Божі слова на кожен день. Уривок 31

Відразу після створення людства Бог почав взаємодіяти з людиною та розмовляти з нею, і тоді людям почав виявлятися Його характер. Інакше кажучи, відколи Бог уперше вступив у контакт із людством, Він почав безперервно оприлюднювати Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Незалежно від того, чи здатні це бачити й розуміти люди минулого або люди сьогодення, Бог промовляє до людей і працює серед людей, відкриваючи Свій характер і виявляючи Свою сутність, – це факт, і жодна людина не може його заперечити. Це також означає, що Божий характер, Божа сутність і те, Хто Він є і чим володіє, постійно виходять і виявляються, коли Він працює та взаємодіє з людиною. Він ніколи нічого не приховував і не таїв від людини, а навпаки, оприлюднював і вивільняв Свій власний характер, ні в чому не стримуючись. Отже, Бог сподівається, що людина зможе пізнати Його та зрозуміти Його характер і сутність. Він не бажає, щоб людина ставилася до Його характеру та сутності як до вічних таємниць, і так само Він не бажає, щоб людство розглядало Бога як загадку, яку неможливо розгадати. Тільки тоді, коли людство пізнає Бога, людина зможе дізнатися шлях уперед і прийняти Божий провід, і тільки таке людство зможе по-справжньому жити під владою Бога, у світлі, серед Божих благословень.

Слова та характер, які виходять від Бога та відкриваються Ним, представляють Його волю, і вони також представляють Його сутність. Коли Бог взаємодіє з людиною, то що б Він не говорив і не робив, який би характер не виявляв і які б людина не бачила аспекти Божої сутності чи того, Хто Він є і чим володіє, усе це представляє Божу волю щодо людини. Незалежно від того, скільки людина здатна усвідомити, осмислити чи зрозуміти, усе це є Божою волею – Божою волею щодо людини. Це безсумнівно! Божа воля щодо людства – це Його вимоги щодо того, якими люди мають бути, що вони повинні робити, як їм слід жити та як вони мусять бути здатними досягти виконання Божої волі. Чи невіддільні ці речі від сутності Бога? Інакше кажучи, від Бога виходить Його характер і все, Хто Він є і чим володіє, а водночас Він висуває вимоги до людини. У цьому немає облуди, немає удавання, немає приховування, немає прикрашання. Але чому людина не здатна пізнати та чому людина ніколи не була здатна ясно побачити характер Бога? Чому людина так ніколи й не усвідомила Божу волю? Те, що відкривається Богом і виходить від Нього, – це те, Хто є Сам Бог і чим Він володіє; це кожна частинка та грань Його істинного характеру – то чому ж людина не бачить? Чому людина не спроможна на глибинне пізнання? У цього є важлива причина. Що ж це за причина? Від часу створення людина ніколи не ставилася до Бога як до Бога. У найдавніші часи, що би Бог не робив щодо людини, – щойно створеної людини, – вона ставилася до Бога як до супутника й того, на кого можна покластися, не більше, і людина не мала ні знання, ні розуміння Бога. Тобто людина не знала, що те, що виходило від цієї Істоти, – Істоти, на яку вона покладалася та яку вважала своїм супутником, – було сутністю Бога, і людина не знала, що ця Істота є Той, Хто править усім сущим. Простіше кажучи, люди того часу взагалі не усвідомлювали, що Бог – це Бог. Вони не знали, що це Він створив небо, землю і все суще, і не тямили, звідки Він прийшов, а тим більше – Ким Він є. Звісно, тоді Бог не вимагав від людини ні знати й осягати Його, ні розуміти все, що Він робить, ні бути обізнаним про Його волю, бо це були найперші часи після створення людства. Коли Бог почав підготовку до роботи періоду Закону, то зробив із людиною деякі речі, а також почав висувати до людини деякі вимоги, кажучи їй, як поклонятися Богу та приносити Йому жертви. Тільки тоді в людини з’явилося кілька простих уявлень про Бога, і тільки тоді вона зрозуміла різницю між людиною й Богом і те, що Бог – це Той, хто створив людство. Коли людина пізнала, що Бог є Богом, а людина є людиною, між нею та Богом виникла певна дистанція, але Бог досі не вимагав від людини великого знання чи глибокого розуміння Його. Отже, Бог висуває до людей різні вимоги залежно від стадії й обставин Своєї роботи. Що ви в цьому бачите? Який аспект Божого характеру ви відчуваєте? Чи Бог реальний? Чи Божі вимоги до людини доречні? У найперші часи після створення Богом людства, коли Бог іще не виконував над людиною роботу завоювання й удосконалення та ще не промовив до неї багато слів, Він мало чого вимагав від людини. Що б людина не робила та як би не поводилася, – навіть якщо вона робила щось, що спокушало Бога, – Бог усе їй прощав і не звертав уваги на її дії. Адже Бог знав, що Він дав людині та що було в людині, а отже, знав міру вимог, які мав висувати до людини. Хоча стандарт, який стояв тоді за Його вимогами, був дуже низьким, це не означає, що Його характер не був величним або що Його мудрість і всемогутність були тільки порожніми словами. Для людини є тільки один спосіб пізнати Божий характер і Самого Бога: слідуючи за етапами Божої роботи управління та спасіння людства, а також приймаючи слова, які Бог промовляє до людства. Коли людина дізнається, Хто є Бог і чим володіє, і пізнає Божий характер, чи буде вона й далі просити Бога показати їй Його реальну іпостась? Ні, не буде й навіть не наважиться на таке прохання, бо, зрозумівши Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, людина вже побачить Самого істинного Бога та Його реальну іпостась. Це неминучий результат.

У міру того, як Божа робота й план невпинно просувались уперед, і після того, як Бог уклав із людиною заповіт і створив веселку на знак того, що Він більше ніколи не знищуватиме світ потопами, у Бога зародилося дедалі гостріше бажання здобути тих, хто міг би бути з Ним однієї думки. Також у Нього з’явилося дедалі нагальніше бажання здобути тих, хто був би здатний виконувати Його волю на землі, більше того – здобути громаду людей, здатних звільнитися від сил темряви та не бути зв’язаними сатаною, громаду, яка була б здатна свідчити про Нього на землі. Здобути таку громаду людей було давнім бажанням Бога, тим, чого Він чекав іще із часів створення світу. Отже, незалежно від використання Богом потопу для знищення світу чи Його заповіту з людиною, Божа воля, настрій, план і надії залишалися незмінними. Те, що Він хотів зробити, те, чого Він прагнув задовго до часу створення, – це здобути серед людства тих, кого Він бажав здобути: громаду людей, здатних осягнути й пізнати Його характер і зрозуміти Його волю, громаду, яка була б здатна поклонятися Йому. Така громада людей справді змогла би свідчити про Нього, і можна сказати, що вони були б Його довіреними особами.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 32

Бог обіцяє дати Авраамові сина

Буття 17:15–17: «І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім’я їй: Сарра. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї. І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?».

Буття 17:21–22: «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама».

Ніхто не може перешкодити роботі, яку вирішив виконати Бог

Отже, усі ви щойно почули історію Авраама, чи не так? Він був обраний Богом після того, як потоп знищив світ, його звали Авраам, і коли йому виповнилося сто років, а його дружині Сарі – дев’яносто, йому прийшла Божа обіцянка. Яку обіцянку дав йому Бог? Бог пообіцяв те, про що сказано у Святому Письмі: «І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі». Яким був контекст Божої обіцянки дати Авраамові сина? У Святому Письмі подано таке свідчення: «І впав Авраам на обличчя своє, і засміявся. І подумав він у серці своїм: Чи в столітнього буде народжений, і чи Сарра в віці дев’ятидесяти літ уродить?». Інакше кажучи, ця літня пара була застарою, щоб народити дітей. А що зробив Авраам після того, як Бог дав йому Свою обіцянку? Він упав на обличчя, засміявся та сказав собі: «Чи в столітнього буде народжений?». Авраам вважав, що це неможливо, – а це означало, що він вважав Божу обіцянку йому не більше ніж жартом. З людської точки зору, це щось недосяжне для людини й так само недосяжне та неможливе для Бога. Можливо, Аврааму це здавалося сміховинним: «Бог створив людину, але Він, здається, чомусь не знає, що людина в такому віці не здатна народжувати дітей; Бог думає, що може дати мені змогу народити дитину, Він каже, що дасть мені сина, – звісно, це неможливо!». Тож Авраам упав на обличчя й засміявся, думаючи собі: «Неможливо – Бог зі мною жартує, не може таке бути правдою!». Він не сприйняв Божі слова всерйоз. Отже, якою людиною був Авраам у Божих очах? (Праведною.) Де сказано, що він був праведною людиною? Ви думаєте, що всі ті, кого кличе Бог, праведні й досконалі, що всі вони люди, які ходять із Богом. Ви керуєтеся вченням! Ви повинні чітко бачити, що коли Бог когось визначає, Він робить це не довільно. Тут Бог не казав, що Авраам праведний. У Своєму серці Бог має стандарти вимірювання кожної людини. Хоча Бог не казав, якою людиною був Авраам, але якщо брати Авраамову поведінку, якою була його віра в Бога? Трохи абстрактною? Чи великою? Ні, він не мав великої віри! Його сміх і думки показали, що він був за людина, тому ваша віра в те, що він був праведним, є лише плодом вашої уяви, сліпим прикладанням учення й безвідповідальною оцінкою. Чи бачив Бог сміх Авраама та його міміку? Чи знав Він про них? Бог знав. Але чи став би Бог міняти те, що Він вирішив зробити? Ні! Коли Бог запланував і вирішив, що Він вибере саме цю людину, це було здійснено. Ні думки людини, ні її поведінка нітрохи не вплинули б на Бога та не завадили б Йому; Бог не став би свавільно змінювати Свій план чи імпульсивно змінювати або порушувати його через поведінку людини, навіть якщо вона, може, і неуцька. Отже, що ж написано в Книзі Буття 17:21–22? «А Свого заповіта Я складу з Ісаком, що його Сарра вродить тобі на цей час другого року. І Він перестав говорити з ним. І Бог вознісся від Авраама». Бог анітрохи не звернув уваги на те, що думав і говорив Авраам. У чому ж була причина Його неуваги? Вона полягала в тому, що тоді Бог не вимагав від людини ні великої віри, ні здатності до глибокого пізнання Бога, ні тим більше здатності розуміти те, що робив і говорив Бог. Отже, Він не вимагав від людини повністю розуміти ні того, що Він вирішив зробити чи яких людей Він вирішив обрати, ні принципів Своїх дій, бо духовний стан людини був просто неналежним. Тоді Бог вважав нормальним усе те, що робив Авраам і як він поводився. Він не засудив його та не докорив йому, а просто сказав: «Сарра вродить тобі [Ісаака] на цей час другого року». Після того як Бог проголосив ці слова, для Нього це крок за кроком справдилося; в очах Бога те, що мало бути досягнуто за Його планом, уже здійснилося. Завершивши приготування до цього, Бог пішов. Те, що людина робить або думає, що людина розуміє, плани людини – усе це ніяк не стосується Бога. Усе відбувається за Божим планом, відповідно до визначених Богом строків і стадій. Таким є принцип Божої роботи. Бог не втручається в те, що людина думає чи знає, але Він також не відмовляється від Свого плану та не кидає Свою роботу тільки тому, що людина не вірить або не розуміє. Отже, факти здійснюються згідно з планом і думками Бога. Саме це ми й бачимо в Біблії: Бог зробив так, щоб Ісаак народився у визначений Ним час. Чи доводять факти, що поведінка й учинки людини перешкодили роботі Бога? Вони не перешкодили роботі Бога! А мала віра людини в Бога, її уявлення та фантазії про Бога вплинули на Божу роботу? Ні, не вплинули! Анітрохи! На Божий план управління не впливає жодна людина, річ або оточення. Усе, що Він вирішить зробити, буде завершено й здійснено вчасно та згідно з Його планом, і жодна людина не в змозі перешкодити Його роботі. Бог ігнорує певні аспекти людської дурості, невігластва та навіть певні аспекти людського опору й уявлень щодо Нього, і Він виконує ту роботу, яку мусить, незважаючи ні на що. Таким є Божий характер, і він – відображення Його всемогутності.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 33

Авраам приносить Ісаака в жертву

Буття 22:2–3: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі. І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог».

Буття 22:9–10: «І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…».

Робота Божого управління та спасіння людства починається, коли Авраам приносить у жертву Ісаака

Коли Бог дав Авраамові сина, слова, які Він промовив до Авраама, справдилися. Це не означає, що на цьому Божий план зупинився; навпаки, грандіозний Божий план управління та спасіння людства тільки починався, і коли Він благословив Авраама сином, це було лише вступом до Його загального плану управління. Хто тоді знав, що битва Бога із сатаною тихо розпочалась у ту мить, коли Авраам приніс у жертву Ісаака?

Богу байдуже, чи людина нерозумна: Він лише просить, щоб вона була вірною

Далі погляньмо, що Бог зробив із Авраамом. У Книзі Буття 22:2 Бог дав Авраамові такий наказ: «Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі». Значення Божих слів було ясним: Він сказав Аврааму принести в жертву цілопалення свого любого єдиного сина Ісаака. Якщо подивитися на це із сьогоднішньої точки зору, чи Божий наказ усе одно розходиться з людськими уявленнями? Так! Усе, що тоді робив Бог, цілком суперечить людським уявленням; для людини воно незбагненне. У своїх уявленнях люди вірять у таке: Бог дав чоловіку сина, коли він не вірив і вважав це за неможливе, а коли цей чоловік здобув сина, Бог сказав йому пожертвувати сином. Хіба це не абсолютно неймовірно! Що насправді збирався зробити Бог? Яким був справжній Божий намір? Він беззастережно дав Аврааму сина, але Він ще й сказав, щоб Авраам приніс беззастережну жертву. Чи було це занадто? Зі сторонньої точки зору це було не просто занадто, а ще й у певному сенсі створювало проблему на пустому місці. Але сам Авраам не вважав, що Бог просить забагато. Хоча в нього було кілька власних невеликих міркувань із цього приводу й хоча він трохи підозріло ставився до Бога, він усе ж був готовий принести цю жертву. Які ти зараз бачиш докази того, що Авраам був готовий пожертвувати сином? Що говориться в цих реченнях? В оригінальному тексті подано такі свідчення: «І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав; і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав. І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог» (Буття 22:3). «І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог. І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв’язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами. І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…» (Буття 22:9–10). Коли Авраам простяг руку та взяв ножа, щоб зарізати свого сина, чи побачив Бог його дії? Так, побачив. Весь цей процес – від початку, коли Бог сказав Авраамові принести в жертву Ісаака, і до тієї миті, коли Авраам дійсно підняв ніж, щоб убити свого сина, – показав Богові серце Авраама, і попри його колишню нерозумність, невігластво та нерозуміння Бога, у той час Авраамове серце було вірним Богові та чесним, і він дійсно збирався повернути Богові Ісаака, сина, якого йому дав Бог. Бог побачив у ньому послух – той самий послух, якого бажав.

Людині здається, ніби Бог робить багато незбагненного та навіть неймовірного. Коли Бог хоче когось скерувати, це керівництво часто суперечить людським уявленням і незрозуміле для людини, але саме ця суперечливість і незрозумілість є Божим випробуванням і перевіркою людини. Авраам тим часом спромігся продемонструвати послух Богу в собі, що було найголовнішою умовою для того, аби він зумів задовольнити Божу вимогу. Тільки тоді, коли Авраам зміг послухатися Божої вимоги, коли він пожертвував Ісааком, Бог по-справжньому відчув спокій і схвалення щодо людства – щодо Авраама, якого Він обрав. Тільки тоді Бог переконався, що ця людина, яку Він обрав, є незамінним лідером, здатним узяти на себе Його обітницю та Його подальший план управління. І хоча це були тільки випробування та перевірка, Бог відчув задоволення, Він відчув людську любов до Себе, і Він відчув таку розраду від людини, як ніколи раніше. У ту мить, коли Авраам підняв ніж, щоб убити Ісаака, чи зупинив його Бог? Бог не дав Авраамові принести Ісаака в жертву, тому що Бог просто не мав наміру забирати життя Ісаака. Тож в останню мить Бог зупинив Авраама. Для Бога послух Авраама вже пройшов випробування, того, що він зробив, було достатньо, і Бог уже побачив результат того, що Він збирався зробити. Чи був цей результат задовільним для Бога? Можна сказати, що такий результат улаштовував Бога, що саме цього хотів Бог і саме це Він прагнув побачити. Чи правда це? Хоч у різних контекстах Бог використовує різні способи випробування кожної людини, в Авраамі Бог побачив те, чого Він хотів, побачив, що серце Авраама було вірним, а його послух – беззастережним. Саме цієї беззастережності Бог і бажав. Люди часто кажуть: «Я вже пожертвував цим, я вже відмовився від того – чому ж Бог досі мною не задоволений? Чому Він постійно піддає мене випробуванням? Чому Він постійно мене перевіряє?». Це показує один факт: Бог не побачив твого серця та не здобув твого серця. Тобто Він не побачив такої щирості, як в Авраама, коли той спромігся підняти ножа, аби власною рукою зарізати сина в жертву Богові. Він не побачив твого беззастережного послуху, і ти Його не розрадив. Тож це природно, що Бог продовжує тебе випробовувати. Хіба це не правда?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 34

Божа обітниця Аврааму (Вибрані уривки)

Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Це повне свідчення про Боже благословення Авраама. Хоч воно й коротке, але його зміст насичений: у ньому сказано, з якої причини Бог обдарував Авраама, чим саме та в якому контексті. Воно також пронизане радістю й хвилюванням, з якими Бог виголошував ці слова, а ще нагальністю Його прагнення здобути тих, хто здатен слухати Його слова. Тут ми бачимо, як Бог цінує тих, хто слухається Його слів і слідує Його наказам, і як ніжно Він ставиться до таких людей. Так само ми бачимо й ціну, яку Він платить за здобуття людей, і піклування та дбайливість, з якими Він їх здобуває. Більше того, цей уривок, який містить слова «Я заприсягся Собою», дає нам потужне відчуття гіркоти й болю, які переживає Бог і тільки Бог за лаштунками цієї роботи Свого плану управління. Цей уривок спонукає до роздумів, а для тих, хто прийшов потім, він мав особливе значення й далекосяжний вплив.

За свою щирість і послух людина здобуває Божі благословення

Чи великим було благословення, яке Бог дав Аврааму та про яке ми тут читаємо? Наскільки великим? Тут є одне ключове речення: «І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». Це речення показує, що Авраам отримав благословення, яких Бог не давав нікому з тих, хто приходив до чи після нього. Коли на Божу вимогу Авраам повернув Богу свого єдиного сина, – свого любого єдиного сина (тут ми не можемо використовувати слова «приніс у жертву»; нам слід казати, що Авраам повернув свого сина Богові), – Бог не лише не дозволив Авраамові пожертвувати Ісааком, а ще й благословив його. Якою обітницею Він благословив Авраама? Він благословив його обітницею розмножити його потомство. А наскільки воно мало розмножитися? У Святому Письмі сказано так: «…немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». У якому контексті Бог вимовив ці слова? Тобто як Авраам отримав Божі благословення? Він отримав їх саме так, як каже Бог у Святому Письмі: «…через те, що послухався ти Мого голосу». Тобто через те, що Авраам послухався Божого наказу та без найменшої скарги зробив усе, що говорив, просив і наказував Бог, Він і дав йому таку обітницю. У цій обітниці є одне важливе речення, яке торкається Божих думок на той час. Ви його побачили? Можливо, ви не звернули особливої уваги на Божі слова «Я заприсягся Собою». Вони означають, що, вимовляючи ці слова, Бог присягався Самим Собою. Чим присягаються люди, коли приносять клятву? Вони присягаються небом, тобто приносять обітницю Богу та клянуться Богом. Можливо, люди не дуже розуміють явище, коли Бог поклявся Самим Собою, але ви зможете зрозуміти, коли Я дам вам правильне пояснення. Зіткнувшись із людиною, яка могла тільки почути Його слова, але не зрозуміти Його серце, Бог знову відчув себе самотнім і розгубленим. У відчаї – і, можна сказати, підсвідомо – Бог зробив щось цілком природне: даючи Аврааму цю обітницю, Він поклав руку на серце та звернувся до Самого Себе, і від цього людина почула, як Бог сказав: «Я заприсягся Собою». Божі дії можуть навести тебе на думки про тебе самого. Коли ти кладеш руку на серце та говориш сам до себе, чи маєш ти чітке уявлення про те, що кажеш? Чи щире твоє ставлення? Чи говориш ти відверто, від серця? Отже, тут ми бачимо, що коли Бог говорив з Авраамом, Він був серйозним і щирим. Розмовляючи з Авраамом і благословляючи його, Бог водночас говорив і до Себе Самого. Він казав Собі: «Я благословлю Авраама та зроблю його потомство численним, наче зорі небесні, і незліченним, наче пісок на морському березі, бо він послухався Моїх слів, і він той, кого Я обрав». Сказавши «Я заприсягся Собою», Бог визначив, що в Авраамі Він породить обраний народ Ізраїлю, після чого поведе цей народ уперед у ногу зі Своєю роботою. Тобто Бог вирішив зробити так, щоб нащадки Авраама відповідали за роботу Божого управління, а робота Божа й робота, виявлена Богом, почалися з Авраама та продовжились у нащадках Авраама, так справдивши бажання Бога спасти людину. Що ви скажете – хіба це не благословенна справа? Для людини немає більшого благословення; можна сказати, що це найблагословенніша справа. Благословення, здобуте Авраамом, полягало не в примноженні його потомства, а в Божому досягненні Свого управління, Свого доручення та Своєї роботи в нащадках Авраама. Це означає, що здобуті Авраамом благословення не були тимчасовими, а тривали, поки просувався Божий план управління. Коли Бог заговорив, коли Він поклявся Собою, Він уже прийняв рішення. Чи істинним був процес прийняття цього рішення? Чи реальним? Бог вирішив, що відтоді Його зусилля, ціна, яку Він заплатив, те, Хто Він є і чим володіє, усе, що Він має, і навіть Його життя будуть віддані Аврааму та нащадкам Авраама. Так само Бог вирішив, що, починаючи із цієї громади людей, Він проявлятиме Свої діяння та дозволить людині побачити Свою мудрість, владу й силу.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 35

Божа обітниця Аврааму (Вибрані уривки)

Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Здобути тих, хто знає Бога та здатен свідчити про Нього, – незмінне Боже бажання

Говорячи із Собою, Бог водночас розмовляв з Авраамом, але чи спромігся Авраам зрозуміти істинні бажання Бога в усіх Його словах у ту мить, окрім того, що він почув дані йому Богом благословення? Ні, не спромігся! Тож у ту мить, коли Бог клявся Самим Собою, Його серце досі було самотнім і скорботним. Досі не було жодної людини, здатної зрозуміти чи осягнути те, що Він задумав і запланував. У ту мить ніхто, включно з Авраамом, не міг говорити з Ним довірчо, а тим більше співпрацювати з Ним над тією роботою, яку Він повинен був виконати. На перший погляд, Бог здобув Авраама, того, хто міг слухатися Його слів. Але насправді знання цієї людини про Бога були ледь більші за нуль. Навіть хоча Бог благословив Авраама, Його серце досі не було вдоволене. Що означає те, що Бог був невдоволений? Це означає, що Його управління тільки починалося, це означає, що люди, яких Він хотів здобути, яких Він прагнув побачити, яких Він любив, досі були далеко від Нього; Йому потрібен був час, потрібно було чекати, потрібно було терпіти. Бо в той час, окрім Самого Бога, не було нікого, хто знав би, що Йому потрібно, або що Він бажає здобути, або чого Він прагне. Тож Бог відчував сильне радісне збудження, але водночас Йому також було важко на серці. Але Він не зупиняв Своїх етапів і продовжував планувати наступний етап того, що мав зробити.

Що ви бачите в Божій обітниці Аврааму? Бог обдарував його великими благословеннями просто за те, що Авраам послухався Божих слів. Хоча на перший погляд це здається нормальним і само собою зрозумілим, але в цьому ми бачимо Боже серце: Бог особливо дорожить людським послухом Йому, цінує людське розуміння Його та щирість щодо Нього. Наскільки Бог цінує цю щирість? Можливо, ви не розумієте, наскільки Він її цінує, а може, у світі й узагалі немає нікого, хто це усвідомлює. Бог дав Аврааму сина, а коли цей син виріс, Бог сказав Аврааму принести свого сина в жертву Богу. Авраам неухильно виконав Божий наказ, послухався Божого слова, і його щирість зворушила Бога та стала йому дорогою. Наскільки Бог нею дорожив? І чому Він нею дорожив? У той час, коли ніхто не тямив Божих слів і не розумів Його серця, Авраам зробив те, що потрясло небеса та змусило землю здригнутися, і від цього Бог відчув і небувале задоволення, і радість від здобуття того, хто здатен слухатися Його слів. Це задоволення й радість прийшли від створіння, створеного власною Божою рукою, і були першою «жертвою», яку людина принесла Богові та яка стала Богу найдорожчою від часів, коли була створена людина. Богові тяжко було чекати на цю жертву, і Він сприйняв її як перший найважливіший дар від людини, яку Він створив. Вона показала Богові перший плід Його зусиль і тієї ціни, яку Він заплатив, і дала Йому змогу побачити в людстві надію. Згодом у Бога з’явилося ще більше прагнення мати громаду таких людей, які б складали Йому компанію, щиро ставилися до Нього та щиро піклувалися про Нього. Бог навіть сподівався, що Авраам житиме далі, бо хотів, аби таке серце, як в Авраама, супроводжувало Його та було з Ним, поки Він продовжував Своє управління. Чого б Бог не хотів, це було лише бажання, лише ідея – адже Авраам був просто людиною, яка могла Його слухатися, але ні дрібки не знала й не розуміла Бога. Авраам був людиною, яка сильно відставала від стандартів Божих вимог до людини, а саме: знати Бога, бути здатним свідчити про Бога та бути однодумним із Богом. Тож Авраам не міг ходити з Богом. У жертвоприношенні Авраамом Ісаака Бог побачив щирість і послух Авраама та побачив, що той витримав Боже випробування. Навіть хоча Бог прийняв його щирість і послух, Авраам усе одно був не вартий стати наперсником Бога, тим, хто знає й розуміє Бога, хто обізнаний із Божим характером; він був далекий від того, щоб бути однодумним із Богом і виконувати Божу волю. Тож у Своєму серці Бог досі був самотнім і тривожним. Що самотніше та тривожніше Йому ставало, то більше Йому було потрібно якомога швидше продовжити Своє управління та спромогтися вибрати й здобути громаду людей, аби якнайшвидше здійснити Свій план управління та виконати Свою волю. Таким було палке бажання Бога, і воно залишається незмінним від самого початку й до сьогодні. Відколи Він створив людину в самому початку, Бог прагнув мати громаду переможців, громаду, яка ходитиме з Ним і спроможеться зрозуміти, пізнати й осягнути Його характер. Це Боже бажання ніколи не мінялося. Хоч би скільки Йому ще не довелося чекати, хоч би якою важкою не була дорога попереду та хоч би якими далекими не були цілі, до яких Він прагне, Бог ніколи не змінював Своїх очікувань щодо людини та не відмовлявся від них. Тепер, коли Я це сказав, ви хоч частково усвідомлюєте Боже бажання? Можливо, те, що ви усвідомили, ще не дуже глибоке – але поступово усвідомлення прийде!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 36

Бог мусить знищити Содом (Вибрані уривки)

Буття 18:26: «І сказав Єгова: якщо Я знайду в Содомі п’ятдесят праведників у межах міста, то Я пощаджу все це місце заради них».

Буття 18:29: «І промовив до Нього він ще, та й сказав: Може сорок там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:30: «І сказав Авраам… Може тридцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:31: «І сказав Авраам… Може двадцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:32: «І сказав Авраам… Може хоч десять там знайдеться? А Господь відказав: Не знищу…».

Бог опікується лише тими, хто здатен слухатися Його слів і виконувати Його накази

Наведені вище уривки містять кілька ключових слів, а саме числа. Спершу Єгова сказав, що якщо Він знайде в місті п’ятдесят праведників, то пощадить усе місто, тобто не знищить його. То чи було насправді в Содомі п’ятдесят праведників? Не було. Що Авраам невдовзі після цього сказав Богові? Він сказав: «Може сорок там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю й ради сорока!». Далі Авраам сказав: «Може тридцять там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю, коли й тридцять знайду там!» – «Може двадцять там знайдеться?» – «Не зроблю й ради двадцяти!» – «Може хоч десять там знайдеться?» – «Не знищу й ради десятьох!». Чи було насправді в тому місті десять праведників? Десяти не було – але був один. Хто ж був цей один праведник? То був Лот. У той час у Содомі був один-єдиний праведник, але чи був Бог дуже суворим або вимогливим, коли дійшло до такого числа? Ні, не був! Тож коли людина раз за разом питала: «Може, сорок?». «Може, тридцять?» – аж поки не дійшла до: «Може, десять?» – Бог зрештою мовив: «Навіть якби їх було тільки десять, Я не знищив би місто, а пощадив би його та пробачив решту людей, що не входили в цей десяток». Якби їх було тільки десять, то це вже було б жалюгідно, але виявилося, що насправді в Содомі не було навіть стількох праведників. Тож ви бачите, що в Божих очах гріх і зло мешканців міста були такими, що в Бога не було іншого виходу, крім як знищити їх. Що Бог мав на увазі, коли сказав, що не знищить місто, якщо в ньому знайдеться п’ятдесят праведників? Для Бога ці числа не були важливими. Важливим було те, чи є в місті праведники, яких Він бажав. Якби в місті була хоч одна праведна людина, Бог не допустив би, щоб вона постраждала через знищення Ним міста. Це означає, що незалежно від того, чи збирався Бог знищити місто та скільки в ньому було праведників, для Бога це грішне місто було прокляте, огидне та мало бути знищене, зникнути з очей Божих, тоді як праведники мали залишитися. Незалежно від епохи, незалежно від стадії розвитку людства ставлення Бога не змінюється: Він ненавидить зло та дбає про тих, хто праведний у Його очах. Це чітке ставлення Бога також є істинним виявленням сутності Бога. Оскільки в місті знайшлася тільки одна-єдина праведна людина, Бог більше не вагався. Кінцевим результатом стало те, що Содом підлягав неминучому знищенню. Що ви в цьому бачите? У той період Бог не знищив би місто, якби в ньому знайшлося п’ятдесят праведників або й десять, і це означає, що завдяки кільком людям, здатним шанувати Бога та поклонятися Йому, Бог вирішив би пробачити людству та бути до нього терпимим або ж виконав би роботу наставництва. Бог надає великого значення праведним учинкам людини, Він надає великого значення тим, хто здатен Йому поклонятися, і Він надає великого значення тим, хто здатен творити перед Ним добрі вчинки.

Чи читали ви десь у Біблії, щоб Бог колись, від найдавніших часів і до сьогодні, доносив до когось істину чи говорив комусь про Божий шлях? Ні, такого ніколи не було. Слова Бога до людини, про які ми читали, говорили людям тільки те, що їм робити. Хтось узяв і зробив, як сказано, а хтось ні; хтось повірив, а хтось ні. Ось і все. Тож праведники того періоду – праведники в Божих очах – були просто людьми, які були здатні чути Божі слова та виконувати Божі накази. Вони були служителями, які виконували Божі слова серед людей. Чи можна було назвати їх людьми, які знали Бога? Чи можна було назвати їх людьми, які були вдосконалені Богом? Ні, не можна. Тож, незалежно від їхнього числа, чи були в Божих очах ці праведники гідні називатися Божими наперсниками? Чи можна було назвати їх свідками Бога? Аж ніяк! Безперечно, вони були не варті називатися Божими наперсниками та свідками. То як же Бог називав таких людей? У Старому Заповіті Біблії трапляється багато випадків, коли Бог називає їх «Мій раб». Тобто в той час у Божих очах ці праведники були Божими рабами, людьми, які служили Йому на землі. А як Бог дійшов до такого звертання? Чому Він їх так називав? Чи є в серці Бога стандарти для звертань, якими Він називає людей? Безумовно, вони є. У Бога є стандарти, незалежно від того, як Він називає людей: праведними, досконалими, справедливими чи рабами. Коли Він називає когось Своїм рабом, Він твердо переконаний, що ця людина здатна прийняти Його посланців, здатна слідувати Його наказам і здатна виконати те, що наказано посланцями. Що виконує ця людина? Вона виконує те, що Бог наказує людині зробити й виконати на землі. Чи можна було назвати Божим шляхом те, що Бог у ті часи просив людей робити й виконувати на землі? Ні, не можна. Бо в ті часи Бог просив від людей лише зробити кілька простих речей; Він виголошував кілька нескладних наказів, говорячи людині, щоб вона просто зробила те чи інше, і не більше того. Бог працював за Своїм планом. Оскільки тоді багатьох умов іще не було, час іще не настав, і людству було важко взяти на себе Божий шлях, тому Божий шлях іще не почав виходити з Божого серця. Бог бачив праведників, про яких Він говорив і яких ми бачимо тут, – чи то тридцять, чи то двадцять, – як Своїх рабів. Коли Божі посланці приходили до цих рабів, ті були спроможні прийняти їх, слідувати їхнім наказам і діяти згідно з їхніми словами. Саме це мусили зробити й набути ті, хто в Божих очах був рабом. Бог розсудливий у Своїх звертаннях до людей. Він називав їх Своїми рабами не тому, що вони були такими, як ви зараз, – не тому, що вони чули багато проповідей, знали, що збирався зробити Бог, розуміли багато з Божої волі й усвідомлювали Його план управління, – а тому, що вони були чесними у своїй людській сутності й були здатні виконувати Божі слова; коли Бог наказував їм, вони були здатні відкласти те, що робили, і виконати те, що наказав Бог. Тож для Бога інший пласт значення у званні раба полягає в тому, що ці люди сприяли Його роботі на землі, і хоча вони не були посланцями Бога, але вони були виконавцями й утілювачами Божих слів на землі. Отже, ви бачите, що ці раби, або праведники, мали в Божому серці велику вагу. Робота, яку Бог мав розпочати на землі, не могла обійтися без людей, які б із Ним співпрацювали, і ту роль, яку взяли на себе Божі раби, не могли б замінити Божі посланці. Кожне завдання, яке Бог доручав цим рабам, було для Нього дуже важливим, і тому Він не міг їх утратити. Без співпраці цих рабів із Богом Його робота серед людства зайшла б у глухий кут, унаслідок чого Божий план управління та Божі надії зійшли б нанівець.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 37

Бог мусить знищити Содом (Вибрані уривки)

Буття 18:26: «І сказав Єгова: якщо Я знайду в Содомі п’ятдесят праведників у межах міста, то Я пощаджу все це місце заради них».

Буття 18:29: «І промовив до Нього він ще, та й сказав: Може сорок там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:30: «І сказав Авраам… Може тридцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:31: «І сказав Авраам… Може двадцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:32: «І сказав Авраам… Може хоч десять там знайдеться? А Господь відказав: Не знищу…».

Бог щедро милостивий до тих, про кого піклується, і глибоко гнівний на тих, до кого має огиду й кого відкидає

За біблійними свідченнями, чи знайшлось у Содомі десять рабів Божих? Ні, не знайшлося! Чи було це місто варте того, щоб Бог його пощадив? Лише одна людина в цьому місті – Лот – прийняла Божих посланців. Це вказує, що в місті був лише один раб Божий, і тому в Бога не було іншого вибору, крім як спасти Лота й знищити місто Содом. Процитовані вище розмови між Авраамом і Богом можуть видаватися простими, але вони показують дещо дуже глибоке: у діях Бога є принципи, і перш ніж прийняти рішення, Він довго спостерігає й роздумує; Він точно не прийматиме жодних рішень і не робитиме поспішних висновків, поки не настане слушний час. Розмови між Авраамом і Богом показують нам, що Боже рішення про знищення Содому нітрохи не було неправильним, адже Бог уже знав, що в місті не було ні сорока праведників, ні тридцяти, ні двадцяти. Навіть десяти не було. Єдиним праведником у тому місті був Лот. Усе, що відбувалось у Содомі, і обставини цього були під Божим спостереженням і знайомі Богові як свої п’ять пальців. Тож Його рішення не могло бути неправильним. На противагу, порівняно з Божою всемогутністю людина настільки заціпеніла, настільки дурна й нетямуща, настільки недалекоглядна. Ось що ми бачимо в розмовах між Авраамом і Богом. Бог вивільняє Свій характер від самого початку й аж до сьогодні. Так само й тут присутній Божий характер, який нам слід побачити. Числа прості, – вони нічого не показують, – але тут присутній дуже важливий прояв Божого характеру. Бог не знищив би міста, якби в ньому знайшлося п’ятдесят праведників. Чи пояснюється це Божим милосердям? Чи пояснюється це Його любов’ю й терпимістю? Чи бачили ви цей бік Божого характеру? Навіть якби там було тільки десять праведників, Бог не знищив би місто заради цих десяти праведників. Це Божа любов і терпимість чи ні? Через Боже милосердя, терпимість і турботу про цих праведників Він не знищив би місто. Такою є Божа терпимість. А який результат ми зрештою побачили? Коли Авраам сказав: «Може хоч десять там знайдеться?» – Бог промовив: «Не знищу». Після цього Авраам більше нічого не говорив – бо в Содомі не було тих десяти праведників, про яких він згадував, і йому більше нічого було сказати, і тоді він зрозумів, чому Бог вирішив знищити Содом. Який Божий характер ви в цьому бачите? Яке рішення прийняв Бог? Бог вирішив, що якщо в тому місті не знайдеться десяти праведників, то Він не допустить його існування та неминуче знищить його. Хіба це не Божий гнів? Чи представляє цей гнів Божий характер? Чи є цей характер виявленням святої Божої сутності? Чи є це виявленням праведної Божої сутності, яку людині не можна спокушати? Переконавшись, що в Содомі не було й десяти праведників, Бог твердо вирішив знищити місто й жорстоко покарати його мешканців за те, що вони протистояли Богові та були такими нечистими й розбещеними.

Чому ми проаналізували ці уривки саме так? Причина в тому, що ці кілька простих речень повністю виявляють Божий характер із його щедрою милістю та глибоким гнівом. Бог дорожив праведниками, милував і терпів їх, піклувався про них, і водночас у Божому серці була глибока огида до всіх розбещених у Содомі. Це була щедра милість і глибокий гнів чи ні? Яким засобом Бог знищив те місто? Вогнем. А чому Він знищив його вогнем? Коли ти бачиш, як щось горить у вогні, або сам збираєшся спалити якусь річ, що ти відчуваєш стосовно неї? Чому ти хочеш її спалити? Чи відчуваєш ти, що ця річ тобі вже не потрібна, що ти більше не бажаєш на неї дивитися? Чи хочеться тобі її відкинути? Те, що Бог удався до вогню, означає, що Він відкидав Содом, ненавидів його та більше не бажав його бачити. Саме через це почуття Бог розорив Содом вогнем. Використання вогню символізує те, наскільки сильно Бог розгнівався. Милосердя й терпимість Бога дійсно існують, але коли Він дає волю Своєму гніву, Божа святість і праведність також показують людині той бік Бога, який не терпить проступків. Коли людина повністю спроможна слухатися Божих наказів і діє згідно з Божими вимогами, Бог щедрий у Своїй милості до людини; коли ж людина сповнилася розбещеності, ненависті й ворожнечі до Нього, Бог глибоко гнівається. Наскільки Він глибоко гнівається? Його гнів триватиме, доки Бог більше не бачитиме людського опору та лихих учинків, доки вони більше не будуть у Нього перед очима. Лише тоді Божа злість минеться. Інакше кажучи, ким би людина не була, якщо її серце віддалилося від Бога та відвернулося від Бога, щоб ніколи не повернутися, то незалежно від того, як би вона за всіма ознаками чи за своїми суб’єктивними бажаннями не хотіла поклонятися Богу, слідувати за Ним і слухатися Його своїм тілом чи думками, гнів Божий вивільнятиметься безперервно. Буде так, що коли Бог, спершу давши людині широкі можливості, глибоко виплесне Свій гнів, то після того, як він виплеснеться, його вже не можна буде забрати, і Бог ніколи більше не буде милостивим і терпимим до такого людства. Це один бік Божого характеру, що не терпить проступків. Тут людям здається нормальним, що Бог схотів знищити місто, бо в Божих очах місто, повне гріха, не могло існувати й надалі залишатися на землі, і те, що Бог вирішив його знищити, було логічно. Але в тому, що сталося до й після Божого знищення Содому, ми бачимо всю повноту Божого характеру. Він терпимий і милосердний до доброго, прекрасного та благого; до злого, гріховного й нечестивого Він глибоко гнівний, так що гнів Його безперервний. Це два головних, найвизначніших аспекти Божого характеру, більше того – Бог відкрив їх від початку й до кінця; ці аспекти – щедра милість і глибокий гнів. Більшість із вас відчула на власному досвіді дещицю Божої милості, але дуже мало хто з вас оцінив Божий гнів. Божу милість і люблячу доброту можна побачити в кожній людині; тобто Бог був щедро милостивий до кожної людини. Проте Бог дуже рідко – або, можна сказати, ніколи – глибоко гнівався на якусь особу чи якусь частину людей серед вас. Спокійно! Рано чи пізно кожна людина побачить і переживе Божий гнів, але зараз час іще не настав. Чому так? Причина в тому, що коли Бог постійно злиться на якусь людину, тобто виплескує на неї Свій глибокий гнів, то це означає, що Він уже давно гидує нею й відкидає її, що Він зневажає її існування, що Він не може терпіти її існування; щойно Його гнів зійде на неї, вона зникне. Сьогодні Божа робота ще не дійшла до цієї точки. Якщо Бог глибоко розгнівається, ніхто з вас не зможе цього витримати. Тож ви бачите, що наразі Бог тільки щедро милостивий до вас усіх, а Його глибокий гнів для вас іще попереду. Якщо хтось досі не переконаний, то нехай попросить, щоб на нього зійшов Божий гнів і ця людина відчула на власному досвіді, чи дійсно існують Божа злість і Його характер, який не терпить жодних людських проступків. Чи ви насмілитеся?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 38

Люди останніх днів бачать Божий гнів лише в Його словах і не переживають Божого гніву насправді

Що від часу створення й до сьогодні жодна громада не мала стільки Божої благодаті, милості та люблячої доброти, як ця остання громада. Хоча на завершальній стадії Бог виконав роботу суду й кари, зробивши її з величчю та гнівом, більшу частину часу Бог використовує для виконання Своєї роботи лише слова; словами Він навчає й поливає, забезпечує та годує. Тим часом Божий гнів завжди був прихований, і дуже мало людей відчувало Його гнів на особистому досвіді, хоч вони й переживали гнівний характер Бога з Його слів. Тобто хоча гнів, що виявляється в Божих словах під час Божої роботи суду та кари, дозволяє людям відчути Божу велич і Його нетерпимість до проступків, цей гнів не виходить за межі Його слів. Інакше кажучи, словами Бог докоряє людині, викриває людину, судить людину, карає людину та навіть засуджує людину, але Бог поки що ніколи не гнівався на людину глибоко й навіть майже не давав волю Своєму гніву на людину, крім як у Своїх словах. Отже, милість і любляча доброта Бога, які відчуває людина в цьому періоді, є виявленням істинного характеру Бога, тоді як гнів Бога, який відчуває людина, є лише результатом тону й настрою Його висловлювань. Багато хто хибно сприймає цей результат за істинний досвід та істинне знання Божого гніву. Відтак більшість людей вважає, що в Його словах вони побачили Божу милість і люблячу доброту, що вони також побачили Божу нетерпимість до людських проступків, а більшість із них навіть почала цінувати Божу милість і терпимість до людини. Але якою б поганою не була поведінка людини, яким би розбещеним не був її характер, Бог завжди терпів. Його мета в терпінні – дочекатися, щоб слова, які Він сказав, зусилля, яких Він доклав, і ціна, яку Він заплатив, справили вплив на тих, кого Він бажає здобути. Очікування такого результату вимагає часу та створення різних оточень для людини, подібно до того, як люди не стають дорослими відразу після народження; це займає вісімнадцять або дев’ятнадцять років, а деяким людям потрібно навіть двадцять або тридцять років, перш ніж вони визріють у справжнього дорослого. Бог чекає на завершення цього процесу, Він чекає на прихід такого часу, і Він чекає на прихід цього результату. Весь час, поки Він чекає, Бог щедро милостивий. Однак у період Божої роботи вражено вкрай малу кількість людей, а декого покарано за їхній тяжкий спротив Богу. Такі приклади є ще більшим доказом Божого характеру, який не терпить людських проступків, і повністю підтверджують реальне існування Божої терпимості та довготерпіння щодо Його обранців. Звісно, у цих типових прикладах часткове виявлення Божого характеру в цих людях не впливає на загальний Божий план управління. Насправді на цій завершальній стадії Божої роботи Бог витримав весь той строк, який Він чекав, і Він обміняв Свою витривалість і Своє життя на спасіння тих, хто за Ним слідує. Ви це бачите? Бог не порушує Свого плану без причини. Він може давати волю Своєму гніву, а може бути й милостивим; це виявлення двох головних складників Божого характеру. Це повністю очевидно чи ні? Інакше кажучи, коли йдеться про Бога, правильне та хибне, справедливе й несправедливе, позитивне та негативне – усе це чітко показується людині. Те, що Він зробить, що Йому подобається, що Він ненавидить, – усе це може прямо відображатись у Його характері. Такі речі ще можна дуже ясно й чітко побачити в Божій роботі, і вони не є ні невизначеними, ні загальними; навпаки, вони дають усім людям можливість побачити характер Бога й те, Хто Він є і чим володіє, в особливо конкретний, правдивий і практичний спосіб. Таким є Сам істинний Бог.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 39

Божий характер ніколи не приховувався від людини – це людське серце заблукало від Бога

Від самого створення світу характер Бога відповідає Його роботі. Його ніколи не було приховано від людини, а повністю оприлюднено та зроблено очевидним для людини. Але з плином часу людське серце дедалі більше відходило від Бога, і в міру того, як розбещеність людини поглиблювалася, людина та Бог дедалі більше віддалялись одне від одного. Повільно, але неухильно людина зникала з-перед Божих очей. Людина стала нездатною «бачити» Бога, що залишило її без жодної «звістки» про Бога; отже, вона не знає, чи Бог існує, і навіть доходить до того, що повністю заперечує існування Бога. Відтак людина не розуміє Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє, не через те, що Бог прихований від людини, а тому, що її серце відвернулося від Бога. Хоча людина вірить у Бога, у людському серці немає Бога, і вона не тямить, як Його любити, та й не хоче любити Бога, бо її серце ніколи не наближається до Бога, і вона завжди Його уникає. Унаслідок цього людське серце далеке від Бога. То де ж її серце? Насправді людське серце нікуди не ділося: замість того, щоб віддати його Богу чи відкрити для Божого погляду, людина залишила своє серце собі. І це при тому, що деякі люди часто моляться Богу та кажуть: «Боже, подивися на моє серце: Ти знаєш усе, що я думаю», – а деякі навіть клянуться, щоб Бог подивився на них, аби вони були покарані, якщо зламають клятву. Хоча людина дозволяє Богові зазирнути у своє серце, це не означає, що вона здатна підкорятися Божим улаштуванням і розпорядженням або що вона віддала свою долю, перспективи й усе своє під Божий контроль. Тож які б клятви ти не давав Богові та що б ти Йому не заявляв, у Божих очах твоє серце все одно залишається закритим для Нього, бо ти лише дозволяєш Богові дивитися на твоє серце, але не дозволяєш контролювати його. Інакше кажучи, ти взагалі не віддавав Богові свого серця, а тільки говориш Йому красиві слова; тим часом ти приховуєш від Бога різні свої хитрі наміри разом зі своїми інтригами, підступами та планами, а свої перспективи й долю стискаєш у своїх руках, глибоко боячись, що Бог їх забере. Отже, Бог ніколи не бачить щирості людини щодо Нього. Хоча Бог і спостерігає за глибинами людського серця й може бачити, що людина думає та бажає зробити у своєму серці, що вона в ньому тримає, але серце людини не належить Богові, і вона не віддала його під Божий контроль. Тобто Бог має право спостерігати, але не контролювати. У своїй суб’єктивній свідомості людина не хоче й не збирається віддавати себе на волю Божу. Мало того, що людина закрилася від Бога, але є навіть люди, які придумують, як загорнути своє серце, солодкими словами та лестощами створюючи облудне враження та втираючись у довіру до Бога, а своє справжнє обличчя приховуючи від Божих очей. Коли вони не дають Богу побачити своє обличчя, їхня мета – не дати Богу відчути, які вони насправді. Вони хочуть не віддати своє серце Богові, а залишити його собі. Підтекст цього полягає в тому, що все, що робить людина й чого вона хоче, вона планує, розраховує та вирішує сама; вона не потребує ні участі, ні втручання Бога, а тим більше не потребує Божих улаштувань і розпоряджень. Отже, і щодо Божих наказів, і щодо Його доручення, і щодо вимог, які Бог ставить до людини, рішення людини ґрунтуються на її власних намірах та інтересах, на її власному поточному стані й обставинах. Коли людина судить і вибирає шлях, яким повинна йти, вона завжди спирається на власний інтелект, звичні знання та розуміння, а Богові не дозволяє ні втручання, ні контролю. Таким є серце людини, яке бачить Бог.

Від початку й до сьогодні тільки людина була здатна розмовляти з Богом. Тобто серед усього живого й усіх Божих творінь ніхто, крім людини, не був спроможний розмовляти з Богом. Людина має вуха, які дають їй можливість чути, і очі, які дають їй змогу бачити; вона має мову, і власні думки, і свободу волі. Вона володіє всім потрібним для того, щоб чути мову Бога, і розуміти Божу волю, і приймати Боже доручення, і тому Бог покладає на людину всі Свої бажання, бажаючи зробити з неї товариша й однодумця, який може з Ним ходити. Відколи Він почав управляти, Бог чекає, щоб людина віддала Йому своє серце, аби Бог очистив і спорядив його, а людину зробив угодною та любою Богові, щоб вона шанувала Бога та втікала від злого. Бог завжди з нетерпінням сподівався й чекав на цей результат.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 40

Як Йова оцінюють Бог і Біблія

Йов 1:1: «Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав».

Йов 1:5: «І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні».

Йов 1:8: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?».

Який ключовий момент ви бачите в цих уривках? Усі ці три короткі уривки зі Святого Письма стосуються Йова. Хоч вони й невеликі, але чітко говорять про те, якою людиною він був. Через опис повсякденної поведінки Йова та його вчинків вони показують усім, що Божа оцінка Йова була не безпідставною, а цілком обґрунтованою. Вони говорять нам, що незалежно від того, чи це людська оцінка Йова (Йов 1:1), чи Божа (Йов 1:8), обидві вони є результатом учинків Йова перед Богом і людьми (Йов 1:5).

Спершу зачитаймо перший уривок: «Був чоловік у країні Уц, на ім’я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав». Це перша оцінка Йова в Біблії, і це речення показує, як Йова оцінює автор. Природно, воно також відображає людську оцінку Йова, а саме: «Був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав». Далі зачитаймо, як Йова оцінює Бог: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла». Із цих двох оцінок одна походила від людини, а інша – від Бога; це дві оцінки з однаковим змістом. Тож можна побачити, що люди знали про поведінку та вчинки Йова, а Бог їх хвалив. Інакше кажучи, поведінка Йова перед людьми та перед Богом була однаковою; він завжди розкривав Богові свою поведінку й мотивацію, щоб Бог за ними спостерігав, і він був людиною, яка боялася Бога та втікала від злого. Отже, в очах Бога серед усіх людей на землі тільки Йов був праведним і досконалим, тим, хто Бога боявся, а від злого втікав.

Конкретні прояви богобоязливості й утечі від злого в повсякденному житті Йова

Далі погляньмо, у чому конкретно проявлялося те, що Йов боявся Бога й утікав від злого. Крім попередніх і наступних уривків, прочитаймо також вірш Йов 1:5, де говориться про конкретні прояви богобоязливості й утечі від злого. Він стосується того, як Йов боявся Бога й утікав від злого у своєму повсякденному житті; найголовніше, що він не тільки робив те, що мусив, заради власної богобоязливості й утечі від злого, але й регулярно приносив Богові цілопалення за своїх синів. Він боявся, що вони часто «грішили та зневажали Бога у своєму серці» під час бенкетів. Як у Йова проявлявся цей страх? В оригінальному тексті подано таке свідчення: «І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх». Поведінка Йова показує нам, що замість того, щоб проявлятись у його зовнішній поведінці, його страх Божий ішов ізсередини його серця та повсякчас виявлявся в кожному аспекті повсякденного життя Йова, бо він не тільки сам утікав від злого, а й часто приносив цілопалення за своїх синів. Інакше кажучи, Йов не тільки глибоко боявся згрішити проти Бога та зректися Бога у власному серці, а й хвилювався, що його сини можуть згрішити проти Бога та зректися Його у своїх серцях. Із цього видно, що істинність богобоязливості Йова витримує ретельну перевірку, і жодна людина не може в ній сумніватися. Він це робив рідко чи часто? Вірш закінчується реченням «Так робив Йов по всі дні». Сенс цих слів полягає в тому, що Йов не ходив провідати своїх синів зрідка чи коли йому це було до вподоби, і він не сповідався перед Богом у молитві. Натомість він регулярно посилав по своїх синів і освячував їх, а ще приносив за них цілопалення. Слова «по всі дні» тут означають не те, що він це робив протягом дня-двох або якусь коротку мить. Вони говорять, що прояви страху Божого в Йова були не тимчасовими та не зупинялися на знанні чи усних словах; натомість шлях богобоязливості й утечі від злого спрямовував серце Йова, диктував його поведінку та був у його серці коренем його існування. Те, що Йов так робив по всі дні, показує: у своєму серці він часто боявся і того, що сам згрішить проти Бога, і того, що проти Бога згрішать його сини та дочки. Це свідчить про те, наскільки велику вагу мав у його серці шлях богобоязливості й утечі від злого. Він так робив по всі дні, бо в серці він був наляканий і боявся – боявся, що зробив зло та згрішив проти Бога, що відхилився від Божого шляху й тому був не в змозі догодити Богові. Водночас він також хвилювався про своїх синів і дочок, боячись, щоб вони не образили Бога. Це була нормальна поведінка Йова в його повсякденному житті. Саме ця нормальна поведінка й доводить, що Йовова богобоязливість і втеча від злого – не пусті слова, що Йов справді жив такою реальністю. «Так робив Йов по всі дні»: ці слова говорять нам про повсякденні вчинки Йова перед Богом. Коли він так робив по всі дні, чи досягали Бога його поведінка та його серце? Інакше кажучи, чи часто його серце та поведінка догоджали Богові? Тоді в якому стані та в якому контексті Йов так робив по всі дні? Дехто каже: «Йов так робив тому, що Бог йому часто являвся». Дехто каже: «Він так робив по всі дні, бо мав волю втікати від злого». А дехто каже: «Можливо, він думав, ніби його багатство далося йому нелегко, і знав, що воно дароване йому Богом, і тому глибоко боявся втратити своє майно внаслідок гріха чи проступку проти Бога». Чи правдиві якісь із цих тверджень? Ясно, що ні. Бо в Божих очах Бог прийняв і найбільше цінував у Йові не тільки те, що він так робив по всі дні; ще важливішою була його поведінка перед Богом, людьми та сатаною, коли Йов був відданий у руки сатани та піддавався спокусам.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 41

Сатана вперше спокушає Йова (у нього крадуть худобу, а його дітей настигає лихо) (Вибрані уривки)

А. Слова, промовлені Богом

Йов 1:8: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?».

Йов 1:12: «І сказав Єгова сатані: ось, все, що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї. І сатана пішов від Єгови».

Б. Відповідь сатани

Йов 1:9–11: «Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Бог дозволяє сатані спокушати Йова, щоб віра Йова була вдосконалена

Йов 1:8 – це перший запис розмови між Богом Єговою та сатаною, який ми бачимо в Біблії. То що ж сказав Бог? В оригінальному тексті подано таке свідчення: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?». Так Бог оцінив Йова перед сатаною; Бог сказав, що це був досконалий і праведний чоловік, який боявся Бога та втікав від злого. До цих слів, сказаних між Богом і сатаною, Бог уже вирішив, що Він використає сатану, аби спокушати Йова, – що Він віддасть Йова в руки сатани. З одного боку, це довело б, що Божі спостереження й оцінка Йова були точними та безпомилковими, і тоді в результаті свідчення Йова осоромило б сатану; з іншого боку, це зробило б досконалою Йовову віру в Бога та страх Божий. Тож коли сатана постав перед Богом, Бог не говорив двозначно. Він перейшов прямо до справи та запитав сатану: «чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?». У Божому запитанні є такий смисл: Бог знав, що сатана блукав по всіх усюдах і часто підглядав за Йовом, який був Божим рабом. Він часто спокушав Йова та нападав на нього, намагаючись знайти спосіб накликати на нього загибель, аби довести, що його віра в Бога та страх Божий не зможуть зберегтися. Сатана також охоче шукав можливості погубити Йова, щоб той зрікся Бога, а сатана вирвав його з рук Божих. Але Бог зазирнув у серце Йова й побачив, що той досконалий і праведний, що він Бога боїться, а від злого втікає. Запитанням Бог сказав сатані, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого, що Йов ніколи б не зрікся Бога й не пішов би за сатаною. Коли сатана почув Божу оцінку Йова, у ньому з’явилася лють, породжена приниженням, і сатана ще більше озлобився та ще нетерплячіше захотів відняти Йова, бо сатана ніколи не вірив, що хтось може бути досконалим і праведним, що може боятися Бога й утікати від злого. Водночас сатана також зневажав досконалість і праведність у людині та ненавидів людей, які вміли боятися Бога й утікати від злого. Тож у Книзі Йова 1:9–11 записано: «Тоді сатана відповів Єгові та сказав: чи Йов без причини боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?». Бог був близько знайомий зі зловмисною природою сатани та добре знав, що сатана давно планував погубити Йова, і тому в цій ситуації Бог хотів приструнити сатану, змусити його відкрити своє справжнє обличчя, почати нападати на Йова та спокушати його, і для цього Він іще раз сказав сатані, що Йов досконалий і праведний, що він Бога боїться, а від злого втікає. Інакше кажучи, Бог навмисно підкреслив, що Йов був досконалий і праведний, що він Бога боявся, а від злого втікав, і таким засобом Він змусив сатану напасти на Йова через ненависть сатани та його злобу на те, яким досконалим і праведним чоловіком був Йов, як він боявся Бога та втікав від злого. Унаслідок цього Бог мав осоромити сатану тим фактом, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого, і тоді сатана залишився б повністю приниженим і переможеним. Після цього сатана вже більше не робив би закидів і не сумнівався б у Йововій досконалості, праведності, богобоязливості й утечі від злого. Відтак Боже випробування та сатанинська спокуса були майже неминучими. Єдиним здатним витримати Боже випробування та сатанинську спокусу був Йов. Після цієї розмови сатана отримав дозвіл спокушати Йова. Із цього почався перший раунд нападів сатани. Ціллю цих нападів було Йовове майно, бо сатана звинуватив Йова в такому: «чи Йов без причини боїться Бога? … Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю». Унаслідок цього Бог дозволив сатані забрати все, що Йов мав: саме із цією метою Бог і розмовляв із сатаною. Проте Бог поставив сатані одну вимогу: «що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї» (Йов 1:12). Таку умову поставив Бог, коли дозволив сатані спокушати Йова та віддав Йова в руки сатани, і таку межу Він установив для сатани: Він наказав сатані не шкодити самому Йову. Оскільки Бог бачив, що Йов був досконалим і праведним, і вірив, що досконалість і праведність Йова перед Ним не підлягають сумніву та можуть витримати випробування, Бог дозволив сатані спокушати Йова, але наклав на сатану обмеження: сатані було дозволено забрати все майно Йова, але самого чоловіка він не міг торкнутися навіть пальцем. Що це означає? Це означає, що на той момент Бог іще не віддав Йова сатані повністю. Сатана міг спокушати Йова чим завгодно, але не міг зашкодити самому Йову, – навіть одній волосині на його голові, – бо все, що стосується людини, контролюється Богом, і те, житиме людина чи помре, теж вирішує Бог. У сатани немає такого права. Після того як Бог сказав сатані ці слова, тому не терпілося почати. Він усіма можливими засобами спокушав Йова, і незабаром Йов утратив гору овець і волів, як і все майно, дане йому Богом… Так до нього прийшли Божі випробування.

Біблія розповідає нам про походження спокус Йова, але чи усвідомлював сам Йов, який піддавався цим спокусам, що саме відбувалося? Йов був простою смертною людиною; звісно, він нічого не знав про історію, що розгорталася навколо нього. Проте його страх Божий, його досконалість і праведність допомогли йому усвідомити, що до нього прийшли Божі випробування. Він не знав, що відбувалось у духовному світі та які наміри Бога стояли за цими випробуваннями. Але він знав: що б із ним не сталося, він повинен був залишатися вірним своїй досконалості та праведності, дотримуватися шляху богобоязливості й утечі від злого. Очевидно, що Бог споглядав реакцію Йова на те, що відбувалося, і його ставлення до цих подій. Що побачив Бог? Він побачив богобоязливе серце Йова, бо від початку й аж по Йовові випробування серце Йова залишалося відкритим для Бога, воно було покладене перед Богом, і Йов не зрікся своєї досконалості та праведності, не відкинув шлях богобоязливості й утечі від злого та не звернув із цього шляху, – для Бога не було нічого приємнішого за це.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 42

Сатана вперше спокушає Йова (у нього крадуть худобу, а його дітей настигає лихо) (Вибрані уривки)

Реакція Йова

Йов 1:20–21: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився, І сказав: голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік: Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови».

Те, що Йов зобов’язується повернути все, чим володіє, обумовлено його страхом Божим

Після того як Бог сказав сатані: «що в нього є, в твоїй владі; тільки на нього самого не простягай руки своєї» – сатана пішов, і незабаром Йов опинився під раптовими лютими нападами: спершу його волів і ослиць було вкрадено, а частину слуг убито; потім його вівці та ще частина слуг згоріли у вогні; після цього було забрано його верблюдів і вбито ще більше його слуг; зрештою, його синів і доньок було позбавлено життя. Ця низка нападів стала мукою, якої зазнав Йов під час першої спокуси. Як і звелів Бог, під час цих нападів сатана вразив лише майно Йова та його дітей, а самому Йову не зашкодив. Однак Йов миттєво перетворився з багатія, що володів величезними статками, на людину, яка не мала нічого. Ніхто не зміг би витримати цього несподіваного, приголомшливого удару чи правильно на нього відреагувати, але Йов проявив свою надзвичайність. У Святому Письмі подано таке свідчення: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився». Це була перша реакція Йова після того, як він почув, що втратив своїх дітей і все своє майно. Передусім він не виглядав ні здивованим, ні охопленим панікою, а тим більше не висловлював ні гніву, ні ненависті. Тож ви бачите, що в серці він уже збагнув: ці лиха не були ні випадковістю, ні породженням людських рук, ні тим більше приходом відплати чи покарання. Натомість до нього прийшли випробування Єгови; це саме Єгова побажав забрати його майно та його дітей. У той час Йов був дуже спокійний і мислив тверезо. Його досконала, праведна людська сутність дала йому змогу раціонально та природно винести точні судження та прийняти рішення щодо лих, які його спіткали, і в результаті він поводився з незвичайним спокоєм: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився». «Роздер плаща свого» означає, що він був роздягнений і нічого не мав; «обстриг свою голову» означає, що він повернувся до Бога, наче новонароджене немовля; «упав на землю, і поклонився» означає, що він прийшов у світ нагим, а сьогодні повернувся до Бога таким, як новонароджене немовля, досі нічого не маючи. Такого ставлення до всього, що спіткало Йова, не змогло б досягти жодне Боже творіння. Його віра в Єгову виходила за рамки звичайної віри; це був його страх Божий, його послух Богу; він умів дякувати Богу не тільки за те, що Він йому давав, але й тоді, коли Він у нього забирав. Більше того, він зумів зобов’язатися повернути Богові все, що мав, зокрема й своє життя.

Йовів страх Божий і послух Богу – взірець для людства, а його досконалість і праведність були вершиною людської сутності, яку повинна мати людина. Хоча він і не бачив Бога, але усвідомлював, що Бог дійсно існує, і через це усвідомлення він боявся Бога, а через свій страх Божий він був здатний слухатися Бога. Він дав Богові волю забрати все, що в нього було, і при цьому не нарікав, і він упав перед Богом і промовив до Нього, що в цю саму мить, навіть якщо Бог забере його плоть, він дозволить Йому це зробити з радістю й без нарікань. Уся його поведінка була обумовлена його досконалою, праведною людською сутністю. Тобто внаслідок своєї невинності, чесності та доброти Йов був непохитним у своєму усвідомленні та переживанні Божого існування. На цьому фундаменті він висував вимоги до себе й нормував своє мислення, поведінку, вчинки та принципи дій перед Богом відповідно до Божих настанов щодо нього та Божих діянь, які він бачив серед усього сущого. Із часом пережите викликало в ньому справжній, дійсний страх Божий і змусило втікати від злого. Таким було джерело тієї добропорядності, у якій Йов був непохитним. Йов мав чесну, невинну та добру людську сутність, і в нього був реальний досвід страху Божого, послуху Богу й утечі від злого, а також знання, що «Єгова дав, і Єгова забрав». Тільки завдяки цьому він зміг бути непохитним у своєму свідченні серед таких злісних нападів сатани, і тільки завдяки цьому він зміг не розчарувати Бога та дати Богу задовільну відповідь, коли до нього прийшли Божі випробування. Хоча поведінка Йова під час першої спокуси була дуже чесною, не було жодної гарантії того, що наступні покоління зможуть досягти такої чесності, навіть якби вони силувалися досягти її все життя, і вони не обов’язково мали поведінку, подібну до Йовової, як описано вище. Сьогодні, коли ви дивитеся на пряму поведінку Йова та порівнюєте її з рішучими криками про «абсолютний послух і вірність аж до смерті», з якими звертаються до Бога ті, хто стверджує, ніби вірить у Бога та слідує за Богом, ви відчуваєте глибокий сором чи ні?

Коли ти читаєш у Святому Письмі про все, що витерпів Йов і його сім’я, яку реакцію це в тебе викликає? Ти глибоко занурюєшся у свої думки? Тебе це вражає? Чи можна описати випробування, що спіткали Йова, як «жахливі»? Інакше кажучи, просто читати про випробування Йова, описані у Святому Письмі, уже моторошно, не кажучи про те, щоб переживати їх у реальному житті. Отже, як ви бачите, те, що спіткало Йова, було не «тренуванням», а справжньою «битвою» зі справжніми «рушницями» та «кулями». Але чия ж рука піддала його цим випробуванням? Звісно, вони були роботою сатани, і сатана зробив усе це власними руками. Проте робити все це йому дозволив саме Бог. Чи казав Бог сатані, якими засобами спокушати Йова? Ні, не казав. Бог просто поставив одну умову, яку сатана повинен був виконати, і тоді до Йова прийшла спокуса. Коли спокуса прийшла до Йова, вона дала людям відчуття зла та потворності сатани, його зловмисності й огиди до людини, його ворожнечі до Бога. Із цього ми бачимо, що словами не можна описати, наскільки жорстокою була ця спокуса. Можна сказати, що в цей момент повною мірою розкрилися зловмисна натура, через яку сатана знущався з людини, і його потворне обличчя. Сатана скористався цією можливістю, – можливістю, наданою з Божого дозволу, – щоб піддати Йова гарячковому й безжальному знущанню, спосіб і рівень жорстокості якого не тільки немислимі, а й абсолютно нестерпні для людей сьогодення. Замість того, щоб говорити, що Йова спокушав сатана, але при цьому Йов залишився непохитним у своєму свідченні, краще сказати, що у випробуваннях, призначених йому Богом, Йов вступив у змагання із сатаною, щоб захистити свою досконалість і праведність, відстояти шлях богобоязливості й утечі від злого. У цьому змаганні Йов втратив гору овець і худоби, втратив усе своє майно, втратив синів і дочок. Однак він не зрікся своєї досконалості, праведності та страху Божого. Інакше кажучи, у цьому змаганні із сатаною Йов волів лишитися без майна та дітей, ніж утратити свою досконалість, праведність і страх Божий. Він волів триматися за корінь того, що значить бути людиною. Святе Письмо дає стислий опис усього процесу, унаслідок якого Йов утратив своє майно, а також свідчить про поведінку та ставлення Йова. Ці стислі, лаконічні описи дають відчуття, що Йов майже спокійно сприйняв цю спокусу, але якщо відтворити те, що сталося насправді, – ураховуючи також факт зловмисної природи сатани, – то все було б не так просто й легко, як описано в цих реченнях. Реальність була набагато жорстокішою. Таким є рівень згуби та ненависті, з яким сатана ставиться до людства й усіх тих, кого схвалює Бог. Якби Бог не сказав сатані не шкодити Йову, сатана, безсумнівно, вбив би його без жодних докорів сумління. Сатана не хоче, щоб хтось поклонявся Богові, і не хоче, щоб праведні в Божих очах, досконалі та невинні могли й надалі боятися Бога та втікати від злого. Для людей боятися Бога й утікати від злого значить зректися сатани та втікати від нього, і тому сатана скористався Божим дозволом, аби безжально обрушити на Йова всю свою лють і ненависть. Тож ви бачите, які великі муки витерпів Йов, від думки до плоті, від зовнішнього до внутрішнього. Сьогодні ми не бачимо, як це відбувалось у той час, і можемо лише з біблійних свідчень отримати стисле уявлення про емоції Йова, коли він тоді піддавався мукам.

Непохитна доброчесність Йова осоромлює сатану та змушує його панічно втекти

То що ж робив Бог, коли Йов піддавався цим мукам? Бог спостерігав, і дивився, і чекав на результат. Як Бог почувався, коли спостерігав і дивився на це? Звісно, Він був пригнічений горем. Але чи міг би Бог тільки через Своє горе пошкодувати про те, що дозволив сатані спокушати Йова? Відповідь – ні, Він не міг би пошкодувати. Адже Він непохитно вірив, що Йов був досконалий і праведний, що він боявся Бога та втікав від злого. Бог просто дав сатані можливість підтвердити перед Ним праведність Йова, а також виявити своє власне нечестя й нікчемність. Крім того, для Йова це була можливість засвідчити те, що він був праведний, боявся Бога й утікав від злого, перед людьми світу, сатаною та навіть перед усіма тими, хто слідує за Богом. Чи довів остаточний результат, що Божа оцінка Йова була правильною та безпомилковою? Чи справді Йов переміг сатану? Тут ми читаємо знакові слова, сказані Йовом, – слова, які доводять, що він переміг сатану. Він сказав: «голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік». У цьому виявляється слухняне ставлення Йова до Бога. Далі він сказав: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Ці слова, сказані Йовом, доводять, що Бог спостерігає глибини людського серця, що Він здатен заглянути в розум людини, і вони доводять, що Його схвалення Йова непомильне, що ця схвалена Богом людина була праведною. «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Ці слова – свідчення Йова про Бога. Саме ці звичайні слова злякали сатану, осоромили його та змусили панічно тікати – ба більше, вони скували сатану й залишили його без ресурсів. Так само ці слова змусили сатану відчути дивовижність і могутність діянь Бога Єгови, дали йому змогу побачити надзвичайну харизматичність людини, чиїм серцем керував шлях Божий. Більше того, вони показали сатані потужну життєву силу, яку виявила маленька та незначна людина в дотриманні шляху богобоязливості й утечі від злого. Так сатана зазнав поразки в першому змаганні. Хоча сатана «виніс із цього урок», він усе одно не мав наміру дати Йову спокій, і його зловмисна природа ніяк не змінилася. Сатана намагався продовжувати напади на Йова, тому він знову постав перед Богом…

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 43

Сатана знову спокушає Йова (по всьому тілу Йова з’являються болючі гнояки) (Вибрані уривки)

А. Слова, промовлені Богом

Йов 2:3: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини».

Йов 2:6: «І сказав Єгова до сатани: Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!».

Б. Слова, промовлені сатаною

Йов 2:4–5: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

В. Як Йов поводиться в цьому випробуванні

Йов 2:9–10: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…».

Йов 3:3–4: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…».

Любов Йова до шляху Божого перевершує все інше

Святе Письмо подає таке свідчення про слова, сказані між Богом і сатаною: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини» (Йов 2:3). У цій розмові Бог іще раз ставить сатані те саме запитання. Це запитання показує нам, що Бог Єгова позитивно оцінює те, що показав і чим жив Йов під час першого випробування, і що Його нова оцінка Йова нічим не відрізняється від даної до того, як Йов пройшов через сатанинську спокусу. Тобто до того, як його спіткала спокуса, у Божих очах Йов був досконалим, і тому Бог захистив Йова, його сім’ю та благословив його; у Божих очах він був гідний бути благословенним. Після спокуси Йов не згрішив своїми устами через те, що втратив майно та дітей, а продовжував хвалити ім’я Єгови. Його реальна поведінка змусила Бога рукоплескати йому, і тому Бог дав йому найвищу оцінку. Бо в очах Йова ні його потомство, ні його майно не були достатньою підставою для того, щоб він зрікся Бога. Інакше кажучи, місце Бога в його серці не могли зайняти ні його діти, ні будь-яке майно. Під час першої спокуси Йов показав Богові, що його любов до Нього та любов до шляху богобоязливості й утечі від злого перевершує все інше. Це випробування просто дало Йову досвід отримання нагороди від Бога Єгови, а також те, що Він забрав його майно та дітей.

Для Йова це був справжній досвід, який омив його душу; це було хрещення життя, яке довершило його існування, ба більше – це був розкішний бенкет, який випробував його послух і страх перед Богом. Ця спокуса змінила становище Йова, перетворивши його з багача на того, хто нічого не мав, а також дала йому змогу пережити на собі знущання сатани над людством. Зубожіння не викликало в нього огиди до сатани; навпаки, у підлих діях сатани Йов побачив його потворність і мерзенність, а також ворожнечу й бунт сатани проти Бога, і це ще більше заохотило Йова вічно й непохитно триматися за шлях богобоязливості та втечі від злого. Він поклявся, що ніколи не зречеться Бога та не зверне зі шляху Божого через такі зовнішні причини, як майно, діти чи родичі, і ніколи не буде рабом сатани, майна чи будь-якої іншої людини; крім Бога Єгови, ніхто не міг бути його Господом і Богом. Такими були прагнення Йова. З іншого боку, Йов теж дещо отримав завдяки цій спокусі: серед даних йому Богом випробувань він здобув великі багатства.

За попередні кілька десятиліть свого життя Йов став свідком діянь Єгови та здобув для себе благословення Бога Єгови. Через ці благословення Йов почувався надзвичайно тривожним і зобов’язаним, бо вважав, що нічого не зробив для Бога, але отримав такі великі благословення й тішився такою великою благодаттю. Тому в серці він часто молився, сподіваючись, що зможе відплатити Богові, отримає можливість засвідчити про Божі діяння та велич і що Бог випробує його послух, ба більше – сподіваючись, що його віра зможе бути очищена, поки його послух і його віра не здобудуть Божого схвалення. Потім, коли Йова спіткало випробування, він повірив, що Бог почув його молитви. Цією можливістю Йов дорожив понад усе, тому він не насмілився злегковажити нею, адже тепер могла здійснитися найбільша мрія всього його життя. Поява цієї можливості означала шанс на те, що його послух і страх перед Богом будуть випробувані й очищені. Більше того, це значило, що в Йова з’явилася нагода здобути Боже схвалення й так наблизитися до Бога. Під час випробування така віра та прагнення дали йому змогу стати досконалішим і здобути краще розуміння Божої волі. Йов також став вдячнішим за Божі благословення та благодать, і у своєму серці він став більше возносити хвалу Божим діянням, більше боятися та шанувати Бога, більше прагнути Божої краси, величі та святості. Хоча тоді Йов у Божих очах досі боявся Бога й утікав від злого, з огляду на досвід Йова його віра та знання прогресували семимильними кроками: його віра виросла, його послух отримав точку опори, а його страх Божий став іще глибшим. Хоча це випробування преобразило дух і життя Йова, таке перетворення не задовольнило його та не сповільнило його просування вперед. Оцінюючи, що він здобув від цього випробування, і водночас розмірковуючи над власними недоліками, він тихо молився й чекав, поки його спіткає наступне Боже випробування, бо прагнув, щоб під час цього випробування його віра, послух і страх Божий піднеслися.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 44

Сатана знову спокушає Йова (по всьому тілу Йова з’являються болючі гнояки) (Вибрані уривки)

А. Слова, промовлені Богом

Йов 2:3: «І сказав Єгова сатані: чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він, на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла? Він і досі твердо дотримується своєї доброчесності, хоча ти налаштовував Мене проти нього, щоб знищити його без причини».

Йов 2:6: «І сказав Єгова до сатани: Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!».

Б. Слова, промовлені сатаною

Йов 2:4–5: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?».

Серед неймовірних страждань Йов по-справжньому осягає Боже піклування про людство

Після запитань Бога Єгови до сатани той таємно зрадів. Адже сатана знав, що йому знову буде дозволено напасти на людину, яка була досконалою в Божих очах, – для сатани це була нечаста можливість. За допомогою цієї нагоди сатана хотів повністю підірвати твердість переконань Йова та змусити його втратити віру в Бога, щоб Йов більше не боявся Бога та не благословляв ім’я Єгови. Це дало б сатані шанс: незалежно від місця й часу він зумів би зробити з Йова іграшку, що підкорялася б його наказам. Сатана ретельно ховав свої нечестиві наміри, але не зміг стримати свою злу природу. На цю правду натякає його відповідь на слова Бога Єгови, записана у Святому Письмі: «А сатана відповів Єгові та сказав: Шкіра за шкіру, так, усе, що в людини є, вона віддасть за життя своє. Але простягни-но Ти руку Свою, і доторкнись до костей його та до тіла його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йов 2:4–5). Із цієї розмови між Богом і сатаною неможливо не почерпнути базового знання й відчуття сатанинської зловмисності. Почувши ці омани сатани, усі, хто любить правду та зневажає зло, безсумнівно, ще більше зненавидять сатанинське безчестя й безсоромність, відчують жах і огиду до оман сатани, а водночас палко помоляться за Йова та щиро побажають, щоб ця праведна людина змогла досягти досконалості, щоб ця людина, яка боїться Бога та втікає від злого, назавжди подолала спокуси сатани й жила у світлі, серед Божого проводу та благословень; і так само ці люди побажають, аби праведні вчинки Йова вічно підбадьорювали та заохочували всіх тих, хто прагне йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Хоча в цій заяві проглядається зловмисний намір сатани, Бог легко погодився на його «прохання» – але поставив одну умову: «Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!» (Йов 2:6). Оскільки цього разу сатана попросив простягнути руку, щоб зашкодити Йововій плоті й костям, Бог сказав: «але життя його бережи!». Смисл цих слів полягає в тому, що плоть Йова Бог віддав сатані, але життя Йова пильнував Сам. Сатана не міг позбавити Йова життя, але в усьому іншому він міг використовувати проти Йова будь-які засоби та методи.

Отримавши Божий дозвіл, сатана кинувся до Йова та простягнув свою руку, щоб уразити його шкіру, викликавши болючі гнояки по всьому тілу, і тоді Йов відчув біль на своїй шкірі. Йов славив дивовижність і святість Бога Єгови, що зробило сатану ще більш зухвалим у своїй нахабності. Відчувши радість від того, що завдав людині болю, сатана простягнув руку та роздер плоть Йова, від чого його болючі гнояки почали наривати. Йов одразу ж відчув на своїй плоті нечуваний біль і муку, і він не міг утриматися, щоб не розім’яти себе руками з голови до ніг, ніби це могло полегшити удар, завданий його духу цим плотським болем. Він розумів, що Бог поруч і спостерігає за ним, і з усіх сил намагався взяти себе в руки. Ще раз ставши колінами на землю, він сказав: «Ти заглядаєш у серце людини, Ти бачиш її страждання; чому її слабкість Тебе турбує? Нехай славиться ім’я Бога Єгови». Сатана побачив нестерпний біль Йова, але не побачив, щоб Йов зрікся імені Бога Єгови. Тому, охоплений відчайдушним бажанням розірвати Йова на шматки, сатана поспішно простягнув руку, щоб уразити його кістки. Йов умить відчув небувалі муки; його плоть ніби відривали від кісток, а його кістки наче розбивали на друзки. Ці жорстокі муки довели його до думок, що краще б йому було померти… Його здатність терпіти цей біль сягнула краю… Йому хотілося кричати, хотілося роздирати шкіру на тілі, щоб притлумити біль, – але він стримував крик і не роздирав шкіру на тілі, бо не хотів, аби сатана побачив його слабкість. Тож Йов знову став на коліна, але цього разу він не відчув присутності Бога Єгови. Він знав, що Бог Єгова часто був перед ним, і позаду нього, і з якогось боку від нього. Але під час його болю Бог жодного разу не спостерігав за ним; Він закривав Своє обличчя та був прихований, бо сенс Його створення людини не в тому, щоб приносити людині страждання. У цей час Йов ридав і з усіх сил намагався витримати ці нестерпні фізичні муки, але він уже не міг стриматися, щоб не подякувати Богові: «Людина валиться від першого ж удару, вона слабка та безсила, вона молода й нетямуща – чому ж Тобі хочеться бути з нею таким дбайливим і ніжним? Ти мене вражаєш, але Тобі Самому боляче це робити. Що в людині варто Твого піклування й турботи?». Молитви Йова дійшли до Божих вух, а Бог мовчав і лише спостерігав без жодного звуку… Безрезультатно випробувавши всі можливі підступи, сатана тихо пішов, але це не поклало край Божим випробуванням Йова. Сила Божа, яка відкрилась у Йові, не була оприлюднена, тому з відступом сатани історія Йова не закінчилася. З появою інших персонажів попереду чекали нові приголомшливі сцени.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 45

Ще один прояв Йовової богобоязливості й утечі від злого – постійне звеличення імені Божого

Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!…» (Йов 2:9). Це були слова, промовлені сатаною в людській личині. Вони були нападом і звинуваченням, а ще заманюванням, і спокусою, і наклепом. Зазнавши невдачі в нападі на плоть Йова, сатана безпосередньо атакував його невинність (тобто доброчесність), бажаючи так змусити Йова відмовитися від своєї доброчесності, зректися Бога та припинити жити. Так само сатана хотів спокусити Йова такими словами: мовляв, якби Йов зрікся Єговиного імені, то йому не довелося б так мучитися; він зміг би звільнитися від плотських мук. Почувши пораду дружини, Йов дорікнув їй такими словами: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов давно знав ці слова, але в той час було доведено істинність цього Йовового знання.

Коли дружина порадила йому проклясти Бога й померти, ось що вона мала на увазі: «Твій Бог так до тебе ставиться – то чому б не проклясти Його? Чого ти досі живеш? Твій Бог до тебе такий несправедливий, а ти все одно досі кажеш: “хай благословенним буде ім’я Єгови”. Як Він міг наслати на тебе лихо, коли ти благословляєш Його ім’я? Мерщій зречися Божого імені та більше не слідуй за Богом. І тоді твоїм бідам настане кінець». У ту мить народилося свідчення, яке Бог бажав побачити від Йова. Жодна звичайна людина не могла б дати такого свідчення, і ми не читаємо про таке в жодній іншій біблійній історії – але Бог побачив це задовго до того, як Йов промовив свої слова. Бог просто побажав скористатися цією нагодою, щоб дозволити Йову довести всім, що Бог був правий. Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова. Цим було доведено Йовову досконалість і праведність, страх Божий і втечу від злого. Дорогоцінність Йова полягала в тому, що, коли він піддавався спокусам і навіть коли все його тіло було вкрите болючими гнояками, коли він терпів найтяжчі муки та коли дружина й рідні намовляли його, він усе одно говорив такі слова. Інакше кажучи, у серці він вірив, що, які б спокуси його не переслідували, які б тяжкі не були його нещастя й муки, він не зречеться Бога та не зневажить шлях богобоязливості й утечі від злого, навіть якщо його спіткає смерть. Як бачите, Бог займав у його серці найважливіше місце, і в серці Йова був тільки Бог. Саме тому ми читаємо у Святому Письмі такі описи Йова: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…». Він не просто не згрішив своїми устами – навіть у серці Йов не поскаржився на Бога. Він не сказав про Бога жодного образливого слова, і він не згрішив проти Бога. Не тільки його уста благословляли Боже ім’я – у серці він теж благословляв Боже ім’я; уста й серце Йова були єдині. Таким був справжній Йов, якого побачив Бог, і саме із цієї причини Бог ним і дорожив.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 46

Численні хибні людські уявлення про Йова

Тяготи, які витерпів Йов, були не роботою Божих посланців і не діянням руки Самого Бога. Натомість їх завдав особисто сатана, Божий ворог. Відтак рівень тягот, які витерпів Йов, був величезним. Але в ту мить Йов беззастережно продемонстрував повсякденне знання Бога у своєму серці, принципи своїх повсякденних дій, своє ставлення до Бога – це істина. Якби Йов не піддавався спокусам, якби Бог не наслав на нього випробування, то коли Йов промовив: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – ти сказав би, що він лицемір; Бог дав йому стільки майна, тож не дивно, що Йов благословляв Єговине ім’я. Якби перед випробуваннями Йов сказав: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – ти сказав би, що Йов перебільшує та що він би не зрікся Божого імені, тому що Божа рука часто його благословляла. Ти сказав би, що якби Бог наслав на нього лихо, Йов би точно зрікся Божого імені. Але коли Йов опинився в таких обставинах, яких би ніхто собі не побажав, яких ніхто не хотів би бачити, у які ніхто не хотів би потрапити, яких би кожен боявся, обставинах, на які не зміг дивитися навіть Бог, Йов усе ж зумів зберегти свою доброчесність: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови», та «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Бачачи тодішню поведінку Йова, усі ті, хто любить говорити високі слова, хто любить розмовляти про букву та вчення, утрачають дар мови. Непохитна доброчесність Йова – вирок для тих, хто звеличує Боже ім’я лише на словах, але ніколи не приймав Божих випробувань, а свідчення Йова – суд для тих, хто ніколи не вірив, що людина здатна непохитно дотримуватися Божого шляху. Побачивши поведінку Йова під час цих випробувань і слова, які він промовив, деякі люди відчують розгубленість, деякі – заздрість, деякі – сумнів, а деякі навіть виглядатимуть байдужими та зверхньо дивитимуться на свідчення Йова, тому що вони не лише бачать муки, які випали на долю Йова під час випробувань, і читають слова, сказані Йовом, але й бачать людську «слабкість», яку проявив Йов, коли на нього обрушилися ці випробування. Цю «слабкість» вони вважають нібито недосконалістю в досконалості Йова, вадою в людині, яка в Божих очах була досконалою. Тобто вважається, що досконалі люди – бездоганні, без плям і бруду, що вони не мають слабкостей, не знають болю та ненависті, ніколи не почуваються нещасними та пригніченими, не вдаються в позірні поведінкові крайнощі; у результаті переважна більшість людей не вірить, що Йов справді був досконалим. Люди не схвалюють багато чого з поведінки Йова під час його випробувань. Наприклад, коли Йов утратив своє майно та дітей, він не розридався, як чекали б люди. Його «відсутність пристойності» змушує людей думати, ніби він був байдужим, адже для рідних у нього не знайшлося ні сліз, ні турботи. Спершу в людей про Йова складається саме таке погане враження. Його подальша поведінка викликає в них ще більше здивування: те, що Йов «Роздер плаща свого», люди тлумачать як неповагу до Бога, а в «обстриг свою голову» хибно вбачають богозневагу та спротив Богу. Крім Йовових слів: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» – люди не бачать у Йові жодних ознак праведності, яку хвалив Бог, і тому те, як Йова оцінює переважна більшість із них, – це не більше ніж нерозуміння, хибне уявлення, сумнів, засудження й лише теоретичне схвалення. Ніхто з них не здатен по-справжньому зрозуміти й оцінити слова Бога Єгови про те, що Йов був досконалою та праведною людиною, яка Бога боялася, а від злого втікала.

Виходячи з такого свого враження про Йова, люди ще більше сумніваються в його праведності, оскільки вчинки Йова та його поведінка, описані у Святому Письмі, не були такими приголомшливо зворушливими, як люди могли б собі уявляти. Він не тільки не вчинив ніяких великих подвигів, але й узяв собі черепка, щоб шкребти себе, поки сидів серед попелу. Цей учинок теж вражає людей і змушує їх сумніватись у праведності Йова та навіть заперечувати її, бо, шкребучи себе, Йов не молився та не давав Богові обітниць; більше того, не було видно, щоб він ридав від болю. У цьому люди бачать лише Йовову слабкість і нічого більше, тож навіть коли вони чують слова Йова: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – їх це нітрохи не зворушує або ж вони не можуть визначитися з реакцією, і вони все одно не можуть побачити в Йовових словах його праведність. Від того, як Йов терпів муки під час своїх випробувань, у людей виникає те основне враження, що він не був ні боязким, ні гордовитим. Люди не бачать за його поведінкою історії, яка розігрувалася в глибині його серця, не бачать у його серці страху Божого та не бачать, як Йов дотримувався принципу шляху втечі від злого. Через його самовладання люди думають, ніби його досконалість і праведність були тільки пустими словами, ніби його страх Божий був лише чуткою; тим часом зовнішня «слабкість», яку виявив Йов, справляє на людей глибоке враження, даючи їм «по-новому поглянути» на людину, яку Бог визначає як досконалу та праведну, і навіть «по-новому зрозуміти» її. Доказом цього «нового погляду» та «нового розуміння» виступає те, як Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження.

Хоча рівень мук, які він терпів, немислимий і неосяжний для будь-якої людини, Йов не сказав жодного слова єресі, а лише, як міг, намагався втамувати біль свого тіла. Як записано у Святому Письмі, він промовив: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» (Йов 3:3). Можливо, ніхто ніколи не вважав ці слова важливими, а може, є й люди, які звертали на них увагу. Як ви вважаєте, чи означають ці слова, що Йов виступив проти Бога? Чи є вони скаргою на Бога? Я знаю, що багато хто з вас має певні думки щодо цих слів, сказаних Йовом, і вважає, що якби Йов був досконалим і праведним, то не мав би виявляти ні слабкості, ні горя, а навпаки, мусив би позитивно зустрічати будь-які напади сатани та навіть посміхатися перед обличчям сатанинських спокус. Він не мав би нітрохи реагувати на жодні муки, які сатана завдавав його плоті, і не мав би показувати жодних почуттів, що були в його серці. Він повинен був би навіть просити в Бога зробити ці випробування ще тяжчими. Саме такі риси мусила б демонструвати й мати непохитна людина, яка воістину боїться Бога та втікає від злого. А Йов серед цих неймовірних страждань тільки й зробив, що прокляв свій день народження. Він не скаржився на Бога й тим паче не збирався виступати проти Бога. Це набагато легше сказати, ніж зробити, бо з давніх часів і до сьогодні ніхто не зазнавав таких спокус і не терпів таких страждань, як Йов. То чому ж більше нікого ніколи не піддавали таким спокусам, як Йова? Причина в тому, що, з точки зору Бога, ніхто не здатен узяти на себе таку відповідальність або доручення, ніхто не впорався б так, як Йов, ба більше – ніхто не зміг би в таких муках усе одно не зректися Божого імені та й надалі благословляти ім’я Бога Єгови, як це зробив Йов, хоч він і прокляв свій день народження. Чи міг би хтось таке зробити? Коли ми кажемо таке про Йова, чи схвалюємо ми його поведінку? Він був праведником, зміг дати таке свідчення про Бога та зумів змусити сатану тікати, схопившись за голову, так що той більше ніколи не ходив до Бога звинувачувати Йова, – так що ж поганого в тому, щоб похвалити його? Чи, може, ваші стандарти вищі за Божі? Чи, може, під час випробувань ви поводилися б навіть краще за Йова? Йова хвалив Сам Бог – які заперечення можуть бути у вас?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 47

Йов проклинає свій день народження, бо не хоче завдавати Богові болю

Я часто кажу, що Бог зазирає всередину людських сердець, а люди дивляться на те, що в людей назовні. Оскільки Бог зазирає в серця людей, Він розуміє їхню сутність, тоді як люди визначають сутність інших людей за їхньою зовнішністю. Коли Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження, цей учинок приголомшив усіх духовних діячів, зокрема й трьох Йовових друзів. Людина походить від Бога, і вона повинна бути вдячна за життя, плоть і день свого народження, даровані їй Богом, і не проклинати їх. Це те, що можуть зрозуміти й осягнути звичайні люди. Для всіх, хто слідує за Богом, це усвідомлення священне та непохитне, і воно є істиною, яка ніколи не зміниться. А Йов, зі свого боку, зламав правила: він прокляв свій день народження. Це вчинок, який звичайні люди вважають за порушення табу. На їхню думку, Йов не має права не тільки на людське розуміння та співчуття, а й на Боже прощення. Водночас іще більше людей починає сумніватись у праведності Йова, бо здавалося, ніби через Божу прихильність Йов став потурати своїм бажанням і ніби вона зробила його настільки зухвалим і нерозважливим, що він не тільки не подякував Богові за благословення й опіку протягом свого життя, але й прокляв свій день народження та побажав, щоб той день загинув. Що це, як не протистояння Богові? Такі поверхові речі дають людям докази для засудження цього вчинку Йова, але хто може знати, що насправді думав Йов у той час? Хто може знати, чому Йов так учинив? Тільки Бог і сам Йов знають ці таємні деталі та причини.

Коли сатана простягнув руку, щоб уразити кістки Йова, той потрапив у його пазури, не маючи ні засобів для втечі, ні сили для опору. Тіло й душа Йова страждали від неймовірного болю, і цей біль змусив його глибоко усвідомити нікчемність, немічність і безсилля людини, що живе в плоті. Водночас він також глибоко оцінив і зрозумів, чому Бог має намір дбати про людство й опікуватися ним. У пазурах сатани Йов збагнув, що людина з плоті й крові насправді така безсила та слабка. Коли він упав на коліна й молився Богу, йому здавалося, що Бог закриває Своє обличчя й ховається, тому що Бог повністю віддав його в руки сатани. Водночас Бог також ридав за ним, більше того – журився за нього; Богу було боляче від його болю й тяжко від його тягот… Йов відчував Божий біль і те, яким нестерпним він був для Бога… Йов не хотів завдавати Богові ще більшого горя, не хотів, щоб Бог ридав за ним, а тим більше не хотів бачити, як Богові через нього боляче. У той момент Йов хотів одного – позбутися своєї плоті, більше не терпіти болю, який приносила йому ця плоть, бо тоді Бог би не мучився від його болю; але це було неможливо, і Йову довелося терпіти не тільки біль плоті, але й муки від того, що він не бажав тривожити Бога. Ці дві муки – одна плотська, друга духовна – принесли Йову біль, що розривав серце й нутро та змушував його відчути, як обмеження людини з плоті та крові можуть викликати в неї розчарування та безпорадність. За цих обставин його туга за Богом ставала дедалі палкішою, а огида до сатани – дедалі сильнішою. У той час Йов хотів би ніколи не народжуватися на світ людей, волів би, щоб його не було, ніж бачити, як Бог через нього плаче та мучиться. Йов почав глибоко зневажати свою плоть, його нудило від себе самого, від свого дня народження й навіть від усього, що було з ним пов’язано. Він більше не хотів жодних згадок ні про свій день народження, ні про будь-що з ним пов’язане, і тому він відкрив уста й прокляв свій день народження: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…» (Йов 3:3–4). Слова Йова несуть у собі його ненависть до самого себе: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» – а також те, як він себе звинувачував і в якому боргу почувався за те, що завдав Богові болю: «Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…». Ці два уривки є найвищим вираженням того, що відчував тоді Йов, і вони повністю демонструють усім його досконалість і праведність. Водночас, як Йов і хотів, його віра, послух і страх Божий воістину піднеслися. Звісно, це піднесення і є саме тим результатом, якого очікував Бог.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 48

Йов перемагає сатану та стає в Божих очах справжньою людиною

Коли Йов уперше пройшов через випробування, його було позбавлено всього майна й усіх дітей, але це не призвело до його падіння чи слів, які були б гріхом проти Бога. Він переміг спокуси сатани, він подолав почуття до своїх матеріальних цінностей і свого потомства, пройшов випробування втратою всього свого земного надбання – тобто він зміг підкоритися Богові, коли Бог забирав у нього ці надбання, та ще й скласти Богові подяку та хвалу за те, що Він зробив. Такою була поведінка Йова під час першої спокуси сатани, і таким було свідчення Йова під час першого випробування Бога. У другому випробуванні сатана простягнув руку, щоб уразити Йова, і хоча Йов зазнав такого великого болю, якого ще ніколи не відчував, його свідчення все одно було достатньо, аби приголомшити людей. Своєю силою духу, твердістю переконань і послухом Богу, а також страхом Божим Йов знову переміг сатану, а Бог знову схвалив і вподобав його поведінку та його свідчення. Під час цієї спокуси Йов своєю реальною поведінкою проголосив сатані, що плотський біль не може вплинути на його віру й послух Богові, не може позбавити його відданості Богу та страху Божого; Йов би не зрікся Бога й не відмовився від власної досконалості та праведності через те, що йому загрожувала смерть. Рішучість Йова зробила із сатани боягуза, його віра змусила сатану боятись і тремтіти, завзятість, з якою Йов боровся проти сатани під час їхньої битви не на життя, а на смерть, породила в сатані глибоку ненависть і озлоблення; досконалість і праведність Йова не залишили сатані нічого, що він міг би йому зробити, так що сатана відмовився від своїх нападів на нього та відступився від своїх звинувачень проти Йова, які висував перед Богом Єговою. Це означало, що Йов переміг світ, переміг плоть, переміг сатану, переміг смерть; він був цілком і повністю людиною, яка належала Богові. Під час цих двох випробувань Йов був непохитним у своєму свідченні, дійсно втілив у життя свою досконалість і праведність, а також розширив рамки своїх життєвих принципів богобоязливості й утечі від злого. Після цих двох випробувань у Йові зародився багатший досвід, і цей досвід зробив його зрілішим і загартованішим, сильнішим і твердіше переконаним, упевненішим у правоті й гідності тієї доброчесності, у якій Йов був непохитним. Випробування, які Йову послав Бог Єгова, дали йому глибоке розуміння та відчуття Божої турботи про людину, дозволили йому відчути дорогоцінність Божої любові, і з того моменту до богобоязливості Йова додались увага до Бога та любов до Нього. Випробування Бога Єгови не тільки не відчужили Йова від Нього, а й наблизили його серце до Бога. Коли плотський біль, який терпів Йов, сягнув апогею, то турбота, яку він відчував від Бога Єгови, не залишила йому іншого вибору, крім як проклясти свій день народження. Така поведінка не була давно спланованою: вона стала природним виявленням уваги та любові до Бога, яке виходило з глибини серця Йова та було породжене його увагою й любов’ю до Бога. Тобто його увага та любов дійшли до межі самовідданості, тому що він зневажав себе та не хотів і не міг витерпіти того, що Бог через нього мучився. Тоді Йов підніс своє давнє обожнювання, тугу за Богом і відданість Богові до рівня уваги й любові. Водночас він також підніс свою віру, послух і страх Божий до рівня уваги й любові. Він не дозволяв собі робити нічого, що могло б зашкодити Богові, не допускав для себе ніякої поведінки, яка могла б поранити Бога, і не дозволяв собі завдати Богові якоїсь скорботи, горя чи навіть прикрощів зі своїх власних причин. Хоча Йов і досі залишався тим самим Йовом, що й раніше, у Божих очах його віра, послух і страх Божий принесли Богові повне задоволення та втіху. Тоді Йов досяг тієї досконалості, якої від нього очікував Бог; він став людиною, у Божих очах дійсно вартою називатися «досконалою та праведною». Його праведні вчинки дали йому змогу перемогти сатану та залишитися непохитним у своєму свідченні про Бога. А ще його праведні вчинки зробили його досконалим, дозволили піднести цінність його життя та перейти в ній усі старі межі, а також зробили його першою людиною, якій сатана більше не дошкуляв нападами та спокусами. Оскільки Йов був праведним, сатана його звинувачував і спокушав; оскільки Йов був праведним, він був відданий у руки сатани; і оскільки Йов був праведним, він переміг і здолав сатану, залишившись непохитним у своєму свідченні. Відтоді Йов став першою людиною, якій більше ніколи не загрожувало бути відданою в руки сатани, він по-справжньому постав перед престолом Божим і жив у світлі, під благословеннями Божими, без сатанинського підглядання та згуби… У Божих очах він став справжньою людиною; він був звільнений…

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 49

У повсякденному житті Йова ми бачимо його досконалість, праведність, богобоязливість і втечу від злого

Якщо обговорювати Йова, то починати слід із його оцінки, яка прозвучала з уст Самого Бога: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла».

Спершу розгляньмо досконалість і праведність Йова.

Як ви розумієте слова «досконалий» і «праведний»? Чи вірите ви, що Йов був бездоганним і шляхетним? Це, звісно, було б буквальним тлумаченням і розумінням слів «досконалий» і «праведний». Але контекст реального життя є невід’ємною частиною істинного розуміння Йова – слова, книги й теорія самі по собі не дадуть жодних відповідей. Ми почнемо з розгляду домашнього життя Йова, з того, якою була його звичайна поведінка протягом життя. Це розповість нам про його принципи та цілі в житті, а також про його особистість і прагнення. А тепер зачитаймо останні слова Книги Йова 1:3: «І був цей чоловік більший від усіх синів сходу». Ці слова говорять про те, що статус і становище Йова були дуже високими, і хоча нам не повідомляється, чому він був найбільшим з усіх людей Сходу, – чи через своє велике багатство, чи тому, що він був досконалим і праведним, боявся Бога й утікав від злого, – та загалом ми знаємо, що статус і становище Йова користувалися великою повагою. Як записано в Біблії, перше враження людей про Йова полягало в тому, що він був досконалим, боявся Бога й утікав від злого та що він мав велике багатство й поважний статус. Якщо говорити про нормальних людей, які живуть у такому оточенні й за таких умов, то харчування Йова, якість його життя та різні аспекти його особистого життя були б у центрі уваги більшості; тому ми мусимо зачитати Святе Письмо далі: «А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними. І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні» (Йов 1:4–5). Цей уривок говорить нам про дві речі: перша – це те, що сини й дочки Йова регулярно бенкетували, багато їли та пили; друга – це те, що Йов часто приносив цілопалення, бо нерідко переймався за своїх синів і дочок, боячись, що вони грішать і що в серці вони зреклися Бога. Тут описано життя двох різних типів людей. Перші, сини й дочки Йова, завдяки своєму достатку часто бенкетували, жили марнотратно, пили та їли досхочу й насолоджувалися високою якістю життя, яку забезпечує матеріальне багатство. Живучи таким життям, вони неминуче мали часто грішити й ображати Бога – але вони не освячували себе та не приносили цілопалення. Тож, як бачите, Бог не мав місця в їхніх серцях, і вони не думали про Божі благодаті, не боялись образити Бога, а тим більше не боялися зректися Бога у своєму серці. Звісно, у центрі нашої уваги не діти Йова, а те, що робив Йов, коли стикався з такими речами; це друге питання, розкрите в уривку, яке стосується повсякденного життя Йова та сутності його людської природи. Там, де Біблія описує бенкети синів і дочок Йова, немає жодної згадки про самого Йова; сказано лише, що його сини й дочки часто їли та пили разом. Інакше кажучи, він не влаштовував бенкетів і не приєднувався до своїх синів і дочок у марнотратних трапезах. Хоча Йов був заможним і мав багато майна та слуг, його життя не було розкішним. Його не вабили чудові умови, у яких він жив, і у своєму багатстві Йов не зловживав тілесними втіхами та не забував приносити цілопалення, і тим більше його багатство не призвело до того, щоб у своєму серці він поступово віддалився від Бога. Очевидно, що Йов жив дисципліновано, не зациклювався на якості життя, і благословення, які йому послав Бог, не зробили Йова ні жадібним, ні гедоністичним. Натомість він був смиренним і скромним, не схильним до хвастощів, розважливим і обережним перед Богом. Він часто думав про Божі благодаті й благословення та постійно боявся Бога. У своєму повсякденному житті Йов часто вставав рано, щоб принести цілопалення за своїх синів і дочок. Інакше кажучи, Йов не тільки сам боявся Бога, а й сподівався, що його діти теж будуть боятися Бога та не грішити проти Нього. Матеріальне багатство Йова не мало місця в його серці та не займало те місце, яке посідав Бог; усі щоденні дії Йова – і ті, що стосувалися його самого, і ті, що стосувалися його дітей, – були пов’язані зі страхом Божим і втіканням від злого. Його страх перед Богом Єговою не обмежувався словами з його вуст, а втілювався на практиці та відображався в кожному аспекті повсякденного життя Йова. Ця фактична поведінка Йова показує нам, що він був чесним, а в його сутності була любов до справедливості й позитивного. Те, що Йов часто посилав за синами та дочками й освячував їх, означає, що він не дозволяв і не схвалював таку поведінку своїх дітей; натомість у своєму серці він був розчарований їхньою поведінкою та засуджував їх. Він дійшов висновку, що поведінка його синів і дочок не подобається Богу Єгові, і тому часто закликав їх постати перед Богом Єговою та сповідати свої гріхи. Вчинки Йова показують нам інший бік його людської сутності, який полягає в тому, що він ніколи не ходив із тими, хто часто грішив і ображав Бога, а навпаки, цурався й уникав таких людей. Навіть хоча ці люди були його синами та дочками, він не відмовився від власних принципів поведінки заради родичів і не потурав їхнім гріхам через особисті почуття. Навпаки, він закликав їх сповідатись і заслужити довготерпіння Бога Єгови, а також застерігав їх не зрікатися Бога заради власної пожадливої втіхи. Принципи ставлення Йова до інших невіддільні від принципів його богобоязливості й утечі від злого. Він любив те, що приймалося Богом, і гидував тим, що Його відштовхувало; він любив тих, хто в серці боявся Бога, і гидував тими, хто робив зло чи грішив проти Бога. Така любов і огида проявлялись у його повсякденному житті й були тією самою праведністю Йова, яку побачили Божі очі. Природно, що це також виявлення та втілення істинної людської сутності Йова в його стосунках з іншими людьми в його повсякденному житті, і про це ми повинні дізнатися.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 50

Прояви людської сутності Йова під час його випробувань (розуміння Йовової досконалості, праведності, богобоязливості й утечі від злого під час випробувань Йова)

Коли Йов почув, що його майно вкрадено, що його сини й дочки загинули, а слуги вбиті, він повівся так: «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився» (Йов 1:20). Ці слова говорять нам про один факт: почувши цю звістку, Йов не впав у паніку, не заплакав, не звинуватив слуг, які принесли йому цю звістку, а тим більше не став оглядати місце злочину, щоб розслідувати його, перевірити деталі та з’ясувати, що ж сталося насправді. Він не виявив ні болю, ні жалю через утрату свого майна, не розплакався через утрату своїх дітей і близьких. Навпаки, він роздер свого плаща, обстриг голову, упав на землю й поклонився. Вчинки Йова не схожі на вчинки будь-якої звичайної людини. Вони бентежать багатьох людей і змушують їх у своєму серці докоряти Йову за його «бездушність». Якби звичайна людина раптово втратила своє майно, то виглядала б розбитою горем або відчаєм – дехто навіть міг би впасти в глибоку депресію. Причина в тому, що в серцях звичайних людей власність уособлює результати зусиль усього життя: це те, від чого залежить їхнє виживання, це надія, яка тримає їх у живих; утрата власності означає, що їхні зусилля були марними, що в цих людей немає надії та навіть майбутнього. Це демонструє ставлення будь-якої звичайної людини до своєї власності, міцну прив’язаність людей до неї й важливість власності в очах людей. Тому переважну більшість людей бентежить байдуже ставлення Йова до втрати своєї власності. Сьогодні ми спробуємо розвіяти це збентеження всіх цих людей, пояснивши, що відбувалось у серці Йова.

Здоровий глузд підказує, що, отримавши від Бога таке велике майно, Йов мав би відчувати перед Богом сором за його втрату, адже він не подбав про нього, не попіклувався про нього; він не зберіг майно, яке дав йому Бог. Тож коли він почув, що його власність було вкрадено, то в першу чергу мав би піти на місце злочину та зробити облік усього, що було втрачено, а потім сповідатися перед Богом, щоб знов отримати Божі благословення. Однак Йов цього не зробив, і на це в нього, природно, були свої причини. У серці Йов глибоко вірив, що все, чим він володів, – дароване Богом, а не продукт його власної праці. Тож він не розглядав ці благословення як щось таке, із чого можна поживитися, а натомість поклав в основу принципів свого виживання те, щоб з усіх сил триматися того шляху, якого потрібно було дотримуватися. Він цінував Божі благословення та складав за них подяку, але він не був закоханий у благословення та не прагнув до їх збільшення. Ось яким було його ставлення до власності. Він не робив нічого заради здобуття благословень, не турбувався й не переймався через відсутність або втрату Божих благословень; він не відчував від Божих благословень дикого, шаленого щастя, і він не нехтував Божим шляхом і не забував про Божу благодать через те, що часто тішився благословеннями. Ставлення Йова до своєї власності відкриває людям його справжню людську сутність. По-перше, Йов не був жадібною людиною, і він був невибагливим у своєму матеріальному житті. По-друге, Йов ніколи не переживав і не боявся, що Бог забере в нього все, що він мав, і це свідчило про слухняне ставлення до Бога в серці Йова; тобто він не мав ні вимог, ні нарікань із приводу того, чи забере щось у нього Бог і коли саме це станеться, і не питав про причини, а лише прагнув слухатися Божих розпоряджень. По-третє, він ніколи не вважав, що його майно набуте його власною працею, а вірив, що воно дароване Богом. Такою була віра Йова в Бога, і це свідчить про твердість його переконань. Чи в цьому резюме з трьох пунктів ясно описано людську сутність Йова та його справжнє щоденне прагнення? Людська сутність і прагнення Йова були невід’ємною частиною того, як спокійно він поводився, зіткнувшись із втратою власності. Саме завдяки щоденному прагненню Йова його духовний стан і твердість переконань були достатніми для того, щоб під час Божих випробувань він сказав: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Ці слова не були здобуті за одну ніч, і вони не просто взяли та з’явились у голові Йова. Вони були тим, що він побачив і набув протягом багатьох років життєвого досвіду. Порівняно з усіма тими, хто шукає тільки Божих благословень і боїться, що Бог у них щось забере, хто терпіти цього не може й нарікає на це, хіба послух Йова не є дуже реальним? Порівняно з усіма тими, хто вірить, що Бог є, але ніколи не вірив, що Бог править усім сущим, хіба Йов не має велику чесність і праведність?

Раціональність Йова

Реальний досвід Йова та його справедлива й чесна людська сутність означали, що він зробив максимально раціональні судження й вибір, коли втратив своє майно та дітей. Такий раціональний вибір був невіддільним від щоденних прагнень Йова та діянь Бога, які він пізнав за своє повсякденне життя. Чесність Йова дала йому змогу повірити, що рука Єгови править усім сущим; його віра дала йому можливість пізнати факт володарювання Бога Єгови над усім сущим; його знання зробило його готовим і здатним підкорятися володарюванню та розпорядженням Бога Єгови; його покора дала йому змогу бути дедалі щирішим у своєму страху перед Богом Єговою; його страх зробив його дедалі справжнішим у його втечі від злого; зрештою, Йов став досконалим, тому що він боявся Бога й утікав від злого; його досконалість зробила його мудрим і дала йому максимальну раціональність.

Як нам слід розуміти це слово – «раціональний»? Буквальне тлумачення полягає в тому, що це означає мати розсудливість, бути логічним і розважливим у своєму мисленні, мати здорову мову, дії й судження, а також здорові та послідовні моральні стандарти. Проте раціональність Йова не можна пояснити так легко. Коли тут говориться, що Йов був наділений максимальною раціональністю, то це говориться у зв’язку з його людською сутністю та поведінкою перед Богом. Оскільки Йов був чесним, він був здатним вірити у володарювання Бога та підкорятися йому, що дало йому знання, недоступне іншим, і це знання зробило його здатним точніше розрізняти, судити й визначати те, що його спіткало, а це дало Йову змогу точніше та прозорливіше вибирати, що робити й на чому стояти непохитно. Тобто його слова, поведінка, принципи, що стояли за його діями, кодекс, за яким він діяв, були послідовними, чіткими й конкретними, а не сліпими, імпульсивними чи емоційними. Він знав, як ставитися до всього, що його спіткало, знав, як знайти баланс у взаємозв’язках між складними подіями та впоратися з ними, знав, як непохитно триматися того шляху, якого слід триматися, більше того – він знав, як ставитися до того, що Бог Єгова дає й забирає. Саме в цьому й полягала раціональність Йова. Саме тому, що Йов мав таку раціональність, він і сказав після втрати майна, синів і дочок: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови».

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 51

Справжнє обличчя Йова: правдиве, чисте, позбавлене фальші

Зачитаймо слова із Книги Йова 2:7–8: «І пішов сатана від Єгови і вразив Йова виразками від підошви його аж до тімені його. А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу…». Це опис поведінки Йова після того, як його тіло вкрилося болючими гнояками. У той час Йов сидів у попелі, терплячи біль. Ніхто його не лікував, і ніхто не допомагав йому втамувати тілесний біль; натомість Йов черепком зішкрябував зовнішні частини своїх болючих гнояків. На перший погляд, це був просто один з етапів мук Йова, що ніяк не стосується його людської сутності та страху Божого, адже Йов не вимовив жодного слова, яке б виявляло його настрій і погляди на той час. Проте вчинки та поведінка Йова все одно є справжнім виявленням його людської сутності. У свідченні з попереднього розділу ми читаємо, що Йов був найбільшим з усіх людей Сходу. Тим часом цей уривок із другого розділу показує нам, що цей великий чоловік Сходу взяв черепок і шкріб себе, сидячи серед попелу. Хіба між цими двома описами немає очевидного контрасту? Цей контраст показує нам справжню сутність Йова: незважаючи на своє престижне положення та статус, він ніколи не любив ці речі й не звертав на них жодної уваги; його не хвилювало, як інші сприймають його положення, і він не переймався тим, чи не матимуть його дії або поведінка негативного впливу на його положення; він не насолоджувався вигодами статусу та не тішився славою, яка приходить зі статусом і положенням. Він дбав лише про свою цінність і значення свого життя в очах Бога Єгови. Справжнє «я» Йова й було його сутністю: він не любив слави й багатства та не жив заради слави й багатства; він був правдивим, і чистим, і позбавленим фальші.

Йов розділяє любов і ненависть

Ще один бік Йовової людської сутності можна побачити в цій розмові з його дружиною: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!… А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:9–10). Бачачи муки, які терпів Йов, дружина спробувала дати йому пораду, як позбутися страждань, але її «добрі наміри» не отримали схвалення Йова; навпаки, вони його розгнівали, бо вона заперечувала його віру в Бога Єгову, послух Йому та саме існування Бога Єгови. Для Йова це було нестерпно, адже собі він ніколи не дозволяв робити нічого, що йшло би проти Бога чи завдавало Йому болю, не кажучи вже про інших. То як він міг залишатися байдужим, коли бачив, як інші говорять слова, що богозневажають і ображають Бога? Тож Йов назвав свою дружину «божевільною». Ставлення Йова до дружини було сповнене гніву й ненависті, а також докору й осуду. Це було природним виявленням людської сутності Йова – розрізненням між любов’ю та ненавистю – і справжнім відображенням його праведної людської сутності. Йов був наділений почуттям справедливості – почуттям, яке змушувало його ненавидіти вітри та припливи нечестя, зневажати, засуджувати й відкидати абсурдну єресь, сміховинні аргументи й безглузді твердження, а також давало йому змогу залишатися вірним своїм власним, правильним принципам і позиції, коли він був відкинутий масами та покинутий близькими.

Добросердечність і щирість Йова

Оскільки в Йововій поведінці ми можемо побачити виявлення різних аспектів його людської сутності, який саме прояв людської сутності Йова видно в тому, як він відкрив уста й прокляв свій день народження? Саме цю тему ми обговоримо нижче.

Вище Я говорив про походження прокляття, яке Йов накликав на свій день народження. Що ви в цьому бачите? Якби Йов був черствим і не мав любові, якби він був холодним, позбавленим емоцій і людської сутності, чи міг би він перейматися бажанням Божого серця? Чи міг би він зневажати день власного народження через те, що піклувався про Боже серце? Інакше кажучи, якби Йов був черствим і позбавленим людської сутності, чи міг би він сумувати через Божий біль? Чи міг би він проклинати свій день народження за те, що Бог через нього засмутився? Відповідь – категорично ні! Оскільки Йов був добросердий, він піклувався про Боже серце; оскільки він піклувався про Боже серце, він відчував Божий біль; оскільки він був добросердий, то ще більше мучився через те, що відчував Божий біль; оскільки він відчував Божий біль, то почав зневажати свій день народження й тому прокляв цей день. Для сторонніх людей уся поведінка Йова під час його випробувань є зразковою. Лише те, що він прокляв свій день народження, ставить його досконалість і праведність під питання чи змінює оцінку. Насправді ж саме це й було найправдивішим виявленням сутності людської природи Йова. Сутність його людської природи не була ні прихована, ні загорнута, ні кимось виправлена. Коли він прокляв свій день народження, то продемонстрував добросердечність і щирість у глибині свого серця; він був подібний до джерела, води якого настільки чисті й прозорі, що крізь них видно дно.

Дізнавшись усе це про Йова, більшість людей, безсумнівно, зробить досить точну й об’єктивну оцінку сутності його людської природи. Також людям слід глибоко, практично, розширено розуміти й цінувати досконалість і праведність Йова, про які говорив Бог. Сподіваюся, що таке розуміння та цінування допоможуть людям стати на шлях богобоязливості й утечі від злого.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 52

Взаємозв’язок між Божим відданням Йова сатані та цілями Божої роботи

Хоча зараз більшість людей усвідомлює, що Йов був досконалим і праведним, що він боявся Бога та втікав від злого, це усвідомлення не дає їм кращого розуміння Божого наміру. Заздрячи людській сутності та прагненню Йова, вони водночас питають у Бога таке: якщо Йов був таким досконалим і праведним, якщо люди його так обожнюють, то чому ж Бог віддав його в руки сатани та піддав таким великим мукам? Такі запитання не можуть не виникати в серцях багатьох людей – точніше, цей сумнів і є запитанням у серцях багатьох людей. Оскільки воно збило з пантелику стількох людей, ми повинні порушити це питання та належно його роз’яснити.

Усе, що робить Бог, необхідне та наділене надзвичайною значущістю, бо все, що Він робить у людині, стосується Його управління та спасіння людства. Природно, що робота, яку Бог виконав над Йовом, така сама, хоча Йов був досконалим і праведним у Божих очах. Інакше кажучи, незалежно від того, що робить Бог і якими засобами, якою ціною та з якою ціллю, мета Його дій незмінна. Його мета полягає в тому, щоб упроваджувати в людині Божі слова, а також Божі вимоги та волю щодо людини; інакше кажучи, Його мета – впроваджувати в людині все те, що Бог вважає позитивним, відповідно до Його етапів, даючи людині змогу зрозуміти Боже серце й осягнути Божу сутність, а також підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням, аби вона змогла Бога боятися, а від злого втікати: усе це є одним з аспектів Божої мети в усьому, що Він робить. Інший аспект полягає в тому, що, оскільки сатана є тлом і знаряддям Божої роботи, людина часто передається сатані; це засіб, який Бог використовує для того, щоб люди побачили в сатанинських спокусах і нападах зло, потворність і мерзенність сатани, зненавиділи сатану та пізнали й навчилися відрізняти негативне. Цей процес дає їм змогу поступово звільнятися від сатанинського контролю та звинувачень, втручань і нападів – доки завдяки Божим словам, знанню Бога, вірі в Нього, послуху та страху перед Ним люди не здобудуть перемогу над нападами та звинуваченнями сатани; тільки тоді люди будуть повністю визволені з-під влади сатани. Визволення людей означає, що сатана переможений, що вони більше не їжа в його роті: замість того, щоб проковтнути їх, сатана від них відступився. А причина в тому, що такі люди праведні та мають віру, послух і страх перед Богом, і в тому, що вони повністю поривають із сатаною. Вони осоромлюють сатану, вони виставляють сатану боягузом, і вони повністю перемагають сатану. Їхнє тверде рішення слідувати за Богом, слухняність і страх Божий перемагають сатану та змушують його повністю відступитися від них. Тільки такі люди по-справжньому здобуті Богом, і саме це є кінцевою метою Бога в спасінні людини. Якщо ті, хто слідує за Богом, бажають бути спасенними та повністю здобутими Богом, то всі вони повинні зіткнутися зі спокусами й нападами сатани – як великими, так і малими. Ті, хто вистоїть у цих спокусах і нападах та зможе повністю перемогти сатану, – це люди, спасенні Богом. Тобто спасенні Богом – це ті, хто пройшов через Божі випробування, хто піддавався спокусам і нападам сатани незліченну кількість разів. Спасенні Богом розуміють Божу волю та вимоги, здатні змиритися з Божим володарюванням і розпорядженнями, і серед сатанинських спокус ці люди не відступають від шляху богобоязливості й утечі від злого. Спасенні Богом наділені чесністю, добросердечні та розважливі, розрізняють любов і ненависть, мають почуття справедливості, здатні піклуватися про Бога та дорожити всім, чим є Бог. Сатана не зв’язує таких людей, не шпигує за ними, не звинувачує їх, не знущається з них; вони повністю вільні, повністю визволені та звільнені. Йов був саме такою людиною свободи, і саме в цьому полягає значення того, чому Бог віддав його в руки сатани.

Йов зазнав від сатани знущань, але він також здобув вічну свободу й визволення, здобув право ніколи більше не піддаватися сатанинському розбещенню, знущанням і звинуваченням, а натомість жити у світлі Божого обличчя вільним і необтяженим, серед дарованих йому Божих благословень. Це право ніхто не зміг би ні відібрати, ні знищити, ні привласнити. Воно було дане Йову в обмін на його віру, рішучість, послух і страх Божий; Йов заплатив ціну свого життя, щоб здобути радість і щастя на землі, а також вибороти посвячені Небом і визнані землею право та привілей поклонятися Творцеві без завад, як справжнє Боже творіння на землі. Таким був і найбільший результат спокус, які витерпів Йов.

Коли люди ще не спасенні, сатана часто втручається в їхнє життя й навіть контролює його. Інакше кажучи, люди, які не спаслися, є в’язнями сатани, у них немає свободи, сатана не відступився від них, вони не мають права й не заслуговують поклонятися Богу, і сатана невідступно їх переслідує та жорстоко на них нападає. Такі люди майже не мають права на нормальне існування, майже не мають щастя й тим більше гідності. Тільки якщо ти станеш на боротьбу із сатаною, зробивши свою віру в Бога, послух і страх Божий зброєю для битви із сатаною не на життя, а на смерть, якщо ти вщент розгромиш сатану та змусиш його перелякано тікати від одного твого виду, так що він покине всі свої напади та звинувачення проти тебе, – тільки тоді ти будеш спасенний і станеш вільним. Якщо ж ти сповнений рішучості повністю порвати із сатаною, але не споряджений зброєю, яка допоможе тобі його здолати, ти все одно будеш у небезпеці. Із часом, коли ти будеш настільки замучений сатаною, що більше не матимеш ні краплі сили, але все одно не зможеш свідчити й не звільнишся до кінця від сатанинських звинувачень і нападів на тебе, у тебе вже залишатиметься мало надії на спасіння. Кінець кінцем, коли буде проголошено про завершення Божої роботи, ти досі перебуватимеш у лапах сатани, не в змозі звільнитися, а отже, ніколи не матимеш ні шансу, ні надії. Отже, висновок полягає в тому, що такі люди будуть повністю в полоні сатани.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 53

Прийми Божі випробування, подолай сатанинські спокуси та дозволь Богу здобути все твоє єство

Під час роботи постійного Божого забезпечення та підтримки людини Він розповідає людині все про Свою волю й вимоги та показує Свої вчинки, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Мета цього полягає в тому, щоб спорядити людину духовним станом і зробити так, щоб вона могла, слідуючи за Богом, здобути від Нього різні істини – істини, що є зброєю, яку Бог дає людині, аби вона могла боротись із сатаною. Людина, споряджена у такий спосіб, повинна прийняти Божі випробування. Бог має багато засобів і способів випробовування людини, але кожен із них вимагає «співпраці» ворога Божого – сатани. Тобто, давши людині зброю для битви із сатаною, Бог віддає людину в руки сатани та дозволяє йому «випробовувати» духовний стан людини. Якщо людина зможе вирватися з бойових строїв сатани, зможе вийти із сатанинського оточення та залишитися живою, то ця людина пройшла випробування. Але якщо людина не вийшла з бойових строїв сатани та підкорилася сатані, то вона не пройшла випробування. Який би аспект людини Бог не перевіряв, критеріями Його перевірки є те, чи залишається людина непохитною у своєму свідченні, коли на неї нападає сатана, і чи не зреклася вона Бога, чи не здалася та не підкорилася сатані, коли перебувала в його пастці. Можна сказати, що те, можна спасти людину чи ні, залежить від того, чи може вона перемогти й розбити сатану, а те, може вона здобути свободу чи ні, – від того, чи може вона самостійно підняти зброю, дану їй Богом для подолання пут сатани, змушуючи сатану покинути всякі надії та залишити її в спокої. Коли сатана покидає всякі надії та відступається від людини, це означає, що він ніколи більше не намагатиметься забрати в Бога цю людину, ніколи більше не звинувачуватиме цю людину та не заважатиме їй, ніколи більше не буде свавільно катувати її та нападати на неї; тільки така людина буде по-справжньому здобута Богом. Це і є весь процес здобуття Богом людей.

Застереження та прозріння, які свідчення Йова дає наступним поколінням

Зрозумівши процес, за допомогою якого Бог повністю здобуває людину, водночас люди зрозуміють і цілі та значення того, що Бог віддав Йова сатані. Страждання Йова більше не непокоїть людей, і вони починають по-новому цінувати його значення. Вони більше не хвилюються про те, чи не піддадуться вони самі такій спокусі, як Йов, більше не протистоять Божим випробуванням і не відкидають їхній прихід. Віра Йова, його послух і свідчення про перемогу над сатаною стали для людей джерелом величезної підтримки й наснаги. У Йові люди бачать надію на власне спасіння, і вони бачать, що завдяки вірі, послуху та страху Божому цілком можливо перемогти сатану, взяти над ним гору. Люди бачать, що можуть осоромити й розбити сатану, доки приймають Боже володарювання та розпорядження, доки мають рішучість і віру не зректися Бога, утративши все, і люди бачать, що їм потрібно лише мати рішучість і наполегливість, аби бути непохитними у своєму свідченні, – навіть якщо через це вони втратять життя, – щоб сатана злякався й поспішно відступив. Свідчення Йова є застереженням для наступних поколінь, і це застереження говорить їм, що якщо вони не переможуть сатану, то ніколи не зможуть позбутися звинувачень і втручань сатани, урятуватися від його знущань і нападів. Свідчення Йова просвітило наступні покоління. Це просвітління вчить людей, що тільки якщо вони будуть досконалими та праведними, вони зможуть боятися Бога й утікати від злого; воно вчить їх, що тільки якщо вони будуть боятися Бога й утікати від злого, вони зможуть сильно й голосно свідчити про Бога; тільки якщо вони будуть сильно й голосно свідчити про Бога, вони вже більше ніколи не будуть під контролем сатани та житимуть під проводом і захистом Бога – тільки тоді вони будуть по-справжньому спасенні. Особистість Йова та його життєве прагнення повинні бути прикладом для кожного, хто шукає спасіння. Те, чим він жив усе своє життя, і його поведінка під час випробувань – це дорогоцінний скарб для всіх, хто прямує шляхом богобоязливості й утечі від злого.

Свідчення Йова приносить Богові розраду

Якщо Я зараз скажу вам, що Йов – людина, гідна любові, то ви, можливо, не зможете оцінити значення цих слів і зрозуміти, яке почуття стоїть за тим, чому Я про все це говорив; але дочекайтеся того дня, коли ви переживете такі самі чи подібні до Йовових випробування, коли ви пройдете через негаразди, коли ви переживете випробування, влаштовані Богом особисто для вас, коли ти віддаси всього себе та витримаєш приниження й тяготи, щоб перемогти сатану та свідчити про Бога серед спокус, – тоді ти зможеш оцінити значення цих слів, які Я говорю. Тоді ти відчуєш, що набагато поступаєшся Йову, і відчуєш, який Йов гідний любові та наслідування. Коли настане цей час, ти зрозумієш, наскільки важливі ці сказані Йовом класичні слова для того, хто розбещений і живе в ці часи, і усвідомиш, наскільки важко людям сьогодення досягти того, чого досяг Йов. Коли ти відчуєш, що це важко, то оціниш, наскільки тривожне й стурбоване Боже серце, наскільки високу ціну Бог заплатив за те, щоб здобути таких людей, і наскільки дорогоцінне те, що Бог робить і присвячує для людства. Тепер, почувши ці слова, чи зуміли ви точно зрозуміти й правильно оцінити Йова? Чи є Йов у ваших очах дійсно досконалою та праведною людиною, яка боялася Бога та втікала від злого? Я вважаю, що більшість людей, безумовно, скаже «так». Бо факти того, що робив і виявляв Йов, не може заперечити ні жодна людина, ні сатана. Вони – найпотужніший доказ тріумфу Йова над сатаною. Цей доказ постав у Йові та був першим свідченням, отриманим Богом. Тож коли Йов переміг спокуси сатани та засвідчив про Бога, Він побачив у Йові надію, і Йов розрадив Боже серце. Із часу створення світу й до часів Йова це був перший раз, коли Бог по-справжньому відчув, що таке розрада та що значить бути втішеним людиною. Це був перший раз, коли Він побачив і здобув справжнє свідчення, принесене для Нього.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 54

Йов чує про Бога слухом вуха (Вибрані уривки)

Йов 9:11: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…».

Йов 23:8–9: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…».

Йов 42:2–6: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе! Хто ж то такий, що ховає пораду немудру? Тому я говорив, але не розумів… Це чудніше від мене, й не знаю його: Слухай же ти, а Я буду казати, запитаю тебе, ти ж Мені поясни… Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…».

Хоча Бог не відкривав Себе Йову, той вірить у Його володарювання

У чому полягає суть цих слів? Чи зрозумів хтось із вас, що тут наведено факт? По-перше, звідки Йов дізнався, що Бог є? Далі, звідки він дізнався, що небом, землею й усім сущим править Бог? На ці два запитання відповідає такий уривок: «Тільки послухом уха я чув був про Тебе, а тепер моє око ось бачить Тебе… Тому я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі!…». Із цих слів ми довідуємося, що Йов дізнався про Бога з легенди, а не побачив Його на власні очі. Саме за таких обставин він почав іти шляхом слідування за Богом, після чого впевнився в існуванні Бога у своєму житті й серед усього сущого. Тут є незаперечний факт – що це за факт? Незважаючи на те, що Йов зміг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, він ніколи не бачив Бога. Хіба він у цьому не був такий самий, як і люди сьогодення? Йов ніколи не бачив Бога, а це означає, що хоча він і чув про Бога, але не знав, де Він, який Він і що Він робить. Це все суб’єктивні фактори; об’єктивно кажучи, хоча Йов і слідував за Богом, але Бог ніколи не являвся йому та не говорив із ним. Хіба це не факт? Хоча Бог не говорив із Йовом і не давав йому жодних наказів, але Йов бачив існування Бога та споглядав Його володарювання серед усього сущого й у переказах, з яких Йов почув про Бога слухом свого вуха, після чого він почав життя в богобоязливості й утечі від злого. Такими були витоки та процес слідування Йова за Богом. Але як би він не боявся Бога та не втікав від злого, яким би непохитним не був у своїй доброчесності, усе одно Бог так йому й не явився. Зачитаймо цей уривок. Він сказав: «Ось Він надо мною проходить, та я не побачу, і Він перейде, а я не приглянусь до Нього…» (Йов 9:11). Ці слова говорять про те, що Йов міг відчувати Бога навколо себе, а міг і не відчувати – але він ніколи не міг бачити Бога. Були часи, коли він уявляв, що Бог проходить перед ним, або діє, або веде людину, але Йов ніколи не знав напевне. Бог приходить до людини тоді, коли вона цього не очікує; людина не знає, коли й де Бог приходить до неї, тому що людина не може бачити Бога, відтак Бог прихований від людини.

Віра Йова в Бога не похитнулася від того, що Бог був від нього прихований

Далі в наступному уривку зі Святого Письма Йов каже: «Та піду я на схід і немає Його, а на захід удамся Його не побачу, на півночі шукаю Його й не вхоплю, збочу на південь і не добачаю…» (Йов 23:8–9). Із цього свідчення ми дізнаємося, що в досвіді Йова Бог увесь час був від нього прихований; Він не являвся йому відкрито, не говорив йому відкрито жодного слова, і все ж у глибині душі Йов був упевнений в існуванні Бога. Він завжди вірив, що Бог може ходити перед ним або діяти поруч із ним і що хоча Йову Бога не видно, але Він поряд і управляє всім, що його стосується. Йов ніколи не бачив Бога, але зміг залишитися вірним своїй вірі, чого не могла зробити жодна інша людина. Чому інші люди не могли цього зробити? А тому, що Бог не говорив до Йова та не являвся йому, і якби Йов не вірив по-справжньому, то не зміг би йти далі та непохитно триматися шляху богобоязливості й утечі від злого. Хіба це не правда? Що ти відчуваєш, коли читаєш, як Йов говорив ці слова? Чи відчуваєш ти, що досконалість і доброчесність Йова, його праведність перед Богом – це правда, а не перебільшення з боку Бога? Незважаючи на те, що Бог ставився до Йова так само, як і до інших людей, тобто не являвся йому та не говорив із ним, Йов усе ж таки був непохитним у своїй доброчесності, усе ж вірив у Боже володарювання, більше того – він часто приносив цілопалення та молився перед Богом, тому що боявся образити Бога. У здатності Йова боятися Бога, не бачивши Його, ми бачимо, наскільки сильно він любив позитивне та наскільки непохитною й реальною була його віра. Він не заперечував існування Бога через те, що Бог був від нього прихований, і він не втратив віру та не зрікся Бога через те, що ніколи Його не бачив. Навпаки, серед прихованої Божої роботи управління всім сущим він усвідомив існування Бога та відчув володарювання й силу Бога. Він не відмовився від праведності через те, що Бог був прихований, і не зрікся шляху богобоязливості й утечі від злого через те, що Бог ніколи йому не являвся. Йов ніколи не просив, аби Бог відкрито явився йому, щоб довести Своє існування, бо він уже бачив Боже володарювання серед усього сущого та вірив, що здобув благословення й благодаті, яких інші не здобули. Хоча Бог залишався для нього прихованим, Йовова віра в Бога жодного разу не похитнулася. Відтак він пожав те, чого більше ні в кого не було: Боже схвалення та Боже благословення.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 55

Йов благословляє Боже ім’я та не думає ні про благословення, ні про лихо

Є один факт, який ніколи не згадується в розповідях про Йова у Святому Письмі, і саме на цьому факті ми сьогодні зосередимося. Хоча Йов ніколи не бачив Бога та не чув Божих слів на власні вуха, Бог мав місце в його серці. Яким було ставлення Йова до Бога? Як уже згадувалося, воно виражалось у словах «хай благословенним буде ім’я Єгови». Йов благословляв Боже ім’я беззастережно, незалежно від контексту та якихось причин. Ми бачимо, що Йов віддав своє серце Богові, дозволивши Богу його контролювати; усе, що він думав, усе, що він вирішував, і все, що він планував у своєму серці, було відкрито Богові, а не закрито від Нього. Його серце не виступало проти Бога, він ніколи не просив Бога щось для нього зробити чи щось йому дати, і він не плекав надмірних бажань здобути щось від свого поклоніння Богу. Йов не говорив із Богом про якийсь обмін, нічого в Нього не просив і не вимагав. Він хвалив Боже ім’я через велику владу й силу Бога в правлінні всім сущим, і на хвали Йова ніяк не впливало те, здобув він благословення чи його спіткало лихо. Він вірив, що незалежно від того, благословляє Бог людей чи насилає на них лихо, Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, їй слід хвалити Боже ім’я. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо її спіткало лихо, то це теж відбувається через Боже володарювання. Божа сила та влада правлять усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв Божої сили та влади, і хто б як не дивився на речі, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов дізнався на своєму досвіді за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог вважав їх важливими. Бог цінував це знання Йова й дорожив ним за те, що в Йова було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що його спіткало, незалежно від часу й місця. Йов нічого від Бога не вимагав. А від себе він вимагав чекати всіх розпоряджень, які йшли від Бога, приймати їх, сміливо зустрічати та слухатися їх; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він промовляв якісь слова, віддавав якісь накази, якось його повчав або наставляв. Говорячи словами сьогодення, те, що Йов був здатен мати таке знання та ставлення до Бога, коли Бог не давав йому ніякого просвітління, настанови чи забезпечення щодо істини, було дорогоцінним, і для Бога було достатньо вже того, що Йов таке продемонстрував, тож Бог високо оцінював і цінував його свідчення. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він особисто звертався до нього з повчаннями, але для Бога його серце й він сам були набагато дорогоцінніші, ніж ті люди, які перед Богом могли говорити лише термінами глибокої теорії, які могли тільки хвалитись і розмовляти про принесення жертв, але ніколи не мали істинного знання Бога та ніколи не боялися Бога по-справжньому. Адже серце Йова було чистим і не прихованим від Бога, а його людська сутність – чесною та добросердою, і Йов любив справедливість і позитивне. Лише така людина, наділена таким серцем і людською сутністю, була здатна слідувати Божим шляхом, боятися Бога й утікати від злого. Така людина могла побачити Боже володарювання, Його владу й силу та могла досягти послуху перед Його володарюванням і розпорядженнями. Тільки така людина могла по-справжньому хвалити Боже ім’я. А причина цього полягала в тому, що Йов не дивився, благословить його Бог чи пошле на нього лихо, бо знав, що всім керує Божа рука та що для людини хвилювання – це ознака нерозумності, невігластва й нерозсудливості, сумніву у факті Божого володарювання над усім сущим і відсутності страху Божого. Знання Йова було саме тим, чого хотів Бог. Отже, чи мав Йов більше теоретичних знань про Бога, ніж ви? Тоді Бог іще небагато зробив і висловив, тому в той час досягти пізнання Бога було нелегкою справою. Таке досягнення Йова було неабияким подвигом. Він не мав досвіду Божої роботи, ніколи не чув, як Бог говорить, і не бачив Божого обличчя. Те, що він міг так ставитися до Бога, було виключно наслідком його людської сутності та його особистого прагнення – людської сутності та прагнення, якими люди сьогодення не наділені. Тому в той період Бог сказав: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка». Уже в той період Бог так його оцінив і дійшов такого висновку. Наскільки правдивішою ця оцінка була б сьогодні?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 56

Хоча Бог прихований від людини, але Його діянь серед усього сущого достатньо для того, щоб людина Його пізнала

Йов не бачив Божого обличчя, не чув сказаних Богом слів, а тим більше не переживав особисто на собі Божу роботу, і все ж його страх Божий і його свідчення під час випробувань бачать усі, і Бог радіє їм, любить і хвалить їх, а люди заздрять їм, захоплюються ними, навіть більше того – співають їм хвалу. У житті Йова не було нічого великого чи надзвичайного: як і будь-яка звичайна людина, він жив нічим не примітним життям, на світанку виходячи на роботу, а на заході сонця повертаючись додому відпочивати. Відмінність Йова полягає в тому, що за кілька нічим не примітних десятиліть свого життя він здобув уявлення про Божий шлях, а також усвідомив і зрозумів велику силу та володарювання Бога так, як ніколи не розумів ніхто інший. Він не був розумнішим за жодну звичайну людину, його життя не було особливо завзятим, і тим більше в нього не було невидимих особливих здібностей. Але що він мав, то це особистість, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне: нічого цього немає в більшості звичайних людей. Він розрізняв любов і ненависть, мав почуття справедливості, був непоступливим і наполегливим, прискіпливим до деталей у своєму мисленні. Тому за свій нічим не примітний час на землі він побачив усі надзвичайні речі, які вчинив Бог, побачив Божу велич, святість і праведність, побачив честь і владу всевишнього Бога й те, як Бог турбується про людину, захищає її та який Він до неї милостивий. Перша причина, чому Йов зміг здобути ці речі, недоступні будь-якій нормальній людині, полягала в тому, що його серце було чисте й належало Богові, і його вів Творець. Другою причиною було його прагнення – прагнення бути бездоганним і досконалим, тим, хто виконує волю Неба, кого любить Бог і хто втікає від злого. Йов володів цими речами та прагнув до них, навіть не маючи можливості бачити Бога й чути Божі слова; хоча він ніколи не бачив Бога, він пізнав засоби, якими Бог править усім сущим, і зрозумів мудрість, з якою Бог це робить. Хоча Йов ніколи не чув слів, промовлених Богом, він знав, що всі діяння щодо винагородження людини чи відбирання чогось від неї походять від Бога. Хоча роки його життя нічим не відрізнялися від років життя будь-якої звичайної людини, він не дозволяв, щоб непримітність його життя вплинула на його пізнання Божого володарювання над усім сущим і слідування шляхом богобоязливості та втечі від злого. У його очах закони всього сущого були сповнені Божих діянь, а Боже володарювання можна було побачити в будь-якій частині життя людини. Він не бачив Бога, але він зміг усвідомити, що Божі діяння є скрізь, і за свій нічим не примітний час на землі він зміг у кожному куточку свого життя побачити й усвідомити надзвичайні, дивовижні діяння Бога та побачити дивовижні Божі розпорядження. Прихованість і мовчання Бога не заважали Йову усвідомлювати Божі діяння та не впливали на його пізнання Божого володарювання над усім сущим. Його життя було втіленням володарювання та розпоряджень Бога, прихованого між усім сущим, у повсякденному житті Йова. У своєму повсякденному житті він також чув і розумів голос Божого серця й слова Бога, який мовчить між усім сущим, але виражає голос Свого серця та Свої слова, керуючи законами всього сущого. Отже, ви бачите: якщо люди мають таку ж людську сутність і прагнення, як у Йова, то вони можуть здобути таке ж усвідомлення та знання, як у Йова, і набути такого ж розуміння та знання Божого володарювання над усім сущим, як у Йова. Бог не являвся Йову та не говорив із ним, але Йов зумів бути досконалим і праведним, боятися Бога й утікати від злого. Інакше кажучи, навіть без того, щоб Бог являвся людині чи говорив із нею, Божих діянь серед усього сущого та Його володарювання над усім сущим достатньо для того, щоб людина усвідомила Боже існування, силу й владу, а Божої сили та влади достатньо для того, щоб людина стала на шлях богобоязливості й утечі від злого. Якщо така звичайна людина, як Йов, змогла досягти богобоязливості та втечі від злого, то й кожна звичайна людина, яка слідує за Богом, також повинна бути на це здатна. Хоча ці слова можуть звучати як логічний висновок, це не суперечить законам сущого. Проте факти не відповідають очікуванням: богобоязливість і втеча від злого, здавалося б, є прерогативою Йова й тільки Йова. При згадці про богобоязливість і втечу від злого люди думають, що це належить робити тільки Йову, неначе шлях богобоязливості й утечі від злого підписаний ім’ям Йова та ніяк не стосується інших людей. Причина цього зрозуміла: тільки Йов був наділений особистістю, яка відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, тому тільки Йов міг слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ви всі, мабуть, зрозуміли, що це означає: оскільки ніхто не наділений людською сутністю, яка б відзначалася чесністю, добросердечністю, правдивістю й любила справедливість, праведність і позитивне, то ніхто не може боятися Бога й утікати від злого, і тому люди ніколи не зможуть ні здобути Божу радість, ні бути непохитними серед випробувань. Це також означає, що всі люди, крім Йова, досі зв’язані сатаною та перебувають у його пастці; усі вони зазнають його звинувачень, нападів і знущань. Саме їх сатана намагається проковтнути, і всі вони – в’язні та бранці сатани, позбавлені свободи.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 57

Якщо серце людини вороже до Бога, то як вона може боятися Бога й утікати від злого?

Якщо люди сьогодення не наділені такою людською сутністю, як Йов, то яка їхня природа й сутність, як вони ставляться до Бога? Чи бояться вони Бога? Чи втікають вони від злого? Тих, хто не боїться Бога та не втікає від злого, можна охарактеризувати лише двома словами – «вороги Божі». Ви часто вимовляєте ці два слова, але ніколи не знали їхнього справжнього значення. Слова «вороги Божі» мають сутність: вони говорять не про те, що Бог бачить у людині ворога, а про те, що людина бачить ворога в Богові. По-перше, коли люди починають вірити в Бога, у кого з них немає власних цілей, мотивації й амбіцій? Навіть якщо якась частина людини вірить в існування Бога та бачила Його існування, у її вірі в Бога все одно є ця мотивація, і кінцева мета віри людини в Бога – це отримати Його благословення й те, чого вона хоче. У своєму життєвому досвіді люди часто думають собі: «Я заради Бога пожертвував сім’єю та кар’єрою, а Він що мені дав? Я мушу підбити підсумки та перевірити: чи отримав я останнім часом якісь благословення? За цей час я чимало віддав, я бігав і бігав, я багато страждав – чи дав мені Бог в обмін якісь обітниці? Чи згадав Він мої добрі вчинки? Яким буде мій кінець? Чи зможу я отримати Божі благословення? …». Кожна людина постійно робить у серці такі підрахунки та висуває до Бога вимоги, які несуть у собі її мотивацію, амбіції й ділове мислення. Тобто в серці людина постійно випробовує Бога, постійно будує плани щодо Бога, постійно аргументує перед Богом те, який кінець вона хоче особисто для себе, і намагається отримати від Бога заяву, побачити, чи може Бог дати їй те, чого вона хоче. Прагнучи до Бога, людина водночас не ставиться до Бога як до Бога. Людина завжди намагалась укладати з Богом угоди, безперестанку висуваючи до Нього вимоги та навіть тиснучи на Нього на кожному кроці – вимагаючи ще й ложки після того, як отримала мед. Намагаючись укласти з Богом угоду, людина водночас і сперечається з Ним, і є навіть такі люди, які часто стають слабкими, пасивними, млявими в роботі та сповненими нарікань на Бога, коли вони опиняються в певних ситуаціях або їм випадають випробування. Відколи людина почала вірити в Бога, вона стала вважати Бога рогом достатку, універсальним мультиінструментом, а себе – найбільшим Божим кредитором, ніби намагання отримати від Бога благословення й обітниці є її невід’ємним правом і повинністю, а Бог зобов’язаний захищати людину, дбати про неї та забезпечувати її. Таким є принципове розуміння «віри в Бога» всіх тих, хто вірить у Бога, і таким є їхнє найглибше розуміння поняття віри в Бога. У людині – від її природи й сутності до її суб’єктивного прагнення – немає нічого, що б стосувалося страху Божого. Мета людської віри в Бога не могла мати нічого спільного з поклонінням Богу. Тобто людина ніколи не вважала й не розуміла, що віра в Бога вимагає страху Божого та поклоніння Йому. У світлі таких умов сутність людини очевидна. У чому ж полягає ця сутність? Вона полягає в тому, що серце людини зловмисне, мерзенне й жадібне, що воно таїть у собі хитрість і підступність, що воно не любить справедливості, праведності й позитивного. Серце людини максимально закрите від Бога; воно зовсім не віддане Богові. Бог ніколи не бачив істинного серця людини, і людина ніколи Йому не поклонялася. Яку б велику ціну Бог не платив, скільки б роботи не виконував, скільки б не давав людині, вона залишається сліпою й абсолютно байдужою до всього цього. Людина ніколи не віддавала Богові свого серця, вона бажає лише сама розпоряджатися своїм серцем, приймати власні рішення, підтекст яких полягає в тому, що людина не хоче слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого, не хоче підкорятися Божому володарюванню та розпорядженням, не хоче поклонятися Богу як Богу. Таким є стан людини сьогодні. Тепер знову подивімося на Йова. Передусім чи укладав він угоду з Богом? Чи були в нього якісь приховані мотиви, коли він непохитно тримався шляху богобоязливості й утечі від злого? Чи Бог тоді комусь говорив про прийдешній кінець? Тоді Бог іще нікому не давав обітниць про кінець, і саме на такому тлі Йов зумів боятися Бога й утікати від злого. Чи витримують сьогоднішні люди порівняння з Йовом? Різниця занадто велика; вони на різних рівнях. Хоча Йов і небагато знав про Бога, він віддав Богові своє серце, і воно належало Богу. Він ніколи не укладав із Богом угод і не мав ніяких надмірних бажань чи вимог до Бога; натомість він вірив, що «Єгова дав, і Єгова забрав». Це було те, що він побачив і набув від того, що багато років життя дотримувався шляху богобоязливості й утечі від злого. Так само він здобув і результат, представлений у цих словах: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Ці два речення були тим, що він побачив і зрозумів у результаті свого слухняного ставлення до Бога протягом свого життєвого досвіду, і вони також були його найпотужнішою зброєю, з якою він тріумфально переміг під час сатанинських спокус, і основою його непохитності у свідченні про Бога. Чи зараз ви бачите Йова людиною, гідною любові? Чи сподіваєтеся ви стати такою людиною? Чи боїтеся ви зазнати спокус сатани? Чи вирішили ви молитися про те, щоб Бог піддав вас таким же випробуванням, як і Йова? Безсумнівно, більшість людей не наважилася б про таке молитися. Отже, очевидно, що ваша віра жалюгідно мала; порівняно з Йовом ваша віра просто не варта згадки. Ви – вороги Божі, ви не боїтеся Бога, ви не здатні бути непохитними у своєму свідченні про Бога, і ви не здатні тріумфально здолати напади, звинувачення та спокуси сатани. Що робить вас гідними отримати Божі обітниці? Тепер, коли ви почули історію Йова та зрозуміли значення спасіння людини й намір, з яким Бог її спасає, чи маєте ви тепер таку віру, щоб прийняти ті самі випробування, що і Йов? Хіба вам не слід мати трохи рішучості, щоб дозволити собі слідувати шляхом богобоязливості й утечі від злого?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 58

Не майте побоювань щодо Божих випробувань

Отримавши свідчення Йова після завершення його випробувань, Бог постановив, що Він здобуде громаду – або й більше ніж громаду – таких людей, як Йов, однак Він вирішив більше ніколи не дозволяти сатані нападати на інших людей і знущатися з них тими засобами, якими сатана спокушав Йова, нападав на нього та знущався з нього, заклавшись із Богом; Бог не дозволив сатані ще колись робити таке зі слабкою, нерозумною, нетямущою людиною – досить було того, що сатана спокушав Йова! Не дозволяти сатані знущатися з людей, як йому заманеться, – це милість Божа. Для Бога було достатньо того, що Йов зазнав сатанинських спокус і знущань. Бог не дозволив сатані ще коли-небудь таке робити, бо життям Божих послідовників і всім, що їх стосується, править і керує Бог, і сатана не має права маніпулювати обраними Богом людьми як йому заманеться – ви повинні чітко це усвідомлювати! Бог піклується про слабкість людини, розуміє її дурість і невігластво. Хоча для того, щоб людина могла повністю спастися, Бог мусить віддати її в руки сатани, Бог не бажає бачити, щоб сатана коли-небудь дурив людину та знущався з неї, і Він не хоче бачити, як людина постійно страждає. Людина була створена Богом, і те, що Бог править і керує всім, що стосується людини, посвячено Небом і визнано землею; це відповідальність Бога, і це влада, за допомогою якої Бог править усім сущим! Бог не дозволяє сатані знущатися з людини й ображати її як йому заманеться, Він не дозволяє сатані різними засобами збивати людину зі шляху, і тим більше Він не дозволяє сатані втручатися в Боже володарювання над людиною, топтати та знищувати закони, за якими Бог править усім сущим, не кажучи вже про велику Божу роботу управління та спасіння людства! Ті, кого Бог бажає спасти, і ті, хто здатен свідчити про Бога, є ядром і кристалізацією роботи Божого шеститисячолітнього плану управління, а також ціною Його зусиль у Його шеститисячолітній роботі. Як би міг Бог просто взяти й віддати цих людей сатані?

Люди часто переймаються через Божі випробування та бояться їх, однак вони постійно живуть у сатанинській пастці, на небезпечних теренах, де сатана знущається з людей і нападає на них – але тут вони незворушні й не знають страху. Що ж відбувається? Людська віра в Бога обмежена лише тим, що людина бачить. Вона нітрохи не цінує Божої любові та турботи про людину, Його ніжності й уваги до людини. У людині є трохи трепету й страху перед Божими випробуваннями, судом і карою, величчю та гнівом, але, крім цього, людина не має ні найменшого уявлення про добрі Божі наміри. При згадці про випробування людям здається, ніби Бог має якісь приховані мотиви, а деякі навіть, не знаючи, що Бог насправді з ними зробить, вважають, що Бог виношує злі задуми; отже, водночас із воланням про послух перед Божим володарюванням і розпорядженнями вони роблять усе можливе, щоб опиратись і протистояти Божому володарюванню над людиною й розпорядженням для людини, бо вважають, ніби якщо вони не будуть обережними, то будуть обмануті Богом, а якщо вони не триматимуть свою долю у власних руках, то все, що вони мають, може бути забране Богом, і навіть їхнє життя може бути обірване. Людина перебуває в таборі сатани, але ніколи не переймається тим, що сатана знущається з неї, і хоч сатана з неї знущається, вона ніколи не боїться потрапити в полон до сатани. Вона постійно говорить, що приймає Боже спасіння, але ніколи не довіряла Богові та не вірила, що Бог справді спасе людину з пазурів сатани. Якщо, подібно до Йова, людина здатна підкоритися Божим улаштуванням і розпорядженням, віддати все своє єство в Божі руки, то чи не буде її кінець таким же, як у Йова, – отриманням Божих благословень? Якщо людина здатна прийняти Боже правління та підкоритися йому, то що їй утрачати? Тож Я пропоную вам бути обережними у своїх діях і насторожено ставитися до всього, що на вас чекає. Не будьте необачними й імпульсивними, не дозволяйте своїй гарячій крові, природності, фантазіям або уявленням визначати ваше ставлення до Бога та людей, подій і об’єктів, які Він для вас улаштував; ви повинні бути обережними у своїх діях, і ви повинні більше молитись і шукати, щоб не накликати на себе Божий гнів. Пам’ятайте це!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 59

Йов після своїх випробувань (Вибрані уривки)

Йов 42:7–9: «І сталося так, що після того, як Єгова сказав ці слова Йову, Єгова сказав теманянину Еліфазові: Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі, бо ви не говорили слушного про Мене, як раб Мій Йов. І пішли теманянин Еліфаз, і шух’янин Білдад, і нааматянин Цофар, і вчинили так, як повелів їм Єгова; Єгова також прийняв Йова».

Йов 42:10: «І Єгова відновив попередній стан Йова, коли він помолився за своїх друзів; також Єгова дав Йову вдвічі більше, ніж він мав до того».

Йов 42:12: «Тож Єгова поблагословив залишок днів Йова більше, ніж його початок, і було в нього чотирнадцять тисяч овець, і шість тисяч верблюдів, і тисяча пар волів, і тисяча ослиць».

Йов 42:17: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями».

Тих, хто боїться Бога й утікає від злого, Бог цінує, а на нерозумних дивиться як на нікчемних

У Книзі Йова 42:7–9 Бог говорить, що Йов – Його раб. Те, що Бог називає його словом «раб», демонструє важливість Йова в Його серці; хоча Бог не називав Йова чимось поважнішим, це звертання ніяк не стосувалося важливості Йова в Божому серці. «Раб» тут – це Боже прізвисько для Йова. Багаторазові згадки Бога про «Його раба Йова» показують, наскільки Він був задоволений Йовом. Хоча Бог не говорив про значення слова «раб», Боже визначення слова «раб» можна побачити з Його слів у цьому уривку Святого Письма. Спершу Бог сказав теманянину Еліфазові: «Мій гнів спалахнув на тебе й на двох твоїх друзів, адже ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Цими словами Бог уперше відкрито сказав людям, що Він приймає все сказане та зроблене Йовом після Божих випробувань, і вперше відкрито підтвердив точність і правильність усього того, що зробив і сказав Йов. Бог розгнівався на Еліфаза та його приятелів через їхні неправильні, абсурдні міркування, адже ці люди, як і Йов, у житті не бачили явлення Бога та не чули, щоб Він промовляв якісь слова, але Йов мав таке точне знання про Бога, а вони могли лише сліпо здогадуватися про Нього, порушуючи Божу волю та випробовуючи Його терпіння в усьому, що робили. Тому, приймаючи все, що зробив і сказав Йов, Бог водночас розгнівався на інших, бо Він не тільки не побачив у них реальності страху Божого, але й не почув ніякого страху Божого в їхніх словах. Тож далі Бог висунув до них такі вимоги: «А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватися, щоб не вчинити вам злої речі». У цьому уривку Бог каже Еліфазу та іншим зробити щось, що спокутує їхні гріхи, бо їхня нерозумність була гріхом проти Бога Єгови, і тому вони повинні були принести цілопалення, щоб виправити свої помилки. Цілопалення часто приносяться Богові, але в цих конкретних цілопаленнях незвичайним є те, що вони були принесені Йову. Бог прийняв Йова, тому що Йов свідчив про Нього під час своїх випробувань. Тим часом ці друзі Йова під час його випробувань були викриті; через свою нерозумність вони були засуджені Богом, накликали на себе Божий гнів і підлягали Божому покаранню, – покаранню через принесення цілопалень перед Йовом, – після чого Йов помолився за них, щоб відвернути від них Боже покарання та гнів. Божий намір полягав у тому, щоб осоромити їх, бо ці люди не боялися Бога, не втікали від злого та засудили доброчесність Йова. З одного боку, Бог говорив їм, що Він не приймав їхніх учинків, але всіляко приймав Йова та радів йому; з іншого боку, Бог говорив їм, що прийняття Богом підносить людину перед Богом, що через свою нерозумність людина ображає Бога, ненависна Богові, нікчемна та мерзенна в Божих очах. Це визначення, які Бог дав двом типам людей, це Боже ставлення до цих двох типів людей, і це Боже формулювання вартості та становища цих двох типів людей. Хоча Бог назвав Йова Своїм рабом, у Божих очах цей раб був улюбленим, і він був наділений владою молитися за інших і прощати їм їхні помилки. Цей раб міг напряму говорити з Богом і поставати перед Ним, і його статус був вищим і почеснішим, ніж у інших. Це і є справжнє значення сказаного Богом слова «раб». Йов був удостоєний цієї особливої честі через свою богобоязливість і втечу від злого, а причина, з якої Бог не називав рабами інших людей, полягає в тому, що вони не боялися Бога та не втікали від злого. Ці два абсолютно різних підходи Бога виражають Його ставлення до двох типів людей: тих, хто боїться Бога та втікає від злого, Бог приймає й дивиться на них як на дорогоцінних, а нерозумні не бояться Бога, не здатні втікати від злого та не в змозі отримати Божу прихильність; вони часто викликають у Бога ненависть і осуд, і в Божих очах вони нікчемні.

Бог дає Йову владу

Йов помолився за своїх друзів, і завдяки молитвам Йова Бог після цього не розібрався з ними так, як годилося б за їхню нерозумність: Він не покарав їх і ніяк не відплатив їм. Чому так сталося? Тому що молитви, які підносив за них раб Божий Йов, дійшли до Божих вух; Бог простив їх, бо прийняв молитви Йова. Що ж ми в цьому бачимо? Коли Бог когось благословляє, Він дає цій людині багато нагород, і не тільки матеріальних: Бог також дає їй владу, дає право молитися за інших людей, і Бог забуває гріхи тих людей і не звертає на них уваги, бо Він чує ці молитви. Це саме та влада, яку Бог дав Йову. Завдяки молитвам, у яких Йов просив припинити осуд Еліфаза та його приятелів, Бог Єгова осоромив цих нерозумних людей – що, звісно, було Його особливим покаранням для них.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 60

Бог знову благословляє Йова, а сатана більше ніколи не звинувачує його

Серед інших тверджень Бог Єгова сказав такі слова: «ви не говорили про Мене того, що правильно, як Мій слуга Йов». Що ж такого сказав Йов? Він сказав те, про що ми говорили раніше, а також багато сторінок тих слів у Книзі Йова, про які записано, що їх промовив Йов. На всіх цих багатьох сторінках слів Йов жодного разу не нарікає на Бога та не говорить про жодні побоювання щодо Нього. Він просто чекає на результат. Саме це очікування і є виявом його слухняного ставлення – у результаті цього ставлення та тих слів, які Йов сказав Богу, він був прийнятий Богом. Коли він переносив випробування й терпів тяготи, Бог був поруч із ним, і хоча тяготи Йова не зменшувалися від Божої присутності, Бог бачив те, що бажав побачити, і чув те, що бажав почути. Кожна дія й кожне слово Йова досягали Божих очей і вух; Бог чув і бачив – це факт. Знання Йова про Бога та думки про Бога в його серці в той час, у той період насправді не були такими конкретними, як у людей сьогодення, але в контексті того часу Бог усе одно визнав усе, що сказав Йов, тому що його поведінка та думки в його серці, а також те, що він висловив і виявив, були достатніми для задоволення Божих вимог. За той час, що Йов зазнавав випробувань, те, що він подумав у своєму серці та вирішив зробити, показало Богові результат, який був для Нього задовільним, і після цього Бог забрав від Йова випробування, Йов звільнився від своїх бід, і його випробування минули та більше ніколи не випадали на його долю. Оскільки Йов уже піддавався випробуванням, був непохитним під час цих випробувань і здобув повний тріумф над сатаною, Бог обдарував Йова цілком заслуженими благословеннями. Як записано в Книзі Йова 42:10, 12, Йов був благословенний повторно, і навіть більше, ніж він був благословенний у перший раз. Тоді сатана відступив і більше нічого не говорив і не робив, і відтоді Йов більше не зазнавав його втручань і нападів, і сатана більше не висував звинувачень проти благословень, якими Бог обдарував Йова.

Йов проводить другу половину свого життя серед Божих благословень

Хоча Його благословення того часу обмежувалися лише вівцями, великою рогатою худобою, верблюдами, матеріальними цінностями тощо, але благословення, які Бог у Своєму серці бажав дати Йову, були набагато більшими. Чи було тоді записано, які вічні обітниці Бог бажав дати Йову? У Своїх благословеннях Йову Бог не згадував його кінця й не порушував це питання, і незалежно від того, яку важливість і становище Йов мав у Божому серці, загалом Бог був дуже поміркований у Своїх благословеннях. Бог не оголосив про кінець Йова. Що це означає? У той час, коли Божий план іще не дійшов до моменту проголошення кінця людини та не вступив у завершальну стадію Божої роботи, Бог не згадував про кінець, а просто обдаровував людину матеріальними благословеннями. Це означає, що друга половина життя Йова пройшла серед Божих благословень, що відрізняло його від інших людей, – але, як і вони, він старів, і, як для кожної звичайної людини, для нього настав день, коли він попрощався зі світом. Тому й записано, що «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Що тут означають слова «впокоївся насиченим днями»? В епоху перед тим, як Бог проголосив кінець людей, Він установив для Йова певну тривалість життя, і коли цього віку було досягнуто, Він дозволив Йову природно піти із цього світу. Від другого благословення й до смерті Йова Бог не додавав йому жодних нових тягот. Для Бога смерть Йова була природною й необхідною; вона була чимось цілком нормальним, а не судом або засудженням. За життя Йов поклонявся Богові й боявся Його; про те, який кінець чекає на нього після смерті, Бог нічого не говорив і не коментував. Бог має сильне почуття доречності в тому, що Він говорить і робить, а зміст і принципи Його слів і вчинків відповідають стадії Його роботи та періоду, у який Він працює. Який кінець мав такий чоловік, як Йов, у Божому серці? Чи ухвалив Бог у Своєму серці якесь рішення? Звісно, що ухвалив! Просто воно було невідоме людині; Бог не хотів говорити про нього людині, та й не мав такого наміру. Тож, поверхово кажучи, Йов помер насиченим днями, і таким було життя Йова.

Ціна, яку Йов утілив протягом життя

Чи прожив Йов життя, яке мало цінність? У чому полягала ця цінність? Чому кажуть, що він прожив життя, яке мало цінність? У чому була цінність Йова для людини? З точки зору людини він представляв людство, яке Бог хоче спасти, несучи гучне свідчення про Бога перед сатаною й людьми світу. Він виконав обов’язок, який належить виконати Божому творінню, і став взірцем і зразком для всіх тих, кого Бог бажає спасти, адже він дав людям побачити, що цілком можливо перемогти сатану, покладаючись на Бога. У чому була цінність Йова для Бога? Для Нього цінність життя Йова полягала в його здатності боятися Бога, поклонятися Богу, свідчити про Божі діяння та хвалити їх, приносячи Богові втіху та радість; для Бога цінність життя Йова полягала також у тому, що перед смертю Йов пережив випробування, тріумфально переміг сатану та гучно засвідчив про Бога перед сатаною й людьми світу, завдяки чому Бог здобув славу серед людства, втішивши Своє серце й давши Своєму палкому серцю поглянути на результат і побачити надію. Його свідчення створило в Божій роботі управління людством прецедент того, як можна бути непохитним у своєму свідченні перед Богом і як можна осоромити сатану від імені Бога. Хіба не в цьому цінність життя Йова? Йов приніс утіху Божому серцю, дав Богу передчуття насолоди від здобуття слави та забезпечив чудовий початок Божого плану управління. Відтоді ім’я Йова стало символом здобуття Богом слави та знаком тріумфу людства над сатаною. Те, що Йов утілив за життя, і його визначний тріумф над сатаною вічно цінуватимуться Богом, а його досконалість, праведність і страх Божий шануватимуться та наслідуватимуться прийдешніми поколіннями. Бог вічно цінуватиме його, як бездоганну, осяйну перлину, і так само він вартий того, щоб його цінувала людина!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 61

Норми періоду Закону

Десять заповідей

Принципи побудови вівтарів

Норми поводження з рабами

Норми щодо крадіжок і відшкодування збитків

Дотримання суботнього року та трьох свят

Норми дотримання суботнього дня

Норми щодо жертв

Жертви цілопалення

Хлібні жертви

Мирні жертви

Жертви за гріх

Жертви за провину

Норми щодо принесення жертв священниками (Аарону та його синам наказано підкорятися)

Як священникам належить приносити жертви цілопалення

Як священникам належить приносити хлібні жертви

Як священникам належить приносити жертви за гріх

Як священникам належить приносити жертви за провину

Як священникам належить приносити мирні жертви

Норми щодо того, як священникам належить їсти жертви

Чисті й нечисті тварини (яких тварин можна їсти, а яких ні)

Норми очищення породіль

Стандарти огляду прокази

Норми для тих, хто зцілився від прокази

Норми очищення заражених домів

Норми для тих, хто страждає на неприродні течі

День спокути, який необхідно відзначати раз на рік

Норми забою великої рогатої худоби й овець

Заборона слідувати огидним звичаям язичників (чинити кровозмішення тощо)

Норми, яких повинні дотримуватися люди («будьте святі, бо я, Єгова, Бог ваш, святий» (Левит 19:2))

Страта тих, хто приносить своїх дітей у жертву Молохові

Норми покарання за злочин перелюбу

Норми, яких повинні дотримуватися священники (норми повсякденної поведінки, норми споживання святинь, норми приношення жертв тощо)

Свята, яких слід дотримуватися (день суботній, Пасха, П’ятидесятниця, День спокути тощо)

Інші норми (запалювання лампад, ювілейний рік, викуп землі, давання обітниць, приношення десятини тощо)

Норми періоду Закону – реальний доказ того, що Бог спрямовує все людство

Отже, ви читали ці норми та принципи періоду Закону, чи не так? Чи охоплюють ці норми широкий спектр? По-перше, вони включають десять заповідей, після чого йдуть норми того, як будувати вівтарі, тощо. Далі наводяться норми дотримання суботи та трьох свят, а після цього – норми щодо жертв. Ви бачили, скільки є видів жертв? Жертви цілопалення, хлібні й мирні жертви, жертви за гріх тощо. За ними йдуть норми того, як священникам належить приносити жертви, зокрема цілопалення, хлібні жертви й інші види жертв. Восьма група норм стосується вживання жертв священниками в їжу. Далі йдуть норми щодо того, чого людям слід дотримуватись упродовж життя. Існують приписи для багатьох аспектів життя людей, як-от норми щодо того, що можна й не можна їсти, щодо очищення жінок після пологів і щодо тих, хто зцілився від прокази. У цих нормах Бог доходить до того, що говорить про хвороби, – є навіть правила забою овець і великої рогатої худоби тощо. Вівці та худоба створені Богом, і ти повинен різати їх так, як велить тобі Бог; у словах Бога, без сумніву, є сенс; безсумнівно, правильно чинити так, як велить Бог, і, безперечно, це людям корисно! Є також свята й правила, яких треба дотримуватися, такі як суботній день, Пасха та багато іншого, – про все це говорив Бог. Погляньмо на останні норми, про інше: запалення лампад, ювілейний рік, викуп землі, давання обітниць, приношення десятини тощо. Чи охоплюють вони широкий спектр? Перше, про що слід поговорити, – це питання жертв людей. Далі йдуть норми щодо крадіжок і відшкодування збитків, дотримання суботнього дня тощо; вони стосуються кожної життєвої деталі. Тобто коли Бог починав офіційну роботу Свого плану управління, Він установив багато норм, яких повинна була дотримуватися людина. Ці норми призначалися для того, щоб людина могла вести нормальне людське життя на землі – нормальне людське життя, невіддільне від Бога та Його проводу. Спершу Бог сказав людині, як робити вівтарі, як облаштовувати вівтарі. Після цього Він сказав людині, як приносити жертви, і встановив, як людина повинна жити: на що в житті вона повинна звертати увагу, чого повинна дотримуватися, що повинна й не повинна робити. Те, що Бог установив для людини, було всеосяжним, і цими звичаями, нормами та принципами Він стандартизував поведінку людей, спрямовував їхнє життя й посвячення в Божі закони, спрямовував їх до Божого вівтаря, спрямовував їх у тому, щоб серед усього створеного Богом для людини вони мали життя, наділене порядком, розміреністю та поміркованістю. Цими простими нормами та принципами Бог спершу встановив межі для людини, щоб людина мала на землі нормальне життя поклоніння Богові, мала нормальне людське життя; таким є конкретний зміст початку Його шеститисячолітнього плану управління. Ці норми та правила охоплюють дуже широкий зміст, конкретизують Божий провід людства в період Закону, і їх повинні були прийняти й виконувати люди, які прийшли до періоду Закону; ці норми та правила є свідченням про роботу, виконану Богом у період Закону, і реальним доказом Божого керівництва та проводу всього людства.

Людство навіки невіддільне від Божих учень і забезпечення

У цих нормах ми бачимо, що ставлення Бога до Своєї роботи, Свого управління та до людства є серйозним, сумлінним, прискіпливим і відповідальним. Він виконує ту роботу, яку повинен виконувати серед людства, відповідно до Своїх етапів, без найменших відхилень, промовляючи ті слова, які Він повинен промовляти до людства, без найменших помилок і упущень, даючи людині зрозуміти, що вона невіддільна від Божого керівництва, і показуючи їй, наскільки все, що робить і говорить Бог, важливо для людства. Незалежно від того, якою людина є в наступному періоді, на самому початку – у період Закону – Бог робив ці прості речі. На думку Бога, поняття людей про Бога, світ і людство в той період були абстрактними й непрозорими, і навіть якщо в людей були якісь свідомі ідеї та наміри, усі вони були неясними й неправильними, а тому людство було невіддільне від Божих учень і Божого забезпечення для нього. Найдавніше людство нічого не знало, і тому Богу довелося починати вчити людину з найповерховіших, елементарних принципів виживання та норм, необхідних для життя, потроху вкладаючи ці речі в серце людини. Через ці норми, через ці правила, які були словесними, Він давав людині поступово зрозуміти Його, поступово оцінити та зрозуміти Його керівництво, а також отримати елементарне уявлення про стосунки між Ним і людиною. Лише досягнувши цього результату, Бог зміг потроху виконувати ту роботу, яку мав робити пізніше. Тому ці норми й та робота, яку Бог виконав у період Закону, є першоосновою Його роботи спасіння людства й першою стадією роботи в Божому плані управління. Хоча до початку роботи в період Закону Бог говорив з Адамом, Євою та їхніми нащадками, ті накази й учення не були настільки систематичними та конкретними, щоб їх можна було давати людині одну за одною, і вони не були записані та не стали нормами. Причина полягає в тому, що тоді Божий план іще не просунувся настільки далеко; Бог зміг почати промовляти ці норми періоду Закону та примушувати людину виконувати їх, тільки коли підвів людину до цього етапу. Цей процес був необхідний, а результат – неминучий. Ці прості звичаї й норми показують людині етапи Божої роботи управління та мудрість Бога, що розкривається в Його плані управління. Бог знає, який зміст і засоби використовувати для початку, які засоби використовувати для продовження та які засоби використовувати для завершення, щоб Він зміг здобути громаду людей, які свідчать про Нього, і щоб Він зміг здобути громаду Своїх однодумців. Він знає, що є в людині, і знає, чого їй бракує. Він знає, що Він мусить дати та як Він мусить вести людину, і так само Він знає, що людина повинна й не повинна робити. Людина подібна до маріонетки: навіть хоча вона не розуміла Божої волі, вона не могла не йти під проводом Божої роботи управління, крок за кроком, аж до сьогоднішнього дня. У Божому серці не було ніякої неясності щодо того, що Він повинен був робити; у Його серці був дуже ясний і виразний план, і Він виконував ту роботу, яку Сам бажав виконати, згідно зі Своїми етапами та Своїм планом, просуваючись від поверхового до глибинного. Навіть якщо Він не вказував на ту роботу, яку Йому належало виконати пізніше, Його подальша робота все одно продовжувала здійснюватись і просуватись у суворій відповідності до Його плану, який є владою Божою та проявом того, Хто є Бог і чим володіє. Незалежно від того, на якій стадії Свого плану управління Він працює, Його характер і Його сутність представляють Його Самого. Це абсолютна правда. Незалежно від періоду та стадії роботи, є речі, які ніколи не зміняться: те, яких людей Бог любить і яких ненавидить, Його характер і все те, Хто Він є і чим володіє. І хоча ці норми й принципи, встановлені Богом під час роботи періоду Закону, сьогодні здаються людям дуже простими та поверховими, хоча їх легко зрозуміти й виконати, у них усе одно є Божа мудрість, і в них усе одно є характер Бога й те, Хто Він є і чим володіє. Бо в цих, здавалося б, простих нормах виявляється Божа відповідальність і піклування про людство, а також вишукана сутність Його помислів, що дає людині змогу по-справжньому усвідомити той факт, що Бог править усім сущим і що все суще управляється Його рукою. Скільки б знань не опановувало людство, скільки б теорій і таємниць не осягало, для Бога ніщо із цього не здатне замінити Його забезпечення людства та керівництво людством; люди вічно будуть невіддільними від Божого проводу й особистої роботи Бога. Такими є нерозривні стосунки між людиною й Богом. Незалежно від того, чи Бог дає тобі заповідь, чи норму, чи істину, щоб ти зрозумів Його волю, незалежно від того, що Він робить, мета Бога – привести людину в прекрасний завтрашній день. Слова, які вимовляє Бог, і робота, яку Він виконує, є водночас і виявленням одного з аспектів Його сутності, і виявленням одного з аспектів Його характеру та Його мудрості; вони є неодмінним етапом Його плану управління. Цього не можна ігнорувати! Божа воля є в усьому, що Він робить; Бог не боїться недоречних зауважень і не лякається ніяких людських уявлень і думок про Нього. Він просто виконує Свою роботу й продовжує Своє управління відповідно до Свого плану управління, не обмежений жодною людиною, подією чи об’єктом.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Божі слова на кожен день. Уривок 62

Огляд думок, ідей і дій Бога, відколи Він створив світ

Сьогодні ми спершу підсумуємо Божі думки, ідеї та кожен Його крок, відколи Він створив людство. Ми розглянемо, яку роботу Він виконав, від створення світу до офіційного початку періоду Благодаті. Тоді ми зможемо виявити, які з Божих думок та ідей невідомі людині, і звідти ми зможемо прояснити порядок Божого плану управління та глибоко зрозуміти контекст, у якому Бог створив Свою роботу управління, її джерело та процес розвитку, а також глибоко зрозуміти, яких результатів Він бажає від Своєї роботи управління, – тобто суть і мету Його роботи управління. Щоб усе це зрозуміти, нам потрібно перенестися назад у далекі, тихі, безмовні часи, коли людей ще не існувало…

Бог власноруч створює першу живу людину

Коли Бог встав зі Свого ложа, перше, що спало Йому на думку, було таке: створити живу істоту – справжню, живу людину, – щоб вона жила разом із Ним і була Йому постійним супутником; ця людина могла б Його слухати, і Він би міг їй довіритись і говорити з нею. Тоді Бог у перший раз зачерпнув жменю ґрунту, і з неї Він створив найпершу живу людину за подобою, яку уявив у Своєму розумі, і тоді Він дав цій живій істоті ім’я – Адам. Коли в Бога з’явилася ця жива, дихаюча людина, що Він відчув? Він уперше відчув радість мати супутника, когось близького. Він також уперше відчув батьківську відповідальність і турботу, яка приходить разом із нею. Ця жива, дихаюча людина принесла Богові щастя й радість; Він уперше відчув розраду. Це було найперше, що Бог зробив не Своїми думками чи навіть словами, а Своїми власними руками. Коли перед Богом постала така істота – жива, дихаюча людина, створена з плоті й крові, з тілом і образом, здатна розмовляти з Богом, – Він відчув таку радість, якої ніколи раніше не знав. Бог по-справжньому відчув Свою відповідальність, і ця жива істота не просто зворушила Його серце, а зігрівала й розчулювала його кожним своїм маленьким рухом. Коли ця жива істота постала перед Богом, Він уперше задумався про те, щоб здобути більше таких людей. І з тієї першої Божої думки почалася ціла низка подій. Для Бога всі ці події відбувались уперше, але що б Він у цей час не відчував: радість, відповідальність, турботу, – Він не мав із ким розділити ці почуття. З тієї самої миті Бог справді відчув самотність і смуток, яких ніколи раніше не знав. Він бачив, що людина не може ні прийняти, ні осягнути Його любов і турботу, Його наміри щодо людини, тому Він досі відчував у серці скорботу й біль. Хоча Він усе це робив для людини, людина цього не знала й не розуміла. Крім щастя, радості й розради, людина швидко принесла Йому Його перші почуття скорботи й самотності. Ось що Бог думав і як почувався в той час. Поки Бог усе це робив, Його серце повнилося то радістю, то скорботою, то болем, змішаними з тривогою. Він хотів лише якнайшвидше зробити так, щоб ця людина, це людство дізналися, що в Нього на серці, і швидше зрозуміли Його наміри. Тоді вони змогли б стати Його послідовниками, поділяти Його думки та жити в згоді з Його волею. Вони більше не просто безмовно слухали б, як Бог говорить; вони більше не були б необізнаними щодо того, як приєднатися до Бога в Його роботі; і насамперед вони більше не були б людьми, байдужими до Божих вимог. Ці перші речі, які зробив Бог, дуже значущі й мають велику цінність для Його плану управління та для людей сьогодні.

Створивши все суще та людство, Бог не став відпочивати. Йому не давало спокою невгамовне прагнення чинити Своє управління та здобувати людей, яких Він так любив серед людства.

Бог вершить низку безпрецедентних діянь до та після періоду Закону

Далі ми бачимо з Біблії, що незабаром після того, як Бог створив людей, по всьому світу стався великий потоп. В описі потопу згадується Ной, і можна сказати, що Ной був першою людиною, яку Бог покликав працювати з Ним над виконанням Божого завдання. Звісно, це також був перший раз, коли Бог покликав людину на землі зробити щось згідно з Його наказом. Коли Ной добудував ковчег, Бог уперше затопив землю. Коли Бог знищив землю потопом, Він уперше після створення людей відчув до них непереборну огиду; саме це й змусило Бога прийняти болісне рішення знищити цей людський рід потопом. Після того як потоп знищив землю, Бог уклав із людьми Свій перший заповіт – заповіт на знак того, що Він більше ніколи не знищить світ потопами. Символом цього заповіту стала веселка. Це був перший заповіт, який Бог уклав із людством, тож веселка стала першим знаком заповіту, даного Богом; веселка – це реальне фізичне явище. Саме існування веселки часто змушує Бога сумувати за попереднім людським родом, який Він утратив, і служить Йому постійним нагадуванням про те, що з ним сталося… Бог не сповільнював Свого темпу: Йому не давало спокою невгамовне прагнення перейти до наступного етапу Свого управління. Згодом Бог зробив Авраама Своїм першим обранцем для Своєї роботи по всьому Ізраїлю. Це також був перший випадок, коли Бог обрав такого кандидата. Через цю людину Бог вирішив почати Свою роботу спасіння людства, а також продовжити Свою роботу серед нащадків цієї людини. З Біблії ми бачимо, що саме так Бог і вчинив з Авраамом. Далі Бог зробив Ізраїль свою першою обраною землею та почав Свою роботу періоду Закону через Свій обраний народ – ізраїльтян. І знову Бог уперше в історії дав ізраїльтянам чіткі правила та закони, яких мало дотримуватися людство, і детально їх пояснив. Це був перший раз, коли Бог дав людям такі конкретні, стандартизовані правила щодо того, як їм приносити жертви, як їм жити, що робити й чого не робити, які свята й дні відзначати, якими принципами керуватися в усьому, що вони робили. Це був перший раз, коли Бог дав людству такі детальні, стандартизовані норми та принципи того, як людям жити.

Щоразу, коли Я кажу «перший» або «вперше», це означає, що Бог виконав таку роботу, за яку доти ніколи не брався. Це значить, що такої роботи доти ще ніколи не бувало, і навіть хоча Бог створив людство та всілякі творіння й живих істот, таку роботу Він до цього ніколи не виконував. Уся ця робота стосувалася Божого управління людством; усе це було пов’язане з людьми та Його спасінням і управлінням ними. Після Авраама Бог знову зробив ще дещо вперше в історії: Він обрав Йова, щоб той жив за законом і зміг протистояти спокусам сатани, продовжуючи боятися Бога, втікати від злого та свідчити про Бога. Тоді Бог також уперше дозволив сатані спокушати людину й уперше побився об заклад із сатаною. Урешті-решт Він уперше здобув людину, яка була спроможна свідчити про Нього, стоячи перед сатаною, і змогла повністю осоромити сатану. Відколи Бог створив людство, це була перша здобута Ним людина, що зуміла про Нього свідчити. Здобувши цю людину, Бог іще більше загорівся бажанням продовжити Своє управління та виконати наступний етап Своєї роботи, і Він узявся готувати місце й людей, яких збирався вибрати для наступного етапу Своєї роботи.

Тепер, коли ми про все це поспілкувалися, чи з’явилось у вас істинне розуміння Божої волі? Бог вважає цей епізод Свого управління людством, Свого спасіння людства важливішим за все інше. Він робить усе це не тільки Своїм розумом, не тільки Своїми словами та, безперечно, без легковажного ставлення: Він робить усе це з планом, метою, стандартами та Своєю волею. Очевидно, що ця робота спасіння людства має велике значення як для Бога, так і для людини. Якою б важкою не була ця робота, якими б великими не були перешкоди, якими б слабкими не були люди, яким би глибоким не був людський непослух, для Бога все це не тяжко. Бог постійно клопочеться, докладаючи Своїх кропітких зусиль і керуючи роботою, яку Він Сам бажає виконати. Він також усе впорядковує та здійснює Своє володарювання над усіма тими людьми, над якими Він працюватиме, і над усією роботою, яку Він хоче виконати: нічого подібного ніколи раніше не робилося. Це вперше Бог скористався такими методами та заплатив таку велику ціну за цей великий проект з управління людством і його спасіння. Поки Бог виконує цю роботу, мало-помалу Він без застережень проявляє та вивільняє для людства Свої кропіткі зусилля, те, Хто Він є і чим володіє, Свою мудрість, всемогутність і всі аспекти Свого характеру. Він дає їм волю та виявляє їх так, як ще ніколи раніше не виявляв. Тож у цілому всесвіті ще ніколи не було істот, що були б настільки близькими до Бога та мали б із Ним такі тісні стосунки, крім людей, якими Бог прагне керувати та яких хоче спасти. У Його серці людство, яким Він хоче управляти та яке бажає спасти, є найважливішим; це людство Він цінує понад усе. І хоча Він заплатив за нього велику ціну, а воно постійно завдає Йому болю та не слухається, Він ніколи не відступається від цього людства й невтомно продовжує Свою роботу без нарікань і жалю. Адже Він знає, що рано чи пізно люди почують Його заклик і зворушаться Його словами, визнають, що Він – Господь творіння, і повернуться на Його бік…

Після всього, що ви почули сьогодні, вам може здатися, ніби все, що робить Бог, цілковито звичне. Схоже, що люди завжди відчували деякі Божі наміри щодо них із Його слів і з Його роботи, але між їхніми почуттями чи знаннями й тим, що думає Бог, завжди існує певна дистанція. Ось чому Я вважаю, що потрібно спілкуватися з усіма людьми про те, для чого Бог створив людство та що стоїть за Його бажанням здобути те людство, на яке Він сподівався. Дуже важливо донести це до кожного, щоб у кожного в серці була ясність і розуміння. Оскільки кожна Божа думка й ідея, кожна фаза та кожен період Його роботи є частиною всієї Його роботи управління й тісно з нею пов’язані, то коли ти розумієш Божі думки, ідеї та Його волю на кожному етапі Його роботи, це те саме, що розуміти, як почалася робота над Його планом управління. Саме це і є основою для поглиблення твого розуміння Бога. Хоча все, що зробив Бог, коли створив світ, і про що Я згадував раніше, поки що видається просто «інформацією», яка не стосується пошуку істини, але у твоєму досвіді все ж настане день, коли ти перестанеш думати, що це просто якісь уривки інформації, та й годі, або що це просто якась таємниця. Із часом твоє життя розвиватиметься, і коли Бог посяде у твоєму серці певне місце чи ти глибше, ґрунтовніше зрозумієш Його волю, ти справді усвідомиш важливість і необхідність того, про що Я сьогодні говорю. Якою б мірою ви це зараз не приймали, вам усе одно необхідно знати це й розуміти. Коли Бог щось робить, коли Він виконує Свою роботу, – чи то Своїми ідеями, чи то Своїми власними руками, чи то вперше, чи востаннє, – зрештою в Бога завжди є план, і в усьому, що Він робить, є Його цілі та Його думки. Ці цілі та думки представляють Божий характер, і вони виявляють те, Хто Він є і чим володіє. Ці дві речі – Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, – повинні розуміти всі люди до єдиної. Зрозумівши Його характер і те, Хто Він є і чим володіє, людина зможе поступово усвідомити, чому Бог робить те, що робить, і чому Він каже те, що каже. Тоді вона зможе здобути більше віри, щоб слідувати за Богом і шукати істину та зміну у своєму характері. Тобто людське розуміння Бога та людська віра в Бога нероздільні.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 63

Якщо люди пізнають і зрозуміють Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, то вони здобудуть життя, що походить від Бога. Щойно в тобі буде вчинено це життя, твій страх Божий почне ставати дедалі більшим. Це цілком природний здобуток. Якщо ти не хочеш зрозуміти й пізнати характер Бога чи Його сутність, якщо ти не хочеш навіть задуматися над цими речами чи зосередитися на них, я можу з упевненістю сказати тобі, що той шлях, яким ти зараз ідеш у своїй вірі в Бога, ніколи не дозволить тобі виконати Його волю чи здобути Його похвалу. Ба більше, так ти ніколи по-справжньому не набудеш спасіння – це остаточні наслідки. Якщо люди не розуміють Бога та не знають Його характер, їхні серця ніколи не зможуть по-справжньому відкритися Йому. Зрозумівши Бога, люди почнуть цінувати та смакувати те, що в Його серці, із цікавістю та вірою. Якщо ти цінуватимеш і смакуватимеш те, що в Божому серці, то твоє серце поступово, мало-помалу відкриється Йому. Коли твоє серце Йому відкриється, ти відчуєш, наскільки ганебними й негідними були твоє спілкування з Богом, твої вимоги до Бога та твої власні навіжені бажання. Коли твоє серце справді відкриється Богу, ти побачиш, що Його серце – такий безкінечний світ, і ти ввійдеш у світ, з яким досі був не знайомий. У цьому світі немає лукавства, немає обману, немає темряви й немає зла. Є тільки щирість і вірність; тільки світло та порядність; тільки праведність і доброта. Він повен любові та піклування, повен співчуття й терпимості, і через нього ти відчуваєш щастя й радість бути живим. Усе це Бог явить тобі, коли ти відкриєш Йому своє серце. Цей безкінечний світ повний Божої мудрості та всемогутності; він також повний Його любові та Його влади. Тут ти можеш побачити кожний аспект того, Хто є Бог і чим володіє, що Його радує, чому Він хвилюється, що Його засмучує або злить… Ось що може побачити кожна людина, яка відкриває своє серце й дозволяє Богу ввійти в нього. Бог зможе ввійти у твоє серце, тільки якщо ти сам відкриєш його для Бога. Ти зможеш побачити, Хто є Бог, чим Він володіє та які Його наміри щодо тебе, тільки якщо Він увійшов у твоє серце. Тоді ти відкриєш для себе, що все в Бозі таке дорогоцінне, а те, Хто Він є і чим володіє, таке варте того, щоб ним дорожити. Порівняно із цим люди, які тебе оточують, об’єкти й події у твоєму житті та навіть твої близькі, твій партнер і те, що ти любиш, ледь варті згадки. Вони такі маленькі й такі нікчемні; ти відчуєш, що жодний матеріальний об’єкт більше не зможе тебе звабити чи спокусити на те, щоб заплатити за нього якусь ціну. У Божій смиренності ти побачиш Його велич і Його вищість. Більше того, у якомусь Божому діянні, що його ти раніше вважав досить невеликим, ти побачиш Його нескінченну мудрість і Його терпимість, і ти побачиш Його терпіння, Його витримку й те, як Він тебе розуміє. Це породить у тобі Його обожнювання. У той день ти відчуєш, що людство живе в такому нечистому світі, що люди поруч з тобою, і те, що відбувається в твоєму житті, і навіть ті, кого ти любиш, їхня любов до тебе, їхній так званий захист або турбота про тебе не варті навіть згадки: тільки Бога ти любиш, і тільки Бог для тебе найдорожчий. Коли настане цей день, Я вірю, що знайдуться люди, які скажуть: Божа любов така велика, а Його сутність така свята – у Бозі немає ні обману, ні зла, ні заздрості, ні чвар, а тільки праведність і справжність, і все, Хто є Бог і чим володіє, повинно бути бажаним для людини. Люди повинні тягнутися до цього та прагнути цього. На якій основі будується спроможність людства досягти цього? На основі людського розуміння Божого характеру та Божої сутності. Тому розуміння характеру Бога й того, Хто Він є і чим володіє, – це урок на все життя для кожної людини; це мета на все життя, яку переслідує кожна людина, що прагне змінити свій характер і прагне пізнати Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 64

Бог уперше стає плоттю для виконання роботи

Якщо ми хочемо зрозуміти більше про те, Хто є Бог і чим володіє, ми не можемо зупинятися на Старому Заповіті чи на періоді Закону – ми повинні рухатися далі, слідуючи за етапами, пройденими Богом у Своїй роботі. Отже, оскільки Бог закінчив період Закону та розпочав період Благодаті, прослідуймо і ми за Ним у період Благодаті – період, сповнений благодаті та відкуплення. У цей період Бог знову здійснив щось дуже важливе, чого раніше ніколи не робилося. Робота в цьому новому періоді була новою відправною точкою як для Бога, так і для людства – відправною точкою, що полягала в ще одній новій Божій роботі, яка ніколи не виконувалася раніше. Ця нова робота була безпрецедентною – чимось за межами уяви людей і всього живого. Це тепер добре відомо всім людям: уперше Бог став людиною, і вперше Він почав нову роботу в образі людини, з ідентичністю людини. Ця нова робота означала, що Бог завершив Свою роботу в період Закону та що Він більше не збирався ні робити, ні говорити нічого згідно із законом. І так само Він більше нічого не говорив і не робив у формі закону або згідно з принципами чи правилами закону. Тобто вся Його робота, заснована на законі, припинилася назавжди, тому що Бог хотів почати нову роботу й робити нові справи. Його план знов отримав нову відправну точку, і тому Бог мав привести людство в наступний період.

Те, радісною ця звістка була для людей чи зловісною, залежало від сутності кожної окремої людини. Можна сказати, що для декого це була не радісна звістка, а зловісна, бо коли Бог починав Свою нову роботу, ті люди, які просто дотримувалися законів і правил, які просто слідували вченням, але не боялися Бога, були схильні використовувати стару роботу Бога для засудження нової. Для цих людей звістка була зловісною. Але для кожної людини, яка була невинною та відкритою, яка була щирою до Бога й бажала отримати Його відкуплення, перше Боже втілення було дуже радісною звісткою. Бо від часу створення людей це був перший раз, коли Бог явився та жив серед людей в образі, який не був Духом; цього разу Він народився від людини, і жив серед людей як Син Людський, і працював серед них. Цей перший раз перекреслив старі людські уявлення; уявити такого не міг ніхто. Більше того, усі Божі послідовники отримали відчутну користь. Бог покінчив не тільки зі старим періодом, але й зі Своїми старими способами та стилем роботи. Він більше не просив Своїх посланців передавати Свою волю, Він більше не таївся в хмарах, не являвся та не промовляв до людей владно через грім. На відміну від усього, що було до того, у немислимий для людей спосіб, який їм було важко зрозуміти та прийняти, – ставши плоттю, – Він став Сином Людським, щоб розпочати роботу того періоду. Це Боже діяння застало людей абсолютно непідготовленими; воно їх збентежило, тому що Бог знову розпочав нову роботу, якої раніше ніколи не робив.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 65

Ісус зриває колосся на їжу в суботу

Матвія 12:1: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

Син Людський – Господь суботі

Матвія 12:6–8: «А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!».

Спершу розгляньмо такий уривок: «Того часу Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти».

Чому Я вибрав саме цей уривок? Як він пов’язаний із Божим характером? Перше, що ми дізнаємося із цього тексту, – що тоді була субота, але Господь Ісус усе ж вийшов із дому й повів Своїх учнів ланами. Що ще «нечестивіше», вони навіть «стали зривати колосся та їсти». У період Закону закон Бога Єгови передбачав, що в суботу люди не могли так просто виходити з дому та чимось займатися: у суботу багато що було заборонено робити. Цей учинок Господа Ісуса спантеличив тих, хто довго жив за законом, і навіть викликав критику. Що ж до їхньої розгубленості й того, як вони говорили про вчинок Ісуса, то ми поки що відкладемо це питання, а спершу обговоримо, чому Господь Ісус вирішив зробити це саме в суботу, а не в будь-який інший день, і що Він хотів цим учинком донести до людей, які жили за законом. Це і є той зв’язок між цим уривком і Божим характером, який Я хочу обговорити.

Коли прийшов Господь Ісус, Він Своїми практичними вчинками показав людям, що Бог залишив період Закону позаду та розпочав нову роботу, яка не вимагала дотримання суботи. Вихід Бога за обмеження суботнього дня був лише передвістям Його нової роботи; справжня велика робота була ще попереду. Коли Господь Ісус починав Свою роботу, Він уже залишив позаду «кайдани» періоду Закону та зламав норми й принципи того періоду. У Ньому не залишилося й сліду нічого пов’язаного із законом; Він повністю відкинув його та більше його не дотримувався, і Він більше не вимагав від людства його дотримання. І ось ти бачиш, що Господь Ісус у суботу переходив ланами та що Господь не відпочивав; Він був надворі, працюючи, а не відпочиваючи. Цей Його вчинок був потрясінням для людських уявлень і доніс до людей, що Він більше не жив за законом, що Він вийшов за обмеження суботи та явився перед людьми й серед них у новому образі, з новим способом роботи. Цим учинком Він сказав людям, що приніс із Собою нову роботу – роботу, яка почалася з того, що Він вийшов із-під закону й відійшов від дотримання суботи. Коли Бог здійснював Свою нову роботу, Він більше не чіплявся за минуле, і Його більше не хвилювали норми періоду Закону. На Нього також не впливала Його робота в попередньому періоді, а навпаки, Він працював у суботу так само, як і в будь-який інший день, і коли Його учні в суботу зголодніли, то їм можна було зірвати колосся й поїсти. Усе це в Божих очах було цілковито нормальним. Для Бога допустимо мати новий початок для багатьох нових робіт, які Він хоче виконати, і нових слів, які Він хоче сказати. Коли Він починає щось нове, Він не згадує Свою стару роботу та не продовжує її виконувати. У Своїй роботі Бог керується власними принципами, тож коли Він хоче почати нову роботу, це означає, що Він хоче перевести людство на нову стадію Своєї роботи, а Його робота входить у вищу фазу. Якщо люди й надалі діятимуть згідно зі старими приказками чи нормами або чіплятимуться за них, Він цього не запам’ятає та не схвалить. Причина в тому, що Він уже приніс нову роботу й увійшов у нову фазу Своєї роботи. Коли Він починає нову роботу, Він являється людству в абсолютно новому образі, в абсолютно новому ракурсі та в абсолютно новий спосіб, щоб люди могли побачити різні аспекти Його характеру й те, Хто Він є і чим володіє. Це одна із цілей Його нової роботи. Бог не чіпляється за старе та не ходить протоптаною стежкою; коли Він працює та говорить, Він не накладає таких заборон, як люди собі уявляють. У Бозі все вільне й визволене, і немає ніяких заборон, ніяких обмежень: те, що Він приносить людству, є свобода й визволення. Він – живий Бог, Бог, який насправді, воістину існує. Він не лялька й не глиняна фігурка, і Він зовсім не схожий на ідолів, яких люди ставлять на вівтарях і яким поклоняються. Він живий і діяльний, і те, що Його слова та робота приносять людству, – це все життя та світло, усе свобода й визволення, бо Він володіє істиною, життям і шляхом: Він нічим не обмежений у жодній Своїй роботі. Що б люди не казали, як би не бачили й не оцінювали Його нову роботу, Він її виконує без жодних сумнівів. Він не хвилюється ні через чиїсь уявлення та звинувачення щодо Його роботи та слів, ні навіть через затяте протистояння й опір Його новій роботі. Ніхто з усього творіння не може за допомогою людського розуму, людської уяви, знання чи моралі ні виміряти або визначити те, що робить Бог, ні знеславити, порушити чи підірвати Його роботу. У Його роботі й тому, що Він чинить, немає заборон; Його дії не може обмежити жодна людина, подія чи об’єкт і не може перервати жодна ворожа сила. У Своїй новій роботі Він – вічно переможний Цар, і будь-які ворожі сили, усі єресі й омани людства розтоптані під Його підніжжям. Яку б нову стадію Своєї роботи Він не виконував, вона обов’язково розвиватиметься й ширитиметься серед людства, і вона обов’язково безперешкодно здійснюватиметься в цілому всесвіті, поки Його велику роботу не буде завершено. Такою є Божа всемогутність і мудрість, Його влада й сила. Тому Господь Ісус міг відкрито вийти з дому та працювати в суботу, бо в Його серці не було ніяких правил, знань і вчень, що походили від людства. Натомість у Нього були нова Божа робота й Божий шлях. Його робота була шляхом до звільнення людства, до визволення людей, щоб вони змогли існувати у світлі та жити. Тим часом ті, хто поклоняється ідолам або фальшивим богам, проживають кожний день, зв’язані сатаною, скуті всілякими правилами й табу: сьогодні заборонено одне, завтра інше, – і в їхньому житті немає свободи. Вони наче в’язні в кайданах – живуть життям, у якому майже немає радості. Що мається на увазі під словом «заборона»? Обмеження, пута й зло. Якщо людина поклоняється ідолу, вона поклоняється фальшивому богу, злому духу. Коли людина таке робить, з’являються заборони. Не можна їсти те чи інше, сьогодні не можна виходити на вулицю, завтра не можна готувати, післязавтра не можна переїжджати в новий будинок, а одружуватися, проводити поховання й навіть народжувати треба тільки в конкретні дні. Як це називається? Це називається заборонами; це пута людства, це кайдани сатани та злих духів, які контролюють людей і сковують їхні серця й тіла. Чи існують у Бозі такі заборони? Говорячи про Божу святість, у першу чергу думай про таке: у Бозі немає заборон. У Божих словах і роботі є принципи, але немає заборон, бо Сам Бог є істина, шлях і життя.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 66

«А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!» (Матвія 12:6–8). Що тут означає слово «храм»? Якщо говорити просто, це велична, висока будівля, а в період Закону храм був місцем, де священики вшановували Бога. Коли Господь Ісус сказав «тут Більший, як храм!», про кого Він казав? Очевидно, що про Господа Ісуса в плоті, бо лише Він величніший за храм. Про що ці слова говорили людям? Вони говорили людям вийти з храму: Бог уже залишив храм і більше не працював у ньому, тому люди повинні були шукати сліди Бога поза межами храму та йти слідом за Ним у Його новій роботі. Коли Господь Ісус говорив це, за Його словами стояла така посилка: за законом люди стали вважати храм більшим за Самого Бога. Тобто люди стали поклонятися храму замість Бога, тож Господь Ісус застеріг їх не поклонятись ідолам, а натомість поклонятися Богові, адже Він найвищий. Тому Він сказав: «Милости хочу, а не жертви». Очевидно, що в очах Господа Ісуса більшість людей, які жили за законом, більше не поклонялася Єгові, а просто виконувала формальні обряди жертвоприношення, і Господь Ісус визначив, що це ідолопоклонство. Ці ідолопоклонники вважали храм чимось більшим і вищим за Бога. У їхніх серцях був тільки храм, а не Бог, і якби вони втратили храм, то втратили б і свою домівку. Без храму їм би не було де поклонятись і приносити жертви. Їхня так звана «домівка» була місцем, де вони під облудним приводом поклоніння Богу Єгові перебували в храмі та займалися власними справами. Їхнє так зване «принесення жертв» було просто вчиненням їхніх особистих ганебних оборудок під виглядом служіння в храмі. Ось чому тоді люди вважали храм чимось більшим за Бога. Господь Ісус сказав ці слова як застереження людям, бо вони використовували храм як ширму, а жертвоприношення – як прикриття для ошукування людей і ошукування Бога. Якщо застосувати ці слова до сьогодення, то вони досі залишаються такими ж справедливими й такими ж доречними. Хоча люди сьогодення переживають іншу Божу роботу, ніж люди в період Закону, їхня природа та сутність не змінилися. У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів «храм більший за Бога». Наприклад, люди розглядають виконання свого обов’язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов’язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар’єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби «храм більший за Бога»? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар’єру, вважають кар’єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: «На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога». Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар’єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар’єрі. А що ж до Божої волі й того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули. Чим же стан цих людей відрізняється від стану тих, хто чинив у храмі власні оборудки дві тисячі років тому?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 67

Речення «Син Людський Господь і суботи!» говорить людям, що в Бозі все нематеріальне, і хоча Бог може забезпечити всі твої матеріальні потреби, але коли вони будуть задоволені, чи зможе втіха від цих речей замінити тобі пошук істини? Очевидно, що це неможливо! І Божий характер, і те, Хто Він є і чим володіє (про що ми вже поспілкувалися), є істинами. Їхню цінність не можна вимірювати жодними матеріальними об’єктами, якими б коштовними вони не були, і їхню цінність не можна виразити грошовою сумою, тому що вони не матеріальні об’єкти, і вони забезпечують потреби серця кожної людини. Для кожної людини цінність цих нематеріальних істин має бути вищою, ніж цінність будь-яких матеріальних речей, які ти можеш цінувати, чи не так? Вам варто задуматися над цим твердженням. Ключовий момент у тому, що Я сказав: те, Хто є Бог і чим володіє, і все, що стосується Бога, є найважливішим для кожної людини, і їх не можна замінити жодним матеріальним об’єктом. Наведу тобі приклад: коли ти голодний, то потребуєш їжі. Ця їжа може бути смачною чи несмачною, задовільною чи незадовільною, але якщо ти наситишся, то неприємного відчуття голоду більше не буде – воно зникне. Ти зможеш сидіти мирно, і твоє тіло буде в спокої. Людський голод можна вгамувати їжею, але коли ти слідуєш за Богом і відчуваєш, що не розумієш Його, то як ти вгамуєш порожнечу у своєму серці? Чи можна її вгамувати їжею? А коли ти слідуєш за Богом, але не розумієш Його волі, чим ти втамуєш той голод у своєму серці? Якщо ти переживаєш спасіння через Бога та при цьому шукаєш змін у своєму характері, але не усвідомлюєш Його волі, не знаєш, що таке істина, чи не розумієш Божого характеру, хіба тобі не буде дуже неспокійно? Хіба в серці в тебе не буде сильного голоду та спраги? Хіба ці відчуття не завадять тобі відчувати спокій у серці? То як же можна втамувати цей голод у серці – чи є спосіб його вдовольнити? Хтось ходить по магазинах, хтось звертається до друзів, щоб виговоритися, хтось віддається довгому сну, хтось читає більше Божих слів або ж більше працює та докладає більше зусиль до виконання своїх обов’язків. Чи може все це вирішити твої справжні проблеми? Усі ви повністю розумієте такі практики. Коли ти почуваєшся безсилим, коли в тобі прокидається сильне бажання здобути просвітління від Бога, щоб Він дав тобі змогу пізнати реальність істини та Його волю, що тобі найбільше потрібно? Тобі потрібен не повноцінний обід і не кілька добрих слів, не кажучи вже про скороминущий комфорт і задоволення плоті: тобі потрібно, щоб Бог прямо та ясно сказав тобі, що ти повинен робити та як ти повинен це робити, щоб Він ясно сказав тобі, у чому полягає істина. Коли ти здобудеш це розуміння, хай навіть його буде мала дрібка, хіба в серці ти не відчуєш більше задоволення, ніж від доброго обіду? Коли твоє серце задоволене, хіба твоє серце й усе твоє єство не знаходять справжнього спокою? Тепер, після цієї аналогії й аналізу, ви розумієте, чому Я хотів поділитися з вами цим реченням «Син Людський Господь і суботи»? Його смисл полягає в тому, що все, що стосується Бога, і те, що походить від Бога, і те, Хто Він є і чим володіє, вищі за все інше, зокрема й за ту річ або людину, якою ти колись, як тобі здавалося, найбільше дорожив. Тобто якщо людина не може здобути слова з Божих вуст або зрозуміти Його волю, то вона не може здобути спокою. У подальшому досвіді ви зрозумієте, чому Я хотів, щоб сьогодні ви побачили цей уривок: це дуже важливо. Усе, що робить Бог, – це істина й життя. Істина – це те, чого людям не може бракувати в їхньому житті, і те, без чого вони ніколи не зможуть обійтися; можна ще сказати, що істина – це найвище. Хоча ти не можеш подивитися на неї чи торкнутися її, її важливістю для тебе не можна нехтувати; це єдине, що може принести спокій твоєму серцю.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 68

Чи поєднане ваше розуміння істини з вашими власними станами? У реальному житті тобі спочатку треба подумати, які істини стосуються людей, подій і об’єктів, з якими ти зіткнувся; саме серед цих істин ти можеш знайти Божу волю й визначити зв’язок того, із чим ти зіткнувся, з Його волею. Якщо ти не знаєш, які аспекти істини стосуються того, із чим ти зіткнувся, а натомість ідеш шукати Божу волю напряму, це сліпий підхід, який не може принести результатів. Якщо ти хочеш знайти істину та зрозуміти Божу волю, то спочатку потрібно розібратися, що саме з тобою сталося, з якими аспектами істини це пов’язано, і пошукати в Божому слові конкретну істину, яка стосується того, що ти пережив. Тоді слід пошукати шлях практики, який тобі підходить у цій істині; так ти зможеш отримати опосередковане розуміння Божої волі. Шукати істину й утілювати її в життя не значить машинально керуватися певним ученням або дотримуватися формули. Істина – це не формула та не закон. Вона не мертва: істина – це саме життя, жива істота, правило, якого творіння мусять дотримуватись у житті, і правило, яке люди мусять мати в житті. Це те, що ти повинен, наскільки це можливо, зрозуміти на власному досвіді. До якої б стадії ти не дійшов у своєму досвіді, ти невіддільний від Божого слова й істини, а твоє розуміння Божого характеру та знання про те, Хто є Бог і чим володіє, усі висловлені в Божих словах; вони нерозривно пов’язані з істиною. Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє, самі по собі є істиною; істина – це автентичний прояв Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє. Вона конкретизує те, Хто Він є і чим володіє, і чітко говорить про те, Хто Він є і чим володіє; вона прямолінійніше говорить тобі, що Богові подобається, а що ні, яких дій Він від тебе хоче, а які забороняє, яких людей Він зневажає, а якими тішиться. За істинами, які виявляє Бог, люди можуть побачити Його задоволення, гнів, скорботу та щастя, а також Його сутність, – це і є одкровення Його характеру. Крім пізнання того, Хто є Бог і чим володіє, і розуміння Його характеру з Його слова, найважливішою є необхідність досягти цього розуміння через практичний досвід. Якщо людина віддаляється від реального життя, щоб пізнати Бога, вона не зможе цього досягти. Навіть якщо є люди, що можуть отримати з Божого слова якесь розуміння, воно обмежується теоріями та словами, і виникає розбіжність із тим, яким насправді є Сам Бог.

Усе те, про що ми зараз спілкуємося, перебуває в рамках історій, записаних у Біблії. Через ці історії й через аналіз того, що відбулося, люди можуть зрозуміти виявлений Ним характер і те, Хто Він є і чим володіє, що дає їм змогу пізнати кожний аспект Бога ширше, глибше, всебічніше та ґрунтовніше. Отже, чи тільки через ці історії можна пізнати всі аспекти Бога? Ні, не тільки! Бо те, що Бог говорить, і робота, яку Він виконує в період Царства, можуть допомогти людям краще та повніше пізнати Його характер. Однак Я думаю, що через деякі біблійні приклади й історії, з якими люди знайомі, трохи легше пізнати характер Бога та зрозуміти, Хто Він є і чим володіє. Якщо я візьму слова суду й кари та істини, які Бог висловлює сьогодні, слово в слово, щоб дати тобі можливість так Його пізнати, ти подумаєш, що це занадто нудно й виснажливо, а декому навіть здасться, що слова Бога звучать шаблонно. Але якщо я візьму ці біблійні історії за приклади, щоб допомогти людям пізнати Божий характер, їм не буде нудно. Можна сказати, що при поясненні цих прикладів людям людською мовою розповідалися подробиці того, що було в той час у Бога на серці: Його настрій, почуття чи Його думки й ідеї, – і метою всього цього є дати людям можливість оцінити й відчути, що те, Хто є Бог і чим володіє, не шаблонне. Це не легенда чи щось таке, чого люди не можуть ні побачити, ні торкнутися. Це реально існує, і люди можуть відчути його й оцінити. Це кінцева мета. Можна сказати, що люди, які живуть у цей період, благословенні. Вони можуть спиратися на біблійні історії, щоб отримати ширше розуміння попередньої роботи Бога; вони можуть побачити Його характер через роботу, яку Він виконав; вони можуть усвідомити волю Бога щодо людства через ці характери, які Він виявив, і зрозуміти конкретні прояви Його святості та Його піклування про людей, і так вони можуть досягти детальнішого та глибшого знання про Божий характер. Думаю, усі ви тепер можете це відчути!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 69

У межах роботи, виконаної Господом Ісусом у період Благодаті, ти можеш побачити інший аспект того, Хто є Бог і чим володіє. Цей аспект виявлявся через Його плоть, і завдяки Його людській сутності люди змогли побачити й оцінити його. У Сині Людському люди побачили, як Бог у плоті жив Своєю людською сутністю, і вони побачили, як Його божественна сутність виявлялась у плоті. Ці два типи виявлень дали людям змогу побачити цілковито реального Бога, і завдяки цьому в людей сформувалось інше уявлення про Бога. Однак у проміжок часу між створенням світу та завершенням періоду Закону, тобто до періоду Благодаті, єдиними аспектами Бога, які люди бачили, чули й переживали, були божественність Бога, те, що Бог робив і говорив у нематеріальному світі, і те, що Він висловлював від Своєї реальної особи, яку не можна було побачити чи торкнутися. Часто через усе це людям здавалося, ніби Бог настільки високий у Своїй величі, що вони не можуть до Нього наблизитися. Враження, яке Бог зазвичай справляв на людей, полягало в тому, що Він то з’являвся, то зникав із відчуттів, якими вони могли Його сприймати, і людям навіть здавалося, ніби кожна Його думка й ідея настільки таємничі та невловні, що до них неможливо дотягнутися, не кажучи вже про те, щоб навіть спробувати зрозуміти й оцінити їх. Для людей усе в Бозі було дуже далеке – таке далеке, що люди не могли його ні роздивитися, ні торкнутися. Здавалося, ніби Він високо в небі, і Його взагалі не існує. Тому для людей розуміння Божого серця, мислення та хоч якихось Його думок було недоступне й навіть недосяжне. Хоча в період Закону Бог виконував певну конкретну роботу, і Він також виголошував певні конкретні слова та виявляв певні конкретні характери, щоб люди могли оцінити та сприйняти певні реальні знання про Нього, але зрештою ці прояви того, Хто є Бог і чим володіє, походили з нематеріального світу, і те, що люди розуміли, те, що вони знали, усе одно стосувалося божественного аспекту того, Хто Він є і чим володіє. Із цього прояву того, Хто Він є і чим володіє, людство не могло отримати конкретного поняття про Бога, і людське уявлення про Бога так і застрягло в рамках «духовного тіла, до якого важко наблизитися, яке то з’являється, то зникає з відчуттів». Оскільки Бог не являвся людям у конкретному об’єкті чи образі, що належав би до матеріального світу, вони так і не могли дати Йому визначення людською мовою. У своїх серцях і думках люди завжди хотіли власною мовою встановити для Бога стандарт, зробити Його відчутним і олюднити: якого Він зросту, якого розміру, як Він виглядає, що саме Йому подобається та яка в Нього особистість. Власне, Бог у Своєму серці знав, що люди так думали. Він дуже добре розумів людські потреби, і, звісно, Він також знав, що мав зробити, тож у період Благодаті Він виконував Свою роботу в інший спосіб. Цей новий спосіб був і божественний, і олюднений. Протягом часу, коли працював Господь Ісус, люди бачили, що в Бога було багато людських проявів. Наприклад, Він міг танцювати, бути гостем на весіллях, спілкуватися з людьми, говорити з ними й дискутувати на різні теми. До того ж Господь Ісус також виконав багато роботи, яка представляла Його божественну сутність, і, звісно, уся ця робота була проявом і одкровенням Божого характеру. У цей час, коли божественна сутність Бога реалізувалась у звичайній плоті так, що люди могли бачити й торкатися Його, їм більше не здавалося, ніби Він то з’являється, то зникає з відчуттів або що люди не можуть до Нього наблизитися. Навпаки, вони могли спробувати усвідомити Божу волю чи зрозуміти Його божественну сутність через кожний рух, через слова та роботу Сина Людського. Утілений Син Людський виявляв божественну природу Бога через Свою людську сутність і доносив до людства Божу волю. І, виявляючи Божу волю й характер, Він також відкривав людям Бога, який живе в духовному світі та якого не можна ні побачити, ні торкнутися. Тим, що побачили люди, був Сам Бог у матеріальному вигляді, з плоті й крові. Так утілений Син Людський конкретизував і олюднив такі речі, як ідентичність Самого Бога, Божий статус, образ, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Незважаючи на те, що зовнішній вигляд Сина Людського мав деякі обмеження щодо образу Божого, Його сутність і те, хто Він є і чим володіє, були цілком здатні представляти ідентичність і статус Самого Бога – просто у формі виявлення були деякі відмінності. Ми не можемо заперечувати, що Син Людський представляв ідентичність і статус Самого Бога як у формі Його людської сутності, так і в Його божественності. Однак протягом цього часу Бог працював через плоть, говорив із точки зору плоті та стояв перед людством з ідентичністю й статусом Сина Людського, і це дало людям можливість зіткнутися з істинними словами та роботою Бога серед людства й пережити їх. Це також дало людям змогу осягнути Його божественність і Його велич серед смиренності, а також здобути попереднє розуміння й визначення справжності та реальності Бога. Навіть хоча робота, яку виконав Господь Ісус, Його способи роботи та точка зору, з якої Він говорив, відрізнялися від реальної Божої іпостасі в духовному світі, усе в Ньому дійсно представляло Самого Бога, якого людство ніколи раніше не бачило, – цього не можна заперечити! Тобто в якому б образі Бог не являвся, з якої б точки зору не говорив, у якому б образі не поставав перед людством, Бог не представляє нікого іншого, крім Себе Самого. Він не може представляти ні якусь одну людину, ні когось із розбещеного людства. Бог є Сам Бог, і заперечити це неможливо.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 70

Притча про загублену вівцю

Матвія 18:12–14: «Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих. Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих».

Цей уривок – притча. Яке почуття він викликає в людей? Використаний тут спосіб висловлювання – притча – є фігурою людського мовлення та як такий належить до сфери людського знання. Якби Бог сказав щось подібне в період Закону, людям здалося б, що такі слова не зовсім відповідають тому, ким є Бог, але коли Син Людський виголосив ці слова в період Благодаті, люди сприйняли їх як заспокійливі, теплі та близькі. Коли Бог став плоттю, коли Він явився в образі людини, Він висловив голос Свого серця за допомогою дуже доречної притчі, яка походила від Його власної людської сутності. Цей голос представляв власний голос Бога та роботу, яку Він хотів виконати в той період. Він також відображав ставлення Бога до людей у період Благодаті. Якщо дивитися з точки зору ставлення Бога до людей, то Він порівнював кожну людину з вівцею. Якби якась вівця загубилася, то Він зробив би все можливе, щоб її знайти. Це відображало принцип Божої роботи в той час серед людства, коли Він був у плоті. За допомогою цієї притчі Бог описав Свою рішучість і ставлення до тієї роботи. У цьому полягала перевага того, що Бог став плоттю: Він зміг розмовляти з людьми та висловлювати Свою волю, користуючись знаннями людства й людською мовою. Він пояснював або «перекладав» Свою глибоку, божественну мову, яку людям було важко зрозуміти, людською мовою, по-людськи. Це допомагало людям зрозуміти Його волю та дізнатися, що Він хоче зробити. Він також зміг вести розмови з людьми з людської точки зору, людською мовою, і спілкуватися з людьми так, щоб вони Його розуміли. Він навіть зміг говорити та працювати, використовуючи людську мову й знання, щоб люди зуміли відчути Божу доброту та близькість, щоб вони спромоглися побачити Його серце. Що ви в цьому бачите? Чи є в Божих словах і діях якісь заборони? З людської точки зору, Бог ніяк не міг би використовувати людські знання, мову чи способи мовлення, щоб говорити про те, що Сам Бог хотів сказати, і роботу, яку Він хотів виконати, або щоб висловлювати Свою власну волю. Але така думка хибна. Бог використовував такі притчі, щоб люди відчули реальність і щирість Бога, побачили Його ставлення до людей у той період часу. Ця притча пробудила від сну людей, які довгий час жили за законом, а також поколіннями надихала людей, які жили в період Благодаті. Прочитавши уривок із цією притчею, люди пізнають щирість Бога в спасінні людства й усвідомлюють вагу та значення, які надаються людству в Божому серці.

Розгляньмо останнє речення цього уривка: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». Це були власні слова Господа Ісуса чи слова Отця Небесного? На перший погляд здається, що це говорить Господь Ісус, але Його воля відображає волю Самого Бога, і ось чому Він сказав: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих». У той час люди визнавали Богом лише Отця Небесного та вважали, що ця людина, яку вони бачили перед своїми очима, просто послана Ним і не могла представляти Отця Небесного. Ось чому наприкінці притчі Господь Ісус змушений був додати це речення, щоб люди дійсно відчули Божу волю щодо людства та справжність і достовірність того, що Він сказав. Навіть якщо сказати це речення було просто, воно було промовлене з піклуванням і любов’ю та розкрило смиренність і прихованість Господа Ісуса. Незалежно від того, став Бог плоттю чи працював у духовному світі, Він найкраще знав людське серце, найкраще розумів, що потрібно людям, знав, що їх хвилює, що їх бентежить, і саме тому Він додав це речення. Це речення висвітлювало проблему, приховану в людстві: люди скептично ставилися до того, що промовляв Син Людський. Тобто коли Господь Ісус говорив, Йому довелося додати: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих», – і лише за такої посилки Його слова змогли принести плоди, змусити людей повірити в їх достовірність і збільшити довіру до них. Це свідчить про те, що коли Бог став звичайним Сином Людським, між Богом і людством були дуже непрості стосунки, а становище Сина Людського було дуже незручним. Це також показує, наскільки незначним був статус Господа Ісуса серед людей у той час. Коли Він це говорив, насправді це було для того, щоб сказати людям: мовляв, можете бути впевнені – ці слова не відображають того, що є в Моєму власному серці, вони – воля Бога, Який є у ваших серцях. Хіба для людства це не було іронічно? Незважаючи на те, що Бог, працюючи в плоті, мав багато переваг, яких у Нього не було в Його особі, Йому доводилося протистояти сумнівам і неприйняттю людей, а також їхньому заціпенінню й тупості. Можна сказати, що процес роботи Сина Людського був процесом переживання того, як людство відкидало Його та суперничало з Ним. Ба більше, це був процес роботи над тим, щоб постійно завойовувати довіру людства та підкорювати людство за допомогою того, Хто Він є і чим володіє, і Його власної сутності. Це була не стільки війна втіленого Бога проти сатани на полі битви; радше справа була в тому, що Бог став звичайною людиною та почав боротьбу з тими, хто за Ним слідує, і в цій боротьбі Син Людський завершив Свою роботу зі Своєю смиренністю, тим, Хто Він є і чим володіє, і Своєю любов’ю та мудрістю. Він набув людей, яких хотів, завоював ідентичність і статус, на які заслуговував, і «повернувся» на Свій престол.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 71

Прощення сімдесят разів по сім

Матвія 18:21–22: «Петро приступив тоді та запитався Його: Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз? Ісус промовляє до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!».

Господня любов

Матвія 22:37–39: «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе».

В одному із цих двох уривків говориться про прощення, а в іншому – про любов. Ці дві теми дуже добре висвітлюють роботу, яку Господь Ісус хотів виконати в період Благодаті.

Ставши плоттю, Бог привів із Собою стадію Своєї роботи, яка полягала в конкретних робочих завданнях і характері, який Він хотів виявити в тому періоді. У той проміжок часу все, що робив Син Людський, оберталося навколо роботи, яку Бог хотів виконати в той період. Він збирався зробити не більше й не менше того. Абсолютно все, що Він говорив, і кожен вид роботи, яку Він виконував, стосувалися цього періоду. Незалежно від того, чи Він це висловлював по-людськи, людською мовою, чи божественною мовою, незалежно від того, у який спосіб чи з якої точки зору Він це робив, Його метою було допомогти людям зрозуміти, що Він хоче зробити, яка Його воля та які Його вимоги до людей. Він міг використовувати різні засоби та різні точки зору, щоб допомогти людям усвідомити й пізнати Його волю, а також зрозуміти Його роботу спасіння людства. Тож ми бачимо, що в період Благодаті Господь Ісус більшу частину часу використовував людську мову, щоб висловити те, що Він хотів донести до людства. Ба більше, ми бачимо Його з боку звичайного провідника, який розмовляє з людьми, забезпечує їхні потреби та допомагає їм із тим, про що вони просять. Такий спосіб роботи був небачений у період Закону, що передував періоду Благодаті. Бог став ближчим і милосерднішим до людства, а також отримав більше змоги досягати практичних результатів як за формою, так і за способом. Метафора про те, щоб прощати людей сімдесят разів по сім, дуже добре прояснює це положення. Мета, яка досягається за допомогою числа в цій метафорі, полягає в тому, щоб дати людям зрозуміти намір Господа Ісуса в той час, коли Він це говорив. Його намір полягав у тому, щоб люди прощали інших не раз, не два та навіть не сім разів, а сімдесят разів по сім. Яка ідея стоїть за образом «сімдесяти разів по сім»? Вона полягає в тому, щоб змусити людей зробити прощення власним обов’язком, чимось таким, чого вони повинні навчитися, і «шляхом», яким вони повинні слідувати. Навіть якщо це була просто метафора, вона слугувала висвітленню важливого моменту. Вона допомогла людям глибоко оцінити те, що Він мав на увазі, і знайти правильні шляхи, принципи та стандарти практики. Ця метафора допомогла людям отримати чітке розуміння й дала їм правильне уявлення про те, що потрібно вчитися прощенню та прощати скільки завгодно разів, не висуваючи жодних умов, а ставлячись до інших із терпимістю та розумінням. Коли Господь Ісус це говорив, що було в Його серці? Чи справді Він мав на думці конкретне число «сімдесят разів по сім»? Ні, не мав. Чи визначено десь конкретну кількість того, скільки разів Бог прощатиме людину? Є багато людей, яким дуже цікаве згадане тут «число разів», які справді хочуть зрозуміти походження та значення цього числа. Вони хочуть зрозуміти, чому з уст Господа Ісуса прозвучало саме це число; вони вірять, що в цього числа є глибший прихований зміст. Але насправді це Бог просто скористався фігурою людського мовлення. Будь-який прихований зміст або значення повинні розглядатися разом із вимогами Господа Ісуса до людства. Коли Бог іще не став плоттю, люди не розуміли багато з того, що Він казав, бо Його слова виходили з повної божественності. Контекст сказаного Ним і Його точка зору були невидимі та недосяжні для людства; вони були висловлені з духовного світу, який люди бачити не могли. Адже люди, що жили в плоті, не могли проходити крізь духовний світ. Але після того, як Бог став плоттю, Він заговорив до людства з точки зору людської сутності, і Він вийшов із духовного світу й перейшов його межі. Він зміг виявляти Свій божественний характер, волю та ставлення через речі, які люди здатні були уявити й бачили у своєму житті, через речі, з якими люди стикалися, і Він зміг використовувати для цього методи, які люди здатні були прийняти, мову, яку вони здатні були зрозуміти, і знання, яке вони здатні були осягнути, щоб таким чином людство змогло зрозуміти й пізнати Бога, збагнути Його намір і стандарти, відповідності яким Він вимагав, у межах людського розуму та в міру їхньої здатності. Таким був метод і принцип Божої роботи в людстві. Навіть якщо Божі шляхи та принципи Його роботи в плоті переважно були досягнуті через людську природу чи її засобами, це справді дало результати, яких не можна було досягти роботою безпосередньо в божественній сутності. Робота Бога в людській сутності була більш конкретна, автентична та цілеспрямована, Його методи були набагато гнучкішими, і за формою ця робота перевершила виконану в період Закону.

Далі поговорімо про любов до Господа й те, що потрібно любити свого ближнього, як самого себе. Чи це щось таке, що прямо висловлюється в божественній сутності? Точно ні! Усе це Син Людський говорив у людській сутності; лише люди могли б сказати щось на кшталт: «Люби свого ближнього, як самого себе», і «Люби інших так само, як дорожиш власним життям». Така манера спілкування є виключно людською. Бог так ніколи не говорив. Принаймні Бог у Своїй божественній сутності не має висловів такого типу, бо Йому не потрібні постулати на кшталт «люби свого ближнього, як самого себе», щоб регламентувати Свою любов до людства, адже любов Бога до людства є природним виявленням того, Хто Він є і чим володіє. Коли ви чули, щоб Бог говорив щось на кшталт: «Я люблю людство, як Самого Себе»? Ви такого не чули, бо любов – це частина Божої сутності й того, Хто Він є і чим володіє. Любов Бога до людства, Його ставлення й те, як Він поводиться з людьми, є природним виявленням і проявом Його характеру. Йому не потрібно свідомо робити це в певний спосіб або свідомо слідувати певному методу чи моральному кодексу, щоб досягти любові до ближнього, як до Самого Себе: Він уже має таку сутність. Що ти в цьому бачиш? Коли Бог працював у людській сутності, багато Його методів, слів та істин виявлялися по-людському. Але водночас виявлялися Божий характер, воля й те, Хто Він є і чим володіє, щоб люди пізнали та зрозуміли їх. Те, що вони пізнали та зрозуміли, якраз і було Його сутністю й тим, Хто Він є і чим володіє, що й відображає притаманні Самому Богу ідентичність і статус. Тобто Син Людський у плоті якнайбільше та якнайточніше показав притаманні Самому Богу характер і сутність. Людська сутність Сина Людського не тільки не була перешкодою чи перепоною для спілкування та взаємодії людини з Богом небесним – фактично вона була єдиним каналом і єдиним мостом для встановлення зв’язку людства з Господом творіння. Отже, чи не відчуваєте ви зараз, у цей момент, що між природою та методами роботи, яку виконував Господь Ісус у період Благодаті, і нинішньою стадією роботи є багато схожого? На цій поточній стадії роботи для виявлення Божого характеру теж використовується багато людської мови, а для висловлення волі Самого Бога застосовується багато висловів і методів із повсякденного людського життя та людських знань. Коли Бог стає плоттю, незалежно від того, з людської точки зору Він говорить чи з божественної, великий обсяг Його мови та методів виявлення приходить через людську мову та методи. Тобто коли Бог стає плоттю, для тебе це найкраща можливість побачити Божу всемогутність, Його мудрість і пізнати кожний реальний аспект Бога. Коли Бог став плоттю, поки Він ріс, Він зрозумів, вивчив і засвоїв певний обсяг людських знань, здорового глузду, мови та способів виявлення в людській сутності. Утілений Бог володів цими аспектами, що пішли від людей, яких Він створив. Ці аспекти стали знаряддями Бога в плоті для виявлення Його характеру та Його божественності й, коли Він працював серед людей, дали Йому змогу зробити Свою роботу доречнішою, автентичнішою й достовірнішою з людської точки зору та з використанням людської мови. Завдяки цьому Його робота стала доступнішою та зрозумілішою для людей, що забезпечило бажані Богу результати. Хіба для Бога не практичніше так працювати в плоті? Хіба це не Божа мудрість? Коли Бог став плоттю, коли Божа плоть зуміла взяти на себе ту роботу, яку Він хотів виконати, саме тоді Він став практично виявляти Свій характер і Свою роботу, і саме тоді Він зміг офіційно розпочати Своє служіння як Син Людський. Це означало, що між Богом і людиною більше не буде «розриву поколінь», що Бог незабаром припинить Свою роботу спілкування через посланців і що Сам Бог зможе особисто виявляти в плоті всі слова й роботу, які захоче. Це також означало, що люди, яких Бог спасає, стали ближчими до Нього, що Його робота управління вийшла в нову площину та що все людство ось-ось мало зіткнутися з новою епохою.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 72

Кожен, хто читав Біблію, знає, що після народження Господа Ісуса відбулося багато подій. Найбільшою із цих подій було полювання, яке на Нього відкрив цар дияволів, удавшись до таких крайнощів, що в місті було вбито всіх дітей віком до двох років. Очевидно, що Бог пішов на великий ризик, ставши плоттю серед людей; очевидна й велика ціна, яку Він заплатив за завершення Свого управління спасінням людства. Очевидні також великі надії, які Бог покладав на Свою роботу в плоті серед людства. Коли Божа плоть змогла взяти на себе роботу серед людей, що Він відчув? Люди мають бути спроможні певною мірою зрозуміти це, чи не так? Щонайменше Бог був щасливий, бо зміг почати виконання Своєї нової роботи серед людства. Коли Господь Ісус був охрещений і офіційно почав роботу з виконання Свого служіння, Боже серце переповнювала радість, адже після стількох років очікування й підготовки Він нарешті зміг убратись у плоть звичайної людини та почати Свою нову роботу у вигляді людини з плоті та крові, яку люди могли побачити й до якої могли доторкнутися. Він нарешті зміг говорити з людьми в особі людини, віч-на-віч і від серця до серця. Бог нарешті зумів зустрітися з людством віч-на-віч за допомогою людських звичаїв і людської мови; Він зміг забезпечувати людство, просвіщати його й допомагати йому, використовуючи людську мову; Він зміг їсти з людьми за одним столом і жити з ними в одному просторі. Він також зміг бачити людей, речі й усе інше так, як це бачать люди, і навіть їхніми власними очима. Для Бога це вже була перша перемога в Його роботі в плоті. Також можна сказати, що це було виконанням великої роботи – і цьому, звісно, Бог був радий найбільше. Відтоді Бог уперше відчув від Своєї роботи серед людства певну розраду. Усі події, що відбулися, були дуже практичними та природними, а втіха, яку відчував Бог, була дуже правдивою. Для людства кожен раз, коли звершується нова стадія Божої роботи, і кожен раз, коли Бог відчуває вдоволення, – це нагода наблизитися до Бога й до спасіння. Для Бога це також початок Його нової роботи, просування вперед у Його плані управління, ба більше – це час, коли Його наміри наближаються до повного здійснення. Для людства поява такої нагоди щаслива й дуже добра; для всіх, хто очікує Божого спасіння, це знаменна та радісна звістка. Коли Бог виконує нову стадію роботи, то Він має новий початок, і коли ця нова робота й новий початок упроваджуються та вводяться серед людства, результат цієї стадії роботи в цей час уже визначений і здійснений, а Бог уже побачив її кінцевий наслідок і плід. Саме в той час ці наслідки приносять Богу вдоволення, і, звісно, саме тоді Його серце радіє. Бог заспокоюється, бо у Своїх очах Він уже побачив і визначив тих людей, яких шукає, і вже здобув цю громаду людей – громаду, яка здатна зробити Його роботу успішною та принести Йому вдоволення. Тож Він відкидає Свої хвилювання та почувається щасливим. Інакше кажучи, коли Божа плоть спроможна взятися до нової роботи серед людей і Він починає без перешкод виконувати ту роботу, яку повинен, і коли Він відчуває, що все зроблено, тоді Йому вже видно кінець. Тому Він вдоволений, а Його серце щасливе. Як виявляється Боже щастя? Уявляєте, якою може бути відповідь? Чи може Бог заплакати? Чи здатен Бог заплакати? Чи здатен Бог плескати в долоні? Чи здатен Бог танцювати? Чи здатен Бог співати? Якщо так, то що б Він заспівав? Звісно, Бог міг би заспівати гарну, зворушливу пісню – пісню, яка могла б виразити радість і щастя в Його серці. Він міг би заспівати її для людства, для Себе та для всього сущого. Щастя Бога може виявлятись у будь-який спосіб – усе це нормально, тому що в Бога є радощі й печалі, і різні Його почуття можуть виявлятись у різні способи. Це Його право, і нічого нормальнішого та правильнішого й бути не може. Людям не слід думати про це ніяк інакше. Вам не слід намагатися читати Богові мантри, ніби в Нього на голові чарівний обруч,^[a] який стиснеться від ваших слів, указуючи Йому, що слід робити, а що не слід, як чинити, а як не чинити, і в такий спосіб обмежувати Його щастя чи інші можливі почуття. У своїх серцях люди вважають, ніби Бог не може радіти, не може проливати сльози, не може ридати – не може виявляти жодних емоцій. Завдяки тому, про що ми спілкувалися ці два рази, Я вірю, що ви більше не дивитиметеся так на Бога, а дозволите Йому певну свободу й розкутість. Це дуже добре. У майбутньому, якщо ви зможете по-справжньому відчувати печаль Бога, коли почуєте, що Він сумує, і по-справжньому відчувати Його радість, коли почуєте, що Він щасливий, то ви принаймні зможете чітко знати й розуміти, що радує Бога, а що засмучує. Коли ти зможеш сумувати, тому що Бог сумує, і радіти, тому що Бог радіє, тоді Він повністю здобуде твоє серце, і між Ним і тобою більше не буде жодної перепони. Ти більше не намагатимешся обмежити Бога людськими фантазіями, уявленнями та знанням. Тоді Бог стане у твоєму серці живим і яскравим. Він стане Богом твого життя й Паном над усім, що тебе стосується. Чи прагнете ви до такого? Чи впевнені ви, що зможете цього досягти?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Примітка:

a. «Чарівний обруч» – це металевий обруч, який монах Сюаньцзан одягнув на голову Королю мавп Свень Вукону в класичному китайському романі «Подорож на Захід». Варто було Сюаньцзану прочитати мантру, як обруч починав стискатися, завдаючи Свень Вукону різкого болю. Так монах зміг контролювати Короля мавп. Образ мантри для стискання чарівного обруча став метафорою для опису чогось, що зв’язує людину.

Божі слова на кожен день. Уривок 73

Притчі Господа Ісуса

Притча про сіяча (Матвія 13:1–9)

Притча про кукіль (Матвія 13:24–30)

Притча про гірчичне зерно (Матвія 13:31–32)

Притча про закваску (Матвія 13:33)

Пояснення притчі про кукіль (Матвія 13:36–43)

Притча про скарб (Матвія 13:44)

Притча про перлину (Матвія 13:45–46)

Притча про невід (Матвія 13:47–50)

Перша – це притча про сіяча. Це дуже цікава притча; посів насіння – звичайна подія в житті людей. Друга – це притча про кукіль. Що таке «кукіль», знає кожен, хто сіяв зерно, і, безумовно, усі дорослі люди. Третя – це притча про гірчичне зерно. Усі ви знаєте, що таке гірчиця, чи не так? Якщо ні, можете подивитись у Біблії. Четверта – це притча про закваску. Власне, більшість людей знає, що закваска використовується для зброджування та що люди послуговуються нею в повсякденному житті. Усі наступні притчі – включно із шостою, про скарб, сьомою, про перлину, і восьмою, про невід, – були взяті з реального життя людей. Яку картину малюють ці притчі? Це картина того, як Бог стає звичайною людиною та живе поруч із людством, використовуючи мову життя, людську мову, щоб спілкуватися з людьми та забезпечувати їх тим, чого вони потребують. Коли Бог став плоттю й довго жив серед людства, переживши та побачивши різні способи життя людей, цей досвід став для Нього навчальним матеріалом, за допомогою якого Він перетворив Свою божественну мову на людську. Звісно, те, що Він бачив і чув у житті, також збагатило людський досвід Сина Людського. Коли Він хотів, щоб люди усвідомили якісь істини, зрозуміли певну Божу волю, Він міг удаватися до притч, подібних до наведених вище, щоб розповісти людям про Божу волю та Його вимоги до людського роду. Усі ці притчі були пов’язані із життям людей; поміж них не було жодної, яка б не мала стосунку до людського життя. Коли Господь Ісус жив із людьми, Він бачив, як хлібороби обробляють свої поля, і Він знав, що таке кукіль і що таке закваска; Він розумів, що люди люблять скарби, тому використовував образи скарбу та перлини як метафори. У житті Він часто бачив, як рибалки закидають неводи; Господь Ісус бачив ці й інші роботи, пов’язані з людським життям, і Він Сам теж пожив таким життям. Як і будь-яка інша звичайна людина, Він мав досвід щоденних людських справ і споживання їжі тричі за день. Він особисто пожив життям пересічної людини та спостерігав за життями інших. Коли Він спостерігав і особисто переживав усе це, Він думав не про те, як Він міг би жити добре, вільніше та комфортніше. Натомість на своєму досвіді справжнього людського життя Господь Ісус побачив тяготи в житті людей. Він побачив тяготи, убогість і журбу людей, які жили під владою сатани та жили гріховним життям під сатанинським розбещенням. Переживаючи людське життя особисто, Він також відчув на Своєму досвіді, наскільки безпорадними були люди, що жили серед розбещеності, побачив і пережив жалюгідні умови людей, які жили в гріху й утратили будь-який напрям серед тортур, яким їх піддавали сатана та зло. Коли Господь Ісус бачив усе це, як Він це бачив: Своєю божественною сутністю чи людською? Його людська сутність справді існувала та була дійсно жива; Він міг усе це бачити й переживати. Але, звісно, Він також бачив ці речі Своєю сутністю, тобто Своєю божественністю. Тобто Сам Христос, Господь Ісус, який був людиною, бачив це, і все, що Він бачив, змушувало Його відчувати важливість і необхідність роботи, яку Він взяв на себе в той час, коли жив у плоті. І хоча Він Сам знав, що відповідальність, яку Йому потрібно було взяти на себе в плоті, настільки величезна, і знав, наскільки жорстоким буде біль, з яким Він зіткнеться, але коли Він бачив людство безпорадним у гріху, коли Він бачив убогість їхнього життя та їхню немічну боротьбу під законом, Він відчував дедалі більшу скорботу й дедалі більше жадав спасти людство від гріха. З якими б труднощами Він не зіткнувся, якого б болю не зазнав, Він ставав дедалі рішучішим у своєму прагненні відкупити людство, яке жило в гріху. Можна сказати, що під час цього процесу Господь Ісус почав дедалі чіткіше розуміти, яку роботу Йому потрібно виконати й що Йому доручено. Він також дедалі більше прагнув завершити роботу, яку мав узяти на себе: узяти на себе всі гріхи людства та спокутувати їх, щоб люди більше не жили в гріху, а Бог водночас завдяки жертві за гріх зміг би простити гріхи людей, що дало б Йому змогу й далі розвивати Свою роботу спасіння людства. Можна сказати, що в серці Господа Ісуса було бажання віддати Себе за людство, принести Себе в жертву. Він також був готовий стати жертвою за гріх, бути прибитим до хреста, і Він дійсно прагнув завершити цю роботу. Побачивши жалюгідні умови людського життя, Він іще більше захотів виконати Свою місію якнайшвидше, не затримуючись ні на хвилину, ні навіть на секунду. Відчуваючи таку нагальність, Він не думав про те, наскільки великим буде Його власний біль, і не мав жодних побоювань щодо того, скільки принижень Йому доведеться витерпіти. У Його серці було тільки одне переконання: якщо Він принесе Себе в жертву, якщо Він буде прибитий до хреста як жертва за гріх, то Божа воля буде виконана, і Бог зможе розпочати нову роботу. Життя людства та його стан існування в гріху повністю зміняться. Його переконання й те, що Він був сповнений рішучості зробити, були пов’язані зі спасінням людини, і Він мав лише одну мету – виконати Божу волю, щоб Бог міг успішно розпочати наступну стадію Своєї роботи. Ось що тоді було в Господа Ісуса на думці.

Живучи в плоті, втілений Бог мав нормальну людську сутність; у Нього були емоції та раціональність звичайної людини. Він знав, що таке щастя, що таке біль, і коли Він бачив, що людство живе таким життям, Він глибоко відчував, що просто дати людям якісь вчення, забезпечити їх чимось або навчити чогось було б недостатньо, щоб вивести їх із гріха. І якби Він просто зробив так, щоб вони дотримувалися заповідей, це теж не відкупило б їх від гріха: лише коли Він узяв на Себе гріх людства та став подобою гріховної плоті, Він зміг вибороти свободу людства та взамін отримати для нього Боже прощення. Тож після того, як Господь Ісус став свідком життя людей у гріху та пізнав його на власному досвіді, у Його серці проявилося сильне бажання: дати людям звільнитися від їхнього тяжкого життя в гріху. Це бажання дедалі більше змушувало Його відчувати, що Він повинен піти на хрест і взяти на себе гріхи людства якнайраніше та якнайшвидше. Такими були думки Господа Ісуса в той час, після того як Він пожив із людьми та побачив, почув і відчув страждання їхнього життя в гріху. Те, що втілений Бог міг мати таку волю щодо людства, що Він міг показати й виявити такий характер, – хіба таке може бути в пересічній людині? Що побачила б пересічна людина, живучи в такому середовищі? Що б вона думала? Якби пересічна людина зіткнулася з усім цим, чи подивилася б вона на проблеми з піднесеної точки зору? Точно ні! Хоча зовнішній вигляд утіленого Бога точно такий, як у людини, і хоча Він засвоює людські знання та розмовляє людською мовою, а іноді навіть висловлює Свої ідеї людськими ж методами чи манерами мовлення, однак те, як Він бачить людей і бачить сутність речей, зовсім не таке, як розбещені люди бачать людство та сутність речей. Його точка зору та висота, на якій Він стоїть, недосяжні для розбещеної людини. Причина в тому, що Бог є істина, а плоть, у яку Він убраний, також має сутність Бога, і Його думки й те, що виявляється Його людською сутністю, також є істиною. Для розбещених людей те, що Він висловлює в плоті, є забезпеченням істини й життя. Це забезпечення призначено не для якоїсь однієї людини, а для всього людства. У серці будь-якої розбещеної людини є лише ті кілька людей, які з нею пов’язані. Вона дбає й турбується лише про цю жменьку людей. Коли на горизонті назріває лихо, вони в першу чергу думають про власних дітей, подружжя чи батьків. У найкращому випадку хтось більш співчутливий іще згадає якогось родича чи доброго друга, але чи простягаються думки навіть такої співчутливої людини далі того? Ні, ніколи! Адже, зрештою, люди є люди, і вони можуть дивитися на все тільки з висоти й точки зору людини. Однак утілений Бог абсолютно не схожий на розбещену людину. Якою б звичайною, якою б нормальною, якою б скромною не була втілена плоть Бога та навіть із яким би презирством люди на Нього не дивилися, Його думки та Його ставлення до людства – це те, чого не може бути в жодної людини, чого не може наслідувати жодна людина. Він завжди спостерігатиме за людством із точки зору божественності, з висоти Свого становища як Творця. Він завжди бачитиме людство крізь сутність і світогляд Бога. Він абсолютно не може бачити людство ні з низької висоти пересічної людини, ні з точки зору розбещеної людини. Люди дивляться на людство з людським баченням, і вони використовують як мірило такі речі, як людські знання, людські правила та теорії. Це перебуває в рамках того, що люди можуть бачити своїми очима, і в рамках того, що досяжне для розбещених людей. Коли Бог дивиться на людину, Він дивиться божественним баченням, і мірилом для Нього слугує Його сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Ці рамки включають те, що люди бачити не можуть, і саме в цьому втілений Бог і розбещена людина є абсолютно різними. Ця різниця визначається різними сутностями людей і Бога – саме ці різні сутності визначають їхню ідентичність і становище, а також точку зору й висоту, з якої вони бачать речі. Чи бачите ви в Господі Ісусі прояв і виявлення Самого Бога? Можна сказати, що все, що робив і говорив Господь Ісус, було пов’язано з Його служінням і з власною Божою роботою управління, що все це було проявом і виявленням Божої сутності. Хоча Він справді мав людську подобу, Його божественна сутність і виявлення Його божественності незаперечні. Чи була ця людська подоба справді проявом людської сутності? Його людська подоба за самою своєю сутністю була абсолютно іншою, ніж людська подоба розбещених людей. Господь Ісус був утіленим Богом. Якби Він справді був одним зі звичайних розбещених людей, хіба Він міг би бачити життя людства в гріху з божественної точки зору? Категорично ні! У цьому й полягає відмінність Сина Людського від звичайних людей. Усі розбещені люди живуть у гріху, і коли хтось із них бачить гріх, то не відчуває із цього приводу нічого особливого; усі вони однакові, наче свиня, яка живе в багнюці й зовсім не думає, що це неприємно чи брудно, – навпаки, вона добре їсть і міцно спить. А якщо хтось прибере у свинарнику, то свині ще й буде незатишно, і вона недовго залишатиметься чистою. Незабаром вона знову валятиметься в багнюці, і їй буде цілком приємно, бо вона – брудна істота. Люди вважають свиней брудними, але якщо ти прибереш там, де живе свиня, їй не стане краще: тому ніхто й не тримає свиней у себе в хаті. Те, як люди дивляться на свиней, завжди відрізнятиметься від того, як почуваються самі свині, бо люди та свині різного роду. І оскільки втілений Син Людський – іншого роду, ніж розбещені люди, то тільки втілений Бог може стояти на висоті Божій, звідки Він бачить людину й усе суще з божественної точки зору.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 74

А як же страждання, яких зазнає Бог, коли стає плоттю й живе серед людей? Що це за страждання? Чи розуміє хтось їх по-справжньому? Дехто каже, що Бог тяжко страждає, що, хоча Він Сам Бог, люди не розуміють Його сутності, а схильні завжди поводитися з Ним як із людиною, через що Він почувається ображеним і скривдженим: мовляв, із цих причин страждання Бога справді тяжкі. Інші кажуть, що Бог невинний і безгрішний, але страждає так само, як і люди, що Він терпить переслідування, наклепи та приниження нарівні з людьми; вони кажуть, що Він також терпить хибні уявлення та непослух Своїх послідовників, – тож вони кажуть, що страждання Бога справді незмірні. Так от, схоже, що ви не розумієте Бога по-справжньому. Власне, ті страждання, про які ви говорите, для Бога не вважаються справжніми стражданнями, бо є страждання більші за них. То що ж тоді для Самого Бога справжнє страждання? Що є справжнім стражданням для втіленої Божої плоті? Коли людство не розуміє Бога, для Нього це не вважається стражданням, і коли люди мають про Бога якісь хибні уявлення та не бачать у Ньому Бога, це теж не вважається стражданням. Однак людям часто здається, що Бог, напевно, зазнав великої несправедливості, що в той час, який Бог проводить у плоті, Він не може показати людству Свою особу та дозволити людям побачити Його велич, що Бог смиренно ховається в нікчемній плоті й що це, напевно, є для Нього великою мукою. Люди беруть до серця те в стражданнях Бога, що можуть зрозуміти й побачити, і спрямовують на Бога всіляке співчуття, і часто навіть трохи прославляють Його страждання. У реальності є різниця; існує розрив між тим, що люди розуміють у стражданнях Бога, і тим, що Він відчуває насправді. Правду кажу вам: для Бога, чи Він Дух Божий, чи втілена Божа плоть, описані вище страждання не є істинними стражданнями. То від чого ж насправді страждає Бог? Поговорімо про страждання Бога тільки з точки зору втіленого Бога.

Коли Бог стає плоттю, перетворюючись на пересічну, нормальну людину, живучи серед людства пліч-о-пліч із людьми, хіба Він може не бачити й не відчувати людські методи, закони, філософію життя? Які почуття в Нього викликають ці методи та закони життя? Чи відчуває Він у серці огиду? Чому б Він відчував огиду? Якими є людські методи та закони життя? На яких принципах вони ґрунтуються? На чому вони засновані? Методи, закони й таке інше, що стосується способу життя людства, – усе це створено на основі сатанинської логіки, знань і філософії. Люди, які живуть за такими законами, не мають ні людяності, ні правди – усі вони нехтують правдою та ворожі до Бога. Якщо ми подивимося на сутність Бога, то побачимо, що Його сутність прямо протилежна логіці, знанням і філософії сатани. Його сутність сповнена праведності, істини, святості та інших реалій усього позитивного. Як почувається Бог, що має цю сутність і живе серед такого людства? Що Він відчуває у Своєму серці? Хіба воно не повне болю? Його серце болить – болить так, що жодна людина не може ні зрозуміти цього, ні відчути. А причина полягає в тому, що все, із чим Він стикається й зустрічається, що Він чує, бачить і переживає, – це все розбещеність і зло людства, його бунт проти істини й опір їй. Усе, що походить від людей, є джерелом Його страждань. Тобто оскільки Його сутність не така, як у розбещених людей, то людська розбещеність стає джерелом Його найтяжчих страждань. Коли Бог стає плоттю, чи може Він знайти когось, хто мав би з Ним спільну мову? Такої людини не знайдеться серед усього людства. Не можна відшукати нікого, хто міг би спілкуватися з Богом або вести з Ним таку розмову, – як ти думаєш, що Бог відчуває із цього приводу? Усе те, що люди обговорюють і люблять, чого шукають і до чого прагнуть, пов’язане з гріхом і злими нахилами. Коли Бог стикається з усім цим, хіба це не відчувається як ніж у Його серці? Стикаючись із усім цим, хіба Він може мати в серці радість? Хіба Він може знайти розраду? Ті, хто живе з Ним, – люди, сповнені бунтарства та зла, то як же Його серце може не страждати? Наскільки насправді велике це страждання й кому до нього є діло? Хто звертає на нього увагу? І хто здатен його оцінити? Люди неспроможні зрозуміти Боже серце. Його страждання – це те, що люди особливо не здатні оцінити, а людська холодність і заціпеніння ще більше поглиблюють Божі страждання.

Є люди, що часто співчувають бідам Христа, бо в Біблії є вірш, який говорить: «Мають нори лисиці, а гнізда… пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…». Коли люди це чують, то беруть ці слова близько до серця та вірять, що це найтяжчі страждання, які терпить Бог, і найтяжчі страждання, які терпить Христос. Але якщо подивитися на це з точки зору фактів, хіба це так? Ні; Бог не вважає ці труднощі за страждання. Він ніколи не здіймав голосу проти несправедливості через труднощі Своєї плоті, і Він ніколи не вимагав Собі від людей відплати чи винагороди. Проте коли Він дивиться на все, що пов’язане з людством, розбещеним життям і злом розбещених людей, коли Він бачить, що людство перебуває в лапах сатани, ув’язнене сатаною та не може вирватися, що люди, які живуть у гріху, не знають, що таке істина, то Він не може терпіти всі ці гріхи. День у день Його огида до людей зростає, але Він змушений усе це терпіти. Таким є тяжке Боже страждання. Бог не може навіть повністю висловити голос Свого серця та Свої емоції серед Своїх послідовників, і ніхто з Його послідовників не може по-справжньому зрозуміти Його страждання. Ніхто навіть не намагається зрозуміти чи втішити Його серце, яке день у день, рік у рік, знов і знов терпить ці страждання. Що ви в усьому цьому бачите? Бог нічого не вимагає від людей взамін за те, що Він дав, але в силу Своєї сутності Він категорично не може терпіти людське зло, розбещеність і гріх, а натомість відчуває до людей граничну огиду й ненависть, через що Боже серце та Його плоть терплять безкінечні страждання. Чи ви це бачили? Найімовірніше, ніхто з вас не міг цього побачити, бо ніхто з вас не може по-справжньому зрозуміти Бога. Із часом ви маєте поступово відчути це на собі.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 75

Ісус нагодовує п’ять тисяч

Івана 6:8–13: «Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п’ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів».

Що за смисл стоїть за «п’ятьма хлібами та двома рибинами»? Скільки людей зазвичай можна було б нагодувати п’ятьма хлібинами та двома рибинами? Якщо міряти за апетитом пересічної людини, то цього вистачило б лише на двох. Це і є смисл образу «п’ятьох хлібів і двох рибин» у його найпростішому розумінні. Однак що цей уривок каже про те, скільки людей наїлися п’ятьма хлібами та двома рибинами? У Святому Письмі записано таке: «А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч». Якщо порівнювати з п’ятьма хлібами та двома рибинами, п’ять тисяч – це багато? Про що свідчить те, що це число таке велике? З людської точки зору, розділити п’ять хлібів і дві рибини між п’ятьма тисячами людей було б неможливо, тому що людей непропорційно більше, ніж їжі. Навіть якби кожна людина з тих п’яти тисяч укусила тільки малесенький шматочок, цієї їжі все одно б не вистачило на всіх. Але тут Господь Ісус сотворив чудо: Він не тільки подбав про те, щоб п’ять тисяч людей змогли наїстися досита, але після цього ще й залишилася зайва їжа. У Святому Письмі сказано: «І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів». Це чудо дало людям змогу побачити особу та статус Господа Ісуса, побачити, що для Бога немає нічого неможливого, і так вони узріли істину Божої всемогутності. П’яти хлібів і двох рибин вистачило, щоб нагодувати п’ять тисяч, але якби не було ні їх, ні якоїсь іншої їжі, чи зміг би Бог нагодувати п’ять тисяч людей? Безперечно, зміг би! Це було чудо, тому звісно, що людям воно видалося незбагненним, неймовірним і таємничим, але для Бога зробити таке – це дрібниця. Якщо для Бога це було чимось звичайним, то чому зараз вирізняти це для тлумачення? Тому що за цим чудом стоїть воля Господа Ісуса, яку людство ніколи раніше не розуміло.

Спершу спробуймо зрозуміти, що за людьми були ті п’ять тисяч. Чи були вони послідовниками Господа Ісуса? Зі Святого Письма ми знаємо, що вони не були Його послідовниками. Чи знали вони, ким був Господь Ісус? Точно ні! Принаймні вони не знали, що перед ними стоїть Христос, або, можливо, дехто знав лише, як Його звуть, і знав чи чув щось про Його діяння. Вони просто зацікавилися Господом Ісусом, коли почули розповіді про Нього, але точно не можна сказати, що вони слідували за Ним і тим більше розуміли Його. Коли Господь Ісус побачив ці п’ять тисяч людей, вони були голодні та могли думати лише про те, щоб набити шлунок, тож у цьому контексті Господь Ісус виконав їхнє бажання. Коли Він виконав їхнє бажання, що було в Нього на серці? Як Він ставився до цих людей, які хотіли тільки наїстися досита? У той час думки Господа Ісуса та Його ставлення були пов’язані з характером і сутністю Бога. Дивлячись на ці п’ять тисяч людей із порожніми шлунками, які хотіли тільки ситно поїсти, дивлячись на цих людей, сповнених цікавості й надії на Нього, Господь Ісус думав лише про те, щоб використати це чудо, аби дарувати їм благодать. Однак Він не плекав надії, що вони стануть Його послідовниками, бо знав, що вони просто хочуть повеселитися разом з усіма та наїстися досита, тому Він якнайкраще скористався тим, що мав, і п’ятьма хлібинами та двома рибинами нагодував п’ять тисяч людей. Він відкрив очі цим людям, яким подобалося бачити захопливі речі, які хотіли узріти чудеса, і вони на власні очі побачили те, що міг зробити втілений Бог. Хоча Господь Ісус скористався чимось матеріальним, щоб задовольнити їхню цікавість, у серці Він уже знав, що ці п’ять тисяч людей просто хочуть добре поїсти, тому Він не проповідував їм, та й узагалі нічого не говорив: Він просто дозволив їм побачити це чудо так, як воно відбулося. Він категорично не міг поводитись із цими людьми так само, як поводився зі Своїми учнями, які справді йшли за Ним, але в Божому серці Він править усіма творіннями, і Він бажав дозволити всім творінням, яких бачив, тішитися Божою благодаттю, коли це було потрібно. Навіть якщо ці люди не знали, хто Він, не розуміли Його, не мали якогось особливого уявлення про Нього чи вдячності до Нього навіть після того, як з’їли хліб і рибу, Бог на це не зважав: Він дав цим людям чудову нагоду потішитися Божою благодаттю. Дехто каже, що Бог принциповий у тому, що Він робить, що Він не опікується невіруючими, не захищає їх і, зокрема, не дозволяє їм тішитися Своєю благодаттю. Чи це справді так? У Божих очах, доки вони є живими творіннями, яких Він Сам створив, Він управлятиме ними, піклуватиметься про них і по-різному поводитиметься з ними, плануватиме для них і правитиме ними. Такими є думки Бога про все суще та ставлення до нього.

Хоча п’ять тисяч людей, які з’їли хліб і рибу, не збиралися слідувати за Господом Ісусом, Він не ставив до них жодних суворих вимог; коли вони наїлися, знаєте, що зробив Господь Ісус? Він прочитав їм хоч якусь проповідь? Куди Він пішов після того, як сотворив це? У Святому Письмі не сказано, ніби Господь Ісус щось їм говорив, а сказано лише те, що Він тихо пішов, сотворивши Своє чудо. То чи ставив Він до цих людей якісь вимоги? Чи була там ненависть? Ні, нічого такого не було. Він просто більше не хотів звертати уваги на цих людей, які не могли слідувати за Ним, і в той час Його серце боліло. Він бачив порочність людства та відчував, що людство Його відкидає, тож коли Він бачив цих людей і був з ними, Його засмучувала людська дурість і невігластво, Його серце боліло, і все, чого Він хотів, – це якнайшвидше покинути цих людей. У Своєму серці Господь не ставив до них жодних вимог, Він не бажав звертати на них уваги, ба більше – Він не бажав витрачати на них сили. Він знав, що вони не зможуть за Ним слідувати, але, незважаючи на все це, Його ставлення до них усе одно було цілком однозначним. Він просто хотів повестися з ними по-доброму, обдарувати їх благодаттю, і це дійсно було ставлення Бога до кожного творіння під Його владою: Він поводився з кожним створінням по-доброму, забезпечував і плекав його. Саме тому, що Господь Ісус був утіленим Богом, Він цілком природно виявив сутність Самого Бога та повівся із цими людьми по-доброму. Він поставився до них із прихильністю та терпимістю в серці, і з таким ставленням у серці Він виявив до них доброту. Як би ці люди не сприймали Господа Ісуса та яким би не був результат, Він поводився з кожним створінням відповідно до Свого становища Господа всього творіння. Усе без винятку, що Він виявляв, було Божим характером і тим, Хто Він є і чим володіє. Господь Ісус тихо зробив це й потім тихо пішов – який це аспект Божого характеру? Чи можна сказати, що це Божа любляча доброта? Чи можна сказати, що це Божа самовідданість? Чи здатна на таке звичайна людина? Точно ні! По суті, хто були ті п’ять тисяч людей, яких Господь Ісус нагодував п’ятьма хлібами та двома рибинами? Чи можна сказати, що це були люди, сумісні з Ним? Чи можна сказати, що всі вони були ворожі до Бога? Можна з упевненістю сказати, що вони категорично не були сумісні з Господом, а їхня сутність була категорично ворожою Богу. Але як Бог із ними повівся? Він скористався методом розрядки ворожості людей до Бога – цей метод називається «доброта». Тобто хоча Господь Ісус бачив у цих людях грішників, в очах Бога вони все ж таки були Його творінням, тому Він усе одно повівся із цими грішниками по-доброму. Такою є Божа терпимість, і ця терпимість визначається власною особою і сутністю Бога. Отже, це те, на що не здатна жодна людина, створена Богом: тільки Бог може так робити.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 76

Коли ти зможеш по-справжньому оцінити Божі думки та ставлення до людства, коли ти зможеш по-справжньому зрозуміти Божі емоції та турботу про кожну створену істоту, ти зможеш зрозуміти ту відданість і любов, яка приділяється кожному з людей, створених Творцем. Коли це станеться, ти опишеш Божу любов двома словами. Що це за два слова? Хтось каже «самовіддана», а хтось – «доброчинна». Із цих двох слів «доброчинна» найменше підходить для опису Божої любові. Цим словом зазвичай описують великодушних або широко мислячих людей. Я гидую цим словом, бо воно говорить про роздачу благодійної допомоги навмання, без розбору, без огляду на принципи. Це надмірно сентиментальна схильність, властива нерозумним і непевним людям. Коли це слово використовується для опису Божої любові, неминуче виникає богохульний підтекст. У мене є два слова, які влучніше описують Божу любов. Що це за слова? Перше – «безмірна». Хіба це слово не викликає сильних асоціацій? Друге – «безмежна». За цими словами, якими Я описую Божу любов, стоїть реальне значення. У буквальному розумінні слово «безмірний» описує об’єм або місткість речі, але якою б великою ця річ не була, люди можуть торкнутися її та побачити. Це можливо, бо вона існує: це не абстрактний об’єкт, а щось таке, що може формувати в людей уявлення у відносно точний і практичний спосіб. На неї можна дивитися хоч із двовимірної перспективи, хоч із тривимірної, але уявляти її існування не потрібно, тому що це річ, яка справді реально існує. Хоча використання слова «безмірна» для опису Божої любові може видатися спробою кількісно виміряти Його любов, воно також дає відчуття того, що Його любов не піддається кількісній оцінці. Я кажу, що Божу любов можна виміряти, тому що Його любов не пуста й не вигадка з легенд. Натомість це щось спільне для всього під владою Бога, щось, чим тішаться всі творіння – різною мірою та з різних точок зору. Хоча люди не можуть ні побачити її, ні торкнутися, ця любов приносить поживу й життя всьому сущому, потроху проявляючись у житті, і вони беруть її до уваги та свідчать про Божу любов, якою тішаться в кожну мить життя. Я кажу, що Божу любов не можна виміряти кількісно, бо таємниця того, як Бог забезпечує і живить усе суще, є чимось, що людям важко збагнути, так само як і Божі думки про все суще, а особливо про людство. Тобто ніхто не знає крові та сліз, які Творець пролив заради людства. Ніхто не може осягнути, ніхто не може зрозуміти ні глибину, ні вагу любові Творця до людства, яке Він створив Своїми власними руками. Я описую Божу любов як безмірну, щоб допомогти людям оцінити та зрозуміти її широту й істинність її існування. Також Я роблю це, щоб люди могли глибше осягнути фактичне значення слова «Творець» і глибше усвідомити істинне значення найменування «творіння». Що зазвичай описують словом «безмежна»? Загалом цим словом називають океан або всесвіт, наприклад «безмежний усесвіт», «безмежний океан». Простір і тиха глибина всесвіту не підвладні людському розумінню; це те, що полонить уяву людей і викликає в них велике захоплення. Його таємничість і глибина видні оку, але недосяжні. Згадуючи про океан, ти думаєш про його широчінь: він здається безмежним, і ти відчуваєш його таємничість і величезну здатність вміщати всілякі речі. Ось чому Я описав Божу любов словом «безмежна»: щоб допомогти людям відчути, наскільки вона дорогоцінна, відчути глибинну красу Його любові й те, що сила Божої любові невичерпна й усеосяжна. Я використав це слово, щоб допомогти людям відчути святість Його любові, а також гідність і непорушність Бога, які виявляються через Його любов. Отже, як ви думаєте: чи підходить слово «безмежна» для опису Божої любові? Чи може Божа любов дорівнятися до цих двох слів – «безмірна» та «безмежна»? Безперечно! У людській мові лише ці два слова більш-менш влучні та відносно точно описують Божу любов. Чи ви так не думаєте? Якби Я сказав вам описати Божу любов, чи вжили б ви ці два слова? Найімовірніше, ні, бо ваше розуміння та цінування Божої любові обмежене рамками двовимірної перспективи й не піднялося на висоту тривимірного простору. Тож якби Я сказав вам описати Божу любов, ви відчули б, що вам бракує слів, а може, вам навіть відібрало б мову. Можливо, вам важко зрозуміти ці два слова, про які Я сьогодні говорив, а можливо, ви просто не згодні. Це свідчить лише про те, що ваше цінування та розуміння Божої любові поверхові й обмежені вузькими рамками. Я вже казав, що Бог самовідданий; ви пам’ятаєте це слово – «самовідданий». Невже Божу любов можна описати лише як «самовіддану»? Хіба це не завузькі рамки? Вам слід більше подумати над цим питанням, щоб ви могли щось із цього здобути.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 77

Воскресіння Лазаря прославляє Бога

Івана 11:43–44: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою… Ісус каже до них: Розв’яжіть його та й пустіть, щоб ходив…».

Які враження у вас залишилися після прочитання цього уривка? Значення цього чуда, яке сотворив Господь Ісус, було набагато більшим, ніж у попереднього, адже немає чуда приголомшливішого, ніж підняти мертву людину з гробу. У ту епоху те, що Господь Ісус таке зробив, було надзвичайно значущим. Оскільки Бог став плоттю, люди могли бачити лише Його зовнішній вигляд, Його практичну сторону та Його незначущий аспект. Навіть якщо деякі люди бачили й розуміли щось із Його характеру чи якісь особливі здібності, якими Він нібито володів, ніхто не знав, звідки прийшов Господь Ісус, ким Він був насправді за Своєю сутністю й на що ще Він насправді був здатний. Усе це було людству невідомо. Тож багато людей хотіло знайти докази, щоб відповісти на ці запитання про Господа Ісуса й дізнатись істину. Чи міг Бог зробити щось, щоб підтвердити Свою власну особу? Для Бога це була дрібниця – завиграшки. Він міг де завгодно й коли завгодно зробити щось таке, щоб підтвердити Свою особу та сутність, але Бог робив справи по-Своєму – з планом і поетапно. Він не робив нічого без розбору, а натомість шукав слушний час і слушну нагоду, щоб зробити щось таке, що Він дозволив би людині побачити, щось таке, що справді було просякнуте змістом. Так Він підтверджував Свою владу й особу. Отже, чи могло воскресіння Лазаря підтвердити особу Господа Ісуса? Розгляньмо такий уривок зі Святого Письма: «І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди! І вийшов померлий…». Коли Господь Ісус це зробив, Він сказав лише одне: «Лазарю, вийди сюди!». Після цього Лазар вийшов із гробниці – і це сталося завдяки лише кільком словам, сказаним Господом. Під час цього Господь Ісус не ставив жертовника й не робив нічого іншого. Він просто сказав кілька слів. Як це назвати – чудом чи наказом? А може, це було якесь чаклунство? На перший погляд здається, що це можна було б назвати чудом, і якщо подивитися на це із сучасної точки зору, то, звісно, це все одно можна було б назвати чудом. Однак це, безумовно, не можна вважати такою магією, що начебто може повертати душі померлих до життя, і це абсолютно точно не було ніяким чаклунством. Правильно сказати, що це чудо було звичайнісіньким, крихітним виявом влади Творця. Такою є Божа влада й сила. Бог має владу зробити так, щоб людина померла, щоб її дух покинув тіло й повернувся в підземне царство чи кудись іще, куди йому належить. Час смерті людини й місце, куди вона потрапить після смерті, – це визначає Бог. Він може приймати ці рішення будь-коли та будь-де, і їх не обмежують ні люди, ні якісь події, ні об’єкти, ні простір, ні географічне розташування. Якщо Він хоче це зробити, Він може це зробити, бо Він править усіма речами та живими істотами, і все народжується, живе й гине за Його словом і Його владою. Він може воскресити мерця, і це Він теж може зробити коли завгодно та де завгодно. Це влада, яку має лише Творець.

Коли Господь Ісус робив такі речі, як воскресіння Лазаря з мертвих, Його метою було явити людям і сатані докази та дати людям і сатані зрозуміти: усе, що стосується людства, життя та смерть людства визначаються Богом, і хоча Він став плоттю, Він залишився володарем фізичного світу, який можна побачити, а також духовного світу, який люди бачити не можуть. Це було зроблено, щоб дати людському роду й сатані знати: ніщо в людському роді не підвладне сатані. Це було виявлення й демонстрація Божої влади, а також спосіб, у який Бог посилав усьому сущому повідомлення, що людське життя та смерть – у Божих руках. Воскресіння Лазаря Господом Ісусом було одним зі способів, у які Творець навчає й наставляє людство. Це була конкретна дія, під час якої Він скористався Своєю силою та владою, щоб наставити людство й забезпечити його. Це був спосіб, у який Творець без слів дав людству побачити ту істину, що Йому підвладне все суще. Це був спосіб, у який Він практичними діями показав людству, що немає спасіння, крім як через Нього. Цей безмовний засіб, яким Він наставляв людство, є вічним, незгладимим і приносить у людські серця потрясіння та просвітління, яке ніколи не згасне. Воскресіння Лазаря прославило Бога – це глибоко впливає на всіх Божих послідовників до одного. Воно міцно закріплює в кожній людині, яка глибоко осмислює цю подію, розуміння й бачення того, що тільки Бог може розпоряджатися життям і смертю людства. Хоча в Бога є така влада й хоча через воскресіння Лазаря Він послав повідомлення про Своє володарювання над життям і смертю людства, це не було Його першочерговою роботою. Бог ніколи не робить нічого беззмістовного. Абсолютно все, що Він робить, має велику цінність і є неперевершеною дорогоцінністю в скарбниці з коштовностями. Для Нього «підняти людину з гробу» аж ніяк не було б ні єдиною, ні першочерговою ціллю чи завданням у Його роботі. Бог не робить нічого беззмістовного. Воскресіння Лазаря як одинична подія достатнє для демонстрації Божої влади та підтвердження особи Господа Ісуса. Ось чому Господь Ісус більше не творив такого чуда повторно. Бог усе робить за Своїми власними принципами. Людською мовою можна було б сказати, що Бог займає Свій розум тільки серйозними питаннями. Тобто коли Бог щось робить, Він не відступає від мети Своєї роботи. Він знає, яку роботу хоче виконати на цій стадії та чого хоче досягти, і Він працює чітко за Своїм планом. Якби розбещена людина була на таке здатна, вона б тільки й думала, як би це виявити, щоб інші знали, яка вона грізна, і схилялися перед нею, щоб вона могла контролювати й поглинати їх. Це зло, що походить від сатани, і саме це й зветься розбещеністю. У Бога немає ні такого характеру, ні такої сутності. Мета Його вчинків – не показати Себе, а дати людству більше одкровень і настанов, і саме тому люди бачать у Біблії дуже мало прикладів випадків такого типу. Це не означає, що сили Господа Ісуса були обмежені чи Він не був на таке здатний. Просто Бог не хотів цього робити, тому що воскресіння Лазаря Господом Ісусом мало дуже практичне значення, а також тому, що першочерговою роботою Бога, який став плоттю, було не творити чудеса й не воскрешати людей із мертвих, а відкупити людство. Отже, велика частина роботи, яку виконав Господь Ісус, полягала в тому, щоб навчати людей, забезпечувати їх і допомагати їм, а такі події, як воскресіння Лазаря, були тільки невеликою частиною служіння Господа Ісуса. Ба більше, можна сказати, що «показухи» немає в Божій сутності, тож коли Господь Ісус не являв ще більше чудес, Він проявляв стриманість не навмисно, не через обмеження середовища та, звісно, не через брак сили.

Господь Ісус воскресив Лазаря з мертвих лише цими трьома словами: «Лазарю, вийди сюди!». Він сказав тільки це й більше нічого. Отже, що ж показують ці слова? Вони показують, що словами Бог може зробити що завгодно, зокрема й воскресити мерця. Коли Бог творив усе суще, коли Він творив світ, Він робив це словами, – вимовленими наказами, словами з владою, – і так було створено все суще, і так було виконано це діяння. Ці кілька слів, сказані Господом Ісусом, були такими ж, як і слова, сказані Богом, коли Він створив небо, землю і все суще; вони так само містили Божу владу та силу Творця. Усе суще утворилось і стоїть завдяки словам із уст Божих, і так само Лазар вийшов із гробниці завдяки словам із уст Господа Ісуса. Такою була влада Божа, виявлена та здійснена в Його втіленій плоті. Така влада та змога належали Творцю та Сину Людському, у якому здійснився Творець. Саме таке розуміння дав людству Бог, воскресивши Лазаря з мертвих.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 78

Суд фарисеїв над Ісусом

Марка 3:21–22: «І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів».

Докір Ісуса фарисеям

Матвія 12:31–32: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».

Матвія 23:13–15: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!».

Ці два уривки вище різні за змістом. Спочатку розгляньмо перший уривок – «Суд фарисеїв над Ісусом».

У Біблії фарисеї так оцінюють Самого Ісуса й те, що Він зробив: «…говорено, ніби Він несамовитий. … має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів» (Марка 3:21–22). Суд книжників і фарисеїв над Господом Ісусом не був ні просто наслідуванням чужих слів, ні безпідставним домислом – це був висновок, який вони зробили про Господа Ісуса з того, що побачили й почули про Його діяння. Хоча їхній висновок нібито був зроблений в ім’я справедливості та здавався людям нібито обґрунтованим, але зарозумілість, з якою вони судили Господа Ісуса, важко було стримати навіть їм самим. Шалена енергія їхньої ненависті до Господа Ісуса викрила їхні власні дикі амбіції та їхні злі сатанинські лики, а також їхню злостиву натуру, якою вони опиралися Богові. Те, що вони сказали, засуджуючи Господа Ісуса, було викликано їхніми дикими амбіціями, заздрістю, потворною та злостивою натурою їхньої ворожості до Бога й істини. Вони не стали розбиратися ні в джерелі діянь Господа Ісуса, ні в сутності того, що Він говорив і робив. Навпаки, вони сліпо, у стані божевільного збудження та з нарочитою злобою накинулися на те, що Він зробив, і очорнили його. Вони зайшли настільки далеко, що свідомо очорнили Його Дух, тобто Святого Духа, який є Божим Духом. Саме це вони мали на увазі, кажучи «Він несамовитий», «Вельзевул» і «князь демонів». Тобто вони сказали, що Дух Божий був Вельзевулом і князем демонів. Вони охарактеризували як божевілля роботу втіленого Божого Духа, який убрався в плоть. Вони не тільки зневажили Божого Духа, назвавши Його «Вельзевулом» і «князем демонів», але й засудили Божу роботу, засудили та зневажили Господа Ісуса Христа. Сутність їхнього опору Богові й богозневаги була абсолютно такою ж, як і сутність опору Богові та богозневаги з боку сатани й демонів. Вони не просто представляли розбещене людство – більше того, вони були втіленням сатани. Вони були провідниками сатани серед людства, поплічниками та посіпаками сатани. Сутність їхньої богозневаги та паплюження Господа Ісуса Христа полягала в їхній боротьбі з Богом за статус, у їхньому змаганні з Богом, у їхньому нескінченному випробовуванні Бога. Сутність їхнього опору Богові та їхнього ворожого ставлення до Нього, а також їхні слова й думки прямо хулили та гнівили Божого Духа. Тож Бог справедливо розсудив на основі того, що вони говорили й робили, і визначив, що їхні вчинки були гріхом богозневаги Святого Духа. Цей гріх непрощенний як у цьому світі, так і у світі прийдешньому, що підтверджують такі уривки зі Святого Письма: «богозневага на Духа не проститься» та «коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Сьогодні поговорімо про істинний зміст цих Божих слів – «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Тобто прояснімо, як Бог справджує слова «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».

Усе, про що ми говорили, пов’язано з характером Бога та Його ставленням до людей, подій і об’єктів. Природно, два наведених вище уривки – теж не виняток. Чи помітили ви щось у цих двох уривках зі Святого Письма? Дехто каже, що бачить у них Божий гнів. Дехто каже, що бачить ту сторону Божого характеру, яка не терпить проступків людського роду, і що якщо люди зроблять щось богозневажливе, то не отримають Божого прощення. Незважаючи на те, що люди бачать і відчувають у цих двох уривках Божий гнів і нетерпимість до проступків людського роду, вони все одно не розуміють Його ставлення по-справжньому. У цих двох уривках приховано вказівки на справжнє ставлення Бога та Його підхід до тих, хто богозневажає та гнівить Його. Його ставлення та підхід показують справжнє значення такого уривка: «…коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Коли люди хулять і гнівлять Бога, Він виносить вирок, і цей вирок є визначеним Богом результатом. У Біблії це описується так: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Матвія 12:31) і «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри» (Матвія 23:13). Проте чи записано в Біблії, яким був результат Його слів для тих книжників і фарисеїв, а також для людей, що говорили, ніби Господь Ісус божевільний? Чи записано, що вони понесли якесь покарання? Ні – це можна сказати точно. Сказати «ні» тут означає не відсутність таких записів, а насправді лише відсутність результату, який можна було б побачити людськими очима. Кажучи «цього не записано», Я прояснюю питання Божого ставлення та принципів поводження з певними речами. Бог не сліпий і не глухий ні до людей, які богозневажають Його чи опираються Йому, ні навіть до тих, хто Його лихословить, – людей, які свідомо накидаються на Нього, лихословлять Його та проклинають Його, – а навпаки, Він має до них чітке ставлення. Він зневажає цих людей, і у Своєму серці Він їх засуджує. Він навіть відкрито проголошує, яким буде їхній результат, аби люди знали, що Він має чітке ставлення до тих, хто Його богозневажає, і аби вони знали, як Він визначатиме їхній результат. Проте після того, як Бог це сказав, люди рідко мали змогу побачити істину про те, як Бог чинитиме із цими людьми, і не могли зрозуміти принципів в основі результату й вироку, який Бог їм виніс. Тобто люди не бачать конкретного підходу й методів, за якими Бог із ними чинить. Це пов’язано з принципами, за якими Бог усе робить. Бог розбирається з лихою поведінкою деяких людей за допомогою реалізації фактів. Тобто Він не оголошує їхніх гріхів і не визначає їхніх результатів, а натомість напряму призначає таким людям покарання та справедливу відплату за допомогою реалізації фактів. Коли трапляються такі факти, то покарання зазнає людська плоть, тобто це покарання можна побачити людськими очима. Розбираючись із лихою поведінкою деяких людей, Бог просто проклинає їх словами, і їх також настигає Його гнів, але покарання, яке вони отримують, може бути не видне людям. А втім, цей тип результату може бути навіть серйознішим за результати, які людям видно, як-от коли грішника карають або вбивають. Причина в тому, що за обставин, коли Бог визначає не спасати людей такого типу, більше не проявляти до них милосердя, не мати до них терпимості й не давати можливостей, Він починає ставитися до них інакше: Він їх відкидає. Що тут значить слово «відкидати»? Основне значення цього терміна – відкладати щось убік, ігнорувати та більше не звертати на щось уваги. Але коли Я кажу, що Бог когось відкидає, у цього терміна може бути два пояснення. Перше пояснення полягає в тому, що Він віддав життя цієї людини та все, що її стосується, на розгляд сатани, тож Бог більше не несе відповідальності за цю людину й не управляє нею. Чи божевільна ця людина, чи дурна, чи мертва, чи жива, чи покарана тим, що зійшла в пекло, – усе це вже ніяк не стосується Бога. Це пояснення означало б, що таке творіння було б ніяк не пов’язане з Творцем. Друге пояснення: Бог визначив, що Він Сам хоче зробити щось із цією людиною Своїми власними руками. Можливо, Він скористається її службою, а можливо, застосує цю людину як тло. Можливо, Він якось по-особливому поводитиметься з такою людиною, якось по-особливому з нею вчинить – як, наприклад, з Павлом. Це і є принцип і ставлення в Божому серці, за якими Він вирішив поводитися з такими людьми. Тож коли люди опираються Богові, лихословлять і богозневажають Його, дратують Його характер або штовхають Бога за межу Його терпимості, то про наслідки годі й думати. Найтяжчий наслідок – це коли Бог раз і назавжди віддає їхнє життя й усе, що з ними пов’язане, у руки сатани. Таким людям не буде прощення на віки вічні. Це означає, що така людина стала їжею в роті сатани, іграшкою в його руці, і відтепер Бог більше не має з нею нічого спільного. Уявляєте, яка це була мука, коли сатана спокушав Йова? Навіть за умови, що сатані було не дозволено зазіхати на життя Йова, той усе одно тяжко страждав. І чи не ще важче уявити собі спустошення, якого завдав би сатана людині, що повністю віддана в його руки, повністю опинилась у владі сатани, повністю втратила Божу опіку й милість, більше не перебуває під правлінням Творця, позбавлена права поклонятися Йому та права бути творінням під Божим правлінням, людині, чий зв’язок із Господом творіння повністю розірвано? Те, як сатана переслідував Йова, можна було побачити людськими очима, але якщо Бог віддає життя людини в руки сатани, то наслідки цього виходять за межі людської уяви. Наприклад, хтось може переродитись у корову чи віслюка, а в когось можуть вселитися нечисті, злі духи тощо. Такими є результати декого з тих людей, яких Бог віддає в руки сатани. Зі сторони виглядає так, ніби люди, що висміювали, лихословили, засуджували та богозневажали Господа Ісуса, не понесли жодних наслідків. Проте істина така, що Бог має Свій підхід, за яким Він розбирається з будь-чим. Він не завжди чітко каже людям про результати того, як Він розбирається з людьми кожного типу. Часом Він не говорить прямо, а натомість діє напряму. Те, що Він про це не говорить, не означає, що результату немає: насправді в такому випадку не виключено, що результат іще серйозніший. Зі сторони може здатися, ніби є такі люди, яким Бог не говорить про Своє ставлення прямо, але насправді Бог давно не хоче звертати на них жодної уваги. Він більше не хоче їх бачити. Через те, що вони наробили, через їхню поведінку, через їхню природу і сутність Бог хоче тільки того, щоб вони зникли з Його очей, хоче передати їх просто в руки сатани, віддати їхній дух, душу й тіло сатані та дозволити сатані робити з ними все, що він захоче. Очевидно, наскільки Бог їх ненавидить, наскільки вони Йому огидні. Якщо людина гнівить Бога настільки, що Бог навіть більше не хоче її бачити й готовий повністю від неї відмовитися, настільки, що Він навіть не бажає Сам із нею розбиратися, – якщо доходить до того, що Він віддає таку людину сатані, щоб той робив із нею що захоче, і дозволяє сатані контролювати цю людину, поглинати її та поводитися з нею так, як йому заманеться, – тоді такій людині прийшов повний кінець. Її назавжди позбавлено права бути людиною, а її право бути творінням Божим добігло кінця. Хіба це не найтяжче покарання?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 79

Слова, які Ісус сказав Своїм учням після воскресіння (Вибрані уривки)

Івана 20:26–29: «За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Промовляє до нього Ісус: Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!».

Івана 21:16–17: «І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!».

У цих уривках розповідається про певні речі, які Господь Ісус робив і говорив Своїм учням після Свого воскресіння. Спершу подивімося, чи були якісь відмінності в Господі Ісусі до і після воскресіння. Чи залишився Він тим самим Господом Ісусом минулих днів? У Святому Письмі є такий рядок, що описує Господа Ісуса після воскресіння: «І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам!». Цілком очевидно, що в той час Господь Ісус уже не жив у плотському тілі, а перебував у тілі духовному. Причина цього була в тому, що Він переступив через обмеження плоті; навіть хоча двері були замкнені, Він усе одно зміг прийти до людей і дозволити їм побачити Його. Це найголовніша відмінність між Господом Ісусом після воскресіння та Господом Ісусом, який жив у плоті до воскресіння. Навіть хоча зовнішній вигляд тогочасного духовного тіла Господа Ісуса не відрізнявся від того, яким він був раніше, тогочасний Господь Ісус став здаватися людям незнайомцем, бо після воскресіння з мертвих Він став духовним тілом, і порівняно з Його колишньою плоттю це духовне тіло було більш загадковим і незрозумілим для людей. Це також іще більше віддалило Господа Ісуса від людей, і в серцях люди відчували, що тогочасний Господь Ісус став таємничішим. Ці усвідомлення та почуття людей раптово повернули їх у період віри в Бога, якого неможливо ні побачити, ні торкнутися. Тож у першу чергу після Свого воскресіння Господь Ісус дав усім можливість побачити Його, підтвердити, що Він існує, і підтвердити факт Його воскресіння. Крім того, це діяння відновило стосунки, що були в Нього з людьми, коли Він працював у плоті та був Христом, якого можна було побачити й торкнутися. Один із результатів цього – те, що люди припинили сумніватися, чи справді Господь Ісус воскрес із мертвих після того, як був прибитий до хреста, і в них також не стало жодних сумнівів у роботі Господа Ісуса з відкуплення людства. Інший результат полягає в тому, що факт явлення Господа Ісуса людям після Свого воскресіння та надання людям змоги побачити й торкнутися Його надійно закріпив людство в періоді Благодаті, гарантуючи, що відтоді люди не повернуться до попереднього періоду Закону на тій підставі, що Господь Ісус нібито «зник» або «пішов, не сказавши жодного слова». Так Він подбав про те, щоб люди продовжували рухатись уперед, слідуючи вченню Господа Ісуса та роботі, яку Він виконав. Відтак у роботі періоду Благодаті формально почалася нова фаза, і відтоді люди, які жили за законом, формально вийшли з-під закону та вступили в нову еру, у новий початок. Такими є багатогранні смисли явлення Господа Ісуса людству після воскресіння.

Якщо Господь Ісус тепер жив у духовному тілі, то як люди могли торкатись і бачити Його? Це питання зачіпає значення явлення Господа Ісуса людству. Чи помітили ви щось в уривках зі Святого Письма, які ми щойно прочитали? Зазвичай духовних тіл не можна ні побачити, ні торкнутися, а після воскресіння робота, яку взяв на себе Господь Ісус, уже була завершена. Тож теоретично в Нього не було жодної потреби повертатися серед людей у Своєму первісному образі, щоб зустрітися з ними, але явлення духовного тіла Господа Ісуса таким людям, як Хома, зробило значення Його явлення конкретнішим, щоб воно глибше проникло в серця людей. Коли Він прийшов до Хоми, то дозволив Хомі невіруючому торкнутися Своєї руки та сказав йому: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!». У Господа Ісуса не було бажання говорити й робити ці речі лише після Свого воскресіння; насправді Він хотів зробити та сказати це ще до того, як був прибитий до хреста, тому що невіра Хоми зародилася не тоді, а вже була з ним увесь час, поки він слідував за Господом Ісусом. Очевидно, що Господь Ісус уже розумів таких людей, як Хома, ще до того, як був прибитий до хреста. Що ж ми із цього бачимо? Після Свого воскресіння Він залишився тим самим Господом Ісусом. Його сутність не змінилася. Але ось перед ним явився Господь Ісус, який воскрес із мертвих і повернувся з духовного світу у Своєму первісному образі, зі Своїм первісним характером, зі Своїм розумінням людства, набутим за часів Свого перебування в плоті, так що Він першим підійшов до Хоми та дозволив Хомі торкнутися Свого ребра, щоб Хома зміг не тільки побачити Його духовне тіло після воскресіння, але й торкнутися Його духовного тіла, відчути його існування та повністю відкинути свою невіру. Перш ніж Господа Ісуса було прибито до хреста, Хома постійно сумнівався, що Він – Христос, і був не здатен на віру. Його віра в Бога ґрунтувалася лише на тому, що він міг бачити на власні очі, чого міг торкнутися власними руками. Господь Ісус добре розумів віру таких людей. Вони вірили тільки в Бога Небесного, а в Посланого Богом, або Христа в плоті, зовсім не вірили та не хотіли Його прийняти. Щоб Хома визнав і повірив, що Господь Ісус існує та справді є втіленим Богом, Він дозволив Хомі простягнути руку й торкнутися Його ребра. Чи відрізнялася невіра Хоми після воскресіння Господа Ісуса від його попередніх сумнівів? Він завжди був невіруючим, і якби Господь Ісус у духовному тілі особисто не явився йому й не дозволив торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, ніхто ніяк не зміг би розвіяти сумніви Хоми та змусити його відкинути невіру. Отже, відколи Господь Ісус дозволив Хомі торкнутися Свого ребра та справді відчути наявність слідів від цвяхів, невіра Хоми розвіялася, і він воістину пізнав, що Господь Ісус воскрес, і визнав та повірив, що Господь Ісус є істинним Христом і втіленим Богом. Але хоча тоді Хома вже перестав сумніватися, він назавжди втратив шанс зустрітися з Христом. Він назавжди втратив можливість бути разом із Ним, слідувати за Ним, пізнавати Його. Він утратив шанс на те, що Христос його вдосконалить. Явлення Господа Ісуса та Його слова забезпечили висновок і вирок щодо віри тих, хто був сповнений сумнівів. Своїми фактичними словами та діями Він сказав невіруючим, сказав тим, хто вірив тільки в Бога Небесного, але не в Христа: Бог не схвалював їхню віру та не схвалював їх самих за те, що вони слідували за Ним, при цьому сумніваючись у Ньому. Вони змогли повністю ввірувати в Бога та Христа лише в той день, коли Бог завершив Свою велику роботу. Звісно, той день також став днем вироку щодо їхньої невіри. Їхнє ставлення до Христа визначило їхню долю, їхній упертий сумнів призвів до того, що їхня віра не принесла їм плодів, а їхня жорсткість – до того, що їхні надії виявилися марними. Оскільки віра таких людей у Бога Небесного живилась ілюзіями, а сумнів у Христі насправді був їхнім істинним ставленням до Бога, то, хоч вони й торкнулися слідів від цвяхів на тілі Господа Ісуса, їхня віра все одно була марною, а результат їхньої діяльності можна описати хіба що як черпання води плетеним кошиком: даремні зусилля. Цілком очевидно, що слова Господа Ісуса до Хоми також були Його способом сказати кожній людині таке: воскреслий Господь Ісус – це Господь Ісус, який провів тридцять три з половиною роки, працюючи серед людей. Хоча Він був прибитий до хреста й пережив долину смертної темряви, хоча Він пережив воскресіння, жодний аспект у Ньому не змінився. І хоча на Його тілі тепер були сліди від цвяхів, і хоча Він воскрес і вийшов із могили, Його характер, Його розуміння людства, Його наміри щодо людства нітрохи не змінилися. Також Він говорив людям про те, що зійшов із хреста, переміг гріх, подолав тяготи й переміг смерть. Сліди від цвяхів були лише свідченням Його перемоги над сатаною, свідченням того, що Він став жертвою за гріх, щоб успішно відкупити все людство. Він говорив людям, що вже взяв на Себе гріхи людства та завершив Свою роботу спокути. Повернувшись до Своїх учнів, Своїм явленням Він передав їм таку звістку: «Я досі живий, Я досі існую; сьогодні Я справді стою перед вами, щоб ви могли Мене побачити й торкнутися. Я завжди буду з вами». За допомогою випадку з Хомою Господь Ісус також хотів застерегти майбутніх людей: хоч у своїй вірі в Господа Ісуса ти не можеш ні побачити, ні торкнутися Його, але завдяки своїй істинній вірі ти блаженний, і завдяки своїй істинній вірі ти можеш побачити Господа Ісуса, і такі люди блаженні.

Ці записані в Біблії слова, які промовив Господь Ісус, явившись Хомі, дуже допомагають усім людям у період Благодаті. Явлення Господа Ісуса Хомі та слова, які Він промовив до нього, справили величезний вплив на наступні покоління; це явлення та слова мають вічне значення. Хома – типова людина, що вірить у Бога, але сумнівається в Ньому. Такі люди мають підозріливу натуру та зловісні серця, вони підступні й не вірять у те, що може здійснити Бог. Вони не вірять ні в Божу всемогутність і Його володарювання, ні в утіленого Бога. Однак воскресіння Господа Ісуса кидало виклик цим їхнім рисам, і воно також дало таким людям можливість виявити власний сумнів, усвідомити власний сумнів, визнати власну зраду й так прийти до справжньої віри в існування та воскресіння Господа Ісуса. Те, що сталося з Хомою, було попередженням і застереженням для наступних поколінь, аби більше людей могли застерегти себе від такої невіри, як у Хоми, і знали: якщо вони дадуть собі сповнитися сумнівами, то потонуть у темряві. Якщо ти слідуєш за Богом, але так само, як Хома, постійно прагнеш торкнутися Господнього ребра та відчути сліди від цвяхів на Його тілі, щоб підтвердити, перевірити, поміркувати, є Бог чи немає, то Бог тебе зречеться. Отже, Господь Ісус вимагає від людей бути не такими, як Хома, що вірив лише в побачене на власні очі, а чистими, чесними людьми, не таїти сумнівів щодо Бога, а просто вірити в Нього та слідувати за Ним. Такі люди блаженні. Це дуже мала вимога Господа Ісуса до людей і застереження для Його послідовників.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 80

Слова, які Ісус сказав Своїм учням після воскресіння (Вибрані уривки)

Івана 21:16–17: «І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!».

У цій розмові Господь Ісус раз за разом питав у Петра одне й те саме: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?». Це більш високий стандарт, якого Господь Ісус після Свого воскресіння вимагав від таких людей, як Петро, – людей, які щиро вірять у Христа й прагнуть любити Господа. Це запитання було своєрідним дізнанням і допитом, але більше того – це була вимога й очікування від таких людей, як Петро. Господь Ісус використав цей метод розпитування для того, щоб люди замислилися над собою, заглянули в себе та запитали: які вимоги Господь Ісус ставить до людей? Чи люблю я Господа? Чи боголюбна я людина? Як мені слід любити Бога? Хоча Господь Ісус питав це лише в Петра, правда полягає в тому, що у Своєму серці, ставлячи Петру ці запитання, Він хотів скористатися нагодою, щоб поставити такі ж запитання більшій кількості людей, які прагнуть любити Бога. Петро просто мав благословення виступити представником людей цього типу й почути такі запитання з уст самого Господа Ісуса.

Порівняно зі словами, які Господь Ісус сказав Хомі після Свого воскресіння: «Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» – Його тричі повторене запитання Петрові: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» – дає людям змогу краще відчути суворість ставлення Господа Ісуса та наполегливість у Його душі під час Його запитань. Що ж до Хоми невіруючого з його хитрою натурою, то Господь Ісус дозволив йому простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Своєму тілі, і тому Хома повірив, що Господь Ісус є воскреслим Сином Людським, і визнав Господа Ісуса Христом. І хоча Господь Ісус не говорив Хомі суворих докорів і не висловлював ніяких однозначних суджень щодо нього, Він усе одно практичними діями дав Хомі знати, що розуміє його, і при цьому показав Своє ставлення та рішучість щодо такого типу людей. Вимоги й очікування Господа Ісуса щодо такого типу людей не можна зрозуміти з того, що Він сказав, бо такі люди, як Хома, просто не мають ані крихти істинної віри. Вимоги Господа Ісуса до них обмежені, але до таких людей, як Петро, Він виявив зовсім інше ставлення. Він не вимагав від Петра простягнути руку й торкнутися слідів від цвяхів на Його тілі, і Він не казав Петрові: «Не будь ти невіруючий, але віруючий!». Натомість Він раз за разом ставив Петрові те саме запитання. Це запитання було змістовним і глибоким – таким, що не може не викликати в кожного послідовника Христа страху й докорів сумління, а також змушує відчути тривожний, скорботний настрій Господа Ісуса. І коли такі люди зазнають великого болю та страждань, вони отримують більше змоги зрозуміти турботу Господа Ісуса Христа та Його піклування; вони усвідомлюють Його серйозне вчення та суворі вимоги до чистих, чесних людей. Запитання Господа Ісуса дає людям змогу відчути, що Господні очікування від людей, розкриті в цих простих словах, полягають не просто в тому, щоб вони вірили в Нього та слідували за Ним, а в тому, щоб вони досягли любові – любові до свого Господа й Бога. Така любов дбайлива та слухняна. Це коли люди живуть для Бога, вмирають для Бога, передають усе Богу, повністю присвячують і віддають усе для Бога. Така любов також дарує Богові розраду, даючи Йому змогу тішитися свідченнями та спочивати. Це відплата людства Богу, людська відповідальність, обов’язок і повинність, і це шлях, яким люди мусять іти все життя. Ці три запитання були вимогою та закликом Господа Ісуса до Петра та всіх людей, які мали бути вдосконаленими. Саме ці три запитання спонукали й мотивували Петра пройти свій життєвий шлях до кінця, і саме ці запитання при прощанні з Господом Ісусом спонукали Петра стати на шлях до вдосконалення, спонукали його через любов до Господа дбати про серце Господа, слухатися Господа, приносити Господу розраду та через цю любов віддавати все своє життя й усе своє єство.

Протягом періоду Благодаті Божа робота призначалася передусім двом типам людей. Перший – це люди, що вірили в Нього та слідували за Ним, могли дотримуватися Його заповідей і нести хрест, і могли триматися шляху періоду Благодаті. Люди такого типу здобували Боже благословення й тішилися Божою благодаттю. Другий тип – це люди на кшталт Петра, яких можна було вдосконалити. Тож після воскресіння Господь Ісус у першу чергу зробив ці дві вкрай значущі речі: одну – з Хомою, другу – з Петром. Що символізують ці дві речі? Може, істинні наміри Бога спасти людство? А може, щирість Бога до людства? Робота, яку Він виконав над Хомою, мала на меті застерегти людей, щоб вони не сумнівалися, а просто вірили. А робота, яку Він виконав над Петром, мала зміцнити віру таких людей, як Петро, і прояснити Його вимоги до людей такого типу, показавши їм цілі, які потрібно переслідувати.

Після воскресіння Господь Ісус являвся людям, яким вважав за потрібне, розмовляв із ними та ставив до них вимоги, залишаючи по собі Свої наміри й очікування щодо людей. Тобто, будучи втіленим Богом, Він завжди незмінно турбувався про людство та ставив до людей незмінні вимоги; що коли Він був у плоті, що коли Він був у Своєму духовному тілі після розп’яття й воскресіння, Його турбота й вимоги залишались однаковими. Він турбувався про цих учнів іще до того, як Його було розп’ято, і у Своєму серці Він чітко усвідомлював стан кожної людини, і Він розумів недоліки кожної людини, і, звісно, Його розуміння кожної людини після того, як Він помер, воскрес і став духовним тілом, було таким самим, як і тоді, коли Він був у плоті. Він знав, що люди були не зовсім упевнені, чи Він – Христос, але поки Він був у плоті, Він не висував до людей суворих вимог. Однак після воскресіння Він явився їм і цілковито переконав їх, що Господь Ісус прийшов від Бога та що Він був утіленим Богом, і Він скористався фактом Свого явлення й воскресіння як найбільшим видінням і мотивацією для людського довічного пошуку. Його воскресіння з мертвих не тільки зміцнило всіх тих, хто за Ним слідував, але й до кінця впровадило серед людства Його роботу періоду Благодаті, і так Євангеліє спасіння Господа Ісуса в період Благодаті поступово поширилося по всіх куточках, де живе людство. Як ти вважаєш: чи мало явлення Господа Ісуса після Його воскресіння якесь значення? Якби ти тоді був Хомою чи Петром і зіткнувся в житті із чимось настільки значущим, як би це на тебе вплинуло? Чи подумав би ти, що це найкраще, найбільше видіння у твоєму житті віри в Бога? Чи побачив би ти в цьому силу, яка рухала б тобою, коли ти слідував би за Богом, намагався догодити Йому та прагнув любити Бога все своє життя? Чи присвятив би ти все своє життя тому, щоб нести людям це найвеличніше з видінь? Чи прийняв би ти поширення спасіння Господа Ісуса як доручення від Бога? Навіть хоча ви такого не переживали, цих двох прикладів – Хоми та Петра – уже достатньо, щоб сучасні люди чітко зрозуміли Бога та Його волю. Можна сказати, що після того, як Бог став плоттю, особисто пережив життя серед людей і особисто відчув на собі людське життя, після того, як Він побачив розбещеність людства та становище людського життя на той час, Бог у плоті глибше відчув, наскільки людство безпорадне, жалюгідне та нікчемне. У Бога з’явилося більше співпереживання до людського стану завдяки людській сутності, яку Він мав, живучи в плоті, і завдяки Його тілесним інстинктам. Через це Він став більше турбуватися про Своїх послідовників. Ви, мабуть, не спроможні це зрозуміти, але Я можу описати цю тривогу й піклування, які Бог у плоті відчував щодо кожного зі Своїх послідовників, усього лише двома словами: «глибока турбота». Навіть хоча цей термін походить із людської мови й хоча він дуже людський, він усе одно правдиво виражає й описує почуття Бога до Своїх послідовників. Що ж до глибокої турботи Бога про людей, то протягом вашого досвіду ви її поступово відчуєте та спробуєте. Однак цього можна досягти, лише поступово зрозумівши Божий характер на основі прагнення до зміни власного характеру. Коли Господь Ісус явився в той раз, Його глибока турбота про Своїх послідовників у Його людській сутності матеріалізувалася та передалася Його духовному тілу, або, можна сказати, Його божественній сутності. Його явлення дало людям змогу знову пережити й відчути Божу турботу та піклування, а ще стало потужним доказом того, що Бог – Той, хто починає періоди, розгортає періоди, а також закінчує періоди. Своїм явленням Він зміцнив віру всіх людей і довів світу той факт, що Він – Сам Бог. Це дало Його послідовникам вічне підтвердження, а ще Він Своїм явленням розпочав фазу Своєї роботи в новому періоді.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 81

Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо

Луки 24:30–32: «І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий… І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?».

Учні пригощають Ісуса печеною рибою

Луки 24:36–43: «І, як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними, і промовив до них: Мир вам! А вони налякалися та перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. І, промовивши це, показав Він їм руки та ноги. І, як ще не йняли вони віри з радощів та дивувались, Він сказав їм: Чи не маєте тут чогось їсти? Вони ж подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними».

Далі ми розглянемо наведені вище уривки зі Святого Письма. Перший уривок – розповідь про те, як Господь Ісус після Свого воскресіння їв хліб і пояснював Святе Письмо, а другий уривок – розповідь про те, як Господь Ісус їв печену рибу. Як ці два уривки допомагають пізнати Божий характер? Чи можете ви уявити картину, що постає перед очима від описів того, як Господь Ісус їв хліб, а потім печену рибу? Чи можете ви уявити, як би ви почувалися, коли б Господь Ісус стояв перед вами та їв хліб? Або коли б Він сидів за одним столом із вами та разом із людьми їв рибу й хліб, як би ти тоді почувався? Якби ти почувався дуже близьким до Господа та відчував, що в Нього з тобою вельми глибокий зв’язок, то це правильне почуття. Саме такого результату й хотів досягти Господь Ісус, коли після Свого воскресіння їв хліб і рибу перед зібранням людей. Якби після Свого воскресіння Господь Ісус тільки говорив із людьми, якби вони не могли відчути Його плоті й кісток, а натомість Він би видавався їм недосяжним Духом, як би вони почувалися? Хіба вони не були б розчаровані? А після цього розчарування хіба людям не здалося б, що вони покинуті? Хіба вони не відчували б відстані між собою та Господом Ісусом Христом? Який негативний вплив ця відстань справила б на стосунки людей із Богом? Людям точно стало б страшно, і вони не насмілилися б до Нього наблизитися, і тому в них сформувалося б таке ставлення, що вони трималися б від Нього на шанобливій відстані. Відтоді вони б розірвали свої близькі стосунки з Господом Ісусом Христом і повернулися б до стосунків між людством і Богом Небесним, як це було до періоду Благодаті. Духовне тіло, якого люди не могли б ні торкнутися, ні відчути, призвело б до знищення їхнього глибокого зв’язку з Богом, а також до того, що перестали б існувати ті близькі стосунки, які встановилися за часів перебування Господа Ісуса Христа в плоті, коли між Ним і людьми не було відстані. Єдине, що духовне тіло збуджувало в людях, – це почуття страху, уникнення та безмовний погляд. Люди не наважилися б наблизитися до Нього чи вступити з Ним у діалог, не кажучи вже про те, щоб слідувати за Ним, довіряти Йому та рівнятися на Нього. Бог не бажав бачити в людях такі почуття до Нього. Він не хотів бачити, як люди уникають Його чи віддаляються від Нього; Він лише хотів, щоб люди розуміли Його, наближалися до Нього й були Його сім’єю. Якби твоя власна сім’я, твої діти бачили тебе, але не впізнавали, не наважувалися наблизитися до тебе, а постійно обходили стороною, якби ти не міг домогтися, щоб вони зрозуміли все, що ти для них зробив, як би ти почувався? Хіба б це не було боляче? Хіба це не розбило б тобі серце? Саме так почувається Бог, коли люди Його уникають. Тож після Свого воскресіння Господь Ісус усе одно явився людям у Своєму образі з плоті та крові, усе одно їв і пив із ними. Бог бачить у людях Свою сім’ю, і Бог також хоче, щоб людство бачило в Ньому Того, хто для них найдорожчий; тільки так Бог може по-справжньому здобути людей, і тільки так люди можуть по-справжньому любити й шанувати Бога. Тепер ви розумієте, з яким наміром Я взяв ці два уривки зі Святого Письма – той, де Господь Ісус після Свого воскресіння їсть хліб і пояснює Святе Письмо, і той, де учні пригощають Його печеною рибою?

Можна сказати, що за низкою речей, які говорив і робив Господь Ісус після Свого воскресіння, стояла серйозна думка. Ці речі були сповнені доброти та прихильності, які Бог відчував до людства, а також плекання й ретельного піклування, з якими Він ставився до близьких стосунків із людством, установлених під час Його перебування в плоті. Ба більше, вони були сповнені ностальгії та туги, які Він відчував за життям, коли Він їв і жив разом зі Своїми послідовниками під час Свого перебування в плоті. Тож Бог не хотів ні того, щоб люди відчували відстань між ними та Богом, ні того, щоб людство віддалилося від Бога. Ба більше, Він не хотів, щоб людству здалося, ніби Господь Ісус після Свого воскресіння вже не є тим Господом, який був таким близьким до людей, і що Він уже не разом із людством, бо Він повернувся в духовний світ, до Отця, якого люди ніколи не змогли б ні побачити, ні досягти. Він не хотів, щоб людям здавалося, ніби між Ним і людством виникла якась різниця в статусі. Коли Бог бачить людей, які хочуть слідувати за Ним, але тримаються від Нього на шанобливій відстані, Його серце болить, бо це означає, що їхні серця дуже далекі від Нього та що Йому буде дуже важко здобути їхні серця. Тож якби Він явився людям у духовному тілі, якого вони не змогли б ні побачити, ні торкнутися, це знову віддалило б людину від Бога та призвело б до того, що людство помилково подумало б, ніби Христос після Свого воскресіння став піднесеним, не таким, як люди, і вже не міг ділити з людиною стіл і їсти з нею, бо людина грішна, нечиста й ніколи не зможе наблизитися до Бога. Щоб розвіяти ці хибні уявлення людства, Господь Ісус зробив ряд речей, які колись робив у плоті, про що в Біблії сказано так: «[Він] взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав». Він також пояснював учням Святе Письмо, як робив раніше. Усе це, зроблене Господом Ісусом, показувало кожній людині, яка Його бачила, що Господь не змінився, що Він і досі той самий Господь Ісус. Навіть хоча Він був прибитий до хреста й пережив смерть, Він воскрес і не залишив людство. Він повернувся, щоб бути серед людей, і ніщо в Ньому не змінилося. Син Людський, що стояв перед людьми, і досі був тим самим Господом Ісусом. Його поведінка та манера спілкування з людьми здавалися такими знайомими. Він і досі був настільки сповнений люблячої доброти, милосердя й терпимості – це й досі був той самий Господь Ісус, який любив інших, як Самого Себе, і міг прощати людству сімдесят разів по сім. Як і завжди раніше, Він їв із людьми, обговорював із ними Святе Письмо, а що ще важливіше – Він, як і раніше, був із плоті та крові, і Його можна було торкнутись і побачити. Син Людський, яким Він був, дозволив людям відчути близькість, спокій і радість віднайдення втраченого. Вони з великою легкістю, сміливо й упевнено почали покладатись і рівнятися на цього Сина Людського, який міг простити людству його гріхи. Вони також почали без вагань молитися в ім’я Господа Ісуса, щоб отримати Його благодать і Його благословення, отримати від Нього мир і радість, опіку й захист, і вони почали зцілювати немічних і виганяти бісів в ім’я Господа Ісуса.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Божі слова на кожен день. Уривок 82

Поки Господь Ісус працював у плоті, більшість Його послідовників не могла повністю впевнитись у Його особі й у тому, що Він говорив. Коли Він наближався до хреста, ставлення Його послідовників було спостережливим. Потім, після прибиття до хреста й до покладення в гроб, люди ставилися до Нього з розчаруванням. За цей час люди у своїх серцях уже почали переходити від сумнівів у тому, що говорив Господь Ісус під час Свого перебування в плоті, до повного заперечення. Потім, коли Він вийшов із гробу та явився людям одному за одним, більшість із тих, хто бачив Його на власні очі або чув звістку про Його воскресіння, поступово змінила своє ставлення із заперечення на скептицизм. Лише тоді, коли Господь Ісус дав Хомі вкласти руку у Свій бік і коли Він після Свого воскресіння переломив хліб і з’їв його на очах у гурту, а потім почав їсти перед ними печену рибу, вони справді прийняли той факт, що Господь Ісус був Христос у плоті. Можна сказати, що це духовне тіло з плоті та крові, яке стояло перед тими людьми, ніби пробуджувало кожного з них від сну: Син Людський, що стояв перед ними, був Той, Хто існував із незапам’ятних часів. Він мав обрис, плоть і кістки, і Він уже довго жив і їв поруч із людством… І тоді люди відчули, що Його існування було таким реальним і таким дивовижним. Водночас вони також були вельми раді, щасливі та сповнені почуттів. Його повторне явлення дало людям змогу по-справжньому побачити Його смиренність, відчути Його близькість, прихильність до людей і те, як багато Він думає про них. Це коротке возз’єднання змусило людей, які побачили Господа Ісуса, почуватися так, ніби минуло ціле життя. Їхні загублені, спантеличені, налякані, тривожні, спраглі та заціпенілі серця знайшли розраду. У цих людей більше не було ні сумнівів, ні розчарування, бо вони відчули, що тепер у них є на що сподіватись і покладатися. Син Людський, що тоді стояв перед ними, стане їхньою заслоною на всі часи; Він стане їхньою міцною вежею, їхнім прихистком на віки вічні.

Хоча Господь Ісус воскрес, Його серце та Його робота не покинули людство. Явившись людям, Він тим самим сказав їм, що в якій би формі Він не існував, Він супроводжуватиме людей, ходитиме з ними, буде з ними завжди й усюди. Він сказав їм, що завжди й усюди забезпечуватиме людство та буде його пастирем, дозволить людям побачити й торкнутися Його та подбає про те, щоб вони ніколи більше не почувалися безпорадними. Господь Ісус також хотів, аби люди знали, що вони живуть у цьому світі не самі. У людства є Божа опіка; Бог – з людьми. Вони завжди можуть спертися на Бога, а кожний із Його послідовників – Його сім’я. Маючи Бога, на якого можна спертися, людство більше не буде ні самотнім, ні безпорадним, а ті, хто прийме Його як свою жертву за гріх, більше не будуть зв’язані гріхом. У людських очах ті частини Його роботи, які Господь Ісус виконував після Свого воскресіння, були дуже маленькими, але, як на Мене, кожна річ, яку Він робив, була дуже змістовною, дуже цінною, дуже важливою та сповненою глибокого значення.

Хоча той час, коли Господь Ісус працював у плоті, був сповнений тягот і страждань, Він повністю й досконало завершив Свою тодішню роботу в плоті, щоб відкупити людство, явившись у Своєму духовному тілі з плоті та крові. Він почав Своє служіння, ставши плоттю, і Він завершив Своє служіння, явившись людству у Своєму плотському образі. Він провістив період Благодаті, розпочавши новий період за допомогою Своєї особи Христа. За допомогою Своєї особи Христа Він виконав роботу періоду Благодаті, зміцнив усіх Своїх послідовників і привів їх у період Благодаті. Про Божу роботу можна сказати, що Він воістину завершує те, що починає. У Нього є поетапний план, і Його робота сповнена Його мудрості та всемогутності, Його дивовижних діянь, любові та милосердя. Звичайно, червоною ниткою, що проходить крізь усю Божу роботу, є Його піклування про людство; Його робота пронизана почуттям Його турботи, яке Він ніколи не може відкинути. У цих віршах Біблії й у кожній справі, яку Господь Ісус зробив після Свого воскресіння, розкрилися незмінні Божі надії й турбота щодо людства, а також Його пильне піклування та плекання людства. Ніщо із цього ніколи не мінялось аж до сьогоднішнього дня – ви це бачите? Коли ви це бачите, хіба ваші серця мимоволі не наближаються до Бога? Якби ви жили в той період і Господь Ісус після Свого воскресіння явився вам у матеріальному образі, який ви могли б побачити, і якби Він сидів перед вами, їв хліб і рибу, пояснював вам Святе Письмо та розмовляв із вами, то як би ви тоді почувалися? Щасливими? А може, винними? Попередні хибні уявлення й уникання Бога, конфлікти з Богом і сумніви в Ньому – хіба все це просто не взяло б і зникло? Хіба стосунки між Богом і людиною не стали б нормальнішими та правильнішими?

Якщо тлумачити ці окремі розділи Біблії, чи бачите ви якісь недоліки в Божому характері? Чи бачите ви в Божій любові якусь фальш? Чи бачите ви в Божій всемогутності або мудрості якісь підступи чи зло? Аж ніяк! Отже, чи можете ви впевнено сказати, що Бог святий? Чи можете ви впевнено сказати, що кожне Боже почуття є виявленням Його сутності й характеру? Я сподіваюся, що після того, як ви прочитаєте ці слова, розуміння, яке ви з них здобудете, допоможе вам і буде корисним у вашому прагненні до зміни характеру й до страху Божого, а ці слова принесуть у вас плід – плід, який зростатиме з кожним днем, так що в процесі свого пошуку ви дедалі більше наближатиметеся до Бога та до стандарту, який вимагає Бог. Вам більше не буде нудно шукати істину, і вам більше не здаватиметься, ніби пошук істини та зміна характеру – це клопітка чи непотрібна справа. Навпаки, спонукувані виявленням істинного Божого характеру та святої сутності Бога, ви прагнутимете світла, прагнутимете справедливості, тягнутиметеся до пошуку істини та виконання Божої волі, і ви станете людьми, здобутими Богом, станете справжніми людьми.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»