І. Бути схильним накликати біду

Погляньмо на наступний прояв: схильність накликати біду. Чи знаєте ви, які люди схильні накликати біду? Чи стикалися ви в церкві з таким типом людей, які схильні накликати біду? Незалежно від їхнього віку, статі чи професії у світі, якщо вони завжди накликають біду й завжди чинять те, що порушує закони та приписи, чим спричиняють негативний вплив на церкву та створюють величезні перешкоди для євангельської роботи, тоді церква має своєчасно вживати заходів щодо таких людей. Спершу слід винести їм попередження, а якщо ситуація надто серйозна – виключити їх або вичистити. Не можна бути з ними чемними. Які саме люди схильні накликати біду? Наприклад, ведучи бізнес або керуючи фабриками у світі, деякі люди спілкуються із сумнівними особами й часто чинять те, що порушує закони та приписи. Сьогодні вони ухиляються від сплати податків або занижують їх, завтра – займаються шахрайством та обманом, а то й стають фігурантами судових справ про заподіяння смерті. Через це вони часто отримують повістки до суду, цілими днями беруть участь у судових процесах і постійно втягнуті в суперечки. Чи можуть такі люди щиро вірити в Бога? Це неможливо. Є також деякі люди, які стверджують, що вірять у Бога, але поводяться дуже дивно й ненормально. Сьогодні вони домагаються осіб протилежної статі, а завтра можуть вчинити над кимось сексуальне насильство, і на них донесуть. Скажи, хіба такі люди не схильні накликати біду? (Так.) Тож чи можуть такі люди щиро вірити в Бога? (Ні.) Увірувавши в Бога, ці люди, схильні накликати біду, однаково завжди спілкуються із сумнівними особами із суспільства й постійно породжують суперечки, як-от суперечки через емоційні питання, фінанси, майно чи особисті інтереси. Або через якийсь інцидент, що спричиняє напруженість у їхніх стосунках, або через нерівний розподіл нечесно нажитого завжди знаходяться люди, які прагнуть створити їм проблеми. Коли брати й сестри час від часу відвідують їхній дім, вони можуть натрапити на цих сумнівних людей. Навіть коли вони на зібраннях або виконують свій обов’язок, ці сумнівні люди іноді з’являються на порозі або надсилають настирливі повідомлення, тож будь-хто, хто перебуває в товаристві цих схильних накликати біду людей, може бути втягнутий у їхні проблеми; зокрема, робота й репутація церкви ще з більшою ймовірністю будуть втягнуті в це й зазнають шкоди від цих людей. Скажіть Мені, чи добре, щоб такі люди залишалися в церкві? (Ні.) Таких людей також слід вичищати й розбиратися з ними.

Є також деякі люди, які, незалежно від своєї професії в суспільстві, завжди хочуть іти проти уряду, урядовців або певних суспільних груп і публічних осіб. Сьогодні вони викривають несправедливі дії уряду, завтра – подають до суду на якусь групу чи організацію, вимагаючи відшкодування збитків, а післязавтра – викривають приватне життя публічної особи, через що люди приходять їх шукати. Хіба це не накликання біди? (Так.) Навіть увірувавши в Бога, вони однаково хочуть і далі втручатися в суспільні справи. Коли вони бачать щось, що викликає в них невдоволення й обурення, вони завжди хочуть відстоювати справедливість, щоб виставити себе напоказ або написати коментар чи статтю, щоб винести судження щодо правоти й неправоти в цій справі. Що ж відбувається зрештою? Вони нічого не досягають, а натомість накликають на себе цілу купу клопоту, вплутуються в судові процеси, а їхня репутація руйнується. І завжди знаходяться сумнівні особи із суспільства, які їх шукають, бажаючи помститися або завдати їм страждань, тож вони живуть у постійному страху. Щоб втекти від такого життя й уникнути біди, вони купують кілька будинків, пояснюючи це так: «Як то кажуть, “у хитрого кролика три нори”. Лише один із моїх трьох будинків відомий громадськості; про два інші ніхто не знає. Я тримаю їх для церковного використання, щоб у них жили брати й сестри». Як ти гадаєш, чи безпечно було б братам і сестрам там жити? (Ні, не було б.) На словах усе звучить дуже гарно, і наміри в них при цьому добрі, але з їхніми моральними якостями та їхньою вадою – схильністю накликати біду – хто б наважився жити в їхньому домі? Якщо ти житимеш там, люди можуть подумати, що ти – член їхньої родини. Якщо хтось захоче їх побити, але не знайде, хіба він натомість не поб’є тебе? Деякі люди схильні накликати біду. Коли вони просто їдуть машиною і проїжджають через безлюдну місцевість, їх може хтось зупинити, витягнути з машини, жорстоко побити й застерегти їх. Вони знають, що причина цього в тому, що вони першими когось образили й накликали на себе біду, і що той, кого вони образили, хотів завдати їм страждань. Хіба це не саме те, на що вони заслужили? Люди такого типу і є тими, хто схильний накликати біду. Увірувавши в Бога, незалежно від того, яке питання обговорює церква, вони завжди хочуть втрутитися; вони хочуть висловитися з цього приводу й дати якісь коментарі, а також намагаються змусити людей слухати їх. Якщо церква не приймає їхніх пропозицій, вони стають вкрай незадоволеними й обуреними, не знаючи свого місця й можливостей. Скільки б збитків вони не зазнавали, вони ніколи про них не пам’ятають і не засвоюють уроків зі своїх невдач. Такі люди – це суцільна біда, навіть коли вони вірять у Бога. По-перше, вони не розуміють істини, але однаково завжди хочуть брати участь у роботі церкви, намагаючись у все встрявати, і, як наслідок, переривають роботу церкви й заважають їй. По-друге, коли б вони не проводили багато часу з кимось із братів чи сестер, вони також накликають на них біду. Люди такого типу, схильні накликати біду, – це величезна проблема. Як ти гадаєш, чи є люди, які накликають біду, тими, хто не створює зайвих клопотів? Чи є вони людьми, які знають своє місце? (Ні.) Вони точно не є людьми, які знають своє місце. Зазвичай люди, які ведуть порядне життя, схильні знати належне їм місце. Допоки суспільні справи не мають нічого спільного з їхньою вірою в Бога, вони абсолютно не втручаються в них і не розпитують про них. Це називається бути раціональним, розуміти поточну ситуацію і розуміти смисл речей. Це суспільство й людство настільки нечестиві й складні. Як кажуть невіруючі: «У цю хаотичну епоху й у цьому хаотичному світі людям потрібно навчитися захищати себе». Ба більше, ти завжди коментуєш суспільні справи й хочеш втрутитися в них, але це не той шлях, яким тобі слід іти в житті. Такі вчинки не мають жодної цінності й не є істинним життєвим шляхом. Навіть якщо ти можеш говорити справедливо, це однаково не вважається справедливою справою. Чому ні? Тому що в цьому світі немає справедливості; лихі віяння цього не дозволяють. Якщо ти справді можеш говорити справедливі й чесні слова в Божому домі, це має цінність і значення. Але якщо ти говориш справедливі й чесні слова в цьому лихому, розбещеному й хаотичному людському світі, такі слова легко накликають біду й несуть небезпеку. Хіба не було б дуже нерозумно тоді говорити такі слова? Це не тільки не дозволило б тобі жити так, щоб це мало цінність, але й принесло б тобі нескінченні клопоти. Отже, розумні люди бачать, що ці суспільні справи – це лихо, і дистанціюються від них та уникають їх, тоді як нерозумні люди прямують до них, накликаючи на себе чимало біди. Зокрема, деякі люди, повправлявшись кілька днів у бойових мистецтвах, вивчають кілька показних прийомів і здобувають трохи слави, хочуть боротися за справедливість і грабувати багатих, щоб допомагати бідним. Вони хочуть узяти на себе роль мандрівного лицаря чи мечника, ходити й виправляти кривду, і навіть простягають руку допомоги, щойно побачать несправедливість. Як наслідок, це призводить до біди – вони не усвідомлюють, наскільки складне суспільство. Скажи Мені, коли ти простягаєш руку допомоги, хіба ти зрештою не образиш деяких людей? Хіба ти не зруйнуєш ретельні плани, які склали деякі люди? (Так.) Коли ти зруйнуєш ретельні плани цих людей, чи дозволять вони тобі уникнути покарання? (Ні.) Ти можеш сказати: «Те, що я роблю, – це справедлива справа», але навіть якщо це справедлива справа, так не піде – цей світ не дозволить тобі займатися справедливими справами. Якщо ти ними займатимешся, то накличеш біду. Дурні цього не розуміють, вони не бачать світ наскрізь. Вони завжди думають, що, оскільки вони мандрівні лицарі, їм слід простягати іншим руку допомоги. Але зрештою вони псують чиїсь ретельні плани, і ця людина прагне помститися їм і не відступає. Ось як вони накликають на себе лихо. Інша людина таємно починає з’ясовувати їхні імена, де вони живуть, яка в них сімейна ситуація, хто члени їхньої родини, чи мають вони якийсь вплив у цій місцевості та як найкраще завдати їм страждань. Щойно вони все це чітко з’ясують, як починають діяти проти «мандрівного лицаря», чиє життя відтоді стає важким. Люди такого типу часто накликають біду і, яких би великих збитків вони не зазнавали, ніколи не засвоюють уроку. Коли вони стикаються з чимось, що вважають несправедливим, вони однаково хочуть боротися за справедливість і простягати руку допомоги. Вони не тільки накликають біду на себе, але й наражають на небезпеку свою родину, а іноді навіть втягують у це друзів чи колег, що їх оточують. Якщо вони вірять у Бога й приходять до церкви, брати і сестри також можуть опинитися в небезпеці через них. Наприклад, якщо вони потрапляють у біду в суспільстві й хтось хоче їм помститися, і ця людина знає, що ти відвідуєш з ними зібрання, вона може звернутися до тебе по інформацію про їхню особисту та сімейну ситуацію. Тож, ти скажеш цій людині чи ні? Якщо скажеш, це рівнозначно зраді, що накличе на них біду; якщо не скажеш, ця людина може мучити тебе. У цьому світі забагато злих людей, і всі злі люди несприйнятливі до доводів розуму. Якщо хтось їх образить, вони вдадуться до будь-яких засобів, щоб помститися. Хіба не так? (Так.) В яку б біду не встряли люди, схильні накликати біду, це завжди спричиняє клопоти й завади у виконанні їхнього обов’язку, а також може різною мірою впливати на роботу церкви. Якщо хтось постійно накликає біду, як ви гадаєте, чи може бесіда про істину з ним розв’язати цю проблему? (Ні.) Людям такого типу часто бракує тверезого розуму. Навіть коли вони потрапляють у біду, вони не вважають це бідою; вони можуть навіть думати, що мають почуття справедливості. У таких випадках бесіда про істину з ними марна, тому що це люди з перекрученим сприйманням, це безглузді особи. Безглузді особи нелегко приймають істину. Дехто може сказати: «Вони зіткнулися з труднощами; як ми можемо їх ігнорувати? Як ми можемо не виявити до них трохи жалю? Ми маємо ставитися до них з любов’ю». Ставитися до них з любов’ю – це добре, але чи можуть вони це прийняти? Якщо вони взагалі не приймають істини й продовжують триматися своїх поглядів, чи доречно тобі нескінченно бесідувати з ними про істину? (Ні.) Чому це недоречно? (Люди такого типу не вірять у Бога щиро. Їхня сутність – це сутність маловірів. Навіть якщо ми бесідуватимемо з ними про істину, це не розв’яже проблеми, і вони однаково можуть принести багато біди церкві.) Тож, чи слід вичищати людей такого типу? (Так, слід.)

Є ще один тип людей, схильних накликати біду. У церкві вони завжди підбурюють братів і сестер робити певні речі. Наприклад, вони кажуть: «Ці дії уряду та політика, яку він розробив, є необґрунтованими. Як християни, ми мусимо практикувати праведність, ми маємо висловлюватися, а не ховати голови в пісок, як боягузи. Нам потрібно виходити на вулиці з плакатами й протестувати, борючись за добробут братів і сестер, нашої церкви та всього людства!». І який результат? Ще до того, як вони встигають вийти на марш, уряд уже дізнається, і суд надсилає повістку. Скажіть Мені, це щастя чи нещастя для церкви – мати таких людей? (Нещастя.) Дехто каже: «Виявляється, у нашій церкві є така талановита людина – з неї вийде хороший лідер! Подивіться на людей у нашій церкві; вони всі сумирні й слухняні, не мають жодного впливу в суспільстві. Вони боязкі, й не наважуються братися за якісь серйозні справи, і дуже бояться накликати біду. Ця людина інша – вона смілива, прониклива й рішуча; вона також має вплив у суспільстві, вона здібна, і коли бачить несправедливість, наважується виступити й вийти наперед. Навіть зіткнувшись із судовою справою, вона не панікує й не тривожиться. Її психічна стійкість робить її природжено придатною для посади чиновника. Якби ця людина займалася політикою, вона була б або депутатом, або принаймні губернатором провінції. Ми недостатньо здібні. Тому церква має обрати її лідером. Якщо вона поведе нас, ми неодмінно здобудемо спасіння!». Деякі нерозумні люди ставляться до тих, хто схильний накликати біду в суспільстві, з особливою повагою та ідолізують їх, навіть бажають обрати їх церковними лідерами. Як ви гадаєте, чи це доречно? (Ні.) Чому це недоречно? Хіба церкві не потрібні такі «здібні люди»? (Церкві не потрібні такі люди. Церковні лідери мусять вести Божих обранців до того, щоб вони їли й пили Божі слова на зібраннях, прагнули до істини та виконували свій обов’язок із поширення Євангелія. Хоча зовні може здаватися, що такі люди мають так звану сміливість, проникливість і рішучість, вони не здатні виконувати таку роботу й принесуть церкві нескінченні клопоти. Тому вони не підходять на роль церковних лідерів.) Скажу тобі, це помилка, щоб така людина залишалася в церкві, і було б ще катастрофічніше обрати таких людей лідерами. Куди вони повели б церкву? Вони перетворили б церкву на релігійну групу! Причина цього полягає в тому, що, коли вони бачать несправедливість у суспільстві, вони подають до суду; коли бачать, як злі люди знущаються з бідних, вони за них борються; коли бачать, як корумповані чиновники жорстоко шкодять людям, вони хочуть вершити правосуддя від імені небес. Унаслідок цього ви всі також поступово стали б мандрівними лицарями, що борються за справедливість. Чи змогли б ви все ще здобути спасіння в такий спосіб? Зовні люди, схильні накликати біду, можуть здаватися досить компетентними, але що відбувається зрештою? Усіх їх відсіюють за те, що вони переривають роботу церкви й заважають їй, бо шлях, яким вони йдуть, – це не правильний шлях. Яку б біду вони не накликали, вони не йдуть правильним шляхом і не слідують Божій волі. Жоден їхній вчинок не має жодного зв’язку з церквою, з Божою роботою чи з Божими намірами; усе, що вони роблять, далеке від Божих намірів і відхиляється від правильного шляху. Природа їхнього накликання біди полягає в тому, що вони мають справу з демонами й сплуталися з ними; їх наполегливо цькують демони. Тому Божий дім мусить провести чітку межу між собою та такими людьми. Якщо вони неодноразово накликають біду, відмовляючись слухати, хто б їх не намагався напоумити, і накликають біду, не засвоюючи уроків зі своїх помилок, навіть коять безрозсудні проступки, тоді їх слід переконати піти. Можна сказати: «Подивися на всю ту біду, яку ти накликав, на те, якою великою перешкодою це стало для роботи церкви і як багато людей зазнало впливу у виконанні свого обов’язку. Як ти цього не усвідомлюєш? Твій розум занадто великий – він може вмістити цілий світ. Така людина, як ти, має пробиватися у світі; ти маєш удосконалювати себе й керувати державою, несучи мир у світ. Тобі пасує спілкуватися з високопосадовцями; тільки так ти зможеш піднятися над буденністю, розправити крила й злетіти. Перебування цілими днями з людьми, які вірять у Бога, – хіба це не стримає твоїх грандіозних амбіцій і не обмежить твою здатність розправити крила й полетіти? Подивися на нас – ніхто з нас не має великих прагнень. Ми зосереджені виключно на вірі в Бога, на тому, щоб більше читати Божих слів, щоб зрозуміти деякі істини, і менше коїти зла, і тоді, можливо, ми зможемо отримати Боже схвалення – ось і все. Ми всі – люди, на яких зводять наклепи та яких ображають світські люди, відкинуті світом, тож тобі не варто спілкуватися з такими, як ми. Тобі було б краще повернутися у світ і боротися там; можливо, ти досягнеш великого успіху й реалізуєш свої амбіції». Чи доречно так переконувати їх піти? Це хороший спосіб розв’язати проблему? (Так.) Ось як церква має розбиратися з такими маловірами; таке розв’язання питання повністю відповідає істинам-принципам.

Які ще типи людей схильні накликати біду? Є тип людей, які мають особливу популярність у протилежної статі й завжди заграють із сумнівними особами. Вони не прагнуть належних романтичних стосунків; натомість вони підтримують дуже близькі й неналежні стосунки з багатьма особами протилежної статі. Оскільки вони не можуть належно впоратися з цими стосунками, можливо, що люди, з якими вони заграють, стануть ревнивими або навіть почнуть мститися одне одному. Хіба це для них не біда? (Так.) Це також велика біда. Деякі люди можуть не перейматися цими справами, але такі речі часто приносять біду в їхнє особисте життя та їхню віру, і це може навіть вплинути на їхню особисту безпеку. Ці біди постійно супроводжують їх, і ті, хто часто з ними спілкується, неминуче також виявляються втягнутими. Чи вони справді перебувають у романтичних стосунках із цими особами протилежної статі, чи просто заграють одне з одним і використовують одне одного – нас такі справи не турбують. Що нас турбує? Нас турбує, чи матиме біда, яку вони накликають, якийсь згубний вплив на братів і сестер або на церкву. Якщо вплив є, церква має втрутитися, щоб розв’язати це питання й розібратися з ним, порадивши їм владнати ці труднощі в належний спосіб. Ми не втручатимемося в те, як вони з цим упораються. Якщо, як би їх не напоумляли, вони однаково відмовляються слухати й не розбираються з цими проблемами та не розв’язують їх, тоді їх слід ізолювати й винести їм попередження: «Тобі потрібно спершу розібратися зі своїми особистими проблемами. Щойно ти їх розв’яжеш, то зможеш відновити виконання свого обов’язку. Якщо ти не розберешся з ними в належний спосіб, то залишишся в ізоляції». Хоча вони є віруючими й можуть навіть виконувати свій обов’язок – можливо, навіть важливий обов’язок, – через серйозні проблеми в їхньому особистому житті та через те, що біда, яку вони накликають, може вплинути на роботу церкви, церковні лідери не можуть це ігнорувати, оскільки ці біди становлять потенційну небезпеку. Наприклад, люди, з якими вони вступають у стосунки, можуть дізнатися від них про деякі обставини в церкві або особисту інформацію про братів і сестер. Якби вони передали цю інформацію особам зі злостивими намірами або великому червоному дракону, це було б шкідливо як для церкви, так і для братів і сестер. Тому щодо церкви, всі ці біди або потенційні ризики принесені ними, тож церкві слід вимагати, щоб спершу вони розв’язали свої особисті проблеми. Якщо вони повністю розберуться з проблемами, Божий дім може ухвалити рішення прийняти їх знову, залежно від обставин. Але якщо вони й далі не розв’язують проблем і однаково хочуть виконувати свій обов’язок, що слід робити? (Їм не слід дозволяти виконувати свій обов’язок.) У такому разі їх слід переконати піти або вичистити. Коротко кажучи, щойно церковні лідери чи брати і сестри виявляють, що в церкві є люди, схильні накликати біду, вони мають підходити до цього питання згідно з принципами й розбиратися з ним своєчасно. Не слід чекати, доки ці особи створять небезпеку для братів і сестер або накличуть біду на роботу церкви, і лише тоді із цим розбиратися та вирішувати це.

Деякі люди схильні провокувати біду та встрявати в бійки й сутички. Вони завжди вважають, що вміють добре битися, завжди хочуть перемогти всіх у світі, або, якщо вони знають трохи показних бойових мистецтв, то завжди хочуть застосовувати насильство й силу проти інших. Хіба така людина також не схильна накликати біду? (Так.) Є також ті, хто не знає свого місця, хоч би де вони були. Вони не дотримуються правил, і не поважають громадський порядок, і завжди хочуть відрізнятися. За кермом вони наполягають на тому, щоб проїхати на червоне світло, або наполягають на повороті ліворуч там, де це заборонено, а коли їх зупиняє і штрафує поліція, вони відмовляються це прийняти й хочуть поскаржитися на офіцера. Бачиш, вони наважуються скаржитися на будь-кого. Навіть якщо поліція діє за законом, вони однаково хочуть на неї поскаржитися – вони нехтують законом. Хіба ці недоумки також не схильні накликати біду? (Схильні.) Така людина, схильна накликати біду, думає, що, оскільки вона вірить у Бога, то має Його за опору, і що церква має велику кількість людей і великий вплив, і тому ця людина нічого не боїться. Такі люди скрізь коять безрозсудні проступки, щоб похизуватися своїми здібностями й тим, наскільки вони грізні. Навіть потрапивши в юридичні проблеми, вони не знають, як схаменутися. Зрештою, що вони кажуть? «Цей світ справді лихий. Мене заарештували лише за те, що я відстоював справедливість. Цей світ справді несправедливий!» Вони однаково відмовляються визнавати свої помилки. Вони провокують і накликають на себе біду, але скаржаться, що до них ставляться несправедливо. Хіба це не цілковито безглуздо? (Так.) Хоч би яким лихим і темним був світ, з їхнього боку нерозумно провокувати біду. Бог ніколи не просив нікого провокувати біду, і Він ніколи не просив нікого використовувати прапор віри в Бога, щоб боротися за справедливість і вершити правосуддя від імені Небес. Дехто каже: «Закони цього світу – це не істина, тому не потрібно їх дотримуватися». Навіть якщо закон – це не істина, Бог ніколи не казав тобі, що ти можеш порушувати закон за власним бажанням, і Він не казав тобі, що ти можеш убивати чи чинити підпали. Бог просить тебе дотримуватися закону й громадського порядку в суспільстві, знати, що потрібно дотримуватися моральних норм і правил, хоч би де ти був, не бути провокатором і не накликати біду. Якщо ти порушиш закон, ти сам відповідатимеш за наслідки – не чекай, що Божий дім відповідатиме за тебе, бо це особиста поведінка й представляє лише тебе як особистість; Божий дім ніколи не вказував тобі робити щось незаконне. У якій би країні ти не вів справи, Божий дім велить тобі перевіряти закони й консультуватися з юристом. Що юрист назве доречним, те й слід робити. Якщо юрист не радив тобі діяти в певний спосіб, а ти дієш наосліп, псуєш справи й порушуєш закон, ти сам відповідатимеш за наслідки – не накликай біду на Божий дім. Навіть якщо підхід, запропонований юристом, не є найкращим варіантом, ти однаково мусиш дотримуватися його поради. Якщо це законно й не завдає значної шкоди Божому дому, це можна робити. Божий дім завжди казав людям консультуватися з юристами й вести справи відповідно до закону. Однак дехто думає: «Божий дім не належить світові, тому ми не повинні слідувати віянням світу! Закон не представляє істини – лише Бог є істиною, і Бог – верховний. Ми коримося лише істині й Богові!». Хоча це твердження правильне, ти досі живеш у цьому світі й мусиш мати справу з багатьма практичними питаннями. Тому ти не можеш порушувати закон і не можеш порушувати істини-принципи. Верховенство Бога стосується Божої ідентичності та статусу; це не привід для тебе займатися незаконною діяльністю чи діяти деспотично в суспільстві, робити все, що заманеться, і скрізь накликати біду. Бог ніколи не заохочував до порушення закону під час виконання якихось дій і не вимагав цього ні від кого, а натомість каже тобі, що слід дотримуватися закону й суспільних правил, що, якщо ти порушиш закон і тебе покарають, ти мусиш прийняти покарання, і що не слід створювати проблем чи накликати біду. Якщо ти завжди накликаєш біду, завжди думаєш, що, оскільки ти віриш у Бога, то Бог тебе підтримує, і тому ти нічого не боїшся, скажу тобі, ти помиляєшся! Бог не підтримує твоєї безстрашності перед лицем усього, і Божий дім не платитиме за твою логіку негідника. Ніколи не думай, що лише тому, що в Божому домі багато людей і він має великий вплив, ти можеш робити все, що заманеться. Якщо ти так думаєш, ти помиляєшся. Це логіка сатани. Божий дім ніколи такого не казав, і Бог також ніколи такого не казав. Божий дім не заохочує нікого так чинити. Це правда, що в Божому домі багато людей, але кількість людей – багато їх чи мало – не для того, щоб підтримувати когось, додавати комусь сміливості чи захищати когось від біди та залагоджувати справи. Бог обирає людей, щоб вони могли слідувати за Ним і слідувати Божій волі, щоб вони могли відповідати стандарту як створені істоти й належно виконувати обов’язок створених істот. Це не для того, щоб ти міг іти проти світу, не для того, щоб ти виголошував у світі пишномовні ідеї, і вже точно не для того, щоб ти давав світові урок. Вірити в Бога не означає іти проти течії; це не має нічого спільного з тим, щоб іти проти течії чи зневажати світ. Тож не розумій Божих намірів щодо людей неправильно й не тлумач хибно та не розумій неправильно значення віри в Бога. Яка мета того, що Бог обирає людей? (Щоб люди могли слідувати за Богом, слідувати Божій волі та виконувати обов’язок створених істот.) Бог обирає людей, щоб здобути їх, щоб здобути істинних створених істот, щоб здобути людей, які справді поклоняються Богу; це для того, щоб з’явилося нове людство, яке зможе поклонятися Богу. Мета того, що Бог обирає людей, – не в тому, щоб вони йшли проти цього світу чи людства. Тому тих, хто схильний накликати біду, слід тримати якомога далі від церкви та від місць, де люди виконують свій обов’язок, щоб уникнути впливу на виконання обов’язку іншими.

Щодо тих, хто схильний накликати біду, яку б біду вони не накликали, якщо це створює проблеми для церкви та впливає на виконання обов’язку братами і сестрами, лідери і працівники мають втрутитися й владнати цю справу. Цьому в жодному разі не можна потурати. Вони мають своєчасно зрозуміти й осягнути ситуацію, з’ясувати корінь проблеми, а потім розробити обґрунтоване рішення й розв’язати її. Чому з цим слід розбиратися? По-перше, ці біди можуть впливати на роботу церкви, життя церкви або виконання обов’язку братами і сестрами. По-друге, незалежно від того, чи вважають інші цих осіб, схильних накликати біду, талановитими, чи ледарями й негідниками, якщо вони створюють проблеми, з ними слід своєчасно розбиратися. Тож як із ними слід розбиратися? Справа не в тому, щоб розбиратися з бідою, а в тому, щоб розбиратися з людьми, які її накликають. Якщо очистити від них церкву, корінь біди усувається, і так питання вирішується. Ти в жодному разі не маєш бути поблажливим лише тому, що деякі люди, схильні накликати біду, здаються тобі здібними чи обдарованими. Якщо ти можеш бути до них поблажливим, то ти справді дуже безтолкова людина й непридатний бути церковним лідером, і брати та сестри мають усунути тебе з посади. Якщо ти не захищаєш інтереси Божого дому й не захищаєш братів і сестер, а натомість захищаєш злих людей і порушників спокою, навіть безмежно ідолізуючи їх, ставлячись до них як до почесних гостей та обдарованих особистостей, вважаючи їх талановитими людьми, яких важко знайти в церкві, доручаючи їм важливі завдання і навіть залагоджуючи за них їхні проблеми, – тоді ти абсолютно непридатний для ролі церковного лідера. Ти – безтолкова людина і неправдивий лідер, і тебе слід відсторонити й відсіяти. Якщо церковний лідер відмовляється слухати поради й наполягає на захисті якоїсь злої людини, схильної накликати біду, або дорученні їй важливих завдань, брати і сестри мають не тільки усунути лідера, але й зв’язати його разом із цією людиною, яка накликає біду, і вичистити їх обох. Хіба ти не ідолізуєш людину, яка накликає біду? Вона теж відчуває твій захист, і ви так добре ладнаєте – що ж, вибачте, але вам обом треба йти. Божий дім не потребує нікого з вас! Якщо в церкві є люди, схильні накликати біду, а вищі лідери про це не знають, тоді як церковний лідер є безтолковим і позбавленим уміння розрізняти, тоді брати і сестри, які розуміють істину, мусять втрутитися, щоб розв’язати це питання. По-перше, вони мають своєчасно доповісти про це вищим лідерам. Крім того, вони мусять об’єднатися з іншими братами і сестрами, щоб побесідувати про неправдивого лідера й розрізнити його. Щойно буде підтверджено, що він є неправдивим лідером, його слід відсторонити або усунути, і слід обрати нового лідера – того, хто зможе захистити інтереси Божого дому, роботу церкви та церковне життя. Чи доречно так практикувати? (Так.) Очистіть церкву від цього церковного лідера й людини, схильної накликати біду, разом. Хіба вони не двоє людей, які добре ладнають через спільні ниці якості, заздрячи одне одному й захоплюючись одне одним? Тоді виконайте їхнє бажання й дозвольте їм разом повернутися у світ – Божий дім не хоче таких людей. Якщо вони залишаться в церкві, вони будуть лише накликати й створювати біду, завдаючи великої шкоди роботі церкви. Слід очистити від них церкву. Куди б вони не хотіли піти і яку б велику біду не хотіли накликати – це їхня власна справа. У будь-якому разі, це не має нічого спільного з церквою і не втягне в це церкву. Хіба це не розв’яже питання? (Так.) Це рішення досить хороше. На цьому завершується наша бесіда про дванадцятий прояв, що стосується людей, які схильні накликати біду.