Г. Бути схильним до помсти

Наша бесіда про прояви третього типу людей – тих, хто розпущений і нестриманий, – завершилася. Окрім людей цього типу, є багато інших, хто підпадає під категорію злих людей, і церква повинна розрізняти й вичищати всі ці типи злих людей. Далі ми обговоримо четвертий тип. Із різноманітних злих людей, яких церква повинна розрізняти й вичищати, четвертий тип становить значну проблему й завдає багато клопоту. Хто ж це такі? Це ті, хто схильний до помсти. Із фрази «схильний до помсти» очевидно, що ці люди нічого доброго собою не являють; кажучи простою мовою, вони – не подарунок. Судячи з постійних проявів і виявів їхньої людськості, а також їхніх принципів дії, їхні серця недобрі. Як каже народна приказка – їм пальця в рот не клади. Ми кажемо, що вони не з добрих; більш конкретно, ці особи не добросердечні, а носять у собі порочність, злостивість і жорстокість. Щойно хтось каже або робить щось, що зачіпає інтереси, репутацію чи статус цих осіб або ображає їх, вони, по-перше, затаюють у своїх серцях ворожість. По-друге, на основі цієї ворожості вони діють; напрям і мета їхньої дії – випустити свою ненависть і дати волю гніву. Така поведінка відома як помста. Серед людей завжди є частина таких осіб. Незалежно від того, як люди це називають, – дріб’язковістю, владністю або надмірною чутливістю, – якими б термінами не описували чи узагальнювали їхню людськість, типовим проявом їхньої взаємодії з іншими є те, що кожен, хто випадково або навмисно їх ранить чи ображає, мусить постраждати й зіткнутися з відповідними наслідками. Це як деякі люди кажуть: «Образиш їх – і тобі це так просто не минеться. Якщо ти зачепиш або пораниш їх, не думай легко втекти». Чи існують такі особи серед людей? (Так.) Безумовно, існують. Незалежно від того, що трапляється, і чи варто через це гніватися або бути дріб’язковим, ті, хто схильний до помсти, вносять це у свій щоденний порядок денний, ставлячись до цього як до справи надзвичайної важливості. Хто б їх не образив, це неприйнятно, і вони вимагають сплати відповідної ціни, що є їхнім принципом ставлення до людей, до будь-кого, кого вони вважають ворогом. Наприклад, у церковному житті деякі люди бесідують про свій стан або нормально бесідують і діляться своїм досвідом, обговорюючи свої стани й розбещеність. Роблячи це, вони ненавмисно зачіпають стани й розбещеність інших. Можливо, той, хто говорить, не має такого наміру, але той, хто слухає, бере це до серця. Ця особа не може правильно зрозуміти чи сприйняти почуте, і вона схильна до розвитку мстивого мислення. Якщо вона не відпускає цю справу й наполягає на нападах і помсті, це спричинить проблеми для церковної роботи, тому цю справу треба вирішувати своєчасно. Доки в церкві є злі люди, неминуче виникатимуть завади, тому до інцидентів зі злими людьми, що заважають церкві, не можна ставитися легковажно. Навмисно чи ні, але якщо ти зачепиш їх або раниш, вони не залишать це просто так Вони думають: «Ти говориш про свою власну розбещеність, навіщо згадувати мене? Ти говориш про своє самопізнання, навіщо розвінчувати мене? Розвінчування моєї розбещеності змушує мене втратити обличчя й гідність, ставить мене в незручне становище серед братів і сестер, змушує мене втратити престиж і шкодить моїй репутації. Ну що ж, я тобі помщуся; змушу тебе поплатитися! Не думай, що мене легко скривдити, не думай, що мною можна попихати лише тому, що моя сім’я бідна, а мій соціальний статус невисокий. Не вважай мене за якогось слабака; я не той, кого можна легко зачепити!». Облишмо на мить те, як саме вони мстяться; давайте просто розглянемо самих цих людей: коли вони стикаються з цими дрібними справами – справами, які є звичайними в церковному житті, – вони не тільки не можуть правильно ставитися до цих справ чи розуміти їх, але й затаюють ненависть і чекають нагоди, щоб помститися, навіть вдаючись до безпринципних засобів для здійснення своєї помсти. Що це говорить про їхню людськість? (Вона злостива.) Чи є вони добрими людьми? (Ні.) Найкращий тип людей – це ті, хто може приймати істину. Коли вони чують, як інші бесідують і діляться своїм досвідом, вони розмірковують: «У мене теж є ця розбещеність. Те, що вони описують, схоже на мій стан. Чи навмисно вони розвінчують мене, чи ненавмисно говорять про щось, що випадково нагадує мій стан, я сприйму це правильно – я послухаю, як вони це пережили, як вони шукають істину, щоб розв’язати цей стан, і як вони практикують і входять». Це людина, яка справді приймає істину. Людина, якій це вдається трохи гірше, почувши це, може подумати: «Чому розбещений характер, який вони розпізнають, такий самий, як мій стан? Вони говорять про мене? Ну, нехай говорять. Зрештою, я не зазнав жодних збитків, і більшість людей, мабуть, усе одно не знає. Можливо, вони просто говорять про себе, і це просто збігається з моїм станом; у нас усіх однаковий стан». Вони не приймають це близько до душі, не затаюють у серці ненависті й не плекають мстивого мислення. Однак у недобрих, злих людей усе інакше. Інші сприйняли б ту саму справу як звичайну, із відповідним поводженням і ставленням. Звісно, добрі люди, які приймають істину, розв’язали б її ініціативно й позитивно. Звичайні люди, хоч і не розв’язують її позитивно, не затаюють ненависті, а тим більше не прагнуть помсти. Але в цих недобрих людей така звичайна й абсолютно пересічна справа може викликати внутрішнє сум’яття, не даючи їм заспокоїтися. Те, що вони породжують, є не позитивним чи звичайним, а порочним і нечестивим; вони прагнуть помсти. Яка причина їхньої помсти? Вони вважають, що люди навмисно обмовляють їх злостивими словами, розвінчуючи реальні ситуації про них, а також їхню потворну сторону та їхню розбещеність. Вони сприймають сказане людьми як навмисне, тому вважають їх своїми ворогами. Тоді вони вважають, що вправі використати помсту, щоб залагодити справу, застосовуючи різні засоби для досягнення своїх мстивих цілей. Хіба це не порочний характер? (Так.) У церковному житті, коли брати й сестри говорять про свої стани, більшість слухачів може поділяти їхні почуття й приймати це від Бога. Лише ті, хто відчуває відразу до істини й має нечестивий характер, почувши це, породжують ворожість і навіть мстиве мислення, докорінно викриваючи свою природу-сутність. Щойно виникає мстиве мислення, за ним слідує низка мстивих учинків і дій. Коли розгортаються акти помсти, що стається зі стосунками між людьми? Вони перестають бути належними. І хто в цьому справжня жертва? (Людина, якій вони мстяться.) Правильно. Справжні жертви – це ті, хто бесідує про своє досвідне свідчення. Схильні до помсти люди тоді використовуватимуть слова чи дії в різних ситуаціях, щоб судити тих, хто, на їхню думку, розвінчує їх або таїть на них ворожість, нападати на них і навіть підставляти їх чи обмовляти. Схильні до помсти люди не просто тимчасово затаюють ненависть у своїх серцях, і на цьому все; вони шукають і навіть створюють усілякі нагоди, щоб помститися тим, хто є об’єктом їхньої помсти, тим, до кого вони вороже ставляться, і тим, кого вони вважають шкідливими для себе. Наприклад, якщо під час виборів лідерів людина, до якої вони вороже ставляться, відповідає принципам використання людей у Божому домі й придатна для обрання лідером, їхня ворожість змусить їх судити й засуджувати цю людину та нападати на неї. Вони можуть навіть робити дрібні капості в неї за спиною або робити щось їй на шкоду, щоб помститися. Коротко кажучи, їхні засоби здійснення помсти різноманітні. Наприклад, вони можуть знайти на когось компромат і обмовляти його, вигадувати про ту людину чутки через перебільшення й безпідставні плітки або сіяти розбрат між тією людиною та іншими. Вони можуть навіть зводити наклеп на ту людину перед лідерами, стверджуючи, що у виконанні своїх обов’язків вона не є відданою і чинить спротив у негативі. Усе це насправді є навмисними вигадками, створеними на порожньому місці. Подивіться, як через їхні підозри й непорозуміння щодо тієї людини виникає стільки невиправданих учинків і дій; усі ці прояви поведінки походять від їхньої схильної до помсти природи. Насправді, коли та людина ділилася своїм досвідним свідченням, це зовсім не було спрямовано проти них; у цьому не було жодної злостивості щодо них. Лише тому, що вони відчувають відразу до істини й мають порочний характер, схильний до помсти, вони не дозволяють іншим розвінчувати їх, а також не дозволяють обговорювати пізнання себе, розбещені характери чи говорити про свою сатанинську природу. Коли обговорюються такі теми, вони лютують, вважаючи, що їх розвінчують і що це спрямовано проти них, і тому в них розвивається й формується мстиве мислення. Прояви того, як така людина здійснює свою помсту, зовсім не обмежуються лише однією обставиною. Чому Я так кажу? Тому що такі особи мають порочну природу; ніхто не може їх зачіпати чи провокувати. Їм від природи притаманна агресивність до будь-кого й будь-чого, подібно до скорпіона чи сороконіжки. Отже, незалежно від того, чи хтось навмисно або ненавмисно провокує чи ображає їх своїми словами, якщо вони відчувають, що втратили своє обличчя чи престиж, вони вигадуватимуть способи повернути їх собі, що призведе до низки мстивих дій.

Далі Я побесідую про інші прояви схильних до помсти людей. Деяких людей обтинають лідери, бо ті недбало виконували свої обов’язки, і через це вони затаюють невдоволення. Скажіть Мені, чи виправдане їхнє обтинання? (Так.) Воно цілком виправдане й нормальне. Якщо ти недбало виконуєш свій обов’язок, завдаючи шкоди церковній роботі, і не дієш відповідно до принципів, а хтось виступає, щоб розвінчати й обітнути тебе, це виправдано, і ти повинен це прийняти. Однак схильні до помсти люди не тільки відмовляються це прийняти, а й затаюють невдоволення. Щойно лідери йдуть, вони починають лаятися: «Чим ти вихваляєшся? Хіба не тим, що в тебе офіційна посада? Якби в мене була така посада, я б упорався краще за тебе! Обтинаєш мене, та хто ти такий? Я ненавиджу тебе за те, що ти мене обтинаєш. Я проклинаю тебе, щоб тебе переїхала машина, щоб ти захлинувся на смерть напоєм, щоб ти подавився на смерть їжею. Я проклинаю тебе, щоб ти помер у муках! Ти смієш мене обтинати? На землі немає нікого, хто б насмілився мене обітнути!». Коли тих лідерів обтинають вищі лідери через якісь справи, ці схильні до помсти люди зловтішаються з їхнього нещастя і стають надзвичайно щасливими, наспівуючи мелодію й думаючи собі: «Ну як? Ти вихвалявся, а тепер отримуєш відплату! Хто б мене не обітнув, я зроблю його життя нестерпним!». Що ви думаєте про таких людей? (Вони злостиві.) Яким би виправданим не було їхнє обтинання, вони не можуть його прийняти. Вони наполегливо сперечаються й захищаються, а потім і далі недбало виконують свої обов’язки, залишаючись невиправними, незважаючи на неодноразові застереження. Якщо ти завжди дієш недбало, у Божому домі тебе просто обітнуть; якщо ти на своїй роботі у мирському світі й дієш недбало, тебе можуть зрештою звільнити, і ти втратиш засоби до існування. Здебільшого в Божому домі принцип полягає в тому, щоб бесідувати про істину й підтримувати з любов’ю, дозволяючи більшості людей прагнути до істини й нормально виконувати свої обов’язки. Насправді серед лідерів і працівників лише меншість може зіткнутися із суворим обтинанням. Більшість людей діє на основі віри, усвідомлення, совісті й розуму, приймаючи Боже проникливе спостереження, і не робить серйозних помилок, тому вони не стикаються із суворим обтинанням. Однак бути обітнутим – це добре; скільки людей стикається з обтинанням, особливо від Вишнього? Це чудова нагода для самопізнання та життєвого зростання. Віруючі повинні принаймні розуміти значення обтинання, визнаючи його як щось добре. Навіть якщо обтинання від певних осіб не зовсім відповідає принципам, змішане з особистими схильностями й запальністю, ти все одно повинен досліджувати себе, щоб побачити, які аспекти твоїх дій не відповідають принципам, і позитивно це прийняти; це тобі допоможе. Але ці злі люди не можуть прийняти навіть виправданого обтинання. Навіть якщо вони не вдаються до дій, щоб помститися, їхні серця сповнені величезного невдоволення, і вони сиплють прокльонами й лаються. Коли ті, хто їх обітнув, стикаються з власним обтинанням або потрапляють у біду, вони щасливіші за дитину, що святкує Новий рік. Це прояв злих людей. Є також деякі люди, які змагаються у виконанні свого обов’язку; вони часто не дотримуються принципів і діють недбало, що призводить до безплідного виконання їхніх обов’язків. Коли лідери бесідують про їхні проблеми й обтинають їх, схильні до помсти люди не можуть правильно ставитися до цієї справи. Хоча внутрішньо вони й визнають свою недбалість і відсутність принципів у виконанні обов’язків, у відповідь на обтинання в них усе одно виникають думки й дії, спрямовані на помсту. Згодом вони пишуть листи, у яких зводять наклеп на лідерів, хапаючись за деякі їхні вчинки та вияви розбещеності, щоб перебільшити й доповісти вищим інстанціям у спробі домогтися відсторонення лідерів. Якщо їхня мета не досягнута, вони вставляють палиці в колеса й спричиняють завади за лаштунками, вперто опираючись упорядкуванням лідерів. Вони не думають про церковну роботу, про принципи, яких вимагає Божий дім, чи про ефективність виконання обов’язку; їм важливо лише дати волю гніву. Вони відмовляються слухати будь-кого, навіть відкидаючи зауваження лідерів і працівників. Хоча вони не заперечують і не опираються в обличчя, за лаштунками вони можуть виплескувати негатив, кидати свою роботу на знак протесту й хапатися за будь-який важіль, щоб використати його проти упорядкувань роботи Божого дому чи проти лідерів і працівників. Вони навіть поширюють уявлення; самі вони негативно налаштовані й не хочуть виконувати свій обов’язок, але також намагаються втягнути більше людей у негатив, неробство й нехтування своїми обов’язками. Який у них принцип? «Я не боюся померти; мені потрібно знайти когось, кого я потягну за собою. Лідери обтинають мене, кажучи, що виконання мого обов’язку не відповідає стандарту, – тоді я зроблю так, щоб ніхто не виконував свій обов’язок добре. Якщо в мене справи йдуть погано, то й ні в кого з вас не підуть! Лідери обтинають мене, а ви всі смієтеся з мене; я зроблю життя важким для всіх вас!» Коли вони виконують свій обов’язок недбало або всупереч принципам, і хтось повідомляє про це лідерам, вони розслідують цю справу: «Хто на мене доніс? Хто наскаржився на мене лідерам? Хто тісно спілкується з лідерами? Якщо я дізнаюся, хто доніс на мене вищим лідерам, я не буду з тією людиною церемонитися! Я їй цього так не залишу!». Вони не тільки здатні на різкі висловлювання, а й, звісно, можуть здійснити такі погрози. У цих осіб багато мерзенних і підлих тактик для помсти. Вони не тільки хапаються за будь-який важіль, щоб судити й засуджувати інших; деякі навмисно крадуть зарядний пристрій для ноутбука людини, якій хочуть помститися, не даючи їй змоги зарядити ноутбук і перешкоджаючи виконанню її обов’язку. Інші навмисно додають багато солі в чиюсь їжу, щоб її неможливо було їсти. Ці грубі засоби помсти, поширені серед невіруючих, також застосовуються злими людьми в церкві. Їхні методи здійснення помсти виходять далеко за ці межі, включаючи деякі безпринципні тактики, яких ми ніколи раніше не бачили; ми лише наводимо кілька простих прикладів. Серед них деякі особи навмисно створюють проблеми, перешкоди й труднощі для інших; це звичайне явище. У кожній групі, за різних обставин і в різному середовищі порочний характер схильних до помсти людей постійно проявляється. Мстиві прояви злих людей і антихристів ще очевидніші. Доки в церкві є злі люди й антихристи, Божі обранці, які щиро вірять у Нього й прагнуть до істини, зазнаватимуть завад. Кожен день присутності злих людей і антихристів – це день, коли церква не знає спокою: добрі люди зазнаватимуть нападів і витіснення; зокрема, ті, хто прагне до істини, зіткнуться з ворожістю та помстою злих людей і антихристів. Як злі люди й антихристи мучать інших і мстяться їм? По-перше, вони націлюються на тих, хто прагне до істини й дотримується принципів. Ці злі особи чітко усвідомлюють, що лише ті, хто прагне до істини, є для них найшкідливішими. По-перше, люди, які розуміють істину, можуть їх розрізнити; щойно вони зроблять щось погане, їх розгледять ті, хто розуміє істину. По-друге, за присутності людей, які розуміють істину, їхні лихі вчинки будуть дещо обмежені, що ускладнить їм досягнення своїх цілей. Із цієї точки зору, лише ті, хто прагне до істини, є захисниками церковної роботи. За присутності тих, хто прагне до істини, антихристи та злі люди не наважуються діяти тиранічно й мусять проявляти певну стриманість. Таким чином, ті, хто прагне до істини, є кісткою в горлі антихристів і злих людей, більмом на оці, і саме тому вони вигадують способи помститися.

Коли злі люди мстяться, вони виявляють порочний характер, будучи нерозсудливими й позбавленими раціональності. Ті, хто провів із ними деякий час і зрозумів їх, певною мірою їх побоюються. Розмовляти з ними потрібно з надзвичайною обережністю та ввічливістю, виявляючи надмірну повагу. Їх потрібно постійно задобрювати й догоджати їм, і на будь-які їхні проблеми чи вади не можна вказувати прямо. Натомість ці проблеми потрібно обговорювати обхідним шляхом, улесливо, а після розмови їх ще й треба похвалити, кажучи: «Хоча в тебе є ця вада чи недолік, ти вчишся навичкам швидше за нас, твої професійні здібності сильніші за інших, а твоя ефективність роботи вища за нашу. Я бачу твої вади як сильні сторони». Їм навіть доводиться лестити. Навіщо це робити? Зі страху перед їхньою помстою. Так ці злі особи стають задоволеними, і вони відчувають умиротворення в своїх серцях. Щоб уникнути їхньої помсти, більшість людей боїться порушувати будь-які проблеми, які вони в них помічають, віч-на-віч, і не наважуються повідомляти про ці проблеми. Навіть коли очевидно, що вони шкодять інтересам Божого дому та що церковна робота затримується через їхню впертість і безрозсудне свавілля, або навіть коли помічаються деякі викривлення в їхньому напрямку та принципах, ніхто не наважується заперечувати чи повідомляти про них вищим інстанціям. Через їхній порочний характер і схильну до помсти людськість інші їх дещо побоюються, відчуваючи гнів, але надто боячись висловитися про це. Розмови з ними мають бути особливо ввічливими й тактовними, із винятково добрим, ніжним і витонченим ставленням до них. Коли люди говорять до них із повагою та ввічливістю, поступаючись їм, вони почуваються комфортно всередині. Однак якщо хтось говорить прямо, розвінчуючи їхні проблеми й пропонуючи поради, вони відчувають відразу, сприймаючи це як неповагу, як те, що інші мають до них заперечення чи ворожість. Це спонукає їх мститися людині й мучити її; вони мусять її знищити й зганьбити її ім’я. Якщо та людина потрапить до їхніх рук, добром це для неї не скінчиться. Чи страшні такі люди? (Так.) Якщо ти їх не розумієш і образиш, вони затаять на тебе образу, обмірковуючи помсту навіть під час їжі та сну. Щойно ти потрапиш у їхнє поле зору, біда неминуча, оскільки вони сповнені рішучості помститися. Хоча зовні вони можуть говорити з тобою як і раніше, у той момент, коли вони замислюють помсту, усе, що ти раніше робив чи говорив їм, стає для них зброєю. Вони ставитимуться до тебе як до ворога, мстячись потроху, доки не відчують, що достатньо помстилися й повністю задоволені. Ось наслідок спілкування зі злими людьми.

Схильні до помсти люди, судячи з їхніх різноманітних учинків, а також принципів і методів, якими вони керуються в житті й поведінці, становлять загрозу майже для кожного. Винятком є ті, хто до всіх ставиться з добротою та люб’язністю й не дотримується жодних принципів у стосунках, – такі особи в безпеці біля порочних людей. Однак ті, хто має хоч трохи совісті чи почуття справедливості, більшою чи меншою мірою відчуватимуть загрозу в присутності схильних до помсти людей. У важких випадках вони можуть зазнати фізичної шкоди або навіть зіткнутися із загрозою для життя, тоді як у легших випадках – зазнати словесних нападок, наклепу чи сфабрикованих звинувачень. Усе це – загальні вияви та прояви порочного характеру людей, схильних до помсти. Судячи з їхніх загальних проявів, такі люди також спричиняють завади серед братів і сестер та в церкві. Майже кожен, хто спілкується із цими мстивими людьми, стає об’єктом їхньої помсти і, майже незмінно, жертвою. Схильні до помсти люди мають порочний характер; вони – бомба уповільненої дії, що може вибухнути будь-якої миті. Хоча вони можуть слідувати за натовпом, виконуючи свої обов’язки та ведучи нормальне церковне життя, але, судячи з їхньої людськості, вони можуть будь-коли прагнути помсти й становити загрозу для інших, змушуючи людей боятися їх і остерігатися. Хіба це вже не становить завади для більшості? (Так.) Щоб не образити їх, догодити їм і уникнути їхньої злопам’ятності та помсти, люди мусять завжди стежити за виразом їхніх облич і вслухатися в прихований зміст їхніх слів, намагаючись зрозуміти їхні наміри, цілі та напрямок, коли ті говорять. Якщо подивитися з цього боку, то хіба більшість людей не лише зазнає від них завад, а й перебуває під їхнім контролем? (Так.) Отже, судячи з природи цієї справи, хіба такі схильні до помсти особи – не злі люди? (Так.) Цілком очевидно, що їх слід характеризувати як злих людей. Якщо хтось намагається зрозуміти ситуацію з такими особами, більшість боїться говорити про них правду й на кожне запитання про них відповідає ухильно, на кшталт «усе гаразд», не наважуючись ні повідомляти про їхні проблеми, ні говорити про них чи оцінювати їх. Хіба це не проблемна ситуація? Дехто каже: «Такі злі люди можуть мститися будь-коли й будь-де; хто наважиться їх провокувати? Ба більше, вони завжди заявляють, що мають зв’язки як у злочинному світі, так і в законних колах, погрожуючи, що якщо хтось їх образить, то для такої людини це добром не скінчиться, вони покажуть їй, де раки зимують, і змусять усю її родину померти жахливою смертю. Тому ніхто не наважується їх провокувати. Нехай роблять, що хочуть, а ми просто сподіватимемося на краще для себе». Ти бачиш, у церкві складається така ситуація, що фактично означає, що вони вже контролюють цих людей. Бачачи їхній порочний характер у прагненні до помсти, люди не наважуються звинувачувати їх чи обтинати, ані давати їм правдиву оцінку. У розмовах із ними доводиться ретельно підбирати слова зі страху їх образити, і навіть говорити конкретно про їхні справжні прояви за їхньою спиною – страшенно лячно. Чого люди бояться? Вони бояться, що їхні слова дійдуть до вух мстивої людини, і та їм помститься. Сказавши щось, вони б’ють себе по лобі й кажуть: «Ой, ні, я сьогодні бовкнув зайве. Тепер чекай, мені перепаде. Чому я не можу тримати язика за зубами?». Відтоді вони живуть у постійному страху й тривозі, як на голках, і, перебуваючи поруч із такою людиною, завжди спостерігають за нею, міркуючи: «Чи знає він, що я сказав? Чи дійшло це до його вух? Чи його ставлення до мене таке ж, як і раніше?». Що більше вони розмірковують, то більше непокояться, і що довше це триває, то більшим стає їхній страх, тож вони вирішують, що краще просто уникати його, думаючи: «Я не можу ризикувати, провокуючи його, але принаймні можу його уникати. Незалежно від того, знає він, що я сказав, чи ні, хіба я не можу просто триматися від нього подалі?». Цей страх стає настільки всеосяжним, що вони не наважуються навіть відвідувати зібрання, уникаючи будь-якого місця, де може бути ця порочна людина, навіть якщо саме там вони мусять виконувати свій обов’язок, – душа в них сховалася в п’яти.

Як слід розбиратися з тими злими людьми, що схильні до помсти? (Вичистити їх.) Це досить просто: лише два слова – вичистити їх, – і справу зроблено. Якщо їх вичистити, і більшість радітиме, відчуваючи глибоке задоволення, то рішення їх вичистити було правильним. Раніше, під час зібрань, присутність злих людей означала, що більшість людей була скованою під час бесіди; вони боялися, що неправильне слово може образити злих людей, тому вони остерігалися їх і уникали під час розмови. Під час зібрань виникло негласне правило: якщо хтось подавав знак очима, тему швидко змінювали. Ось якою була ситуація. Щойно схильних до помсти людей вичистили, у церкві настав мир, церковне життя стало нормальним, і стосунки між людьми також повернулися до норми. Брати й сестри тепер могли вільно молитовно читати Божі слова й ділитися ними, а також вільно ділитися своїми досвідними свідченнями, не перебуваючи під чиїмось контролем, нікого не боячись і не зважаючи на вираз чийогось обличчя. Виходячи з цього результату, чи правильно було вичищати таких злих людей? (Так.) Абсолютно. Їх слід вичищати. Без їхнього вичищення життя для всіх стало б нестерпним, і багато хто боявся б відвідувати зібрання. Деякі боязкі особи могли б навіть страждати від кошмарів, постійно бачачи уві сні, як їх душать злі демони. Вони завжди були б надмірно обережними під час зібрань, ніколи не наважуючись говорити, не маючи змоги відчути себе розкутими й вільними. Відколи злих людей вичистили, вони повністю змінилися: тепер вони наважуються говорити під час зібрань, стали активнішими під час бесіди й почуваються розкутими та вільними. Хіба це не добре? (Так.) Таких мстивих осіб із порочним характером легко розрізнити. Зазвичай, поспілкувавшись із кимось понад шість місяців, кожен повинен відчути й чітко побачити, чи є людина такою; це стає очевидним після певного часу, проведеного з нею. Лідери і працівники в церкві не повинні бути пасивними, розбираючись із такими злими людьми. Що означає не бути пасивними? Це означає не чекати, доки вони викличуть загальне обурення, увівши в оману деяких людей і вчинивши лихі вчинки, перш ніж розбиратися з ними, – це було б занадто пасивно. Тож коли найкращий час розбиратися зі злими людьми? Це коли невелика кількість людей уже постраждала й відчуває до них сильну відразу та остерігається їх, і коли їх повністю охарактеризовано як злих людей. У цей момент із ними слід негайно розібратися й вичистити їх, щоб запобігти заподіянню шкоди ще більшій кількості людей, а також щоб боязкі не злякалися до смерті або не спіткнулися через них. Що тут найважливіше? Якщо дозволити злим людям занадто довго спричиняти завади в церкві, кінцевим результатом буде те, що вони контролюватимуть церкву та Божих обранців. Якщо дійде до цього, постраждають усі. Щоб уникнути шкоди для всіх, коли частина людей постраждала або коли в декого розвинулася сильна огида до таких осіб і вони розкусили їх, визначивши як злих, схильних до помсти людей, церковні лідери повинні своєчасно їх вичистити. Вони не повинні чекати, доки злі люди вчинять численні лихі вчинки й викличуть громадське обурення, перш ніж вирішити діяти, – це було б занадто пасивно; і хіба такі церковні лідери не були б нікчемами? (Так.) Виконуючи таку роботу, церковні лідери повинні бути особливо чутливими до станів, проявів і виявів таких осіб, швидко розкушуючи їхні характери, а потім визначаючи, що це злі люди, яких слід вичистити, і розбираючись із ними якомога швидше. Якщо на початку охарактеризувати неможливо, то необхідно зосередитися на спостереженні, приділяючи пильну увагу їхнім словам, поведінці та манерам, намагаючись збагнути їхні думки та тенденції їхніх дій. Щойно буде виявлено, що вони мають намір здійснити свою помсту, слід негайно вжити заходів для їхнього вичищення, щоб ще більше людей не зазнали шкоди й не постраждали від актів помсти.

Деякі церковні лідери кажуть: «Ми не боїмося злих людей; окрім Бога ми нікого не боїмося. Що нам злі люди? Ми навіть сатани не боїмося, ані арештів і переслідувань великого червоного дракона, то чому ми повинні боятися злих людей? Зла людина – це лише дрібний демон, навіщо її боятися? Ми просто залишимо їх у церкві, й нехай більшість братів і сестер постраждають. Постраждавши, вони розвинуть уміння розрізняти, а з умінням розрізняти вони більше не будуть зв’язані й сковані такими злими людьми. Це було б чудово!». Чи може більшість досягти такого духовного зросту? (Ні.) Вони не можуть. Їхня віра занадто слабка, істин вони розуміють надто мало, і їхній духовний зріст занадто малий. Побачивши злих людей, вони їх уникають, не наважуючись образити. Окрім страху смерті та цінування власного життя, більшість людей також захищає свої різноманітні плотські інтереси; вони не здатні здобути вміння розрізняти чи виносити уроки з різноманітних учинків злих людей. Таким чином, ця ідея в корені непрактична й не може дати жодних результатів. Якщо в церкві з’являється зла людина, і більшість уже розпізнала й визначила, що це зла людина, скільки людей, що мають почуття справедливості, виступлять уперед, порвуть зі злою людиною, боротимуться з нею та захищатимуть інтереси Божого дому? Який це відсоток? 10%? Якщо не 10%, то 5%? (Приблизно так.) Це означає, що в групі з двадцяти людей може знайтися одна людина, яка виступить уперед, щоб боротися зі злою людиною, розвінчувати її та кидати їй виклик Божими словами, вступати в дебати й вичищати її з церкви. Такі особи – герої серед Божих обранців, ті, хто має великі заслуги перед церквою. Деякі лідери і працівники бояться розбиратися зі злими людьми. Чи підходять такі люди для своїх ролей? Чи придатні вони свідчити для Бога? Коли вони чують про злу людину, яку потрібно вичистити з церкви, вони кажуть: «Вичищати її – це трохи клопітно. Я раніше був із нею досить добре знайомий. Вона знає, де я живу та хто в моїй родині вірить у Бога. Якщо я її виключу, вона неодмінно мені помститься». Як ви думаєте, чи заслуговують такі люди бути лідерами і працівниками? (Ні.) Виявивши злу людину, яку потрібно вичистити, вони насамперед думають про власні інтереси, боячись помсти злої людини. Вони не замислюються над тим, чи може зла людина, знаючи деякі місця зібрань і контактну інформацію братів і сестер, зрадити церкву чи братів і сестер після вичищення, а також як цьому запобігти. Їхня головна турбота – не інтереси Божого дому, а страх, що зла людина, знаючи їхню сімейну ситуацію, може продати їхню родину й негативно вплинути на неї. Чи є свідчення в таких лідерів і працівників? (Ні.) Деякі лідери і працівники бачать, як злі люди поводяться тиранічно й намагаються контролювати церкву, але не наважуються висловитися. Натомість вони йдуть на компроміс і ухиляються, не наважуючись розбиратися зі злими людьми. Побачивши злих людей, вони лякаються так, ніби побачили злого демона з трьома головами й шістьма руками, і не захищають інтереси Божого дому. Тим часом деякі звичайні брати й сестри мають певне почуття справедливості, володіють сміливістю та вірою, щоб виступити й розвінчати злих людей, виявивши їх, не боячись, що вони їм помстяться. Однак таких людей у церкві занадто мало. 5%, про які ви всі згадували раніше, можуть бути перебільшенням, а не стриманою оцінкою. Із цієї точки зору, яке ставлення більшості до схильних до помсти людей із порочним характером? (Більшість дбає про власну безпеку.) Вони насамперед думають про те, щоб захистити себе, не замислюючись, як виступити й боротися зі злими людьми, щоб захистити інтереси Божого дому та братів і сестер, зосереджуючись лише на самозбереженні. На яку проблему вказує це самозбереження? (Такі люди дуже егоїстичні.) З одного боку, це відображає глибоко егоїстичну людськість, а з іншого – показує, що віра більшості людей у Бога занадто слабка. Вони на словах заявляють: «Бог володарює над усім; Бог – наша підтримка», але, стикаючись із реальністю, вони відчувають, що не можуть покластися на Бога й мусять сподіватися на себе, віддаючи пріоритет власному самозбереженню, що вони вважають найвищою мудрістю. Підтекст такий: «Ніхто не може мене захистити, навіть Бог ненадійний. Де Бог? Ми Його не бачимо! Ба більше, я не знаю, чи захистить мене Бог. А що, як Він мене не захистить?». Віра людей така жалюгідна. Вони постійно проголошують: «Бог володарює над усім; Бог – наша підтримка», але коли щось стається, вони лише прагнуть самозбереження, нездатні виступити, щоб боротися із сатаною та бути непохитними у своєму свідченні, не маючи навіть такої віри. Віра людей така жалюгідна; ця справа так само повністю її викриває. Їхній духовний зріст ось такий малий. Щодо тих злих, схильних до помсти людей, то якщо є кілька осіб, які хочуть їх розвінчати, але почуваються ізольованими, безсилими й бояться, що злі люди їх придушать, їм слід об’єднатися з кількома лідерами і працівниками або братами й сестрами, що вміють розрізняти. Об’єднавши зусилля, вони матимуть абсолютну впевненість у перемозі. Тоді вони зможуть розвінчувати й аналізувати вчинки та поведінку таких злих людей, дозволяючи більшості розрізнити й чітко побачити справжні обличчя злих людей, щоб усі змогли об’єднатися серцем і розумом і спільно вичистити злих людей. Раніше ви згадували, що коли з’являються злі люди, приблизно один із двадцяти серед Божих обранців може мати почуття справедливості, щоб говорити по справедливості й наважитися виступити та вичистити таких злих людей. Один із двадцяти – це занадто мало; якщо церква складається лише з десяти людей, як вони очистять її від злих людей? Вони не зможуть; ці десять людей опиняться під контролем злих людей і терпітимуть від них знущання, що неприпустимо. Було б чудово прагнути, щоб один із десяти або навіть один із п’яти людей мав сміливість виступити й боротися зі злими людьми! Постійне прагнення захистити себе призводить не лише до втрати свідчення перед сатаною, а, що ще гірше, до втрати можливості здобути істину перед Богом. У церкві з однією злою людиною постраждає принаймні частина людей; якщо злих людей двоє, постраждає більшість; а якщо владу тримає антихрист із кількома поплічниками й посіпаками, то постраждають усі Божі обранці в церкві. Хіба не так? (Так.) Одна людина, що повстає проти злих людей, – це одна одиниця сили, а десять людей, що повстають проти злих людей, – це десять одиниць сили. То як ви думаєте, кого злі люди бояться більше: одну людину чи десять? (Десятьох.) Тоді, якщо двадцять, тридцять чи п’ятдесят людей виступлять проти злих людей, хто зрештою переможе? (Брати й сестри.) Зрештою переможуть брати й сестри. Хіба це не робить вичищення злих людей набагато легшим? У кількості – сила, цей простий принцип має бути зрозумілим усім вам. Тому розрізнення та вичищення злих людей – це не лише відповідальність певного лідера чи працівника, а колективна відповідальність усіх Божих обранців у церкві. Завдяки зусиллям лідерів і працівників, а також співпраці Божих обранців у вичищенні злих людей, усі зможуть насолоджуватися добрими днями. Якщо злих людей не вичищати, а залишати в церкві в надії на їхнє покаяння, але через пів року чи рік не видно жодного покращення, і вони продовжують спричиняти нестерпні завади Божим обранцям, – це результат прояву милосердя до злих людей. Дозволяти злим людям поводитися тиранічно й контролювати церкву – це те саме, що віддавати себе в руки злих людей, а також віддавати братів і сестер у їхні руки, дозволяючи їм вільно контролювати Божих обранців і тяжко їм шкодити. Чи легко зрозуміти й здобути істину в середовищі, де владу тримають злі люди й антихристи? (Ні.) Час дорогоцінний. Вичистивши злих людей якомога швидше, ти зможеш якнайшвидше відновити мир, насолоджуватися належним церковним життям і зрозуміти більше істини. Якщо ти не вичистиш злих людей, вони як скажені собаки спричинятимуть завади й руйнування серед людей, говорячи й роблячи все, що забажають. Це позбавляє тебе часу на здобуття істини, а це означає, що твій час і виконання твого обов’язку опиняються під контролем злих людей. Це добре чи погано? (Погано.) Теоретично всі знають, що це погано, але, стикаючись зі злими людьми, що заважають церкві, вони вже так не думають, зосереджуючись лише на тому, щоб не стати жертвою їхніх підступів чи тяжкої шкоди. Якщо всі Божі обранці в церкві так боятимуться злих людей, церква легко потрапить під контроль злих людей і антихристів, і Божі обранці також опиняться під їхнім контролем. Чи зможуть вони тоді бути спасенні Богом? Важко сказати. Якщо в церкві немає двох-трьох людей, які розуміють істину й єдині серцем і розумом у свідченні про Бога та служінні Йому, це безнадійна церква, і це трагічна ситуація.

Схильність до помсти – це прояв лихої поведінки, і це один із учинків і проявів, породжених порочним характером. Такі особи, коли вони демонструють цю конкретну поведінку, повинні характеризуватися як злі люди. Звісно, деякі люди через свою дріб’язковість, брак прозорливості або через те, що вони були новонаверненими й не розуміли істини, завжди чіплялися до дрібниць, плекали ненависть до тих, хто був до них недоброзичливий або завдав їм шкоди, або колись використовували якісь засоби для помсти певним особам. Але почувши, що схильні до помсти люди є злими людьми й підлягають вичищенню з церкви, вони змінюють свої думки, потай навертаються всередині й виявляють певну поміркованість і стриманість у своїй поведінці. Скажіть Мені, чи вважається, що такі люди – з числа злих людей? (Ні.) Що на це вказує? (Їхня здатність навернутися.) Про що свідчить їхня здатність навернутися? Про те, що вони можуть приймати істину; це добре явище. Чому ми кажемо, що вони можуть приймати істину? Тому, що почувши істину в цьому аспекті й усвідомивши, що прагнення помсти є проявом злих людей, вони розмірковують над своїм розбещеним станом, визнають свою розбещену сутність, а потім каються перед Богом, діють згідно з Божими словами й стримують свою поведінку. Це прояв прийняття істини. Злі люди, про яких ми тут говоримо, не приймають істини. Як би ясно ти не бесідував із ними про істину, вони її не приймають; вони залишаються впертими, відмовляючись когось слухати. Навіть якщо ти попередиш їх: «Твої вчинки призведуть до вичищення», – їм байдуже, і вони продовжують робити по-своєму, і ніхто не може їх змінити. Коли ти їх розвінчуєш, вони не визнають своїх провин. Коли ти кажеш їм, що вони мстиві, що вони злі люди й повинні бути вичищені, вони все одно не полишать свого лиходійства й точно не навернуться. Що це за люди? Це ті, хто відчуває відразу до істини. Вони зовсім не приймають істини – незалежно від того, як характеризується їхній характер-сутність, як розвінчуються їхні лихі вчинки чи як із ними розбираються, вони залишаються непорушними, абсолютно не схилять голови й не визнають своїх помилок і, звісно, не відступляться. Це небажання навернутися. У чому сутність небажання навернутися? У відмові приймати істину. Якби вони могли прийняти хоча б одне правильне твердження або один аспект істини, вони не продовжували б уперто йти хибним шляхом до кінця. Вони б змінили курс, визнали свої помилки й певною мірою відмовилися б від того, на чому раніше наполягали. Оскільки вони злі люди, оскільки вони злі люди з порочним характером, коли з такого характеру в них виникає прагнення помсти, вони не лише відмовляються приймати те, що розвінчується Божими словами, обтинання чи таку характеристику, а, навпаки, наполягають на своєму до кінця. Вони не планують приймати охарактеризування чи розвінчання й не мають наміру визнавати свою розбещеність. Звісно, не визнаючи своєї розбещеності, вони також не планують відмовлятися ні від своєї поведінки та вчинків прагнення помсти, ані від своїх принципів власної поведінки. Вони – повністю й цілковито злі люди. Хіба такі злі люди – не дияволи? (Так.) Вони – дияволи, що безперечно мають сутність сатани. Ти не можеш їх змінити. Чому їх не можна змінити? Основна причина – їхня абсолютна відмова приймати істину. Вони відкидають навіть найменшу істину, будь-яке правильне твердження, позитивне слово чи позитивну річ. Навіть якщо вони на словах визнають Божі слова істиною та позитивними речами, їхні серця зовсім не приймають істини, і вони не планують практикувати й переживати Божі слова, щоб змінити свої способи жити як людина та вчинки. Іноді вони можуть на словах визнати, що їхні дії повністю ґрунтуються на філософії сатани, але вони все одно абсолютно не приймуть істини. Кожен, хто бесідує з ними про істину, стикається з їхньою крайньою відразою і навіть ненавистю та осудом, і кожен, хто розвінчує та розрізняє їх, стає об’єктом їхньої ненависті та помсти, незалежно від того, хто це, – навіть власних батьків вони не пошкодують. Хіба вони не остаточно втрачені? (Так.) Вони остаточно втрачені. Чи шкода їх вичищати? (Ні.) Таких осіб необхідно вичищати або виключати. Ось, по суті, і всі прояви тих, хто схильний до помсти; це їхні характеристики, їхні характери, їхні способи та методи дій і їхні розумові процеси, а також їхнє ставлення до істини – по суті, це все. Вплив, який вони мають на церкву та на братів і сестер, уже обговорювався, тому немає потреби знову про це бесідувати. На цьому бесіда про прояви четвертого типу людей – людей, схильних до помсти, – завершується.