III. Ліниві неправдиві лідери, що упиваються комфортом

Щойно ми бесідували про два типи неправдивих лідерів. Є ще один тип неправдивого лідера, про який ми часто говорили, бесідуючи на тему «зобов’язань лідерів і працівників». Цей тип має певний рівень, вони не дурні, у своїй роботі вони мають способи й методи, а також плани для розв’язання проблем, і коли їм дають якусь роботу, вони можуть виконати її так, що вона буде близькою до очікуваних стандартів. Вони здатні виявляти будь-які проблеми, що виникають у роботі, а також можуть розв’язати деякі з них; коли вони чують про проблеми, про які повідомляють деякі люди, або спостерігають за поведінкою, проявами, мовленням та діями деяких людей, у їхньому серці виникає реакція, і вони мають власні думку та ставлення. Звісно, якби ці люди прагнули до істини й мали почуття ноші, то всі ці проблеми можна було б розв’язати. Однак проблеми несподівано залишаються нерозв’язаними в роботі, за яку відповідає той тип людей, про який ми сьогодні бесідуємо. Чому так? Тому що ці люди не виконують справжньої роботи. Вони люблять легкість і ненавидять важку працю, вони лише докладають поверхових недбалих зусиль, їм подобається байдикувати й упиватися благами статусу, їм подобається наказувати людям, і вони просто трохи ворушать губами, дають кілька порад, а потім вважають свою роботу виконаною. Вони не беруть до серця ні справжню роботу церкви, ні критичну роботу, яку доручає їм Бог, – вони не мають цього відчуття ноші, і навіть якщо Божий дім неодноразово наголошує на цих речах, вони однаково не беруть їх до серця. Наприклад, вони не хочуть втручатися в роботу Божого дому над виробництвом фільмів чи його роботу з текстами або розпитувати про таку роботу не бажають з’ясовувати, як просуваються ці види робіт і яких результатів вони досягають. Вони лише роблять деякі непрямі запити, і щойно дізнаються, що люди зайняті цією роботою та виконують її, вони більше про неї не дбають. Навіть коли вони чудово знають, що в роботі є проблеми, вони однаково не хочуть бесідувати про них і розв’язувати їх, а також не роблять запитів і не з’ясовують, як люди виконують свої обов’язки. Чому вони не роблять запитів і не з’ясовують цього? Вони думають, що якщо вони в це вникнуть, то на них чекатиме безліч проблем, які доведеться розв’язувати, і це буде занадто клопітно. Якщо їм доведеться постійно розв’язувати проблеми, життя буде надто виснажливим! Якщо вони занадто багато хвилюватимуться, їжа перестане їм смакувати, і вони не зможуть добре спати, їхня плоть відчуватиме втому, і тоді життя стане нещасним. Ось чому, коли вони бачать проблему, вони уникають її та ігнорують, якщо можуть. У чому проблема цього типу людей? (Вони занадто ліниві.) Скажіть Мені, у кого серйозна проблема – у лінивих людей чи в людей із низьким рівнем? (У лінивих людей.) Чому в лінивих людей серйозна проблема? (Люди з низьким рівнем не можуть бути лідерами чи працівниками, але вони можуть бути певною мірою ефективними, коли виконують обов’язок, що відповідає їхнім здібностям. Однак ліниві люди нічого не можуть зробити; навіть якщо вони мають рівень, це не дає жодного ефекту.) Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би високим не був рівень лінивих людей, він у них лише для краси; хоча вони й мають високий рівень, від нього жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід перетерпіти, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці вартісні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які люди мають терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам.

Деякі люди відповідають за роботу на фермі, і вони особливо старанні; вони мають у голові план і знають, яку роботу виконувати в кожну пору року. Коли приходить час обробляти поля, вони йдуть на кожну ділянку землі й оглядають її. Вони порівнюють те, що запланували посадити на кожній ділянці, з фактичним станом самої ділянки й дивляться, чи підходить їхній план і чи відповідає він реальній ситуації. Крім того, вони дивляться, наскільки вологий чи сухий ґрунт цього року, яке добриво потрібне і що підходить для посадки. Щойно вони оглянуть і осягнуть ці речі, вони своєчасно запитують, чи вирощували розсаду і скільки її виростили, потім ідуть до теплиці, щоб оглянути її й подивитися, чи надійна людина, що вирощує розсаду, чи не зіпсує вона її. Якщо однієї людини недостатньо для виконання цієї роботи, вони призначають іншу людину для співпраці з нею, і вони вдвох наглядають одне за одним. Чи робитимуть так ліниві люди? Ні, не робитимуть. Якщо ніхто не наглядає за ними й не спонукає їх, вони абсолютно точно не відвідають місце роботи самі; якщо Божий дім не запитує про хід виконання роботи, то вони абсолютно точно не проявлять ініціативи, щоб перевірити реальну ситуацію щодо цієї роботи. Люди з низьким рівнем, що б вони не робили, завжди роблять це самі, але вони не здатні відрізнити термінове й важливе від нетермінового й неважливого і просто діють наосліп. А ці ліниві люди досить спритні, і що б вони не робили, їм просто подобається ворушити губами й наказувати іншим виконувати роботу; вони ніколи нічого не роблять самі й не можуть виконувати справжню роботу. Вони думають: «Мені просто потрібно зателефонувати або надіслати повідомлення, щоб поставити кілька запитань, і на цьому моя робота зроблена, питання вирішене. Це так мене позбавляє клопоту! Подивіться, який у мене рівень як у лідера. Я можу закінчити роботу кількома словами – хіба це не означає, що я також виконую свої зобов’язання? Я не нехтую своїми зобов’язаннями. Якщо Вишнє запитає мене про це, я зможу відповісти дуже вільно й дати чітке пояснення. Який сенс іти на місце роботи й дивитися? Мені доведеться терпіти труднощі й страждання, і моя шкіра потемніє від сонця. Немає потреби проходити через цю формальність. Якщо я можу позбавити себе клопоту, то так і зроблю. Немає потреби так ускладнювати собі життя». Хіба вони не досить «розумні»? Коли люди цього типу працюють, вони особливо вправні в тому, щоб зрізати кути для досягнення своїх цілей і знаходити короткі шляхи, і в них є свої способи й методи. Вони нічого не роблять самі й ні в чому не беруть участі. Вони просто телефонують, щоб поставити запитання, роблячи це для годиться, і щойно кладуть слухавку, ідуть спати або на масаж і починають упиватися своєю плоттю. Цей тип людей справді знає, як «виконувати роботу», вони справді знають, як знаходити можливості для байдикування, і вони справді знають, як робити щось для годиться й дурити людей! Яка користь від того, що в них є ці крихти рівня? Вони такі самі, як ті чиновники в країні комуністичної партії, які, прийшовши на роботу, просто п’ють чай і читають газету, і ще навіть до завершення робочого дня починають думати, що вони їстимуть і куди підуть розважатися, – життя для них справді хороше. Цього ж принципу дотримуються у своїй роботі й неправдиві лідери цього типу; вони не терплять жодних труднощів, не зазнають жодної втоми, і все ж вони поводяться як чиновники й упиваються благами статусу, і більшість братів і сестер не здатні побачити, що це проблема. Ось як працює цей тип неправдивого лідера: такі неправдиві лідери не виконують жодної справжньої роботи й не виїжджають на місце, щоб відстежувати роботу та перевіряти її, тож чи можуть вони виявити проблеми в роботі? (Ні.) Псевдодуховні неправдиві лідери та неправдиві лідери з низьким рівнем сліпі, хоча їхні очі широко розплющені, і вони не бачать проблем, то що ж казати про цей тип нікчемних людей? Вони кажуть: «Я не беру участі в справжній роботі й не виїжджаю на місце, щоб інтегруватися з людьми, які там працюють, тож якщо виникають проблеми, ви не можете сказати, що я сліпий, хоча мої очі широко розплющені. Я не був на місці й не бачив проблем, то яке це має до мене відношення, якщо виникають проблеми? Тобі слід піти й знайти причетних до цього людей». Хіба ці люди не дуже хитрі? Вони думають, що все, що їм потрібно зробити, – це віддати накази й правильно розставити людей, і все, їхні зобов’язання виконано, і вони можуть безсоромно насолоджуватися своїм дозвіллям і розвагами. Які б проблеми не виникали внизу, вони не роблять жодних запитів і поспішають розв’язати проблему, лише якщо хтось повідомить про неї Вишньому. Усе, на чому вони зосереджуються щодня, – це упивання благами статусу, неквапливі прогулянки скрізь, створення видимості перевірки роботи, але насправді вони ніколи не йдуть туди, де справді є проблема, і ніколи не перевіряють критичну роботу – хіба це не схоже на те, як чиновники комуністичної партії докладають лише поверхових зусиль і виконують роботу, яка лише створює їм гарний імідж? Вони дають гарні обіцянки виконати доручену їм роботу, але не відстежують її й не наглядають за нею, і навіть якщо вони виїжджають на місце, вони просто роблять це для годиться. Вони абсолютно точно не виконуватимуть роботу самі й не розв’язуватимуть проблеми самі. Вони думають: «Немає потреби мені страждати й платити ціну, щоб робити це. Досить того, що там є хтось, хто це робить. Я однаково не заробляю грошей, тож мені достатньо просто сяк-так перебиватися». Чи можуть вони добре виконувати свою роботу з таким мисленням? У них у голові є маленький план, вони думають: «Я працюватиму лише настільки, скільки їжі отримаю, і з дня на день працюватиму недбало». Проте вони ніколи не виконують конкретної роботи, і їх ніколи не бачать на місці. То де ж вони? Вони насолоджуються в гарному й безпечному місці, де можуть добре їсти, пити й спати, вони живуть як принци – регулярно приймають душ, ходять на масаж і регулярно змінюють одяг – і зовсім не зазнають жодних страждань. Вони ніколи не розмірковують над тим, яку справжню роботу вони можуть виконати, які реальні проблеми вони можуть розв’язати, який внесок вони зробили в роботу Божого дому і наскільки вони мають право насолоджуватися всіма цими приємними речами, – вони ніколи не замислюються ні про що з цього. Що це за істоти? Ці негідники не мають самоусвідомлення, вони – безсоромні істоти, і вони не заслуговують бути церковними лідерами та працівниками.

Усі неправдиві лідери ніколи не виконують справжньої роботи. Вони поводяться так, ніби їхня лідерська роль – це якась офіційна посада, упиваючись благами статусу, і ставляться до обов’язку, який вони мають виконувати, і до роботи, яку вони мають робити як лідери, як до тягаря, як до неприємності. У своїх серцях вони переповнені опором до роботи церкви: коли їх просять наглядати за роботою та з’ясовувати, які в ній існують проблеми, що потребують відстеження та розв’язання, вони сповнені небажання. Це робота, яку мають виконувати лідери та працівники, це їхня робота. Якщо ти її не виконуєш і не бажаєш її виконувати, то чому ти досі хочеш бути лідером чи працівником? Ти виконуєш свій обов’язок, щоб бути уважним до Божих намірів, чи для того, щоб бути чиновником і упиватися благами статусу? Якщо ти став лідером лише для того, щоб обіймати якусь офіційну посаду, хіба це не трохи безсоромно? Люди такого сорту мають найнижчі моральні якості, не мають гідності й сорому. Якщо ти бажаєш упиватися плотським комфортом, тобі слід поспішити назад у світ і боротися, брати силою та захоплювати, як ти можеш, і ніхто не втручатиметься в це. Божий дім – це місце, де обрані Богом люди виконують свої обов’язки та поклоняються Йому; це місце, де люди прагнуть до істини й отримують спасіння. Це не місце для того, щоб хтось упивався плотським комфортом, і тим більше не місце, що дозволяє людям жити як принци. Неправдиві лідери не знають сорому, вони втратили сором, і в них немає розуму. Яку б конкретну роботу їм не доручили, вони не ставляться до неї серйозно і відкладають її на задній план; хоча на словах вони відповідають дуже добре, вони не роблять нічого реального. Хіба це не аморально? Вони не тільки не виконують справжньої роботи, а й хочуть мати одноосібну владу – тримати у своїх руках владу над фінансами, персоналом та всіма іншими справами й змушувати людей щодня звітувати їм. У цих справах вони насправді дуже старанні. Коли приходить час звітувати про роботу Вишньому, вони приписують собі результати всієї роботи, виконаної братами й сестрами, щоб Вишнє помилково вважало, що вони чудово впоралися з роботою, хоча насправді все це було зроблено іншими. Скільки людей було здобуто через проповідування Євангелія, яких людей було підвищено та зрощують, яких людей було відсторонено з посад, яких людей було вичищено тощо – жодне з цих конкретних завдань вони не виконують, і все ж їм вистачає нахабства звітувати про них. Хіба ці люди не втратили сором? Хіба вони не займаються обманом? Ці люди такі лукаві й хитрі! Вони вважають себе розумними – це справді той випадок, коли вони стають жертвами власних хитрощів, і врешті-решт вони викривають себе й відсіюються. Яку б роботу деякі люди не виконували, який би обов’язок не несли, вони в ньому некомпетентні, вони не можуть узяти його на себе й не здатні виконати жодного із зобов’язань чи обов’язків, які має виконувати людина. Хіба вони не мотлох? Чи гідні вони ще називатися людьми? За винятком дурнів, розумово неповноцінних і тих, хто страждає від фізичних вад, чи є хтось живий, хто не має виконувати свої обов’язки та зобов’язання? Але цей тип людей завжди виверткий і байдикує і не бажає виконувати своїх зобов’язань; мається на увазі, що вони не бажають бути належними людьми. Бог дав їм можливість бути людиною, і Він дав їм рівень і дари, проте вони не можуть використовувати їх у виконанні свого обов’язку. Вони нічого не роблять, але хочуть насолоджуватися на кожному кроці. Чи гідна така особа називатися людиною? Яку б роботу їм не давали – чи то важливу, чи звичайну, складну чи просту – вони завжди недбалі, виверткі й байдикують. Коли виникають проблеми, вони намагаються перекласти відповідальність за них на інших людей, не беручи на себе жодної відповідальності, і хочуть продовжувати жити своїм паразитичним життям. Хіба вони не нікчемний мотлох? У суспільстві хто не має покладатися на себе, щоб заробляти на життя? Щойно людина стає дорослою, вона повинна забезпечувати себе сама. Її батьки виконали свій обов’язок. Навіть якби її батьки були готові її утримувати, їй було б не по собі. Вона має усвідомити, що її батьки завершили свою місію з її виховання, і що вона – працездатна доросла людина й повинна вміти жити самостійно. Хіба це не мінімальний розум, який повинна мати доросла людина? Якщо хтось справді має розум, він не міг би продовжувати сидіти на шиї у батьків; він боявся б насмішок інших, боявся б втратити обличчя. Отже, чи має розум той, хто любить легкість і ненавидить працю? (Ні.) Вони завжди хочуть щось задарма; вони хочуть ніколи не виконувати жодного зобов’язання, бажаючи, щоб солодощі просто падали з неба й потрапляли їм до рота; вони завжди хочуть отримувати повноцінне триразове харчування, щоб хтось їх обслуговував, і насолоджуватися гарною їжею та напоями, не виконуючи ані найменшої роботи. Хіба це не мислення паразита? А чи мають люди, які є паразитами, совість і розум? Чи мають вони гідність і достоїнство? Абсолютно ні. Усі вони – дармоїди-нездари, усі – звірі без совісті чи розуму. Ніхто з них не годиться для того, щоб залишатися в Божому домі.

Припустимо, церква доручає тобі роботу, і ти кажеш: «Незалежно від того, чи дозволить мені ця робота привернути до себе увагу, – оскільки її доручили мені, я виконаю її добре й візьму на себе цю відповідальність. Якщо мені доручать займатися прийомом, я віддам усі сили, щоб зробити це добре; я добре піклуватимуся про братів і сестер і зроблю все можливе, щоб гарантувати безпеку кожного. Якщо мені доручать проповідувати Євангеліє, я озброюся істиною й буду добре проповідувати Євангеліє з любов’ю та виконувати свій обов’язок. Якщо мені доручать вивчати іноземну мову, я вивчатиму її всім серцем і наполегливо працюватиму над нею, і намагатимуся опанувати її якнайшвидше, за рік чи два, щоб я міг свідчити про Бога іноземцям. Якщо мене попросять писати статті-свідчення, я сумлінно вправлятимуся у виконанні цього, дивитимуся на речі згідно з істинами-принципами й вивчатиму мову. Хоча я, можливо, не зможу писати статті гарною прозою, я принаймні зможу чітко передати своє досвідне свідчення, зрозуміло бесідувати про істину й давати правдиве свідчення про Бога, щоб люди, читаючи мої статті, отримували повчання й користь. Яку б роботу не доручила мені церква, я візьмуся за неї всім серцем і всіма силами. Якщо буде щось, чого я не розумію, або виникне проблема, я молитимуся Богові, шукатиму істину, розв’язуватиму проблеми згідно з істинами-принципами й добре виконуватиму роботу. Яким би не був мій обов’язок, я використаю все, що маю, щоб добре його виконати й задовольнити Бога. У всьому, чого я можу досягти, я докладу всіх зусиль, щоб узяти на себе відповідальність, яку я маю нести, і принаймні я не піду проти своєї совісті й розуму, не буду недбалим, не буду вивертким і не байдикуватиму і не упиватимуся плодами чужої праці. Ніщо з того, що я роблю, не буде нижчим за стандарт совісті». Це мінімальний стандарт життя по-людськи, і той, хто виконує свій обов’язок у такий спосіб, може вважатися людиною із совістю та розумом. Ти мусиш принаймні мати чисту совість, виконуючи свій обов’язок, і ти мусиш принаймні бути гідним свого триразового харчування, а не бути дармоїдом. Це називається мати почуття відповідальності. Незалежно від того, високий чи низький твій рівень, і незалежно від того, розумієш ти істину чи ні, у кожнім разі ти мусиш мати таке ставлення: «Оскільки цю роботу доручили мені, я мушу ставитися до неї серйозно, я мушу перейматися нею, і я мушу докласти всіх зусиль і всю душу, щоб виконати її добре. Щодо того, чи зможу я виконати її ідеально, я не можу взяти на себе сміливість дати гарантії, але моє ставлення полягає в тому, що я зроблю все можливе, щоб виконати її добре, і я точно не буду недбалим. Якщо в роботі виникне проблема, мені слід узяти на себе відповідальність, й подбати про те, щоб засвоїти урок, і добре виконувати свій обов’язок». Це правильне ставлення. Чи є у вас таке ставлення? Деякі люди кажуть: «Мені не обов’язково добре виконувати доручену мені роботу. Я просто зроблю, що зможу, і кінцевий результат буде таким, яким буде. Мені не потрібно так втомлюватися або мучитися тривогою, якщо я зроблю щось не так, і мені не потрібно брати на себе стільки стресу. Який сенс так себе втомлювати? Зрештою, я завжди працюю і не є дармоїдом». Таке ставлення до свого обов’язку є безвідповідальним. «Якщо мені хочеться працювати, я попрацюю. Я просто зроблю, що зможу, і кінцевий результат буде таким, яким буде. Немає потреби ставитися до цього так серйозно». Такі люди не мають відповідального ставлення до свого обов’язку, і їм бракує почуття відповідальності. Які ви люди? Якщо ви – перший тип людини, то ви – люди з розумом і людськістю. Якщо ви – другий тип людини, то ви нічим не відрізняєтеся від того типу неправдивих лідерів, яких я щойно розібрав. Ви просто марнуєте свої дні. «Я уникатиму втоми й труднощів і просто більше насолоджуватимуся. Навіть якщо одного дня мене відсторонять, я нічого не втрачу. Принаймні я кілька днів упивався благами статусу, для мене це не буде втратою. Якщо мене оберуть лідером, я так і діятиму». Що ви думаєте про мислення такої людини? Такі люди – маловіри, які анітрохи не прагнуть до істини. Якщо ти справді маєш почуття відповідальності, то це свідчить, що ти маєш совість і розум. Незалежно від того, велике чи мале завдання, незалежно від того, хто його тобі доручає, чи то Божий дім довіряє його тобі, чи церковний лідер або працівник призначає його тобі, твоє ставлення має бути таким: «Оскільки цей обов’язок доручено мені, це Боже звеличення й благодать. Мені слід добре виконати його згідно з істинами-принципами. Незважаючи на мій середній рівень, я готовий узяти на себе цю відповідальність і віддати всі сили, щоб виконати її добре. Якщо я погано впораюся, я повинен узяти на себе відповідальність за це, а якщо я добре впораюся, це не моя заслуга. Це те, що я маю робити». Чому Я кажу, що ставлення до свого обов’язку – це питання принципу? Якщо ти справді маєш почуття відповідальності й є відповідальною людиною, то ти зможеш узяти на себе роботу церкви й належно виконати обов’язок, який ти маєш виконати. Якщо ти легковажно ставишся до свого обов’язку, то твій погляд на віру в Бога неправильний, і твоє ставлення до Бога та свого обов’язку проблематичне. Твій погляд на виконання свого обов’язку – це виконувати його недбало й абияк; і незалежно від того, чи це те, що ти хочеш робити, чи ні, чи це те, у чому ти вправний, чи ні, ти завжди підходиш до цього зі ставленням робити абияк, тому ти не годишся для того, щоб бути лідером чи працівником, і ти не заслуговуєш виконувати церковну роботу. Ба більше, кажучи дуже прямо, такі люди, як ти, – нездари, приречені нічого не досягти, просто нікчемні люди. Які люди нікчемні? Безтолкові люди, люди, які марнують свої дні. Люди цього сорту безвідповідальні в усьому, що роблять, і не ставляться до цього серйозно; вони все псують. Вони не слухають твоїх слів, як би ти не бесідував про істину. Вони думають: «Я буду так абияк жити, якщо захочу. Кажи, що хочеш! У будь-якому разі, зараз я виконую свій обов’язок і маю що їсти, цього достатньо. Принаймні мені не треба бути жебраком. Якщо одного дня мені не буде чого їсти, я подумаю про це тоді. Небеса завжди дадуть людині вихід. Ти кажеш, що в мене немає совісті чи розуму і що я безтолковий – ну то й що? Я не порушив закону. Щонайбільше, мені просто трохи бракує моральних якостей, але для мене це не втрата. Поки в мене є що їсти, усе гаразд». Що ви думаєте про такий погляд? Я кажу тобі, що такі безтолкові люди, які марнують свої дні, усі приречені на відсіяння, і вони ніяк не можуть досягти спасіння. Усі ті, хто вірив у Бога кілька років, але так і не прийняв жодної істини й не має досвідних свідчень, будуть відсіяні. Ніхто не виживе. Мотлох і нездари – усі вони дармоїди, і вони приречені на відсіяння. Якщо лідери й працівники – просто дармоїди, то тим паче їх треба відстороняти й відсіювати. Такі безтолкові люди ще хочуть бути лідерами й працівниками; вони негідні! Вони не виконують жодної справжньої роботи, але хочуть бути лідерами. Вони справді не мають сорому!

Після того як деяких лідерів і працівників відстороняють з посад, вони кажуть: «Як добре не бути лідером чи працівником. Мені не потрібно так тривожитися чи так себе турбувати. Чудово бути звичайним братом чи сестрою. Навіщо мені цим перейматися? Я маю рівень не для того, щоб виснажувати себе». Хтось інший каже їм: «Що ти робитимеш тепер, коли ти не лідер і не працівник?» Вони відповідають: «Я згоден робити будь-що, аби тільки це не було занадто втомливим і не вимагало багато зусиль – щось, що пов’язане з ходінням і огляданням, або сидінням і розмовами, або погляданням на комп’ютер, і не вимагало б дуже довгого робочого дня чи фізичних страждань, було б добре». Що це за розмови? Якщо ви виявите, що лідер чи працівник, якого ви обрали, – це така істота, що ви відчуєте в серці? Хіба ви не відчуєте великого жалю? (Так.) Отже, чи будуть у вас якісь думки з цього приводу? Ти скажеш: «Спочатку я побачив, що в тебе є певний рівень, і я хотів просувати й зрощувати тебе, і дати тобі шанс, щоб ти міг зрозуміти ще трохи істин. Я ніколи не уявляв, що ти – ніщо. Я шкодую, що тоді вважав тебе людиною. Я ніколи навіть не уявляв, що ти все-таки нею не є. Ти навіть нижчий за свиню чи собаку, ти – мотлох. Ти не заслуговуєш носити цю людську шкіру, і ти не заслуговуєш бути людиною!» Чи звучать ці слова неприємно? (Ні.) Вам вони не звучать неприємно, але хіба вони не звучать дуже неприємно для такого мотлоху? (Так.) Чи є в такого мотлоху серце? (Ні.) Тож чи можуть вони розрізнити, добре чи погано про них говорять? Коли люди без серця стикаються з будь-якою справою, вони не змінюють свого ставлення до марнування днів. Вони думають, що все гаразд доти, доки вони самі отримують користь, вигоду й почуваються комфортно. Тому, що б не казав хтось інший, їм байдуже. Їхній знаменитий вислів: «Що б ти не казав, як би ти мене не сприймав чи не оцінював, хоч би як ти мене класифікував чи обходився зі мною, мені байдуже!» Хіба ці люди не мотлох? Що б ти не казав, у них немає жодного відчуття, і вони не беруть цього до серця. Чому вони не беруть цього до серця? Вони просто нероби, і в них немає серця. Люди, у яких немає серця, не мають достоїнства чи гідності, їм байдуже все, що ти кажеш, і як би суворо ти з ними не говорив, вони не відчують уколу в серці. Лише ті, хто має достоїнство, гідність, і розум, відчують біль і те, що їхні серця пронизують, коли почують такі слова. Вони скажуть: «Це був низький спосіб поведінки, він змусив людей зневажати мене, і я втратив своє достоїнство, тому я більше так не чинитиму. Я хочу повернути своє достоїнство і не давати людям приводу зневажати мене. Я прагнутиму відновити свою честь і зроблю все можливе, щоб жити з достоїнством і задовольняти Бога». Вони мають відчуття, коли йдеться про слова, що ранять їхнє достоїнство та влучають у болюче місце, у слабке місце, – це люди із серцями. Коли ті, хто має відчуття й володіє достоїнством, чують правильні висловлювання, бачать позитивні речі й розрізняють, що є правильним, а що – неправильним, у них з’являється рішучість змінитися, тому що в них є достоїнство, і вони не хочуть, щоб інші їх зневажали. Ті нероби й нікчемні люди не мають достоїнства, і тому, що б ти їм не казав, якими б правильними, точними чи відповідними істині не були твої висловлювання, якою б мірою твої висловлювання не були позитивними речами, вони не мають на цих людей жодного впливу й анітрохи їх не зворушать. Людина без достоїнства зовсім не має відчуття щодо будь-якої позитивної речі, будь-якого вердикту чи будь-якого розвінчування, і не має правильного ставлення до того, який життєвий шлях обрати. Ось чому, що б ти їм не казав, як би ти їх не розвінчував чи не характеризував, вони категорично відмовляються це приймати, і їм байдуже. Отже, чи є якась користь від проповідування істини й виголошення проповідей таким людям? Чи є якась користь від їхнього обтинання? Чи є якась користь від їхнього суду й кари? Ні! Такі люди просто нікчемні. Вони абияк проживають свої дні й належать до категорії звірів – якщо бути точним, вони не люди. Вони не заслуговують слухати Божі слова. Якщо ці нездари, паразити, стають церковними лідерами, чи можуть вони виявляти проблеми, що існують у церкві? Чи можуть вони розв’язувати проблеми? Звісно, що ні. Якщо обрані Богом люди піднімають проблему, чи можуть вони її розв’язати? Вони, звісно, теж не можуть її розв’язати. Вони не здатні розв’язати жодної проблеми, то як вони можуть виконувати лідерську роботу? Це було б немислимо! Як лідери та працівники, люди мусять принаймні вміти розв’язувати проблеми, що існують у церковній роботі, і проблеми, що існують у житті-входженні обраних Богом людей. Якщо вони певний час вправляються й набувають певного досвіду, а також можуть бесідувати про деякі істини й говорити про деякі досвідні свідчення, то вони можуть поступово стати компетентними в лідерській роботі. Якщо вони не здатні виявити чи розв’язати жодної проблеми, то вони ніяк не можуть виконувати лідерську роботу; тоді вони є неправдивими лідерами, і їх слід відсторонити, а нових лідерів – обрати.