Пункт сьомий. Розумний розподіл і використання людей різних типів на основі їхньої людськості та сильних сторін, щоб кожен використовувався якнайкраще (частина друга)

На минулій бесіді ми обговорювали сьомий обов’язок лідерів і працівників: «Розумний розподіл і використання людей різних типів на основі їхньої людськості та сильних сторін, щоб кожен використовувався якнайкраще». Ми переважно бесідували про три аспекти цього зобов’язання. Які це три аспекти? (Один аспект – це розумне використання людей різних типів, виходячи з їхньої людськості; інший – розумне використання людей різних типів, виходячи з їхніх сильних сторін; і ще один – як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати.) В основному це ці три аспекти. З огляду на ці три аспекти, чи полягає принцип Божого дому щодо використання людей у тому, щоб кожна людина використовувалася якнайкраще? (Так.) Чи точний цей принцип? Чи справедливий він до людей? (Справедливий.) Що стосується телепнів із обмеженими розумовими здібностями, то вони ні на що не здатні й не можуть виконати жодної дещиці обов’язку. Якщо доручити їм якусь роботу, вони не зможуть її виконати чи то у професійному або технічному аспекті, чи в аспекті праці. Таких людей зовсім не можна використовувати, навіть для надання послуг. Це щодо розумових здібностей. Щодо людськості, то ті, чия людськість погана і хто є злими людьми, хоча й можуть виконувати певну роботу й певний обов’язок, але оскільки їхня людськість надто зла, вони створюватимуть завади й переривання у виконанні свого обов’язку, що призведе до більших втрат, ніж здобутків, і вони не зможуть нічого зробити добре. Такі люди не підходять для виконання обов’язку, і їх узагалі не можна використовувати. Якщо є люди, які мають певні сильні сторони, то за умови, що їхня людськість відповідає стандарту і вони відповідають усім необхідним умовам роботи Божого дому, їх можна розумно розподіляти й використовувати. Минулого разу ми також бесідували про те, як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати. Перший тип – це люди, подібні до Юди, які особливо боягузливі. Судячи з їхнього особливого боягузтва, щойно вони потраплять до рук великого червоного дракона, є стовідсоткова ймовірність, що вони стануть юдою; якщо їм доручити важливу роботу, то, щойно щось трапиться, вони все зрадять. Хіба це не небезпечні особи? Є також тип людей, подібних до маловірів, яких ми називаємо друзями церкви. Ці люди, здається, в душі вірять, що на небі є якийсь Старий, але вони не знають, чи справді існує Бог, де Він, чи справді Він виконав Свою нову роботу, і часто сумніваються в існуванні Бога. Вони не вірять у Бога й не слідують за Ним по-справжньому. Тому таких людей не можна використовувати, вони не підходять для виконання обов’язку в Божому домі. Навіть ті, хто вірить по-справжньому, не обов’язково можуть виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, не кажучи вже про маловіра, друга церкви! Інший тип людей – це ті, кого було відсторонено; ця група також поділяється на кілька випадків.

Зміст минулої бесіди щодо сьомого зобов’язання лідерів і працівників в основному охоплював ці три головні пункти: Один аспект – це розумне використання людей різних типів, виходячи з їхньої людськості; інший – розумне використання людей різних типів, виходячи з їхніх сильних сторін; і ще один – як поводитися з кількома особливими типами людей і як їх використовувати. Бесіда про ці три головні пункти спиралася на кілька аспектів, згаданих у сьомому зобов’язанні, і в ній було чітко розглянуто ці принципи. Дехто каже: «Хоча принципи й було чітко розглянуто під час бесіди, коли доходить до якихось конкретних справ і особливих обставин, ми досі не знаємо, як застосовувати ці принципи, як поводитися з людьми або як просувати й використовувати людей; ми досі здебільшого розгублені». Чи існує така проблема? (Так.) Як слід вирішити цю проблему? Перше, що слід враховувати при просуванні та використанні людей, – це потреби роботи Божого дому. Друге, що слід враховувати, – чи є вплив використання людини на роботу Божого дому більш корисним, ніж шкідливим, чи навпаки. Якщо людськість людини має вади, але її використання є більш корисним, ніж шкідливим для роботи Божого дому, то таку людину можна тимчасово використовувати, доки не знайдеться хтось кращий. Якщо використання цієї людини призводить до більшої шкоди, ніж користі, до більших втрат, ніж здобутків, і лише псує та провалює роботу церкви, то таку людину абсолютно не можна використовувати. Це принцип зважування всіх за і проти, який необхідно осягнути насамперед у ситуаціях, коли немає підхожих кандидатів, і це також принцип тимчасового використання людей. Коли не вдається знайти підхожого кандидата й незрозуміло, хто може бути відносно кращим, коли не очевидно, хто повністю підходить для завдання, і всі здаються посередніми, що слід робити? Єдиний варіант – знайти двох людей, які відносно володіють духовним розумінням, тобто тих, хто чисто сприймає істину, щоб вони співпрацювали разом у виконанні роботи. Поки вони виконують свої обов’язки, з ними слід більше бесідувати про істину, а також спостерігати за їхніми ситуаціями й розуміти їх; це дає змогу визначити, хто має відносно кращий рівень, що полегшує пошук правильного кандидата. Незалежно від того, кого призначають виконувати обов’язок, це має ґрунтуватися на рівні, сильних сторонах і моральних якостях призначуваного; це вкрай важливо. Якщо неможливо побачити ці аспекти наскрізь і зрозуміти, які сильні сторони має людина, їй слід спочатку доручити простий обов’язок, або якусь фізичну роботу, або призначити її для пошуку інформації для потенційних одержувачів Євангелія для проповіді. Після випробувального періоду відстеження та подальше спостереження дають змогу точно оцінити їхню ситуацію й полегшують визначення найбільш підхожого для них обов’язку. Якщо їхній рівень занадто низький і їм бракує сильних сторін, достатньо буде доручити їм якусь фізичну роботу. Лідери і працівники мусять отримувати із різних джерел уявлення про кураторів важливої роботи, керівників із євангелізації, лідерів кожної команди, режисерів команд із виробництва фільмів тощо, а також ретельніше спостерігати за цими людьми й перевіряти їх, перш ніж вони зможуть бути в них упевнені. Лише так уважно призначаючи людям обов’язки, вони можуть гарантувати, що призначення є доречними, а люди будуть ефективними у виконанні своїх обов’язків. Дехто каже: «Навіть невіруючі кажуть: “Не сумнівайся в тих, кого використовуєш, і не використовуй тих, у кому сумніваєшся”. Як дім Божий може бути таким недовірливим? Вони всі віруючі; наскільки поганими вони можуть бути? Хіба вони не всі хороші люди? Чому дім Божий мусить наглядати та спостерігати за ними й розуміти їх?». Чи обґрунтовані ці слова? Чи є в них проблема? (Так.) Чи відповідає принципам глибоке розуміння когось і спостереження за кимось, а також близька взаємодія з кимось? Це повністю відповідає принципам. Яким принципам це відповідає? (Пункт четвертий зобов’язань лідерів і працівників: «Постійна обізнаність про обставини кураторів різної роботи та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; оперативне коригування призначених їм обов’язків або їх відсторонення в разі потреби, щоб запобігти втратам через використання неналежних людей або зменшити такі втрати; гарантування ефективності й безперешкодного поступу роботи».) Це хороша відправна точка, але яка справжня причина того, чому це слід робити? Причина в тому, що люди мають розбещені характери. Хоча сьогодні багато людей виконує обов’язок, мало хто прагне до істини. Дуже мало людей прагне до істини та входить у реальність, виконуючи свій обов’язок; у більшості досі немає принципів у тому, як вони виконують ту чи іншу роботу; вони й досі не є людьми, які по-справжньому коряться Богові; вони просто говорять, що люблять істину й готові прагнути до істини та добиватися її, але досі невідомо, на скільки вистачить їхньої рішучості. Люди, які не прагнуть до істини, схильні до виявлення розбещених характерів будь-якої миті та в будь-якому місці. Вони позбавлені будь-якого почуття відповідальності стосовно свого обов’язку; вони часто недбалі, вони діють так, як самі того бажають, і навіть не здатні прийняти обтинання. Щойно такі люди стають негативно налаштованими й слабкими, вони схильні полишати свою роботу – це трапляється часто, це дуже поширена ситуація; так поводяться всі, хто не прагне до істини. І тому, коли людям ще тільки належить здобути істину, вони ненадійні й не варті довіри. Що означає, що вони не варті довіри? Це означає, що коли вони стикаються з труднощами або перешкодами, вони, найімовірніше, падають, стають негативно налаштованими й слабкими. Чи є той, хто часто негативно налаштований і слабкий, вартим довіри? Однозначно, ні. Але люди, які розуміють істину, не такі. Люди, які справді розуміють істину, точно мають богобоязливе серце, богопокірне серце, і лише люди з богобоязливим серцем є вартими довіри людьми; люди без богобоязливого серця не варті довіри. Як слід поводитися з людьми, у яких немає богобоязливого серця? Їм, звичайно, слід надавати люблячу допомогу й підтримку. Слід частіше відстежувати їх під час виконання ними своїх обов’язків, і надавати їм більше допомоги та вказівок; лише тоді можна гарантувати, що вони ефективно виконуватимуть свій обов’язок. А яка мета цього? Головна мета полягає в підтримці роботи Божого дому. Вторинним стосовно цього є своєчасне виявлення проблем, своєчасне забезпечення таких людей, надання їм підтримки чи їх обтинання, усунення їхніх відхилень і компенсація їхніх недоліків та вад. Це корисно людям; у цьому немає нічого злостивого. Нагляд за людьми, спостереження за ними, намагання їх зрозуміти – усе це для того, щоб допомогти їм стати на правильний шлях віри в Бога, дати їм змогу виконувати свій обов’язок так, як просить Бог, і згідно з принципом, щоб вони не створювали жодних завад чи переривань і не виконували марної роботи. Мета цього полягає виключно у виявленні відповідальності щодо них і щодо роботи Божого дому; у цьому немає жодної зловмисності. Припустімо, що хтось каже: «Отже, це принципи, за якими дім божий поводиться з людьми, це засоби, які вони використовують. Відтепер мені треба бути обережним. У домі божому немає почуття безпеки. За тобою завжди хтось наглядає; важко виконувати свій обов’язок!». Чи правильне це твердження? Які люди сказали б таке? (Маловіри.) Маловіри, абсурдні люди й ті, кому бракує духовного розуміння, – вони схильні говорити безтолкові нісенітниці, не розуміючи істини. У чому тут проблема? Хіба це не слова, що судять і засуджують роботу церкви? Це також суд і засудження істини та позитивних речей. Ті, хто здатний говорити такі слова, – це, безумовно, безтолкові люди, які не розуміють істини, вони всі маловіри, які не люблять істини.

Дім Божий наглядає та спостерігає за тими, хто виконує обов’язок, і намагається їх зрозуміти. Чи можете ви прийняти цей принцип Божого дому? (Так.) Чудово, якщо ти можеш прийняти те, що дім Божий наглядає та спостерігає за тобою й намагається зрозуміти тебе. Це допомагає тобі належно виконувати свій обов’язок, бути здатним виконувати його так, щоб це відповідало стандарту, і задовольняти Божі наміри. Це приносить тобі користь і допомогу, без жодних негативних наслідків. Коли ти зрозумієш цей принцип, у тебе вже не буде жодних почуттів опору та настороженості щодо нагляду з боку лідерів, працівників і обраних Богом людей, чи не так? Навіть якщо іноді хтось намагається тебе зрозуміти, спостерігає за тобою й наглядає за твоєю роботою, це не слід сприймати особисто. Чому Я так кажу? Тому що завдання, які тепер твої, обов’язок, який ти виконуєш, і будь-яка робота, яку ти робиш, – це не приватні справи чи особиста робота якоїсь однієї людини; вони стосуються роботи Божого дому й пов’язані з частиною Божої роботи. Тому, коли хтось трохи наглядає за тобою чи спостерігає за тобою або намагається глибоко зрозуміти тебе, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок і тобі не слід реагувати з негативними емоціями. Що означає, якщо ти можеш прийняти, коли інші наглядають і спостерігають за тобою та намагаються тебе зрозуміти? Це означає, що у своєму серці ти приймаєш Боже проникливе спостереження. Якщо ти не приймаєш людського нагляду, спостереження й намагань тебе зрозуміти і якщо ти навіть опираєшся цьому, чи можеш ти прийняти Боже проникливе спостереження? Боже проникливе спостереження більш детальне, глибоке й точне, ніж коли люди намагаються тебе зрозуміти; Божі вимоги набагато більш конкретні, суворі й глибокі. Якщо ти не можеш навіть прийняти нагляду з боку обраних Богом людей, хіба твої твердження, що ти можеш прийняти Боже проникливе спостереження, – не порожні слова? Щоб ти міг прийняти Боже проникливе спостереження й дослідження, ти мусиш спочатку прийняти нагляд з боку Божого дому, лідерів і працівників або братів і сестер. Дехто каже: «Я маю права людини, я маю свою свободу, я маю свій спосіб виконання роботи. Піддаватися нагляду й перевірці в усьому, що я роблю, – хіба це не задушливий спосіб життя? Де мої права людини? Де моя свобода?». Чи правильне це твердження? Чи є права людини й свобода істиною? Вони не є істиною. Права людини й свобода – це лише відносно цивілізовані й прогресивні способи поводження з людьми в людському суспільстві, але в Божому домі Боже слово й істина понад усе – їх не можна ставити в один ряд із «правами людини» й «свободою». Тому в Божому домі все, що робиться, ґрунтується не на високих теоріях чи знаннях невіруючого світу, а на Божому слові й істині. Отже, коли деякі люди кажуть, що хочуть прав людини й свободи, чи відповідає це принципам? (Ні.) Цілком очевидно, що це не відповідає принципу виконання обов’язку. Ти перебуваєш у Божому домі, виконуючи обов’язок створеної істоти, а не працюючи в суспільстві, щоб заробляти гроші. Тож немає потреби, щоб хтось заступався за тебе задля захисту твоїх прав людини; такі речі непотрібні. Чи має більшість людей розпізнання щодо прав людини та свободи? Ці категорії належать до людських думок і поглядів і не можуть стояти поряд із істиною; такі ідеї не мають сили в Божому домі. Лідер, який наглядає за твоєю роботою, – це добре. Чому? Тому що це означає, що він бере на себе зобов’язання за роботу церкви; це його обов’язок, його зобов’язання. Здатність виконувати це зобов’язання доводить, що він компетентний лідер, хороший лідер. Якби тобі дали повну свободу й права людини, і ти міг би робити все, що тобі заманеться, слідувати своїм бажанням і насолоджуватися повною свободою й демократією, і хоч би що ти робив чи хоч би як ти це робив, лідер не дбав і не наглядав, ніколи не питав тебе, не перевіряв твоєї роботи, не висловлювався, коли було виявлено проблеми, а лише вмовляв тебе або домовлявся з тобою, то чи був би він хорошим лідером? Очевидно, ні. Такий лідер шкодить тобі. Він потурає твоїм лихим вчинкам, дозволяючи тобі йти проти принципів і робити, як заманеться, – він штовхає тебе в вогняну яму. Це не лідер, який є відповідальним і відповідає стандарту. З іншого боку, якщо лідер здатний регулярно наглядати за тобою, виявляти проблеми в твоїй роботі й своєчасно нагадувати або докоряти тобі й розвінчувати тебе, а також своєчасно виправляти твої неправильні прагнення й відхилення у виконанні обов’язку й допомагати в цьому, і завдяки його нагляду, докорам, забезпеченню й допомозі твоє неправильне ставлення до обов’язку змінюється, ти можеш відкинути деякі абсурдні погляди, а твої власні ідеї й те, що виникає з імпульсивності, поступово зменшується, і ти можеш спокійно приймати твердження й погляди, які є правильними й відповідають істинам-принципам, то хіба це не є благами для тебе? Такі блага справді величезні!

Дім Божий поводиться зі своїми лідерами й працівниками, спираючись на нагляд, спостереження й розуміння. Яка основа для такого поводження з людьми? Чому з людьми поводяться саме так? Хіба це не метод і підхід, що випливають із принципів вірного, серйозного й відповідального ставлення до свого обов’язку? (Так.) Якщо лідер ніколи не наглядає й не спостерігає за людьми й не розуміє глибоко людей, за яких він відповідає у виконанні ними своїх обов’язків, чи можна його вважати лідером, вірним своєму обов’язку? Очевидно, ні. Чи перевіряли коли-небудь ваші лідери, працівники й куратори твою роботу? Чи запитували вони про хід твоєї роботи? Чи розв’язували вони проблеми, що виникали у твоїй роботі? Чи виправляли вони будь-які очевидні недоліки чи відхилення у твоїй роботі? Чи пропонували вони допомогу, забезпечення, підтримку чи обтинання щодо різних проявів і виявів твоєї людськості та твого прагнення до життя-входження? Якщо лідер не тільки ніколи не надає наставництва тим, хто виконує звичайні обов’язки, а й ніколи не проводить бесіди, не надає допомогу чи підтримку тим, хто займається важливою роботою, – не кажучи вже про нагляд, спостереження чи глибоке розуміння, – без цих проявів і дій, чи можна вважати цього лідера таким, що виконує конкретну роботу? Чи відповідає він стандарту як лідер? (Ні.) Дехто каже: «Наш лідер просто проводить для нас зібрання двічі на тиждень, трохи бесідує про Божі слова, а потім читає якусь бесіду від Вишнього, і іноді він бесідує про своє особисте досвідне розуміння. Але він ніколи не пропонував жодних порад, забезпечення чи допомоги щодо наших різних станів, а також труднощів, з якими ми стикаємося під час виконання обов’язків чи в житті-входженні». Що ви думаєте про цього лідера? (Він не відповідає стандарту, він неправдивий лідер.) Якщо лідер не дбає про свою власну роботу чи про різні стани людей під його керівництвом й не виконує своїх зобов’язань, то він не відповідає стандарту як лідер. Він ні за ким не наглядає та не спостерігає й не намагається нікого зрозуміти. Щоразу твої розмови з ним відбуваються так: «Як зараз ця людина?» – «Я зараз за нею спостерігаю». – «Як довго ти спостерігаєш? Ти добре її знаєш?» – «Я спостерігаю за нею рік чи два. Я досі не дуже добре її знаю». – «А як щодо тієї людини?» – «Я досі не склав чіткої думки про неї, але вона може терпіти труднощі у виконанні свого обов’язку, має рішучість і готова присвячувати себе Богові». – «Це все поверхово. А як щодо її прагнення до істини?» – «Мені й про це треба дізнатися? Що ж, я досліджу й це». Скільки ще тобі доведеться чекати на результати після того, як він скаже, що дослідить це питання, невідомо, це невизначеність. Такий неправдивий лідер не заслуговує на довіру у своїй роботі.

Чи є у лідерів вашої церкви та ваших кураторів відповідальне ставлення до вашої роботи? Чи справді вони осягають і розуміють ваші стани стосовно роботи? Чи належно влаштовано цей аспект роботи? (Ні.) Ніхто з них не подбав належно про цей аспект; ніхто не досяг рівня вірності своєму обов’язку та серйозного й відповідального ставлення до роботи. Тоді, чи легко цього досягти? Чи це важко? Це не важко. Якщо ти справді маєш певний рівень, справді володієш професійними навичками в межах свого зобов’язання й не є сторонньою людиною у своїй професії, то тобі просто треба дотримуватися однієї фрази, і ти зможеш бути вірним своєму обов’язку. Якої фрази? «Вкладай у це душу». Якщо ти вкладаєш душу в справи й у людей, то зможеш бути вірним і відповідальним у виконанні свого обов’язку. Чи легко практикувати цю фразу? Як її практикувати? Це не означає слухати вухами чи думати розумом – це означає використовувати своє серце. Якщо людина зможе справді використовувати своє серце, то, коли її очі бачитимуть, як хтось щось робить, якось діє чи якось реагує на щось, або коли її вуха чутимуть чиїсь думки чи аргументи, задіявши серце для роздумів і осмислення всього цього, у її свідомості виникатимуть певні ідеї, погляди й ставлення. Ці ідеї, погляди й ставлення дадуть їй глибоке, конкретне й правильне розуміння людини чи речі, і водночас породять відповідні й правильні судження та принципи. Лише коли людина має ці прояви використання свого серця, це означає, що вона вірна своєму обов’язку. Але якщо ти не вкладаєш душу в справи, якщо тобі бракує для цього серця, то твої очі не реагують на те, що ти бачиш, і твої вуха не реагують на те, що ти чуєш. Твої очі ніколи не спостерігають за людьми, справами та речами; вони не спостерігають за інформацією, з якою ти стикаєшся. У своєму серці ти не розрізнятимеш різних голосів і аргументів, які чуєш, ти не зможеш розпізнати інформацію, яку чуєш. Це так, як бути сліпим із розплющеними очима. Коли серце людини сліпе, її очі також сліпі. Отже, що призводить до формування ідей, поглядів і ставлення внаслідок спостереження за всім очима й отримання інформації вухами? Усе залежить від того, чи вкладаєш ти душу в справи й чи шукаєш істину. Якщо ти вкладаєш душу в справи, то щоразу, коли ти отримуєш інформацію, чи то побачену, чи почуту, ти зможеш формувати погляди й здобувати глибоке розуміння людини чи речі. Але якщо ти не вкладаєш душу в справи, жодна кількість отриманої інформації не буде корисною; якщо ти не вкладаєш душу в її розпізнання чи бачення її наскрізь, ти нічого не здобудеш, ставши нікчемним, непотрібним. Що мається на увазі під словом «нікчемний»? Тут ідеться про того, хто не вкладає душу у виконання свого обов’язку, – він має очі й вуха, але вони марні. Людина без серця не буде вірною своєму обов’язку й не досягне серйозного й відповідального ставлення до своєї роботи.

Дім Божий здійснює нагляд за лідерами й працівниками на всіх рівнях, спостерігаючи за ними й глибоко їх розуміючи, з метою покращення роботи церкви й якнайшвидшого спрямування обраних Богом людей на правильний шлях віри в Бога. Тому нагляд і спостереження за лідерами й працівниками є вкрай важливими й мають практикуватися саме так. Якщо завдяки нагляду обраними Богом людьми, виявляється, що лідери й працівники не займаються реальною роботою, і щодо них своєчасно вживають відповідних заходів, це корисно для просування роботи церкви. Нагляд за лідерами й працівниками – це відповідальність обраних Богом людей, і це повністю відповідає Божим намірам. Оскільки лідери й працівники мають розбещені характери, якби за ними не наглядали, це було б не тільки шкідливо для них, а й безпосередньо впливало б на роботу церкви. За яких обставин лідери й працівники більше не потребують нагляду обраними Богом людьми? Тоді, коли лідери й працівники повністю розуміють істину, входять в істину-реальність і діють за принципами, стаючи людьми, удосконаленими й використовуваними Богом. У таких випадках необхідність у нагляді з боку обраних Богом людей відпадає, і дім Божий більше не наголошуватиме на цьому питанні. Однак, чи гарантовано, що той, хто був удосконалений Богом, повністю вільний від помилок і відхилень? Не обов’язково. Отже, Боже проникливе спостереження досі необхідне, як і нагляд з боку тих, хто розуміє істину; ця практика повністю відповідає Божим намірам. Оскільки всі люди мають розбещені характери, лише через нагляд можна спонукати лідерів і працівників брати на себе відповідальність за свою роботу й бути вірними своїм обов’язкам. Без нагляду більшість лідерів і працівників діяла б зі свавільною безрозсудністю й недбало – це об’єктивний факт. Якщо ти лідер або працівник, і брати й сестри навколо тебе часто наглядають і спостерігають за тобою, намагаючись зрозуміти, чи є ти тим, хто прагне до істини, то для тебе це добре. Якщо вони виявлять у тебе проблему, і ти зможеш розв’язати її якнайшвидше, це корисно для твого прагнення до істини й твого життя-входження. Якщо вони виявлять, що ти чиниш зло, і що потайки ти виявляєш численні лихі вчинки, і точно не є тим, хто прагне до істини, вони розвінчають тебе й відсторонять з посади, що позбавить обраних Богом людей від напасті, а також дозволить тобі уникнути більш суворого покарання: такий нагляд корисний для будь-кого. Отже, лідерам і працівникам слід правильно реагувати на нагляд з боку обраних Богом людей. Якщо ти той, хто Бога боїться, а від злого втікає, ти відчуватимеш, що потребуєш нагляду обраних Богом людей, і ба більше, ти потребуєш їхньої допомоги. Якщо ти зла людина, і в тебе нечиста совість, ти боятимешся нагляду й намагатимешся його уникнути; це неминуче. Тому, безсумнівно, усі, хто опирається нагляду обраних Богом людей і відчуває відразу до нього, мають що приховувати й точно не є чесними людьми; ніхто не боїться нагляду більше, ніж лукаві люди. Тож яке ставлення слід мати лідерам і працівникам до нагляду обраних Богом людей? Чи це має бути негатив, настороженість, опір і обурення, чи слухняність Божим улаштуванням і розпорядженням та смиренне прийняття? (Смиренне прийняття.) Що мається на увазі під смиренним прийняттям? Це означає приймати все від Бога, шукати істину, займати правильну позицію й не бути імпульсивним. Якщо хтось справді виявить у тебе проблему та вкаже на неї, допомагаючи тобі розпізнати й зрозуміти її, сприяючи тобі у розв’язанні цього питання, то він ставиться відповідально до тебе, а також до роботи Божого дому й життя-входження обраних Богом людей; це правильно, і це абсолютно природно й виправдано. Якщо є ті, хто розглядає нагляд церкви як такий, що походить від сатани й від злостивих намірів, то вони є дияволами й сатанами. З такою диявольською природою вони, безумовно, не прийняли б Божого проникливого спостереження. Якщо хтось справді любить істину, він правильно зрозуміє нагляд обраних Богом людей, він зможе розглядати його як такий, що робиться з любові, як такий, що походить від Бога, і він зможе прийняти його від Бога. Він точно не буде імпульсивним і не діятиме під впливом пориву, і тим паче в його серці не з’являться опір, настороженість чи підозра. Найправильніше ставлення до нагляду обраних Богом людей таке: будь-які слова, дії, нагляд, спостереження чи виправлення – навіть обтинання, – які є корисними для тебе, ти маєш приймати від Бога; не будь імпульсивним. Імпульсивність походить від лукавого, від сатани, вона не походить від Бога, і людям не слід мати такого ставлення до істини.

Це все, що ми додамо й про що проведемо бесіду щодо сьомого зобов’язання лідерів і працівників. Тож чи означає це, що бесіду про це зобов’язання вичерпано і в ній немає конкретного додаткового змісту? Ні, кожне зобов’язання досі містить набагато більш конкретний і детальний зміст. Те, про що Я бесідував, – це загальні принципи; решта щодо того, як реалізувати конкретні деталі та практикувати й застосовувати ці принципи, залежить від вашого власного залучення через досвід. Якщо ви досі не можете бачити ці принципи наскрізь або не знаєте, як їх застосовувати, то шукайте й бесідуйте разом. Якщо спільна бесіда досі не дає результатів, то звертайтеся з запитами до тих, хто вищий за вас. Коротше кажучи, чи то поводження з будь-яким типом людей, чи то рішення щодо того, кого просувати й використовувати, – усе це має відповідати принципам. Щодо певних талановитих людей, у ситуаціях, коли ніхто не може повністю бачити наскрізь чи зрозуміти їх, їх можна попередньо просувати й використовувати відповідно до потреб роботи церкви – не затримуйте роботу й не затримуйте зрощування людей; це ключовий момент. Дехто запитує: «А якщо вони зіпсують роботу після того, як їх використають? Хто відповідатиме?». Коли ти використовуєш когось, то хіба це так, ніби ти розміщуєш його на безлюдному острові, де ніхто не може з ним зв’язатися? Хіба насправді навколо нього немає багатьох інших, зайнятих конкретними завданнями? Є способи розв’язати всі ці питання; а саме, наглядати, спостерігати й розуміти їх, і, якщо дозволяють умови, через близький контакт. Що саме означає близький контакт? Це означає працювати разом із ними; процес роботи – це процес розуміння їх. Хіба ти не зрозумієш їх поступово через такий контакт? Якщо ти маєш можливість встановити контакт, але не робиш цього, а лише телефонуєш, щоб поставити кілька запитань, і на цьому все закінчується, то зрозуміти їх неможливо. Ти мусиш встановлювати контакт із тими, з ким можеш, щоб розв’язувати проблеми. Тому лідери й працівники не повинні лінуватися у своїй роботі. Отже, якщо ти хочеш спостерігати й розуміти когось, як тобі слід це робити? (Встановлюючи контакт із ним.) Правильно? Головне – вкладати в це душу! Інформація, яку ви можете утримувати у своїх думках, подібна до мавпи, що збирає кукурудзу, – збирає, йдучи, і губить, збираючи, і врешті-решт залишається лише один качан кукурудзи, що робить усі зусилля марними. Наприкінці прослуховування проповіді ви не можете згадати зміст, про який бесідували раніше; у чому причина цього? (Ми не вкладаємо в це душу.) Ви зазвичай не зосереджуєтеся на практикуванні істини, тому ваші серця не зосереджуються на цих питаннях. Щодо того, як зрозуміти істину й увійти в реальність, як пізнати себе і як бачити наскрізь сутність різних людей, справ і речей за допомогою істини, у вас немає жодного входження; отже, ці питання не мають основи у ваших серцях. Щодо тих речей, які стосуються входження в істину-реальність, ви завжди почуваєтеся розгубленими. Зараз ви досі відвідуєте зібрання щотижня, щоб слухати проповіді. Якщо ви не слухаєте проповідей, хіба та невелика віра в Бога у ваших серцях не згасає, не зникає потроху? Це небезпечний сигнал! Чи можете ви вкладати в це душу чи ні? Я розповів вам усі деталі; якщо ти справді маєш серце, ти зможеш це зробити. Якщо ти не маєш серця, то, як би Я не говорив, ти не зрозумієш. На цьому нашу бесіду на цю тему завершено.