Пункт чотирнадцятий. Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина сьома)

Чотирнадцяте зобов’язання лідерів і працівників – це «Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Минулого разу ми бесідували про другий критерій розпізнання різного роду злих людей на основі їхньої людськості, який охоплює три прояви. Прочитайте ці три прояви. (По-восьме: здатність до зради в будь-який час; по-дев’яте: здатність піти в будь-який час; по-десяте: коливання.) Чи розумієте ви ці три прояви після цієї бесіди? (Так.) Більшості людей, які мають ці проблеми, зазвичай бракує здатності сприймати істину; вони не розуміють, ні що таке істина, ні що означає вірити в Бога. Крім того, деякі з них не можуть розгледіти наскрізь, у чому полягає віра в Бога. Вони думають, що віра в Бога – це просто релігійна віра, і що достатньо лише дотримуватися релігійних ритуалів. Вони не розуміють ані значення віри в Бога, ані значення виконання обов’язку; у своїх серцях вони навіть не впевнені, чи існує Бог, і не впевнені, чи правильним є шлях слідування за Богом. Хоч би скільки років вони вірили або скільки проповідей чули, вони так ніколи й не можуть закласти основу на істинному шляху. Як наслідок, у них виникають коливання, і якщо трапляється щось, що їм не до вподоби, вони можуть навіть у будь-який час покинути церкву або зрадити її. У Божому домі є конкретні принципи поводження із цими кількома типами людей. Залежно від їхніх різних ситуацій є конкретні плани щодо поводження з ними та вирішення їхніх питань; тих, кого слід вичистити, буде вичищено, а тих, кого слід виключити, буде виключено. Хоча деякі з цих людей не є злими, і тим паче не є антихристами, проте, виходячи з природи цих їхніх проявів і їхнього ставлення до віри в Бога, вони не є ні людьми Божого дому, ні справжніми братами та сестрами. Навіть якщо вони залишаться в церкві, їм буде дуже важко прийти до розуміння істини. Що означає те, що їм важко зрозуміти істину? Це означає, що оскільки вони ніколи не здатні сприйняти Божі слова й зрозуміти істину, вони зрештою не зможуть досягти спасіння й бути здобутими Богом. Тобто, зрештою, вони не можуть стати людьми Божого дому, не можуть стати справжніми створеними істотами й не можуть виконати обов’язок створених істот і повернутися до Бога. Крім того, вони часто відіграють у церкві негативну роль. Вони не тільки не справляють позитивного впливу, але й час від часу спричиняють завади та руйнування, впливаючи на стани деяких людей і заважаючи декому з тих, хто виконує свій обов’язок. Тому церква має вжити відповідних заходів, щоб розібратися з ними: або переконати їх піти, або вичистити чи виключити їх. У будь-якому разі їм не можна дозволяти спричиняти в церкві переривання й завади.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

II. На основі людськості

З. Коливання

Люди, які коливаються, ніколи не можуть упевнитися, чи справді існує Бог, і тим паче не можуть упевнитися, чи є Бог, у Якого вони вірять, істинним Богом. Сьогодні вони хочуть шукати тут, а завтра – піти подивитися там, не знаючи, який шлях істинний, і завжди займаючи вичікувальну позицію. Щодо таких людей, їх слід швидко переконати піти, сказавши: «Ти ніколи не можеш упевнитися, що Божа робота – це істинний шлях, і не шукаєш істини, щоб вирішити свої труднощі. Який може бути результат, якщо й далі так вірити? Оскільки ти не любиш істину й не отримуєш задоволення від церковного життя, тобі слід іти туди, де тобі цікаво згідно з твоїм власним вибором. Хіба ти не хочеш прагнути до звеличення над іншими й досягнення великого успіху? Тоді тобі слід іти у світ і добиватися цього. Можливо, у світі ти зможеш розбагатіти або стати чиновником і здійснити свої мрії. Тобі не варто більше затримуватися в Божому домі». Щодо таких людей, у жодному разі не слід їх змушувати чи вмовляти залишитися. Якщо вони хочуть покинути церкву, нехай ідуть. Постійно напучувати цих маловірів і вмовляти їх залишитися – це не відповідає Божим намірам. Божа робота ніколи не змушує людей, і коли ти постійно волочиш і тягнеш нерішучих, у цьому є елемент примусу. Ці люди хочуть піти працювати, заробляти гроші й жити хорошим життям або прагнути до речей, які їм особисто подобаються. У них завжди були ці наміри, і в них завжди були власні жадання та плани. Хоча ніхто цього не знає, їхня поведінка це вже виявила. Наприклад, виконуючи свій обов’язок, вони часто роблять це без ентузіазму або часто бувають забудькуватими, недбалими й просто роблять усе для годиться. Вони часто виявляють особливе небажання виконувати свій обов’язок, завжди відчуваючи, що щось втрачають, і думаючи, що виконання обов’язку заважає їм заробляти гроші. Таких людей слід переконувати піти, кажучи: «Ти завжди виконуєш свій обов’язок без ентузіазму й недбало, і зрештою не здобудеш істини, і Бог тебе не схвалить – яка це буде втрата! Оскільки ти не цікавишся істиною, не здатний упевнитися в існуванні Бога чи Його володарюванні й думаєш, що світ чудовий, вірячи, що, прагнучи до мирського, ти зможеш досягти великого успіху й виділитися з-поміж інших, то тобі краще повернутися у світ і добиватися там. Який сенс терпіти ці труднощі тут?». Зокрема, ці люди часто відчувають, що вони компетентні в певній галузі, що в них є певні навички та здібності, і вірять, що якби вони пробивалися в суспільстві чи у світі, то могли б здобути і славу, і багатство, насолоджуючись високим статусом і винагородою. Однак, повіривши в Бога й безцільно провівши кілька років, вони не отримали жодних підвищень і не були обрані на жодну важливу посаду. Не маючи змоги виділитися з-поміж інших, вони відчувають себе дуже скривдженими й у глибині душі сповнені великого небажання. Вони не бажають іти шляхом віри в Бога, і ще менше бажають виконувати свій обов’язок. У них постійно неспокійне серце, і їхні думки весь час блукають, і вони легковажні й нестабільні. Час від часу вони думають про те, як їхні однокласники та друзі отримали таку хорошу роботу, досягли таких високих посад і живуть життям, кращим за інших, що особливо змушує їх відчувати, що вони дуже кривдять себе, вірячи в Бога, і думати, що вони ні на що не здатні, некомпетентні й невдахи через віру в Бога, відчуваючи надзвичайний сором перед своїми батьками та предками. Від цього вони стають ще більш засмученими й неохочими й гірко шкодують, що взагалі вирішили повірити в Бога! І тоді в їхніх думках виникають ще більші коливання. На додачу до того, що їхня віра так і не зміцнилася впродовж тих років, коли вони вірили в Бога й виконували свій обов’язок, вони ще й втратили той початковий ентузіазм, який колись мали. Як ви думаєте, як слід розбиратися з такими людьми? (Переконувати їх піти.) Якщо ти переконуватимеш їх піти, вони можуть сказати: «Я вірив у бога стільки років, зрікся своєї освіти, шлюбу та майбутнього. Тепер ти кажеш мені покинути церкву – хіба це не означає, що всі труднощі, які я витерпів за ці роки, були марними? Хіба в мене зовсім не буде майбутнього місця призначення? Це означатиме втратити все і з одного, і з іншого боку. Хіба це не те саме, що забрати моє життя?». Чи не надто безсердечно переконувати їх піти? Чи доречно так чинити? (Такі люди від самого початку ніколи не хотіли вірити в Бога. Вони лише обманом пробралися до церкви, щоб отримати благословення. Коли вони бачать, що церква завжди зосереджена на тому, щоб їсти й пити Божі слова та бесідувати про істину, вони відчувають відразу до цього й хочуть піти. Таких людей слід переконувати піти. Хоча ти й можеш утримати людину, її серце ти не втримаєш.) Якщо вони виконують свій обов’язок із певною щирістю, але їм просто бракує ясності щодо істини, або вони тимчасово стали дещо негативно налаштованими та слабкими, бо зіткнулися з невдачами й поразками чи пережили обтинання, у таких випадках ви можете бесідувати про істину, щоб допомогти їм і підтримати їх. Однак, припустимо, їхня слабкість не тимчасова, а радше вони постійно недбалі й роблять усе для годиться, виконуючи свій обов’язок, і роблять це без ентузіазму, і задоволені лише тим, що їх не відсилають; і припустимо, вони виконують свій обов’язок без щирості чи запалу, або, точніше кажучи, у них немає цілей для прагнення, і вони просто марнують дні – якщо стає зрозуміло, що вони саме такий тип людей, тоді їх можна переконувати піти.

Деякі люди – маловіри. Якщо ти чітко бачиш, що по суті вони є людьми, які не люблять істину й не бажають навіть трудитися, то їх слід переконати піти. Їхні основні прояви полягають у тому, що вони ніколи не читають Божих слів, ніколи не вчать гімнів, ніколи не слухають проповідей і ніколи не бесідують про істину й не говорять про пізнання себе. Також їм не подобається слухати досвідні свідчення братів і сестер. Вони ніколи не дивляться фільмів, відео з гімнами чи відео з досвідними свідченнями, створених Божим домом, а навіть якщо й дивляться, то лише заради розваги або з цікавості, і в такому разі дивляться лише трохи й неохоче; і це зовсім не через почуття ноші за власне життя-входження, а просто заради того, щоб дивитися на розвагу та азарт. На що вони витрачають більшу частину свого часу? На балачки, плітки або на те, щоб заходити в інтернет і дивитися те, що їм подобається. Наприклад, декому з них подобається фондовий ринок, і вони постійно перевіряють в інтернеті його тенденції; декому подобаються автомобілі чи електронні товари, і вони завжди перевіряють в інтернеті, які бренди випустили нові моделі або розробили якусь нову технологію; іншим подобається дивитися новинні репортажі в інтернеті, створені якимись блогерами; а декому подобається краса, макіяж чи догляд за здоров’ям, і вони часто заходять в інтернет, щоб почитати про красу, догляд за здоров’ям або способи підтримання доброго здоров’я та досягнення довголіття. Ці люди анітрохи не цікавляться ані різними істинами, в які віруючим потрібно ввійти, щоб спастися, ані досвідними свідченнями братів і сестер. Окрім неохочого виконання невеликого обов’язку, в іншому вони завжди зосереджені на мінливій ситуації в невіруючому світі, на тому, які нові тенденції та важливі новини є у світі, на подіях у власній країні та на іншому. Вони дивляться лише таку інформацію. Через те, що вони постійно таке дивляться, їхні серця наповнені лише такими справами, і вони повністю ігнорують істини, які повинні розуміти як віруючі в Бога. Хто б із ними не бесідував, вони цього не сприймають. Їх не цікавлять і не турбують питання, пов’язані з життям-входженням, наприклад, яких принципів вони повинні дотримуватися, виконуючи свій обов’язок, які розбещені характери вони виявляють і які є проблеми під час виконання їхнього обов’язку, а також які з різних Божих вимог до людей вони виконали, а які – ні. Хоча вони й виконують свій обов’язок, вони лише роблять усе для годиться, анітрохи не шукаючи істин-принципів. Хоча такі люди й стверджують, що вони – віруючі в Бога, насправді те, що в душі їм подобається і на чому вони зосереджені, – це гроші, статус і тенденції невіруючого світу, і їм подобається спілкуватися з тими, хто слідує тенденціям невіруючого світу. Коли вони говорять про справи невіруючого світу, то роблять це з великим запалом і невтомним ентузіазмом, говорячи красномовно й без угаву, але коли зустрічаються з тими, хто любить бесідувати про істину, їм немає чого сказати. Коли брат чи сестра каже: «Є такий гарний гімн, я вивчив усі слова», – вони поверхово кажуть: «Ти його вивчив. Це добре». Коли брат чи сестра каже: «Досвідне свідчення сестри Такої-то справді хороше!» – вони кажуть: «Зараз так багато відео з досвідними свідченнями, яке з них нехороше? Усі вони досить хороші». Вони просто відповідають так поверхово; насправді вони не цікавляться істиною й не мають спільної мови з братами та сестрами. Коли хтось запитує їх: «Чи ти молишся, коли стикаєшся з різними ситуаціями?» – вони відповідають: «Як молитися? Про що молитися?». Вони не моляться й не мають чого сказати Богові. Ці люди не цікавляться нічим, що пов’язано з вірою в Бога, а їхні серця наповнені всілякими речами з невіруючого світу. Як ви думаєте – чи є в таких людей проблема? (Так.) Якщо ти бачиш, що вони завжди виконують свій обов’язок без ентузіазму, а коли їм доручають будь-яке завдання, вони стають дуже нетерплячими, скаржаться, щойно зазнають трохи труднощів, і після кількох років віри в Бога часто виявляють такі думки, як: «Я втратив, повіривши в бога. Якби я не вірив у бога, моя зарплата вже зросла б до такої-то суми, і я міг би насолоджуватися таким-то статусом і таким-то розкішним способом життя», – то як слід поводитися з такими людьми? (Їх слід переконати піти.) Просто переконай таких людей піти й більше не доручай їм жодного обов’язку, оскільки вони не бажають навіть трудитися. Вони думають, що просто відвідувати зібрання як віруючий – це терпимо, але виконання свого обов’язку й слідування за Богом стає на заваді їхнім великим починанням. Вони відчувають, що виконання обов’язку та слідування за Богом є головною перешкодою на їхньому шляху до щастя. Вони вірять, що, якби не виконували свій обов’язок, то вже б виділилися з-поміж інших, ставши високопосадовцями й заробивши багато грошей у світі. То навіщо нам їх стримувати? Отже, переконати їх піти – добре для всіх. Змушувати їх або намагатися вмовити залишитися було б величезною помилкою. Таких людей слід переконувати так: «Чому ти вирішив вірити в Бога? Хіба ти зможеш колись здобути істину, якщо не цікавишся нею й завжди сповнений сумнівів щодо Бога? Ти – людина з ідеями, дипломами й талантом; якби ти наполегливо працював у світі, то цілком міг би стати президентом, або генеральним директором компанії, або ж мільйонером чи мільярдером. Просто пливучи за течією в Божому домі, ти, по-перше, не можеш виділитися з-поміж інших; по-друге, не можеш досягти великого успіху; і, зрештою, не можеш принести славу своїм предкам. Ба більше, виконуючи свій обов’язок, ти завжди недбалий, тому тебе обтинають, і через це ти постійно в пригніченому стані. Навіщо терпіти ці страждання? Тобі слід піти у світ, або в політику, або в бізнес, і ти напевно досягнеш певного рівня успіху. Ти не такий, як ми: у тебе є і дипломи, і талант, і ти – шляхетна особистість; хіба це не нижче твоєї гідності – вірити в Бога разом із нами, простими людьми? Як часто кажуть невіруючі: “Світ відкритий для тебе”; тобі слід скористатися тим, що ще є час прагнути до слави, вигоди та статусу у світі, поки в тебе ще є така можливість. Не кривдь себе, залишаючись тут». Чи доречно так їх переконувати? Формулювання досить тактовні, чи не так? (Так.) Воно не ранить їх, і до того ж це саме те, що вони хочуть почути. Я думаю, такий підхід доречний, він полегшує їм прийняття поради, і вони можуть сміливо й безтурботно піти. Маючи справу з такими людьми, якщо ти впевнений, що вони маловіри, і бачиш, що в них зовсім немає ентузіазму до віри в Бога, що вони ніколи не бувають щирими у виконанні свого обов’язку й ніколи не здобували жодного життя-входження – і навряд чи здобудуть у довгостроковій перспективі, – то слід переконати їх піти. Якщо ти не переконаєш їх піти, вони завжди матимуть недбале й байдуже ставлення до виконання свого обов’язку, і цілком може настати час, коли вони спричинять велику катастрофу.

И. Бути боягузливим і підозріливим

Ми закінчили бесідувати про десятий прояв – коливання. Тепер розгляньмо одинадцятий прояв – бути боягузливим і підозріливим. Які прояви боягузливих людей? (Боягузливі люди відчувають страх, стикаючись з арештом і переслідуванням. Вони хочуть виконувати свій обов’язок, але не наважуються.) Це лише один незначний аспект. Головна проблема в тому, що в них є своя точка зору щодо віри в Бога: вони завжди відчувають, що віруючі в Бога здаються недоречними в цьому світі; вони відчувають, що їхня віра в Бога є ганебною. Особливо в деяких авторитарних країнах або країнах без релігійної свободи, де віруючі в Бога не тільки не захищені законом, але й зазнають переслідувань, деякі люди не наважуються визнати, що вірять у Бога, і бояться, що інші про це дізнаються. Вони відчувають, що віра в Бога – це не відкрита й почесна справа. Хоча вони знають, що вірять в істинного Бога, вони не відчувають у цьому жодної честі й не мають упевненості. Коли з’являється будь-яка ознака небезпеки або коли вони бачать, як уряд заарештовує, переслідує, пригнічує та відторгає віруючих, вони починають особливо турбуватися, що можуть бути причетними. У таких ситуаціях деякі люди швидко відмежовуються від церкви, навіть поспішають повернути книги до Божого дому. Через страх бути заарештованими інші більше не наважуються відвідувати зібрання й вітатися з братами та сестрами при зустрічі. Ці люди особливо не наважуються спілкуватися з тими, хто відносно відомий своєю вірою або був раніше заарештований, настільки вони боягузливі. Ба більше, почувши, що уряд розпочав масштабну хвилю арештів, вони поспішають до органів влади, щоб ініціативно визнати, що раніше вірили в Бога й знають, хто вірить, ініціативно продаючи їх і передаючи книги Божих слів та інші матеріали, пов’язані з вірою в Бога, в обмін на поблажливість, з єдиною метою самозбереження. Скажіть Мені, хіба це не прояви боягузтва? (Так.) Повіривши в Бога, деякі люди завжди особливо бояться, що інші дізнаються про їхню віру, і ще більше бояться, що якщо когось заарештують, їх продадуть. Щойно хтось дізнається, що вони вірять у Бога, вони поспішають пояснити, що більше не вірять, навіть поспішають робити щось, щоб невіруючі перестали підозрювати їх у вірі. Наприклад, вони налагоджують зв’язки з невіруючими, разом їдять, влаштовують вечірки, грають в азартні ігри, п’ють алкоголь тощо. За найменшої ознаки небезпеки вони не наважуються відвідувати зібрання й більше не виконують свій обов’язок, ігноруючи будь-кого, хто намагається з ними зв’язатися. Коли все мирно, вони думають про те, як віра в Бога приносить благословення, дозволяє уникнути смерті й потрапити на небеса, а також мати хороше місце призначення – тоді вони сповнені енергії для віри в Бога. Але щойно вони стикаються з трохи небезпечним середовищем, як зникають безслідно. Потім, коли ситуація минає і все знову спокійно, вони повертаються. Така людина часто щезає. Хоч би який важливий обов’язок їй доручено, щойно виникає невелика небезпека, вона може негайно кинути свою роботу, не зробивши жодних розпоряджень щодо її продовження, і після цього ніхто не може з нею зв’язатися. Інші люди, опинившись у подібному небезпечному середовищі, можуть придумати всілякі способи, щоб належним чином упоратися з наслідками. Якщо середовище наразі надто вороже й ризик арешту високий, вони чекають, поки небезпека мине, перш ніж продовжувати роботу. Або, якщо вони надто відомі як віруючі й можуть бути легко заарештовані, якщо з’являться для виконання роботи, вони домовляються, щоб це зробив хтось інший. Але коли ці боягузливі люди відчувають найменшу небезпеку, вони поспішають сховатися й метушаться, щоб сховати голову й урятувати власну шкуру, повністю ігноруючи церковну роботу та майно й нехтуючи ними, не докладаючи жодних зусиль, щоб зберегти церковну роботу чи захистити братів і сестер. Чого вони найбільше бояться у своїй вірі в Бога? По-перше, вони бояться, що уряд дізнається про їхню віру. По-друге, вони бояться, що дізнаються їхні сусіди. По-третє, найбільше вони бояться бути заарештованими й ув’язненими або забитими до смерті. Отже, що б не трапилося, перше, про що вони думають, – це чи можуть їх заарештувати або вбити. Якщо є навіть одновідсотковий шанс, що щось із цього станеться, вони знайдуть спосіб утекти. Наприклад, під час зібрання якийсь брат чи сестра може сказати: «Коли я йшов сюди, то бачив неподалік когось, хто здався мені незнайомцем. Може, це якийсь невіруючий стежить за нами?». Лише почувши це одне зауваження, боягузливі люди не прийдуть на наступне зібрання й розірвуть контакти з усіма. Ти б назвав це обережністю? (Це не нормальна обережність, це боягузтво – у їхніх серцях немає місця для Бога.) Це обережність, доведена до крайності. У країнах або регіонах, де середовище особливо вороже, віруючим справді слід бути обережними, але це не означає, що вони мають припинити виконання свого обов’язку або відвідування зібрань через страх бути заарештованими, будучи настільки обережними, що в їхніх серцях не залишається місця для Бога. Який принцип обережності в боягузливих людей? Що б не трапилося – велике чи мале, – вони зовсім не вірять, що все в Божих руках. Вони думають, що ніхто не є надійним, і покладаються на себе, щоб захистити себе. Це їхній принцип. Вони не вірять, що все в Божих руках, що все влаштовано й упорядковано Богом, що якщо щось справді трапляється, то це допущено Богом, і що якщо це не допущено Богом, то нікого не заарештують. Щодо цього в них абсолютно немає віри. Натомість їхні серця наповнені лише боягузтвом. Крім того, у їхньому боягузтві є фатальний недолік, і це також найненависніше в них: щоб захистити себе й упоратися з будь-яким середовищем, яке змушує їх відчувати боязкість, вони слідують тому, що вважають своєю «вищою мудрістю», а саме: що б не трапилося – чи то за ними стежать, чи то їх заарештовують і ув’язнюють, – щойно щось піде не так і їхня безпека опиниться під загрозою, по-перше, вони заперечують, що вірять у Бога, а по-друге, видають усе, що знають, нічого не приховуючи. Чому вони так роблять? Просто щоб уберегти себе від фізичних страждань; отже, вони розголошують усе, що знають. Спочатку вони продають церковних лідерів, а також розголошують, хто є районними та регіональними лідерами й де вони живуть, розголошуючи все, про що їм відомо. Вони виказують усе ще до того, як їх почнуть катувати. Ба більше, якщо їх попросять підписати «Три документи», вони негайно підписують, навіть не замислюючись, – вони були до цього готові весь час. Вони роблять це для того, щоб уникнути ув’язнення, уникнути тортур і триматися подалі від будь-якої небезпеки смерті. Вони такі боягузливі. Вони не вірять у Боже володарювання й не здатні ризикувати своїм життям. Натомість вони вигадують усілякі можливі способи, щоб захистити себе. Для них найкращий метод – продати інших і церкву, це найефективніший спосіб. Вони використовують зраду інших як ціну за власну безпеку й уникнення будь-яких страждань. Це те, що вони запланували заздалегідь, – це їхня «вища мудрість». Скажіть Мені, чи є боягузтво такої людини нормальним боягузтвом? (Ні.) То в чому ж тут проблема? (Вони настільки боягузливі, що стають юдами, готовими продати братів та сестер і церкву в будь-який час і в будь-якому місці. Такі люди не є справжніми віруючими.) Залишмо поки що питання, чи є вони справжніми віруючими, чи неправдивими. Просто подивіться на їхню людськість: вони думають, що віра в Бога – це щось таємне й ганебне, а не відкрита й почесна справа, і вони розглядають справу віри в Бога, таку відкриту, почесну й позитивну, як щось негативне. Як ти думаєш, що це за люди? (Безтолкові люди, які є досить нечестивими.) Їхній погляд на речі та спосіб їхнього сприйняття відрізняються від погляду та способу сприйняття нормальних людей. Іноді вони можуть навіть називати біле чорним, не відрізняючи правильного від неправильного. Як може бути, що віруючі в Бога навмисно діють таємно? Причина цього полягає в тому, що цей світ надто злий: закон не захищає релігійної свободи, і ще більшою мірою сатанинський режим ненавидить Бога й вороже ставиться до Божої роботи. Він не дозволяє наявність позитивних речей і докладає величезних зусиль, щоб переслідувати тих, хто вірить у Бога. Отже, за таких суспільних обставин віруючі не мають іншого вибору, окрім як діяти обережно, коли збираються й виконують свій обов’язок; вони не наважуються робити це відкрито. Зовні може здаватися, ніби вони діють таємно, як злодії, але насправді це цілком зумовлено контекстом переслідувань, чи не так? (Так.) Тож як великий червоний дракон описує вчинки віри в Бога та виконання свого обов’язку? Як «підозрілу поведінку». Хіба це підозріла поведінка? (Ні.) Це не підозріла поведінка – це те, що люди роблять, бо не мають іншого вибору. Чи зробили ці люди щось незаконне? (Ні.) Вони не зробили нічого незаконного чи такого, що протистоїть уряду, і тим паче не порушували закон чи громадський порядок. Що ці люди робили? Вони просто виконували обов’язок створених істот. Ця робота – найцінніша, найзначущіша й найсправедливіша справа у світі. Але оскільки цей світ злий і темний і оголошує біле чорним, він називає найсправедливішу, найціннішу й найзначущішу справу «підозрілою». Це тлумачення сатани. Чи є тлумачення сатани істиною? Чи є воно позитивним? (Ні.) Безумовно, ні. Однак, коли боягузливі люди чують це тлумачення, вони не тільки повністю погоджуються з ним у своїх серцях, але й приймають це тлумачення від сатани. Як наслідок, вони також думають, що таємна віра в Бога й таємне виконання свого обов’язку є неналежними й точно неправильними. Вони завжди бояться, що одного дня їх теж мучитимуть суспільство та уряд, і не буде де захистити себе, і нікому буде допомогти їм чи врятувати їх. Тому вони особливо бояться, що люди дізнаються про їхню віру в Бога. Вони не визнають у своїх серцях, що слова, висловлені Богом, є істиною, або що шлях, яким Бог веде людей, є правильним, але однаково хочуть отримати благословення від Бога. Хіба це не суперечливо? Зрештою, вони почуваються неймовірно скривдженими за те, що вірять у Бога й зазнають цих труднощів у такому середовищі. Чому вони почуваються скривдженими? Тому що вони глибоко бояться злого режиму в цьому світі та злих сил дияволів і сатан, і вони завжди бояться, що дияволи й сатани мучитимуть їх і заберуть їхні життя. Оскільки в них немає жодної справжньої віри в Бога, вони поводяться особливо боягузливо, аж до того, що взагалі не виконують свій обов’язок. Якщо немає абсолютно ніякої небезпеки, вони відвідуватимуть зібрання, або спілкуватимуться з братами та сестрами, або робитимуть щось для церкви, але вони просто не наважуються визнати, що вірять у Бога, що вони є частиною церкви, або виступити, щоб свідчити для Бога чи виконувати свій обов’язок – вони глибоко бояться. У них немає справжньої віри в Бога, але вони однаково хочуть отримати благословення й хороше місце призначення від Бога. Чи не сказали б ви, що це суперечливо? (Так.) Хіба їхня зосередженість на власних особистих інтересах не затьмарила їм розум? (Так.) Ці люди поглинуті жадобою особистої вигоди. Вони не вірять, що Бог володарює над усім, але однаково хочуть отримати благословення від Бога. Вони не вірять, що робота церкви та обов’язок, який виконують брати й сестри, є справедливими, цінними й значущими. Вони особливо бояться виконувати важливі обов’язки або того, що лідери і працівники часто проситимуть їх виходити й вирішувати справи, боячись, що якщо щось піде не так, їх буде втягнуто в неприємності. Зіткнувшись із небезпекою, ці боягузливі люди можуть стати юдами й продати церкву – це також тип небезпечної людини.