Пункт восьмий. Своєчасне доповідання про неясності та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення (частина друга)

Минулого разу ми бесідували про восьмий пункт зобов’язань лідерів і працівників: «Своєчасне доповідання про неясності та труднощі, які виникають у роботі, і пошук способів їх вирішення». Хоча восьмий пункт складається лише з одного речення і, по суті, вимагає від лідерів і працівників щодо їхніх зобов’язань лише одного, що дуже просто, ми присвятили ціле зібрання бесіді на цю тему. Про які саме аспекти цієї теми ми бесідували минулого разу? Які основні зобов’язання лідерів і працівників вона зачіпає? (Те, що їм слід збиратися разом і бесідувати, коли стикаються з неясностями та труднощами, і своєчасно шукати способи їх розв’язання та доповідати про них Вишньому, якщо не можуть досягти ясності щодо них через бесіду.) Основні зобов’язання лідерів і працівників, яких торкається цей пункт, – це участь у роботі та занурення в різні види справжньої роботи, щоб можна було виявляти різноманітні проблеми, що виникають у роботі, і своєчасно їх розв’язувати. Якщо були випробувані різні методи, а проблеми однаково неможливо повністю розв’язати, і вони продовжують існувати, перетворюючись на неясності та труднощі, то лідерам і працівникам не слід дозволяти цим неясностям і труднощам накопичуватися або відкладати їх убік та ігнорувати. Натомість вони мусять своєчасно придумати спосіб їх розв’язання. Найкращий спосіб їх розв’язання – це, звісно, шукати й бесідувати з братами та сестрами, а також із лідерами та працівниками різних рівнів, щоб досягти розв’язання цих проблем. Якщо проблеми неможливо розв’язати, то лідерам і працівникам не слід намагатися зводити великі проблеми до малих, а малі – до нічого, або просто відкладати їх убік та ігнорувати. Натомість вони мусять своєчасно доповідати про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, щоб їх можна було розв’язати. Так робота просуватиметься безперебійно, без труднощів і перешкод.

Лідери і працівники мусять своєчасно доповідати про неясності та труднощі, що виникають у роботі, та вирішувати їх

I. Визначення поняття «своєчасність»

У восьмому пункті зобов’язань лідерів і працівників згадується своєчасне доповідання про неясності та труднощі, що виникають у роботі, – це дуже важливо. Якщо проблему виявлено сьогодні, але її розв’язання відкладається на вісім чи десять днів, або навіть на пів року чи рік, то чи можна це назвати «своєчасним»? (Ні.) Отже, що означає «своєчасний»? (Це означає розв’язувати проблему негайно, відразу ж і миттєво.) Чи не занадто це суворо? Якщо пояснювати це за допомогою слів, пов’язаних із часом, то розв’язання проблеми негайно, відразу ж і просто зараз – це і є «своєчасність». Але, дивлячись на буквальне значення цих слів, людям нелегко цього досягти, і це нереалістично. Тож як нам слід визначити слово «своєчасний», щоб зробити це точно? Якщо проблема невелика, але все ж таки створює перешкоду для роботи, і якщо її можна розв’язати за кілька годин, то її слід розв’язати за кілька годин – чи можна це вважати своєчасним? (Так.) Припустімо, що проблема трохи складна й важка, і її можна розв’язати за два-три дні, але люди докладають зусиль, щоб шукати істину, більше шукають інформацію та прагнуть розв’язати її за один день – хіба це не було б корисніше для роботи? Скажімо, є проблема, яку зараз неможливо побачити наскрізь, і вона вимагає розслідування та дослідження, що займає певний час. На розв’язання цієї конкретної проблеми знадобиться щонайбільше три дні. Якщо це займе більше трьох днів, то виникне підозра, що її розв’язання навмисно затягується, і це означає, що час марнується. Отже, про проблему слід доповісти, шукати щодо неї та розв’язати її протягом трьох днів. Ось що означає «своєчасний». Якщо розв’язання проблеми вимагає багаторівневого спілкування та розслідування, а також збору інформації на кожному рівні тощо – якщо різні процеси дуже складні, – воно однаково не повинно затягуватися на місяць. Скажімо, проблему можна розв’язати протягом тижня, якщо лідери та працівники поспішатимуть, працюватимуть швидше та виберуть і залучать кількох підхожих людей, то в цій ситуації «своєчасний» означає обмеження розв’язання проблеми одним тижнем. Витрачати на розв’язання проблеми більше тижня недоречно – це не своєчасно. Це часові рамки для розв’язання таких відносно складних справ. На чому ґрунтується цей часовий проміжок? Він визначається на основі масштабу справи та її рівня складності. Однак більшість речей, як-от проблеми, пов’язані з професійними навичками, або питання незрозумілих людям принципів, можна розв’язати кількома реченнями – якими часовими рамками слід обмежити розв’язання цих проблем, щоб це можна було вважати «своєчасним»? Якщо ми визначаємо «своєчасність» на основі масштабу справи та її рівня складності, то більшість справ можна розв’язати менш ніж за пів дня, а меншість із них, можливо, вимагатиме щонайбільше тижня на розв’язання; якщо виникає нова проблема, то це вже інша справа. Тому, якщо ми визначаємо «своєчасність» як те, що робиться негайно, відразу ж і просто зараз, то, судячи з буквального значення цих слів, це здається суворою вимогою до людей. Але, дивлячись на часові рамки, більшість справ можна розв’язати за пів дня або за день щонайбільше, якщо люди своєчасно доповідатимуть і шукатимуть, як їх розв’язати. Чи можна це вважати складним з погляду часу? (Ні.) А оскільки це нескладно з погляду часу, то вимога до лідерів і працівників щодо своєчасного доповідання про неясності та труднощі, які виникають у роботі, і пошуку способів їх вирішення, має бути легкою для виконання. Ці неясності та труднощі не повинні постійно існувати й залишатися невирішеними, а тим паче вони не мають накопичуватися в роботі протягом тривалого часу. Тепер ви всі маєте знати часове поняття «своєчасності» – це питання про те, як лідерам і працівникам оцінювати часові рамки при розв’язанні неясностей і труднощів, що виникають у роботі. Коротко кажучи, найточніше визначення «своєчасності» – це діяти якомога швидше. Тобто якщо про проблему можна доповісти, шукати щодо неї та розв’язати її протягом пів дня, то так і слід зробити, а якщо її можна розв’язати протягом дня, то так і слід зробити, – і прагнути не спричиняти жодних затримок і не допускати, щоб це вплинуло на роботу. Це зобов’язання лідерів і працівників. Коли в роботі виникають і виявляються проблеми, лідери та працівники мають своєчасно бесідувати про них і розв’язувати їх. Якщо вони не можуть їх розв’язати, то їм слід якомога швидше доповісти про них і шукати, як їх розв’язати, у Вишнього, а не відкладати їх убік, ігнорувати й не сприймати їх серйозно. Коли виникають проблеми, лідери та працівники мають своєчасно їх розв’язувати, а не зволікати, чекати чи покладатися на інших – лідерам і працівникам не слід демонструвати таких проявів.

II. Наслідки несвоєчасного розв’язання проблем

Основний принцип розв’язання проблем полягає в тому, що це треба робити своєчасно. Чому своєчасно? Якщо виникає багато проблем, які неможливо своєчасно розв’язати, то, з одного боку, люди застрягнуть у розгубленому стані й не знатимуть, як діяти. З іншого боку, якщо люди продовжуватимуть рухатися вперед, опираючись на неправильний метод, і пізніше їм доведеться переробляти й виправляти виконану роботу, то якими будуть наслідки? Величезна кількість людських, фінансових і матеріальних ресурсів буде змарнована – це втрата. Якщо в роботі виникають проблеми, а лідери та працівники сліпі й не здатні своєчасно їх виявити та розв’язати, багато людей продовжуватимуть працювати, опираючись на неправильний метод. Коли ж люди все-таки виявляють ці проблеми й хочуть їх розв’язати та виправити, ці питання вже завдали збитків церковній роботі. Хіба не будуть тоді змарновані всі ці людські, фінансові та матеріальні ресурси? Чи є зв’язок між такими збитками та тим, що лідери та працівники не розв’язують проблеми своєчасно? (Так.) Якщо лідери та працівники можуть відстежувати роботу, наглядати за нею, перевіряти її та давати вказівки, то вони абсолютно точно зможуть своєчасно виявляти й розв’язувати проблеми. Якщо лідери та працівники недбалі й не відстежують роботу, не наглядають за нею, не перевіряють її та не дають вказівок, якщо вони дуже пасивні в цьому відношенні й чекають, поки проблем стане так багато, що ситуація вийде з-під контролю, перш ніж подумати про їхнє розв’язання, перш ніж подумати про те, щоб доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, то чи виконали такі лідери та працівники свої зобов’язання? (Ні.) Це серйозне невиконання зобов’язань. Такі лідери та працівники не тільки не розв’язали проблем, а й натомість завдали збитків людським і матеріальним ресурсам Божого дому, а також створили величезну перешкоду для церковної роботи. Через невиконання лідерами та працівниками своїх зобов’язань, їхні недбалість, байдужість і оніміння, і через те, що вони не здатні своєчасно виявляти й розв’язувати багато проблем, що виникають у роботі, і навіть не можуть своєчасно доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, багато завдань доводиться переробляти. А після того, як їх переробили, виникає ще більше проблем через нездатність знайти принципи. Якщо так триватиме й далі, термін виконання роботи значно затягується: робота, яка мала б зайняти місяць, займає три місяці, а робота, яка мала б зайняти три місяці, займає вісім чи дев’ять місяців. Це безпосередньо пов’язано з тим, що лідери та працівники не виконують справжньої роботи. Оскільки лідери та працівники не несуть відповідальності за свою роботу – тобто вони не здатні своєчасно знаходити й виправляти проблеми, коли ті виникають, – різні напрями роботи постійно не дають результатів і залишаються в паралізованому стані. І хто несе пряму відповідальність за цю проблему? (Лідери та працівники.) Тому для лідерів та працівників дуже важливо виконувати справжню роботу, і також дуже важливо, щоб вони виявляли проблеми під час виконання справжньої роботи. Іноді лідери та працівники виявляють проблеми, але не знають, як їх розв’язати, і все ж вони здатні своєчасно доповісти про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього, щоб їх розв’язати, що ще важливіше. Багато лідерів і працівників думає: «У нас є свої методи роботи. Вишньому достатньо лише сказати нам принципи, а решту справжньої роботи ми виконаємо самі. Якщо ми стикаємося з якимись труднощами, нам достатньо просто побесідувати й помолитися разом унизу». Що ж до інтенсивності розв’язання проблем, або того, чи є їхні рішення ґрунтовними чи дієвими, їм усім абсолютно байдуже, і вони про це не питають. Саме таке безвідповідальне ставлення вони виношують, коли працюють, і зрештою це призводить до того, що всі напрями роботи в церкві не можуть просуватися безперешкодно й містять серйозні проблеми, які не розв’язуються. Це наслідок того, що рівень лідерів і працівників занадто низький, або ж того, що вони не несуть відповідальності й не виконують справжньої роботи.

Аналіз кількох типів неправдивих лідерів на основі восьмого зобов’язання

I. Псевдодуховні неправдиві лідери

Минулого разу ми бесідували про те, що таке неясності та труднощі, і визначили певні проблеми, про які необхідно своєчасно доповідати та для яких необхідно своєчасно шукати розв’язання. По суті, є два основні типи проблем. Один тип – це проблеми в роботі, у яких люди не впевнені або які вони не можуть бачити наскрізь. Коли йдеться про ці проблеми, людям дуже важко осягнути принципи. Хоча вони можуть розуміти принципи доктринально, вони не знають, як їх практикувати чи застосовувати. Ці проблеми пов’язані з неясностями. Інший тип – це реальні труднощі та проблеми, які люди не знають, як розв’язати. Цей тип дещо серйозніший порівняно з неясностями, і це проблеми, про які лідери та працівники також мають доповідати та розв’язання яких мають шукати. Минулого разу ми переважно бесідували про те, що обов’язок лідерів і працівників – доповідати й шукати, як розв’язати проблеми, що виникають у роботі, і ми бесідували з позитивного погляду про певні речі, які лідерам і працівникам слід робити та на які звертати увагу. Сьогодні ми проаналізуємо, які прояви мають неправдиві лідери з огляду на восьмий пункт, і чи виконують вони роботу й зобов’язання, які мають виконувати лідери. Коли йдеться про розв’язання проблем, що виникають у роботі, неправдиві лідери, безумовно, некомпетентні з цього погляду; вони не виконують цієї частини роботи й не виконують цього зобов’язання. Існує тип неправдивих лідерів, які під час роботи виношують уявлення, думаючи: «Я не займаюся цими формальностями, коли працюю, і не звертаю уваги на такі речі, як знання, ерудиція, навички чи догми. Я просто дбаю про те, щоб чітко бесідувати про істину Божих слів на зібраннях, і цього достатньо. Щотижня я проводжу два зібрання для малих груп, кожні два тижні – одне зібрання для лідерів і працівників, і щомісяця – велике зібрання для всіх братів і сестер. Достатньо того, що я добре організовую всі ці види зібрань». Це їхня основа та метод виконання роботи. Цей тип лідерів і працівників просто постійно вправляється в проповідуванні, і вони докладають багато зусиль, щоб озброїтися словами й доктринами – вони готують тези, зміст, приклади та істини для бесіди на кожному зібранні, а також готують деякі плани для розв’язання станів і проблем певних людей. Вони думають, що як лідеру чи працівнику їм достатньо лише добре проповідувати, і тоді вони виконали свої зобов’язання. Вони думають, що їм не потрібно турбуватися про інші речі, як-от про те, чи є доречним спосіб проповідування Євангелія, або як призначається церковний персонал, або чи є персонал, який виконує різні види професійної роботи, компетентним і таким, що відповідає стандарту, – вони вважають, що достатньо просто дозволити кураторам займатися цими питаннями. Тому, куди б така людина не пішла, вона зосереджується на зібраннях і проповідях, і незалежно від того, яке зібрання проводиться, вона завжди виголошує проповідь. Зовні вона скеровує людей у читанні Божих слів і в навчанні співу гімнів, а іноді говорять про роботу. Цей тип людей знає про проблеми, про які часто бесідують, наприклад, які Божі слова слід використовувати для зіставлення з проблемами, що виникають у різних типів людей, а також чому люди почуваються слабкими, які стани в них виникли, і про які істини Божих слів слід бесідувати, щоб це розв’язати. Коротко кажучи, їхні проповіді та бесіди торкаються багатьох аспектів істини та практики; деякі стосуються обтинання, деякі – випробувань і переплавки, деякі – молитовного читання Божих слів, деякі – того, як переживати суд і кару, і так далі – вони можуть трохи побесідувати про різні аспекти істини. Коли вони зустрічаються з новими віруючими, вони виголошують проповіді для нових віруючих, а коли зустрічаються з людьми, які вірять у Бога багато років, вони можуть виголосити деякі проповіді про життя-входження. Але коли йдеться про роботу, що вимагає будь-яких професійних навичок, вони ніколи не цікавляться такою роботою і не вивчають пов’язаних із нею речей, а тим паче не відстежують жодного напряму роботи, не беруть у ньому участі й не заглиблюються в нього, щоб розв’язувати проблеми. В їхніх очах, проповідуючи, читаючи Божі слова та вивчаючи гімни, вони виконують роботу, і це є зобов’язаннями лідерів і працівників; крім цього, вся інша робота є несуттєвою, це справа інших людей, і вона не має до них жодного стосунку, і доки вони можуть добре проповідувати, вони можуть спати спокійно. Що означає «спати спокійно»? Це означає, що закінчення зібрання для них рівнозначне закінченню їхньої роботи, і коли настає час відпочивати, вони відпочивають. Які б проблеми не виникали в церковній роботі, вони їх ігнорують, і коли люди шукають їх, щоб розв’язати проблему, їх дуже важко знайти. Незалежно від того, наскільки напруженою є робота, вони обов’язково мають подрімати вдень, і вони упиваються комфортом, тоді як інші люди можуть терпіти страждання й платити ціну. Вони думають: «Я закінчив проповідувати, зібрання завершилося, і я сказав вам усе, що мав сказати. Що ще ви хочете, щоб я сказав? Моя робота виконана. Решта – ваша робота. Я сказав вам Божі слова, тож просто дійте згідно з принципами. Що ж до будь-яких проблем, які виникають, то це ваша справа, і вона не має до мене жодного стосунку. Вам слід самим приходити перед Богом й молитися, збиратися та бесідувати, щоб розв’язувати проблеми. Не шукайте мене». Коли зібрання закінчується, вони ніколи не просять нікого ставити запитання, ніколи не хочуть розв’язувати проблеми, а тим паче ніколи не здатні виявити проблему. Після зібрання вони вважають свою роботу виконаною і сплять, їдять і розважаються за розкладом. Хіба це не неправдиві лідери, які взагалі не виконують жодної справжньої роботи? (Так.)

Бувають випадки, коли лідер чи працівник перебуває на своїй посаді пів року, і, крім тих, хто до нього ближчий і може бачити його часто, більшість братів і сестер не можуть його побачити. Вони лише часто чують, як він виголошує проповіді онлайн, але коли виникає проблема, лідер чи працівник її не розв’язує. Деякі брати й сестри стикаються з труднощами у своїх обов’язках, яких не знають, як розв’язати, і вони так тривожаться, що місця собі не знаходять, а коли йдуть шукати свого лідера, то не можуть його знайти. Чи може такий лідер добре виконувати роботу? Брати й сестри не мають уявлення, чим їхній лідер так зайнятий щодня; накопичилося багато проблем і труднощів, і вони не знають, коли їхній лідер прийде їх розв’язувати. Усі з нетерпінням чекають, коли лідер прийде на допомогу, але скільки б вони не чекали, лідер так і не з’являється. Такі лідери та працівники дуже невловимі, і вони добре вміють ховатися! Вони дуже добре виголошують проповіді, а після проповіді гарно вбираються і не виконують жодної роботи, ховаючись десь, де можуть упиватися комфортом. І попри все це, вони досі думають, що працюють дуже добре й належним чином. Вони думають, що не ледарюють, що виголосили свої проповіді, провели свої зібрання, сказали все, що мали сказати, і пояснили все, що мали пояснити. Вони ніколи не хочуть глибоко взаємодіяти з братами та сестрами, щоб відстежувати роботу та брати в ній участь, допомагати їм, здійснюючи перевірку, і допомагати їм своєчасно братися за проблеми та розв’язувати їх. Якщо вони стикаються з проблемою, яку не можуть розв’язати, вони також не знають, що треба доповісти про неї Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього. Вони ще й не розмірковують у своєму розумі: «Чи зможуть брати й сестри дотримуватися принципів, почувши їх у бесіді? І коли вони знову зіткнуться з труднощами та неясностями в роботі, чи зможуть вони триматися істини й ладнати справи згідно з принципами? Крім того, хто відіграє позитивну роль у роботі? А які люди відіграють негативну роль? І чи є люди, які спричиняють переривання й завади, або люди, які все псують, або абсурдні люди, які постійно висувають погані ідеї? Як останнім часом просувається робота?» Вони усі не переймаються такими питаннями, і не питають про них. Такі люди зовні нібито виконують роботу – вони виголошують проповіді, проводять зібрання, готують чернетки проповідей і тези, і навіть пишуть звіти про роботу. Деякі лідери також часто пишуть проповіді про свій життєвий досвід; вони залишаються у своїх кімнатах і пишуть по три-п’ять днів поспіль, і їм навіть потрібен хтось, хто спеціально наливатиме їм воду й приноситиме їжу, і ніхто інший не може їх побачити. Якщо ти скажеш, що вони не виконують справжньої роботи, вони почуваються скривдженими: «Як це я не виконую справжньої роботи? Я живу з братами та сестрами й постійно проводжу зібрання та виголошую проповіді. Я проповідую, аж у роті пересихає, а іноді навіть не сплю допізна». Зовні вони здаються дуже зайнятими й такими, що не байдикують – вони виголошують багато проповідей і докладають багато зусиль до мовлення та письма, регулярно передають повідомлення й листи, а також передають принципи, яких вимагає Вишнє, і також щиро й терпляче бесідують і наголошують на змісті під час зібрань – вони справді говорять дуже багато, але ніколи не беруть участі в конкретній роботі, ніколи не відстежують роботу й ніколи не беруться за будь-які проблеми разом із братами та сестрами. Якщо ти запитаєш їх, як просувається той чи інший напрям роботи або які результати роботи, вони не знають, і їм доводиться спочатку когось запитати. Якщо ти запитаєш їх, чи розв’язано проблеми з минулого разу, вони кажуть, що провели зібрання й бесідували про принципи. Припустімо, що ти потім запитаєш їх: «Чи справді брати й сестри зрозуміли після того, як ти побесідував про істини-принципи? Чи можливо, що вони все ще можуть збитися зі шляху? Хто з них відносно краще розуміє принципи, хто більш вправний у професійних навичках, а хто має кращий рівень і вартий зрощування?» Вони не знають відповідей на жодне з цих запитань; вони нічого про це не знають. Щоразу, коли ти запитуєш їх про стан роботи, вони кажуть: «Я бесідував про принципи, я щойно закінчив проводити зібрання, і я щойно обтяв їх. Вони висловили свою рішучість і мають намір добре виконати цю роботу». Але коли йдеться про те, як просувається подальша робота, вони не мають уявлення. Чи можна їх вважати такими, що відповідають стандарту як лідери та працівники? (Ні.) Метод роботи цього типу лідерів і працівників полягає в тому, щоб просто читати людям Божі слова й проповідувати деякі слова й доктрини, але вони не звертають уваги на розв’язання реальних проблем і тим паче бояться доповідати про них Вишньому та шукати розв’язання у Вишнього – вони дуже бояться, що Вишнє дізнається, яка їхня фактична ситуація. Яка природа таких дій? Які вони люди за своєю сутністю? Якщо бути точним, такі люди – типові фарисеї. Прояви фарисеїв такі: вони вдаються до гідних зовнішніх дій, говорять і поводяться елегантно, усі свої слова й дії ґрунтують на Біблії, а коли зустрічаються й розмовляють з людьми, то цитують слова з Біблії, і можуть повторити багато рядків Біблії з пам’яті. Неправдиві лідери такі самі, як фарисеї – зовні до них не причепишся, і вони виглядають особливо духовними. За їхніми зовнішнім мовленням, вчинками та поведінкою неможливо виявити жодних проблем, але вони не здатні розв’язати багато проблем, що існують у церковній роботі. То що ж тоді означає ця «духовність»? Строго кажучи, це псевдодуховність. Такі псевдодуховні люди щодня так себе завантажують, метушаться між великими й малими групами, проповідуючи Божі слова, куди б не пішли. Зовні вони виглядають так, ніби люблять Божі слова більше за всіх, докладають до них більше зусиль, ніж будь-хто інший, і знають їх краще за всіх, і можуть з ходу назвати номер сторінки будь-якого суттєвого уривка Божих слів. Якщо хтось стикається з проблемою, вони дають йому номер сторінки відповідного уривка Божих слів і кажуть йому піти й прочитати його. Зовні здається, що вони в усьому вважають Божі слова своїм критерієм, свідчать про Божі слова, коли з ними щось трапляється, і, схоже, з ними немає жодних проблем. Але коли ти уважніше придивишся до роботи, яку вони виконують, чи здатні вони виявляти й розв’язувати проблеми, поки проповідують ці слова й доктрини? Якщо через бесіду про істину вони знаходять проблему в якомусь напрямі роботи, яку раніше не виявляли, і розв’язують проблеми, які інші не могли розв’язати, то це показує, що вони розуміють Божі слова й чітко бесідують про істину. Псевдодуховні люди – повна протилежність цьому. Вони заучують Божі слова напам’ять і проповідують їх усюди, а їхні розум і серце наповнені Божими словами. Однак, яка б проблема, велика чи мала, не виникала в роботі, вони не можуть її побачити чи виявити. Наприкінці зібрань вони найбільше бояться, що хтось підніме реальне питання й попросить їх його розв’язати, і саме тому вони негайно йдуть, коли зібрання закінчуються, думаючи: «Якщо хтось поставить мені запитання, а я не зможу на нього відповісти, то це буде так ніяково й соромно!» Це їхній справжній духовний зріст та істинний стан.

Подумайте, які лідери та працівники навколо вас добре вміють бесідувати про істину для розв’язання проблем і здатні об’єднуватися з братами та сестрами, щоб разом із ними просувати роботу, виконуючи свої обов’язки, – такі лідери та працівники здатні виконувати свої обов’язки. Подумайте, які лідери та працівники навколо вас добре вміють виявляти й розв’язувати проблеми, найбільше зосереджуються на виконанні справжньої роботи та досягають найкращих результатів у своїй роботі, – такі лідери та працівники є вірними людьми, які дуже відповідальні та сумлінні. А ось, навпаки, лідер, який чудово вміє проповідувати слова й доктрини, і робить це логічно, організовано, зі змістом і центральною думкою, структуровано, і люди в захваті від його проповідей, але водночас він завжди уникає братів і сестер, завжди боїться, що брати й сестри ставитимуть запитання, і боїться розв’язувати проблеми й давати їм раду разом із братами та сестрами, – такий лідер є псевдодуховним, неправдивим лідером. Якими людьми є лідери та куратори навколо вас? Зазвичай, крім відвідування зібрань і виголошення проповідей, чи відстежують вони роботу та чи беруть у ній участь, чи здатні вони часто виявляти й розв’язувати проблеми в роботі, чи вони просто зникають після того, як з’являться на зібраннях? Псевдодуховні неправдиві лідери завжди бояться, що їм не буде про що проповідувати, і що їм не буде чого сказати, коли вони зустрінуться з братами та сестрами, і тому вони вправляються в запам’ятовуванні Божих слів і в тому, як виголошувати проповіді, у своїх кімнатах. Вони вважають, що проповіді можна навчитися і вивчити напам’ять, як здобувають знання чи вчаться в університеті, і що вони мусять втілювати дух невтомного й кропіткого навчання. Хіба це сприйняття, яке плекають ці неправдиві лідери, не є перекрученим? (Так.) Такі люди проповідують доктрини зі свого високого становища, і займаються якимись недоречними справами, а потім думають, що виконують лідерську роботу. Вони ніколи не ходять на місце роботи, щоб скеровувати роботу чи розв’язувати проблеми, а натомість часто сидять у своїх кімнатах, «зачиняючись для того, щоб зосередитися на самозрощуванні», озброюючись Божими словами – чи це необхідно? За яких обставин лідери та працівники можуть тимчасово відкласти церковну роботу та братів і сестер убік і піти озброюватися істиною? Коли робота не напружена, і всі проблеми, які слід було розв’язати, розв’язано, і всі питання, що вимагають уваги, та принципи, які слід було пояснити, пояснено, і в братів і сестер немає жодних запитань чи труднощів, і ніхто не спричиняє завад і переривань, і робота може просуватися гладко, і більше немає перешкод, тоді лідери та працівники можуть читати Божі слова й озброюватися істиною – лише це є виконанням справжньої роботи. Неправдиві лідери працюють інакше; вони завжди зосереджуються на тому, щоб бути в центрі уваги, і вони просто виконують якусь роботу, що на видноті, яку можуть бачити інші, щоб вихвалятися. Якщо вони можуть знайти якесь нове світло, читаючи Божі слова чи слухаючи проповідь, вони відчувають, що щось здобули, що мають істину-реальність, і тоді поспішно шукають нагоди, щоб виголосити проповідь іншим. Вони проповідують доктрини систематично, логічно й добре організовано, з центральною думкою та змістом, і так, що це потужніше й глибше, ніж промова знаменитості чи академічна лекція, і вони цим вельми задоволені. І все ж вони розмірковують собі: «Про що я буду проповідувати наступного разу, коли закінчу цю проповідь? У мене більше нічого немає». І тому вони знову поспішають і «зачиняються для того, щоб зосередитися на самозрощуванні», шукаючи глибокі доктрини. Їх ніколи не бачать на місці виконання церковної роботи, і коли в людей виникають труднощі й вони чекають на їхнє розв’язання, цих неправдивих лідерів ніде не знайти. Хіба неправдиві лідери не почуваються невпевнено й неспокійно? Вони не можуть розв’язувати реальні проблеми, і все ж хочуть проповідувати високопарні проповіді, щоб вихвалятися. Ці люди не знають сорому.

Усі неправдиві лідери можуть проповідувати слова й доктрини, усі вони псевдодуховні, не можуть виконувати жодної справжньої роботи й не розуміють істини, хоча й вірять у Бога багато років, – можна сказати, що вони не мають духовного розуміння. Вони думають, що бути церковним лідером означає, що їм потрібно просто проповідувати якісь слова й доктрини, вигукувати якісь гасла й трохи пояснювати Божі слова, і тоді люди зрозуміють істину. Вони не знають, що означає виконувати роботу, не знають, у чому саме полягають зобов’язання лідерів і працівників, і не знають, чому саме Божий дім обирає когось бути лідером або працівником чи які саме проблеми це має на меті розв’язати. Тож, як би Божий дім не бесідував про те, що лідери та працівники мусять відстежувати роботу, перевіряти її й наглядати за нею, що вони мусять своєчасно виявляти й розв’язувати проблеми в роботі тощо, – вони нічого з цього не сприймають і не розуміють. Вони не в змозі досягти або виконати вимог, які Божий дім висуває до лідерів і працівників, і не можуть зрозуміти проблем, пов’язаних із професійними навичками, що залучені у виконанні обов’язків, а також питання принципу щодо обрання кураторів тощо, і навіть якщо вони знають про ці проблеми, вони однаково не в змозі з ними впоратися. Тому під керівництвом таких неправдивих лідерів неможливо розв’язати всілякі проблеми, що виникають у роботі церкви. Довго залишаються нерозв’язаними не тільки проблеми, пов’язані з професійними навичками, з якими стикаються Божі обранці під час виконання своїх обов’язків, але й труднощі в житті-входженні Божих обранців, а коли деякі лідери та працівники або куратори різних робочих завдань не здатні виконувати справжню роботу, їх своєчасно не відстороняють і призначені їм обов’язки своєчасно не коригують тощо. Жодна з цих проблем не розв’язується негайно, і як наслідок, ефективність різних робочих завдань в церкві постійно знижується, а результативність роботи стає дедалі гіршою. Що стосується персоналу, то ті, хто дещо обдарований і вміє гарно говорити, стають лідерами та працівниками, тоді як тих, хто любить істину, хто може з головою поринути в тяжку працю й трудитися невтомно, не скаржачись, не просувають і не зрощують, а ставляться до них як до трудівників, а різних технічних спеціалістів, які мають певні сильні сторони, не використовують розумно. Крім того, деякі люди, які щиро виконують свій обов’язок, не отримують життєвого забезпечення, і тому вони впадають у негатив і слабкість. Ба більше, скільки б зла не чинили антихристи та злі люди, неправдиві лідери ніби цього не бачать. Якщо хтось викриває злу людину чи антихриста, неправдиві лідери навіть кажуть, що до такої людини слід ставитися з любов’ю й дати їй шанс покаятися. Цим вони дозволяють злим людям і антихристам чинити зло й створювати завади в церкві, і через це вичищення чи виключення цих злих людей, маловірів і антихристів надовго затягується, і вони отримують змогу продовжувати чинити зло в церкві й заважати роботі церкви. Неправдиві лідери не здатні впоратися з жодною з цих проблем і розв’язати їх; вони не здатні справедливо ставитися до людей або розумно організовувати роботу, а натомість діють необачно й виконують лише якусь марну роботу, унаслідок чого влаштовують у роботі церкви безлад і хаос. Як би Божий дім не бесідував про істину, як би не наголошував на принципах, яких слід дотримуватися у виконанні роботи церкви, – обмежувати тих, кого слід обмежувати, і вичищати тих, кого слід вичищати з-поміж різного роду лиходіїв і маловірів, а також просувати й зрощувати людей із добрим рівнем і здатністю до сприймання, а також людей, які можуть прагнути до істини, яких слід просувати й зрощувати, – хоча про це бесідували незліченну кількість разів, неправдиві лідери не розуміють і не сприймають цього й просто постійно тримаються за свої псевдодуховні погляди й «люблячі» підходи. Неправдиві лідери вважають, що під їхнім ревним і терплячим наставництвом усі типи людей виконують свої ролі впорядковано, без хаосу, і всі мають чимало віри, готові виконувати свої обов’язки, не бояться потрапити до в’язниці й зіткнутися з небезпекою, і кожна людина має рішучість терпіти страждання й не бажає бути юдою. Вони вважають, що добра атмосфера в церковному житті означає, що вони добре виконали свою роботу. Незалежно від того, чи трапляються в церкві випадки, коли злі люди створюють завади або маловіри поширюють єресі й облуди, вони не вважають це проблемами й не відчувають потреби їх розв’язувати. Коли йдеться про людину, якій вони доручили роботу, що діє необачно за власною волею й заважає євангельській роботі, неправдиві лідери ще сліпіші. Вони кажуть: «Я пояснив принципи роботи, які мав пояснити, і я казав їм, що робити, знову й знову. Якщо виникнуть якісь проблеми, це мене не стосується». Однак вони не знають, чи є ця людина правильною, вони цим не переймаються, і вони не знають, чи можуть їхні слова, сказані під час пояснення й доручення завдань, досягти позитивних результатів, або до яких наслідків це призведе. Щоразу, коли неправдиві лідери проводять зібрання, вони виголошують нескінченний потік слів і доктрин, але виявляється, що вони не здатні розв’язати жодної проблеми. І все ж вони досі вважають, що виконують велику роботу, досі задоволені собою й думають, що вони дивовижні. Насправді, слова й доктрини, які вони промовляють, спроможні ошукати лише таких безтолкових, дурних, неосвічених і нетямущих людей низького рівня. Почувши ці слова, ці люди спантеличені та вважають, що сказане неправдивими лідерами настільки правильне, що в ньому немає нічого хибного. Неправдиві лідери можуть задовольнити лише цих спантеличених людей і докорінно не здатні розв’язувати реальні проблеми. Звісно, неправдиві лідери ще менш здатні розбиратися з проблемами, пов’язаними з професійними навичками й знаннями, – у цих питаннях вони абсолютно безсилі. Візьмімо, наприклад, роботу Божого дому з текстами. Це робота, яка завдає неправдивим лідерам найбільшого головного болю. Вони не можуть точно визначити, які люди мають духовне розуміння, добрий рівень і підходять для роботи з текстами, і вони вважають будь-кого в окулярах і з високим рівнем освіти людиною з добрим рівнем і духовним розумінням, і тому доручають їм цю роботу, кажучи: «Ви всі талановиті в роботі з текстами. Я не розуміюся на цій роботі, тому все лежить на ваших плечах. Божий дім не вимагає від вас нічого іншого, лише щоб ви використовували ваші сильні сторони, нічого не приховували й віддавали все, чого ви навчилися. Ви мусите знати, що треба бути вдячними й дякувати Богові за те, що Він вас підніс». Сказавши купу неефективних і поверхових слів, неправдиві лідери відчувають, що робота організована й вони зробили все, що мали. Вони не знають, чи підходять люди, яких вони призначили для цієї роботи, чи ні, і не знають, які в цих людей недоліки в професійних знаннях і як їм слід їх компенсувати. Вони не знають, як дивитися на людей і розпізнавати їх, не розуміють професійних проблем і не розуміються на знаннях, пов’язаних із письмом, – вони абсолютно не обізнані в цих речах. Вони кажуть, що не розуміють і не сприймають цього, але в серці думають: «Хіба ви не трохи освіченіші й обізнаніші за мене? Хоча я й не можу скеровувати вас у цій роботі, я духовніший за вас, я краще за вас проповідую й краще за вас розумію Божі слова. Це я вас веду, я ваш начальник. Я мушу вами керувати, а ви мусите робити те, що я кажу». Неправдиві лідери вважають себе вищими, але не можуть запропонувати жодних вартих уваги пропозицій щодо будь-якої роботи, пов’язаної з професійними навичками, і не здатні дати жодних настанов. У кращому разі вони можуть добре організувати персонал; вони не можуть виконати жодної подальшої роботи. Вони не намагаються здобути професійні знання й не відстежують роботу. Усі неправдиві лідери псевдодуховні; вони тільки те й можуть, що проповідувати якісь слова й доктрини, і після цього вони думають, що розуміють істину, і постійно хизуються перед обраними Богом людьми. На кожному зібранні вони проповідують по кілька годин, але виявляється, що вони не можуть розв’язати жодної проблеми. Вони абсолютно не обізнані в проблемах, пов’язаних із професійними знаннями в обов’язках людей; вони явно дилетанти, але вдають із себе духовних, керуючи роботою професіоналів, – як вони можуть добре виконувати роботу в такий спосіб? Те, що неправдиві лідери не намагаються вивчати професійні знання й не здатні виконувати жодної справжньої роботи, уже викликає в людей огиду, а на додачу до цього вони вдають із себе духовних людей і хизуються своїми духовними словами, що так позбавлено розуму! Це нічим не відрізняється від фарисеїв. Найбільше фарисеям бракувало розуму в тому, що Бог ненавидів їх, а вони цього абсолютно не усвідомлювали й досі вважали себе досить хорошими й дуже духовними. Неправдивим лідерам так само бракує самоусвідомлення; вони явно не можуть виконувати жодної справжньої роботи, але вдають із себе духовних, стаючи лицемірними фарисеями. Вони саме ті, кого Бог цурається й відсіює.