Ті, хто служить лідерами, щонайменше мусять хоч трохи розуміти істину й мати певний практичний досвід. Якщо в них узагалі немає досвіду, то вони, безумовно, не розуміють жодної істини. Деякі люди, які служать лідерами, вправні в проповідуванні слів і доктрин і здатні отримати схвалення та похвалу від більшості людей. Хоча на перший погляд неправдиві лідери й здатні відповідати на запитання, вони не в змозі бесідувати про істини-принципи. Усе, що вони проповідують, – це порожня теорія, у якій немає абсолютно нічого практичного. Коли люди чують їхні проповіді, то відчувають, що це відповідає їхнім власним смакам, і ті, хто не вміє розпізнавати, дуже схвалюють таке. Однак згодом у них однаково немає шляху практики, і вони не можуть знайти принципи практики. Тож хіба можна вважати, що це розв’язало якісь проблеми? Хіба це не недбале ставлення? Чи можна таку спробу розв’язати проблеми вважати виконанням справжньої роботи? Неправдиві лідери не виконують справжньої роботи, але знають, як поводитися наче чиновники. Що вони роблять насамперед, ставши лідерами? Завойовують прихильність людей. Вони діють за принципом «нова мітла по-новому мете»: спочатку роблять кілька речей, щоб підлеститися до людей, і розв’язують кілька питань, що покращують повсякденний добробут кожного. Спочатку вони намагаються справити на людей гарне враження, показати всім, що вони на одній хвилі з масами, щоб усі хвалили їх і казали: «Цей лідер ставиться до нас як батько!» Потім вони офіційно вступають на посаду. Вони відчувають, що мають підтримку загалу та що їхнє становище зміцнилося; тоді вони починають насолоджуватися благами статусу, наче це належне їм по праву. Їхні девізи: «Головне в житті – добре їсти й гарно вдягатися», «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» і «Пий сьогоднішнє вино сьогодні, а про завтрашній день турбуйся завтра». Вони насолоджуються кожним днем, розважаються, поки можуть, і не думають про майбутнє, а тим більше не замислюються над тим, які зобов’язання має виконувати лідер і які обов’язки він має нести. Вони проповідують кілька слів і доктрин і виконують кілька завдань для годиться, як заведено, – вони не виконують жодної справжньої роботи. Вони не виявляють реальних проблем у церкві й не розв’язують їх повністю, тож який сенс у тому, що вони виконують такі поверхові завдання? Хіба це не обман? Чи можна довіряти важливі завдання таким неправдивим лідерам? Чи відповідають вони принципам і умовам Божого дому для відбору лідерів і працівників? (Ні.) У цих людей немає ні совісті, ні розуму, вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності, і все ж хочуть обіймати якусь офіційну посаду, бути лідерами в церкві – як їм не соромно? Деякі люди, що мають почуття відповідальності, не можуть бути лідерами, якщо в них низький рівень, – і це не кажучи вже про нікчемних людей, які взагалі не мають почуття відповідальності; вони ще менш придатні бути лідерами. Наскільки ж ліниві такі ненажерливі й ледачі неправдиві лідери? Навіть коли вони виявляють проблему й усвідомлюють, що це проблема, вони не сприймають її серйозно й не звертають на неї уваги. Вони такі безвідповідальні! Хоча вони вправні в розмовах і, здається, мають певний рівень, вони не можуть розв’язати різні проблеми в роботі церкви, що призводить до застою в роботі; проблеми продовжують накопичуватися, але ці лідери не переймаються ними й наполягають на виконанні кількох поверхових завдань для годиться. І який кінцевий результат? Хіба вони не влаштовують безлад у церковній роботі, хіба не псують її? Хіба вони не спричиняють хаос і відсутність єдності в церкві? Це неминучий наслідок. У такій ситуації, чи доповідатимуть неправдиві лідери Вишньому? Звісно, ні. Якщо хтось у церкві захоче доповісти про проблеми неправдивих лідерів Вишньому, чи погодяться вони на це? Вони, безумовно, придушать і заблокують цю людину, не дозволять нікому доповідати про проблему Вишньому, і вони обмежуватимуть, придушуватимуть та ізолюватимуть кожного, хто це зробить. Скажіть Мені, хіба ці неправдиві лідери не мерзенні? Незалежно від того, скільки шкоди вони завдали церковній роботі, вони однаково не дозволять Вишньому дізнатися про це, а розв’язати це й поготів. Усе, про що вони дбають, – це впиватися благами свого статусу й захищати власні марнославство та гордість – такі люди абсолютно мерзенні й безсоромні! Хіба вони не зовсім позбавлені совісті й людськості? Коли Вишнє запитує про роботу, вони рішуче кажуть, що проблем немає, кривлячи душею й відмахуючись від Вишнього, – роблячи це, хіба вони не обманюють Вишнє і не приховують щось від тих, хто нижче за них? Проблеми у роботі церкви продовжують накопичуватися, і неправдиві лідери не можуть розв’язати їх самі, але й не доповідають про ці проблеми Вишньому. За цих обставин вони поводяться так, наче нічого не сталося; вони так само впиваються комфортом, цілими днями сидять без діла й марнують час, і зовсім не тривожаться. А коли проблеми виявлено і Вишнє розслідує це, вони однаково кажуть: «Я доручив людям виконати цю роботу. Я виконав свої зобов’язання. Якщо робота виконана погано, то це провина інших людей. Як це мене стосується?» Цими кількома словами вони повністю знімають із себе відповідальність. Наче вони взагалі не несуть відповідальності за цю справу. Вони не тільки не розмірковують над собою, а й почуваються правими та спокійними, кажучи: «У будь-якому разі, я не байдикував, виконуючи свій обов’язок; я не дармоїд. Якщо Вишнє не відсторонить мене, то я й далі служитиму лідером. Якщо я подам у відставку, хіба я не зраджу Бога? Хіба я не виявлю брак вірності своєму обов’язку?» Якщо ти обтинатимеш їх, вони зможуть навести багато причин, щоб спростувати тебе. Вони не скажуть, що несуть відповідальність за цю справу, не скажуть, у чому полягають їхні зобов’язання, і не розмірковуватимуть над тим, яка природа того, що вони не розв’язують проблем і не виконують справжньої роботи. Хіба такі люди не є ненависними? Вони доводять церковну роботу до застою і так довго шкодять обраним Богом людям, не маючи в серці ані краплі каяття, – хіба вони ще люди? Чи є в них ще хоч крапля совісті чи розуму? Деякі люди кажуть: «Таких людей не слід обирати лідерами». Теоретично це так; однак серед обраних лідерів і працівників справді є такі люди; це факт. Усе це відбувається тому, що обраним Богом людям бракує вміння розпізнавати, а також тому, що більшості людей подобаються безвідмовні люди, і як наслідок вони обирають деяких неправдивих лідерів і неправдивих працівників. Тому перед церковними виборами необхідно більше бесідувати про принципи обрання лідерів і працівників, а також про принципи розпізнання неправдивих лідерів і неправдивих працівників; це гарантуватиме, що більше людей голосуватиме згідно з принципами. Лише так церковні вибори можуть дати добрі результати.

Скажіть Мені, чи можуть такі мерзенні й безсоромні нероби добре виконувати церковну роботу як лідери та працівники? Чи можуть вони розв’язати проблеми, що існують у церкві, або труднощі, з якими стикаються обрані Богом люди? (Ні.) Тож що вам робити, коли ви стикаєтеся з такими неправдивими лідерами? Припустімо, хтось каже: «Наш рівень низький, і нам бракує вміння розпізнавати, тому ми нічого не можемо вдіяти, якщо стикаємося з неправдивим лідером». Це правильно? Невже всі в церкві мають низький рівень і не вміють розпізнавати? Має бути принаймні кілька людей, які відносно розуміють істину. Тож якщо хтось виявляє неправдивого лідера, не здатного виконувати справжню роботу чи розв’язувати будь-які проблеми, йому слід побесідувати з тими, хто розуміє істину, і попросити їх застосувати своє вміння розпізнавати й приймати остаточне рішення. Це доречно? (Так.) Чому це доречно? Які будуть наслідки, якщо церковний лідер не зможе виконувати справжню роботу? Хто буде жертвою? Хіба не обрані Богом люди в церкві? Якщо неправдивий лідер контролюватиме церкву три-п’ять років, то на розуміння істини та входження в реальність скількох людей це вплине? Здобуття Божого спасіння для скількох людей буде затримано? Про ці наслідки страшно й подумати. Тож коли виявляється, що неправдивий лідер не виконує справжньої роботи й не здатний розв’язати жодної проблеми, це велика справа для кожної обраної Богом людини, і їй слід своєчасно розвінчати такого неправдивого лідера й доповісти про нього, щоб уникнути затримок у роботі. Ті, кому шкодять церковні лідери, що не виконують справжньої роботи, – це обрані Богом люди. Якщо ніхто з обраних Богом людей не розвінчує їх і не доповідає про них, і всі вони просто байдужі до цього, то для цієї церкви немає надії. Припустімо, що у ваших серцях ви завжди виношуєте думки про те, щоб не брати на себе відповідальність, наприклад: «У будь-якому разі, ти лідер. Ти не можеш виконувати справжню роботу, але й не доповідаєш про проблеми Вишньому – якщо це затримає церковну роботу, Вишнє притягне тебе до відповідальності. Як це стосується нас? Який сенс нам про це турбуватися? Ми не відповідальні. Ця відповідальність на тобі». Якщо ви завжди виношуєте це уявлення у своїх серцях, хіба це не затримає справ? Хіба це не вплине на ваше прагнення до істини, входження в реальність і здобуття Божого спасіння? Якщо ніхто в церкві не бере на себе відповідальності, то важко сказати, чи зможе ця церква свідчити для Бога й отримати Божі благословення, і ще важче сказати, скільки людей здобуде спасіння в цій церкві. Якщо всі в цій церкві думають так і дотримуються такого погляду, то для цієї церкви абсолютно немає надії. Хіба команди з виробництва фільмів не мають цієї проблеми зараз? Деякі з ваших лідерів не розв’язують питань і не доповідають про проблеми – вони неправдиві лідери. Чи здатні ви це побачити? Ці лідери не розв’язують для вас проблем – хіба ви не виявили, що це проблема? Ви насправді радієте цьому? «Наш лідер не доповідає про цю проблему, і цю проблему неможливо розв’язати, тож це гарний час для нас, щоб відпочити. Це чудово! Ба більше, Вишнє останнім часом особисто не запитувало про цю справу, тому нам теж не потрібно доповідати про проблему. Чому б нам не спробувати знайти трохи вільного часу? Хіба ми мусимо знімати фільм так швидко й закінчити його вчасно? Прогрес, якого ми досягаємо, нормальний! То й що, що ми не закінчили зйомки? Нас за це засудять?» Це ваше ставлення? Чи ви думаєте, що для роботи Божого дому немає такого суворого графіка, тому ви можете розтягувати її на невизначений термін, і що доки Вишнє не запитує про справу й не розслідує її, вам не потрібно турбуватися чи відчувати будь-який тиск, і ви можете просто розв’язувати будь-які проблеми, які можете, а ті, що не можете, пускати на самоплив? Чи це ваша точка зору? (Ні.) То чому ви не доповідаєте про проблеми, коли вони у вас є? Чи це тому, що ці неправдиві лідери тримають вас під своїм контролем, чи тому, що вони підсунули вам магічне, одурманююче зілля, яке змусило вас впасти в марення й утратити дар мови? У чому тут проблема? Коли проблеми є, чи ви знаєте про них? Якщо ви скажете, що не знаєте, то ви брешете; якщо ви знаєте про них, але не доповідаєте, то ви недбалі й серйозно нехтуєте своїми зобов’язаннями, і у вас немає жодної відданості своєму обов’язку. Навіть якщо ти працюєш у світі, щоб заробити гроші, ти однаково маєш бути гідним своєї мізерної зарплати. Не кажучи вже про те, що сьогодні ти їси їжу з Божого дому; ти прагнеш спасіння, виконуючи свій обов’язок, і цим ти прокладаєш шлях і готуєшся до свого власного кінцевого місця. Ти робиш це не для Божого дому, не для якоїсь окремої людини, і тим паче не для Мене – ти робиш це для себе. Якщо говорити приємними словами, люди виконують свій обов’язок, щоб здобути спасіння, але якщо бути точним, вони роблять це для себе, щоб отримати благословення й мати добре кінцеве місце. Ти мусиш чітко зрозуміти цю справу; не будь дурнем. Ти виконуєш свій обов’язок не для інших людей чи для своїх батьків, і ти робиш це не для того, щоб принести славу своїм предкам чи честь своєму роду, – ти робиш це для себе. Бог створив тебе, і відколи Він створив світ, Він напередвизначив, що ти народишся в останні дні. Він привів тебе до Свого дому, Він дав тобі почути Свій голос, Він дозволив тобі щодня їсти й пити Його слова й отримувати життєве забезпечення, і Він дав тобі шанс, щоб ти міг виконувати свій обов’язок у Божому домі. Це твій найкращий шанс як створеної істоти здобути спасіння, і це також твій єдиний шанс. Якщо, виконуючи свій обов’язок, ти змарнуєш цей шанс, то незалежно від того, чи отримаєш ти покарання, чи плакатимеш і скреготатимеш зубами, коли зрештою потрапиш у лиха, усе це буде твоїх рук діло, і ти цього заслуговуватимеш! Це буде твоя власна провина. Немає потреби, щоб інші люди несли твою відповідальність, і немає потреби, щоб ти ніс відповідальність інших людей. Лише ти можеш узяти на себе відповідальність за шлях, яким ти йдеш, і за все, що ти робиш сьогодні, і лише ти можеш нести кінцеві наслідки. Що Я можу зробити, то це дати вам зрозуміти те, що Я маю сказати й повідомити вам, і прокласти для вас шлях, щоб ви могли стати на шлях спасіння. Я все чітко пояснив, тож як саме ви діятимете – вирішувати вам. Я не переймаюся вашими справами; Я лише виконую роботу, що належить Мені, і не роблю жодної роботи понад це. Хіба не факт, що ти виконуєш свій обов’язок заради свого власного кінцевого місця? Якщо ти кажеш: «Проблем так багато, але мій лідер не доповідає про них, тож і я не доповідатиму», то хіба це не по-дурному? Хіба це не розрахунок? Яка твоя відповідальність, коли ти бачиш проблему? Твоя відповідальність – зібрати всіх разом і заспокоїтися, щоб шукати й бесідувати про проблему, побачити, у якій сфері виникла проблема, і знайти її першопричину. Якщо після обговорення першопричину знайдено, але ви не можете розв’язати проблему самі, ви маєте своєчасно доповісти про неї Вишньому. Хто має доповісти? Ти маєш висунути свою кандидатуру й сказати: «Я доповім. Якщо це не спрацює, то ми можемо вибрати кількох представників і доповісти разом». Деякі люди кажуть: «Хіба в нас немає лідера?». Ти відповідаєш: «Він не лідер! Він узагалі не виконує зобов’язань людини. Він просто звір у людській шкурі, і його слід викинути на узбіччя й відсторонити! Він не доповідає про проблему, тож нам самим слід доповісти про неї – це наша відповідальність. Бог ставитиметься до нас як до людей, лише коли ми виконаємо свої зобов’язання. Якщо ми чітко знаємо, які наші зобов’язання, але не виконуємо їх, то ми не заслуговуємо бути людьми, і Бог нізащо не вважатиме нас такими». Якщо Бог не вважає тебе людиною, що це означає, ким Він тебе вважає? Це означає, що Він вважає тебе свинею чи собакою. І чи спасав би тебе тоді Бог? Нізащо. Тож якщо ти не матимеш доброго кінцевого місця, хіба ти не сам накличеш це на себе? І хіба не буде так, що ти виконував свій обов’язок даремно? Тобі вирішувати, який шлях обрати, і тобі ж ним іти. Який би шлях ти не обрав чи якими б не були кінцеві наслідки, відповідальність несеш ти; ніхто не візьме на себе відповідальність за шлях, яким ти йдеш, і за наслідки, що з цього випливають.

Якщо як лідери та працівники ви ігноруєте проблеми, що виникають під час виконання обов’язків, і навіть шукаєте різні приводи й виправдання, щоб ухилитися від відповідальності, і ви не розв’язуєте деяких проблем, які здатні розв’язати, і не доповідаєте Вишньому про проблеми, які розв’язати не здатні, наче вони не мають до вас жодного стосунку, хіба це не нехтування відповідальністю? Ставитися до роботи церкви в такий спосіб – це розумно чи по-дурному? (По-дурному.) Хіба такі лідери та працівники не слизькі вужі? Хіба вони не позбавлені будь-якого почуття відповідальності? Коли вони стикаються з проблемами, вони їх ігнорують – хіба вони не бездумні люди? Хіба вони не хитрі люди? Хитрі люди – найдурніші з усіх. Ви мусите бути чесними людьми, ви мусите мати почуття відповідальності, коли стикаєтеся з проблемами, і ви мусите випробувати всі можливі способи та шукати істину, щоб розв’язати їх. Ви абсолютно не повинні бути хитрими людьми. Якщо ти лише дбаєш про те, щоб ухилитися від відповідальності й умити руки, коли виникають проблеми, тебе засудили б за таку поведінку навіть серед невіруючих, не кажучи вже про Божий дім! Ця поведінка, безперечно, буде засуджена й проклята Богом, і нею гидують та її відкидають обрані Богом люди. Бог любить чесних людей і гидує лукавими й слизькими вужами. Якщо ти хитра людина й поводишся як слизький вуж, хіба Бог не гидуватиме тобою? Хіба Божий дім просто так звільнить тебе від відповідальності? Рано чи пізно тебе притягнуть до неї. Бог любить чесних людей і не любить хитрих. Усім слід це чітко зрозуміти й перестати бути безтолковими та робити дурниці. Тимчасове невігластво можна пробачити, але якщо людина взагалі не приймає істини, то вона занадто непоступлива. Чесні люди можуть брати на себе відповідальність. Вони не думають про власні вигоди та втрати; вони лише оберігають роботу й інтереси Божого дому. У них добрі й чесні серця, подібні до посудин із чистою водою, дно яких видно з першого погляду. У їхніх діях також є прозорість. Лукава людина завжди поводиться як слизький вуж, завжди вдає, прикриває й приховує щось і неймовірно щільно загортається. Ніхто не може побачити таку людину наскрізь. Люди не можуть побачити твої внутрішні думки наскрізь, але Бог може проникливо спостерігати за тим, що в найглибших закутках твого серця. Коли Бог бачить, що ти не чесна людина, що ти слизький вуж, що ти ніколи не приймаєш істини, завжди вдаєшся до лукавства проти Нього й ніколи не віддаєш Йому свого серця, ти Йому не подобаєшся, і Він гидує тобою й покидає тебе. Що це за люди – усі ті, хто процвітає серед невіруючих, і ті, хто солодкомовний і кмітливий? Вам це зрозуміло? Яка їхня сутність? Можна сказати, що всі вони надзвичайно непроникні, вкрай лукаві й хитрі, вони – справжні дияволи й сатани. Чи міг би Бог спасти таких людей? Бог нічим не гидує більше, ніж дияволами – людьми лукавими й хитрими, – і Він, безумовно, не спасатиме таких людей. Ви абсолютно не повинні бути такими людьми. Ті, хто завжди спостережливий і пильний, коли говорить, хто спритний і слизький і грає роль відповідно до обставин, коли береться за справи, – кажу тобі, Бог найбільше гидує такими людьми, такі люди не підлягають спасінню. Щодо всіх, хто належить до категорії лукавих і хитрих людей, то хоч би як гарно звучали їхні слова, усі вони – оманливі, диявольські слова. Що гарніше звучать їхні слова, то більше ці люди – дияволи й сатани. Саме такими людьми Бог гидує найбільше. Це абсолютно правильно. Що ви скажете: чи можуть лукаві люди, люди, які часто брешуть, і солодкомовні люди отримати роботу Святого Духа? Чи можуть вони здобути просвітлення й осяяння Святого Духа? Зовсім ні. Яке ставлення Бога до людей лукавих і хитрих? Він цурається їх, Він відкладає їх убік і не звертає на них уваги, Він вважає їх одного роду з тваринами. В очах Бога такі люди лише носять людську шкіру, а по суті вони – дияволи й сатани, вони – ходячі мерці, і Бог абсолютно не спасатиме їх. Тож у якому стані ці люди зараз? У їхніх серцях темрява, їм бракує справжньої віри, і хоч би що з ними трапилося, вони ніколи не просвіщаються й не осяюються. Коли вони стикаються з лихами й поневіряннями, вони моляться до Бога, але Бог не з ними, і в їхніх серцях немає нічого, на що вони могли б по-справжньому покластися. Щоб отримати благословення, вони намагаються добре себе показати, але нічого не можуть із собою вдіяти, бо позбавлені совісті й розуму. Вони не могли б бути добрими людьми, навіть якби хотіли; навіть якби вони хотіли перестати робити погані вчинки, вони не змогли б себе контролювати, це не спрацювало б. Чи зможуть вони пізнати себе після того, як їх відішлють геть і відсіють? Хоча вони знатимуть, що заслужили це, вони нікому в цьому не зізнаються, і навіть якщо здаватиметься, що вони здатні виконувати певний обов’язок, вони однаково поводитимуться як слизький вуж, і їхня робота не дасть жодних явних результатів. Тож що ви скажете: чи здатні ці люди по-справжньому покаятися? Абсолютно ні. Це тому, що вони не мають совісті чи розуму й не люблять істини. Бог не спасає таких хитрих і злих людей. Яка надія у вірі в Бога для таких людей? Їхня віра вже позбавлена сенсу, і їм не судилося нічого від неї отримати. Якщо протягом усієї своєї віри в Бога люди не прагнуть істини, то хоч би скільки років вони вірили, це не матиме жодного ефекту; навіть якщо вони віритимуть до самого кінця, вони нічого не здобудуть. Щоб здобути Бога, люди мусять здобути істину. Лише якщо вони зрозуміють істину, практикуватимуть істину й увійдуть в істину-реальність, вони здобудуть істину й досягнуть Божого спасіння; і лише тоді вони здобудуть Боже визнання й благословення; і лише це є здобуттям Бога. Якщо люди хочуть здобути істину, то перший крок, який їм слід зробити, – це навчитися виконувати свої зобов’язання, тобто вони мають добре виконувати свій обов’язок – це найбільш базова річ. Люди абсолютно не повинні вчитися в неправдивих лідерів, які лише проповідують слова й доктрини й не виконують справжньої роботи, не беруть на себе відповідальності ні за що з того, що вони роблять, роблять усе недбало й урешті-решт відсіюються. Виконання свого обов’язку – це не дріб’язкова справа; люди найбільше викриваються під час виконання свого обов’язку, і Бог визначає фінали людей на основі їхнього послідовного виконання свого обов’язку. Що означає, коли хтось погано виконує свій обов’язок? Це означає, що він не приймає істини, не кається по-справжньому і відсіяний Богом. Коли неправдивих лідерів і неправдивих працівників відсторонюють, що це означає? Це ставлення Божого дому до таких людей і, звісно, це також являє собою ставлення Бога до таких людей. Тож яке ставлення Бога до таких нікчемних людей? Він цурається їх, засуджує їх і відсіює їх. Тож чи ви досі хочете впиватися благами статусу й бути неправдивими лідерами?

Після того, як люди починають вірити в Бога, що найболючіше й найприкріше може з ними статися? Найбільше – це не що інше, як дізнатися, що їх вичистили чи виключили, і що їх викрив і відсіяв Бог, – це найболючіше й найсумніше, і ніхто не хоче, щоб це сталося з ним після того, як він почав вірити в Бога. Тож як люди можуть уникнути цього? Щонайменше, вони мусять діяти згідно зі своєю совістю, тобто вони мусять спочатку навчитися виконувати свої зобов’язання, вони абсолютно не повинні бути недбалими, і вони не повинні відкладати те, що довірив їм Бог. Оскільки ти людина, тобі варто замислитися над тим, якими є зобов’язання людини. Зобов’язання, які найбільше цінують невіруючі, такі як синівська шанобливість, забезпечення батьків і здобуття слави для своєї родини, можна й не згадувати. Усе це порожнє й позбавлене реального сенсу. Яке найменше зобов’язання, яку має виконувати людина? Найреалістичніше – це те, як ти зараз добре виконуєш свій обов’язок. Задовольнятися лише тим, щоб робити для годиться, – це не виконання свого зобов’язання, і просто промовляти слова й доктрини – це не виконання свого зобов’язання. Лише практикування істини й виконання справ згідно з принципом – ось це виконання свого зобов’язання. Лише коли твоє практикування істини буде ефективним і корисним для людей, ти по-справжньому виконаєш своє зобов’язання. Хоч би який обов’язок ти виконував, лише коли ти наполегливо діятимеш згідно з істинами-принципами в усьому, ти по-справжньому виконаєш своє зобов’язання. Робити для годиться згідно з людськими способами виконання того чи іншого – це недбале ставлення; лише дотримання істин-принципів – це належне виконання свого обов’язку й свого зобов’язання. І коли ти виконуєш своє зобов’язання, хіба це не прояв відданості? Це прояв відданого виконання свого обов’язку. Лише коли ти маєш це почуття відповідальності, цю рішучість і бажання, і цей прояв відданості щодо свого обов’язку, Бог дивитиметься на тебе прихильно й схвалюватиме тебе. Якщо в тебе немає навіть цього почуття відповідальності, Бог ставитиметься до тебе як до нероби, дурня, і зневажатиме тебе. З людської точки зору, це означає не поважати тебе, не сприймати тебе серйозно й дивитися на тебе звисока. Це схоже на те, як, якщо ти певний час спілкуєшся з кимось і бачиш, що він говорить про химерні, непрактичні речі, просторікує, кажучи нереалістичні речі, і ти помічаєш, що він любить хвалитися й говорити пишномовно, і що він ненадійний, – чи поважатимеш ти його? Чи наважишся ти довірити йому якесь завдання? Можливо, він затримає завдання, яке ти йому довіриш, з тієї чи іншої причини, і тому ти не наважишся нічого довіряти таким людям. Ти гидуватимеш ними з глибини серця й шкодуватимеш, що взагалі з ними спілкувався. Ти почуватимешся щасливим, що нічого їм не довірив, і думатимеш, що якби довірив, то шкодував би про це все життя. Скажімо, ти спілкуєшся з кимось і через розмову й контакт із ним бачиш, що він не лише має добру людськість, а й почуття відповідальності, і коли ти довіряєш йому завдання, навіть якщо ти просто щось йому скажеш мимохідь, він закарбовує це у своїй пам’яті й думає, як добре виконати завдання, щоб задовольнити тебе, і якщо він погано виконає завдання, яке ти йому доручив, йому соромно потім бачити тебе, – це людина з почуттям відповідальності. Доки їм щось говорять або доручають – незалежно від того, чи це лідер, працівник, чи Вишнє, – люди з почуттям відповідальності завжди думатимуть: «Що ж, оскільки вони такої високої думки про мене, я мушу добре впоратися з цією справою й не підвести їх». Хіба ти не почувався б спокійно, довіряючи завдання таким людям, які мають совість і розум? Люди, яким ти можеш довірити завдання, – це, безумовно, ті, на кого ти дивишся прихильно й кому довіряєш. Зокрема, якщо вони виконали для тебе кілька завдань і зробили все дуже сумлінно, повністю задовольнивши твої вимоги, ти вважатимеш їх надійними. У своєму серці ти справді захоплюватимешся ними й високо їх цінуватимеш. Люди охоче спілкуються з такими людьми, не кажучи вже про Бога. Як ви думаєте, чи захоче Бог довірити церковну роботу й обов’язок, який людина зобов’язана виконувати, людині, яка не є надійною? (Ні, не захоче.) Коли Бог доручає комусь частину церковної роботи, чого Бог очікує від цієї людини? По-перше, Бог сподівається, що вона буде старанною й відповідальною, що вона ставитиметься до цієї роботи як до великої справи, відповідно її виконуватиме й робитиме її добре. По-друге, Бог сподівається, що вона буде людиною, гідною довіри, що хоч би скільки часу минуло й хоч би як змінилося середовище, її почуття відповідальності не похитнеться, а її гідність витримає випробування. Якщо вона є надійною людиною, Бог буде спокійний і більше не наглядатиме за цією справою й не відстежуватиме її. Це тому, що в Своєму серці Він довіряє їй, і вона, безперечно, виконає доручене їй завдання без жодних проблем. Коли Бог довіряє комусь завдання, хіба не на це Він сподівається? (Так.) Тоді, коли ти зрозумієш Божий намір, ти маєш у своєму серці знати, як діяти, щоб відповідати Божим вимогам, знайти прихильність в очах Бога й заслужити Божу довіру. Якщо ти можеш чітко бачити власні прояви й поведінку, а також ставлення, з яким ти підходиш до свого обов’язку, якщо ти маєш самоусвідомлення і знаєш, хто ти такий, хіба не безпідставно тоді вимагати від Бога, щоб Він дивився на тебе прихильно, виявляв тобі благодать чи ставився до тебе по-особливому? (Так.) Навіть ти сам невисокої думки про себе, навіть ти сам зневажаєш себе, і все ж ти вимагаєш, щоб Бог дивився на тебе прихильно – це не має сенсу. Отже, якщо ти хочеш, щоб Бог дивився на тебе прихильно, тобі слід принаймні зробити себе надійним в очах інших людей. Якщо ти хочеш, щоб інші довіряли тобі, дивилися на тебе прихильно, були про тебе високої думки, то щонайменше ти мусиш мати достоїнство, мати почуття відповідальності, бути вірним своєму слову й бути надійним. Ба більше, ти мусиш стати старанним, відповідальним і відданим перед Богом – тоді ти, по суті, виконаєш Божі вимоги до тебе. Тоді з’явиться надія, що ти здобудеш Боже схвалення, чи не так? (Так.) Чи важко цього досягти? (Ні.) Навіть люди хочуть знайти надійну людину для виконання завдань і спілкування, тож чи надмірно, що Бог просить людей добре виконувати свої обов’язки й має до них цю невелику вимогу? (Ні, не надмірно.) Зовсім не надмірно. Це не для того, щоб ускладнити людям життя, а радше це дуже правильно. Просто в людей немає серця для цього, вони не замислюються над Божими думками й не цінують Божих намірів. Усе, що вони можуть, – це постійно висувати вимоги до Бога, кажучи: «Ти мусиш благословити мене! Ти мусиш виявити мені благодать! Ти мусиш спрямовувати мене!». Тож що ти робиш? Чи можеш ти по-справжньому виконувати свій обов’язок згідно зі своєю совістю й розумом? Чи можеш ти по-справжньому бути старанним, відповідальним і вірним? Це мінімальна умова, яку ти мусиш виконати, щоб Бог дивився на тебе прихильно. Хіба це не той напрямок, у якому людям слід наполегливо працювати? Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш прагнути до істини й Божих вимог – це той напрямок, у якому людям варто наполегливо працювати. Люди мусять наполегливо працювати в правильному напрямку. Так їхнє прагнення задовольнити Бога більше не буде порожнім.

Чи є в серцях неправдивих лідерів якесь уявлення про те, щоб задовольняти Бога у своїй вірі в Нього? Чи є в них якесь ставлення? Очевидно, що ні. У них просто ставлення безтолкового проживання у світі, і вони так само ставляться до Бога, неймовірно нешанобливо й зневажливо. Таке ставлення серйозно ганьбить і хулить Бога, і Бог гидує ним. Бог дав їм життя й усе, що має людина, і все ж їхнє ставлення до всього, що дав їм Бог, до влаштувань, які Бог робить для їхнього життя, до Божого доручення й роботи, і до їхніх власних обов’язків, – це ставлення презирства та зневаги. Що означає «зневага»? Це означає бажання проживати дні абияк і не сприймати нічого серйозно. Бог надзвичайно гидує таким їхнім ставленням, і тому Він абсолютно не спасатиме таких людей. Що вам слід із цього зрозуміти? Це те, що ви не повинні бути такими людьми. Незалежно від того, чи ти лідер, чи ні, чи маєш ти амбіції та жагу стати лідером, чи ні, ти мусиш спочатку навчитися, як жити як людина, й абсолютно не бути неробою, ледарем чи мерзенною людиною. У своїй поведінці ти мусиш мати правильне ставлення, гідність і почуття відповідальності – це мінімум. Лише на цій основі люди можуть відповідати Божим вимогам і виконувати Його доручення. Якщо в тебе немає навіть цієї крихти основи, то нема про що й говорити.

3 квітня 2021 року