Д. Щоб жити за рахунок церкви

Далі ми побесідуємо про п’яту мету: вірити в Бога, щоб жити за рахунок церкви. Ця тема життя за рахунок церкви вам усім знайома, чи не так? (Так.) Які прояви в людей, що живуть за рахунок церкви? За якими проявами ми можемо визначити, що їхня мета віри в Бога має домішки, що вони не слідують за Богом щиро й не намагаються досягти спасіння, що вони прийшли не для того, щоб на основі віри в існування Бога та готовності прийняти Боже спасіння прагнути до істини, приймати істину та практикувати Божі слова задля досягнення мети, що полягає в отриманні спасіння, а натомість прийшли, щоб жити за рахунок церкви? Що означає жити за рахунок церкви? Поверхове значення дуже ясне. Це означає приєднатися до деномінації через релігійну віру, щоб вирішити питання, пов’язані з повсякденним життям, і проблему забезпечення їжею. Це найстисліше й найсуттєвіше визначення виразу «життя за рахунок церкви», і це також найясніше визначення. Отже, які прояви, що демонструють ці люди, підтверджують, що вони не істинні віруючі, а натомість прийшли, щоб жити за рахунок церкви? Деякі люди мають майстерність у певній справі та здатність працювати, як нормальна людина, але вони бачать, що це суспільство несправедливе та що в ньому нелегко заробляти на життя. Щоб заробити гроші на утримання всієї родини, потрібно рано вставати й пізно лягати, терпіти багато труднощів і зносити багато кривд, – треба бути тактовним і гнучким, а також достатньо безжальним і поганим, і треба мати хитрощі та здібності, – і лише тоді можна забезпечити собі стабільні засоби до існування й утвердитися в суспільстві. Подивіться на тих, хто працює: незалежно від галузі й незалежно від того, чи належать вони до вищого, середнього чи нижчого соціального класу, заробляти на життя нелегко. Ті «білі комірці» створюють видимість людської подоби: мають гламурну зовнішність, високі посади, престижну освіту, великі зарплати та привілеї, і всі їм заздрять, але кожна перешкода, з якою вони стикаються на робочому місці, – це випробування. Працювати в будь-якій сфері нелегко. Бути фермером і обробляти землю ще важче. Фермери так тяжко працюють, але отримують лише стільки їжі, щоб прогодувати свої сім’ї, у них немає грошей, щоб купити одяг та інші необхідні речі чи відремонтувати свої будинки, а коли вони хочуть витратити трохи грошей, їм доводиться покладатися на продаж овочів або розведення худоби, щоб це зробити, – бути фермером ще нужденніше! Як кажуть невіруючі: «Гроші важко заробити: народитися легко, а життя прожити – не мед з’їсти», – заробляти на життя дуже важко. Деякі люди не мають засобів до існування, і вони бачать, що невіруючі дуже погані, і думають, що ті, хто має релігійну віру, простодушні, і що заробляти на життя в церкві може бути трохи легше, тому вони використовують можливість, коли Божий дім проповідує Євангеліє, щоб проникнути в церкву. І, почувши, що тим, хто виконує обов’язки, надають їжу, вони приходять виконувати обов’язок. Деякі люди, які хочуть виконувати обов’язок, думають: «Я – годувальник у своїй родині. Доки є кому обробляти землю вдома, і доки забезпечуються витрати моєї родини на прожиття, я виконуватиму свій обов’язок». Їхня головна мета віри в Бога й виконання обов’язку – отримати достатньо їжі та теплого одягу для виживання, мати триразове харчування й більше не покладатися на роботу та заробіток грошей для утримання себе; для них усе гаразд, доки їм допомагає церква та брати й сестри. Щоб досягти цієї мети, вони роблять усе, що церква їм доручає. Є також деякі люди, які, увійшовши до церкви, починають вчитися бути лідерами та проповідувати. Вони багато читають Божі слова, багато їх переписують і запам’ятовують, а запам’ятавши, вчаться проповідувати іншим і допомагати людям вирішувати проблеми. Вони всіма можливими способами намагаються допомогти кожному й сподіваються, що отримавши від них допомогу, люди самі простягнуть їм руку допомоги та відчують до них вдячність, вислухавши їхні проповіді та слова Божі, які вони проповідують, а отже, нададуть їм милостиню та допомогу. Наприклад, якщо в них немає грошей, щоб заплатити вдома за воду та електроенергію, брати й сестри можуть допомогти їм заплатити, а якщо в них немає грошей, щоб заплатити за навчання своїх дітей або покрити медичні витрати для своїх хворих батьків, церква або брати й сестри можуть надати їм ці кошти, тому що ці люди виконують обов’язок. Так вони почуваються спокійно, вірячи в Бога, і відчувають, що їхня віра в Бога того варта, що вона не завдала їм жодних збитків і що вони досягли своєї мети. Вони безперервно дякують Богові у своїх серцях, кажучи: «Це все божа благодать, божа милість. Дякую богові!». Щоб «відплатити» за Божу любов, вони «підкоряються» розпорядженням церкви, і доки їх забезпечують їжею та грошима на прожиття, вони виконуватимуть будь-яке завдання – їхня мета полягає лише в тому, щоб натомість забезпечити собі стабільні засоби до існування. Щойно церква нехтує їхніми життєвими потребами й не вирішує їхніх труднощів своєчасно, вони стають незадоволеними. Їхнє ставлення до роботи церкви та до обов’язків, доручених їм Божим домом, негайно змінюється. Вони кажуть: «Так не піде, я мушу йти заробляти гроші. Раніше в мене не було можливості заробляти гроші, бо я виконував роботу церкви. Я навіть часто ризикував бути заарештованим великим червоним драконом, особисто з’являючись для виконання цієї роботи, і мене всюди знають. Тепер мені незручно заробляти гроші. Що мені робити?». У такій ситуації вони активно викладають свої труднощі та вимоги братам і сестрам, навіть простягаючи руку й висуваючи вимоги до Божого дому. Деякі люди не мають грошей на прожиття чи на старість, але вони не вирішують цих проблем самі. Натомість вони хочуть покладатися на докладання зусиль у Божому домі, щоб заробити гроші на прожиття. Деякі люди ідуть ще далі: вони не лише просять Божий дім забезпечити їхні витрати на прожиття та на виховання дітей і утримання батьків, а й просять грошей на медичні витрати. Деякі люди навіть просять у Божого дому грошей на погашення своїх кредитів – їхні вимоги стають дедалі надмірнішими, і їм справді не соромно просити про таке. Після того як деякі люди починають вірити в Бога й приєднуються до церкви, гроші, які виплачує Божий дім на покриття їхніх витрат, і додаткові кошти, яких вони активно вимагають, перевищують суму, яку вони заробляють своєю працею. На підставі того, що ці умови виконуються, на перший погляд здається, ніби вони виконують роботу, доручену їм Божим домом, із самовідданістю та великою вірністю. Однак щойно ці блага зменшуються або зникають, їхнє ставлення змінюється. Їхнє ставлення до роботи, дорученої церквою, змінюється залежно від ставлення до них братів і сестер і від розміру фінансової допомоги, яку їм надає Божий дім. Щойно благодать, якою вони насолоджуються, зникає або її забирають, їх більше не видно за виконанням своїх обов’язків. Із самого початку своєї віри в Бога ці люди вираховують, як обманом можуть здобути місце в Божому домі і, закріпившись тут, «по праву» насолоджуватися милостинею та допомогою братів і сестер, а також допомогою від Божого дому та його забезпеченням їхнього повсякденного життя. Вони абсолютно не присвячують себе щиро Богові, вони абсолютно не приходять, щоб присвячувати себе беззастережно, – натомість вони приєднуються до церкви з однією-єдиною метою: жити за її рахунок і забезпечувати собі прожиття. Якщо їм не вдається досягти цієї мети так, як вони того бажають, вони швидко стають ворожими й швидко виявляють своє справжнє обличчя – обличчя маловіра. Із самого початку своєї віри в Бога вони не приходять із щирістю; вони не слідують щиро за Богом, не зрікаються речей і не присвячують себе Богові охоче, не просячи винагороди й не вимагаючи нічого натомість. Навпаки, вони приходять вірити в Бога зі своїми власними вимогами, намірами та метою – з рішучою метою жити за рахунок церкви й покладатися на братів і сестер і на церкву як на засіб заробітку, бо ж ці люди вірять у Бога. Якщо їм не вдається досягти цієї мети чи виконати її так, як вони того бажають, вони знаходять інший шлях, або йдучи на роботу, або займаючись бізнесом. Хіба немає таких людей? (Є.) У церкві є певна кількість людей такого типу. На початку, коли Божий дім або брати й сестри дають їм щось як милостиню, наприклад одяг, предмети першої необхідності чи гроші, вони зовні здаються збентеженими, але насправді всередині сяють від радості. Наприклад, припустімо, що вони приймають одного чи двох братів і сестер або виконують свій обов’язок з повною зайнятістю, і тому Божий дім або брати й сестри надають певну милостиню та фінансову допомогу їхнім родинам. Вони почуваються при цьому досить щасливими й задоволеними, думаючи, що вірити в Бога корисно й вигідно, і що вони нічого не втратили. З часом їхні серця стають дедалі жадібнішими, їхні руки простягаються все далі, і вони стають дедалі безсоромнішими – скільки б їм не давали, вони ніколи не задоволені. Спочатку їм соромно приймати речі, але з часом вони відчувають, що це певною мірою виправдано, а потім починають обурюватися, що цього недостатньо. Пізніше вони прямо вимагають, щоб Божий дім давав певну суму; інакше вони не зможуть вижити й, отже, не зможуть виконувати свої обов’язки. Хіба їхня жадібність не зростає дедалі більше? (Так.) Насолоджуючись такою великою благодаттю, вони не лише не думають про те, щоб відплатити за неї, а й дедалі більше вимагають від Божого дому. Вони вважають, що це Божий дім їм винен, що це брати й сестри їм винні, і що цілком правильно, щоб їм давали милостиню та фінансову допомогу. Якщо їм дають менше або якщо вони отримують це пізніше, вони незадоволені. Вони приймають будь-яку суму грошей і будь-які речі, які їм дають, відчуваючи, що це цілком правильно. Продовжуючи виконувати свій обов’язок довше, вони ще більше відчувають, що їм щось належить, і починають вимагати, щоб Божий дім надавав їм висококласні мобільні телефони та комп’ютери. Вони також вимагають, щоб Божий дім установив у їхніх будинках кондиціонери та надав таку техніку, як мікрохвильові печі та посудомийні машини. Вони навіть вимагають, щоб Божий дім купив їм будинок і надав автомобіль, а дехто просить служницю. Їхні вимоги зростають, а жадібність збільшується, і врешті-решт вони висувають сміховинно надмірні вимоги й наважуються просити про що завгодно. Вони думають: «Я присвятив себе божому дому й доклав зусиль у своїй вірі в бога. Я – частина божого дому. Ви, люди, даєте так багато приношень богові – яка шкода в тому, щоб дати мені частку? Ба більше, якщо ви дасте мені частку, це буде не задарма; я також докладаю зусиль у божому домі й ризикую, я також терплю труднощі й плачу ціну. Хіба не правильно, щоб я насолоджувався цими речами? Тому божий дім повинен беззастережно виконувати мої вимоги, він повинен давати мені все, що мені потрібно, і не повинен бути скупим». Скажіть Мені, хіба це не прояви життя за рахунок церкви? Хіба такі люди не є маловірами? (Так.) Точна характеристика цих вчинків – життя за рахунок церкви. Що означає жити за рахунок церкви? Це означає видирати гроші та майно в Божого дому під виглядом віри в Бога й вимагати винагороди від Божого дому під виглядом докладання зусиль для Божого дому та виконання обов’язку. Ось що означає жити за рахунок церкви. Чи можуть такі люди прагнути до істини? (Ні.) Чому вони зрікаються речей, докладають зусиль і терплять труднощі? Щоб виконувати обов’язок? Чи практикують вони істину? (Ні.) Вони докладають зусиль і терплять труднощі зовсім не для того, щоб виконувати свій обов’язок, а виключно для того, щоб забезпечити собі прожиття, і вони абсолютно не дозволяють нікому себе критикувати – вони просто хочуть виправдано жити за рахунок церкви. Це люди, які живуть за рахунок церкви.

Ті, хто живе за рахунок церкви, вірять у Бога лише для того, щоб забезпечити собі прожиття, щоб отримати засоби до існування. Чи є навколо вас люди, які живуть за рахунок церкви? Розкажіть про їхні прояви. (Я стикався з такою людиною. Спочатку він здавався трохи розумним і сповненим ентузіазму, тому церква доручила йому проповідувати Євангеліє. У той час його родині було важко, тому церква надала йому певну допомогу. Однак пізніше з’ясувалося, що він витрачав гроші безпринципно, марнуючи їх на те, на що не слід, і не заощаджуючи там, де міг. Коли брати й сестри бесідували з ним про істини-принципи, він був незадоволений і внутрішньо дуже опирався. Оскільки він неправомірно використовував гроші Божого дому, церква внесла розумні корективи відповідно до розпоряджень і положень Божого дому, зменшивши надану йому фінансову допомогу. Як наслідок, він утратив колишню енергію для виконання свого обов’язку й ставав дедалі недбалішим. Пізніше церква перестала йому допомагати, і його серце більше не лежало до виконання обов’язку. Він увесь час думав про те, як працювати й заробляти гроші. Він навіть позичав гроші в братів і сестер, стверджуючи, що йому потрібно купити машину та вкласти гроші в заснування компанії, і кажучи, що це зробить проповідування Євангелія зручнішим і приведе більше людей. Очевидно, що цими словами він обманював і вводив людей в оману; він використовував привід проповідування Євангелія, щоб виманювати гроші в братів і сестер.) Як розібралися з цією людиною? (Його відразу виключили.) Це було правильне рішення. Це і є життя за рахунок церкви. Коли люди, які живуть за рахунок церкви, вперше приходять до віри в Бога, вони здаються дещо сповненими ентузіазму й трохи присвячують себе, і в цей час їхні вимоги невисокі – їм достатньо просто отримувати їжу. Але з часом вони перестають задовольнятися тим, що їм дають, і починають висувати дедалі вищі вимоги, а якщо їхні вимоги не виконуються, вони починають хитрувати й не бажають служити. Коли вони трохи виконують свої обов’язки, за ними навіть доводиться наглядати, інакше вони роблять це недбало. Зрештою, коли з’ясовується, що від послуг, які вони надають, більше шкоди, ніж користі, їх відсіюють. Дехто каже: «Чому Божий дім не виявляє до них любові?». Щодо виявлення любові також є принципи. Ті люди – маловіри, вони не читають Божих слів, не приймають істини, вони постійно хитрують і недбало виконують свої обов’язки, і вони не слухають, коли бесідують про істину, не приймають жодного обтинання, і можна сказати, що вони невиправні. Отже, з ними можна розібратися, лише вичистивши й відсіявши їх. Якщо лідери і працівники виявляють таку людину, вони повинні своєчасно вжити щодо неї заходів, а якщо таку людину виявляють брати й сестри, вони повинні своєчасно повідомити про це лідерам і працівникам. Це обов’язок кожного з Божих обранців. Щойно підтверджується, що ця людина живе за рахунок церкви, що вона лише прагне забезпечити собі прожиття і що вона є маловіром, що вона відмовляється працювати, коли їй не дають грошей, стає незадоволеною та ворожою, вважаючи, що їй недостатньо платять, і виконує трохи роботи лише тоді, коли їй платять достатньо, до неї не слід виявляти жодної поблажливості – її необхідно вичистити! Якщо говорити точно, такі люди навіть не гідні надавати послуги в Божому домі. Якщо ти не платитимеш їм, вони не захочуть надавати послуги; але доки ти їм платиш, навіть якщо вони усвідомлюють, що лише надають послуги, вони все одно будуть готові це робити. Але які послуги можуть надавати ці маловіри? Вони навіть не можуть добре надавати послуги, і їхні послуги не відповідають стандарту, тому їх слід відсіяти. Отже, перше, що потрібно зробити, щойно розпізнавши, що вони належать до людей, які живуть за рахунок церкви, – це розібратися з ними й виключити їх із церкви як злих людей. Це анітрохи не надмірно; це повністю відповідає принципам Божого дому щодо вичищення та виключення людей. Чи потрібно давати такій людині шанс покаятися? Чи потрібно залишати її, щоб поспостерігати за нею? (Ні.) Чи здатна вона покаятися? (Ні.) Це саме її природа; вона ніколи не покається. Вона – поріддя сатани. Серед поріддя сатани є один тип людей із природою диявольського негідника, який хоче жити за чужий рахунок, де б він не був, і не займається жодною належною роботою, куди б не пішов, а лише прагне обманювати й дурити людей. Він бачить, що віруючі в Бога мають людськість, і припускає, що цих людей легко обдурити, тому приходить у Божий дім, щоб жити за рахунок церкви. Він і не здогадується, що Божий дім давно розпізнав його, остерігається його та має принципи поводження з такими людьми, як він. Коли його спроби жити за рахунок церкви зазнають невдачі, він спалахує люттю від збентеження, виявляючи своє справжнє обличчя. У цей момент ти зрозумієш, чому Божий дім не дає таким людям шансу покаятися: тому, що вони не мають людськості й не здатні змінитися. Вони – диявольські негідники, про яких говорять невіруючі. Тому Божий дім розбирається з такими людьми, прямо вичищаючи або виключаючи їх і ніколи не приймаючи їх назад у церкву. Чи доречно розбиратися з ними як зі злими людьми? (Так.) На цьому ми завершуємо нашу бесіду на цю тему.

Е. Задля пошуку притулку

Далі ми побесідуємо про шосту мету, шостий тип маловірів, яких слід вичищати або виключати з церкви: тих, чия мета віри в Бога – шукати притулку. Дехто каже: «Які прояви того, що люди шукають притулку? Хіба є ті, хто вірить у Бога, щоб знайти притулок? Чи справді існують такі люди?». Чи чули ви коли-небудь, щоб хтось казав: «Церква – це місце притулку; люди вірять у Бога, щоб знайти притулок»? Багато людей у релігії так кажуть. Щодо суті цього вислову, чи є різниця між ним і метою, яку ми збираємося проаналізувати, – «вірити в Бога, щоб знайти притулок»? (Так.) У чому різниця? Від чого вони шукають притулку? (Ті, хто щиро вірить у Бога, також мають певні домішки, прагнучи до істини; вони також сподіваються уникнути лиха чи труднощів і здобути трохи миру. Однак тип людей, про який ідеться в шостому пункті, вірить у Бога виключно для того, щоб знайти притулок, і в них немає ані найменшої справжньої віри в Бога. Ось у чому різниця.) Різниця тут у тому, що в першому випадку мета віри в Бога має домішки, а в другому віра в Бога має єдину мету – пошук притулку. Окрім цієї відмінності, є також відмінність у тому, від чого вони шукають притулку. Деякі люди мають домішки, змішані з їхньою метою віри в Бога; вони вірять у Бога, щоб уникнути лих, утекти від лих або щоб Бог захищав їх і наглядав за ними, і тоді вони можуть об’єктивно уникнути деяких небезпек і лих. Саме цих лих вони прагнуть уникнути. Тип людей, про який ідеться в цій шостій меті, про яку ми бесідуємо, – це ті, чия мета віри в Бога полягає в пошуку притулку – притулку від ширшого кола речей. Для них те, що є найреальнішим, виходить далеко за межі уникнення великих катастроф, які ще не сталися. Тож які ж проблеми для них найреальніші? Це такі речі, як зіткнення з грізними ворогами в суспільстві, судові процеси, образа урядовців чи впливових людей, порушення закону, війна чи різні лиха, що відбуваються в їхній країні, або зіткнення з деякими людьми чи подіями, що загрожують їхньому життю чи безпеці їхньої родини, тощо. Зіткнувшись із такими ситуаціями, вони знаходять церкву, яку вважають гідною довіри та надійною, щоб знайти там притулок; це і є пошук притулку, про який ідеться в шостій меті. Тобто, коли вони стикаються з деякими труднощами в повсякденному житті, що загрожують їхньому життю, родині, роботі, кар’єрі тощо, вони приходять до церкви, щоб знайти притулок, шукаючи допомоги сили, яка складається з великої кількості людей. Це і є віра в Бога з метою пошуку притулку, як згадується в шостій меті. Хіба це не відрізняється від домішок істинних віруючих? (Так.) Ці люди вірять у Бога для того, щоб знайти притулок, шукати допомоги в церкви. Тобто вони сподіваються, що церква зможе простягнути їм руку допомоги, і, окрім фінансової допомоги, вони також вимагають, щоб церква надавала їм захист, підтримку та поміч. Деякі такі люди також хочуть використовувати вплив, статус і репутацію церкви в суспільстві, щоб протистояти нечестивим режимам або нечестивим силам, які завдають шкоди тим, хто вірить у Бога, і пригнічують їх; таким чином вони хочуть захистити своє життя чи засоби до існування. Це їхня мета віри в Бога. Чи є такі люди? Вони вважають, що церква – це гарне місце притулку, яке можна відокремити від політики та суспільства, і вони думають, що, коли їм потрібна допомога, церква може щиро й доброзичливо простягнути руку допомоги, щоб надати їм будь-яку фінансову підтримку, заступитися за них, захистити їх, представляти їх у судах і боротися за їхні права та інтереси. Ось із якою метою ці люди вірять у Бога. Чи є на сьогодні такі люди в церкві? Чи чули ви про таких людей? У закордонних церквах, безумовно, є такі люди. Ці люди вірять у Бога й приєднуються до церкви лише з метою пошуку притулку. Вони не розуміють, що таке віра, і тим більше не цікавляться істиною. Однак коли вони стикаються з труднощами й не можуть знайти жодної допомоги в суспільстві, вони думають про церкву й вважають, що церква – це місце, де вони можуть безпечно знайти притулок, найкращий шлях до втечі та найбезпечніше місце, тому вони обирають вірити в Бога й увійти до церкви, щоб досягти своєї мети – уникнути лиха.

Зараз лиха стають дедалі більшими, і в людей немає можливості вижити. Є ті, хто обирає вірити в Бога виключно заради уникнення лих. Вони вірять, що Бог існує, але не мають ані найменшої любові до істини. Якщо такі люди приходять вірити в Бога, чи повинна церква їх приймати? Багато людей не бачать цього питання чітко й думають, що будь-кого, хто вірить в існування Бога, церква повинна приймати. Це жахлива помилка. Рішення церкви прийняти когось повинно ґрунтуватися на тому, чи може ця людина прийняти істину й чи є вона об’єктом Божого спасіння, а не на тому, чи бажає вона вірити в Бога. Є багато дияволів, які хотіли б отримати благословення й знайти шлях уперед через віру в Бога – чи повинна церква приймати й таких людей? Це не схоже на проповідування Євангелія в період Благодаті, коли приймали будь-кого, доки він вірив; існують принципи та обмеження Божих адміністративних постанов щодо того, кого приймає церква в період Царства. Ким би людина не була, якщо вона не любить і не приймає істини, її не можна прийняти. Чому таких людей не приймають? Таких людей не можна приймати насамперед тому, що ми не можемо чітко бачити їхнього походження чи того, що вони за люди насправді. Усі знають, до яких поганих наслідків для церкви призвело б, якби церква допустила до себе диявола, злу людину жахливої нечестивості. Ба більше, вірячи в Бога, ми повинні розуміти Його наміри, кого Він спасає, а кого відсіює. Із яких людей складається церква? Вона складається з тих людей, які приймають Боже спасіння, із тих, хто любить істину, із тих, кого приймає Бог. Бог не спасає тих, хто нещиро вірить у Нього й не приймає істини, бо неприйняття істини – це проблема з природою людини, і така людина від сатани й ніколи не зміниться. Отже, таких людей ніколи не можна приймати до церкви. Якщо хтось приймає до церкви злу людину, диявола, то ця людина є слугою сатани. Вона прийшла навмисно, щоб зруйнувати й знищити роботу церкви, і вона є ворогом Бога. Прийняти до церкви такого диявола, ворога Бога, – це образити Божий характер і порушити Його адміністративні постанови, і Божий дім абсолютно не терпітиме цього. Злих людей, дияволів, не можна приймати до церкви – це одна з чітких позицій і вимог церкви щодо роботи з проповідування Євангелія. Церква не несе жодної відповідальності за прийняття тих, хто обирає вірити в Бога, щоб уникнути лиха, і ніколи не повинна приймати тих, хто анітрохи не приймає істини, бо Бог не спасає таких людей. Кожен, хто не визнає слів Всемогутнього Бога як істину, кожен, хто опирається істині й відчуває до неї відразу, є злою людиною, і Бог таких не спасає. Щодо тих, хто визнає Бога в своєму серці, але не любить істини й належить до маловірів, які насичуються з хлібів, то церква ніколи не повинна приймати жодного з них. Це не кажучи вже про тих безпринципних людей суспільства, які хотіли б прийти шукати притулку в церкві, – їх тим більше не слід приймати. Це тому, що церква – не благодійна організація, а місце, де Бог виконує роботу спасіння людини. Робота церкви не має нічого спільного з урядом країни. Громадські організації переконують людей робити добро й складати зброю – це заради країни, і це не має жодного стосунку до церкви. Якщо хтось наважиться привести до церкви невіруючу злу людину, диявола чи маловіра, ця людина образить Божий характер і порушить Його адміністративні постанови. Кожного, хто приведе до церкви злу людину, диявола, Божий дім повинен вичистити або виключити. Це чітка позиція церкви щодо роботи з проповідування Євангелія. Коли ці злі люди, дияволи, захочуть прийти шукати притулку в Божому домі, їм слід сказати, що вони помилилися дверима, що вони обрали не те місце. Церква, безумовно, не прийме їх. Це чітка позиція церкви щодо невіруючих, які хотіли б знайти притулок. Це було чітко роз’яснено? (Так.) Тоді як нам слід поводитися з такими людьми? Що доречно їм сказати? Ти кажеш: «Незалежно від країни, існують товариства Червоного Хреста, заклади соціального забезпечення, притулки та буддійські храми, а також деякі волонтерські групи в суспільстві. Якщо ти стикаєшся з проблемами й відчуваєш, що маєш кривди, які необхідно розв’язати, ти можеш звернутися по допомогу до цих організацій. Крім того, ти можеш просити політичного притулку чи притулку для біженців в уряду, а якщо твої фінансові умови дозволяють, ти можеш найняти адвоката, щоб він допоміг тобі у твоїй справі. Але це церква; це місце, де працює Бог, місце, де Бог спасає людей, а не місце для твого притулку. Таким чином, твій вхід до церкви є недоречним, і твоє перебування тут марне. Бог не приймає таких людей, і церква їх також не приймає. Які б труднощі не мали невіруючі, вони повинні шукати допомоги в благодійних організаціях, організаціях із надання допомоги чи органах соціального захисту в суспільстві – ці організації займаються служінням людям, наданням милостині та допомогою іншим. Які б скарги чи вимоги ти не мав, ти можеш розповісти їм або звернутися до уряду. Це найдоречніші місця для тебе». Церква не приймає жодних маловірів і невіруючих. Якщо хтось особливо «люблячий», нехай він прийме таких людей особисто, і на цьому все; він може пасти таких людей самостійно, і Божий дім не втручатиметься в це. Деякі люди можуть запитати: «Тоді чому церква проповідує Євангеліє? Яка мета проповідування Євангелія?». Проповідування Євангелія – це Боже доручення. Потенційні одержувачі Євангелія – це ті, хто шукає Бога й шукає істинний шлях, хто прагне Божої появи, хто любить істину й може прийняти істину, і хто справді вірить у Бога, – лише цим людям можна проповідувати Євангеліє. Щодо тих, хто не шукає Бога, хто приходить не для того, щоб прийняти істину, а щоб знайти притулок, то їм Євангеліє не проповідується. Деякі безтолкові люди не можуть у цьому розібратися й впадають у сум’яття, коли з ними щось трапляється, – це ті безтолкові, які ніколи не зрозуміють Божих намірів.