Як ставитися до кількох особливих типів людей

I. Як ставитися до людей, які не займаються належною працею

Деякі люди мають непогану людськість, у них є сильні сторони та світлий розум, вони нормально говорять, зазвичай дуже оптимістичні й дуже ініціативні у виконанні свого обов’язку, але в них є один недолік – вони дуже сентиментальні. Слідуючи за Богом і виконуючи свій обов’язок у церкві, вони постійно сумують за своєю сім’єю та родичами або постійно думають про смачну їжу з рідного міста, і їм боляче, що вони не можуть її поїсти, а це, своєю чергою, впливає на виконання ними свого обов’язку. Є й інший тип людей, яким подобається жити на самоті в одному місці і мати особистий простір. Коли вони перебувають із братами та сестрами, то відчувають, що темп роботи занадто швидкий і що в них немає особистого життєвого простору. Вони постійно відчувають тиск і завжди почуваються сковано й незручно, живучи з братами та сестрами. Вони завжди хочуть робити все, що їм заманеться, і вільно собі потурати. Вони не хочуть виконувати свій обов’язок разом з усіма іншими й постійно думають про повернення додому. Їм завжди неприємно виконувати свій обов’язок у Божому домі. Хоча з братами та сестрами легко ладнати, і в Божому домі їх ніхто не кривдить, їм дещо важко дотримуватися розкладу роботи та відпочинку – коли вранці всі встають, вони хочуть поспати довше, але їм соромно, а коли вночі всі вже відпочивають, вони не хочуть лягати спати й завжди прагнуть зайнятися чимось, що їх цікавить. Іноді їм дуже хочеться з’їсти щось конкретне, але цього немає в їдальні, і їм надто соромно просити. Іноді вони хочуть піти на прогулянку, але ніхто інший про це не просить, тому вони не наважуються собі потурати. Вони завжди обережні й обачні та бояться, що з них сміятимуться, зневажатимуть їх або назвуть інфантильними. Якщо вони погано виконують свій обов’язок, їх іноді обтинають. Вони відчувають, ніби щодня перебувають у напрузі, немов ходять по тонкому льоду, і вони досить нещасливі. Вони думають: «Пам’ятаю, що коли я був удома, то був маленькою дитиною в сім’ї, вільним і нічим не обмеженим, наче янголятко. Яким же я був щасливим! Я зараз виконую свій обов’язок у Божому домі, то чому ж від мене колишнього не лишилося й сліду? Я більше не можу робити все, що хочу, як раніше», – і тому вони не хочуть жити таким життям. Але вони не наважуються сказати про це своєму лідеру й постійно поширюють ці думки серед людей навколо, завжди сумують за домом і потайки плачуть у ліжку вночі. Що слід робити з такими людьми? Кожен, кому відомо про цю справу, має негайно повідомити про це, лідерові слід негайно з’ясувати, чи правдиве це повідомлення, і якщо так, то цій людині можна дозволити повернутися додому. Вони насолоджуються їжею, питвом і гостинністю Божого дому, але однаково не бажають виконувати свій обов’язок і завжди не в гуморі, почуваючись скривдженими й нещасними, тож якнайшвидше відправляйте їх геть. Це не той випадок, коли в людей такого сорту настрій тимчасовий, і вони потім усе обмірковують і розв’язують цю проблему. Особиста воля деяких людей – непохитно виконувати свій обов’язок, і хоча вони сумують за домом, вони знають, що це за проблема, і здатні шукати істину та розв’язувати її. У випадку таких людей немає потреби відпускати їх або турбуватися про них. Ситуація, про яку ми говоримо, – це коли люди, яким за 30, досі поводяться, як діти, так і не дорослішаючи, і завжди залишаються нестабільними. Вони роблять лише те, що їх просять, а коли їм нічого робити, вони думають про розваги та базікання на сторонні теми й ніколи не хочуть займатися належною працею. Невіруючі говорять про влаштованість у віці 30 років. Улаштованість означає займатися своєю належною працею, бути здатним узяти на себе роботу й забезпечувати себе, знати, що треба займатися належними справами, менше часу витрачати на розваги й не відкладати свою належну працю. Що означає «поводитися, як діти»? Це означає бути нездатним узяти на себе будь-яку належну працю, завжди хотіти відволікатися й постійно бажати гуляти, блукати, байдикувати, мати перекуси, дивитися серіали, базікати про сторонні речі, грати в ігри та нишпорити в інтернеті в пошуках дивних подій і незвичайних історій. Це означає ніколи не мати схильності відвідувати зібрання, завжди хотіти спати, коли проводяться зібрання, хотіти спати, ледь відчувши сонливість, і хотіти їсти, ледь відчувши голод, бути свавільними й не займатися належною працею. Про таких людей не можна сказати, що в них погана людськість, просто вони ніколи не дорослішають і завжди залишаються незрілими. Вони такі у 30 років, і вони такі ж у 40; вони нездатні змінитися. Якщо вони просять піти й більше не хочуть виконувати свій обов’язок, як слід вирішувати це питання? Божий дім не спонукає їх залишитися. Вам слід негайно відповісти їм – дозвольте їм негайно піти й повернутися до невіруючих і скажіть їм, щоб вони в жодному разі не говорили, що вірять у Бога. Чи можуть люди, які не займаються належною працею, здобути істину? Якщо ти очікуєш, що вони дозріють у своїй людськості й почнуть займатися належною працею, виконуючи обов’язок у Божому домі, що вони стануть здатними взяти на себе важливе робоче завдання, а потім зрозуміють і практикуватимуть істину та житимуть людською подобою, то тобі абсолютно не варто на це розраховувати. Таких людей можна знайти в будь-якій групі. У невіруючих є прізвисько для такого типу людей: «великі діти». Такі люди можуть дожити до 60 років, так і не займаючись належною працею. Вони говорять і роблять усе не до ладу, завжди сміються, жартують і поводяться легковажно, нічого не роблять серйозно й особливо прагнуть розважатися. Божий дім не може використовувати таких людей.

Як ви думаєте, ці «великі діти» погані? Вони злі люди? (Ні.) Дехто з них – не злі люди, вони досить прості й непогані. Деякі з них досить добросерді й готові допомагати іншим. Але в усіх них є один недолік – вони свавільні, люблять розважатися й не займаються належною працею. Наприклад, жінка виходить заміж і не вчиться робити жодної хатньої роботи. Вона готує їжу, лише коли в неї гарний настрій, а коли поганий – не готує, – її постійно треба вмовляти. Якщо хтось хоче, щоб вона щось зробила, то мусить із нею домовлятися, і за нею треба наглядати. Вона завжди любить гарно вбиратися, щоб ходити по магазинах, купувати одяг і косметику та відвідувати косметичні процедури. Повернувшись додому, вона не робить жодної хатньої справи, а лише хоче грати в карти та маджонг. Якщо ти запитаєш її, скільки коштує кілограм капусти, вона не знає; якщо запитаєш, що вона їстиме завтра, вона й цього не знає; а якщо попросиш щось приготувати, вона все псує. Тож на чому вона знається найкраще? Вона найкраще знається на тому, у якому ресторані найсмачніша їжа, у якій крамниці наймодніший одяг і де продається доступна й ефективна косметика, але вона не розуміє й не вчиться іншого, наприклад, як вести побут або навичок, необхідних у нормальному людському житті. Вона не вчиться цього тому, що їй бракує рівня? Ні, не тому. Судячи з того, на чому вона знається, рівень у неї є, але вона не займається належною працею. Доки в неї є гроші, вона ходитиме їсти в ресторани та купуватиме косметику й одяг. Якщо вдома не вистачає каструль і сковорідок і її просять їх купити, вона скаже: «Надворі продається повно смачної їжі, навіщо мені все це купувати?» Якщо вдома зламався пилосос і її просять купити на одну річ менше, щоб заощадити гроші на новий, вона скаже: «Коли я в майбутньому зароблятиму гроші, то просто найму домогосподарку для прибирання, тому не потрібно купувати пилосос». Зазвичай, якщо вона не грає в ігри чи маджонг, то купує модний одяг, і вона ніколи не прибирає вдома. Це і є незайняття належною працею, чи не так? Є й чоловіки, які, щойно заробивши грошей, купують на них машину або програють їх в азартні ігри. Якщо вдома щось ламається, вони цього не ремонтують. Вони не живуть як слід. У їхньому домі не працює ані холодильник, ані пральна машина, забита каналізація, а під час дощу протікає дах, і вони дуже довго цього не ремонтують. Що можна сказати про таких чоловіків? Вони не займаються належною працею. Чи то чоловіки, чи жінки, Божий дім не може використовувати людей, які надмірно свавільні й не займаються належною працею.

Деякі люди не займаються належною батьківською працею й не дбають про своїх дітей як слід. Як наслідок, їхні діти ошпарюються окропом або зазнають якихось забоїв і подряпин; одні діти ламають собі носи, інші обпікають сідниці об піч, а ще інші ошпарюють собі горло, випивши окріп. Люди такого типу нічого не роблять уважно й не здатні нічого зробити як слід. Вони не займаються належною працею, байдикують, вони свавільні, люблять розважатися й нездатні брати на себе відповідальність, яку має нести людина. Вони не можуть виконувати свої батьківські обов’язки й вони неуважні. Тож чи можуть такі люди брати на себе відповідальність, яку мають нести нормальні люди, виконуючи обов’язок у Божому домі? Ні, абсолютно ні. Людей, які не займаються належною працею, не можна використовувати. Якщо вони кажуть, що більше не хочуть виконувати свій обов’язок, і просять повернутися додому, то просто негайно їх відпустіть. Ніхто не має змушувати чи спонукати їх залишитися, бо це проблема, пов’язана з їхньою природою, а не випадковий, тимчасовий прояв. Ці люди були сповнені оман, коли прийшли в Божий дім виконувати свій обов’язок; вони думали, що виконувати обов’язок і йти за Богом – це наче потрапити в Едемський сад, наче бути в добрій землі Ханаанській. Життя, яке вони собі уявляли, було чудовим: цілими днями смачні їжа та напої, свобода й жодних обмежень, і жодної роботи. Вони хотіли жити безтурботним життям, сповненим дозвілля, але все виявилося зовсім не таким, як вони собі уявляли. Ці люди вже достатньо всього пережили, і вони вважають, що тут нудно й нецікаво, і хочуть піти, тож негайно їх відпустіть, Божий дім не спонукає цих людей залишитися. Божий дім не змушує людей, і ви теж не повинні цього робити; це і є практикувати істину та діяти згідно з принципами. Ви мусите робити те, що відповідає істинам-принципам, ви мусите бути людиною, яка розуміє Божі наміри, мудрою людиною – не будьте безтолковою чи безпринципною безвідмовною людиною. Ставтеся до людей, які не займаються належною працею, саме так – чи можна це вважати нелюбов’ю або тим, що людям не дають шансу покаятися? (Ні, не можна.) Бог справедливий до кожного, і Божий дім має право просувати, зрощувати й використовувати тебе. Якщо ти не бажаєш виконувати свій обов’язок і просиш покинути церкву, це твій вільний вибір, тому церкві слід задовольнити твоє прохання, вона абсолютно не буде тебе змушувати. Це відповідає моралі, відповідає людськості й, звісно, особливо відповідає істинам-принципам. Це дуже доречний спосіб дії! Якщо хтось виконує свій обов’язок певний час і вважає це втомливим і важким, і більше не хоче його виконувати, а отже, хоче відмовитися від свого обов’язку й перестати вірити в Бога, Я сьогодні дам тобі чітку відповідь на це: Божий дім погодиться, і він ніколи не змушуватиме тебе залишитися й не створюватиме тобі труднощів. У цьому немає жодної дилеми, і тобі не потрібно відчувати розгубленість чи думати, що це ганьба. Тим паче це не проблема для Божого дому, і Божий дім також не ставить до тебе жодних вимог. Ба більше, якщо ти хочеш піти, то Божий дім не засуджуватиме тебе й не ставатиме на твоєму шляху, бо це шлях, який ти обрав, і Божий дім може лише задовольнити твої вимоги. Це доречний спосіб дії? (Так.)

Я щойно перерахував кілька ситуацій, у яких люди не займаються належною працею. Божий дім не змушуватиме цих людей; якщо вони не бажають виконувати свій обов’язок або мають якісь особисті труднощі й просять більше не виконувати обов’язок, то Божий дім погодиться. Він більше не використовуватиме їх і не дозволить їм виконувати обов’язок. Ось як поводяться з такими людьми, і це абсолютно доречний спосіб дії.

II. Як ставитися до юд

Є люди вкрай малодушні, і щоразу, коли вони чують, що когось із братів чи сестер заарештували, вони надзвичайно бояться бути заарештованими. Очевидно, що якщо їх заарештують, є небезпека, що вони продадуть церкву. Як слід поводитися з такими людьми? Чи придатні такі люди для виконання якихось важливих обов’язків? (Ні, не придатні.) Хтось може сказати: «Хто може гарантувати, що сам не стане юдою?» Ніхто не може гарантувати, що ніколи не стане юдою, якщо зазнає катувань. То чому ж Божий дім не використовує боягузливих людей, які можуть стати юдами? Тому що люди, які є очевидними боягузами, можуть бути заарештовані й зрадити будь-якої миті; якщо таких людей використовувати для виконання важливого обов’язку, вкрай імовірно, що щось піде не так. Це принцип, який необхідно розуміти при виборі та використанні людей у небезпечному середовищі материкового Китаю. Тут є особлива обставина: деякі люди зазнавали жорстоких, тривалих катувань, що загрожували їхньому життю, і зрештою вони справді більше не могли терпіти, тому стали юдами через слабкість і видали деякі несуттєві речі. Ніхто не може розпізнати таких людей, і їх досі можна використовувати. Але є й такі люди, які вже підготували собі шлях до відступу ще до арешту. Вони довго й ретельно обмірковували, як забезпечити собі негайне звільнення після арешту, не зазнавши жодних катувань – по-перше, уникнути катувань, по-друге, уникнути вироку, і по-третє, уникнути в’язниці. Ось як вони думають. У них немає рішучості для того, щоб радше страждати чи сидіти у в’язниці, аніж стати юдою. Вони можуть зрадити, навіть не зазнавши катувань, тож чи можна сказати, що вони вже є юдами ще до того, як їх заарештують і ув’язнять? (Так.) Це і є справжні юди. Чи наважиться церква використовувати таких людей? (Ні, не наважиться.) Якщо їх можна розпізнати, їх абсолютно не можна зрощувати й використовувати. Як зазвичай проявляють себе такі люди? Вони вкрай малодушні. Щойно щось іде не так, вони за першої ж нагоди ухиляються від своїх зобов’язань, і щоразу, коли стикаються з найменшим ризиком, вони покидають свій обов’язок і тікають. Щоразу, коли вони чують, що обстановка стала небезпечною, вони знаходять безпечне місце, щоб сховатися; ніхто не може їх знайти, і вони ні з ким не підтримують зв’язок. Вони винятково добре вміють залягати на дно. Їм байдуже до будь-яких труднощів у роботі церкви, і вони здатні відкласти будь-яку критичну роботу; власну безпеку вони вважають важливішою за все інше. Ба більше, перед лицем небезпеки, коли щось трапляється, вони змушують інших підставлятися й ризикувати, а самі себе захищають. На яку небезпеку вони б не наражали інших, вони вважають, що заради власної безпеки це робити варто й правильно. Також, зіткнувшись із небезпекою, вони не поспішають стати перед Богом, щоб помолитися, і не поспішають організувати переміщення братів і сестер або церковного майна, що можуть бути в небезпеці. Натомість вони спершу ретельно обмірковують, як утекти, як сховатися і як звільнитися від небезпеки. У них навіть розроблений план відступу – кого продати першим, якщо їх усе ж заарештують, як уникнути катувань, як уникнути тюремного ув’язнення і як уникнути поневірянь. Щоразу, коли вони стикаються з якимись поневіряннями, вони до смерті налякані й не мають ані краплі віри. Хіба такі люди не небезпечні? Якщо їх просять узятися за небезпечну роботу, вони безкінечно нарікають, лякаються, постійно думають про втечу й не бажають за неї братися. Такі люди вже виявляють ознаки юд ще до того, як їх заарештують. Щойно їх заарештують, вони стовідсотково продадуть церкву. Виконуючи свій обов’язок у Божому домі, вони дуже ініціативні в усьому, що ставить їх у центрі уваги, не наражаючи на ризик; але коли доходить до ризику, вони відступають, і якщо ти попросиш їх зробити щось ризиковане, вони цього не зроблять, вони просто не візьмуть на себе відповідальність. Щойно вони почують про небезпеку десь, наприклад, що великий червоний дракон проводить арешти або що деяких віруючих схопили, вони перестають відвідувати зібрання, припиняють контакти з братами та сестрами, і ніхто не може їх знайти. Вони знову з’являються, коли чутки вщухають і все налагоджується. Чи надійні такі люди? Чи можуть вони виконувати обов’язок у Божому домі? (Ні.) Чому не можуть? У них немає навіть рішучості чи бажання не ставати юдами; вони просто боягузи, слабаки й нікчеми. У таких людей є одна очевидна риса – незалежно від того, якими сильними сторонами та здібностями вони володіють, якщо Божий дім їх використовує, вони ніколи не присвятять себе цілком захисту інтересів Божого дому. Вони не захищають інтереси Божого дому, тому що нездатні на це? Ні, це не так; навіть маючи таку здатність, вони не захищатимуть інтереси Божого дому. Це типові юди. Щоразу, коли їм потрібно мати справу з невіруючими під час виконання свого обов’язку, вони підтримують із ними гармонійні стосунки й дбають про те, щоб невіруючі зберігали до них високу повагу, шану та високу оцінку. Тож якою ціною їм усе це дістається? Ціною зради інтересів Божого дому в обмін на власну славу та вигоду. Така людина особливо боягузлива ще до арешту, а після арешту вона стовідсотково зрадить. Божий дім абсолютно не може використовувати таких людей – цих юд – і мусить якнайшвидше їх відсіювати.

Що стосується юд, то хоча зовні вони й не виглядають злими, насправді це люди з надзвичайно низькою гідністю та диявольськими моральними якостями. Скільки б вони не слухали проповідей і не читали Божих слів, вони просто не можуть зрозуміти істину й не відчувають, що шкодити інтересам Божого дому – це найганебніша, найнечестивіша та найзлостивіша справа. Вони готові виступити вперед, коли йдеться про справи, у яких їх можуть помітити, але коли доходить до ризикованих або складних справ, вони перекладають на інших ці справи та їх розв’язання. Що це за люди? Хіба це не люди з надзвичайно низькою гідністю? Деякі люди роблять закупівлі для Божого дому, і при цьому вони зобов’язані враховувати інтереси Божого дому, бути справедливими та розсудливими. Однак юди не тільки не захищають інтереси Божого дому, а навпаки, допомагають невіруючим за рахунок Божого дому, за кожної нагоди задовольняють вимоги невіруючих і радше допустять, щоб інтереси Божого дому постраждали, аби це допомогло їм підлеститися до невіруючих. Це називається «кусати руку, що тебе годує», і так робити – вкрай ницо! Хіба це не ница людськість? Це не набагато краще, ніж Юда, що зрадив Господа та своїх друзів. Що б Божий дім їм не доручив, вони не зважають на інтереси Божого дому. Коли їх просять щось придбати, вони ніколи не вивчають ринок, не порівнюють ціни, якість і післяпродажне обслуговування в кількох постачальників, а потім не зважують ретельно варіанти й не проводять належну перевірку, щоб уникнути обману, заощадити Божому дому трохи грошей і захистити інтереси Божого дому від шкоди – вони ніколи так не роблять. Якщо брат чи сестра пропонує, що найкраще було б вивчити ринок, вони кажуть: «Немає потреби вивчати ринок; постачальник каже, що його товар найкращий». Коли брат чи сестра запитує їх: «То ти можеш поторгуватися з ними про ціну?», вони відповідають: «Навіщо торгуватися? Вони вже сказали мені ціну, і якщо я почну з ними торгуватися, це, звісно, буде ніяково, і здаватиметься, ніби в нас немає грошей. Божий дім багатий, чи не так?» Неважливо, скільки щось коштує чи яка в нього якість, – доки вони вважають це підхожим, вони змусять когось негайно це придбати й будуть критикувати, дорікати й навіть засуджувати будь-кого, хто зволікає з покупкою. Ніхто не наважується сказати їм «ні» в обличчя, і ніхто не наважується озвучувати будь-які думки. Незалежно від того, чи укладають вони велику угоду, чи виконують дрібне доручення для Божого дому, які в них принципи? «Божий дім просто має платити гроші, а те, чи постраждають інтереси божого дому, мене не стосується. Ось так я роблю справи; я мушу налагодити добрі стосунки з невіруючими. Що б невіруючі не сказали – це правильно, і я з цим погоджуся. Я не буду вирішувати справи згідно з вимогами божого дому. Якщо ти хочеш мене використовувати – використовуй; якщо не хочеш – не використовуй, вирішувати тобі. Ось такий я!» Хіба це не диявольська природа? Такі люди – невіруючі та маловіри. Чи можна їх використовувати для ведення справ Божого дому? Така людина має певну освіту, сильні сторони й деякі зовнішні здібності, вона вміє говорити й може вести певні справи. Але які б справи вона не вела для Божого дому, вона неминуче робить це необачно й свавільно, завдаючи шкоди інтересам Божого дому. Вона також постійно обманює Божий дім і приховує справжній стан речей, а коли вона все зіпсує, Божому дому доводиться доручати комусь прибирати за нею. Це типовий приклад змови зі сторонніми з метою зрадити інтереси Божого дому. Чим це відрізняється від того, як Юда зрадив Господа та своїх друзів? Коли таких людей використовують для виконання обов’язку, вони не тільки не надають послуги Божому дому, а й виявляються марнотратниками та носіями нещастя. Вони навіть не придатні бути прислужниками; вони – виродки, і край! Такі люди – саме слуги сатани та нащадки великого червоного дракона, і щойно їх буде викрито, їх слід негайно вичистити та відсіяти. Вони не можуть навіть виконати своє зобов’язання віруючої в Бога людини та члена Божого дому, який полягає в захисті інтересів Божого дому, – то чи є в них ще совість і розум? Вони навіть гірші за сторожового пса!

У юд на лобі не написано слово «юда», але їхні вчинки та поведінка мають ту саму природу, що й у Юди, і ви ніколи не повинні використовувати таких людей. Що я маю на увазі під «ніколи не використовувати»? Це означає, що їм ніколи, ні за яких обставин не можна довіряти важливі справи. Якщо йдеться про дріб’язкову справу, яка не зачіпає інтересів Божого дому, їх можна тимчасово використати, але такий тип людей точно не відповідає принципам Божого дому щодо використання людей, бо вони – юди від народження, і вони від природи погані. Коротко кажучи, ці люди – небезпечні, і їх абсолютно не можна використовувати. Що довше ти використовуєш таких людей, то неспокійніше почуватимешся, і то більше наслідків це матиме в майбутньому. Тому, якщо ти вже чітко бачиш, що це юди, то абсолютно не слід їх використовувати – усе це правда. Чи доречно так поводитися з ними? Деякі люди можуть сказати: «Так поводитися з ними – нелюбовно. Вони нікого не продали; як вони можуть бути юдами?» Хіба потрібно чекати, поки вони когось продадуть? Як виявляв себе Юда? Чи були якісь ознаки того, що він збирався зрадити Господа? (Так, він крав гроші з грошової скриньки Господа Ісуса.) Люди, які постійно продають інтереси Божого дому, мають ту саму природу, що й Юда, який крав гроші з грошової скриньки. Щойно таких людей заарештують, вони вдадуться до зради й віддадуть усе, що знають, сатані, нічого не приховуючи. Така людина має сутність Юди. Їхню сутність уже було чітко викрито й розвінчано; якщо ти однаково їх використовуєш, хіба ти не накликаєш на себе біду? Хіба це не навмисне заподіяння шкоди Божому дому? Деякі люди відкрито кажуть: «Якщо хтось мене обтинатиме, або якщо хтось зробить щось, що шкодить моїм інтересам чи руйнує те хороше, що в мене тут є, вони отримають по заслугах!» Особливо це стосується того, що такі люди мають сутність Юди; це надто очевидно. Вони самі кажуть іншим, що вони – юди, тому таких людей точно не можна використовувати.

III. Як ставитися до друзів Церкви

Є ще один тип людей, яких не можна вважати ні добрими, ні поганими, і які є віруючими лише номінально. Якщо час від часу просити їх щось зробити, вони можуть це зробити, але не виявлятимуть ініціативу у виконанні свого обов’язку, якщо для них цього не організувати. Коли вони вільні, вони відвідують зібрання, але невідомо, чи їдять і п’ють вони Божі слова, чи вчать гімни, чи моляться у свій особистий час. Однак вони відносно дружньо ставляться до Божого дому та церкви. Що означає «відносно дружньо»? Це означає, що якщо брати й сестри просять їх щось зробити, вони погоджуються; оскільки вони співвіруючі, вони можуть допомогти зробити кілька справ у межах своїх можливостей. Однак якщо їх попросять докласти великих зусиль або заплатити якусь ціну, вони точно цього не зроблять. Якщо брат чи сестра потрапив у скруту й потребує їхньої допомоги, наприклад, час від часу доглянути за будинком, приготувати їжу або іноді допомогти з кількома дрібними справами – або людина знає іноземну мову й може допомогти братам і сестрам прочитати листи, – вони можуть допомогти в таких справах і є відносно дружніми. Зазвичай вони досить добре ладнають з іншими й не є дріб’язковими в ставленні до людей, але вони не відвідують зібрання регулярно й не просять самі виконувати обов’язок, не кажучи вже про те, щоб братися за якусь важливу чи навіть небезпечну роботу. Якщо їх попросити виконати небезпечне завдання, вони точно відмовлять, кажучи: «Я вірю в бога заради пошуку миру, то як я можу виконувати небезпечні завдання? Хіба це не означало б шукати собі проблем? Я абсолютно не можу цього робити!» Але якщо брати й сестри або церква просять їх зробити щось незначне, вони можуть допомогти й докласти символічних зусиль, як друг. Таку форму докладання зусиль і допомоги не можна назвати виконанням обов’язку, не можна назвати її й дією відповідно до істини-принципів, і тим більше не можна назвати практикуванням істини; це просто випадок, коли вони мають сприятливе враження про віруючих у Бога, є досить дружніми до них і можуть простягнути руку допомоги, якщо хтось її потребує. Як називають таких людей? Божий дім називає їх друзями церкви. Як слід поводитися з людьми, які є друзями церкви? Якщо вони мають рівень і певні сильні сторони та можуть допомогти церкві вирішувати деякі зовнішні справи, то вони також є прислужниками й друзями церкви. Це тому, що такі люди не вважаються віруючими в Бога, і Божий дім їх не визнає. А якщо їх не визнає Божий дім, чи може Бог визнати їх віруючими? (Ні.) Тому ніколи, ні за яких обставин не просіть таких людей приєднуватися до лав тих, хто виконує обов’язок на повну зайнятість. Є ті, хто каже: «Деякі люди, коли тільки починають вірити, мають мало віри й просто хочуть бути друзями церкви. Вони не розуміють багатьох речей у вірі в Бога, то як вони можуть охоче виконувати обов’язок? Як вони можуть бути готові усім серцем присвячувати себе?» Ми говоримо не про людей, які вірять у Бога три-п’ять місяців або до року, а про людей, які номінально вірять у Бога понад три роки, або навіть п’ять чи десять років. Скільки б такі люди не визнавали своїми вустами, що Бог є єдиним істинним Богом і що Церква Всемогутнього Бога є істинною церквою, це не доводить, що вони є істинними віруючими. На основі різних проявів таких людей та їхнього способу віри ми називаємо їх друзями церкви. Не ставтеся до них як до братів чи сестер – вони не є братами чи сестрами. Не дозволяйте таким людям приєднуватися до церкви з повною зайнятістю, і не дозволяйте їм приєднуватися до лав тих, хто виконує обов’язок на повну зайнятість; Божий дім не використовує таких людей. Дехто може сказати: «Чи не упереджено Ти ставишся до таких людей? Хоча зовні вони можуть здаватися літеплими, насправді всередині вони дуже палкі». Неможливо, щоб щирі віруючі вірили в Бога п’ять чи десять років і досі були літеплими; поведінка таких людей уже повністю викриває, що вони є маловірами, людьми, які перебувають поза Божими словами, та невіруючими. Якщо ти досі називаєш їх братами й сестерами і досі кажеш, що з ними поводяться несправедливо, то це говорять твоє уявлення та твої почуття.

Як слід поводитися з людьми, які є друзями церкви? Вони добросерді й готові допомогти з незначною кількістю справ. Якщо їх потребують, можна дати їм можливість зайнятися незначною кількістю справ. Якщо вони можуть щось зробити, нехай роблять. Що ж до справ, які вони не можуть зробити добре й навіть можуть зіпсувати, то такі завдання їм точно не доручайте, щоб уникнути проблем, – не можна, щоб їхні благі наміри вас сковували. Вони не розуміють ані істини, ані принципів. Якщо є зовнішні справи, з якими вони можуть упоратися, нехай займаються ними. Але ніколи не дозволяйте їм займатися важливими справами, що відчутно впливають на роботу церкви, – у такому разі від їхніх благих намірів і палкої допомоги слід відмовитися. Коли ти стикаєшся з такими людьми, просто підтримуй із ними поверхові стосунки, та й годі; не стався до них серйозно. Чому не слід бути з ними серйозним? Бо вони лише друзі церкви, а зовсім не брати чи сестри. Чи відповідають такі люди принципам Божого дому щодо використання людей? (Ні.) Тому, якщо така людина не відвідує зібрання, не слухає проповідей і не виконує обов’язок, не потрібно її запрошувати. Якщо вони не їдять і не п’ють Божих слів, не моляться, не шукають істин-принципів, коли з ними щось трапляється, і не бажають спілкуватися з братами й сестрами, не потрібно їх підтримувати чи їм допомагати. Коротко кажучи, не зважайте на них. Не ставтеся серйозно до людей, які є друзями церкви та маловірами, і не зважайте на них. Не потрібно про них турбуватися й не потрібно про них розпитувати. Чому не розпитувати? Який сенс розпитувати про людей, які не мають до нас жодного стосунку? Це зайве, чи не так? Чи ви хочете зважати на таких людей? Можливо, ви любите лізти не в свої справи й хочете турбуватися: «Як у них зараз справи? Вони одружені чи ні? У них усе гаразд? Якою роботою вони зараз займаються?» Як би там у них не було, це тебе не стосується. Який сенс тобі про це турбуватися? Не зважай на них і не коментуй їх. Деякі люди люблять коментувати, наприклад: «Бачиш? Вони не вірять у Бога в належний спосіб, щодня живуть безрадісним і виснажливим життям, і завжди виглядають такими втомленими й виснаженими», або «Бачиш? Вони не вірять у Бога в належний спосіб, тому в них немає миру, і в їхній родині знову сталося щось погане». Усе це нісенітниці, і це непотрібно. Як вони живуть і яким шляхом ідуть – це зовсім не твоя справа. Навіть не згадуй їх; ти з ними не на одному шляху. Ти щиро присвячуєш себе Богові й виконуєш свій обов’язок на повну зайнятість, ти просто хочеш прагнути здобуття істини й досягнення спасіння, і що б Бог не сказав, ти хочеш зробити все можливе, щоб задовольнити Його; у серцях тих людей цього немає. Коли ти бачиш злі тенденції, ти гидуєш ними й відчуваєш до них відразу, і ти відчуваєш, що в цьому світі немає щастя, і знайти його можна, лише вірячи в Бога; а в них усе з точністю до навпаки: це доводить, що вони з тобою не на одному шляху. Принцип Божого дому щодо поводження з такими людьми такий: якщо вони готові допомогти, Божий дім може дати їм таку можливість, доки немає потенційних наслідків. Якщо Божому дому вони зовсім не потрібні, а вони однаково готові допомогти, то краще ввічливо відмовитися – не створюй собі проблем. Віруючі щодня бесідують про істину й приймають обтинання, але однаково можуть робити щось недбало, тож чи можуть друзі церкви належно виконувати справи без жодної винагороди? (Ні.) Скажіть Мені, чи не означає це думати про людей гірше? Чи не надто негативно це – так дивитися на людей? (Ні.) Це слова, що ґрунтуються на фактах, слова, що ґрунтуються на сутності людей. Не будьте невігласами, не будьте дурними й не робіть нічого нерозумного. Віруючим досі доводиться проходити через обтинання, суди й кари, суворе дисциплінування, провчання та розвінчування, перш ніж виконання їхнього обов’язку зможе потроху відповідати Божому наміру. Друг церкви чи невіруючий узагалі не приймає жодної істини, і все, про що вони думають, – це власні інтереси, тож що доброго може вийти з того, що вони ведуть справи для Божого дому чи для братів і сестер? Навіть не думайте про це. Хіба не доречно просто не зважати на таких людей? (Так.) Що означає «не зважати на них»? Це означає, що Божий дім не вважає їх віруючими. Вони можуть вірити в Бога як завгодно, але робота та справи Божого дому не мають до них жодного стосунку. Вони готові допомогти, але ми мусимо все зважити й оцінити, чи підходять вони для цього, і якщо не підходять, ми не можемо дати їм таку можливість. Скажіть Мені, чи відповідає така поведінка принципам? Чи маємо ми право так поводитися з такими людьми? Ще й як!