Божі слова на кожен день. Уривок 1

Кожен із вас має ще раз ретельно вивчити, як він вірив у Бога протягом життя, щоб визначити, чи, слідуючи за Богом, він дійсно зрозумів, дійсно збагнув і дійсно пізнав Бога; чи дійсно він знає, як Бог ставиться до різних типів людей; і чи дійсно він розуміє роботу, яку над ним вершить Бог, і те, як Бог визначає кожен його вчинок. Цей Бог, який поруч із тобою та скеровує напрям твого поступу, визначає твою долю та забезпечує твої потреби, – наскільки ти врешті-решт Його розумієш? Скільки ти насправді знаєш про цього Бога? Чи знаєш ти, яку роботу Він вершить над тобою кожнісінький день? Чи знаєш ти принципи та цілі, на яких Він ґрунтує кожну Свою дію? Чи знаєш ти, як Він тебе скеровує? Чи знаєш ти, за допомогою яких засобів Він тебе забезпечує? Чи знаєш ти, якими способами Він тебе веде? Чи знаєш ти, що Він хоче від тебе отримати та чого Він хоче в тобі досягти? Чи знаєш ти, як Він ставиться до різних варіантів твоєї поведінки? Чи знаєш ти, любий ти Йому або ні? Чи знаєш ти джерело Його радості, гніву, суму та втіхи, думки й ідеї за ними та Його сутність? Зрештою, чи знаєш ти, який Він Бог – той Бог, у якого ти віриш? Може, ти ніколи не усвідомлював ці та подібні запитання чи не задумувався про них? Шукаючи віри в Бога, чи ти колись розвіював свої помилкові уявлення про Нього шляхом справжнього оцінювання та переживання Божих слів? Чи досягав ти справжнього послуху та любові після отримання Божої дисципліни та виправлення? Чи було таке, що ти посеред Божої кари й суду пізнавав бунтарство й сатанинську натуру людини та здобував крихту розуміння про Божу святість? Чи почав ти під проводом і просвітленням Божих слів по-новому дивитися на життя? Чи відчував ти посеред посланих Богом випробувань, як Він не терпить людські проступки, а також чого Він від тебе вимагає та як Він тебе спасає? Якщо ти не знаєш, що значить не розуміти Бога чи як розвіяти ці помилкові уявлення, то можна сказати, що ти ніколи насправді не спілкувався з Богом і ніколи Його не розумів, або принаймні можна сказати, що ти ніколи не хотів Його розуміти. Якщо ти не знаєш, що таке Божі дисципліна й виправлення, то ти, безперечно, не знаєш, що таке послух і любов, або принаймні ти ніколи насправді не слухався Бога чи не любив Його. Якщо ти ніколи не відчував на собі Божу кару й суд, то ти, безперечно, не пізнаєш, що таке Його святість, і ще менше розумітимеш, що таке людське бунтарство. Якщо ти насправді ніколи правильно не дивився на життя й не мав правильної цілі в житті, а досі розгублений і нерішучий щодо свого майбутнього шляху в житті настільки, що не зважуєшся рухатись уперед, то немає сумніву, що ти ніколи не отримував Боже просвітлення та провід; можна також сказати, що Божі слова тебе насправді ніколи не живили й не наповнювали наново. Якщо ти ще не проходив Божих випробувань, то годі й казати, що ти, безсумнівно, не дізнаєшся, що таке Божа нетерпимість до людських проступків, і не зрозумієш того, що Бог зрештою від тебе вимагає, і тим паче того, яка ж зрештою Його робота управління людьми та спасіння людей. Скільки б років людина не вірила в Бога, та якщо вона ніколи не переживала й не усвідомлювала нічого з Божих слів, то вона певно не йде шляхом до спасіння, її віра в Бога певно не має справжнього змісту, її знання про Бога також певно відсутнє, і годі й казати, що вона геть не уявляє, що таке шанувати Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Божі слова на кожен день. Уривок 2

Атрибути Бога й Божа природа, сутність Бога, характер Бога – усе це було відкрито людству в Його словах. Коли людина проживатиме Божі слова, то, втілюючи їх у життя, вона усвідомить ціль за словами, які промовляє Бог, і усвідомить джерело та контекст Божих слів, і усвідомить та оцінить запланований ефект Божих слів. Для людства все це речі, які людина мусить прожити, усвідомити та здобути, щоб здобути істину й життя, усвідомити Божі наміри, пройти трансформацію свого характеру та стати здатною коритися Божому царюванню й упорядкуванню. Проживаючи, усвідомлюючи та здобуваючи ці речі, людина водночас поступово отримає розуміння Бога, і в той же час вона отримає різні ступені знання про Нього. Це розуміння та знання походять не з того, що людина уявила чи створила, а радше з того, що вона оцінює, проживає, відчуває та підтверджує в собі. Лише після того як людина оцінює, проживає, відчуває та підтверджує ці речі, її знання про Бога набуває вмісту; лише знання, яке людина тоді набуває, є фактичним, дійсним і точним, і цей процес – здобуття справжнього розуміння та знання Бога шляхом оцінювання, проживання, відчуття та підтвердження Його слів – є не що інше, як справжнє спілкування між людиною й Богом. Посеред такого спілкування людина починає справді розуміти й осягати Божі наміри, справді розуміти й знати атрибути Бога й Божу природу, справді розуміти й знати Божу сутність, поступово починає розуміти й знати Божий характер, приходить до справжньої впевненості в тому, що Бог має владу над усім створеним, і до правильного визначення цього факту, та здобуває суттєве знання про те, Ким Бог є та яке в Нього положення, і ставлення до цього. Посеред такого спілкування людина крок за кроком змінює свої думки про Бога й більше нічого про Нього не фантазує на рівному місці, і не дає волю власним підозрам про Нього, і не має про Нього помилкових уявлень, і не засуджує Його, і не судить Його, і не сумнівається в Ньому. Так у людини буде менше суперечок із Богом, менше сутичок із Богом і менше випадків, коли людина бунтуватиме проти Бога. І навпаки, любов до Бога й послух людини перед Богом зростуть, а її благоговіння перед Богом стане справжнішим і глибшим. Посеред такого спілкування людина не лише отримає поживу істини й хрещення життя: водночас вона отримає справжнє знання Бога. Посеред такого спілкування людина не лише пройде трансформацію свого характеру й отримає спасіння – водночас вона набуде справжнього благоговіння та шани створеної істоти перед Богом. Після такого спілкування віра людини в Бога вже більше не буде чистим аркушем паперу, чи обіцянкою, принесеною на словах, чи різновидом сліпого пошуку й обожнювання; лише з таким спілкуванням людське життя день у день зростатиме та зрітиме, і лише тоді її характер поступово трансформуватиметься, а її віра в Бога крок за кроком переходитиме з невизначеної й непевної в справжній послух і любов, у дійсне благоговіння, і людина також, слідуючи за Богом, поступово переходитиме з пасивного стану в активний, із негативного в позитивний; лише з таким спілкуванням людина зможе справді зрозуміти й осягнути Бога, справді пізнати Бога. Оскільки значна більшість людей ніколи насправді не спілкувалася з Богом, їхнє знання Бога зупиняється на рівні теорії, на рівні букв і вчень. Себто значна більшість людей, скільки б років вони не вірили в Бога, у пізнанні Бога досі там, звідки починали: вони застрягли на фундаменті традиційних форм ушанування разом із відповідними феодальними забобонами та романтичними присмаками. Коли знання людини про Бога затримується у вихідній точці, це означає, що його практично не існує. Крім людських тверджень про положення та ідентичність Бога, людська віра в Бога досі невизначена й непевна. Тож скільки ж щирого благоговіння в людини може бути перед Богом?

Як би твердо ти не вірив в існування Бога, це не може замінити тобі ні знання про Бога, ні благоговіння перед Богом. Скільки б ти не втішався Його благословеннями та Його благодаттю, це не може замінити тобі знання про Бога. Який би ти не був готовий присвятити всього себе та вкласти всього себе в роботу заради Нього, це не може замінити тобі знання про Бога. Можливо, слова, промовлені Богом, стали тобі такі знайомі або ти навіть знаєш їх напам’ять і можеш відтарабанити, але це не може замінити тобі знання про Бога. Який би твердий намір слідувати за Богом не мала людина, та якщо вона ніколи насправді не спілкувалася з Богом або ніколи насправді не переживала Божі слова, то її знання про Бога було б лише порожнім місцем або нескінченною мрією; хоч ти, може, мимохідь зачепив Бога плечем або зустрівся з Ним віч-на-віч, та твоє знання про Бога все одно було б нульовим, а твоє благоговіння перед Богом – не більше ніж порожнім модним слівцем або ідеалізованим поняттям.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Божі слова на кожен день. Уривок 3

Багато людей день у день читає Божі слова та навіть ретельно запам’ятовує всі класичні уривки з них, наче своє найдорожче надбання, ба більше – усюди проповідує Божі слова, забезпечуючи інших людей і допомагаючи їм Божими словами. Вони думають, що робити так – значить свідчити про Бога, свідчити про Його слова, що робити так значить іти Божим шляхом; вони думають, що робити так – значить жити за Божими словами, що робити так – значить приносити Його слова в їхні дійсні життя, що так вони зможуть отримати Божу похвалу, спасіння й удосконалення. Та навіть проповідуючи Божі слова, такі люди ніколи не дотримуються Божих слів у практиці або намагаються порівнювати себе з тим, що відкривається в Божих словах. Натомість такі люди використовують Божі слова, щоб обманом здобути чуже обожнювання й довіру, щоб самостійно ввійти в управління та привласнити й украсти Божу славу. Вони марно сподіваються скористатися нагодою, яку відкриває поширення Божих слів, щоб бути нагородженими Божою роботою та Його похвалою. Скільки літ минуло, та ці люди не тільки були не здатні заслужити Божу похвалу, поки проповідували Божі слова, і вони не тільки були не здатні відкрити шлях, яким мали слідувати, свідчачи про Божі слова, і вони не тільки не допомогли собі й не забезпечили себе, поки допомагали іншим людям і забезпечували їх Божими словами, і вони не тільки були не здатні пізнати Бога чи пробудити в собі справжнє благоговіння перед Богом, поки все це робили; навпаки, їхні помилкові уявлення про Бога стають ще глибшими, їхня недовіра до Нього – ще вагомішою, а їхні фантазії про Нього – ще перебільшенішими. Живлячись і керуючись своїми теоріями про Божі слова, такі люди виглядають наче цілком у своїй стихії, наче легко й без зусиль застосовують свої навички, наче вони знайшли свою мету в житті, свою місію, та наче вони здобули нове життя й були врятовані, наче з Божими словами, що дзвінко відскакують у них від зубів у промові, такі люди здобули істину, зрозуміли Божі наміри та відкрили шлях до пізнання Бога, наче, проповідуючи Божі слова, такі люди часто зустрічаються з Богом віч-на-віч. Вони також часто «зворушуються» до нападів ридань, і, часто скеровувані «Богом» у Божих словах, такі люди начебто невпинно хапаються за Його щиру турботу й добрий намір і водночас начебто зрозуміли Боже управління та спасіння людини, пізнали Його сутність і зрозуміли Його праведний характер. Видається, наче на цій підставі вони ще твердіше вірять в існування Бога, ще обізнаніші про Його піднесений стан і ще глибше відчувають Його велич і трансцендентність. Просякнута поверховим знанням Божих слів, їхня віра неначебто виросла, їхня рішучість терпіти страждання зміцнилася, а їхнє знання про Бога поглибилося. Та ці люди не тямлять, що, поки вони дійсно не переживуть Божі слова, усе їхнє знання про Бога й думки про Нього походять із їхніх власних самообманних фантазій і припущень. Їхня віра не витримала б ніякого Божого іспиту, їхня так звана духовність і духовний стан просто не витримали б Божого випробування чи перевірки, їхня рішучість – лише замок, збудований на піску, а їхнє так зване знання про Бога – не більше ніж плід їхньої уяви. Насправді ці люди, що, так би мовити, вклали в Божі слова багато сил, ніколи в житті не усвідомлювали, що таке справжня віра, що таке справжній послух, що таке справжня любов і що таке справжнє знання про Бога. Вони беруть теорію, уяву, знання, дар, традицію, забобони та навіть моральні цінності людства й роблять із них «капітал» і «зброю» для віри в Бога та слідування за Ним, навіть роблять із них підвалини своєї віри в Бога та слідування за Ним. Водночас вони також беруть цей капітал і зброю та роблять із них чарівні талісмани, через які пізнають Бога, щоб зустрічати Божі перевірки, випробування, кару й суд та мати справу з ними. Урешті-решт те, що вони набувають, усе одно не містить нічого, крім висновків про Бога, просякнутих релігійними відтінками, феодальними забобонами та всякою романтикою, гротеском і загадками. Вони пізнають і визначають Бога на один кшталт із людьми, які вірять лише в Горішнє небо чи Старця на небі, тоді як Божа реальність, Його сутність, Його характер, Його атрибути та природа тощо – усе, що стосується Самого дійсного Бога, – усе це таким людям у своєму знанні не вдалось усвідомити, і їхнє знання від усього цього повністю відірване й настільки далеке, як північний полюс від південного. Таким чином, ці люди не здатні справді йти шляхом богобоязливості й утечі від злого, хоч вони й живуть забезпечені Божими словами та отримують від них поживу. Справжня причина цього в тому, що вони ніколи не знайомилися з Богом, як і ніколи не мали з Ним справжнього контакту чи спілкування, тож для них неможливо взаємно порозумітися з Богом або пробудити в собі справжню віру в Бога, слідування за Ним або благоговіння перед Ним. Те, що вони так розцінюють Божі слова, те, що вони так розцінюють Бога, – такий погляд і ставлення прирекли їх повертатися після своїх починань із порожніми руками, прирекли їх до вічної й неминущої нездатності йти шляхом богобоязливості й утечі від злого. Ціль, до якої вони прагнуть, і напрям, у якому вони йдуть, означають, що такі люди – довічні Божі вороги та що вони довічно будуть нездатні отримати спасіння.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Божі слова на кожен день. Уривок 4

Якщо людина багато років слідувала за Богом і багато років втішалася поживою Його слів, а її визначення Бога, по суті, таке саме, що й у когось, хто падає ниць, ушановуючи ідолів, то це означало б, що така людина не досягла реальності Божих слів. Це тому, що вона просто не ввійшла в реальність Божих слів, і з цієї причини реальність, істина, наміри та вимоги до людства, що всі невід’ємно існують у Божих словах, не мають із такою людиною нічого спільного. Себто як би тяжко така людина не працювала над поверховим значенням Божих слів, усе це марно: вона гониться лише за словами, тож неминуче отримає лише слова. Чи промовлені Богом слова зовні виглядають просто, чи глибоко, усі вони – істини, без яких людина не може обійтися при входженні в життя; вони – джерело живих вод, завдяки якому людина виживає душевно й тілесно. Вони дають людині те, що їй потрібно, щоб залишатися живою; принципи й переконання для повсякденного життя; шлях, яким людина мусить іти до спасіння, а також його ціль і напрям; кожну правду, яку людина мусить мати як створена істота перед Богом; і кожну істину про те, як людина слухається й шанує Бога. Вони – запорука виживання людини, її хліб насущний і також міцна опора, що дає людині силу та змогу стояти. Вони багаті реальністю істини, з якою створене людство живе звичайним людським, багаті істиною, за допомогою якої людство звільняється від розбещення й оминає сітки сатани, багаті невтомними повчаннями, закликами, підбадьоренням і розрадою, які Творець дає створеному людству. Вони – маяк, що просвіщає людей і скеровує їх до розуміння всього позитивного, запорука того, що люди житимуть і володітимуть усім праведним і добрим, критерій, за яким міряють усіх людей, події й об’єкти, а також навігаційний знак, що веде людей до спасіння та шляху світла. Лише переживаючи Божі слова на практиці, людина може бути постачена істиною й життям; лише так людина може зрозуміти, що таке звичайне людське, що таке змістовне життя, що таке справжня створена істота, що таке дійсний послух перед Богом; лише так людина може зрозуміти, як вона мусить любити Бога, виконувати обов’язок створеної істоти й мати справжню людську подобу; лише так людина може зрозуміти, що значить «справжня віра» й «справжня шана»; лише так людина може зрозуміти, хто Правитель неба, землі й усього сущого; лише так людина може зрозуміти, якими засобами Єдиний, хто є Паном усього створеного, править створеним, керує ним і забезпечує його; і лише так людина може зрозуміти й усвідомити, якими засобами Єдиний, хто є Паном усього створеного, існує, проявляється та працює. Відділена від справжнього переживання Божих слів, людина не має справжнього знання Божих слів та істини й проникнення в них. Така людина – не що інше, як живий труп, відверто пуста оболонка, і все знання, пов’язане з Творцем, не має з нею геть нічого спільного. У Божих очах така людина ніколи в Нього не вірила й ніколи за Ним не слідувала, тож Бог не визнає її ні за Свого вірянина, ні за Свого послідовника й тим паче ні за справжню створену істоту.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Божі слова на кожен день. Уривок 5

Справжня створена істота мусить знати, хто є Творець, для чого потрібне створення людини, як виконувати обов’язки створеної істоти та як шанувати Господа всього створеного, мусить розуміти, усвідомлювати, знати й любити наміри, бажання й вимоги Творця та мусить діяти відповідно до шляху Творця: Бога боятися, а від злого втікати.

Що значить боятися Бога? І як можна втікати від злого?

«Боятися Бога» не значить ані мати безіменний страх і жах, ані уникати, ані триматися на відстані, ані робити з Бога ідола чи бути забобонним. Натомість це значить захоплюватися Богом, поважати Його, довіряти Йому, розуміти, дбати, слухатися, любити Бога, присвячувати Йому, а також безумовно та без скарг шанувати Його, коритися та віддячувати Йому. Без справжнього знання Бога людство не зможе справді захоплюватися Ним, справді довіряти Йому, справді розуміти Його, справді дбати й коритися Йому, а матиме лише страх і тривогу, лише сумнів, нерозуміння, ухиляння й уникання; без справжнього знання Бога людство не матиме справжнього присвячення та віддяки; без справжнього знання Бога людство не матиме справжньої шани й покірності, а матиме лише сліпе обожнювання й забобони; без справжнього знання Бога людство ніяк не може діяти відповідно до Божого шляху, чи боятися Бога, чи втікати від злого. І навпаки, всяка людська поведінка й діяльність будуть сповнені бунту й непокори, наклепницьких звинувачень і зневажливих суджень про Нього, а також лихого поводження, що суперечить істині та справжньому значенню Божих слів.

Коли людство матиме справжню довіру до Бога, воно справді слідуватиме за Ним і покладатиметься на Нього; лише дійсно довіряючи Богу та покладаючись на Нього, людство зможе справді зрозуміти й осягнути Його; зі справжнім розумінням Бога приходить справжня любов до Нього; лише справді люблячи Бога, людство зможе справді слухатися Його; лише справді слухаючись Бога, людство зможе мати справжнє присвячення; лише зі справжнім присвяченням Богу людство зможе безумовно та без скарг віддячувати Йому; лише зі справжньою довірою й покладанням, справжнім розумінням і любов’ю, справжнім послухом, справжнім присвяченням і віддякою людство зможе справді пізнати Божий характер і сутність та пізнати, Ким є Творець; лише справді пізнавши Творця, людство зможе пробудити в собі справжню шану й покірність; лише маючи шану й покірність перед Творцем, людство зможе дійсно відмовитися від своїх лихих звичаїв, себто втікати від злого.

З цього й складається весь процес того, щоб боятися Бога та втікати від злого, і саме це є весь вміст поняття «богобоязливість і втеча від злого». Це шлях, яким необхідно пройти, щоб досягти богобоязливості й утечі від злого.

«Богобоязливість і втеча від злого» та пізнання Бога неподільно пов’язані безліччю ниток, і зв’язок між ними самоочевидний. Хто хоче прийти до того, щоб утікати від зла, той спершу мусить мати справжню богобоязливість; хто хоче прийти до того, щоб справді боятися Бога, той спершу мусить мати справжнє знання про Бога; хто хоче пізнати Бога, той спершу мусить прожити Божі слова, увійти в реальність Божих слів, пройти через Боже виправлення й дисципліну, Його кару й суд; хто хоче прожити Божі слова, той спершу мусить зустрітися віч-на-віч із Божими словами, зустрітися віч-на-віч із Богом і попросити в Бога нагоди прожити Божі слова у вигляді найрізноманітніших умов, що включають людей, події й об’єкти; хто хоче зустрітися віч-на-віч із Богом і Божими словами, той спершу мусить мати просте й чесне серце, готовність прийняти істину, волю терпіти страждання, рішучість і сміливість утікати від злого та прагнення стати справжньою створеною істотою… Так, крок за кроком ідучи вперед, ти ще більше наблизишся до Бога, твоє серце стане ще чистішим, і твоє життя та цінність того, що ти живий, ставатимуть ще більш значущими й дедалі осяйнішими слідом за тим, як ти пізнаватимеш Бога. Поки одного дня ти не відчуєш, що Творець більше не загадка, що Творець ніколи не був від тебе прихований, що Творець ніколи не ховав від тебе Своє лице, що Творець від тебе зовсім недалеко, що Творець – більше не Єдиний, за яким ти постійно тужиш у своїх думках, але якого не можеш досягнути своїми почуттями, що Він дійсно поправді стоїть на сторожі ліворуч і праворуч від тебе, живлячи твоє життя й керуючи твоєю долею. Він не на далекому обрії, і Він не утаївся високо в хмарах. Він просто поруч із тобою, панує над усім тобою, Він – усе, що в тебе є, і Він – єдине, що в тебе є. Такий Бог дозволяє тобі любити Його всім серцем, триматися за Нього, мати Його близько, захоплюватися Ним, боятися Його втратити, а також більше не хотіти відрікатися від Нього, не слухатися Його, уникати Його чи триматися на відстані від Нього. Усе, чого ти бажаєш, – це любити Його, слухатися Його, віддячувати за все, що Він тобі дає, і коритися Його владі. Ти більше не відмовляєшся, щоб Він тебе скеровував, забезпечував, наглядав за тобою та підтримував, і ти більше не відмовляєшся від того, що Він тобі наказує та визначає. Усе, чого ти бажаєш, – це слідувати за Ним, бути поруч із Ним у Його товаристві; усе, чого ти бажаєш, – це прийняти Його як твоє єдине життя, прийняти Його як твого єдиного Господа, твого єдиного Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Передмова»

Божі слова на кожен день. Уривок 6

Людські переконання не можуть посісти місце істини

Деякі люди здатні терпіти труднощі, можуть розплачуватися за свої вчинки, зовні дуже добре поводяться, є доволі поважними та викликають в інших захоплення. Чи сказали б ви, що такий тип зовнішньої поведінки можна вважати втіленням істини в життя? Чи міг би хтось визначити, що такі люди відповідають Божій волі? Чому знову і знову люди бачать таких людей і думають, що ті догоджають Богу, йдуть шляхом втілення істини в життя і дотримуються Божого шляху? Чому деякі люди так гадають? Цьому є лише одне пояснення. Яке ж це пояснення? Справа в тому, що для багатьох людей певні питання – наприклад, що означає втілювати істину в життя, що означає догоджати Богу та що означає по-справжньому володіти реальністю істини – є не дуже зрозумілими. Тому деякі люди часто бувають обмануті тими, хто зовні здається духовним, шляхетним, піднесеним та великим. Що стосується людей, які можуть красномовно говорити про букву та вчення, чия мова та вчинки здаються гідними захоплення, то ті, хто обманюється ними, ніколи не дивилися на сутність їхніх дій, принципи, що стоять за їхніми вчинками, або на те, якими є їхні цілі. Що більше, вони ніколи не дивилися, чи справді ці люди коряться Богу, як ніколи й не визначали, чи щиро ці люди бояться Бога, а від злого втікають, чи ні. Вони ніколи не розрізняли сутності людської природи цих людей. Навпаки, починаючи з першого кроку знайомства з ними, вони поступово почали захоплюватися цими людьми та шанувати їх, і врешті-решт ці люди стають їхніми ідолами. Що більше, у свідомості деяких людей ідоли, яким вони поклоняються, і які, на їхню думку, можуть покинути свої сім’ї та роботу, і які зовні здаються здатними сплатити ціну, є тими, хто справді догоджає Богові та хто може справді досягти добрих результатів і хорошого місця призначення. У їхній свідомості ці ідоли є тими, кого хвалить Бог. Що змушує їх у таке вірити? У чому сутність цього питання? До яких наслідків воно може призвести? Обговорімо спершу його сутність.

По суті, ці питання, що стосуються людських поглядів, їхніх методів практики, того, які принципи практики вони обирають прийняти, і того, на чому кожен із них схильний зосереджуватися, не мають нічого спільного з вимогами Бога до людства. Незалежно від того, чи зосереджуються люди на поверхових справах або глибоких питаннях, на буквах і ученнях або на реальності, вони не дотримуються того, чого мають дотримуватися найбільше, як і не знають того, що мають знати найбільше. Причина цього в тому, що люди взагалі не люблять істину; тому вони не бажають витрачати час і зусилля на пошук та втілення в життя принципів практики, що містяться в Божих висловлюваннях. Натомість вони вважають за краще йти короткими шляхами, підсумовуючи те, що, згідно їхнього розуміння і знання, є доброю практикою та хорошою поведінкою; потім цей висновок стає їхньою власною метою, якої вони прагнуть, яку вони сприймають за істину для втілення в життя. Безпосереднім наслідком цього є те, що люди використовують добру людську поведінку як заміну втілення істини в життя, що також задовольняє їхнє бажання підлещуватися до Бога. Це забезпечує їм капітал для змагання з істиною, який вони також використовують для сперечання та суперництва з Богом. У той же час люди безсовісно відкидають Бога убік, ставлячи замість Нього ідолів, якими вони захоплюються. Є тільки одна докорінна причина, яка змушує людей мати такі неосвічені вчинки та погляди, або однобічні думки та практики, і сьогодні Я розповім вам про неї: причина в тому, що, хоча люди можуть слідувати за Богом, молитися Йому щодня і щодня читати Його висловлювання, насправді вони не розуміють Його волі. У цьому полягає корінь проблеми. Якби хтось розумів Боже серце і знав, що Йому подобається, що Він зневажає, чого Він хоче, що Він відкидає, який тип людини Він любить, а який тип людини Йому не подобається, який стандарт Він використовує, висуваючи вимоги до людей, і який підхід Він обирає для їх вдосконалення, то чи могла б така людина все ще мати свою власну особисту думку? Чи могли б такі люди просто піти та поклонятися комусь іншому? Чи могла б звичайна людина стати їхнім ідолом? Люди, які розуміють Божу волю, матимуть дещо раціональнішу точку зору, ніж ця. Вони не будуть свавільно боготворити розбещену людину, а також не будуть, йдучи шляхом втілення істини в життя, вважати, що сліпе дотримання кількох простих правил або принципів рівнозначне втіленню істини в життя.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 7

Існує багато думок щодо стандарту, за яким Бог визначає результати людей

Враховуючи, що кожну людину хвилює її власний результат, чи знаєте ви, як Бог визначає цей результат? Яким чином Бог визначає чийсь результат? Що більше, який вид стандарту Він застосовує, щоб його визначити? Коли результат людини все ще має бути визначений, що робить Бог, аби його виявити? Чи хтось знає? Як Я вже сказав хвилину тому, є люди, які вже дуже тривалий час досліджують Божі слова, намагаючись знайти підказки щодо людських результатів, щодо категорій, на які поділяються ці результати, і щодо різних результатів, які чекають на різні типи людей. Вони також сподіваються з’ясувати, як Боже слово диктує людські результати, який вид стандарту Він застосовує і як саме Він визначає результат людини. Проте, зрештою, ці люди так ніколи і не знаходять жодних відповідей. Насправді серед Божих висловлювань надзвичайно мало сказано на цю тему. Чому так? Поки результати людей ще не розкриті, Бог не хоче нікому казати про те, що станеться в кінці, як і не хоче Він заздалегідь повідомляти будь-кому про їхнє місце призначення, адже це не принесе людству жодної користі. Тут і зараз Я хочу лише розповісти вам про те, яким чином Бог визначає людські результати, про принципи, які Він застосовує у Своїй роботі, щоб визначити та проявити ці результати, і про стандарт, який Він використовує, щоб визначити, чи зможе хтось спастися, чи ні. Хіба це не ті питання, які вас турбують найбільше? Тож як, на думку людей, Бог визначає результати людей? Ви щойно самі частково відповіли на це запитання: деякі з вас сказали, що це пов’язано з вірним виконанням своїх обов’язків і цілковитою присвятою себе Богу; деякі сказали, що це пов’язано з підкоренням Богові та догоджанням Йому; деякі сказали, що головне – це скоритися Божій милості; а деякі сказали, що ключове – залишатися непомітним… Коли ви втілюєте ці істини в життя та коли чините згідно з принципами, які вважаєте правильними, чи знаєте ви, що думає Бог? Чи замислювались ви колись над тим, чи таке поводження відповідає Його волі, чи ні? Чи відповідає це Його стандарту? Чи задовольняє це Його вимоги? Я вважаю, що більшість людей насправді не дуже замислюється над цими питаннями. Вони просто механічно застосовують частку Божого слова, або частку проповідей, або стандарти певних духовних особистостей, яких вони обожнюють, змушуючи себе робити те чи інше. Вони вважають, що це правильний шлях, тому вони продовжують дотримуватися його й робити це, незалежно від того, що станеться в кінці. Деякі люди думають: «Я стільки років маю віру; я завжди практикував таким чином. Мені здається, що я насправді догодив Богові, і я також відчуваю, що багато від цього одержав. Це тому, що за цей час я зрозумів багато істин, а також багато речей, яких не розумів раніше. Зокрема, чимало з моїх уявлень і поглядів змінилися, мої життєві цінності дуже сильно змінилися, і тепер я доволі добре розумію цей світ». Такі люди вважають, що це врожай, і що це і є кінцевим результатом Божої роботи для людства. На вашу думку, із цими стандартами та всіма вашими практиками, разом узятими, чи відповідаєте ви Божій волі? Деякі з вас упевнено скажуть: «Звичайно! Ми практикуємо відповідно до слова Божого; ми практикуємо згідно з тим, що проповідував і повідомляв Вишній. Ми завжди виконуємо свої обов’язки та постійно слідуємо за Богом, і ми ніколи не полишали Його. Тому ми можемо з повною впевненістю сказати, що ми догоджаємо Богові. Наскільки б ми не розуміли Його намірів і наскільки б не усвідомлювали Його слова, ми завжди знаходилися на шляху прагнення сумісності з Богом. Доки ми діємо правильно та практикуємо правильно, ми обов’язково досягнемо належного результату». Що ви думаєте про цю точку зору? Чи вона правильна? Можливо, знайдуться й такі, хто скаже: «Я ніколи раніше не замислювався над такими речами. Я просто думаю, що доки я виконую свій обов’язок і дію згідно з вимогами Божих висловлювань, я зможу спастися. Я ніколи не замислювався над питанням, чи можу я догодити Божому серцю, як ніколи й не замислювався над тим, чи я відповідаю встановленому Ним стандарту. Оскільки Бог ніколи не казав мені або не надавав мені жодних чітких інструкцій, я вважаю, що поки я продовжую працювати та не зупиняюся, Бог буде задоволений і не повинен пред’являти мені жодних додаткових вимог». Чи правильними є ці переконання? Як на Мене, такий спосіб практикування, такий спосіб мислення та такі точки зору – все це породжує фантазії, а також деяку сліпоту. Можливо, ці Мої слова змушують декого з вас почуватися трохи розчарованими та подумати: «Сліпота? Якщо це сліпота, тоді наша надія на спасіння і порятунок є дуже малою і невизначеною, чи не так? Кажучи так, чи не обливаєш Ти нас холодною водою?». Незалежно від того, у що ви вірите, ті речі, які Я кажу та роблю, не покликані змусити вас почуватися так, наче вас обливають холодною водою. Радше, вони мають на меті покращити ваше розуміння Божих намірів і підсилити вашу здатність збагнути, що Він думає, чого Він хоче досягти, які види людей Йому до вподоби, що Він ненавидить, що Він зневажає, який тип людини Він бажає здобути, а який тип людини Він відкидає. Вони покликані надати вашій свідомості ясності та забезпечити вам чітке розуміння того, наскільки далеко вчинки та думки кожного з вас відхилилися від стандарту, якого вимагає Бог. Чи так уже й потрібно обговорювати ці теми? Тому що я знаю, що ви так довго вірили та прослухали стільки проповідей, але саме цього вам не вистачає найбільше. Хоча ви записали кожну істину в свої нотатники, запам’ятали та закарбували у своїх серцях деякі речі, які особисто ви вважаєте важливими, і хоча ви плануєте використати ці речі, щоб догодити Богові під час своєї практики, використовувати їх, коли ви опинитеся у скруті, використовувати їх, щоб пережити важкі часи, які чекають попереду, або просто дозволити цим речам супроводжувати вас у вашому житті, наскільки Я розумію, незалежно від того, як ви це робите, якщо ви просто це робите – це не так важливо. Що ж тоді є дуже важливим? Це те, що під час практикування ви повинні в глибині душі знати з абсолютною впевненістю: чи все, що ви робите, – кожен учинок до єдиного – відповідає тому, чого хоче Бог, чи ні, і чи насправді всі ваші дії, всі ваші думки, результати й цілі, яких ви хочете досягти, догоджають Богові та відповідають Його вимогам, чи ні, а також чи схвалює Він їх, чи ні. Ось що дуже важливо.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 8

Ідіть шляхом Божим: бійтеся Бога, а від злого втікайте

Є вислів, який ви повинні взяти до відома. Я вважаю, що цей вислів є дуже важливим, тому що він спадає Мені на думку незліченну кількість разів щодня. Чому? Тому, що щоразу, коли Я стикаюся з кимось, щоразу, коли Я чую чиюсь історію, щоразу, коли Я чую про досвід чи свідчення віри в Бога якоїсь людини, Я завжди використовую цей вислів, щоб визначити у Своєму серці, чи ця людина є тим типом людини, якого хоче Бог, і тим типом людини, який подобається Богу, чи ні. Отже, що це за вислів? Зараз я тримаю вас усіх в напруженому очікуванні. Коли я розкрию вам цей вислів, можливо, ви почуватиметеся розчарованими, тому що є деякі, хто протягом багатьох років повторював його як порожні слова. Проте Я жодного разу не озвучував його просто заради слів. Цей вислів живе в Моєму серці. Отже, що це за вислів? Він такий: «Ідіть шляхом Божим: бійтеся Бога, а від злого втікайте». Хіба це не вельми проста фраза? Тим не менш, попри її простоту, люди, які насправді глибоко розуміють ці слова, відчують, що вони мають велику вагу, що цей вислів є дуже цінним для практики людини, що це рядок із мови життя, який містить реальність істини, що він являє собою довічну мету для тих, хто прагне догодити Богу, і що це довічний шлях, яким повинен слідувати кожен, хто уважний до Божих намірів. Отже, що ви думаєте: хіба цей вислів не є істиною? Він має таку значущість чи не має її? Також, можливо, деякі з вас розмірковують над цим висловом і намагаються зрозуміти його, і, можливо, є й ті, хто навіть сумнівається в ньому: чи є цей вислів дуже важливим? Чи він дуже важливий? Чи потрібно так сильно на ньому наголошувати? Також, можливо, серед вас є й такі, кому цей вислів не дуже подобається, тому що ви вважаєте, що взяти Божий шлях і звести його до одного цього вислову – це надмірне спрощення. Узяти все, що сказав Бог, і звести це до одного вислову, – хіба це не виставило б Бога надто незначним? Чи це так? Можливо, більшість із вас не до кінця розуміє глибоке значення цих слів. Хоча ви всі записали цей вислів, ви не маєте наміру зберігати його у своїх серцях; ви просто записали його у своїх нотатниках, аби переглядати та обмірковувати на дозвіллі. Деякі з вас навіть не завдадуть собі клопоту запам’ятати цей вислів, не кажучи вже про те, щоб спробувати застосувати його з користю. Чому ж Я хочу згадати цей вислів? Незалежно від вашої точки зору і незалежно від того, що ви думаєте, Я повинен був згадати цей вислів, тому що він має надзвичайне значення для того, як Бог визначає людські результати. Незалежно від того, яким наразі є ваше розуміння цього вислову або як ви до нього ставитеся, Я однаково скажу вам таке: якщо люди можуть застосувати слова цього вислову на практиці та пережити їх на власному досвіді, і досягти стандарту страху до Бога та втечі від злого, тоді вони неодмінно будуть спасенні та напевно матимуть добрі результати. Однак, якщо ти не зможеш відповідати стандарту, викладеному в цьому вислові, тоді можна сказати, що твій результат є невідомим. Отже, Я говорю з вами про цей вислів для вашої власної ментальної підготовки, а також щоб ви знали, за яким стандартом Бог вас вимірює.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 9

Бог використовує різноманітні випробування, щоб перевірити, чи люди бояться Бога, а від злого втікають

У кожен період Своєї роботи Бог обдаровує людей деякими словами та розповідає їм про деякі істини. Ці істини служать тим шляхом, якого люди повинні дотримуватися, тим шляхом, яким вони повинні йти, тим шляхом, який дозволяє їм боятися Бога, а від злого втікати, і тим шляхом, який люди повинні втілювати в життя та якого повинні дотримуватися у своєму житті й упродовж своїх життєвих подорожей. Саме з цих причин Бог звертається цими висловлюваннями до людства. Цих слів, які походять від Бога, люди повинні дотримуватися, а дотримуватися їх – значить отримати життя. Якщо людина не дотримується їх, не практикує їх і не живе Божими словами у своєму житті, значить, така людина не втілює істину в життя. Що більше, якщо люди не втілюють істину в життя, то вони не бояться Бога та не втікають від злого, як і не можуть вони догодити Богові. Люди, не здатні догодити Богу, не можуть отримати Його похвалу, і такі люди не мають результату. Отже, як тоді Бог у ході Своєї роботи визначає результат людини? Які методи Бог використовує, щоб визначити людський результат? Можливо, на даний момент ви все ще не маєте чіткого уявлення про це, але коли Я розповім вам про цей процес, це стане цілком зрозуміло, тому що багато хто з вас уже пізнав це на власному досвіді.

Упродовж Своєї роботи, від самого початку Бог визначив випробування для кожної людини, – або, можна сказати, для кожного, хто за Ним слідує, – і ці випробування бувають різної величини. Є ті, хто пережив випробування бути відкинутим своєю родиною, ті, хто пережив випробування несприятливим оточенням, ті, хто пережив випробування бути заарештованим і підданим тортурам, ті, хто пережив випробування бути поставленим перед вибором, і ті, хто зіткнувся з випробуваннями грошима та статусом. Загалом, кожен із вас стикався з найрізноманітнішими випробуваннями. Чому Бог працює таким чином? Чому Він із кожним так поводиться? Якого саме результату Він прагне? Ось що Я хочу до вас донести: Бог хоче побачити, чи ця людина є такою, яка боїться Його, а від злого втікає, чи ні. Це означає, що коли Бог дає тобі випробування і наражає тебе на ті чи інші обставини, Його намір – перевірити, чи ти є людиною, яка боїться Його, а від злого втікає, чи ні. Якщо на когось покладено обов’язок зберігати пожертву, і цей обов’язок призводить до контакту з Божою пожертвою, чи сказав би ти, що це щось, влаштоване Богом? Безперечно, це так! Усе, з чим ти стикаєшся, є чимось, що влаштував Бог. Коли ти зіткнешся з цим питанням, Бог потай спостерігатиме за тобою, стежачи за тим, які вибори ти робиш, як ти практикуєш і які думки у тебе виникають. Найбільше Бога хвилює кінцевий результат, оскільки саме цей результат допоможе Йому оцінити, чи ти відповідав Його стандарту в цьому конкретному випробуванні. Однак щоразу, коли люди стикаються з проблемою, вони часто не замислюються над тим, чому вони з нею зіткнулися, відповідності якому стандарту Бог від них очікує, що Він хоче в них побачити або що Він хоче від них одержати. Зіткнувшись із цією проблемою, такі люди просто думають: «Це дещо, з чим я зіткнувся; я маю бути обережним, а не легковажним! Хай там що, це Божа пожертва, і я не можу її торкатися». Озброївшись такими спрощеними думками, люди вважають, що вони виконали свої обов’язки. Такий результат цього випробування задовольнив би Бога чи ні? Давайте, поговоріть про це. (Якщо люди бояться Бога у своїх серцях, то, зіткнувшись із обов’язком, який дозволяє їм доторкнутись до Божої пожертви, вони подумають про те, наскільки легко було б образити Божий характер, і це змусить їх обов’язково діяти з обережністю.) Твоя відповідь на правильному шляху, але ще не цілковито правильна. Ходити Божим шляхом не означає дотримуватися поверхових правил; радше, це означає, що коли ти стикаєшся з проблемою, ти розглядаєш її передусім як ситуацію, влаштовану Богом, відповідальність, яку Він поклав на тебе, або завдання, яке Він тобі доручив. Зіткнувшись із цією проблемою, ти повинен навіть розглядати її як випробування, яке Бог перед тобою поставив. Коли ти стикаєшся з цією проблемою, у своєму серці ти повинен мати стандарт, і ти повинен думати, що ця справа прийшла від Бога. Ти повинен думати про те, як поводитися із цим у такий спосіб, щоб виконати своє зобов’язання, залишаючись вірним Богові, а також як зробити це, не гніваючи Його або не ображаючи Його характер. Хвилину тому ми говорили про зберігання пожертв. Це питання включає пожертви, і воно також стосується твого обов’язку та твоєї відповідальності. Ти зобов’язаний нести цю відповідальність. Однак, коли ти стикаєшся з цією проблемою, чи існує якась спокуса? Авжеж. Звідки походить ця спокуса? Ця спокуса походить від сатани, а також вона походить від людського зла, розбещених характерів. Оскільки існує спокуса, це питання включає людську непохитність у свідченні, що також є твоєю відповідальністю та обов’язком. Деякі люди кажуть: «Це таке незначне питання, невже справді важливо надавати йому такого великого значення?». Важливіше нікуди! Справа в тому, що для того, щоб дотримуватися Божого шляху, ми не можемо залишати поза увагою нічого, що відбувається з нами або навколо нас, навіть дрібниці; незалежно від того, чи вважаємо ми, що маємо звертати на це увагу чи ні, допоки перед нами стоїть якесь питання, ми не повинні залишати його поза увагою. Усе, що відбувається, слід розглядати як випробування, які нам дає Бог. Що ви думаєте про такий підхід? Якщо у тебе таке ставлення, це підтверджує один факт: у глибині душі ти боїшся Бога та прагнеш втекти від злого. Якщо у тебе є таке бажання догодити Богові, то те, що ти втілюєш у життя, не буде далеким від відповідності стандарту страху перед Богом та втечі від злого.

Часто зустрічаються ті, хто вважає, що питання, яким люди не приділяють багато уваги та про які зазвичай не згадують, – це лише незначні дрібниці, ніяк не пов’язані з утіленням істини в життя. Зіткнувшись із подібним питанням, ці люди не дуже замислюються над ним, а потім пускають його на самоплив. Однак насправді це питання було уроком, який тобі слід вивчити, – уроком про те, як боятися Бога, а від злого втікати. Крім того, що тебе має хвилювати ще більше, так це знання про те, що робить Бог, коли це питання постає перед тобою. Бог знаходиться поруч із тобою, спостерігаючи за кожним твоїм словом та вчинком і стежачи за всім, що ти робиш, і за тим, які зміни відбуваються у твоїх думках, – це Божа робота. Деякі люди запитують: «Якщо це правда, то чому я цього не відчув?». Ти не відчув цього, тому що ти не дотримувався шляху страху перед Богом та втечі від злого як свого основного шляху; тому ти не можеш відчути тонкої роботи Бога в людях, яка проявляється залежно від різних думок та вчинків людей. Ти – роззява! Що таке основна справа? Що таке другорядна справа? Справи, пов’язані з простуванням Божим шляхом, не поділяються на основні та другорядні, всі вони мають велике значення – ви можете це прийняти? (Ми можемо це прийняти.) Що стосується повсякденних справ, існують такі, які люди вважають дуже важливими й значними, та інші, які вважаються незначними дрібницями. Люди часто вважають ці основні справи дуже важливими, і вони гадають, що ті були послані Богом. Однак, мірою того як ці основні справи розгортаються, через незрілий духовний стан людей, а також через їхній низький духовний рівень, люди часто неспроможні виконати Божу волю, не можуть отримати жодних одкровень і нездатні здобути ніякого фактичного знання, що має цінність. Що ж до незначних справ, то люди просто їх не помічають і залишають їх потроху на самоплив. По суті, люди втратили багато можливостей бути дослідженими перед Богом та бути випробуваними Ним. Що це означає, якщо ти повсякчас не помічаєш людей, події, об’єкти та ситуації, які Бог влаштував для тебе? Це означає, що кожен день, і навіть щомиті, ти постійно відмовляєшся від Божого вдосконалення тебе, а також від Його керівництва. Щоразу, коли Бог влаштовує ситуацію для тебе, Він потай спостерігає, дивиться на твоє серце, стежить за твоїми думками та міркуваннями, спостерігає за тим, як ти думаєш, і чекає, як ти вчиниш. Якщо ти легковажна людина, – та, яка ніколи не ставилася серйозно до Божого шляху, Його слів або істини, – ти не пам’ятатимеш або не звертатимеш уваги на те, що Бог хоче довершити, або на вимоги, яким Він чекав, що ти відповідатимеш, коли створював певні обставини для тебе. Ти також не знатимеш, яке відношення люди, події та об’єкти, з якими ти стикаєшся, мають до істини або Божої волі. Після того, як ти зіткнешся з повторюваними обставинами та повторюваними випробуваннями, подібними до цих, і Бог не бачитиме в тобі жодних результатів, як Він діятиме далі? Неодноразово зіткнувшись із випробуваннями, ти не звеличив Бога у своєму серці, як і не побачив в обставинах, які Бог влаштував для тебе, те, чим вони є: випробуваннями та перевірками від Бога. Натомість, одну по одній, ти відкинув можливості, які Бог дарував тобі, вкотре і знову пускаючи їх на самоплив. Хіба це не крайній непослух, який виявляють люди? (Це так.) Чи почуватиметься Бог через це ображеним? (Почуватиметься.) Неправильно, Бог не почуватиметься ображеним! Почувши від Мене такі слова, ви знову були шоковані. Можливо, ви думаєте: «Хіба раніше не було сказано, що Бог завжди почувається ображеним? А отже, хіба Бог не почуватиметься ображеним? Як ні, то коли ж Він почувається ображеним?». Коротко кажучи, Бог не почуватиметься ображеним у цій ситуації. Тоді яким же є ставлення Бога до описаного вище типу поведінки? Коли люди відкидають випробування та перевірки, які посилає їм Бог, і коли вони ухиляються від них, існує лише одне ставлення, яке Бог має до таких людей. Що ж це за ставлення? Бог зневажає такий вид людей від щирого Свого серця. Слово «зневажає» має два смислові шари. Як Мені це пояснити з Моєї точки зору? Глибоко всередині слово «зневажати» несе в собі відтінок огиди й ненависті. А як щодо іншого шару його значення? Це та частина, яка має на увазі відмову від чогось. Адже всі ви знаєте, що означає «відмовлятися»? У двох словах, «зневажати» – це слово, яке відображає остаточну реакцію і ставлення Бога до тих людей, які поводяться подібним чином; це крайній ступінь ненависті до них і відрази, а отже, це призводить до рішення відмовитися від них. Це остаточне рішення Бога щодо людини, яка ніколи не ходила Божим шляхом, і яка ніколи не боялася Бога та не втікала від злого. Тепер ви всі бачите важливість того вислову, який Я згадував раніше?

Тепер ви розумієте, який метод Бог використовує для визначення результатів людей? (Він влаштовує різні обставини щодня.) Він влаштовує різні обставини, – це те, що люди можуть відчути, чого можуть доторкнутися. Отже, яким є мотив Бога робити це? Його намір – дати кожній людині найрізноманітніші види випробувань у різний час та у різних місцях. Які аспекти людини перевіряються під час випробування? Випробування визначає, належиш ти чи ні до того типу людини, яка боїться Бога, а від злого втікає в кожному питанні, з яким ти стикаєшся, про яке чуєш, яке бачиш і переживаєш особисто. Кожен постане перед подібним випробуванням, адже Бог справедливий до всіх людей. Деякі з вас кажуть: «Я багато років вірив у Бога, тож чому я не стикався з жодними випробуваннями?». Тобі здається, що ти досі не стикався з жодним із них, тому що кожного разу, коли Бог влаштовував обставини для тебе, ти не сприймав їх серйозно та не хотів іти Божим шляхом. Отже, ти просто не усвідомлюєш Божих випробувань взагалі. Деякі люди кажуть: «Я зіткнувся з кількома випробуваннями, але я не знаю, як правильно практикувати. Навіть коли я практикував, я однаково не знаю, чи я був непохитним під час Божих випробувань». Люди у подібному стані, безумовно, не належать до меншості. Яким же тоді є стандарт, згідно з яким Бог оцінює людей? Він є саме таким, про який Я сказав кілька хвилин тому: він полягає в тому, чи ти боїшся Бога і втікаєш від злого у всьому, що ти робиш, думаєш і виражаєш, чи ні. Ось як визначити, чи є ти людиною, яка боїться Бога, а від злого втікає, чи ні. Ця концепція є простою чи ні? Це доволі просто сказати, але чи легко це втілити в життя? (Це не так легко.) Чому це не так легко? (Тому що люди не знають Бога, і вони не знають, як Бог удосконалює людей, тому, коли вони стикаються з питаннями, вони не знають, як шукати істину, щоб вирішити свої проблеми. Їм доводиться проходити через найрізноманітніші випробування, рафінування, кари та суди, перш ніж вони зможуть опанувати реальність страху перед Богом.) Ви можете так це сформулювати, але, що стосується вас, боятися Бога, а від злого втікати здається дуже легко здійсненним просто зараз. Чому Я так кажу? Це тому, що ви прослухали багато проповідей і отримали чимало поливу від реальності істини; це дозволило вам теоретично й інтелектуально зрозуміти, як боятися Бога, а від злого втікати. Що ж до того, як насправді втілити в життя цей страх перед Богом і втечу від злого, все це знання було дуже корисним і змусило вас почуватися так, наче цього можна легко досягти. Чому ж тоді люди ніколи не можуть цього досягти? Це тому, що людська природа та сутність не боїться Бога, і їй подобається зло. Це і є справжня причина.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 10

Не боятися Бога й не втікати від злого – значить чинити опір Богові

Дозвольте Мені почати з того, щоб запитати вас, звідки прийшов цей вислів: «Бога боятися, а від злого втікати». (Книга Йова.) Оскільки ми згадали Йова, обговорімо його. У часи Йова чи працював Бог заради спасіння та завоювання людства? Ні. Хіба це не так? Крім того, що стосувалося Йова, скільки знання про Бога він мав у той час? (Небагато.) Чи мав Йов більше чи менше знання Бога, ніж ви маєте просто зараз? Чому це ви не наважуєтеся відповісти? На це питання дуже легко відповісти. Менше! Це точно! У ці дні ви віч-на-віч із Богом і віч-на-віч із Божими словами; ви маєте набагато більше знань про Бога, ніж Йов. Чому я про це згадую? З якою метою Я це кажу? Я хотів би пояснити вам один факт, але перш ніж Я це зроблю, Я хочу поставити вам одне запитання: Йов дуже мало знав про Бога, але попри це все-таки міг боятися Його, а від злого втікати; чому ж люди в наші дні не можуть цього зробити? (Вони є глибоко розбещеними.) Те, що вони глибоко розбещені, – це поверхове явище, яке спричиняє проблему, але Я б ніколи не розглядав це таким чином. Ви часто берете поширені вчення й поняття, такі як «глибока розбещеність», «повстання проти Бога», «невірність до Бога», «непослух», «нелюбов до істини» тощо та використовуєте ці крилаті фрази, щоб пояснити сутність кожного питання до єдиного. Це помилковий спосіб практикування. Використання однієї й тієї ж відповіді для пояснення питань різної природи неминуче викликає блюзнірські підозри щодо істини та Бога; Мені не подобається чути такі відповіді. Поміркуйте над цим як слід! Ніхто з вас не замислювався над цим питанням, але Я бачу його щодня, і кожен день Я це відчуваю. Отже, поки ви дієте, Я спостерігаю. Коли ви щось робите, ви не можете відчути сутність цього, але коли Я спостерігаю, Я бачу його сутність, і Я також можу відчути його сутність. То що ж це за сутність? Чому люди в наші дні не здатні боятися Бога та втікати від злого? Ваші відповіді далекі від того, щоб пояснити сутність цієї проблеми, як і не можуть вони її вирішити. Це тому, що вона має джерело, про яке ви не знаєте. Що це за джерело? Я знаю, що ви хочете про нього почути, тому Я розповім вам про джерело цієї проблеми.

Відколи Бог почав виконувати роботу, як Він сприймав людей? Бог рятував їх; Він розглядав людей як членів Своєї сім’ї, як об’єкти Своєї роботи, як тих, кого Він хотів завоювати та спасти, і як тих, кого Він хотів удосконалити. Таким було ставлення Бога до людства на початку Його роботи. Але яким було ставлення людства до Бога у той час? Бог був незнайомий людям, і вони сприймали Бога як чужинця. Можна було б сказати, що їхнє ставлення до Бога не приносило правильних результатів, і що вони не мали ясного розуміння того, як вони повинні ставитися до Бога. Тому вони ставилися до Нього, як хотіли, і робили все, що хотіли. Чи мали вони якісь думки про Бога? Спершу ні; їхні так звані думки складалися лише з певних уявлень та припущень про Нього. Вони приймали те, що відповідало їхнім переконанням, а коли щось не відповідало їхнім переконанням, вони зовні підкорялися цьому, але в глибині душі відчували сильну суперечність й опиралися цьому. Такими були стосунки між Богом і людьми на самому початку: Бог сприймав їх як членів сім’ї, але вони ставилися до Нього як до чужинця. Однак після деякого періоду Божої роботи люди зрозуміли, чого Він намагався досягти, і вони усвідомили, що Він є істинним Богом; вони також зрозуміли, що вони можуть від Бога отримати. Як люди сприймали Бога в той час? Вони бачили в Ньому порятунок і сподівались отримати Його благодать, благословення та обіцянки. Як Бог сприймав людей у той час? Він бачив у них цілі для Свого завоювання. Бог хотів використати слова, щоб судити їх, перевіряти їх та піддавати їх випробуванням. Однак, що стосується людей у ті часи, Бог був лише об’єктом, який вони могли використовувати, щоб досягти своїх власних цілей. Люди бачили, що істина, дарована Богом, може завоювати їх і спасти, що вони мають можливість отримати від Нього те, чого вони хочуть, а також досягти бажаних місць призначення. Завдяки цьому крихітна часточка щирості зародилася в їхніх серцях, і вони захотіли піти за цим Богом. Час минав, і завдяки тому, що вони здобули деякі поверхові й доктринальні знання про Бога, можна було б навіть сказати, що люди почали «знайомитися» з Богом і сказаними Ним словами, Його проповіддю, істинами, які Він виголосив, та Його роботою. Тому вони помилково вирішили, що Бог більше не є незнайомим, і що вони вже ступили на шлях, який веде до сумісності з Богом. На сьогоднішній день люди прослухали багато проповідей про істину та пережили на власному досвіді чимало Божої роботи. Тим не менш, через перешкоди та завади, спричинені багатьма різними факторами й обставинами, більшість людей не можуть досягти успіху у втіленні істини в життя, як і не можуть вони догодити Богові. Люди стають дедалі млявішими, і їм дедалі більше бракує впевненості. У них зростає усвідомлення, що їхні власні результати невідомі. Вони не наважуються пропонувати жодні екстравагантні ідеї, і вони не прагнуть поступу; вони просто неохоче слідують, простуючи вперед крок за кроком. Що ж до нинішнього стану людей, то яким є ставлення Бога до них? Він бажає лише обдарувати їх цими істинами та прищепити їм Свій шлях, а потім влаштувати різноманітні обставини, для того щоб випробувати їх у різні способи. Його мета – взяти ці слова, ці істини та Свою роботу й досягти такого результату, за якого люди здатні Його боятися, а від злого втікати. Більшість людей, яких Я бачив, просто сприймають Божі слова та вважають їх ученнями, простими буквами на папері, приписами, яких потрібно дотримуватися. У своїх вчинках і висловлюваннях, або стикаючись із випробуваннями, вони не вважають Божий шлях таким, якого вони повинні дотримуватися. Це особливо актуально, коли люди стикаються з серйозними випробуваннями; Я не бачив жодної такої людини, практика якої спрямована на те, щоб боятися Бога, а від злого втікати. Тому Боже ставлення до людей сповнене крайньої огиди та відрази! Незважаючи на те, що Він неодноразово, навіть сотні разів давав їм випробування, вони досі не мають жодної чіткої позиції, якою могли б продемонструвати свою рішучість: «Я хочу Бога боятися, а від злого втікати!». Оскільки люди не мають такої рішучості та нічого такого не демонструють, то й ставлення Бога до них нині не таке, яким воно було в минулому, коли Він виявляв їм милосердя, великодушність, поблажливість та терпіння. Натомість, Він надзвичайно розчарований у людстві. Хто спричинив це розчарування? Від кого залежить Боже ставлення до людей? Воно залежить від кожної людини, яка слідує за Ним. Упродовж Своєї багаторічної роботи Бог пред’являв до людей багато вимог і влаштовував для них чимало обставин. Однак, як би вони не чинили, і незалежно від їхнього ставлення до Бога, люди не змогли практикувати в чіткій відповідності до мети боятися Бога, а від злого втікати. Отже, Я запропоную підсумкову фразу, і використаю цю фразу, щоб пояснити усе, що ми тільки-но сказали про те, чому люди не можуть іти Божим шляхом, боячись Бога, а від злого втікаючи. Що це за фраза? Вона звучить так: Бог розглядає людей як об’єкти Свого спасіння та об’єкти Своєї роботи; люди розглядають Бога як свого ворога та свою протилежність. Тепер у тебе є чітке розуміння цього питання? Абсолютно очевидно, яким є ставлення людства, яким є ставлення Бога і якими є стосунки між людьми та Богом. Незалежно від того, скільки проповідей ви прослухали, ті речі, щодо яких ви зробили власні висновки, такі як вірність Богу, підкорення Богу, пошук шляху сумісності з Богом, бажання присвятити все життя Богу та бажання жити заради Бога, – для Мене ці речі не є прикладами свідомого простування Божим шляхом, який полягає в тому, щоб боятися Бога, а від злого втікати, але натомість вони є просто каналами, за допомогою яких ви можете досягти певних цілей. Щоб їх досягти, ви неохоче дотримуєтеся деяких постанов, і саме ці постанови ще більше віддаляють людей від шляху страху перед Богом та втечі від злого, і це вкотре ставить Бога в опозицію до людства.

Сьогоднішня тема трохи важка, але, хай там що, Я однаково сподіваюся, що в своєму майбутньому досвіді та в майбутні часи ви зможете зробити те, про що Я вам щойно розповів. Не вважайте Бога просто за порожнє місце – так, наче Він існує, коли Він вам корисний, але не існує, коли Він вам непотрібен. Щойно у твоїй підсвідомості виникне така думка, ти вже розгнівав Бога. Можливо, є люди, які кажуть: «Я не вважаю Бога просто порожнім місцем. Я завжди молюся Йому, і я завжди намагаюся догодити Йому, і все, що я роблю, укладається в рамки, стандарти та принципи, яких вимагає Бог. Я точно не практикую згідно зі своїми власними уявленнями». Так, цей спосіб, у який ти практикуєш, є правильним. Тим не менш, що ти думаєш, коли стикаєшся віч-на-віч із проблемою? Як ти практикуєш, коли стикаєшся з ускладненням? Деякі люди відчувають, що Бог існує, коли вони Йому моляться та Його благають, але потім, коли вони стикаються з проблемою, вони вигадують свої власні уявлення й хочуть дотримуватися їх. Це означає, що вони вважають Бога просто порожнім місцем, і така ситуація робить Бога неіснуючим в їхній свідомості. Люди вважають, що Бог має існувати, коли вони Його потребують, але не тоді, коли Він їм непотрібний. Люди вважають, що достатньо практикувати на основі їхніх власних уявлень. Вони вважають, що можуть робити все, що їм заманеться; вони просто не вірять, що їм потрібно шукати шлях Божий. Що стосується людей, які зараз знаходяться в подібній ситуації та застрягли в такому стані, то хіба вони не наражаються на небезпеку? Деякі люди кажуть: «Наражаюся я на небезпеку чи ні, я стільки років мав віру, і я вірю, що Бог мене не покине, тому що для Нього це було б нестерпним». Інші кажуть: «Я вірив у Господа з того часу, як був у лоні своєї матері. Минуло сорок чи п’ятдесят років, тому з погляду часу я найбільше придатний для того, щоб бути спасенним Богом, і я найбільше придатний для того, щоб врятуватися. За ці чотири чи п’ять десятиліть я залишив свою сім’ю та роботу, я відмовився від усього, що мав, – від таких речей як гроші, статус, задоволення та час зі своєю сім’єю. Я не їв багато смачної їжі, не насолоджувався багатьма розвагами, не відвідував багато цікавих місць, і я навіть зазнав страждань, яких звичайні люди не могли б винести. Якщо Бог не може спасти мене з огляду на все це, значить, зі мною поводяться несправедливо, і я не можу вірити в такого Бога». Чи багато людей мають подібні погляди? (Багато.) Ну тоді сьогодні Я допоможу вам зрозуміти один факт: люди з такими поглядами самі собі вистрелюють у ногу. Це тому, що вони закривають собі очі власними уявленнями. Саме ці уявлення, а також їхні власні висновки, заступають місце стандарту, якого Бог вимагає від людей, і утримують їх від прийняття фактичних намірів Бога. Це робить їх нездатними відчути Його справжнє існування, і це також призводить до того, що вони втрачають можливість бути вдосконаленими Богом, відмовляючись від будь-якої частини або частки в Божій обітниці.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 11

Як Бог визначає людські результати та за якими стандартами Він це робить

Перш ніж ти дійдеш якихось поглядів або висновків, ти повинен спочатку зрозуміти, яким є ставлення Бога до тебе та що Він думає, а потім ти зможеш вирішити, чи твоє власне мислення є правильним, чи ні. Бог ніколи не використовував час як одиницю виміру для визначення результату людини, і Його визначення ніколи не ґрунтувалось на тому, скільки вона зазнала страждань. Що ж тоді Бог використовує як стандарт для визначення результату людини? Визначення його на основі часу найбільше відповідало би людським уявленням. Що більше, ви часто бачите таких людей, які в якийсь момент присвятили багато, витратили чимало, сплатили величезну ціну та сильно страждали. Саме вони, на ваш погляд, можуть бути спасенні Богом. Усе, що демонструють і чим живуть ці люди, точно відповідає людським уявленням про встановлені Богом стандарти для визначення результату людини. У що б ви не вірили, Я не перелічуватиму ці приклади один за одним. Якщо говорити коротко, то все, що не є стандартом у власному Божому розумінні, походить натомість із людської уяви, і все це – людські переконання. Якщо ти сліпо наполягаєш на своїх власних переконаннях і фантазіях, яким буде результат? Цілком очевидно, що наслідком цього може бути лише Божа зневага до тебе. Це тому, що ти завжди хизуєшся перед Богом своїми кваліфікаціями, змагаєшся з Ним, сперечаєшся з Ним, і ти не намагаєшся по-справжньому осягнути Його мислення, не намагаєшся зрозуміти Його волю чи Його ставлення до людства. Вчиняючи так, ти шануєш передусім самого себе; це не звеличує Бога. Ти віриш у себе; ти не віриш у Бога. Богові не потрібні такі люди, і Він не принесе їм спасіння. Якщо ти зможеш позбутися подібної точки зору і, більше того, виправити ті неправильні погляди, які ти мав у минулому, якщо ти зможеш надалі діяти відповідно до Божих вимог, якщо ти зможеш із цього моменту втілювати в життя шлях страху Божого та втікання від злого, якщо тобі вдасться шанувати Бога як Того, Хто є великим у всьому, і утримуватися від використання своїх особистих фантазій, точок зору або переконань для визначення себе та Бога, і якщо ти зможеш натомість шукати Божі наміри в усіх відношеннях, прийти до усвідомлення та розуміння Його ставлення до людства та догодити Йому, дотримуючись Його стандартів, то це буде чудово! Це означатиме, що ти збираєшся стати на шлях страху Божого та втечі від злого.

Якщо Бог не використовує різноманітні думки, ідеї та точки зору людей як стандарти для визначення їхніх результатів, то який стандарт Він використовує для визначення людських результатів? Він використовує випробування, щоб визначити їхні результати. Є два стандарти використання Богом випробувань для визначення результатів людей: перший – це кількість випробувань, через які проходять люди, а другий – це результати, до яких ці випробування призводять людей. Саме ці два показники визначають результат людини. Тепер зупинімося докладніше на цих двох стандартах.

Для початку, коли людина стикається з випробуванням від Бога (це випробування може бути для тебе незначним, не вартим згадування), Він ясно дасть тобі зрозуміти, що це Його рука на тобі, і що це саме Він влаштував цю обставину для тебе. Поки ти ще незрілого духовного стану, Бог влаштовуватиме випробування, для того щоб тебе перевірити, і ці випробування відповідатимуть твоєму духовному стану, тому, що ти здатний осмислити, і тому, що ти можеш витримати. Яка частина тебе перевірятиметься? Твоє ставлення до Бога. Чи це ставлення є дуже важливим? Звичайно, воно важливе! Воно має особливе значення! Це ставлення в людях – це результат, якого бажає Бог, тому, якщо йдеться про Нього, це найважливіша річ з усіх. В іншому разі Бог не став би витрачати Свої зусилля на людей, займаючись подібною роботою. За допомогою цих випробувань Бог хоче побачити твоє ставлення до Нього; Він хоче побачити, чи ти на правильному шляху, чи ні. Він також хоче побачити, чи боїшся ти Бога і чи втікаєш від злого. Тому, незалежно від того, багато чи мало істини ти розумієш у будь-який конкретний час, ти однаково постанеш перед Божими випробуваннями, і в міру того, як ти розумітимеш більше істини, Він продовжуватиме влаштовувати для тебе відповідні випробування. Коли ти вкотре постанеш перед випробуванням, Бог захоче побачити, чи твоя точка зору, твої ідеї та твоє ставлення до Нього зазнали якогось зростання за проміжний період часу. Деякі люди дивуються: «Чому Бог завжди хоче бачити ставлення людей? Хіба Він уже не побачив, як вони втілюють істину в життя? Навіщо би Йому ще хотіти бачити їхнє ставлення?». Це бездумна маячня! Якщо Бог діє таким чином, значить у цьому має полягати Його воля. Бог постійно спостерігає за людьми з боку, стежить за кожним їхнім словом і дією, за кожним їхнім вчинком і рухом; Він навіть спостерігає за кожною їхньою думкою та ідеєю. Бог зауважує все, що відбувається з людьми, – їхні добрі вчинки, їхні недоліки, їхні переступи, навіть їхні бунти та зради – як свідчення, за яким можна визначити їхні результати. Крок за кроком, мірою піднесення Божої роботи, ти чутимеш більше істин і почнеш сприймати більше позитивних речей та інформації, і ти здобудеш більше реальності істини. Упродовж цього процесу Божі вимоги до тебе також зростатимуть, і мірою цього Він влаштовуватиме для тебе серйозніші випробування. Його мета – перевірити, чи за цей час твоє ставлення до Нього зазнало поступу. Звичайно, коли це станеться, то точка зору, якої Бог вимагає від тебе, відповідатиме твоєму розумінню реальності істини.

Мірою поступового зростання твого духовного стану зростатиме і стандарт, якого Бог вимагає від тебе. Поки ти ще незрілий, Він встановить для тебе дуже низький стандарт, якому ти повинен відповідати; коли твій духовний стан дещо зросте, Він підніме твій стандарт трохи вище. Але що зробить Бог після того, як ти здобудеш розуміння всієї істини? Він змусить тебе пройти ще більші випробування. Що серед цих випробувань Бог бажає отримати від тебе, що Він хоче в тобі побачити – то це глибше пізнання Його, справжнє благоговіння перед Ним. У цей час Його вимоги до тебе будуть вищими та «суворішими», ніж вони були тоді, коли твій духовний стан був більш незрілим (люди можуть вважати їх суворими, але Бог насправді вважає їх прийнятними). Коли Бог випробовує людей, яку реальність Він бажає створити? Він постійно просить, щоб люди віддали Йому свої серця. Деякі люди скажуть: «Як я можу це віддати? Я виконав свій обов’язок; я залишив свій дім та засоби для існування, і я присвятив усього себе. Хіба все це не є прикладами того, що я віддаю своє серце Богові? Як ще я міг би віддати своє серце Богові? Чи могло б так бути, що це не були способи віддати Йому моє серце? Якою конкретно є Божа вимога?». Ця вимога дуже проста. Насправді є люди, які вже тією чи іншою мірою віддали свої серця Богові на різних етапах своїх випробувань, але переважна більшість людей ніколи не віддають своїх сердець Богові. Коли Бог випробовує тебе, Він бачить, чи твоє серце з Ним, із плоттю чи з сатаною. Коли Бог випробовує тебе, Він бачить, чи стоїш ти в опозиції до Нього, чи перебуваєш в сумісній із Ним позиції, а також Він бачить, чи на Його боці твоє серце. Коли ти незрілий і стикаєшся з випробуваннями, у тебе мало впевненості, і ти не можеш знати, що саме тобі потрібно робити, щоб виконати Божі наміри, адже твоє розуміння істини є обмеженим. Однак, якщо ти все ще можеш молитися Богові щиро та від усієї душі, і якщо ти готовий віддати Йому своє серце, зробити Його своїм владикою та бути готовим принести Йому в жертву все те, що ти вважаєш найдорогоціннішим, тоді ти вже віддав своє серце Богу. Мірою того, як ти слухатимеш більше проповідей і розумітимеш більше істини, твій духовний стан також поступово зростатиме. У цей час стандарт Божих вимог буде вже не таким, як тоді, коли ти був незрілим; Він вимагатиме від тебе вищого стандарту. Мірою того, як люди поступово віддають свої серця Богові, їхні серця повільно наближаються до Нього; коли люди зможуть щиро наблизитися до Бога, тоді їхні серця шануватимуть Його дедалі більше. Богу потрібне саме таке серце.

Коли Бог хоче отримати чиєсь серце, Він наражатиме цю людину на численні випробування. Під час цих випробувань, якщо Бог не отримає серця цієї людини або не побачить, що ця людина має якесь ставлення, – тобто, якщо Бог не побачить, що ця людина практикує або поводиться таким чином, щоб виказати повагу до Нього, і якщо Він також не побачить у цій людині ставлення та рішучості втікати від злого, – тоді, після численних випробувань, Боже терпіння щодо неї буде вичерпано, і Він більше не терпітиме її. Він більше не випробовуватиме цю людину, і Він більше не працюватиме над нею. Тож що це означає для результату цієї людини? Це означає, що вона не має жодного результату. Можливо, ця людина не вчинила жодного зла; можливо, вона не зробила нічого руйнівного та не завдала ніякого клопоту. Можливо, вона не чинила опору Богові відкрито. Однак серце цієї людини залишається прихованим від Бога; у неї ніколи не було чіткого ставлення та точки зору щодо Бога, і Бог не може ясно побачити, що її серце було віддано Йому або що вона прагне боятися Його, а від злого втікати. Бог втрачає терпіння з такими людьми та більше не платитиме за них жодної ціни, не виявлятиме до них милосердя або не працюватиме над ними. Життя віри в Бога для такої людини вже скінчилося. Це тому, що у всіх численних випробуваннях, які Бог їй дав, Бог так і не отримав бажаного Ним результату. Отже, є низка людей, в яких Я ніколи не бачив просвітління та освітлення від Святого Духа. Як це можна побачити? Ці люди могли вірити в Бога багато років, і зовні вони поводилися завзято; вони прочитали багато книг, займалися багатьма справами, заповнили дюжину або десь стільки нотатників та опанували незліченну кількість слів і вчень. Однак у них ніколи не спостерігається видиме зростання, їхні погляди на Бога залишаються невидимими, а їхнє ставлення – досі неясним. Іншими словами, їхні серця не можна побачити; вони повсякчас загорнені та запечатані – вони запечатані для Бога. Як наслідок, Він ніколи не бачив їхніх справжніх сердець, Він ніколи не бачив у цих людях справжнього благоговіння перед Ним і, що більше, Він ніколи не бачив, як ці люди йдуть Його шляхом. Якщо дотепер Бог ще не здобув таких людей, чи може Він здобути їх у майбутньому? Не може! Чи буде Він і надалі домагатися того, що неможливо отримати? Не буде! Яким же є нинішнє ставлення Бога до таких людей? (Він зневажає та ігнорує їх.) Він їх ігнорує! Бог не дослухається до таких людей; Він їх зневажає. Ви запам’ятали ці слова дуже швидко та дуже точно. Здається, що ви зрозуміли те, що почули!

Деякі люди, коли починають слідувати за Богом, ще незрілі та неосвічені; вони не розуміють Його волі та не знають, що означає вірити в Нього. Вони засвоюють придуманий людиною і хибний шлях віри в Бога та слідування за Ним. Коли такі люди стикаються з випробуваннями, вони цього не усвідомлюють; вони залишаються несприйнятливими до Божого керівництва та просвітління. Вони не знають, що означає віддати свої серця Богові або що значить бути непохитним під час випробувань. Бог дасть таким людям обмежену кількість часу, і впродовж цього часу Він дозволить їм зрозуміти природу Його випробувань та Свої наміри. Після цього ці люди мають продемонструвати свої точки зору. Тих, хто перебуває на цьому етапі, Бог усе ще чекає. Що ж до тих, хто має певні погляди, але досі вагається, хто хоче віддати своє серце Богу, але не примирився з цим, і хто, незважаючи на те, що втілив деякі основні істини в життя, намагається сховатись і здатися, коли стикається зі значними випробуваннями, – яким є ставлення Бога до них? У Нього все ще є невеликі очікування стосовно цих людей, і результат залежить від їхнього ставлення та виконання. Якщо люди не активні в поступі, що робить Бог? Він від них відмовляється. Це тому, що перш ніж Бог відмовиться від тебе, ти вже відмовився від себе. Отже, ти не можеш звинувачувати Бога в тому, що Він так робить. Це неправильно з твого боку – тримати образу на Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 12

Слідуючи за Богом, люди рідко звертають увагу на Його волю, і вони рідко прислухаються до Його думок та Його ставлення до людей. Люди не розуміють Божих думок, тому, почувши запитання про Його наміри та характер, ви губитеся; ви впадаєте в глибоку невизначеність, а потім або намагаєтеся вгадати, або робите ставки. Що це за спосіб мислення такий? Це доводить факт: більшість людей, які вірять у Бога, сприймає Його як порожнє місце, і як щось, що в одну хвилину ніби існує, а в іншу – вже ні. Чому Я це так формулюю? Тому що коли б ви не стикалися з проблемою, ви не знаєте Божої волі. Чому ви не знаєте Його волі? Не лише зараз, але від початку до кінця, ви не знаєте Божого ставлення до цієї проблеми. Ти не можеш цього збагнути й не знаєш, яким є ставлення Бога, але чи ти замислювався над цим? Чи прагнув ти про це дізнатися? Чи ти спілкувався про це? Ні! Це підтверджує факт: Бог твоєї віри не має жодного зв’язку з Богом реальності. У своїй вірі в Бога ти обмірковуєш тільки свої власні наміри та наміри своїх керівників; ти розмірковуєш лише про поверхове та доктринальне значення Божих слів, по-справжньому не намагаючись пізнати або шукати Божу волю. Хіба це не так? Сутність цієї проблеми просто жахлива! За стільки років Я побачив багатьох людей, які вірять у Бога. На що їхня віра перетворила Бога в їхній свідомості? Деякі люди вірять у Бога так, наче Він просто порожнє місце. У цих людей немає відповіді на запитання щодо існування Бога, тому що вони не можуть ані відчути, ані вловити Його присутність чи Його відсутність, не кажучи вже про те, щоб ясно її побачити чи зрозуміти. Підсвідомо ці люди вважають, що Бога не існує. Інші вірять у Бога так, наче Він – людина. Ці люди вважають, що Він нездатний зробити все те, що вони також нездатні зробити, і що Він повинен думати так, як думають вони. Їхнє визначення Бога – це «невидима та недоторкана людина». Також існує група людей, які вірять у Бога так, наче Він маріонетка; ці люди вважають, що Бог не має емоцій. Вони думають, що Бог – це глиняна статуя, і що коли Бог стикається з проблемою, у Нього немає ані ставлення, ані точки зору чи ідей; вони вважають, що Він підвладний людству. Люди просто вірять у те, у що хочуть вірити. Якщо вони роблять Його великим, тоді Він великий; якщо вони роблять Його малим, тоді Він малий. Коли люди грішать і потребують Божого милосердя, терпимості та любові, вони припускають, що Бог повинен виявити Своє милосердя. Ці люди винаходять «Бога» у своїй власній свідомості, а потім змушують цього «Бога» виконувати їхні вимоги та задовольняти всі їхні бажання. Незалежно від того, коли, де та чим займаються такі люди, вони впроваджуватимуть цю фантазію в своєму ставленні до Бога та у своїй вірі. Є навіть такі, хто, розгнівавши Божий характер, однаково переконані, що Він може їх спасти, тому що припускають, що Божа любов безмежна, а Його характер праведний, і що хоч би скільки людина не ображала Бога, Він нічого цього не згадає. Вони думають, що, оскільки людські недоліки, людські провини та людський непослух – це миттєві прояви людського характеру, Бог дасть людям шанс, буде до них терпимий і терплячий; вони вірять, що Бог однаково любитиме їх як і раніше. Таким чином вони зберігають великі надії на досягнення спасіння. Насправді, як би люди не вірили в Бога, доки вони не прагнутимуть істини, Він ставитиметься до них негативно. Це тому, що за час твоєї віри в Бога, навіть якщо ти взяв до рук книгу слів Божих, і побачив у ній скарб, і вивчаєш та читаєш її щодня, ти відсуваєш справжнього Бога в сторону. Ти вважаєш Його просто порожнім місцем або просто людиною, – а деякі з вас вважають Його не більше ніж маріонеткою. Чому Я це так формулюю? Я роблю це, тому що, як Я це розумію, незалежно від того, чи постаєш ти перед проблемою чи стикаєшся з якимись обставинами, ті речі, які існують у твоїй підсвідомості, ті речі, які ти породжуєш у собі, ніколи не мали жодного зв’язку зі словами Бога чи з пошуком істини. Ти знаєш тільки те, що ти сам думаєш, якою є твоя власна точка зору, а потім ти нав’язуєш свої власні ідеї та думки Богові. У твоїй свідомості вони стають точками зору Бога, і ти робиш із цих точок зору стандарти, яких неухильно дотримуєшся. З часом, продовжуючи так робити, ти дедалі більше віддаляєшся від Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 13

Зрозумійте Боже ставлення та відкиньте всі хибні уявлення про Бога

Що це за Бог, у якого ви зараз вірите? Чи ви колись замислювалися над цим? Коли Він бачить лиху людину, яка чинить зло, чи Він її зневажає? (Так, зневажає.) Що Він відчуває, коли Він бачить, як неосвічені люди роблять помилки? (Смуток.) Коли Він бачить, як люди крадуть призначені Йому пожертви, яким є Його ставлення? (Він їх зневажає.) Усе це цілком зрозуміло. Коли Бог бачить когось, хто розгубився у своїй вірі в Нього, хто жодним чином не шукає істини, яким є Боже ставлення? Ви не зовсім упевнені, чи не так? «Розгубленість» як ставлення не є гріхом, вона не ображає Бога, і люди вважають, що це не є серйозною помилкою. Тож скажіть Мені, яким є Боже ставлення в цьому випадку? (Він не хоче їх визнавати.) «Небажання визнавати» – що це за ставлення? Це означає, що Бог дивиться на цих людей зверхньо та зневажає їх! Як Він розбирається з такими людьми – Він їх ігнорує. Божий підхід полягає в тому, щоб відкинути їх убік, не здійснювати над ними ніякої роботи, до якої належить робота просвітління, освічення, виправлення та дисципліни. Такі люди просто не беруться до уваги в Божій роботі. Яким же є ставлення Бога до тих, хто гніває Його характер і порушує Його адміністративні постанови? Це крайній ступінь огиди! Бог надзвичайно розлючений людьми, які не каються в тому, що гнівають Його характер! «Розлючений» – це не більше ніж почуття, настрій; це не відповідає конкретному ставленню. Однак це почуття, цей настрій призведе таких людей до певного результату: він сповнить Бога крайнім ступенем огиди! Яким буде наслідок цього крайнього ступеню огиди? Він полягатиме в тому, що Бог відкине цих людей убік і не реагуватиме на них до часу. Потім Він зачекає, щоб розібратися з ними «по осені». Що мається на увазі? Чи ці люди все ще матимуть результати? Бог ніколи не мав наміру дарувати таким людям якийсь результат! Тож хіба це не абсолютно нормально, що Бог зараз не реагує на таких людей? (Так, це нормально.) До чого мають готуватися такі люди? Вони повинні готуватися пожинати негативні наслідки своєї поведінки та тих злих дій, які вони вчинили. Це і є Божа реакція на таку людину. Отже, наразі Я чітко кажу таким людям: не тримайтеся більше за свої марення і не сприймайте бажане за дійсне. Бог не терпітиме людей нескінченно; Він не буде вічно терпіти їхні провини або непослух. Деякі люди скажуть: «Я теж бачив кількох таких людей, і коли вони моляться, то відчувають особливий доторк Бога, а потім гірко плачуть. Зазвичай вони також дуже щасливі; здається, що вони мають присутність Бога та Боже наставництво». Не промовляйте такої нісенітниці! Гіркі сльози не обов’язково означають, що людини торкнувся Бог, чи що вона насолоджується Божою присутністю, не кажучи вже про Боже наставництво. Якщо люди гнівають Бога, чи буде Він і далі наставляти їх? Коротко кажучи, якщо Бог вирішив вигнати та полишити когось, то результат цієї людини вже втрачений. Неважливо, наскільки схвальними є їхні почуття, коли вони моляться, чи як багато віри в Бога в їхніх серцях, – це більше не має значення. Важливим є те, що Богові не потрібна така віра; Він уже відкинув цих людей. Як поводитися з ними в майбутньому – теж неважливо. Важливим є те, що тієї ж миті, коли ці люди розгнівали Бога, їхні результати вже визначені. Якщо Бог вирішив не спасати таких людей, вони будуть залишені для покарання. Таким є ставлення Бога.

Хоча сутність Бога містить складову любові, і Він милостивий до всіх і кожного, люди випустили з уваги й забули про те, що Його сутність – це також і гідність. Те, що Він має любов, не означає, що люди можуть вільно ображати Його, не розпалюючи в Ньому почуттів або реакції, так само як і те, що Він має милість, не означає, що Він не має принципів щодо Свого ставлення до людей. Бог живий; Він справді існує. Він не уявна маріонетка, і не будь-який інший об’єкт. Враховуючи, що Він існує, ми повинні повсякчас ретельно прислухатися до голосу Його серця, уважно стежити за Його ставленням і розуміти Його почуття. Ми не повинні використовувати людські фантазії для визначення Бога, не повинні приписувати Йому людські думки або бажання, у яких Бог поводиться з людьми так, як це роблять і уявляють люди. Якщо ти це робиш, то ти сердиш Бога, провокуючи Його гнів і кидаючи виклик Його гідності! Тому, щойно ви усвідомили всю серйозність цього питання, Я закликаю кожного та всіх із вас бути обережними та обачними у своїх діях. Будьте також обережні та обачні у своєму мовленні – а що стосується вашого поводження з Богом, то чим обережнішими та обачнішими ви будете, тим краще! Коли ти не розумієш, яким є ставлення Бога, утримуйся від необачних слів, не будь недбалим у своїх діях і не навішуй ярликів мимохідь. Що ще важливіше, не роби жодних довільних висновків. Натомість ти повинен чекати й шукати; ці дії також є вираженням страху перед Богом і втечі від злого. Передусім, якщо ти зможеш досягти цього і, передусім, якщо ти маєш таке ставлення, то Бог не звинувачуватиме тебе через твою дурість, невігластво та брак розуміння причин того, що відбувається. Радше, завдяки твоєму ставленню, яке полягає в боязні образити Його, повазі до Його намірів і готовності слухатися Його, Бог пам’ятатиме про тебе, скеровуватиме й просвіщатиме тебе або терпітиме твою незрілість і невігластво. І навпаки, якщо твоє ставлення до Нього буде нешанобливим, – якщо ти судитимеш про Нього так, як тобі заманеться, або довільно вгадуватимеш і визначатимеш Його ідеї, – Бог засудить тебе, дисциплінує та навіть покарає; або Він може зробити зауваження щодо тебе. Можливо, це зауваження стосуватиметься твого результату. Тому Я хочу ще раз наголосити: кожен із вас повинен з обережністю та розсудливістю ставитися до всього, що приходить від Бога. Не говоріть недбало та не будьте легковажними у своїх діях. Перш ніж щось сказати, зупинись і подумай: чи ця моя дія не розгніває Бога? Діючи так, чи шаную я Бога? Навіть у простих справах ти повинен намагатися розібратися в цих питаннях і приділяти більше часу їх обмірковуванню. Якщо ти справді зможеш практикувати відповідно до цих принципів у всіх аспектах, у всіх речах, у всі часи, і перейняти таке ставлення, особливо коли ти чогось не розумієш, тоді Бог завжди скеровуватиме тебе та вказуватиме тобі шлях, яким іти. Який би спектакль не розігрували люди, Бог бачить їх абсолютно чітко та ясно, і Він дасть точну й належну оцінку цим твоїм проявам. Після того як ти пройдеш через останнє випробування, Бог візьме всю твою поведінку та підіб’є остаточний підсумок, щоб визначити твій результат. Цей результат переконає кожну людину до єдиної, не залишивши й тіні сумніву. Я хотів би сказати вам таке: кожен ваш учинок, кожна ваша дія та кожна ваша думка визначають вашу долю.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 14

Хто визначає людські результати?

Є ще одне вкрай важливе питання, яке необхідно обговорити, – це ваше ставлення до Бога. Це ставлення надзвичайно важливе! Воно визначає, чи попрямуєте ви зрештою до загибелі чи в прекрасне місце призначення, яке Бог приготував для вас. У період Царства Бог працює вже понад двадцять років, і, можливо, впродовж цих двох десятиліть у глибині душі ви були трохи не впевнені щодо того, як ви себе проявили. Однак у Своєму серці Бог зробив справжній і правдивий запис про кожного з вас. Відтоді, як кожна людина почала слідувати за Ним і слухати Його проповіді, поступово осягаючи дедалі більше істини, і до того часу, коли кожна людина почала виконувати свої обов’язки, Бог вів облік усіх видів учинків, здійснених кожною людиною. Коли люди виконують свої обов’язки та зіштовхуються з найрізноманітнішими умовами та випробуваннями, яким є їхнє ставлення? Як вони поводяться? Що вони відчувають до Бога у своєму серці? … У Бога є звіт про все це; Він має запис усього цього. Можливо, на ваш погляд, ці питання заплутані. Однак із точки зору Бога всі вони ясні як день, без найменшого натяку на нехлюйство. Це питання, яке стосується результату кожної людини, воно торкається її долі та перспектив на майбутнє, і, більше того, саме на це Бог витрачає всі Свої копіткі зусилля; тому Бог ніколи б не знехтував ним, і Він не потерпить жодної недбалості. Бог веде запис цього рахунку людства, відзначаючи весь шлях людей у їхньому слідуванні за Богом, від початку до самого кінця. Твоє ставлення до Нього в цей період визначило твою долю. Хіба це не так? Тепер ти віриш, що Бог – праведний? Його дії відповідні? Ви все ще маєте якісь інші уявлення про Бога в своїх головах? (Ні.) Тоді, на вашу думку, людські результати мають визначатися Богом чи самими людьми? (Вони мають визначатися Богом.) Хто їх визначає? (Бог.) Ви не впевнені, чи не так? Брати та сестри з Гонконгу, скажіть – хто їх визначає? (Самі люди їх визначають.) Хіба люди самі визначають їх? Чи не означало б це, що людські результати не мають ніякого відношення до Бога? Брати та сестри з Південної Кореї, скажіть. (Бог визначає результати людей на основі всіх їхніх дій та вчинків, а також відповідно до того, на якому шляху вони знаходяться.) Це дуже об’єктивна відповідь. Тут є факт, про який Я маю вам усім повідомити: під час Божої роботи спасіння Він установив стандарт для людей. Цей стандарт полягає в тому, що вони повинні слухати слово Боже та ходити Божим шляхом. Саме цей стандарт використовується для зважування людських результатів. Якщо ти практикуєш відповідно до цього Божого стандарту, тоді ти можеш отримати добрий результат; якщо ж ти цього не робиш, тоді ти не зможеш отримати добрий результат. Хто ж тоді, на твою думку, визначає цей результат? Не Бог один визначає його, а радше Бог і люди разом. Чи це правильно? (Так.) Чому це так? Тому що саме Бог активно бажає займатися роботою спасіння людства та підготувати для нього прекрасне місце призначення; люди – це об’єкти Божої роботи, і цей результат, це місце призначення – це те, що Бог готує для них. Якби у Нього не було об’єктів для роботи над ними, то Йому не потрібно було б виконувати цю роботу; якби Він не виконував цю роботу, то люди не мали б можливості здобути спасіння. Люди – це ті, кого потрібно спасти, і хоча спасіння є пасивною складовою цього процесу, саме ставлення тих, хто відіграє цю роль, визначає, чи буде Бог успішним у Своїй роботі спасіння людства, чи ні. Якби не наставництво, яке Бог тобі дає, ти б не знав Його стандарту та не мав би мети. Якщо ти маєш цей стандарт, цю мету, але однаково не співпрацюєш, не втілюєш його в життя або не йдеш на жертви, тоді ти не отримаєш цього результату. З цієї причини Я кажу, що результат людини не може бути відокремлений від Бога, і він також не може бути відокремлений від людини. Отже, тепер ви знаєте, хто визначає людські результати.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 15

Люди схильні визначати Бога на основі досвіду (Вибраний уривок)

Спілкуючись на тему пізнання Бога, чи помітили ви щось? Чи помітили ви, що Його ставлення у наші дні зазнало перетворення? Чи Його ставлення до людей є незмінним? Чи завжди Він так терпітиме, нескінченно виявляючи до людей усю Свою любов і милість? Це питання також стосується сутності Бога. … Дізнавшись, що Бог любить людство, люди визначають Його як символ любові: вони вважають, що хай там що люди роблять, хай там як вони поводяться, хай там як вони ставляться до Бога та хай там якими неслухняними вони можуть бути, все це насправді не має значення, адже Бог має любов, і Його любов є безмежною й незмірною; Бог має любов, тому Він може бути терпимим до людей; і Бог має любов, тому Він може бути милостивим до людей, милостивим до їхньої незрілості, милостивим до їхнього невігластва та милостивим до їхнього непослуху. Чи це так насправді? Деякі люди, пізнавши одного разу або навіть кілька разів на власному досвіді Боже терпіння, сприйматимуть цей досвід як ключовий у своєму розумінні Бога, переконані, що Він повсякчас буде терплячим і милостивим до них, і потім, упродовж усього свого життя, вони приймають це Боже терпіння та вважають Його тим стандартом, за яким Він ставиться до них. Є й такі, хто, пізнавши одного разу на власному досвіді Божу терпимість, завжди визначатиме Бога як терпимого, – і в їхній свідомості ця терпимість є безстроковою, безумовною і навіть абсолютно безпринципною. Чи правильними є такі переконання? Щоразу, коли обговорюються питання Божої сутності або Божого характеру, ви виглядаєте спантеличеними. Коли Я бачу вас у такому стані, це Мене дуже тривожить. Ви почули багато істин про сутність Бога; ви також прослухали чимало обговорень стосовно Його характеру. Однак у вашій свідомості ці питання та істина цих аспектів – лише спогади, засновані на теорії та писемних словах; у своєму повсякденному житті ніхто з вас ніколи не здатний пізнати на власному досвіді або побачити Божий характер таким, яким він є насправді. Отже, у своїх переконаннях ви всі безтолкові; ви всі вірите сліпо, настільки, що у вас нешанобливе ставлення до Бога, і ви навіть відмахуєтеся від Нього. До чого призводить таке ваше ставлення до Бога? Воно призводить до того, що ви завжди робите висновки про Бога. Щойно ви здобули дещицю знань, ви почуваєтеся дуже задоволеними, наче пізнали Бога у всій Його повноті. Після цього ви робите висновок, що Бог – такий-то, і не дозволяєте Йому вільно рухатися. Що більше, коли Бог робить щось нове, ви просто відмовляєтеся визнати, що Він – Бог. Одного дня, коли Бог скаже: «Я більше не люблю людство; Я більше не виявлятиму до людей милість; Я більше не маю до них терпимості або терпіння; Я по вінця сповнений крайнього ступеню огиди та антипатії до них», такі заяви викличуть суперечність глибоко в серцях людей. Деякі з них навіть скажуть: «Ти більше не мій Бог; Ти більше не той Бог, за яким я хочу слідувати. Якщо Ти таке кажеш, то Ти більше не можеш бути моїм Богом, і мені не потрібно надалі йти за Тобою. Якщо Ти більше не даватимеш мені милості, любові та терпимості, тоді я перестану слідувати за Тобою. Якщо Ти будеш терпимим до мене нескінченно, завжди будеш терплячим зі мною і дозволиш мені побачити, що Ти є любов, що Ти є терпіння і що Ти є терпимість, лише тоді я зможу слідувати за Тобою, і лише тоді я зможу з упевненістю йти за Тобою до кінця. Оскільки я маю Твої терпіння й милість, мій непослух і мої провини можуть бути прощені й помилувані нескінченно, і я можу грішити будь-де та будь-коли, сповідатися і бути помилуваним будь-де та будь-коли і гнівити Тебе будь-де та будь-коли. Ти не повинен мати якісь думки або робити будь-які висновки про мене». Хоча жоден із вас, можливо, не думає про це настільки суб’єктивно чи свідомо, щоразу, коли ти розглядаєш Бога як інструмент, який можна використовувати для прощення твоїх гріхів, або як об’єкт, який можна використовувати для отримання прекрасного місця призначення, ти вже ненароком поставив живого Бога в опозицію до себе як свого ворога. Ось що Я бачу. Ти можеш і надалі повторювати такі речі, як: «Я вірю в Бога», «Я прагну істини», «Я хочу змінити свій характер», «Я хочу звільнитися від впливу темряви», «Я хочу догодити Богу», «Я хочу коритися Богу», «Я хочу бути вірним Богу та добре виконувати свій обов’язок» тощо. Однак, хоч би якими милозвучними не були твої слова, скільки б теорії ти не знав і наскільки б величною та гідною не була ця теорія, факт залишається фактом: серед вас уже багато тих, хто навчився використовувати правила, вчення, теорії, які ви опанували, щоб робити висновки про Бога, тим самим, природно, ставлячи Його в опозицію до себе. Хоча ти й опанував букви та вчення, ти насправді не ввійшов у реальність істини, тому тобі дуже важко наблизитися до Бога, пізнати Його та зрозуміти Його. Це так плачевно!

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 16

Ставлення Бога до тих, хто тікає під час Його роботи

Такі люди є всюди: Після того, як вони переконалися в Божому шляху, з різних причин вони мовчки, не прощаючись, ідуть і роблять все, чого забажає їхнє серце. Наразі ми не будемо заглиблюватися в причини, з яких ці люди йдуть; спершу ми розглянемо, яким є ставлення Бога до таких людей. Воно дуже чітке. З того моменту, як ці люди йдуть, в очах Бога закінчується період їхньої віри. Не сама людина завершує його, а Бог. Те, що ця людина залишила Бога, означає, що вона вже відкинула Бога, що вона більше не хоче Його й не приймає Божого спасіння. Оскільки такі люди не хочуть Бога, чи може Він ще їх хотіти? Більше того, коли такі люди мають подібне ставлення, подібний погляд і твердо вирішили залишити Бога, вони вже розгнівали Божий характер. І це незважаючи на те, що вони, можливо, не розлютились і не лаяли Бога, незважаючи на те, що вони, можливо, не поводилися мерзенно чи надмірно, і незважаючи на те, що ці люди думають: «Якщо настане день, коли я вже достатньо нагуляюсь на волі або коли я все ще потребуватиму Бога для чогось, я повернуся. Або якщо Бог покличе мене, я повернуся», або вони кажуть: «Коли мені зовні буде завдано болю, або коли я побачу, що зовнішній світ занадто темний і занадто лихий, і я більше не хотітиму пливти за течією, я повернуся до Бога». Попри те, що ці люди подумки розрахували, коли саме вони повернуться, і попри те, що вони спробували залишити двері прочиненими для свого повернення, вони не розуміють, що у що б вони не вірили та як би вони не планували, все це лише сприймання бажаного за дійсне. Їхня найбільша помилка полягає в тому, що вони не усвідомлюють, як їхнє бажання піти змушує Бога почуватися. З того моменту, як вони вирішили покинути Бога, Він цілковито залишає їх; на той час у Своєму серці Він уже визначив результат такої людини. Що це за результат? Він полягає в тому, що ця людина буде однією з мишей, а тому загине разом із ними. Отже, люди часто спостерігають таку ситуацію: хтось залишає Бога, але при цьому не отримує покарання. Бог діє згідно зі Своїми власними принципами; деякі речі можна побачити, тоді як інші укладаються лише в Божому серці, тому люди не можуть бачити результатів. Та частина, яку видно людям, не обов’язково є справжньою стороною речей, але інша сторона, – та, яку ти не бачиш, – справді містить істинні найщиріші думки та висновки Бога.

Люди, які тікають під час Божої роботи, – це ті, хто залишає істинний шлях

Чому Бог може так серйозно карати людей, які тікають під час Його роботи? Чому Він так сильно на них гнівається? Перш за все, ми знаємо, що Божий характер – це велич і гнів; Він не вівця, яку будь-хто може зарізати, і тим більше не маріонетка, якою люди можуть керувати, як їм заманеться. Він також не порожнє місце, яким можна маніпулювати. Якщо ти справді віриш, що Бог існує, тоді ти повинен мати богобоязливе серце, і ти повинен знати, що Його сутність не можна гнівити. Цей гнів може бути спричинений словом, або, можливо, думкою, або, можливо, якоюсь мерзенною поведінкою, або, можливо, навіть формою незначного вчинку чи поведінкою, прийнятною з погляду людської етики; або, можливо, він спровокований ученням або теорією. Однак, якщо ти вже розгнівив Бога, твою можливість утрачено, і настали твої останні дні. Це жахлива річ! Якщо ти не розумієш, що Бога не можна ображати, то, можливо, ти не боїшся Його, і, можливо, регулярно ображаєш Його. Якщо ти не знаєш, як боятися Бога, тоді ти нездатний боятися Бога, і ти не знатимеш, як поставити себе на шлях простування Божим шляхом – страху перед Богом і втечі від злого. Щойно ти усвідомиш і зрозумієш, що Бога не можна ображати, ти дізнаєшся, що таке боятися Бога, а від злого втікати.

Простування шляхом страху перед Богом і втечі від злого не обов’язково пов’язане з тим, як багато істини ти знаєш, скільки випробувань ти пройшов або наскільки тебе дисципліновано. Радше це залежить від того ставлення, яке ти маєш до Бога у своєму серці, і від того, яку сутність ти виражаєш. Сутність людей та їхні суб’єктивні ставлення – ось що важливо, ось що має вирішальне значення. Що ж до тих, хто зрікся Бога й залишив Його, їхнє презирливе ставлення до Нього та їхні серця, які зневажають істину, вже розгнівали Його характер, тому в тому, що стосується Бога, їх ніколи не буде пробачено. Вони знали про існування Бога, отримали звістку про те, що Він уже прийшов, і навіть пізнали на власному досвіді нову Божу роботу. Їхній відхід не був наслідком введення в оману або запаморочення розуму, і тим більше ніхто не змушував їх піти. Радше вони свідомо та з ясним розумом вирішили залишити Бога. Їхній відхід не був наслідком збивання на манівці, їх ніхто не виганяв. Тому в очах Бога вони не ягнята, що відбилися від стада, і тим більше не блудні сини, що збилися зі шляху. Вони пішли безкарно, і такий стан, така ситуація гніває Божий характер, і саме через цей гнів Він видає їм безнадійні результати. Хіба такий результат не є страшним? Отже, якщо люди не знають Бога, вони можуть Його образити. І це не дрібниця! Якщо люди не сприймають Боже ставлення серйозно та досі вірять, що Він із нетерпінням чекає на їхнє повернення, тому що вони – одні з Його заблудлих овечок, і Він досі чекає, коли вони змінять свою думку, то дні їхнього покарання уже близько. Бог не просто відмовиться прийняти їх, – враховуючи, що вони вже вдруге гнівають Його характер, справа ще жахливіша! Своїм нешанобливим ставленням ці люди вже порушили Божі адміністративні постанови. Чи Він однаково їх прийме? У Своєму серці Бог дотримується таких принципів щодо цього питання: якщо хтось досяг упевненості в тому, що є істинним шляхом, і попри це все ще може свідомо та з ясним розумом відкинути Бога і відійти від Бога, то Він перекриє такій людині шлях до спасіння, і для цієї людини ворота в Царство відтепер будуть зачинені. Коли ця людина знову постукає, Бог не відчинить дверей; ця людина залишиться за дверима назавжди. Можливо, дехто з вас читав у Біблії історію Мойсея. Після того як Мойсея помазав Бог, двісті п’ятдесят князів громади висловили непокору Мойсею через його дії та з різних інших причин. Кому вони відмовилися коритися? Не Мойсею. Вони відмовилися коритися Божим влаштуванням; вони відмовилися коритися Божій роботі в цьому питанні. Вони сказали таке: «Ви занадто багато на себе берете, адже вся громада свята, кожен із них, і Єгова серед них». Чи ці слова та рядки дуже серйозні з людської точки зору? Вони несерйозні. Принаймні буквальне значення цих слів несерйозне. У юридичному сенсі вони не порушують жодних законів, адже на самій поверхні це не ворожі слова чи вирази, і тим паче вони не мають відтінку богозневаги. Це просто звичайні речення, і не більше. Чому ж тоді ці слова можуть викликати в Бога таку лють? Усе тому, що вони були промовлені не до людей, а до Бога. Виражені в них ставлення та характер – ось що сердить Божий характер, і вони спокушають Божий характер, який спокушати не можна. Усі ми знаємо, який кінець спіткав тих князів громади. Що стосується людей, які залишили Бога, якою є їхня точка зору? Яким є їхнє ставлення? І чому їхня точка зору та ставлення змушують Бога поводитися з ними таким чином? Причина в тому, що, хоча вони ясно знають, що Він – Бог, вони однаково обирають Його зрадити, і саме тому вони цілковито позбавлені шансів на спасіння. Як написано в Біблії: «Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви» (До Євреїв 10:26). Чи маєте ви тепер чітке розуміння цього питання?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 17

Долі людей визначаються їхнім ставленням до Бога

Бог є живим Богом, і так само, як люди поводяться по-різному в різних ситуаціях, Його ставлення до цих учинків відрізняється, тому що Він не маріонетка та не порожнє місце. Пізнання Божого ставлення – гідне прагнення для людства. Люди повинні дізнатися, як, пізнаючи Боже ставлення, вони можуть здобути знання про Божий характер і зрозуміти Його серце. Мірою того, як ти поступово почнеш розуміти Боже серце, тобі вже не здаватиметься, що боятися Його, а від злого втікати, – це таке важкоздійсненне завдання. Що більше, коли ти таки зрозумієш Бога, ти будеш не такий схильний робити висновки про Нього. Щойно ти перестанеш робити висновки про Бога, ти будеш менш схильний ображати Його й навіть не помітиш, як Бог приведе тебе до пізнання Його; це сповнить твоє серце благоговінням перед Ним. Тоді ти перестанеш визначати Бога через засвоєні тобою вчення, букви та теорії. Натомість, постійно шукаючи в усьому Божі наміри, ти мимоволі станеш людиною, яка Богу до душі.

Божа робота невидима й недоторканна для людей, але, що стосується Його, то дії кожної людини – як і їхнє ставлення до Нього – не просто відчутні для Бога, а й видимі для Нього. Це те, що кожен повинен усвідомити та дуже чітко розуміти. Можливо, ти повсякчас запитуєш себе: «Чи знає Бог, що я тут роблю? Чи знає Він, про що я зараз думаю? Може, Він знає, а може, й не знає». Якщо ти обереш таку точку зору, слідуючи за Богом і вірячи в Нього, і водночас сумніваючись у Його роботі та Його існуванні, тоді рано чи пізно настане день, коли ти спровокуєш Його гнів, адже ти вже балансуєш на краю небезпечної прірви. Я бачив людей, які багато років вірили в Бога, але так і не здобули реальності істини, а тим більше не зрозуміли Божу волю. Ці люди не роблять жодного поступу в своєму житті та духовному стані, дотримуючись лише поверхових учень. Це тому, що такі люди ніколи не сприймали слово Боже як саме життя, вони ніколи не стикалися з Його існуванням та не приймали його. Чи ти думаєш, що, бачачи таких людей, Бог відчуває радість? Чи втішають вони Його? Отже, саме те, як люди вірять у Бога, вирішує їхню долю. Що ж до того, як люди шукають Бога та як наближаються до Нього, то ставлення людей має першорядне значення. Не нехтуй Богом так, ніби Він просто порожнє місце, уявна примара у твоїй голові; завжди думай про Бога, в якого ти віриш, як про живого Бога, реального Бога. Він не сидить десь там, на третьому небі, без діла. Натомість, Він постійно зазирає в серце кожного, спостерігає за тим, що ти замислив, стежить за кожним твоїм найменшим словом і найменшим учинком, спостерігає за тим, як ти поводишся, і бачить твоє ставлення до Нього. Незалежно від того, чи готовий ти віддати себе Богові чи ні, вся твоя поведінка й твої найпотаємніші думки та ідеї лежать перед Ним, наче на долоні, та розглядаються Ним. Через твою поведінку, твої вчинки й твоє ставлення до Нього, Божа думка про тебе та Його ставлення до тебе постійно змінюються. Я хотів би дати деяким людям одну пораду: не віддавайтеся в руки Бога наче немовлята, так ніби Він повинен захоплюватися тобою, ніби Він ніколи не може тебе полишити, і так ніби Його ставлення до тебе є непохитним та ніколи не може змінитися, і Я раджу тобі покинути мріяти! Бог праведний у Своєму ставленні до кожної людини, і Він щирий у Своєму підході до роботи завоювання і спасіння людей. Це і є Його управління. Він ставиться до кожної людини серйозно, а не як до домашнього улюбленця, з яким можна гратися. Божа любов до людей – це не балування чи потурання всім примхам, а Його милість і терпимість до людства не є поблажливими чи несвідомими. Навпаки, любов Бога до людей передбачає дбайливість, жалість та повагу до життя; Його милість і терпимість виражають Його очікування від них і є тим, що потрібно людству, щоб вижити. Бог живий і Бог реально існує; Його ставлення до людства є принциповим, а не збіркою догматичних правил, і може змінюватися. Його наміри щодо людства поступово змінюються і з часом перетворюються залежно від обставин, що постають, та відповідно до ставлення кожної людини. Тому в своєму серці ти повинен з абсолютною ясністю знати, що сутність Бога незмінна, і що Його характер буде проявлятися в різний час і за різних обставин. Ти можеш не вважати це питання серйозним і використовувати свої особисті переконання, уявляючи, як Бог повинен чинити. Однак бувають часи, коли правильною є точка зору полярно протилежна твоїй, і, використовуючи свої особисті переконання у спробі оцінити Бога, ти вже розгнівав Його. Це тому, що Бог діє не так, як ти це собі уявляєш, і Він не ставитиметься до цього питання так, як ти кажеш. Тому я нагадую тобі, щоб ти був обачним і розсудливим у своєму підході до всього, що тебе оточує, та навчився дотримуватися принципу простування Божим шляхом в усьому, а саме: Бога боятися, а від злого втікати. Ти повинен виробити тверде розуміння в питаннях Божої волі та Божого ставлення, ти повинен знайти просвітлених людей, які донесуть до тебе ці питання, і ти маєш щиро цього прагнути. Не сприймай Бога своєї віри як маріонетку, – не суди про Нього на власний розсуд, не роби довільних висновків про Нього та стався до Нього з повагою, на яку Він заслуговує. Поки Бог несе тобі спасіння та визначає твій результат, Він може дарувати тобі милість, або терпимість, або суд і кару, але в будь-якому разі Його ставлення до тебе не є незмінним. Воно залежить від твого власного ставлення до Нього, а також від твого розуміння Його. Не дозволяй одному швидкоплинному аспекту свого знання чи розуміння Бога визначати Його навіки. Не вір у мертвого Бога; вір у Бога живого. Запам’ятай це! Хоча Я вже обговорював тут деякі істини – істини, які ви повинні були почути, – у світлі вашого нинішнього стану та наявного духовного стану Я поки що не висуватиму до вас жодних більших вимог, щоб не притлумити ваш ентузіазм. Це могло б сповнити ваші серця занадто похмурим настроєм і змусити вас відчути надто сильне розчарування у Богові. Натомість, Я сподіваюся, ви можете використати любов до Бога, яка є у ваших серцях, і застосувати шанобливе ставлення до Бога, простуючи шляхом, що лежить попереду. Не мудруйте з цим питанням про те, як вірити в Бога; поставтеся до нього, як до одного з найбільших питань. Помістіть його в своє серце, втілюйте його в життя та пов’язуйте його з реальним життям; схвалюйте його не тільки на словах, – адже це питання життя і смерті, і воно визначатиме вашу долю. Не ставтеся до нього як до жарту чи дитячої забавки! Після того, як Я сьогодні поділився з вами цими словами, мені цікаво, скільки з них збагнув ваш розум. Чи хочете ви поставити якісь запитання щодо того, що Я сьогодні тут сказав?

Хоча ці теми дещо нові й дещо віддалені від ваших поглядів, від ваших звичайних занять і від того, на що ви зазвичай звертаєте увагу, Я гадаю, що після того, як ви якийсь час про них поспілкуєтеся, у вас сформується загальне розуміння всього, що Я тут сказав. Усі ці теми дуже нові й такі, над якими ви ніколи раніше не замислювалися, тому Я сподіваюся, що вони жодним чином не додадуть ваги вашому тягарю. Я кажу ці слова сьогодні не для того, аби вас налякати, і не як спосіб розібратися з вами; радше Моя мета – допомогти вам зрозуміти реальні факти про правду. Оскільки між людством і Богом існує розбіжність, хоча люди й вірять у Бога, вони ніколи не розуміли Його та не знали Його ставлення. Люди також ніколи не виявляли особливого захвату щодо Божого ставлення. Радше, вони вірили й діяли наосліп і були недбалими у своєму знанні та розумінні Бога. Тому Я відчуваю себе зобов’язаним прояснити для вас ці питання і допомогти вам зрозуміти, що це за Бог, у якого ви вірите, а також про що Він думає, яким є Його ставлення в Його поводженні з різними видами людей, наскільки ви далекі від виконання Його вимог і наскільки великою є невідповідність між вашими діями та стандартом, якого Він вимагає. Мета інформування вас про ці речі полягає в тому, щоб дати вам мірило, яким ви можете себе вимірювати, аби ви знали, до яких наслідків привела дорога, якою ви простуєте, чого ви не здобули на цьому шляху та до яких сфер ви просто не долучились. Спілкуючись поміж собою, ви зазвичай розмовляєте на кілька поширених тем, які є дуже вузькими за охопленням та поверховими за змістом. Існує прогалина, розрив між тим, що ви обговорюєте, і Божими намірами, а також між вашими обговореннями та масштабом і стандартом Божих вимог. Продовжуючи діяти так і надалі, з часом ви дедалі більше відхилятиметеся від Божого шляху. Ви просто берете поточні висловлювання Бога і перетворюєте їх на об’єкти поклоніння, розглядаючи їх як ритуали та розпорядження. І це все, що ви робите! Насправді Богові просто немає місця у ваших серцях, і Він так ніколи й не отримав ваших сердець. Дехто вважає, що пізнати Бога дуже важко, і це правда. Це важко. Якщо людей змусити виконувати їхні обов’язки, доводити ззовні справи до кінця та багато працювати, вони думатимуть, що вірити в Бога дуже легко, оскільки все це в межах людських можливостей. Однак щойно заходиться про наміри Бога та Його ставлення до людства, то, з погляду кожного, все дійсно стає дещо складнішим. Це тому, що йдеться про розуміння людьми істини та їхнє входження в реальність, тож, звичайно, існуватиме певний ступінь складності! Тим не менш, щойно ви пройдете крізь перші двері та почнете досягати входження, все ставатиме дедалі простішим.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 18

Відправна точка для страху перед Богом – це ставитися до Нього як до Бога

Нещодавно хтось запитав: як так виходить, що навіть попри те, що ми знаємо про Бога більше за Йова, ми однаково Його не шануємо? Ми вже трохи торкалися цієї теми раніше. Насправді ми також вже обговорювали сутність цього питання, яка полягає в тому, що, хоча Йов тоді не знав Бога, він однаково ставився до Нього як до Бога та вважав Його Владикою неба, землі та всього сущого. Йов не вважав Бога за ворога; навпаки, він поклонявся Йому як Творцю всього сущого. Чому в наші дні люди так опираються Богу? Чому вони не здатні шанувати Його? Одна з причин полягає в тому, що вони були глибоко зіпсовані сатаною, і з такою глибоко вкоріненою сатанинською природою вони стали ворогами Бога. Отже, навіть якщо вони вірять у Бога й визнають Бога, вони однаково здатні чинити Йому опір та ставити себе в опозицію до Нього. Це зумовлено людською природою. Інша причина полягає в тому, що, попри свою віру в Бога, люди просто не ставляться до Нього як до Бога. Натомість вони вважають Його супротивником людства, розглядають Його як свого ворога та відчувають, що вони непримиренні з Богом. Усе так просто. Хіба це питання не порушувалось на нашій попередній зустрічі? Поміркуйте над цим: хіба не це є причиною? Ти можеш володіти дещицею знань про Бога, але що це знання тягне за собою? Хіба не про це всі говорять? Хіба не це сказав тобі Бог? Ти обізнаний лише з теоретичними та доктринальними аспектами цього, але чи поціновував ти колись справжнє обличчя Бога? Ти маєш суб’єктивне знання? Ти маєш практичні знання та досвід? Якби Бог не сказав це тобі, чи міг би ти це знати? Твої теоретичні знання не відображають реальних знань. Коротко кажучи, хай там скільки ти знаєш і хай там як ти про це дізнався, доки ти не здобув реального розуміння Бога, Він буде твоїм ворогом, і доки ти насправді не почнеш ставитися до Бога як до Бога, Він протистоятиме тобі, адже ти – втілення сатани.

Коли ти разом із Христом, можливо, ти можеш подавати Йому їжу тричі на день, або, можливо, подавати Йому чай та задовольняти Його життєві потреби; тобі здаватиметься, що ти ставився до Христа як до Бога. Коли щось стається, людські погляди завжди суперечать точці зору Бога; люди завжди не можуть зрозуміти та прийняти Божу точку зору. Хоча зовні люди можуть ладнати з Богом, це не означає, що вони з Ним сумісні. Щойно щось трапляється, спливає істинне обличчя непослуху людства, підтверджуючи тим самим ворожість, що існує між людьми та Богом. Ця ворожість полягає не в тому, що Бог протистоїть людям або Бог хоче бути ворожим до них, і не в тому, що Він ставить їх в опозицію до Себе, а потім поводиться з ними відповідно. Тут радше справа у цій сутності, яка є протилежною Богу та яка чаїться в суб’єктивній волі людей та у їхній підсвідомості. Оскільки люди розглядають усе, що приходить від Бога, як об’єкти для своїх досліджень, їхня реакція на те, що приходить від Бога, і на все, що пов’язане з Богом, полягає, передусім, у тому, щоб висувати здогади, сумніватись, а потім швидко зайняти позицію, яка суперечить та протистоїть Богу. Невдовзі вони переносять негативний настрій у суперечки чи змагання з Богом, доходячи аж до того, що сумніваються навіть, чи варто слідувати за таким Богом. Незважаючи на те, що здоровий глузд підказує їм, що так чинити не слід, вони, всупереч собі, однаково вирішать це зробити, причому так, що без вагань робитимуть це до самого кінця. Наприклад, якою є перша реакція деяких людей, коли вони чують чутки або наклепницькі розмови про Бога? Їхня перша реакція – замислитись, чи правдиві ці чутки чи ні, і чи існують ці чутки чи ні, а потім зайняти вичікувальну позицію. Потім вони починають думати: «Це неможливо перевірити. Чи справді таке сталося? Чи правдивою є ця чутка чи ні?». Хоча зовні такі люди цього не виказують, у своїх серцях вони вже почали сумніватися та вже почали заперечувати Бога. У чому сутність такого ставлення та такої точки зору? Хіба це не зрада? Поки вони не зіткнулися з цим питанням, ти не можеш знати, якими є точки зору цих людей; здається, що вони не перебувають у конфлікті з Богом та не вважають Його ворогом. Однак, щойно вони стикаються з проблемою, вони одразу пристають на бік сатани та виступають проти Бога. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що люди та Бог протистоять одне одному! Справа не в тому, що Бог вважає людство ворогом, а в тому, що сама сутність людства є ворожою до Бога. Як би довго людина не слідувала за Ним або яку б велику ціну не заплатила, і незалежно від того, як вона славить Бога, як, можливо, утримується від того, щоб Йому опиратись, і навіть від того, як наполегливо вона спонукає себе любити Бога, вона ніколи не зможе ставитися до Бога як до Бога. Хіба це визначається не людською сутністю? Якщо ти ставишся до Нього як до Бога та щиро віриш, що Він – Бог, хіба ти можеш усе ще сумніватися в Ньому? Хіба в твоєму серці ще можуть залишатися «знаки запитання» щодо Нього? Їх уже не може там бути, чи не так? Тенденції цього світу такі лихі, і цей людський рід також; тож як ти можеш не мати про них жодних уявлень? Ти сам такий нечестивий, тож як це так, що ти не маєш про це уявлення? І все-таки, всього кілька чуток і трохи наклепу можуть породити такі величезні уявлення про Бога та спонукати тебе науявляти стільки всього, що лише свідчить, наскільки незрілим є твій духовний стан! Якесь «дзижчання» кількох комарів та кількох огидних мух – невже це все, що потрібно, щоб тебе ошукати? Що ж це за людина? Чи знаєш ти, що Бог думає про таких людей? Насправді Боже ставлення є дуже чітким у тому, як Він поводиться з ними. Просто Божий підхід до таких людей – це їх ігнорувати, Він не звертає на них жодної уваги та не сприймає цих невігласів серйозно. Чому так? Тому що у Своєму серці Бог ніколи не планував здобути цих людей, які заприсяглися бути ворожими до Нього аж до кінця та які ніколи не планували шукати шляху бути з Ним сумісними. Можливо, ці слова, які Я промовив, можуть образити деяких людей. Чи готові ви завжди дозволяти Мені ображати вас таким чином? Так це чи ні, але все, що Я кажу, – правда! Якщо Я завжди ображатиму вас і викриватиму ваші шрами, чи вплине це на піднесений образ Бога, який ви зберігаєте у своїх серцях? (Не вплине.) Я згоден, що не вплине, адже у ваших серцях просто немає Бога. Піднесений Бог, який живе у ваших серцях, – той, якого ви так ревно захищаєте та оберігаєте, – просто не є Богом. Він радше є плодом людської уяви; його просто не існує. А отже, тим краще буде, якщо Я дам вам відповідь на цю загадку; хіба це не розкриває правду в усій повноті? Справжній Бог не такий, яким Його уявляють люди. Я сподіваюся, що ви зможете зіткнутися з цією реальністю, і це допоможе вам у пізнанні Бога.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 19

Люди, які не визнані Богом

Є люди, чию віру ніколи не було визнано в Божому серці. Іншими словами, Бог не визнає, що вони є Його послідовниками, оскільки Він не схвалює їхні переконання. Для цих людей, незалежно від того, скільки років вони слідували за Богом, їхні ідеї та погляди ніколи не змінювалися; вони подібні до безбожників, вони дотримуються принципів і способів ведення справ безбожників, а також законів виживання та віри безбожників. Вони ніколи не приймали слово Боже як своє життя, ніколи не вірили, що слово Боже – це істина, ніколи не мали наміру прийняти Боже спасіння та ніколи не визнавали Бога своїм Богом. Вони вважають віру в Бога чимось на кшталт аматорського захоплення, розглядаючи Його просто як духовну поживу; тому вони не вважають за потрібне намагатися зрозуміти Божий характер або сутність. Можна сказати, що все, що стосується істинного Бога, не має нічого спільного з цими людьми; вони не зацікавлені в цьому та не завдають собі клопоту звертати на це увагу. Це відбувається тому, що глибоко в їхніх серцях наполегливий голос постійно повторює: «Бог невидимий, недоторканний і взагалі не існує». Вони вважають, що спроби зрозуміти такого Бога не варті їхніх зусиль, і що, роблячи це, вони б ошукували самих себе. Вони вважають, що просто визнаючи Бога на словах, не обираючи жодної реальної позиції та не долучаючись до жодних реальних дій, вони поводяться дуже кмітливо. Як Бог дивиться на таких людей? Він вважає їх безбожниками. Деякі люди запитують: «Чи можуть безбожники читати слова Божі? Чи можуть вони виконувати свої обов’язки? Чи можуть вони вимовляти слова: “Я житиму для Бога”?». Люди часто бачать лише зовнішні прояви інших людей; вони не бачать людської сутності. Однак Бог не дивиться на ці поверхові вистави; Він бачить лише внутрішню сутність людей. Отже, саме таке ставлення та визначення Бог має для цих людей. Ці люди кажуть: «Чому Бог робить це? Чому Бог робить те? Я не можу зрозуміти цього; я не можу зрозуміти того; це не відповідає людським уявленням; Ти мусиш мені це пояснити…». У відповідь Я запитаю: чи справді необхідно роз’яснювати тобі ці питання? Чи справді ці питання якось тебе стосуються? За кого ти себе маєш? Звідки ти походиш? Чи дійсно ти маєш право вказувати Богові? Ти віриш у Нього? Чи визнає Він твою віру? Оскільки твоя віра не має нічого спільного з Богом, яке тобі діло до Його справ? Ти не знаєш, яке місце ти посідаєш у Божому серці, тому яке право ти маєш вести з Ним діалог?

Напутні слова

Хіба ви не відчуваєте дискомфорт, почувши ці зауваження? Хоча ви, можливо, не бажаєте їх слухати або не хочете їх приймати, все це – факти. Оскільки роботу на цьому етапі повинен виконати Бог, якщо тебе не хвилюють Його наміри, не турбує Його ставлення, і ти не розумієш Його сутності та характеру, то, зрештою, саме ти опинишся в програші. Не звинувачуйте Мої слова в тому, що їх важко почути, і не звинувачуйте їх у тому, що вони охолоджують ваш запал. Я кажу правду; Я не маю наміру вас знеохотити. Про що б Я вас не просив і яким би чином від вас не вимагалося це виконати, Я сподіваюся, що ви підете правильною дорогою, послідуєте Божим шляхом і ніколи не схибите з нього. Якщо ти не чиниш згідно з Божим словом або не дотримуєшся Його шляху, то немає жодного сумніву в тому, що ти повстаєш проти Бога та збився з правильного шляху. Отже, я відчуваю, що є деякі питання, які Я повинен вам прояснити, і що Я повинен змусити вас вірити беззастережно, чітко й без тіні сумніву, і допомогти вам ясно зрозуміти Боже ставлення, Його наміри, те, як Він удосконалює людей та яким чином Він визначає людські результати. Якщо настане день, коли ти не зможеш стати на цей шлях, тоді Я не несу жодної відповідальності, адже ці слова вже були сказані тобі дуже чітко. Що ж до того, як ти поводишся зі своїм власним результатом, то це питання, яке залежить виключно від тебе. Щодо результатів різних типів людей, то Бог ставиться до них по-різному, Він має власні способи їх оцінювання, а також Свій власний стандарт вимог до них. Його стандарт для оцінювання людських результатів справедливий до кожного – у цьому немає жодного сумніву! Тому страхи деяких із вас є зайвими. Тепер ви відчуваєте полегшення?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота»

Божі слова на кожен день. Уривок 20

Насправді Божий характер відкритий для всіх і не прихований, тому що Бог ніколи свідомо не уникав жодної людини й ніколи свідомо не прагнув приховати Себе, щоб не дати людям пізнати Його чи зрозуміти Його. Характер Бога завжди полягав у тому, щоб бути відкритим і прямо дивитися в обличчя кожній людині. У Божому управлінні Бог виконує Свою роботу, дивлячись кожному в обличчя, і Його робота виконується над кожною людиною. Виконуючи цю роботу, Він постійно виявляє Свій характер і постійно використовує Свою сутність, те, Хто Він є і чим володіє, щоб скеровувати й забезпечувати кожну людину. У кожен період і на кожній стадії, незалежно від того, хороші обставини чи погані, Божий характер завжди відкритий для кожної людини, і Його атрибути та природа завжди відкриті для кожної людини, так само як Його життя постійно й невпинно забезпечує та підтримує людство. Незважаючи на все це, для декого Божий характер залишається прихованим. Чому? Бо навіть хоча ці люди живуть у Божій роботі та слідують за Богом, вони ніколи не прагнули зрозуміти Бога й не хотіли пізнати Бога, не кажучи вже про те, щоб наблизитися до Бога. Для цих людей розуміння характеру Бога провіщає, що їхній кінець близький; воно означає, що вони ось-ось будуть засуджені та приречені Божим характером. Тому вони ніколи не бажали зрозуміти Бога чи Його характер, і так само вони ніколи не прагнули глибшого розуміння чи знання Божої волі. Вони не прагнуть осягнути Божу волю через свідому співпрацю – вони просто вічно втішаються тим, що роблять що хочуть, і ніколи від цього не втомлюються; вони вірять у Бога, у якого хочуть вірити; вірять у Бога, який існує лише в їхній уяві, Бога, який існує лише в їхніх уявленнях; і вони вірять у Бога, який невіддільний від них у їхньому повсякденному житті. Коли йдеться про Самого правдивого Бога, вони абсолютно зневажливі та не мають бажання зрозуміти Його чи прислухатися до Нього, і тим більше вони не хочуть наблизитися до Нього. Вони лише використовують слова, сказані Богом, щоб прикрасити себе, обгорнути себе. З їхньої точки зору, це вже робить їх успішними вірянами та людьми з вірою в Бога в серцях. У своїх серцях вони керуються своєю уявою, своїми уявленнями та навіть своїми власними визначеннями Бога. З іншого боку, Сам правдивий Бог не має з ними нічого спільного. Адже якби вони зрозуміли Самого правдивого Бога, зрозуміли істинний характер Бога та зрозуміли, Хто є Бог і чим володіє, це означало б, що їхні дії, їхня віра та їхні прагнення були б засуджені. Саме тому вони не бажають розуміти Божу сутність, не бажають і не хочуть активно шукати чи молитися, щоб краще зрозуміти Бога, краще пізнати Божу волю та краще зрозуміти Божий характер. Вони воліють, щоб Бог був чимось вигаданим, чимось порожнім і невизначеним. Вони воліють, щоб Бог був саме таким, яким вони Його собі уявляли, щоб Він був готовим виконувати їхні забаганки, невичерпним у постачанні та завжди доступним. Коли вони хочуть утішитися Божою благодаттю, вони просять Бога бути цією благодаттю. Коли вони потребують Божого благословення, вони просять Бога бути цим благословенням. Коли вони стикаються з труднощами, вони просять Бога підбадьорити їх, стати щитом позаду них. Знання цих людей про Бога застрягло в межах благодаті та благословення. Їхнє розуміння Божа робота, Божий характер і Сам Бог також просто обмежене їхніми уявленнями, буквами та вченнями. Але є деякі люди, які палають бажанням зрозуміти характер Бога, хочуть по-справжньому побачити Самого Бога та справді зрозуміти Божий характер і те, Хто Він є і чим володіє. Ці люди перебувають у пошуках реальності істини й спасіння від Бога та прагнуть отримати завоювання, спасіння й удосконалення Богом. Вони серцем читають Боже слово, серцем цінують кожну ситуацію та кожну людину, подію й об’єкт, які Бог для них підготував, і вони моляться та шукають щиро. Вони найбільше хочуть знати Божу волю, а розуміти – істинний характер і сутність Бога, щоб більше не ображати Бога та щоб через свій досвід побачити більше Божої краси та Його істинної сторони. Це також для того, щоб у їхніх серцях існував справді реальний Бог і щоб Бог мав місце в їхніх серцях, так що вони більше не жили б серед фантазій, уявлень і невизначеності. Для цих людей причина, з якої вони мають настійне бажання зрозуміти Божий характер і Його сутність, полягає в тому, що Божий характер і сутність щосекунди потрібні людям у ході їхнього досвіду; саме Його характер і сутність постачають життя протягом усього життя людини. Щойно вони зрозуміють характер Бога, то зможуть краще шанувати Бога, краще сприяти Божій роботі, бути уважнішими до Божої волі та виконувати свій обов’язок якомога краще. Саме таким є ставлення двох типів людей до Божого характеру. Люди першого типу не хочуть розуміти Божий характер. Хоч вони й кажуть, що хочуть зрозуміти характер Бога, пізнати Самого Бога, побачити, Хто є Бог і чим володіє, і щиро цінувати Божу волю, у глибині душі вони воліють, щоб Бога не існувало. Це тому, що люди такого типу послідовно опираються Богу й не слухаються Його; вони борються з Богом за місце у власних серцях і часто сумніваються в існуванні Бога або навіть заперечують його. Вони не хочуть дозволити Божому характеру чи Самому дійсному Богу зайняти їхні серця. Вони хочуть лише вдовольняти власні бажання, фантазії й амбіції. Отже, ці люди можуть вірити в Бога, слідувати за Ним, а також відмовитися заради Нього від своїх сімей і роботи, але вони не зрікаються своїх лихих звичаїв. Деякі навіть крадуть або розтрачують пожертвування чи потай проклинають Бога, тоді як інші можуть використовувати своє становище, щоб раз за разом свідчити про себе, звеличувати себе та змагатися з Богом за людей і статус. Різними способами й заходами вони змушують людей поклонятися їм, постійно намагаючись залучати людей на свій бік і контролювати їх. Хтось навіть навмисно вводить людей в оману, щоб його вважали за Бога та ставилися до нього як до Бога. Вони б ніколи нікому не сказали, що були розбещені – що вони також розбещені й бундючні, що не слід їм поклонятися та що як би добре вони не справлялися, це все завдяки Божій екзальтації й вони роблять те, що й так мусять робити. Чому вони цього не кажуть? Бо вони дуже бояться втратити своє місце в серцях людей. Ось чому такі люди ніколи не звеличують Бога й ніколи не свідчать про Бога, адже вони ніколи не намагалися зрозуміти Бога. Чи можуть вони пізнати Бога, не розуміючи Його? Це неможливо! Тож хоча слова в темі «Божа робота, Божий характер і Сам Бог», може, і прості, для кожної людини вони мають різне значення. Для того, хто часто не слухається Бога, опирається Богу й ворожий до Бога, ці слова провіщають осуд; тоді як той, хто прагне реальності істини й часто приходить до Бога, щоб шукати Божої волі, призвичаїться до таких слів, наче завжди з ними жив. Отже, серед вас є люди, у яких починає боліти голова, коли вони чують розмову про Божий характер і Божу роботу, їхні серця сповнюються опором, і їм стає вкрай тривожно. Але серед вас є й інші, які відчувають, що ця тема – саме те, що їм потрібно, бо ця тема для них така корисна. Це щось, чого не може бракувати в їхньому життєвому досвіді; це суть суті, основа віри в Бога й те, від чого людство не може відмовитися. Для всіх вас ця тема може здаватись і близькою, і далекою, невідомою, але знайомою. Але хай там що, це тема, яку кожен мусить слухати, мусить знати й мусить розуміти. Як би ти не мав із нею справу, як би ти на неї не дивився та як би її не розумів, важливість цієї теми не можна ігнорувати.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 21

Бог виконував Свою роботу, відколи створив людство. На початку це була дуже проста робота, але, незважаючи на її простоту, вона містила прояви сутності й характеру Бога. Хоча зараз Божу роботу було піднесено та ця робота над кожною людиною, яка слідує за Ним, стала колосальною й конкретною, з великим виявленням Його слова, увесь цей час Божа іпостась була прихована від людства. Хоча Він ставав плоттю двічі, від часів біблійних оповідань до сучасних днів, хто колись бачив дійсну Божу іпостась? Виходячи з вашого розуміння, чи хтось колись бачив дійсну Божу іпостась? Ні. Ніхто не бачив дійсну Божу іпостась, а значить, ніхто ніколи не бачив істинну Божу особу. З цим погоджуються всі. Тобто справжню Божу іпостась, або Божого Духа, приховано від усього людства, включно з Адамом і Євою, яких Він створив, і включно з праведним Йовом, якого Він прийняв. Ніхто з них не бачив дійсну Божу іпостась. Але чому Бог свідомо приховує Свою дійсну іпостась? Деякі люди кажуть: «Бог боїться налякати людей». Інші кажуть: «Бог приховує Свою дійсну іпостась, бо людина замала, а Бог завеликий; люди не мають бачити Його, інакше вони помруть». Є також і ті, хто каже: «Бог щодня зайнятий управлінням Своєю роботою, і в Нього може не бути часу являтись іншим, щоб вони Його побачили». У що б ви не вірили, тут у Мене є висновок. У чому полягає цей висновок? У тому, що Бог просто не хоче, щоб люди бачили Його дійсну іпостась. Бог залишається прихованим від людства навмисно. Інакше кажучи, те, що люди не бачать Його дійсну іпостась, – це Божий намір. Це вже має бути всім ясно. Якщо Бог ніколи нікому не відкривав Свою іпостась, то чи думаєте ви, що Божа іпостась існує? (Він існує.) Звісно, що Він існує. Існування Божої іпостасі – поза всяким сумнівом. А от те, наскільки великою є Божа іпостась чи як Він виглядає, – хіба це питання, які має розглядати людство? Ні. Відповідь негативна. Якщо Божа іпостась – тема, яку нам не слід розглядати, то що ж слід? (Божий характер.) (Божу роботу.) Однак перш ніж ми почнемо спілкуватися на офіційну тему, повернімося до того, що ми обговорювали хвилину тому: чому Бог ніколи не відкривав людству Свою іпостась? Чому Бог навмисно ховає від людства Свою іпостась? Є лише одна причина, і вона така: хоча людина, яку створив Бог, пережила тисячі років Його праці, немає жодної людини, яка знає Божу роботу, Божий характер і Божу сутність. Такі люди в очах Бога протистоять Йому, а Бог не являвся би людям, які вороже до Нього ставляться. Це єдина причина, чому Бог ніколи не відкривав людству Свою іпостась і чому Він навмисно затуляє від людства Свою іпостась. Чи тепер вам зрозуміла важливість знання характеру Бога?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 22

Відколи існує Боже управління, Він завжди повністю присвячував Себе виконанню Своєї роботи. Хоч Він і приховував Свою іпостась від людини, Він завжди був поруч із людиною, виконуючи роботу над людиною, виявляючи Свій характер, скеровуючи все людство Своєю сутністю та виконуючи Свою роботу над кожною людиною через Свою могутність, Свою мудрість і Свою владу, таким чином породивши період Закону, період Благодаті та сьогоднішній період Царства. Хоча Бог приховує Свою іпостась від людини, Його характер, Його природа й атрибути, а також Його воля щодо людства беззастережно відкриваються людині, щоб вона їх побачила й пережила. Інакше кажучи, хоча людські істоти не можуть побачити чи торкнутися Бога, характер і сутність Бога, з якими стикається людство, безумовно, є проявами Самого Бога. Хіба це не істина? Незалежно від того, який спосіб чи ракурс Бог обирає для Своєї роботи, Він завжди обходиться з людьми через Свою істинну ідентичність, виконує покладену на Нього роботу й говорить ті слова, які неодмінно мусить сказати. З якого б положення не говорив Бог – Він може стояти на третьому небі, чи стояти в плоті, чи навіть як звичайна людина, – Він завжди говорить до людини всім Своїм серцем і всім Своїм розумом, без жодного обману чи приховування. Коли Він виконує Свою роботу, Бог виявляє Своє слово та Свій характер, а також показує, Хто Він є і чим володіє, без найменших застережень. Він скеровує людство Своїм життям, Своєю природою й атрибутами. Так людина пережила період Закону – епоху, що була колискою людства, – під проводом «невидимого й недоторканного» Бога.

Уперше Бог став плоттю після періоду Закону – втілення, яке тривало тридцять три з половиною роки. Для людини тридцять три з половиною роки – це довго? (Це недовго.) Оскільки тривалість життя людини зазвичай набагато перевищує тридцять із чимось років, для людини це не дуже довго. Але для втіленого Бога ці тридцять три з половиною роки були справді довгими. Він став людиною – звичайною людиною, яка взяла на Себе Божу роботу та доручення. Це означало, що Йому довелося взятися за роботу, з якою звичайна людина не може впоратися, і водночас також терпіти страждання, яких звичайні люди не можуть витримати. Вага страждань, перенесених Господом Ісусом протягом періоду Благодаті, від початку Його роботи до того, як Він був прибитий до хреста, – це, може, і не те, що люди сьогодення могли б побачити особисто, але хіба ви не можете принаймні отримати уявлення про це з історій у Біблії? Незалежно від того, скільки деталей є в цих записаних фактах, загалом Божа робота в цей період була сповнена тягот і страждань. Для розбещеної людини тридцять три з половиною роки – це недовго; трохи страждання – це дрібниця. Але для святого, непорочного Бога, Якому довелося нести всі гріхи людства, їсти, спати й жити з грішниками, цей біль був неймовірно великим. Він – Творець, Володар усього сущого та Правитель усього, але коли Він прийшов у світ, Йому довелося витерпіти гноблення та жорстокість розбещених людей. Щоб завершити Свою роботу й урятувати людство з моря недолі, Він мав бути засуджений людиною й понести гріхи всього людства. Звичайні люди ніяк не можуть ні збагнути, ні оцінити масштаби страждань, через які Він пройшов. Про що свідчать ці страждання? Вони свідчать про відданість Бога людству. Вони символізують приниження, яких Він зазнав, і ціну, яку Він заплатив за спасіння людей, щоб викупити їхні гріхи та завершити цю стадію Своєї роботи. Вони також означають, що люди мали бути відкуплені Богом від хреста. Це ціна, заплачена кров’ю, життям, і ціна, яку не могла б собі дозволити жодна створена істота. Саме тому, що Він має Божу сутність і те, Хто є Бог і чим володіє, Він і зміг знести такі страждання та виконати роботу такого виду. Жодна істота, створена Ним, не змогла б зробити цього замість Нього. Це робота Бога протягом періоду Благодаті й одкровення Його характеру. Чи це відкриває щось про те, Хто є Бог і чим володіє? Чи варто це людського пізнання? Хоча в той період людина не бачила Божої іпостасі, але вона отримала Божу жертву за гріх і була відкуплена Богом від хреста. Людство може не бути незнайомим із роботою, яку Бог виконав протягом періоду Благодаті, але чи хтось знайомий із характером і волею, виявленими Богом протягом цього періоду? Людина просто знає про деталі Божої роботи протягом різних періодів і через різні шляхи, або вона знає про пов’язані з Богом історії, які відбувались у той самий час, коли Бог виконував Свою роботу. Ці деталі й історії – щонайбільше тільки якісь відомості чи легенди про Бога, і вони не мають нічого спільного з Божим характером і сутністю. Тож скільки б історій про Бога люди не знали, це не означає, що вони глибоко розуміють і знають Божий характер або Його сутність. Як і в період Закону, хоча люди в період Благодаті пережили безпосередню й близьку зустріч із Богом у плоті, їхні знання про характер і сутність Бога були практично відсутні.

У період Царства Бог знову став плоттю, так само, як і вперше. Протягом цього періоду роботи Бог досі беззастережно каже Своє слово, виконує роботу, яку Він неодмінно мусить зробити, і виявляє те, Хто Він є і чим володіє. При цьому Він продовжує зносити й терпіти людський непослух і невігластво. Хіба й у цей період роботи Бог не виявляє постійно Свій характер і не висловлює Свою волю? Отже, від створення людини й дотепер Божий характер, Його природа й атрибути, Його воля завжди були відкриті для кожної людини. Бог ніколи навмисно не приховував Свою сутність, Свій характер або Свою волю. Просто людству байдуже, що робить Бог, яка Його воля, – тому людське розуміння Бога таке жалюгідне. Інакше кажучи, хоча Бог приховує Свою іпостась, Він теж у кожну мить стоїть поруч із людством, повсякчас відкрито випромінюючи Свою волю, характер і сутність. У певному сенсі Божа іпостась теж відкрита для людей, але через людську сліпоту та непослух вони ніколи не можуть побачити Боже явлення. Тож хіба в такому разі розуміння Божого характеру та Самого Бога не має бути легким для всіх? На це запитання дуже складно відповісти, чи не так? Можна сказати, що це легко, але хоча деякі люди прагнуть пізнати Бога, вони не можуть дійсно пізнати Його чи отримати чітке розуміння Бога – воно завжди туманне й невизначене. Але якщо сказати, що це нелегко, це теж неправильно. Будучи об’єктом Божої роботи впродовж такого тривалого часу, кожна людина вже мусила б мати справжні взаємини з Богом через свій досвід. Вона мусила б хоч певною мірою відчувати Бога у своєму серці чи духом доторкнутися до Бога, і вона мусила б мати хоч деяке проникливе усвідомлення характеру Бога чи здобути деяке розуміння Його. Відколи людина почала слідувати за Богом і дотепер, людство отримало забагато, але через усілякі причини – недостатній духовний рівень людини, невігластво, бунтарство та різні наміри – людство також утратило забагато отриманого. Хіба Бог ще недостатньо дав людству? Хоча Бог приховує від людства Свою особу, Він постачає людей тим, Хто Він є і чим володіє, і Своїм життям; знання людства про Бога має бути не лише таким, яким воно є зараз. Ось чому Я вважаю за необхідне продовжити спілкування з вами на тему «Божа робота, Божий характер і Сам Бог». Мета полягає в тому, щоб тисячі років піклування й турботи, які Бог вклав у людину, не закінчилися даремно та щоб людство могло по-справжньому зрозуміти й оцінити Божу волю щодо нього. Це для того, щоб люди могли перейти на нову стадію у своєму пізнанні Бога. Це також поверне Бога на Його справжнє місце в серцях людей, тобто віддасть Йому належне.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 23

Божий наказ Адаму

Буття 2:15–17: «І взяв Бог Єгова людину й поселив її в саду едемському, щоб вона обробляла його й доглядала за ним. І наказав Бог Єгова людині, кажучи: від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш».

Який висновок ви робите з цих віршів? Які почуття у вас викликає ця частина Святого Письма? Чому Я вирішив поговорити про Божий наказ Адаму? Чи є зараз у кожного з вас в уяві образ Бога й Адама? Можна спробувати уявити: якби це ви були в тій ситуації, у глибині душі, як ви думаєте, яким би був Бог? Які почуття у вас викликають ці думки? Це зворушлива та душевна картина. І хоча в ній є тільки Бог і людина, близькість між ними наповнює вас почуттям захоплення: безмірна Божа любов вільно дарується людині й оточує її; людина невинна та чиста, необтяжена й безтурботна, блаженно живе під Божим оком; Бог турбується про людину, а людина живе під Божим захистом і благословенням; усе, що робить і говорить людина, нерозривно пов’язане з Богом і невіддільне від Нього.

Це можна назвати першим Божим наказом людині після її створення. Що виражає цей наказ? Він виражає Божу волю, але також і Його тривоги за людство. Це перший Божий наказ, і це також перший раз, коли Бог висловлює тривогу про людину. Тобто Бог відчував відповідальність перед людиною, відколи Він її створив. У чому полягає Його відповідальність? Він має захищати людину, дбати про людину. Він сподівається, що людина зможе довіряти Його словам і слухатися їх. Це також перше Боже очікування від людини. Саме з цим очікуванням Бог говорить таке: «Від усякого дерева в саду ти можеш їсти вільно. Але від дерева пізнання добра та зла не їж, бо того дня, коли ти скуштуєш від нього, ти неодмінно помреш». У цих простих словах – Божа воля. Вони також відкривають, що у Своєму серці Бог почав виявляти турботу про людину. Серед усього сущого лише Адам був створений за образом Божим; Адам був єдиною живою істотою з Божим диханням життя; він міг ходити з Богом, розмовляти з Богом. Саме тому Бог і дав йому такий наказ. У Своєму наказі Бог дуже ясно дав зрозуміти, що людина може робити, а чого не може.

У цих кількох простих словах ми бачимо серце Бога. Але яке серце в них проявляється? Чи є любов у Божому серці? Чи є турбота? У цих віршах можна не тільки оцінити Божу любов і турботу, але й глибоко відчути їх. Хіба ви не згодні? Почувши, як Я це кажу, чи ви досі думаєте, що то лише кілька простих слів? Зрештою вони не такі вже й прості, чи не так? Чи ви раніше про це знали? Якби Бог особисто сказав тобі ці кілька слів, як би ти почувався? Якби ти не був людяним, якби твоє серце було крижаним, то ти б нічого не відчув, ти б не оцінив Божої любові, і ти б не намагався зрозуміти Боже серце. Але як людина, що має совість і почуття людяності, ти почувався б інакше. Ти відчув би тепло, ти відчув би піклування й любов, ти відчув би щастя. Хіба це не так? Коли ти відчуєш ці речі, як ти поводитимешся щодо Бога? Чи відчував би ти прив’язаність до Бога? Чи любив і поважав би ти Бога від щирого серця? Чи стало б твоє серце ближчим до Бога? З цього видно, наскільки важлива для людини Божа любов. Але що навіть важливіше – це людська вдячність і розуміння Божої любові. Насправді хіба Бог не говорить багато подібних речей на цій стадії Своєї роботи? Чи є сьогодні такі люди, що цінують Боже серце? Чи можете ви цінувати волю Бога, про яку Я щойно говорив? Ви не можете дійсно оцінити Божу волю, коли вона така конкретна, відчутна та реальна. Ось чому Я кажу, що у вас немає справжнього знання та розуміння Бога. Хіба це не правда?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 24

Бог створює Єву

Буття 2:18–20: «І сказав Бог Єгова: недобре чоловікові бути одному; Я створю йому поміч, що йому підходить. І створив Бог Єгова із землі всякого звіра польового і всяку птицю небесну; і привів їх до Адама, щоб подивитися, як той назве їх; і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині. Але Адамові помочі Він не знайшов, щоб подібна до нього була».

Буття 2:22–23: «І з ребра, яке Єгова Бог взяв у чоловіка, створив Він жінку й привів її до чоловіка. І сказав Адам: Ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде називатися жінкою, бо взята від чоловіка».

У цій частині Святого Письма є один ключовий рядок: «і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я». Отже, хто дав імена всім живим істотам? Це був Адам, а не Бог. Цей рядок повідомляє людству такий факт: коли Бог створив людину, то дав їй розум. Тобто розум людини походить від Бога. Це безсумнівно. Але чому? Чи ходив Адам до школи після того, як Бог його створив? Чи вмів він читати? Після того як Бог створив різних живих істот, чи впізнав Адам усіх цих створінь? Чи сказав йому Бог, як вони називаються? Звичайно, Бог також не вчив його придумувати імена цим істотам. Це правда! Звідки ж тоді Адам знав, як назвати цих живих істот і які імена їм дати? Це пов’язано з питанням про те, що Бог додав до Адама, коли його створював. Факти доводять, що коли Бог творив людину, Він додав до неї Свій розум. Це ключовий момент, тому слухайте уважно. Є ще один ключовий момент, який ви повинні розуміти: після того як Адам дав цим живим істотам їхні імена, ці імена ввійшли до Божого словника. Чому Я про це згадую? Бо це також стосується Божого характеру, і це питання, яке Я повинен пояснити детальніше.

Бог створив людину, вдихнув у неї життя, а також дав їй частину Свого розуму, Своїх здібностей і того, Хто Він є і чим володіє. Коли Бог дав усе це людині, вона змогла самостійно робити деякі речі та мислити власним розумом. Якщо те, що людина придумує та робить, є добрим в очах Бога, тоді Бог це приймає й не втручається. Якщо людина робить щось правильне, то Бог залишить його без змін. То на що ж указує фраза «і як Адам назвав всяку живу істоту, таким і було її ім’я». Вона вказує, що Бог не вважав за потрібне змінювати жодне з імен, даних різним живим істотам. Яким би ім’ям Адам не назвав якесь створіння, Бог казав: «Так і є», – затверджуючи ім’я того створіння. Чи висловив Бог якусь думку з цього приводу? Ні, Він точно цього не робив. То який же висновок ви з цього робите? Бог дав людині розум, і людина використовувала свій даний Богом розум для різних дій. Якщо те, що робить людина, є позитивним в очах Бога, тоді воно затверджується, визнається та приймається Богом без жодного осуду чи критики. Це те, чого не може робити жодна людина, злий дух чи сатана. Чи бачите ви тут виявлення Божого характеру? Чи дозволили б людська істота, хтось розбещений або сатана комусь іншому робити щось від їхнього імені просто під їхнім носом? Звісно, що ні! Чи боролися б вони за це положення з тією іншою людиною чи іншою силою, відмінною від них? Звісно, що боролися б! Якби з Адамом у той час був хтось розбещений або сатана, вони б точно відкинули те, що робив Адам. Щоб довести, що вони мають здатність мислити незалежно та мають власне унікальне розуміння, вони б цілковито заперечували все, що робив Адам: «Ти хочеш це так назвати? Ну, а я не називатиму це так, я називатиму це інакше; ти назвав це Василем, а я зватиму Миколою. Мені треба показати, який я розумний». Яка це натура? Хіба вона не дико бундючна? А як щодо Бога? Чи в Нього такий характер? Чи мав Бог якісь особливі заперечення проти того, що робив Адам? Відповідь – однозначно ні! У характері, який виявляє Бог, немає ні найменшого натяку на сварливість, зарозумілість або самовдоволення. Тут усе зрозуміло. Це може видатися незначним моментом, але якщо ти не розумієш Божої сутності, якщо твоє серце не намагається розібратися, як діє Бог і яке в Нього ставлення, то ти не знатимеш Божого характеру та не побачиш виявлення й одкровення Божого характеру. Хіба це не так? Чи ви згодні з тим, що Я щойно вам пояснив? У відповідь на дії Адама Бог не робив грандіозної заяви: «Ти зробив добре, ти зробив правильно, і Я згоден!». Однак у Своєму серці Бог схвалював те, що робив Адам, цінував його дії й аплодував їм. Це було перше, що людина зробила для Бога за Його вказівкою з моменту створення. Людина це робила замість Бога та від імені Бога. В очах Бога це відбулося завдяки розуму, яким Він наділив людину. Бог бачив це як щось добре, щось позитивне. Те, що зробив тоді Адам, було першим проявом Божого розуму в людині. З Божої точки зору, це був прекрасний прояв. Цим Я вам хочу сказати, що мета Бога в переданні людині чогось із того, Хто Він є і чим володіє, і з Його розуму полягала в тому, щоб людина могла бути живим створінням, яке Його проявляє. Бог прагнув побачити саме те, як така жива істота діє від Його імені.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 25

Бог робить Адаму та Єві шкуряну одежу

Буття 3:20–21: «І назвав Адам ім’я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого. І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх».

«І Адаму та дружині його Бог Єгова зробив одяг зі шкур і одягнув їх». Як ми бачимо в цій сцені, яку роль бере на себе Бог, коли Він перебуває з Адамом і Євою? У який спосіб Бог проявляє Себе в цьому світі лише з двома людьми? Чи проявляє Він Себе в ролі Бога? Брати та сестри з Гонконгу, дайте відповідь. (Він проявляє Себе в ролі батька.) Брати та сестри з Південної Кореї, як ви думаєте, у якій ролі являється Бог? (У ролі голови сім’ї.) Брати та сестри з Тайваню, що ви думаєте? (У ролі когось із сім’ї Адама та Єви, у ролі члена сім’ї.) Дехто з вас вважає, що Бог являється як член сім’ї Адама та Єви, тоді як дехто каже, що Бог являється як голова сім’ї, а інші кажуть, що як батько. Усі ці відповіді дуже доречні. Але чи бачите ви, до чого я веду? Бог створив цих двох людей і ставився до них як до Своїх супутників. Будучи їхнім єдиним родичем, Бог піклувався про їхні життя та дбав про їхні потреби в їжі, одязі та притулку. Тут Бог виступає батьком Адама та Єви. Поки Бог це робить, людина не бачить, наскільки Бог високий; вона не бачить вищості Бога, Його таємниці й тим паче Його гніву чи величі. Усе, що вона бачить, – це смиренність Бога, Його прихильність, Його турботу про людину, Його відповідальність і піклування про неї. Боже ставлення та спосіб, у який Бог поводився з Адамом і Євою, подібні до того, як батьки турбуються про своїх дітей. Це також схоже на те, як батьки люблять власних синів і дочок, дбають і піклуються про них – реально, зримо та відчутно. Замість того щоб високо піднести Себе як сильного світу цього, Бог особисто зробив для людей одяг зі шкур тварин. Неважливо, чи та хутряна одежа використовувалася для того, щоб прикрити їхній сором, чи для того, щоб захистити їх від холоду. А важливо те, що цей одяг для прикриття тіла людини створив особисто Бог, Своїми руками. Замість того щоб просто силою думки створити одяг або вдатися до якихось інших чудесних засобів, як люди могли б очікувати від Бога, Бог справді зробив те, чого, на думку людини, Бог не збирався й не повинен був би робити. Це може здатися дрібницею – деякі люди можуть навіть подумати, що це не варто згадки, – але це дозволяє будь-якому послідовнику Бога, охопленому невизначеними уявленнями про Нього, отримати уявлення про Його справжність і красу, а також побачити Його вірність і смиренність. Це змушує нестерпно бундючних людей, які вважають себе сильними світу цього, присоромлено схиляти свої зарозумілі голови перед Божою щирістю та смиренністю. Тут Божа щирість і смиренність дають людям ще кращу можливість побачити, наскільки Він гідний любові. І навпаки, «неосяжний» Бог, «гідний любові» Бог і «всесильний» Бог, якого люди мають у своїх серцях, став дріб’язковим, потворним і розсипається від найменшого дотику. Коли ти бачиш цей вірш і чуєш цю історію, чи зневажаєш ти Бога за те, що Він так вчинив? Хтось, може, і зневажатиме, а в когось буде протилежна реакція. Він подумає, що Бог щирий і гідний любові, і ним рухає саме Божа щирість і краса. Що більше вони бачать реальну сторону Бога, то більше вони можуть оцінити справжнє існування Божої любові, важливість Бога в їхніх серцях і те, як Він щомиті стоїть поруч із ними.

А тепер повернімось у нашому обговоренні до сьогодення. Якщо Бог міг робити ці різні дрібниці для людей, яких Він створив на самому початку, навіть такі речі, про які люди ніколи не наважилися б думати та яких не насмілилися б від Нього очікувати, то чи міг би Бог робити такі речі для людей сьогодні? Дехто каже: «Так!». Чому саме? Тому що сутність Бога не вдавана, і Його краса не вдавана. Божа сутність справді існує та не є чимось таким, що додається іншими, а тим більше чимось таким, що змінюється залежно від часу, місця й епохи. Щирість і красу Бога можна по-справжньому виявити, лише зробивши щось таке, що люди вважають нічим не примітним і незначним, – щось настільки дріб’язкове, що люди навіть не подумали б, що Він би це колись зробив. Бог не хизується. У Його характері та сутності немає жодних перебільшень, лицемірства, гордості чи зарозумілості. Він ніколи не вихваляється, але натомість любить створених Ним людських істот, турбується та дбає про них, веде їх за Собою з вірністю та щирістю. Хоч як мало люди можуть цінувати, відчувати й бачити те, що робить Бог, але Він безперечно це робить. Чи знання такої сутності Бога вплинуло б на любов людей до Нього? Чи вплинуло б це на їхній страх перед Богом? Сподіваюся, коли ти зрозумієш реальну сторону Бога, ти ще більше наблизишся до Нього та зможеш достовірніше оцінити Його любов і піклування про людство, а також зможеш віддати Богу своє серце й позбавитися підозр і сумнівів щодо Нього. Бог тихо робить усе для людини, робить усе це мовчки через Свою щирість, вірність і любов. Але Він ніколи не відчуває жодних побоювань або жалю з приводу того, що робить, і Він ніколи не потребує, щоб хтось якось Йому відплачував, і не має намірів колись отримати щось від людства. Єдина мета всього, що Він коли-небудь робив, полягає в тому, щоб отримати справжню віру і любов людства.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 26

Бог має намір знищити світ потопом і вказує Ною побудувати ковчег

Буття 6:9–14: «Це ось покоління Ноя: Ной був чоловік праведний і досконалий у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив. І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета. І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі. І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі. Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору».

Буття 6:18–22: «І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою. І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця. Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими. А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу. І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він».

Прочитавши ці два уривки, чи маєте ви тепер загальне уявлення про те, ким був Ной? Якою людиною Ной був? Оригінальний текст такий: «Ной був чоловік праведний і досконалий у своїх поколіннях». Якою людиною, у розумінні сучасних людей, був у ті часи «праведний чоловік»? Праведний чоловік мав бути досконалим чоловіком. Вам відомо, чи ця досконала людина була досконалою в очах людини, чи в очах Бога? Без сумніву, ця досконала людина була досконалою людиною в очах Бога, але не в очах людини. Це безперечно! Причина цього в тому, що людина сліпа й не бачить, і тільки Бог дивиться на всю землю та на кожну людину, і тільки Бог знав, що Ной був досконалою людиною. Отже, Божий план знищити світ потопом почався з того моменту, як Він покликав Ноя.

…

Те, що Ноя було покликано, є простим фактом, але головне в тому, про що ми говоримо, – Божий характер, Його воля та Його сутність у цьому записі, – не таке просте. Щоб зрозуміти ці кілька аспектів Бога, ми повинні спочатку зрозуміти, людей якого ґатунку Бог бажає покликати, і через це зрозуміти Його характер, волю та сутність. Це вкрай важливо. Тож якого ґатунку вона має бути в Божих очах – людина, яку Він кличе? Це мусить бути людина, яка може слухати Його слова та виконувати Його вказівки. Водночас це також мусить бути людина з почуттям відповідальності, людина, яка виконуватиме Боже слово, ставлячись до нього як до відповідальності й обов’язку, який вона має сповняти. Тоді чи має ця людина бути кимось, хто знає Бога? Ні. У той час Ной не чув багато Божих повчань і не пережив нічого з Божої роботи. Тому Ной дуже мало знав про Бога. Хоча тут записано, що Ной ходив із Богом, чи бачив він колись Божу іпостась? Відповідь – безперечно ні! Тому що в ті часи до людей приходили тільки Божі посланці. Хоча вони могли представляти Бога в словах і діях, вони просто передавали Божу волю та Його наміри. Божу іпостась не було відкрито людині віч-на-віч. У цій частині Святого Письма ми бачимо хіба лише те, що повинен був зробити Ной і які йому були дані Божі вказівки. Тож у чому полягала сутність, яку тут виявив Бог? Усе, що робить Бог, сплановано з точністю. Коли Він бачить якусь річ або ситуацію, у Його очах є стандарт, яким Він її вимірює, і цей стандарт визначає, чи починає Він план того, як поводитися з нею, і який підхід Він застосовує в поводженні із цією річчю або ситуацією. Він не байдужий і не безчуттєвий до всього. Насправді все зовсім навпаки. Тут є вірш, який говорить про те, що Бог сказав Ною: «Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі». Коли Бог це сказав, чи Він мав на увазі, що зібрався знищити лише людей? Ні! Бог сказав, що збирався знищити всіх живих істот із плоті. Чому Бог хотів знищення? Тут є ще одне виявлення Божого характеру; у Божих очах є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту, насильство та непослух усякої плоті. Яка Його межа? Як Бог і казав: «Бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Що означає фраза «кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі»? Це означає, що всяка жива істота, включно з тими, хто слідував за Богом, хто призивав ім’я Боже, хто колись приносив цілопалення Богу, хто на словах визнавав Бога та навіть хвалив Бога, – щойно їхня поведінка сповнилася розбещеності та потрапила на очі Богові, Він повинен був би їх знищити. Це була Божа межа. Тож до якої міри Бог залишався терплячим до людини та розбещеності кожного тіла? До тієї міри, коли всі люди, чи то послідовники Бога, чи то безбожники, не йшли правильною дорогою. До тієї міри, коли людина була не просто морально зіпсована та сповнена зла, але вже не було нікого, хто вірив би в існування Бога, не кажучи вже про когось, хто вірив би в те, що світом править Бог і що Бог може принести людям світло та правильну дорогу. До тієї міри, коли людина зневажала існування Бога й не дозволяла Богу існувати. Коли людська розбещеність досягла цієї межі, Бог більше не міг цього терпіти. На що змінилося б Його терпіння? На прихід Божого гніву та Божого покарання. Хіба це не було частковим виявленням Божого характеру? Невже в нинішньому періоді немає людей, які були би праведними в очах Бога? Невже немає людей, які були б досконалими в очах Бога? Чи це період, у який поведінка всієї плоті на землі є розбещеною в очах Бога? Хіба в цей день і період усі люди з плоті – крім тих, кого Бог хоче зробити досконалими, і тих, хто може слідувати за Богом і прийняти Його спасіння, – не кидають виклик межі Божого терпіння? Чи все, що відбувається поруч із вами, – те, що ви бачите своїми очима, чуєте своїми вухами й особисто переживаєте щодня в цьому світі, – не сповнене насильства? Хіба в Божих очах не слід покласти кінець такому світу, такому періоду? Хоча передумови нинішнього періоду повністю відрізняються від передумов часів Ноя, почуття та гнів Бога щодо людської розбещеності залишаються точно такими самими. Бог може бути терплячим через Свою роботу, але, з огляду на обставини й умови, у Божих очах цей світ уже давно мав би бути знищений. Поточні обставини виходять далеко за рамки того, що було, коли світ був знищений потопом. Але в чому різниця? Це також те, що найбільше засмучує Боже серце, і, можливо, те, що ніхто з вас не може оцінити.

Коли Він знищив світ потопом, Бог зміг покликати Ноя побудувати ковчег і виконати частину підготовчої роботи. Бог міг покликати одну людину – Ноя – зробити для Нього цю низку речей. Але в нинішній період Богу немає кого покликати. Чому саме? Кожен із тих, хто тут сидить, напевно, дуже добре розуміє та знає причину. Чи Я маю пояснювати її на пальцях? Якщо сказати це вголос, ви всі можете засмутитись і втратити обличчя. Деякі люди можуть сказати: «Хоча ми не праведні люди й не досконалі в очах Бога, але якби Бог указав нам щось зробити, то ми все одно були б здатні це зробити. Раніше, коли Він говорив, що наближається катастрофічне стихійне лихо, ми починали заготовляти їжу й речі, які знадобилися б у разі лиха. Хіба все це не робилося згідно з Божими вимогами? Хіба ми дійсно не сприяли Божій роботі? Хіба те, що робили ми, не можна порівняти з тим, що зробив Ной? Хіба те, що ми робили, – не справжній послух? Хіба ми не слідували Божим вказівкам? Хіба ми не робили те, що казав Бог, бо віримо в Божі слова? То чому ж Бог досі смутний? Чому Бог каже, що Йому немає кого покликати?». Чи є якась різниця між вашими діями та діями Ноя? У чому ця різниця? (Заготовляти сьогодні їжу на випадок лиха було нашим власним наміром.) (Наші дії не можуть вважатися «праведними», тоді як Ной був праведним чоловіком у Божих очах.) Те, що ви сказали, недалеко від істини. Те, що робив Ной, суттєво відрізнялося від того, що люди роблять зараз. Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. Чи він робив це, щоб допомогти собі уникнути лиха? Ні. Чи питав він у Бога, скільки часу ще мине до того, як світ буде знищено? Ні, не питав. Хіба він питав у Бога чи знав, скільки часу знадобиться, щоб побудувати ковчег? І цього він теж не знав. Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно. Сучасні люди не такі самі: щойно через слово Боже просочується хоч краплина інформації, щойно люди відчувають просто шелест листя на вітрі, вони відразу ж починають діяти, незважаючи ні на що й попри всяку ціну, заготовляючи те, що вони їстимуть, питимуть і використовуватимуть після лиха, навіть плануючи шляхи втечі на час, коли вдарить лихо. Навіть цікавіше те, що в цей ключовий момент людський мозок дуже добре «виконує поставлене завдання». За обставин, коли Бог не дав жодних вказівок, людина може спланувати все дуже правильно. Такі плани можна описати словом «досконалі». А що говорить Бог, які в Нього наміри, чого хоче Бог – це нікого не цікавить, і ніхто не намагається це оцінити. Хіба це не найбільша різниця між людьми сьогодення та Ноєм?

Чи бачите ви в цьому записі історії Ноя частину Божого характеру? У Бога є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту й насильство. Коли Він досягне цієї межі, Він більше не буде терплячим і натомість почне Своє нове управління й новий план, почне робити те, що мусить, відкриє Свої діла й іншу сторону Свого характеру. Ця Його дія – не для того, аби продемонструвати, що людина ніколи не мусить Його ображати чи що Він сповнений влади та гніву, і не для того, аби показати, що Він може знищити людство. Справа в тому, що Його характер і Його свята сутність більше не можуть дозволяти й терпіти, щоб таке людство жило перед Ним, жило під Його владою. Тобто коли все людство буде проти Нього, коли на всій землі не залишиться жодної людини, яку Він міг би спасти, Він більше не матиме терпіння для такого людства й без жодних сумнівів виконає Свій план – знищить таке людство. Таке діяння Бога визначається Його характером. Це необхідний наслідок, наслідок, якого мусить зазнати кожна створена істота під владою Бога. Хіба це не показує, що в нинішній період Бог не може дочекатися, коли Він виконає Свій план і спасе людей, яких хоче спасти? Чим Бог переймається найбільше за цих обставин? Не тим, як люди, які взагалі не слідують за Ним, або ті, хто все одно протистоїть Йому, ставляться до Нього чи чинять опір, і не тим, як людство зводить на Нього наклепи. Він переймається лише тим, чи люди, які слідують за Ним, об’єкти Його спасіння в Його плані управління, були Ним довершені, чи стали вони гідними Його вдоволення. Що ж до інших людей, окрім тих, хто слідує за Ним, то Він лише час від часу трохи карає їх, щоб виявити Свій гнів. Наприклад, цунамі, землетрусами, виверженням вулканів. Водночас Він також посилено захищає тих, хто слідує за Ним і має бути Ним урятований, і опікується ними. Божий характер такий: з одного боку, Він може мати надзвичайне терпіння й поблажливість до людей, яких Він має намір зробити довершеними, і Він може чекати на них стільки, скільки зможе; з іншого боку, Бог пристрасно ненавидить і зневажає людей сатанинського типу, які не слідують за Ним і протистоять Йому. Хоча Йому байдуже, чи слідують за Ним ці люди сатанинського типу й чи вони Йому поклоняються, Він усе одно гидує ними, при цьому маючи до них терпіння у Своєму серці, і, визначаючи кінець цих людей сатанинського типу, Він також чекає на прихід етапів Свого плану управління.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 27

Боже благословення Ною після потопу

Буття 9:1–6: «І поблагословив Бог Ноя й синів його, та й промовив: Плодіться й розмножуйтеся, та наповнюйте землю! І ляк перед вами, і страх перед вами буде між усією звіриною землі, і між усім птаством небесним, між усім, чим роїться земля, і між усіма рибами моря. У ваші руки віддані вони. Усе, що плазує, що живе воно, буде вам на їжу. Як зелену ярину Я віддав вам усе. Тільки м’яса з душею його, цебто з кров’ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, з руки кожного брата його Я буду жадати душу людську. Хто виллє кров людську з людини, то виллята буде його кров, бо Він учинив людину за образом Божим».

Після того як Ной прийняв Божі вказівки, побудував ковчег і пережив дні, коли Бог за допомогою потопу знищив світ, уся його сім’я з восьми людей вижила. Крім родини Ноя з восьми людей, усе людство було знищено, і все живе на землі було знищено. Ною Бог дав благословення й сказав деякі речі йому та його синам. Ці речі були тим, що Бог йому дарував, а також Божим благословенням для нього. Це благословення й обітниця, яку Бог дає тому, хто може слухати Його та приймати Його вказівки, а також спосіб, у який Бог винагороджує людей. Тобто незалежно від того, чи був Ной досконалою людиною або праведником у Божих очах, і незалежно від того, скільки він знав про Бога, якщо коротко, Ной і троє його синів усі слухали Божі слова, сприяли Божій роботі й виконували те, що мали виконувати згідно з Божими вказівками. У результаті вони зберегли людей і різні види живих істот для Бога після знищення світу потопом, зробивши великий внесок у наступний етап Божого плану управління. За все, що зробив Ной, Бог благословив його. Можливо, для людей сьогодення те, що він зробив, навіть не було варте згадки. Дехто навіть може подумати: «Ной нічого не зробив; Бог вирішив помилувати його, тож він точно був би помилуваний. Він вижив не завдяки власним досягненням. Це Бог хотів, щоб сталося саме так, бо людина пасивна». Але Бог думав не це. Для Бога неважливо, велика людина чи нікчемна, якщо вона спроможна слухати Його, коритися Його вказівкам і тому, що Він їй доручає, і здатна сприяти Його роботі, Його волі та Його плану, щоб Його воля та Його план могли здійснюватися безперебійно, – тоді така поведінка гідна Його згадки й отримання Його благословення. Бог дорожить такими людьми, і Він цінує їхні вчинки, їхню любов і прихильність до Нього. Таким є ставлення Бога. То чому ж Бог благословив Ноя? Бо так Бог ставиться до подібних вчинків і послуху людини.

Деякі люди скажуть про Боже благословення Ною: «Якщо людина слухає Бога й догоджає Богу, то Бог мусить благословити людину. Хіба це не очевидно?». Чи можна так говорити? Деякі люди кажуть: «Ні». Чому не можна так говорити? Деякі люди кажуть: «Людина не гідна втішатися Божим благословенням». Це не зовсім правильно. Бо коли людина приймає те, що Бог їй доручає, у Бога є стандарт для оцінки того, добрі її вчинки чи погані, чи послухалася людина, чи виконала вона Божу волю й чи відповідає цьому стандарту те, що вона робить. Богу важливе серце людини, а не її дії на поверхні. Це не так, що Бог повинен благословляти людину, поки вона щось робить, незалежно від того, як вона це робить. Це помилкове уявлення, яке люди мають про Бога. Бог дивиться не лише на кінцевий результат справ – Він більше наголошує на тому, яке в людини серце та ставлення в процесі розвитку справ, і Він дивиться на те, чи в серці людини є послух, уважність і бажання догодити Богу. Скільки Ной тоді знав про Бога? Чи стільки, скільки ви зараз знаєте вчень? З точки зору таких аспектів істини, як поняття про Бога та знання про Бога, чи отримав він стільки поливу й пастирства, як ви? Ні, не отримав! Але є один незаперечний факт: у свідомості, умах і навіть у глибині сердець людей сьогодення їхні поняття про Бога та ставлення до Бога невизначені й неоднозначні. Можна навіть сказати, що частина людей негативно ставиться до існування Бога. Але в серці Ноя та його свідомості існування Бога було абсолютним і поза найменшим сумнівом, а отже, його послух Богові був непідробним і міг витримати випробування. Його серце було чистим і відкритим до Бога. Йому не потрібно було надмірного знання вчень, щоб переконати себе слідувати кожному слову Бога, і так само йому не потрібно було багато фактів, які б доводили існування Бога, щоб бути спроможним прийняти те, що Бог йому доручив, і бути здатним зробити все, чого би Бог від нього не захотів. Це суттєва відмінність між Ноєм і людьми сьогодення. Це також істинне визначення того, якою саме є досконала людина в очах Бога. Чого Бог хоче, то це людей на кшталт Ноя. Таких людей, як він, Бог хвалить, і саме таких людей Бог благословляє. Чи ви отримали від цього якесь просвітління? Люди дивляться на людей іззовні, тоді як те, на що дивиться Бог, – це серця людей і їхня сутність. Бог нікому не дозволяє байдужості чи сумнівів щодо Нього, і так само Він не дозволяє людям якось підозрювати чи випробовувати Його. Отже, навіть хоча люди сьогодення перебувають віч-на-віч із Божим словом – навіть можна сказати, що віч-на-віч із Богом, – щось глибоко в їхніх серцях, існування їхньої розбещеної сутності та їхнє вороже ставлення до Нього завадили людям мати справжню віру в Бога та стали на перешкоді послуху Йому. Через це їм дуже важко отримати те саме благословення, яке Бог дарував Ною.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 28

Бог використовує веселку як символ Свого заповіту з людиною (Вибрані уривки)

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Більшість людей знає, що таке веселка, і чула якісь історії про веселки. Що ж до історії про веселку в Біблії, то хтось у неї вірить, хтось вважає легендою, а хтось не вірить узагалі. Хай там що, а всі події, пов’язані з веселкою, були роботою Бога та відбулися в процесі Божого управління людиною. Ці події точно записано в Біблії. Ці записи не говорять нам про те, у якому настрої Бог був у той час і з якими намірами сказав ці слова. Ба більше, ніхто не може оцінити, що Бог відчував, коли казав їх. Однак душевний стан Бога у зв’язку з усією цією подією відкривається між рядками тексту. Його думки в той час наче вискакують зі сторінки через кожне слово та фразу Божого Слова.

Божі думки – це те, про що люди повинні турбуватися та що мусять намагатися пізнати найбільше. Причина цього в тому, що Божі думки нерозривно пов’язані з людським розумінням Бога, а людське розуміння Бога є невід’ємною ланкою для входження людини в життя. Отже, що думав Бог у той час, коли відбувалися ці події?

Спочатку Бог створив людство, яке в Його очах було дуже добрим і близьким до Нього, але воно було знищене потопом після бунту проти Нього. Чи боляче було Богу, що таке людство просто так миттєво зникло? Звісно, було боляче! Отже, як Він виявив цей біль? Як це було записано в Біблії? У Біблії це було записано такими словами: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити». Це просте речення відкриває думки Бога. Це знищення світу завдало Йому дуже великого болю. Кажучи людськими словами, Він дуже засмутився. Ми можемо уявити: як виглядала земля, колись повна життя, після знищення потопом? Як виглядала в той час земля, колись повна людських істот? Ні людських поселень, ні живих істот, повсюди вода й повне спустошення на поверхні води. Чи така картина була в початкових намірах Бога, коли Він створював світ? Звісно, що ні! Початковим наміром Бога було побачити життя по всій землі, побачити, як створені Ним людські істоти поклоняються Йому, а не лише щоб Ной єдиний поклонявся Йому чи єдиний міг відповісти на Його заклик довершити те, що йому було доручено. Коли людство зникло, Бог побачив не те, що Він спочатку задумував, а повну протилежність Своєму наміру. Як би Його серцю не боліти? Тож коли Він відкривав Свій характер і проявляв Свої емоції, Бог ухвалив рішення. Яке рішення Він ухвалив? Створити лук у хмарі (тобто ті веселки, які ми бачимо) як заповіт із людиною, обітницю, що Бог більше не знищить людство потопом. Водночас це також мало говорити людям, що Бог знищив світ потопом, щоб людство завжди пам’ятало, чому Бог таке зробив.

Чи хотів Бог знищення світу в той час? Це точно не те, чого хотів Бог. Може, ми й здатні трохи уявити жалюгідний вигляд землі після знищення світу, але ми не можемо й близько уявити, якою була ця картина в той час в очах Бога. Можна сказати, що ніхто – хоч люди сьогодення, хоч люди минулого – не здатен ні уявити, ні оцінити, що відчував Бог, коли побачив ту картину, той образ світу після його знищення потопом. Бог був змушений зробити це через непослух людини, але біль, якого зазнало Боже серце через це знищення світу потопом, є реальністю, яку ніхто не може ні осягнути, ні оцінити. Ось чому Бог уклав із людством заповіт, через який Він мав на меті сказати людям пам’ятати, що колись Бог таке зробив, і поклястися їм, що Бог ніколи більше не знищить світ таким чином. У цьому заповіті ми бачимо Боже серце – ми бачимо, що Боже серце боліло, коли Він знищував це людство. Кажучи людською мовою, коли Бог знищував людство й бачив, як людство зникає, Його серце ридало й обливалося кров’ю. Хіба це не найкращий спосіб це описати? Люди використовують ці слова, щоб пояснити людські емоції, але оскільки людська мова занадто недосконала, їх використання для опису Божих почуттів і емоцій не здається Мені дуже вже поганим, а ці слова – дуже вже надмірними. Принаймні це дає вам дуже яскраве, дуже виразне розуміння того, яким був Божий настрій у той час. Про що ви тепер подумаєте, коли знову побачите веселку? Принаймні ви згадаєте, як Бог колись сумував через знищення світу потопом. Ви згадаєте: навіть хоча Бог ненавидів цей світ і зневажав це людство, та коли Він знищував людських істот, яких створив Своїми власними руками, Його серце боліло, почувалося неохоче й силувалося відпустити, і йому було важко це витримати. Його єдиною втіхою була родина Ноя з восьми людей. Саме завдяки співпраці Ноя Його кропіткі зусилля зі створення всього сущого не стали марними. У той час, коли Бог страждав, лише це єдине могло втишити Його біль. Відтоді Бог поклав усі Свої надії щодо людства на сім’ю Ноя, сподіваючись, що вони зможуть жити під Його благословеннями, а не під Його прокляттям, сподіваючись, що вони більше ніколи не побачать, як Бог знову знищить світ потопом, і також сподіваючись, що вони не будуть знищені.

Про яку частину Божого характеру ми маємо дізнатися з цього? Бог зневажав людину, бо людина була ворожою до Нього, але в Його серці Його піклування, турбота й милосердя до людства залишалися незмінними. Навіть коли Він знищив людство, Його серце залишилося незмінним. Коли людство було повне розбещеності й жахливою мірою неслухняне Богу, Бог мав знищити це людство через Свій характер і Свою сутність, а також згідно зі Своїми принципами. Але через Божу сутність Він усе одно жалів людство й навіть хотів різними способами викупити людство, щоб воно могло жити далі. Однак людина виступала проти Бога, продовжувала не слухатися Бога та відмовлялася прийняти Боже спасіння; тобто відмовлялася прийняти Його добрі наміри. Як би Бог не закликав їх, не нагадував їм, не постачав їх, не допомагав їм і не терпів їх, люди цього не розуміли, не цінували та не звертали на це уваги. У Своєму болі Бог усе одно не забув обдарувати людину Своєю найбільшою терпимістю, чекаючи, поки людина поверне назад. Але коли Йому урвався терпець, Він без жодних вагань зробив те, що мусив. Інакше кажучи, від моменту, коли Бог запланував знищити людство, до початку Його роботи зі знищення людства минув певний період часу та відбувся певний процес. Цей процес був потрібен, щоб дати людині можливість повернути назад, і це був останній шанс, який Бог давав людині. То що ж Бог робив у цей період перед знищенням людства? Бог виконав значну роботу нагадування й закликання. Як би Боже серце не боліло й не сумувало, Він продовжував покладати на людство Своє піклування, турботу та велике милосердя. Що ми з цього бачимо? Безсумнівно, ми бачимо, що Божа любов до людства дійсна, а не просто на словах. Вона справжня, відчутна й помітна, а не вдавана, підроблена, облудна чи показна. Бог ніколи не вдається до обману й не створює неправдивих образів, щоб люди побачили, що Він гідний любові. Він ніколи не використовує неправдивих свідчень, щоб дати людям побачити Свою красу або щоб виставити напоказ Свою красу та святість. Хіба ці аспекти Божого характеру не заслуговують людської любові? Хіба їм не варто поклонятися? Хіба їх не варто цінувати? Тут Я хочу у вас запитати: тепер, коли ви почули ці слова, чи думаєте ви, що Божа велич – це лише пусті слова на аркуші паперу? Чи Божа краса – це лише пусті слова? Ні! Аж ніяк! Боже верховенство, велич, святість, терпимість, любов тощо – кожна подробиця кожного з різноманітних аспектів Божого характеру та сутності знаходить практичне виявлення щоразу, коли Він виконує Свою роботу, втілюється в Його волі щодо людини, а також здійснюється й відображається в кожній людині. Незалежно від того, чи відчував ти це раніше, Бог усіляко піклується про кожну людину, використовуючи Своє щире серце, мудрість і різні методи, щоб зігріти серце кожної людини та пробудити дух кожної людини. Це беззаперечний факт.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 29

Бог використовує веселку як символ Свого заповіту з людиною (Вибрані уривки)

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Бог створив людство; незалежно від того, чи люди розбещені, чи йдуть за Ним, Бог ставиться до них як до Своїх найдорожчих близьких – або, як сказали б людські істоти, як до Своїх найрідніших, – а не як до Своїх іграшок. Хоча Бог каже, що Він – Творець, а людина – Його творіння, що може звучати так, наче між ними незначна різниця в ранзі, але реальність така, що все зроблене Богом для людства набагато перевищує подібні стосунки. Бог любить людство, піклується про людство, виявляє турботу про людство, а також постійно й невпинно забезпечує людство. Він ніколи не відчуває у Своєму серці, що це додаткова робота чи щось таке, що заслуговує на велику похвалу. Він також не відчуває, ніби, спасаючи людство, постачаючи його й даруючи йому все, Він робить людству величезне благодіяння. Він просто тихо й мовчазно забезпечує людство – по-Своєму, через Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Скільки б забезпечення та скільки б допомоги людство не отримувало від Нього, Бог ніколи не думає й не намагається поставити Собі це в заслугу. Це визначається сутністю Бога, і саме це є істинним виявленням Божого характеру. Ось чому ні в Біблії, ні в інших книгах ми ніколи не бачимо, щоб Бог висловлював Свої думки, і ми ніколи не бачимо, щоб Бог описував чи оголошував людям, чому Він це робить або чому Він так піклується про людство, і щоб Він це робив, аби змусити людей бути Йому вдячними та хвалити Його. Навіть коли Він страждає, коли Його серце розривається від болю, Він ніколи не забуває про Свою відповідальність перед людством і про Свою турботу про людство; і все це – поки Він переносить цей біль і страждання на самоті, у мовчанні. Навпаки, Бог продовжує забезпечувати людство, як Він завжди це робив. Хоча людство часто хвалить Бога або свідчить про Нього, Бог нічого цього не вимагає. Причина цього в тому, що Бог завжди робить добро для людства без наміру отримати за це подяку чи відплату. З іншого боку, ті, хто вміє Бога боятися, а від злого втікати, ті, хто вміє справді йти за Богом, слухати Його й бути Йому вірним, і ті, хто вміє Його слухатися, – це ті люди, які часто отримуватимуть Божі благословення, і Бог даруватиме такі благословення беззастережно. Ба більше, благословення, які люди отримують від Бога, часто виходять за межі їхньої уяви, а також за межі всього, що людські істоти можуть виправдати зробленими справами чи заплаченою ціною. Коли людство втішається Божими благословеннями, хіба комусь є діло до того, що робить Бог? Чи хтось проявляє якусь турботу про те, як почувається Бог? Чи намагається хтось оцінити біль Бога? Відповідь – категоричне «ні»! Чи може якась людська істота, зокрема й Ной, оцінити біль, який Бог відчував у той момент? Чи може хтось збагнути, навіщо Богу було укладати такий заповіт? Не може! Людство не цінує Божого болю не тому, що не може зрозуміти Божого болю, і не через відстань між Богом і людиною чи різницю в їхньому статусі; натомість причина в тому, що людству взагалі немає діла до жодних Божих почуттів. Людство думає, що Бог незалежний – що Бог не потребує, аби люди піклувалися про Нього, розуміли Його чи виявляли до Нього увагу. Бог є Бог, тому Він не має болю, не має емоцій; Він не стане сумувати, Він не відчуває смутку, Він навіть не плаче. Бог є Бог, тож Йому не потрібно жодних емоційних проявів і не потрібно ніякої емоційної розради. Якщо ж за певних обставин Йому все-таки це знадобиться, то Він зможе впоратися сам і не потребуватиме ніякої допомоги від людства. І навпаки, це саме слабкі, незрілі люди потребують Божої розради, забезпечення, підбадьорення та навіть того, щоб Він утішав їхні емоції завжди й усюди. Такі речі криються глибоко в серцях людства: це людина слабка; вона потребує, щоб Бог усіляко нею опікувався, вона заслуговує на всю турботу, яку отримує від Бога, і вона повинна вимагати від Бога всього, що, на її думку, має їй належати. А Бог – сильний; у Нього є все, і Він повинен бути опікуном людства й дарувальником благословень. Оскільки Він уже Бог, Він всемогутній і ніколи нічого не потребує від людей.

Оскільки людина не звертає уваги на жодне з Божих одкровень, вона ніколи не відчувала ні Божого смутку, ні Божого болю, ні Божої радості. Але навпаки, Бог знає всі людські прояви як свої п’ять пальців. Бог забезпечує потреби кожного завжди й усюди, спостерігаючи за мінливими думками кожної людини й таким чином утішаючи й напучуючи її, направляючи й освічуючи її. З точки зору всього того, що Бог зробив із людством, і всіх тих цін, які Він за це заплатив, чи можуть люди знайти в Біблії або в будь-чому сказаному Богом до цього часу уривок, у якому чітко стверджується, що Бог чогось вимагатиме від людини? Ні! Навпаки, як би люди не ігнорували Боже мислення, Він усе одно послідовно веде людство, послідовно забезпечує людство й допомагає йому, щоб воно могло йти Божим шляхом, аби досягти прекрасного місця призначення, яке Він приготував для людства. Коли йдеться про Бога, про те, Хто Він є і чим володіє, Його благодать, Його милість і всі Його нагороди будуть беззастережно даровані тим, хто любить Його та слідує за Ним. Але Він ніколи нікому не відкриває ні пережитого болю, ні Свого душевного стану, і Він ніколи не скаржиться на те, що хтось не був уважним до Нього чи не знав Його волі. Він просто мовчки все це переносить, чекаючи того дня, коли людство буде здатне зрозуміти.

Чому Я тут про це говорю? Що ви бачите з того, що Я сказав? У Божій сутності й характері є щось, чого аж надто легко не помітити, щось, чим володіє тільки Бог і ніхто з людей, зокрема й тих, кого інші вважають великими людьми, добрими людьми чи Богом їхньої уяви. Що це? Божа самовідданість. Говорячи про самовідданість, ти можеш думати, що ти теж дуже самовідданий, бо коли йдеться про твоїх дітей, ти ніколи з ними не торгуєшся й не сперечаєшся, або ти думаєш, що ти також дуже самовідданий, коли йдеться про твоїх батьків. Що б ти не думав, принаймні ти маєш уявлення про слово «самовідданий» і вважаєш, що воно позитивне та що бути самовідданою людиною дуже благородно. Коли ти самовідданий, ти високо себе цінуєш. Але немає нікого, хто міг би побачити самовідданість Бога в усьому серед людей, подій, об’єктів і в Його роботі. Чому це так? Бо людина занадто себелюбна! Чому Я це кажу? Людство живе в матеріальному світі. Ти можеш слідувати за Богом, але ти ніколи не бачиш і не цінуєш того, як Бог забезпечує тебе, любить тебе й турбується про тебе. То що ж ти бачиш? Ти бачиш своїх кровних родичів, які тебе люблять або балують. Ти бачиш те, що корисно твоїй плоті, ти піклуєшся про людей і речі, які ти любиш. Це так звана людська самовідданість. Однак такі «самовіддані» люди ніколи не турбуються про Бога, який дає їм життя. На відміну від Божої, людська самовідданість стає себелюбною й підлою. Самовідданість, у яку вірить людина, порожня й нереалістична, підроблена, несумісна з Богом і не має з Ним нічого спільного. Самовідданість людини – для самої людини, тоді як самовідданість Бога є справжнім виявленням Його сутності. Саме завдяки Божій самовідданості людина постійно отримує від Нього забезпечення. Можливо, вас не надто глибоко зачіпає тема, про яку Я сьогодні говорю, і ви просто киваєте на знак схвалення, але коли ти спробуєш оцінити Боже серце у своєму серці, то мимоволі відкриєш таке: серед усіх людей, подій і об’єктів, які ти можеш відчувати в цьому світі, лише Божа самовідданість є реальною й конкретною, бо лише Божа любов до тебе є безумовною й бездоганною. Будь-чия так звана самовідданість, окрім Божої, є вдаваною, поверховою, несправжньою; вона має мету, певні наміри, передбачає торги та не витримує жодних випробувань. Можна навіть сказати, що вона брудна й огидна. Чи ви згодні з цими словами?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Божі слова на кожен день. Уривок 30

Бог використовує веселку як символ Свого заповіту з людиною (Вибрані уривки)

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Наприкінці історії Ноя ми бачимо, що Бог використав незвичний для того часу спосіб вираження Своїх почуттів. Це був дуже особливий спосіб: укласти з людиною заповіт, який проголошував кінець Божого знищення світу потопом. На перший погляд, укладення заповіту може здатися звичайнісінькою справою. Це не що інше, як використання слів, аби зв’язати дві сторони зобов’язаннями та не дати їм порушити домовленість, щоб захистити інтереси обох сторін. За формою це дуже звичайна річ, але, судячи з мотивів і наміру Бога в цьому ділі, це справжнє виявлення Божого характеру та душевного стану. Якщо ти просто відкинеш ці слова та проігноруєш їх, якщо Я ніколи не скажу тобі правду про суще, то людство дійсно ніколи не дізнається, як мислить Бог. Можливо, у твоїй уяві Бог усміхався, укладаючи цей заповіт, або, можливо, Його обличчя було серйозним, але незалежно від того, який найзвичайніший вираз обличчя Бога уявляють люди, ніхто б не зміг побачити Боже серце чи Його біль, не кажучи вже про Його самотність. Ніхто не може змусити Бога довіряти йому, або бути гідним Божої довіри, або бути тим, кому Він може висловити Свої думки чи довірити Свій біль. Ось чому Бог не мав іншого вибору, крім зробити так. На перший погляд, Богу було легко попрощатися з людством, яким воно було, вирішити проблему минулого та досконало довершити Своє знищення світу потопом. Однак Бог поховав біль від цього моменту глибоко у Своєму серці. У той час, коли Бог не мав кому довіритися, Він уклав угоду з людством, сказавши їм, що більше не знищить світ потопом. Коли з’являлася веселка, це мало нагадувати людям, що таке колись сталося, і застерігати їх утримуватися від зла. Навіть у такому болісному стані Бог не забув про людство й усе одно так багато турбувався про нього. Хіба це не Божа любов і самовідданість? Але про що думають люди, коли страждають? Хіба не тоді вони потребують Бога найбільше? У такі моменти люди завжди тягнуть до себе Бога, щоб Він міг їх розрадити. Коли б то не було, Бог ніколи не підведе людей, і Він завжди дасть людям змогу вийти зі скрутного становища та жити у світлі. Хоча Бог так забезпечує людство, у людському серці Бог – не що інше, як заспокійлива пігулка, тонізуючий засіб для розради. Коли Бог страждає, коли Його серце зранене, мати створену істоту чи будь-яку людину, яка б складала Йому компанію чи втішала Його, безсумнівно, було б для Бога просто навіженим бажанням. Людина ніколи не зважає на Божі почуття, тому Бог ніколи не просить і не очікує, що хтось зможе Його втішити. Він просто використовує Свої власні методи, щоб висловити свій настрій. Люди не думають, що Богу дуже тяжко пережити якісь страждання, але тільки тоді, коли ти дійсно намагаєшся зрозуміти Бога, коли ти можеш по-справжньому оцінити щирі наміри Бога в усьому, що Він робить, ти можеш відчути Божу велич і Його самовідданість. Навіть хоча Бог уклав заповіт із людством за допомогою веселки, Він ніколи нікому не говорив, чому Він це зробив – чому Він уклав цей заповіт, – тобто Він ніколи нікому не говорив Своїх справжніх думок. Це пояснюється тим, що ніхто не може осягнути глибину любові Бога до людства, яке Він створив Своїми власними руками, а також ніхто не може оцінити, наскільки великого болю зазнало Його серце, коли Він знищував людство. Тож навіть якби Він сказав людям, що відчував, вони не змогли б прийняти цю довіру. Хоч Йому й болить, Він усе одно продовжує працювати над наступним етапом Своєї роботи. Бог завжди віддає людству все найкраще у Собі й у світі, а Сам тихо терпить усі страждання. Бог ніколи не виявляє цих страждань відкрито. Натомість Він терпить їх і мовчки чекає. Божа витривалість не холодна, не заціпеніла й не безпорадна, і вона не є ознакою слабкості. Натомість Божа любов і сутність завжди були самовідданими. Це природне виявлення Його сутності та характеру, а також справжнє втілення ідентичності Бога як істинного Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»