Пункт чотирнадцятий. Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина друга)

На минулому зібранні ми бесідували про чотирнадцяте зобов’язання лідерів і працівників: «Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Ця бесіда охопила й один із аспектів цього: що таке церква. Після бесіди про визначення церкви, чи вам ясно, як це пов’язано з чотирнадцятим зобов’язанням лідерів і працівників? (Після того як Бог побесідував про визначення церкви, ми зрозуміли, чому існують церкви, яку роль відіграє церква та яку роботу вона виконує. На основі цього ми можемо розрізняти, які люди в церкві спричиняють переривання й завади та не відіграють позитивної ролі, а потім вичищати або виключати цих людей.) Зрозумівши, що таке церква, лідери і працівники повинні знати, чому Бог засновує церкви, який вплив на людей має створення церков, яку роботу повинні виконувати церкви, з яких типів людей складається церква і які люди є справжніми братами та сестрами. Зрозумівши й пізнавши це, ви маєте базове поняття й визначення, а також основу із принципів для роботи, описаної в чотирнадцятому зобов’язанні: «Своєчасне розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Це те, що ви повинні чітко розуміти з погляду теорії та видіння. Після того, як лідери і працівники це зрозуміли, перша робота, яку вони повинні взяти на себе, – це розрізняти всіляких злих людей. Які стандарти та принципи для цього? Розрізнення всіляких злих людей повинно ґрунтуватися на визначенні церкви, значенні та цінності існування церкви, а також на роботі, для виконання якої Бог засновує церкви. Минулого разу стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей були розділені на три основні категорії. Які це три категорії? (Мета віри в Бога, людськість і ставлення до свого обов’язку.) Чи є ці три основні категорії достатньо конкретними та всеосяжними? Дехто каже: «Чому розрізнення всіляких людей не ґрунтується на ступені, до якого вони люблять істину, і ступені, до якого вони коряться Богові та бояться Його, а натомість ґрунтується на їхній меті віри в Бога, їхній людськості та їхньому ставленні до свого обов’язку? Хіба ці стандарти не занадто низькі? Іншими словами, судячи з конкретного змісту цих трьох категорій, чому немає більш глибокого обговорення ставлення людей до Бога та істини? Чому немає згадки про те, чи готові люди приймати обтинання, суд і кару, чи мають вони богопокірне, богобоязливе серце, та інший більш глибокий зміст, пов’язаний з істиною?». Чи ви коли-небудь замислювалися над цим питанням? Давайте поки що не будемо в нього заглиблюватися. Спочатку погляньмо на три критерії: мета віри в Бога, людськість і ставлення до свого обов’язку. Судячи з їхніх назв, ці три критерії поверхові чи ні? Якщо людина не відповідає стандарту за цими трьома найосновнішими критеріями, чи можна її назвати братом або сестрою? (Ні.) Чи можна її вважати членом церкви? Чи може Бог визнати її частиною церкви? (Ні.) Усе це для такої людини неможливо. Отже, якщо людина не відповідає стандарту за будь-яким із цих трьох критеріїв або не дотягує до нього, то таких осіб слід розрізняти; вони належать до категорій усіляких злих людей, і їх слід вичищати або виключати. Чи є людина братом або сестрою, чи визнана вона Богом, чи є вона членом, якого повинна прийняти церква, – усе це залежить щонайменше від того, чи відповідає вона стандарту та чи проходить перевірку за цими трьома критеріями. Якщо вона не відповідає навіть цим трьом критеріям, то вона точно не є братом чи сестрою. Природно, Бог її не визнає, і церква також не повинна її приймати. Тож як церква повинна ставитися до такої людини й поводитися з нею? (Її слід вичистити або виключити.) Щойно її розрізнять, її слід вичистити або виключити. Саме так і є.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

I. На основі мети віри в Бога

Г. Задля опортунізму

На минулому зібранні ми перерахували три мети віри в Бога й побесідували про них. Якщо перерахувати їх як заголовки, то перша – задоволення свого бажання бути чиновником; друга – пошук протилежної статі; і третя – уникнення лих. Ми закінчили бесідувати про ці три мети. Далі ми побесідуємо про четверту мету: деякі люди вірять у Бога з чисто опортуністичних міркувань, тому заголовок цієї мети – «Задля опортунізму». Деякі люди бачать, що всі релігії та деномінації в релігійному світі знелюднені й не мають роботи Святого Духа, що віра й любов людей охололи, що самі люди стали дедалі розбещенішими й не бачать надії на спасіння, і що люди багато років вірили в Господа, нічого не здобувши. Бачачи, що релігійний світ повністю перетворився на пустку, вони шукають для себе шлях уперед. Вони розмірковують: «Яка церква зараз має більше людей, процвітає та має перспективи розвитку?». Вони виявляють, що Церква Всемогутнього Бога, якій чинить опір релігійний світ і яку він засуджує, процвітає, що вона має роботу Святого Духа й добре розвивається як усередині країни, так і за кордоном. Вони думають: «Я чув, що кількість членів цієї церкви зростає, що вона добре розвивається, має вдосталь людських, матеріальних і фінансових ресурсів і перспективи розвитку. Якщо я скористаюся цією гарною можливістю, щоб приєднатися до їхньої церкви, хіба я не зможу здобути якісь вигоди? Хіба я не забезпечу собі добрі перспективи?». Із таким наміром і метою, а також із певною цікавістю, вони просочуються в церкву. Після того як ці люди просочуються в церкву, їх не цікавить істина, віра в Бога чи перетворення їхнього життя-характеру. Їхня мета приєднання до церкви – просто знайти покровителя або місце для перебування та здобути перспективи, яких вони бажають. Насправді, у своїх серцях вони не цікавляться ні вірою в Бога, ні істинами, які виражає Бог, ні роботою спасіння, яку виконує Бог, і вони не хочуть ні слухати про це, ні шукати цього. Зокрема, їм абсолютно нецікава Божа робота й робота Святого Духа. Ці люди подібні до опортуністів у суспільстві, які, до якої б галузі не приєдналися, роблять це лише для того, щоб знайти можливості здобути славу, вигоду та статус, і просто роблять інвестиції та платять ціну заради власних перспектив і долі. Щойно вони виявляють, що в галузі чи сфері, у яку вони поринули, наразі немає очевидних перспектив, або що ця галузь не дозволяє їм проявити свої сильні сторони та пробитися в люди, вони часто подумки вираховують, чи не змінити їм роботу чи галузь. Що б вони не робили, такі люди завжди чекають нагоди, щоб зробити хід; у них є намір і мета для приєднання до церкви. Коли церква процвітає, коли вона може утвердитися й має перспективи розвитку в суспільстві чи будь-якій країні, вони активно й з ентузіазмом поринають у церковну роботу. Але щойно церква зазнає утисків і обмежень або не може задовольнити їхні особисті бажання та вимоги, вони розмірковують, чи не покинути церкву й не знайти для себе інший шлях уперед. Очевидно, що справжня мета приєднання цих людей до церкви полягає не в тому, що їх цікавить істина; вони приєдналися до церкви не на основі визнання існування Бога та нової Божої роботи зі спасіння людей. Навіть коли вони обирають церкву, вони обирають відому, велику, з багатьма членами, особливо таку, що має певний рівень відомості як усередині країни, так і за кордоном. Для них лише така церква відповідає їхнім стандартам і повністю узгоджується з цілями, до яких вони прагнуть або яких домагаються. Але як би там не було, вони ніколи по-справжньому не вірили в істину й не визнавали щиро існування Бога чи Божої роботи. Навіть якщо здається, що вони іноді щось роблять для церкви або поринають у якусь частину церковної роботи, у глибині сердець їхнє ставлення до істини та до Бога залишається незмінним. Яке ж їхнє ставлення? Їхнє постійне ставлення – поки що просто слідувати, щоб побачити, що саме вони можуть отримати від цієї церкви, скільки саме зі сказаних Богом слів можуть справдитися й до якої міри, коли можна буде отримати благословення, обіцяні Богом людині, і чи можуть ці благословення проявитися й здійснитися в короткостроковій перспективі. Їхнє ставлення завжди таке. Вони приходять до Божого дому з цікавістю та бажанням спробувати, а також зі ставленням, що якщо Божі слова здійсняться й справдяться, то вони отримають благословення й не програють. Такі люди приходять до Божого дому, і навіть якщо здається, що вони дружні з іншими, дотримуються правил, не спричиняють переривань чи завад і не займаються капостями, за їхнім ставленням до Бога та істини їх можна визначити як очевидних маловірів.

Як ми можемо розрізнити тип маловірів, які вірять у Бога лише для того, щоб опортуністично здобути благословення, і не бажають здобувати істину? Скільки б проповідей вони не слухали, як би з ними не бесідували про істину, їхні думки та погляди на людей і речі, їхнє ставлення до життя й цінності ніколи не змінюються. Чому так? Тому що вони ніколи серйозно не розмірковують над Божими словами й абсолютно не приймають істин, виражених Богом, чи того, що Бог говорить про різні питання. Вони просто тримаються за власні погляди та філософію сатани. У своєму серці вони досі вірять, що філософія та логіка сатани є правильними й вірними. Наприклад, «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком» або «Добрі люди мають мирне життя». Є навіть ті, хто каже: «Коли люди вірять у бога, вони повинні бути добрими, а це означає ніколи не забирати життя; забрати життя – це гріх, і є непростимим для бога». Що це за погляд? Це буддійський погляд. Хоча буддійський погляд може відповідати людським уявленням і фантазіям, він позбавлений будь-якої істини. Віра в Бога повинна ґрунтуватися на Божих словах; лише слова Божі є істиною. У своїй вірі в Бога деякі люди навіть приймають абсурдні погляди невіруючих і помилкові теорії релігійного світу за істину, дорожать ними й тримаються їх. Чи є ці люди тими, хто приймає істину? Вони не можуть розрізнити слова людини та слова Божі, або дияволів і сатану та єдиного істинного Бога, Творця. Вони не моляться Богові й не шукають істини, а також не приймають жодної з істин, виражених Богом. Їхні думки та погляди на людей, зовнішній світ та всі інші питання ніколи не змінюються. Вони тримаються лише за ті погляди, яких завжди дотримувалися та які походять із традиційної культури. Якими б абсурдними не були ці погляди, ті люди не можуть цього усвідомити й досі міцно тримаються цих помилкових поглядів і не відпускають їх. Це один із проявів маловіра. Який інший? Це те, що їхній запал, настрій і віра змінюються в міру того, як церква збільшується в масштабах і як її статус у суспільстві постійно зростає. Наприклад, коли робота церкви поширилася за кордон і збільшилася в масштабах, коли євангельська робота повністю поширилася, вони побачили це й одразу відчули піднесення. Вони відчули, що церква стає дедалі впливовішою й більше не зазнаватиме утисків і переслідувань з боку уряду, вони повірили, що є надія на їхню віру в Бога, що вони можуть підняти голову; і тому вони відчули, що, вірячи в Бога, вони зробили правильну ставку, що їхня гра ва-банк нарешті зіграє. Вони відчули, що їхні шанси здобути благословення дедалі зростають, і нарешті почали радіти. У попередні роки вони відчували себе пригніченими, страждали й мучилися, бо часто бачили арешти та утиски християн з боку великого червоного дракона. Чому вони відчували муку? Тому що церква перебувала в такому жахливому становищі, і вони турбувалися про те, чи зробили вони правильний вибір, повіривши в Бога, і, ба більше, їх турбувало й непокоїло, чи залишатися їм у церкві, чи йти. У ті роки, з якими б несприятливими обставинами не стикалася церква, це впливало на їхні емоції; яку б роботу не виконувала церква і як би не коливалися її репутація та статус у суспільстві, це впливало на їхні емоції та настрій. Питання, залишатися їм чи йти, завжди витало в їхніх думках. Такі люди – маловіри, чи не так? Коли державний уряд засуджує та пригнічує церкву й заарештовує віруючих, або коли вони піддаються суду, засуджуються, паплюжаться й відкидаються релігійним світом, маловіри відчувають глибоку ганьбу й навіть великий сором і приниження через те, що приєдналися до церкви; їхні серця вагаються, і вони шкодують, що повірили в Бога й приєдналися до церкви. У них ніколи немає наміру ділити з церквою радощі й труднощі або страждати разом із Христом. Натомість, коли церква процвітає, вони здаються сповненими віри, але коли церкву переслідують, відкидають, пригнічують і засуджують, вони хочуть утекти, піти. Коли вони не бачать жодної надії на отримання благословень або жодної надії на поширення Євангелія Царства, вони ще більше хочуть піти. Коли вони не бачать, як виконуються слова Божі, і не знають, коли зійдуть великі катастрофи й коли вони закінчаться, або коли здійсниться Царство Христове, вони вагаються в непевності й не здатні виконувати свій обов’язок зі спокійним розумом. Щоразу, коли це трапляється, вони хочуть покинути Бога, покинути церкву й знайти інший вихід. Такі люди – маловіри, чи не так? Кожен їхній крок – заради власних плотських інтересів. Їхні думки та погляди ніколи не зміняться поступово через їхній досвід Божої роботи або через читання Його слів, бесіду про істину та церковне життя. Коли з ними щось трапляється, вони ніколи не шукають істини, не шукають, що про це говорять Божі слова, які Божі наміри, як Бог направляє людей або чого Він від них вимагає. Їхня єдина мета приєднання до церкви – чекати дня, коли церква зможе «підняти голову», щоб вони могли вхопити вигоди, яких завжди бажали. Звісно, вони приєдналися до церкви також тому, що побачили, що Божі слова є істиною, але вони абсолютно не приймають істини й не вірять, що всі слова Божі здійсняться. Тож що ви скажете, чи є такі люди маловірами? (Так.) Що б не відбувалося в церкві чи в зовнішньому світі, вони оцінюють, наскільки це вплине на їхні інтереси та наскільки великий вплив це матиме на цілі, яких вони прагнуть. Навіть за найменшого натяку на проблеми вони негайно з великою гостротою замислюються про власні перспективи, інтереси та про те, чи залишатися їм у церкві, чи йти. Є навіть люди, які постійно запитують: «Минулого року казали, що божа робота закінчиться, то чому вона досі триває? У якому саме році закінчиться божа робота? Хіба я не маю права знати? Я терпів достатньо довго, мій час дорогоцінний, моя молодість дорогоцінна – хіба ви можете й далі змушувати мене так марнувати час?». Вони особливо чутливі до того, чи здійснилися Божі слова, до становища церкви, її статусу та репутації. Їм байдуже, чи здатні вони здобути істину, чи можуть бути спасенні, але вони дуже чутливі до того, чи зможуть вони вижити й чи зможуть отримати вигоди та благословення, залишаючись у Божому домі. Такі люди є опортуністами у своєму бажанні здобути благословення. Навіть якщо вони віритимуть до самого кінця, вони все одно не зрозуміють істини й не матимуть жодного досвідного свідчення, про яке можна було б розповісти. Чи ви зустрічали таких людей? Насправді такі люди є в кожній церкві. Ви повинні стежити за тим, щоб розрізняти їх. Такі особи – усі маловіри, вони є лихом у домі Божому, вони принесуть церкві велику шкоду й жодної користі, і їх необхідно вичистити з неї.