Нині євангельська робота за кордоном ведеться повсюдно. У деяких країнах є більше людей, здатних прийняти істину, а в інших населення має нижчий рівень, через що істину прийняти здатні менше людей. У деяких країнах немає свободи віросповідання, там виявляють сильний опір істинному шляху й Божій роботі, і небагато людей може прийняти істину. Крім того, у деяких країнах населення надто відстале й має такий низький рівень, що не здатне зрозуміти істину, хоч би як про неї бесідували, і складається враження, що люди там не дотягують до розуміння істини. У таких місцях не слід проповідувати Євангеліє. Однак ті, хто проповідує Євангеліє, не бачать сутності проблеми: вони не проповідують тим, хто здатен прийняти істину, а наполягають на тому, щоб шукати складні випадки, ігноруючи легші. Вони не проповідують у тих місцях, де євангельська робота вже поширюється й де проповідувати легко. Натомість вони наполягають на проповідуванні Євангелія в тих бідних і відсталих місцях, серед груп людей із найнижчим рівнем, які не здатні осмислити істину, а також серед етнічних груп із найсильнішими релігійними уявленнями й найзапеклішим опором Богові. Хіба це не відхилення? Візьмімо, наприклад, юдаїзм і деякі глибоко вкорінені расові релігії, які вважають християнство ворогом і навіть переслідують його. У випадку таких країн і етнічних груп Євангеліє просто не слід проповідувати. Чому? Бо проповідування марне. Навіть якщо залучити всі людські, фінансові й матеріальні ресурси, мине три, п’ять, а то й десять років, і не буде видно жодних значущих результатів. З огляду на таку ситуацію, що можна зробити? Спочатку, будучи необізнаним, можна спробувати проповідувати; але коли обставини стають очевидними, коли видно, що проповідь Євангелія їм має високу ціну й зрештою не обов’язково дасть добрі результати, тоді слід обрати інший шлях, який дає результат. Хіба це не те, що мають бачити наскрізь лідери й працівники? (Так.) Але неправдиві лідери цього не розуміють. Коли постає питання, де за кордоном почати поширювати Євангеліє, дехто каже: «Почніть з Ізраїлю. Адже Ізраїль був основою для перших двох етапів Божої роботи, тож там обов’язково слід проповідувати. Як би складно це не було, ми маємо наполегливо проповідувати їм». Однак після тривалого періоду проповідування немає жодних значущих результатів, і це призводить до розчарування. Що лідерам слід робити в такому випадку? Якби це був лідер із рівнем і ношею, він би сказав: «Наша проповідь Євангелія не містить у собі принципу; ми не вміємо плисти за течією, а просто оцінюємо все за власними фантазіями – ми надто наївні! Безглуздість, впертість і абсурдність цих людей – не те, чого ми очікували. Ми думали, що оскільки вони вірують у Бога вже тисячі років, то мають бути першими, хто почує Євангеліє Бога, але ми помилилися: вони надто абсурдні! Насправді, коли Бог здійснював роботу відкуплення, Він уже відмовився від них. Якщо ми зараз повернемося й проповідуватимемо їм, це будуть марні зусилля; це буде даремний труд і нерозумний вчинок. Ми хибно зрозуміли Божі наміри. Бог не працює над цим питанням, то ж у який спосіб ми, люди, можемо це робити? Ми вже спробували, але як би ми не проповідували, вони не приймають істинний шлях. Слід поки що відмовитися від цього, залишити їх осторонь, не звертати на них уваги. Якщо знайдуться ті, хто прагне шукати, ми їх приймемо й засвідчимо їм про Божу роботу. Якщо шукачів не буде, то нам не слід самим ініціативно їх шукати». Хіба це не принцип проповіді Євангелія? (Так.) То ж чи здатен неправдивий лідер дотримуватися принципів? (Ні.) Неправдиві лідери мають низький рівень і не здатні бачити наскрізь сутність питання; вони скажуть: «Бог сказав, що ізраїльтяни – обрані Ним люди. Ми ніколи не можемо відмовитися від них. Вони мають бути першими; ми маємо проповідувати спершу їм, а вже потім – людям з інших країн. Якби Божа робота поширилася в Ізраїлі – яка це була б слава! Бог приніс славу з Ізраїлю на Схід, і ми маємо повернути цю славу назад до Ізраїлю зі Сходу, щоб вони побачили, що Бог повернувся!» Хіба це не просто гасло? Чи це узгоджується з фактами? Таке сказали б ті, кому бракує духовного розуміння. А як щодо тих неправдивих лідерів, які не виконують реальної роботи? Вони не звертають на це уваги. Люди, які проповідують Євангеліє, вже давно переймаються цим питанням, розриваючись між тим, чи їм варто припинити чи продовжити проповідувати, не будучи певними щодо того, як саме практикувати. Неправдиві лідери зовсім не усвідомлюють, що це проблема. Побачивши, що ці люди хвилюються через те, що не мають шляху, вони кажуть: «А що тут хвилюватися? У нас є істина й досвідне свідчення; просто проповідуйте їм!» Хтось каже: «Ти не розумієш, цим людям справді важко проповідувати». Коли в роботі виникають значні проблеми, для розв’язання яких потрібні лідери, ці лідери продовжують лише вигукувати гасла й промовляти пусті слова. Хіба такої поведінки слід очікувати від лідерів? Коли їх запитують, чи слід проповідувати таким потенційним одержувачам Євангелія, вони кажуть: «Проповідувати слід усім, особливо ізраїльтянам – їм неодмінно слід проповідувати». Чи ви вбачаєте в цих словах яку-небудь проблему? Чи знають вони, що це – відхилення, вада в євангельській роботі, яку мають усунути саме вони? Ці нікчеми нічого не знають і далі промовляють високопарні фрази й виголошують гасла; вони – справді марне сміття! І водночас вони вважають себе проникливими, і такими, що мають рівень і є кмітливими. Вони навіть не усвідомлюють, що в роботі виникли такі серйозні вада й відхилення; хіба вони здатні бодай почати їх усувати? Це ще менш реалістично. Всі ті, хто проповідує Євангеліє, переймаються до нестями: євангельська робота зазнала впливу й перешкод, вона не може просуватися як слід, а неправдиві лідери – як на диво – навіть не здогадуються, що в роботі є відхилення. Постаючи перед проблемами чи відхиленнями в роботі, більшості людей часто байдуже, вони не помічають того й далі вперто дотримуються хибного підходу, діючи безрозсудно. Якщо лідери й працівники також своєчасно не розуміють ситуацію й не осягають її, то коли проблема стане серйозною й почне впливати на хід роботи, і більшість людей її вже помітить, лідери й працівники будуть приголомшені. Це наслідок порушення зобов’язань з боку лідерів і працівників. То як уникнути таких тяжких наслідків? Лідери й працівники мають регулярно перевіряти роботу й своєчасно розуміти актуальний стан і хід роботи. Якщо виявлено, що ефективність роботи невисока, слід з’ясувати, у якій частині є вади й проблеми, і замислитися: «Зараз ці люди видаються зайнятими, але чому немає очевидної ефективності? Узяти, наприклад, євангельську команду: стільки людей щодня проповідує Євангеліє й свідчить, а ще ж є і ті, хто співпрацює в цій роботі, – то чому щомісяця здобувають так мало людей? У якій частині є проблема? Хто її спричиняє? Як виникло це відхилення? Коли воно почалося? Я маю піти до кожної групи й з’ясувати, чим зараз займається кожен, як справи в потенційних одержувачів Євангелія, чи напрям проповіді Євангелія правильний, – я маю все це з’ясувати». Через консультації, бесіди й обговорення вади й відхилення в роботі поступово стають очевидними. Щойно проблему виявлено, її не можна залишати без уваги; її слід розв’язати. То які саме лідери здатні виявляти деякі проблеми, відхилення й вади, що виникають у роботі? Це мають бути лідери, які несуть ношу, є старанними й залученими до кожної деталі тієї чи іншої роботи, які здійснюють подальший контроль, розуміють і осягають кожну частину, з’ясовують, чим займається кожен, яка кількість людей підходить для виконання відповідного завдання, хто є куратором, який рівень мають ці люди, чи добре вони виконують свою роботу, яка в них ефективність, як просувається робота тощо, – усе це необхідно з’ясувати. Крім того, найважливіша частина євангельської роботи – це те, чи мають проповідники Євангелія істину, чи здатні вони чітко бесідувати про істини видінь, щоб усувати уявлення й розв’язувати проблеми людей, чи здатні вони забезпечувати те, чого бракує потенційним одержувачам Євангелія, щоб переконати їх повністю, і чи здатні вони вести бесіду про істину в розмовному стилі, щоб потенційні одержувачі Євангелія могли почути більше Божого голосу. Наприклад, якщо потенційний одержувач Євангелія хоче дізнатися про істини щодо значущості втілення Бога, а певний проповідник Євангелія постійно говорить про значущість Божої роботи й про те, що таке релігійні уявлення, – хіба це не проблема? Якщо людина просто хоче дізнатися, як їй бути спасенною й у чому полягає зміст Божого плану управління задля спасіння людства, – хіба це не той момент, коли слід бесідувати про істини щодо видінь, пов’язані з трьома етапами Божої роботи? (Так.) Але цей проповідник Євангелія постійно говорить про Божу кару й суд, про те, як Він розвінчує, що зіпсовані людські характери включають зарозумілість, лукавість, нечестя та інші подібні теми. Ще до того, як інша сторона прийняла Божу роботу, проповідник Євангелія вже починає говорити їй про кару й суд, розвінчуючи її зіпсований характер. Як наслідок, це відштовхує людину, вона не отримує того, чого хотіла, її проблеми залишаються нерозв’язаними, вона втрачає інтерес і не бажає далі досліджувати. Хіба проблема не в проповідникові Євангелія? Проповідник Євангелія не розуміє істини або йому бракує духовного розуміння, тож він зовсім не усвідомлює, чого потребує інша людина, не здатен висловити головну думку, надто довго незв’язно говорить і не розв’язує жодної проблеми потенційного одержувача Євангелія – то як він узагалі може здобувати людей, так проповідуючи Євангеліє?

Неправдиві лідери нехтують будь-якими проблемами, з якими стикаються у своїй роботі. Які б труднощі не виникали в євангельській роботі та як би злі люди не заважали їй і не впливали на неї – їм усе байдуже, ніби це їх зовсім не стосується. Неправдиві лідери діють у роботі безтолково: незалежно від того, чи має та чи інша особа будь-які результати, чи відповідає істинам-принципам у виконанні обов’язку, вони не здійснюють нагляду й перевірки, дозволяючи людям діяти як заманеться незалежно від наслідків. Через це вади й відхилення, що виникають у євангельській роботі, ніколи не усуваються, і незліченна кількість людей, які шукають істинний шлях, у результаті вислизає, не будучи приведеними перед Богом якомога скоріше. Дехто, прийнявши Божу роботу в останні дні, каже: «Насправді мені проповідували Євангеліє ще три роки тому. Я не те щоб не хотів прийняти його чи повірив у якусь негативну пропаганду; просто той, хто проповідував мені, був надто безвідповідальним. Він не міг відповісти на мої запитання, а коли я шукав істину, його бесіда була нечіткою: він промовляв лише якісь марні слова. Зрештою, мені нічого не залишалося, окрім як просто піти собі геть, розчарувавшись». Через три роки, після дослідження в інтернеті, а потім пошуку й бесід із братами й сестрами, ці люди розв’язують усі уявлення й непорозуміння у своєму серці одне за одним, повністю підтверджуючи, що це явлення й робота Бога, і приймають її. Це прийняття людьми Божої роботи через власний пошук і дослідження. Якби той, хто проповідував Євангеліє три роки тому, зміг чітко бесідувати про істину й розв’язати їхні уявлення та відповісти на їхні запитання, вони прийняли б її на три роки раніше. Якою великою була затримка зростання життя за ці три роки! Це слід вважати порушенням зобов’язання з боку проповідника Євангелія, і це безпосередньо пов’язано з тим, що він не розумів істину. Деякі євангельські працівники просто не зосереджуються на тому, щоб озброїтися істиною; вони здатні лише виголошувати певні доктрини, не маючи змоги розв’язати уявлення чи фактичні проблеми людей. Як наслідок, багато людей не приймає Євангеліє вчасно, коли його чує, і затримується у своєму зростанні життя на кілька років. Слід сказати, що відповідальність за це лежить на лідерах, які відповідають за євангельську роботу, через їхнє неадекватне наставництво й недостатній нагляд. Якщо лідери й працівники справді мають ношу, здатні витерпіти трохи більше страждань, більше практикують бесіди про істину й виявляють трохи більше вірності, чітко бесідуючи про всі аспекти істини, щоб ті євангельські працівники могли бесідувати про істину задля розв’язання уявлень і сумнівів людей, результати проповіді Євангелія ставали б дедалі кращими. Це дозволило б більшій кількості людей, які досліджують істинний шлях, прийняти Божу роботу раніше й повернутися до Бога, щоб раніше отримати Його спасіння. Робота церкви затримується лише тому, що неправдиві лідери серйозно нехтують своїми зобов’язаннями, не виконують реальної роботи, не здійснюють подальшого контролю й нагляду за роботою і не здатні бесідувати про істину, щоб розв’язувати проблеми. Звісно, причина також полягає в тому, що ці неправдиві лідери упиваються благами статусу, зовсім не прагнуть до істини й не бажають здійснювати подальший контроль, нагляд чи спрямування в роботі з поширення Євангелія, через що робота просувається повільно, а численні створені людьми відхилення, абсурдність і безрозсудні хибні дії не виправляються й не розв’язуються негайно, що серйозно впливає на ефективність поширення Євангелія. Ці проблеми розв’язують лише тоді, коли їх виявляє Вишнє, і лідерам і працівникам наказують їх розв’язати. Як сліпці, ці неправдиві лідери не здатні виявити жодної проблеми, й у їхніх діях зовсім немає принципів, і водночас вони не здатні усвідомити власні помилки й визнають їх лише тоді, коли Вишнє їх обтинає. То хто здатен узяти на себе відповідальність за втрати, спричинені такими неправдивими лідерами? Навіть якщо їх усунути з їхніх посад, як компенсувати завдані ними втрати? Тож коли виявляється, що є неправдиві лідери, які не здатні виконувати жодної реальної роботи, їх слід негайно відсторонити. У деяких церквах євангельська робота просувається особливо повільно, і це стається просто через те, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи, а також через надмірну кількість випадків порушення обов’язків і помилок із їхнього боку.

У всіх робочих завданнях, які неправдиві лідери виконують, насправді є численні проблеми, відхилення й вади, які слід розв’язувати, виправляти й компенсувати. Але оскільки ці неправдиві лідери не мають відчуття ноші, а лише упиваються благами статусу, не виконуючи жодної реальної роботи, вони зрештою чинять безлад у роботі. У деяких церквах люди не є однодумцями, усі підозрюють одне одного, остерігаються, підривають одне одного й водночас бояться бути відсіяними Божим домом. Зіткнувшись із такими ситуаціями, неправдиві лідери не беруться їх розв’язувати, не виконують жодної реальної, конкретної роботи. Робота церкви зупиняється, але неправдивих лідерів це аж ніяк не засмучує: вони й далі вважають, що зробили чимало й не затримують роботу церкви. Такі неправдиві лідери по суті не здатні виконувати роботу із забезпечення життя й не можуть розв’язувати реальні проблеми згідно з істиною. Вони виконують лише деякі загальні справи, спеціально призначені й окреслені Вишнім, так ніби їхня робота здійснюється виключно для Вишнього. Коли йдеться про основоположну роботу церкви, яку Вишнє завжди вимагає – таку як забезпечення життя й зрощування людей – або про певні спеціальні завдання, щодо яких Вишнє дало вказівки, вони не знають, як їх виконувати, і не можуть їх виконувати. Вони тільки передають ці завдання іншим, а самі вважають, що свою роботу виконали. Вони роблять рівно стільки, скільки визначено вказівками Вишнього, і вживають деяких незначних заходів лише тоді, коли їх до цього підштовхують; інакше вони бездіяльні й недбалі – такими є неправдиві лідери. Хто такий неправдивий лідер? Якщо коротко – це той, хто не виконує реальної роботи, не виконує своєї роботи як лідер, виявляє грубе порушення зобов’язань у критичній і основоположній роботі й не діє – ось це неправдивий лідер. Неправдиві лідери займаються лише поверховими загальними справами, помилково вважаючи це реальною роботою, а насправді, коли йдеться про їхню лідерську функцію й критичну роботу, доручену Божим домом, вони нічого з того не виконують як слід. Крім того, у різних видах робочих завдань церкви часто виникають проблеми, які потребують розв’язання з боку лідера, але той не здатен їх розв’язати, часто ухиляється, і брати та сестри не можуть їх знайти, коли хочуть розв’язати якусь проблему. Якщо їм усе ж вдається відшукати лідера, тоді він сторониться їх, посилаючись на надмірну зайнятість через роботу, і каже братам і сестрам самостійно читати Божі слова й шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми самотужки, займаючи позицію невтручання. Як наслідок, накопичується надмірна кількість нерозв’язаних проблем, хід виконання усіх робочих завдань зупиняється, і робота церкви впадає в простій. Це наслідок того, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи. Неправдиві лідери ніколи не ставляться серйозно чи старанно до своїх основних зобов’язань і не шукають істину, щоб розв’язувати різні проблеми. Це означає, що неправдиві лідери однозначно не здатні виконувати реальну роботу й розв’язувати будь-які проблеми. У чому справді неправдиві лідери відзначаються – так це у проповідуванні слів і доктрин, вигукуванні гасел і напучуванні інших, зосереджуючись лише на зайнятості загальними справами. А щодо основоположної роботи церкви, дорученої їм Божим домом, зокрема, забезпечення життя й бесіди про істину задля розв’язання проблем, вони не знають, як її виконувати, не навчаються її виконання й не здатні розв’язати будь-яких фактичних проблем, – ось це неправдиві лідери.

Коли деяких неправдивих лідерів просять здійснювати наставництво в роботі з текстами, як-от: написання сценаріїв, статей про досвідне свідчення та інших конкретних завдань, вони думають, що оскільки це лише наставництво, то їм не потрібно виконувати жодної конкретної роботи, і тому просто тиняються без діла. «Чжан, як просувається твоя стаття?» – «Майже готова». «Лі, чи в тебе виникли труднощі з написанням того сценарію?» – «Так, можеш допомогти мені розв’язати їх?» – «Обговоріть це усі разом між собою. Помоліться ще трохи». Такі неправдиві лідери не лише не надають братам і сестрам жодної настанови чи допомоги, вони також не зосереджуються на належному виконанні власної роботи, постійно вештаються туди-сюди й ведуть безтурботне комфортне життя. Зовні здається, що вони перевіряють роботу, але насправді вони не розв’язують жодних проблем, вони ніщо інше як бюрократи! Компетентні чиновники в деяких країнах невіруючого світу – такою ж мірою зіпсовані люди, але навіть вони набагато перевершують цих неправдивих лідерів, які не мають жодного відчуття відповідальності, яке мають ті чиновники. Наприклад, після спалаху пандемії країни по всьому світі почали запроваджувати превентивні заходи. Зрештою, більшість країн визнала, що запобіжні заходи Тайваню були ефективними, що свідчить про те, що тайванські урядовці виконали завдання реагування на пандемію на найвищому рівні та з максимальною ретельністю. Як для країни з мирського світу, для чиновників і політиків серед розбещеного людства, виконання завдання на найвищому рівні та ще й з такою ретельністю справді заслуговує на захоплення. Багато європейських чиновників були готові приїхати до Тайваню й повчитися там; із цього погляду тайванські урядовці значно перевершували чиновників інших країн. Лише тому, що більшість їхніх посадовців була здатна виконувати конкретну роботу й щиросердо реалізувати свої зобов’язання, це доводить, що ці чиновники відповідали стандарту. Деякі лідери й працівники в церкві завжди недбалі у виконанні своїх обов’язків, і як би їх не обтинали – усе дарма. Я бачу, що моральні якості цих лідерів і працівників навіть не дотягують до рівня моральних якостей чиновників із невіруючого світу, які можуть виконувати реальну роботу. Більшість із них заявляє, що вірить у Бога й прагне до істини, але насправді вони не бажають платити ціну. Їм надається стільки істини, а в них отаке ставлення до виконання свого обов’язку. Як наслідок, усі вони стають неправдивими лідерами, які значно поступаються кращим урядовцям! Насправді Мої вимоги до людей не високі; Я не вимагаю, щоб люди розуміли надто багато істин чи мали надто високий рівень. Мінімальний стандарт полягає в тому, щоб діяти сумлінно й виконувати свої зобов’язання. Навіть у випадку неспроможності до чогось більшого принаймні слід жити відповідно до свого щоденного хліба й даного тобі Богом доручення, цього достатньо. Але Божа робота виконується до цього часу – і чи багато людей здатно діяти сумлінно? Я бачу, що деякі чиновники в демократичних країнах говорять і діють щиро. Вони не перебільшують і не виголошують високих теорій, їхня мова особливо сувора й щира, і вони здатні ладнати багато реальних справ. Вони справді виконують досить непогану роботу, що дійсно відображає їхню гідність і людськість. Якщо подивитися нині на більшість лідерів і працівників у церкві, у своїй роботі вони діють формально й недбало, не досягають добрих результатів і не виконують своїх зобов’язань повністю. Ставши лідерами, вони перетворюються на релігійних чиновників, задирають носа й роздають накази, стаючи бюрократами. Вони просто зосереджуються на упиванні благами свого статусу, їм подобається, коли всі ходять за ними й обертаються навколо них. Вони рідко глибоко взаємодіють із низовими ланками церкви, щоб розв’язувати реальні проблеми. У своїх серцях вони дедалі більше віддаляються від Бога. Такі неправдиві лідери й неправдиві працівники – абсолютно невиправні! Я так кропітко бесідував про істину, але ці лідери й працівники не сприймають її; вони вперто тримаються за свої хибні ідеї й залишаються байдужими. Їхнє ставлення до власних обов’язків завжди недбале, і вони не мають жодного наміру каятися. Я бачу, що ці люди не мають сумління й розуму, вони взагалі не люди! Тоді Я замислююся: чи варто неодноразово бесідувати про ці істини з такими людьми? Чи слід Мені робити бесіду настільки конкретною? Чи слід Мені терпіти ці страждання? Чи ці слова зайві? Після деяких роздумів Я вирішую, що все ж мушу говорити, бо хоча ці слова не мають жодного впливу на тих, хто позбавлений бодай краплі сумління й розуму, вони корисні для тих, хто, хоч і має нижчий рівень, здатен прийняти істину й щиро виконувати свої обов’язки. Неправдиві лідери не виконують реальної роботи та своїх зобов’язань, але ті, хто прагне до істини, виноситимуть уроки, надихатимуться й знаходитимуть шлях до практики через ці слова й справи. Життя-входження – не така вже й легка річ; без того, хто підтримує й забезпечує, без розбору й пояснення кожного аспекту істини люди дуже слабкі, часто перебувають у стані безпорадності й розгубленості, негативної налаштованості й пасивності. Тому багато разів, коли Я бачу цих неправдивих лідерів, в Мене зникає бажання бесідувати з ними. Але коли Я думаю про страждання й ціну, яку заплатили ті, хто щиро вірить у Бога й вірно виконує свої обов’язки, Я змінюю Свою думку. Причина лише одна: навіть якщо 30-50 людей – або принаймні 8-10 людей – здатні щиро присвячувати себе, і бути вірними у виконанні своїх обов’язків, і готові слухати й коритися, тоді ці слова варто говорити. У Мене не було б жодної мотивації говорити й бесідувати з тими, хто не має сумління й розуму; спілкування з такими людьми виснажує й не приносить плодів. Більшість із вас не прагне до істини й не платить ціну у виконанні обов’язків – ви не маєте ні ноші, ні вірності, лише формально виконуєте дії і неохоче щось робите, сподіваючись отримати благословення. Слухати ці слова – для вас це справді незаслужена милість. Ви виїжджаєте за рахунок тих, хто щиро виконує свої обов’язки, хто справді платить ціну, хто має вірність і ношу й хто готовий практикувати істину. Ці слова призначені для таких людей, а ви отримуєте незаслужену милість, слухаючи їх. Із цього погляду – тобто того факту, що більшість із вас має формальне ставлення до роботи без жодної щирості у виконанні своїх обов’язків, – ви не гідні чути ці слова. Чому ви не гідні цього? Бо навіть якщо слухаєте, це марно; скільки б не було сказано й наскільки б це не було докладно, ви просто формально слухаєте, не практикуєте ці слова, наскільки б добре ви їх не розуміли, почувши їх. Кому слід говорити ці слова? Хто гідний їх чути? Лише ті, хто готовий платити ціну, хто здатен щиро присвячувати себе та хто вірний у виконанні своїх обов’язків та свого доручення, заслуговують на те, щоб слухати. Чому Я кажу, що вони заслуговують на те, щоб слухати? Бо щойно вони трохи розуміють істину, почувши її, вони здатні практикувати її, і практикують те, що розуміють; вони не вивертливі й не ліниві; вони ставляться до істини й Божих вимог із ставленням щирості й жадання, будучи здатними любити та приймати істину. Тож після того, як вони слухають, ці слова чинять на них вплив і дають результат.

13 лютого 2021 року