Божі слова на кожен день. Уривок 556

Тільки завдяки пошуку істини можна домогтися зміни характеру: люди мусять це ґрунтовно осмислити й зрозуміти. Якщо в тебе недостатнє розуміння істини, ти легко оступишся й зіб’єшся зі шляху. Якщо ти хочеш зростати в житті, ти мусиш шукати істину у всьому. Що б ти не робив, ти мусиш з’ясувати, як поводитися, щоб відповідати істині, і виявити, які в тобі існують вади, що порушують її; ти мусиш мати чітке розуміння цих речей. Якими б не були твої дії, тобі слід подумати, чи відповідають вони істині, і чи мають вони цінність і сенс. Ти можеш робити те, що відповідає істині, але ти не можеш робити того, що їй не відповідає. Щодо речей, які ти міг би робити або не робити, якщо від них можна відмовитися, тоді тобі слід їх облишити. В іншому разі, якщо ти робиш ці речі протягом деякого часу, а потім виявляєш, що тобі слід їх полишити, тоді негайно ухвали рішення та швидко полиш їх. Це принцип, якого тобі слід дотримуватися в усьому, що ти робиш. Деякі люди запитують: «Чому так важко шукати істину та практикувати її?». Схоже, ніби ти гребеш на човні проти течії, і якби ти перестав гребти вперед, тебе б віднесло течією назад. І все ж, чому насправді значно легше робити лихі або безглузді вчинки – так само просто, як плисти човном за течією? Чому це так? Це тому, що в природі людства – зраджувати Бога. Природа сатани зайняла домінуючу роль у людях, і це протидіюча сила. Люди з природою, яка зраджує Бога, звичайно, дуже схильні робити вчинки, які Його зраджують, і їм, само собою, важко виконувати позитивні дії. Це цілковито визначається природою й сутністю людства. Щойно ти дійсно зрозумієш істину й почнеш любити її всередині себе, тобі буде легко робити те, що відповідає істині. Ти виконуватимеш свій обов’язок і практикуватимеш істину нормально – навіть без зусиль і з радістю, і відчуватимеш, що для вчинення чогось негативного знадобляться значні зусилля. Це пояснюється тим, що істина зайняла домінуючу роль у твоєму серці. Якщо ти дійсно розумієш істини про людське життя, тоді в тебе є шлях для слідування щодо того, якою людиною бути, як бути відвертою й прямолінійною людиною, чесною людиною й тим, хто свідчить про Бога та служить Йому. І тільки-но ти зрозумієш ці істини, ти більше ніколи не зможеш робити лихі вчинки, що зневажають Його, і ти ніколи не гратимеш роль неправдивого керівника, неправдивого працівника або антихриста. Навіть якщо сатана обдурить тебе або хтось лихий підбурюватиме тебе, ти цього не зробиш; хто б не намагався примусити тебе, ти однаково не діятимеш у такий спосіб. Якщо люди здобувають істину й істина стає їхнім життям, вони стають здатними ненавидіти зло й відчувати внутрішню огиду до негативного. Їм було б важко коїти зло, тому що їхні характери життя змінилися, і вони були вдосконалені Богом.

Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш гордовитий і пихатий характер, то говорити тобі про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінить, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої гонор і пиха змусили б тебе дивитися на Бога зверхньо і вважати Його неважливим; вони змусили б тебе звеличувати себе, постійно виставляти себе напоказ; вони змусили б тебе зневажати інших, вони не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони викорінили б місце Бога з твого серця та, в кінцевому підсумку, змусили б тебе зайняти місце Бога й вимагати, щоб люди підкорялися тобі, а також шанувати твої власні думки, ідеї та уявлення як істину. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла! Щоб вирішити проблему злих учинків, люди мають спершу вирішити питання своєї природи. Без зміни характеру було б неможливо забезпечити докорінне вирішення цієї проблеми. Коли в тебе з’явиться певне розуміння Бога, коли ти побачиш свою власну зіпсованість і визнаєш мерзенність і потворність зарозумілості й марнославства, ти відчуєш відразу, огиду та страждання. Ти зможеш свідомо робити деякі речі, щоб догоджати Богові, і, так чинячи, почуватимешся вільно. Ти зможеш свідомо читати слово Боже, звеличувати Бога, свідчити про Нього, і у своєму серці відчуватимеш насолоду. Ти свідомо зніматимеш із себе маску, виявляючи власну потворність, і, завдяки цьому почуватимешся добре й відчуватимеш, що перебуваєш у покращеному душевному стані. Перший крок на шляху до зміни свого характеру – це прагнення зрозуміти Божі слова й увійти в істину. Тільки завдяки розумінню істини ти можеш досягти проникливості; тільки завдяки проникливості ти можеш ґрунтовно розуміти те чи інше; тільки ґрунтовно розуміючи те чи інше, ти можеш по-справжньому пізнати себе; тільки по-справжньому пізнавши себе, ти можеш зректися плоті й у такий спосіб практикувати істину, що поступово приведе тебе до послуху Богові, і крок за кроком ти йтимеш правильним шляхом у своїй вірі в Бога. Це пов’язано з тим, наскільки рішучими є люди в пошуку істини. Якщо людина дійсно сповнена рішучості, то через пів року або рік вона стане на правильний шлях. Протягом трьох-п’яти років вона побачить результати й відчує, що досягає прогресу в житті. Якщо люди вірять у Бога, але не шукають істини й ніколи не зосереджуються на практиці істини, тоді вони можуть вірити десять-двадцять років, не переживаючи жодних змін. І зрештою вони думатимуть, що саме це і є вірою в Бога; вони вважатимуть, що це майже те ж саме, що і їхній попередній спосіб життя в мирському світі, і що бути живим не має сенсу. Це дійсно показує, що без істини життя пусте. Вони можуть бути здатними промовляти деякі слова вчення, але вони й далі почуватимуться невтішеними та зніяковілими. Якщо люди мають певні знання про Бога, знають, як жити значущим життям, і можуть робити дещо на догоду Богові, тоді вони відчують, що це справжнє життя, що тільки коли вони так житимуть, їхнє життя матиме сенс, і що вони мають жити так, щоб догоджати Богові, віддячувати Богові й відчувати спокій. Якщо вони можуть свідомо догоджати Богові, практикувати істину, зрікатися себе, відмовлятися від своїх власних ідей і бути слухняними й уважними до Божої волі – якщо вони здатні робити все це свідомо – то саме це означає точно та щиро практикувати істину. Це не так, як було раніше, коли люди просто покладалися на уяву й дотримувалися правил, думаючи, що це і є практикою істини. Насправді покладатися на уяву й дотримуватися правил – дуже втомливо, не розуміти істини й робити щось без принципів – теж дуже стомливо, а сліпо робити щось без цілей іще більш стомливо. Коли ти зрозумієш істину, ніхто й ніщо тебе більше не обмежуватиме, і ти істинно матимеш свободу та звільнення. Ти діятимеш принципово, будеш розслабленим і щасливим, і тобі не буде здаватися, що це вимагає надто великих зусиль або заподіює забагато страждань. Якщо в тебе такий стан, значить, у тебе є істина й людська сутність, і ти – той, чий характер змінився.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи істину, можна досягти зміни у своєму характері»

Божі слова на кожен день. Уривок 557

Що б не трапилося в процесі здобуття життєвого досвіду, ти мусиш навчитися шукати істину й ретельно обмірковувати питання відповідно до Божих слів та істини. Коли ти знатимеш, як робити те, що повністю відповідає Божій волі, ти зможеш полишити те, що походить із твоєї власної волі. Щойно ти дізнаєшся, як діяти відповідно до Божої волі, тобі слід просто робити це, ніби плисти за природною течією. Виконання дій у такий спосіб дозволяє почуватися розслаблено й легко, і саме так діють люди, які розуміють істину. Якщо ти можеш показати людям, що ти дійсно ефективний у виконанні свого обов’язку, і що у твоїх діях є принципи, що твій характер життя дійсно змінився, що ти зробив багато добрих справ для Божих обранців, тоді ти – той, хто розуміє істину і, безсумнівно, має образ людини; і, звичайно ж, коли ти їси та п’єш слова Божі, це дає результат. Щойно людина щиро зрозуміє істину, вона зможе розрізняти свої різні стани, вона зможе чітко розуміти складні питання, і тому вона знатиме, як правильно практикувати. Якщо людина не розуміє істини й не може розпізнати свій власний стан, тоді, якщо вона захоче зректися себе, вона не буде знати, від чого зрікатися або як це зробити. Якщо вона хоче відмовитися від власної волі, вона не знатиме, що не так із її власною волею, вона вважатиме, що її воля відповідає істині, і навіть може розглядати власну волю як просвітління Святого Духа. Як така людина відмовиться від власної волі? Вона не зможе цього зробити, і тим паче вона не зможе зректися плоті. Тому, коли ти не розумієш істини, ти легко можеш помилково вважати речі, що походять від твоєї власної волі, узгоджуються з людськими уявленнями, добротою, любов’ю, стражданням та сплатою ціни, правильними та відповідними істині. Як же тоді ти міг би зректися цих людських речей? Ти не розумієш істини й не знаєш, що означає практикувати істину. Ти знаходишся повністю в темряві й навіть не можеш знати, що робити, тому ти можеш робити лише те, що вважаєш добрим, і, як наслідок, у дечому допускаєш відхилення. Деякі з них спричинені дотриманням правил, деякі – ентузіазмом, а деякі інші – втручанням сатани. Ось якими є люди, які не розуміють істини. Вони дуже неуважні, коли щось роблять, і незмінно допускають відхилення, взагалі не маючи точності. Люди, які не розуміють істини, мають абсурдне сприйняття, цілком подібно до безбожників. Як вони взагалі можуть практикувати істину? Як вони взагалі можуть розв’язувати проблеми? Розуміння істини – непроста справа. Наскільки б високим чи низьким не був духовний рівень людини, навіть якщо вона здобувала досвід протягом усього свого життя, кількість істини, яку вона може зрозуміти, обмежена, і кількість слова Божого, яке вона може зрозуміти, також обмежена. Люди, які є відносно досвідченішими, – це люди, які розуміють деякі істини, і вони щонайбільше можуть перестати робити те, що протистоїть Богу, і припинити коїти щось явно лихе. Для них неможливо діяти без підмішування власних намірів. Оскільки люди мають нормальне мислення, і їхні думки не завжди можуть відповідати слову Божому, підмішування їхньої власної волі неминуче. Важливо мати здатність розрізняти все те, що походить від власної волі людини й суперечить слову Божому, істині та просвітлінню Святого Духа. Це вимагає від тебе наполегливої праці задля розуміння слова Божого; лише коли ти зрозумієш істину, у тебе буде проникливість, і лише тоді ти зможеш гарантувати, що не коїтимеш зла.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише шукаючи істину, можна досягти зміни у своєму характері»

Божі слова на кожен день. Уривок 558

Щоб пізнати себе, потрібно знати власні прояви розбещеності, свій розбещений характер, свої ключові слабкості, свою природу й сутність. Ти також мусиш знати до найменших дрібниць те, що виявляється у твоєму повсякденному житті, – твої мотиви, перспективи та ставлення до всього, – і коли ти вдома, і коли кудись ідеш, і коли ти на зібранні, і коли їси та п’єш Божі слова, і коли стикаєшся з будь-якою проблемою. Через ці аспекти потрібно пізнати себе. Звісно, щоб пізнати себе на глибшому рівні, необхідно поєднувати це з Божими словами; результатів можна досягти, лише пізнаючи себе на основі Його слів. Приймаючи суд Божих слів, не бійтеся ні страждань, ні болю й тим більше не бійтеся того, що Божі слова пронижуть ваші серця й викриють ваш потворний стан. Страждати від такого корисно. Якщо ви вірите в Бога, то мусите читати більше Божих слів, які судять і карають людей, особливо тих слів, які відкривають сутність розбещеності людства, і більше порівнювати ці слова зі своїм практичним станом, більше застосовувати їх до себе та менше – до інших. Типи станів, які відкриває Бог, існують у кожній людині, і всі їх можна застосувати до тебе. Якщо ти в це не віриш, спробуй отримати такий досвід. Що більшим буде твій досвід, то більше ти знатимеш себе й відчуватимеш, що Божі слова дуже точні. Деякі люди не здатні застосовувати прочитані Божі слова до себе; вони думають, що частина цих слів стосується не їх, а інших. Наприклад, коли Бог викриває людей як блудниць і повій, деякі сестри вважають, що оскільки вони завжди були вірні своїм чоловікам, то ці слова не мають їх стосуватися; деякі сестри думають, що оскільки вони незаміжні й ніколи не мали сексуальних стосунків, то ці слова не мають стосуватись і їх теж. Деякі брати вважають, що ці слова ніяк їх не стосуються, бо спрямовані тільки на жінок; дехто вважає, що слова Божого одкровення занадто суворі й не відповідають дійсності, і тому відмовляється їх приймати. Є навіть люди, які кажуть, що в деяких випадках Божі слова хибні. Чи це правильне ставлення до Божих слів? Очевидно, що ні. Усі люди оцінюють себе за своєю зовнішньою поведінкою. Вони не здатні замислитися над собою й пізнати свою розбещену сутність у світлі Божих слів. Тут «повії» та «блудниці» означають сутність розбещеності, бруду й розпусти людства. Чоловік чи жінка, одружений чи неодружений – кожен має розбещені думки про розпусту, тож як це може ніяк тебе не стосуватися? Божі слова викривають розбещені людські характери; рівень розбещеності однаковий у всіх – і чоловіків, і жінок. Хіба це не факт? Перш ніж робити щось іще, ми мусимо усвідомити: усе, що говорить Бог, є істиною й відповідає фактам, і люди мусять приймати всі Його слова, незалежно від того, якими б суворими не були ті з них, що судять і викривають людей, або якими б лагідними не були слова спілкування про істину чи закликів до людей, і незалежно від того, чи є ці слова судом, чи благословеннями, чи засудженнями, чи прокляттями, гірке відчуття вони дають людям чи солодке. Саме так люди мусять ставитися до Божих слів. Яке це ставлення? Чи це віддане ставлення, чи побожне, чи терпляче, чи готовність приймати страждання? Ви дещо заплуталися. Кажу вам, що все це не те. У своїй вірі люди мусять твердо дотримуватися того, що Божі слова є істиною. А оскільки вони справді є істиною, люди мусять приймати їх раціонально. Незалежно від того, чи здатні люди це усвідомити й визнати, вони передусім мають ставитися до Божих слів з абсолютним прийняттям. Якщо Боже слово не викриває вас, то кого воно викриває? І якщо воно призначене не для того, щоб викривати вас, то чому вас просять його прийняти? Хіба тут немає суперечності? Бог промовляє до всього людства, кожне сказане Богом речення викриває розбещене людство, і ніхто не є винятком – природно, і ви теж. Жоден рядок Божих висловлювань не стосується ні зовнішніх проявів, ні якогось стану, ні тим більше зовнішніх правил або якоїсь простої форми поведінки людей. Божі слова не такі. Якщо ви думаєте, що кожен рядок вимовлених Богом слів лише відкриває якийсь простий різновид людської поведінки чи зовнішній прояв, то ви не маєте духовного розуміння й не усвідомлюєте, що таке істина. Слова Бога – це істина. Люди відчувають глибину Божих слів. У чому їхня глибина? Кожне з них викриває розбещені характери людей, а також сутнісні, глибоко вкорінені речі в їхньому житті – саме сутнісні речі, а не зовнішні прояви й тим більше не зовнішні вчинки. Якщо дивитися на людей за їхніми зовнішніми проявами, то може здатися, що всі люди добрі. Але чому ж тоді Бог каже, що деякі люди є злими духами, а деякі – нечистими духами? Це річ, яку ви не бачите. Отже, не можна ставитися до Божих слів ні у світлі людських уявлень і фантазій, ні у світлі людських чуток, ні тим більше у світлі заяв правлячої партії. Лише Божі слова є істиною; усі людські слова – це омана. Чи змінилося ваше ставлення до Божих слів після такого спілкування? Наскільки б великою чи малою не була ця зміна, наступного разу, коли ви читатимете Божі слова, які судять і викривають людей, ви принаймні маєте не намагатися полемізувати з Богом. Ви маєте припинити нарікати на Бога й казати: «Божі слова одкровення й суду дуже суворі; я не читатиму цю сторінку. Я просто її пропущу. Краще пошукаю щось про благословення й обітниці, щоб знайти якусь розраду». Під час читання Божого слова вам більше не слід вибирати й висмикувати ті уривки, що відповідають вашим власним нахилам. Ви мусите прийняти істину, суд і кару Божих слів; тільки тоді ваш розбещений характер зможе очиститися, тільки тоді ви зможете досягти спасіння.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Важливість пошуку істини та шлях її пошуку»

Божі слова на кожен день. Уривок 559

Як зрозуміти людську природу? Розуміння своєї природи насправді означає аналіз того, що знаходиться глибоко у твоїй душі, – того, що є у твоєму житті, і всієї логіки та філософій сатани, якими ти жив, – а саме це і є життям сатани, яким ти жив. Ти зможеш зрозуміти свою природу, лише розкривши глибинні речі у своїй душі. Як їх розкрити? Їх не можна розкрити чи розітнути лише за раз-два. Багато разів ти закінчуєш щось робити, але все одно не приходиш до розуміння. Перш ніж ти зумієш здобути навіть крихітну дрібку усвідомлення чи розуміння, може минути три чи п’ять років. Отже, у багатьох ситуаціях потрібно розмірковувати над собою й пізнавати себе. Щоб побачити якісь результати, потрібно глибоко копати й розтинати себе у відповідності до Божих слів. У міру того, як твоє розуміння істини ставатиме дедалі глибшим, ти поступово пізнаватимеш власну природу й сутність через розмірковування над собою та самопізнання.

Щоб пізнати свою природу, потрібно здобути її розуміння за допомогою кількох речей. По-перше, необхідно чітко розуміти, що тобі подобається. Тут ідеться не про те, що ти любиш їсти чи носити, а радше про те, чим ти тішишся, чому заздриш, чому поклоняєшся, чого прагнеш і на що звертаєш увагу в глибині душі, з якими людьми тобі подобається спілкуватися, якими людьми ти захоплюєшся та яких боготвориш у глибині душі. Наприклад, більшості подобаються ті, хто має високе становище, люди з витонченою мовою й манерами, ті, хто говорить красномовно й улесливо, або ті, хто щось із себе вдає. Вищесказане стосується того, з ким людям подобається мати справу. Що ж до того, чим люди тішаться, то це, зокрема, готовність робити щось легке та втіха від учинків, які інші вважають добрими й за які співатимуть тобі хвалу та робитимуть компліменти. У природі людей – любити речі, у яких є певна спільна ознака: людям подобаються події, об’єкти й інші люди, зовнішній вигляд яких викликає заздрість, які виглядають дуже красиво й розкішно, які спонукають їм поклонятися. Людям подобаються великі, сліпучі, розкішні й величні речі. Усі люди їм поклоняються. Як бачимо, люди не володіють жодною істиною й не мають ні найменшої подоби справжніх людських істот. Поклоніння цим речам не має ні найменшого значення, але людям вони все одно подобаються. Ці речі, які людям до вподоби, видаються особливо добрими тим, хто не вірить у Бога, і всі вони – те, за чим люди женуться особливо охоче. … Те, за чим люди женуться й чого прагнуть, належить до світських віянь: це все від сатани й дияволів, воно огидне Богові й позбавлене будь-якої істини. Те, до чого люди схильні прагнути, дозволяє розкрити їхню природу й сутність. Уподобання людей можна побачити з того, як вони вдягаються. Деякі люди готові носити яскравий одяг, що привертає увагу, або чудернацьке вбрання. Вони бажають вдягати аксесуари, які ніхто раніше не носив, і їм дуже подобаються речі, які можуть привабити протилежну стать. Те, що люди носять такий одяг і аксесуари, свідчить про те, що вони віддають перевагу цим речам у своєму житті й у глибині душі. Речі, які їм подобаються, не гідні та не пристойні. Це не те, до чого має прагнути нормальна людина. У їхньому захопленні такими речами є неправедність. Світогляд цих людей точно такий самий, як у мирських. У ньому не можна побачити нічого, що узгоджується з істиною. Тому те, що тобі подобається, на чому ти концентруєшся, чому поклоняєшся, чому заздриш і про що ти щодня думаєш у глибині душі, – усе це відображає твою природу. Твоя пристрасть до цих мирських речей – достатній доказ того, що твоя природа любить неправедність, а в серйозних ситуаціях твоя природа лиха й невиліковна. Свою природу слід розтинати так: досліди, до чого у своєму житті ти маєш прихильність, а чого зрікаєшся. Певний час ти можеш бути добрим до когось, але це не доводить, що ти маєш до нього прихильність. Те, до чого ти справді маєш прихильність, – це саме те, що закладено у твоїй природі; навіть якщо тобі зламають кістки, ти все одно будеш цим тішитись і ніколи не зможеш його зректися. Змінити це нелегко. Візьмімо, наприклад, пошук партнера: люди шукають людей такого ж типу, як і вони самі. Якщо жінка по-справжньому закохалась у когось, то ніхто не зможе її зупинити. Навіть коли б у неї були зламані ноги, вона все одно хотіла б бути із цим чоловіком, хотіла б бути його дружиною, навіть ціною власного життя. Як таке може бути? Причина в тому, що ніхто не може змінити того, що глибоко в кістках і серцях людей. Навіть якщо людина помре, її душа все одно любитиме ті ж самі речі; вони в людській природі, і вони відображають сутність людини. Речі, які люди люблять, містять у собі певну неправедність. Хтось явно виявляє свою прихильність до цих речей, а хтось ні; комусь вони дуже до вподоби, а комусь ні; хтось має самоконтроль, а хтось не може себе стримати. Хтось схильний занурюватись у темне й лихе, і це свідчить, що він не володіє життям. Хтось може перемагати спокуси плоті, не давати їм заволодівати ним або обмежувати його, і це свідчить, що така людина має невеликий духовний стан, а її характер трохи змінився. Деякі люди розуміють певні істини й відчувають, що мають життя та люблять Бога, але насправді для цього ще зарано, і проходити перетворення в характері – непроста справа. Чи легко зрозуміти природу й сутність людини? Навіть якщо людина має невеличке розуміння, їй потрібно пройти через багато перипетій, щоб досягти цього розуміння, і навіть маючи невеличке розуміння, змінитися нелегко. Люди стикаються з усіма цими труднощами, і вони не можуть пізнати себе без готовності шукати істину. Якщо істина скеровуватиме тебе зсередини, вкорениться в тобі й Божі слова спрямовуватимуть твоє життя, вподобання, досвід та існування, тоді ти дійсно перетворишся, як би не змінювалися люди, події й об’єкти навколо тебе та як би світ не перевертався з ніг на голову. Наразі так зване перетворення людей полягає в тому, що вони трохи співпрацюють, здатні неохоче приймати обтинання й розбір, активні у виконанні своїх обов’язків, мають трохи ентузіазму та віри, але це не можна вважати перетворенням характеру, і це не доводить, що люди мають життя. Це просто вподобання та нахили людей – не більше того.

Щоб досягти розуміння природ, потрібно розкрити не лише те, до чого люди прихильні у своїх природах, а й кілька найважливіших аспектів, що стосуються цих природ. Наприклад, погляди людей на речі, людські методи та цілі в житті, життєві цінності й життєвий світогляд людей, а також погляди й ідеї щодо всього, що стосується істини. Усе це речі глибоко в душах людей, які безпосередньо стосуються перетворення характеру. Яким же є життєвий світогляд розбещеного людства? Можна сказати, що він такий: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Усі люди живуть для себе; якщо говорити відверто, вони живуть заради плоті – живуть лише для того, щоб класти їжу до рота. Чим таке існування відрізняється від існування тварин? Таке життя не має жодної цінності, не кажучи вже про якийсь сенс. Життєвий світогляд – це те, на що ти покладаєшся, живучи у світі: те, для чого ти живеш і як ти живеш, – і все це пов’язано із сутністю людської природи. Розтинаючи природу людей, ти побачиш, що всі люди чинять опір Богові. Усі вони дияволи, і немає жодної по-справжньому доброї людини. Лише розтинаючи людську природу, можна по-справжньому пізнати розбещеність і сутність людини, зрозуміти, до чого насправді належать люди, чого їм насправді бракує, чим вони мають бути споряджені та як їм слід утілювати в життя людську подобу. Справжній розтин людської природи нелегкий, і його не можна здійснити без переживання Божих слів і справжнього досвіду.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Що потрібно знати про преображення свого характеру»

Божі слова на кожен день. Уривок 560

Як пізнати чиюсь природу? Із чого складається природа людини? Ти знаєш лише про людські недоліки, дефекти, наміри, уявлення, негативну налаштованість і непослух, але не здатний пізнати те, що закладено в людську природу. Ти знаєш лише її зовнішній шар, не маючи змоги відкрити для себе її походження, а це не є знанням людської природи. Деякі люди визнають свої недоліки й негативну налаштованість, кажучи: «Я розумію свою природу; бачиш, я визнаю свою зарозумілість. Хіба це не є знанням моєї природи?». Зарозумілість є складовою людської природи, це правда. Однак недостатньо визнати її в доктринальному сенсі. Що означає пізнати власну природу? Як її можна пізнати? З яких аспектів її пізнають? Як саме слід сприймати чиюсь природу з огляду на те, що ця людина виявляє? Перш за все, природу людини можна побачити з її інтересів. Наприклад, деякі люди особливо обожнюють відомих і видатних людей, дехто особливо любить співаків або кінозірок, а дехто особливо любить грати в ігри. За цими вподобаннями ми можемо побачити природу цих людей. Ось простий приклад: дехто може справді обожнювати певного співака. Наскільки такі люди його обожнюють? До такої міри, що вони одержимі кожним рухом цього співака, кожною посмішкою, кожним словом. Вони зациклені на цьому співакові й навіть фотографують усе, що він носить, і наслідують його. Про що свідчить такий рівень ідолопоклонства перед людиною? Про те, що така людина має у своєму серці тільки безбожницькі речі, і що вона не має істини, не має позитивних речей, а тим більше не має у своєму серці Бога. Усе, про що така людина думає, що любить і чого прагне, – від сатани; ці речі займають її серце, яке віддане їм. Можете сказати, в чому сутність і природа такої людини? Якщо щось любити до крайності, то ця річ може стати твоїм життям і зайняти твоє серце, цілковито доводячи, що людина є ідолопоклонником, який не хоче Бога, а натомість любить диявола. Отже, можна зробити висновок, що така людина за своєю природою любить диявола й поклоняється йому, не любить істину й не хоче Бога. Хіба це не правильний погляд на природу людини? Абсолютно правильний. Саме так препарується природа людини. Наприклад, деякі люди особливо обожнюють Павла. Їм подобається виходити з дому, виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається відвідувати зібрання та проповідувати, і їм подобається, коли люди слухають їх, поклоняються їм і обертаються навколо них. Їм подобається мати статус у свідомості інших, і вони цінують, коли інші цінують образ, який вони представляють. Проаналізуймо їхню природу на основі такої поведінки: якою є їхня природа? Якщо вони справді поводяться так, то цього достатньо, щоб показати, що вони гордовиті й самовпевнені. Вони взагалі не поклоняються Богу; вони прагнуть до вищого статусу та бажають мати владу над іншими, володіти іншими та мати статус у своїй свідомості. Це класичний образ сатани. Найбільш помітні аспекти їхньої природи – це гордовитість і самовпевненість, небажання поклонятися Богу й бажання, щоб інші поклонялися їм. Така поведінка може дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу. Наприклад, деякі люди особливо полюбляють отримувати несправедливу вигоду за рахунок інших, і ці люди прагнуть у всьому реалізувати свої власні інтереси. Що б вони не робили, це повинно приносити їм користь, інакше вони цього не робитимуть. Вони нічим не переймаються, якщо лише це не дає їм якоїсь переваги, і за всіма їхніми діями криються приховані мотиви. Вони добре відгукуються про тих, хто їм корисний, і вихваляють тих, хто їм лестить. Навіть коли їхні фаворити мають проблеми, вони скажуть, що ці люди мають рацію, і всіляко намагатимуться їх прикрити й захистити. Якою є природа таких людей? Ви можете повністю зрозуміти їхню природу з такої поведінки. Вони прагнуть своїми діями отримати несправедливу вигоду, у будь-якій ситуації постійно шукаючи взаємовигідних відносин, і ви можете бути впевнені, що їхня природа – це жадання прибутку всією душею. У всьому, що вони роблять, вони дбають лише про себе. Вони не встануть рано, якщо їм це не вигідно; це найбільш егоїстичні люди, абсолютно ненаситні. Їхню природу демонструє любов до наживи й відсутність будь-якої любові до істини. Деякі чоловіки втрачають голову від жінок, завжди клеяться до них із залицяннями, куди б ті не йшли. Красиві жінки є об’єктами захоплення таких людей і мають найвищу цінність у їхніх серцях. Вони готові віддати життя й пожертвувати всім заради красивих жінок; жінки – це те, що наповнює їхні серця. Яка природа цих чоловіків? Їхня природа – любов до красивих жінок, обожнення їх і любов до зла; вони розпусники зі злою, пожадливою природою. Чому ми кажемо, що це їхня природа? Їхні дії виявляють пожадливу природу; це не просто випадкові переступи, і такі люди не є лише трохи гіршими за звичайних людей, радше вони повністю поглинуті цими речами, які стали самою їхньою природою й сутністю. Отже, ці речі стали проявами їхньої природи. Складові природи людини постійно виявляють себе. Усе, що робить людина, незалежно від того, що саме вона робить, може виявляти її природу. Люди мають власні мотиви й цілі для всього, що вони роблять, і чи то це гостинність, чи то проповідь Євангелія, чи то будь-яка інша робота, вони можуть виявляти складові своєї природи, навіть не усвідомлюючи цього, тому що природа людини – це її життя, і люди керуються своєю природою доти, доки живуть. Природа людини не виявляється лише при нагоді чи випадково; радше вона може цілковито відображати сутність людини. Усе, що виходить із людських кісток і крові, відображає їхню природу та життя. Деякі люди люблять красивих жінок. Інші люблять гроші. Дехто особливо любить статус. Хтось особливо цінує репутацію та свій власний імідж. Хтось особливо любить ідолів або поклоняється їм. А деякі люди особливо пихаті й зарозумілі, в душі нікому не поступаються та прагнуть статусу, їм подобається виділятися серед інших і мати над ними владу. Існує чимало різних натур, і в різних людей вони можуть відрізнятись, але їхніми спільними складовими є опір Богові й зрада Бога. У цьому сенсі всі вони однакові.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»

Божі слова на кожен день. Уривок 561

Усе людство було розбещене сатаною, і природа людини полягає в зраді Бога. Однак, серед усіх людей, які були розбещені сатаною, є ті, хто здатен підкоритися Божій роботі та прийняти істину; це ті, хто здатен здобути істину й досягти перетворення свого характеру. Деякі люди не шукають істини, а натомість просто пливуть за течією. Вони коритимуться й робитимуть усе, що їм скажуть, вони можуть зректися й повністю присвятити себе, і вони можуть витримати будь-які страждання. У таких людей є трохи совісті й здорового глузду, і вони мають надію на спасіння й виживання, але їхній характер не може змінитися, тому що вони не шукають істини, а задовольняються лише розумінням доктрини. Вони не кажуть і не роблять нічого такого, що порушує совість, вони можуть щиро виконувати свої обов’язки й здатні приймати спілкування про істину стосовно будь-якої проблеми. Однак вони не докладають серйозних зусиль для пошуку істини, їхній розум спантеличений, і вони ніколи не можуть зрозуміти сутності істини. Їхні характери не можуть змінитись. Якщо ти бажаєш бути очищеним від розбещеності й зазнати зміни у своєму характері життя, ти повинен мати любов до істини та здатність приймати істину. Що означає приймати істину? Прийняття істини означає, що незалежно від того, який у тебе тип розбещеного характеру або які отрути великого червоного дракона – сатанинські отрути – наявні у твоїй природі, коли слова Божі викривають ці речі, ти повинен їх визнати й скоритися, ти не можеш зробити інший вибір, і ти повинен пізнати себе згідно зі словами Божими. Це означає бути здатним прийняти слова Божі й прийняти істину. Що б Він не казав, наскільки б суворими не були Його висловлювання та які б слова Він не використовував, ти можеш приймати їх, якщо те, що Він каже, є істиною, і ти можеш визнавати їх, якщо вони відповідають дійсності. Ти можеш коритися словам Божим незалежно від того, наскільки глибоко ти їх розумієш, і ти приймаєш світло, яке виявляє Святий Дух і про яке спілкуються твої брати й сестри, та підкоряєшся йому. Коли така людина шукала істину до певної міри, вона може отримати істину й досягти перетворення свого характеру. Навіть якщо люди, які не люблять істину, мають трохи людської сутності, здатні робити якісь добрі вчинки, здатні зректися й повністю присвятити себе Богу, вони спантеличені щодо істини й не шукають її серйозно, тому характер їхнього життя ніколи не змінюється. Ти бачиш, що Петро мав таку ж людську сутність, як і інші учні, але він виділявся своїм палким прагненням до істини; хай що казав Ісус, він серйозно розмірковував над цим. Ісус запитав: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?». Петро чесно відповів: «Люблю тільки Отця, що на небі, а Господа, що на землі, ще не полюбив». Пізніше, подумавши, він зрозумів: «Це неправильно; Бог на землі – це Бог на небі. Хіба це не один і той самий Бог і на небі, і на землі? Якщо я люблю тільки Бога на небі, то моя любов не справжня; я повинен любити Бога на землі, адже тільки тоді моя любов буде справжньою». Так Петро зрозумів справжнє значення слова Божого з того, про що запитував Ісус. Щоб любити Бога, і щоб ця любов була справжньою, треба любити втіленого Бога на землі. Любити невизначеного й невидимого Бога не є ані реалістичним, ані практичним, тоді як любов до практичного, видимого Бога є істиною. Зі слів Ісуса Петро отримав істину й розуміння Божої волі. Очевидно, що віра Петра в Бога була зосереджена лише на пошуках істини; зрештою, він досягнув любові до практичного Бога – Бога на землі. Петро був особливо ревним у своєму прагненні до істини. Щоразу, коли Ісус давав йому пораду, він серйозно розмірковував над Ісусовими словами. Можливо, він розмірковував упродовж місяців, року або й кількох років, перш ніж Святий Дух просвітив його й він зрозумів сутність слів Божих; так Петро ввійшов у істину, а відтак характер його життя було перетворено й оновлено. Якщо людина не шукає істини, вона ніколи її не зрозуміє. Можна десять тисяч разів повторити букви й доктрини, але вони однаково залишаться лише буквами й доктринами. Деякі люди просто кажуть: «Христос є істина, дорога і життя». Навіть якщо ти повториш ці слова десять тисяч разів, це однаково буде марним, адже ти не розумієш їхнього значення. Чому кажуть, що Христос є істина, дорога і життя? Чи можеш ти сформулювати знання, які ти про це отримав із власного досвіду? Чи ввійшов ти в реальність істини, дороги і життя? Бог висловив Свої слова, аби ви могли їх пережити й здобути знання; марно просто озвучувати букви й доктрини. Ти можеш пізнати себе тільки тоді, коли зрозумієш слова Божі та ввійдеш у них. Якщо ти не розумієш слів Божих, тоді ти не можеш пізнати себе. Ти можеш щось розпізнавати тільки тоді, коли розумієш істину; не розуміючи істини, ти не можеш нічого розпізнавати. Ти здатен ясно бачити речі тільки тоді, коли розумієш істину; без розуміння істини ти не здатен ясно бачити речі. Ти можеш пізнати себе тільки тоді, коли зрозумієш істину; без розуміння істини ти не можеш себе пізнати. Твій характер може змінитися лише тоді, коли ти здобув істину; без істини твій характер не може змінитися. Тільки після того, як ти здобув істину, ти можеш служити згідно з Божою волею; не здобувши істини, ти не можеш служити згідно з Божою волею. Тільки після того, як ти здобув істину, ти можеш поклонятися Богові; без розуміння істини, навіть якщо ти поклонятимешся Йому, це буде не більше, ніж виконання релігійних обрядів. Без істини ніщо з того, що ти робиш, не є реальним; після здобуття істини все, що ти робиш, є реальним. Усі ці речі залежать від здобуття істини зі слів Божих.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»

Божі слова на кожен день. Уривок 562

Прийти до справжнього розуміння слів Божих – справа не з простих. Не думай так: «Я можу витлумачити буквальне значення слів Божих, і всі кажуть, що моє тлумачення правильне, і хвалять мене – значить, я розумію слова Божі». Це не те саме, що розуміти слова Божі. Якщо ти здобув трохи світла з Божих висловлювань, і ти відчув справжнє значення Його слів, і якщо ти можеш виразити намір, який стоїть за Його словами, і те, якого результату вони зрештою досягнуть, – якщо ти чітко розумієш усі ці речі, можна вважати, що ти досяг певного рівня розуміння слів Божих. Отже, розуміти слова Божі не так уже й просто. Те, що ти можеш дати пишномовне пояснення буквального значення слів Божих, ще не означає, що ти їх розумієш. Скільки б ти не пояснював їхнє буквальне значення, твоє пояснення однаково ґрунтується на людській уяві та способі мислення. Воно нікчемне! Як тобі зрозуміти слова Божі? Ключ до цього – шукати в них істину; тільки так ти зможеш по-справжньому зрозуміти, що Він каже. Бог ніколи не говорить порожніх слів. Кожне речення, яке Він вимовляє, містить деталі, які неодмінно будуть розкриті згодом у словах Божих, і вони можуть бути виражені по-іншому. Людина не здатна осягнути ті способи, у які Бог виражає істину. Божі висловлювання є дуже глибокими, і їх нелегко осягнути людським способом мислення. Якщо люди докладають зусиль, вони можуть відкрити для себе весь сенс кожного аспекту істин у загальних рисах; якщо ти це зробиш, то коли ти переживатимеш їх на власному досвіді й Святий Дух просвіщатиме тебе, тобі розкриватимуться тонкощі. Одна складова – це розмірковування над словами Божими та їх розуміння й пошук їхнього конкретного змісту через їх читання. Інша складова – це розуміння значення слів Божих через їх переживання та отримання просвітління від Святого Духа. Завдяки постійному поступу в цих двох аспектах ти можеш прийти до розуміння слова Божого. Якщо ти тлумачиш його на буквальному, текстуальному рівні або виходячи з власного мислення й фантазій, то навіть якщо ти пояснюєш його барвисто й пишномовно, ти все ще насправді не розумієш істини, і все це однаково ґрунтується на людському мисленні та фантазіях. Це не отримується від просвітління Святого Духа. Люди схильні тлумачити слова Божі на основі своїх уявлень та фантазій, і вони можуть навіть неправильно тлумачити слова Божі, вирвані з контексту, через що їм легко неправильно розуміти й судити Бога, а це викликає занепокоєння. Тому істина переважно здобувається через розуміння слів Божих і просвітління Святим Духом. Здатність розуміти й пояснювати буквальне, текстуальне значення не означає, що ти здобув істину. Якби розуміння буквального, текстуального значення слова Божого означало, що ти зрозумів істину, тоді тобі потрібно було б мати лише трохи освіти й знань, тож навіщо тобі було б потрібне просвітління Святого Духа? Хіба Божа робота є чимось, що може осягнути людський розум? А отже, розуміння істини не ґрунтується на людських уявленнях чи фантазіях. Щоб мати справжній досвід і знання, тобі потрібні просвітління, освітлення й керівництво Святого Духа. Це і є процес розуміння й здобуття істини, а також його необхідна умова.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»

Божі слова на кожен день. Уривок 563

Як зрозуміти природу людини? Найголовніше – розпізнати її з точки зору людського світогляду, життєвих поглядів і цінностей. Усі ті, хто від диявола, живуть заради самих себе. Їхні погляди на життя й правила поведінки здебільшого походять від висловлювань сатани, таких як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу» та інших подібних оман. Усі ці слова, сказані тими диявольськими царями, великими людьми та філософами, стали самим життям людини. Зокрема, більшість слів Конфуція, якого китайці проголошують «мудрецем», стала життям людини. І знамениті прислів’я буддизму й даосизму, і часто цитовані класичні висловлювання різних відомих діячів – усе це узагальнення сатанинської філософії й сатанинської природи. Вони також є найкращими ілюстраціями та поясненнями сатанинської природи. Усі ці отрути, які вливалися в серце людини, походять від сатани; жодної краплини в них не походить від Бога. Такі диявольські слова також прямо протистоять Божому слову. Абсолютно ясно, що реальність усіх позитивних речей походить від Бога, а всі негативні речі, які отруюють людину, походять від сатани. Тому за життєвими поглядами й цінностями людини можна розпізнати її природу і те, кому вона належить. Сатана розбещує людей за допомогою освіти та впливу національних урядів, а також відомих і великих людей. Їхні диявольські слова стали життям і природою людини. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – це відомий сатанинський вислів, який було прищеплено кожному та який став життям людини. Є й інші слова філософій життя, які теж подібні до цих. За допомогою традиційної культури кожного народу сатана виховує, обманює та розбещує людей, унаслідок чого людство падає в безмежну прірву знищення та поглинається нею, і врешті-решт люди знищуються Богом за те, що служать сатані й опираються Богові. Деякі люди десятиліттями працюють у суспільстві державними службовцями. Уявіть собі, що ви ставите їм таке запитання: «Ви так добре справляєтесь із цією роботою – за якими ключовими відомими висловами ви живете?». Вони можуть сказати: «Я розумію одне: “чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком, а хто не вдається до лестощів, той нічого не досягне”». Це сатанинська філософія, на якій ґрунтується їхня кар’єра. Хіба ці слова не відображають натуру таких людей? Безпринципне використання всіх можливих засобів заради отримання посади стало їхньою натурою, посадовий і кар’єрний успіх – їхньою метою. У житті людей, у їхній поведінці та вчинках досі багато сатанинських отрут. Наприклад, усі їхні філософії життя, їхні способи діяльності та їхні гасла наповнені отрутами великого червоного дракона, і всі вони походять від сатани. Отже, усе, що тече в людських кістках і крові, – від сатани. У всіх цих чиновників, у тих, хто має владу, і тих, хто пробився в житті, є свої шляхи та секрети успіху. Хіба такі секрети не відображають їхню натуру як вона є? Ці люди зробили й роблять у світі такі великі діла, і ніхто не може розгледіти ті хитрощі й інтриги, які за ними стоять. Це показує, наскільки підступна й отруйна їхня натура. Людство глибоко розбещене сатаною. Сатанинська отрута тече в крові кожної людини, і можна сказати, що природа людини розбещена, зла, ворожа та протиборча Богові, наповнена філософіями й отрутами сатани та занурена в них – вона цілком і повністю стала природою й сутністю сатани. Ось чому люди опираються та протистоять Богу. Людина може легко пізнати себе, якщо її природу можна так препарувати.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як пізнати людську натуру»

Божі слова на кожен день. Уривок 564

Ключ до самоаналізу та самопізнання полягає в такому: що більше ти вважаєш, що в певних сферах ти досяг успіху або вчинив правильно, і що більше ти думаєш, що можеш догоджати Богові або маєш чим хвалитися в певних сферах, то більше вартує пізнати себе в цих сферах, і то більш варто тобі заглибитися в них, щоб побачити, які скверни існують у тобі, а також що в тобі не може догоджати Богові. Розгляньмо приклад Павла. Павло був особливо обізнаним і багато страждав у своїй проповідницькій роботі. Багато хто особливо обожнював його. Як наслідок, виконавши великий обсяг роботи, він припустив, що для нього буде відкладено вінець. Це змусило його продовжувати йти хибним шляхом, аж доки нарешті Бог не покарав його. Якби тоді він подумав над собою й проаналізував себе, то він би так не вважав. Інакше кажучи, Павло не зосереджувався на пошуку істини в словах Господа Ісуса; він вірив лише у власні переконання й фантазії. Він думав, що якщо він робитиме певні добрі вчинки й демонструватиме хорошу поведінку, Бог похвалить і винагородить його. Зрештою, його власні переконання та фантазії засліпили його дух і приховали правду про його зіпсованість. Але люди не були здатними розпізнати це, вони не мали знань у цих питаннях, і тому до того, як Бог виявив це, вони завжди сприймали Павла як стандарт, до якого слід прагнути, як взірець, і вважали його тим, на кого вони прагнули бути схожими, і кумиром для своїх поривань. Випадок Павла – це попередження кожному з обраних Богом людей. Коли ми, що слідуємо за Богом, можемо страждати й платити ціну, виконуючи свої обов’язки й служачи Богові, ми особливо вважаємо, що є відданими й любимо Бога, тому в такі моменти нам слід аналізувати та ще більше розуміти себе з огляду на обраний нами шлях, який є дуже необхідним. Це пояснюється так: те, що ти вважаєш добрим, ти визнаєш правильним, і не сумніватимешся в цьому, і не міркуватимеш, і не аналізуватимеш, чи що-небудь у ньому протистоїть Богу. Наприклад, є люди, які вважають себе надзвичайно добросердими. Вони ніколи не ненавидять інших і не завдають їм шкоди, і вони завжди простягають руку братові чи сестрі, чия родина потребує допомоги, щоб їхня проблема не залишилася нерозв’язаною; вони мають велику доброзичливість і роблять усе, що можуть, щоб допомогти всім, кому можуть. Однак вони ніколи не зосереджуються на практиці істини й не мають входження в життя. Яким є наслідок такої послужливості? Вони призупиняють своє власне життя, однак цілком задоволені собою й надзвичайно задоволені всім, що зробили. Ба більше, вони дуже пишаються цим, вважаючи, що у всьому ними зробленому немає нічого, що суперечить істині, і що всього ними зробленого безсумнівно достатньо, щоб догодити Богові, а також що вони – істинні віруючі в Бога. Вони розглядають свою природну доброту як щось, із чого можна отримати вигоду, і, щойно вони це роблять, вони неминуче починають сприймати це як істину. Насправді ж усі їхні дії – це людська доброта. Вони взагалі не практикують істину, тому що вони роблять це перед людиною, а не перед Богом, і тим паче вони не практикують відповідно до вимог Бога та істини. Тож усі їхні дії марні. Ніщо з того, що вони роблять, не є практикою істини, і ніщо не є практикою Божих слів; і тим паче вони не слідують за Його волею; радше вони використовують людську доброту та добру поведінку, щоб допомогти іншим. Отже, вони не шукають Божої волі в тому, що роблять, і не діють відповідно до Його вимог. Бог не хвалить таку хорошу поведінку людини; для Бога вона підлягає осуду та не заслуговує навіть згадки з Його боку.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише визнавши власні помилкові погляди, можна по-справжньому преобразитися»

Божі слова на кожен день. Уривок 565

Ключ до досягнення зміни характеру – це пізнання власної природи, і воно має відбуватися згідно з Божими одкровеннями. Тільки в Божому слові можна пізнати власну огидну природу, виявити в ній різноманітні отрути сатани, усвідомити свою нерозумність і невігластво, визнати слабке й негативне у своїй природі. Коли ти повністю все це пізнаєш і справді зможеш зненавидіти себе, зректися плоті, послідовно виконувати Боже слово, послідовно шукати істину, виконуючи свої обов’язки, досягти зміни свого характеру та стати людиною, яка по-справжньому любить Бога, тоді ти ступиш на шлях Петра. Без Божої благодаті, без просвітління та проводу Святого Духа йти цим шляхом було б важко, адже люди не володіють правдою й не здатні зрадити себе. Щоб іти Петровим шляхом досконалості, насамперед потрібно мати рішучість, віру та покладатися на Бога. Крім того, потрібно підкорятися роботі Святого Духа; без Божих слів не можна обійтися ні в чому. Це ключові аспекти, жоден із яких не можна порушувати. Пізнати себе через досвід дуже важко; без роботи Святого Духа це марно. Щоб іти шляхом Петра, треба зосередитися на пізнанні себе й перетворенні свого характеру. Шлях Павла не був ні пошуком життя, ні зосередженням на самопізнанні; зокрема, Павло концентрувався на виконанні роботи, її рушійній силі та впливі. Його мотивація полягала в тому, щоб в обмін на свою роботу й страждання здобути Божі благословення, а також отримати від Бога винагороди. Ця мотивація була неправильною. Павло не зосереджувався на житті, не надавав жодного значення зміні характеру; він думав лише про винагороди. Оскільки його цілі були неправильними, то й шлях, яким він ішов, звісно, теж був неправильним. До цього призвела пихата й зарозуміла природа Павла. Очевидно, що Павло не володів ні істиною, ні совістю, ні розумом. Спасаючи й змінюючи людей, Бог насамперед переміняє їхні характери. Мета Його слів – досягти в людях такого результату, щоб вони мали перетворені характери та здатність пізнавати Бога, підкорятися Йому й поклонятися Йому в нормальний спосіб. Це мета Божих слів і Його роботи. Те, як шукав Павло, прямо порушувало Божу волю та йшло їй наперекір; воно повністю їй суперечило. Натомість шлях пошуку Петра повністю узгоджувався з Божою волею: Петро зосередився на житті та змінах у характері, а це саме той результат, якого Бог бажає досягти в людях Своєю роботою. Тому шлях Петра благословенний і отримує Божу похвалу. Шлях Павла суперечить Божій волі, тому Бог зневажає та проклинає цей шлях. Щоб іти шляхом Петра, потрібно знати Божу волю. Людина зможе точно зрозуміти, яким шляхом їй слідувати, лише якщо вона справді здатна повністю зрозуміти Його волю через Його слова – тобто усвідомити, що Бог хоче зробити з людини та якого результату зрештою бажає досягти. Якщо ти не до кінця розумієш шлях Петра, а лише маєш бажання йти ним, ти не зможеш на нього ступити. Інакше кажучи, ти можеш знати багато доктрин, але зрештою не зможеш увійти в реальність. Хоча ти можеш увійти поверхово, але не зумієш досягти жодного реального результату.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 566

У наш час більшість людей має дуже поверхове уявлення про себе. Вони взагалі не здобули чіткого знання про ті речі, які є частиною їхньої природи. Вони знають лише про окремі розбещені стани, які в них проявляються, про те, що схильні робити, і про деякі свої недоліки, і тому вони вважають, ніби знають себе. Якщо вони до того ж дотримуються якихось кількох правил, стежать за тим, щоб не робити помилок у певних сферах, і їм вдається уникнути певних переступів, то вони вважають, що володіють реальністю у своїй вірі в Бога та що будуть спасенні. Усе це – виключно людська уява. Якщо ти слідуватимеш усьому цьому, чи справді ти зможеш утримуватися від скоєння якихось переступів? Чи досягнеш ти справжньої зміни в характері? Чи справді ти втілюватимеш у життя людську подобу? Чи зможеш ти так по-справжньому догодити Богу? Аж ніяк, це точно. Віра в Бога працює тільки тоді, коли людина має високі стандарти й досягла істини та певного перетворення у характері свого життя. А для цього спочатку потрібно присвятити себе самопізнанню. Якщо знання людини про себе занадто поверхові, вона не спроможеться розв’язувати проблеми, а характер її життя просто не зміниться. Необхідно пізнати себе на глибинному рівні, а це означає пізнати власну природу: які елементи входять до цієї природи, як ці речі виникли та звідки вони взялися. Ба більше, чи здатен ти справді ненавидіти ці речі? Чи бачив ти свою потворну душу та свою лиху природу? Якщо ти справді здатен побачити істину про себе, то зненавидиш себе. Коли ти зненавидиш себе, а потім станеш практикувати Боже слово, то зможеш зректися плоті та матимеш силу виконувати істину, не бачачи в цьому нічого важкого. Чому багато людей слідує своїм плотським уподобанням? Тому що вони вважають себе досить добрими й позбавленими недоліків, вірять у те, що їхні вчинки правильні й виправдані, і навіть у те, що вони повністю праві. Тому такі люди здатні діяти, виходячи з думки, що справедливість на їхньому боці. Коли людина усвідомлює, якою є її справжня природа, – наскільки вона потворна, підла й жалюгідна, – то перестає надмірно пишатися собою й бути дико пихатою й задоволеною собою, як раніше. Така людина відчуває: «Я мушу серйозно, тверезо практикувати щось із Божого слова. Без цього я не відповідатиму стандарту людського буття, і мені буде соромно жити в Божій присутності». Вона справді бачить себе мізерною, воістину нікчемною. Тоді їй стає легко виконувати істину, і вона починає трохи скидатися на людину, якою та має бути. Людина здатна зректися плоті лише тоді, коли по-справжньому зненавидить себе. Без цього вона не зуміє зректися плоті. По-справжньому зненавидіти себе – нелегка справа. Для цього в людині має бути кілька речей: по-перше, їй слід знати власну природу; по-друге, слід вважати себе нужденним і жалюгідним, надзвичайно малим і незначним, бачити свою жалюгідну та брудну душу. Коли людина повністю бачить, хто вона насправді, і цей результат досягнутий, вона по-справжньому пізнає себе, і можна сказати, що вона пізнала себе повністю. Тільки тоді можна по-справжньому зненавидіти себе, аж до самопрокляття, і по-справжньому відчути, що сатана так глибоко розбестив тебе, що ти вже навіть не схожий на людину. Потім, одного дня, коли виникне загроза смерті, така людина подумає: «Це праведне Боже покарання. Бог дійсно праведний; я справді мушу померти!». У цей момент вона не нарікатиме й тим більше не звинувачуватиме Бога, а просто відчуватиме, що вона така нужденна й жалюгідна, така брудна й розбещена, що мусить бути вигнана та знищена Богом, і така душа, як у неї, не гідна жити на землі. Тому така людина не стане нарікати на Бога, опиратися Йому й тим більше зраджувати Його. Якщо ж людина не знає себе та досі вважає себе досить доброю, то коли в її двері постукає смерть, ця людина подумає: «Я так добре вірував. Як старанно я шукав! Я так багато віддав, я так багато вистраждав, але зрештою Бог просить мене померти. Я не знаю, де Божа праведність. Чому Він просить мене померти? Якщо я маю померти, хто тоді спасеться? Чи не прийде кінець людському роду?». По-перше, ця людина має уявлення про Бога. По-друге, ця людина нарікає й не виявляє ніякої покори. Так само й Павло: на порозі смерті він не знав себе, а коли наблизилося Боже покарання, було вже запізно.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 567

Точніше кажучи, іти шляхом Петра у своїй вірі означає йти шляхом пошуку істини, який водночас є шляхом справжнього пізнання себе та зміни свого характеру. Лише йдучи шляхом Петра, людина слідуватиме шляхом до вдосконалення Богом. Треба чітко розуміти, як саме йти шляхом Петра, а також як утілювати його в життя. По-перше, треба відкинути власні наміри, неналежні прагнення, навіть сім’ю й усе плотське. Треба бути щиросердно відданим, тобто повністю присвятити себе Божому слову, зосередитися на їді та питті Божих слів, пошуку істини й Божих намірів у Його словах, намагатися зрозуміти Божу волю в усьому. Це найбільш фундаментальний і життєво важливий метод практики. Саме так учинив Петро після зустрічі з Ісусом, і найкращих результатів можна досягти, лише практикуючи саме так. Щиросердна відданість Божому слову насамперед передбачає пошук істини та Божих намірів у Його словах, концентрацію на розумінні Божої волі, а також усвідомлення й отримання більшого обсягу істини з Божих слів. Читаючи Божі слова, Петро не зосереджувався на розумінні доктрин і тим більше на здобутті богословських знань. Натомість він концентрувався на осягненні істини й Божої волі, а також на досягненні розуміння Божих характеру та краси. Петро також намагався зрозуміти з Божих слів різноманітні розбещені стани людини, її природу, сутність і справжні недоліки, і так Петро легко виконував Божі вимоги, щоб Йому догодити. У Петра було дуже багато правильних практик, які відповідали Божим словам. Це максимально узгоджувалося з Божою волею, і для людини це був найкращий спосіб співпрацювати й водночас отримувати досвід Божої роботи. Переживаючи сотні випробувань, посланих Богом, Петро суворо перевіряв себе за кожним словом Божого суду над людиною, одкровення про неї, вимог до неї та намагався точно збагнути значення цих слів. Він щиро старався обдумувати й запам’ятовувати кожне слово, сказане йому Ісусом, і досяг дуже добрих результатів. Завдяки практиці в такий спосіб він зміг досягти розуміння самого себе зі слів Бога та прийшов не тільки до усвідомлення різноманітних розбещених станів і недоліків людини, а й до розуміння людської сутності та природи. Ось що означає по-справжньому зрозуміти себе. З Божих слів Петро не тільки досяг істинного розуміння себе, а й побачив праведний характер Бога, те, Ким є Бог і чим володіє, Божу волю щодо Своєї роботи та Божі вимоги до людства. Із цих слів Петро по-справжньому пізнав Бога. Він пізнав Божий характер і Його сутність; він пізнав і зрозумів, Хто є Бог і чим володіє, а також Божу красу та Його вимоги до людини. Хоча тоді Бог говорив не так багато, як сьогодні, але Петро все одно досяг результатів у цих аспектах. Це було рідкісне, дорогоцінне явище. Петро пройшов крізь сотні випробувань, але він страждав не даремно. З Божих слів і роботи він не тільки зрозумів себе, а й пізнав Бога. Крім того, він з особливою увагою зосередився на Божих вимогах до людства, які містяться в Його словах. У яких би аспектах людина не мала догоджати Богу, щоб відповідати Його волі, Петро зумів докласти в цих аспектах великих зусиль і досягти повної ясності. Це було надзвичайно корисно для його входження в життя. Про що б не говорив Бог, якщо ці слова були істиною та могли стати життям, Петро вмів закарбувати їх у своєму серці, щоб часто роздумувати про них і бути вдячним за них. Почувши слова Ісуса, Петро зміг узяти їх до серця. Це показує, що він був особливо зосереджений на Божих словах, і кінець кінцем він справді досягнув результатів. Тобто він зміг вільно втілювати Божі слова в життя, точно практикувати істину, відповідати Божій волі, діяти в повній узгодженості з Божим наміром і відмовитися від своїх особистих поглядів і фантазій. Так Петро ввійшов у реальність Божих слів. Служіння Петра почало відповідати Божій волі насамперед тому, що він це зробив.

Якщо людина вміє догоджати Богові, виконуючи свій обов’язок, є принциповою у своїх словах і вчинках, входить у реальність усіх аспектів істини, то це людина, вдосконалена Богом. Можна сказати, що Божі робота й слова були для неї повністю ефективними, що Божі слова стали її життям, що вона отримала істину та здатна жити згідно з Божими словами. Після цього природа її плоті – тобто сама основа її вихідного існування – захитається та розсиплеться. Лише оволодівши Божими словами як своїм життям, вона стане новою людиною. Якщо Божі слова стають життям людей, якщо видіння Божої роботи, Його одкровення й вимоги до людства, стандарти людського життя, дотримання яких Бог вимагає від людей, стають їхнім життям, якщо люди живуть згідно із цими словами й істинами, то Божі слова їх удосконалюють. Завдяки Божим словам такі люди перероджуються та стають новими людьми. Це шлях, яким Петро йшов до істини. Це шлях удосконалення. Петро був удосконалений Божими словами, він здобув життя завдяки словам Божим; висловлена Богом істина стала його життям, і він став людиною, яка здобула істину.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»

Божі слова на кожен день. Уривок 568

Доки люди не відчули на собі Божу роботу й не зрозуміли істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме тягне за собою ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свою власну позицію? Чому ти відчуваєш такі сильні емоції? Чому ти насолоджуєшся тими неправедними речами? Чому тобі подобаються ті злі речі? На чому ґрунтується твоя пристрасть до таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому ти з таким щастям приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли, що головна причина всього цього полягає в тому, що сатанинська отрута знаходиться в людині. Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: «Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?», люди дадуть відповідь: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня. Усе, що робить сатана, він робить заради своїх власних апетиту, амбіцій і цілей. Він хоче перевершити Бога, звільнитися від Бога й захопити контроль над усім сущим, створеним Богом. Сьогодні сатана розбестив людей до такої міри, що в усіх них сатанинська природа, усі вони намагаються заперечувати Бога й протистояти Йому, і вони хочуть контролювати свої власні долі й намагаються чинити опір Божим влаштуванням та впорядкуванню. Їхні амбіції й апетити точно такі ж, як у сатани. Отже, природа людини – це природа сатани. Власне, багато людських гасел і афоризмів відображає людську природу та сутність людської розбещеності. Те, що вибирають люди, – це їхні власні уподобання, і всі вони відображають людські характери та прагнення. Людина не може приховати свою природу: та виявляється в кожному слові, яке людина говорить, і в усьому, що вона робить, як цю природу не маскуй. Наприклад, фарисеї зазвичай проповідували досить гарно, але коли вони чули проповіді й істини, висловлені Ісусом, то засуджували їх замість того, щоб прийняти. Це викрило природу й сутність фарисеїв, які полягали в тому, що їх нудило від істини, і вони її ненавиділи. Деякі люди дуже красиво говорять і добре маскуються, але якщо поспілкуватися з ними деякий час, то виявиться, що їхня природа глибоко підступна й нечесна. Після тривалої взаємодії з такими людьми всі інші відкривають для себе їхню сутність і природу та зрештою роблять такий висновок: ці люди підступні й ніколи не говорять ні слова істини. Це твердження відображає природу таких людей, і це найкращий приклад і доказ їхньої природи й сутності. Їхня філософія життя полягає в тому, щоб нікому не говорити правди й нікому не довіряти. Сатанинська природа людини містить безліч сатанинських філософій і отрут. Іноді ти сам про них навіть не здогадуєшся й не усвідомлюєш їх, але на них усе одно ґрунтується кожна мить твого життя. Більше того, ти думаєш, що ці речі цілком правильні й розумні, і в них немає нічого хибного. Цього достатньо, щоб показати, що філософії сатани стали людською природою, і тепер люди живуть у повній відповідності з ними, вважаючи такий спосіб життя добрим і не відчуваючи ніякого покаяння. Отже, вони постійно виявляють свою сатанинську природу й постійно живуть за філософіями сатани. Сатанинська природа – це життя людства, його природа і сутність.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Як іти шляхом Петра»

Божі слова на кожен день. Уривок 569

Наразі ви до певної міри здатні розпізнати розбещений характер, який проявляєте. Щойно ви зрозумієте, які розбещеності ви все ще схильні виявляти та що з того, що суперечить істині, ви все ще схильні робити, – вичистити ваш розбещений характер стане легко. Чому в багатьох питаннях люди не можуть опанувати себе? Тому що повсякчас і в усьому ними керують їхні розбещені характери, які сковують їх і заважають їм у всьому. Коли деякі люди не в біді, не впали або не стали негативно налаштованими, вони незмінно відчувають, що мають духовний стан, і не зважають, коли когось нечестивого, неправдивого керівника чи антихриста викривають і виганяють. Вони навіть схильні вихвалятися перед усіма: «Хтось інший міг би впасти, але не я. Хтось інший міг би не любити Бога, а я люблю». Вони вважають, що можуть бути непохитними у своєму свідченні в будь-якій ситуації чи контексті. І який результат? Приходить день, коли їх випробовують, і вони скаржаться на Бога. Хіба це не провал, хіба це не падіння? Ніщо так не викриває людину, як випробування. Бог ретельно вивчає найпотаємніші глибини людського серця, і люди ніколи не повинні вихвалятися. Про що б вони не хвалилися, саме в цьому вони рано чи пізно впадуть. Бачачи, як за певних умов інші падають і зазнають невдачі, вони на це не зважають, і навіть думають, що самі не здатні помилитися, що вони зможуть бути непохитними, – але вони також зрештою падають і зазнають невдачі за тих самих умов. Чому так стається? Так стається тому, що люди не розуміють до кінця своєї природи й сутності; їхні знання про проблеми, пов’язані з їхньою власною природою й сутністю, ще недостатньо глибокі, тому втілювати істину в життя для них дуже виснажливо. Наприклад, деякі люди дуже облудні, нечесні на словах і на ділі, але якщо ви спитаєте їх, у чому їхній розбещений характер проявляється найгірше, вони скажуть: «Я трохи підбріхую». Вони скажуть лише, що трохи підбріхують, але не скажуть, що їхня природа сама по собі є облудною, як і не скажуть, що вони є брехливими людьми. Їхні знання про власний розбещений стан не настільки глибокі, і вони не розглядають його так прискіпливо, як інші, і не вбачають у ньому щось серйозне. Інші бачать, що ця людина настільки брехлива й настільки лукава, що в кожному її слові міститься шахрайство, що її слова й дії ніколи не бувають чесними, – але самі ці люди не здатні зазирнути так глибоко в себе. Будь-яке знання, яке вони мають, є дуже поверховим. Щоразу, коли вони говорять і діють, вони виявляють щось у своїй природі, але не усвідомлюють цього. Вони вважають, що таке їхнє поводження не є виявленням розбещеності, вони гадають, що вже втілили істину в життя, – але для людей, які спостерігають за ними, така людина є доволі підступною й хитрою, її слова та дії є дуже нечесними. Тобто люди мають надто поверхове розуміння своєї власної природи, і між нею та словами Божими, які їх судять і викривають, існує величезна розбіжність. Це не помилка в тому, що виявляє Бог, а радше брак у людей глибокого розуміння своєї власної природи. Люди не мають основоположного чи суттєвого розуміння себе; натомість вони зосереджуються на своїх діях і зовнішніх проявах і присвячують їм свою енергію. Навіть якби хтось іноді говорив щось про розуміння себе, воно було б не дуже глибоким. Ніхто ніколи не думав, що він є людиною певного типу або має певний тип природи через те, що зробив учинок певного типу або виявив певну річ. Бог відкрив природу й сутність людства, але люди розуміють, що їхній спосіб дій і їхня манера говорити є помилковими та дефектними, тому практика істини вимагає від людей певних зусиль. Люди думають, що їхні помилки – це всього лише миттєві прояви, які розкриваються неумисно та не є виявленням їхньої природи. Коли люди так думають, їм дуже складно по-справжньому пізнати себе, і їм дуже складно зрозуміти істину й практикувати її. Оскільки вони не знають істини й не жадають її, втілюючи істину в життя, вони лише поверхово дотримуються правил. Люди не вважають свою власну природу занадто розбещеною й думають, що вони не такі погані, щоб їх слід було знищити чи покарати. Однак, згідно з Божими стандартами, розбещеність людей занадто глибока, вони досі далекі від стандарту спасіння, тому що люди виконують тільки деякі дії, які зовні не порушують істину, тоді як насправді вони не практикують істину й не є слухняними Богові.

Зміни в поведінці чи поводженні людини не означають зміни в її природі. Причина цього полягає в тому, що зміни в поводженні людини не можуть докорінно змінити її первісний вигляд, а тим більше не можуть змінити її природу. Тільки тоді, коли люди розуміють істину, знають свою власну природу й сутність і здатні втілювати істину в життя, їхня практика може стати глибокою й чимось більшим, аніж просто дотриманням набору правил. Те, як люди сьогодні втілюють істину в життя, все ще не відповідає стандарту й не може повністю досягти всього, чого вимагає істина. Люди практикують лише частину істини, і лише перебуваючи в певних станах і обставинах, вони здатні втілити трохи істини в життя; це не означає, що вони здатні втілювати істину в життя за будь-яких обставин і в усіх ситуаціях. Коли, буває, людина щаслива і в доброму стані, або коли вона спілкується з іншими людьми й ті мають у своєму серці шлях до практики, до пори до часу така людина здатна робити деякі речі, які відповідають істині. Але коли вона живе з людьми, налаштованими негативно, які не прагнуть до істини, вона потрапляє під їхній вплив, втрачає шлях у своєму серці й не здатна практикувати істину. Це свідчить про те, що її духовний стан замалий, що вона досі ще по-справжньому не розуміє істини. Є деякі особи, які здатні втілювати істину в життя, якщо їх спрямовують і ведуть за собою правильні люди; але якщо їх обдурює й виводить із рівноваги неправдивий керівник або антихрист, вони не тільки не здатні практикувати істину, їх також можуть обманом спонукати до слідування за іншими людьми. Такі люди все ще перебувають у небезпеці, чи не так? Подібні люди з таким духовним станом у жодному разі не спроможні практикувати істину в усіх питаннях і контекстах. Навіть якщо вони й практикують істину, то лише тоді, коли перебувають у доброму гуморі або під керівництвом інших; без когось доброго, хто б їх вів за собою, вряди-годи вони однаково будуть схильні робити речі, які порушують істину, вряди-годи вони однаково відступатимуть від слів Божих. І чому ж таке відбувається? Це відбувається тому, що ти знаєш лише деякі свої стани й не знаєш своєї власної природи й сутності, і ти ще не досяг духовного рівня зречення плоті й практикування істини; по суті, ти не можеш контролювати те, що робитимеш у майбутньому, і не можеш гарантувати, що зможеш бути непохитним у будь-якій ситуації або випробуванні. Часом ти перебуваєш у певному стані та здатен втілювати істину в життя, й здається, ти виказуєш певні зміни, але в іншому середовищі ти не здатен втілити її в життя. Ти не можеш нічого із цим вдіяти. Іноді ти здатен практикувати істину, а іноді не здатен. Однієї миті ти розумієш, а наступної миті ти спантеличений. Наразі ти не робиш нічого поганого, але, можливо, зробиш незабаром. Це свідчить про те, що розбещеності все ще існують всередині тебе, і, якщо ти не здатен до справжнього самопізнання, їх буде нелегко подолати. Якщо ти не можеш досягти глибокого розуміння власного розбещеного характеру і зрештою здатний на речі, які протистоять Богові, тоді ти в небезпеці. Якщо ж ти зможеш досягти проникливого розуміння своєї природи й зненавидіти її, тоді ти зможеш контролювати себе, зректися себе й утілювати істину в життя.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 570

Ціль спілкування про істину вочевидь полягає в тому, щоб дати людям можливість зрозуміти й практикувати істину та досягти змін у своїх характерах. Спілкування потрібне не просто для того, щоб принести в серця людей світло та трохи щастя, коли вони зрозуміють істину. Якщо ти розумієш істину, але не практикуєш її, тоді в спілкуванні та розумінні істини немає сенсу. У чому полягає проблема з тим, коли люди розуміють істину, але не втілюють її в життя? Це доказ того, що вони не люблять істину, що в серці вони не приймають істину, і в такому разі вони втрачають нагоду отримати Божі благословення й можливість спастися. Вирішальне значення для того, чи зможуть люди досягти спасіння, має їхня здатність приймати та практикувати істину. Якщо ти втілював у життя всі істини, які розумієш, то отримаєш прозріння, освітлення та провід Святого Духа, зможеш увійти в реальність істини, досягнеш глибшого розуміння істини та здобудеш істину й Боже спасіння. Деякі люди не здатні практикувати істину: вони постійно нарікають, що Святий Дух не освітлює й не просвіщає їх, що Бог не дає їм сили. Це неправильно; це хибне розуміння Бога. Прозріння й освітлення Святого Духа будується на фундаменті співпраці людей. Люди мусять бути щирими й готовими практикувати істину, і незалежно від того, глибоке їхнє розуміння чи поверхове, вони мають бути здатними втілювати істину в життя. Тільки тоді вони будуть освітлені та просвічені Святим Духом. Якщо люди розуміють істину, але не втілюють її в життя, – якщо вони просто чекають, що Святий Дух подіє та змусить їх утілювати її в життя, – хіба вони не вкрай пасивні? Бог ніколи не примушує людей нічого робити. Якщо люди розуміють істину, але не бажають утілювати її в життя, то це свідчить, що вони не люблять істину або їхній стан ненормальний і є якась перешкода. Але якщо люди вміють молитися Богу, то й Бог теж діятиме; Святий Дух ніяк не зможе в них працювати лише тоді, коли люди не хочуть практикувати істину й не моляться Богу. Насправді, які б у людей не виникали труднощі, їх завжди можна вирішити; головне – це те, здатні люди практикувати згідно з істиною чи ні. Сьогодні проблеми розбещеності у вас – це не рак, не якась невиліковна хвороба. Якщо ви можете рішуче покласти собі практикувати істину, то отримаєте роботу Святого Духа, і ці розбещені характери зможуть змінитися. Усе залежить від того, чи можеш ти рішуче покласти собі практикувати істину: ось що ключове. Якщо ти практикуєш істину, якщо ти йдеш шляхом пошуку істини, тоді ти зможеш отримати роботу Святого Духа та, безумовно, зможеш спастися. Якщо ти йдеш хибним шляхом, то втратиш роботу Святого Духа, один хибний крок потягне за собою інший, і для тебе все скінчиться, і скільки б років ти після цього не вірив, ти не зможеш досягти спасіння. Наприклад, деякі люди, працюючи, ніколи не замислюються над тим, як виконати роботу так, щоб вона приносила користь Божому дому й відповідала Божій волі, – як наслідок, вони роблять багато егоїстичного й мерзенного, підлого й ненависного Богові; і за це вони були викриті й вигнані. Якщо люди в усьому здатні шукати істину та практикувати згідно з нею, то вони вже стали на правильний шлях віри в Бога, а отже, у них є надія стати тими, хто відповідає Божій волі. Деякі люди розуміють істину, але не втілюють її в життя. Натомість вони вважають, що істина – це не більше ніж істина, і вона не здатна подолати їхні власні нахили та розбещені характери. Хіба такі люди не сміховинні? Хіба вони не безглузді? Хіба вони не вважають, що розумніші за всіх? Якщо люди здатні чинити згідно з істиною, то їхні розбещені характери можуть змінитися. Якщо їхня віра та служіння Богу відповідають їхній природній особистості, то жоден із них не зможе досягти змін у своєму характері. Є люди, які цілими днями тужать у скорботі через власні неправильні вибори. Отримавши готову істину, вони не замислюються над нею й не намагаються втілити її в життя, а наполягають на тому, щоб вибрати власний шлях. Яка ж це абсурдна поведінка; воістину, вони не вміють відрізнити добре від поганого, і їм судилося мати важку долю в житті. Практикувати істину – це настільки просто; значення має лише те, практикуєш ти чи ні. Якщо ти рішуче поклав собі практикувати істину, то твій негатив, слабкість і розбещений характер поступово будуть подолані та зміняться; це залежить від того, чи любить твоє серце істину, чи здатен ти прийняти її та страждати й платити ціну за те, щоб здобути істину. Якщо ти справді любиш істину, то заради її здобуття зможеш перетерпіти всілякі страждання – чи то паплюження, чи то осуд, чи то покинутість людьми. Ти мусиш переносити все це з терпінням і терпимістю; Бог тебе благословить і захистить, Він не покине тебе й не знехтує тобою – це абсолютна істина. Якщо ти молишся Богу зі страхом Божим у серці, покладаєшся на Нього та шануєш Його, то для тебе не буде нічого неподоланного. Ти можеш мати розбещений характер і чинити переступи, але якщо ти маєш у серці страх Божий і сумлінно йдеш шляхом пошуку істини, то, без сумніву, ти зможеш бути непохитним, а Бог тебе вестиме й захищатиме.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 571

Якщо ти бажаєш досягти розуміння істини, украй важливо, щоб ти знав, як їсти й пити Божі слова. Якщо ти надто мало читаєш Божі слова, не читаєш їх всерйоз і не роздумуєш над ними у своєму серці, тоді ти не зможеш зрозуміти істину. Ти зможеш зрозуміти тільки трохи вчення, і тому тобі буде дуже важко зрозуміти Божу волю й Божий задум у Його словах. Якщо ти не розумієш цілей і наслідків, яких мають досягти Божі слова, якщо ти не розумієш, чого Його слова мають досягти та що мають удосконалити в людині, якщо ти не розумієш цих речей, то це доводить, що ти ще не зрозумів істину. Чому Бог говорить те, що Він говорить? Чому Він говорить таким тоном? Чому Він такий серйозний і щирий у кожному Своєму слові? Чому Він обирає певні слова? Чи ти знаєш? Якщо ти не можеш відповісти з упевненістю – значить ти не розумієш Божої волі або Його намірів. Якщо ти не розумієш контексту Його слів, тоді як ти можеш зрозуміти або практикувати істину? Щоб здобути істину, ти спершу мусиш зрозуміти, що Бог має на увазі в кожному слові, яке промовляє, а потім практикувати те, що ти зрозумів, аби Божі слова втілилися в тобі й стали твоєю реальністю. Завдяки цьому ти ввійдеш у реальність істини. Ти зможеш по-справжньому осягнути істину, тільки коли ґрунтовно розумітимеш слово Боже. Просто зрозумівши кілька букв і доктрин, ти думаєш, що розумієш істину й володієш реальністю. Це самообман. Ти навіть не розумієш, чому Бог вимагає, щоб люди практикували істину. Це доводить, що ти не розумієш Божої волі та досі не розумієш істини. Насправді ж, Бог ставить цю вимогу до людей, щоб очистити та спасти їх, щоб люди могли відкинути свої зіпсовані характери та стати слухняними Богові й знати Його. Це мета, якої Бог хоче досягти, коли вимагає від людей практикувати істину.

Бог висловлює істину для людей, які люблять істину, спраглі істини й шукають істину. Щодо тих, хто цікавиться буквами й доктринами й любить виголошувати довгі помпезні промови, вони ніколи не здобудуть істину; вони обманюють себе. Їхній погляд на істину й Божі слова неправильний; вони перехиляють голову вбік, щоб прочитати те, що написано прямо, – їхня точка зору абсолютно хибна. Деякі люди вважають за краще вивчати Божі слова. Вони завжди вивчають, як Божі слова говорять про місце призначення або про те, як отримати благословення. Їх найбільше цікавлять такі слова. Якщо Божі слова не відповідають їхнім уявленням і не задовольняють їхнє бажання отримати благословення, вони стають негативно налаштованими, більше не шукають істини й не хочуть повністю присвячувати себе Богові. Це показує, що вони не зацікавлені в істині. Як наслідок, вони не сприймають істину серйозно; вони здатні прийняти лише ту істину, яка відповідає їхнім переконанням і уяві. Хоча такі люди палко вірять у Бога й намагаються всіма можливими способами робити якісь добрі вчинки й добре виглядати в очах інших, вони роблять це тільки заради хорошого місця призначення в майбутньому. Попри те, що вони також беруть участь у житті церкви, їдять і п’ють Божі слова, вони не практикують істину й не здобувають її. Деякі люди їдять і п’ють слова Божі, але просто роблять щось формально; вони думають, що здобули істину, просто зрозумівши кілька букв і доктрин. Які ж вони нерозумні! Слово Боже – це істина. Однак людина не обов’язково зрозуміє та здобуде істину після того, як прочитає Божі слова. Якщо тобі не вдасться здобути істину, їдячи й п’ючи слова Божі, тоді те, що ти здобудеш, – це букви й доктрини. Якщо ти не знаєш, як практикувати істину або як діяти відповідно до принципів, ти залишаєшся без реальності істини. Ти можеш часто читати Божі слова, але опісля ти й досі неспроможний зрозуміти Божу волю та засвоюєш тільки деякі букви й доктрини. Як їсти й пити Божі слова, щоб розуміти істину? Перш за все, ти мусиш усвідомити, що слово Боже не таке прямолінійне; слово Боже надзвичайно глибоке. Для того, щоб на власному досвіді відчути навіть одне речення зі слів Божих, потрібне ціле життя. Не здобувши кількох років досвіду, як можна зрозуміти слово Боже? Якщо, читаючи Божі слова, ти не розумієш Божої волі й намірів Його слів, їхнього походження, ефекту, на який вони націлені, або того, чого вони покликані досягти, тоді чи це означає, що ти розумієш істину? Можливо, ти багато разів читав Божі слова та, ймовірно, ти здатен вивчити напам’ять багато уривків, але ти не можеш практикувати істину й зовсім не змінився, і твої взаємини з Богом такі ж далекі й відчужені, як і завжди. Коли ти стикаєшся з чимось, що не відповідає твоїм уявленням, ти продовжуєш сумніватися стосовно Нього й не розумієш Його, але сперечаєшся з Ним і таїш у собі уявлення про Нього й неправильне розуміння Його, чинячи Йому опір і навіть хулячи Його. Що це за характер? Це характер пихи, характер того, кому остогидла істина. Як люди, які є настільки гордовитими та яким так остогидла істина, можуть прийняти чи практикувати її? Такі люди точно ніколи не зможуть здобути істину чи Бога.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 572

Свого часу було сказано: «Той, хто слідує до кінця, буде спасенний», але чи легко це втілити в життя? Нелегко, і багато тих, кого вистежує й переслідує великий червоний дракон, стає надто лякливим і боїться слідувати за Богом. Чому вони впали? Тому що їм бракує справжньої віри. Деякі люди можуть прийняти істину, молитися Богові, покладатися на Бога і є непохитними у випробуваннях і утисках, тоді як інші не можуть слідувати до кінця. У якийсь момент під час випробувань і утисків вони впадуть, втратять свідчення й не зможуть піднятися й продовжувати. Усе, що виникає щодня й може похитнути твою рішучість, зайняти твоє серце або обмежити твою здатність виконувати свій обов’язок і рухатися вперед, вимагає старанного ставлення, яким би воно не було – великим чи малим; тобі слід ретельно досліджувати це та шукати істину. Усі ці проблеми необхідно розв’язувати в міру переживання їх тобою на власному досвіді. Деякі люди стають негативно налаштованими, скаржаться й кидають свої обов’язки, коли стикаються з труднощами; і вони не можуть піднятися на ноги після кожної невдачі. Усі ці люди – дурні, які не люблять істину, і вони не здобули б її, навіть якби вірили все життя. Як такі дурні могли б слідувати до кінця? Якщо одне й те ж відбувається з тобою десять разів, але ти нічого завдяки цьому не здобуваєш, тоді ти – посередня, нікудишня людина. Проникливі люди й особи з істинним духовним рівнем, які по-справжньому розуміють духовні питання, є шукачами істини; якби з ними щось трапилося десять разів, то, можливо, у восьми із цих випадків вони змогли б досягти деякого просвітління, винести якийсь урок, зрозуміти якусь істину й домогтися певного прогресу. Коли щось трапляється десять разів із дурнем – із тим, хто не розуміє духовних питань, – жодного разу це не принесе користі його життю, жодного разу це не змінить його, і жодного разу це не змусить його пізнати своє потворне обличчя, і в цьому випадку для нього все скінчено. Щоразу, коли з ним щось трапляється, він падає, і щоразу, коли він падає, йому потрібен хтось інший для підтримки та вмовляння; без підтримки й умовляння він не зможе піднятися. Якщо щоразу, коли щось трапляється, така людина ризикує впасти, і якщо щоразу їй загрожує деградація, то хіба це не кінець для неї? Чи є якісь інші підстави для спасіння таких непотрібних людей? Боже спасіння людства – це спасіння тих, хто любить істину, спасіння тієї його частини, яка володіє волею й рішучістю, і тієї його частини, яка прагне до істини й праведності у своїх серцях. Рішучість людини – це та частина її серця, яка прагне до праведності, добра й істини і володіє сумлінням. Бог рятує цю частину людей і завдяки цьому Він змінює їхній зіпсований характер, щоб вони могли зрозуміти й здобути істину, щоб їхнє розбещення можна було очистити, а їхній характер життя можна було змінити. Якщо ти не маєш цих аспектів у собі, ти не можеш бути спасенний. Якщо всередині тебе немає любові до істини або прагнення до праведності й світла; якщо щоразу, коли ти стикаєшся зі злом, у тебе немає ні бажання відкинути лихі речі, ні рішучості терпіти труднощі; якщо, більш того, твоє сумління оніміло; якщо твоя здатність сприймати істину також притуплена, і ти не налаштований на істину й на події, що виникають; і якщо ти непроникливий у всіх питаннях, і перед обличчям всього, що з тобою трапляється, ти не здатен шукати істину для розв’язання проблем і постійно негативно налаштований, тоді тебе неможливо спасти. Такій людині нічого порекомендувати, і в ній немає нічого, над чим Богові варто було б попрацювати. Її совість оніміла, її розум затуманений, і вона не любить істину й не жадає праведності глибоко у своєму серці, і, як би чітко або прозоро Бог не говорив про істину, у неї немає анінайменшої реакції; наче її серце вже мертве. Хіба для неї все не скінчено? Людину, у якої залишився подих, можна врятувати за допомогою штучного дихання, але, якщо вона вже померла та її душа покинула її, штучне дихання нічого не дасть. Якщо, стикаючись із проблемами та труднощами, людина відступає й уникає їх, взагалі не шукає істини й обирає бути негативно налаштованою та млявою у своїй роботі, то вона розкриває себе такою, якою є насправді. У таких людей взагалі немає досвіду або свідчення. Вони просто нахлібники, мертвий вантаж, вони марні в Божому домі, і вони цілковито приречені. Тільки ті, хто може шукати істину для розв’язання проблем, є людьми з духовним станом, і тільки вони можуть бути непохитними у свідченні. Коли ти стикаєшся з проблемами й труднощами, ти маєш дивитися їм у вічі з холодною головою та правильно реагувати на них, а також ти мусиш робити вибір. Тобі слід навчитися використовувати істину для розв’язання проблем. Якими б не були істини, які ти зазвичай розумієш, – глибокими чи поверховими, тобі слід використовувати їх. Істини – це не просто слова, які злітають із твоїх вуст, коли з тобою щось трапляється, і вони не використовуються безпосередньо для розв’язання проблем інших; натомість вони мають використовуватися для розв’язання твоїх власних проблем і труднощів. Саме це є найважливішим. І лише коли ти розв’яжеш свої власні проблеми, ти зможеш розв’язувати проблеми інших. Чому кажуть, що Петро – це плід? Тому що в ньому є щось цінне, щось варте вдосконалення. Він шукав істину в усьому, мав рішучість і тверду волю; він мав розсудливість, був готовий терпіти труднощі й любив істину у своєму серці; він не залишав поза увагою те, що відбувалося, і він був здатний виносити уроки з усього. Усе це сильні сторони. Якщо в тебе немає жодної з цих сильних сторін, це погано. Тобі буде нелегко здобути істину й стати спасенним. Якщо ти не знаєш, як переживати на власному досвіді, або в тебе немає досвіду, ти не зможеш вирішувати труднощі інших людей. Оскільки ти не здатен практикувати й переживати на власному досвіді Божі слова, і поняття не маєш, що робити, коли з тобою щось трапляється, і засмучуєшся – заливаєшся сльозами – коли стикаєшся з проблемами, і стаєш негативно налаштованим і тікаєш, коли зазнаєш якоїсь незначної невдачі, і ніколи не можеш реагувати правильно – через усе це тобі неможливо увійти в життя. Як ти можеш забезпечувати інших без входження в життя? Щоб забезпечувати життя людей, ти мусиш чітко спілкуватися про істину та вміти чітко спілкуватися про принципи практики, щоб розв’язувати проблеми. Людині, яка має серце й дух, тобі потрібно сказати лише трохи, і вона зрозуміє. Але самого лише розуміння незначної частки істини недостатньо. Людина також мусить мати шлях та принципи практики. Тільки це допоможе їй практикувати істину. Навіть коли люди розуміють духовні аспекти, і для їх розуміння їм потрібно лише кілька слів, якщо вони не практикуватимуть істину, то входження в життя не буде. Якщо вони не можуть прийняти істину, то для них усе закінчилося, і вони ніколи не зможуть увійти в реальність істини. Можна тримати деяких людей за руку, навчаючи їх, і в той момент здаватиметься, що вони розуміють, але щойно їх відпустити, вони знову впадають у сум’яття. Така людина не розуміється на духовних питаннях. Якщо, із якими б проблемами ти не зіткнувся, ти налаштований негативно та слабкий, у тебе взагалі немає свідчення, і ти не співпрацюєш у тому, що ти мусиш робити та з чим тобі слід співпрацювати, це доводить, що у твоєму серці немає Бога, і ти не є людиною, яка любить істину. Не має значення, як робота Святого Духа зворушує людей: чи просто завдяки переживанню Божої роботи на власному досвіді протягом багатьох років, чи слуханню такої кількості істин, чи наявності дрібки сумління та покладанню на самообмеження, але люди мусять принаймні бути здатними відповідати мінімальним стандартам і не відчувати докорів власного сумління. Люди не мають бути такими онімілими та слабкими, як зараз, і просто немислимо, що вони перебувають у такому стані. Можливо, ви живете останні кілька років у заціпенінні, взагалі не шукаючи істини й не досягаючи жодного прогресу. Якщо це не так, то як ви досі можете бути такими онімілими та в’ялими? Коли ви поводитеся в такий спосіб, це виключно через вашу власну дурість і незнання, і ви не можете звинувачувати нікого іншого. Істина не є упередженою проти якихось певних людей. Якщо ти не приймаєш істину й не шукаєш її для розв’язання проблем, як ти можеш змінитися? Деякі люди вважають, що їхній духовний рівень надто низький і що їм бракує здатності сприймати, тому вони обмежують себе та вважають, що як би сильно вони не прагнули, вони не зможуть відповідати Божим вимогам. Вони думають, що як би сильно вони не намагалися, це марно, і що в цьому більше нічого немає, тому вони завжди налаштовані негативно, і, як наслідок, навіть після багатьох років віри в Бога, вони не здобули жодної істини. Якщо, не докладаючи наполегливої праці задля пошуку істини, ти говориш, що твій духовний рівень надто низький, ти розчаровуєшся в собі й постійно живеш у негативному стані, унаслідок чого ти не розумієш істини, яку ти мусиш розуміти, або не практикуєш істину в межах своїх можливостей, тоді хіба не ти сам собі заважаєш? Якщо ти завжди говориш, що твій духовний рівень недостатній, чи не є це уникненням відповідальності та ухиленням від неї? Якщо ти можеш страждати, платити певну ціну та здобувати роботу Святого Духа, тоді ти неминуче зможеш зрозуміти деякі істини й увійти в деякі аспекти реальності. Якщо ти не поважаєш Бога й не покладаєшся на Нього й махаєш рукою на себе, не докладаючи жодних зусиль і не сплачуючи жодної ціни, а просто здаєшся, то ти нікудишній, і в тебе немає ані крихти совісті й розважливості. Незалежно від того, низький твій духовний рівень або видатний, якщо в тебе є трохи совісті й розважливості, ти мусиш у належний спосіб виконувати те, що маєш робити, і здійснювати свою місію; бути дезертиром – це жахлива річ і зрада Бога. Це непоправно. Пошук істини вимагає твердої волі, і люди, які є надто негативно налаштованими або слабкими, нічого не досягнуть. Вони не зможуть вірити в Бога до кінця, а якщо вони захочуть здобути істину й домогтися зміни характеру, у них буде ще менше надії. Тільки ті, хто сповнений рішучості й шукає істину, можуть здобути її й бути вдосконаленими Богом.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 573

Є чимало людей, які, щойно з головою поринуть у свої обов’язки, стають нездатними переживати, нездатними підтримувати нормальний стан, і як наслідок, постійно просять про зібрання, щоб із ними спілкувалися про істину. Що відбувається в такій ситуації? Вони не розуміють істини, їм бракує фундаменту в істинному шляху, коли вони виконують свій обов’язок, такими людьми керує завзяття, і вони не можуть це довго витримувати. Коли люди не розуміють істини, ні в чому, що вони роблять, немає принципу. Якщо їм доручають щось зробити, вони роблять це безладно, вони не дбають про те, що роблять, і не шукають принципу, в їхніх серцях немає послуху – це свідчить про те, що вони не люблять істину й не здатні пізнати Божу роботу. Що б ти не робив, ти повинен спершу зрозуміти, навіщо ти це робиш, який намір спонукає тебе до цього, яке значення має те, що ти це робиш, у чому суть справи, і чи є те, що ти робиш, позитивним чи негативним. Ти мусиш мати чітке розуміння всіх цих питань; це абсолютно необхідно для того, щоб бути здатним діяти на основі принципу. Якщо ти робиш щось, щоб виконати свій обов’язок, тоді ти повинен поміркувати: як мені виконати свій обов’язок добре, аби це не було просто формальним виконанням? Для цього ти маєш помолитися й наблизитися до Бога. Молитва Богу потрібна для того, щоб шукати істину, спосіб практики, Божий намір і те, як догодити Богові. Молитва існує для того, щоб досягти цих результатів. Молитва Богу, наближення до Бога й читання слів Божих не є релігійною церемонією чи зовнішніми діями. Мета цього полягає в практикуванні згідно з істиною після пошуку Божої волі. Якщо ти завжди кажеш «дякувати Богу», коли ти нічого не зробив, ти можеш здаватися дуже духовним і проникливим, але якщо приходить час діяти, а ти однаково робиш так, як тобі хочеться, зовсім не шукаючи істини, то це «дякувати Богу» – не більше, ніж мантра, це фальшива духовність. Виконуючи свій обов’язок, ти маєш повсякчас думати: «Як мені слід виконати цей обов’язок? Якою є Божа воля?». Тільки та людина, яка молиться Богу й наближається до Бога, щоб шукати принципи та істини для своїх дій, яка шукає волю Божу в своєму серці й ні в чому не відступає від слів Божих і принципів істини, тільки така людина по-справжньому вірить у Бога; все це є недосяжним для людей, які не люблять істину. Є багато людей, які слідують своїм власним уявленням, що б вони не робили, і розглядають речі надзвичайно спрощено, і також не шукають істини. У них повністю відсутній принцип, і в їхньому серці немає жодної думки про те, як діяти згідно з тим, чого просить Бог, або так, щоб догодити Богові, і вони знають тільки, як затято слідувати своїй власній волі. У серцях таких людей немає місця для Бога. Деякі люди кажуть: «Я молюся Богу тільки тоді, коли стикаюся з труднощами, але однаково не відчуваю, що це має якийсь ефект, тому зазвичай, коли зі мною щось трапляється, я не молюся Богу, тому що молитва Богові не має жодної користі». Бог абсолютно відсутній у серцях таких людей. Вони не шукають істини, що б не робили; вони лише слідують своїм власним ідеям. Тож чи є в їхніх діях принципи? Звичайно, що ні. Вони все бачать просто. Навіть коли люди спілкуються з ними про принципи істини, вони не здатні їх прийняти, тому що в їхніх діях ніколи не було принципів, у їхніх серцях немає місця Богу, і в їхніх серцях немає нікого, крім них самих. Їм здається, що їхні наміри добрі, що вони не чинять зла, що їх не можна вважати порушниками істини, вони думають, що діяти згідно зі своїми власними намірами – це і є втілення істини в життя, що діяти таким чином – значить слухатися Бога. Насправді ж у цьому питанні вони не шукають і не моляться Богу, а діють імпульсивно, згідно з власними ревними намірами, вони не виконують свій обов’язок так, як просить Бог, вони не мають серця, яке слухається Бога, у них відсутнє це бажання. Це найбільша помилка в людській практиці. Якщо ти віриш у Бога, але Його немає у твоєму серці, хіба ти не намагаєшся обманути Бога? І який результат може принести така віра в Бога? Що ти можеш здобути? І який сенс такої віри в Бога?

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 574

Як тобі слід проаналізувати себе й спробувати пізнати себе, коли ти зробив щось, що порушує принципи істини й не подобається Богові? Чи помолився ти Йому, коли лише збирався це вчинити? Чи розмірковував ти коли-небудь так: «Якщо робити щось у такий спосіб, чи відповідає це істині? Як би Бог подивився на це питання, якби воно перед Ним постало? Був би Він щасливий чи роздратований, якби про це дізнався? Це викликало б у Нього огиду або відразу?». Ти не шукав відповіді на це, чи не так? Навіть якби інші нагадали тобі про це, ти однаково вважав би, що в цьому немає нічого страшного та що це не суперечить жодним принципам і не є гріхом. Як наслідок, ти образив Божий характер і спровокував Його на гнів аж до того, що Він тобою гидує. До цього призводить людська непокора. Тому тобі слід шукати істину в усьому. Це те, чого ти мусиш дотримуватись. Якщо ти зможеш щиро постати перед Богом, щоб спершу помолитися, а потім шукати істину згідно зі словами Божими, ти не помилишся. Ти можеш мати деякі відхилення в своєму практикуванні істини, але цього важко уникнути, і ти зможеш правильно практикувати після того, як здобудеш певний досвід. Однак, якщо ти знаєш, як діяти згідно з істиною, але не практикуєш її, то проблема полягає у твоїй нелюбові до істини. Ті, хто не любить істину, ніколи не будуть її шукати, що б із ними не трапилося. Тільки ті, хто любить істину, мають серця, які бояться Бога, і коли трапляється щось незрозуміле для них, вони здатні шукати істину. Якщо ти не можеш збагнути Божу волю й не знаєш, як практикувати, тоді ти повинен поспілкуватися з людьми, які розуміють істину. Якщо ти не можеш знайти тих, хто розуміє істину, тобі слід знайти кількох людей, які мають чисте розуміння, щоб разом молитися Богу одним розумом й одним серцем, шукати у Бога, чекати Божого часу й чекати, коли Бог відкриє тобі шлях. Якщо ви всі прагнете істини, шукаєте істину й разом спілкуєтеся про істину, може настати час, коли один із вас знайде хороше рішення. Якщо ви всі вважатимете це рішення прийнятним і це хороший шлях, то, можливо, це сталося завдяки просвітлінню й освітленню Святим Духом. Якщо згодом ви продовжите спілкуватися разом, щоб знайти правильніший шлях практики, то він, безумовно, відповідатиме принципам істини. Якщо під час практики ви з’ясуєте, що ваш спосіб практики все ще є дещо невідповідним, тоді вам потрібно швидко його виправити. Якщо ти трохи помилишся, Бог не засудить тебе, оскільки наміри твоїх дій є правильними, і ти практикуєш згідно з істиною. Ти просто трохи заплутався в принципах і припустився помилки в своїй практиці, що можна пробачити. Але коли більшість людей щось робить, вони роблять це на основі того, як вони це собі уявляють. Вони не використовують слова Божі як основу для роздумів про те, як практикувати згідно з істиною або як здобути Боже схвалення. Натомість вони думають лише про те, як одержати користь для себе, як змусити інших себе поважати і як змусити інших собою захоплюватися. Вони роблять речі цілковито на основі власних уявлень і виключно, аби задовольнити себе, що викликає занепокоєння. Такі люди ніколи нічого не робитимуть згідно з істиною, і Бог завжди ненавидітиме їх. Якщо ти справді людина з совістю й розважливістю, то, що б не сталося, ти маєш бути здатним приходити до Бога в молитві й пошуку, серйозно аналізувати мотиви й спотворення у своїх діях, визначати, що слід робити згідно зі словами й вимогами Божими, і неодноразово зважувати й обмірковувати, які дії подобаються Богові, які дії викликають у Нього відразу, а які – заслуговують на Боже схвалення. Ти маєш знову й знову прокручувати ці питання в голові, доки чітко їх не зрозумієш. Якщо ти знаєш, що маєш власні мотиви для певних дій, тоді ти мусиш поміркувати над тим, якими є твої мотиви: чи це для того, щоб задовольнити себе, чи для того, щоб догодити Богові, чи це корисно для тебе самого, чи для обраного народу Божого, і які наслідки це спричинить… Якщо ти більше шукатимеш і міркуватимеш над цим у своїх молитвах, і ставитимеш собі більше запитань, щоб шукати істину, тоді відхилення у твоїх діях ставатимуть дедалі меншими. Лише ті, хто може в такий спосіб шукати істину, є людьми, які зважають на Божу волю й бояться Бога, адже ти шукаєш згідно з вимогами слова Божого й зі слухняним серцем, і висновки, яких ти дійдеш унаслідок такого пошуку, відповідатимуть принципам істини.

Якщо дії вірянина відірвані від істини, тоді він нічим не відрізняється від безбожника. Це тип людини, яка не має Бога у своєму серці, яка віддаляється від Бога, і така людина в Божому домі схожа на найманого працівника, який вряди-годи виконує якусь роботу для свого господаря, отримує невелику платню, а потім іде геть. Це просто не та людина, яка вірить у Бога. Що робити, щоб здобути Боже схвалення, – це перше, про що ти повинен думати й заради чого працювати, коли ти щось робиш; це має бути принципом і сферою твоєї практики. Причина, з якої ти повинен визначити, чи відповідає те, що ти робиш, істині, полягає в тому, що якщо це відповідає істині, тоді це, безумовно, узгоджується з Божою волею. Це не означає, що ти маєш оцінювати, чи є справа правильною чи неправильною, чи відповідає вона смакам усіх і кожного, або чи відповідає вона твоїм власним бажанням; радше, ти маєш визначити, чи відповідає вона істині, і чи сприяє вона роботі та інтересам церкви. Якщо ти зважатимеш на ці речі, тоді, коли щось робитимеш, ти дедалі більше відповідатимеш Божій волі. Якщо ж ти не зважаєш на ці аспекти, коли щось робиш, а просто покладаєшся на власну волю, тоді ти гарантовано робиш це неправильно, адже людська воля не є істиною і, звичайно, несумісна з Богом. Якщо ти хочеш отримати Боже схвалення, ти мусиш практикувати згідно з істиною, а не згідно зі своєю власною волею. Деякі люди займаються певними приватними справами в ім’я виконання своїх обов’язків. Тоді їхні брати й сестри вважають це неприйнятним і докоряють їм за це, але ці люди не визнають провини. Вони вважають, що це була їхня особиста справа, яка не стосувалася роботи церкви, фінансів або людей, і це не було лиходійством, а тому люди не повинні втручатися. Деякі речі можуть здаватися тобі приватними справами, які не стосуються жодних принципів або істин. Однак, якщо подивитися на те, що ти зробив, ти був дуже егоїстичним. Ти не зважав ані на роботу Церкви, ані на інтереси Божого дому, ані на те, чи догодить це Богові; ти думав лише про власну вигоду. Це вже охоплює порядність святих, а також людську сутність людини. Навіть якщо те, що ти робив, не стосувалось інтересів церкви й не було пов’язане з істиною, займатися приватною справою й при цьому стверджувати, що ти виконуєш свій обов’язок, – значить не відповідати істині. Незалежно від того, що ти робиш, наскільки великою чи малою є ця справа, і чи це твій обов’язок у Божій сім’ї, чи твоя приватна справа, ти мусиш оцінити, чи відповідає те, що ти робиш, Божій волі, а також чи це те, що має робити людина з людською сутністю. Якщо ти так шукаєш істину в усьому, що робиш, тоді ти – людина, яка справді вірить у Бога. Якщо ти так побожно ставитимешся до кожної справи й до кожної істини, то зможеш досягти змін у своєму характері. Є люди, які вважають: «Справедливо очікувати від мене практикування істини, коли я виконую свій обов’язок, але коли я займаюся своїми приватними справами, мені байдуже, що каже істина, – я робитиму, що забажаю, все, що потрібно для моєї власної вигоди». Із цих слів очевидно, що такі люди не є любителями істини. У тому, що вони роблять, немає жодних принципів. Вони робитимуть усе, що принесе їм користь, навіть не замислюючись над тим, як це вплине на дім Божий. Як наслідок, коли вони щось зробили, Бога в них немає, і вони відчувають темряву й смуток, і не знають, що відбувається. Хіба не є це їхньою заслуженою пустелею? Якщо у своїх діях ти не практикуєш істину й ганьбиш Бога, то ти грішиш проти Нього. Якщо хтось не любить істину й часто діє за власною волею, тоді він часто ображатиме Бога. Бог відчує огиду й відкине таку людину, відштовхне її на узбіччя. Дії такої людини часто не зустрічають Божого схвалення, і якщо вона не знає каяття, то покарання не за горами.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 575

Будь-який виконуваний тобою обов’язок передбачає входження в життя. Яким би не був твій обов’язок – доволі регулярним або непостійним, нудним або жвавим – ти завжди мусиш досягати входження в життя. Обов’язки деяких людей досить одноманітні; вони роблять одне й те ж щодня. Однак під час їх виконання стани, які виявляють ці люди, не такі вже й однорідні. Іноді, коли в людей гарний настрій, вони стають трохи стараннішими й краще виконують роботу. В інших ситуаціях через якийсь невідомий вплив їхні зіпсовані сатанинські характери пробуджують у них капость, нав’язуючи їм неправильні погляди й заглиблюючи їх у погані стани й настрої; це призводить до недбалого виконання ними своїх обов’язків. Внутрішні стани людей постійно змінюються; вони можуть змінюватися в будь-якому місці та в будь-який час. Як би не змінювався твій стан, діяти, спираючись на свій настрій, – завжди неправильно. Скажімо, у тебе щось виходить трохи краще, коли ти в гарному настрої, і трохи гірше, коли ти в поганому настрої, – чи такий спосіб діяти відповідає принципам? Чи це дозволить тобі виконувати свої обов’язки відповідно до прийнятного стандарту? У якому б настрої люди не перебували, вони мусять знати, що потрібно молитися Богові й шукати істину; тільки так вони зможуть уникнути контролю з боку своїх настроїв та коливань, спричинених ними. Виконуючи свій обов’язок, ти завжди маєш досліджувати себе, щоб перевірити, чи ти чиниш згідно з принципом, чи відповідає стандарту твоє виконання свого обов’язку, чи ти виконуєш його просто поверхово, чи ти намагався ухилитися від своїх зобов’язань і чи є будь-які проблеми у твоєму ставленні й мисленні. Щойно ти проведеш самоаналіз і ці аспекти стануть тобі зрозумілими, тобі буде легше виконувати свій обов’язок. Із чим би ти не стикався під час виконання свого обов’язку – негативізмом та слабкістю чи поганим настроєм після критики у твій бік – ти мусиш ставитися до цього належним чином, і ти також маєш шукати істину й розуміти Божу волю. Коли ти це робитимеш, у тебе буде шлях до практики. Якщо ти бажаєш добре виконувати свій обов’язок, то на тебе не повинен впливати твій настрій. Наскільки б негативно налаштованим чи слабким ти не почувався, ти мусиш практикувати істину у всьому, що робиш, із цілковитою суворістю та дотриманням принципів. Якщо ти це робитимеш, то тебе не тільки схвалюватимуть інші люди, а й уподобає Бог. По суті, ти будеш відповідальною людиною, яка бере на свої плечі тягар; ти будеш по-справжньому доброю людиною, яка дійсно виконує свої обов’язки відповідно до стандарту та яка повністю втілює подобу справжньої людини. Такі люди очищаються й досягають реальних змін, виконуючи свої обов’язки, і можна сказати, що вони чесні в очах Бога. Тільки чесні люди можуть наполегливо практикувати істину й успішно діяти за принципом, а також можуть виконувати свої обов’язки відповідно до стандарту. Люди, які діють згідно з принципом, скрупульозно виконують свої обов’язки, коли вони в гарному настрої; вони не працюють поверхово, вони не гордовиті й не виставляють себе напоказ, щоб інші були про них високої думки. Однак, коли вони в поганому настрої, вони виконують свої повсякденні завдання так само серйозно й відповідально, і навіть якщо вони стикаються із чимось, що шкодить виконанню ними своїх обов’язків або що чинить на них незначний тиск чи порушує виконання ними своїх обов’язків, вони однаково здатні заспокоїти свої серця перед Богом і молитися, кажучи: «Неважливо, із проблемою якої величини я стикнуся – навіть якщо небо впаде додолу – доки я живий, я сповнений рішучості робити все можливе, щоб виконувати свій обов’язок. Кожен день, який я проживаю, – це день, у якому я мушу добре виконувати свій обов’язок, щоб я був гідний цього обов’язку, дарованого мені Богом, а також цього подиху, який Він вдихнув у моє тіло. У яких би труднощах я не опинився, я відкладу все це вбік, бо виконання мого обов’язку має першорядне значення!». Ті, на кого не впливає жодна людина, подія, об’єкт чи оточення, кого не контролює жоден настрій чи зовнішня ситуація, і хто ставить на перше місце свої обов’язки та покладені на них Богом доручення, – це люди, які вірні Богові та які щиро підкоряються Йому. Такі люди досягли входження в життя й увійшли в реальність істини. Це один із найправдивіших і найпрактичніших проявів того, як жити істиною.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Входження в життя починається з виконання обов’язку»

Божі слова на кожен день. Уривок 576

Що стосується деяких людей, із якою б проблемою вони не стикнулися під час виконання своїх обов’язків, вони не шукають істини й завжди діють відповідно до власних думок, поглядів, фантазій та бажань. Вони постійно задовольняють свої власні егоїстичні бажання, і їхні розбещені характери завжди контролюють їхні дії. Може здатися, що вони завжди виконували свої обов’язки, але оскільки вони ніколи не приймали істину й не здатні діяти відповідно до принципів істини, вони в кінцевому підсумку не зможуть здобути істину й життя та стануть прислужниками, гідними цієї назви. Отже, на що спираються такі люди у виконанні своїх обов’язків? Вони не спираються ні на істину, ні на Бога. Та частинка істини, яку вони розуміють, не зайняла місця в їхніх серцях; у виконанні своїх обов’язків вони покладаються на власні дари й таланти, на будь-які здобуті ними знання, а також на власну силу волі чи добрі наміри. І чи зможуть у такому разі вони виконувати свої обов’язки відповідно до прийнятного стандарту? Коли у виконанні своїх обов’язків люди покладаються на свої природний стан, погляди, уяву, досвід і навчання, хоча й може здатися, що вони виконують свої обов’язки й не чинять зла, але вони не практикують істину й не зробили нічого, що догоджало б Богові. Окрім того, є ще одна проблема, яку не можна ігнорувати: у процесі виконання свого обов’язку, якщо твої погляди, фантазії й особисті бажання ніколи не змінюються та їх ніколи не замінює істина, і якщо твої дії та вчинки не відповідають принципу істини, тоді яким буде кінцевий результат? У тебе не буде входження в життя, ти станеш прислужником, і так справдяться слова Господа Ісуса: «Багато хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:22–23). Чому Бог називає цих людей, які докладають зусиль і відбувають службу, лиходіями? Є один аспект, у якому ми можемо бути впевнені, а саме: які б обов’язки чи яку б роботу не виконували ці люди, їхні мотиви, спонукання, наміри та думки повністю випливають із їхніх егоїстичних бажань, і вони цілком спрямовані на захист власних інтересів та перспектив, а також на задоволення своїх гордості, марнославства та статусу. Усе зосереджено навколо цих міркувань і розрахунків; у їхніх серцях немає істини, у них немає серця, яке боїться Бога й кориться Йому – у цьому корінь проблеми. Що сьогодні вам важливо шукати? У всьому ви мусите шукати істину й належним чином виконувати свій обов’язок відповідно до волі Божої та Його прохань. Якщо ви так чинитимете, то отримаєте похвалу від Бога. Отже, що конкретно потрібно для виконання вашого обов’язку відповідно до того, що просить Бог? У всьому, що ви робите, ви мусите навчитися молитися Богові, ви мусите аналізувати те, які у вас мотиви, які думки у вас є, і чи відповідають ці мотиви й думки істині; якщо ні, то їх слід відкинути, після чого вам слід діяти відповідно до принципів істини та прийняти Боже дослідження. Це гарантуватиме, що ви практикуватимете істину. Якщо у вас є власні мотиви й цілі, і ви добре усвідомлюєте, що вони порушують істину й суперечать Божій волі, але однаково не молитеся Богові й не шукаєте істини для знаходження розв’язання, то це небезпечно, вам легко коїти зло й робити щось, що суперечить Богові. Якщо ви скоїте зло раз чи двічі й покаєтеся, тоді у вас все ще є надія на спасіння. Якщо ви продовжуєте коїти зло – якщо ви робите всілякі нечестиві вчинки – і не каєтеся, тоді ви в біді: Бог відкине вас убік або залишить вас, що означає, що ви ризикуєте бути вигнаними; людей, які роблять усілякі нечестиві вчинки, безсумнівно, буде покарано й вигнано.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 577

Люди мусять розуміти, що існує фундаментальний і найвищий принцип того, як Господь творіння ставиться до створінь. Це цілковито залежить від Його плану управління та Його вимог до роботи; Йому не потрібно радитись із жодною людиною, і Йому не потрібно, щоб якась людина з Ним погоджувалася. Що б Він не мусив робити, як би Він не мусив ставитися до людей, Він так і робить, і що б Він не робив і як би не ставився до людей, усе це відповідає принципам істини та принципам, за якими працює Господь творіння. Єдине, що має робити створіння, – це підкорятися Творцеві; йому не слід робити вибір самостійно. Це розум, який мусять мати створіння, і якщо в людини його немає, вона не гідна називатися людиною. Люди мусять розуміти, що Господь творіння завжди буде Господом творіння; Він має силу та якості, що дають Йому змогу керувати й правити будь-яким створінням так, як Він забажає, і Йому не потрібно для цього ніяких причин. Це Його влада. Серед створінь немає нікого, хто мав би право чи годився судити, правильно чи неправильно чинить Господь творіння та як Йому слід діяти. Жодне створіння не має права вибирати, чи приймати правління й розпорядження Творця, і жодне створіння не має права висувати вимоги до того, як Творець править і керує його долею. Це найвища істина. Що б Господь творіння не чинив зі своїми створіннями, як би Він це не чинив, люди, яких Він створив, мають робити лише одне: шукати, підкорятися, пізнавати та приймати все, що встановлює Господь творіння. Кінцевим результатом буде те, що Господь творіння виконає Свій план управління та завершить Свою роботу, зробивши так, щоб Його план управління просувався без жодних перешкод; тим часом, оскільки створіння прийняли правління та розпорядження Творця й підкорилися їм, вони здобудуть істину, зрозуміють волю Творця та пізнають Його характер. Існує ще один принцип, про який Я мушу вам сказати: що б не робив Творець, як би Він Себе не проявляв, великі Його діяння чи малі, Він залишається Творцем; а всі люди, яких Він створив, залишаються створіннями, що б вони не робили, наскільки б вони не були талановиті чи обдаровані. Що ж до створеного людства, то скільки б благодаті, благословень, милосердя, прихильності чи люблячої доброти воно не отримало від Творця, воно не має вважати, що стоїть окремо від мас, може бути на рівних із Богом і посіло високе місце серед створінь. Скількома б дарами не наділив тебе Бог, скільки б благодаті Він тобі не послав, як би поблажливо до тебе не ставився, навіть якщо Він дав тобі кілька особливих талантів, усе це – не твоє надбання. Ти створіння, і тому ти назавжди залишишся створінням. Тобі нізащо не можна думати: «Я – маленьке сонечко в Божих руках. Бог ніколи не відкине мене, Він завжди ставитиметься до мене з любов’ю, турботою й ніжними пестощами, з теплим шепотом розради й підбадьорення». Навпаки, в очах Творця ти такий самий, як і всі інші створіння; Бог може використовувати тебе так, як Він хоче, керувати тобою так, як Він хоче, і Він може за власним бажанням улаштувати так, щоб ти грав будь-яку роль серед найрізноманітніших людей, подій і об’єктів. Це те знання, яке люди мусять мати, і той здоровий глузд, яким вони повинні володіти. Якщо людина зрозуміє та прийме ці слова, її стосунки з Богом стануть нормальнішими, і вона встановить із Ним найправомірніші відносини; якщо людина зрозуміє та прийме ці слова, вона правильно зорієнтує свою позицію, займе своє місце та виконає свій обов’язок.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Лише зрозумівши істину, можна пізнати Божі діла»

Божі слова на кожен день. Уривок 578

Пізнання Бога має відбуватися через читання слів Божих, практикування й переживання слів Божих, а також через численні випробування, рафінування, обтинання й розбір; тільки тоді можна мати справжнє знання Божої роботи й Божого характеру. Дехто каже: «Я не бачив утіленого Бога, тож звідки мені знати Бога?». Насправді, слова Божі є проявом Його характеру. Зі слів Божих ти можеш побачити Його любов і спасіння для людей, а також той спосіб, у який Він їх спасає… Це пояснюється тим, що Його слова висловлені Самим Богом, а не написані людьми. Вони були висловлені особисто Богом; Сам Бог висловлює Свої власні слова й голос Свого серця, які також можна назвати словами з Його серця. Чому вони називаються словами з Його серця? Тому що вони походять із глибини душі й виражають Його характер, Його волю, Його ідеї та думки, Його любов до людства, Його спасіння людства та Його очікування від людства… У Божих висловлюваннях є суворі слова і є слова лагідні та чуйні, а також деякі викривальні слова, які не відповідають людським бажанням. Якщо ти дивишся тільки на викривальні слова, тобі може здатися, що Бог доволі суворий. Якщо ти дивишся тільки на лагідні слова, тобі може здатися, що Бог не дуже владний. Тому тобі не варто виривати слова з контексту, а радше слід розглядати їх з усіх боків. Іноді Бог говорить зі співчуттям, і тоді люди бачать Його любов до людства; іноді Він говорить дуже суворо, і тоді люди бачать, що Його характер не терпить жодних образ, що людина жалюгідно брудна й не гідна бачити Боже лице або постати перед Ним, і що тепер їм дозволено поставати перед Ним виключно з Його милості. Божу мудрість можна побачити в тому, як Він працює, а також у значущості Його роботи. Люди все ще можуть бачити ці речі в словах Божих, навіть не маючи з Ним безпосереднього контакту. Коли хтось, хто по-справжньому знає Бога, вступає в контакт із Христом, його зустріч із Христом може відповідати його наявному знанню про Бога; однак коли з Христом зустрічається той, хто має лише теоретичне розуміння, він не може побачити взаємозв’язку. Істина Божого втілення є найглибшою з таємниць; її важко осягнути людині. Зберіть разом слова Божі про таємницю втілення, подивіться на них з усіх боків, а потім разом моліться, розмірковуйте й спілкуйтеся далі про цей аспект істини. Роблячи так, ти зможеш здобути просвітління Святого Духа й прийти до розуміння. Оскільки люди не мають можливості мати прямий контакт із Богом, вони мусять покладатися на такий досвід, щоб намацати свій шлях і входити потроху щоразу, якщо вони хочуть урешті-решт досягти істинного пізнання Бога.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»

Божі слова на кожен день. Уривок 579

Що означає пізнати Бога? Це означає бути здатним осягнути Його радість, гнів, смуток і щастя, а отже, пізнати Його характер – ось що означає по-справжньому пізнати Бога. Ти стверджуєш, що бачив Його, але не розумієш Його радості, гніву, смутку й щастя та не розумієш Його характеру. Ти також не розумієш ані Його праведності, ані Його милосердя, як і не знаєш, що Він любить, а чим гидує. Це не є пізнанням Бога. Деякі люди здатні слідувати за Богом, але не обов’язково по-справжньому вірять у Бога. По-справжньому вірити в Бога означає слухатися Бога. Ті, хто не слухається Бога по-справжньому, не вірять у Бога по-справжньому – ось у чому полягає різниця. Коли ти кілька років слідував за Богом і маєш знання й розуміння Бога, коли ти маєш певне розуміння й усвідомлення Божої волі, коли ти свідомий кропіткого наміру Бога в спасінні людини – ось тоді ти по-справжньому віриш у Бога, по-справжньому слухаєшся Бога, по-справжньому любиш Бога й по-справжньому поклоняєшся Богові. Якщо ти віриш у Бога, але не прагнеш пізнати Бога, не маєш розуміння Божої волі, Божого характеру й Божої роботи, тоді ти просто послідовник, який біжить за Богом і повторює все, що робить більшість. Це не можна назвати справжньою покірністю, а тим більше справжнім поклонінням. Як відбувається справжнє поклоніння? Усі без винятку, хто бачить Бога та щиро знає Бога, поклоняються Йому й шанують Його; всі вони відчувають спонуку схилятися перед Ним і поклонятися Йому. Наразі, поки втілений Бог працює, чим більше люди розумітимуть Його характер і те, Хто є Бог і чим володіє, тим більше вони цінуватимуть ці речі й тим більше шануватимуть Його. Загалом, чим менше люди розуміють Бога, тим більш недбалими вони є, і тому ставляться до Бога, як до людини. Якби люди справді знали й бачили Бога, вони б тремтіли зі страху й вклонялися до землі. «Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому!» (Матвія 3:11) – чому Іван це сказав? Хоча в глибині душі він не мав дуже глибокого знання про Бога, він знав, що Бог вселяє страх. Чи багато людей у наші дні здатні шанувати Бога? Якщо вони не знають Його характеру, то як вони можуть шанувати Бога? Якщо люди не знають сутності Христа й не розуміють Божого характеру, вони будуть ще менше здатні по-справжньому поклонятися реальному Богу. Якщо вони бачать лише пересічний і нормальний зовнішній вигляд Христа, але не знають Його сутності, то їм легко ставитися до Христа як до пересічної людини. Вони можуть набути нешанобливого ставлення до Нього, можуть обманювати Його, чинити Йому опір, не слухатися Його й виносити судження про Нього. Вони можуть бути самовдоволеними й не сприймати Його слова серйозно; вони можуть навіть породжувати уявлення, осуд і зневагу до Бога. Щоб розв’язати ці проблеми, потрібно знати сутність і божественну природу Христа. Це головний аспект пізнання Бога; це те, у що повинен увійти й чого досягти кожен, хто вірить у практичного Бога.

«Слово», т. 3. «Бесіди Христа останніх днів», «Частина третя»