із сатаною, немає особи або об’єкта, які можуть переступити небесні закони й укази, установлені Творцем, як немає й жодної особи або об’єкта, які наважуються порушити ці небесні закони й укази, бо жодна особа або об’єкт не може змінити чи уникнути покарання, яке Творець накладає на тих, хто не кориться Йому. Тільки Творець може встановлювати небесні закони й укази, тільки Творець має владу приводити їх у дію, і тільки сила Творця не може бути порушена жодною людиною або об’єктом. Це унікальна влада Творця, і ця влада є найвищою серед усього сущого, і тому неможливо сказати, що «Бог – найвеличніший, а сатана – на другому місці». Окрім Творця, що володіє унікальною владою, немає іншого Бога!

Чи у вас тепер уже є нове знання про Божу владу? По-перше, чи є різниця між щойно згаданою владою Бога та владою людини? У чому полягає ця різниця? Деякі люди кажуть, що ці два види влади некоректно порівнювати. Саме так! Хоча люди кажуть, що їх не можна порівнювати, у думках і уявленнях людини людську владу часто плутають із владою Бога, і їх часто ставлять поряд. Що тут відбувається? Чи не роблять люди помилку, ненавмисно підміняючи одне іншим? Ці два поняття не пов’язані, і між ними не може бути жодного порівняння, але люди однаково нічого не можуть із собою вдіяти. Як слід вирішити це питання? Якщо ти дійсно бажаєш знайти рішення, єдиний спосіб – зрозуміти й пізнати унікальну владу Бога. Зрозумівши й пізнавши владу Творця, ти не будеш ставити владу людини та владу Бога в один ряд.

Що позначає влада людини? Простими словами, це здатність або навичка, яка дозволяє розбещеному характеру, бажанням і амбіціям людини бути розширеними або реалізованими найбільшою мірою. Чи це вважається владою? Незалежно від того, наскільки роздутими або корисливими є амбіції та бажання людини, не можна сказати, що ця людина має владу; це не більше, ніж бундючність, а успіх – просто демонстрація сатанинської буфонади серед людей; це не більш ніж фарс, в якому сатана діє як його власний предок, щоб реалізувати своє прагнення бути Богом.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 101

Тільки Бог, що має ідентичність Творця, володіє унікальною владою (Вибрані уривки)

Що символізує Божа влада? Чи вона символізує ідентичність Самого Бога? Чи вона символізує силу самого Бога? Чи вона символізує унікальний статус Самого Бога? У чому серед усього сущого ти бачив владу Бога? Як ти її бачив? Якщо взяти чотири пори року, які переживає людина, то чи може хто-небудь змінити закон чергування весни, літа, осені та зими? Навесні дерева розпускають бруньки й цвітуть, влітку вони вкриваються листям, восени вони приносять плоди, а взимку листя опадає. Чи може хто-небудь змінити цей закон? Чи відображає це один із аспектів Божої влади? Бог сказав: «Хай станеться світло», і сталося світло. Чи існує це світло дотепер? Чому воно завдячує своїм існуванням? Звичайно ж, воно існує завдяки словам Бога та завдяки владі Божій. Чи існує і досі повітря, створене Богом? Чи походить повітря, яким дихає людина, від Бога? Чи може хто-небудь відняти те, що походить від Бога? Чи може хто-небудь змінити його сутність і функції? Чи здатний хто-небудь розладнати плин ночі та дня, призначений Богом, і закон ночі та дня, установлений Богом? Чи може сатана зробити таке? Навіть якщо ти не спиш ночами та сприймаєш ніч як день, це все одно нічний час; ти можеш змінити свій власний розпорядок дня, але нездатний змінити закон чергування ночі та дня – цей факт не може змінити жодна особа, чи не так? Чи здатний хто-небудь змусити лева орати землю, як віл? Чи здатний хто-небудь перетворити слона на віслюка? Чи здатний хто-небудь змусити курку ширяти в повітрі, як орел? Чи здатний хто-небудь змусити вовка їсти траву, як вівця? (Ні.) Чи здатний хто-небудь змусити рибу жити на суходолі? Людям таке не до снаги. Чому ні? Це тому, що Бог велів рибам жити у воді, і от вони живуть у воді. На суходолі вони не змогли б вижити й померли б; вони не здатні переступити межі Божого веління. У всього сущого є закон і межа існування, і в кожного є свої власні інстинкти. Вони зумовлені Творцем і незмінні та неперевершені для будь-якої людини. Наприклад, лев завжди буде жити в дикій природі, на відстані від людських спільнот, і ніколи не зможе бути таким слухняним і вірним, як бик, який живе разом із людиною й працює на неї. Хоча слон і віслюк обидва є тваринами, і в обох чотири ноги, і вони є істотами, які дихають повітрям, вони – різні види, оскільки Бог розділив їх на різні типи, у кожного з них є свої власні інстинкти, і тому вони ніколи не будуть взаємозамінними. Хоча у курки дві ноги й крила, як у орла, вона ніколи не зможе літати в повітрі; найбільше, що вона може зробити, – це залетіти на дерево; це визначається її інстинктом. Зайве говорити, що все це відбувається через накази Божої влади.

У розвитку людства в сьогоденні можна сказати, що людська наука процвітає, а досягнення наукових досліджень людини можна охарактеризувати як вражаючі. Необхідно зазначити, що здібності людини стають дедалі більшими, але є один науковий прорив, який людству не вдалося зробити: людство створило літаки, авіаносці й атомну бомбу, людство вирушило в космос, побувало на місяці, винайшло Інтернет і почало вести високотехнологічний спосіб життя, але людство не здатне створити живу істоту, що дихає. Інстинкти кожної живої істоти й закони, за якими вони живуть, а також цикл життя і смерті кожного виду живих істот – усе це знаходиться поза межами можливостей людської науки й не може контролюватися нею. На цьому етапі слід сказати, що незалежно від того, наскільки значних висот досягла людська наука, вона незрівнянна з жодною з думок Творця і нездатна розпізнати чудесність творіння Творця та міць Його влади. На землі так багато океанів, але вони ніколи не переступали своїх кордонів і не виходили на суходіл за власним бажанням, і це тому, що Бог встановив межі для кожного з них; вони залишалися там, де Він їм наказав, і без Божого дозволу вони не можуть вільно пересуватися. Без Божого дозволу вони не можуть зазіхати один на одного й можуть рухатися тільки тоді, коли так велить Бог, а те, куди вони йдуть і де залишаються, визначається владою Бога.

Простіше кажучи, «влада Божа» означає, що все залежить від Бога. Бог має право вирішувати, як щось робити, і воно робиться так, як Він того бажає. Закон усього сущого залежить від Бога, а не від людини; і людина не може його змінити. Воля людини не може зрушити його з місця; натомість він змінюється завдяки думкам Бога, мудрості Бога й наказам Бога; це факт, який не може заперечити жодна людина. Небеса, земля та все суще, всесвіт, зоряне небо, чотири пори року, те, що видиме й невидиме для людини, – усе воно існує, функціонує і змінюється без найменшої помилки, під владою Бога, згідно з наказами та заповідями Бога та відповідно до законів початку творіння. Жодна людина або об’єкт не може змінити свої закони або притаманний їм перебіг функціонування; вони з’явилися на світ завдяки владі Бога й гинуть через владу Бога. Це – сама влада Бога. Тепер, коли стільки було сказано, чи ти можеш відчути, що влада Бога є символом ідентичності й статусу Бога? Чи може будь-яка створена або нестворена істота мати владу Бога? Чи може ця влада бути зімітована, уособлена або замінена будь-якою людиною, річчю або об’єктом?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 102

Ідентичність Творця унікальна, і тобі не слід дотримуватись ідеї багатобожжя

Хоча навички й здібності сатани більші, ніж у людини, хоча він може робити речі, недосяжні для людини, незалежно від того, чи ти заздриш або прагнеш до того, що робить сатана, незалежно від того, чи ти ненавидиш ці речі або відчуваєш до них огиду, незалежно від того, чи здатен ти їх бачити, і незалежно від того, як багато може досягти сатана, або скількох людей він може обманом схилити поклонятися йому та робити його недоторканним, і незалежно від того, як ти визначаєш його, ти не можеш сказати, що він має владу й силу Бога. Тобі слід знати, що Бог є Бог, що є тільки один Бог, і, більше того, тобі варто знати, що тільки у Бога є влада, що тільки у Бога є сила контролювати все суще й управляти ним. Тільки тому, що сатана має здатність обманювати людей і може видавати себе за Бога, імітувати знамення та чудеса, створені Богом, і робить речі, подібні до тих, які робить Бог, ти помилково вважаєш, що Бог не унікальний, що є багато богів, що ці різні боги просто володіють більшими чи меншими навичками, і що існують відмінності в обсязі влади, якою вони володіють. Ти оцінюєш їхню велич у порядку їхнього прибуття та за їхнім віком, і помилково вважаєш, що є інші божества, окрім Бога, та думаєш, що сила та влада Бога не унікальні. Якщо в тебе є такі ідеї, якщо ти не визнаєш унікальності Бога, не віриш, що тільки Бог має владу, і якщо ти дотримуєшся тільки багатобожжя, тоді Я кажу, що ти – покидьок серед творінь, ти справжнє уособлення сатани, і ти абсолютно зла особа! Чи ви розумієте, чому Я намагаюся навчити вас, промовляючи ці слова? Незалежно від часу, місця або твого походження, ти не маєш плутати Бога з будь-якою іншою особою, річчю або об’єктом. Незалежно від того, наскільки незбагненною та неприступною ти вважаєш владу Бога й сутність Самого Бога, незалежно від того, наскільки вчинки й слова сатани узгоджуються з твоїм уявленням і уявою, незалежно від того, наскільки вони тебе задовольняють, не будь нерозумним, не плутай ці поняття, не заперечуй існування Бога, не заперечуй ідентичність і статус Бога, не виштовхуй Бога за двері й не приводь сатану, щоб він замінив Бога у твоєму серці й був твоїм Богом. Я не сумніваюся, що ви здатні уявити собі наслідки таких дій!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 103

Хоча людство було розбещене, воно досі живе під царюванням влади Творця

Сатана розбещував людство протягом тисячоліть. Він заподіяв незліченну кількість зла, обманює покоління за поколінням і чинить жахливі злочини у світі. Він жорстоко поводився з людиною, обманював її, спокушав її протистояти Богу, а також чинив злі дії, які неодноразово сплутували й порушували Божий план управління. Проте під владою Бога всі речі й живі істоти продовжують дотримуватися правил і законів, установлених Богом. У порівнянні зі владою Бога, зла природа й несамовитість сатани такі потворні, такі огидні й мерзенні, а також такі малі й вразливі. Незважаючи на те, що сатана ходить серед усього сущого, створеного Богом, він не здатний зробити анінайменшої зміни в людях, речах і об’єктах, якими керує Бог. Минуло кілька тисяч років, а людство й досі насолоджується світлом і повітрям, дарованими Богом, досі дихає подихом, видихнутим Самим Богом, досі насолоджується квітами, птахами, рибами й комахами, створеними Богом, і користується всіма речами, наданими Богом; день і ніч досі безперервно змінюють одне одного; чотири пори року чергуються, як зазвичай; гуси, що літають у небі, відлітають взимку й досі повертаються наступної весни; риба у воді ніколи не покидає річок і озер – це її дім; цикади на землі захоплено співають літніми днями; цвіркуни в траві ніжно гудуть у такт вітру восени; гуси збираються в табуни, а орли залишаються на самоті; ватаги левів забезпечують собі прожиток полюванням; лосі не відходять від трави й квітів… Кожен рід живих істот серед усього сущого відходить і повертається, а потім знову відходить; мільйон змін відбувається в одну мить, але що не змінюється – так це їхні інстинкти й закони виживання. Вони живуть за умови забезпечення та надання живлення від Бога, і ніхто не може змінити їхні інстинкти, як не може ніхто й порушити їхні правила виживання. Хоча людство, що живе серед усього сущого, було розбещене й обдурене сатаною, людина все ж не може відмовитися від води, створеної Богом, і повітря, створеного Богом, і всіх речей, створених Богом; і людина й досі живе та розмножується в цьому просторі, створеному Богом. Інстинкти людства не змінилися. Людина досі покладається на свої очі, щоб бачити, на свої вуха, щоб чути, на свій мозок, щоб думати, на своє серце, щоб розуміти, на свої ноги й ступні, щоб ходити, на свої руки, щоб працювати тощо; усі інстинкти, які Бог дарував людині, щоб вона могла прийняти забезпечення Бога, залишаються незмінними; здібності, за допомогою яких людина співпрацює з Богом, не змінилися; здатність людства виконувати обов’язок створеної істоти не змінилася; духовні потреби людства не змінилися; бажання людства знайти свої витоки не змінилося; прагнення людства бути спасенним Творцем не змінилося. Такими є теперішні обставини людства, яке живе під владою Бога та яке пережило криваве руйнування, спричинене сатаною. Хоча людство зазнало гноблення з боку сатани й більше не є Адамом і Євою на початку творіння, а натомість сповнене того, що вороже Богу, як-от: знання, уява, уявлення тощо, а також сповнене розбещеного сатанинського характеру, в очах Бога людство й досі є тим самим людством, яке Він створив. Людством досі керує та управляє Бог, і воно досі живе відповідно до курсу, встановленого Богом, а тому в очах Бога людство, розбещене сатаною, просто вкрите брудом, з бурчанням у животі, з трохи уповільненими реакціями, з пам’яттю, яка не така хороша, як була раніше, і трохи старше, але всі функції та інстинкти людини абсолютно непошкоджені. Це те людство, яке Бог має намір спасти. Цьому людству варто тільки почути поклик Творця і голос Творця, і воно встане й кинеться на пошуки джерела цього голосу. Цьому людству варто тільки побачити постать Творця, і воно перестане звертати увагу на все інше й зречеться всього, щоб присвятити себе Богу, і навіть віддасть за Нього своє життя. Коли серце людини зрозуміє щирі слова Творця, людство відкине сатану та перейде на бік Творця; коли людина повністю змиє бруд зі свого тіла й знову отримає забезпечення і живлення Творця, тоді пам’ять людства буде відновлено, і в цей час людство дійсно повернеться під панування Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний I»

Божі слова на кожен день. Уривок 104

Божий гнів знищує людей за вперте протистояння Богові (Вибрані уривки)

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Із цих уривків неважко побачити, що нечестя й розбещеність Содому вже досягли ступеня, огидного як для людини, так і для Бога, і тому в очах Бога це місто заслуговувало на знищення. Але що відбувалось у цьому місті до його знищення? Яку ідею люди можуть почерпнути із цих подій? Що ставлення Бога до цих подій говорить людям про Його характер? Щоб зрозуміти всю історію, уважно прочитаймо те, що записано у Святому Письмі…

Розбещеність Содому: лютує людей, гнівить Бога

Тієї ночі Лот прийняв двох посланців Бога та приготував для них бенкет. Після вечері, перш ніж вони лягли спати, люди з усього міста оточили оселю Лота й гукали до нього. У Святому Письмі записано, що вони казали: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!». Хто казав ці слова? Кому вони говорилися? Це були слова мешканців Содому, вигукувані перед оселею Лота, щоб Лот їх почув. Що ти відчуваєш, коли чуєш ці слова? Ти розлючений? Тебе нудить від цих слів? Ти кипиш від люті? Хіба ці слова не тхнуть сатаною? Чи можеш ти відчути з них зло й темряву в цьому місті? Чи можеш ти відчути із цих слів жорстокість і варварство поведінки людей, що їх казали? Чи можеш ти відчути з їхньої поведінки глибину їхнього розбещення? Зі змісту їхніх слів неважко помітити, що їхня натура стала нечестивою, а характер – дикунським на рівні поза їхнім власним контролем. Окрім Лота, кожнісінька людина в цьому місті нічим не відрізнялася від сатани; один лише вид когось іншого викликав у цих людей бажання скривдити та зжерти його… Усе це передає не лише відчуття моторошної, страхітливої натури того міста, а також аури смерті навколо нього, але й відчуття його нечестя та кровожерливості.

Опинившись віч-на-віч із бандою нелюдів-головорізів, людей, сповнених дикого бажання пожирати людські душі, що відповів Лот? Як сказано у Святому Письмі: «Не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого». Ось що Лот мав на увазі під цими словами: він був готовий віддати своїх двох дочок, щоб захистити посланців. Якщо міркувати розумно, то ці люди мали б погодитися на умови Лота й облишити двох посланців; адже ці посланці були для них абсолютно чужими людьми, що не мали до них жодного стосунку й ніколи не шкодили їхнім інтересам. Однак, спонукувані своєю нечестивою природою, вони не заспокоїлися, а навпаки, почали домагатися свого ще наполегливіше. Тут іще одна їхня розмова, безсумнівно, може дати глибше розуміння справжньої порочної природи цих людей, і водночас вона дає можливість осмислити та зрозуміти причину, чому Бог побажав знищити це місто.

Що ж вони говорили далі? Як написано в Біблії: «Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері». Чому вони схотіли висадити Лотові двері? З тієї причини, що їм не терпілося скривдити цих двох посланців. Що привело тих посланців до Содому? Метою їхнього приходу було врятувати Лота та його сім’ю, але жителі міста помилково подумали, що вони прийшли обійняти офіційні посади. Не питаючи про мету посланців, жителі міста побажали жорстоко розправитись із цими двома посланцями, ґрунтуючись лише на припущеннях; вони хотіли скривдити двох людей, які не мали до них жодного стосунку. Ясно, що мешканці цього міста остаточно втратили людську подобу та здоровий глузд. Ступінь їхнього божевілля й дикунства вже нічим не відрізнявся від порочної природи сатани, через яку він кривдить і пожирає людей.

Коли мешканці Содому вимагали від Лота видати цих людей, що зробив Лот? З тексту ми знаємо, що Лот їх не видав. Чи знав Лот цих двох Божих посланців? Звісно, що ні! Але чому він зміг спасти цих двох людей? Чи знав він, що вони прийшли зробити? Хоча він не знав, навіщо вони прийшли, але він знав, що вони були Божими слугами, і тому прихистив їх у своєму домі. Те, що він міг величати цих слуг Божих «панами», свідчить про те, що Лот звично слідував за Богом, на відміну від інших мешканців Содому. Тож коли до нього прийшли Божі посланці, він, ризикуючи власним життям, прихистив цих двох служителів у своєму домі; більше того, він був готовий віддати своїх двох доньок в обмін на те, щоб захистити цих двох служителів. Це був Лотів праведний вчинок; це було відчутне виявлення природи та сутності Лота, а також це була причина, з якої Бог послав Своїх служителів спасти Лота. Перед обличчям небезпеки Лот захищав цих двох служителів, забувши про все інше; він навіть намагався виміняти безпеку служителів на своїх двох дочок. Чи був у місті ще хтось, крім Лота, хто зробив би щось подібне? Як доводять факти – ні, не було такої людини! Тому само собою зрозуміло, що всі в Содомі, крім Лота, були ціллю для знищення, і цілком справедливо: вони на це заслуговували.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 105

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Содом повністю знищений за те, що викликав Божий гнів

Коли жителі Содому побачили цих двох служителів, вони не запитали, навіщо ті прийшли, і так само ніхто не запитав, чи вони прийшли розповсюджувати Божу волю. Навпаки, вони збились у натовп і, не чекаючи пояснень, прийшли, як дикі пси чи злі вовки, щоб схопити цих двох служителів. Чи Бог спостерігав за тим, як розгорталися ці події? Що Бог думав у Своєму серці про таку людську поведінку, про таку подію? Бог вирішив знищити це місто; Він не збирався вагатися чи чекати, і Він більше не збирався виявляти жодного терпіння. Настав Його день, і Він узявся до роботи, яку бажав виконати. Так, у книзі Буття 19:24–25 сказано: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі». У цих двох віршах говориться про спосіб, яким Бог знищив це місто, а також про те, що саме знищив Бог. Спершу в Біблії розповідається про те, що Бог спалив місто вогнем і що масштаби цього вогню були достатніми для того, щоб знищити всіх людей і все, що росло на землі. Тобто вогонь, який упав із неба, не тільки знищив місто – він також знищив усіх людей і все живе, що було в ньому, так що від них не залишилося жодного сліду. Після знищення міста ця земля залишилася без живих істот; не було більше ні життя, ні хоч якихось його ознак. Місто стало пусткою, порожнім місцем, наповненим мертвою тишею. У цьому місці більше не коїлося лихих вчинків проти Бога, не було різанини та пролиття крові.

Чому Бог захотів спалити це місто аж настільки дощенту? Що ви можете в цьому побачити? Невже Бог міг стерпіти видовище такого знищення людства та природи, Своїх власних творінь? Якщо ти можеш побачити гнів Бога Єгови у вогні, який зійшов із неба, то неважко розгледіти, наскільки великим був Його гнів, судячи із цілей Його знищення та ступеня, до якого було зруйновано це місто. Якщо Бог зневажатиме певне місто, Він його покарає. Якщо Бог гидуватиме певним містом, Він неодноразово застерігатиме людей, щоб сповістити їх про Свій гнів. Але якщо Бог вирішить покласти край певному місту та знищити його – тобто якщо воно скривдило Його велич і накликало на себе Його гнів, – то годі чекати від Нього нових застережень і покарань. Натомість Він якнайшвидше знищить це місто. Він зробить так, щоб воно повністю зникло. Таким є праведний Божий характер.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 106

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Після того як Содом неодноразово виявляв до Бога ворожість і опір, Він цілковито його винищує

З людської точки зору Содом був містом, яке могло повністю вдовольнити людське бажання та людське зло. Содом був манливим і заворожливим, ніч за ніччю там була музика й танці, і його процвітання викликало в людей захват і божевілля. Його зло роз’їдало людські серця та заворожувало їх, доводячи до розпусти. Це було місто, де безчинствували нечисті й лихі духи; воно повнилося гріхом і вбивствами, а в повітрі стояв кривавий, гнилий сморід. Це було місто, від якого холонула кров у жилах, місто, від якого можна було сахнутись у жаху. Ніхто в цьому місті – ні чоловік, ні жінка, ні молодий, ні старий – не шукав істинного шляху; ніхто не томився за світлом і не прагнув піти від гріха. Вони жили під контролем сатани, під сатанинським розбещенням і обманом. Вони втратили свою нормальну людську сутність, вони втратили розум, і вони загубили первісну мету існування людини. Вони скоїли незліченні нечестиві вчинки опору Богові; вони відкинули Його провід і виступили проти Його волі. Саме їхні нечестиві вчинки крок за кроком вели цих людей, це місто й усе живе в ньому шляхом до знищення.

Хоча в цих двох уривках не описано всіх подробиць щодо ступеня розбещеності жителів Содому, а натомість висвітлено їхню поведінку щодо двох Божих служителів після прибуття останніх до міста, є простий факт, який виявляє, наскільки жителі Содому були розбещеними, злими й опиралися Богові. Разом із цим викриваються й справжнє обличчя та сутність мешканців міста. Ці люди не тільки відмовилися прийняти Божі застереження, але й не побоялися Його покарання. Навпаки, вони зневажили Божий гнів. Вони сліпо опиралися Богу. Що б Він не робив і як би Він це не робив, їхня порочна натура ставала тільки порочнішою, і вони раз за разом протистояли Богові. Жителі Содому вороже ставилися до існування Бога, до Його приходу, до Його покарання, а тим більше до Його застережень. Вони були вкрай бундючні. Вони пожирали та кривдили всіх людей, яких тільки могли пожерти та скривдити, і до служителів Божих вони ставилися так само. Що стосується всіх нечестивих вчинків, скоєних жителями Содому, то кривдження служителів Божих було лише верхівкою айсберга, а те з їхньої нечестивої природи, що було викрито таким чином, насправді було не більше ніж краплею в безмежному морі. Тому Бог вирішив знищити їх вогнем. Щоб знищити місто, Бог не скористався ні потопом, ні ураганом, ні землетрусом, ні цунамі, ні ще якимось іншим способом. Що значило те, що Бог використав для знищення цього міста саме вогонь? Воно означало повне знищення міста; воно означало, що місто безслідно зникло із землі та з буття. Тут «знищення» означає не тільки зникнення форми, структури чи зовнішнього вигляду міста; воно також означає, що душі людей у місті припинили існувати, будучи повністю винищеними. Простіше кажучи, усіх людей, події й об’єкти, пов’язані із цим містом, було знищено. Для мешканців цього міста вже не було ні наступного життя, ні реінкарнації; Бог винищив їх із людства Свого творіння на віки вічні. Використання вогню значило кінець гріха в цьому місці й те, що гріх тут був приборканий; цей гріх припинив існувати й поширюватися. Воно означало, що сатанинське зло втратило свій живильний ґрунт, а також цвинтар, який давав йому місце для притулку й життя. У війні між Богом і сатаною використання Богом вогню є клеймом Його перемоги, яким затаврований сатана. Знищення Содому є великою помилкою в прагненні сатани протистояти Богові, розбещуючи й пожираючи людей, а також принизливим знаком того часу в розвитку людства, коли людина відкинула Божий провід і віддалася пороку. Крім того, це опис істинного виявлення праведного Божого характеру.

Коли вогонь, посланий Богом із неба, перетворив Содом на просте попелище, це означало, що після цього місто під назвою «Содом» і все, що в ньому було, припинили існувати. Вони були знищені Божою люттю, зникнувши в Божому гніві та величі. Завдяки праведному Божому характеру Содом отримав своє справедливе покарання та свій заслужений кінець. Кінець існування Содому був зумовлений його злом, а також бажанням Бога ніколи більше не бачити ні цього міста, ні людей, які в ньому жили, ні життя, яке в ньому зросло. Боже «бажання ніколи більше не бачити цього міста» – це Його гнів, а також Його велич. Бог спалив те місто, бо його нечестя й гріх викликали в Нього лють, відразу й огиду до нього та бажання ніколи більше не бачити ні його, ні жодного з людей і живих істот, що в ньому жили. Коли місто догоріло, залишивши по собі тільки попіл, воно справді перестало існувати в очах Бога; навіть Його пам’ять про нього зникла, стерлася. Це означає, що вогонь, посланий із неба, не лише знищив усе місто Содом, і не лише знищив людей у місті, настільки сповнених гріха, і не лише знищив усе в місті, заплямоване гріхом; крім усього цього, вогонь також знищив пам’ять про людське зло й опір Богові. Такою була мета, з якою Бог спалив те місто дотла.

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї нечестивої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою й сутністю, що полягали в крайній ворожнечі до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхньої розбещеної вдачі, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням істини. Причиною їхньої нечестивої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше й найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному винищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 107

Хоча Божий гнів прихований і невідомий людині, він не терпить проступків

Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому знищило не лише їхні фізичні тіла; воно повністю знищило їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один зі способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи зневажає людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру. Це Божа нетерпимість до проступків. Божий характер, який не терпить жодних проступків, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він зневажає нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він зневажає всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 108

Божий гнів – охорона для всіх сил справедливості та всього позитивного (Вибрані уривки)

Божа нетерпимість до проступків – це Його унікальна сутність; Божий гнів – це Його унікальний характер; Божа велич – це Його унікальна сутність. Принцип Божого гніву полягає в демонстрації Його ідентичності та статусу, яким володіє тільки Він. Годі й казати, що цей принцип є також символом сутності Самого унікального Бога. Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу та не трансформується через зміни географічного розташування. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що посилає Бог, є притаманним Йому характером; у цей час принцип, що лежить в основі Його гніву, не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер. Зухвалі людські виклики Богові є серйозним посяганням на Його власну ідентичність і статус. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і випробовує Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно випробовує Божий гнів – і саме в такі часи й безчинствує гріх, – Божий гнів природним чином відкривається та проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі злі сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву. Коли на Божу гідність і святість посягають, коли сили справедливості стикаються з перешкодами та невидимі для людини, тоді Бог посилає Свій гнів. Через Божу сутність усі ті сили на землі, які змагаються з Богом, протистоять Йому та борються з Ним, є злими, розбещеними й несправедливими; вони походять від сатани та належать йому. Оскільки Бог справедливий, світлий і бездоганно святий, то все зле, розбещене й підвладне сатані зникне, коли Бог дасть волю Своєму гніву.

Хоча вилив Божого гніву є одним з аспектів прояву Його праведного характеру, Божий гнів аж ніяк не є нерозбірливим щодо своєї цілі, як не є він і безпринципним. Навпаки, Бог зовсім не швидкий на гнів, і Він не виявляє Свого гніву й величі легковажно. Ба більше, Божий гнів досить контрольований і виважений; його зовсім не можна порівнювати з тим, як людина схильна спалахувати люттю чи виплескувати свою злість. У Біблії записано багато розмов між людиною та Богом. Слова деяких окремих людей, які брали участь у тих розмовах, були неглибокими, неуцькими та незрілими, але Бог не вразив цих людей і не засудив їх. Зокрема, як Бог Єгова під час випробування Йова поставився до трьох його друзів та інших людей після того, як почув слова, які вони сказали Йову? Чи Він засудив їх? Чи Він на них розлютився? Він не зробив нічого подібного! Натомість Він сказав Йову благати за них і молитися за них, а Сам Бог не брав їхніх провин близько до серця. Усі ці приклади показують первинне ставлення, з яким Бог поводиться з людством, хоч яке воно розбещене й нетямуще. Тому вивільнення Божого гніву аж ніяк не є ні виявленням Його настрою, ні Його способом давати вихід Своїм почуттям. Всупереч помилковій людській думці, Божий гнів не є суцільним вибухом люті. Бог дає волю Своєму гніву не тому, що Він не в змозі контролювати власний настрій, або тому, що Його гнів досяг точки кипіння та його потрібно випустити. Навпаки, Його гнів є проявом і справжнім виявленням Його праведного характеру та символічним одкровенням Його святої сутності. Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Коли людина має статус, їй часто важко контролювати свій настрій, і тому вона радо користується можливостями висловити своє невдоволення та виплеснути емоції; вона часто спалахує гнівом без видимої причини, щоб показати, що вона це може, і дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності звичайних людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над собою. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх приватних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою гордовиту натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити й підтримати існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людської розбещеності й зла, а найбільше вони сповнені диких людських амбіцій і бажань. Коли справедливість зіштовхується з нечестям, людська злість не спалахує на захист існування справедливості чи на її підтримку; навпаки, коли сили справедливості зазнають загроз, переслідувань і нападів, ставлення людини полягає в тому, щоб не помічати, уникати чи сахатися цього. Однак коли людина стикається із силами зла, її ставлення полягає в пристосуванстві, схилянні та підлабузництві. Тому виплескування людських емоцій є виходом для злих сил, виявленням розгульної та нестримної злої поведінки плотської людини. Однак коли Бог пошле Свій гнів, усі злі сили будуть зупинені, усі гріхи, які шкодять людині, будуть приборкані, усі ворожі сили, які перешкоджають Божій роботі, будуть виявлені, відокремлені та прокляті, тоді як усі поплічники сатани, які протистоять Богові, будуть покарані й викорінені. Замість них Божа робота продовжуватиметься без будь-яких перепон, Божий план управління розвиватиметься етап за етапом згідно з розкладом, а обрані Богом люди будуть вільні від сатанинського порушення й обману, тоді як ті, хто слідує за Богом, утішатимуться Божим керівництвом і забезпеченням у спокійному й мирному оточенні. Божий гнів – це охорона, яка не дає всім злим силам розмножуватись і розгулюватися, а також це охорона, яка захищає існування та розповсюдження всього справедливого й позитивного та вічно оберігає його від придушення й підриву.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 109

Божий гнів – охорона для всіх сил справедливості та всього позитивного (Вибрані уривки)

Чи бачите ви сутність Божого гніву в Його знищенні Содому? Чи є якісь домішки в Його люті? Чи чиста Божа лють? Говорячи людськими словами, чи непідробний гнів Бога? Чи ховається за Його гнівом якийсь обман? Якась змова? Якісь невимовні таємниці? Я можу сказати вам суворо та щиро: жодна частина Божого гніву не може викликати в людини сумнівів. Його злість – це чиста, непідробна злість, яка не таїть у собі жодних інших намірів або цілей. Причини Його злості чисті, безгрішні та вищі за будь-яку критику. Вона є природним одкровенням і проявом Його святої сутності; вона – те, чим не володіє ніщо в усьому творінні. Це частина унікального праведного характеру Бога, а також разюча відмінність між відповідними сутностями Творця та Його творіння.

Незалежно від того, чи людина злиться на очах в інших, чи за їхніми спинами, у злості кожної людини свій намір і мета. Може, вона піднімає свій престиж, а може, відстоює власні інтереси, підтримує свій імідж або зберігає обличчя. Одні у своїй злості проявляють стриманість, а інші імпульсивніші та дозволяють своїй люті спалахувати, коли їм заманеться, без найменшої стриманості. Словом, злість людини породжується її розбещеним характером. Якою б не була її мета, вона від плоті та природи; вона не має нічого спільного зі справедливістю чи несправедливістю, бо ніщо в природі й сутності людини не відповідає істині. Тому не варто згадувати вдачу розбещеного людства та Божий гнів в одному реченні. Поведінка людини, розбещеної сатаною, завжди без винятку починається з бажання зберегти розбещеність і, по суті, заснована на розбещеності; ось чому злість людини не можна згадувати в тому ж реченні, що й Божий гнів, якою б слушною злість людини не здавалась у теорії. Коли Бог посилає Свою лють, злі сили стримуються, а злі речі знищуються, тоді як справедливі й позитивні речі отримують Божу опіку та захист, і їм дозволяється продовжувати своє існування. Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та злі речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божої злості є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і порядку нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, зло чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі злі люди, речі й об’єкти, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та посіпаки сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найправедніші справи людей ніколи не були знищені.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 110

Хоча сатана виглядає гуманним, справедливим і доброчесним, сутність сатани жорстока та зла

Сатана вибудовує свою репутацію, обманюючи людей, і часто позиціонує себе як авангард і зразок праведності. Під фальшивими приводами охорони праведності він кривдить людей, пожирає їхні душі та всілякими засобами отупляє, обманює й підбурює людей. Його мета – змусити людину схвалювати його злі дії й погоджуватися з ними, змусити людину приєднатися до нього в протистоянні Божій владі та володарюванню. Однак коли людина розпізнає його задуми й підступи, прозріває його мерзенні риси, коли вона не бажає, щоб він і надалі топтав і дурив її, або щоб вона й надалі рабськи працювала на нього, або щоб разом із ним була покарана та знищена, – тоді сатана перемінює свою попередню благочестиву личину та зриває із себе облудну маску, відкриваючи своє справжнє обличчя, яке є злим, порочним, потворним і дикунським. Він нічого не бажає більше, ніж винищити всіх тих, хто відмовляється слідувати за ним і хто протистоїть його злим силам. Тут сатана вже більше не може вдавати, ніби він шляхетний і гідний довіри; натомість під овечою шкурою виявляються його справжні потворні й диявольські риси. Щойно підступи сатани стають явними, а його істинні риси викриваються, він впадає в лють і виявляє своє варварство. Після цього його бажання кривдити й пожирати людей тільки посилюється. Це тому, що він лютує, коли людина починає усвідомлювати істину, і в ньому зростає потужна мстивість до людини за її прагнення шукати свободи й світла та вирватися зі своєї в’язниці. Його лють спрямована на захист і підтримку свого зла, а також є справжнім виявленням його дикунської натури.

У кожній справі поведінка сатани викриває його злу натуру. Усі злі діяння, які сатана вчинив над людиною, – від його перших спроб обманом змусити людину піти за ним і до того, як він експлуатує людину, втягуючи її у свої лихі вчинки, та до його мстивості щодо людини після того, як його справжні риси були викриті, а людина розпізнала та зреклася його, – усі ці діяння до єдиного викривають злу сутність сатани та доводять той факт, що сатана не має нічого спільного з позитивним і що сатана є джерелом усього злого. Кожна його дія охороняє його зло, підтримує продовження його злих діянь, іде врозріз зі справедливим і позитивним, руйнує закони й порядок нормального існування людства. Ці діяння сатани ворожі Богові, і вони будуть знищені Божим гнівом. Хоча сатана має свою власну лють, його лють – лише засіб вивільнення його злої натури. Причина, чому сатана озлоблений і розлючений, полягає ось у чому: його нечувані підступи були викриті; його задуми не сходять з рук так просто; його дикі амбіції й бажання зайняти місце Бога та діяти як Бог були розгромлені й зупинені; і його мета контролювати все людство тепер зійшла нанівець і ніколи не може бути досягнута. Те, що не дало сатанинським задумам утілитись у життя та поклало край поширенню й розгулу сатанинського зла, – це те, що Бог неодноразово гнівався, знов і знов. Ось чому сатана і ненавидить Божий гнів, і боїться його. Щоразу, коли сходить Божий гнів, він не тільки викриває справжнє мерзенне обличчя сатани, але й виводить на світло його злісні бажання, і в цьому процесі стає очевидно, з яких причин сатана лютує на людство. Виверження сатанинської люті – це справжнє виявлення його злої натури та викриття його підступів. Звісно, щоразу, коли сатана розлючується, це провіщає знищення злого, а також захист і продовження позитивного; це провіщає істину, що Божий гнів не можна спокушати!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 111

У пізнанні праведного Божого характеру не можна покладатися на досвід і уяву

Коли ти постанеш перед Божим судом і карою, чи скажеш ти, що Боже слово сфальсифіковане? Чи скажеш ти, що за Божим гнівом стоїть якась історія та що він сфальсифікований? Чи зводитимеш ти наклеп на Бога, кажучи, що Його характер може й не бути цілком праведним? Маючи справу з кожним із Божих діянь, ти повинен перш за все бути впевненим, що праведний Божий характер вільний від будь-яких інших домішок, що він святий і бездоганний. Зокрема, цими діяннями є Боже враження, покарання та знищення людства. Усі без винятку Божі діяння виконуються виключно відповідно до притаманного Йому характеру та Його плану й не включають ніскільки людських знань, традицій і філософії. Кожне Боже діяння є проявом Його характеру та сутності, не пов’язаним ні з чим, що належить розбещеному людству. У людства є уявлення, ніби тільки Божа любов, милосердя й терпимість до людства є бездоганними, непідробними та святими, і ніхто не знає, що так само непідробні й Божа лють і Його гнів; більше того, ніхто не замислювався над питаннями на кшталт того, чому Бог не терпить жодного проступку чи чому Його лють така велика. Навпаки, дехто плутає Божий гнів із поганим настроєм, який буває в розбещеного людства, і помилково вважає Божу злість такою ж люттю, яка буває в розбещеного людства. Хтось навіть хибно припускає, що Божа лють така сама, як і природне виявлення розбещеного людського характеру, і що виверження Божого гніву таке саме, як і злість розбещених людей, коли вони стикаються з якоюсь прикрою ситуацією, і вважає, що виверження Божого гніву є проявом Його настрою. Я сподіваюся, що після цього спілкування в жодного з вас не залишиться ніяких хибних уявлень, фантазій або домислів щодо праведного Божого характеру. Я сподіваюся, що, почувши Мої слова, ви зможете мати у своїх серцях істинне усвідомлення гніву праведного Божого характеру, що ви зможете відкинути всі попередні помилкові уявлення про Божий гнів і що ви зможете змінити власні помилкові переконання та погляди на сутність Божого гніву. Більше того, Я сподіваюся, що ви зможете мати у своїх серцях точне визначення Божого характеру, що ви більше не матимете жодних сумнівів щодо праведного Божого характеру та що ви не думатимете, ніби істинний Божий характер керується якимись людськими міркуваннями чи уявленнями. Праведний Божий характер – це істинна сутність Самого Бога. Це не щось таке, що написала чи сформувала людина. Його праведний характер є Його праведним характером і не має жодного стосунку до будь-чого у творінні чи зв’язку з ним. Сам Бог є Сам Бог. Він ніколи не стане частиною творіння, і навіть якщо Він стане однією зі створених істот, притаманний Йому характер і сутність не зміняться. Тому пізнати Бога – це не те саме, що пізнати об’єкт; пізнавати Бога не значить щось розтинати, і це не те саме, що зрозуміти людину. Якщо людина використовує свою концепцію чи метод пізнання певного об’єкта або розуміння людини, щоб пізнавати Бога, то ти ніколи не зможеш набути знання про Бога. Пізнання Бога не залежить від досвіду чи уяви, і тому ти ніколи не повинен переносити на Бога свій досвід або уяву; якими би багатими не були твої досвід і уява, вони все одно обмежені. Ба більше, твоя уява не відповідає ні фактам, ні тим більше правді, і вона несумісна з істинним характером і сутністю Бога. Якщо ти покладатимешся на свою уяву, щоб зрозуміти сутність Бога, ти ніколи не матимеш успіху. Єдиний шлях такий: прийми все, що походить від Бога, а потім поступово переживай це й усвідомлюй. Настане день, коли Бог просвітить тебе, щоб ти по-справжньому зрозумів і пізнав Його завдяки твоїй співпраці, завдяки твоєму голоду й жадобі до істини.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 112

Людство здобуває Боже милосердя й терпимість через щире покаяння (Вибрані уривки)

Попередження Бога Єгови доходить до ніневітян

Перейдімо до другого уривка – третього розділу Книги пророка Йони: «І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!». Саме ці слова Бог безпосередньо передав Йоні, щоб той говорив їх ніневітянам, тому, звісно, це ті слова, які Єгова бажав сказати ніневітянам. Ці слова говорять людям, що Бог почав гидувати мешканцями Ніневії та ненавидіти їх за те, що їхнє нечестя постало перед Його очима, і тому Він побажав знищити це місто. Однак перш ніж знищити місто, Бог збирався сповістити про це ніневітян і водночас дати їм можливість покаятись у своєму нечесті та почати все спочатку. Ця можливість тривала б сорок днів і не більше того. Інакше кажучи, якби протягом сорока днів люди в місті не покаялися, не визнали свої гріхи й не простерлися перед Богом Єговою, то Бог знищив би це місто так само, як Він знищив Содом. Ось що Бог Єгова бажав сказати жителям Ніневії. Очевидно, що це була не проста заява. Вона передавала не тільки гнів Бога Єгови, але й Його ставлення до ніневітян, водночас слугуючи формальним застереженням для людей, що жили в тому місті. Це застереження говорило їм, що їхні нечестиві вчинки накликали на них ненависть Бога Єгови та незабаром приведуть їх на межу їхнього власного знищення. Тому життя кожного мешканця Ніневії опинилось у неминучій небезпеці.

Різкий контраст між реакцією жителів Ніневії та Содому на застереження Бога Єгови

Що значить «бути зруйнованим»? Говорячи простою мовою, це означає «припинити існування». Але як саме? Хто міг би зруйнувати ціле місто? Звісно, людина ніяк не могла б таке вчинити. Жителі Ніневії були не дурні: щойно почувши це послання, вони зрозуміли, що до чого. Вони знали, що це послання походило від Бога, вони знали, що Бог збирався виконати Свою роботу, і вони знали, що їхнє нечестя розлютило Бога Єгову та накликало на них Його гнів, так що незабаром вони мали бути знищені разом із їхнім містом. Як поводилися жителі міста, почувши застереження Бога Єгови? Біблія детально й конкретно описує, як реагували люди, від царя й до простих людей. У Святому Письмі записано такі слова: «І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках…» (Йона 3:5–9).

Почувши послання Бога Єгови, жителі Ніневії проявили ставлення, абсолютно протилежне тому, яке було в жителів Содому: якщо жителі Содому відкрито виступили проти Бога, йдучи від зла до зла, то ніневітяни, почувши ці слова, не знехтували ними й не стали чинити опір. Натомість вони ввірували в Бога й оголосили піст. Що тут означає слово «увірувати»? Це слово саме по собі свідчить про віру й покірність. Якщо ми пояснюватимемо це слово через фактичну поведінку ніневітян, то воно означає «вони повірили, що Бог міг і був готовий зробити так, як сказав, і захотіли покаятися». Чи забоялися ніневітяни перед лицем неминучого лиха? Саме їхня віра вселила страх у їхні серця. Чим же ми можемо довести віру та страх ніневітян? Як сказано в Біблії: «…оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого». Це означає, що ніневітяни справді ввірували та що з цієї віри народився страх, який далі змусив їх одягнутись у мішковину та постити. Саме так вони й показали, що почали каятися. На повну противагу жителям Содому, ніневітяни не тільки не виступили проти Бога, але й своєю поведінкою та вчинками чітко виявили своє покаяння. Звісно, це зробили всі жителі Ніневії, а не тільки простий люд: навіть цар не став винятком.

Покаяння царя Ніневії здобуває похвалу Бога Єгови

Коли новина дійшла до царя Ніневії, він встав зі свого трону, скинув плаща, покрився веретою (тобто мішковиною) й сів на попелі. Тоді він проголосив, що нікому в місті відтепер не дозволено нічого куштувати, і звелів, щоб ні вівцям, ні волам і коровам, ні іншій худобі не давали пастись і пити воду. І люди, і худоба мусили покритися мішковиною, і народ повинен був звертатися до Бога зі щирими благаннями. Цар також проголосив, що кожен мусив звернути з лихої дороги та зректися насильства, що в їхніх руках. Судячи із цієї низки дій, цар Ніневії мав у своєму серці щире покаяння. Ця низка його дій – встати з трону, скинути царського плаща, одягтись у мішковину та сісти на попелі – говорить людям, що цар Ніневії скидав свій королівський статус і вбирався у верету нарівні з простим народом. Це означає, що, почувши звістку від Бога Єгови, цар Ніневії не став далі триматися за свої лихі звичаї та насильство у своїх руках, обіймаючи свій царський сан; натомість він скинув владу, яку мав, і покаявся перед Богом Єговою. У цей час цар Ніневії каявся не як цар; він постав перед Богом, щоб покаятись і висповідати свої гріхи, як звичайний підданий Божий. Ба більше, він також звелів усьому місту покаятись і висповідати свої гріхи перед Богом Єговою так само, як це робив цар; крім того, зі Святого Письма видно, що у нього був конкретний план, як це зробити: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! … і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках». Будучи правителем міста, цар Ніневії мав найвищий статус і владу та міг робити що заманеться. Стикнувшись зі звісткою від Бога Єгови, він міг знехтувати цим питанням або просто покаятись і висповідати свої гріхи наодинці; що ж до того, захотіли б люди в місті покаятись чи ні, то він міг повністю знехтувати цим питанням. Однак ніневійський цар зробив зовсім не так. Він не тільки встав зі свого трону, одягнувся в мішковину, сів на попелі, покаявся та висповідав свої гріхи перед Богом Єговою, але й наказав, щоб усі люди й худоба в місті зробили те саме. Він навіть наказав людям «сильно кликати до Бога». Цією низкою дій цар Ніневії справді зробив те, що належало правителю. Його дії з тієї низки – це те, чого важко було досягти будь-якому цареві в історії людства, і справді, жоден інший цар такого не досяг. Ці дії можна назвати безпрецедентними в історії людства, і вони гідні як людського вшанування, так і наслідування. Від початку існування людства кожен цар вів своїх підданих до опору та протистояння Богу. Ніхто й ніколи не вказував своїм підданим благати Бога, щоб спокутувати своє нечестя, отримати помилування Бога Єгови й уникнути неминучого покарання. Однак цар Ніневії зміг привести своїх підданих до Бога, щоб вони навернулися до Нього, облишили свої лихі звичаї та відмовилися від насильства в їхніх руках. Ба більше, він також зміг відкинути свій трон, і за це Бог Єгова передумав і пошкодував, відвівши Свій гнів, дозволивши жителям міста вижити та зберігши їх від знищення. Дії царя можна назвати хіба що рідкісним дивом в історії людства та навіть зразковим прикладом того, як розбещене людство покаялось і висповідало свої гріхи перед Богом.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 113

Йона 3: «І слово Єгови було сказане Йоні вдруге: Устань, іди в Ніневію, те велике місто, і проповідуй йому те, про що Я наказав тобі. І встав Йона, і пішов до Ніневії згідно зі словом Єгови. Ніневія була надзвичайно великим містом, яке можна було обійти за три дні. І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована! І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, і ми не погинемо! І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив».

Бог бачить щире покаяння в глибині сердець ніневітян

Почувши Божу заяву, цар Ніневії та його піддані здійснили низку дій. Якою була природа цих дій і їхньої поведінки? Інакше кажучи, у чому полягала сутність їхньої поведінки в усій її повноті? Чому вони зробили те, що зробили? У Божих очах вони чистосердечно покаялися – не тільки тому, що щиро благали Бога та висповідали перед Ним свої гріхи, але й тому, що відмовилися від своєї нечестивої поведінки. Вони вчинили так, бо, почувши слова Бога, неймовірно злякалися та повірили, що Він зробить так, як сказав. Постом, носінням мішковини та сидінням у попелі вони хотіли показати свою готовність виправитись і відмовитися від нечестя, і вони молили Бога Єгову, щоб Він стримав Свій гнів, благаючи Його відвернути Своє рішення та катастрофу, що мала їх спіткати. Якщо ми дослідимо всю їхню поведінку, то побачимо, що вони вже зрозуміли, що їхні попередні нечестиві вчинки були огидні Богу Єгові, і ми також побачимо, що вони зрозуміли причину, через яку Він мав незабаром їх знищити. Ось чому всі вони побажали повністю покаятися, звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, щойно вони дізналися про заяву Бога Єгови, кожнісінький із них відчув страх у своєму серці; вони припинили свою нечестиву поведінку та більше не чинили тих учинків, які були настільки огидні Богу Єгові. Крім того, вони благали Бога Єгову пробачити їхні минулі гріхи та не ставитися до них відповідно до їхніх минулих учинків. Вони були готові ніколи більше не чинити нечестя та діяти згідно з настановами Бога Єгови, якщо тільки можна було б ніколи більше не гнівити Бога Єгову. Їхнє покаяння було щирим і глибоким. Воно йшло з глибини їхніх сердець, було непідробним і неминущим.

Щойно всі жителі Ніневії, від царя до простого люду, дізналися, що Бог Єгова гнівається на них, Бог ясно й чітко побачив кожну їхню подальшу дію та їхню поведінку в усій її повноті, а також кожне рішення й вибір, які вони робили. Божі почуття змінилися відповідно до їхньої поведінки. Яким був настрій Бога саме в той момент? Біблія може відповісти тобі на це запитання. У Святому Письмі записано такі слова: «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йона 3:10). Хоча Бог передумав, у Його настрої не було нічого складного. Він просто перейшов від виявлення Свого гніву до вгамування Свого гніву, а потім вирішив не наводити катастрофу на місто Ніневію. Причина, чому Боже рішення – пощадити ніневітян від катастрофи – було таким швидким, полягає в тому, що Бог зазирнув у серце кожної людини в Ніневії. Він побачив, що вони мали в глибині своїх сердець: їхнє щире покаяння та сповідь у своїх гріхах, їхню щиру віру в Нього, їхнє глибоке розуміння того, як їхні нечестиві вчинки розгнівали Його характер, і, як наслідок, страх перед неминучим покаранням Бога Єгови. Водночас Бог Єгова також почув їхні молитви, які йшли з глибини їхніх сердець, благаючи Його більше не гніватися на них, щоб вони могли уникнути цієї катастрофи. Коли Бог побачив усі ці факти, Його гнів потроху згас. Яким би великим до цього не був Його гнів, Його серце зворушилося, коли Він побачив щире покаяння в глибині сердець цих людей, і тому Йому не стало духу навести на них катастрофу, і Він перестав на них гніватися. Натомість Він продовжив виявляти до них Свою милість і терпимість, продовжив направляти їх і забезпечувати.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 114

Йона 3: «І слово Єгови було сказане Йоні вдруге: Устань, іди в Ніневію, те велике місто, і проповідуй йому те, про що Я наказав тобі. І встав Йона, і пішов до Ніневії згідно зі словом Єгови. Ніневія була надзвичайно великим містом, яке можна було обійти за три дні. І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована! І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, і ми не погинемо! І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив».

Якщо твоя віра в Бога справжня, ти часто отримуватимеш Його піклування

У зміні Божих намірів щодо мешканців Ніневії не було жодних вагань або чогось неоднозначного чи невизначеного. Навпаки, це було перетворення чистого гніву на чисту терпимість. Це справжнє одкровення Божої сутності. У Своїх діяннях Бог ніколи не буває нерішучим або невпевненим; усі принципи та цілі, що стоять за Його діяннями, ясні та прозорі, чисті й бездоганні, абсолютно без домішок якихось хитрощів або підступів. Інакше кажучи, сутність Бога не містить ні темряви, ні зла. Бог розгнівався на ніневітян за те, що перед Його очима постали їхні нечестиві вчинки; тоді Його гнів походив від Його сутності. Однак коли Божий гнів розвіявся та Він знову обдарував жителів Ніневії Своєю терпимістю, усе, що Він відкрив, усе одно було Його власною сутністю. Уся ця зміна відбулася через зміну в ставленні людини до Бога. За весь цей період часу не змінився ні Божий непорушний характер, ні Божа толерантна сутність, ні Божа любляча й милосердна сутність. Коли люди здійснюють нечестиві вчинки й ображають Бога, Він обрушує на них Свій гнів. Коли люди по-справжньому каються, почуття Бога змінюються, і Його гнів ущухає. Коли люди продовжують уперто протистояти Богові, Його лють невпинна, і Його гнів помалу давить на них, доки вони не будуть знищені. Такою є сутність Божого характеру. Що б не виявляв Бог – гнів чи милість і люблячу доброту, – саме поведінка людини, її вчинки та ставлення до Бога, яке людина має в глибині свого серця, визначають те, що виявляється в одкровенні Божого характеру. Якщо Бог постійно піддає Своєму гніву одну людину, серце цієї людини, безсумнівно, противиться Богові. Оскільки ця людина ніколи по-справжньому не каялася, не схиляла голову перед Богом і не мала істинної віри в Бога, вона ніколи не набувала Божого милосердя й терпимості. Якщо хтось часто отримує Боже піклування, Його милосердя та Його терпимість, то, без сумніву, ця людина має у своєму серці істинну віру в Бога, і її серце не противиться Богові. Така людина часто щиро кається перед Богом; тому, навіть якщо на неї часто сходить Божа дисципліна, Його гнів на неї не сходитиме.

Ця коротка розповідь дозволяє людям побачити Боже серце, побачити реальність Його сутності, побачити, що Божий гнів і зміни Його почуттів не є безпричинними. Незважаючи на різкий контраст, який Бог продемонстрував, коли Він гнівався та коли Його почуття змінилися, що змушує людей вважати, ніби між цими двома аспектами Божої сутності – Його гнівом і Його терпимістю – існує великий контраст або розрив, ставлення Бога до покаяння ніневітян іще раз дозволяє людям побачити інший бік істинного Божого характеру. Зміна Божих почуттів справді дозволяє людству ще раз побачити істину Божого милосердя й люблячої доброти та побачити істинне одкровення Божої сутності. Людство має лише визнати, що Боже милосердя й любляча доброта – це не міфи й не вигадки. Причина в тому, що Божі почуття в той момент були щирими, і зміна в Божих почуттях була щирою: Бог дійсно знову подарував людству Своє милосердя й терпимість.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 115

Йона 3: «І слово Єгови було сказане Йоні вдруге: Устань, іди в Ніневію, те велике місто, і проповідуй йому те, про що Я наказав тобі. І встав Йона, і пішов до Ніневії згідно зі словом Єгови. Ніневія була надзвичайно великим містом, яке можна було обійти за три дні. І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована! І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, і ми не погинемо! І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив».

Щире покаяння в серцях ніневітян здобуває їм Божу милість і змінює їхні власні результати

Чи була між зміною Божих почуттів і Його гнівом якась суперечність? Звісно, що ні! Це пояснюється тим, що терпимість Бога в той конкретний час мала свою причину. Що ж це може бути за причина? Та, що наведена в Біблії: «Усі люди звернули зі своєї злої дороги» та «від насильства, що в їхніх руках».

Під цією «злою дорогою» мається на увазі не кілька злих учинків, а джерело зла, з якого витікає поведінка людей. «Звернути зі злої дороги» значить, що люди, про яких ідеться, ніколи більше не коїтимуть таких учинків. Інакше кажучи, вони більше ніколи не поводитимуться так зле; і метод, і джерело, і мета, і намір, і принцип їхніх дій змінилися; ці люди більше ніколи не використовуватимуть такі методи й принципи, щоб приносити своїм серцям утіху та щастя. «звернути» у виразі «звернути від насильства у своїх руках» означає «відмовитись або відкинути, повністю порвати з минулим і ніколи не обертатися назад». Коли жителі Ніневії відмовилися від насильства у своїх руках, це стало доказом і символом їхнього щирого покаяння. Бог спостерігає і за зовнішнім виглядом людей, і за їхніми серцями. Коли Бог незаперечно побачив у серцях ніневітян щире покаяння, а також побачив, що вони звернули зі злої дороги та відмовилися від насильства у своїх руках, Його почуття змінилися. Це означає, що через поведінку та дії цих людей, те, як вони по-різному чинили, а також їхні правдиві сповіді та покаяння в гріхах у їхніх серцях почуття й наміри Бога змінилися, і Він відступив від Свого рішення та не став їх карати чи знищувати. Так жителі Ніневії досягли для себе іншого результату. Вони відкупили своє життя й водночас здобули Божу милість і терпимість, і тоді Бог також відвернув Свій гнів.

Боже милосердя й терпимість не є рідкістю: рідкість – це щире покаяння людини

Як би Бог не гнівався на ніневітян, але щойно вони оголосили піст, одяглись у мішковину та сіли на попелі, Його серце почало пом’якшуватися, і Він почав змінювати свою думку. Коли Він проголосив їм, що знищить їхнє місто – незадовго до їхнього сповідання та покаяння у своїх гріхах, – Бог досі гнівався на них. Коли мешканці Ніневії здійснили низку покаянних вчинків, Божий гнів на них поступово змінився на милість і терпимість. Немає нічого суперечливого в тому, що ці два аспекти Божого характеру одночасно виявились у тій самій події. Як же зрозуміти й пізнати цю відсутність суперечності? Кожну з цих двох полярно протилежних сутностей Бог виявляв і відкривав по черзі в міру покаяння мешканців Ніневії, даючи людям можливість побачити реальність і непорушність Божої сутності. За допомогою Свого ставлення Бог сказав людям таке: справа не в тому, що Бог не терпить людей або що Він не хоче змилосердитися над ними; натомість справа в тому, що вони рідко по-справжньому каються перед Богом, рідко по-справжньому звертають зі своїх злих доріг і відмовляються від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, коли Бог гнівається на людину, Він сподівається, що людина зможе по-справжньому покаятися, і Він дійсно сподівається побачити справжнє покаяння людини, і в такому разі Він і надалі щедро даруватиме людині Свою милість і терпимість. Це означає, що злі вчинки людини накликають на неї Божий гнів, а Божа милість і терпимість даруються тим, хто слухає Бога та щиро кається перед Ним, тим, хто може звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Боже ставлення дуже чітко виявилося в тому, як Він повівся з ніневітянами: Боже милосердя й терпимість зовсім не важко набути, і Він вимагає від людини просто щирого покаяння. Якщо люди звернуть зі своїх злих доріг і відмовляться від насильства у своїх руках, то зміняться і Божі почуття, і Його ставлення до людей.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 116

Праведний характер Творця – реальний і яскравий

Коли почуття Бога до жителів Ніневії змінилися, чи були ширмою Його милосердя й терпимість? Звісно, що ні! Тоді що ж показав перехід між цими двома аспектами Божого характеру під час того, як Бог розбирався із цією однією ситуацією? Божий характер – це єдине, аж ніяк не розділене ціле. Що б Він не виявляв до людей – чи гнів, чи милосердя й терпимість, – усе це прояви Його праведного характеру. Божий характер є життєвим і яскраво проявленим, і Він змінює Свої думки та ставлення відповідно до того, як розвиваються події. Зміна Його ставлення до ніневітян говорить людству про те, що Він має власні думки й ідеї; Він не робот і не глиняна фігурка, а Сам живий Бог. Він міг розгніватися на жителів Ніневії, і так само Він міг пробачити їхнє минуле через їхнє теперішнє ставлення. Він міг і вирішити навести на ніневітян нещастя, і змінити Своє рішення через їхнє покаяння. Людям подобається жорстко застосовувати правила та за допомогою таких правил виокремлювати й визначати Бога, так само як вони люблять використовувати формули, намагаючись зрозуміти Божий характер. Тож якщо говорити про сферу людського мислення, то Бог нібито не мислить і не має жодних сутнісних ідей. Але в реальності Божі думки перебувають у стані постійної трансформації відповідно до змін у речах і середовищах. Коли ці думки трансформуються, відкриваються різні аспекти Божої сутності. Під час цього процесу трансформації, у той самий момент, коли змінюються Божі почуття, Він показує людству реальне існування Свого життя й те, що Його праведний характер сповнений динамічної життєвої сили. Водночас за допомогою Своїх власних правдивих одкровень Бог доводить людству істинність існування Свого гніву, Свого милосердя, Своєї люблячої доброти та Своєї терпимості. Його сутність виявлятиметься будь-коли та будь-де відповідно до того, як розвиватимуться події. Він має левовий гнів і материнське милосердя й терпимість. Його праведний характер нікому не дозволяє ставити його під сумнів, переступати, змінювати чи спотворювати. Серед усіх подій і об’єктів Божий праведний характер – тобто Божий гнів і Боже милосердя – може відкритися будь-коли та будь-де. Він дає цим аспектам життєвий прояв у кожному куточку всього творіння, і Він реалізує їх із життєвою силою в кожний минущий момент. Праведний Божий характер не обмежений ні часом, ні простором; інакше кажучи, праведний Божий характер виявляється чи відкривається не механічно, відповідно до обмежень часу та простору, а навпаки, з ідеальною легкістю та в усі часи й у всіх місцях. Коли ти бачиш, що почуття Бога змінилися, Він припинив виявляти Свій гнів і не став знищувати місто Ніневію, чи можеш ти сказати, що Бог є тільки милосердним і люблячим? Чи можеш ти сказати, що гнів Божий складається з пустих слів? Коли Бог палає лютим гнівом і відвертає Свою милість, чи можеш ти сказати, що Він не відчуває справжньої любові до людства? Бог виявляє цей лютий гнів у відповідь на злі вчинки людей; Його гнів не має хиб. Боже серце зворушується у відповідь на покаяння людей, і саме це покаяння спричиняє зміну Його почуттів. Коли Він зворушений, коли Його почуття змінюються та коли Він проявляє до людини Свою милість і терпимість, усе це абсолютно бездоганне; усе це чисте, непорочне, незаплямоване й непідробне. Божа терпимість – це саме терпимість, так само як Його милосердя – ніщо інше, як милосердя. Його характер виявляє гнів або милосердя й терпимість відповідно до покаяння людини та змін у її поведінці. Що б Він не відкривав і не виявляв, усе це чисте й безпосереднє; його сутність відмінна від сутності будь-чого у творінні. Коли Бог виявляє принципи, що лежать в основі Його дій, вони вільні від будь-яких недоліків і плям, так само як і Його думки, Його ідеї, кожне рішення, яке Він приймає, і кожна дія, яку Він виконує. Оскільки Бог так вирішив і оскільки Він так діяв, Він так само й завершує Свої починання. Результати Його починань правильні й непомильні саме тому, що їхнє джерело бездоганне й незаплямоване. Божий гнів бездоганний. Так само Боже милосердя й терпимість, якими не володіє ніхто з усього творіння, є святими та бездоганними й можуть витримати вдумливі обмірковування та досвід.

Тепер, з вашого розуміння історії Ніневії, ви бачите інший бік сутності праведного Божого характеру? Ви бачите інший бік унікального праведного характеру Бога? Чи є серед людства хтось із таким характером? Чи є хтось із таким гнівом, гнівом Божим? Чи є хтось із таким милосердям і терпимістю, як у Бога? Хто серед творіння може прогніватися такою великою люттю й вирішити знищити людство чи навести на нього лихо? І хто гідний дарувати людині милосердя, терпіти, прощати й тим самим змінювати своє попереднє рішення про знищення людини? Творець виявляє Свій праведний характер за допомогою Своїх власних унікальних методів і принципів, і Він не підлягає контролю й обмеженням із боку жодних людей, подій і об’єктів. З огляду на Його унікальний характер ніхто не в змозі змінити Його думки й ідеї, і ніхто не в змозі переконати Його та змінити будь-яке з Його рішень. Уся поведінка й думки, які існують у всьому творінні, існують під судом Його праведного характеру. Ніхто не може контролювати, гнів Він проявляє чи милість; це може визначати лише сутність Творця – або, інакше кажучи, праведний характер Творця. Такою є унікальна природа праведного характеру Творця!

Проаналізувавши та зрозумівши трансформацію Божого ставлення до мешканців Ніневії, чи можете ви використати слово «унікальне» для опису милосердя, властивого праведному Божому характеру? Раніше ми говорили, що Божий гнів є одним з аспектів сутності Його унікального праведного характеру. Тепер я визначу два аспекти – Божий гнів і Боже милосердя – як Його праведний характер. Праведний Божий характер святий; він не терпить, коли його спокушають або ставлять під сумнів; він – те, чим не володіє ніхто зі створених і нестворених істот. Він і унікальний, і притаманний лише Богу. Це означає, що Божий гнів святий і непорушний. Так само й інший аспект праведного Божого характеру – Боже милосердя – теж святий, і його не можна спокушати. Ніхто зі створених і нестворених істот не може замінювати чи представляти Бога в Його діях, так само як ніхто не міг замінити чи представляти Його в знищенні Содому чи спасінні Ніневії. Це істинне виявлення унікального праведного характеру Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 117

Щирі почуття Творця до людства

Люди часто кажуть, що пізнати Бога нелегко. Проте Я кажу, що пізнати Бога – це зовсім не складна справа, адже Бог часто показує Свої діяння людям. Бог ніколи не припиняв Свого діалогу з людством, і ніколи не таїв Себе від людини, і не приховувався. Його думки, Його ідеї, Його слова та Його вчинки – усе це відкрито людству. Тож якщо тільки людина бажає пізнати Бога, вона може зрозуміти й пізнати Його всілякими засобами й методами. Причина, чому людина сліпо думає, що Бог навмисно уникав її, що Бог навмисно приховав Себе від людства, що Бог не має наміру дозволити людині зрозуміти й пізнати Його, полягає в тому, що вона не знає, ким є Бог, і не бажає зрозуміти Бога. Навіть більше того, людина не переймається думками, словами чи діяннями Творця… Правду кажучи, якщо хтось просто у вільний час спробує зосередитися та зрозуміти слова чи діяння Творця, і якщо він приділятиме думкам Творця та голосу Його серця хоч трохи уваги, то йому буде неважко усвідомити, що думки, слова й діяння Творця є видимими та прозорими. Так само не потрібно багато зусиль, щоб усвідомити, що Творець постійно перебуває серед людей, що Він завжди розмовляє з людиною й усім творінням і що кожен день Він робить нові діяння. Його сутність і характер виявляються в Його діалозі з людиною; Його думки й ідеї вповні відкриваються в Його діяннях; Він повсякчас супроводжує людство та спостерігає за ним. Він тихо промовляє до людства й усього творіння Своїми мовчазними словами: «Я на небі, і Я серед Мого творіння. Я пильную; Я чекаю; Я поруч із тобою…». Його руки теплі та сильні; Його кроки легкі; Його голос ласкавий і милозвучний; Його постать проходить і обертається, обіймаючи все людство; Його лик прекрасний і лагідний. Він ніколи не йшов, ніколи не зникав. Удень і вночі Він – постійний супутник людей і ніколи їх не покидає. Його віддане піклування й особлива прихильність до людства, а також Його щира турбота й любов до людини поступово проявилися, коли Він спас місто Ніневію. Зокрема, розмова між Богом Єговою та Йоною повною мірою виявила ласку Творця до створеного Ним же людства. Із цих слів ти можеш набути глибоке розуміння щирих почуттів Бога до людства…

У Книзі пророка Йони 4:10–11 записано такий уривок: «Тоді сказав Єгова: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?». Це справжні слова Бога Єгови, записані з бесіди між Богом і Йоною. Ця розмова хоч і коротка, але сповнена піклування Творця про людство та Його небажання відмовлятися від людства. Ці слова виявляють справжнє ставлення та почуття, які Бог має у Своєму серці до Свого творіння. Цими словами, ясними й точними, такими, які рідко чує людина, Бог заявляє про Свої справжні наміри щодо людства. Ця розмова відображає ставлення Бога до мешканців Ніневії – але яке це ставлення? Це те, як Він ставився до жителів Ніневії до й після їхнього покаяння, і те, як Він ставиться до людства. У цих словах Його думки та Його характер.

Які Божі думки відкриваються в цих словах? Якщо при читанні звертати увагу на деталі, то неважко буде помітити, що Він вживає слово «змилуватися»; використання цього слова показує справжнє ставлення Бога до людства.

На рівні буквального значення люди можуть трактувати слово «милувати» по-різному: по-перше, воно означає «любити й захищати, відчувати ніжність до чогось»; по-друге, воно значить «глибоко любити»; і, нарешті, воно означає «не бажати заподіяти чомусь шкоду, не мати духу таке зробити». Якщо коротко, то це слово вказує на ніжну прихильність і любов, а також на небажання відмовлятися від когось або чогось; воно вказує на Боже милосердя й терпимість до людини. Бог використав це слово – слово, яке часто вживається людьми, але водночас здатне відкрити голос Божого серця та Його ставлення до людства.

Хоча місто Ніневія повнилося такими ж розбещеними, злими й жорстокими людьми, як і Содом, через їхнє покаяння Божі почуття змінилися, і Він вирішив їх не знищувати. Оскільки те, як ніневітяни сприйняли Божі слова та настанови, показало ставлення, яке різко контрастувало зі ставленням мешканців Содому, і оскільки ніневітяни чесно підкорилися Богові та відверто покаялись у своїх гріхах, а також у всьому поводилися правдиво та чистосердечно, Бог знову виявив Своє сердечне милосердя та змилувався над ними. Те, що Бог дарує людству, і Його милосердя до людства не може скопіювати ніхто, і жодна людина не може володіти Божою милістю, Його терпимістю чи Його щирими почуттями до людства. Чи є хтось, кого ти вважаєш великим чоловіком або жінкою чи навіть надлюдиною, хто зробив би людству чи творінню подібну заяву з підвищення чи з найвищої висоти, говорячи як великий чоловік або жінка? Хто з людей може знати стан людського життя як свої п’ять пальців? Хто може нести тягар існування людства й відповідальність за нього? Хто має право проголошувати знищення міста? І хто має право милувати місто? Хто може сказати, що жаліє своє творіння? Лише Творець! Лише Творець має ніжність до цього людства. Лише Творець виявляє цьому людству співчуття та прихильність. Лише Творець має до цього людства справжню, непорушну прихильність. Так само лише Творець може дарувати цьому людству милосердя та жаліти все Своє творіння. Його серце калатає й болить від кожного людського вчинку: Він гнівається, сумує й журиться через людське зло та розбещеність; Він тішиться, веселиться, прощає й радіє, коли людина кається та вірує; кожна Його думка й ідея існує для людства й обертається навколо нього; усе, чим Він володіє та Хто Він є, показується виключно заради людства; усі Його емоції переплетені з існуванням людства. Заради людства Він мандрує та квапиться, Він мовчки віддає кожну часточку Свого життя, Він присвячує кожну хвилину й секунду Свого життя… Він ніколи не знав, як дорожити власним життям, але завжди жалів людство, яке Сам створив… Він віддає цьому людству все, що має… Він дарує Свою милість і терпимість безумовно, не чекаючи відплати. Він це робить лише для того, щоб людство могло й надалі виживати на Його очах, отримуючи від Нього забезпечення життя. Він це робить лише для того, щоб одного дня людство підкорилося Йому та визнало, що Він є Той, хто живить існування людини й постачає життя всього творіння.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 118

Йона 4: «І було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився. І він помолився Єгові та сказав: молю Тебе, о Єгово, чи ж не це я казав, коли ще я був у своїй країні? Тому я втік спершу до Таршішу: бо я знав, що Ти Бог милостивий і милосердний, повільний на гнів і добрий, і Ти шкодуєш через зло. Тому тепер, о Єгово, візьми, я благаю Тебе, моє життя від мене; бо мені краще померти, ніж жити. Тоді сказав Єгова: чи справедливо ти сердишся? Отже, Йона вийшов із міста і сів на східній його стороні, і там зробив собі намет, і сидів під ним у тіні, аж доки не мав побачити, що станеться з містом. А Бог Єгова приготував рициновий кущ і зробив так, щоб він височів над Йоною, щоб була тінь над його головою, щоб звільнити його від його горя. Отже, Йона був надзвичайно радий рициновому кущу. А при сході зірниці другого дня призначив Бог червяка, і він підточив рицинового куща, і той усох. І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східнього гарячого вітра, і вдарило сонце на Йонину голову, і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: Краще мені смерть від мого життя! І промовив Бог до Йони: Чи слушно запалився ти за рициновий кущ? А той відказав: Дуже розлютився я, аж на смерть! Тоді сказав Єгова: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?».

Творець виявляє Свої справжні почуття до людства

Ця розмова між Богом Єговою та Йоною, без сумніву, є проявом справжніх почуттів Творця до людства. З одного боку, вона доносить до людей те, як Творець розуміє все творіння під Своїм володарюванням; як сказав Бог Єгова: «А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?». Інакше кажучи, Боже розуміння Ніневії було далеко не поверховим. Він знав не лише кількість живих істот у місті (включно з людьми та худобою), але й те, скільки з них не могли відрізнити праву руку від лівої – тобто скільки серед них було дітей і підлітків. Це конкретний доказ того, що Бог усебічно розуміє людство. З іншого боку, ця розмова доносить до людей ставлення Творця до людства, тобто значення людства в серці Творця. Як і сказав Бог Єгова: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом […]?». Цими словами Бог Єгова докоряє Йоні, але всі вони правдиві.

Хоча Йоні було доручено проголосити слова Бога Єгови жителям Ніневії, він не зрозумів ні намірів Бога Єгови, ні Його хвилювань і очікувань щодо мешканців міста. Цим докором Бог хотів сказати йому, що людство – це витвір Його власних рук і що Він витратив кропіткі зусилля на кожну людину, що кожна людина несе на своїх плечах Божі очікування та що кожна людина втішається забезпеченим Богом життям; за кожну людину Бог заплатив ціну кропітких зусиль. Цей докір також указував Йоні, що Бог жалів людство, яке є витвором Його власних рук, не менше, ніж сам Йона жалів рициновий кущ. Бог у жодному разі не покинув би людство так легко, а якби покинув, то чекав би аж до останнього моменту – не в останню чергу тому, що в місті було стільки дітей і невинної худоби. Ще менш імовірно, що, розбираючись із цими молодими й нетямущими Божими творіннями, які навіть не могли відрізнити свою праву руку від лівої, Бог так поспішно обірвав би їхні життя і визначив їхні результати. Бог сподівався побачити, як вони виростуть; Він сподівався, що вони не підуть тими ж дорогами, що й їхні старші, що їм не доведеться знову чути застереження Бога Єгови та що вони засвідчать минуле Ніневії. Навіть більше, Бог сподівався побачити Ніневію після її покаяння, побачити майбутнє Ніневії після її покаяння, а головне – побачити Ніневію, яка знову живе під Божою милістю. Тому в Божих очах ті об’єкти творіння, які не могли відрізнити свою праву руку від лівої, були майбутнім Ніневії. Вони мали взяти на себе мерзенне минуле Ніневії, так само як і важливий обов’язок свідчити і про минуле, і про майбутнє Ніневії під проводом Бога Єгови. У цій заяві про Свої істинні почуття Бог Єгова явив милість Творця до людства в усій її повноті. Вона показала людству, що «милість Творця» – це не пусті слова й не голослівні обіцянки; вона має конкретні принципи, методи та цілі. Бог істинний і реальний, і Він не використовує ні брехні, ні масок, і точно так само Його милість нескінченно дарується людству в усі часи й періоди. Однак аж до цього дня розмова Творця з Йоною залишається Його єдиним, виключним словесним свідченням про те, чому Він проявляє милість до людства, як Він проявляє милість до людства, наскільки Він толерантний до людства та які Його справжні почуття до людства. Лаконічні слова Бога Єгови під час цієї бесіди виявляють Його думки про людство як єдине ціле; вони є істинним проявом ставлення до людства в Його серці, а також конкретним доказом того, що Він обдаровує людство щедрою милістю. Його милість дарується не тільки старшим поколінням людства, а й молодшим його представникам, як це й було завжди, з покоління в покоління. Хоча Божий гнів часто сходить на певні куточки й певні епохи людства, Божа милість ніколи не вичерпувалася. Своєю милістю Він направляє і веде одне покоління Свого творіння за іншим, постачає та живить одне покоління творіння за іншим, тому що Його справжні почуття до людства ніколи не зміняться. Як і сказав Бог Єгова: «А Я не змилувався б […]?». Він завжди жалів Своє власне творіння. У цьому полягає милість праведного характеру Творця, і в цьому також полягає повна унікальність Творця!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

Божі слова на кожен день. Уривок 119

П’ять типів людей

Я поділю послідовників Бога на кілька категорій відповідно до їхнього розуміння Бога та їхнього розуміння і досвіду Його праведного характеру, щоб ви знали свій теперішній духовний стан, а також стадію, на якій ви зараз перебуваєте. Якщо говорити про людське пізнання Бога та розуміння Його праведного характеру, то різні духовні стани та стадії, на яких перебувають люди, загалом можна розділити на п’ять типів. Ця тема базується на пізнанні унікального Бога та Його праведного характеру. Тому, читаючи наведений нижче зміст, ви повинні старанно спробувати розібратися, скільки саме у вас є розуміння і знань про унікальність Бога та Його праведний характер, а потім, використовуючи отриманий результат, ви повинні розсудити, на якій стадії ви насправді перебуваєте, наскільки високим насправді є ваш духовний стан і до якого типу людей ви насправді належите.

Тип перший: стадія немовляти, сповитого в пелюшки

Що значить «немовля, сповите в пелюшки»? Немовля, сповите в пелюшки, – це немовля, яке щойно прийшло в цей світ, новонароджена дитина. У цьому віці люди найбільш незрілі.

Люди на цій стадії, по суті, не мають ні обізнаності, ні свідомості в питаннях віри в Бога. Вони спантеличені й нічого не тямлять. Ці люди можуть вірити в Бога довгий час, а можуть і зовсім недовго, але їхній розгублений, неуцький стан і їхній справжній духовний стан поміщають їх на стадію немовляти, загорнутого в пелюшки. Точне визначення стану немовляти, сповитого в пелюшки, таке: як би довго така людина не вірила в Бога, вона завжди буде спантеличеною, розгубленою та простакуватою; вона не знає, ні чому вона вірить у Бога, ні хто такий Бог і хто є Бог. Хоча вона слідує за Богом, у її серці немає точного визначення Бога, і вона не може встановити, чи є Богом Той, за Ким вона слідує, не кажучи вже про те, чи повинна вона справді вірити в Бога та слідувати за Ним. Це справжній стан людей такого типу. Думки цих людей затьмарені, і, кажучи по-простому, їхня віра сумбурна. Вони завжди перебувають у стані розгубленості й нерозуміння; їхній стан можна узагальнити словами «спантеличення», «розгубленість» і «простакуватість». Вони ніколи не бачили й не відчували існування Бога, а тому від розмов із ними про пізнання Бога стільки ж користі, скільки від того, якби дати їм прочитати книгу, написану ієрогліфами: вони її не зрозуміють і не сприймуть. Для них пізнати Бога – це те саме, що почути фантастичне оповідання. Хоча їхні думки можуть бути затьмарені, насправді такі люди твердо вірять, що пізнання Бога – це абсолютно марна трата часу й зусиль. Таким є перший тип людей – «немовлята, сповиті в пелюшки».

Тип другий: стадія грудного немовляти

Порівняно з немовлятами, сповитими в пелюшки, люди цього типу досягли певного прогресу. На жаль, вони досі не мають жодного розуміння Бога. Їм досі бракує чіткого розуміння Бога й усвідомлення Бога, і їм не дуже зрозуміло, чому вони мають вірити в Бога, але в їхніх серцях є своя мета й чіткі уявлення. Вони не переймаються тим, чи правильно вірити в Бога. Ціль і мета, до яких вони йдуть через віру в Бога, – це втішатися Його благодаттю, мати радість і мир, жити комфортним життям, утішатися Божим піклуванням і захистом та жити під Божими благословеннями. Їх не турбує, наскільки вони знають Бога; їх не тягне шукати розуміння Бога, і їх не турбує, що Бог робить або що Він бажає зробити. Вони лише сліпо прагнуть утішатися Його благодаттю і набувати більше Його благословень; у теперішньому періоді вони прагнуть отримати сторицею, а в прийдешньому періоді – здобути вічне життя. Їхні думки, те, наскільки вони присвячують себе, їхня віддача та їхні страждання – у всього цього одна мета: здобути Божу благодать і благословення. Ніщо інше їх не турбує. Люди такого типу впевнені лише в тому, що Бог може захистити людей і дарувати їм Свою благодать. Можна сказати, що вони не цікавляться і не дуже розуміють, чому Бог хоче спасти людину чи який результат Бог бажає отримати від Своїх слів і роботи. Вони ніколи не старалися пізнати сутність і праведний характер Бога, та й не можуть знайти в собі інтересу до цього. Вони не мають схильності звертати увагу на такі речі й не бажають їх знати. Вони не бажають питати про Божу роботу, Божі вимоги до людини, Божу волю й усе інше, що стосується Бога, і їм також бракує схильності про все це питати. Причина в тому, що вони вважають, ніби ці питання не пов’язані з їхньою втіхою від Божої благодаті, і їх цікавить лише Бог, який існує в прямому зв’язку з їхніми власними інтересами та може дарувати людині благодать. Ніщо інше їх узагалі не цікавить, і тому вони не можуть увійти в реальність істини, незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога. Якщо в них немає когось, хто часто поїть їх і годує, то їм важко далі йти шляхом віри в Бога. Якщо вони не зможуть утішатися колишньою радістю і миром або Божою благодаттю, то цілком імовірно, що вони підуть геть. Таким є другий тип людей – люди на стадії грудного немовляти.

Тип третій: стадія немовляти, яке відлучають від грудей, або стадія малої дитини

Ця група людей має певну міру чіткого усвідомлення. Вони усвідомлюють, що втішатися Божою благодаттю не означає самим мати справжній досвід, і вони усвідомлюють, що навіть якщо вони ніколи не втомлюються шукати радості, миру й благодаті або якщо вони здатні свідчити, ділячись своїм досвідом утіхи від Божої благодаті чи хвалячи Бога за благословення, якими Він їх обдарував, це не означає, що вони володіють життям або реальністю істини. Починаючи з їхньої свідомості, вони перестають плекати дикі надії на те, що їх супроводжуватиме лише Божа благодать; навпаки, утішаючись Божою благодаттю, вони водночас бажають щось зробити для Бога. Вони готові виконувати свій обов’язок, терпіти певні труднощі й утому, вступати в певну співпрацю з Богом. Однак через те, що їхні пошуки у вірі в Бога занадто сфальсифіковані, їхні особисті наміри й бажання занадто сильні, а їхній характер занадто дико бундючний, їм дуже важко догоджати Божому бажанню чи бути вірними Богові. Тому вони часто не можуть здійснити свої особисті бажання чи виконати свої обіцянки Богові. Вони часто опиняються в суперечливих станах: вони дуже хочуть якомога більше догодити Богу, але всіма силами протидіють Йому, і вони часто дають клятви Богу, але потім швидко ламають присягу. Ще частіше вони опиняються в інших суперечливих станах: вони щиро вірять у Бога, але відрікаються від Нього й усього, що від Нього походить; вони нетерпляче сподіваються, що Бог їх просвітить, поведе, забезпечить і допоможе, але все одно шукають свій власний вихід. Вони хочуть зрозуміти й пізнати Бога, але не бажають до Нього наблизитися. Натомість вони завжди уникають Бога, і їхні серця для Нього закриті. Хоча вони мають поверхове розуміння і досвід буквального значення Божих слів та істини, а також поверхове уявлення про Бога й істину, підсвідомо вони досі не можуть підтвердити або визначити, чи є Бог істиною, а також підтвердити, чи є Бог істинно праведним. Вони також не можуть визначити реальність характеру та сутності Бога, не кажучи вже про Його істинне існування. У їхній вірі в Бога завжди є сумніви та хибні погляди, а ще в ній є фантазії та уявлення. Утішаючись Божою благодаттю, вони також неохоче переживають або практикують деякі істини, які вважають посильними, аби збагатити свою віру, примножити свій досвід віри в Бога, перевірити своє розуміння віри в Бога й задовольнити своє марнославство, ідучи життєвим шляхом, який вони самі визначили, і виконуючи праведну справу для людства. Водночас вони роблять це й для того, щоб задовольнити власне бажання здобути благословення, що є частиною закладу, об який вони б’ються, сподіваючись отримати більші благословення для людства, а також для того, щоб реалізувати своє честолюбне прагнення та бажання всього життя – не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога. Ці люди рідко здатні отримати Боже просвітління, бо їхнє бажання і намір здобути благословення для них надто важливі. Такі люди не мають бажання від цього відмовлятися, і їм дійсно не стало б духу це зробити. Вони бояться, що без бажання отримати благословення, без омріяної амбіції не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога, вони втратять мотивацію вірити в Бога. Отже, вони не бажають стикатися з реальністю. Вони не бажають стикатися ні з Божим словом, ні з Божою роботою. Вони не бажають стикатися з Божим характером або сутністю, не кажучи вже про те, щоб згадувати питання пізнання Бога. Причина в тому, що коли на зміну їхнім фантазіям прийде Бог, Його сутність і Його праведний характер, то їхні мрії здиміють, а їхня так звана чиста віра й «заслуги», накопичені за роки копіткої праці, зникнуть і зійдуть нанівець. Так само їхня «територія», яку вони роками завойовували потом і кров’ю, зазнає розпаду. Усе це означатиме, що багато років їхньої наполегливої праці та зусиль були марними та що вони мусять наново почати все з нуля. Це для них найтяжчий сердечний біль, і це той результат, який вони бажають бачити найменше, і саме тому вони завжди замикаються в цьому своєрідному тупику, відмовляючись повертати назад. Таким є третій тип людей – люди на стадії немовляти, яке відлучають від грудей.

Три типи людей, описані вище, – тобто люди, які перебувають на цих трьох стадіях, – не володіють істинною вірою в ідентичність і статус Бога чи в Його праведний характер, а також не мають жодного ясного, точного визнання чи підтвердження цих речей. Тому цим трьом типам людей дуже важко ввійти в реальність істини, а також їм важко отримати Божу милість, просвітління чи освічення, адже спосіб їхньої віри в Бога та їхнє помилкове ставлення до Бога внеможливлюють Його роботу в їхніх серцях. Їхні сумніви, хибні уявлення і фантазії про Бога переважають над їхньою вірою та знанням про Бога. Це три типи людей, які перебувають під дуже великим ризиком, і це три дуже небезпечні стадії. Коли хтось постійно ставиться із сумнівом до Бога, Божої сутності, Божої ідентичності, до того, чи є Бог істиною, і до реальності Його існування, і коли така людина не може бути впевненою в цих речах, то як вона може приймати все, що походить від Бога? Як вона може приймати той факт, що Бог – це істина, дорога й життя? Як вона може приймати Божу кару та суд? Як вона може приймати Боже спасіння? Як така людина може набути істинний Божий провід і забезпечення? Ті, хто перебуває на цих трьох стадіях, можуть у будь-який момент виступити проти Бога, засудити Бога, зневажити Бога чи зрадити Бога. Вони можуть у будь-який момент зійти з істинного шляху та зректися Бога. Можна сказати, що люди на цих трьох стадіях існують у критичний період, бо вони не стали на правильний шлях віри в Бога.

Тип четвертий: стадія дитини, яка дорослішає, або дитинства

Після відлучення від грудей – тобто після того, як людина вдосталь утішилася благодаттю, – вона починає пізнавати, що означає вірити в Бога, і в ній народжується бажання зрозуміти різні питання, як-от: навіщо людина живе, як вона повинна жити й чому Бог виконує над людиною Свою роботу. Коли ці неясні думки та плутані шаблони мислення виникають у людині й існують у ній, вона постійно отримує полив, і вона також здатна виконувати свій обов’язок. У цей період вона вже не має жодних сумнівів щодо істинності існування Бога й має чітке уявлення про те, що означає вірити в Бога. На цій основі вона поступово пізнає Бога й поступово знаходить відповіді на свої неясні думки та плутані шаблони мислення, що стосуються характеру й сутності Бога. З точки зору змін у своєму характері, а також пізнання Бога люди на цій стадії починають ставати на правильний шлях, і вони вступають у перехідний період. Саме на цій стадії люди починають набувати життя. Чіткими ознаками володіння життям є поступове вирішення різних питань, пов’язаних із пізнанням Бога, які люди мають у своїх серцях, – таких, як хибні погляди, фантазії, уявлення і туманні визначення Бога, – і вони не тільки приходять до справжньої віри та визнання реальності існування Бога, але й отримують точне визначення Бога, і Бог починає займати в їхніх серцях правильне місце, і на зміну їхній невизначеній вірі приходить справжнє слідування за Богом. Під час цієї стадії люди поступово усвідомлюють свої неправильні уявлення про Бога, свої помилкові прагнення та способи віри. Вони починають жадати істини, жадати пережити Божий суд, виправлення та дисципліну, а також жадати зміни у своєму характері. На цій стадії вони поступово полишають усілякі уявлення і фантазії про Бога, і водночас вони змінюють і виправляють свої хибні знання про Бога та набувають певних правильних фундаментальних знань про Бога. Хоча певна частина знань, якими володіють люди на цій стадії, не дуже конкретна й точна, вони принаймні починають поступово відмовлятися від своїх уявлень, помилкових знань і хибних поглядів на Бога; вони більше не тримаються за власні уявлення та фантазії про Бога. Вони починають учитися відмовлятися – відмовлятися від того, що є в їхніх власних уявленнях, від того, що є в знаннях, і від сатанинського; у них зароджується готовність підкорятися правильним і позитивним речам, навіть тим, що походять зі слів Божих і відповідають істині. Вони також починають пробувати переживати Божі слова, особисто пізнавати й виконувати Його слова, приймати Його слова як принципи для своїх дій і як основу для зміни свого характеру. У цей період люди несвідомо приймають Божий суд і кару, а також несвідомо приймають Божі слова як своє життя. Приймаючи Божий суд, кару та слова, вони дедалі глибше усвідомлюють і краще можуть відчувати, що Бог, у якого вони вірять у своїх серцях, справді існує. З Божих слів, свого досвіду та свого життя вони дедалі більше відчувають, що Бог завжди панував над людською долею, завжди вів і забезпечував людину. Через свій зв’язок із Богом вони поступово підтверджують існування Бога. Отже, ще не розуміючи цього, вони вже підсвідомо схвалили Божу роботу й почали непохитно вірити в неї, а також схвалили Божі слова. Схваливши Божі слова й роботу, люди невпинно зрікаються самих себе, зрікаються власних уявлень, зрікаються власних знань, зрікаються власних фантазій і водночас також невпинно шукають, що є істина та якою є Божа воля. Знання людей про Бога в цей період розвитку досить поверхове – вони навіть не в змозі чітко викласти це знання словами й не можуть висловити його в конкретних деталях, – і вони мають лише розуміння, засноване на сприйнятті; однак, якщо порівнювати з попередніми трьома стадіями, незрілі життя людей у цей період уже отримали полив і постачання Божих слів, а значить, уже почали проростати. Їхні життя подібні до насіння, закопаного в землю; набравшись вологи та поживних речовин, воно проб’ється крізь ґрунт, і його проростання означатиме народження нового життя. Це народження дає змогу помітити ознаки життя. Маючи життя, люди зростають. Тож на цих підвалинах – поступового просування правильним шляхом віри в Бога, відмови від власних уявлень, набуття Божого проводу – життя людей неминуче потроху зростатиме. На основі чого вимірюється це зростання? Воно вимірюється відповідно до досвіду людини з Божими словами та її істинного розуміння праведного Божого характеру. Хоча в цей період зростання цій громаді людей дуже важко власними словами точно описати своє знання про Бога та Його сутність, вони суб’єктивно більше не бажають шукати задоволення від утіхи Божою благодаттю чи вірити в Бога для того, щоб переслідувати свою власну мету – набувати Його благодать. Натомість вони готові шукати життя за Божим словом і стати суб’єктами Божого спасіння. Ба більше, вони впевнені в собі й готові прийняти Божий суд і кару. Це ознака людини, яка перебуває на стадії зростання.

Хоча люди на цій стадії мають певні знання про праведний Божий характер, ці знання дуже туманні та нечіткі. Такі люди не можуть ясно все це сформулювати, але відчувають, що вже отримали щось внутрішньо, бо набули певного знання і розуміння праведного Божого характеру через Божу кару та суд. Однак усе це досить поверхово й поки що перебуває на початковій стадії. Ця громада людей ставиться до Божої благодаті з конкретної точки зору, яка виражається в зміні цілей, які вони переслідують, і способу, у який вони йдуть до цих цілей. Вони вже побачили в Божих словах і роботі, у всіх видах Його вимог до людини й у Його одкровеннях про людину, що якщо вони досі не шукатимуть істини, якщо вони досі не прагнутимуть увійти в реальність, якщо вони досі не прагнутимуть догодити Богу й пізнати Його, поки вони переживають Його слова, то вони втратять сенс віри в Бога. Вони бачать, що скільки б вони не втішалися Божою благодаттю, вони не можуть змінити свій характер, догодити Богу чи пізнати Бога, і що якщо люди постійно живуть під Божою благодаттю, то вони ніколи не досягнуть зростання, не набудуть життя і не зможуть отримати спасіння. Загалом, якщо людина не здатна по-справжньому переживати Божі слова й не здатна пізнавати Бога з Його слів, то вона назавжди залишиться на стадії немовляти й ніколи не зробить жодного кроку вперед у своєму життєвому зростанні. Якщо ти вічно перебуваєш на стадії немовляти, якщо ти так і не ввійшов у реальність Божого слова, якщо ти так і не маєш Божого слова за своє життя, якщо ти так і не володієш істинною вірою та знанням Бога, то хіба для тебе можливо, щоб Бог зробив тебе довершеним? Тому всі, хто входить у реальність Божого слова, усі, хто приймає Боже слово як своє життя, усі, хто починає приймати Божу кару та суд, усі, чий розбещений характер починає змінюватися, і всі, хто має серце, яке жадає правди, хто має бажання пізнати Бога та бажання прийняти Боже спасіння, – це ті люди, які дійсно володіють життям. Це справді четвертий тип людей – «діти, які дорослішають», люди на стадії дитинства.

Тип п’ятий: стадія дозрівання життя, або стадія дорослості

Після того як люди переживуть і продибають стадію дитинства, стадію зростання, сповнену постійних злетів і падінь, їхні життя стабілізуються, їхній поступальний рух більше не гальмується, і ніхто не в змозі стати їм на заваді. Хоча шлях попереду досі складний і нерівний, такі люди більше не слабкі й не налякані, вони більше не йдуть навпомацки та не втрачають орієнтирів. Їхні підвалини глибоко вкорінені в реальному досвіді Божого слова, а їхніми серцями оволоділа Божа гідність і велич. Вони жадають іти слідами Бога, пізнати сутність Бога, знати все про Бога.

Люди на цій стадії вже чітко знають, у кого вони вірять, і чітко знають сенс власного життя і те, чому вони мають вірити в Бога, і чітко знають, що все, сказане Богом, є істиною. Зі свого багаторічного досвіду вони усвідомлюють, що без Божого суду й кари людина ніколи не зможе догодити Богу, пізнати Бога чи по-справжньому постати перед Богом. У серцях цих людей є сильне бажання бути випробуваними Богом, щоб під час випробування побачити праведний Божий характер і досягти чистішої любові, а водночас отримати змогу більш істинно зрозуміти й пізнати Бога. Люди на цій стадії вже повністю розпрощалися зі стадією немовляти й стадією втіхи Божою благодаттю та споживання хліба насущного. Вони вже не покладають надмірних надій на те, що Бог буде до них терпимим і милосердним; навпаки, вони з упевненістю приймають безперервну кару й суд Божий і сподіваються на них, щоб відокремити себе від свого розбещеного характеру та догодити Богу. І їхнє знання про Бога, і їхні прагнення, або кінцеві цілі їхніх прагнень, дуже ясні в їхніх серцях. Отже, люди на стадії дорослості вже повністю розпрощалися зі стадією невизначеної віри, зі стадією, на якій вони сподіваються на спасіння через благодать, зі стадією незрілого життя, яке не витримує випробувань, зі стадією неясності, зі стадією блукання навпомацки, зі стадією, коли людина часто не знає, яким шляхом іти, з нестабільним періодом чергування раптової спеки та холоду, зі стадією, коли людина слідує за Богом із закритими очима. Люди цього типу часто отримують Боже просвітління і освічення та часто мають справжній зв’язок і контакт із Богом. Можна сказати, що люди, які живуть на цій стадії, уже частково осягнули Божу волю, що вони вміють знаходити принципи істини в усьому, що роблять, і що вони знають, як догоджати Божому бажанню. Більше того, вони також знайшли шлях до пізнання Бога й почали свідчити про своє пізнання Бога. У процесі поступового зростання вони здобувають поступове розуміння та пізнання Божої волі: Божої волі у створенні людства та Божої волі в управлінні людством. Вони також поступово здобувають розуміння та знання праведного Божого характеру в розрізі сутності. Жодне людське уявлення чи фантазія не може замінити це знання. Хоча не можна сказати, що на п’ятій стадії життя людини є повністю зрілим, що ця людина є праведною чи довершеною, але все ж така людина вже зробила крок до стадії зрілості в житті й уже здатна стати перед Богом, стати віч-на-віч із Божим словом і з Богом. Оскільки така людина пережила так багато Божого слова, пережила незліченні випробування та пережила незліченні випадки дисципліни, суду й кари від Бога, то її покірність Богу не відносна, а абсолютна. Її знання про Бога перетворилося з підсвідомого на чітке й точне, з поверхового – на глибоке, з розмитого та туманного – на скрупульозне й відчутне. Вона перейшла від напруженого намацування та пасивного пошуку до легкого пізнання та ініціативного свідчення. Можна сказати, що люди на цій стадії володіють реальністю істини Божого слова, що вони стали на шлях до досконалості, подібний до пройденого Петром. Таким є п’ятий тип людей – люди, що живуть у стані дозрівання, на стадії дорослості.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»