Підсумуймо риси опортуністів. Їхня перша риса полягає в тому, що вони не ставляться дуже серйозно до питання існування Бога. Якщо ти запитаєш їх, чи існує Бог, вони скажуть: «Мабуть. Але нічого страшного, якщо ні. Я тут просто для того, щоб побачити, чи справдяться пророцтва, які зробив бог, і чи прийдуть великі катастрофи». У їхніх думках і поглядах їхнє ставлення таке, що неважливо, існує Бог чи ні. Хіба не смішно, що вони вірять у Бога й приєднуються до церкви? (Так.) Їхня віра в Бога – це проста віра, це наче гра, і вона не пов’язана з істиною чи їхнім життєвим шляхом. Їм насправді байдуже, існує Бог чи ні; добре, якщо Він є, і добре, якщо Його немає. Деякі люди спростовують їх, кажучи, що Бога не існує, і вони не засмучуються й не ненавидять таких людей. Якщо люди кажуть, що Бог існує, вони кажуть: «Якщо він існує, то існує. У будь-якому разі, якщо ти віриш, то він існує; якщо не віриш, то ні». Це їхній погляд. Чи є такі люди справжніми віруючими? Вони маловіри, чи не так? (Так.) Існує Бог чи ні – для них це не має значення, тож чи є щирість у їхній вірі в Бога? Вони не можуть бути щирими. Яка перша риса опортуністів? (Вони не ставляться дуже серйозно до питання існування Бога.) Це перша риса.

Яка друга риса опортуністів? Це те, що вони не дуже серйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей. Вони не розрізняють, які висловлювання, люди, справи та речі є позитивними, а які – негативними, і не ставляться до цього серйозно. Для них добрі речі можна видати за погані, а погані – за добрі, як у приказці невіруючих: «Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою»; ця приказка для них є правильною. Якщо ти запитаєш їх, що таке істина, вони точно не скажуть, що Божі слова є істиною, бо вони цього не визнають. Що вони скажуть? Їхній справжній погляд полягає в тому, що брехня, повторена тисячу чи десять тисяч разів, стане правдою, тобто якщо багато людей щось скажуть, вони повірять, що це правда. Це як кажуть невіруючі: «Спочатку у світі не було шляху, але коли більше людей почало ходити, утворився шлях». Їм байдуже, що є правильним чи неправильним, справедливим чи нечестивим; вони вірять, що той, хто має великі здібності, є правим, а той, хто нікчемний і некомпетентний, є негативним. Вони абсолютно не визнають, що все, що Бог говорить і робить, – це позитивні речі, і не визнають, що те, що Бог вимагає від людей утілювати в життя, – це реальності позитивних речей. Ці люди навіть виголошуватимуть таку облуду: «Ти кажеш, що бог є істиною, а божі слова є реальністю всіх позитивних речей. Чи означає це, що у світі немає позитивних речей? Хіба у світі також немає позитивних речей та істин?». Хіба це не нісенітниця? Хіба це не облуда? (Так.) Ці люди не беруть Божі слова за критерій для своїх слів чи вчинків. Наприклад, коли вони висловлюють облуду, а ти їм заперечуєш, вони скажуть: «Ти вважаєш, що ти правий, а я вважаю, що я правий, тож нехай кожен залишиться при своїй думці. Що хто вважає добрим, те й є правильним». Що це за погляд? Хіба це не просто спроба згладити суперечності? (Так.) Це дурний і безтолковий погляд; ці люди несерйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей. Що означає несерйозно ставитися до цього? Це означає, що вони не можуть визнати від серця, що всі позитивні речі, про які говорить Бог, пов’язані з істиною, відповідають істині та походять від Бога, а негативні речі, про які говорить Бог, суперечать істині та походять від сатани. Вони не приймають цього факту й завжди хочуть розмити поняття. Щоб уникнути розрізнення іншими та засудження, вони ніколи не ставляться серйозно до розрізнення позитивних і негативних речей, ніколи не викривають своїх справжніх поглядів і завжди говорять двозначно, ніколи не кажучи людям, що вони насправді думають. Вони говорять різне залежно від того, з ким розмовляють, повністю пристосовуючись до ситуації за потреби. Ці люди, в усіх відношеннях, не цікавляться істиною чи існуванням Бога. Це другий прояв опортуністів: вони не дуже серйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей.

Які ще характеристики мають ці опортуністи? Такі люди завжди вирішуватимуть, залишатися їм чи йти, залежно від того, як розвиваються події, і вони особливо вправно пристосовуються до обставин. Коли вони приєднуються до церкви, вони вже ретельно підготувалися, розробивши план свого відходу та продумавши свої перспективи, спланувавши кожен крок. У своїх серцях вони прораховують і планують, що робити, якщо Божі слова здійсняться, і що робити, якщо вони не здійсняться через певну кількість років. Люди такого типу ніколи повністю не присвячують себе церковній роботі після вступу до церкви. Натомість вони постійно спостерігають за розвитком церкви, за ставленням церкви до них і за її манерою поводження з ними, а також за іншими факторами, щоб вирішити, якими будуть їхні наступні кроки. Хіба думки цих людей не досить складні? (Так.) Хоча вони й приєдналися до церкви, вони завжди дивляться на це як на щось нетривале, наче вони працівники за контрактом, і вічно перебувають у стані, коли «тілом тут, а думками деінде», поки їхні голови зайняті корисливими розрахунками та таємними інтригами. Їхній вибір вірити в Бога та приєднатися до церкви – це лише вимушений компроміс, а не духовна потреба чи бажання слідувати за Богом і йти правильним шляхом людського життя, визнавши існування Бога. Їм бракує для цього віри. Ці люди вірять у Бога, займаючи вичікувальну позицію та прораховуючи в серці: «Якщо віра в бога воздасться мені сторицею в цьому житті, принесе вічне життя у світі прийдешньому та шанс спастися й увійти в Царство Небесне, то я піду за всіма й віритиму. Якщо я не зможу цього отримати, то будь-коли й за будь-яких обставин покину церкву й перестану вірити». Вони приходять до віри в Бога виключно з опортуністичною надією здобути благословення. Якщо вони не можуть отримати благословень, то будь-коли й за будь-яких обставин можуть покинути свої обов’язки та спланувати для себе інший шлях, бо їхні серця ніколи не були вкорінені в церкві, і вони ніколи по-справжньому не обирали шлях віри в Бога та слідування за Ним.

Ось три основні характеристики цих опортуністів: вони не сприймають серйозно питання існування Бога, вони не розрізняють серйозно позитивні й негативні речі й вони можуть покинути церкву будь-коли й за будь-яких обставин. Як би добре до них не ставилися брати й сестри, доки щось не відповідає їхнім інтересам або не задовольняє їхніх поточних потреб, вони можуть покинути церкву. Але коли їм нікуди йти, вони вирішують повернутися. Повернувшись, вони все одно не прагнуть до істини й можуть знову покинути церкву будь-коли. Що ж це за негідники такі? Їхні приходи та відходи видаються такими невимушеними; вони вірять у Бога нещиро. Ось такі характеристики опортуністів; за своєю сутністю вони є маловірами. Деякі люди продовжують вірити три-п’ять років, деякі – вісім-десять років, але їхня мета – лише опортуністичний пошук благословень. Такі люди непрості. Вони навіть витримали дотепер у суворому, сповненому переслідувань середовищі материкового Китаю – хіба це не схоже трохи на «спати на сушняку й лизати жовч»? Деякі люди не можуть більше витримати після десяти років віри, тому вони скаржаться: «Минуло десять років. Моя молодість змарнована в церкві. Якби я ці десять років наполегливо працював у світі, скільки б грошей я міг заробити? Можливо, я став би менеджером, і, напевно, мав би стільки активів». Тоді вони стають неспокійними. Вони вірили в Бога десять років виключно для того, щоб задовольнити свою мізерну цікавість і жагу до благословень, але вони ніколи не прагнули до істини. У результаті вони нічого не здобули. Вони шкодують, що взагалі повірили в Бога, і навіть лають себе, кажучи: «Ти дурень, ти ідіот! Ти не пішов широкою, легкою дорогою, а наполіг на тому, щоб іти цим важким шляхом. Ніхто тебе не змушував; це був твій власний вибір!». Деякі люди можуть піти навіть після десяти років віри, піти, не роздумуючи. Проживши в суспільстві два-три роки, вони виявляють, що в суспільстві не все так гладко й легко, як вони собі уявляли, а невіруючий світ не такий барвистий та ідеальний, як здавалося; їм нелегко жити будь-де у світі. Поміркувавши, вони вирішують, що в церкві все-таки краще, тому безсоромно повертаються. Повернувшись, вони кажуть: «Вірити в бога – це добре; невіруючі – погані, завжди знущаються з людей. У світі забагато страждань. У ці роки, не читаючи Божих слів, не живучи церковним життям, я впав у темряву, щодня плакав і скреготав зубами; мене життя так стерло на порох, що я вже й на людину не схожий. Краще вірити в бога!». Вони заявляють, що краще вірити в Бога, але насправді це тому, що вони почули, що в цьому світі забагато лих, і людство незабаром переживе велику катастрофу. Мати гроші, землю, машини й будинки – марно; лише ті, хто має віру, можуть спастися. Тож вони знову повертаються до віри в Бога. Хіба це не опортуністи? (Так.) Опортуністи можуть покинути церкву будь-коли. Якщо вони бачать надію отримати благословення через повернення до церкви, то також можуть будь-коли повернутися. Повернувшись, вони можуть сказати кілька слів каяття й заявити, що більше ніколи не покинуть Бога, але, побачивши, що у світі все спокійно й мирно та що вони ще можуть насолодитися кількома хорошими днями, вони можуть знову покинути церкву будь-коли. Як вони ставляться до Божого дому та церкви? Вони вважають їх вільним ринком, приходячи й ідучи, коли їм заманеться. Скажіть Мені, якщо таких людей вичищають або вони йдуть самі, чи повинна церква приймати їх назад, якщо вони захочуть повернутися? (Ні.) Їх не слід приймати назад. Прийняти їх – це помилка й порушення принципів. Такі люди не відповідають стандартам членів церкви. Вони можуть покинути церкву будь-коли, і заради здобуття благословень вони можуть знову прослизнути до церкви будь-коли, але при цьому вони ніколи не приймають істину. Це доводить, що вони не є істинними віруючими. Такі люди назавжди залишаться об’єктами для вичищання та виключення. Церква повинна вичистити їх і сказати їм: «Не шкодуй. Пішовши, ти вже не зможеш повернутися. Церква не відчинить для тебе двері вдруге. Такий принцип». Деякі люди кажуть: «Тоді вони були нерозумними, але зараз поводяться дуже добре. Вони слухняні, як ягнятко, жалюгідні, як бездомний блукалець. Щоразу, коли вони бачать братів і сестер, вони висловлюють своє каяття й почуття провини, очі в них червоні від сліз і жалю. Вигляд у них дуже жалюгідний, і їхня поведінка у визнанні провини видається дуже доброю. Дозвольмо їм повернутися». Чи є тут хоч одне речення, що відповідає принципам? (Ні.) Навіть після трьох або навіть десяти років віри вони все одно можуть рішуче й без вагань покинути церкву. Що ж це за негідники такі? Чи є вони істинними віруючими? (Ні.) Чи була в них хоч якась щирість, коли вони спочатку вирішили слідувати за Богом? Ні. Якби в них була хоч якась щирість, вони б не були настільки рішучими в намірі покинути церкву. Зазвичай у людини щонайбільше можуть виникнути такі думки, коли вона слабка, зневірена або коли в неї щось не ладиться, але вона ніколи не ухвалить рішучого рішення покинути церкву, щоб знайти інший шлях, після трьох, п’яти або навіть десяти років віри в Бога. Якщо вона може покинути церкву за власним бажанням, це свідчить, що вона не була щирою, коли спочатку прийняла істинний шлях і приєдналася до церкви; у неї були приховані мотиви та цілі – інакше цього не скажеш. Таких людей треба чітко розрізняти. Вони не є істинними віруючими. Їхня віра в Бога та слідування за Ним – це опортуністична надія здобути благословення. Такі люди характеризуються як опортуністи, і, щойно їх розпізнають, їх слід вичистити з церкви. Якщо вони не покидають церкву й продовжують ловити рибку в каламутній воді всередині церкви, то це тому, що ніхто не може розпізнати, хто вони такі. Однак завдяки сьогоднішній бесіді про різні прояви цих опортуністів лідери і працівники та Божі обранці повинні мати чітке розуміння й уміння розрізняти таких людей. Щойно виявиться, що вони ніколи не читають Божих слів і не моляться Богові, не цікавляться Божою роботою чи істинами, які висловлює Бог, не цікавляться позитивними речами й не сприймають їх серйозно, то слід бути з ними вкрай обережними. Необхідно спостерігати за їхніми мотивами та метою віри в Бога, а також з’ясовувати їхнє ставлення до церкви, до істини та до Бога. Якщо очевидно, що в них немає правильного ставлення, що вони особливо байдужі до прагнення до істини та виконання обов’язків, не виявляючи жодного інтересу, і завжди ставляться до Божих слів скептично, то можна підтвердити, що ці люди є опортуністами та маловірами. У такому разі їх не слід вважати братами чи сестрами; вони не є частиною церкви. Натомість їх слід вичистити з церкви. Вони вірять роками й досі не приймають істину; чи може бути корисно продовжувати бесідувати з ними про істину? Чи було б реалістично продовжувати чекати на їхнє покаяння? Більше не працюйте з такими людьми й не чекайте на їхнє покаяння. Якщо вони не бажають виконувати свій обов’язок і все ще хочуть вперто затягувати зі своїм відходом із церкви, то церковні лідери повинні знайти спосіб мудро їх ізолювати. Це доречно? (Так.) Щойно цих людей розпізнають як опортуністів, їх уже зараховують до лав різних злих людей і маловірів. Оскільки вони є злими людьми та маловірами, вони відповідають принципам і умовам для вичищання чи виключення з церкви. Вичистити їх раніше, безумовно, краще, ніж вичистити пізніше. Раннє вичищення дозволяє уникнути багатьох проблем, і їм самим більше не потрібно почуватися скривдженими. Таким людям слід чітко сказати: «Тобі не потрібно постійно прораховувати в серці, коли піти чи як піти, і тобі не потрібно постійно прораховувати, залишатися тобі чи йти. Божий дім і Бог не змушують людей; якщо ти хочеш піти, церква не намагатиметься вмовити тебе залишитися. Але є одна річ, яку тобі треба чітко пояснити: якщо ти впевнений, що ти не людина Божого дому й не бажаєш бути членом церкви, то йди якнайшвидше; не зволікай. Це на краще для всіх. Якщо ти віриш в існування Бога, можеш прийняти Божі слова як істину й щиро бажаєш приєднатися до церкви, то ти по праву є членом церкви. Але зараз ти ним не є. Ти прийшов заради опортунізму, і, можливо, ти сам цього не знаєш, але ми розпізнали – згідно з Божими словами, істиною та принципами церкви в поводженні з усіма видами людей – що ти є опортуністом. Ти постійно прораховуєш слушний час, щоб покинути церкву; це такий клопіт. Тобі не потрібно шукати слушний час; ти можеш піти зараз. Якщо ти завжди невпевнений щодо явлення та роботи Бога, то я тобі зараз чітко кажу: тобі більше не потрібно розмірковувати чи досліджувати, тобі не треба більше ускладнювати собі життя – ти можеш покинути церкву зараз, двері Божого дому відчинені, і Божий дім не триматиме тебе, він не змушує людей». Чи доречно так робити? (Так.) Дайте їм «вихід»; нехай вони не страждають тут щодня, як мурахи на гарячій сковороді, постійно мучачись через свої почуття, свою плоть, свої перспективи та питання залишитися чи йти. Скільки б вони не мучилися через це, це ні до чого не призводить. Вони все ще розмірковують у серці, коли піти, як піти, чи зазнають вони збитків і нещастя, якщо підуть раніше, і чи зможуть отримати благословення, якщо залишаться довше. А що, як вони підуть, а потім Божі слова здійсняться? А що, як вони не підуть, а Божі слова так і не здійсняться? Немає потреби їм постійно турбуватися й тривожитися через це. Оскільки вони не вірять у Бога зі щирою готовністю, їм слід піти якнайшвидше. Вони не повинні залишатися тут, намагаючись ловити рибку в каламутній воді, вдаючи із себе тих, ким вони не є. Скажіть Мені, чи добре дати їм таку пораду й так вирішити це питання? (Так.) Чи не буде надмірністю зараховувати опортуністів до різних злих людей, яких слід вичистити чи виключити? (Ні.) Деякі люди кажуть: «Як таких людей можна вважати злими?». Скільки хороших людей серед маловірів? В очах Бога характер-сутність тих, хто вірить у Бога й визнає існування Бога, вважається злим, не кажучи вже про тих, хто зовсім не вірить у Бога й не визнає Його існування. Тож чи буде надмірністю зараховувати їх до злих людей? (Ні.) У будь-якому разі їх усе ще називають людьми – злими людьми. Уже добре, що їх не зараховують до злих демонів. Зараховувати їх до злих людей – цілком доречно й слушно; це анітрохи не надмірність. Такі злі люди – це також один із різних типів людей, яких Божий дім має вичищати чи виключати. Це четвертий тип маловірів, чия мета віри в Бога – опортунізм.

Які основні характеристики опортуністів? Спілкуючись із такими людьми та спостерігаючи за характерами, поглядами, ставленням чи людськістю, які вони виявляють, які основні характеристики ви виявили? Підсумуйте їх. (Опортуністи спочатку приходять до віри в Бога не для того, щоб прагнути до істини. Вони чують, що Церква Всемогутнього Бога процвітає, тому вони приходять до віри в Бога лише з надією отримати якусь вигоду та благословення від Божого дому, шукаючи зиску. І якщо через деякий час вони цього не отримують, то хочуть піти. Ці люди нещиро вірять у Бога й зовсім не цікавляться вірою в Бога.) Яка найбільша проблема з опортуністами? Головна проблема в тому, що вони не цікавляться істиною, а найбільше цікавляться здобуттям благословень, тому їм найважче прийняти істину. Деякі люди кажуть: «Ти ж не можеш вичищати чи виключати їх лише тому, що вони не цікавляться істиною, чи не так?». Відсутність інтересу до істини в цих людей проявляється головним чином у тому, що вони ніколи не читають Божих слів і не бесідують про істину. Якщо вони чують, як хтось бесідує про істину й говорить про пізнання себе або шукає істину для розв’язання проблем, вони відчувають у серці особливу відразу, їм це зовсім нецікаво, і вони починають дрімати. Вони відчувають крайню відразу до цього й навіть вдаються до пустих балачок, розмов про лиха та обговорень того, як Бог являє знамення та чудеса, щоб заважати іншим бесідувати про істину. У результаті деякі з тих, хто не прагне до істини, збуджуються, коли чують ці теми, і приєднуються до обговорення. Хіба це не відверта завада церковному життю? Вони рідко читають Божі слова в повсякденному житті, а коли зрідка й читають, то, ймовірно, тому, що їх щось турбує. Вони не цікавляться зібраннями, тим, щоб їсти й пити Божі слова, чи бесідою про Божі слова. Їх хвилює лише одне: «Коли настане день божий? Коли закінчаться великі катастрофи? Коли ми зможемо насолодитися благословеннями Царства Небесного?». Вони постійно думають про це. Якщо ніхто не обговорює ці теми, вони шукають в інтернеті, а після пошуку починають поширювати це на зібраннях. Їхні серця переповнені цим. Доки вони чують, як інші бесідують на цікаві для них теми, вони можуть підхопити розмову й приєднатися до бесіди. Але щойно вони чують щось, пов’язане з істиною чи Божими словами, вони не хочуть слухати. Вони починають дрімати, а деякі навіть ідуть, тоді як інші починають соватися – вони проявляють усілякі потворні реакції. Ти кажеш: «Побесідуймо про Божі слова». Вони кажуть: «Я хочу пити, мені треба випити води». Ти кажеш: «Побесідуймо про пізнання себе» або «Нумо побесідуймо про деталі виконання обов’язків; подивімося, що про це говорять Божі слова і якими є істини-принципи». Вони кажуть: «У мене є справи. Я піду. Гарної вам бесіди». Вони знаходять усілякі відмовки, щоб відмовитися від бесіди про Божі слова та істину й відхилити її. Це чітко викриває той факт, що вони не тільки не люблять істину, а й відчувають до неї відразу та опираються їй із глибини серця. Щоразу, коли згадуються Божі слова та істина, вони не виступають відкрито проти й не сперечаються, але знаходять різні приводи, щоб відмовитися від них і уникнути їх. Хіба ці вчинки не показують чітко, що вони опортуністи? Хіба це не вказує чітко, що вони маловіри, які вірять у Бога з певною метою, заради опортунізму? (Так.) Деякі люди говорять: «Ти кажеш, що вони маловіри й нещиро слідують за Богом, то чому вони змогли вірити дотепер і все ще гарувати й терпіти труднощі заради церковної роботи?». Хіба вчинків, про які ми щойно говорили, недостатньо, щоб відповісти на це питання? Цих учинків достатньо, щоб довести, що наше розрізнення й характеризування їх є точними. Тому, щоб оцінити, чи є мета віри людини в Бога опортуністичною, слід оцінювати й розрізняти це на основі її ставлення до Бога, Божої роботи, істини та до позитивних і негативних речей. Це найточніше. Оцінювати це за їхньою зовнішньою поведінкою та вчинками – неточно й необ’єктивно. Лише їхні справжні внутрішні думки та їхнє ставлення до Бога й істини викривають проблеми; лише це є найточнішими стандартами, щоб охарактеризувати, що вони за люди. Тепер вам загалом ясна сутність тих, чия мета віри в Бога – опортунізм? Чи всі ви стикалися з такими людьми? (Так.) Таким людям краще піти якнайшвидше. Якщо вони щиро бажають служити, то їх можна знехотя залишити. Однак якщо вони не виконують своїх обов’язків і не можуть надавати послуги, а натомість створюють завади та негативно впливають на церковну роботу й церковне життя, то їх слід змусити піти якнайшвидше. Такий принцип вичищання маловірів. Божому дому потрібні люди, які щиро вірять у Бога й люблять істину; йому потрібні віддані прислужники. Йому абсолютно не потрібні маловіри чи ті, хто нерішуче спостерігає, для кількості. Церкві також не потрібен ніхто для кількості. На цьому ми закінчимо нашу бесіду на цю тему.