Ґ. Нездатність тримати язик за зубами

Далі ми побесідуємо про п’ятий тип людей – тих, хто не може тримати язик за зубами. Чи це серйозна проблема? Якщо розглядати це буквально, нездатність тримати язик за зубами не видається значною проблемою. У декого можуть виникнути певні думки щодо того, щоб характеризувати таких людей як злих: «Людям для того й дано рот, щоб говорити будь-коли й будь-де, щоб обговорювати справи будь-коли й будь-де. Хіба не буде перебільшенням відносити тих, хто не може тримати язик за зубами, до злих людей, які підлягають вичищенню?». Що ви про це думаєте? (Якщо вони спричиняють завади й переривання в церковному житті чи роботі церкви, що призводить до несприятливих наслідків, то вони також підлягають вичищенню.) Проблема з такими людьми не в тому, що вони не тримають язик за зубами, а в їхній людськості. Якщо вони спричиняють завади для братів і сестер, для церковного життя та для церковної роботи, або своїми словами зраджують і продають церкву й навіть накликають ганьбу на Божий дім і Боже ім’я, тоді з такими людьми необхідно розбиратися. Спочатку обговорімо прояви тих, хто не може тримати язик за зубами, а потім – як із ними розбиратися. Чи можна людей, які не можуть тримати язик за зубами, назвати «базіками»? (Так.) Це так? Це характеристика таких людей? Якщо людина базіка, чи означає це, що вона дурна й не усвідомлює, що слід говорити, а що ні, і каже все, що спадає на думку, не замислюючись про наслідки? Чи саме це мається на увазі під нездатністю тримати язик за зубами? (Ні.) Деякі люди добре вміють говорити й спілкуватися; вони прямолінійні, відносно прості та чесні. Вони часто діляться з іншими своїми потаємними думками й ідеями, власними виявами розбещеності, тим, що вони пережили, і навіть своїми помилками. Однак ці люди не обов’язково дурні чи нездатні тримати язик за зубами. Здається, що вони говорять про все і є досить простими й чесними, але коли йдеться про критичні питання, питання, які можуть накликати ганьбу на Бога чи Божий дім, або питання, які можуть бути пов’язані зі зрадою братів і сестер чи церкви, що робить їх юдами, вони не промовляють ані слова. Це називається тримати язик за зубами. Тому не можна сказати, що прямолінійні люди, базіки чи ті, хто добре вміє говорити, не можуть тримати язик за зубами. Що тут означає не могти тримати язик за зубами? Не могти тримати язик за зубами означає говорити без принципів, говорити необачно, не враховуючи слухачів, нагоди чи контексту. Ба більше, це означає зовсім не знати, як захищати роботу церкви та інтереси Божого дому, або зовсім не дбати про те, чи принесе це користь братам і сестрам або церковному життю, і просто говорити будь-що. Який наслідок того, що хтось просто говорить будь-що? Це ненавмисна зрада інтересів Божого дому та інтересів братів і сестер. Через свої необачні розмови та нездатність тримати язик за зубами вони ненавмисно дають невіруючим зачіпку проти Божого дому, дозволяють невіруючим насміхатися з деяких братів і сестер і дають невіруючим та тим, хто не вірить у Бога, дізнаватися про багато речей, про які їм не слід знати. У результаті ці люди вільно коментують справи Божого дому та внутрішні справи церкви, роблять зневажливі зауваження та говорять те, що є наклепом і хулою на Бога. Вони можуть навіть вигадувати чутки про братів і сестер, церкву та роботу Божого дому, що призводить до несприятливих наслідків. Це становить заваду для роботи Божого дому й рівнозначне лиходійству. Деякі люди приділяють особливу увагу тому, щоб дізнатися й розслідувати, хто є лідерами та працівниками в церкві, їхні домашні адреси, особисту інформацію братів і сестер, фінансову та бухгалтерську роботу церкви, хто працює бухгалтерами, а також списки людей, яких було вичищено чи виключено з церкви. Вони також особливо зосереджуються на тому, щоб дізнатися про упорядкування роботи в церкві. Така поведінка є вкрай підозрілою й може вказувати на те, що вони є внутрішніми зрадниками чи шпигунами великого червоного дракона. Якщо ці деталі просочаться до невіруючих дияволів і про них дізнається великий червоний дракон, наслідки будуть немислимими. Деякі через дурість і невігластво можуть поділитися цією інформацією або її частиною зі своїми невіруючими членами сім’ї, які потім поширюють її або надають агентам великого червоного дракона. Це може створити потенційні ризики й принести церковній роботі багато клопотів із непередбачуваними наслідками. Деякі люди часто ненавмисно діляться цими внутрішніми справами церкви з невіруючими членами сім’ї, розкриваючи все без застережень. І вони навіть діляться ними зі своїми невіруючими родичами та друзями. Це призводить до постійного витоку внутрішніх справ церкви через їхні слова у зовнішній світ. Які наслідки цих витоків? Багато їхніх невіруючих членів сім’ї, родичів і друзів дізнаються про багато внутрішніх справ церкви, про які можуть не знати навіть брати й сестри, або про домашні адреси братів і сестер, про їхні справжні імена та приватні подружні справи. Як ці церковні справи просочуються назовні? Як про них дізнаються невіруючі? У церкві є «кореспонденти»! Як називають таких людей? (Ті, хто не може тримати язик за зубами.) Правильно. Вони діляться з невіруючими членами своєї сім’ї всім, що відбувається в повсякденному церковному житті, або тим, що стосується братів і сестер, наприклад, що певна сестра розлучилася, чоловік іншої сестри втратив гроші в бізнесі або в неї неслухняний син, або що певний брат чи сестра купили будинок тощо. Вони також говорять про братів і сестер, яких заарештував великий червоний дракон і які стали юдами, або про тих, хто був непохитним у своєму свідченні, і навіть згадують, що церковні лідери їх обітнули. Їхні розмови вдома обертаються виключно навколо цих тем. Члени їхньої сім’ї навіть дають поради та стратегії, щоб допомогти їм діяти проти лідерів, братів і сестер або будь-кого в церкві, хто з ними не ладнає, створює їм проблеми чи розвінчав їх. На зібраннях серед братів і сестер такі люди видаються особливо слухняними та вихованими, мало говорять, не вміють підтримувати бесіду, ніколи не говорять про свій розбещений характер, ніколи не бесідують про своє досвідне розуміння і навіть рідко моляться. Вони ставляться до братів і сестер із настороженістю, тоді як до своїх невіруючих членів сім’ї ставляться так, ніби ті є членами Божого дому. Вони переказують усі деталі про церкву членам своєї сім’ї без винятку, ділячись із ними всім, включно навіть із тим, що церква друкує книги Божого слова, хто які таланти має в церкві тощо – усе це обговорюється з членами їхньої сім’ї та людьми, які не вірять у Бога. Незалежно від їхньої мети, кінцевим наслідком є те, що вони зраджують роботу церкви та братів і сестер. Вони в курсі ситуації кожного ключового члена церкви. Звісно, ці люди також є об’єктами їхніх закулісних обговорень і суджень, і можуть навіть стати тими, кого вони таємно зраджують. Якщо хтось має з ними добрі стосунки, вони невпинно хвалять цю людину перед своєю сім’єю. І навпаки, якщо хтось має з ними погані стосунки, вони невпинно поливають брудом цю людину перед своєю сім’єю, навіть провокуючи рідних долучатися до цих словесних образ, називаючи братів і сестер ідіотами або кажучи, що вони ниці. Ці люди ображають братів і сестер усіма образливими словами, які використовують невіруючі. Вони подібні до невіруючих; вони – чистісінькі маловіри; вони ниці, і таких людей слід своєчасно вичищати.

У країні великого червоного дракона інформація про кожного, хто вірить у Бога, повинна зберігатися в таємниці, і навіть коли Божі обранці переїжджають за кордон, їхня інформація повинна залишатися приватною. Це тому, що шпигуни великого червоного дракона поширені в усіх країнах світу. Вони проникають усюди з конкретною метою збору інформації про тих, хто вірить у Бога. У материковому Китаї становище братів і сестер, які слідують за Богом, дуже важке й небезпечне. Навіть коли вони виїжджають за кордон, це все одно певною мірою небезпечно. Якщо шпигуни великого червоного дракона зберуть їхню інформацію, то, по-перше, існує ризик екстрадиції, а по-друге, щонайменше, їхні члени сім’ї та родичі в материковому Китаї можуть бути втягнуті в неприємності. З міркувань безпеки та з поваги до людей кожен повинен зберігати особисту інформацію братів і сестер у таємниці й не ділитися нею з тими, хто не вірить у Бога. Навіть серед тих, хто вірить у Бога, особисту інформацію не слід легковажно розголошувати іншим без згоди самої людини. Абсолютно неприпустимо ставитися до будь-якої інформації про братів і сестер, церковну роботу, обов’язки, які виконує людина, досвід, яким діляться в бесіді, чи інших подібних деталей як до тем для розмов, якими можна ділитися з невіруючими у вільний час. Які наслідки обговорення цих питань із ними? Чи має це якийсь позитивний результат? (Ні.) Наслідком таких обговорень є те, що ці невіруючі дияволи хапаються за зачіпку, насміхаються, судять і навіть проклинають і знеславлюють. Це добре? (Ні.) Ви повинні перевірити, чи є в церкві люди з прихованими мотивами, які, нічого не приховуючи, обговорюють з невіруючими та невіруючими членами сім’ї такі деталі, як реальна ситуація в церковній роботі та церковному житті, а також хто справді вірить у Бога, хто прагне до істини, хто виконує свої обов’язки, а хто не виконує свої обов’язки, хто часто негативно налаштований, хто безтолковий у своїй вірі, і навіть особисту інформацію та ситуації, що стосуються братів і сестер. Перевірте, чи є такі люди. Є справи, про які не потрібно знати навіть людям у церкві, проте невіруючі члени сім’ї таких людей знають про ці справи більше, ніж ті, хто в церкві, – і знають про них краще. Як це відбувається? Це «внесок» внутрішнього крота. Цей кріт ставиться до членів своєї сім’ї так, ніби вони є церковними лідерами, звітуючи своїм «лідерам» удома про все, що бачить у церкві, у спробі заслужити прихильність і поглибити емоційний зв’язок зі своєю сім’єю. Очевидно, що всі ці справи церкви були продані тими кротами, які не можуть тримати язик за зубами. Вони не поважають братів і сестер і не захищають роботу та інтереси Божого дому. Вони ставляться до Божого дому й церкви як до суспільства чи громадського місця, невимушено коментуючи й судячи братів і сестер так, ніби ті є невіруючими, і навіть приєднуються до маловірів і невіруючих, вільно засуджуючи братів і сестер. Ба більше, деякі люди після того, як їх обітнули лідери, або після конфліктів, суперечок і розбрату з братами й сестрами, ідуть додому й влаштовують сцени, щоб їхня сім’я про все дізналася. Наслідком є те, що їхня сім’я прагне помститися лідерам або братам і сестрам, маючи на меті продати й розвалити церкву. Це добре явище? (Ні.) Ділитися, нічого не приховуючи, із членами сім’ї, родичами та друзями внутрішніми справами церкви, такими як кількість братів і сестер, що живуть церковним життям, і обов’язки, які кожен виконує, – що вони за негідники? Чи вони справжні віруючі? (Ні.) Чи вони члени Божого дому? Чи можна їх назвати братами чи сестрами? (Ні.) Якщо залишити таких кротів і прихованих зрадників у церкві, це чи то в минулому, чи то в сьогоденні, чи то в майбутньому, завдає значних клопотів Божому дому та братам і сестрам. Навіть якщо здається, що вони не чинять багато лихих вчинків у церковному житті, наслідки та вплив того, що вони потай передають різноманітні деталі про Божий дім невіруючим, сатанам і дияволам, є надзвичайно згубними! Чи слід дозволяти таким покидькам залишатися в церкві? (Ні.) Чи заслуговують вони називатися членами Божого дому? Чи гідні вони того, щоб до них ставилися як до братів і сестер? (Ні.) Як слід розбиратися з такими людьми? (Їх слід якнайшвидше вичистити.) Їх треба якнайшвидше вичистити! Вигнати їх! Ось причина для їхнього вичищення: «Ти не можеш тримати язик за зубами, ти не розумієш, що для тебе добре, і кусаєш руку, що тебе годує. Ти віриш у Бога й насолоджуєшся Його благодаттю, а також допомогою, любов’ю, терпінням і турботою від братів і сестер, але все одно так зраджуєш братів і сестер і церкву. Ти ниций; геть звідси!». Справи братів і сестер, справи церкви та будь-яка робота Божого дому не повинні розголошуватися невіруючим і не повинні використовуватися ними як теми для пустих розмов. Вони цього не заслуговують! Кожен, хто поширює таку інформацію, стає проклятою особою, тим, кого церква повинна вичистити, і брати й сестри повинні його відкинути. Виходячи лише з їхніх дій, таких як зрада братів і сестер і церкви, поширення внутрішніх церковних справ серед невіруючих для невимушених розмов, вони, безсумнівно, є зрадниками, кротами та злими людьми, яких слід вичистити з церкви. Брати й сестри вільні бесідувати й обговорювати за потреби будь-яку роботу, що виконується в церкві, – наприклад, кого слід вичистити або що сталося, – але цим не можна ділитися з невіруючими, і про це не можна говорити з невіруючими членами сім’ї. Особливо не можна розголошувати стороннім особисті та сімейні обставини нових братів і сестер із малим духовним зростом. Якщо тобі важко тримати це в собі, ти повинен молитися Богові й покладатися на Нього, щоб навчитися самовладання і зайнятися чимось значущим. Якщо ти справді не можеш себе стримувати, тобі слід спочатку повідомити церкву, щоб знайти рішення й запобігти несприятливим наслідкам, оскільки поширення такої інформації найчастіше спричиняє проблеми. Наприклад, особисті номери телефонів, домашні адреси, скільки років хтось вірить у Бога, особистий сімейний і подружній стан тощо – це делікатні теми. Вони не мають нічого спільного з істиною чи життям-входженням; вони стосуються особистої приватної інформації. Лише агенти та кроти спеціально розслідують ці справи. Якщо тобі подобається дізнаватися про такі справи й поширювати їх, на який характер це вказує? Це дещо мерзенно! Не прагнути до істини, а зосереджуватися на плітках, діяти як кріт чи шпигун і надавати послуги великому червоному дракону – хіба це не мерзенно й підло? Кожен, хто спеціально розпитує, розслідує та необачно поширює делікатні теми й приватні справи інших, має приховані мотиви і є маловіром. Божі обранці повинні бути особливо обережними з такими людьми. Якщо такі люди не покаються, їхнє церковне життя слід припинити, оскільки зрада братів і сестер є найаморальнішим, найницішим і найганебнішим учинком. Божі обранці повинні триматися подалі від таких людей. У церковному житті слід обмежувати людей у розпитуваннях і обговореннях цих справ, оскільки вони не мають нічого спільного з бесідою про істину й розмови про них не приносять іншим жодної користі.

У Божому домі є різні адміністративні постанови та приписи, яких Божі обранці повинні дотримуватися. Такі питання, як внутрішні справи церкви, кадрові зміни лідерів і працівників, робота церкви з очищення й розпорядження від Вишнього, серед іншого, не можна легковажно поширювати в церкві, щоб маловіри та злі люди не продали їх сатані. Причина цього в тому, що Божий дім відрізняється від суспільства; Бог вимагає від людей прагнути до істини, більше читати Боже слово, більше розмірковувати й бесідувати. Лише популяризація Божих слів і свідчення для Бога можуть створити належну атмосферу; лише більший обмін досвідними свідченнями може створити таку атмосферу. Крім того, у Божому домі є багато нових віруючих, які вірять у Бога зовсім недовго. Неминуче, що деякі маловіри ще не були викриті. Зокрема, перші п’ять-десять років віри – це час для викриття справжньої суті людей; протягом цього часу невідомо, хто зможе бути непохитним, а хто ні, і скільки ще існує злих людей, здатних заважати церкві. Постійне необачне поширення особистої інформації та подібних зовнішніх справ, а також питань, не пов’язаних із бесідою про істину, може призвести до багатьох несприятливих наслідків. Наприклад, хтось може запитати: «Звідки певний лідер? Де він живе?». Ця делікатна інформація – не те, що потрібно знати Божим обранцям. Хтось інший може запитати: «Скільки коштує Божому дому надрукувати книгу Божих слів?». Чи корисно це знати? (Ні.) Вартість друку – це твоя справа? З тебе взяли за це плату? Здається, це тебе не стосується, чи не так? Дехто може запитати: «Хто зараз є вищими лідерами в Божому домі?». Якщо вони не ведуть тебе безпосередньо, чи впливає на тебе незнання цієї інформації? (Ні.) У материковому Китаї знання цих речей може бути проблемою. Якщо тебе спіймає великий червоний дракон і піддасть жорстоким тортурам, то як би тебе не били, якщо ти не знаєш цих речей, ти нічого не зможеш розголосити, і тому не станеш юдою. Але якщо ти знаєш і не можеш витримати жорстоких побоїв, які вони завдають, ти можеш зрештою заговорити, ставши юдою. У той момент ти можеш подумати: «Навіщо я тоді необачно ставив ті питання? Було б набагато краще не знати. Навіть якби мене забили до смерті, я б усе одно не знав тих речей; навіть якби я хотів вигадати відповіді, я б не зміг нічого придумати. У такому разі я б не став юдою. Тепер я засвоїв урок; краще не знати занадто багато про ці справи, не пов’язані з істиною. Від розпитувань про це немає жодної користі; краще не знати». А є й інші, хто може запитати: «Скільки команд у Божому домі виконують спеціалізовану роботу?». Яка тобі до цього справа? Просто виконуй ту роботу, яка доручена твоїй команді. Незнання цього не впливає на твою здатність нормально виконувати свій обов’язок, прагнути до істини у своїй вірі чи жити церковним життям; це ні на що не впливає. Незнання цього не заважає тобі прагнути до істини чи досягти спасіння як віруючому, то навіщо про це питати? «Більшість братів і сестер із міських чи сільських районів? Вони освічені чи неосвічені?» Чи корисно це знати? (Ні.) І що з того, якщо вони всі із сільських районів? І що з того, якщо вони всі з міст? Це не має нічого спільного з істиною. Дехто може запитати: «Як зараз поширюється євангельська робота?». Трохи розпитати про це можна, але деякі люди з цікавості детально розпитують, у скільки саме країн поширилася євангельська робота, що є непотрібним. Навіть якби вони це знали, як би це на них вплинуло? Яку користь принесло б знання таких деталей? Якщо ти не маєш істини-реальності, ти й надалі її не матимеш, навіть якби знав; це знання зовсім не допоможе тобі добре виконувати свої обов’язки й не надасть жодної допомоги твоєму життю-входженню. Можна не розпитувати про деякі загальні справи; насправді, краще не знати. Знати занадто багато – це тягар. Щойно така інформація просочується, це стає проблемою й переступом. Знати ці речі – недобре: що більше знаєш, то більше клопоту це може спричинити. Ті, хто розуміє істину, знають, що слід говорити, а що ні. Безтолкові люди, яким бракує духовного розуміння, не розрізняють своїх і чужих, коли говорять, і верзуть лише нісенітниці. Тому про ці справи не слід повідомляти тим у церкві, хто не розуміє істини. Знання цих речей не приносить жодної користі. По-перше, ці люди не можуть допомогти розв’язати проблеми. По-друге, вони не можуть захистити роботу церкви. І по-третє, немає потреби, щоб вони добре говорили про Божий дім. Усі Божі слова – це істина, і всі Божі вчинки – праведні. Чи є потреба в підлабузництві та лестощах від тих маловірів і невіруючих, яким бракує духовного розуміння? Немає. Навіть якби жодна істота в усьому світі не слідувала за Богом і не поклонялася Йому, статус і сутність Бога залишилися б незмінними. Бог є Бог, вічно незмінний, незмінний за будь-яких обставин. Ідентичність і статус Бога вічно незмінні. Це істини, які повинні розуміти ті, хто вірить у Бога. Ті маловіри й невіруючі говорять і діють, не розрізняючи своїх і чужих. Чи корисно для роботи Божого дому, щоб вони знали занадто багато? Чи необхідно їм знати про роботу Божого дому? Вони не гідні цього знання! Дехто може запитати: «Невже всі ці справи є таємницями, і тому про них не можна знати?». Вірячи в Бога до цього моменту, чи думаєте ви, що ці справи містять таємниці? (Ні.) Але Божим обранцям притаманні гідність і достоїнство; вони не повинні ставати об’єктом обговорень чи насмішок з боку невіруючих. Божий дім, церква та брати й сестри, чи то як група, чи то як окремі особи, усі мають достоїнство; вони всі позитивні, і ніхто не повинен намагатися їх осквернити. Кожен, хто діє так, що дозволяє сатанам і дияволам свавільно оскверняти й легковажно знеславлювати репутацію Божого дому або завдавати їй шкоди або шкодити їй чи репутації братів і сестер, є проклятим! Тому церква абсолютно не допускає існування тих, хто не може тримати язик за зубами. Щойно їх виявляють, їх необхідно вичистити! Чи відповідає такий підхід принципам? (Так.)

Деякі люди особливо обережні й обачні, коли говорять, спілкуються та взаємодіють із братами й сестрами, але, повернувшись додому, вони стають базіками, що розповідають усе підряд, навіть особисту інформацію братів і сестер, унаслідок чого їхні родичі, невіруючі та ті, хто вірить лише номінально, знають багато про церковні справи. Така людина – це «кріт», зрадник – юда, і саме та людина, яку церква повинна вичистити. Чим довше вона залишається в церкві, тим більше інформації знатиме про братів і сестер, тим більше зраджуватиме, і тим більше буде справ, за які вхопляться невіруючі, щоб використати їх як зачіпку та для знеславлення. Якщо ти не боїшся, що така людина продаватиме цю інформацію невіруючим, то залиш її; якщо ти не хочеш, щоб твоя особиста інформація та внутрішні справи церкви поширювалися з її вуст, то тобі слід якнайшвидше вичистити цього «крота». Це доречно? (Так.) До таких людей не можна проявляти поблажливості; вони не мають добрих намірів і самі не є чимось добрим. Як такі люди виглядають порівняно з двома згаданими раніше типами – схильними до помсти та розпусними й нестриманими? Вони кращі чи гірші? (Гірші.) Ці люди можуть також виконувати свої обов’язки, докладати певних зусиль і терпіти певні труднощі; вони можуть робити все, що вимагає від них Божий дім, і не відмовлятися, але є одна проблема: вони розголошують невіруючим усе, що стосується Божого дому. Вони щодня грають роль зрадника, «крота». Уже через це церква не може їх терпіти й мусить їх вичистити. Зрозуміло? (Так.) Незалежно від того, щасливі вони чи нещасливі в церкві, хто їх провокує, хто з ними ладнає, чи їх обирають церковними лідерами, чи відсторонюють – що б не сталося, вони завжди мусять ділитися кожною деталлю зі своїми невіруючими родичами. Вони дбають про те, щоб їхні невіруючі родичі та інші невіруючі негайно отримували інформацію та своєчасно осягали внутрішню ситуацію в церкві. До таких людей ви в жодному разі не повинні проявляти ані поблажливості, ані милосердя; виявивши одного, вичищайте його. Як вам такий підхід? (Доречний.) Чи не безжально так чинити? (Ні.) Це не безжально. Ти ставишся до них як до братів і сестер, але вони анітрохи не захищають інтереси Божого дому чи інтереси братів і сестер. Натомість вони на кожному кроці зраджують інтереси Божого дому та братів і сестер. Ти вважаєш їх своєю родиною, але чи вважають вони тебе родиною? (Ні.) Тоді не церемонься з ними; якщо їх потрібно вичистити, то вичищай. Чи доводилося вам дотепер зустрічати таких людей? (Так. Вони розповідали своїм рідним усе про братів і сестер, а іноді за першої ж нагоди повідомляли їм про певні церковні справи та конкретні впорядкування. Тоді їхні рідні знаходили в цьому зачіпки, щоб пліткувати про церкву за її спиною.) Цих людей вичистили? (Так.) А після вичищення вони скаржилися? Вони можуть вважати це несправедливим, думаючи: «Я нічого не зробив, це не порушення адміністративних постанов, і я не спричиняв переривань чи завад, то чому мене вичистили?». Як ви думаєте, чи є природа їхніх дій серйознішою за спричинення переривань і завад? (Так.) Чи можна таких людей урятувати? Чи легко їм змінитися? (Ні.) Чому ви кажете, що це буде нелегко? Який аспект показує, що їм важко змінитися? (Вони не з Божого дому, вони не брати й сестри; їхня сутність – це сутність маловірів і невіруючих.) Це їхня сутність. Отже, як можна визначити, що вони невіруючі та маловіри? (Які б емоції вони не відчували в церкві, вони виливають їх на свою родину, що свідчить про те, що, хоч би що трапилося, вони не приймають цього від Бога, і тим паче не засвоюють жодних уроків. Такі люди не переживають Божої роботи й не приймають істини, тому за своєю сутністю вони є маловірами.) Цю їхню сутність розкрито чітко. Вони виплескують свої емоції на родину, а в своєму ставленні керуються емоціями. Як можна визначити, що вони не з Божого дому, а є невіруючими, які проникли в Божий дім? (Тому що вони здатні зраджувати інтереси Божого дому, діючи як зрадники та «кроти», і тому що вони в корені не є людьми, які захищають роботу й інтереси Божого дому. Отже, ці люди не є однодумцями з Божим домом.) Це пояснення не влучило в саму суть. Дозвольте Мені пояснити. Хоча ці люди беруть участь у церковному житті та виконують свої обов’язки, чи вважали вони коли-небудь братів і сестер своєю родиною? Простими словами, чи вважали вони братів і сестер своїми? (Ні.) То ким вони вважають братів і сестер? (Сторонніми.) Правильно, сторонніми, супротивниками. А чим тоді вони вважають Божий дім і церкву? Хіба це для них не просто робоче місце? (Так.) Вони ставляться до Божого дому й церкви так, наче це компанії чи організації невіруючого світу, вважаючи братів і сестер сторонніми, тими, кого слід остерігатися, супротивниками. Тому вони можуть легко розголошувати різноманітну інформацію та різні реальні ситуації про братів і сестер тим, хто в корені не вірить у Бога. Вони усвідомлюють, що ці невіруючі люди не скажуть нічого доброго, і можуть навіть зводити наклеп на братів і сестер та ганьбити Божий дім – вони все це знають, але все одно безрозсудно й анітрохи не стримуючись розкривають цим невіруючим ситуацію братів і сестер та церкви. Очевидно, вони вважають братів і сестер сторонніми, супротивниками, і щоразу, коли виникає якась неприємність, вони негайно об’єднуються з невіруючими, щоб висміювати й ганьбити братів і сестер та діяти проти них за їхніми спинами, задовольняючи таким чином власні бажання. Вони відчувають, що судити будь-якого брата чи сестру в церкві було б недоцільно, бо якби вони обговорювали церковні справи чи братів і сестер у присутності самих братів і сестер, то, на їхню думку, їм довелося б нести наслідки, які були б для них несприятливими. Але обговорення цих справ із родиною повністю задовольняє їхню особисту імпульсивність, бажання та емоції без необхідності нести будь-які наслідки, оскільки родина є родина, і вона їх не зрадить. Однак із братами й сестрами все інакше: вони могли б доповісти на них, розвінчати їх і підрізати, і навіть у будь-який час і в будь-якому місці змусити їх втратити свої обов’язки й посади. Отже, зовсім не буде неправдою сказати, що вони вважають братів і сестер своїми супротивниками. Супротивник – це той, кого слід остерігатися. Тому вони не говорять із братами й сестрами, не бесідують із ними й нічого їм не розкривають. Натомість вони «живуть церковним життям» зі своїми невіруючими родичами вдома, де вони діляться всім і виливають свої серця. Вони беззастережно й без жодних докорів сумління висловлюють свої думки, погляди, розчарування, невдоволення та всі свої перекручені погляди, знаходячи в цьому звільнення та задоволення. Їхні родичі не зневажають їх, а натомість допомагають їм і співпрацюють із ними. Якби вони так говорили в церкві, їхня справжня природа маловірів була б повністю викрита, і церкві довелося б їх вичистити. Тому вони вважають братів і сестер не родиною, а супротивниками. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що вони ніколи не вважають себе частиною церкви, тому все, що відбувається з церквою, – чи то знеславлення та богохульство з боку релігійного світу, безпідставні чутки та глузування з боку невіруючих, чи то оббріхування та переслідування з боку державної влади, – для них особисто байдуже й несуттєво. Припустімо, що вони справді думали б так: «Якщо імідж церкви буде зіпсовано, а Боже ім’я збезчещено, наше достоїнство як віруючих зазнає серйозного виклику. Через це я ніколи не обговорював би церковні справи чи справи Божого дому з невіруючими, дозволяючи їм пліткувати та сміятися з цього. Навіть для власного захисту я не став би невимушено говорити про справи Божого дому зі своїми невіруючими родичами», – якби вони мали таке усвідомлення, хіба вони не змогли б тоді тримати язик за зубами? То чому вони не можуть цього зробити? Очевидно, що вони в корені не вважають себе частиною Божого дому й не вважають себе віруючими. Дехто каже: «Твої слова неправильні. Якщо вони не вважають себе частиною Божого дому, чому вони все ще ходять на зібрання?». Серед тих, хто вірить у Бога, є найрізноманітніші люди. Хіба ми не бесідували про це раніше? Є багато тих, хто приходить до віри в Бога з різними неналежними мотивами та цілями, і це один із таких типів. Вірити в Бога заради розваги, щоб розвіяти нудьгу або знайти духовну поживу – хіба такі маловіри не поширені? Хіба таких людей не знайдеться вдосталь? (Так.) Вони навіть не визнають себе віруючими в Бога. Звісно, уся робота церкви та виконання Божими обранцями своїх обов’язків їм байдужі, вони не звертають на це уваги. Тому вони можуть невимушено й легковажно обговорювати з невіруючими робочу ситуацію в церкві, внутрішні справи церкви та навіть будь-які проблеми, що виникають між братами й сестрами. Після того, як вони закінчують говорити, невіруючі починають пліткувати, зводити наклеп і висміювати, але їх це анітрохи не турбує. Вони можуть навіть приєднатися до невіруючих, щоб лаяти братів і сестер, судити Божий дім і коментувати роботу та впорядкування роботи від Божого дому. Хіба вони віруючі в Бога? (Ні.) Справжній віруючий ніколи б так не вчинив. Навіть заради захисту власного достоїнства та інтересів він ніколи не кусав би руку, що годує, і не ставав би на бік тих, хто поза церквою. Хіба не так? (Так.) Тому такі люди – це злі люди та маловіри, яких необхідно вичистити. Чим швидше їх вичистять, тим швидше в церкві настане спокій.

Тепер поговорімо про вас. Наприклад, якщо твої батьки не вірять у Бога, або якщо твої брати й сестри чи найкращі друзі не вірять у Бога, але вони не проти твоєї віри й навіть підтримують її, чи розповідав би ти їм про все, що відбувається в церкві? Припустімо, одна з твоїх подруг запитує: «Чи є у вашій церкві чоловіки, які шукають собі пару? Чи є серед них особливо простодушні, а також високі, багаті й гарні?». Деякі порядні люди серед невіруючих також хочуть знайти порядного партнера, щоб прожити з ним життя. Твоя подруга хоче знайти того, хто вірить у Бога, тож чи захочеш ти їй розповісти? (Ні.) Тобі слід сказати їй: «Твоя симпатія до віруючих марна. Ти – невіруюча й у корені несумісна з віруючими. У вас немає спільної мови; ви йдете різними шляхами! Подивися на себе: одягнена так кричуще – якому брату в нашій церкві ти сподобаєшся?». Ти невисокої думки про неї, тож чи міг би ти говорити з нею про церковні справи? (Ні.) Кілька слів – і розмова зайшла б у глухий кут через абсолютно різні погляди. Навіть якщо деякі невіруючі мають добре враження про віруючих, і навіть якщо вони залишаються твоїми друзями після того, як ти став віруючим, чи захотів би ти ділитися з ними внутрішніми справами церкви або труднощами, з якими стикаєшся, виконуючи свої обов’язки? (Ні.) Навіть якщо вони підтримують твою віру в Бога, яка користь обговорювати з ними церковні справи? Наприклад, деякі брати й сестри витримали тортури та допити великого червоного дракона, не ставши юдами. Це свідчення, яким захоплюються навіть невіруючі, – чи захотів би ти поділитися цим із ними? (Ні.) Чому ти не захотів би це обговорювати? (Такі справи їх не стосуються, і вони не змогли б зрозуміти ці досвідні свідчення.) Вони не змогли б зрозуміти. Які негативні наслідки могло б мати обговорення цих справ? (Вони могли б натомість почати судити церкву.) Вони б висловлювали судження: «Навіщо ви себе так мучите? Навіщо йти проти державної влади?». Бачите, одне зауваження може викрити їхню природу. Як це можна вважати виступом проти державної влади? Очевидно, що диявольські царі, які правлять країною, жорстоко шкодять Божим обранцям, не даючи їм жити. Навіть бачачи це, вони вдають, що не знають. Очевидно, що вони говорять так, що перевертають істину й перекручують факти. Що ще ти міг би з ними обговорювати? Ти не можеш говорити з ними ні про що, пов’язане з вірою в Бога; ти не можеш дозволити їм нічого про це знати. Ті, хто не може тримати язик за зубами, можуть розповісти невіруючим усе про церкву. Вони, очевидно, маловіри; це дияволи, що прийшли в Божий дім, аби байдикувати, звірі, що кусають руку, яка годує, без жодної крихти совісті чи розуму. Будь-яка шкода інтересам чи репутації Божого дому або церкви зовсім їх не зачіпає, не торкається жодних їхніх власних інтересів, і вони не відчувають ані найменшого смутку; тому вони можуть безрозсудно й не стримуючись розповідати про внутрішні справи церкви невіруючим і людям, які не вірять у Бога. Хіба такі люди не ненависні? (Так!) Чи може маловір, який не вважає братів і сестер родиною, а вважає родиною невіруючих, прийняти істину? (Ні.) Чи може він визнати, що Бог є істина? (Ні.) Чи може той, хто не вважає себе членом церкви, почувши слова про Боже спасіння людини, відкласти власні інтереси, щоб прагнути до істини й увійти в істину-реальність? (Ні.) Їхня щоденна діяльність полягає лише в тому, щоб зраджувати інтереси церкви, ставати на бік сторонніх і служити «кротами», юдами та зрадниками, наче це їхня місія. Вони не йдуть праведним шляхом, а живуть, щоб чинити зло; вони заслуговують на смерть і прокляття! Ці юди, зрадники та слуги сатани, що кусають руку, яка годує, – це негативні нікчеми, вони шкідливі для людства, і всі їх зневажають. Тож хіба не абсолютно правильно, що церква розбирається з ними та вичищає їх? (Так.) Абсолютно правильно! Хіба вам не було б неприємно, якби вас зрадили? Якби зрадили церкву чи Божий дім, більшість, можливо, не відчула б глибокого співпереживання чи надто сильного засмучення; їм було б просто трохи не по собі, бо, зрештою, вони є її частиною. Але що, якби тебе продала невіруючим якась людина в церкві, і через те, що вона тебе продала, невіруючі перекручували б факти, ганьбили, висміювали, судили й засуджували тебе? Як би ти тоді почувався? Хіба ти не відчув би тоді приниження та сором, яких зазнали церква й Божий дім? (Так.) Із цієї точки зору, чи доречно вичищати таких людей? (Так.) Їх слід вичищати; не потрібно проявляти до них поблажливості. Щодо тих, хто не може тримати язик за зубами, то, виходячи з різних проявів їхньої поведінки та того, що вони втілюють у життя, вони є маловірами в церкві, типом злих людей, яких слід вичистити. Незалежно від того, чи роблять вони це таємно, чи відкрито, щойно буде виявлено, що хтось не може тримати язик за зубами, а за своєю людськістю-сутністю він є справжнім маловіром, негайно повідомте про це лідерам і працівникам і сповістіть братів і сестер. Слід своєчасно й точно розпізнати таких людей, а потім якнайшвидше вичистити їх із церкви. Не дозволяйте їм мати жодного стосунку до церкви, її роботи чи братів і сестер; повністю вичистити їх – це правильна дія. На цьому бесіда про цей прояв людськості – нездатність тримати язик за зубами – завершується.

Чи є три типи людей, про яких ми бесідували сьогодні, серйознішими випадками, ніж два типи, про які ми бесідували раніше? (Так.) Їхні обставини гірші, їхня людськість мерзенніша й ниціша, а їхня шкода та вплив на інтереси церкви й усіх братів і сестер більші. Тому не ставтеся до цих трьох типів людей легковажно; їх слід пильно остерігатися й не потурати їм. Якщо когось буде визнано одним із цих трьох типів, його слід негайно розвінчати й розпізнати, а потім якнайшвидше розібратися з ним. Якщо він виконує важливий обов’язок, негайно знайдіть когось, хто перейме його обов’язок, а потім зніміть його з цього обов’язку та вичистіть. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Різні стани церковних братів і сестер, їхні різні прояви в різні періоди, роботу церкви та навіть деякі її внутрішні справи дозволено обговорювати та бесідувати про них лише між братами й сестрами. Це для того, щоб Божі обранці могли мати чіткіше розуміння та уявлення про принципи, яких вимагає Божий дім, і таким чином досягти здатності діяти згідно з істинами-принципами. Однак один принцип має бути зрозумілим: чи то істини, чи то принципи, що стосуються життя-входження Божих обранців, чи то приписи щодо загальних справ, – про них абсолютно не дозволено говорити невіруючим, що призвело б до того, що невіруючі коментували б і тицяли пальцями. Це абсолютно заборонено. Хтось може сказати: «Якщо це абсолютно заборонено, чи означає це, що це адміністративна постанова?». Можна сказати й так; кожен, хто розголосить інформацію, нестиме відповідні наслідки. Чому вони повинні нести наслідки? Тому що ті, хто розголошує внутрішні справи церкви, не захищають церкву чи братів і сестер, і можуть легко зрадити церкву та братів і сестер. Оскільки вони діють як зрадники та юди, до них більше не слід проявляти поблажливості чи вважати їх братами й сестрами або родиною. З ними слід розбиратися як зі зрадниками та юдами й прямо вичищати їх із церкви. Дехто каже: «Раніше я мав погану звичку бути базікою, я був схильний говорити необдумано. Тепер, коли я бачу наслідки таких дій, я більше не наважуюся говорити необдумано». Добре. Оскільки ти так сказав, за твоєю поведінкою будуть спостерігати. Якщо ти справді покаєшся й навернешся, більше не будеш необдумано передавати інформацію чи зраджувати інтереси братів і сестер, і зможеш тримати язик за зубами, Божий дім дасть тобі один шанс. Якщо знову буде виявлено, що ти це зробив, що саме ти поширив якусь інформацію, до тебе не буде проявлено жодної поблажливості – брати й сестри в церкві об’єднаються, щоб вичистити тебе. Коли це станеться, не плач і не скаржся, що тебе не попередили заздалегідь. Тепер, коли все чітко пояснено, якщо це станеться знову, Божий дім абсолютно не буде поблажливим. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Якщо ви бачите когось, хто не зрозумів, поясніть йому; дайте йому вказівки, використовуючи те, про що ми сьогодні бесідували. Якщо ви помітите, що хтось виявляє ознаки такої поведінки або хтось так чинив раніше, поговоріть із ним, попередьте його та повідомте йому про природу й наслідки таких дій, а також про ставлення Божого дому до цих справ і людей. Після того, як усе буде роз’яснено, спостерігайте за ним, щоб побачити, чи зможе він покаятися і що робитиме в майбутньому. Якщо він зміниться й більше не буде так чинити, його можна прийняти назад і ставитися до нього як до брата й сестри. Але якщо він вперто залишатиметься нерозкаяним і продовжуватиме таємно так чинити, вичищайте його, щойно виявите. Якщо виявите пару, то вичистіть обох; якщо виявите групу, то вичистіть усю групу. Не проявляйте жодної поблажливості. Дехто запитує: «Чи можу я говорити з тими в моїй родині, хто колись вірив, але пізніше був вичищений?». Схоже, тим, хто любить базікати язиком і пліткувати, нелегко себе контролювати, вони завжди вперто запитують, чи це дозволено. Як ви думаєте, це дозволено? (Ні.) Ні з ким не дозволено говорити, оскільки це легко призводить до наслідків. З усіма такими людьми слід розбиратися як з юдами. З тими, хто є невіруючими, тими, хто був вичищений, тими, хто вам близький, тими, хто заслуговує на довіру, тими, хто підтримує вашу віру в Бога, тими, хто має сприятливе враження про віру в Бога, і тими, хто номінально вірить у Бога, хто просто живе церковним життям і трохи читає Божі слова, але зовсім не виконує свого обов’язку, не можна говорити – якщо хтось це зробить, з ним розберуться як з юдою. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Хто ще входить до числа тих, хто не виконує своїх обов’язків? Чи входять сюди звичайні члени церкви? (Так.) Не забувайте про цю справу; не будьте дурними. Ви повинні добре засвоїти принципи. Не продовжуйте вірити, лише щоб зрештою стати юдою та зрадити Божий дім, зрадити братів і сестер, навіть не усвідомлюючи цього, і навіть пишаючись цим. Нездатність тримати язик за зубами й навіть зрада роботи церкви та братів і сестер – це серйозний переступ. Бог веде записи про кожного, хто чинить таке зло. Тепер, коли тобі це чітко пояснили, і ти зрозумів, якщо ти зробиш це знову, це вже не буде простим переступом; це буде порушенням адміністративної постанови, що робить тебе об’єктом для вичищення, і ти будеш позбавлений права на спасіння. Зрозуміло? (Зрозуміло.)

11 грудня 2021 року