Неправдиві лідери не відстежують виконання роботи й не дають вказівок щодо неї

Ми щойно обговорили один з аспектів п’ятого обов’язку лідерів і працівників: «Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання». Завдяки обговоренню цього аспекту ми розвінчали деякі конкретні прояви неправдивих лідерів, а також їхню людськість і моральні якості. Тепер розгляньмо інший аспект: «Розуміння й усвідомлення актуальної інформації про хід виконання кожного робочого завдання». Звісно, хід виконання роботи певною мірою пов’язаний зі станом роботи – цей зв’язок досить тісний. Якщо людина не здатна розуміти й осягати актуальну інформацію про стан робочого завдання, то вона так само не зможе розуміти й осягати хід його виконання. Наприклад, який хід виконання роботи, якого етапу вона досягнула, у якому стані перебувають залучені люди, чи є труднощі в професійних аспектах, чи є ділянки роботи, які не відповідають вимогам дому Божого, яких саме результатів уже досягнуто, чи навчаються ті працівники, які не мають достатніх професійних навичок, хто організовує навчання, що саме вони вивчають, як саме відбувається навчання тощо – усі ці конкретні питання стосуються ходу виконання роботи. Наприклад, хіба робота з написання гімнів не є досить важливою? Щодо одного гімну – від початкового добору суттєвих уривків із Божих слів до завершення композиції – які саме завдання слід виконати в цьому процесі? Спершу потрібно відібрати суттєві уривки Божих слів, які підходять для гімну, і водночас мають відповідну довжину. Другий етап передбачає обдумування того, який стиль мелодії пасуватиме до уривка, щоб її було приємно й втішно співати. Потім необхідно знайти відповідних людей, які виконуватимуть гімн. Хіба це не конкретні завдання? (Так.) Після того як гімн створено, неправдивий лідер зовсім не цікавиться тим, чи композиція є придатною, чи стиль є доречним. Композитор, помітивши відсутність нагляду, сам вирішує, що все достатньо добре, і переходить до запису. Уривок Божих слів, перетворення якого на гімн усі чекали з нетерпінням, нарешті покладено на музику, але, співаючи його, більшість виявляє, що в ньому все ж є недоліки. Яка виникає проблема? Написаний гімн не відповідає стандартам: його записали, хоча він немелодійний і непривабливий. Почувши його, неправдивий лідер запитує: «Хто створив цей гімн? Чому його записали?» І на момент, коли він ставить це запитання, минув уже щонайменше місяць. Хіба протягом цього місяця лідер не мав здійснити подальший контроль і своєчасно осягнути хід виконання цієї роботи? Наприклад, як просувалося написання мелодії? Чи було визначено базовий стрій? Чи був гімн мелодійним? Чи відповідали мелодія й стиль гімну Божим словам? Чи допомагали люди з відповідним досвідом своїми настановами? Чи міг цей гімн після його створення стати поширеним? Який ефект він мав би? Чи вважали мелодію вдалою? Неправдивий лідер жодного разу не здійснив подальшого контролю над розв’язанням таких питань. І він має виправдання: «Я не розуміюся на створенні гімнів. Як я можу здійснювати подальший контроль над тим, чого не розумію? Це неможливо». Чи це обґрунтована причина? (Ні.) Це не обґрунтована причина. То чи може людина, яка не розуміється на створенні гімнів, усе ж здійснювати подальший контроль? (Так.) Як їй слід це робити? (Вона може співпрацювати з братами й сестрами, оцінювати мелодію згідно з принципами, щоб з’ясувати, чи вона доречна; вона може практично контролювати хід роботи, а не вмивати руки.) Головна ознака роботи неправдивих лідерів – це теревені про доктрину й бездумне повторення гасел. Віддавши накази щодо певної справи, вони просто вмивають від неї руки. Вони не розпитують про подальший розвиток роботи й не цікавляться, чи не виникло з ним якихось проблем, відхилень або труднощів. Доручивши комусь роботу, вони вже вважають свою працю виконаною. Насправді лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою. Незалежно від того, чи ти знайомий із такою професією і чи розумієшся на ній, ти мусиш принаймні очолювати цю роботу, проводити подальший контроль над нею, і постійно робити запити й розпитувати про її хід. Ти маєш бути в курсі таких питань; це твоє зобов’язання, частина твоїх обов’язків. Не проводити подальший контроль над роботою, нічого не робити для проекту після його призначення, тобто умивати від нього руки – саме так роблять неправдиві лідери. Якщо лідер не проводить подальший контроль над роботою, не забезпечує керівництва щодо неї, не розпитує про неї або не розв’язує проблем, які виникають, і не осягає ходу або ефективності роботи, – це теж прояви неправдивих лідерів.

Неправдиві лідери не виконують реальної роботи, що затримує хід виконання роботи

Оскільки неправдиві лідери не дізнаються про хід виконання роботи та оскільки вони не здатні оперативно виявляти – а тим паче розв’язувати – проблеми, які виникають у роботі, це часто призводить до повторюваних затримок. У певній роботі, оскільки люди не осягають принципів та немає нікого підхожого, хто міг би взяти за неї відповідальність чи керувати нею, ті, хто виконує роботу, часто перебувають у стані негативної налаштованості, пасивності й очікування, що серйозно впливає на хід роботи. Якби лідери виконали свої обов’язки – якби вони очолили роботу, сприяли її поступу, наглядали за нею і знайшли когось, хто розуміє цю сферу, щоб ця людина керувала роботою, тоді ця робота просувалася б швидше, а не страждала б від повторюваних затримок. Тож для лідерів життєво важливо розуміти й осягати стан виконання роботи. Звичайно, лідерам також цілком необхідно розуміти й осягати, як просувається робота, оскільки хід її виконання пов’язаний із ефективністю роботи та результатами, яких ця робота має досягти згідно з очікуваннями. Якщо лідери й працівники не осягають, як просувається робота церкви, і не здійснюють подальшого контролю чи нагляду, то хід виконання роботи церкви неминуче буде повільним. Причина цього полягає в тому, що більшість людей, які виконують обов’язки, є серйозно мерзотною, не має відчуття ноші, часто перебуває в негативному, пасивному стані й працює недбало. Якщо немає жодної людини з відчуттям ноші та здібностями до роботи, яка брала б на себе відповідальність за роботу в конкретний спосіб, своєчасно дізнавалася про хід її виконання, а також наставляла, наглядала, дисциплінувала й обтинала тих, хто виконує обов’язки, то рівень ефективності роботи природно буде дуже низьким, а її результати – вкрай поганими. Якщо лідери й працівники чітко не бачать навіть цього, то вони нерозумні й сліпі. Тож лідери й працівники мають негайно досліджувати, в подальшому контролювати й осягати хід виконання роботи, з’ясовувати, які проблеми, що потребують розв’язання, мають ті, хто виконує обов’язки, а також розуміти, які саме проблеми слід розв’язати задля досягнення кращих результатів. Усе це – надзвичайно важливо; людина, яка виконує роль лідера, має чітко все це розуміти. Щоб добре виконувати свій обов’язок, не слід бути як неправдивий лідер, який виконує трохи поверхової роботи та вважає, що вже добре виконав свій обов’язок. Неправдиві лідери працюють неуважно й абияк, не мають почуття відповідальності, не розв’язують проблем, коли ті виникають, і яку б роботу вони не виконували, вони лише торкаються її поверхово й діють недбало; вони просто виголошують гучні слова, виливають потоки доктрин і розводять пусті балачки, а в своїй роботі лише імітують діяльність. Загалом, саме так виглядає спосіб виконання роботи неправдивими лідерами. Хоч у порівнянні з антихристами неправдиві лідери не чинять нічого явно злого й не роблять зла навмисно, якщо подивитися на ефективність їхньої роботи, то цілком справедливо буде охарактеризувати їх як тих, хто діє недбало, не має ноші, є безвідповідальним і не має жодної відданості своєму обов’язку.

Ми щойно бесідували про те, що неправдиві лідери не виконують реальної роботи й не розуміють і не осягають хід виконання кожного робочого завдання. Що ж до проблем і труднощів, які виникають у роботі церкви, то неправдиві лідери або зовсім не звертають на них уваги, або ж виголошують трохи доктрини й повторюють кілька гасел, щоб відмахнутися від таких проблем і труднощів. У жодному завданні не побачиш, щоб вони самі приходили на місце роботи, аби щось зрозуміти чи здійснити подальший контроль за роботою. Не побачиш, щоб там вони бесідували про істину задля розв’язання проблем, і тим паче не побачиш, щоб вони особисто керували роботою й наглядали за нею, запобігаючи помилкам і відхиленням у ній. Це найочевидніший прояв того, як недбало працюють неправдиві лідери. Хоча неправдиві лідери, на відміну від антихристів, не мають наміру переривати роботу церкви й заважати їй, не чинять усілякого зла й не створюють власних незалежних царств, різні види їхньої недбалої поведінки створюють величезні перешкоди для роботи церкви, тому проблеми виникають безперервно й залишаються нерозв’язаними. Це серйозно впливає на хід виконання кожного завдання в церковній роботі та на життя-входження обраних Богом людей. Хіба таких неправдивих лідерів не слід відсіювати? Неправдиві лідери не здатні виконувати реальну роботу – що б вони не робили, починають бадьоро, а закінчують ні з чим. Їхня роль – це роль відкривача церемонії: вони виголошують гасла й проповідують доктрини, а щойно доручили роботу іншим і визначили, хто за що відповідає, вважають, що на цьому для них усе. Вони подібні до волаючих гучномовців, установлених у сільській місцевості Китаю, – це межі ролі, яку вони відіграють. Вони виконують лише трохи попередньої роботи, а у виконанні решти роботи їх не видно. Що ж до конкретних питань, як-от: як просувається кожне завдання, чи відповідає воно принципам, чи є ефективним, – то вони не знають відповідей. Вони ніколи не заглиблюються в роботу на місцях і не відвідують робочі ділянки, щоб зрозуміти й осягнути хід виконання та специфіку кожного робочого завдання. Тож хоча неправдиві лідери й не мають наміру спричиняти переривання чи завади і не чинять різноманітного зла під час свого перебування на посаді лідера, насправді вони паралізують роботу, затримують хід виконання кожного робочого завдання в церкві й унеможливлюють для обраних Богом людей належне виконання обов’язків і досягнення життя-входження. Якщо вони виконують роботу так, то як вони здатні привести обраних Богом людей на правильний шлях віри в Бога? Це показує, що неправдиві лідери не виконують жодної реальної роботи. Вони не здійснюють подальшого контролю над роботою, за яку мають відповідати, не надають настанов і не здійснюють нагляду щодо неї, щоби забезпечити нормальний хід роботи церкви; вони не виконують функцій, покладених на лідерів і працівників, а ще ані виявляють вірності, ані виконують своїх зобов’язань. Це підтверджує, що неправдиві лідери не є вірними у виконанні своїх обов’язків і що вони діють недбало; вони обманюють і обраних Богом людей, і самого Бога, і впливають на звершення Божої волі та перешкоджають їй. Цей факт очевидний для всіх. Можливо, неправдивий лідер справді не здатен виконувати відповідну роботу; можливо, він ухиляється від роботи й навмисно працює недбало. У кожнім разі, факт залишається фактом: він робить безлад у роботі церкви. У кожному робочому завданні немає жодного поступу, а купа накопичених проблем залишається нерозв’язаною протягом тривалого часу. Це не лише впливає на поширення євангельської роботи, а й серйозно перешкоджає життю-входженню обраних Богом людей. Ці факти достатньою мірою свідчать про те, що неправдиві лідери не лише не здатні виконувати реальну роботу, а й стають перешкодою для роботи з поширення Євангелія та завадою для звершення Божої волі в церкві.

Неправдиві лідери не виконують реальної роботи й не здатні розв’язувати реальні проблеми. Це не лише затримує хід роботи й впливає на її результати, а й завдає серйозних збитків роботі церкви, спричиняючи марнування великої кількості людських, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому неправдиві лідери мають компенсувати економічні збитки. Дехто каже: «Якщо лідери й працівники муситимуть компенсувати збитки, спричинені тим, що вони погано виконують свою роботу, то ніхто не захоче бути лідером чи працівником». Такі безвідповідальні люди не є кваліфікованими для того, щоб бути лідерами чи працівниками. Ті, кому бракує совісті й розуму, – це злі люди. Хіба це не проблема, якщо злі люди прагнуть бути лідерами й працівниками? Оскільки значна частина роботи в Божому домі пов’язана з економічними витратами, хіба не необхідно їх враховувати? Хіба пожертви для Бога – це те, що можна марнувати й розтрачувати, як заманеться? Яке право мають лідери й працівники розтринькувати пожертви для Бога? Якщо спричинено економічні збитки, їх необхідно компенсувати; це цілковито природно й виправдано, і ніхто не може цього заперечити. Наприклад, скажімо, є робота, яку одна людина може виконати за один місяць. Якщо на виконання цієї роботи йде шість місяців, хіба витрати за решту п’ять місяців не є втратою? Дозвольте Мені навести приклад про проповідь Євангелія. Скажімо, людина бажає дослідити істинний шлях, і її, ймовірно, можна було б навернути лише за один місяць, після чого вона увійшла б до церкви й продовжувала б отримувати полив і забезпечення, і протягом шести місяців вона могла б закласти основу. Але якщо ставлення людини, що проповідує Євангеліє, до цієї справи – це зневага й недбалість, а лідери та працівники також ігнорують свої обов’язки, і в підсумку на навернення цієї людини йде пів року, – хіба ці пів року не будуть втратою для її життя? Якщо вона зіткнеться з великими лихами, а ще не заклала основи на істинному шляху, вона опиниться в небезпеці, і хіба ті люди тоді не підведуть її? Таку втрату не можна виміряти грошима чи матеріальними речами. Якщо розуміння істини цією людиною затримується на пів року, і вона із запізненням на пів року закладає основу й починає виконувати свій обов’язок, хто візьме за це відповідальність? Чи можуть лідери та працівники дозволити собі взяти за це відповідальність? Ніхто не може дозволити собі нести відповідальність за затримку чийогось життя. Оскільки ніхто не може дозволити собі нести цю відповідальність, що доречно робити лідерам і працівникам? Чотири слова: віддавати цьому всі сили. Віддавати всі сили на що? На виконання власних обов’язків, роблячи все, що ти можеш бачити на власні очі, придумати у своєму розумі й досягти за допомогою свого особистого рівня. Це і означає віддавати всі сили, це і означає бути відданим і відповідальним, і це той обов’язок, який повинні виконувати лідери та працівники. Деякі лідери й працівники не вважають проповідування Євангелія за серйозну справу. Вони думають: «Божі вівці почують Божий голос. Хто досліджує й приймає – той буде благословенний; хто не досліджує й не приймає, не буде благословенний і заслуговує на смерть у лихові!» Неправдиві лідери зовсім не рахуються з Божими намірами, не несуть ноші євангельської роботи, не беруть на себе відповідальності за новоприбулих, які щойно ввійшли до церкви, і не сприймають життя-входження обраних Богом людей серйозно – вони завжди зосереджені на тому, щоб упиватися благами статусу. Скільки б людей не досліджувало істинний шлях, вони зовсім не хвилюються, завжди мають ставлення, що полягає у виконанні роботи абияк, поводяться, як відставні імператори чи чиновники. Якою б критичною чи терміновою не була робота, вони ніколи не з’являються для її виконання, не розпитують про ситуацію довкола роботи й не розуміють її, не здійснюють подальшого контролю й не розв’язують проблем. Вони просто організовують призначення завдань і вважають, що на цьому їхня робота завершена й забута, і думають, що це і є виконанням роботи. Хіба це не недбалість? Хіба це не обман і їхніх керівників, і їхніх підлеглих? Хіба такі лідери й працівники придатні для використання Богом? Хіба вони не такі самі, як чиновники великого червоного дракона? Вони думають: «Бути лідером чи працівником – це як обіймати певну посаду, тож слід насолоджуватися благами статусу. Посада дає мені цей привілей – звільнення від необхідності бути присутнім у всіх справах. Якби я завжди був на місці, здійснював подальший контроль і розумів ситуацію, це було б надто виснажливо й принизливо! Я не можу миритися з такою втомою!» Саме так і працюють неправдиві лідери й працівники: вони лише жадають комфорту й упиваються благами статусу, не виконуючи жодної реальної роботи, і їм цілковито бракує совісті й розуму. Таких паразитів справді слід відсіювати, і навіть якщо їх покарають – вони на це заслуговують! Деякі лідери й працівники, попри багаторічне виконання роботи церкви, не вміють проповідувати Євангеліє, не кажучи вже про свідчення. Якщо попросити їх побесідувати про всі істини щодо видінь Божої роботи з потенційними одержувачами Євангелія, вони на це не здатні. Коли їх запитують: «Чи ти доклав зусиль задля того, щоб озброїтися істиною про видіння?», неправдиві лідери думають: «Навіщо мені докладати таких зусиль? З огляду на мій високий статус це справа не для мене; є багато інших, кому слід цим займатися». Скажи Мені, що вони за істоти? Вони вже багато років виконують роботу церкви, але не вміють проповідувати Євангеліє. А коли треба свідчити, вони шукають проповідника Євангелія, щоб той робив це замість них. Якщо ти, як лідер чи працівник, не можеш проповідувати Євангеліє, свідчити чи бесідувати з людьми про істини щодо видінь, то що ти можеш? Які твої зобов’язання? Чи ти їх виконав? Чи просто живеш за рахунок того, що вже маєш? А що ти маєш? Хто уповноважив тебе жити за рахунок того, що ти вже маєш? Деякі куратори євангельських команд ніколи навіть не спостерігали за тим, як інші проповідують Євангеліє, і не слухали їх. У них геть відсутнє бажання слухати – їм не до того, це для них надто клопітно, їм бракує терпіння. Вони ж лідери – хіба ти не знаєш, чиновники, не інакше – тож не виконують такі конкретні завдання, а доручають їх братам і сестрам. Уявімо, що євангельські працівники натрапили на людину з високим рівнем, яка підходить до всього з серйозністю й прагне зрозуміти певні істини щодо видінь. Євангельські працівники не можуть бесідувати цілковито чітко, тож просять це робити своїх лідерів. А ті не знають, що сказати, й навіть вдаються до відмовок: «Я сам ніколи не виконував такої роботи. Ви робіть її, а я вас підстрахую. Якщо виникнуть проблеми, я допоможу їх розв’язати, я вас підтримую. Не хвилюйтеся. Чого боятися, коли в нас є Бог? Якщо хтось шукає істинний шлях, ви можете свідчити чи бесідувати про істини видінь. Я відповідаю лише за бесіди про істини життя-входження. Робота свідчення – це ваша тяжка ноша, не покладайтеся на мене». Щоразу, коли доходить до вирішального моменту свідчення в проповіді Євангелія, вони ховаються. Вони добре знають, що їм бракує істини, то чому не докладають зусиль, щоб озброїтися нею? Якщо вони чудово усвідомлюють, що їм бракує істини, то чому завжди так наполегливо прагнуть стати лідерами? Вони зовсім не мають талантів, але мають нахабство братися за будь-яку офіційну посаду – навіть за пост імператора, якби їм дозволили – вони надто безсоромні! Який би рівень посади лідера вони не обіймали, вони не здатні виконувати реальну роботу, але однаково мають нахабство насолоджуватися благами статусу, не відчуваючи жодних докорів сумління. Хіба вони не цілковито безсоромні люди? Було б зрозуміло, якби тебе попросили говорити іноземною мовою, а ти не зміг, але бесідувати про істини видінь і Божі наміри рідною мовою – це ж можливо, хіба ні? Людей, які вірують тільки три-п’ять років, ще можна виправдати в тому, що вони не вміють бесідувати про істину. Але якщо людина вірує в Бога вже майже двадцять років і досі не здатна бесідувати про істини щодо видінь – хіба вона не марна? Хіба вона не нікчема? Мене вражає, коли чую, що хтось вірує в Бога багато років, але не знає, як бесідувати про істини щодо видінь. Що ви всі відчуваєте, почувши таке? Хіба ж таке мислимо? Як вони виконували свою роботу всі ці роки? Коли їх просять надати настанови у створенні музики, вони не знають, як це зробити, і кажуть, що ця спеціалізована сфера надто складна, що її не може зрозуміти пересічна людина. Коли їх просять надати настанови в художній роботі чи роботі над виробництвом фільмів, вони кажуть, що виконання цих завдань потребує від них надто високого рівня технічних навичок. Коли їх просять написати статті досвідного свідчення, вони кажуть, що мають надто низький рівень освіти, не вміють писати й ніколи не вправлялися в цьому. Якщо вони не здатні виконувати такі завдання, це ще можна пробачити; але євангельська робота – це невіддільна частина їхнього обов’язку. Вони ж чудово обізнані з цією роботою – хіба вона не мала б бути для них легкою? Найважливіший аспект бесіди про істини щодо видінь полягає в тому, щоб чітко бесідувати про істину трьох етапів роботи. Спочатку люди не мають великого досвіду в цьому й можуть бесідувати не надто добре, але з часом, тренуючись, вони поступово вдосконалюються: що більше бесідують, то краще це виходить, – вони здатні говорити структуровано, точно, чітко та з гарним мовним оформленням. Хіба це не конкретна сфера спеціалізованої роботи, яку лідери мають опанувати? Це ж не те саме, що змушувати рибу жити на суші, правда? (Ні, не те саме.) Але такі неправдиві лідери не достатньо компетентні, щоб виконати навіть цю частину роботи. І все ж вони досі служать як лідери? Що вони взагалі роблять на такій посаді? Дехто каже: «Я людина з безладним і нечітким мисленням, мені бракує логіки, і я не надто добре говорю про істини щодо видінь». Якщо так, то чи здатен ти виявляти й розв’язувати різні вади й відхилення, які виникають у євангельській роботі? Якщо ти не здатен їх виявляти, то, безперечно, не здатен і розв’язувати їх. Коли неправдиві лідери відповідають за євангельську роботу, вони не відіграють жодної ролі в перевірці чи нагляді: вони просто дозволяють своїм підлеглим діяти, як їм заманеться, щоб кожен робив, що хоче, і проповідував, кому хоче, – цілковито без дотримання жодних принципів чи стандартів. Дехто діє імпульсивно, без розуму й особливо без принципів, коли виконує роботу, і безрозсудно чинить лихі вчинки. Неправдиві лідери зовсім не здатні помічати чи виявляти ці проблеми.

Кажуть, що в Південній Америці та Африці деяких бідних людей було приведено до церкви через євангельську роботу. Ці люди не мають стабільного доходу, й навіть питання достатнього харчування та виживання для них є проблемним. То що слід робити? Деякі лідери казали: «Божий намір – спасти людство, а щоб бути спасенним, спершу треба мати вдосталь харчів, чи не так? Тож чи Божий дім не має надавати таку допомогу? Якщо вони вірують у Бога, ми можемо роздати їм кілька книжок із Божими словами. У них немає комп’ютерів чи телефонів, то що нам робити, якщо вони попросяться виконувати обов’язки? Порозпитуйте, з’ясуйте, чи справді вони щиро хочуть виконувати обов’язки». Розпитування показали, що ці люди наразі не мають грошей, але якби вони мали гроші і могли наїстися досхочу, то були б готові виходити й проповідувати Євангеліє та виконувати свій обов’язок. Зрозумівши ці обставини, лідери почали розподіляти кошти на допомогу, видаючи їх щомісяця. Їжа, проживання, навіть плата за доступ до інтернету, купівля телефонів, комп’ютерів та іншого обладнання для цих людей – усе це оплачувалося з коштів Божого дому. Розподіл грошей серед цих людей не мав на меті поширення євангельської роботи, а радше був спрямований на полегшення їхнього стану задля виживання. Чи узгоджувалося це з принципами? (Ні.) Чи є в Божому домі правило, що, коли під час проповідування Євангелія зустрічають бідних людей, які не мають засобів до існування, то якщо вони здатні прийняти цей етап Божої роботи, їм слід надати допомогу? Чи існує такий принцип? (Ні.) То на підставі якого принципу ті лідери розподіляли серед них кошти? Чи тому, що вони думали, що в Божому домі є гроші, які нікуди витратити? Чи вважали, що ці люди надто жалюгідні? Чи сподівалися, що ті допоможуть поширювати Євангеліє? Яким саме був їхній намір? Чого вони намагалися досягти? Коли справа доходила до роздавання телефонів, комп’ютерів і коштів на проживання, вони діяли з великим ентузіазмом; їм подобалося займатися такою роботою, яка приносила вигоду іншим, бо це дозволяло їм здобувати прихильність цих людей і завойовувати їхні серця; вони особливо вкладалися в такі завдання, заходили все далі, не маючи й краплі сорому. Це використання грошей Бога задля здобуття прихильності людей та оплати їхньої лояльності. Насправді ці бідні люди не вірували в Бога по-справжньому; вони просто хотіли наїстися та знайти спосіб для забезпечення собі прожиття. Таких людей не цікавило здобуття істини чи спасіння. Чи спас би Бог таких людей? Дехто, навіть якщо й був готовий виконувати обов’язки, не мав щирості, а керувався бажанням отримати телефони й комп’ютери, життєві зручності. Але неправдивим лідерам було до того байдуже: якщо хтось виявляв готовність виконувати обов’язок, вони дбали про нього, не лише забезпечуючи коштами на їжу й житло, а й купуючи комп’ютери, телефони та різне обладнання. Однак виявилося, що ці люди виконували обов’язки без жодного результату. Хіба неправдиві лідери не викидали гроші просто на вітер? Хіба вони не використовували кошти Божого дому, щоб демонструвати свою щедрість? (Так.) Чи це та робота, яку мають виконувати лідери й працівники? (Ні.) Хіба це не неправдиві лідери? Неправдиві лідери люблять удавати доброту, милосердя й добросердність. Якщо ти бажаєш проявити добросердність – будь ласка, але використовуй для цього власні гроші! Якщо в когось немає одягу – скинь свій і віддай йому, але не витрачай пожертви для Бога! Пожертви для Бога призначені для роботи з поширення Євангелія, а не для розподілу соціальних пільг, і тим паче не для надання допомоги знедоленим. Божий дім – це не благодійна установа. Неправдиві лідери не здатні виконувати реальну роботу, і тим паче не здатні надавати істину чи життя. Вони зосереджені лише на тому, щоб використовувати пожертви Богу задля роздачі соціальної допомоги, здобуваючи прихильність людей і підтримуючи власну репутацію та статус. Хіба вони не безсоромні марнотратники? Якщо таких неправдивих лідерів викривають, чи є хтось, хто здатен вчасно розвінчати й зупинити їх? Ніхто не виступив, щоб їх зупинити. Якби Вишнє не дізналося й не припинило це, практика використання грошей Бога для забезпечення виплат людям ніколи б не припинилася. Ті бідні люди простягають свої руки дедалі інтенсивніше, постійно жадаючи більшого. Їм усе мало; скільки б ти не давав – їм ніколи не буває достатньо. Ті, хто щиро вірує в Бога, здатні залишити сім’ю й кар’єру, щоб виконувати обов’язки задля власного спасіння, і навіть якщо стикаються з труднощами в житті, знаходять способи подолати їх самостійно, не вимагаючи постійно щось від Божого дому. Те, що можуть, – розв’язують самі, а стосовно того, що не можуть, – моляться до Бога й покладаються на віру, щоб таке пережити. Ті, хто постійно просить у Бога, очікуючи, що Божий дім покриватиме їхні витрати на життя й утримуватиме їх, – геть позбавлені розуму! Вони не хочуть виконувати жодного обов’язку, але прагнуть насолоджуватися життям, тільки те й знаючи, що простягати руки й вимагати щось від Божого дому, і навіть тоді їм усе мало. Хіба вони не жебраки? А неправдиві лідери – ці недоумки – просто продовжували надавати пільги без упину, постійно догоджаючи людям, щоби здобути їхню вдячність, і навіть вважаючи, що такі дії прославляють Бога. Саме таке приносить найбільше задоволення неправдивим лідерам. То чи є хтось, хто здатен виявити ці проблеми, розгледіти їхню сутність? Більшість лідерів заплющує очі, думаючи: «У будь-якому разі я не відповідаю за євангельську роботу, то чому маю цим перейматися? Це ж не мої гроші витрачаються. Поки готівка в моїй власній кишені залишається недоторканою, все добре. Ви можете давати, кому хочете – яке мені до цього діло? Ці ж гроші не опиняються в моєму власному гаманці». Таких безвідповідальних людей довкола чимало, але скільки людей здатні підтримувати роботу Божого дому?